Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юлія Івченко (1978)
Чому ж тобі так погано, сонечко, спиться без степових найсильніших у світі вовчиць?
може тому, що Маруся до гробу безтямно кохає Гриця?
може, її кохання сильніше за найжорстокіших вбивць?


Інфо
* Народний рейтинг 5.164 / 5.67
* Рейтинг "Майстерень": 5.164 / 5.76
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Переглядів сторінки автора: 188087
Дата реєстрації: 2008-11-01 21:38:25
Звідки: Київ
Школа та стилі: Неоклассицизм, модернізм, постмодернізм, метафізична поезія.
У кого навчаюсь: У життя.
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2023.05.20 18:47
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора

Найновіший твір
.......
Київ вступає у фазу оборони, бо війна і лунають вибухи й лякаючи постріли,
кривавлять його долоні, стискаються каштанові скроні, соціальні мережі рябіють жахливими постами.
Із вікна свого будинку, що мирно дихав від третьою світової на Оболоні, жінка з білим, мов молоко волоссям,
із жахом споглядає, як девергешний БТР переїжджає машину із живим чоловіком і кожна клітина тіла її голосить…
Вона рве те шовкове волосся, виє вовчицею і більше не може мовчки стояти осторонь…

— Де ж ви взялися на наші голови? — зойкає і присідає на підлогу, — Будьте прокляті! Горіть вам у пеклі! Прийшли нас звільняти від миру?
Від рідної мови, від ще бабцею, вишитих червоно-чорним хрестиком вишиванок довіри?
Тіло її молоде тремтить, а розум не може збагнути, що то стукає в двері чорна-пречорна смерть
і очі її стають, мов дозрілі чорниці від того, що усе сімейне щастя летить шкереберть…
Тому вона мовчки вкладає в наплічник документи та найнеобхідніші речі, бере за руки маленьких дітей і залишає затишне гніздечко квартири.

Паща МЕТРО ковтає постаті перехожих, бо одна за одною з небес розсипаються бомби…
Там, у сховках, де ставлять палатки, де волонтери роздають гарячий чай і хліб поступово починає прокидатися генетичний код хоробрості:
хтось перебирає срібні струни гітари і затихає сполоханий плач малої дитини,
бо все сповнено сенсом свідомості і гордо лунає із кожних палаючих уст:
— Усе буде Україна!
Де ж ти, сонна Європо? Прокинься! Дай нам небесний купол дерева, що затулятиме кроною!

Дим клубами на вулицях вигнутих стегон й не про війну кіно…
Українці — нація вільних людей! Ми самі себе захистимо!
1березня 2022.