Сиджу я в "Дорозі" і думку гадаю-
"чому не сезон? чому не літають?"
не чутно моторів звабливе ревіння
і між ногами нестерпне свербіння!

Далеко за хмари, подальше від світу,
шукать Капітана для скомної втіхи,
який як скаженний по трасі летить,
щоб у київськім морі какулу втопить.

Бо з малку ще в мене були не всі вдома
і кличу я байкерів збивати оскому.
Сідлаю ЯМАХУ, гаджу в штани,
а в голові поради сестри.

Та їй геть не легше вона на "спортІ"
із дядьком, що має швидкість в крові!
І сцикотно стало (так він газував)...
Чом же ти, Грицю, шолом мні не дав???!

Стрілка спідометру все вище стає
і вітер в мордяку дихнуть не дає!
Всі дивні таблички позаду лишились..
Ліса почались... і ми зупинились.

Посиділи, поржали, піскарі не клювали...
з того часу дівки залежниим стали -
швидкість, дорога, жага почуттів,
ще й на додачу кілька файних тостів -
"ЗА ТИШУ!"
"ЗА СПОКІЙ!!"
"Та за яснії зорі на Київськім морі!!!"

ПЕСНЯ ПРО МИШУ СААКАШВИЛИ
Вот и легла дворняжка на землю, в страхе прижав к голове свои уши,
Что ж ты позоришь, наш друг Саакашвили, перед планетой хозяина Буша,
Где твоя честь, и кавказская гордость, ты, посылая народ свой под пули,
Шлепнулся в грязь с визгом «Move!», невзирая на афоризм Долорес Ибаррури,

Что на коленях жить лидер не должен, даже минуты, секунды, мгновенье,
Или тебя испугали, быть может, крики людей из сожженных селений,
Крики детей из-под гусениц танков, крики мужчин, что встают из окопов,
Или ты просто привык, когда страшно, сразу ложиться при всех кверху ж…,

Может, тогда тебе просто не надо быть президентом в стране наших братьев,
Стасик Садальский, Вахтанг Кикабидзе, Тина, да что тебе перечислять их,
Ты же их просто не видишь, не слышишь, мысли твои - сделать всех нас - врагами,
Жалкий и грязный, валяешься в страхе у настоящих грузин под ногами,

И не поймут тебя эти грузины, что защищают тебя своим телом,
То ли ты снова решил подвизаться на CNN как актер, между делом,
Те же добавят в эфир канонаду, звук самолета и свисты снарядов,
И разобьют кирпичом для эффекта стекла витрин супермаркета рядом,

И ужаснется простой обыватель из США, их налогоплательщик,
Что же ты, Миша, не ценишь те деньги, что мы даем, чтоб ты тратил на вещи,
Что же ты пачкаешь, Миша, одежду, ползаешь в брюках по грязным бордюрам,
Мы за них, Миша, сверлом и ломами пашем на фирмах устало и хмуро.

Кадры позора летят по планете, вот, посмотрите, грузины - ваш лидер!
Так закопался в асфальт, средь охраны, что и язык его даже не виден,
Тот, каким он вам рассказывал байку, что поведет вас сам лично в атаку,
Что-то не видно на поле сраженья, с шашкой летящего в гущу, рубаку,

Вот он лежит, как дворняжка, полаяв, тихо прижал к голове свои уши,
Так опозорить ручных президентов смог только Миша - хозяина Буша!
Бросьте его, наши братья грузины, с трона грузинского скиньте, как мусор!
Те, кто бойцы - не стоят на коленях в битве, в отличье от этого труса…

Я наїмся варення
помиюся в ванні
докурю сигарету
й нап"юсь у блюз-барі

Об стінку мобільний
в смітник всі платівки
не вийду я з дому
на вас подивитись!

Всі тексти напам"ять
мелодії в тілі
всі ноти знайомі
ті ж клієнти-дебіли...

З дому не вийду
і вуха закрию
пов"язку на очі
і вас всіх НА МИЛО!

Ну як же так можна?
Ніч там на двОрі!
Знову в "Бочку" дзвоню:
- За вхід що сьогодні?

Матом всіх крию
сідаю в таксі
на ваш виступ їду.
Будьте прокляті ви!

Зранку буду я дома,
а варення в серванті..
Чом воно не псується?..
Певно, там консерванти.

