Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ілахім Поет (1982)
Віршехамелеон

"Живучи, будь мертвим, будь зовсім мертвим - і роби все, что хочеш, все буде гаразд" (Бунан)




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Трішечки казкове
    Ніч… Засинають Стокгольм, Копенгаген і Осло.
    Ритм уповільнили Лондон, Варшава та Рим.
  •   Поготів
    Крім совісті, ніхто не дасть поради.
    Звичайно, що на герці двох світів
  •   Мiсячний удар i мiсячна засмага
    Ніч - перший план для пари суперстар.
    Татамі для кохання відьми й мага.
  •   Вигаданий тобою Бог
    Фантазерка така… Безперервно вигадуєш Бога,
    Щоб пробачив гріхи, що надумала їх ти сама.
  •   Вчитися ніколи не пізно
    Вже слова стали зайвими - отже і дим
    Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
  •   Зачатий під Донну Саммер в ритмі диско
    Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско -
    Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
  •   Очi кольору горiха
    Ці очі кольору горіха
    І губи з присмаком гріха -
  •   Нічого особистого
    Формула щастя в теперішнім світі проста.
    Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
  •   Це Європа?
    Від совковості ліки непросто знайти.
    І війна – мабуть, форма гіркої спокути.
  •   Alter ego
    Він інший. Він - мачо. А я – звичайнісінький хлопець.
    Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
  •   Вона
    Моє терпіння стегнами її,
    Здається, спокушає сам диявол.
  •   Коли про нас напишуть книжку
    Коли про нас напишуть книжку,
    Нехай це буде пан Ремарк.
  •   Помилився
    Так буває, що серце бодай у сміливця
    Може раптом дізнатися, що таке жах.
  •   Сторонні
    Чи фантомна корона ще стискує скроні,
    Чи то просто густішає сіра імла.
  •   Офелія-любов
    Я все ще вірю, що відтанеш ти.
    Повернеться любов, як пташка з вирію.
  •   Апріорі
    Переводиться сірим побутом
    Кількість днів у нічну неякість.
  •   Дай Боже
    Знов через м'ясоробку чорних днів
    Повзуть рядки – як фарш таких емоцій,
  •   Eкзамен
    Що ж, дівчинко… Твій головний екзамен.
    Бо це – найделікатніша з наук.
  •   Первородне
    Не дивуйся, що я дуже різний та непростий.
    Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
  •   Небеса з діамантів, поля з полуниці
    Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
    Я тобою живу, а не просто люблю.
  •   Не сестра милосердя, не брат у Христі
    биті жаки й калачики терті
    впалі ангели ой не святі
  •   Мiсто зустрiчей, мiсто небажаних втрат
    Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
    Місто гарних жінок і славетних мелодій...
  •   Поцілунок донни
    Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
    В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
  •   Сни
    Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
    На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
  •   Дякую, Сонце
    Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
    Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
  •   1 iз 1000
    Ким народжений, тим і повзаю.
    Ну куди мені в солов’ї?
  •   Берсерк
    це смертельний танець під хіт війни
    бек-вокали – дрони, вокал - гармати
  •   Коли кохання як мистецтво
    Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
    А взаємні бажання такі креативні й творчі!
  •   Oдвiчна, але завше юна
    Справді, з першого погляду видалося - стара.
    Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
  •   Антинабоковське
    Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все частіше. Люди кажуть між іншим таке: що минає все. Та без наслідків – майже нічого. І це не тішить.
  •   Не читайте мене, або Бережи вас Господь
    Я далеко не Рильський і не Тарас.
    Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
  •   Вибору вже нема
    сонечко, це кохання
    вибору в нас нема
  •   Lost in you
    І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай пилинці на світлий образ і на ім’я. Бо маю право: всі українці – ми апріорі одна сім’я! То не чужа ти – рідня скоріше. А ще – ти космос. Відкрийсь мені – всі шланги дихання я обріжу, щоб загубитись навік у нім. Ти посміхнешся – не так вже й мало. Земля танцює, малює вісь по небу наші ініціали. Широкий розчерк – кометний хвіст. Планета крутиться, то й сюжети на ній прядуться, немов нитки. І той, де поруч зі мною вже ти, чому б не втілити? Залюбки! До тебе серце моє прикуте - міцні бажання, мов ланцюги… І не відпустить уже нікуди такий пекучий вогонь жаги… Любовну спрагу як не вгамовуй, лише сильніше вона стає. Ти необхідна, як рідна мова. В тобі все рідне… таке своє! А ця фігура віолончелі, а мрій лірично-жіночний сюр! Ти ніби з творчості Боттічеллі. Та щоб тебе осягнути всю життів потрібно принаймні зо три… В тобі постійно є щось нове. Я б цілувався з тобою вкотре, щоб милуватися вчергове і відчувати палкі дурмани… Хай кажуть, що не існує фей, чарівність будням непритаманна, бо це не Канни і не Бродвей. Гучніше позов твоєї плоті – мою приводить в гарячій транс. Господь в життєвій своїй колоді людей тасує, збира пасьянс. А ми – такий ідеал мар'яжу, що й кров, здається, у нас одна. Так буде, доки ще в’ється пряжа під обертання веретена.
  •   Колискова
    В світі все невипадково
    Було, буде, є…
  •   Будь такою
    Будь такою, яка ти нині є.
    Я подібних тобі жінок,
  •   Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил
    Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
    Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
  •   I це все про тебе
    Ти взірець української дівчини.
    Орхідея в розквітлій красі.
  •   Ще б пак
    Я – таке… чи comme ci, чи comme ça. Ну а ти – charmant!
    Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
  •   Побажай – і я воскресну
    Ти гарніша за Венеру.
    Я далеко не Юпітер.
  •   Любов доктора Фрейда
    Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
    Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
  •   Епістола
    Вельмишановна леді… краще пані…
  •   Кажуть
    Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
    І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
  •   Блюзове
    Хтось скаже, що банально вию вовком.
    Для мене це є блюзом самоти.
  •   Ісая
    - З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
  •   Ти була
    Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
    Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
  •   Дуже поганiй дiвчинцi. 18 плюс
    Безсилі всі чутки та балачки!
    Наскільки є поганою вночі ти,
  •   Може, дівчина з адажіо, може, музика во плоті
    Наче туга все затьмарила.
    Вкрало сон кохання-злодій…
  •   Хто ти є?
    Я не знаю, вагаюся, хто ти?
    І навіщо з’явилась мені?
  •   Секс, наркотики, рок-н-рол
    Були часи – жили у світі скрізь святії.
    І не були тоді нестачі доброти.
  •   Люди - нелюди
    Не скінчиться так просто війна.
    Це відлуння одвічного бою.
  •   Авжеж
    Ти відчуй у моїй сивині
    Дим далеких і хижих пожеж.
  •   Rocky 24
    Брати совкам - тамбовськії вовки.
    Та суки по Тверській їм рідні сестри.
  •   Портрет
    Вона живе як усі: робота, де не піднімеш і голови. Все потребує чимало поту. Спідниця, гаджет, шматок халви. Нарешті вечір. Бувай, конторо! Її чекає самотній дім. Хутенько шопінг - і досить скоро вона вже вдома. Банально, втім… Не все так просто. Вона береться до того, чим всі роки жива. У нього профіль, немов він з Грецій. А очі – тут заслабкі слова. Вона все втілює так старанно, щоб чувсь і дух його сигарет. Лягати пізно, вставати рано. Вона малює його портрет.
  •   Різні
    Ми різні, наче сон і яв,
    Нічна пітьма і денне світло.

  • Огляди

    1. Трішечки казкове
      Ніч… Засинають Стокгольм, Копенгаген і Осло.
      Ритм уповільнили Лондон, Варшава та Рим.

      Знаю, все знаю… Ти справді давно вже доросла.
      Я взагалі відрекомендуватись старим
      Інколи можу… Такі вже у мене приколи.
      І якщо справді багатство – це наші роки,
      Не збанкрутує концерн наш, напевно, ніколи.
      Так, ми вже виросли. Ніби які там казки?
      Хто нині вірить у добрих поетів із плюшу
      З медом у горщику, з тирсою у голові?
      І не захоплює більше кришталь попелюшок –
      «Прада» зручніше та стильніше. Що ж, се ля ві.
      Дах від реальності зірвано, без охоронця-
      Карлсона став прагматичним колишній Малюк.
      Інколи, може, чомусь посміхнеться віконцю…

      Ні, я не маг, зовсім ні. Просто дуже люблю.
      Серце, напевно, з роками ще не відгоріло.
      А де кохання – казкового трішечки є.
      Бачиш, опівніч-метелик під голками стрілок
      Б'ється-тремтить? Не інакше – і серце моє.
      Бо відчуваю – в тобі, моя люба, жива ще
      Дівчинка та, що обожнює все чарівне.
      Важко її повернути? Однак це не важче,
      Ніж надихати, як ти надихаєш мене.
      Різне підмішує доля в життєві комори.
      Виберуть зле, мов голубки, ці ніжні рядки.
      Просто в обійми пірнай, як Русалонька - в море.
      Лагідно буду гойдати тебе залюбки.
      І поцілую тебе, моя крихітко, нишком.
      Прошепочу: «Ти гарніша за всіх королев!»
      Хай прокидається в серці, немов Білосніжка,
      Дівчинка та, щоб відчути, що поруч є лев.
      Джуглі нічні нас покликали – ти ніби Нала,
      Адже з тобою закоханий лагідний звір.
      Різні бувають сюжети, натомість фінали
      Чимость подібні. Це не випадковість, повір.
      Є аксіоми, які не залежать від міста.
      І неважливо це – Андерсен або Перро
      В образній формі нагадують істини істин:
      Диво найбільше – любов, всемогутнє добро.
      Я розумію: епоха тотальних тривог не
      Надто сприяє…але все одно релаксуй.
      Знай, що не згасне тобою приручений вогник.
      І все одно про твою надзвичайну красу
      Буду співати, нехай з мене сиплеться тирса.
      Та і життя – не сказати, що нині це мед.
      Серце давно перелатане – дірка на дірці…

      Хай заплетуться рядки у комфортний намет.
      Із насолодою райською - тішишся нею,
      Ніжно цілуєш, смієшся і кажеш: «Нуф-Нуф
      Ти мій невтомний!». На те, що не бути свинею –
      Це важливіше, ніж чари, мені натякнув
      Тон твій… Я все розумію… В житті ідеалам,
      Мабуть, не місце… І втілити – казка ще та.
      Прагнути варто, аби взагалі не пропали
      Ніжність і лагідність, відданість і доброта.
      Ти посміхаєшся – в посмішці є щось дитяче.
      Ніби дівча в тобі бачить казки уві сні.
      Ні, я не скривджу її, а коханням віддячу.
      Не пожалкуєш, довіривши душу мені.
      Різноманітні сюжети, фінали типові…
      Все йде до висновку, наче дороги - у Рим:
      Непероможне добро… Як і чари любові.
      Ті, що сьогодні дарують нам магію рим.

      2024



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Поготів
      Крім совісті, ніхто не дасть поради.
      Звичайно, що на герці двох світів
      Ніхто з людей не хоче помирати,
      Але як бидло жити – поготів.

      Всім очевидно, ким це розпочато.
      Де зле коріння довгих заморок.
      Не буде переможеним пощади,
      Тому лише вперед, за кроком крок.

      Що гірше за ментального кастрата
      Без вільних слів, думок і почуттів?
      Нікому не потрібні зайві втрати.
      Хазяїна надбати – поготів.

      Тому питання «бути чи не бути?»
      Стоїть ціною залишку війни.
      У ангелів тепер вже атрибути –
      Бронежилет і колір захисний.

      Це не стрілялка, щоб у неї грати
      З резервом нерозтриньканих життів.
      Ніхто таким видовищам не радий,
      Але ганьбі довічній - поготів.

      Від Бога музиканти і поети,
      Та в жилах кров співучих вояків.
      Чекає відповідних дій і предок:
      Варяг чи ант, а може, навіть скіф.

      Що може бути гірше, аніж зрада
      Славетної шляхетності дідів?
      Огидно всепланетне зло карати,
      Терпіти ці наруги – поготів.

      З дитинства всім і кожному відомо:
      Добро перемагає зло завжди!
      То буде переможеною втома,
      Бо справа честі – спільні ці труди.

      Тримайся, сестро! Так потрібно, брате!
      Для відступу немає вже путів.
      Ніхто не хоче в захисне вбиратись,
      Але ярмо вдягати – поготів.

      Ми зможемо це: випірнути з виру
      Та подолати силу течії.
      Виносять нам вони смертельний вирок?
      Природа вирок цей виносить їм.

      Де опади криваво сіють гради,
      Один на всіх у нас імператив.
      Ніхто до рук не хоче зброю брати,
      Одначе білий прапор – поготів.

      Є в світі щось вагоміше за гроші,
      Страшніше, ніж загибель дещо є.
      Це – бачити, як топчуться ворожі
      Копита, попираючи твоє.

