ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЗІ ВСТУПУ

ДО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

В. Т. Боднар, кандидат філологічних наук

 

I. Мова віршова й прозова

 

Твори художньої літератури за особливостями організації поетичної мови поділяються на прозові і віршові. Вони мають свої особливості й закономірності. Вживання їх не є явищем довільним, залежним лише від бажання автора, а зумовлюється рядом певних чинників. Наприклад, ліричні твори, як правило, пишуть віршами, а романи, повісті, оповідання — прозою. Вибір автором форми мови (прозової чи віршової) пов’язаний з естетичними завданнями, які він перед собою ставить.

На відмінність прози й віршів указує вже саме походження цих термінів. Слово проза походить від латинського прикметника prosus, що означає вільний, прямий, незв’язаний. Слово вірш походить від латинського versus, що означає оберт, ряд, рядок. Звідси французьке le vers, польське wiersz, білоруське вєрш, українське вірш. Російське стих походить від грецького stichos, що теж означає ряд, порядок, лад. Справді, віршовій мові властивий певний лад, порядок у самій будові, тоді як прозова мова такого ладу не має. Мова художніх творів взагалі емоційно забарвлена. А віршова мова — це форма особливо наснаженої художньої мови. Що ж надає віршам підвищеної емоційної виразності?

Віршова мова, на відміну від прозової, ритмічно організована. Ритм властивий багатьом явищам і процесам. Він означає рівномірну послідовність певних рухів, ударів, дій. Наприклад, є свій ритм у русі Землі навколо Сонця, в припливі і відпливі морів, роботі серця. Значення ритму в житті і праці дуже велике. Додержання його полегшує рух, роботу, а порушення — утруднює. Велике значення має ритм і в різних видах мистецтва, зокрема в музиці і літературі.

Елементи ритму є і в прозовій мові, але тут вони незначні. Вони випливають з вимог вимови в поєднанні із змістовим і синтаксичним поділом мови. Поділ прозової мови на відтинки (мовні такти) нерегулюється якимись твердими нормами й межами. Мовні такти в прозі, як правило, не сумірні: один — довший, інший — коротший.

Інша річ — віршова мова. Ритмічність її основана на додержанні тих чи інших вимог. Віршовий ритм полягає в закономірному повторенні певних сумірних мовних одиниць, які при читанні виділяються паузами.

Щодо зорового сприймання, віршова мова відрізняється від прозової будовою рядків: прозова мова становить собою суцільний безперервний текст, а віршова — поділяється на відтинки — рядки. Кожний рядок кінчається паузою, незалежно від того, чи вимагається вона на основі будови речення, чи ні. Ці паузи називають ритмічними. Вони інколи збігаються з граматичними й логічними, а інколи не збігаються.

При голосному читанні віршового твору інтонується поділ тексту не тільки на смислові й синтаксичні відтинки, а на віршові рядки. Ритмічні паузи в кінці рядків інтонаційно виділяють, підкреслюють ті слова, які стоять в кінці віршових рядків. Часто звучання цих рядків посилюється ще й римами. Рима (співзвучне закінчення слів у віршових рядках) посилює емоційну виразність віршового тексту, хоч вона і не обов’язкова, — бувають вірші без рим.

Ритмічна організація віршової мови є одним з важливих чинників її емоційної виразності. Для ілюстрації цього положення проведемо невеличке дослідження.

Ось початок відомого вірша Шевченка:

 

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить...

 

Досить змінити порядок слів, щоб уривок зазвучав уже не з тією емоційною піднесеністю, яка властива авторовому тексту:

 

Дні минають, ночі минають, літо минає.

Листя пожовкле шелестить, очі гаснуть,

думи заснули, серце спить...

 

Втрата ритмічності в звучанні даного тексту веде і до зменшення його емоційності. Виходить, ритмічна організація мови виконує певну естетичну функцію.