Присвячено С. Шишкіну

Ти той самий молодий одинак, але вже сивієш.
Про життя знаєш все, та не розумієш.
Але якщо читаєш газети,
То розкажи, що діється на планеті.
Чи правда це, що є місця, де душа твоя ще не була?
І острів не відкритий космонавтами.

Десь поряд з нами живе жінка,
яку ти любив.
Весь твій п’яний джаз написаний для неї.
Де та пляшка віскі, яку ти не допив?
Де твій вірний друг, якого ти не знаєш?
Мовчиш. Рояль відкритий. Ти знов граєш.

Я не знаю нічого, бо є речі, які в серці вічні.
І є люди, які не пишуть в нікуди.
Ось як ти і він, які так нас любили,
Але не почули тих жаданих слів.

Бо це речі, які ні на що не подібні –
Ваша вічна любов, наші несказані слова.

Кожній кажеш, що любиш.
Та чи це любов? Ангел, що насправді у твоїй душі? Покажи її.
Чому мені так добре з тобою?
Смертельно добре.
Ти мені довіряєш?
Тоді покажи мені свої вени.
А що всередині? Їх легко відкрити?
Невже це двері у вічне життя?

Не виривайся, не тікай.
Пізно. Ти ж сказав, що мені довіряєш.
Відкрито.

Гаразд, повірю в н-ний раз,
Що має бути саме так.
Мій дім – кордон – Шенген – твій дім.

Сідай, допий зі мною, друже!
Зустрінемось вже на дні,
в осадку "Тиси" і "Десни..

- О котрій їдеш? Рівно в 6?
Писатимеш? Та не бреши!
По Україні й то не зміг писати,
що про Європу вже казати..
Що я? Яка вже там різниця..
Я як завжди - у рамках СНД.
Тут якось легше. все рідніше.
Така вже є. ти, друже, пробачай мене..

Незмінно зранку буде кава,
й незмінно без твоїх дзвінків..
У мене - Київ.. в тебе - вже Варшава,
а може Мюнхен, Лондон, Мінськ.

Їдь в свою Польшу!
В оті всі Гдиню, Познань, Кельце, Хелм.
Щасти, мій друже, я не їду.
Я так тебе..
тебе.....
тебе....

The morning mist came into my house
I was lonely there & I felt sorry –
Felt sorry for the girl I’ve lost,
For many wrong done things in past
& dreamt of love – this endless story.

The moment seems to be so strange
As now I’m left with only killing sorrow,
With no ideas what to do & what to say
‘coz realize that all my words are hollow.

Spirits of the future, spirits of the past,
Gimme strength to build tomorrow!
But if I fail, I’ll beg the God
To let me enter the Heaven’s doorway.

But what I feel! Someone lingers beside me!
Is he good or is he bad? I’m not sure, dear friend.
Has no shadow, has no eyes,
With white cloak all him around

“Oh, my dear,- He said to me, -
Don’t lose hope, you have to live.
I say so, because I know
souls like yours don’t fly low.
You will find much love & friends.
I read this in the Book of Fate”.

Was he right or was he wrong?
I don’t know, but time will show.

Куди діваються демони під ранок?
Хіба їм не одиноко? Їм не треба компанії?
Не треба коханок?
Світає…
А я все ще у сукні вечірній,
закинувши ноги на стіл, – «Честер» у лівій руці –
читаю Хемінгуея,
слава lost generation, без тебе.
Як ви вже знаєте, демонів ранок не має.
Як не містить домішок ввечері «Daniels» у деяких барах.
Бездемонний ранок! Такий же прекрасний,
Як мій манікюр,
Легкий і прозорий,
Ніби він haute couture.
Через пару сторінок (я знаю!) всі герої помруть.
Закінчиться свято, яке було з тобою.
Підірвані мости заповнять очі журбою..
Чуєш цей подзвін?
Він дзвенить за тобою, за нами, за кожним.
За кожним із нас.
Попрощайся зі зброєю,
Засип її снігом гір і віскі запий,
щоб поет не образився.
Але все це роби краще звечора,
бо ранок, він, курва, бездемонний
І майже без косметики.
А якщо бути чесною, то він просто холодний і сірий,
з розтопленим снігом на грудях землі,
із залишками повного місяця десь нагорі,
зі сліпими вікнами сусідських домів..
Цілком тверезий і без цигарок
Під музику із назвою гард-рок,
Якщо точніше – 7 трек
Альбому третього Led Zep.

