Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сергій Жадан (1974)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Поетичні онлайн-читання!
    Друзі! Сьогодні о 19:00 туточки: Корреспондент.net починається онлайн-трансляція літературних читань Сергія Жадана "Поезія як політика", під час яких Сергій читатиме свіжі вірші. Не пропустіть!
  •   Лисиця
    Принцеса носить
    помаранчеві кліпси
  •   + + +
    Ось знову я пишу про неї,
    розповідаю про балкони
  •   Полкові барабани
    Скільки минуло часу,
    скільки всього трапилось,
  •   "Свобода" (2 бердичевські євреї)
    Свобода тримається на трьох китах:
    ринок, демократія, і кулі в животах.
  •   Мій старий
    Мій старий, який помирав, вихаркуючи легені,
    так і не встиг зрозуміти, що сталось з його країною,
  •   Синай
    «Ти завжди тримав при собі свою втому.
    Давай, зупиняйся і засинай».
  •   Кінець жовтня
    Тішитись із такого сонячного часу.
    Осіннє повітря, витікаючи з долин, натрапило
  •   **
    Я бачив як ти записуєш чужі адреси
    на серветках, рахунках і в телефонах,
  •   Це все колись почнеться
    Усе, що ти побачиш уві сні –
    твої аеродроми запасні,
  •   кінець української силабо-тоніки
    в цьому будинку вони колись і жили
    бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби
  •   **
    вирощено і нищівно
    над каменями і кущами
  •   Малий
    Малий сидів так довго, що змінилася Конституція.
    І всі його жінки народили й пустили корені.
  •   ***
    Іще існує відчуття,
    що все гаразд,
  •   ***
    Кожного разу,
    коли вони зустрічалися,
  •   Двори
    Глибокі подвір'я, на яких уночі не чути нікого,
    лише яблука падають в жостку траву, пробиваючи листя.
  •   + + +
    Білі люди – жорстокі люди,
    чорна шкіра їм ріже око.
  •   + + +
    Вони сіли за стіл, накритий на всіх,
    поскидавши шкірянки й важкі піджаки.
  •   + + +
    І жінка з чорним, як земля, волоссям,
    яку я знаю вже стільки років,
  •   + + +
    Вони сказали: за що ти тримаєшся, брат?
    Мало в твоєму житті було бід і втрат?
  •   + + +
    Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму,
    караваном із трьох позашляховиків,
  •   + + +
    І що це була за осінь, з утечами та кредитами:
    зупинки у різних норах і переїзди потому,
  •   + + +
    Ріки завжди її роблять іншою,
    скільки б вона їх не перепливала,
  •   + + +
    І кожна з рік,
    яким утрачаєш лік,
  •   + + +
    І коли відлига зупиниться на горбах,
    і коли дерева стоятимуть в темних снігах,
  •   ***
    Кожного разу, коли вони зустрічалися,
    коли сварилися і сперечалися,
  •   Південно-західна залізниця
    Південно-західна залізниця.
    Третя ночі, година рання.
  •   Це і є життя – її серцебиття
    Це і є життя –
    її серцебиття,
  •   ***
    Будда сидів на високій могилі,
    Будда споглядав будяків цвітіння.
  •   * * *
    Теплий кисень.
    Відкрито пори.
  •   ню-йорк — факін сіті
    ніби не вода ніби не витікала
    не збивала з ніг не холонула на камінні
  •   * * *
    За хвилину до того, як випаде дощ,
    ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
  •   Жінка за тридцять доларів
    Зима обступила місто,
    для тих, хто тягається від самого ранку
  •   Алкоголь
    Зелена вода річок зупиняється в теплих руслах,
    риби, мов дирижаблі, розганяють планктон
  •   Внутрішній колір очей
    Ось на сходах університету сидить жінка,
    якій ледве добігає до тридцяти,
  •   Дитяча залізниця
    Від вуличного дощу тікаючи в аудиторії,
    в березні, коли містом товчеться безліч божевільних,
  •   Гумова душа
    Як будь-яка інша історія,
    ця історія добрих дитячих стосунків
  •   Тріска
    Жінки торгують надвечір тріскою,
    живою, вимученою, такою,
  •   ***
    Перечекавши останні сніги,
    вихопившись за сезонні межі,
  •   Елегія для Урсули
    Човни, завантажені іспанським часником,
    по довгій дорозі ввійшли до порту,
  •   Поштове відділення
    Поштове відділення, над яким проповзає відлига,
    і ранкові універмаги, якими ходять носії піци -
  •   Жити значить померти
    Влітку, коли нагріваються обручки й нігті
    на пальцях чоловіків в привокзальних готелях,
  •   ***
    Коли вона повернулась, ближче вже до зими,
    всі свої літні речі вимінявши на квиток,
  •   Бакени
    Спитай у бакенщиків, які запалюють води,
    виганяючи туман, наче втомлених тварин на береги,
  •   ***
    Прийде весна, говорили вони,
    кинемо все й поїдемо звідси.
  •   ***
    Коли потяг нарешті в’їхав у гори,
    залишивши позаду сонні долини,
  •   Польський рок
    Засинаючи, вона пригадала ріку -
    десь в улоговинах сну, де вона забувала його обличчя,
  •   Прибиральниці коридорів
    Повільно шкребуть підлогу, мов палубу,
    старі прибиральниці коридорів;
  •   Продажні поети 60-х
    Продажні поети 60-х мали б тішитись,
    що все закінчилось так успішно;
  •   Історія культури початку століття
    Ти відпишеш іще сьогодні, торкаючись теплих літер,
    перебираючи їх у темряві, плутаючи приголосні з голосними,
  •   №4 (той що втопився)
    і коли ти поглянув назад
    твої сліди ще трималися на хвилях
  •   №3 (той що розбився)
    дах бачиться згори
    фотонегативом чорного квадрата Малевича
  •   №2 (той що повісився)
    ось дивись –
    ти виснеш якимось
  •   №1 (той що порізався)
    скрипаль-іронія
    смичком леза
  •   ***
    Моя поезія
    не сприяє подальшому поступу літератури
  •   Молодший шкільний вік
    Це уже вкотре все починається спочатку,
    і я говорю так, ніби бачу її вперше -
  •   Сербо-хорватська
    Юна сербка переходить вулицю,
    і оминаючи осінній базар з розвішаним крамом,
  •   ***
    Темна й солодка пора зими.
    Важкі вечори, невагомі ранки.
  •   ***
    Ця жінка, яка фотографує дерева січня,
    їхню вогку динаміку і переплетіння,
  •   кантрі енд вестерн
    починаючи говорити про наближення осені
    про клаптики неба над супермаркетами
  •   * * *
    Музика, очерет,
    на долоні, руці.
  •   ВУЛИЦЯ ГАННИ
    На розі Ганни гаснуть ліхтарі.
    Напружено зависнувши вгорі,
  •   * * *
    Навіть якби ти покинула ті місця
    в яких народилась і де лишалась чекати,
  •   СВЯТИЙ ІОАН КЛІМАКС
    Святий Іоан Клімакс вирощує полум’я газових плит.
    Плечі Святого Іоана Клімакса вкриває фарбований оксамит.
  •   * * *
    Пітьма
    вертається у штольні.
  •   * * *
    Сонце серпневих базарів і мух.
    Сонце сухотників і щільників.
  •   Жінки
    - Розкажи мені про свою подружку, про цю, нову,
    з якою ти зараз живеш. Що там зараз між вами?
  •   ***
    Що вона потім робила, куди пішла,
    з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
  •   готель харків
    декадансовий оркестр кінця сімдесятих
    який з усіма своїми утробними колонками і
  •   * * *
    березень у циганських районах
    синя олійна фарба на стінах шкільних їдалень
  •   імміґрант зонг
    немає нічого тривалішого за ці речі
    немає нічого ріднішого за ці муки
  •   каменефілія
    найкраща жінка біла стінка - хай буде
    вона стоїть і ти її відчуєш погляд
  •   ПОРУЙНУВАННЯ ЄРУСАЛИМУ (Лицарська поезія)
    Текст видалено адміністрацією ПМ через присутність у ньому ненормативної лексики.
  •   ТЕРЕЗА
    Пізній нехитрий Божий маневр –
    місяць росте, наче плід у шлунку.
  •   ЦИТАТНИК
    В почині завжди є процес
    твого народження. І це –
  •   БОГДАН-ІГОР
    Всі кріплення важких снігів,
    всі накопичення ремесел,
  •   bodywork
    Приходить остання середа перед Великоднем.
    Ісус з апостолами відстоює службу в одному з православних
  •   ПЛАСТУНКА N
    Так відступало твоє дитинство –
    ставився голос, губились друзі,
  •   ПАМ’ЯТІ В.К.
    Погода, погода, повільно сідає на руки,
    мов навчений птах, облітаючи пастку міґрацій.
  •   ПАЦИФІК
    Не знаходячи перешкод,
    не втрачаючи висоти,
  •   DONBASS INDEPENDENT
    На деревах скипав неозбираний мед.
    Володимир Сосюра – юний поет,
  •   СВЯТИЙ ГЕОРГІЙ
    Час починати відлік цій боротьбі.
    До міста вбігають діти і підіймають галас.
  •   Пепсі
    Пепсі,
    лиши мені тепле взуття і сухе волосся.
  •   ПЕРЕВАГИ ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ
    В один із днів повернеться весна.
    З південних регіонів батьківщини
  •   авіахем
    я саме повинен був їхати на двірець і вже збирався
    дивився на ранкові суботні балкони
  •   * * *
    вона ще не виросла і не втратила голову
    від чорної музики у власних зап’ястях
  •   музика для товстих
    юрій андрухович у цьому притулку для літніх
    сварливий сімдесятирічний письменник
  •   Океани
    Це відчуття, ніби раптом з’явилось багато води,
    мабуть тому, що кожен сніг має рухи і запахи океану,
  •   Соціалізм
    Повільне літо, триває без кінця, і деякі дні – молоді
    стебла, здатні повністю міняти структуру, напружуючи
  •   Паприка
    За зеленим спалахом городини,
    за двома підлітками, які тримаються за руки,
  •   Господь симпатизує аутсайдерам
    Я подивився на море і все зрозумів –
    третій день я тягався вздовж порожнього берега
  •   * * *
    ...щоби не розбудити її,
    переступаючи обережно залишені нею речі,
  •   * * *
    Важким кам’яним вугіллям в корінні лісів,
    залізними лезами крізь пісок і вугілля
  •   * * *
    ...і згадувати, як почалась зима в вашому місті,
    як кожен, хто зважився лишитись і жити,
  •   Колаборанти
    Марно думати, що ріка це та кількість води,
    яка в ній тече, марно думати, що ріки
  •   Контрабанда
    В розбитому кріслі, видертому з вантажівки,
    в протертому кріслі вже з самого ранку,
  •   Станси для німецько-фашистських загарбників
    Лілі Марлен, ти не росла у совку,
    ти взагалі не знаєш, що це таке – совок,
  •   петеу (ця молодість початку дев’яностих. н.ф. )
    щасливо – говорять вони – до наступного року
    господь копається в давніх блокнотах

  • Огляди

    1. Поетичні онлайн-читання!
      Друзі! Сьогодні о 19:00 туточки: Корреспондент.net починається онлайн-трансляція літературних читань Сергія Жадана "Поезія як політика", під час яких Сергій читатиме свіжі вірші. Не пропустіть!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Лисиця
      + + +

      Принцеса носить
      помаранчеві кліпси
      і темний мішок,
      в якому тримає свої скарби.
      Іноді розповідає:

      - Це косметика, яку мені
      купив тато. Це сигарети,
      які я беру в старшої сестри.
      Це срібло, що лишилось
      від мами, вона носила його,
      доки не померла.
      - А це, - питаю, - хто це на фото?
      - Мої подружки, - відповідає, -
      вони ненавидять мене за моє
      золоте волосся і чорну білизну,
      якої немає в жодної з них.
      Мої приятелі, вони ладні
      розірвати мене на шматки
      за всю ту літню вологу,
      що нагрівається в моєму
      серці.

      В чому сутність поезії?
      Писати про те, що всім давно відомо.
      Говорити про речі, яких ми позбавлені,
      озвучувати наші розчарування.
      Говорити так, щоби викликати
      злість і любов, заздрість, ненависть
      і співчуття. Говорити
      під місяцем, що висить
      над тобою, тиснучи всім своїм
      жовтим відлунням.

      Кожна доросла жінка має
      в собі цей механізм,
      цю солодку мелодію,
      яку можна почути, лише
      розламавши серце,
      яку, лише розламавши серце,
      можна спинити.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. + + +
      Ось знову я пишу про неї,
      розповідаю про балкони
      та її домашні розмови.

      Ось я згадую, що вона
      ховала від мене,
      що зберігала між сторінок
      антологій усіх тих проклятих поетів,
      котрі старанно псували
      нам життя.

      «Минулого літа, - говорила вона, -
      сталось щось із моїм серцем.
      Воно почало дрейфувати, мов корабель,
      команда якого померла
      від лихоманки.
      Рухалось углибині мого дихання,
      підхоплене течією,
      атаковане акулами.

      Я йому говорила:
      серце, серце, жодні вітрила й канати
      не допоможуть тобі.
      Cузір’я висять надто високо,
      аби можна було знайти дорогу.
      Серце, серце,
      забагато чоловіків
      наймалось у твої команди,
      забагато їх сходило в британських портах,
      гублячи душі
      зеленим вогнем алкоголю».

      Так і я –
      згадую її литки, за які готовий
      був битись до крові,
      і повторюю за нею:
      серце, серце,
      хворе на лихоманку,
      одужуй скоріше,
      йди на поправку,
      ще стільки пекучої любові чекає на нас,
      ще стільки прекрасних трагедій
      приховано від нас у відкритому морі.
      Серце, серце,
      мені так радісно слухати,
      як ти б’єшся,
      схоже на лисицю –
      пійману,
      але не приручену.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Полкові барабани
      Скільки минуло часу,
      скільки всього трапилось,
      а вони знову з’являються на вулицях міста,
      з якого їх вибивали десять – п’ятнадцять
      років тому, з якого вивозили їхні
      тіла в теплих шкірянках, що
      диміли кров’ю та порохом.

      Знову тримаються хідників
      та перехресть – підлітки в кросівках
      і гостроносих черевиках, перекрикуються
      в свої телефони, вигукують прокляття
      на адресу диявола, котрий веде їх
      за собою вперед
      до смерті
      та забуття.

      Історія – гральний апарат,
      завжди заряджений для тебе
      чиїмись руками.
      Нічого не трапляється з недогляду,
      все повертається на свої місця.
      Країна, що пробуксовує в жовтих
      снігах депресії потребує нової крові,
      тому безіменні агітатори
      знову вербують на спальниках
      і в трамваях цих юних бойовиків,
      завтрашніх генералів,
      готових стати до великого переділу,
      готових битися за кордони,
      лаштувати погроми
      в офісах та на автомийках.

      Не залишай мене, вітчизно,
      не виїжджай услід за зірками,
      лишайся зі мною в присмеркових парках
      із залізними коробками ігрових автоматів,
      які хтось зарядив чорними
      серцями підлітків.
      Якщо і ти залишиш мене,
      чи стане мені впевненості
      бити в полкові барабани,
      відправляти їхні листи,
      займатися кореспонденцією
      з дияволом.

      Спробуймо ще раз:
      час повертається на старі помешкання
      і не знаходить там наших слідів.
      Діти все такі ж відважні
      в своєму небажанні здаватись без бою,
      тому крокують за барабанщиками,
      в своїх кросівках, спеціально створених
      для того, аби переходити
      в наступ.

      Не залишай нас, надіє,
      тієї пізньої золотої пори,
      коли ми будемо ділити здобич,
      із відчаєм знищуючи
      запаси любові
      на військових складах вітчизни.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. "Свобода" (2 бердичевські євреї)
      1.

      Свобода тримається на трьох китах:
      ринок, демократія, і кулі в животах.
      Іноді просто на кулях в животі.
      Зараз розповім як це буває в житті.

      Герої епопеї,
      два бердичівські євреї,
      креативили в Голандії
      фінансові ідеї:
      береш кредит,
      купуєш аудит,
      і хай доводять, хто з вас бандит.
      Ділились по совісті, наче брати,
      є куди рости,
      коли рубаєш хвости.
      Чесна праця,
      нескорена нація,
      вас вітає українська еміграція.

      +

      Свобода відкрита своїм і чужим.
      Тим більше – в Україні міняється режим.
      Можна навіть пропхати закон –
      чувак в мінюсті
      з поганаловом Флакон:
      має знайомих серед опозиції,
      свій серед міліції та органів юстиції.
      Всидів у кріслі, не двинув коні.
      На якомусь фото обіймає Берлусконі.
      Стаєш під крило.
      Вкладаєш бабло.
      І робиш вигляд, що тебе тут не було.

      +

      Ось компаньйони сидять за столом.
      Кавказька кухня в ресторані «Шалом».
      Повар-торчок, розстріляний бачок,
      і смак дитинства – водка «Горбачов».

      Зорі висять,
      наче псячі серця.
      Окремо – зорі Бога-сина,
      окремо – Бога-отця.

      «В країні реформи, - говорить Флакон, -
      Потрібно бути останнім мудаком,
      щоб стояти збоку.

      Я ось не стою».
      І давай накручувати долю свою.
      «Впіймають, можуть по повній впаять.
      Тому мені половину,
      і вам по двадцять п’ять.
      Головне – свободи ідеї засадничі.
      Підіймемо з колін ваш чортів Бердичів!»

      Друзі слухали його як знавця,
      щоправда, не дослухали чомусь до кінця -
      спочатку накурили,
      потім щось наговорили,
      і всім рестораном їх довго мирили.

      «Камон, мен,
      давай без імен.
      Що ти як артистка театру «Ромен»?
      Торгуєшся тут, як готельна проблядь.
      В нас у Бердичеві так бізнес не роблять».

      +

      Готують проплату. Проводять транш.
      За пару тижнів добили ганж.
      Знищили колекцію кріплених вин –
      чекають з батьківщини добрих новин.
      Минає квартал. З кредитом голяк.
      Один нарешті долає переляк:
      «Ходімо до ребе,
      розкажемо про себе,
      ребе скаже все, що нам треба».

      +

      І ребе каже:
      «Той, хто іде,
      той знає, що каміння насправді тверде.
      Свобода, мен, вона без меж.
      Ну, і з межею буває теж.
      Коротше – не хочете гнити в тюрмі,
      їдьте в Бердичів, розрулюйте самі».

      +

      Друзі прилітають в новий термінал,
      Проходять контроль, декларують нал,
      Знайома з банку бронює готель,
      бавить, як може, дорогих гостей:
      гриби на столі
      й кримські кораблі:
      вітає, так би мовити, на рідній землі.

      Ось вони вмикають готельне тіві –
      а там репортери по лікті в крові,
      і якийсь сержант із геройським таблом,
      застосовує лом у боротьбі зі злом.
      І диктор коментує мінтовські понти,
      й намагається щось в цих кишках знайти -
      показує машину з мінюстівським босом
      і печального Флакона з паленим баблосом.

      +

      Один із друзів говорить на це:
      «Головне – завжди зберігати лице.
      Тут хоч куди, далеко не ходи,
      ця країна, мен, має дві біди -
      мудаки, адвокати і другі неадеквати:
      люди, що завжди вміють здивувати.
      Я, звісно, син трудового народу.
      Але ну його на фіг.
      Я вибираю свободу.
      Валимо, доки не взяли за хабар.
      Я винесу тьолку,
      ти платиш за бар».

      І коли Флакон
      здає їх телефон,
      вони говорять стосовно усіх цих реформ:
      «Камон, мен, давай без імен.
      Що ти устроїв тут оперу «Кармен»?
      Давай, босяк, це по ходу твій косяк.
      Без потреби після себе залишати висяк.

      Давай, ліміта, в тебе шанс – один зі ста.
      Пересидиш на Анталії різдвяні свята.
      Бабки можете лишити собі.
      Успіху вам в суспільній боротьбі».

      +

      А ребе, вислухавши їх, сказав:
      «Кожен порт і кожен вокзал,
      кожне шосе, що лежить між полями,
      так само поєднує, як і розділяє.
      Головне – це свобода як
      моральний закон.
      І взагалі –
      як можна працювати з таким мудаком?

      То ж у чому, питається,
      загадка ця?
      Загадка виключно у волі творця.
      І коли ми співаємо свої псалми,
      він дивиться на нас із космічної пітьми.
      Слухає наші співи сумні.
      Іноді підспівує.
      Іноді – ні».



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Мій старий
      Мій старий, який помирав, вихаркуючи легені,
      так і не встиг зрозуміти, що сталось з його країною,
      що зробили з нею всі ці фінансові генії,
      котрі торгують тепер у відкриту кожною її частиною.