      Хтось каже «гоп», святкує на парадах
      Та ділить те, чим не заволодів?
      Можливо, негуманне діло – страта.
      Але прощати злочин – поготів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Мiсячний удар i мiсячна засмага

      Ніч - перший план для пари суперстар.
      Татамі для кохання відьми й мага.
      Моя любов - як місячний удар.
      Твоя - неначе місячна засмага.
      Неочевидний привід божевіль -
      Затемнення всіх мізків поступове.
      Я – безнадійний хорор-водевіль.
      Ти фентезі-нуар, моя любове!
      Я - чорний нерозгаданий квадрат.
      Ти – різнобарвний мій шалений пензель.
      Ми різні, наче Фредді з Монсеррат.
      Нарізно ж – наче скример без саспенсу.
      Я – виверт бойового гопака,
      Ти - суміш карате із вальсом Відня.
      Я кола в 40 обертів п'янка.
      Ти – наче мінус 30 серед квітня.
      Я – обрій з Джомолунгми; ти - моря
      Тендітності, що вдачу мають дику.
      Так дощ на клаві компу «Кобзаря»
      Виклацує методикою «тику».
      «Давида» сницарює буревій.
      Я – прірва мрій, ти - зорепад ілюзій.
      Я - бездоганний слух ліричний твій.
      Ти – очі, скрізь які на світ дивлюся.
      Ти тільки й бачиш, що себе саму.
      Я тільки й чую, що себе. Ми квити.
      Не знаємо, навіщо і чому.
      То вихід тут – релакс і кайф ловити.
      Ми як свічки - сам Бог їх не збагне:
      Як я за упокій, ти за здоров’я.
      Та полум’я жевріє в нас одне:
      Кохання, бо ж ми однієї крові.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Вигаданий тобою Бог
      Фантазерка така… Безперервно вигадуєш Бога,
      Щоб пробачив гріхи, що надумала їх ти сама.
      Так, характер складний. Це тому, що натура глибока.
      Напівсвітло м'яке – то й інтимна твоя напівтьма.

      В океанах твоєї душі заблукає да Гама.
      Навіть Амундсен міг би не вижити в їхніх льодах.
      І зникає з тобою, здається, тверде під ногами.
      А до того ще й інколи мов підіймається дах.

      То чи дивно, що так безнадійно гублюся в твоєму
      Лабіринті, де вихід навряд чи знайшов би Тесей?
      Знаю, в інших серцях вільне місце знайти не проблема -
      Мов готелі вони. А твоє – мабуть, радше музей.

      Скрізь коштовне, та тільки чіпати нічого не треба.
      І розсістися чи розлягтися не можна ніде.
      Ти здаєшся звичайною. Та надто часто на небо
      Позираєш із вірою, ніби воно не пусте.

      На землі казна-що, бо добігла кінця ера-Фідій.
      І тепер все руйнує епоха з ім'ям Герострат.
      Хтозна, що на нас завтра очікує в цій дольчевіті.
      Та підримки не просиш і дуже не любиш порад.

      А життя собі йде… віддаляється від ідеалу.
      Радість рідше дедалі, натомість частіше печаль.
      Якщо Бог навіть є, в Нього ангелів, мабуть, замало.
      На всіх нас охоронців небесних немає, на жаль.

      Ти ж, кохана, така, що тобі слів несказаних шкода,
      А ще більше - написаних і скутих римами слів.
      А на дворі сьогодні, здається, не краща погода.
      Отже люди знервовані дуже, то й погляди злі.

      Впорядковане все, то Земля зігрівається Сонцем,
      Вдячні співи птахів надсилає за це небесам….
      Ну а Бог твій до тебе призначив мене охоронцем
      Від загроз, що чимало з них я навигадую сам.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Вчитися ніколи не пізно
      Вже слова стали зайвими - отже і дим
      Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
      Хоть повірити важко – я теж молодим
      Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.

      Де солодкою посмішка вчора була,
      Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
      Ти брехати не дуже-то вмієш, мала.
      Але вчишся хутенько, та ще й на відмінно.

      Хочеш – тему закрий, хочеш – іншу відкрий.
      З несумісністю в кожному слові чи фразі.
      Бо для мрій про майбутнє я надто старий.
      А для спогадів ти молода ще наразі.

      Де лунають, немов «отченаш», по ночах
      З вуст районів невтомні сирени тривоги -
      Чи це драма у нас? Тільки сльози в очах,
      Що маскують вербальні ті всі еківоки…

      За взяття себе в руки отримай медаль.
      Хвилювання розігруй на диво майстерно.
      Хоч і швидко засвоїла роль «фам фаталь» -
      Не настільки, щоб зараз складати екстерном.

      Не мені демонструй дар актриси – комусь.
      Може він не второпає довше, яка є
      Ти насправді. Невдачею не переймусь.
      І звитяги твої вже не дуже лякають.

      Тиша – наче фініта в тональності «ля».
      Все життя наше – мов чергові класи школи.
      Аксіома, звичайно, що кругла Земля –
      Та здається, що нас не зведе вже ніколи.

      Ти мені не «фаталь» - і не твій я «амі».
      Де кохання – це гра, врешті-решт, нічиї всі.
      Нещодавно без тебе я жити не міг…
      Але дечого теж із тобою навчився.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Зачатий під Донну Саммер в ритмі диско
      Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско -
      Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
      Я динозавр; я із часів, коли не зиску
      Чекали від життя – любові та пригод.

      Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
      Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
      Тому якщо любив, робив це до нестями.
      Щось захопило – викладався на всі 100.

      Любов\ненависть викликав, та не байдужість.
      Я всім життям доводив, що стервозність – міф,
      І в найстервознішому серці я знайду щось
      Тендітне, що ніхто б збудити не зумів.

      Я понадкушував едемські заборони,
      Лишивши за собою поле кислих мін.
      Я – щось на кшталт співочо-білої ворони.
      В молитві до Венери я – палкий «Амінь!»

      Якщо писав – то кров’ю начебто востаннє.
      Найпотаємніше жіноче розгадав -
      Не просто ж так я народився від кохання
      Під Донну Саммер – став неначе hottest stuff.

      В ідейнім поєдинку ганжі з алкоголем
      Я був арбітром - їх розводив по кутах.
      Навчав поганого – то від моєї школи
      У скріпонутості завжди зриває дах.

      Я проспівав весну та прокохав ще й літо.
      Ягнят мовчання розумів і мову риб,
      Підґрунтя скріп, якщо безшлюбні на чолі там.
      Що не сказав би Заратустра, говорив.

      Я вивертав для ближніх душу та кишені.
      Для прози був – як Геркулануму вулкан.
      Думки безумні та бажання навіжені,
      Бо я останній із ліричних могікан.

      Я у холопів та й у бидла в чорних списках.
      В червоній книзі побратимів по перу
      Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско,
      У співі жив – Бог дасть, співаючи, помру.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Очi кольору горiха
      Ці очі кольору горіха
      І губи з присмаком гріха -
      Моя єдина в світі втіха.
      Хай кажуть, що у ній пиха,
      Що легковажна егоїстка.
      Що бути з нею – то дурня.
      І треба розгубити мізки,
      Щоб так терзатися щодня.
      Кохаю ці підступні вії,
      Волосся чорне і льняне,
      Фантазій дикі буревії,
      Що з пекла в рай несуть мене.
      Колючість слів і ніжність шкіри -
      В ній що завгодно віднайдеш.
      І хижа грація Багіри.
      І ніжність Нали в ній є теж.
      Сама не знає, що є сяйвом
      Від тіні вій до пальців ніг.
      Між нами все є третім зайвим -
      Весняна повінь, перший сніг,
      Останній дзвоник дитинчати,
      Футбол, поезія, кіно,
      Мудрі книжки, дебільні чати…
      Вона моє пробите дно,
      В ній моє сьоме небо тощо.
      Це найжиттєвіша з хвороб.
      Якщо у неї в серці дощик,
      Змиває весь мій світ потоп.
      Якщо тремтять у неї руки,
      В мені жахливий землетрус.
      В ній кайф шаленої напруги.
      В ній біль – від нього я дерусь
      На стіни, щоб стекти безсило,
      Неначе справді без кісток.
      В ній лід, що й ангела б збісило.
      А гляне – наче кип'яток
      На зовсім голу душу ллється.
      Піддасть ще правдою назло.
      То й у зіркової фортеці
      Давно всі башти вже знесло.
      Це важче чорної роботи.
      Хоч занавішуй дзеркала.
      Але вкладу в останній подих:
      «Спасибі, сонце, що була!»
      Джерельце щастя, вир із лихом,
      Де чортеня не затиха.
      І очі кольору горіха,
      І губи з присмаком гріха.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Нічого особистого
      Формула щастя в теперішнім світі проста.
      Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
      Так, особистого ніц, але це не біда.
      Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
      В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
      То є казки, актуальні, можливо, в колисці.
      Потім любов загартує натуру м'яку.
      Змусить як істину істин сприйняти колись це.
      Звикли в минулому вірні раби почуттів.
      І куртуазність пропала в часах феодалів.
      Зваблива ніжність – реклама, аби захотів.
      Тільки за все доведеться платити надалі.
      Всі ці принади – вони капітал, зрозумій.
      І конвертуються гірше, коли вже за 30.
      Амортизація – далі проблеми самі,
      Тануть краса та любов через брак інвестицій.
      Ну а без них будь-які варіанти дарма.
      Ліжко для двох особистостей надто вже тісне.
      Та особистого в цьому нічого нема.
      Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
      То інвестуй, не жалій на салони та спа.
      Фітнес, звичайно, бо нині спортивність у тренді.
      І ні до чого романтика, сльози, журба.
      Все дуже просто: душа з тілом наче в оренді.
      Формула щастя доволі проста: баш на баш.
      Просто прийняти – життя стане легшим одразу.
      Все очевидно: ціна за престижний типаж.
      Ну а віднайдеться краще – до чого образи?
      Бо неустойку стягнути… в якому суді?
      Отже контракт розриваєш, коли все набридло.
      Лиш пам’ятай: із стосунків виходиш – тоді
      Воду спусти, як годиться, та виключи світло.
      Формула щастя проста. Обирай із сідниць,
      Грудей і стегон де вигідно, доки не пізно
      Та особистого в цьому, звичайно, що ніц.
      Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Це Європа?
      Від совковості ліки непросто знайти.
      І війна – мабуть, форма гіркої спокути.
      І чому дехто так вже боїться орди,
      Якщо з себе її він не вигнав нікуди?
      Чутно голос слабкий: «Щось, здається мені,
      Далебі, є проблеми у нашої влади…».
      І одразу істерика: «Що за дурні
      Ці слова?»… Починають так гучно волати –
      Тії крики почують, напевно, мерці
      Хоч і скрізь шар землі та могильнії плити.
      Не здивує, коли «демократи» оці
      Забажають і терміни ще обнулити.
      «Як ти смієш! Ти йолоп! Скажи-ризикни,
      Що колись юнаком він смалив конопельки!
      Та це п’ята колонна! Та всіх нас вони
      Поховають, якщо не заткнути їм пельки!
      Хто посміє сказати – кумир наш без рук
      Гірше, ніж хтось іще, грає на піаніно -
      То є ворог народу, загарбнику друг!
      Розіп’яти! Повісити! Чуєш, скотино?».
      Хай Бог милує! Бо демократія ця –
      Щось подібне до того, що нині в ординців.
      Не позбулись совковості ще до кінця -
      До Європи пускають хіба поодинці.
      Всім, хто з чимось незгодний, заткнути роти.
      Язики вкоротити, де мовили гостро.
      І чому люди ці так бояться орди?
      Там зійшли б за своїх вони, є щось підозра.
      Ну давай, «демократе» - катуй та мордуй.
      Жди міцної руки, а від неї - порядку.
      Далебі, важко гнати з країни орду,
      Не прогнавши ординство із себе спочатку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Alter ego
      Він інший. Він - мачо. А я – звичайнісінький хлопець.
      Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
      З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
      А в мене життя – послідовність дурних помилок.

      У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагди…
      А в мене – сухий, запустілий і сірий Канзас.
      Він знає, коли та кому показати характер.
      Кого запросити до серця, кому туди зась.

      Йому легковажне й віршоване не притаманне.
      Тому і байок не побачиш у нього в меню.
      То він не повівся, б як я, на любовні омани.
      Навряд чи серйозно повірив би в ту маячню.

      Він раціональний, насправді прагматик від Бога,
      Бо розум із мріями пильний, як поліціянт.
      Він не ностальгує, бо знає, що будь-який спогад -
      Це співи померлих птахів, дух зів’ялих троянд.

      У нього в очах майоріє таке незбориме,
      Що всі розуміють: змагатися – просто дурня.
      Він досить рішучій, то голосно грюкне дверима,
      Де я б на порозі ще товкся, напевно, півдня.

      Усе необхідне за мить обере та підкреслить.
      Позбудеться зайвого швидко та геть без жалю.
      У нього в душі не почнеться розслаблений безлад
      Відлуннями неактуальних давно вже «люблю».

      Він точно не влипне в кохання - воно павутиння
      Скоріше для різних дівуль, ніби для комарні.
      Його ідеал є простим: де інстинкти газдині
      Та матері, а не потрахатись, все ж основні.

      Він знає: комфортність – це те, що розсудливу суму
      Самотностей зацементує в пристойну сім'ю.
      То дивно, чого це він із розчарованим сумом
      Із дзеркала заздрісно зирка на долю мою.

      2024



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Вона
      Моє терпіння стегнами її,
      Здається, спокушає сам диявол.
      Спокійна зовні, хоч веде бої
      З собою без пощади та без правил.

      Де битий шлях в нікуди з усіма,
      Їй ближче одиноке бездоріжжя.
      Яскраве світло, затишна пітьма…
      Можливо, є гарніші чі мудріші.

      Та тільки в ній одній добра і зла
      Гармонії не шкодить їхній розлад.
      Хтось скаже – в ній Офелія сплила.
      Хтось скаже – в ній Джульєтта вже доросла.

