Балада про критичні дні експонатів
В музеї дон Жуана вас зустріне
його надбання – донна Анна…
Тимофій Гаврилів. Повертаючись до сказаного //
Форма(р)т – Львів:2002.– № 4.– С. 3.
Я – експонат небезталанний:
Музей – не розкіш, а проте
Прийшла до мене донна Анна,
Щоб помовчати про оте…
Така принадна, небездушна –
Неначе сало до борщу…
Стою, мов скеля непорушний, –
Про Процюка чомусь мовчу.
О, донно Анно, донно Анно,
Я стільки чув про Ваші дні!
Звичайно, чув не від Степана –
Пробачте, дивному, мені
І вибачте Штефка, будь ласка!
Хтось теж не проти, а проте…
Ви знов прийшли не до Прохаська,
Критичні дні – у ІБТ*
1.07.2002, на півдорозі до Луцька
* ''Критичні дні Анни'' – так називається рецензія Ігоря Бондаря-Терещенка на відому книжку Тараса Прахаська.
Балада про маньяків
Пом'янімо всіх тих,
Хто не став маньяком…
Олександр Гордон. Продажні поєти 90-х. Полеміка з жадаючими //Форма(р)т. – Л.: 2002. – №4.– С. 6.
Пегасик мій тремтить із переляку,
Немов за ним ганяються хорти:
Куди не підеш – скрізь одні маньяки,
На площу Ринок вільно не пройти.
Один – на «С…» – всміхається драконно,
У іншого – на “Ж…” – своя війна.
Вже мій дізнались номер телефона,
Уже мене послали просто на…
А друг степів, зухвалий, наче Карлсон,–
Той, що на “П…”,– в столиці потрошить.
Жаль, не читають ще мене на Марсі
Й в Парижі – на межі тисячоліть…
Продам останній светр за шеляг миру,
Готовий всіх – на “Б…” й на “Г…” – любить…
Нема вірша – десь ділася сокира,
Ну, як на світі без сокири жить?!
2.07.2002, Пирятин-Луцьк.
Балада про скарби
На тарелі. Несу Себе.
… любов коштує 20 копійок.
Вибач мені, що я божевільна.
Оксана Гончарук. Поезії // Форма(р)т. – Л.: 2002. – №4. – С.5.
Любіть поеток – сонних і кирпатих!
Недорого: за гривню чи за дві.
У них – такі спокусливі цитати
І загадковий вітер в голові.
Любіть поеток в літаку і в ліжку –
На тому світі, може, не дадуть!
Не кваптеся, побудьте з ними трішки –
Вас теж полюблять, хоч не в тому суть…
І хай це – єви в кубі та квадраті,
У березні – трояндова зима, –
Насправді жінки не бува багато:
Або та є, або її нема.
3.07.2002, Луцьк-Пирятин.
Балада про все
Хотілося випити
Все до краплини,
А більше розхлюпав
І розплескав…
І чаша – не винна,
І доля – не винна,
Це просто від щастя
Тремтіла рука.
Леонід Талалай. Потік води живої. – К.: Український письменник, 1999. – С. 102
Все, що розхлюпав,–
Злизую з підлоги.
Я й біль свій
Не віддам і не продам.
Чи я щасливий ?
Запитайте в Бога –
Я все одно скажу
Неправду вам.
Чи винна чаша?
Вип'єм на дорогу!
Чия це доля
Потекла в рукав?
Тремтить правиця –
Хтось побачив Бога,
І ще живий,
Бо не запам'ятав.
4.07.2002, Луцьк-Пирятин.
Балада про поета в країні У
– Кохай мене, – тобі казала,
Хоч під наркозом чи для людей.
Наталя Проців. Нетеатральна гра //Форма(р)т. – Л.: 2002.–№4.– С. 11
Він – п'яте колесо до воза,
Твій Прометей,–
Читай його хоч під наркозом
І для людей.
Щоб і від грипу, і від граду
Той ямб дзвенів.
Читай його від колорадів
Та москалів.
Бо замість кволої віагри
Є анапест.
Який жаданий вечір в Гаграх
З “Жадан-інвест”!
Яка цибуля на городі
Від Цибулька…
В країні У поет – не мода,
А дід Яга.
5.07.2002
Балада про рибалку з Мойсеєм
Поїхали всі по-
рибалим біля Лети,
згадаєм отам-о
латину похоронну,
а рибу оддамо…
ну як його …Харону.