      Моя мама, яка розпродала згодом усі його речі,
      і яка живе громадянським шлюбом з якимось дятлом,
      ховає від мене всі свої згадки й зітхання старечі,
      зачиняється на ніч від мене, щоби я не підслухав їх раптом.

      Він і досі торкає мене своїм кашлем, ніби шипами.
      Приходить до мене вві сні, дивиться чорним оком.
      І я знаю, найтяжче, що у нас є – це наша пам’ять.
      А найгірше, що вона лише тяжчає з кожним роком.

      Він називає мені імена лікарів, які його вбили.
      Сидить на ліжку напроти й кличе мене до помсти.
      Каже мені: «Малий, в тебе немає ні злості, ні сили.
      Ти їм здав свою злість, мов провідникові постіль.

      В тебе немає, малий, ні спадщини, ні країни,
      і всі твої друзі, малий, згоратимуть, мов комети.
      Блукатимете, як цигани, зникнете, як караїми.
      Раз уже все прогнило, спробуй хоча б нормально померти.

      Скільки можна терпіти їх голоси на сходах,
      будильники й окуляри, теплі щоденні предмети!
      Вирви їхні серця, надійно спинивши подих!
      Спали їх разом у ліжку, ніби старі газети!»

      І я витягаю бензин і старі корабельні канати,
      й розводжу в кімнаті вогонь, який усіх нас огорне,
      і знаю – ніщо не може мати над нами влади,
      окрім голосу крові, який заповнює горло.

      Добре, коли тобі сняться підпільники та герої.
      Погано, коли їх поява на тебе тисне.
      Ця влада посилює в мені любов до холодної зброї.
      Ця держава позбавляє мене почуття вітчизни.

      Країна, в якій виживання вважають талантом,
      де вся твоя біографія – список боргів і трупів,
      називає мене тепер злісно вбивцею і симулянтом,
      опитує свідків, які вціліли, шукає рештки отрути.

      Хай тепер прокуратура засипле мене своїм спамом.
      Хай потопом заллється вулиця кам’яниста.
      Хай з’являться миротворці й випалять чорним напалмом
      гарячі електростанції мого невтомного міста.

      Хай вони тепер спробують усе це без нас поєднати.
      Хай спробують врахувати небесні сумні коливання.
      Сонця священний вогонь заливає кімнати.
      Герої не помирають від стаціонарного лікування.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    7. Синай
      «Ти завжди тримав при собі свою втому.
      Давай, зупиняйся і засинай».
      Вночі він виходив на берег з дому,
      й дивився, як ніч пливе на Синай.

      Прострочений паспорт без фотографії.
      Іранські візи, мальтійські хрести.
      І небо рухалось звідкись з Аравії
      через затоку на блок-пости.

      І теж дивилось на нього мабуть,
      перетікаючи між споруд.
      Він знав, що тут його точно не знайдуть.
      Де завгодно, лише не тут.

      Можуть винюхувати в повітрі
      мову, дихання і сліди.
      Але всі вони виморочені і нехитрі,
      щоби прийти за ним сюди.

      Він буде вирощувати терпіння
      і прикладати собі до ран.
      Буде збирати на пляжах каміння
      і викидати його в океан.

      Буде згадувати все, що втратив,
      і забувати усе, що вмів.
      Буде рибалкам давати поради,
      щоранку чіпляючись до їх човнів.

      Любов формує маршрути наші.
      Господь стоїть із нами на пляжі.
      Стоїть між сухих, як пісок, арабів.
      Виловлює з хвиль дітей і крабів.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Кінець жовтня
      1

      Тішитись із такого сонячного часу.
      Осіннє повітря, витікаючи з долин, натрапило
      на загати понад Атлантикою, і не здатне тепер
      вирватися, зупиняється, тьмяніє, заливає собою
      пасовища та береги.

      Коли все зміниться та спалахне, і голоси
      на холоді втратять свою хрипкувату
      розміреність, ніхто не згадає
      як зеленим вогнем
      в тумані горіли важкі квіти
      листопадової капусти.

      Цілу ніч перекочуються вагони,
      й провідники в них, як солдати останнього
      урядового батальйону, підтримують вогонь у печах.
      Доки підіймається дим над дахами нічних поїздів,
      і ще не розірвано зв’язок поміж нами,
      ми будемо діставатися міст і сподіватися,
      що залізниця в країні працюватиме до останнього,
      даючи нам із тобою шанс.

      І ось це тепло, і історії, які ти розповідаєш,
      схожі тепер
      на букіністичні магазини -
      я все вже читав,
      але так люблю цей досвід чужого життя,
      чиєїсь любові.

      В жовтні лишається твій розпач
      від неможливості змінити бодай слово
      у книгах поетів, яких
      ти тепер читаєш,

      лишається твоє здивування від того,
      що робиться в наших серцях,
      за нашої з тобою відсутності.

      2

      За потягом, у тумані, стояли фургони, циганський табір,
      що пустив коріння. Діти виганяли з трави диких котів,
      біжучи за ними сухою землею.
      Чоловіки сиділи під дверима фургонів,
      проводжали потяг із недовірою – мовляв,
      куди можна приїхати в такому тумані,
      коли корови щоранку приносять молоко,
      наче архангели добру звістку.

      Хтось із пасажирів розповів:
      - Іноді на них тут влаштовують облави.
      Передають у новинах: стільки-то
      осіб було затримано й відправлено
      на історичну батьківщину.
      - Це куди? – Запитали в нього. – В Індію?
      - В Сваляву.

      В Сваляві на них чекають дванадцять баронів.
      Сидять собі за дубовим столом в центральному ресторані
      й слухають радіо, в якому крутять для
      них теплу музику. Офіціантки ходять
      довкола, мов чаплі, і діти ховаються під столом.
      Світло падає з високих немитих вікон
      і голоси лунають на кухні – батьківщина
      для кожного з нас починається там,
      куди нас виганяють
      із райського саду.

      І ось ми з тобою перебираємо речі,
      готуючись до зими, і цей перехід
      від тепла до холоду,
      додає злагодженості
      нашим з тобою сумнівам.

      Хай облава омине ваші фургони, і захриплі пси
      не винюшать у повітрі ваші хатні гіркоти.
      Хай усі мисливці, послані поцілити ваші серця,
      виходять коров’ячими стежками
      на далекі передмістя. Бо все, з чим маєте
      справу – духи й тварини в чорній траві.
      Заговорюєте до них, доторкаєтесь
      до невимовлених і неназваних
      спалахів вогню.

      Таких як ви, загублених, завжди будуть
      боятися й оминати.

      Діти будуть зганяти з гнізд наполоханих птахів.
      Птахи, заспокоївшись, вертатимуться
      на власні гнізда.

      3

      Так довго в дорозі,
      що розгублене ними між шпарок у палубі яблуневе
      насіння приживається в волозі й поросі.
      Дорога – це час, потрачений нами на розуміння
      своєї загубленості. Дерева виростають
      на кораблях, що рухаються ріками.
      І ось восени кораблі
      вгрузають в мул, і стоять
      серед води і темряви.

      Що ти знаєш про дерева? Дерева пускають коріння
      в трюми й машинні відділення,
      добираються до присмеркових глибин
      і тих закутків, де сховано
      сухе зерно й запаси питної води.

      Що вони мають тепер робити
      на кораблях, які повільно йдуть на дно,
      обтяжені листям і гіллям?
      Коли будеш думати про дерева,
      думай про всіх, кого ти бачила в своєму житті,
      про довге коріння, яке пов’язує
      нас із життям. Коли будеш думати
      про зелені яблука,
      думай також про тих багатьох, хто працював
      на цій ріці, намагаючись хоча б на мить
      стримати її течію.

      Кінець жовтня.
      Жінки йдуть від берега.
      Вітер полоще важкі рушники,
      мов прапори переможців.

      Земля нагрівається і охолоджується.
      І ти нагріваєшся і охолоджується
      разом із нею.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. **
      Я бачив як ти записуєш чужі адреси
      на серветках, рахунках і в телефонах,
      як хвилюєшся, вичитуючи щось із преси,
      і виглядаєш знайомих в нічних вагонах,
      як бажаєш усім машиністам злагодженої роботи,
      як спілкуєшся з митниками, ніби з братами,
      пояснюєш їм як спинити і перебороти
      серце полів, що б'ється під снігом, мов під бинтами.
      Як розшифровуєш назви рослин і станцій,
      що трапляться їм на шляху зі сходу на захід,
      як непомітно вкладаєш до теплих школярських ранців
      бомби й ікони, що створять надійний захист.
      І ті з них, хто слухав уважно твої поради,
      ніколи вже не повернеться на свої обжиті вокзали.
      І дирекція залізниці, підраховуючи збитки і втрати,
      випитуватиме в свідків, що вони бачили і що їм казали.
      І оскільки ніхто не знає, де їх тепер шукати,
      де вони запалюють тепер золоті семафори,
      де вони шукають зірки і читають карти,
      і де туман уночі наповнює їх коридори,
      про них забуває останній колійний товариш,
      і на їхніх ганках ростуть трави перегірклі стебла,
      і лише ти одна про них усіх пам’ятаєш,
      тому що й вони усі пам’ятають лише про тебе.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Це все колись почнеться
      Усе, що ти побачиш уві сні –
      твої аеродроми запасні,
      трава в басейнах і птахи в депо,
      осіннє пересіяне тепло,

      усе лежить під товщею морів,
      й команди торгівельних кораблів
      витягують із вугільного тла
      підводних духів ламані тіла,

      не сплять до ранку, збившись зі шляху,
      минають темінь – мічену, суху,
      з вогнем і льодом в серці та душі
      вганяються в негоди і дощі.

      І капітани чорної зими,
      ховаючись від втоми та тюрми,
      вже сваряться заведено в імлі,
      затоплюючи власні кораблі.

      Пропалюють ракетами туман,
      і висипають щедро в океан
      печальний чай цейлонських узбереж.
      Тепер і ти до ранку не заснеш.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. кінець української силабо-тоніки
      в цьому будинку вони колись і жили
      бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби
      лущаться з тих часів хтось вигадав їх поселити
      в одному домі щоб чути було дихання в передпокоях
      дихання вітру структуру страху коли ти
      дивишся на подвір’я
      де військові кладуть асфальт
      і саджають сосни

      їх виводили серед ночі зганяючи сни
      з їхніх плечей наче щурів з підвіконня
      сірі сорочки на них просякали потом
      і в тілах їхніх стояла жовта сеча
      мов контрабанда
      тим хто виводив подобався запах нічного життя
      їхня сіра білизна що набрякала від збудження
      їхні жінки що розмазували по обличчю
      сліди переляку і макіяж


      на розі стояв кіоск і там нагрівавсь лимонад
      липкі фіолетові краплі сиропу зтягували шкіру
      налипали на пальцях і в куточках уст
      обтяжені бджоли торкались хвостами одягу і повік
      і тінь від будинку підповзала до ніг мовби велика вода
      скоріше б додому зачиняючи щільно двері
      на чорний замок на ланцюжок на засув
      слухати як нишпорить вітер в дверних
      механізмах і під вилицями
      слухати як калатає сонце
      у незашторених вікнах

      їх виводили
      швидко заганяючи з вулиці
      в нутрощі чорних автомобілів
      так що деякий час вони ще дихали тим киснем
      киснем будинку тамуючи його в шлунку
      намагаючись не випускати з себе ні краплі свободи
      ні краплі істерики


      тоді коли ти захочеш розподілити слова
      на ті що хоч раз вживав і ті яких не торкався
      ти мусиш відчути цю тишу яка розрива
      нічну серцевину -- вимучена кругова --
      кожного разу скільки б сюди не вертався

      тому що колись давно шматки гарячих лексем
      холонули тут в ротах забиваючись страхом
      і той чоловік із обважнілим лицем
      з чорним записником і простим олівцем
      лишав по собі тільки тишу що падала мертвим птахом

      просто існує такий різновид споруд
      в яких ця остання межа особливо похмура
      де надто неглибоко пекло і русла підземних руд
      де час виступає ніби вугілля крізь ґрунт
      де починається смерть і кінчається література



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. **
      вирощено і нищівно
      над каменями і кущами
      повітря заповнене щільно
      душами і дощами

      підпис місце печатки
      виводиш наче харизму
      блаженні першопочатки
      східного сепаратизму

      коли літає померши
      радіо над домами
      і березень як уперше
      обступає димами

      я бачив твої падолисти
      ту ніч що тебе огорне
      там де високі під’їзди
      мов застуджені горла

      з полісу з небокраю
      тягнеться довга вервиця
      і ця панорама я знаю
      вона ще тобі озветься

      луною в порожній шахті
      листям у водостоці
      в жованому ландшафті
      у пташиному оці



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Малий
      Малий сидів так довго, що змінилася Конституція.
      І всі його жінки народили й пустили корені.
      Його адвокат перебрався до Штатів, прокурор – до Турції.
      І лише він сидів собі, як на вахті – пійманий, але не скорений.

      Сидів в одиночній, сидів у загальній, з арабами.
      Сварився з адміністрацією і займався самоосвітою.
      Сидів із замміністра зв’язку і якимись піратами,
      З пророками й прокаженими, з буйними та просвітленими.

      Ми самі вирішили його забрати, коли він звільниться.
      Приїхали й підхопили його під тюремними брамами.
      Аби не думав, що ми забули про нього за нашими війнами,
      аби знав, що ми пам’ятали про нього за нашими травмами.

      «Тебе там усі чекають, малий, - говорили схвильовано, -
      Всі наші, малий, сперечаються, яким ти приїдеш потягом».
      Говорили й дивились, що там було намальовано
      на його пожованій шкірі, що світилась під одягом.

      А там були намальовані пальми під церковними банями,
      і тяжкі якорі, з якими він схожий був на капітана без кітеля,
      і гарячі жіночі профілі, пов’язані якось з його коханнями,
      і голова Сталіна над лівим соском, мов голова Івана Хрестителя.

      І коли ми вже під’їжджали до міста, яке нас завжди єднатиме,
      і яке ми любили по-своєму за тепло та відданість,
      він попросив зупинитись і розглядав дими над комбінатами,
      ніби дивився на власне місто з безпечної відстані.

      Там, на в’їзді, на нього чекали боржники з кредиторами,
      з друзями й конкурентами, з сестрами й нареченими,
      з блаженними та сліпими, з радісними та хворими,
      з циганами й растаманами, татарами і чеченами.

      Чекали німі й поламані, згорблені та контужені,
      діти з гіркими прянощами й дівчата зі штучними перлами.
      Навіть померлі стояли в такому дзвінкому напруженні,
      що коли б не сморід, ніхто б і не знав, що має справу з померлими.

      Щойно він рушив до них, як вони озвалися,
      вітаючи його співами, вигуками і танцями,
      і кожен із них говорив сусіду: «Дивися, Вася,
      це ж малий повертається, малий повертається.

      Тепер він нарешті звільнить це місто від різної наволочі.
      Тепер він вилікує всі наші рани, між нас проходячи.
      Зцілить усіх тритонів у наших водоймах, що помирають, плаваючи,
      підійме на ноги наших дітей і далеких родичів.

      Славімо його у місті, що тримається вірою нашою.
      Стелімо дорогу йому пальмовим гіллям і своєю одежею.
      Малюймо його ім’я на ворожих будинках чорною сажею.
      Ділімося з ним своєю радістю світлою та безмежною!»

      І ось малий стояв поміж них, обіймаючи кожного -
      демонів із фаєрами, янголів із рваними крилами.
      Обіймав їх і розумів, чого їм усім це коштує.
      Обіймав і обмивав своє довге волосся червоним кріпленим.

      Обіймав їх, звертаючись до них піснями та віршами,
      і думав: «Куди їх вести такими стрункими лавами?
      Їм так легко сьогодні мстити, палити й вішати,
      оскільки відповідати завжди буде той, кого вони всі тут славили.

      Оскільки в наших містах, з нашим везінням і вдачею,
      нам і лишається хіба що виглядати за сонячною погодою,
      коли прийде Цар Єрусалимський з ідеями законодавчими,
      й прийме смерть за наші гріхи за обопільною згодою.

      Тому вони і шикують довкола мене свій святковий паноптикум,
      тому й виходять за мною з лікарень, тюрем та крематоріїв.
      Які пророки?! Вони не вірять навіть синоптикам.
      Вони навіть Царство Боже вважають окупованою територією.

      Вони бояться насправді, всі ці нарвані й стримані.
      Бояться свого азарту і власного зцілення.
      Бояться мого слова, бояться мого імені.
      Й боятимуться його до смерті. Навіть довше –
      боятимуться до воскресіння.

      Боятимуться, оскільки справді мають чого боятися,
      мають що приховувати від дітей, матерів та демонів.
      Тому де вони – мої сльози, де моя чорна п’ятниця,
      де сліди на моїй розмальованій шкірі від палиць і ременів?»

      За ним котились важкі фургони з якимись потворами,
      і вагітні жінки несли за ним чиїсь голови на срібній таці,
      і п’яні янголи літали над ним повітряними коридорами
      від трамвайної лінії
      до сортувальної станції.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Іще існує відчуття,
      що все гаразд,
      та до пуття
      це відчуття ні я, ні ти
      в собі не можем віднайти,
      тому сприймаємо життя
      з відсутністю мети.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      Кожного разу,
      коли вони зустрічалися,
      коли сварилися
      і сперечалися,
      все перекочувалося
      і не закінчувалось,
      і кожного разу
      повітря засвічувалось...



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Двори
      Глибокі подвір'я, на яких уночі не чути нікого,
      лише яблука падають в жостку траву, пробиваючи листя.
      Жінки у вересні чутливі, наче пальці сліпого,
      наче в кожній із них ще один голос прокинувся і оселився,

      і озивається тепер до мене, і говорить зі мною,
      пояснює мені речі – таємні та очевидні:
      що навіть вода у вересні темною стає і мутною,
      пам'ятаючи все, що з нею трапилося у липні;

      що у вересні жіноче дихання гріє, ніби каміння,
      прикладаєш його до горла, аби спинити застуду,
      що в жінок восени прокидається дивне вміння -
      бачити в темряві кожну стежку і кожну споруду;

      що навіть остання вуличка зі своїми псами,
      з брамами зачиненими і нічними трамваями
      є прихистком для нас усіх із нашими голосами,
      є притулком для світел, які ми в собі тримаємо.

      Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму,
      яка вже стоїть і чекає за міською стіною.
      Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму,
      тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною.

      А всім, хто лишається тут, у своїх вересневих будинках,
      чоловікам і жінкам, дітям, старим і пропащим,
      всім, хто просіює час в аптеках, школах, на ринках,
      всім, хто збирав дбайливо свої кольори і пахощі,

      всім ряженим і переродженим, хворим і порятованим,
      всім стійким і розгубленим під темрявою терпкою,
      всім, хто любить у цьому місті без сумніву та утоми,
      всім вам теплої зими і тихого спокою.

      Інею вам на дахах, сонця на гратах.
      Гарячої вам зневаги і знання головного.
      Народжуйте веселих дітей.
      Помирайте в своїх кімнатах.
      Кидайте це чортове місто.
      Повертайтеся в нього.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    17. + + +
      Білі люди – жорстокі люди,
      чорна шкіра їм ріже око.
      Вони мурують для чорних споруди,
      й готують для чорного там мороку.

      Лаштують чорному підлу підставу.
      Шиють чорному робу на виріст.
      І не відпускають ні під заставу,
      Ні під
      під-
      писку про невиїзд.

      Тримають чорного, як лева у ямі,
      ламають ребра з усієї злості,
      і позбавляють навіть в уяві
      свободи зібрань і свободи совісті.

      І чорний іде на команду пастушу,
      з кулаками в кишенях роби,
      і волочить свою чорношкіру душу
      ринками Азії та Європи.

      А вночі з усією своєю бідою,
      зі співом тягучим і сміхом навмисним,
      чорні, мов камені під водою,
      лежать, зливаючися із киснем.

      - Що нас гнало з наших кордонів
      в це мерзле світло? Що і для чого?
      Хто нас завів до цих коридорів? -
      тихо запитує чорного чорний.

      Навіщо нас споряджали в дорогу
      й вирощували емігрантські мрії
      наші жінки, що забули тривогу -
      легкі від голоду та малярії?

      Чи не краще було залишатись удома
      і помирати на власних пляжах,
      де кожна дюна чимось відома,
      і кожна хвиля щось та й важить?

      - Знаєш, ми з тобою не перші,
      хто рвався на північ фурами й човнами
      в темних ранах і рваній одежі, -
      відповідає чорному чорний.

      Всі ми йшли за піском і травою,
      за сонцем, що рухалось, як медуза,
      де небо так низько висить над тобою,
      аж в ньому іноді видно Ісуса.