Був гарний час: ти любив мене, я любила тебе,
Дарувала тобі все, що колись було моє
Ти казав «О, це клас!», а що ж взамін давав?
Я забувала, розуміла – ти ж весь вечір грав.

Ти дивився на мене і друзям розповідав,
Що я дівчинка що треба і що я лише твоя.
Вони кивали і бажали мати теж такі призи,
Та я одна в своєму виді, тож хай і заздрять тобі.

Я теж любила тебе, в тебе гарна обгортка,
Маєш світле волосся і гарнесеньку попку,
А всередині – це що за горе? Там живуть одні рок-н-роли,
А вечорами там лунає блюз (сама чула, тому знаю, що кажу)

Було в нас в ліжку все прекрасно і в серцях все ОК
По особливому якось, не так як в інших людей.
Мабуть тому, що ми обоє глузду не з повна,
А за спиною скаже хтось: «Це все її вина».
Ха!!!

Та одного дня, коли ти подзвонив,
Я накричала на тебе – ти мене тоді довів.
І справжній блюз ти ніколи, ніколи не грав,
Бо блюз – то сум чоловіка за жінкою, яку він кохав.

Я зла на тебе була, бо ти трубку поклав,
Тобі я потім написала, щоб ти мене не шукав.
(ну я ж хотіла, щоб ти хоч іноді страждав)

Ти плакав і пив, на підвіконні курив,
Страждав, страждав, страждав і цим себе мало не вбив.

І лиш сьогодні зрозуміла для чого був весь той фурор -
Для мене помста є солодша ніж наша любов.
Я пила твою кров, щоб ти пізнав
який насправді цей ля мінор.

Знаєш, так багато часу пройшло.
Ти й сама бачиш, щось втрачено було.
Я давав тобі все, що могла моя душа,
І ти була дуже-дуже мила,
Ти не лізла мені у кишеню,
як робили всі інші до тебе.

Йшли роки, нескінченні дні.
Вибач, нічого не можу вдіяти.
Йшли роки, нескінченні дні…
О, пробач мені!
Щось втрачено, ніщо не розвіє мою втому,
Я не люблю тебе, іди додому.

Моя любов! Моя любов пішла!
Моя любов пішла додому.
О, мила! Знову набираю твій номер телефону.
Номер твій такий знайомий!
Та що ж казати, якщо тобі сказав:
«Я не люблю тебе. Іди додому.»

Повіяв вітер –
шумно стало.
Сховалась Сонце –
ніч прийшла.
Відчула холод.
Замерзала...
А потім знов любов знайшла.

Ти – ядерне випробовування.
Помилка страшенна.
Тебе я, курво, зневажаю,
вимикаю, ховаюсь від тебе у жарких пустелях,
У Флатландії, у Сферландії,
У Чорному морі, у рідних Карпатах,
На Співочому Полі, під партою,
В холодильнику.

Я тебе не можу терпіти
Була б я Землею, тебе б не стало,
Тебе б втопила, камінням засипала,
засмоктала в воронку, заслала у Космос.

Я не можу дивитись на тебе
На твою кляту підбірку комплексів,
На цей список, що можна читати
10 годин без зупину.

Не терплю твоїх скривлених губ,
Невпевнених слів, що липнуть
В одну тривалу відрижку.
Тупий тихий голос надто високий
Як на мужчину…

Невмілі руки, ліниве тіло, що не хоче любити,
Не вміє любити мене як жінку.

Без пристрасті, без бажання,
без сексу, без сенсу, без фалоса.
ЙОГО НЕМАЄ!

Що ти хочеш, щоб я сказала?
Якою хочеш, щоб я стала?
Ану, мій любий, зізнавайся!
Та зачекай! Не роздягайся!

Давай зіп'ємося з тобою?
Давай здамось мєнтам без бою?
А може наплюєм на них?
Слабо тобі? А мені ні!

Сідай назад. Я поведу!
Дорогу, котику, я знаю,
Твої уроки памятаю.
Під міст заїдем – пиво ж маєм!
Так чом би й ні? – тебе питаю.

І так до ранку...

Ми штурмом магазин візьмем
І на окраїну втечем,
Щоб там накупленим впиватись
І «Лікарською» обїдатись.

(Такі з тобою перспективи...
Ні в Турцію, й не на Кариби...)

Тобі ні слова не скажу!
І при тобі я не заплАчу!
На пташку не перетворюсь,
А на вужа – тим паче.