      Вона давно не вірить у дива.
      Але сама як справжнє восьме чудо.
      Щоб описати, заслабкі слова -
      Цю ауру можливо лиш відчути.

      Девіз: «не вчіть, непрошені майстри -
      І я, куди піти вам, не пораджу!»
      Де тільки чорно-білі кольори,
      Сміливо обере безбарвне радше.

      Не так цікавий їй автоескорт,
      Як просто влітку йти в обнімку пішки.
      А щодо форми… специфічний спорт -
      Від себе довгі, стайєрські пробіжки.

      На те і я – щоб знову віднести,
      До себе, запобігши втомі ніжок…
      Пробачить ці сізіфові труди.
      Та не підозру, що вона сильніша.

      Без неї я неначе ліліпут,
      А з нею сили - начебто в Колосі:
      Не втомлює бодай терниста путь
      Без огляду на те, що не збулося.

      Для неї слів бракує у чортів,
      У ангелів від неї долу крила…
      За ласку більше дасть, ніж я хотів –
      Під тиском – наче непохитна брила.

      Дитяча безтурботність до лиця.
      Дратує все дрібне та бруднувате.
      І там, де скрізь собачії серця,
      Їй легше безсердечність відчувати.

      А я стерплю всі вередливі «ні»,
      Бо гірше – де вона мовчить байдужа.
      Хоча й тоді здається, що мені
      Бог дивиться її очима в душу.

      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Коли про нас напишуть книжку
      Коли про нас напишуть книжку,
      Нехай це буде пан Ремарк.
      Та чи покаже він, як нишком
      Встромляли в спини жаннам д'Арк
      Ножі весільні генерали
      Чи поховальні тамади?
      Як землю бомбами орали,
      Щоб жати урожай біди
      На знову здичавілім полі.
      Як переводили вони
      Чужу насправді кількість болю
      В елітну якість сивини.
      Як по полицях все експерти
      Розклали (крім своїх зубів)
      Щодо питання що й де сперти…
      І щоб обкрадений терпів.
      Що скрізь є збоченці – не гола
      Правдивість збуджує, а кров.
      Від неї площі – наче кола
      Під оченятами церков.
      Що «завтра» може і не бути,
      А буде – то суцільний сум.
      І що «шістсоті» - то добуток
      Із вантажівок круглих сум
      Під номерами 300 й 200.
      Мовляв, вмирайте та й терпіть
      Зривання з петель вічних істин
      Та зрив з усталених орбіт…
      Людиносвині та –шакали,
      Немов на острові Моро,
      Добрячу нішу відшукали
      Екологічну – ще й добро
      Усім несуть оті гібриди.
      Ото й сміття – ціна життів.
      Про все це тяжко говорити,
      Але мовчати – поготів.
      Бо вже не вірим на війні ми,
      Що чує Бог серцевий кнок.
      Коли про нас блокбастер знімуть,
      Нехай це зробить пан Хічкок.

      2024



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Помилився
      Так буває, що серце бодай у сміливця
      Може раптом дізнатися, що таке жах.
      Не фатально, можливо, але помилився.
      І все вийшло не так, як хотіла душа…

      Вислизає із рук майже втілена мрія.
      Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
      Що привабливо світять, та зовсім не гріють.
      Чи буває хоч раз у житті навпаки?

      Се ля ві… хтось погребує пити з обличчя,
      Хтось нап’ється водою хоч з вимитих ніг.
      Так у мирні часи, так у ці войовничі,
      Коли з неба не дощ дошкуляє, не сніг.

      Коли дантовим пеклом стають всі лікарні.
      І старих, і малечу ковтають гроби.
      Все одно жіночки, та іще й такі гарні
      Не чарують собою хіба що сліпих.

      Так буває, що доля пильнує щасливця,
      Щоб залишити з серцем, розбитим ущент.
      Ну а хто мені винний, що так помилився
      І завчасно повірив у наш хепі-енд?

      Неважливо тепер – помилився в тобі я
      Чи у вірі дитячій у лагідних фей.
      А «подібне подібним» - ще та терапія.
      Бо подібність – здебільшого марення… fake.

      Кава, чай чи мате гріють врешті не дуже.
      Кожен вибір в життєвій імлі - навмання.
      А рядок вже готовий тягти мою душу,
      Наче хвіст молодого лихого коня.

      А надворі пісенно цвітуть чорнобривці.
      Та й акації пахнуть. Життя собі йде.
      Поспішив я кудись або десь забарився -
      Факт є фактом: на практиці вийшло не те.

      Так буває, що серце, невдаху-мисливця,
      Розриває любов – роздратований звір.
      Ти не винна, звичайно – це я помилився.
      Покохавши так щиро. Хоч вір, хоч не вір.

      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Сторонні
      Чи фантомна корона ще стискує скроні,
      Чи то просто густішає сіра імла.
      Як повірити в те, що тепер ти стороння,
      Адже рідною серцю настільки була?

      Що ти робиш і що тобі мріється-сниться,
      Де блукаю я нині, що кров з мене п’є -
      Не обходить вже нас це, немає різниці.
      Не моє, не твоє діло… та й нічиє.

      Стерто з пам’яті світле, тьмяніє блискуче.
      Адже слово «минуле», як сіреє тло,
      Поглинає повітря солодше, ніж Gucci,
      Смак цілунків і все, що тепер загуло.

      День за днем – і все те ж. Фронт в глухій обороні.
      Надпохмура весна, в травні мало тепла.
      Та ніяк не виходить назвати «стороння»
      Ту, що рідною серцю настільки була.

      Чи іронія долі, чи витівки бісів.
      Чи то нерви, чи це вже відвертий дурдом.
      Чи це галюцинація, ніби я в Пізі,
      Де хитаються башти-будівлі гуртом.

      Чи кохання в крові, чи думки нетверезі.
      Та горілка – знеболювач той ще. На жаль.
      От і вірші – на місці шалених імпресій
      Монотонна й нудна очманіла печаль.

      Поїзд просто пішов. Як завжди, на пероні
      Хтось зустрів, хтось прощається в тій метушні.
      Просто дико – ніхто я тобі. Ти стороння.
      А була ж, як ніхто інший, рідна мені.

      Бути друзями після кохання – з утопій.
      Слава Богу, що просто лишились людьми.
      Не дратує що було тоді до вподоби.
      Напівпроспад – і все. Пара «его» із «ми».

      Маю жити, напевно, серйозніше трохи.
      Міг би жити грайливо, немов жартома.
      Ніби мають до щастя вести всі дороги.
      Але всі вказівки поховала пітьма.

      То й усе, що лишається білій вороні -
      Віршування-нещастя співуче моє.
      І в житті, та й у віршах… яка ти стороння?
      Адже рідною серцю була. Та і є.

      2024

      "Lama, Не кажу прощай"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Офелія-любов
      Я все ще вірю, що відтанеш ти.
      Повернеться любов, як пташка з вирію.
      Нехай і кажеш: там самі чорти -
      Це все, що віднайду в твоєму вирі я.
      Ти кажеш: що було – те загуло.
      Офелія-любов навряд чи дихає.
      Мій жар – не те, дорожчим є тепло.
      А ніжності властиве бути тихою.

      Так, юність – це для зустрічей пора.
      А зрілість – радше втрати, маєш рацію.
      Та все ж надія в серці не вмира.
      «Чимало в світі, друже мій Гораціо,
      Такого є…» - кажу я сам собі…
      Чудес, хоч і звичайних-звичайнісіньких.
      Життя хардкор, не ніжний r-&-b -
      Звичайно, є складнішим, аніж пісенька…
      Та все ж… де є кохання, там дива.

      Зібрав себе в кулак – і в нього хлипаю.
      Без тебе не римуються слова.
      І лаври всі мої – то радше липа є.
      Титаніку не айс з дірявом дном.
      Не краще й розійтись, як пара айсбергів.

      Дарма мене вважаєш брехуном.
      Діагноз не «Мюнхгаузен» тут - «Аспергер».

      Так, кожен з нас в коханні – як сапер.
      Було – і вже нема в контактах імені…

      Чи бути, чи не бути нам тепер
      З тобою разом? Що відповіси мені?

      Всі люди, мабуть, схожі на книжки.
      У деяких весь зміст – краса обкладинок.
      Таких тепер чимало навкруги.
      Та ці від мене – як той біс від ладану.
      Ти – глибина Гюго, шекспірів зміст.
      Епічність… приголомшлива така вона!
      І вірю – безнадійний оптиміст! -
      Багато ще в тобі знайду цікавинок.
      Але слова без доказів – пусте.
      У вчинках небайдужість – ось традиція.
      Нехай чорти – зробити маю те
      Єдине, чим спроможний довести це я.
      Щоб смикати за коси - застарий.
      Давно вже відтягав свої портфелі я…
      Тому тепер пірнаю в чорторий.
      Бо вірю, що жива любов-Офелія.

      2024

      "Поезія Олени Мос. Назавжди"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Апріорі
      Переводиться сірим побутом
      Кількість днів у нічну неякість.
      Ось тому і пропало пропадом
      Все, чим жив я до тебе якось.
      То й займаюся побудовою.
      З цегли слів та цементу рими
      Вийшло з сірістю побутовою
      Апріорі непримириме.

      Чисте небо хвилюю грозами.
      Ти з дотепністю поетеси
      Прикрашаєш принади розумом.
      Ось такі ми делікатеси.
      Заборонене, втім і ласеє,
      Як насущне вживати сміли.
      І тепер нас обох пов'язує
      Апріорі незрозуміле.

      Ось чому я, тобою марячи
      (Перед Богом вже не чужею),
      Мерзну там, де байдужим гаряче.
      Балансуючи, йду межею…
      Там, де пристрасна грань еротики
      Перетнулася з ніжним порно.
      Це не гріх і не зло - добро таке
      Апріорі непереборне.

      Хай за липнями линуть вересні,
      Знову літо йде за весною…
      Квітне серце. Жени крізь двері з ним –
      То полізу в твоє вікно я,
      Аби в нас червоніли датами
      Безіменні до того будні.
      То чи диво, що пам’ятатиму
      Апріорі щось незабутнє?

      То й фігурками або личками
      Інші відволікти не в змозі…
      Підзиваєш смішними кличками,
      З рук даєш позитив емоцій.
      Чи це дар твій, з небес дарований -
      Приручити цю хижість Овна?
      Чи обом дане через строфи нам -
      Апріорі щось невгамовне…

      2024



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Дай Боже
      Знов через м'ясоробку чорних днів
      Повзуть рядки – як фарш таких емоцій,
      Що слів немає втілити цей гнів.
      Ні стікерів, ні ще яких емодзі.
      Бо все, що залишилося від нас –
      Це урни, повні попелу ілюзій.
      Так, не втрачати людяності в час
      Такий – до карми, певно, жирний плюсик.
      Час сіє бомби – пожина журбу.
      Харчується людськими кров'ю-болем.
      Колючій дріт іржавий по степу
      Знов покотився перекотиполем.
      За ним лише спаплюженість руїн,
      Численнії могили безіменні.
      Вампіри грають курсами кровин:
      По лікоть кров – валюти повні жмені.
      Ну що ж, співіснувати й Авраам
      Мав із Содомом (так по Берешиту).
      Дай Боже, читачу шановний, нам
      Це лихоліття врешті пережити.

      Так, войовнича навіть і бджола,
      Де проти напівтрутень, напівшершень.
      Та кажуть, хоч би лицарська була
      Природа – ризик є, дракона зжерши,
      Драконом стати. Осьде «хепі-енд»!
      Як важко не піддатися цій зміні!
      Непросто башти зла розбити вщент.
      Не легше добре зводити з каміння.
      Не мури таборів-політв'язниць.
      І не якісь іще казенні хати,
      Де злодії – то судді тих, хто ниць
      Не падав перед тим олігархатом,
      Що на весь світ імперію добра
      Поширив би – точніше, ринки збуту.
      Під голосні зомбовані «ура»
      З добра виходить зло напівзабуте.
      Та й хто згада? Єгипетська пітьма.
      Все нею крито, всім роти зашито.
      Якщо у правил виключень нема,
      Дай Боже нам до цього не дожити.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Eкзамен
      Що ж, дівчинко… Твій головний екзамен.
      Бо це – найделікатніша з наук.
      Яка вивчає, далебі, те саме
      У порівнянні з чим все інше - звук
      Пустий і беззмістовний… То й природа
      Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
      Є речі – від часу та від народу
      Залежать мало, будь-яке дівчись-
      ко відчуває це… Тепер наосліп
      Не треба йти – в століття соцмереж.
      Там все про те, як грають у дорослі
      Ці ігри. До уваги ти береш
      Увесь той віковий жіночий досвід.
      Хоча і відчуваєш - головне
      Приховано, бо все ж цілком ніхто свій
      Фірмовий арсенал тобі в Інет
      Не здасть. А ти не перша, не остання.
      Чоловіки не дуже і страшні.
      Доволі однотипні там бажання.
      Футболи, пиво. Щось від дітлашні.
      Ти розберешся щодо тих теорій,
      Бо практика насправді геть проста.
      Твоя жіночна ніжність апріорі
      На будь-яку нестриманість узда.
      Ця практика гаряча та волога.
      Несамовита – і приємна теж…
      Сама комусь писатимеш у блоги
      Підказки, але це коли складеш,
      Здається, свій найголовніший залік.
      З предмету, що в пригоді в курені
      Не менше стане, ніж десь у Версалі.
      Приймати – честь довірено мені.
      Ось і пишу ліричності по шкірі.
      Вдихають неземне мої вуста.
      Приборкував безжалісних валькірій.
      І жрицям еротичності устав
      Давав я за життя не раз, не двічі.
      Але чомусь перехопило дух,
      Як вперше. Мов на зрілість чоловічу
      Я нині сам екзамен… чи складу?
      Тобі, розкритій серденьком і лоном…
      Складу, як буду ніжним і п'янким.
      І залишуся справжнім еталоном
      Та спогадом найкращим на роки…

      2024



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Первородне
      Не дивуйся, що я дуже різний та непростий.
      Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
      Але досить відмінні характерами вони.
      Перший – той не злякається чорта або труни.
      Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
      Навіть танк не посунув би з обраних ним путів.
      Від природи невтомний. Незламний. У всім боєць.
      Якщо має мету – напролом піде навпростець.
      Хто стоїть на дорозі – хоч людям, хоч чортівні –
      Буде зле… Адже спротив йому – як горох стіні.
      Не пом'якшив би мир, не позбавила б сил війна.
      Адже шкіра у нього товстіша, ніж у слона.
      А п'ята – наче скеля. Змія ж – голова крихка.
      Не дай Бог їй підлізти – розчавить як хробака.