      Всі ми знаходимось в цих лещатах,
      і, додому вертаючись хіба що на ніч,
      горбатимося, як раби у штатах,
      на ліберальну білу наволоч.

      Тому що білі забули сором,
      і якщо вже потрапив до їх павутини,
      клали вони з великим прибором
      на всі конвенції з прав людини.

      Їх не хвилюють наші втрати,
      вони звикли тримати нас в чорному тілі.
      Але пророки були сомалійські пірати -
      за це їх і розпинали білі.

      І Матір Божа в зимових гетрах,
      курячи люльку, гріючи нерви,
      палила багаття на площах гетто,
      розігріваючи дешеві консерви.

      І нехай позбавляють нас нашого простору,
      і вогнем заливають наші повстання -
      це для нас із тобою чорні апостоли
      редагували свої послання.

      Машини їхні – давно несправні,
      і промови їхні – хитрі й противні.
      І ріки на півночі течуть насправді
      так само впевнено, як і ріки на півдні.

      Головне – тримай при собі свою віру,
      свою любов і свою упертість.
      Спаситель – він не зважає на шкіру,
      він зважає на солідарність і чесність.

      Спаситель дбає про коріння й листя,
      Спаситель рухає череди й хмари,
      щоби ми з тобою не загубилися,
      міняючи гостели й вуличні бари.

      Він спиняє смарагдову кров у венах,
      й врівноважує всі виробничі тарифи,
      і тютюн йому залягає в легенях,
      і росте собі, як коралові рифи.

      І все є так, як повинно бути.
      Все трапляється і все буває.
      І серце його нас щоранку будить,
      підтримує,
      змучує,
      убиває.

      "Буквоїд"

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. + + +
      Вони сіли за стіл, накритий на всіх,
      поскидавши шкірянки й важкі піджаки.
      Відімкнули мобільники, поклавши їх
      біля себе, на стіл, де темніли пляшки.

      Охорона вийшла. Й свіжа імла
      за вікном стояла, як океан,
      і торкалася вікон густого тепла,
      мов жіночі пальці відкритих ран.

      Він усім наливав, хто сидів за столом.
      Наливав по вінця, як самому собі.
      І токайські вина, ямайський ром
      відбивали світел вогні голубі.

      Наливав і думав: коли тепер
      ми іще зберемось без жодних справ?
      Ще усі живі й ніхто не помер.
      Я їх сам знаходив і вибирав.

      Я їх сам кришував і сам боронив,
      я їх вів за собою крізь морок і страх,
      я тримався за них і дбав про них,
      і запалював сонце на їх прапорах.

      Молоді й веселі, неголені й злі,
      вони правлять світ, як я їх учив.
      Я їх знаю всіх, хто при цьому столі
      глушить ром і мадеру, яка гірчить.

      Я підтримую кожного словом своїм,
      я дарую впевненість та благодать,
      я годую їх і наливаю їм.
      Але хто із них усіх мене здасть?

      Хто та сука, яка мене закладе?
      Хто прикличе зраду на цей поріг?
      Хто зламає слова осердя тверде
      й підведе під мінтовські волини всіх?

      ...Наймолодший із них, із рубцем на щоці,
      той, що паленим джином запивав кокаїн,
      нервував за столом, як усі курці,
      що не можуть курити свій нікотин,

      і кричав йому: бос, ну що за діла?
      Ми усіх порвемо, нам підкаже шлях
      наша вдача, яка нас завжди вела,
      наша зброя і кулі в наших тілах!

      Але він наливав йому і говорив:
      кожна вдача рано чи пізно мина.
      Ти їм перший зілл’єш, як натиснуть згори,
      всі рахунки, адреси та імена.

      Й молодий мовчав, не маючи слів,
      й задивлявся у вугільну мертву пітьму,
      забуваючи все, що він тут наплів,
      й що усі перед тим наплели йому.

      ...За вікном унизу протікала ріка,
      віддаляючи їхні співи і плач.
      І вогонь від далекого маяка
      золотив покрівлі сусідніх дач,

      золотив оливкове чорне гілля,
      золотив машин тоноване скло,
      золотив усе, що дала земля,
      золотив усе, що буде й було,

      їхні рухи і погляди, їхні слова,
      всі навколишні стіни, дерева, мости.
      Бо нічого не зміниться, і тільки трава
      буде кожного року інакше рости.

      Охорона стояла коло дверей,
      насторожена і перемучена вже,
      і дивилась на тіні між теплих дерев,
      розуміючи, кого стереже.

      Ті, в кімнаті, скінчивши свою сівбу,
      добивали зі столу останні пляшки,
      й, увімкнувши кожен свою трубу,
      рахували пропущені за ніч дзвінки.

      Й на плечах їхніх німби, прозорі, як сіль,
      вже запалювалися, мов аварійні вогні,
      щоби їх помітно було звідусіль -
      серед тиші, в тумані, на глибині.

      "Буквоїд"

      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. + + +
      І жінка з чорним, як земля, волоссям,
      яку я знаю вже стільки років,
      живе собі, не переймаючись зовсім,
      поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

      Поміж заліза й гарячого листя,
      поміж стін і пташиних криків,
      поміж підземних русел, що переплелися,
      поміж усіх своїх снів і фріків.

      Вона ходить собі на стадіони й ринки,
      ховаючи в куртці телефон і флягу.
      І я готовий палити сусідські будинки,
      щоби вона звернула на мене увагу.

      Я готовий позбавити міста керування
      і на портвейн перетворювати озерну воду,
      лише б вона, згадуючи про моє існування,
      писала мені листи про життя і погоду.

      Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
      лише б бути ближче до її ніжності й люті
      і слухати її постійні байки
      про те, з ким вона спить і кого вона любить.

      Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
      я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
      щоби вона забувала про те, що могла знати,
      щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.

      Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
      Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
      Хай забуває про все.
      Хай забуває навіть про мене.
      Лише про мене хай забуває в останню чергу.

      "Буквоїд"

      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. + + +
      Вони сказали: за що ти тримаєшся, брат?
      Мало в твоєму житті було бід і втрат?
      Мало крові й жовчі було в твоєму житті?
      Спитаєш у прокурора, які тобі світять статті.

      Вони заспокоювали: не переймайся ти так.
      Ось тобі всі адреси, ось квиток на літак.
      Вигребеш поступово, ти ж не останній псих.
      Потрібно вміти вчасно здати усіх.

      Ти постарів, брат, тому давай без образ.
      Час змінився на краще – подивися на нас.
      Якщо дуже довго сидіти коло ріки,
      Рано чи пізно вниз попливуть мертвяки.

      Вони говорили про сім’ї та біржовиків,
      про трабли з бюджетом й афганських бойовиків,
      про польський ринок і про китайський прорив.
      Я їх спочатку слухав, а потім заговорив:

      Я народився в країні, якої немає давно.
      Я сам її знищував і пускав на дно.
      Я ховав цю країну, коли вас ще не було.
      Так що не вам мені розповідати про родинне тепло.

      Я прийшов у цей бізнес з вулиці, ще за совка.
      Я точно знаю, що класова рівність – найбільш нетривка.
      Я палив кооператорів у вісімдесятих,
      і в дев’яностих бомбив фірмачів.
      Я ніде не вчився політекономіки,
      і сам нікого не вчив.

      Я торгував усім, що має якусь ціну,
      газом, лісом та боєприпасами через фірму одну.
      Я завіз стільки товару через одеський порт,
      що коли по п’яні тонув,
      за мною тонув ескорт.

      Я вивозив теплих банкірів у приміські ліси.
      Купував губернаторів і продавав голоси.
      Я, на відміну від вас, пам’ятаю про кожну з утрат.
      Бачиш цей шрам, синок - це на мене впав банкомат.

      Навіть в двотисячних, коли з’явилися ви –
      діти лібералізму, вершники без голови,
      я топив кораблі й переходив босоніж моря,
      доки Варна й Констанца пам’ятали моє ім’я.

      І все, що ви знаєте про католиків та мусульман –
      лише туман, густий прибережний туман,
      в якому ви губитеся, як піонери в кущах,
      або як невчена піхота в травневих дощах.

      Немає жодних невірних і жодних святих,
      немає жодних відмічених і жодних простих,
      жодних партнерів, жодних, синок, ворогів –
      є лише наше сонце, вмерзле поміж снігів.

      Є лише наші жінки, які нам спиняють серця.
      Є лише наша подяка, як вигадка від творця.
      Подяка, яку відчуває риба,
      коли ріка промерзає до дна.
      Бо там, де для вас триває партнерство,
      для мене триває війна.

      Є лише ті, кого ми ховали й кого несли,
      неважливо, де саме вони полягли, неважливо, коли.
      Є лише наші радість і вміння, котрі не зникнуть ніде,
      А всі нюанси ведення бізнесу
      завжди вирішить одна РГД.

      І що ви мені говорите про долари та рублі,
      нам із вами лежати в одній землі,
      а наша земля, наче віра – вона глибока й тверда,
      і з цього боку її повітря, а з того боку – вода.

      Час не змінюється, змінюємося ми,
      розбиваючися в гівно чи виходячи із тюрми,
      переходячи через кордони чи повертаючи давні борги,
      і якщо хто й прийде на ваші поминки – це друзі та вороги.

      І все, що я говорив їм, і що вони говорили мені,
      виривалося з горлянок і запалювало вогні,
      і ці вогні горіли в темряві, як маяки,
      на які виходили з темряви
      зомбі, привиди, мертвяки.

      "Буквоїд"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. + + +
      Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму,
      караваном із трьох позашляховиків,
      обійшли перевал, що лежав у густому диму
      і прострілювався одним із піхотних полків.

      На подвір’ї було вже чути сусідів та їх рідню,
      і в морозне повітря здіймалася анаша,
      і похмурі бійці грілися коло вогню,
      набиваючи навчено запасні ріжки з калаша.

      У кімнаті стояли жінки – юні й старі.
      Щойно ми увійшли, вони відступили вбік,
      і тримали в руках військові тяжкі ліхтарі,
      розганяючи тіні з вилиць і темних повік.

      Капітан промовив: сестро, усі шляхи,
      що вели сюди, всі дороги й стежки,
      нині світяться в темряві, й втомлені пастухи
      ними тихо бредуть, допиваючи вперто пляшки.

      Всі потоки, сестро, всі холодні ставки,
      перестуджені, мовби горла малих дітей,
      нині срібно горять, і навіть низькі зірки
      загусають вгорі відлунням добрих вістей.

      Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова,
      що лише існують, він зможе назвати все,
      в ньому буде наша печаль і наша злість больова,
      що заводить нас, єднає нас і несе.

      Його будуть слухати звірі, птахи й вужі,
      йому стане любові, щоби завжди стерегти
      перехоплені нами колони та вантажі,
      контрольовані нами долини, висоти й мости.

      Адже доки діти народжуються від нас,
      доки вони ростуть на нашій землі,
      доти є кому битись за кожну з пристріляних трас,
      доти є ким поповнити лави - невтомні й злі.

      Доки духи й померлі приходять з нами сюди,
      нас не стримає жоден Спаситель і жоден Аллах.
      Все минуще, сестро, вічні лише сліди
      від шрапнелі та куль на наших чорних тілах.

      Хай малий сприймає помсти науку важку,
      хай навчається справі та поміж нас росте, -
      капітан покопався у похідному мішку,
      і поклав до ліжка старий заводський ТТ.

      І тоді ми всі, ті, хто стояв за ним,
      почали діставати ножі, амулети й прути,
      хтось дістав наваху з руків’ям твердим і міцним,
      і ступив назад, щоб інші могли підійти.

      Там уже лежало золото й килими,
      порцеляна, бронза, й купа теплих речей,
      і стояло за вікнами небо чорне зими,
      і дими підіймалися в нього з сільських печей.

      І одна з жінок, із ліхтарем у руці,
      наче відьма з місяцем, вийшла в глибокі сніги,
      і за нею рушали всі пастухи та бійці,
      і ступали снігом, ніби не мали ваги.

      "Буквоїд"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. + + +
      І що це була за осінь, з утечами та кредитами:
      зупинки у різних норах і переїзди потому,
      дзвінки з чужих телефонів, що були настільки убитими,
      аж помирали в руках від виснаження та перевтоми.

      Але вона мовчала й дивилася, ніби дійсно втішалася
      усім випадковим будинкам з дахами холодними.
      І навіть коли можна було піти – вона лишалася,
      і навіть коли можна було залишитись – вона виходила.

      А на ніч вона читала мені церковні збірники,
      оскільки ми й не мали тоді особливого вибору:
      про всі ці дива святого Антонія, які мені видавались спірними,
      там, де він виходить на берег і проповідує перед рибою,

      розповідає рибам про те, що всіх нас об´єднує:
      про чорний папір повітря, на якому вже все написано,
      про страх, який ми долаємо, про сни, що стають об´ємними,
      наповнюючись нашим диханням,
      нашим голосом
      і нашими рисами.

      Розповідає про вітер під шкірою, який робить нас витривалими,
      про жіноче довге волосся, до якого прив´язуєшся,
      про глибокі проточні водойми, в яких не варто рибалити,
      аби не виловити птахів із рваними м´язами.

      Стоїть і говорить рибам, не маючи ні втоми, ні голоду,
      про ненадійність тонких плавників, якими вони тут рухають.
      І риби слухають його, вистромивши з води свої голови.
      Задихаються, але слухають.

      "Буквоїд"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. + + +
      Ріки завжди її роблять іншою,
      скільки б вона їх не перепливала,
      вони обступають її чеканням і тишею,
      і тиша ця залягає в ній, довга й тривала.

      Ріки виповнюють її звички і рухи,
      зігрівають її піском, сіллю та очеретом,
      течуть повз неї на Південь без смутку й напруги,
      і повітря над ними гірчить листям і теплим медом.

      Ріки завжди її позбавляють спокою,
      і печалять гирла з затонулими баржами,
      їй шкода рибалок над нічною затокою,
      й безпритульних птахів над мокрими пляжами.

      Тоді вона собі не знаходить місця,
      й слухає птахів голоси крикливі,
      і животом, наче теплим місяцем,
      відчуває, як надходять припливи.

      Вона схожа навіть на цю воду чимось,
      чимось вони подібні з темною течією.
      Мені здається, вона багато чого в неї навчилась –
      зникає разом із нею,
      повертається разом із нею.

      "Буквоїд"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. + + +
      І кожна з рік,
      яким утрачаєш лік,
      які чекають, зникаючи, неподалік,

      кожна з них,
      покірних і мовчазних,
      щось постійно приховує між берегів і криг.

      І скільки б ти,
      не ступав на її мости,
      ніколи не знаєш, як їй важко текти.

      Бо чорна ріка,
      але крига така тонка,
      ніби вода між пальців тобі витіка.

      Ніби сувої тче,
      і торкає тебе за плече,
      і навіть не думай, куди ця ріка тече.

      Так і вона –
      тиша і глибина
      ховають стільки пітьми, що постійно зрина,

      стільки псів,
      споминів і голосів,
      річкового піску, що на дно осів,

      що хочеш чи ні,
      чуєш, мов уві сні,
      як у ній затихають приголосні і голосні,

      як виника
      пам’яті вогкість в’язка,
      те, чого вона старанно уника.

      І все що є,
      лише бажання твоє
      занурюватись у воду, що дихати не дає,

      і попри бої,
      та всі порахунки свої,
      просто триматись її, триматись її.

      "Буквоїд"

      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    25. + + +
      І коли відлига зупиниться на горбах,
      і коли дерева стоятимуть в темних снігах,
      свіжий стишений вітер, зірвавшись від узбережжя,
      доторкнувшись, відчує тепло на її губах.

      Її шкіра світла, мов срібло у молоці,
      ніби втома, яка приходить наприкінці,
      мов зимова ріка, засипана зорями й снігом,
      вздовж холодного русла якої стоять мерці.

      Але вже минув цей гіркий листопадовий ріст,
      просування снігу в темінь грудневих міст,
      ці потоки повітря й води на нічних причалах,
      нетривкої застуди ламкий невідчитаний зміст.

      Це вже потім, коли тумани дійдуть сюди,
      затопивши мости й лункі приміські сади,
      вона стане щось говорити про чорні притоки,
      про човни в снігах, важкі від хиткої води.

      Через те, що всі промовлені нами слова,
      переплетені між собою, як вереснева трава,
      і за всім, промовленим нами, вже проглядає
      збитий подих вологи, музика горлова,

      залиши при собі ці повітряні ями тепла,
      цю легку недовіру, що вперто її вела –
      і коли вона зупинялася й завмирала,
      і коли її не було,
      і коли була.

      "Буквоїд"

      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. ***
      Кожного разу, коли вони зустрічалися,
      коли сварилися і сперечалися,
      все перекочувалося і не закінчувалось,
      і кожного разу повітря засвічувалось,
      з очей виганяючи найменший сумнів,
      і історія їхніх дивних стосунків
      не мала продовження і жодного змісту,
      але варта того, щоби її розповісти.
       
      Коли вони втомлювалися і поверталися,
      коли вивітрювалися і не віталися,
      боролися вперто зі своїми видіннями,
      і говорили тільки з псами і тінями,
      вони трималися болю і відчаю,
      знаючи, що тільки їхньою вбивчою,
      понівеченою, північною ніжністю
      можна посперечатися з вічністю.
       
      І коли їх вчергове ламало і кидало,
      і планети над ними пливли розхитано,
      коли їх знаходили ранками тихими,
      відслідковуючи їхнє дихання,
      вони зупинялися в мороці теплому,
      й освітлювали навколишню темряву
      зірками, сигналками й сірниками,
      переплітаючись язиками.
       
      І кожного разу, коли їх відспівували,
      відстрілювали і хором підспівували,
      ніби життя кримінальних ангелів
      вичитували з церковних євангеліїв,
      переповідали їхню історію,
      темну, спотворену і нескорену,
      переписану,
      недоговорену,
      ними самими
      вкотре повторену.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. Південно-західна залізниця
      Південно-західна залізниця.
      Третя ночі, година рання.
      На два вагони одна провідниця
      забезпечує пересування.
       
      Ходить, ніби Матір Тереза,
      непевна, як погода осіння,
      блукає – темна і нетвереза,
      розганяючи сновидіння.
       
      Я лежу в глибині вагона,
      приречено, мов шахтар у забої,
      везу пакет з головою Пітона –
      чорного хіміка з Лозової.
       
      Колись він був королем гідравлік,
      мав постачальників за кордоном,
      жив як міг, контролюючи трафік
      між Тирасполем та Краснодоном.
       
      Труїв своїм щемким сурогатом
      молдаван та різних узбеків,
      навіть був колись депутатом
      по мажоритарному від есдеків.
       
      Тепер я не сплю, хоч третя година
      й сни підступали до мене тричі,
      і слухаю, як його щетина
      далі росте на його обличчі.
       
      - Як ти, брат? – питаю. – Проспався?
      Може тобі сигарет нарити?
      - Ладно, - відказує він, - не парся -
      з моїми проблемами тільки курити.
       
      - Страшно, - питаю, - з того боку?
      - Не страшно, - каже, - просто незвично.
      Страшно було минулого року,
      в Ростові, коли спалили шашличну.
       
      А тут – ніби щось тобі не вернули,
      і пам’ять волочиться, мов парашути.
      Ходиш і забуваєш минуле.
      Забуваєш – і не можеш забути.
       
      Лише відчуваєш останнім нервом,
      зубами і складками жировими
      тонку межу, що проходить небом
      між живими і неживими.
       
      Так що вези мене, брат, додому,
      в тихому, наче спів, вагоні,
      вези мою безкінечну втому
      і спомини мої невагомі.
       
      Віддай мене товаришам по зброї,
      нехай ці печальні п’яні бандити
      тепер вирішують поміж собою
      що з головою моєю робити.
       
      Нехай пам’ятають усі мої звички,
      голосу мерзлі глибокі озера
      й легені – чорні, як рукавички
      побитого безнадійно боксера.
       
      Скажи тій жінці, що вміла любити,
      нехай виходить з печалі своєї.
      Все, що я міг для неї зробити –
      це померти подалі від неї.
       
      Така тепер між нами різниця.
      Вклади сигарету мені до рота.
      Смерть, вона як оця провідниця –
      для неї це просто чесна робота.
       
      Теплі сни, випадкові дати.
      Все, що ти встиг запам’ятати,
      все, що побачити довелося,
      живе по смерті, ніби волосся.
       
      Поговори зі мною, братка.
      Палений найк, стара арафатка.
      Ніч пливе, сутінь хитається,
      повітря вдихається,
      видихається.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Це і є життя – її серцебиття
      Це і є життя –
      її серцебиття,
      її медичні картки,
      її проїзні квитки,
      кожна з її речей,
      фарба довкола очей,
      час, який минає,
      коли вона засинає.
       