Мойсей Фішбейн. Розпорощені тіні. Серія «Ковчег». – Л.: Кальварія, 2001. – С.25.
Мойсей покликав нас
Рибалити до Лети,
Бо пишемо не так
І робимо не те .
І ми таки прийшли.
Прийшов народ поетів.
І сорок літ ловив
Словечко золоте.
Ловив… А чи впіймав?
Та ж вивчили латину
І назбирали щук,
Яких поїв Харон…
Я разом з усіма
Монетку в Лету вкинув,
Хоч знав, що повернусь
У цей глибокий сон.
6.07.2002.
Страшилка про кошеня
Моя жона – така жона!
Вона купила кажана,
Пообіцяла влітку
Йому купити клітку,
Вона сказала , що кажан –
Рожева мрія парижан.
О, Жан-кажан!
Мойсей Фішбейн. Розпорошені тіні. Серія “Ковчег”. – Л.: Кальварія, 2002. – С.29.
Вночі по хаті кажани літали,
Я їх ніколи ще не бачив в очі,
І, чесно кажучи, не мав таки бажання,
Тому міцніше сплющував повіки,
А кажани літали, як поети,
І щось мені пищали про дружину,
Тож з переляку пригадав всі тексти
Своєї Тані, і не тільки тексти…
І лише ранок, хитрий, як Мойсей,
Чемненько попросив гостей з оселі
І показав мені чужого вірша,
Що спав собі, згорнувшись у клубочок,
Мов пустотливе кошеня, під ліжком,
Я гнівався недовго, прочитав
І навіть посміхнувся, мов Фішбейн,
А потім прогулявся до столиці,
І кошеня впустив в одну квартирку.
Опівночі – у сон Римарука.
7.07.2002.
Балада про гуліверів
– Тане свічка воскова,
Тане,
Ой маленькою Москва
Стане!
Мосей Фішбейн. Розпорошені тіні. Серія “Ковчег”. – Л.: Кальварія, 2001. – С.27.
Одна з ніг ну скажім в Ленінграді
Друга з ніг ну скажімо в Москві
Ну а я серед них
Ну скажім в Балагоє
Володимир Цибулько. Ангели в піраміді. – Л.: Кальварія, 2001.– С. 13.
Які ще візи і бар'єри?
Та між ногами – Мавзолей! –
Батяр Цибуля гуліверить,
Мов на дріжджах, росте Мойсей.
Їм Дим – тісний, їм світу – мало,
Від них відскакують роки…–
Купуйте українське сало
І “кальварійні” книжечки!
Беріть бердичівські ковбаси,
Купайте музу у Дніпрі…–
Нас не вивчають в гондурасах,
Зате ми… члени немалі!
8.07.2002.
Легенда про фемінізм
Адже трутень – бджолине серце –
пилом вкрив…
Станіслав Вишневський. Перевтомлені скафандром. Серія “Ковчег”. – Л.: Кальварія, 2001. – С.10.
Ми всі від Єви в цей квітник прийшли,
Суть – не в Адамі… Тільки б не забути:
Некохана бджола – лиш півбджоли,
А трутень, що кохав, – уже не трутень!
8.07.2002.
Ода чернігівській каві
Ранками варю духмяну каву,
На її аромат прилітають
Янголи.
Софія Киричок. Кава для янголів. – Чернігів: Чернігівські обереги, 2002. – С. 29
Янголи прилітають на каву – в Чернігів,
І смакують ню, мов востаннє в житті,
І п'ють її без цукру, щоб було гірко,
Забуваючи про все на світі.
Дивлюся на цих гостей і не розумію,
Чому так мрію стати одним з них?
8.07.2002.
Балада про потяг
Я губами тебе вимірюю
Іван Андрусяк. Сад перелітний. Серія “Ковчег” Випуск 3. – Л.: Кальварія, 20001. – С. 18
Поети люблять будь-яку погоду,
Бо вирвуть вірші з надцупких лабет, –
У потязі вночі вродливу й горду
Я знов почну вимірювать Тебе.
Хай диха в спину навіть Бен Усама –
Всім треба їхать під шабаш дощу –
Я виміряю всю Тебе вустами,
Ні міліметра знов не пропущу!
Це завтра розсварити так лукаво
Мадам-столиця схоче ще не раз…
Та буде потяг – знов, до Станіслава,
Який повірить і помирить нас.