      Ну а другий – то майстер веселощів і розваг.
      Це пустун, фантазер. Від природи поет, співак.
      Кілько склав ну хоча б розпіарений Соломон?
      За душею цією мелодій, мабуть, мільйон.
      Він не може прожити без пустощів і пісень.
      Якщо не римував, то даремно прогаяв день.
      Він – спокуса для жінки. Відчув ерогенність вух -
      Все, запестить хоча б і вибагливий в неї слух.
      Хто там встоїть, нехай не Мел Гібсон, не Річард Гір.
      Змій – це сміх. Він приспить його піснею, мов факір.
      І тоді візьме теплим-беззахисним голіруч.
      Щоб вкусив – та скоріше каміння спливло б із круч.

      Ну а третій – такий мовчазний і непоказний.
      Отже порозумітися дуже нелегко з ним.
      Таємнича натура з наївністю хлопчака.
      Сам худий і блідий. А хвороба його така -
      Не існує для неї, на жаль, терафлю чи ринз.
      Наче так і не виріс у ньому Маленький принц.
      То й шукає свою серед тисяч чужих троянд.
      Якщо є в ньому щось – він приховує той талант.
      Протаких не горланять тіктоки, не пишуть ЗМІ.
      Що робитиме він, якщо з'явиться поруч змій -
      Я не знаю… А з'явиться. Точно. А от коли?
      То дай Боже, щоб ті двоє встежили-вберегли.

      2024



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Небеса з діамантів, поля з полуниці
      Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
      Я тобою живу, а не просто люблю.
      Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
      Апріорі ніколи не рівний нулю.

      Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
      Із тобою приємність, але не тягар.
      Жили рвуть, аби влізти у дуті мільярди.
      Душу рвав – обійшов будь-який авангард.

      Зло й добро пізнаються на практиці швидко.
      Гілка дерева - я, а зміючка – це ти.
      Чоловік – то є ротор, а жінка – обвитка.
      Генератор ідей так працює завжди.

      Чоловік – то є толок, а жінка є пара.
      Енергетика спільна тебе і мене
      Поєднала – то не ідеальна ми пара.
      Та й не пара ми зовсім, а ціле. Одне.

      Шторм з війною безсилі навпІл розламати.
      Не виходить це навіть у штилів-рутин.
      Чоловік – це снаряд, ну а жінка - гармата.
      Порох ніби сухий. І калібр наш один.

      То нехай це кохання мов танці на лезі.
      Сірий спокій – нудьга; нам - яскравий екстрим,
      Небеса в діамантах шалених поезій
      Та поля з полунично-спокусливих рим.

      Що ті золотоусти та інші продроми?
      Та без тебе про що взагалі б я писав?.
      Чоловік – то літак… жінку з аеродромом
      Порівняв би, але…
      Ти - мої небеса.

      2024



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Не сестра милосердя, не брат у Христі
      биті жаки й калачики терті
      впалі ангели ой не святі
      ти мені не сестра милосердя
      і тобі я не брат у Христі

      для такого занадто вже палко
      дуже гаряче все це - ще б пак
      далебі, ти не скромна фіалка
      та і сам я не дзвоник-хлопак

      не зупинить мене й не злякає
      ця колючість жіночих шипів
      та і ти відчайдушна така є
      хто б, крім нас, щось подібне стерпів?

      ми обоє ще ті екстремали
      не влаштує таких аби хто
      нам часткова любов – це замало
      нам годиться коли на всі 100

      де серця повні хоч на три чверті
      там для нас вони радше пусті
      ти ж мені не сестра милосердя
      і тобі я не брат у Христі

      наркотичні в обох поцілунки
      хоч ламайся без них, хоч помри
      надто драйвово це для стосунків
      але дуже серйозно для гри

      у коханні ми не ортодокси
      та й лавсторі – це не житіє
      моя посмішка - позначка toxic
      погляд твій – «не влізайте, бо вб’є»

      кров одна, хоч і різні породи
      я гарчу, де всі інші скавчать
      і лишень облизнуться на вроду
      щоб повзти до простіших дівчат

      я ж метелик – ще той камікадзе
      орхідея-хижачка мене
      тільки вабить, а від провокацій
      тим сильніше бажання одне

      відкохав би тебе до півсмерті
      бо солодше нема в цім житті
      ти ж мені не сестра милосердя
      і тобі я не брат у Христі

      стали крайнощами божевілля
      бо інакше удвох не були б
      драйв трагедії, стиль водевіля
      ти попала, натомість я влип

      тут усе - Камасутра і шахи
      конкуренція та піддавки
      мелодрама із вкрапленням жахів
      а стороннім, мабуть, навпаки

      не турбує нас, що кому здасться
      хай вважають, що повний атас
      нам видніше: де в інших екстазці
      там у нас відчайдушний екстаз

      ти ж мені не сестра милосердя
      і тобі я не брат у Христі
      у хижацтві обоє відверті
      що таїти? одне ж на меті

      ми - токката і фуга на нервах
      то хіба що вночі паритет
      ти гнучка для банальної стерви
      для сволоти я надто поет

      дуже ніжно, щоб це була битва
      де простіше – не наша є путь
      ми однаково любим обидва
      кожен хоче коханіше буть

      ми достатньо азартні та вперті
      щодо цих амбіційних надій
      ти ж мені не сестра милосердя
      і тобі я не брат у Христі



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Мiсто зустрiчей, мiсто небажаних втрат
      Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
      Місто гарних жінок і славетних мелодій...
      Діамант - 800 чи років, чи карат.
      І шукати подібної цінності годі.

      Філіжаночка щастя - чого треба ще
      В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
      Місто, де всі надії розбитії вщент
      Воскресають, щоб знову сягати за хмари.

      Все життя - лише гра. Але щоб вічний пат -
      Не буває такого, де грають відверто.
      Радше долами стануть вершини Карпат,
      Ніж зуміє живе в двох серцях таки вмерти.

      Радше небо на землю зненацька впаде,
      Ніж загубиться те, що роками жевріє.
      Із нічого поезій не буде; в ніде
      Не порине вже втілена в зустрічі мрія.

      Так буває... Життя - річ доволі складна.
      Навпростець і до щастя - щось від Голівуду.
      Лабіринти рядків і кривава війна;
      Чорні погляди, гірші за магію вуду.

      Все це бачив не раз і не два мудрий Львів.
      І в майбутньому бачить приховане дещо.
      То нехай час шляхи тимчасово розвів,
      Неодмінно кохання їх знову зведе ще.

      Знов під джаз в унісон залунають серця
      В місті див, небанальності та авангарду.
      Де розлуки завжди добігають кінця.
      Втрати всі - задля зустрічі, що того варта.

      2024

      "Поезія Олени Мос. Ефір"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Поцілунок донни
      Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
      В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
      А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
      Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
      Замкни в дуальності кольорів, у чорно-білім діапазоні.
      Щоб я усе-таки помудрів ціною розпачу та безсоння.
      Міняй всі правила в розпал гри. Позбав розміренності катрени.
      На хеві метал перетвори життєву ритміку макарени.
      Пройди алеєю топ-зірок та розтопчи їх ходою леді.
      І доведи, що в очах жінок убивча сила - як в пістолеті.
      А я, напевне, такий дивак – засіло те, що комусь навиліт.
      Для леді серфінг – одна з розваг, коли він на вибуховій хвилі
      Сердець, розірваних ними вщент. Щоб не зібрати шматків докупи.
      Щоб штучним диханням жив клієнт: лиш рот у рот від своєї ж згуби.
      Хто звик до кайфу буть нічиїм, той більше нудиться самотою.
      Хоч скільки солі з тобою з’їм, все потім вийде з очей водою.
      Колишній вакуум у мені чомусь вербально струмить назовні.
      Твоє кохання – на мить зеніт, а потім вічний політ в безодню.
      Цілуєш – мабуть, так жебраку Тереза б кинула подаяння.
      Але і крихітка до смаку, якщо не знаєш, чи не остання.
      Які тут проти, які тут за – дурман густішає в атмосфері.
      Де шансів ніц, можна йти з туза. Де є замок, там ламають двері.
      Живий – умовно; наліво крок – навік вигнання без апеляцій.
      Але бажаючі до зірок подібних тернів хіба ж бояться?
      Хай без подряпинок ані дня – почесні шрами, все як годиться.
      То знову правила поміняй. І зваблюй пестощами цариці.
      Гран-Прі - це ніч, а тоді під туш на переможця чекає страта.
      Але із тисячи мертвих душ жива знайдеться, що буде рада
      Ожити мучеником краси. Шаблони стерти, знести кордони.
      Якщо бажаєш – то воскреси мій мертвий світ поцілунком донни.

      2024

      "Поезія ОлениМос. Ех..."

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Сни
      Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
      На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
      Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
      Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
      В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
      Коли знов розпускаються денні зшивання судин.
      В них реальність – як у Прометея на скелі суглоби.
      Тло й оточення – змінні. Самотність – константа. Один.
      Поліфемове око, де інші циклопи засліпли.
      Сни – це мертвонароджених мрій неземний аромат.
      Запальний еротизм між рядками монашеських біблій.
      Край, де у Камасутри чимало ще тих торквемад.
      Де в багатті бажання спалити мене б дуже хтіли
      Навіть ті, хто здаються весталками всім наяву.
      Мої сни – це фантомні страждання астрального тіла.
      Це апокриф: міг так, але зовсім інакше живу.
      Мої сни – вирій хворої на поетичність уяви.
      Це в’язниця душі на третину життя чи на чверть.
      Це дитячий фільм жахів; та я і лякаюся мляво -
      Це ж лишень репетиція вічності з іменем «Смерть».
      Кімерійські морози, тоді феокрітове літо.
      Божевільною форма є, мабуть, не кращою – суть.
      Мої сни – Kingda Ka без контролю, немов Іпполіта
      Коні бозна куди чи землею, чи небом несуть.
      Мої сни – це кошмар для фрейдистської псевдонауки.
      Тінь бажань – ефемерна, одначе доволі густа.
      Тут Венера Мілоська безжально руба собі руки
      Від численних спокус відповідно до слова Христа.
      Мої сни – лабіринт в підсвідомості, де крок за кроком
      Слабше віра, що яв все ж реальніше від цих химер.
      І розв’язка сумна: Поліфем вирива собі око
      Від бажання співати про все це, як справжній Гомер.

      "Артур Сіренко. Білий весняний трамвай"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Дякую, Сонце
      Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
      Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
      Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
      І оберегом від чорного зла стати прагнула.
      Дякую щиро за світлі та радісні дні.
      Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мрією.
      А особливо за те, що в єдиній-одній,
      Саме в тобі поєдналися Марфа з Марією.
      Ще за постійне, що в серці твоєму знайду,
      Хоч би усе навкруги нас безжалісний час трощив.
      За незрівняну красу - у веснянім саду
      Навіть розквітлі дерева ридали від заздрощів,
      То й зігрівали серця ті рожеві сніги.
      В серпні зірками наш світ омивали з небес дощі.
      Не озиравсь я на інших, бо знав: навкруги
      Годі шукати подібних принад або пестощів.
      Дякую, Сонце, моє, бо загоїла те,
      Що місяцями-роками було в мені зламане.
      І хоч із Овном це діло не дуже просте -
      Від кільканадцяти дурощів ти вберегла мене.
      За почуття, про які не співають в попсі -
      Радше в баладах на хвилях забутого радіо.
      Дякую, що додала сил не бути як всі.
      Не розчинитись в юрбі за часів охлократії.
      І зневажати холопсько-бидлячі думки.
      Стадних рогів не лякатись, відбити ще й дечиї.
      Де в моді підлість – чинити своє навпаки.
      Курсу триматися та не зважати на течії…
      Поза шаблонами я залишався завжди,
      Хай люд стандартами жив, дуже часто – подвійними.
      І завдяки тобі мир у собі зберегти
      Зміг я коли скрізь калічаться психіки війнами.
      Дякую, Сонце, за те, що з тобою мені
      Найзвичайнісінькі дні не здавалися буднями.
      І за все те, що було мов в солодкому сні.
      І за все те, що чекає на нас у майбутньому.