      Це й була боротьба –
      чорна скашна труба,
      братні хрипкі баси,
      вимотані голоси,
      вересневі міста,
      вся її гіркота,
      терпкість, яка зникає,
      коли вона замовкає.
       
      Коли стирає листи,
      залишає пости,
      падає в ліжко своє.
      Коли усе, що є:
      подорожні мішки,
      бібліотечні книжки,
      бите армійське взуття –
      це і є життя,
       
      коли застуда стара,
      коли вона завмира,
      і говорить, стривай,
      давай пізніше, давай
      іншим разом, бери
      випалені прапори,
      які я сама несу,
      в нас ще стільки часу.
       
      В неї місяць в руці,
      змії в рюкзаці,
      співи в голові –
      злагоджені,
      хорові.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ***
      Будда сидів на високій могилі,
      Будда споглядав будяків цвітіння.
      Навколо степи і баби похилі,
      й країна – спорожнена тиха катівня.

      Старий адвентист між мандрованих дяків
      або ж дяків, хоч яка в тім різниця?
      Чумацькі шляхи, жебраки, повні дяки,
      що спустять твої мідяки по пивницях.

      Будда відпустив оселедця по плечі,
      читав бароккові євангельські мантри,
      водив за собою зграї малечі,
      в корчмі заливаючи про власні мандри.

      Хоробрий Будда зупиняв ординців,
      лякаючи пеклом, обіцяючи карму,
      і знову з бабами сидів наодинці,
      дивився на степ, мов на згублену карту.

      Похилий Будда забирався в дзвіниці,
      дивився на степ і молився на сонце –
      великий і грішний, чистий і ниций,
      забувши тенденції, відкинувши соціум.

      Померлий Будда лежав на могилі,
      розгублено навстіж розкинувши руці.
      І баби, мов коні, під спекою в милі
      іржали до сонця в журбі та розпуці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * *
      Теплий кисень.
      Відкрито пори.
      На загати
      в небесній шкірі,
      на затемнені коридори
      обережно,
      в протягах, пір’ї,

      в жовтих проймах
      мерзлих приміщень,
      в парафіні,
      в оздобах жерсті,
      спершу хистко, затим — пряміше
      сходить снігу
      ламке пришестя.

      Зріють ріки —
      щоранку різні,
      і в воді,
      що втрачає терпіння,
      проступають, мов сік при зрізі,
      перші прожилки
      потепління.

      Перестуджуйся.
      Срібна сутінь.
      Засторога
      твоя повільна.
      Півпрозора твоя присутність.
      Пружні рухи.
      Високі вікна.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ню-йорк — факін сіті
      ніби не вода ніби не витікала
      не збивала з ніг не холонула на камінні
      лише закинутий на хідники під
      аритмічну музику і веселі піднебесся
      я знаю — годі щось винести із такого досвіду
      коли придорожня оса перелітає за вікном у південному напрямку
      і незалежні радіостанції першими сповіщають
      про наближення міста

      вже тоді як псується погода
      ні везіння тобі не буде ні заспокоєння хоча ніби так мало статись
      із-за рогу вибрідає юний трансвестит
      в довгому дощовику і теплій спідниці
      стоїть перед своїм під’їздом шукає ключі дощ тече обличчям
      фарба збивається під очима наче бруд під нігтями
      великі сині краплі скочуються на тонкі вилиці
      на в’язаний одяг і чорні ботинки

      ніби і справді не лишилось слідів
      і пам’ять ніби не вода і не холоне глибоко в тілі
      любов до великих населених пунктів
      ніби любов до дерев що ростуть незалежно від тебе
      говориш собі засинаєш непомітно
      і очі закочуються під повіки
      наче згублені іграшки



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. * * *
      За хвилину до того, як випаде дощ,
      ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
      ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
      твого тіла і враз його стиснуть.

      Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
      відчувають смак їжі за мить до годівлі,
      так солдат, що за хвилю повинен загинути,
      відчува деформації у власному тілі.

      Сміх, що має до мене назавтра прийти,
      розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
      За хвилину до того, як з’явишся ти, -
      я тебе передчую.

      1993



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    33. Жінка за тридцять доларів
      Зима обступила місто,
      для тих, хто тягається від самого ранку
      без жодних справ
      не найкраща пора.
      Біси і пияки розбіглися по вокзалах,
      гріються в кабінках для фотографування,
      не виходять назовні.
      Ці небеса в розширених алкоголем
      зіницях підлітків, їхній голос, що завмирає,
      коли вони говорять про жінок -
      як вони п'ють червоне вино,
      як вони роздягаються, як вони знічено плачуть,
      розмазуючи гарячу помаду по одягу і серветках.

      Життя тобі дістанеться рівно стільки,
      скільки ти зумієш зігріти
      власним подихом і долонями -
      сніг над рікою
      і рештки тютюну й цукру в помешканні
      і я зможу завжди сказати:
      бувай, дівчинко,
      країна, в якій я живу,
      можливо саме тому і не розвалилась,
      що в ній іще кілька людей
      люблять одне одного - без істерики
      і презервативів, просто
      перемовляються якимись словами,
      зустрічаються десь на вулиці,
      навіть не знаючи до пуття
      де ці жінки п'ють своє червоне вино,
      де вони прокидаються, а потому знічено плачуть,
      розмазуючи гарячу помаду по шкірі і по серветках.

      Ти дивитимешся на світ за своїми вікнами,
      на світ, з усіма небесами, що пливуть його поверхнею,
      і думатимеш,
      що навіть якщо вони зможуть перезимувати і цього разу,
      що вони робитимуть зі своєю морокою? -
      адже так чи інакше від нас залежить так мало,
      життя знай собі триває без кінця і початку
      і по кожній великій любові
      залишаються порожні
      зали очікування.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Алкоголь
      Зелена вода річок зупиняється в теплих руслах,
      риби, мов дирижаблі, розганяють планктон
      і змучені птахолови намагаються впіймати
      кожне слово.


      Міцно тримай у руках кольорове ганчір'я і скотч,
      якими стягнуто різані вени нашого героїчного часу.
      Колись нарешті вимкнеш це радіо,
      звикаючи до неї, звикаючи до її дихання,
      і вона, вдягнувши твою футболку,
      принесе тобі серед ночі води.

      На літній терасі горнята з рештками чаю
      заливаються зливою, наповнюються недопалками,
      у нас із тобою спільна застуда, у нас із тобою довгі розмови -
      ти не помічаєш ранкових дощів, пізно лягаючи спати
      і так само пізно прокидаючись,
      я пишу вірші про те, як я люблю
      цю жінку, і як я вигадую
      все нові і нові слова,
      лише б їй про це
      не сказати.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Внутрішній колір очей
      Ось на сходах університету сидить жінка,
      якій ледве добігає до тридцяти,
      і курить кемел.
      Після дощу,
      витираючи шкіру,
      яка в неї прозора настільки, що під
      нею видно водорості і пісок,
      вона думає - ось знову з неба сипляться
      холодні леза, срібні цвяхи,
      і ранять смертельно равликів,
      котрі падають, розрубані навпіл,
      мов хрестоносці в пісках Палестини.

      Потрібно довго говорити,
      вишептуючи і проговорюючи
      різні слова і назви різних речей,
      щоби не таким порожнім
      виглядало повітря навколо неї.
      Після пробудження
      всі її чоловіки
      прикладають голови до годинників,
      наче до мушель,
      і слухають як в далеких озерах
      здіймають мул
      громіздкі черепахи.

      І навіть не зателефонуєш їй при нагоді;
      тому що іноді варто померти, аби зрозуміти,
      що це й було життя,
      і тому що слід іноді стулити повіки, щоби побачити
      з якого боку сновидіння ти знаходишся;
      і після зміни погоди знову підійметься тиск
      від якого лускаються капіляри
      в очах випадкових метеликів
      й стає теплішою її шкіра,
      від якого вода в її кранах і посуді
      перетворюється на кров
      і вона знову цілий день не може
      ані приготувати собі чаю,
      ані зварити кави.



      Коментарі (100)
      Народний рейтинг: 5.55 | Рейтинг "Майстерень": 5.55

    36. Дитяча залізниця
      Від вуличного дощу тікаючи в аудиторії,
      в березні, коли містом товчеться безліч божевільних,
      гріючись в книгарнях і безкоштовних туалетах,
      як тритони обертаючи за світлом коричневі очі;
      щедрою рукою час зачерпує зі своїх водоймищ
      і сипле в твої долоні
      пригоршні молюсків і равликів,
      комет і річкового каміння.

      Колись всі вокзали в моєму місті о такій порі
      зупинялись, наче будильники
      з тисячею ослаблених пружин;
      сховавшись під небо,
      котре летіло з двома світилами,
      мовби людина з двома серцями,
      рудоволосі дівчата які тримали сутінки на кінчиках язиків,
      співали пісню, що в ній, ніби в вугіллі,
      було багато старої зброї, одягу і зотлілих тарантулів;
      і з пагорбу, де закінчувалось місто,
      видно було залізницю,
      якою добирались додому робітники.

      Скільки вогню, скільки сліз, скільки вугілля
      вигоріло в легенях, вітрилах, що напиналися
      в шахтарському селищі.
      Пощо, скажи, небо збирає всі свої ласощі,
      крам і світила,
      і повернувшись, зникає за пагорбом?

      За кожен невидимий видих вимучених за ніч метеликів,
      за кожного із сиріт, котрі кожного ранку складали постіль, мов парашути,
      за кожен з кларнетів в твоєму горлі, які не дають тобі просто дихати,
      перетворюючи голос на тінь і джаз на хворобу,
      заплачено нашим життям.
      Тримайся ближче до мене. Винесений в заголовок,
      досвід постане, мов риштування,
      кріплячи ще нестійкі дитячі легені
      дротами і крейдою.

      І цей сніг також, наче старе полотно
      складений в громіздких шухлядах неба,
      не накриє твоєї печалі. Лише дивись -
      протяги гуляють від кордону до кордону
      і нерозірваними бомбами в темряві лежать вокзали
      і нічні самотні експреси, мовби вужі в озерах,
      плавають в темряві, сплескуючи хвостами,
      довкола твого серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Гумова душа
      Як будь-яка інша історія,
      ця історія добрих дитячих стосунків
      поступово добігає кінця.
      Підлітки в стані вічної
      застуди і закоханості,
      котрі намагаються звести до купи
      розлоге плетиво подорожніх вражень
      врешті вмовкають заворожено
      під травневим дощем,
      який ховається в їхньому волоссі,
      аж його тепер
      звідти і не вичешеш жодними гребенями.
      Лише потопельники - ці ангели повільних річок,
      стоять під водою і
      вигинаються за течією,
      мов листя морської капусти,
      і лише сварливі ворони перебираються з неба
      до неба і знуджено дибають
      в горішній ріллі,
      переносячи на плечах своє домашнє
      начиння і смугасті лантухи з пір'ям.
      Як будь-які інші речі,
      речі з цієї історії насправді
      легко надаються до озвучення,
      хоч ви так і не змогли
      сказати одне одному про жодну з них.
      Аж ось виявляється все так легко і просто -
      привиди, що вистромлюють до неї
      з дощу
      свої риб'ячі обличчя;
      кавові зерна, що пускають
      коріння
      в теплому грунті
      її безсоння;
      її простирадла, що схожі
      на листівки
      з відозвами страйкуючих
      комітетів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Тріска
      Жінки торгують надвечір тріскою,
      живою, вимученою, такою,
      що помирає їм на руках.
      Сонця, що мали давно зайти,
      птахами стрибають по камінню,
      й дивуючись тихо такому вмінню,
      жінки і не бачать як ці сонця
      ховаються їм в животи.

      Діти старих кам’яних будинків
      зростають без музики і годинників,
      читають книги в рибальських церквах.
      Пірнають в заливів тепло прозоре
      і їхні очі на цій глибині
      світлі від того, що дивляться в море,
      темні від того, що бачать на дні.

      Печальні рибалки виходять в ніч,
      женуться за вітром і, дивна річ,
      збирають давнє рибальське спорядження,
      шукають дорогу до власного порту
      й надійними сітями вкотре і вкотре,
      б’ючись човном об хвилі тверді,
      в глибокій, неначе смуток, воді
      виловлюють свої відображення.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. ***
      Перечекавши останні сніги,
      вихопившись за сезонні межі,
      він зняв готівку, віддав борги,
      і опинився на узбережжі.

      З легенями, повними тютюну,
      з кишенями, повними алкоголю,
      він мовби пробив заслону міцну,
      не відчуваючи зовсім болю.

      Крізь теплий туман прослизнувши вужем,
      щоб гнати похмілля легку химеру,
      голився краденим фінським ножем
      і зранку пив солодку мадеру.

      Братався, ніби останній раз
      з напарником зі смішним поганялом,
      про вартість справжніх жіночих прикрас
      втираючи картярам і мінялам.

      З кишень витрушуючи пісок,
      просив сигарети й давав поради,
      і плакався їм про своїх жінок
      та бізнес, який забрали араби.

      Ці довгі розповіді уночі,
      мов чорне сяйво морів полярних,
      з ручною мавпою на плечі
      в прокурених і порожніх більярдних.

      Й жінки в далеких північних містах,
      втрачаючи спокій в терпкій жалобі,
      писали в довгих і тихих листах
      свої зізнання сумні й розлогі,

      просили сказати, що ця печаль
      відійде, так як відходить море,
      що він скоро вернеться, або хоча б
      що в нього все добре.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    40. Елегія для Урсули
      Човни, завантажені іспанським часником,
      по довгій дорозі ввійшли до порту,
      обвішані мідіями, ніби фальшивим золотом.
      Я знаю - цієї ночі до ранку
      сухі простирадла пронизливо
      пахли матроськими робами і смолою;
      так як ніколи летіли зірки на побережжя,
      і доки ти не прокинулась, човни, оминаючи бакени,
      забивались тобі між пальців.

      Що ти могла побачити перед тим, як померла?
      Безперервність повітряного потоку не дозволяє
      затамувати подих, безперервність дихання
      не дає зупинитись, переходячи через кордони.
      Що саме дозволено бачити наостанок
      тим, хто має померти?
      Десь на півночі материка починала громадитись крига,
      і найглибші серця цибулин
      на світанку холонули і зупинялись.
      Чи ти розгледіла сніг в піднебіннях
      рибин, які викидалися із води?
      І чи упізнала ти ріку,
      що тяглася вниз кам'яним рельєфом,
      наче купа мокрих важких
      простирадел?

      В свої двадцять вісім
      я пам'ятаю стільки імен,
      про які вже ніхто не говорить в теперішньому часі,
      стільки імен, від вимовляння яких
      піднебіння забивається кров'ю і снігом,
      що навряд чи наважусь говорити про тебе в умовний спосіб;
      по-моєму, смерть - це ніби перейти з однієї
      порожньої кімнати в іншу,
      здіймаючи протяг, який вириває розетки
      і вистуджує кров тим, хто залишився.

      І юні хоробрі птахи з обвітреними серцями,
      і хвилі північних озер, що стоять по горло в воді,
      не наважуючись вийти на берег,
      і високі дерева - позбавлені листя, мов громадянства:
      повертайся туди, де на повіках тверднуть тьмяні перлини чекання,
      де на пісках виростають водорості і солодкий тютюн,
      де, не зрадивши прапора і не знайшовши спокою,
      кожного ранку збираються юнги із затонулих човнів,
      і над ними до ночі літають душі
      розчавлених помаранчів.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    41. Поштове відділення
      Поштове відділення, над яким проповзає відлига,
      і ранкові універмаги, якими ходять носії піци -
      як ти легко тримаєш речі, потрібні тобі щодня,
      люльку з гашишем
      і горня з чаєм,
      обмащений медом зимовий посуд,
      як ти уникаєш протягів і листування;

      з видом на місто, яке зовсім затихло,
      вулична торгівля не надто жвава о цій порі,
      два-три торговця смаженими каштанами
      дивляться в небо,
      і сиплеться сніг, але такий розгублений,
      що тане ще там - щойно долетівши до
      перших пташиних зграй;

      так що птахи бавляться собі -
      над головами в них так багато снігу
      а вже під крилами так порожньо,
      що хочеться довго летіти під низькими мостами,
      тримаючи в дзьобі запах смажених каштанів;

      кожен щось може знайти собі, аби лише добре шукав,
      янголи сиплять тобі під ноги ремонтний пісок і діаманти,
      безпорадне сонце посеред зими,
      все що воно може, це просто рухатись -
      зі Сходу на Захід, кохана,
      зі Сходу на Захід.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Жити значить померти
      Влітку, коли нагріваються обручки й нігті
      на пальцях чоловіків в привокзальних готелях,
      і в сутінках діти з новобудов
      до сердець притискають чорні футбольні м'ячі;

      в темряві, коли видихається у винарнях рожеве вино,
      повільний, ніби слимак, потяг на Будапешт,
      запилений і ламкий проїжджає під місяцем.

      Померши одного разу, ти продовжуєш шлях
      через нічні двори і помічаєш як
      смерть тримає в руках м'ятні цукерки
      і роздає їх дітям на привокзальних пустищах.

      Влітку, коли вивертається тепла підкладка життя,
      коли розбиваються малолітражки кольору твоєї губної помади,
      з дому виходить старий аптекар,
      котрий лікує всіх аспірином кожного дня,
      граючи зі смертю в якусь невідому гру;
      життя не почнеться без тебе - сміються жінки на площі,
      жити значить померти - скажуть тобі одинокі кур'єри,
      які переносять в наплeчниках сухі небеса.

      Померши одного разу, ти відступаєш в тінь
      і дивишся як твоє тіло безпорадно шукає
      тебе самого між стебел густої трави;
      померши посеред літа,
      обірвавшись на линвах, натягнутих листоношами,
      душі померлих, наче чіпкий деревій,
      прорізають в повітрі свої вертикалі.

      Спробуй, коли вже знатимеш як,
      спробуй, вирви мене з нічного нутра країни,
      вирви з невидимих витяжок в небі,
      якими до нас проходить любов.

      Хто перешкодить, хто вижене, дівчинко,
      комах і духів із твого тіла?
      Під літнім небом наша з тобою земля
      так щемко пахне щоліта місяцем і бинтами.

      ...По смерті ступивши пів-кроку вбік,
      бачиш крізь шви у повітрі
      як таємні кіномеханіки спроектовують
      на твоє тіло
      великий небесний кінематограф,
      щоби на світло його летіли
      душі покійників
      і смарагдові тіні жуків...

      "Сергiй Жадан та Оркестр Че - Жити значить померти"

      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    43. ***
      Коли вона повернулась, ближче вже до зими,
      всі свої літні речі вимінявши на квиток,
      в теплих її кишенях ховались портові дими,
      а кров мала колір висушених
      трояндових пелюсток.

      І я гортав її книги в перці, кориці й вині,
      і слухав собі неуважно, як вона залива,
      і як виростають у темряві, зріючи на глибині,
      чорний камінь вугілля,
      зелена рослина трава.

      І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги,
      і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок,
      і чекала кожного вечора коли вже підуть сніги,
      але сніг, на відміну від неї,
      так тоді й не пішов.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Бакени
      Спитай у бакенщиків, які запалюють води,
      виганяючи туман, наче втомлених тварин на береги,
      що значить це маркування на африканських суховантажах,
      котрі перевозять кам’яне вугілля темряви
      кудись на північ,
      до великих портів.

      Хай вони розкажуть
      про мешканців холодних мисів, без світла і пошти,
      про океанські глибини,
      в яких, ніби в молоковозах,
      згортається молоко місяця,
      про корабельні команди, які ходять піщаним дном,
      про весільні оркестри, що грають з причалів,
      скликаючи потопельників своїми тромбонами.

      Вони знають назви усіх кораблів по цей бік Атлантики,
      вони спали в усіх готелях звідси і до Румунії,
      вони носять в мішках відрубані псячі голови своєї печалі,
      вони запалюють гарячі серця бакенів біля порожніх пірсів.

      Скільки тобі ще плисти, скільки брести,
      харчуватись кавовими зернами, безнадійним портвейном,
      коли небеса гримлять так, ніби зчеплюються товарні вагони,
      і темрява ховає тебе до ранку,
      мов контрабандні консерви.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. ***
      Прийде весна, говорили вони,
      кинемо все й поїдемо звідси.
      Заходячи в ніч, як у власні сни,
      дістанемось її глибини.
      Відстань? Що таке, зрештою, відстань.

      Поселимось біля морських портів,
      там, де олія тяжіє в трюмах,
      де все, чого б ти не захотів,
      для тебе вивантажать з кораблів
      чоловіки в потертих костюмах.

      Там де жінки з вогнями в руках
      танцюють вночі на гарячих площах,
      носять кульчики в язиках,
      гадають на крові і на зірках,
      й спиняють вітри при кораблетрощах.