9.07.2002.
Балада про келію і цигарки
Дістаньте бісер, свині вже поснули!
… як добре без людей…
Антоніоні, Пазоліні і Фелліні
сидять на сходах, палять сигарети…
Костянтин Москалець. Символ троянди. Серія “Ковчег” Випуск 3. – Л.: Кальварія, 2001. – С.9-12, 23, 27.
Дістану бісер – вже поснули свині,
Лиш про Фелліні в денник напишу,
І прийде він разом із Пазоліні –
Набити морду моєму віршу.
Знайдеться раптом щось на підвіконні –
Поглажу, наче душу, хоч на мить…
До келії примчить Антоніоні
І буде, гад, до ранку нас мирить.
… Тепер, Чубай, допомагай піїту,
Рябчук, хоч цигарками виручай!
Я змушений з Кундерою курити,
І обіцяв Сократ зайти на чай…
10.07. 2002.
Балада про продаж і оренду
Це бурячанка – не буряки
… ніби ж і сам не зовсім мудак
й друзі – не мудаки
… Продай себе, або в оренду здай!..
Олександр Ірванець. Вірші останнього десятиліття 1991 – 2000. Серія «Ковчег» Випуск 3. – Л.: “Кальварія” 2001. – С. 8-10
Це – Андрухович, не Ірванець,
Це – вже не чарка, а дзбан…
Тільки заїло щось гаманець:
Це вам не пикою у холодець,
Тут орендується цілий митець,
А не якийсь шарлатан!
Це – Андрухович… А де Неборак?
Треба б і асортимент!
Ми ж не у Спілці… Хіба тут – за так?
Ну, хоч би кілька ще кволих писак,
Все-таки і покупець – не мудак, –
Ловить, зараза, момент!
Де Андрухович? До кого побіг?
Мабуть, візьму Ірванця…
Падає рима, неначе батіг,
Ямб мені пальці, здається, обпік,
Хтось посміхається, мов печеніг, –
Гривні митцям – до лиця!
11.07.2002.
З дисертації.
Про заздрість останніх років 2001-2002
Ходжу до клозету. Ходжу до театру.
Олександр Ірванець. Вірші останнього десятиліття 1991-2000. Серія “Ковчег”. Випуск 3. – Л.: Кальварія, 2001. – С.4.
Пишу про театри, пишу про клозети,
Про себе і друзів пишу у газетах.
Не заздрю ні Сартру, ні Бальзаку,
А тільки Пашковському й Римаруку…
12.07.2002.
Балада про ніжного людожера
І лагідно, майже ніжно, з'являються людожери,
І гостро чогось бажають їх зубоньки золоті.
…Отак і ти , крізь сон промчавши гунном,
На ранок забуваєш, ким єси.
Назар Федорак. Досвід повертання. Серія “Ковчег”. Випуск 2. – Л.: Кальварія, 2001.– С .5, 15-30
Хтось просто спить – великий, як Процюк,
Мені ж щоночі вистача секретів:
Я сім разів з'їдав Галину Крук,
П'ять – Іру Старовойт і три – Галету.
Виблискуючи ротом золотим,
Смакую ніжно те, що не вмирає…
Хтось просто спить – і це також інтим,
А я гурманю постмодерним раєм.
Хай проситься на зуб найкращий друг,
Та я не ласий на його шкоринку…
Хтось просто спить – по-моєму, Процюк.
Чиї це буси? Начебто Іринки!
12.07.2002.
З дисертації про гуцулку Ксеню і руську мать
Тут аура вітчизни, руська мать,
І шастають по горах блядь і тать.
А де ж мальовані коханки та коханці?
Петро Мідянка. Трава господня. Серія “Ковчег”. Випуск 2. – Л.: Кальварія, 2001. – С. 11.
Поети вміють тільки віршувати,
А що гуцулкам? Їм хоч вовком вий!
Один коханець шастає в Карпатах,
І навіть той – мужчина сніговий…
13.07.2002.
Про нас
Анальгін. Валідол. Найчастіш озвірин.
Віктор Вербич. Подих вирію. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2001, – С. 14.
Улюбленці не панства, а тварин,
Трагікомічні схимники і вії,
Поети не вживають озвірин –
Їх будь-яка собака зрозуміє!
31.07.2002, Чернігів