Художньою особливістю прози є й те, що вона має інші способи і форми словесної образності, ніж віршові твори. Так, різні види тропів, що відіграють велику роль у віршовій мові, займають у прозі значно менше місця. Натомість прозі притаманна передусім взаємодія різних способів викладу художнього матеріалу: мова автора, оповідача, персонажів. Сама художньо-словесна тканина в прозі, порівняно з поезією, прозоріша, ніби безпосередньо зображує певну дійсність. З цієї мовної тканини ми безпосередньо сприймаємо вчинки, образи, переживання героїв; захоплюємося точністю і красою слова. Відповідно до цього в прозі більше значення має сюжет, послідовний розвиток дій; яскравіше виступають характери і обставини. Проза має тяжіння до епосу, а вірші — до лірики.

Віршову мову часто називають музикальною; саме в застосуванні до віршів часто говорять про «музику слів», «музику звуків». Щодо слів і звуків ці означення не можна приймати інакше, як метафору. Проте віршова мова має елементи, що споріднюють її з музикою, а саме: мелодію, ритм. Звичайно, музична мелодія й мелодія віршової мови не одне й те саме, і хоч в ритмі поезії і ритмі музики є спільні риси, але ще більше відмінного.

Ритм музики безперервний, в нього включаються не тільки ті звуки, які співаються чи граються, а й паузи. Ритм поезії починається з кожного окремого рядка. В музиці удари можуть без кінця ділитися: можуть бути цілі удари, половини, чверті, 1/8, 1/16, 1/32 і т. д. Звукова експресія музики й віршової мови хоч і має дещо спільне, проте за природою своєю вони відмінні. Носієм емоції в музиці є звуки і їх поєднання, а у віршах почуття передають насамперед за допомогою семантики слів та словосполучень. Звукова форма віршової мови у виявленні настроїв та почуттів відіграє допоміжну, а не основну роль.

 

II. Ритм у віршах і прозі

 

Головною ознакою віршованої мови вважається ритм. Ритмом називається повторюваність однакових або подібних явищ через певні, сумірні відрізки часу. Віршовий ритм — це повторення сумірних мовних одиниць, що ними є самі віршовані рядки, які промовляються поспіль один за один.

Отож, рядок — основна ритмічна одиниця в будь-якій системі віршування, але ритмічна організація рядка в кожній з відомих систем своя, особлива. Рядковий ритм може бути побудований:

а) на чергуванні довгих і коротких складів у вірші (метричне віршування у давніх греків і римлян);

б) на рахунку складів у вірші (силабічний вірш);

в) на рахунку наголосів у вірші (тонічний вірш);

г) за наголошеністю і ненаголошеністю складів (силабо-тонічне віршування).

Але в усіх випадках віршовий ритм виникає лише із співвідносності рядків як сумірних відрізків. Через це віршовий ритм виникає не в окремому рядку, а тільки в об’єднанні їх у вірші, як цілому.

Візьмімо Франків вірш:

 

Коли почуєш, як в тиші нічній

Залізним шляхом стугонять вагони,

А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

Важке зітхання і гіркий проклін,

Тужливий спів, дівочої дисканти, —

То не питай: «Цей поїзд — звідки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін?»

Це — еміґранти.

 

Цей вірш розпадається на дев’ять більш-менш однакових, сумірних за своїм звучанням рядків; отож, перед нами є певні одиниці; одиниці ці сумірні, вони повторюються і не перебиваються будь-якими відмінними від них іншими одиницями. Ось таке закономірне повторення сумірних одиниць і становить віршовий ритм.

А чому ми вважаємо ці одиниці сумірними? Тому, що в основі їхньої сумірності лежить певна однаковість у розташуванні наголошених і ненаголошених складів у межах рядка.

Позначимо наголошений склад значком «», а ненаголошений «È» у взятому нами за приклад вірші:

ÈÈ È    ÈÈ

Ко ли по чу єш, як в ти ші ніч ній

ÈÈÈÈÈ ÈÈ

За ліз ним шля хом сту го нять ва го ни,

È ÈÈ È È

А в них гу де, шу мить, пи щить, мов рій,

ÈÈ ÈÈÈÈ

Ди тя чий плач, жі но чі скор бні сто ни,

ÈÈ ÈÈÈÈ

Важ ке зіт ха ння і гір кий про клін,

ÈÈÈÈÈÈÈ

Туж ли вий спів, ді во чо ї дис кан ти, —

ÈÈÈÈ ÈÈ

То не пи тай: «Цей по їзд — звід ки він?

ÈÈÈÈÈ

Ко го везе? Ку ди? Ко му вздо гін?

È È ÈÈ

Це - е мі ґран ти.

 

Зі схеми бачимо, що в цих рядках наголос падає на тому самому місці: він припадає (за невеличиким винятком) на 2—4—6—8—10 склади, відповідно до цього: 1—3—5—7—9—11 склади — ненаголошені.

Таким чином, у даному випадку рядки сумірні один з одним тому, що в них наголоси розташовані більш-менш однаково, на тих самих складах у рядку.

Також бачимо зі схеми, що й закінчення рядків мають повторення однакових елементів: непарні рядки (за малим не всі) закінчуються на наголошені склади, а парні (за малим не всі) — на ненаголошені; правильне чергування цих закінчень посилює ритмічність вірша. Легко також помітити, що в кожному рядку 10 або 11 складів, притому рядки чергуються: 10, 11; 10, 11 і т. д., тільки 9 рядок — 5 складів.

Далі ми можемо помітити, що на кінцях рядків (знову через рядок) повторюються однакові звуки, наявність яких знову таки посилює елемент повторення однакових елементів вірша, тобто посилює ритмічність його.

Нарешті, треба врахувати ще одне — після кожного рядка ми робимо зупинку (паузу), і після паузи починаємо новий рядок. Таким чином, у кінці рядка повторюється ще один елемент — пауза. Слід пам’ятати, що у вірші у кінці рядка така пауза потрібна, що ми її робимо навіть тоді, коли кінець одного і початок другого рядка тісно між собою пов’язані. Якщо ми цього не додержуємося, то ритм вірша буде різко порушений. Адже, усуваючи паузу, ми порушуємо відчуття кінця рядка, тобто ритмічної одиниці, що без неї немає і ритму. Щоб відчувати певне сполучення слів як ритмічну одиницю, як віршовий рядок, треба, щоб у кінці цього рядка була зроблена велика пауза, яка зберігається навіть у тому випадку, коли це непотрібне за змістом.

Як бачимо, віршовий ритм — це вельми складне явище, що визначається і порядком складів у віршовій мові, і розташуванням пауз, і чергуванням закінчень.

Самостійного смислового значення ритм не має, але він посилює те смислове навантаження, яке має дане слово; надає мові більшої сили і краси та через свій чуттєвий характер допомагає усвідомити те, що не відразу усвідомлюється нашим розумом.

Чи може бути ритм у прозі? Певний ритм мають і деякі прозові твори. Але цей ритм ґрунтується на особливостях синтакси і не відразу помітний. Помітним він стає, коли, для прикладу, поділимо початок оповідання Марка Вовчка «Кармелюк» на синтаксичні одиниці:

 

Хто бував на Україні?

Хто зна Україну?

Хто бував і знає,

той нехай згадає,

а хто не бував і не знає,

той нехай собі уявить,

що там скрізь білі хати у вишневих садках,

і весною... весною там дуже гарно,

як усі садочки зацвітуть

і усі соловейки защебечуть.

 

Тепер уривок нагадує нам поезію в прозі, або вірш у прозі — невеликий прозовий твір, який своїм змістом, ліризмом, емоційністю і навіть елементами ритмічності наближається до поезії, але не розбитий на віршові рядки.

 

---

ДАЛІ:

III. Рима. Види рим. Способи римування >>>