      Де вигріваються без кінця
      відвідувачі в тісних перукарнях,
      де пахнуть сигарами пальці творця,
      де кавові зерна, ніби сонця,
      пересмажуються у кав’ярнях.

      Там де не буде цієї війни,
      яка триває зараз між нами.
      Зникнемо, планували вони,
      головне дочекатись весни.
      Хай скумбрія рухається табунами.

      Коли вони обіймались вві сні,
      в їхньому ліжку, на їхній війні
      чути було як летять птахи,
      падаючи в сніги.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    46. ***
      Коли потяг нарешті в’їхав у гори,
      залишивши позаду сонні долини,
      коли в чорних снігах від тяжкої змори
      засинали дерева, птахи і тварини,

      і коли вибрідали нічні подорожні
      на гаряче світло, ніби на запах,
      і світили їм річищ глибини порожні
      і зелені вогні по гірських вокзалах,

      і кондуктор вслухався в останні вісті,
      одягнувши стару залізничну куртку,
      коли діти колійників і машиністів
      уві сні намивали золото смутку,

      торгівельні контори й приватні оселі
      замовкали, мов патефони трофейні,
      і прокочувались крізь лункі тунелі
      неприкаяні літерні і купейні.

      І сумні пасажирки юного віку,
      невідомих занять і непевних звичок
      рахували мости, збиваючись з ліку,
      в теплих светрах і в’язаних рукавичках.

      Витягали з торби гіркі наливки,
      і ковтали дими устами самими,
      і нічної розмови ламкі уривки
      нависали над ними, пливли над ними.

      І одна діставала в диму, що здійнявся,
      словники з безнадійними коментарями,
      і гортала їх, доки потяг спинявся
      під станційними тихими ліхтарями,

      і читала подружці щось нестерпне,
      щось, від чого сухо стискало горло,
      і коли та спала – читала про себе,
      а коли прокидалась – читала уголос.

      І слова - промовлені, словникові
      западали в сон непомітно й загусло,
      і гойдалися в заспокоєній крові,
      наче водорості в холодних руслах.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Польський рок
      Засинаючи, вона пригадала ріку -
      десь в улоговинах сну, де вона забувала його обличчя,
      охолоджене річище світилось з середини бронзою,
      хоч сніг засипав течію;
      потому з туману виповзали старі повоєнні локомотиви
      і виходили робітники в синіх джинсових комбінезонах.

      Ми опинились по різні боки зими,
      і дикторський голос, пійманий у випадковому таксі,
      ще нагадає тобі
      вісімдесяті роки і радіо,
      наповнене польським роком;
      рок-н-рол, який слухали механіки в залізничних депо,
      рок-н-рол, який перелітав через Карпати,
      просочуючись крізь повітря де-небудь на Рава-Руській;
      наша країна не настільки велика, щоби в ній розминутись,
      наше повітря не таке безкінечне,
      щоби слухати різну музику.

      Я думаю, що якби існував прямий зв'язок із Богом,
      він би здійснювався саме за допомогою
      цих теплих коричневих конвертів
      з платівками польського року,
      з тонкими подряпинами від божих нігтів
      на чорних полях;
      можеш побачити його вінілову шкіру,
      можеш відчути його полуничну кров,
      змиваючи пил і
      протираючи доріжки
      губкою з оцтом.

      Сполохані вітром птахи,
      заспокоївшись, займають свої місця
      в проміжках поміж ударами її серця,
      не знаючи, що вона бачить у своєму сні,
      про кого вона забуває посеред сухого річища;
      весь її життєвий вантаж - родимки на шкірі і
      проїзні талони в кишенях куртки;
      ось зима перекотиться з сопки на сопку
      і прийде гаряча пора,
      коли із землі повиростає стільки різних речей,
      аж повітря змушене буде піднятися трохи вище,
      щоби не зачіпати ці довгі високі стебла,
      що ростуть нізвідки і тягнуться в нікуди
      якраз під її вікном.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Прибиральниці коридорів
      Повільно шкребуть підлогу, мов палубу,
      старі прибиральниці коридорів;
      чуєш, про щось перешіптуються на сходах,
      проходять боязко біля стін,
      довгими гаками виловлюють із води
      водяних щурів і гіркі сновидіння.

      Кімнати довкола переповнені сутінками,
      як крейсери вугіллям;
      прибиральниці коридорів
      вишкрібають луску гострими ножами,
      заганяють циганські голки в ранкове сонце;
      добігає кінця осінь
      і небеса такі темні, мовби хтось поскидав до купи
      відрубані курячі голови
      і чорні троянди.

      Коли відмивають всю кров,
      збираються на вокзалах, п'ють підігріте вино
      і говорять про те,
      що риби сьогодні блукають в Дунаї,
      не можуть виплисти на мілке
      без нічних ліхтарів
      з кораблів,
      без голосів із берега,
      без отворів і тунелів
      в чортовій кризі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Продажні поети 60-х
      Продажні поети 60-х мали б тішитись,
      що все закінчилось так успішно;
      адже скільки було небезпек,
      а бач - вижили, повернули кредити,
      хіба що бойові рани
      нитимуть під час циклонів,
      ніби під час місячних.

      Продажні поети 60-х возять за собою
      великі валізи із жовтої штучної шкіри;
      зупиняючись в готелях,
      вони притримують слухавку плечем, наче скрипку,
      а на їхніх валізах рясніють рекламні наклейки.
      В'єтконг, дівчинко, це і є наше колективне підсвідоме.
      Що тобі до мене? - легко викинеш м'яту візитку.
      Однією візою в паспорті більше,
      однією менше.

      Коли-небудь на засніженому летовищі
      комусь із них пригадаються всі їхні лекції,
      берлінське радіо і мости через Віслу.
      "Добре, - подумає він - добре,
      то були незлі часи - наші продажні 60-ті,
      дарма що в голові по тому
      суцільна педерастія і соціал-демократія.
      Нас вела за собою любов,
      любов виривала нам наші гланди,
      як виривають слухавки з вуличних телефонів.
      Поезія пишеться горлом,
      але це горло безнадійно застуджене".

      За всіма законами літератури,
      за всіма умовами підписаних ними контрактів
      вони справді боролись за свободу,
      а свобода, як відомо, вимагає,
      щоби за неї час від часу боролись -
      в окопах, лісах
      і на сторінках незалежної преси.

      Говорячи тут про поезію,
      пом'янімо всіх тих, хто залишився
      на вуличках і пляжах старих-добрих 60-х,
      всіх тих, хто не пройшов до кінця курс реабілітації
      і над ким дотепер пропливають хмари,
      що своєю структурою нагадують американські верлібри;
      пом'янімо їх, оскільки те, що ви називаєте часом,
      нагадує звичайну бойню,
      де кишки випускаються просто тому,
      що це має робитись саме тут;
      і виживають після цього
      хіба що продажні поети,
      з легенями - розірваними
      від любові.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Історія культури початку століття
      Ти відпишеш іще сьогодні, торкаючись теплих літер,
      перебираючи їх у темряві, плутаючи приголосні з голосними,
      як друкарка в старій варшавській конторі.
      Важкі стільники письма
      вже тьмяніють тим золотом, із якого сотається мова.
      Пиши, лише не спиняйся,
      продруковуй ці білі пустоти, протоптуй німий чорнотроп.
      Ніхто не повернеться з довгих нічних блукань,
      і забуті всіма слимаки помиратимуть в мокрій траві.

      В білих снігах, ніби в серветках, лежить Центральна Європа.
      Я завжди вірив лінивій циганській пластичності,
      бо не кожному випадає цей затяганий шеляг.
      Якби ти подивилася в їхні паспорти,
      що пахнуть гірчицею і шафраном,
      якби ти почула їхні розбиті акордеони,
      що відгонять шкірою і арабськими спеціями -
      вони говорять, що коли ти їдеш - куди б ти не їхала -
      ти лише віддаляєшся і ніколи не будеш ближче, ніж є;
      коли мовкне спів старих грамофонів,
      з них витікає мастило,
      наче томат із пробитих бляшанок
      з-під супу.

      Не за цими дверима, не в пропалених сонцем містах
      розривається кожного ранку натруджене серце епохи.
      Час і справді проходить, але він проходить так близько, що ти,
      придивившись, уже розрізняєш його обважнілі волокна,
      і повторюєш пошепки почуті від нього речення,
      наче хочеш, щоб потім, колись, впізнавши твій голос, можна було сказати -
      так поставала епоха,
      так вона розверталась - важко, як бомбовоз,
      залишаючи згаслі планети і перевантажені комутатори,
      розганяючи з плавнів диких качок,
      які, розлітаючись, перекрикують
      вантажників,
      бога,
      баржі.

      Вибираючи курс навчання, поміж інших речей
      ти би мала дізнатись -
      насправді культура початку століття
      вже відтиснулась венами на твоїй повільній руці,
      закорінилась в зламах твого цупкого волосся,
      перехопленого недбало на вітрі,
      розвіяного над пальцями,
      ніби струмені теплої води над рукомийником,
      ніби глиняні кольорові намиста над горнятами і попільницями,
      ніби довге осіннє небо
      над кукурудзяним полем.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. №4 (той що втопився)
      і коли ти поглянув назад
      твої сліди ще трималися на хвилях
      мов померлі риби

      дорога була занадто довгою
      повільно
      мов ніж у масло
      ти почав опускатися
      під воду

      і паралельно тобі
      йшли на дно
      свинцеві злитки
      твоїх слідів

      лише розчепірившись
      на тонкій плівці води
      тримався поверхні
      набряклий
      вишневий хрест
      що чимось
      нагадував щоглу
      затопленого корабля



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. №3 (той що розбився)
      дах бачиться згори
      фотонегативом чорного квадрата Малевича
      надворі ніч то й не дивно
      що дахами снують сновиди
      в пошуках п’ятого виміру
      прусаки як і люди
      хворобливо переносять висотні умови
      тож на даху їх зовсім немає
      дрібний щебінь нагадує часи
      коли навколо буяв океан
      він відступив а натомість
      з-під води оголився білий острів даху
      і вже черговий сновида
      відчуваючи в порожнечі колишню міць води
      стрибає вниз



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. №2 (той що повісився)
      ось дивись –
      ти виснеш якимось
      тропічним фруктом
      що вже устиг
      ледь підгнити

      або ж
      електричною лампочкою
      в нутрощах якої
      поміж затихаючих
      молекул б’ється
      маленька муха
      переляку

      чи інакше
      звиваєшся черв’яком
      на гачку
      власної смерті
      вилискуєш сережкою
      в її вусі

      гидко дивитись
      як осунулась
      десятиповерхова
      будівля твого тіла

      лише нігті
      на руках і ногах
      продовжують повільно
      рости

      і врешті якийсь селекціонер
      розламавши тебе мов яблуко
      навпіл
      побачить твої легені –
      вагітні останнім повітрям



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. №1 (той що порізався)
      скрипаль-іронія
      смичком леза
      торкнеться струн твого сухожилля
      хай простір наповниться
      червоним розквітом
      мелодії твого єства

      і полісмен занесе до протоколу:

      сталевий шлагбаум
      перекрив шлях для руху трамваїв
      рейками твоїх судин

      гільйотина спрацювала
      і голова твоєї руки
      важко впавши покотилась
      холодною бруківкою

      тіло ж руки
      мов зрубаний півень
      продовжувало битись в конвульсіях
      але тебе
      то вже стосувалось
      щонайменше



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Моя поезія
      не сприяє подальшому поступу літератури
      Моя поезія
      бездарна і реґресивна
      Моя поезія
      безлика і епіґонська
      Моя поезія
      то і не поезія зовсім
      адже
      Я не кохаю вітчизну всіма фібрами душі
      Я не люблю солов’їний спів над ставками
      Я терпіти не можу віршів Шевченка
      Я атеїст і всяку церкву обходжу третьою дорогою
      і взагалі (див. спочатку)



      Коментарі (47)
      Народний рейтинг: 4 | Рейтинг "Майстерень": 4

    6. Молодший шкільний вік
      Це уже вкотре все починається спочатку,
      і я говорю так, ніби бачу її вперше -
      все як завжди, просто сьогодні надто холодний
      вітер в поштових скриньках,
      і в сірникових коробках печально дзвенять
      жовті монети.

      Просто надходить той вік,
      коли починають снитись однолітки,
      наче час повертається назад, щось забувши.
      Скільки їх вижило - цих вічно голодних вовченят?
      Всі їхні мандрівки в нікуди
      починались, як правило, з центральних вулиць.
      Дивитись на життя крізь вікна автостанцій,
      померти в дорозі, яка ніколи не закінчиться -
      років десять тому ти теж
      так часто користувалась
      чужим шампунем,
      що твоє волосся іноді втрачало
      свій власний запах.

      А ось тепер сни обриваються
      просто в твоєму тілі, як міжміські телефонні розмови,
      і липневі автобуси,
      крісла в яких пахнуть сандалом і звіробоєм,
      повертаються до твого міста,
      де кожного літа ти знаходиш
      заіржавілі леза у ванній кімнаті
      і вуличні автомати з колою.

      Що змінилось? Виросли дерева,
      зникли старі кінотеатри
      і молочні магазини.
      Лише дощова вода все така ж солодка,
      особливо коли потрапляє на яблука.
      Тоді вони важчають
      і довго-довго падають у пісок,
      розбиваючись на смерть
      під гарячими небесами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Сербо-хорватська
      Юна сербка переходить вулицю,
      і оминаючи осінній базар з розвішаним крамом,
      помічає, що цієї осені багато золота в хустках і городині -
      он його скільки в теплій цибулі;
      багато світла в ресторанах,
      де на стінах висять
      портрети цісаря.

      Тепло цієї осені воно торкається і тебе,
      і ця юна жінка щось шукає в своєму наплічнику,
      викладає на стіл то слухавку то олівці;
      буде тобі зима,
      будуть тобі сновидіння,
      але небо щоосені важчає
      і хитрий диявол
      хапає собі грішників,
      мов жирні фініки
      з кольорових упаковок.

      Терпкі слов'янські синтагми;
      вона розповідає, як купувала конверти в тютюновій лавці,
      як зайшла до підземки
      і голуби, злітаючи, бились об неї, наче об дощ;
      за її розповіддю ніхто не зауважує, як заходить сонце,
      зауважують тільки, що її вилиці
      дещо темнішають.

      Спробуй зараз пояснити їй,
      що ці осінні годинники,
      якщо їх вчасно не зібрати,
      просто перестигають і бризкають
      на одяг і на долоні соком,
      на який потім злітаються оси
      і пробивають жалами твою шкіру
      аж до самого серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. ***
      Темна й солодка пора зими.
      Важкі вечори, невагомі ранки.
      Жінки, що чистять в снігу килими,
      мов обробляють земельні ділянки.

      Низького неба пляшкове скло
      з зеленими демонами та зірками,
      і перетікає горлом тепло,
      ніби жовті меди щільниками.

      Поштова торба з останнім листом,
      теплі бари і мокрі монети,
      комети з довгим яскравим хвостом,
      як фазани залітають в замети.

      Всіх подорожніх по довгій зимі
      будуть вірно чекати удома.
      На всьому, що діється в цій пітьмі,
      буде лежати терпка утома.

      Так би й палити густі дими,
      так би й слухати в темінь тиху,
      як щука рухається в глибині,
      бурштином вмерзаючи в кригу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      Ця жінка, яка фотографує дерева січня,
      їхню вогку динаміку і переплетіння,
      маленькі будинки з димами,
      засипані снігом узбіччя,
      неба тяжкі простирадла зі складками й тінями.

      Ось вона стоїть за повітрям, наче за ширмою,
      стежить за цими деревами, мов за тваринами,
      за їхнім дитячим шепотом, за ходою пташиною,
      за тонкими руками, за збитими в кров колінами.

      Ось вона ловить їх, як птахолов, розкидає тіні,
      стрічками прив’язує собі до зап’ястя.
      А чорні порожні озера, кригою вкриті,
      постійно віщують їй усілякі нещастя.

      Говорять: всі, кого ти собі впіймаєш,
      до смерті будуть тепер іти за тобою.
      Будеш їм віддавати усе, що маєш,
      будеш ділитися з ними вином і водою.

      Але вона говорить: все, що я справді маю –
      це стрічки, щоб триматися поруч із ними,
      і їхні слова, які я ніяк не запам’ятаю,
      і постійно раню уста їхніми голосними.

      Ті, що йдуть за тобою, тебе про це не питаються,
      ти сам себе прив’язуєш ніжністю і ворожнечею.
      Ось зараз, бачите, як вони наді мною хитаються?
      Це вони все почули,
      і тепер заперечують.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. кантрі енд вестерн
      починаючи говорити про наближення осені
      про клаптики неба над супермаркетами
      про будні з яких проростають дикі кущі салату
      я завжди гублюсь так ніби маю вивертати кишені
      і печальні сержанти вишукують крихти в швах
      і на зламах покрою
      шукаючи в маринарці стебла і коріння
      свідчення теплих пустель
      голоси побережжя запахи водоростей і зловленої риби
      ............10. вони нахиляються над кишенями мов над мушлями
      слухають шепіт перетираючи крихти зібрані перед тим
      і сині ледь видимі янголи непрухи виснуть над їхнім волоссям
      знову непруха знову
      знову ні трави ні птахів над травою
      дрібна монета і та одна
      лише рештки хліба і рештки вина
      якими навряд чи наситиш відділення

      починаючи розуміти куди зникає листя з дерев на узбіччях
      починаючи кликати псів на імення на які вони відкликаються
      ............20. я знічуюсь перед цим безчассям
      збиваючись на особистості
      там армія уряд гендерні штуки різна хуйня в бортприборах
      комахи на фарах і бортовому склі
      сполохані субмарини торкаються
      мокрими холодними носами
      акваріумного скла
      душі дельфінів вистрибують із води
      і ловлять шматки провіанту з твоїх змерзлих пальців
      молодості і дотацій вже не прибуде
      ............30. повторюю я розвиваючи
      тему і ускладнюючи сюжет

      по всьому корпусу по всьому нагромадженню
      будинків б’ється протяг
      осінній прикордонний протяг такий довгий що дзьоб
      його вже торкається осені а хвіст
      ще губиться в залишках серпня ворушачи темним
      листям в алеях
      вогкість в помешканнях — кому це може сподобатись
      хіба що який-небудь кумарний працівник
      ............40. міністерства шляхів сполучення навіть
      не вникаючи що саме сполучають шляхи його міністерства
      куди їх спрямовує їхній міністр
      і що це за дивні надземні шляхи
      виходить в сльотавий світанок на
      першу платформу
      де нумерація вагонів гниє з
      голови поїзда
      і дивиться
      як сунуть на південь обважнілі хмари
      ............50. з дощем спакованим наче бавовна
      як витягують за собою туман
      довгі майже безкінечні вагони
      наповнені митниками і клопами
      як вони губляться мов саламандри між камінням
      залишаючи по собі запах прянощів ладану і дорожнього мила

      вдихни богородице радість в околиці
      вдихни натхнення видовж кості птахам
      щоб вони вилітали з цієї сльоти
      прорізаючи в повітрі довгі борозни за собою
      ............60. мов шрами

      осінь минеться думаєш ти
      западаючи в повітряні ями снів
      кришачи чорну електрику зимних річок
      виймаючи з різдв’яних пакунків цукор і молитовники
      каміння підтримує знизу корені трав
      каміння слухняно гріється ніби кон’як
      у твоїх долонях
      каміння зникає ящіркою в пісках
      каміння тьмяніє окунями в ставках
      ............70. обертаючись за тобою мов сонях

      приїзди писатиму тобі приїзди у нас осінь
      рекламні буклети з видами фабрик я докладаю
      в дворах алкоголіки і куртизанки
      бої відкотились з’явились перепустки і сірники
      чаплі кружляють над лісопарками
      дими відбудови — тривожні й гіркі —
      пливуть наді мною
      вітер розвіює по землі оселедець бійця
      розбитої роти
      ............80. бджоли вплітаються в стебла й коріння його волосся
      печальні мародери визбирують речі
      особистого користування з його охололого одягу
      ведучи підрахунок —
      голка з ниткою підколоті до пілотки
      крихти тютюну в глибинах тяганої хебешки
      жуки в сірникових коробках пакет для начальника штабу
      червоні коронки перстені кульчик інший непотріб
      знятий із випадково підстреленого федерала
      гранки потріпаного кобзаря
      ............90. пальці торкаються теплого інію
      чорна і нетривка мародерська зоря
      спадає за обрій ніби за лінію
      приїзди ще біля вокзалів працюють квіткарки
      ще юні цигани ховають свою контрабанду
      зникаючи з площ і майданів скверів алей
      збираючись за огорожами і брамами
      мов саламандри поміж камінням