      2024



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. 1 iз 1000
      Ким народжений, тим і повзаю.
      Ну куди мені в солов’ї?
      Та виспівую про любов все я…
      І про чари очей твоїх.
      До фіналу цієї арії -
      Як у Греції до календ.
      Чи ймовірний у цім сценарії
      Занебесний мій хепі-енд?
      Шанс на нього – один із тисячі
      Серед сотень асталавіст.
      Ти грайлива, як хвостик лисячий.
      Я самотній, як вовчий хвіст
      Той, казковий, згадай: на березі
      Відірвався, коли примерз.
      Шанс такий, що подібна єресі
      Віра в нього; що не за Мерс
      Можуть люди кохати нині ще.
      Взагалі не за щось, не за…
      Я земне у собі все винищив.
      Та чи пустять у небеса?
      Ну принаймні вже удостоївся
      Жити з поглядами увись...
      З однією робив метою все –
      Полетіти, але завис
      Між землею та виссю нині я.
      Чи на нитці, чи на рядку...
      Чи то небо, чи море синіє.
      І ймовірність, малу таку,
      Бачу краплею… Та це байдуже.
      Головне – що не нульова.
      Не мовчи, попри все співай, душе…
      Як ніхто більше не співа.
      Що співоче життя – не злигодні,
      Де заради, в ім’я та для.
      Що десь високо на Великодні
      Даруватиме янголя
      Божій Матері у букетику
      Рожевіючий твій завій.
      Отака вся моя поетика –
      Віддзеркалений образ твій.
      Хай вважають усі пропащею
      Долю цю поміж двох світів.
      Та у відповідь їм хіба що я
      Заспіваю, що так і хтів:
      Не межею дитинства\старості
      У нікуди, як всі, повзти.
      Бо кохання – це крила-паростки.
      Ну а небо моє – це ти.
      То між ним і землею висячи,
      Обриваючи нитку ту,
      Вірю в шанс свій – один із тисячі,
      Що злечу я, а не впаду.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Берсерк
      це смертельний танець під хіт війни
      бек-вокали – дрони, вокал - гармати
      що ж настільки, вороже, ти дурний
      розізлив чогось мене ой дарма ти

      ну давай, підспівуй, збирач землі
      розсувай пілотку - ти заробив це
      два квадратні метри ось ай люлі
      Бог суддя, Він знає, що я не вбивця

      просто ну такі на війні хіти
      ай люлі ракетного вокалізу
      хай за мною гналися медбрати
      за тобою йдуть санітари лісу

      ой даремно віями ти тепер
      зашивати хочеш собі повіки
      заховайсь в могилу - чинись, що вмер
      не повірю – дулю, а хочеш - фігу

      під аранжуваннячко канонад
      заспівали вибухи that`s the way I
      ой дарма робив все ти, щоб війна
      ця твоя наразі була й моєю

      ти не плач, бо пізно і все дарма
      за тобою ті, хто не вірять в сльози
      на моїй війні кульових нема
      бо вона відразу виносить мозок

      не стидайся, хоч не сховає дим
      хто на танку, хто там заліг під танком
      доки ноги ти розкидав під ним
      я на нім зі смертю танцюю танго

      ай люлі люлі ай нене нене
      що тече там з тебе - то гній чи гроші
      ти даремно провокував мене
      може все це вийти тобі дорожче



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Коли кохання як мистецтво
      Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
      А взаємні бажання такі креативні й творчі!
      Обопільно натхненністю очі у нас горять.
      Ну а передчуття викликають солодкі корчі.

      Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
      Так лунають зірки, так смакуються напівтіні.
      Це в очах твоїх сяйво грайливе і неземне.
      І гармонія доторків – лагідна до тремтіння.

      Я додам в цей шедевр гайдамацької гостроти,
      Ну а ти – мелодійності голосу українки.
      Як життя зачинають – так само творять світи.
      Щоб знайоме і рідне відкрило нові відтінки.

      Так спалахують квіти рожевістю навесні.
      Так закоханій вишні освідчитись може явір.
      В цьому те, що вкладають птахи у свої пісні.
      Це рапсодія ніжності, м’якість тонів метафор.

      Це неначе розквітли від зоряного пилку
      Рози буйних вітрів із голів, повних креативу.
      Це неначе розніженість персика на снігу
      З пелюсток, це два дива викохують спільне диво.

      Це виходять за рамки занадто тісних октав
      Бархат тенору із оксамитовістю сопрано.
      Це коли всі бажання без натяків розгадав…
      Але не поспішаєш, бо знаєш, де ще зарано.

      Море ніжності перли виносить з самого дна.
      Так вулкан салютує, де пристрасті повні надра.
      Моль чуттєвості - всесвіту крапля, на двох одна.
      В ній безмірність зірок є константою Авогадро…

      Вибухають емоції - і на нічнім холсті
      Різнобарвним світанком палає зірковий розчин.
      В згадці краще лишилось, ніж малося на меті.
      І нема для творців незабутніше і дорожче.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Oдвiчна, але завше юна
      Справді, з першого погляду видалося - стара.
      Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
      Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
      Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
      На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
      Чи тим самим я не святотатець або кощунник?

      Раптом іншою стала. Красива і молода.
      Очі - полум'я, зваба солодка – її вуста.
      Повногруда, висока, струнка та рум'янолиця.
      Її посмішка – блискавка; слово – неначе грім.
      Погляд гордий: «захочу – то будеш лише моїм!»
      І спокуслива більше, ніж справжня дияволиця.

      А причастя – немов рідина… темна і густа.
      33 компоненти роками життя Христа.
      І закляттям лунали від неї «аз буки віди».
      Чи то зілля з рядків було, чи приворот із строф?
      І не знаю – чорнило у голову било? Кров?
      Де ступала вона – то метафори скрізь чи квіти?

      Від кирилиці-матері всі ті «глаголь добро».
      Поцілунок її був немов на душі тавро.
      Неземного смаку ще й не без інфернальних спецій.
      Я стояв перед нею, неначе дурне теля,
      Під той шепіт її «єсть живіте дзіло земля».
      Ніби магію концентрувала в старій абетці.

      «како люди мисліте» казала «наш он покой
      Знаю, нащо прийшов – щоб просити мене: загой
      Те, що вирвано, зранено, випалено і здерто».
      Розуміла прекрасно мене і без зайвих слів
      Проказала це краще, ніж сам би пусте наплів.
      І лунало у вухах надалі «рци слово твердо».

      Перед нею був наче дикун я – душа черства;
      Голос звіра, в паху проросла одолень-трава.
      Шепотіла – мені додавала людського духу.
      Та під ребрами заколисала мою журбу.
      І розвіяла спогад про неї десь у степу,
      Щоб я більше у снах не тривожив нещасну тугу.

      Зав'язала у хустку чи жменю землі чи все ж
      Тії букви – мовляв, доки цей оберіг несеш
      Біля серця, ти житимеш, тільки одна умова:
      Пам'ятати: для мене довіку тепер вона
      Буде всім… Незріченна, прекрасна і чарівна.
      Всемогутня, одвічна, але завше юна мова.

      2024



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Антинабоковське
      Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все частіше. Люди кажуть між іншим таке: що минає все. Та без наслідків – майже нічого. І це не тішить.

      Не зважай. Ми вже люди дорослі і не тупі. Я не той, хто полізе ламати паролі-коди. Хай для когось любов – це потішити щось собі. Я вважаю – хто любить, не хоче завдати шкоди. Та і чим завинила ти? Радше моя біда. Так буває в житті. Не припав до душі - та й годі. Я не мачо - звичайний. Особа моя проста. А таке не прощається і не стає в пригоді.

      Не зважай. Винен сам. Це похмілля моїх оман. Ти тверезіша – ну і чудово, і слава Богу. Це реалії. Оповіданнячко - не роман. Ні Бальзак ним би не зацікавився, ні Набоков. А мені ближче перший. Ти справді немов Ліліт – і куди там рівняти з тобою дівчат-лоліток! Ну хіба вони можуть старезний серцевий лід розтопити одним ніжним поглядом і флюїдом?

      Що німфетки? Такі ж безпорадні, як дітлашня. Проти Німфи – богині славетного Черемошу. То чого дивуватися, що й половини дня я без тебе від спраги прожити уже не можу. То не хочу шукати ті іншії береги, у які міг би легко встромити фалічні ростри. Не зважай. Не поезія все це – ефект туги відчувається не по дорослому надто гостро.

      Не зважай. Кому доля літати – нехай без крил, все одно полетить. Так, недовго й істотно нижче. Але все ж… А набоковське є, чорт його бери! Ось як Гумберт – Куїлті, я прозу у серці знищив. І тому добровільно ув'язнений. От, дивись! Рими-розміри – це надзвичайно міцна в'язниця. І не кожний зламає, звільниться… А спільна вись все одно мені поки що зрідка хіба що сниться.

      Ось доводжу Христові, що можу новітній зміст помістити в анапест-бурдюк. І пишу наразі. Але зрештою хоч і далеко не песиміст, я не вірю в успішність цієї моєї праці. Ну а місія ще неможливіша - щось нове пхати в серце… В старе – на додачу і вщент розбите.

      А кохання до тебе в уламках його живе.
      Бо таку неможливо пізнати - і не любити.

      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Не читайте мене, або Бережи вас Господь

      Я далеко не Рильський і не Тарас.
      Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
      З головою, напевно, не все гаразд:
      Там щось вітром розбавлене та ріденьке.

      Я – хардкорні відлуння від травіат.
      Ще б навів порівняння в такому дусі:
      Двоголовий гібрид, де за плагіат
      Соловей очі виклював би папузі.

      Я Парнас підкорив би, але була
      Доля іншою – марити, впавши з дубу,
      Не ланфрен із ланфра, не лілон-ліла,
      А скоріше ось цю шуба-дуба-дубу.

      На третину мій ворог-язик с пилку.
      Але наполовину (чи більше) з леза…
      Я пропаща душа – рятувать таку
      Не захоче Марія, втече Тереза.

      Ось тому я ніякий вам не Франко.
      Зовсім інше натхнення, бо інша ера.
      Мій букет – то запалення рококо
      Із синдромом приреченості Бодлера.

      Я серця розрізаю – так шар небес
      Розпанахує блискавка, наче скальпель.
      Не читайте мене – це журба і стрес,
      Що у кого завгодно зривають скальпа.

      Я не лізу в шеренги неососюр.
      Я не там, де є трендами посттичини.
      Там, де я, миттю барви втрачає сюр.
      В'яне збудження маточок і тичинок.

      Як почують – від Балтики до Курил
      Навіть в бункерах лізуть по стінах орки.
      І немає достатньо могутніх сил,
      Щоб стихію моїх божевіль приборкать.

      Ось тому не зважайте, що я не Стус.
      І так вийшло, що не славнозвісна Леся.
      Якщо я, чого доброго, надихнусь -
      Бережи Вас Господь від моїх поезій.

      2024



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Вибору вже нема
      сонечко, це кохання
      вибору в нас нема
      ось показові дані
      далі дивись сама
      без апріорних тверджень
      що воно тут і як:
      всі відчуття - як вперше
      ніби я знов юнак

      нерви настільки голі -
      струм божевілля йде
      пізно для алкоголю
      і нашатир пусте
      що з агрегатним станом?
      тіло чи рідина?
      ким за годину стану?
      хто наперед щось зна?

      можемо взагалі ми
      ввести палкий екстаз
      в лагідний мікроклімат -
      хто нам прогнози дасть?
      Писанка або Птуха?
      вряд чи і Кульбіда
      тільки не падай духом
      хай каламуть ще та

      не віднайти пігулок
      випадок в нас не той
      пристрасть моя - акула
      в Мертвому морі, то й
      кров’ю стікають ясна
      стер всі ряди зубів
      нині не зовсім ясно
      як я то всьо стерпів

      але хіба ти винна
      що апетит, ma belle
      гірший від героїну
      креку та конопель?
      просто ці всі принади
      посмішки, шарм ходи -
      навіть цікаво знати
      де їм під стать знайти?

      тіло немов у трансі
      пульсові ча ча ча
      хочу тебе я вранці
      хочу і по ночах
      ось тобі предикати
      ось і фактаж увесь
      годі тепер шукати
      серцю рятунку десь

      в ньому воскрес романтик
      от і злилися в нас
      крайнощі-варіанти:
      ніжно, як в перший раз
      палко, немов востаннє
      висновок з обома
      вірний: це є кохання
      виходу вже нема

      2024

      "Поезія Олени Мос. Давай"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Lost in you
      І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай пилинці на світлий образ і на ім’я. Бо маю право: всі українці – ми апріорі одна сім’я! То не чужа ти – рідня скоріше. А ще – ти космос. Відкрийсь мені – всі шланги дихання я обріжу, щоб загубитись навік у нім. Ти посміхнешся – не так вже й мало. Земля танцює, малює вісь по небу наші ініціали. Широкий розчерк – кометний хвіст. Планета крутиться, то й сюжети на ній прядуться, немов нитки. І той, де поруч зі мною вже ти, чому б не втілити? Залюбки! До тебе серце моє прикуте - міцні бажання, мов ланцюги… І не відпустить уже нікуди такий пекучий вогонь жаги… Любовну спрагу як не вгамовуй, лише сильніше вона стає. Ти необхідна, як рідна мова. В тобі все рідне… таке своє! А ця фігура віолончелі, а мрій лірично-жіночний сюр! Ти ніби з творчості Боттічеллі. Та щоб тебе осягнути всю життів потрібно принаймні зо три… В тобі постійно є щось нове. Я б цілувався з тобою вкотре, щоб милуватися вчергове і відчувати палкі дурмани… Хай кажуть, що не існує фей, чарівність будням непритаманна, бо це не Канни і не Бродвей. Гучніше позов твоєї плоті – мою приводить в гарячій транс. Господь в життєвій своїй колоді людей тасує, збира пасьянс. А ми – такий ідеал мар'яжу, що й кров, здається, у нас одна. Так буде, доки ще в’ється пряжа під обертання веретена.

