Автори /
Гриць Янківська (2012)
|
Рубрики
/ ПОКВІТТЯ СНУ. Музи мої (2021-2023рр.)
Опис: Картина Клер Ельзассер
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Мої музи. Павутина в інеї
•
Як таємниця на вершині світу
•
Коли запалає азалія
•
Музи мої. Хмариння душ
•
Спільна задума
•
Енотерт нектар
•
Троянди в передгроззі
•
Купальниця
•
Клубок крицевий
•
Стебло безвершника
•
Зимовий сад
•
Квітка кентавра
•
На чернетці життя
•
Руман
•
Тут помирає поезія
•
Пробудження
•
Супровід Nature
•
Пейзажна лірика
•
Передражники на стіні
•
Музи мої пурпурові
•
Осіннє річкування
•
Талалай
•
Брунатне перо на смарагдовім полотні
•
Ступати в біле світло місяця
•
Ступати в біле світло місяця
•
Підпалені феї поезії
•
На чорнобривцях іній
•
Доки зорі яскраві*
•
Камінь в річку
•
Гортаючи час навпаки
•
Кошик яблук
•
Прикраса гір
•
Фантомні болі
•
Над горами темно
•
Дві гарденії для тебе
•
Мої музи. Химери
•
Ґербери в темряві
•
Кипіння гортензії
•
Мої музи. Поквіття й сон
•
Оберемок золотушника
•
Дикі айстри
•
Кущі лаванди
•
Довгі ночі
•
З астільбою у руках
•
Розкажи про квіти мені
•
Бреши про квіти
•
Півонії
•
Дощ над трояндою
•
Полотно гвоздик
•
Сірий шум
•
Єви
•
Сальвії під вікном
•
Замкнуті потоки
•
Між травнем і спогадом
•
Літер сонм
•
Коли розлітаються пелюстки
•
Коли нарциси піднімають голови
•
Вечірня Сонцю
•
Перестала весна
•
Прихильність
•
Звістка між гіацинтів
•
Мої музи. Пропащість й тьма
•
Мої музи. Безвісність й сніг
•
Мої музи. Любов і біль
•
Запахом молока
•
Мімоза соромлива
•
Букет нагідок
•
І хай пломеніють маки
•
Квіти в її волоссі
•
Надірвали вуха моїм садам
•
Грубі сливи
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Паморозопоезія!
Павутина в інеї.
Павутина в інеї.
Як таємниця на вершині світу
заманлива виблискує віки,
заманлива виблискує віки,
Лиш як зима відступить скраю,
між виноградником в саду
між виноградником в саду
Мої музи – хмариння душ –
білі вівці,
білі вівці,
Але ж оцей лілійник, Господи, так горить,
що і дощі липневі не зважуються згори
що і дощі липневі не зважуються згори
І не збагнути ще по хлипах –
це жовта річка Енотера.
це жовта річка Енотера.
Поснідай зі мною, бо травень останній гість
цієї альтанки – уквітчаної омани
цієї альтанки – уквітчаної омани
Ні, ще не знидів сад і не зов'яв!
Обабіч снів – купальниця цвіте,
Обабіч снів – купальниця цвіте,
Не залишай для мене місця,
береговино!
береговино!
Кажуть, бур'ян, як врвеш його,
дужчає серцем вглиб.
дужчає серцем вглиб.
Вдивлявся в мене цей зимовий сад
так шпичасто і гірко, аж в утробі
так шпичасто і гірко, аж в утробі
І, мов кентавра квітка, змерхла вись
бліде пелюстя струшує додолу.
бліде пелюстя струшує додолу.
На чернетці життя – лиця, яких не забути.
На віршах – шрами від олівця.
На віршах – шрами від олівця.
Подай мені сили, Господи, і спаси!
Я вкотре втікаю, страхи – мої дикі пси.
Я вкотре втікаю, страхи – мої дикі пси.
І здається мені...
Так, – здається мені!
Так, – здається мені!
Напрочуд білим видався світанок
опісля чорних снів.
опісля чорних снів.
Тремтінням струн берези гілочки
скидають ноти, й кожна, нотабене, –
скидають ноти, й кожна, нотабене, –
Осінь.
Ранок.
Ранок.
Розколює мої слова
на страх, на два
на страх, на два
Музи мої –
пурпурові верхів'я далеких посадок, іконні нахили голови,
пурпурові верхів'я далеких посадок, іконні нахили голови,
На верб'ї гаїчка.
Чи півперек свічка по ріці займеться сеї ночи,
Чи півперек свічка по ріці займеться сеї ночи,
Нащо ти
замальовуєш сонце?
замальовуєш сонце?