      стіни університету
      нагріваються сонцем
      ............100. сліди крові і сперми пролитих за свободу
      вічна пам’ять бійцям
      захаращених коридорів
      вийдеш назовні і не згадаєш
      як марно очікував на підкріплення
      як обривав телефони в гарячкових пошуках зумера
      як вперше торкався цупкої тканини
      вже трішки витертої
      на зламах ліктів і колін

      все одно
      ............110. згодом
      з’являються погані хлопці
      щоб пояснити
      що у цієї країни немає союзників
      у цієї печалі нема течії
      що ця демократія пахне маріхуаною водкою і доларами
      доларами кохана пахнуть прілі каштани
      доларами моя кохана пахнуть жовті молоковози
      доларами пахнуть одеколони
      на столиках і тумбочках харківських борделів
      ............120. запах порізаного паперу
      запах довгих фарбованих аркушів
      водяні знаки на твоїх лопатках
      коштовності і прикраси по всьому
      твоєму тілу
      запах медичного спирту і сухої шкіри
      запах мертвих ос у під’їздах
      що за сонце здіймається з цих конопель
      що за ранок збирається запалати

      так щоб і ти побачила дерева
      ............130. з яких осипається листя на узбіччях доріг
      так щоб і ти колись зрозуміла
      як тихо майже нечутно
      хтось говорить про тебе
      хтось проговорює вголос твоє ім’я
      видихаючи теплу фонетику
      на невидиме дзеркало
      пересвідчується чи вона ця фонетика ще жива
      не вистачить ні тепла
      ні вміння
      ............140. тож і не варто рухати цієї системи
      не варто пускати за вітром насіння
      ламати устами крихкі фонеми
      западаючи на знайомі слова

      внеси богородице корективи у вичитку щоби хоч щось змінити
      коли затягнуться хмари і затягнеться крига
      затягнуться шрами на місці порізів
      і вона буде собі пригадувати
      так ми справді з ним зустрічались
      навіть тривалий час не пам’ятаю скільки саме
      ............150. але можу згадати в разі чого
      у нас з ним був чудовий секс
      чудовий секс втішено повторює вона
      так ніби мова йде про командні
      показники за минулий сезон —
      чудовий секс одинадцять підборів під власним щитом
      три удари в площину воріт в першому таймі

      довгі вервиці
      ліниві каравани
      все ніби в поганих вестернах
      ............160. з їхньою мудацькою системою кінопрокату
      що вибиває суглоби твоїм снам
      в яких печальні апостоли
      пускають по колу вино
      курять полегшені цигарки
      розігрівають на багатті консервовану квасолю
      і пристаючи до них
      ти п’єш їхнє рожеве столове просто з горла
      і краплі — рожеві й столові — гуснуть тобі на устах
      апостол — ближчий до тебе — здіймає їх пальцем
      ............170. й зализує палець наче порізаний

      головне щоб ти пам’ятала
      що десь там за титрами
      хтось сполохує метеликів і саламандр
      на сходах під’їзду
      ідучи на закупи чи до церкви
      і витрушує з кишені крихти птахам
      заходячи й стаючи до сповіді
      і має на увазі фонетику
      саме твого імені
      ............180. починаючи говорити



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. * * *
      Музика, очерет,
      на долоні, руці.
      Скільки пройде комет
      крізь понадхмарр’я ці.

      Як проступа тепло
      через ріки, міста.
      Все, що у нас було —
      тільки ця висота.

      Все, що трималось вій,
      голос печальний, плач,
      я скидаю на твій
      автовідповідач.

      Поїзд твоїх химер
      не зупиняє біг,
      нам з тобою тепер
      падає різний сніг.

      Нарізно кров поспіша,
      солодко шириться лет,
      тихо росте душа,
      мов ламкий очерет.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. ВУЛИЦЯ ГАННИ
      На розі Ганни гаснуть ліхтарі.
      Напружено зависнувши вгорі,
      поволі обертаються сузір’я —

      довкола неба, ближче до землі,
      де світла ніч, і речі при столі,
      і на дахах лежить пташине пір’я.

      По вулицях лишиться німота.
      Дбайливо проминаючи міста,
      я відчував перепади напруги

      того, хто ліпить трав ламкі хрящі,
      з чиєї втіхи сипляться дощі
      на довгі придорожні лісосмуги.

      Від тих часів минуло стільки літ —
      серпневий мул і вересневий лід —
      як нині легко пригадати фарбу,

      нічних зізнань незрозумілий плин,
      гарячі стебла втомлених рослин,
      багряні рештки втраченого скарбу.

      Минала осінь — тихо, уночі;
      приходив ранок, діставав ключі,
      і стверджував відвертість невситиму —

      що навіть тут, хоч світло навкруги,
      не можна оминути ці сніги,
      не можна передбачити цю зиму.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. * * *
      Навіть якби ти покинула ті місця
      в яких народилась і де лишалась чекати,
      де формувались риси твого лиця
      і починались географічні карти,

      навіть якби ти вживала чужі слова,
      торкалась чужих плечей і чужих простирадел,
      і навіть звідтіль, куди мало хто заплива,
      не поверталась, хоч хто би тобі не радив,

      навіть якби ти тікала від власних слідів,
      від власних снігів на подвір’ї і сонця в ринвах,
      якби уникала присмерків і холодів,
      приспавши чужих кошенят на своїх колінах,

      ти би примчала, всупереч всім листам,
      назад — де високі дими і гарячі стіни,
      напевне знаючи, що навіть там
      ти його не зустрінеш.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. СВЯТИЙ ІОАН КЛІМАКС
      Святий Іоан Клімакс вирощує полум’я газових плит.
      Плечі Святого Іоана Клімакса вкриває фарбований оксамит.
      І нігті Святого стягнені лаком, а пальці обвиті свинцем,
      і тепла косметика, ніби злива, зволожує йому лице.

      Ти маєш для нього вчорашній хліб, котрий лежить, мов сніг.
      Він міг би до тебе врешті прийти, якби він і справді міг.
      Але його шлях не має кінця а карти його старі,
      тільки серце, мов рибний міхур, трима його нагорі.

      І він обійде колючий сад, зітканий із ворсинок,
      він скаже тобі, що кожну дорогу насправді різнить
      лише кількість зупинок,
      що без тебе навіть віконне скло ріжеться відданіше і тупіше,
      адже самотність не в тім, що ти не отримуєш пошту, а в тім,
      що ти і сам нікому не пишеш.

      Тому ти часто бачиш вві сні ранкове провалля дверей,
      з яких вибігає маленька дівчинка і дивиться вздовж алей,
      і легко іде, відвівши очі від світла і висоти,
      навіть не маючи віри у те, що треба кудись іти.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      Пітьма
      вертається у штольні.
      Я впізнаю
      і полишаю
      твій ранок — довгий і коштовний,
      немов збирання урожаю.

      Такий
      кінець оповідання,
      і вже патруль
      сурмить побудку
      на теплих дюнах прокидання,
      на жовтих побережжях смутку.

      Від приступів
      Мовчання, тиші,
      від пилу
      по нічних лаштунках
      все вищі тіні, все скупіші
      деталі у твоїх малюнках.

      Але чуттям,
      яке осіло,
      орнаментом
      в старих тканинах
      ти вмієш розрізняти світло
      в деревах, друзях, і тваринах.

      Так само
      рік важка протяжність —
      заповнена дбайливо
      ніша —
      плекаючи з роками вдячність,
      стає чим глибша тим тихіша.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      Сонце серпневих базарів і мух.
      Сонце сухотників і щільників.
      Ранкове радіо, ніби пастух
      для підлітків і жуків.

      Слини кришталь на твоїх устах —
      Ісусе тиші, Ісусе вина.
      З усіх печалей найбільш проста
      щоосені вирина.

      Темінь в кістках залягає зісподу,
      і кров витягує в тілі глибоко,
      мов хто перекачує свіжу воду
      і підгодовує рибок.

      Все це лиш спроба углибині
      розгледіти риси твого лиця.
      Тому так солодко пахнуть мені
      овочів мертві серця.

      Тільки мовчить заслона небес,
      мовчить так довго, що я вже звик,
      так довго, що відповідь втрачає сенс
      і затікає язик.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Жінки
      - Розкажи мені про свою подружку, про цю, нову,
      з якою ти зараз живеш. Що там зараз між вами?
      - Між нами зараз повітря. Я з нею просто живу,
      так як діти живуть зі своїми страхами.

      Це ось те, що між нами - її химерний маршрут,
      яблука і вино, усе це її протестанство,
      одяг, який вона носить у торбі, мов парашут,
      і колір її волосся,
      ...................який вона змінює,
      ................................як змінюють громадянство.

      Вона постійно зникає, у неї свої ключі.
      Вертається й засинає в тиші густій і свинцевій.
      І я нажахано слухаю, як іноді уночі
      серце її спиняється, наче трамвай на кінцевій.

      Вона зупиняє час, що вперто кудись іде,
      подзенькуючи при ході порцеляновим передзвоном.
      Тоді вона підстригає своє волосся руде,
      як підстригають траву, доглядаючи за газоном.

      Вона це якось поєднує, мовби згортає сувій,
      і тоді я теж помічаю, бачу так ясно й близько
      і це життя, що тече, мов туш у неї з-під вій,
      і смерть, яка відступає, наче розбите військо.

      Виймає мені з долоні гострі скалки жалю,
      торкається мого тіла, ніби важкого ужинку.
      Ось саме тому я її і люблю,
      як тільки жінка може любити жінку.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. ***
      Що вона потім робила, куди пішла,
      з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
      коли її темне вікно роз’їдала імла,
      як іржа роз’їдає старі есмінці?

      Курила бельгійський тютюн,
      міцніший, ніж зазвичай.
      Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна.
      Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай –
      індійський, мов океан,
      чорний, як власна білизна.

      Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,
      за те, що проймається спокоєм
      душі золота матерія.
      Лежала на теплому спальнику –
      оголена, мов дроти,
      тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.

      Що по ній залишилось? Якісь борги,
      які я поволі сплачував, книги і мапи,
      якісь випадкові друзі, якісь вороги,
      яких я насправді не знав,
      хоч насправді мав би.

      Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,
      календарик із її місячними,
      щоби я не міг помилитись.
      Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,
      і завжди різав обличчя,
      намагаючись поголитись.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. готель харків
      декадансовий оркестр кінця сімдесятих
      який з усіма своїми утробними колонками і
      краденим репертуаром працював у готелі харків
      блиск і ропа підгниваючої системи
      це ніби зачитані студентські журнали які пам’ятаєш іще з дитинства
      сутінки країни тепле дихання ЧК
      і провінційний харків з його абрикосами і заточками

      тепер ми спимо разом у цій кімнаті
      і не чуємо оркестру
      лише солодкий запах телефонних слухавок
      лише білі згустки жувальної гумки
      приліплені кимось до столу звисають немов кажани
      старі музиканти ті які вижили
      ниють тепер жмотяться з першого-ліпшого приводу
      час просто ламає всім карки
      без жодних питань
      без жодних жодних питань

      ах ця партизанська війна яку вели
      хтось ще і досі вірить чекає вістей
      вона і тепер виступає тихо з імли
      і маркером болю торкає сплячих дітей

      і сонце без руху лежить собі на горбах
      трішки вище від ластівок і дротів
      і той хто захоче іти по наших слідах
      слідів не знайде хоч як би того хотів

      так так переконуєш ти — джімі гендрікс цей старий пройдисвіт
      насправді він був етнічний українець
      так тато єврей мама мулатка —
      навчалася на підготовчому факультеті
      виїхав в еміграцію ще до першої єврейської хвилі
      вже там деградував морально і фізично
      відбився від громади вийшов із пласту
      ти що не віриш?
      записав кілька номерних альбомів
      захлинувся своєю блювотою
      потонув у власному гівні
      всі ви українці такі

      холодне начиння часу облич і речей
      ображені пам’яттю свідки розмиті загати
      це ніби ріка що невпинно тече і тече
      незалежно від того чи будеш ти перепливати

      і зрілість мов дівчинка-підліток яка без мети
      запізнюється зникає і не говорить йому
      яка вже знає що можна і не прийти
      проте ще не знає чому

      велкам ту бі готел харків
      потяг який прибуває на мирні переговори
      ми забиваємо собі голови всіляким мотлохом
      завжди з тобою ці голоси в коридорі
      завжди з тобою ці дотики порожнечі
      важкі підмурівки світу чорні опори

      вона подовжила термін перебування
      вона і далі чекала на кореспонденцію
      лиши адресу маєш де записати?
      готель харків до запитання
      але ніхто-ніхто
      ніколи і ні про що
      так і не запитав



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      березень у циганських районах
      синя олійна фарба на стінах шкільних їдалень
      ще вві сні у жінок шкіра тепла й солона
      і підіймається дим шляхами систем опалень

      циганські родини останні згустки шанхаю
      приносять додому харчі і збіжжя готове —
      строкаті густі килими які вони розпинають
      цвяхами на голих стінах ніби тіло христове

      легкі наркотики отче що ростуть на їхніх городах
      русла які вони правлять на передмістях
      усе замішано мудро на свіжих розталих водах
      на втоплених перехрестях і добрих вістях

      цим чеканням і сміхом столоченою травою
      порнографічним світлом на тихих дитячих обличчях
      тримається небо рухається низько над головою
      оббиваючи гнізда і гостре нічне паліччя

      втрачаєш відлигу наче важливу ланку
      навіщо тобі ці смутки які ніхто не поверне
      ще дивиться богородиця як до самого ранку
      в крихкій березневій тиші ростуть конопляні зерна



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. імміґрант зонг
      немає нічого тривалішого за ці речі
      немає нічого ріднішого за ці муки
      на виїзді з міста сніг ляже на плечі
      торкнувшись йому лиця наче жіночі руки

      дорогою перегоном котиться поїзд на захід
      плачуть губні гармонії з адресами сірниками
      плач повоєнна європо хай будуть тобі мов закид
      сумні чоловічі бари набиті мандрівниками

      бо він уже не повернеться навіть коли захоче
      вода усіх океанів йому вимиває очі
      бо він не приїде назад і що з нього можна взяти
      серед блаженної пам’яті червоних п’ятдесятих

      окрім готичних контурів завчених ним абеток
      окрім гранат і листівок окрім птахів таблеток
      пам’ять про нього дбає пам’ять рахує лічить
      в одну й ту саму ріку снаряд не влучає двічі

      вулиця затихає здригаються пальці посуд
      смирення втрапляє в тіло мов пробиває вістрям
      коли приходить смерть коли зостається осад
      коли останнє ім’я видихуєш разом з повітрям

      бо смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна
      зі смертю приходить терпіння спускається і дається
      і починається тиша тиша раптова вчасна
      в якій не чути нічого навіть власного серця



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    22. каменефілія
      найкраща жінка біла стінка - хай буде
      вона стоїть і ти її відчуєш погляд
      тендітна стримана мовчазна панна будда
      сама цнота лиш крапля жару десь насподі

      вона хітлива і п’янка

      її сприймання

      ще сторожке та вже коханням рухи повні
      вологий сплав її єства горішня манна
      що гасить всі твої думки мов тепла повінь

      вже оплітає забуття мов павутина
      самотність душ самотність тіл така дражлива
      впаде на лан твоїх аскез сумна і плинна
      невимовлених почуттів химерна злива

      і тільки думка вічне хвилювання
      ці камені і ці розлогі віти –
      вона як ти спізнала мить кохання
      заради цього варто скам’яніти


      1992



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    23. ПОРУЙНУВАННЯ ЄРУСАЛИМУ (Лицарська поезія)
      Текст видалено адміністрацією ПМ через присутність у ньому ненормативної лексики.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 5

    24. ТЕРЕЗА
      1
      Пізній нехитрий Божий маневр –
      місяць росте, наче плід у шлунку.
      Серпень, чіпкий, попри те, що мине,
      впевнено згущує фарби в малюнку.
      Теплі циклони, мов слід поцілунку,
      гоять природи розхитаний нерв.

      ґрунт вистигає. Дотик руки
      зміщує тіні предметів. Садиби
      мітяться сонцем. Важкі будяки,
      мов смолоскипи чекають, коли би
      трапився кремінь і купчаться риби
      тромбами в синій жилі ріки.

      Мов сновидіння на кінчиках вій,
      передосіння східна Європа
      нині застигло німує, і твій
      голос приходить, ніби хвороба
      крізь непричинені кимось ворота,
      легко, мов пошесть або суховій.

      Бачиш сама, що чекає за цим –
      наші дерева, недбало убрані
      в чорного неба масний антрацит,
      наші водойми, відкриті, мов рани,
      нас роз’єднали. Замкнуто брами.
      Висне повітря, мов зібганий цинк.

      2
      Врісши у світ, що сльозивсь на очах,
      ми не вважали наслідки рішень
      чимось аж надто важливим. Свіча
      наша горіла солодше й скоріше.
      Ми володіли доволі не гіршим
      проміжком часу, котрий навчав

      переступати власний поріг,
      гаяти день на майданах провінцій,
      жити під небом, що дише вгорі
      тепло і часто, як дихають вівці.
      Ми розумілись на нашому віці,
      мов на таємній і рідкісній грі.

      Стрімко, мов подих на рівні грудей,
      вранішні стигми, планети і числа –
      плинне знання, що повільно веде
      вглиб, потаємна коштовна Вітчизна
      нашого співу, що тане, і де
      місця не стане сказати: “Пречиста,

      зглянься на зимні душі й тіла”.
      Камінь холонув, вітри зачастили.
      В темний пісок поступово стекла
      перша роса. Нам не завжди щастило.
      Поміж заводи й військові частини
      швидко відходять рештки тепла.

      3
      Зрідка гортаєш чернетки, в яких
      тісно й строкато – сходи, вітальні,
      двері будівель, бруківки в’язких
      вулиць. Помірно-континентальний
      клімат країни. Солодка ментальність
      перших поселень. Світлі мазки

      прудко заповнюють грубе сукно
      рештками фарби. Густа поволока
      зсохлась під сонцем. Губиться дно.
      В мокрому просторі виснуть волокна
      осені. Післяобідня волога.
      Так і рости, відчинивши вікно,

      дбаючи спадок – залишки вір,
      зжовкле письмо – цю данину свободі,
      з тим, щоб колись, наче сік у траві,
      вперше відчути на самому споді
      горла той протяг – чорний, Господній,
      з котрого, власне, і родиться вірш.

      Все, що миналось, і все, що всотав –
      мапи держав, ворожіння на слові,
      стоси листів, повітові міста,
      зібраний епос, важка промисловість,
      вся анатомія, чесність і совість,
      вся переповненість, вся висота.

      4
      Падає сніг. Засинає лоза.
      Тонко ступивши на трави і ріки,
      Бог роздивляється, як зіслиза
      в урвище степу обрис шуліки.
      З Божого ока, зім’явши повіки,
      - здібний пластун – виповзає сльоза.

      Вранці, без розпізнавальних ознак,
      з голих дерев оббиваючи іній,
      падає янгол – літун-одинак,
      рушить химерну довершеність ліній,
      з чим і вмирає, лишивши, однак,
      срібний тривожний дюралюміній.

      Сонце прямує попри дахи.
      Збірники прози, ранкові моління.
      Ми зберегли, наче кисень – птахи,
      присмак причетності до покоління,
      котрий хвилює, мов перше гоління
      шкіру. Надходять волхви й пастухи,

      щоб розумітись на цій глибині.
      Втіха – доволі поважний набуток
      в нашому віці. Падає сніг.
      Падає сніг. Все віджито й забуто.
      Непереможно, легко, розкуто,
      на ліхтарі, на міста, на вогні.

      1995



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. ЦИТАТНИК
      В почині завжди є процес
      твого народження. І це –
      суттєвий крок до заморок
      життя. Під владою зірок
      вже наростає твій процент,
      що зменшує твій строк.

      Та разом з тим це та пора,
      коли виходить на-гора
      твоя залежність від умов
      народження. І ти, немов
      сліпий, не здатен вибирать
      поміж вітчизн і мов.

      Тому твоя вітчизна – це
      твоє тавро і твій кацет,
      чий прояв є надміру злим,
      бо туго стягнено вузли,
      і хоч гидке твоє лице,
      та мусиш бути з ним.

      Вітчизни – різні. І твоя,
      на жаль, не з кращих. Все ж не я,
      так інші цей сприймають край
      з утіхою. Тож, хоч тікай,
      “любов к отчизні” в цих краях
      завжди була за кайф.

      “Любов к отчизні” є слова,
      з яких повинен випливать
      життя людського вічний сенс,
      хоч як на мене спосіб сей
      кохання плідно убива
      саме поняття “секс”.

      Вітчизна це, скоріше, звір,
      тому, якщо ти маєш зір,
      на нього пильно озирнись:
      любов до нього – шлях униз.
      У цьому випадку, повір,
      чесніше онанізм.