      2024

      "Поезія Олени Мос. Сандорме"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Колискова
      В світі все невипадково
      Було, буде, є…
      То й співає колискову
      Серденько моє.
      Всі думки такі прозорі,
      Світлі та легкі.
      Місяць впав і згасли зорі.
      Бо ж твої такі
      Оченята – милі, рідні,
      Ще і провідні.
      Чи від того важко в квітні
      Засинать мені?
      Хай та місячна доріжка
      Нас вночі зведе.
      Щоб побути ну хоч трішки
      Із тобою, де
      Скрізь поля із полуниці,
      Сніг із бланманже.
      Чи то мріється, чи сниться –
      Сам не знаю вже…
      Як в гондолі б, до світання,
      В місячнім човні…
      Тільки спокою питання
      Не дає мені…
      Хай десь там куняє степ і
      Вгрілося село.
      Якщо так не сплю без тебе,
      Що б разом було?
      Врешті, необов’язкова
      Відповідь на це.
      Хай лунає колискова,
      Хай твоє лице
      Мила усмішка осяє.
      Ніжна, як весна.
      Ти така чудова вся є!
      Мила, засинай!

      2024



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Будь такою
      Будь такою, яка ти нині є.
      Я подібних тобі жінок,
      Хай вже скроні взялися інеєм,
      Ще не бачив, мій свідок – Бог!
      Будь земною і будь небесною…
      Нероздільні «краса» і «ти»,
      Наче Бог сполучив тебе з нею
      Як синоніми… Будь завжди
      Королевою – і в господі я,
      І на вулиці б на руках
      Ніс тебе. А єдиний подіум
      Для такої - Молочний шлях.
      Не потрібні тобі портфоліо,
      Щоб затьмарювати зірок…
      Я чаруюсь, я божеволію.
      Ти – натхнення, ліричний шок!

      Господинею будь і ненькою.
      І п'янкою, як сік лози.
      Чарівною. Комусь гарненькою,
      А для мене – взірцем краси.
      Будь довершено бездоганною -
      Гордий погляд, шляхетний стан.
      Не Джульєттою і не Анною
      (Я ж і сам не якийсь Жуан) –
      Будь собою завжди: грайливою
      І стрімкою, як левеня.
      Сонцем грій, охолоджуй зливою.
      Щоб без тебе не зміг і дня.
      Та й пригнічений був годиною,
      Де без тебе вона пройшла.

      Будь коханою, будь єдиною.
      Морем лагідності й тепла.
      Неочікувана, як «еврика!»,
      Неосяжна, як небеса…
      Як не бути строфі шедевриком,
      Якщо в ній є твоя краса?
      Оченят твоїх відображення
      Або посмішки відбиття…
      Хай нащадки вивчають, вражені -
      Наче приклади для життя.

      Будь бажаною, наче рай, вночі.
      Будь такою, як хочеш ти.
      Неосяжною в милих крайнощах.
      Щоб був радий і пішки йти
      Від Чернігова хоч до Самбора
      За тобою - щаслива путь.
      Будь моєю… Але насамперед
      Будь щасливою. Просто будь!

      2024

      "Олена Мос. Як уникнути війни"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил
      Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
      Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
      Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
      Незбагненні та недослідими твої путі.
      Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
      Бо давно зрозуміла: найшвидше на світі – час:
      Як фанера над тим Євробаченням десь у Мальме,
      Пролітає повз тих, хто живе не на повний газ.

      Я не мачо, не звабник – не маю такого хисту…
      Я не той, хто підрізати б задля приколу хтів.
      Знаєш, я відчуваю: байдужість твоя займиста.
      І приховує палкість нечуваних почуттів…
      Придивись – і побач кольори надчисленних райдуг,
      Що приховані в цій непривабливій білизні.
      Місяць нині з гало – знак Господнього копірайту.
      Бог розлив у повітря ці пахощi навесні.
      І тому ніч п’янка, навіть більше скажу – ігриста.
      Наче бульбашки, ми невагомі та швидкісні …
      Невідомо, що з пульсом – за двісті чи вже під триста.
      Так буває, що «так» передують десятки «ні».
      Що в облозі тримають, здіймаючи білий прапор.
      І штурмують, аби тільки здатися у полон…
      Я далеко не мачо, але не такий незграба,
      Аби втратити шанс свій – єдиний на сто? мільйон?
      Так буває, що ризик лишень стимулює его.
      Голос серця долає розсудливість голови.

      Краще бачити перед собою як небезпеку
      Те, що тисне на пам’ять, неначе той задній вид.

      Ти обожнюєш Cardigans, і особливо – пісню
      Про улюблену гру… Відтепер не лякає кліп?
      Але зараз вмикаєш The Weeknd – I`m blinding… Звісно.
      Хто б від вроди твоєї, красунечко, не засліп?

      Чи я альфа – це байдуже; чи не Ромео твій я?
      Копірайт означає: Всевишній перо вмочив
      В ніч, де ми розчинились… Тоді, опустивши вії,
      Він схрестив пару ліній сюжетів-доріг вночі.
      От і блискавка ніби розмітка на нашій смузі.
      На землі ми чи в небі – нічого не знаю, ти ж
      Вже змінила всі правила гри в цім шаленім русі.
      Не втікаєш від долі – тепер лоб у лоб летиш.
      Хай кохання твоє – вантажівка, моє з ним поруч -
      Щось подібне крихкій нерозважливій легковій.
      Жереб кинуто: ані праворуч, ані ліворуч.
      Бог дописує нині свіженький бестселлер свій.
      Хай тремтять вподобайки, бліднішають копіпасти.
      Так буває, коли наче з долею віч-на-віч.
      Небезпека одна є - в очах цих дівочих впасти.
      Отже я не звертаю з дороги у спільну віч…

      2024

      "Поезія Олени Мос. Білий прапор"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. I це все про тебе
      Ти взірець української дівчини.
      Орхідея в розквітлій красі.
      Ти перлина Івано-Франківщини.
      Та чесноти далеко не всі
      Видно зовні, бо кращими гранями
      Ти виблискуєш не вочевидь,
      Як буває із юними-ранніми,
      Що привернуть увагу на мить –
      Та й усе, бо за личками порожньо.
      І цікавість уже на нулі.

      Ти водночас насущна, як борошно,
      І пікантна, як солі землі.
      Ще й солодка, неначе амброзія!
      Що смачніше для чоловіків?
      Смак цей навіть в безжальнім склерозі я
      Не забув би на схилі років.
      Ти – суцвіття ментальних рис Заходу.
      Чемність, врода, талант, доброта…
      Але ж скільки приховано загадок –
      В кожній думці ти ой не проста!
      Звідки в тебе шалена енергія?
      Наче лава вулкану палка!
      Ніби від революціонерки є
      Щось в тобі – точно як у Франка:
      Вічна є вона! Що її стримає?
      Штамп у РАГСі? Коштовний ланцюг?
      Як зкувати банальною римою
      Неосяжну фантазію цю?
      Ну а пристрасті - теж махаонами
      Ой не всидять вони в животі.
      Залунають і зовні канцонами
      Десь на гідній тебе висоті.
      Хто почув – той розклався на атоми,
      Щоб зібратися кращим мерщій.
      І довіку, напевно, блукатиме
      За відлунням твоєї душі.
      Ти – неначе прихована істина:
      Плід, що сховано в чашечці правд.
      Їй не личить на людях розхристаній,
      Щоб у неї будь-хто зазирав.

      Ти взірець української дівчини!
      Де б ще диво подібне було?
      Там, де інша – платівка заїжджена,
      Ти – мелодій живе джерело.
      В цій шкатулочці імпровізації -
      Для естета коштовні скарби.
      Інші – поруч з тобою ерзаци є.
      І Карпати в тобі, і степи…
      Дражниш хвилею, зносиш лавиною,
      Щоб очуняв між зорями десь.
      То і бачу тебе я країною
      Надзвичайних казкових чудес:
      Самобутні традиції-звичаї -
      Пізнавати б їх міг все життя.
      Тобі личить ось так: таємничою…
      Допоможе лише почуття.
      Хай природу жіночу і вивчено
      Було розумом – користі ніц.
      Бо в тобі, чарівна моя дівчино,
      І в розгадці каскад таємниць.

      "Поезія Олени Мос, О, Фізаліс!"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Ще б пак
      Я – таке… чи comme ci, чи comme ça. Ну а ти – charmant!
      Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
      Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
      Моя душа вся.
      Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
      Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
      Хоч хапайся за обрії-бильця, ну а тоді -
      Упав-віджався.

      Але зробить сильнішим (звичайно, якщо не вб'є)
      Дісципліна сувора ліричне єство моє…
      Я звичайний, як Orbit - ти штучна, як монпансьє.
      Смачна така вся.
      Хай співа невермори мій глузд, ніби чорний крук.
      Що тобі я (це в кращому випадку) віршедруг…
      Я скавчу, бо твоїх стегон, талії, персів, рук
      Недоторкався.

      Поцілуночок мій – це синець; ну а твій – тавро.
      Я - аматор звичайний. Твій рівень – хай заздрять pro.
      А масштабніше образи візьмемо - ти Дніпро,
      А я – Почайна.
      Ти канікули й свято – я будні та мідуік.
      Ну то що відповість мрії-дівчині чоловік,
      Якщо каже вона: «Будьмо разом – давай? Навік!»?
      Авжеж, звичайно!!!

      "Поезія Олени Мос. Давай"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Побажай – і я воскресну
      Ти гарніша за Венеру.
      Я далеко не Юпітер.
      Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
      Ти шляхетна є в манерах.
      Ти небесна є в орбітах.
      Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
      Ти коктейль: напалм з тротилом.
      Я смакую по ковточку.
      Не дивуйся, що доводить до такого суміш ця.
      Ти бажання пробудила
      Відшукать твою G-точку,
      Щоб провести з неї промінь у Блаженство без кінця.

      Ти божествена на фото.
      Разом, безумовно, сюр ми.
      Та нехай, бо споконвіку ти призначена мені.
      Я за тебе хоч у воду,
      Хоч в багаття, хоч скрізь сурми.
      Я в коханні – як на голці; на тобі – як на війні.
      Мружать очі світлофори.
      Плачуть Музи, наче вдови.
      Облизнулось потойбіччя, як на ласий коровай.
      Я тобою надто хворий.
      То з рядків твоїх чудових
      Мавзолей збудуй, кохана, і мене там поховай.

      Ти – вінець творіння, мила!
      Я - суцільні атавізми.
      Збожеволів через тебе – ось така є моя суть.
      Що за сила б це змінила?
      То і в рай навряд чи візьмуть,
      Та і з пекла 100%, що чорти мене турнуть
      Ти – довершена еліта.
      Я – нічних провулків хресник.
      Ти у всьому бездоганна, я – сумнівний персонаж.
      Та на нас чекає літо.
      Побажай – і я воскресну.
      Бо любов на все спроможна. Це знаменник спільний наш.

      "Поезія Олени Мос. Скажи, що ти воскрес"

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. Любов доктора Фрейда
      Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
      Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
      Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
      Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

      Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
      Бо здоровий її пофігізм став його хворобою.
      Б’ється він – та виходить поема, не дисертація.
      Як гарсон, своєруч власне серце несе на таці їй.

      Як портьє, він приймає ключі від фантазій з видами
      На Едеми, де скрізь полунички, що є обвитими
      І двожальними, але двожильними радше зміями.
      Що сичать їй вони – уявляти це все не сміємо.

      Вона кидає в руки йому крила, пух і пір’ячко.
      На третину богиня вже, але на чверть – вампірочка.
      Доктор Фрейд сам не знає – вивчає чи божеволіє.
      В ній є слабкість сльозлива, але і залізна воля є.

      Інкрустації ніжності і легковажні вкраплення.
      Посміхнеться –думки всі вповільнені і розслаблені.
      Аж грайливий цей погляд – нокаутом нижче пояса.
      Доктор Фрейд сам її вже приймає, купивши поліса.

      Небайдужа, але і в коханні хижачка-власниця.
      Наведе свої очі – все: доктора б’є пропасниця.
      Наскрізь бачуть (без зайвих освіт), палко звуть його вони.
      З нею навіть сам Фрейд від любові не застрахований.

      "Поезія Олени Мос. Улюблена пацієнтка Фрейда"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. Епістола
      Вельмишановна леді… краще пані…

      Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине десь у кошику це все? Загубиться у Вас навіки в спамі? Не відаю - нічого в голові. Хоча вже вивчив нібито напам’ять всі варіанти відповідей – від: «Чи він сказився? Хто є взагалі це??» до «Слухайте, шановний, ще мені не вистачало, аби недолицар співав під Windows ці недопісні! Бувайте, хай щастить Вам, трубадуре!»… Але чомусь тримати це в собі не можу. Чи зіпсована натура? Чи хворий – то без психотерапій таких, як сповідь дурня-утопіста до Леді Мрії взагалі ніяк? Звичайно, так, не в моді жанр епістол. Але я сам немодний теж дивак. А Ви… потрібен опис неодмінно – у жанра свій суворий є закон. Рукою Вас торкатися - як міни. Якщо губами – як святих ікон.