От зараз геть тебе спою,
до батареї прикую,
Згвалтую і не запитаю!
Бо тіло я твоє люблю,
Краса така рідко буває.

Не злись! Ти краще ляж поспи.
Не рви волося! Член не трогай!!!
В пригоді стане ще мені.
Може...колись...але не скоро..

Залишитись тебе жаліти?
Не маю часу. Це мине.
Не розкисай! Все буде «чікі-пікі».
А памятаєш як ти втішав мене? –
«Скоро все станет на свои места.
Ты сильная. Сильные не мстительны.
Оружье сильных - доброта».

Розірваний браслет
сповз змійкою по венах.
Наш одяг на паркет...
Скажи - невже так треба?
Чи знаєш ти?

Свободу вбила я,
зняла з неї обручку.
Яке в нас дивне дихання.
Покинемо цю звичку...
Звичку дихати.

Поклич моє ім"я -
це знову має бути...
Ти маску зняв з лиця
Не дай нам біль відчути.
Біль самотності.

Не заважайте!!! Геть!
Не суньтесь в наші душі.
Не кров то є, а мед
Невже вас я убити мушу??

Всі ходять
напоказ
під руку
з чужими тілами...
А ми в тіні стоїм
таємно...
Та все ж разом...

Дестабілізація/деструкція
Наведена у двох штрихах.
В житті імпресія, і ти – малюєш
Стосунки наші на старих устах,
Якими місто з нами розмовляє.
Легкі мазки незрозумілі
Пригріли пам'ять, затягнули час.
Хотіти бути.
Мати сили.
Знайти слова, які про нас
І не почути дисонанс.

У наших душах і думках
Відбиток совісті в затінку хіті.
Повернення? Куди? Нема.
Це картина, яку нікому не скінчити.

Залишимо

Негативи сині і зелені –
Спіральний час і вічний секс
при музиці, де щільно грає
гітарні соло Джиммі Пейдж,
а на вокалі – Кавердейл.
Що я сказала? Ну так, маразм, не спиться,
Не та тональність вже
і інший стиль, я з ритму збилась,
пивом обпилась
і пізній час модерну так властивий,
на колії стою, чекаю,
може хто зіграє слайдом блюз.
Ми є, та нас немає.
Так як коханці є,
та мало який вогник про них знає.
Бо як вони удвох, то вогні вони вимикають.
До біса це!
Поклич митця!
Хай назове це «Авангард»

Вдячна Вам за нічні телефонні дзвінки,
за доставлену тепленьку піццу,
за цілунки п"янкі, веснянії дощі,
за польоти в Тайланд й на Гаваї.
Вдячна Вам за рахунок у банку,
за Хонду "АКОРД", за шузи від "Армані".
(вони тиснуть мені, але, сволочі, гарні)

Я Вас щиро люблю!
Вас люблю як людину!
Але, бачте, життя є смугасте...
Зараз тут, завтра там,
адже я молода та і маю рахунок у банку.
Мабуть, треба іти.
Не сумуйте, не пийте занадто.
І мені не дзвоніть, бо, гадаю, не варто.
Наостанок лише попрошу:
оплатіть ще мені психіатра

Озирнусь на хайвей, де зустріла тебе -
весняна прохолода і сирість.
Далі - джаз і вірші, звечора зрошені пивом.
Спазми пристрасті, як лише потепліло.
Твої друзі і їхні трикляті дзвінки,
коли в ліжку валялись ми голі...
Я тобою жила, ти для мене творив.
Ти творив, а я дивувалась поволі.

Катав на машинах, на байках, на трайках
Безстрашно ішла за тобою.
От дурепа!
... і що?
Почесне звання "пасажира"??
Вибачай, не моя то є доля!
Я, напевно, на наступній зійду,
бо тебе розлюбити я встигла.
Як чому?? Ти не знав?
Я ж недавно мопеда купила!

Центр разноцветного цветка
преображает мое воображение
Реактивация, наш новый запуск.
Псевдоизложение.
На пленке последний наш полет
на Небеса
Ты видишь сны, засыпая на Солнце,
о звездах.
Упившись пивом, тащится монах –
в сортир ближайший забежать охота.
И чудится ему рот брата приоткрытый
Он извращенец – педофил
Убийца молодости ранней.

Как страшен этот миг!
Наш миф о мире –
лишь вода из крана…
стекай и вон беги
пока монах спит пьяный.