Ані час,
ані погляди,
ані погляди,
Ступати в біле світло місяця,
як під обличчя злого генія,
як під обличчя злого генія,
Так просто є
ступати в біле світло місяця
ступати в біле світло місяця
/Серце/
О музи мої, оперезані волосиною
О музи мої, оперезані волосиною
Це варте сліз, –
на чорнобривцях
на чорнобривцях
Доки зорі яскраві, скажи,
де ховаєш ключі
де ховаєш ключі
І викинеш камінь в річку, – жадаю злету!
А в руки навспак смерічки, хоч ще неспілі.
А в руки навспак смерічки, хоч ще неспілі.
Як зготую для тебе листя,
забарилася, то присядь же!
забарилася, то присядь же!
Злітає ніч й на крилах сеї ночі
підношуся над світом. Дивний чар,
підношуся над світом. Дивний чар,
По цій стежі проходило багато,
(та жоден з них не вмів мене кохати)
(та жоден з них не вмів мене кохати)
Хто це вийшов з-за хат
димний, як місце раті?
димний, як місце раті?
Терни й терни. Над горами темно.
Поле стерпло в холодних сутінках.
Поле стерпло в холодних сутінках.
Дві гарденії для тебе – білий сум –
у долонях, та без стебел принесу.
у долонях, та без стебел принесу.
Мої музи – жарінь і хворість –
повертаються, мов до рідної.
повертаються, мов до рідної.
Хмари над островом.
Перекотинебиці.
Перекотинебиці.
Забудь же його, забудь! –
Аж раптом кипить гортензія.
Аж раптом кипить гортензія.
Мої музи – поквіття й сон –
помінялися врешті ролями.
помінялися врешті ролями.
Чи золотушник вхопився, чи зов'яль, чи дрему сяєво?
Кинусь й впаду босоного: пантрую, лихе вискубую.
Кинусь й впаду босоного: пантрую, лихе вискубую.
"Лови мій голос!
Не втрачай
Не втрачай
Стужилася за сном, іншу собі обжив.
Хто мені, хто мені наворожив?
Хто мені, хто мені наворожив?
Бережи його, Боже, для мене пустої й байдужої!
Ніч безмісячна. Темінь висічена
під жар.
під жар.
Розкажи про квіти мені
у неділю зранку.
у неділю зранку.
У пізню ніч, між шумовитих злив
слова розлив.
слова розлив.
Серце – вітер північний, беру в долоні і
заспокоюю: буйне, тихо ти!
заспокоюю: буйне, тихо ти!
І що мені тепер робити, що мені,
аби знайшлися всі заблудлі промені?
аби знайшлися всі заблудлі промені?
На велюр гвоздик
у червневу ніч
у червневу ніч
У сірий шум далекого дощу
кричу своє: мовчи, мовчи, мовчи!
кричу своє: мовчи, мовчи, мовчи!
І щось там ще про суд і насолоду.
І вибирають дві руки зісподу
І вибирають дві руки зісподу
Сальвії під вікном!
Сальвії палахкотять!
Сальвії палахкотять!
І стікає ось
з потічків руки
з потічків руки
Не проглядайся в білім цвіті, моя розтрачена любове!
На цім травневім литім полі ще чутно дзвони янголині.
На цім травневім литім полі ще чутно дзвони янголині.
О дивний сон! О сміла ніч!
О вигадко!
О вигадко!
Клинцями, п'ядями душі чи пелюстки
рівновільно влягаються.
рівновільно влягаються.
Коли нарциси піднімають голови –
повний тягар власної краси, –
повний тягар власної краси, –
Це суголосся щебетів пророчих,
ці променів тремких страсні свічки,
ці променів тремких страсні свічки,
Перестала весна.
Ще у просторі виснула нота останньо узята,
Ще у просторі виснула нота останньо узята,
Мов перстень з пальця, – зіслизає,
тонка печаль бо,
тонка печаль бо,
Ніби й не боляче поступом по землі.
Звістка, мов пташка, ходить по підвіконню.
Звістка, мов пташка, ходить по підвіконню.
Мої музи – пропащість й тьма –
налякалися вкотре білого.
налякалися вкотре білого.
Мої музи – безвісність й сніг –
так вдивлятися вміють в очі,
так вдивлятися вміють в очі,
Мої музи – любов і біль –
аж навіки мене покинули.
аж навіки мене покинули.
Ніч назбиралася, прибула
запахом молока.
запахом молока.
І подув потаємно, й покликав мене: ходи!
І манив повним яблуком, що відбуло морози.
І манив повним яблуком, що відбуло морози.
Заголоси в мені! Заголоси!
Світнеш, мов наголосом пробитий.
Світнеш, мов наголосом пробитий.
І ти у мені не зійдеш
ні сонцем, ні талим снігом,
ні сонцем, ні талим снігом,
Перли в її волоссі...
Птиці в її очах...
Птиці в її очах...
Надірвали вуха моїм садам
божевільні, з півночі бо, чужі
божевільні, з півночі бо, чужі
Грубі сливи зриваються долу.
Сьогоні́ч не сплю.
Сьогоні́ч не сплю.