      О\дного разу Вас таку побачив -
      Л\ишень одного! - тішиться в мені
      Е\стет, ну а первісний хтось - тим паче…
      Н\еначе втоп у Вашій глибині.
      А\ вії так мені лоскочуть нерви -

      М\агічне щось. Чи мавка Ви? Чи міф?
      О\сь Афродіта з розумом Мінерви -
      С\ам Фідій краще б втілити не вмів.

      Не вигадка це все і не химера! Ви справжні – все найкраще з ancient Greece. То хочеться співати Вам Гомером, то викрав би у всіх Вас, як Паріс. Олена найпрекрасніша – нітрішки не прибрешу, прекрасна - ще й яка! «Оленка»-шоколад солодкоїжки – нехай давно вже і не малюка…

      Життя воно таке, що менше злетів, ніж прикрих від болючості падінь. Але, як Сонце, посмішка від леді весь біль мій перетворює на тінь.

      Є люди – вміють так у вічи пилу насипати… Я – ні, ото й мовчу. І слухаю – то «Зіроньку» від Білик. То «Сонце» - «Океан» і Вакарчук. Куди мені з таким невмитим писком? Відтворено емоції вже всі…Але якщо так риються в підписках на Spotify, щоб віднайти в попсі щось аж до сліз – чи не діагноз все те? Один маршрут – майстерні-крапка-ком. Така мені вже доля – став поетом, не народився трампівським синком. Зате ось запальний – куди гасконцям? Як Дант, співучий. Отже, в сумі я – звичайний українець, моє Сонце. Чи радше краще – зіронько моя?

      Та вже й світанок підганяє з хати. Гармонії немає на землі (крім Вас, звичайно) - написав багато, а не сказав нічого взагалі… Чи між рядками зникло все, що хвацько писати думав? Всі оті думки?

      Чи це хвороба все ж, якщо зненацька самі в листі римуються рядки?.. Та Бог із ним – чимало є в поетів пристойніших і цікавіших тем.

      Чудового Вам дня, прекрасна леді!
      З пошаною!
      І.П.
      А радше М.

      "Поезія Олени Мос, Сонячна пошта"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Кажуть
      Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
      І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
      Начебто думав – троянди ростуть с піску.
      Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

      Кажуть, вигулював душу свою щодня
      Серед рядків, повних сутінків і печалі.
      Бачили, йшов він у лірику навмання.
      Як на війну, що здивованно відзначали.

      Кажуть, що пристрасть, як толок у двигуні,
      Ходором в грудях ходила, то сам второпав
      Що в середовищі прози та метушні
      Слово – не ліки, а радше саме - хвороба.

      Змішував колір і смак та, додавши нот,
      Цим зловживав, бо надміру любив той розчин.
      Кажуть, як чекову книжку сприймав блокнот.
      І як чорнетки для віршів, паскудив гроші.

      Гри у лялькове кохання не розумів.
      І здивування гравців, коли іграшками
      Зрештою їх і сприймали. То й кажуть – міф
      Він взагалі, нотка суму з людської гами.

      Те, за чим інші полюють, віддати б хтів.
      Світло усім дарував - не знайшов охочих.
      Зрад не любив, ну а зраджувать – поготів.
      Кажуть, з людського він мав ну хіба що очі.

      Що віршероботом був він. І, як в авто,
      Рився в собі увесь час, щоб зробити тюнінг.
      Бачили, ніби злетів. Як – не знав ніхто,
      Що то за чари чи Прянощі, наче в «Дюні».

      Кажуть, любив якусь дівчину, набридав
      Віршами їй, дарував різний мотлох з плюшу.
      Вірив, весна і в серцях нищить льодостав.
      Щастя собі не скував, іншим не спаплюжив.

      Кажуть, як йшов, розгубив всі рядки свої.
      Бачили посмішку, наче відкриту рану.
      Та не розкажуть, як сильно кохав її.
      І намагатися марно, то й я не стану.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. Блюзове
      Хтось скаже, що банально вию вовком.
      Для мене це є блюзом самоти.
      На перехресті не простоїш довго.
      А на узбіччя тяжко відійти.
      Я підкотив би Принцем, наче в казці.
      Та побут твій спаплюжити боюсь.
      Хтось скаже – меланхолія якась це.
      А як на мене, радше настрій-блюз.

      Куди від тебе дітись? У самого
      У себе йшов – одначе заблукав.
      Хтось скаже – тут потрібно якомога
      Рішучіше, а не ловити гав…
      Але ж любов настільки полохлива!
      Нахрапом в душу - невластиве їй.
      Хтось бачить зовні істеричні зливи,
      А я – співзвучний серцю блюз стихій.

      Дорослий вже, щоб слухати поради -
      Сам можу вчити хоч би і дідів.
      Колись я від любові хтів вмирати,
      Та зараз нею жити захотів.
      Тому і в голові така ось каша,
      Як в казані ще тої глибини.
      Завчасна старість, хтось, напевно, скаже.
      Для мене це є блюзом восени.

      А кінь такий, що ніч не зіпсує він.
      Можливо, фору дасть молодику.
      Дар слова є, щоб слух збудити Євін.
      І палкість, аби згадка про таку
      Зривала з букв крапки та циркумфлекси
      Під віщу ностальжі Urge Overkill.
      Хтось скаже – пощастило з класним сексом.
      Для мене це є блюзом наших тіл.

      Що на столі, що в мріях: творчий безлад.
      Впорядкувати щось не в силі я.
      Немов життя – ріка, де крига скресла.
      Несе до водоспадів течія.
      Але що благородніше за ризик?
      Мистецтво! Взяти лірику ось ту ж.
      Хтось скаже, що дублюю твої риси.
      Для мене все це блюз співзвучних душ.

      Хай водять хороводи грудні й травні.
      Скрізь наче твої копії бліді.
      Дівчата гарні, господині вправні…
      Одначе в них мелодії не ті.
      Від тебе трішки, мабуть, втратив розум.
      І в цьому я відверто зізнаюсь.
      Хтось скаже - ти звичайна жінка-проза.
      Для мене відтепер ти леді-Блюз.

      " Поезія Олени Мос, Цей блюз "

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Ісая
      - З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.

      - Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – багато їх.

      - Даремно! Хай 10 тих колін – вони з двома не впоралися, як ти бачиш, досі. Чому? Бо волі Божої нема.

      - Єрусалим тримається в облозі, це правда!

      - А чому ж ті не змогли - вдесятерьох на двох! –вас подолати? Дивися глибше, далі, у тили! Що бачиш, окрім кривди або зла, ти?

      - Що бачу? Та нічого – тільки дим… До дідька ж нанесли Ваалу жертов!

      - Ось перший пунктик – нехтують святим.

      - Так, бачу… На словах брати, а зжерти не проти Іссахара Нафталі, Дан залюбки покуштував би Гада.

      - Дивись уважно! Що там, в цій землі?

      - Та наволочі надто вже багато в священицькому начебто вбранні. Кумедно – повдягались, наче мавпи! А рила... Чи левіти це? Чи ні? Не зрозумію ще того.

      - А мав би! Уважним будь, щоб не ловити гав! Це ж саме ті позавчорашні круки, що ними оточив себе Ахав, коли протяг свої спітнілі руки до Навуфея та його майна. Донощики, кати і людолови!

      - Пристроїлися добре! Що ж, дарма часу не гають! Гидко, чесне слово! Потвора двоголова: Дан-Вефіль присвячені оздобленому бидлу.

      - А придивись!

      - Так, позолота й цвіль. Але волають, що лайно – повидло; що все воно насправди навпаки, бо чорне – біле, а гірке – солодке. Ну що ж… Немає друзів на смаки; ще й збочені такі, нехай би глотки собі понадривали. Дивний рід!

      - Дивись, дивись! Що роблять навіжені?

      - Вдів з хат женуть. А скільки вже сиріт! Ті голодують, хтось набив кишені … Але я не второпав: чом вони це терплять - і Єфрем, і Манасія?

      - Сягай очима аж до глибини думок холопських! На питання всі є там відповіді.

      - Ну і сміхота! Лякають їх – що ассирійці хижі! А оборона лиш одна – це та, що відбирає все в них,окрім їжі, щоб зовсім не здихали, в найми шли. Або ж і на забій, як треба бранців. Чи ассирійці гіршими б були? Там в кожного, вважай, по самобранці – хто заздрити повинен і чому? Тим висівкам холопським? Чи помиям? Ой, маячня! Та як в таку пітьму занурили їх, щось не розумію?

      - Ти наскрізь подивись! Даю таку можливість надлюдську я!

      - Неписьменні! Все зрозуміло! Кожен в закутку сидить-радіє жалюгідній жмені запліснявілих крихт, що їм пани, можливо, трусонуть зі скатертини. Тому й бояться дурощів вони. Неначе не здихати попід тином. Або ж це легше, як пани – свої!

      - Так, Єшаягу! Недолугі – осьде всьому причина!

      - Ну тепер її збагнув я! Отакі незвані гості: не знають навіть, що є Декалог, але волають – Ти на їхнім боці.

      - Як бачиш, у невдач всіх тих облог причини є: брехня на кожнім кроці. Всі з усіма живуть, немов скоти. І кругозір – не далі за сараї з базаром.

      - Отже… Щоб перемогти паскудну, хоч би і численну зграю…

      - Ти вірно зрозумів! Лише одне потрібно: не наслідувати вади цього народу. І тоді мине облога - починайте святкувати. Нехай таран підсунуть до воріт: залізо зверху, аж під ним труха є. Бо зрадив Мій Закон нечистий рід. Обожнює панів та вертухаїв. Хто проти Бога сильний?

      - Та ніхто…

      - Тож напад і не може бути вдалим. Начхать, чи 10 там колін, чи 100 – хто підійме з колін, як рачки стали? Шовки зносились – нині час верет. Єфрем хай підганяє Манасію – запізно. Крок назад чи крок вперед – вже винесено вирок Мій. Розсію. Хоч скільки колесниць або колон – що з того, якщо ідолам пошана? Хотіли полонити – то полон самих чекає. Хай дубець з Башана міцним здається… Нн зважай на те. Ось чуєш? буревій реве, не свище! Чим вищий дуб – тим прикріше впаде. Трава пригнеться – виросте ще вище. Побачив? То запам’ятовуй все. Не будьте недолугими чи злими - і, наче порох, цвіль ту віднесе Господь від чистоти Єрусалима.

      2024



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Ти була
      Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
      Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
      Грізною зливою, повінню тихою.
      Теплим ковчегом в безмежності криг.

      Садом Едемським і небом з сузір’ями.
      Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
      Днями святковими, буднями сірими.
      Тим, у що вірити міг без підстав.

      Спекою липня, відлигою березня.
      Виключенням. Еталонним взірцем.
      Опієм: спробував - вічно тепер із ним
      Або в раю, або в пеклі живцем.

      Ти була пристрастю, болем і відчаєм.
      Ритмами серця й мобільних гудків.
      І гіркотою сльози чоловічої,
      Де сконцентрована туга років.

      Тим, що мовчиться у Білик і Скрябіна.
      Тим, що лунає з пісень Соловій.
      Болем у серці, екстазом в подряпинах.
      Ангельским танцем на кінчиках вій.

      Пристрастю жінки, цнотливістю дівчини.
      Місцем, де збіглись життєві путі.
      Душу мою від Полісся до Львівщини
      Ти розіп’яла, немов на хресті.

      Ти була мукою, радістю, втіхою.
      Чимось з розряду повітря й води.

      Ти будеш більше ніж тою, ким дихаю.
      Тільки б нарешті тебе віднайти.

      2024



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. Дуже поганiй дiвчинцi. 18 плюс
      Безсилі всі чутки та балачки!
      Наскільки є поганою вночі ти,
      Вони б переказали залюбки…

      Замало тут фантазію включити, я б злі ті язиченьки застеріг. Але хай брешуть, щоб їм було пусто! В них там грішки – а в нас реальний гріх. В них дитсадок – а в нас уже розпуста! Моє бажання – той ще буревій, білизну б обірвав, як з липки – листя. Ой, провокують погляди з-під вій! А що ж ховають очі ці імлисті? Довідаємось потім – вже пора тебе покуштувати…

      Поцілунок!

      Так не цілують мати чи сестра! Ми як лисичкин хвіст і вовчий шлунок. Як пляшечка Masseto і пияк. Ой, начувайся - спровокуєш, панно-спокусо нездоланна ти моя! Наводь оману, згущуй свій серпанок. Вже б тілу диких танців уночі, щоб в унісон їм застогнали душі.

      Врятуй мене – тендітно відсмокчи отрутою геть всю мою байдужість. Та як тобі віддячити тепер?

      А ти солодким лихом небувалим вже загнуздала! З місця – та й в кар'єр! Помчала – ще й яким шаленим чвалом! Так панночка у Гоголя, мабуть, гарцює-поганяє того Брута. Чи ми вже летимо? Де наша путь? Та чи важливо це, коли так круто?! Ох, вершниця-лихачка видає – ми з нею наче з ланцюга зірвались. І вже не розумію, що це є: кохання чи мій тест на витривалість. Знов у галоп, бо нам не личить клус! Начхати, що там з пульсами і з тиском. Давно вже загубивсь здоровий глузд.