      Вважай, тобі не повезло,
      бо здавна згублене весло,
      яким би вигріб ти звідсіль.
      І це була б розумна ціль,
      бо громадянство тут є зло,
      що роз’їда, мов сіль.

      Країна ця – великий гріх
      людей і Бога. Наш поріг
      навряд чи подолать кому –
      він неприступний, ніби мур.
      І це нагадує скоріш
      не дім, але тюрму.

      У тому сенсі, що таки
      ти звідси міг би утекти.
      Проте – за чим? Щоб десь вночі –
      і побивайся, і кричи
      в надії марній зішкребти
      лілею на плечі.

      Простіше вірити, що ти
      сидиш в оточенні води
      або пісків, їх не пройти,
      тому кордон – кінець мети,
      де розбудовано пости
      і зірвано мости.

      І це об’єднує народ,
      підтримує нейтральність вод
      і невгасимий блиск в очах.
      Суспільству ж прагнеться вбачать
      в усьому цьому вищий код
      ментальності. Хоча,

      на перший погляд, їх не є –
      подібностей, чий сплав дає
      основу єдності, але
      єднання є, хоч і мале.
      Наприклад, сонце, що встає,
      чи спільний туалет.

      Крім того, може об’єднать
      розмитий шлях, відсутність дна.
      Потопи, струси чи вогонь –
      це об’єднає будь-кого.
      І можна, зрештою, додать
      фольклор і алкоголь.

      Тепер ти знаєш, де ростеш,
      тим більше – з ким. Уважно стеж,
      як неба згорнено сувій,
      як простір біль тамує свій,
      як насідає дикий степ
      і порожніє світ.

      Хоча, здавалося б, речей
      та явищ – тьма. Та все тече
      і змінюється, біжучи
      від нас, мабуть, не без причин.
      Тож речі тануть нам з очей,
      мов стравлені харчі.

      І не втішає навіть те,
      що виробництво їх росте.
      Всі речі поглина земля,
      і це наводить переляк,
      та вартість кожної, проте,
      не збільшує ніяк.

      Але на берегах Ріки
      Життя є речі більш тривкі.
      Насамперед – існує час,
      й тому, хто все це поміча,
      спада на думку, що роки
      є плинні, мов сеча.

      Іще існує відчуття,
      що все гаразд, та до пуття
      це відчуття ні я, ні ти
      в собі не можем віднайти,
      тому сприймаємо життя
      з відсутністю мети.

      Існує небо, а затим –
      десяток-другий перспектив,
      копа означень, сотні назв,
      освіта рас, злягання мас,
      і Бог, що в межах самоти
      охороняє нас.

      І смерть – косою чи серпом
      врізає віку нам обом,
      і мста – густа, мов тінь хреста,
      між нами вперто вироста,
      і давить соляним стовпом
      небесна висота.

      1994



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 4 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. БОГДАН-ІГОР
      Всі кріплення важких снігів,
      всі накопичення ремесел,
      всі тіні дотиками весел
      лишають поміж берегів
      сліди – ці вервиці тугі
      між зим і весен.

      Сльота перекладає прес
      турбот на голови містечок,
      на вигини дбайливі течій.
      Без попереджень і адрес
      стікає приміських небес
      солодкий кетчуп.

      Тендітні злами забуття,
      невидимі для ока межі.
      Примхлива змога стати межи
      Усіх світил, чия кутя
      ляга на радіомережі
      без вороття.

      Втинаючись в глибоке тло
      дитячих видив, переміщень,
      з усього плетива приміщень,
      з усього світла, що текло
      повз очі, постає стебло,
      пробивши днище.

      Нічний вібруючий бузок.
      Під вікнами, як сіль у рані,
      потужний звук, що рушить грані –
      дерева проливають соки,
      мов труби схованих в пісок
      важких органів.

      Набряклі залози весни
      над стінами районних центрів.
      З яких чіпких підземних нетрів,
      з чиєї вогкої вини
      постануть ще подібні сни –
      густі й відверті?

      І цей напівпрогіклий мед,
      прозора і ядуча слина –
      по всьому. Березнева глина,
      розмиті фарби, рух планет
      і довгі описи прикмет
      Отця і Сина.

      1996



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. bodywork
      Приходить остання середа перед Великоднем.
      Ісус з апостолами відстоює службу в одному з православних
      храмів.
      По тому розходяться, домовившись на завтра про зустріч.
      Ісус знаходить оливковий гай і починає молитись.

      Приходить ніч. Земля вихолоджується.
      Оливкове листя, мов зелені згустки повітря, висне над
      головою.
      Хідники порожніють. З’являється апостол Петро,
      лягає на траву і, загорнувшись у ковдру, намагається
      заснути.

      Приходять зірки. Вітер поступово стихає.
      Петро не може заснути і дивиться в небо.
      Нічні птахи полюють на невидиму здобич.
      Петро, засинаючи, слухає голос учителя.

      Вранці приходить гурт садівників.
      Повільно йдучи, обмінюються новинами.
      Знаходять Ісуса. Той страшиться і жахається,
      що ця чаша його проминула.

      1996



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 4 | Рейтинг "Майстерень": --

    28. ПЛАСТУНКА N
      Так відступало твоє дитинство –
      ставився голос, губились друзі,
      високо в небі міцно і стисло
      висло життя, мов сережка у вусі.

      Так ми жили – голосні й недолугі,
      вплетені в часу стрічку трофейну,
      блудні поборники буґі-вуґі,
      скурвлені діти міцного портвейну.

      Ти одягала військові боти,
      бігла до школи – пенал, олівчик.
      Все ще попереду – перші аборти,
      татові джинси, мамин ліфчик.

      Ще підіймало звивисту хвилю.
      Срібна розгромлена клавіатура
      ще формувала основи стилю –
      так починалася контркультура.

      З теплими гільзами “Біломору”,
      з ковдрами битих студентських акцій
      так наполегливо рвався угору
      змучений блюз твоїх менструацій.

      Що нас єднало? Загоєні сварки
      падали в ніч, як у воду весла.
      Ми відкривались, творили шпарки.
      Теплі вітри мимоволі занесли

      смуток у душі, мов мед у соти.
      Як ми трималися, Бога ради! –
      попри усі божевільні гризоти,
      попри задрочки радянської влади.

      Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
      стишена хвиля, сутінь озерна.
      Схиблений час розтинає, мов жорна,
      спільного досвіду темні зерна.

      Тільки я знаю – між гострого віття,
      в перенасиченій біосфері
      так лише варто вживати повітря,
      так лише слід прочиняти двері.

      Липне до уст почуття морфеми –
      альтернативна прозора вода ця.
      Те, що було, не розіб’єш на теми.
      Так ми кохали. І нам – воздасться

      1997



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ПАМ’ЯТІ В.К.
      Погода, погода, повільно сідає на руки,
      мов навчений птах, облітаючи пастку міґрацій.
      Суботня утома і гострі липневі сполуки
      все більше помітні
      в примхливому диханні станцій.

      Ще поночі тягнеться в небі оголений протяг.
      Вгортаються в тишу дерева – коричневі, темні.
      Твої сновидіння, зібравши розкиданий одяг,
      ідуть повз ремонтні склади
      і забуті майстерні.

      Іще вартовий стереже павутину за вітром,
      ламаються відстані – що я у цьому порушу?
      І тихий Господь вимикає, виходячи, світло,
      і точеним шприцом
      із тебе витягує душу.

      1997



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    30. ПАЦИФІК
      Не знаходячи перешкод,
      не втрачаючи висоти,
      каравани підземних вод
      пробиваються
      під мости.

      Оборонні цехи, цехи
      обступає пустка, гілля.
      Землероби і пастухи
      покидають спати
      поля.

      Навіть голосу тихий сплеск,
      ніби рух механізму, коліс,
      доторкнувшись твоїх небес,
      залишає гострий
      надріз.

      І тонка структура зими
      розпадається повсякчас
      на дороги, вікна, доми,
      що ростуть невпинно
      між нас.

      Так, немовби зрушено міст,
      і кружляє сонце вини,
      наче ми спричинили цей ріст
      мовчазної
      садовини.

      Наче все, що буде й було –
      кимось вирощене зело,
      і вмовкає глина дзвінка
      під стопою
      садівника.

      1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. DONBASS INDEPENDENT
      На деревах скипав неозбираний мед.
      Володимир Сосюра – юний поет,
      закосивши на фронті з недбальства світил,
      заїздив у розбомблений
      харківський тил.

      Гайдамацька підошва розкришує скло,
      до єврейських районів ступає тепло,
      із небес висівається мерхлий озон
      на угіддя фабричних
      триперних зон.

      Кожен домішок світла в глибинах кімнат,
      господарського мила м‘який рафінад,
      переїзди,
      веранди,
      газетні рядки –
      все перейде крізь тебе за довгі роки.

      Всі скресання річок,
      залізничні пости,
      всі загублені зшитки, монети, листи,
      ціле місто з безладдям подій і речей
      застряє, ніби здобич, у пастці очей.

      Але ця течія підхопила й несе,
      і сумління твоє забиває на все,
      за лункий водогін,
      за барачних птахів,
      за плантації шиферних
      білих птахів.

      Смерть облишить тебе шамотінням води,
      дозуваннями брому,
      тяжінням біди,
      телефонами, бритвою по щоці,
      комунарською пайкою
      у руці.

      Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж –
      риштування домів,
      жарівки параш,
      цю погромну відлигу, з її теплом,
      що усе летить,
      над твоїм чолом.

      По часах небуття, по жовтій стерні,
      із усього спадку вціліють одні
      надбання зіниць,
      та вони, далебі,
      не належать ні Богові,
      ні тобі.

      1997



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. СВЯТИЙ ГЕОРГІЙ
      Час починати відлік цій боротьбі.
      До міста вбігають діти і підіймають галас.
      За містом у небі кружляє змій,

      грає на світлій трубі,

      і дивиться з-поза хмар
      на крикливий фортечний гамуз.

      Випливши на глибини, ставши посеред неба,
      він б’є в шкіряний барабан,

      вибиває пальцями жаль,

      і крила йому нагріває гаряча спека липнева,
      і крутиться він біля міста –
      високо, мов дирижабль.

      У всіх навколишніх паствах

      правлять за нього молитву,

      дивляться вгору, вибігши на вулиці і левади:
      неси міцно у хмарах сурму, із золота вилиту,
      щоби і далі дзвеніли твої соковиті ґланди!

      Бачиш, як пролітає голодне мовчання над нами?
      Чуєш, як ми мовчимо, яка ця мовчанка майстерна?
      Тож давай, бий в барабан,

      міцними своїми руками! –

      стиглий, як виноград,
      чутливий, ніби антена.

      Але виїжджає з міста

      святий Георгій,

      трима в руках патичок і вервиці з чорної глини,
      стоїть, умовляє змія, мережить промови довгі,
      і напинає тенета

      чернечої павутини.

      І доки вечірнє сонце береться плівкою жиру,
      доки мовчить залізниця, доки працює прес,
      святий Георгій вертається в простору осінню квартиру,
      і квилить під брамою змій,
      ніби покинутий пес.

      1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Пепсі
      Пепсі,
      лиши мені тепле взуття і сухе волосся.
      Заводи і фабрики Лівобережжя кінчають від тиску своєї
      любові.
      Дивись, як тоншає листя,
      як легке підпільне багатоголосся
      ворушить до ранку сутінки свіжі і паперові.

      Із наших вулиць зникають службовці, комахи, юродиві;
      мерзнуть яблука, діти, працюють вантажники.
      Тепер ось почнуться завії –

      нові сторінки у загальному спротиві,

      почнеться різдв’яний драп, опалення, щедрі затяжки.

      Лиши мені в’язані ковдри з довгою ниткою холоду,
      з давленими цитринами,
      з танковими формуваннями.
      Мої коридори вільні, але я втрачаю нагоду,
      так і не змігши відмовитись від награного хвилювання.

      Тому, якщо вона схоче позбутись нашої з нею праці,
      якщо вона стане мотати жовані плівки,

      місити цей суглинок,

      дай, Боже, ніжності до її навчених пальців,
      дай, Боже, співу до її слухавок.

      Саме з’явиться привід не виходити з дому,
      розписувати авторучки, плекати шлункову судому.

      Пливе косяк широкою річкою.
      В’ється дим сирою вуздечкою.

      З лівого боку сходить місяць

      над моєю аптечкою

      1998

      "ПОЕТИКА"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. ПЕРЕВАГИ ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ
      1
      В один із днів повернеться весна.
      З південних регіонів батьківщини
      потягнуться птахи, і голосна
      свистулька вітчизняної пташини
      озвучить ферми і фабричні стіни,
      і грубий крій солдацького сукна,
      і ще багато всякого гівна.

      2
      Але печаль лягає на поля.
      Нужда голімі розправляє крила,
      докіль поет тривожно промовля:
      я є народ, якого правди сила;
      цю жінку я люблю, вона просила.

      3
      Сумна країна у години скрут.
      Блукає міщанин поміж споруд,
      з усталеним природнім артистизмом
      говорить і його словесний труд
      повніє нездоровим еротизмом
      і побутовим антисемітизмом.

      4
      Сколовши босі ноги об стерню,
      старенький Перебендя коло тину
      ячить собі, що, скурвившись на пню,
      лукаві діти в цю лиху годину
      забули встид, просрали Україну,
      забили на духовність і борню,
      і взагалі творять якусь фіґню.

      5
      Бідує місто. Кинувши фрезу,
      робітники на заводському ґанку
      лаштують косяки, бузять бузу,
      розводять спирт, заводять варшав’янку
      і, втерши соплі та скупу сльозу,
      майовку перетворюють на п’янку.

      6
      Село мине спокуту цю тяжку.
      Село – це корінь нації, це води,
      що рушать берег. Молодь на лужку,
      довірившись сільському ватажку,
      заводить, навернувшись до природи,
      народні сороміцькі хороводи.

      7
      Тому життя ніколи не втрача
      своїх прозорих гомінких проекцій.
      Стрімкий юнак, легке дитя ерекцій,
      хапа за руку втомлене дівча,
      і вже вони – аж дня не вистача –
      займаються конспектуванням лекцій,
      зневаживши вимоги контрацепцій.

      8
      І лиш зоря над містом пролягла,
      юнак змахне краплини із чола
      і молодечо усмішкою блисне.
      Бо попри те, дала чи не дала,
      у щастя людського два рівних є крила:
      троянди й виноград – красиве і корисне.

      1998

      ""ПОЕТИКА""

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    35. авіахем
      я саме повинен був їхати на двірець і вже збирався
      дивився на ранкові суботні балкони
      світло стільки світла
      на шворках жіноче прання
      печальні метелики за годину до від’їзду

      мені розповідали щось про це свято
      я ще бачив людей що рухались до іподрому
      десятий рік революції
      зеппеліни у небі горіли ніби червоні комунарські серця
      грілося молоко на єврейському ринку
      тихе і покірне мов гнані апостоли

      я навіть дивився вгору гадаючи бодай щось побачити
      і маленький швидкий літак уже кружляв над трибунами
      молоді авіатори що стояли на полі
      тримали в руках телефонні записники
      мов потріпані біблії
      перебирали в кишенях арахіс і презервативи
      гляділи як раптово літак починає падати
      і як пілот щоб не звалитись на глядачів
      спрямовує його на дерева

      і я подумав боже блаженне світло твоє
      спасенні твої діти що курять чорний тютюн
      спасенні курці з пальцями коричневими

      ніби зіниці хворих жовтухою

      спасенні перетинки твоїх крил все що нас переповнює
      розміреність літніх світанків
      роса на вікнах жіночий голос який кличе з балкона
      зламаний наче троянда хребет авіатора
      солодке блакитне повітря його протигаза

      1999

      ""ПОЕТИКА""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. * * *
      вона ще не виросла і не втратила голову
      від чорної музики у власних зап’ястях
      і світло з небес і початки голоду
      в її долонях будуть за щастя

      вона ще не падала на мокрі матраци
      і в кров її не вливався поспіх
      і ще не блукала південними трасами
      худоба – таврована мов плацкартна постіль

      ні болю в легенях ні решти блиску
      в темній траві без кінця і міри
      й гарячі квіти високого тиску
      не росли на відкритих ділянках шкіри

      і друзі на станціях і ріки в селищах
      дбають про свій подорожній статок
      і одяг випалюється на сонці все ще
      вірно тримаючись її лопаток

      вона ще не може просто померти
      зализує рани наче конверти
      чистить зуби мов табельну зброю
      і засинає поруч з тобою

      1999

      ""ПОЕТИКА""

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. музика для товстих
      юрій андрухович у цьому притулку для літніх
      сварливий сімдесятирічний письменник

      автор напівзабутих детективів

      доглянутий містом і профспілками

      він – із купою старечих заморочок

      з нетлями у кишенях піжами
      з фенечками на жилавих зап’ястях
      з бритвами і виделками посеред кімнати
      переводить стрілки годинника на зимовий час

      віддихується слухає голос за кадром:

      сальман рушді – індієць
      юрій андрухович – українець
      якщо ти не схибив
      поезія твого народу зрозуміла іншим
      без перекладу
      навіть коли тобі на це насрати

      тридцять років без війни
      тридцять років без майбутнього
      тридцять років старої музики

      писання в порожнечу
      країна з аграрним драйвом

      ось вони твої валізи

      твої нирки
      твоя література

      коли тобі минає 64
      і коли кров пригальмовує щоби подумати
      куди їй далі бігти
      в цьому місці
      так саме
      в цьому місці
      швацька машина всесвіту ридає до ранку
      крутить свої замучені механізми
      не зупиняючись
      ні на мить

      і ось приходить ранок під вікна притулку
      і небо коричневе після дощу
      і риби на пательні лежать ніби
      коханці на розпеченому серпневому ліжку
      і юрій андрухович якого тут всі знають в обличчя
      переглядає вчорашні газети і

      підкреслює маркером свої прізвища
      підкреслює думки що йому сподобались
      підкреслює імена померлих друзів
      підкреслює цікаві радіопередачі на наступний тиждень

      зграя слів і натовп перехожих
      таке дахау лишається від цілого покоління

      і вже виходячи на сніданок
      пізніше
      помічає ніби між іншим:
      тепле повітря
      сухе повітря
      шкода лишень що немає птахів
      утім їх ніколи і не було
      в цьому бараці

      1999

      ""ПОЕТИКА""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Океани
      Це відчуття, ніби раптом з’явилось багато води,
      мабуть тому, що кожен сніг має рухи і запахи океану,
      з’являється присутність великого в твоєму житті;
      все було створено з урахуванням твого серцебиття,
      недаремно ці хвилі, непроявлені і непочуті,
      повертаються в бік населення.

      Ніби не втримуючись на відведених
      для них територіях, вони в якусь мить забігають всього
      лише
      на хвилину у сновидіння, як діти вбігають в батьківські
      спальні.
      І навіть якщо їх не видно, це ще
      не значить, що їх насправді не видно.

      Та частина життя,
      яку називають життям,
      ніколи б не вмістила в собі такої кількості звуків.
      Ти говориш – тиша, знаючи, що тиша це і є те,
      чого ти не можеш почути.

      Є підвали,
      і є дахи,
      і десь між ними заховано океан; і все, що бачиш –
      мокрі зимові дерева, ріки
      й трава,
      котра в своєму світі є чимось таким,
      чим в нашому світі є радість або прощання.

      І ось тоді, починаючись ближче до ранку,
      вони приходять і зупиняються зовсім поруч,
      ніби хтось проводить ножем поруч із обличчям,
      або пробиває механічною друкнею літери
      зі зворотнього боку,
      теплою кров’ю по обгортковому паперу,
      і птах за вікном перелітає так повільно,
      що доки його видно,
      я встигаю вписати потрібні слова,
      і навіть встигаю їх викреслити.

      " Банкакокаїну "Потяг 76" 7-й рейс"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    39. Соціалізм
      Повільне літо, триває без кінця, і деякі дні – молоді
      стебла, здатні повністю міняти структуру, напружуючи
      волокна; небо над залізницею, якісь поодинокі новини,
      я в такі дні завжди згадую давнього знайомого, з яким ми
      грали в одній
      команді; він був старший за мене років на двадцять,
      свого часу його навіть запрошували в один з клубів тоді ще
      союзної “вишки”, в тепле портове місто;
      грав би за моряків, спорттовариство би за все башляло,
      вечорами
      ходив би на міський пляж – кумир для вигорілих від сонця
      пацанів;
      проте він чомусь відмовився, зайнявся фарцовкою, торгував
      анашею,
      навіть сів на рік, хтось його підставив, як він потім
      розповідав, хоча я
      особисто йому не вірив – анаша, все-таки;
      він вийшов наприкінці вісімдесятих і догравав у любительських
      командах,котрі сам і тренував, тоді ми з ним і познайомились,
      чомусь і дотепер часто його згадую.

      Знаєш, - починав він іноді, - совок навчив мене
      простіше ставитись до себе, цього, виявляється, достатньо
      аби вибирати з життя
      лише потрібні тобі шматки; хочеш почути, чому я тоді
      відмовився? просто я подумав, що насправді немає різниці –
      грати чи
      не грати, ніякої різниці, розумієш?
      кар’єра? ну, я ще й тепер міг би нормально грати, правда
      анаша, розумієш?
      постійно глюки на полі, а так нічого;
      тоді я його, ясна річ, мало розумів, а ось тепер
      думаю – справді, чувак мав чим спокуситись –
      сонячні вісімдесяті великої країни, фарца, яка валила совок,
      комунізм, естрада і югославія,
      він ще й тепер нормально виглядає, тільки його глючить
      постійно під час гри, а так нічого – нормальний майстер
      спорту,
      як і належиться бути.

      Є така погана звичка – виносити з минулого різний непотріб,
      непотрібні тобі речі, щоби в якийсь момент зупинитися
      і зрозуміти, що не можна винести стільки горя і втіхи,
      життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це
      життя –
      достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз,
      і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої
      розповіді;
      кожного літа те саме – не можеш зрозуміти,
      більше втратив чи більше надбав;
      і все неймовірним чином триває,
      і навіть вода поступово нагрівається,
      від того що в ній ритмічно б’ються
      риб’ячі пластичні серця.


      " Банкакокаїну"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Паприка
      За зеленим спалахом городини,
      за двома підлітками, які тримаються за руки,
      йти посеред вечірнього супермаркету –
      дівчинка вибирає цитрини і солодкий перець,
      дає потримати своєму хлопцеві і, сміючись, кладе назад.
      За десять хвилин десята, вони довго перед
      тим сварились, вона хотіла від нього піти, він умовив її
      залишитись;
      повні кишені зелених речей,
      золоті асирійські монети, знеболювальні таблетки,
      солодка любов, зачарована паприка.

      винесіть звідси, ну, винесіть, вологу душу, кожен померлий
      плід і полуничну
      кров, риби, вбиті гвинтами старих пароплавів у південних
      штатах, нафаршовані
      сережками і британськими панківськими шпильками, стогнуть
      від кофеїну в
      зябрах, чорних хвороб і від зеленого світла, ніби просять

      винесіть звідси, ну, винесіть нас звідси
      на найближчу стоянку, до найближчого
      автосервісу, до найближчого холодного океану, ніби показують,
      вигинаючись
      вологими душами, доки ці гвинти в небесах над вечірнім
      супермаркетом
      розвалюють соковите повітря, доки під нігтями запікається
      кофеїн

      винесіть, ну, давайте, сховайте в кишенях
      теплі зелені спалахи, покладіть під
      язик срібло і золоті монети, до найближчої схованки,
      до найближчого стадіону,
      кров за кров, господь нас кличе, поводячи плавниками

      Тому, що так, як він тримається за неї, я не зможу
      ніколи і ні за кого триматись, я не пройду байдуже
      повз цю мертву тканину, і без того надто довго вагався,
      не маючи сил рушити, аби тепер не йти за ними слідом.

      Ти ж напевне знаєш, що їх очікує, правда ж? там, де ти
      зараз є, де ти
      опинилась, ти все можеш сказати їм наперед – ще два-три роки
      золотого
      підліткового завмирання в серпневій траві, розтрачування
      монет на різну
      отруту і все – пам’ять заповнює те місце в тобі, де
      знаходилась ніжність.

      Тому, що так, як вона боїться за нього, я не зможу
      ніколи і ні за кого боятись, тому, що з такою легкістю,
      з якою вона кладе йому до рук ці теплі цитрини, я не зможу
      ніколи нікому нічого віддати;
      буду і далі за ними іти,
      в довгих виснажливих сутінках супермаркету,
      з жовтою травою під ногами,
      з мертвою рибою на руках,
      відігріваючи її серце
      своїм диханням,
      відігріваючи своє дихання
      її серцем.

      " Банкакокаїну"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Господь симпатизує аутсайдерам
      Я подивився на море і все зрозумів –
      третій день я тягався вздовж порожнього берега
      і виходив до лиману, над яким висіли дощі,
      знаєш, вони падали в нього, в цей лиман, і плавали
      там, як риби, третій день я бачив золоті вогні їдалень і
      мотелів,
      і пристанційні буфети з бригадами робітників у
      білих майках, вони заливалися алкоголем і солодка слина
      робила рожевою їхню горілку,

      і ось що я думаю –
      я думаю, Ісус був червоним, він спеціально
      все вигадав таким чином, щоби ти мучився,
      натрапляючи на помилки в його кресленнях,
      він спеціально ніби говорить –
      дивись, говорить він тобі,
      ось твоє серце, ось її серце, чуєш як вони б’ються?
      ти живеш, доки ти слухаєш всі рухи і шерехи глибоко під
      своєю шкірою,
      ти живеш, доки бачиш, що там робиться –
      всередині речей і предметів, що там постає – за поверхнею
      видимого.

      І ще я подумав, знаєш - ці велосипеди в піску,
      і ще ці проповідники на рятувальних вежах -
      коли заходити далеко у воду і проповідувати всім
      медузам і літаючим рибам, читати їм, коли вони
      терпляче плавають навколо тебе, пояснювати
      їм найбільш темні й жахливі місця в своєму тлумачному
      словнику, говорити їм –

      що Ісус був червоним, всі ці його лівацькі штуки
      з ходіннями по воді, всі ці його апостоли –
      інженери з політехніки, збирались на фабриці
      на свої таємні вечері, всі ці золоті нитки в твоїх светрах,
      подряпини на колінах,

      Ісус був точно червоним, він розраховував
      на комуністичні принципи в пташиних польотах,
      і все це лише заради того, щоби ти мучився,
      дослухаючись до серцебиття дерев і велосипедів,
      до розмов бригадирів, чиї язики промиті
      холодною горілкою, ніби нові деталі.

      Молода трава, що виросте з цих фундаметів,
      молода трава, про яку ще ніхто нічого не знає, молода
      трава, навколо якої крутяться небеса,
      трава – молода і волога, заради
      якої все робилося;

      в цієї дівчинки жили настільки тонкі, що інколи в них
      не може пробитися кров,
      взимку, коли шкіра пересихає, як ріки, чуєш її серце?
      її серце б’ється повільніше,
      це значить, що тепер вона або спить,
      або просто дуже спокійна.

      " Банкакокаїну"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. * * *
      ...щоби не розбудити її,
      переступаючи обережно залишені нею речі,
      книги і одяг, нагріті повітрям шматки
      тієї травневої ночі; переступаючи в тиші
      де стіни, вікна і сходи, і встояна темрява
      з осадом мороку на самому дні;
      ступаючи ближче до мокрих і свіжих віконниць,
      де вже починається самотність рослин і дерев,
      зігрітих власним зростанням,
      прогріті жарівні домів, дихання цілих районів,
      подих країни, ніч на гарячих площинах травня,
      натруджене доростання в’язких глибоких земель
      до власних поверхонь;
      переступаючи через траву, відчуваючи як напинається
      ця виважена хода, якою повз тебе зазвичай проходять планети,
      вся атмосфера, яка тебе супроводжує,
      вся темрява світу, порядок усіх речей,
      розмірене і невловиме перетікання предметів
      в собі самих, тривання твоєї миті,
      якої не вистачить аби вмістити у ній
      травневу розлуку і тривожне тепло заводів.

      Щоб починати щоразу з іншого місця,
      виходити кожного разу з чорних пустот на голоси іззовні
      і на дихання тих, з ким випало перебувати в одному житті –
      дотичність до всіх подряпин і жилок на тілі твоєї країни,
      до кожного вигину на гілках, що тримають свою рівновагу,
      дотичність до теплих потоків повітря, які лежать над тобою,
      вимиваючи сни із сердець,
      щоби на ранок вона вже не знала
      що снилось вночі.

      Переливаючи світло із атома в атом,
      рихтуючи коріння і стебла, з яких складається висота,
      тягнучи за собою хисткі, обтяжені гіркотою наповнення
      трави вздовж залізниці, витягуючи за собою
      ластівок і комах, комини і антени -
      дерева своїми тілами майже сягають тих місць,
      де обривається наше повітря
      і починається інший бік порожнечі,
      майже сягають тих стиків, за якими з’являється сутінь,
      де лише пересипається тиша і формується дощ.
      І перш ніж ступити за межу, перш ніж запасти по той бік
      повітря,
      перш ніж кінцево вивільнитись із густого травневого тла,
      вони встигають подумати, що навіть найменший рух,
      найменше здригання мокрих гілок не минеться безкарно,
      сколихнувши повітря, зрушивши простір,
      і збудивши її зі сну.
      Це їх і стримує...

      2001

      "УРСР"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. * * *
      Важким кам’яним вугіллям в корінні лісів,
      залізними лезами крізь пісок і вугілля
      монтується – ланка до ланки,
      зростаючись серцевинами,
      обпалюється гаряча середина року.

      На самому споді, якраз поміж червнем і липнем,
      в тихих міських провулках з їхньою бакалеєю,
      побачивши, як завмирають у теміні липи й кабіни,
      пройдеш крізь нетривке міжсезоння,
      яке, завагавшись на мить, може винести
      в будь-який бік;
      з цієї – найглибшої із улоговин –
      завжди є два шляхи, і легко гойднувшись,
      ти можеш рушити проти течії, пробиваючись до зими і джерел,
      коли все не видавалось таким невід’ємним,
      коли все ще можна було змінити;

      хтось встеляє пахучими водоростями
      канали твого забуття,
      димом, камінням і водоростями,
      і ти до нестями
      ловиш в собі
      ці дими.

      Середина року – ріка в низовині, якраз перед дельтою,
      коли чужий, збудливий і солоний
      запах інакшої води пробивається вгору по річищу,
      заповнюючи собою пори чужої вологи;
      так і ти – можеш, якщо захочеш
      відчути ці крижані потоки зі свого майбутнього,
      передбачити що там – за найближчими пагорбами,
      зазирнути туди, де зникає будь-яка навігація,
      і від тиші на яблуках відкриваються рани,
      і де все ще нічого не починається
      без твоєї присутності.

      "УРСР"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. * * *
      ...і згадувати, як почалась зима в вашому місті,
      як кожен, хто зважився лишитись і жити,
      жити, чіпляючись за сніг і повітря,
      жити, роблячи зусилля, щоб жити;
      як кожен з твоїх знайомих
      прагнув відвести від тебе потоки часу
      і як їх всіх накривало першими ж хвилями,
      випікало зсередини, мотало світом,
      як кожному перебивало хребет ранковим промінням
      і кожен хотів робити так, як він хотів,
      хоч і не знав іще як.

      З важкої зими, з затяжної депресії вибиратись в довгих
      вагонах;
      історії, з яких ніколи не виплутаєшся,
      любов, до якої ніколи не звикнеш;
      між летючих сутінків, між тунелів, каналів,
      станційних складів, ешелонів з нафтою,
      що – говоритиму – що мені робити без тебе
      в цій пустоті, яка наповнена
      твоєю відсутністю, ненаписаними тобою листами,
      ненаговореними розмовами, невидимими небесами,
      нечутним теплом, неіснуючим богом;
      в мене і звичок, як виявилось, немає,
      у нас всі звички були спільні;
      і які можуть бути звички серед такого снігу,
      до якого ніяк не можна звикнути.

      Як починалася та зима? -
      ось вони лежать в ліжку,
      проспавши заняття,
      програвши битву,
      над ними лише дахи і небо,
      і ніхто не знає, що їм зараз потрібніше.

      Баржі пливуть на Югославію,
      янголи ремонтують бакени.
      Тільки дерева рвуться вгору,
      щоби, коли він покличе, бути до нього ближче.

      Вранці ввозять до міста овочі,
      і світиться золотом проти сонця
      пісок, перемішаний з кров’ю і вермутом
      на зубах і сорочках робітників.

      Ніколи не виплутатись з цього криміналу,
      ніколи не звикнути до цієї країни,
      ніколи не забути про необхідність смерті,
      ніколи не згадати її пояснення.

      2001

      "УРСР"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Колаборанти
      Марно думати, що ріка це та кількість води,
      яка в ній тече, марно думати, що ріки
      формують ландшафт, виправляють його, стікаючи на південь.
      Ріки це назви, солодка вохра фонетики, яка
      налипає зі слиною до язика, коли вимовляєш назви наших
      річок – важливіша для простору,
      аніж приглушені річища, що в’їдаються в чорнозем.

      Можеш сказати – вони воювали за назви. Солдати
      есесівських батальйонів зі слов’янськими іменами,
      ще довоєнними фіксами, перебіжчики зі штрафбатів,
      вчорашні зека, найманці
      на великих пустотах під сонцем;
      та рівнина, якою ти рухаєшся, та порожня вітчизна,
      в якій тобі довелось воювати, вимовляючи
      “наш Дністер”, “наш Буг”, “наш Кальміус”,
      для тебе теперішнього, для тебе майбутнього –
      наповнені звуками імена, якими щоночі
      проходять герої
      діючих армій.

      Можеш сказати –басейни річок, єдині, направду вартісні речі.
      Тоді, в тій війні,
      ріки втікали на південь, витікаючи із ландшафту;
      займатись політикою, для кожного
      з них випадало займатись політикою,
      боротися за країну, якої ще і не вигадали,
      варто було спробувати, щоби потім говорити скільки завгодно –

      послухай, патріотизм, те що стосується
      тільки нас із тобою;
      знати, що захищаєш – це головне:

      моє життя, що навіть по смерті ніяк не закінчиться,
      моя душа, що мов качка летить над берегом,
      моє ім’я, на яке обертаються спекулянти,
      мої друзі, розтерзані сліпими дощами,
      моя територія зі стиглою серпневою рибою,
      моя географія зі спогадами фронтових офіцерів,
      моє згублене серед туману військо,
      моя зоряна УРСР.

      2001

      "УРСР"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Контрабанда
      В розбитому кріслі, видертому з вантажівки,
      в протертому кріслі вже з самого ранку,
      слідкуючи за хмарами над головою,
      за “бубамарою” в краденій циганській мобілці,
      кутається в пуховик
      молодий бог європейської контрабанди.

      Мої співвітчизники, ось і прийшла зима до нашої країни,
      світиться олія в підвалах, засинає риба в водоймах,
      церкви й вокзали нагріваються зсередини довгими розмовами –
      в зимових голосах завжди більше тепла, аніж змісту.

      Рвати зубами дублену шкіру кожухів і офіцерських бушлатів;
      наших синів, співвітчизники, не беруть ні ножі, ні кулі,
      не винесе течія і не вивітрить північний вітер,
      доки ми знатимемо по іменах
      всіх святих на нашому кордоні.

      Сніг на перевалі,
      суки на митниці –
      заберуть зброю,
      заберуть наркотики,
      стоятимеш примарою серед туману і золота,
      куди мені, боже, тепер, де твої, боже, карпати?

      З ким мені перебути до ранку в цих полях без снігу?
      Як мені перебратися на той бік, як мені винести
      мою злість, якої я набрався без твоєї турботи;
      витягни, боже, з цього лайна,
      якщо ти мене бачиш в цьому тумані.

      Котися, приблудне сонце, нашими тихими днями,
      давай, моя радосте, грійся, винами і вогнями.
      Доки ти мучишся, вже і зима минає,
      тільки наше тепло – більше нічого немає,
      тільки ріка поміж мною й тобою –
      наповнена рибою і водою.

      "УРСР"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Станси для німецько-фашистських загарбників
      а.
      Лілі Марлен, ти не росла у совку,
      ти взагалі не знаєш, що це таке – совок,
      але батальйони тягнули цю пісню ламку,
      ховаючи в ранцях на застібці і на замку
      між порнографічних листівок трепетний мамин рядок.

      б.
      Війна почалася у червні, а вже восени,
      з пантами прогоцавши літню кампанію, в ніч
      відходили “наші”, як ніжно себе вони
      самі й називали, і, мабуть, немає вини
      в такій безпідставній любові до малознайомих облич.

      в.
      Така вже була умова, що їх вела уперед,
      така пролетарська сансара, такий православний чин,
      щоб кожен в своїй ойкумені сягнувши зірок і планет,
      знайшовши предмет любові, любив собі цей предмет,
      окрім, звичайно, дебілів і одиноких мужчин.

      г.
      Але ви врешті з’явились – діти германських лісів,
      непосидючі шибайголови рейнських трудящих долин,
      і всі міщани раділи появі цих голосів,
      за винятком агітатора, котрий вже мирно висів,
      і був один, хто не тішився, був взагалі один.

      ґ.
      Наївна й смішна веремія, як в жодному з інших міст.
      Ось ветхий петлюрівець чистить свій слуховий апарат,
      ось збуджені комсомолки до співу виказують хист,
      і з братськими хлібом-сіллю ставши на повен зріст,
      з бантами на вишиванці виходить коляборант.

      д.
      Ви дбали про місто, листівками всіявши брук,
      і хай мародеру дрижав його згорблений карк;
      відкрили “Просвіту”, зчиняючи гамір і грюк,
      зібрали до зоопарку вцілілих радянських тварюк,
      хоч на фіґ кому потрібен він був – цей ваш зоопарк.

      е.
      Ті піонери-юннати, які вам писали вірша,
      та вчителька мови, котра пускала вас на постій, -
      вони ще сплатять офіру за всіх, хто від них вируша,
      ось вона, діти, слов’янська психоделічна душа –
      знаєш, який буде вжинок, але таки спробуй, посій.

      є.
      Скажіть запальному хлопчині, який промерзав до тла
      в зимовій редакції, вірячи, що це іще не кінець,
      коли ви йшли з цього міста, з його води і тепла,
      скажіть, чи крапля сумління хоч раз по тім затекла
      до ваших холодних німецько-фашистських сердець?

      ж.
      І навіть можна не знати природи якихось речей,
      але, якщо вже відверто, без соплів і без образ –
      попри усю непруху, попри тугу, ачей,
      невже ви самі не бачили, невже не мали очей,
      що райх ваш – фата моргана, і фюрер ваш – підарас…

      з.
      Адже біль цього міста вже не звести до ладу,
      не стишити цю відразу до всіх, хто його здавав,
      тому і я краще здохну, чи просто так упаду
      на площу його свободи – виснажену і руду,
      аніж відійду від коріння його наркотичних трав.

      и.
      Лише нерухоме небо, небо собі згори
      лінзами Богородиці зазира до осель…
      Гріються шоколадки у руках дітвори,
      пахне драпом в учительській, дощ заливає двори,
      гелікоптер пролітає, мов мандрівний журавель.

      2000



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 5

    48. петеу (ця молодість початку дев’яностих. н.ф. )
      щасливо – говорять вони – до наступного року
      господь копається в давніх блокнотах
      з якими постійно має мороку
      знаходить у списку твоїх знайомих вагається омина
      й викреслює їх імена

      щасливо жовта цегляна дорого хто мав дійти той дійшов
      ця вузькоколійка дитячої пам’яті ніби на диханні шов
      рік починається смертями друзів і зупинившись в очах
      лишає снайперські мітки
      на душах і на речах

      швидкі саламандри світла сарана олівців
      щасливо дістатися ти говориш що б не було на тому кінці
      безумні іспити школа життя трахане петеу
      сонце випалює вимотану траву

      добрі часи погані часи – вони залишали шанс
      коли ти грівсь на шкільних подвір’ях
      й виригував палений польський шнапс
      коли всі ці зими і стіни і сосни і тиша така навкруги
      що чути навіть як дихають в небі птахи

      мудрість речей якої стане як її не витрачай
      тінейджерські зіткнення в кінотеатрах
      вуличний секс фасований чай
      скільки утіх і всіляких затій пропонувало життя
      і що цікаво – на кожну була стаття

      скільки муті в дитячих серцях особливо вночі
      школа яка не навчила нічому
      і час що нічому також не навчив
      і я гадаю – вічна марното адже ця лажа трива
      і добираю слова:

      поразки завжди забуваються наче біль
      важко бути героєм коли це не коштує жодних зусиль
      складно з’їжджати зі сленґу коли у кров здираєш язик
      якщо ти звичайно не звик

      тому щасливо кажу я небіжчику просто в пітьму
      коли українець прийде до бога я знаю що саме він скаже йому
      він скаже богові знаєш док
      мене не кличе твоя труба
      якщо я весь час боровся з собою
      хто сказав що це боротьба?

      всі ці підлітки такі беззахисні проти років
      і їхні серця тверді наче грифель
      та разом з тим наче грифель крихкі
      і тільки й лишається слухати зиму що звідкись та нависа
      і пластиковою запальничкою прогрівать небеса

      2001



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5