      Яка ж в тобі розкрилася артистка! Ролей у неї… точно не одна! Осьде царює владна Клеопатра. Ось раптом янголятко-дичина – я чортом всю білизну вже обпатрав. Ось бісеня – і начебто смола від пристрасті моєї гучно хлюпа.

      Хоча б душа гулявою була – з тобою гріх не стати однолюбом. То ніжність в серці - як мале дитя всю ніч би пестив; то молю у Бога, щоб вистачило сил, бо відчуття – що виснажила ти, маленька погань, мене вже зовсім, остаточно, вщент! Але шепочеш ти мені: «Не квапся!». І хочеться подовжувати ще це божевілля. Ех, якби слова б всі не розгубив я (де там ті слова – під час таких шалених перегонів?!) - ой зараз би тобі я заспівав од-мадригалів… Після цих агоній і воскресінь, і райських відчуттів - я вже й не знаю, на якому світі. Це краще, ніж я мріяв і хотів. Ні, не в сорочці – мабуть, точно в свиті я народився, раз зустрів таку. Хоча з тобою весь цей одяг – зайве. Навіщо він у райському садку? Немає поволок вже – ніжне сяйво в очах твоїх. Хвилини чи віки пройшли повз нас – не хочу навіть знати.

      Одне я знаю – будь-які чутки не відають, наскільки чарівна ти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Може, дівчина з адажіо, може, музика во плоті
      Наче туга все затьмарила.
      Вкрало сон кохання-злодій…
      Хто вона? Дівчатко з марева?
      Чи лишень туман во плоті?

      То змерзаю, то як в сауні.
      Обіцяє (може, бреше)
      Часом вічність в білім савані,
      Часом ніч як сіть з мережив.

      Так русалки топлять заживо:
      Наче тягне в вир мелодій,
      Може, дівчина з адажіо,
      Може, музика во плоті.

      Зве могилою глибокою -
      За живе в душі тримає.
      І немає в серці спокою,
      І забути сил немає.

      Може, ще зустріну десь її,
      Може, мрія це – та й годі…
      Жінка, створена з поезії
      Або ж лірика во плоті.

      2024



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. Хто ти є?
      Я не знаю, вагаюся, хто ти?
      І навіщо з’явилась мені?
      Як нокдаун вже погляд – а дотик
      Це нокаут. Ти відьма? О ні!
      Ти скоріш як купальськії квіти.
      І лише тільки раз у житті
      Може так пощастити – зустріти.
      Інші навіть квітучі – не ті.
      Хто ти? Посмішка – наче Джоконди.
      Поцілуночок – Емануель.
      Хай жиронди підмінюють фронди.
      Місс чи фройлян, чи мадмуазель –
      Я довіку в солодкім полоні.
      Хай хоч хто зазіхне на твоє –
      Ні! Моє! Груди, стегна, долоні –
      Наче током від них мене б’є.
      От вже серце працює відтоді -
      Відчайдушно, на знос, на розрив!
      І волав би, напевно, я «Годі!»,
      Але в тілі своєму відкрив
      Енне дихання… Грюкає в скроні -
      А приборкує твоя рука.
      Наче сік у вакхічному гроні –
      В тобі пристрасть убивчо п'янка.
      Губи в серці лишають видбиток.
      Віднайшов би за ним і сліпцем.
      І бажання у серці - якби то
      Міг в тобі розчинитись живцем.
      Знаєш… нерви до того не звикли,
      Щоб так цілодобово хотів.
      Глянеш зверхньо – жіночності виклик.
      А покірно – тоді й поготів
      Заклик бути твоїм несвідомо.
      Як метелик кохатись з вогнем.
      То і тіло не відає втоми.
      Для емоцій замало фонем.
      Ти богиня кохання і вроди?
      Чи секс-бомба с кільцем від Cartier?
      Знань нема… відчуття лише - хто ти.
      Просто щастя тендітне моє.

      2024



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. Секс, наркотики, рок-н-рол


      Були часи – жили у світі скрізь святії.
      І не були тоді нестачі доброти.
      На вірі, на любові, на міцній надії
      Тримався світ – вони були як три кити.

      Аж раптом світло геть затьмарилось і згасло.
      То почалися темні та сумні віки.
      Життя, як виявилось, не картина маслом.
      А придивитися – то зовсім навпаки:

      Панує жадібність жорстока в ойкумені,
      А віра – привід обдурити; і лишень
      Комусь повір – воно вже й витягає жмені
      Добра з занадто вже довірливих кишень.

      А святість геть брехлива, підла і пихата.
      Куди не плюнь – була усюди чорна злість.
      Тож всі перезабули, як воно – кохати.
      Померла віра, та й надії не збулись.

      Світ іншим став: свобода, рівність і братерство
      Його відперли. Всяк казав старому «фе»;
      Як в Вавілонщині колись, в повітря б здерся
      Щоб навіть небо змайструвать також нове.

      Первісний космос розвалили до підвалин.
      Помізкували, як годиться, а тоді
      На трьох нових китах своє побудували.
      Розумний устрій, та й устої всі тверді.

      Але, як виявилось, навіть серед рівних
      Рівніші є, кому всі інші не брати -
      То бевзі, ледарі, невдахи, лобурі в них.
      Ну довели й нового світу до біди.

      Знайшлись добродії, також ще ті добряги,
      Що не стерпіли й не пробачили наруг.
      І довго мстилися рівнішим лобуряки.
      А потім знову кельни й молоти до рук.

      Тепер засади «треш», «угар» і «содомія»
      Тримали світ... і це ще ті були кити.
      То сам Ісус кричав, далебі: «Мама мія,
      Назад мене скоріше, люба, народи!».

      Розпуста скрізь; мораль занедбана; якби ще
      Не милість Господа – гаплик давно б всьому.
      Я не візьмусь розповідать про те ганьбище.
      Розплата прийде – адже є за що й чому.

      Але мене це анітрохи не лякає.
      Повітря набирайте аж до альвеол -
      Свій космос маю, та й опора неслабка є.
      Ці три кити - секс, наркота і рок-н-рол.

      2024



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    22. Люди - нелюди
      Не скінчиться так просто війна.
      Це відлуння одвічного бою.
      Чуєш? Йде від початку вона:
      Бог і радість - з гріхом і журбою.

      Кровожерство - тавро на віки.
      А співучість - небесний дарунок.
      Отже, наше - пісні й колиски.
      А у них - підвивання і труни.

      Хто за що – це в крові, в ДНК.
      В нас хоч трохи, але солов'ї всі,
      То й не моляться на ватажка.
      В них - вовки й вірнопіддані вівці.

      Не зживеться квітуча трава
      З мертвим каменем, льодом укритим.
      В нас бо воля донині жива -
      Душать вільнеє концтабори там.

      Від отця всього зла той талант
      На потворність паплюжити вроду.
      В нас Христос у вінку із троянд,
      А у них – із колючого дроту.

      Непомітно хіба для нікчем;
      Може, неочевидно роззяві:
      В нас гріх Юди – що був стукачем;
      В них – що надто вже дешево взяв він.

      Адже душі людей – як сади.
      А у нелюдів – пекла з пісками.
      Сенс життя в нас – з Єгипту піти.
      В них – туди повертатись віками.

      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 6

    23. Авжеж
      Ти відчуй у моїй сивині
      Дим далеких і хижих пожеж.
      Чи лікується серце? – О ні!
      Чи співає з тобою? Авжеж…

      Раз побачив – неначе засліп.
      Інших краль вже нема навкруги.
      І з тобою насущний мій хліб
      Краще, ніж будь-які наїдки.

      А без тебе я… так в вишині
      Гине в серце підбитий літак.
      Чи врятуюсь? Напевно, що ні.
      Залишусь у душі твоїй? Так.

      А мені б іще кілька життів –
      Всі б прожив, як єдине ось це…
      Знов тебе зустрічати б хотів;
      Впізнавати бажане лице.

      І щоб очі твої чарівні
      Розпалили натхнення моє.
      Чи я маю талант? Радше ні.
      Ти співучість моя? Так і є.

      Лабіринтами з дріб’язку справ
      Не блукаю тепер навмання.
      Я без тебе лишень існував,
      Та не жив тоді жодного дня.

      Вірю, Бог дасть, ми ще навесні
      Побентежимо спокій святош.
      Чи ти ангел? – можливо і ні.
      Чи молюсь я на тебе? атож.

      2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Rocky 24
      Брати совкам - тамбовськії вовки.
      Та суки по Тверській їм рідні сестри.
      То знов і знов тримаю кулаки
      За перемогу славного Сильвестра.
      Здається, що із Лундгреном впаде
      І здохне вся радянськая потвора.
      Христос казав же: звір той із ніде -
      То і в нікуди падло згине скоро.
      І згадую, як був ще юнаком.
      Чим дихають затурканії діти -
      Начхати, озирнешся бо кругом -
      Он захід. Тільки свіже віє звідти.
      Луна совка - газманівське лайно.
      Нірвана, Депеш Мод із Томом Йорком -
      Різниця ж є? В багно бандитське дно!
      Коельо та Реверте на підкорку.
      Мел Гібсон, Тарантіно… скрізь самі
      Шедеври, а луна – жахливий сморід.
      Кабацькі примітивні до-ре-мі.
      А путнього – ну хоч би крапля в морі.
      Дивлюся «Роккі» - мрія про одне:
      Щоб розпластався той совок на ринзі,
      Нехай Сильвестр щось хитреє утне,
      Щоб риле кам'яне подібно бринзі
      Розчавилося; професійний спорт
      Добив теє фізичне безкультур'я.
      Хай пісність хоч біжить єлеєм з морд.
      Плоди наявні, серце не обдурять.
      І хай тепер вже я дорослим став.
      Багато всього іншого пізнав і
      Все розумію щодо тих вистав.
      Що Лундгрен не совком був – скандинав він.
      Тепер мені, звичайно, до снаги
      Розкушувати всі кіношаблони.
      Але ж, як і в дитинстві, кулаки
      Тримаю, аби переміг Сталлоне.

      2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Портрет
      Вона живе як усі: робота, де не піднімеш і голови. Все потребує чимало поту. Спідниця, гаджет, шматок халви. Нарешті вечір. Бувай, конторо! Її чекає самотній дім. Хутенько шопінг - і досить скоро вона вже вдома. Банально, втім… Не все так просто. Вона береться до того, чим всі роки жива. У нього профіль, немов він з Грецій. А очі – тут заслабкі слова. Вона все втілює так старанно, щоб чувсь і дух його сигарет. Лягати пізно, вставати рано. Вона малює його портрет.

      Вона шукає штрихи та риси, як одержимий грошима – скарб. Натхнення, творчість – завжди сюрпризи. У неї в серці є стільки фарб – ніхто б з колег і не думав. Втрати часу –на це зовсім не зважа. Працює палко – і все заради того, щоб квітла її душа. Вона старанна, як той да Вінчі. Хоча натурщик її – фантом. А десь знайомі куштують вінчик. У них прикольний релакс гуртом. Хай люди втупились в Телеграми. Навіщо – в кожного свій секрет. Їй все це байдуже – вечорами вона малює його портрет.

      Вставати рано, лягати пізно. Процес доволі повільно йде. Хтось із знайомих розвинув бізнес. А дехто вляпавсь у щось не те. Десь революції, бійки, війни. Сивіють родичі. Се ля ві. А ось сестра народила двійню. А хтось піариться на крові. Вона приховує таємницю. Зима навколо або весна – працює вперто. Їй знов не спиться. Така натхненна в цей час вона. Не все збулося, чого б хотіла. Час дуже стрімко летить вперед. Та їй немає до цього діла. Вона малює його портрет.

      Не так важливо, що скажуть люди. Вона щаслива – це головне. Малюнки, нариси та етюди… Хай кажуть, нібито все мине. Є в серці те, що у нім довіку. З цим трохи легше пройти усе. Кіт сито спить. Зеленіє фікус. Вона усміхнена. Не гризе її той сумнів – мовляв, навіщо? Чи більш корисних занять нема? Та в неї в серці живе щось віще. А що – не знає вона сама. Неони сяють, блищать вітрини. Там стільки драм, море оперет.

      Вона колись його все ж зустріне.
      І подарує його портрет.

      2024



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    26. Різні
      Ми різні, наче сон і яв,
      Нічна пітьма і денне світло.
      Я – той барвінок, що зів’яв.
      Ти - орхідея, що розквітла.

      Ти червонієш – я пожовк.
      Ти ранок – я вже надвечір'я.
      Твоя душа – як ніжний шовк.
      Моя – занедбане ганчір’я.

      Ти - квінтесенція троянд,
      Я - сік цибулі: сморід, сльози...
      Хто я? Педальний Росінант.
      А ти - перлина із Тобосо.

      Моя душа – труха від пня.
      Твоя – крилатії орелі.
      Що я? Шагалівська мазня.
      А ти – картина Рафаеля.

      Я – те, що і нездара б зміг.
      Ти – те, чого ніхто не вміє.
      Ти - суламітин срібний сміх.
      А я - ридання Єремії.

      Моя любов – хиткі піски.
      Твоя – Едем з суцільних марев.
      Я – хаща, де самі вовки.
      Ти – небеса, де ані хмари.

      Як аксіома, ти проста.
      Я – щось подібне теоремі.
      Моє - Малина Золота.
      Твоє – то Оскар або Греммі.

      Я умертвінням плоті є.
      А ти - смачна духовна їжа.
      Скрипиця я, а ти - кольє.
      Ми різні, та нема рідніше.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --