Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Оля Лахоцька
як світ вставав
з вогню, трави і чарів,
згубила, утікаючи, Остара
краплинку крові
на землі –
мене.




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Можливо
    Дорога крутить чорно-білу корбу,
    ідеш по світу непомітним гостем.
  •   Ти теж
    Ненадламане світло і день –
    як алмази господні,
  •   Не-(г)ода
    Зі спектра цвіту
    перейти у біле –
  •   Запам'ятай
    гумкою вечора водить неспішно літо,
    світле чорнило тане гойданням фраз –
  •   По найбільшій з глибин
    по найтоншій ріці
    тальвег-лінію йдеш – не дишеш,
  •   Лічилочка для дорослих дітей і здитинілих дорослих
    Осінь зустріне, осінь уб'є,
    осінь влаштує зливу,
  •   Сон
    Це сон приснився нам про нас –
    ми склали вічність кришталеву
  •   Неможливе
    Дівчинка не вірить у прокляття –
    жертва обертається живцем,
  •   Прийти
    Я іду через дощ, він з моїми сплітається косами,
    я уся дощова – тут немає моєї вини –
  •   Сто річок, сто доріг...
    Сто річок, сто доріг – вибираєш одну,
    хоч насправді немає вибору –
  •   Зелена лімузина (антивоєнна пісенька)
    Скачуть коні вороні,
    та причина не в коні –
  •   Письмо
    – ти писатимеш?
    – так…
  •   ***/***
    обертатись у скло,
    мовчазними стелитись дорогами,
  •   Дощ
    дорога в літо проростає з буднів –
    дзвіночок на коромислі дощу.
  •   Тяжіння
    наш провідник, невблаганно-суворий час,
    каже: чекайте – зона високого струму.
  •   Даль
    світлу свою безберегу печаль
    не відійми у зеленому морі,
  •   Спроба
    зоря на нічний перелаз
    поклала долоньку-підкову,
  •   ***
    все гостріші слова,
    досконаліша тактика бою.
  •   З вирію
    ти чекаєш завжди,
    тільки я не завжди повертаюсь,
  •   ***
    висне дорога місячним деревом
    два рукави в землі
  •   Очікування відлиги
    тепло безформне, як земля
    у перший день свого творіння,
  •   Народження Афродіти
    це тільки вечір впав на сад,
    це тільки вечір.
  •   -----------
    як висохлий ладан
    горить – не загадуй –
  •   З пташками
    це спасіння мені –
    зізнаватися серцю у холоді,
  •   -***-
    це до білих човнів
    підіймаються душі дерев, –
  •   Вестерн без метафізики
    о горе, горе, чортова гора!
    у ланцюгах на ній прип'ята казка, –
  •   Сад пісень
    прохолода росте,
    пам'ятаєш про сніг? – пам'ятаю…
  •   Невечірній
    складати веселку з вечірнього світла,
    між грою у бісер хрипіти: я вірю...
  •   Тиші янтарної
    Тиші янтарної впала краплина з намиста,
    Вітряне колесо котиться – хто його жде
  •   Суперниці
    обом – найдорожчий…
    його обіймаючи плечі,
  •   Танець
    Коли давно у волоку снігів
    Тонка карафа серця обміліла,
  •   Еолові сходи
    день сторожу відбув, долетів до межі і погас,
    вечір, бліднучи, носить раменом тягар прохолоди
  •   Міра
    Досвід щастя і муки –
    Як у сніг прорости –
  •   Л.
    Сьогодні відходять від пристаней літ кораблі,
    Іще одна вічність вдаряє у груди прибоєм, –
  •   Іже єси
    Можна жити – ти знаєш? – можна!
    Після списку безглуздих зрад.
  •   на сцену...
    ти зіграєш паяца,
    примірявши плащ-антитезу.
  •   Шторм
    ще не час на відбій, –
    розігнути цю ниючу спину,
  •   Синій вірш
    зачерпнувши в оці
                   тон ультрамарину,
  •   Сон
    наснилося – стишений дзвін
    на заході сонця одвічно
  •   ***
    і що тобі? юродство – не вина,
    це, може, дар – таємна Божа мітка,
  •   Неспитне
    Уклін тобі! – ти званий на бенкет,
    Де коло не змикається донині,
  •   ***
    співуча скриня ночі, зір підкови –
    виймає місяць для землі прикраси,
  •   Подячна пісня
    і двері в сад прочинені –
    за сферами
  •   Мимохідь...
    десь є на землі
    кожній пісні – мета,
  •   Обсихає літо...
    обсихає літо білим терафимом,
    як разок намиста у руці Творця,
  •   Єва
    так безпомічно,
    так безпечно
  •   Ріка
    Ми знаходимо ріки,
    а ріки знаходять нас,
  •   І тиша...
    і тиша скла,
    і дивно, і просторо,
  •   Кіт
    Як пилюка з Молочного шляху
    Долітає до ваших душ,
  •   Тільки дощ
    тільки дощ, тільки дощ…
    і свічок тонкорунні лампади,
  •   У грі
    усе на свої береги... ти смієшся чи плачеш?
    розходяться друзі, як шахи, – усі по місцях.
  •   ***
    як воно – знати усе й без вагання іти?
    небо упало й до гір безпорадно приникло,
  •   Балада про сторожа
    Сполучення ліній –
    два сажні від світу,
  •   Вдячний тріолет
    За те, що ти у мене є,
    Я посмішку дарую небу.
  •   Доза ранкового щастя
    Коротка просинь – світлий шарфик дня –
    Щоранку тонший, легший клаптик неба
  •   Не оглядайся
    Чиста енергія – час.
    Чуєш? пульсує у скроні –
  •   ***
    Перелітних пісень і листів
    Дочекайся – ще навіть не квітень.
  •   Все навпаки
    Я знову не знаю, де верх,
    а де низ, і... прости –
  •   Рубльову
    Гудуть твої дзвони, Андрію,
    в німотних думках
  •   Зачерпни
    Зачерпни мене, небо,
    на полі, де ангели жнив
  •   Зворотний відлік
    І ти, як всі, доходиш до межі,
    Коли життя почне зворотний відлік,
  •   Передчуття
    Тут ще туман,
    тут зараз сум і спокій,
  •   Нейтральна зона
    Підійдем непомітно
    до ліній нейтральної зони,
  •   Десь там горить зоря...
    Десь там горить зоря…
    Так тихо і святково
  •   Не буває
    Так не буває… Посеред зими
    В криштальних замках проростають квіти…
  •   ***
    Скільки часу он-лайн,
    Щоб мовчати, мовчати, мовчати?..
  •   То смішна затія
    То смішна затія,
    То бездонна туга...
  •   Під попелом зорі...
    Під попелом зорі
    стікає ночі віск.

  • Огляди

    1. Можливо
      Дорога крутить чорно-білу корбу,
      ідеш по світу непомітним гостем.
      – А що ти забереш собі у торбу?
      – Можливо, досвід, брате, тільки досвід.

      Штурмує душу вічне передгроззя
      із пам'яті покинутого саду.
      – А що ти загубив на тій дорозі?
      – Можливо, радість, брате, тільки радість.

      Погасле небо опускає віти,
      як руки, над безоднею простерті.
      – А що тобі у темряві присвітить?
      – Можливо, серце, брате, тільки серце.



      Коментарі (70)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Ти теж
      Ненадламане світло і день –
      як алмази господні,
      і від інею сива доріжка, якою ти йдеш.
      Дві долоньки тепла прикладу:
      – В тебе щоки холодні…
      – В тебе теж…

      Грані ранку морозом шліфують
      листочки червоні,
      а дерева бояться своїх кришталевих одеж.
      Обпікає неждане тепло:
      – В тебе сонце на скроні…
      – В тебе теж…

      Кавалькади розсіяних днів –
      перекладені станси
      з діалекту епохи спізніло багряних пожеж
      на мале перемерзле життя:
      – В тебе вічність авансом…
      – В тебе теж…



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Не-(г)ода
      Зі спектра цвіту
      перейти у біле –
      така твоя, скиталице, пора.
      Колись росло,
      сміялось і шуміло,
      а ти пішла туди,
      де біль-гора…

      Там шлях один –
      в обійми вогнептаха
      з ім'ям непевним –
      чи то жар, чи жаль.
      Ти йшла на гору,
      а зійшла на плаху,
      і в твого ката
      очі, як мигдаль...

      Сліпих вітрів
      не зупинити бігу –
      помолишся
      за недруга палкіш,
      бо кожен йде
      перед сліпучим снігом
      таємну осінь –
      вогняний рубіж.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Запам'ятай
      гумкою вечора водить неспішно літо,
      світле чорнило тане гойданням фраз –
      знято печаті, простір життя відкрито,
      запам'ятай його розповіддю про нас.

      запам'ятай його тишею слів: я вижив,
      берег дзеркальний не покидає тінь,
      там, де я все ще перегортаю книгу –
      зібрану хроніку ластівчиних падінь.

      запам'ятай його дружбою без пробачень –
      все, що минає, білим вогнем мигне,
      знаком невміло випаленим, дитячим,
      запам'ятай лиш мене,
      мене.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. По найбільшій з глибин
      по найтоншій ріці
      тальвег-лінію йдеш – не дишеш,
      за найменший ковток надії
      сягаєш дна,
      кожен правильний крок
      на шляху визначає тиша,
      а безпечний фарватер
      засвідчує глибина.

      вберегти від тривоги,
      як від мілини – не можу,
      хай хранить тебе далеч
      невидимих ще вогнів.
      у кордонах ріки
      я краплину цілую кожну,
      що торкала тебе,
      а належить тепер мені.

      ця дзеркальна ріка
      що тече, як агат, між ребер,
      має колір світанку
      й розхлюпаного вина,
      де, стискаючи зуби,
      знову шукаєш неба,
      де спасіння одне –
      відчайдушна твоя глибина.



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Лічилочка для дорослих дітей і здитинілих дорослих
      Осінь зустріне, осінь уб'є,
      осінь влаштує зливу,
      мертве ім'я скаже твоє,
      знаю: ти – невразливий.

      Осінь пригорне, осінь зірве
      листя простоволосе,
      нині зелене, завтра руде –
      любить-не-любить осінь.

      Осінь – кохана, осінь – вдова
      знову приходить боса,
      в білому збані носить слова,
      вибач мені цю осінь.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Сон
      Це сон приснився нам про нас –
      ми склали вічність кришталеву
      у снігової королеви
      льодинками розбитих фраз.

      Не поверталося тепло,
      і серце рвалося, шалене,
      що не було тебе у мене
      й мене у тебе – не було…



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Неможливе
      Дівчинка не вірить у прокляття –
      жертва обертається живцем,
      і тривоги довгі, стрепехаті,
      золотим горішком пронесе –

      три червінці відьминого краму,
      три зорі в полоні – півбіди:
      козаку поллю колись на рану
      три краплини мертвої води.

      Ти, що вариш зілля з рути-м'яти,
      над бідою вгадуєш мости,
      а живої – де мені шукати,
      а живої – де мені знайти?

      Все, що вмію – розбудити подих
      і дзеркальне дно твоїх зіниць,
      все, що можу – перекотиполем
      бути для бажань і таємниць...

      І коли, схилившись низько-низько,
      світло-сон крізь небо потече,
      дівчинка сплете собі колиску,
      дівчинка заплаче під дощем…



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Прийти
      Я іду через дощ, він з моїми сплітається косами,
      я уся дощова – тут немає моєї вини –
      я приходжу туди, де тобою забута й непрошена,
      залишаю на скронях сріблясті нитки сивини.

      Ти мовчиш, але вікна лишаєш до ранку відкритими,
      низка клавіш і квіти, а ще – запальничка і чай.
      Між бетонних пустель завмираючим серцем ловитиму
      вітряними гінцями передане в північ: прощай.

      Ти придумав цей дощ, і, як бачиш, він майже збувається,
      тиха флейта фуе затопила шляхи самоти.
      Обертається світ – я до тебе завжди повертаюся,
      і якби ти лиш знав, як я хочу нарешті прийти.



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Сто річок, сто доріг...
      Сто річок, сто доріг – вибираєш одну,
      хоч насправді немає вибору –
      ти спіткнувся й упав у полинну зорю,
      і гадаєш – коли ж то виболить…

      Пілігрими кохань, менестрелі розлук,
      полонені журби високої –
      не забути її за дві тисячі мук,
      не злетіти до неї соколом.

      Вирушаєш і ти, божевільний дивак, –
      хай щастить у земному плаванні.
      Тільки серце сумне не спочине ніяк –
      тут немає для нього гавані.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Зелена лімузина (антивоєнна пісенька)
      Скачуть коні вороні,
      та причина не в коні –
      має милий лімузину,
      це крутіш за субмарину.

      Приспів:
      Їде, їде милий нині
      на зеленій лімузині.

      Переїхав через став,
      в лісі шмайсер закопав,
      ворогів продав отару
      і купив собі гітару.

      Не дай, Боже, звар'ювати,
      чи піти у депутати,
      чи здобути Карфаген –
      він не того поля мен.

      Друзів вміститься багато
      в лімузині, щоб співати,
      а співає він між тим
      гарно, наче херувим.

      Влаштував веселий сейшн,
      аж святими стали гейші,
      стогне дідько у труні –
      на війні як на війні.

      Приспів:
      Хай приїде милий нині
      на зеленій лімузині. (2 рази)



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Письмо
      – ти писатимеш?
      – так…
      на рунічній моїй землі
      циферблати життів
      дотягнулися до причини,
      тільки ти не читай
      божевільних моїх листів,
      ювелірові час
      під різцем олівця –
      єдиний...

      – не запізнюйся...
      – знаю,
      гортаю фаланги книг,
      у роздряпаний просвіт
      втискаюся щохвилини.
      – кровоточить сузір'я...
      – це тільки твій перший вдих...
      а десь там, на землі,
      він від болю немов
      єдиний...

      – не прощайся...
      – не буду,
      на виріст вдягаю ніч,
      вимальовую в кольорі
      тіні, бараки, спини...
      озирнися, любове,
      о, де ти тепер,
      поклич,
      теракотовий день
      відпливає один…
      єдиний...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***/***
      обертатись у скло,
      мовчазними стелитись дорогами,
      лікувати удачу настоянками гіркоти,
      бо життя-самозванець іде поза межами логіки,
      бо життя не питає, куди йому далі іти.

      не шукаючи броду,
      бо броди тут не передбачені,
      і не все глибина, але стати колись глибині,
      ти собі обіцяєш десь там, за зорею, побачення,
      бо від тебе залежить насправді їй бути чи ні.

      спопеляючим заревом,
      в серці пробитими сходами,
      не питаючи як, не питаючи вгору чи вниз,
      незагоєні, зірвані вихором крові, виходимо,
      і біліє, як сніг, затяжна чорнота наших риз.



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 6

    14. Дощ
      дорога в літо проростає з буднів –
      дзвіночок на коромислі дощу.
      побудь мені ще трішки незабутнім,
      коротку мить – я казку допишу.

      і стільки б тих турбот – вологе плаття,
      дощинки не обсохлі на руках,
      є в олівця призначення – писати
      просте письмо на вицвілих листках

      літопису життєвої негоди,
      кришталю необійдених калюж.
      цю найжурнішу із земних мелодій,
      мов усмішку у відчаї – люблю ж –

      таку підступну і таку мінливу!
      а збережу надовго тільки це –
      як ти моїм легким весняним зливам
      колись щасливо підставляв лице.



      Коментарі (35)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Тяжіння
      наш провідник, невблаганно-суворий час,
      каже: чекайте – зона високого струму.
      що б не стряслося, не розлучило нас,
      думай про мене,
      тільки, будь ласка, думай.

      чиста умовність – довгі рулади днів,
      простір для тебе, станешся безумовно,
      ти – як молитва, де ще бракує слів,
      ти їх заповниш,
      мною себе заповниш.

      зона тяжіння – танець журним богам –
      відстань, як плаху, ладити на гостину,
      я наближаю це нескінченне "там",
      лину до тебе,
      в себе тобою лину.

      трави кристальні, в магмі зростати вам,
      у безроздільній синій юдолі суму,
      але на кожну рану є свій бальзам –
      думай про мене,
      тільки, будь ласка...



      Коментарі (40)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Даль
      світлу свою безберегу печаль
      не відійми у зеленому морі,
      весно-білявко, давай без докорів,–
      з твóго багатства залиш мені даль,

      щоб перейти біля княжих воріт,
      пам'ять-неволю минаючи боком,
      десь загубити її ненароком,
      й тим, хто пішов, не дивитись услід.

      все, що моє, супроводжує тінь –
      шлях попід небом та щіпочку солі
      в утлій торбинці – і цьóго доволі…

      …й небо під ранок впадає в ірпінь.



      Коментарі (45)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Спроба
      зоря на нічний перелаз
      поклала долоньку-підкову,
      порожня земля, і крім нас
      на ній не було ще нікого.

      ще яблучний сад не доспів,
      і ти ще не знаєш про вірність,
      у тиші немовлених слів
      я – тільки твоя імовірність.

      не знаєш, як ліпиться сон
      з облич, заскорузлих до маски,
      і гасне, піймавшись в полон,
      останній промінчик у казки.

      хтось інший – о боже, не ти,
      проситиме в ночі про воду,
      проклявши політ без мети,
      свою непташину природу,

      торкнеться сивіючих скронь,
      пробитий жагою наскрізно,
      і в пам'ять про інший вогонь
      спитає – яка вона, ніжність?

      я – перша твоя пелена,
      спаду, коли відкровоточу.

      яка ж несказанно-легка
      ця мука – дивитися в очі.



      Коментарі (59)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. ***
      все гостріші слова,
      досконаліша тактика бою.
      може, міра у крові
      легка,
      наче міра води –
      я не знаю, – скажи,
      де той сад,
      що стоїть за тобою,
      бо тріумф і поразка
      в єдиному слові:
      іди...

      випадкове прозріння,
      як посмішки
      світле забрало,
      що стигмат – тільки докір,
      і братові вироком – ти,
      по інерції спазмів
      розсипало нас,
      розметало,
      я згортаю знамена,
      тебе відпускаю –
      лети...

      хтось доп'є цей вогонь,
      не зломившися
      посеред ночі,
      тільки дай дотягти
      до границі
      живої землі
      і почуй наостанок
      моє:
      авва, отче.
      бо в убитих є право –
      упасти в обійми твої.



      Коментарі (52)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. З вирію
      ти чекаєш завжди,
      тільки я не завжди повертаюсь,
      сто земель за плечима,
      і рідшає стомлений клин.
      в чорно-білому небі
      я друзів своїх окликаю,
      щоб зосталися всі –
      я не можу вернутись один.

      я тебе оспіваю,
      мов казку, світаючи, вимрію,
      дотягнуся до тебе
      обмоклим лелечим ключем...
      може, в пам'ять про всіх,
      що ніяк не повернуться з вирію,
      батьківщина скитальців
      своїх зустрічає дощем.



      Коментарі (41)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ***
      висне дорога місячним деревом
      два рукави в землі
      я тільки вчора з китового черева
      в миртовому вбранні

      дев'ять життів до моєї ніневії
      ну ж бо – не стій рушай
      десь у загаті ночі липневої
      змій запалив ліхтар

      та відвертаю серце всевидяче
      посох мені не брат
      і все годую крихтами з пригорщі
      звірів і янголят



      Коментарі (42)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Очікування відлиги
      тепло безформне, як земля
      у перший день свого творіння,
      ще спить вагання ручая –
      текти на південь чи на північ.
      і день заснув між темних віт
      сосни, в її духмяних лапах –
      ти затамовуєш зеніт,
      я затамовую початок.
      для дійства сонця і води
      нема ні сполоху, ні схлипу,
      усе життя між "я" і "ти" –
      ніяк не звикну.



      Коментарі (35)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Народження Афродіти
      це тільки вечір впав на сад,
      це тільки вечір.
      пишу на листячку свічад
      так не до речі

      сліпі, безпомічні слова
      нестримно-палко,
      уже не мертва й не жива –
      твоя весталка.

      немовби тлін і чорнота
      для пересудів,
      та тільки тінь паде з чола
      у наших суддів.

      на колісниці для пісень
      лети, безгрішний,
      я – тільки келих на щодень
      твоєї пісні.

      до рук вкладаюся і губ,
      черпнувши болю,
      бо він – затятий однолюб,
      як ми з тобою.

      і сонце вирине за грань
      небесних ліній,
      що пробиваються із ран
      у світлі й піні.



      Коментарі (36)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. -----------
      як висохлий ладан
      горить – не загадуй –
      і хто ним колише.

      між "можу" і "мушу"
      висотує душу
      жаровня затишшя.

      в'яжи мене, буре,
      гарчанням похмурим
      і втомою нехтуй,

      якою свобода
      ітиме по водах
      вражаюче-легко.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. З пташками
      це спасіння мені –
      зізнаватися серцю у холоді,
      застилають сніжинки
      прозорих річок голоси,
      помовчи...
      я втомилась
      співати у білому золоті,
      але ці кілька нот
      не забудь,
      до кінця допиши.

      у пташиній природі –
      ховати жалі під заметами,
      на морозі не плачуть, –
      нещадна зима до невдах,
      тільки там, в небесах,
      білий млин
      розпорошує плетиво –
      накриває крилатих від стужі…
      а я ж то не птах…

      кілька нот у чернетку
      з моїми убогими римами,
      у обценьках із льоду
      холоне, німіє рука.
      ти пробач, що живу
      нескінченними,
      довгими зимами, –
      по-пташиному сильна,
      та тільки
      по-людськи – слабка.



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. -***-
      це до білих човнів
      підіймаються душі дерев, –
      перешерхла кора
      облітає
      у невідь блакитну…
      на прозорих долонях
      нелегко тримати тебе, –
      ти не знаєш життя,
      бо себе у падінні
      не видно.

      ти співаєш як плачеш
      на згарищах трой і еллад,
      в поліномах облич
      закотившись в розлуку –
      живою,
      я встаю між словами
      твоїх нескінченних балад
      і вмираю в плащах
      і шоломах
      минущих героїв.

      в білій лодії часу
      дитя розсипає
      пісок,
      усміхаючись сонцю
      під кілем
      довірливо-просто.
      я приймаю в долоні
      обірваний вітром листок,
      як дарунок життя
      у зеленому дзеркалі
      росту.



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Вестерн без метафізики
      о горе, горе, чортова гора!
      у ланцюгах на ній прип'ята казка, –
      піймаю й напишу – така є гра,
      моє чорнило з ночі – це неважко.

      у чорну торбу – цюк! – пора, пора!
      заворожу сторінку від погоні…
      а ніч мені тікає з-під пера,
      приклавши дуло місяця до скроні…



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Сад пісень
      прохолода росте,
      пам'ятаєш про сніг? – пам'ятаю…
      це минеться… пусте,
      тільки крок від зими – до розмаю,
      пелюстками в золі –
      сизим квітом землі
      я тебе все життя облітаю,

      осипаю плетінням води,
      передзвоном легкої слюди, –
      я тебе поміж тіней читаю…

      не турбуйся за те,
      що вогонь зацвіте,
      у тепла – ні жалів, ні тривог,
      ані вітру...

      ти мій прощений бог,
      келих ласки на двох,
      заборони пітьма заповітна,

      хай присвітить мені
      чар низької землі

      тятивою нахилених віт,
      у стожарі проведений слід,

      тихо-рунами,
      тонко-струнами,

      долунай, долети, дотремти –
      туго-сном, сніго-розсипом … ти …

      біла арфа майне
      і відпустить мене...



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Невечірній
      складати веселку з вечірнього світла,
      між грою у бісер хрипіти: я вірю...
      хто втому стирає, і сльози їм витре –
      один - невечірній.

      вкладаючись в ясла прокрустових правил,
      збирати надію з найменших окрушин,
      що він не пішов, не забув, не зоставив,
      а значить – я мушу…

      бо право свободи – це право на втрату,
      і тут не знайти, не сплести оберега,
      хіба тільки цвях, що кувався на брата,
      ввіб'єш до ковчега.

      а сталь – все гостріша, зливаються тіні,
      шепоче порадник: ось міра – і крито…
      ми всі – півтонами – пекучі, невірні,
      життя нерозлите...

      складаєм веселку з вечірнього світла –
      колиску для ноя у слові "людина",
      марія співає у ніч ненаситну,
      ніхто не загине…



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Тиші янтарної
      Тиші янтарної впала краплина з намиста,
      Вітряне колесо котиться – хто його жде
      На анфіладі доріг скам'янілого міста,
      Міста дощу, що завжди пам'ятає тебе.

      Три порошини тепла і окрайчик жоржини –
      Плата камінню за мій розморожений час,
      Смуток сідлає, мов коней, останні хвилини,
      Кутає плечі у вицвілий лицарський плащ.

      Наче рушати у тишу застиглу, неначе
      Вперто долати розхристаних днів суховій.
      Камінь зітреться сльозою і небу пробачить
      Усміх зорі, що до відчаю схожий на твій.



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Суперниці
      обом – найдорожчий…
      його обіймаючи плечі,
      я марила замки,
      на стягах життя – далина!
      княжна непідкупна –
      зигзицею туга проклече!
      … стелилася в ноги,
      жаліла й прощала – вона…

      я вміла втрачати,
      палаючи відчаєм – мушу!
      вкладаючи руки
      в небесний псалтир,
      п'ю до дна!
      … усе облітає – і квіти,
      й дерева, і душі,
      одне зостається –
      ледь чутно казала вона.

      ми надто несхожі,
      хоч плачем однаково,
      й сльози
      стирає відлуння
      її золотих молитов…
      я врешті й не знаю,
      котра з нас тепер
      переможе –
      я ... чи любов.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Танець
      Коли давно у волоку снігів
      Тонка карафа серця обміліла,
      І застилає сутінь заніміла
      Накреслені шляхи для журавлів,

      Мелодію невимовлених слів,
      Струнку сурму засвіченого тіла,
      Яку колись зіграти не посміла
      Журлива тиша перелітних днів,

      Благословлю у холоді тепло,
      І ті рядки, яких ще не було, –
      Нехай летять нечутно і незримо.

      Земля розкрила сніжно-білий зошит,
      І тане сніг, складаючись у рими, –
      Це мій для тебе білий танець. – Прошу.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Еолові сходи
      день сторожу відбув, долетів до межі і погас,
      вечір, бліднучи, носить раменом тягар прохолоди
      для сезону утрат, що давно не виходить із моди,
      затуманений вік мандрагори полює на нас.

      а еолові сходи спускаються вниз, і вітрів
      предостатньо для серця, – не жаль, що немає попутних,
      тільки нить аріадни, немовби сльоза невідчутна,
      осипається в мох закошлачених сріблом лісів.

      розтирає білила художник землі світляків,
      він малює углиб, і проносить себе, як лампаду.
      ти наважся – ступи крейдяною травою й не згадуй,
      як тебе він беріг, а себе – не умів, не зумів…



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Міра
      Досвід щастя і муки –
      Як у сніг прорости –
      Друзів усмішки, руки
      В берегах самоти.

      У життя, що відтало,
      Міра – тільки вони.
      Якби їх не втрачала,
      То й не знала б ціни.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Л.
      Сьогодні відходять від пристаней літ кораблі,
      Іще одна вічність вдаряє у груди прибоєм, –
      Забута тональність, де я співпаду із тобою,
      Й пекуче "люблю" прозвучить на пір'їнці землі.

      І, може, усоте відкритий празір океан
      Впаде шумовинням на берег мазка Ботічелі,
      Де кожне "люблю" – як початок світів і містерій,
      Легенд і героїв, і наш нескінченний роман.

      Упійманий вітер з пелюсток обтрушує сніг,
      Гойдає півнеба негода вітрильна і рання,
      Бо кожне "люблю" – як журавлик надії – останнє
      Народження-смерть на спіралях самотніх доріг.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Іже єси
      Можна жити – ти знаєш? – можна!
      Після списку безглуздих зрад.
      Небо сипало сльози – кожна
      Повертала мене назад,

      По краплині моїх буденщин –
      У вогню_із_водою гру.
      Тільки ти у душі – на денці,
      Коли виплачу й це – помру.



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. на сцену...
      ти зіграєш паяца,
      примірявши плащ-антитезу.
      на базарних підмостках –
      дракони, кістки і ножі,
      і кадило, роздуте
      до стану святої пожежі,–
      посміхайтесь, панове,
      то смішно – любов в шатах лжі…

      а розважившись трохи,
      подайте – хто гріш, а хто – ляпас,
      він – безумець, тож сам
      у спокуті за вибрану роль...
      гамівними сорочками
      в'яжуться ті, що крилаті.
      і виходить паяц,
      щоб не чути, як плаче король.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Шторм
      ще не час на відбій, –
      розігнути цю ниючу спину,
      повернутись в каюту,
      роззутись і зняти бушлат.
      на барометрі – шторм,
      буря трощить усе безупину,
      а за нею – наступна,
      лютіша її у стократ.

      каравела-земля
      все ще з тріском пливе поміж ними,
      і уп'явся в вітрила,
      шматуючи їх, вітер-норд,
      все ще право руля,
      і на вахтах стоять побратими,
      і в сигнальних вогнях
      за туманами – сяючий порт.



      Коментарі (50)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Синій вірш
      зачерпнувши в оці
                     тон ультрамарину,
      пише синій смуток
                     лазурові сни…
      він черкне по серцю –
                     викреше людину,
      і назве ім'я їй,
                     і шепне: лети!
      а я буду сині
                     прочиняти двері,
      у сапфірах ночі
                     зводити мости.
      я тебе собою
                     виллю на папері,–
      не впізнати нам, де
                     ти, а де – не ти...
      і мене ввібравши,
                     оживи натомість,
      спалахнувши мною,
                      до кінця гори!
      ти мене сказала –
                      це про мене повість,
      повтори нас знову,
                     чуєш? повтори!
      пройде ніч над містом
                     синьоперим клином,
      не закривши книгу,
                      день перегорни,
      вмочиш сум у серце –
                     я тобі прилину
      синім падолистом
                     в сині-сині сни…



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Сон
      наснилося – стишений дзвін
      на заході сонця одвічно
      в сусальному спокої стін
      припалює вечора свічку,

      як матір, скликає світлá
      в журну плащаницю молитви,
      змовкаючи, гасить до тла
      відлуння далекої битви.

      у сутінках схимний монах
      вслухається в óдгомін воєн
      і дивиться мовчки на шлях,
      мене виглядаючи з бою…



      Коментарі (41)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      і що тобі? юродство – не вина,
      це, може, дар – таємна Божа мітка,
      що тінями пекельними слова
      веде в обійми з небуття – нізвідки.

      дві половинки слова – ти і я,
      от тільки б знати, чи впізнати – де ти?
      б'є горлом кров – неназване ім'я,
      чи просто тиша, співана поетом…

      в лахмітті, у рубцях, та ще жива, –
      душа без права на моління: досить…
      бродязі листям сипляться слова,
      вина у келих наливає осінь,

      як павутинка, порвана струна,
      схололу душу спазм до сказу вижме…
      а ти, ковтнувши згірклого вина,
      усе ще озиваєшся на ніжність…



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Неспитне
      Уклін тобі! – ти званий на бенкет,
      Де коло не змикається донині,
      А ти все ждеш на паперті монет
      І давишся слізьми в нічній долині.

      Бредуть, бредуть невінчані сини
      У мертві дні, хоч вибілені зовні,
      Шукаючи спокути і вини,
      А чаші перед ними – повні…
                                                            Повні!



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      співуча скриня ночі, зір підкови –
      виймає місяць для землі прикраси,
      пряде й пряде свою космічну повість
      старий казкар на веретенах часу.

      розвозить пряжу золотим палацом
      небесний віз, молочна нитка сяє...
      спитаю душу: ну, чого ти плачеш?
      – усе тут вічне, тільки я – минаю…



      Коментарі (69)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Подячна пісня
      і двері в сад прочинені –
      за сферами
      з ефіру і твоїх сумних віршів.
      там три зорі
      зустрілися й вечеряли,
      і ти мене
      в котрійсь із них зустрів.
      на те слова
      багряними потоками
      вливалися
      в правічний океан,
      що більше нам не бути
      одинокими,
      лиш вийняти
      цвяхи останні з ран.
      мій дар тобі,
      що пахне сном і сполохом
      і б'є крильми
      розкритими вночі, –
      дозволь покласти руку –
      легша голуба
      моя рука
      у тебе на плечі.



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Мимохідь...
      десь є на землі
      кожній пісні – мета,
      і кожному слову є рима,
      а ми між лаштунками
      тексту життя
      танцюєм не в такт, і не з тими…
      не збитися важко,
      хоч п'єса проста,
      і ти в самоті – не єдиний,
      в моєму витку
      одиночного па –
      не винен.
      не винен!
      не винен…



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Обсихає літо...
      обсихає літо білим терафимом,
      як разок намиста у руці Творця,
      що в собі ховає теплий подих глини –
      може, просто зліпок рідного лиця…

      може, просто вітер у фаянсах степу,
      де швартує осінь небо на причал,
      сам з собою знову грається в лелеку –
      серце просить серця: ні, не відлітай!

      я – твій княжий замок, вечорова пісня,
      тиха-тиха зірка на нічній воді,
      я – твоє прокляття, я – твоє "запізно"
      і сто років смутку в одинокім дні,

      і крило шалене, що виносить з бою,
      і циганське щастя – далеч без кінця,
      я – твій сивий ангел, стану над тобою –
      Бог ще місить глину, ми – в руках Творця…



      Коментарі (47)
      Народний рейтинг: 5.45 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Єва
      так безпомічно,
      так безпечно
      в райських дзвонах сказала: мій…
      до полинних дощів причетний,
      утішати мене
      не смій!

      у роздвоєнні –
      не зберемо, –
      я розбила яйце-райце.
      брат мій – янгол
      і брат мій – демон
      не осудять мене за це!

      але ти –
      забуття кленове,
      мого дару крило легке,
      помолися,
      щоб стати поруч
      із душею,
      що йде в піке.



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Ріка
      Ми знаходимо ріки,
      а ріки знаходять нас,
      Ми вступаємо в їхні
      зелені стрімкі палати,
      І лишається з нами
      спокійний самітник-час,
      І остання любов – та,
      якої вже й не згадати.

      Берег теплим полоном
      тримає тебе, а ти
      Все шукаєш ключі
      до темниці свого Сезаму,
      Щоб усе долюбити,
      утрачене – зберегти,
      А дорога назад –
      озирнешся – її й не стало.

      Хто придумав нам суть –
      безупинно отак текти
      І збирати себе
      по краплинах з дощу й туману,
      І скитальця поїти,
      і нести його світи,
      Щоб упасти колись
      у безодню його океану.



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. І тиша...
      і тиша скла,
      і дивно, і просторо,
      інакше тло у оберту землі…
      прийми мене –
      напівзабуту, хвору –
      по серце в зорях,
      по думки – в золі…

      прип'ятий вітром
      бранець небозводу,
      стікаючи у сіль жагою сил,
      торкни мене
      сум'яттям прохолоди
      і краплею
      до вуст своїх неси…

      я ще течу,
      трави багряне горло
      мене складає в первісні ази.
      прийми таку –
      заблукану, прозору,
      що по щоці твоїй –
      як тінь сльози…



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Кіт
      Як пилюка з Молочного шляху
      Долітає до ваших душ,
      В чорномармурових палатах
      Я збираю нектар із руж.
      В канделябрах світів господар
      Світить перші нічні світла –
      Я іду по небесних сходах,
      Я блукаю у ваших снах.
      Тру спиною космічну лампу,
      Трушу в душі легкий пилок,
      І печаль тоді – не сказати,
      А для вас – передзвін зірок.
      І журба тоді – не згадати,
      Що забуто і звідки щем?…
      Не прошу нічиєї плати,
      Тільки дайте блукати ще.
      Не питайте тоді – а хто то?
      І чиї тут відбитки лап?
      Не займайте мене: я – котик,
      Я мандрую життям між ламп.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Тільки дощ
      тільки дощ, тільки дощ…
      і свічок тонкорунні лампади,
      і озерце тепла
      під батистовим дотиком вій,
      тінь прочинених брам
      до далекого царського саду,
      де весь світ – тільки наш,
      і мій дощ – тільки твій, тільки твій.

      перебором тонким,
      шелестким ніч загадує, просить
      партитур і октав
      для єдиної в світі струни.
      руки сплутують час,
      заблукавши в твоєму волоссі.
      тільки дощ, тільки дощ –
      це надовго. пробач, – назавжди.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. У грі
      усе на свої береги... ти смієшся чи плачеш?
      розходяться друзі, як шахи, – усі по місцях.
      чи чорні, чи білі клітинки – забуто, без значень,
      а завтра у бій – по чужих і по власних серцях.

      приймаємо ролі. мені тільки мить поза грою –
      вдивитися в очі, у обриси стомлених душ,
      мені б вам сказати... та краще зостанусь німою –
      під свист і прокляття в клітинку свою кроком руш.

      заклятий противник... здається, ти граєш без правил?
      та ні, – тут все чесно – ми всі під законом і в грі,
      і ти тільки там, де наш вибір фігури розставив –
      чи стати пліч-о-пліч, чи ворогом бути мені.

      лукаві обійми – лови пішаків-перехожих,
      в дурманнім похміллі верстаючи ночі і дні, –
      не знати б й не чути... я граю, тамуючи сльози, –
      ми все ще на дошці, мій друже, ми ще на війні.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ***
      як воно – знати усе й без вагання іти?
      небо упало й до гір безпорадно приникло,
      ніч у саду, і остання доба до мети,
      слухає світ, плачучи, гефсиманську молитву.

      плавиться камінь... їдка елеонська роса –
      ні, то не сльози, то дар висоти найвірнішим.
      зараз відійде архангел, бо час твій настав,–
      завтра тебе він прийматиме трішечки іншим.

      нам бракуватиме слів і відкритих очей
      там, де за душі людські в смерті вигравши битву,
      всесвіт вустами своїх розіп'ятих дітей
      все ще шепоче твою гефсиманську молитву.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Балада про сторожа
      Сполучення ліній –
      два сажні від світу,
      два кроки недолі –
      бо то не земля.
      Мій страже суворий,
      віддай мені вітер,
      віддай мені волю –
      гнідого коня.

      Бракує любистку
      і посмішки клена,
      в твоїм підземеллі –
      туман та імла.
      Віддай мені долю,
      хай буде черлена,
      хай буде тривожна, –
      та тільки моя.

      За сажень від світу –
      дорога досвітня,
      не стримуй просторів
      копитам коня.
      Він викреше зорі,
      я злину за світлом
      з твоєї криниці
      і стану жива.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Вдячний тріолет
      За те, що ти у мене є,
      Я посмішку дарую небу.
      І щастя більшого не треба,
      За те, що ти у мене є.
      Подякою йому за тебе,
      Молитвою – ім'я твоє.
      За те, що ти у мене є,
      Я посмішку дарую небу.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Доза ранкового щастя
      Коротка просинь – світлий шарфик дня –
      Щоранку тонший, легший клаптик неба
      До скроні висне й, може, так, як я,
      До тебе тулиться і думає про тебе.

      Коротка мить – ти допиваєш чай,
      Терпкий, як світло вітряне, ранкове,
      Гортаєш книжку наспіх, й знову я
      Від тебе не змогла відвести погляд.

      До вечора! – смієшся, і мені
      Коротким щемом синь і сум зійдуться...
      І доня щось малює на вікні,
      І крапля сонця плаває у блюдці.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Не оглядайся
      Чиста енергія – час.
      Чуєш? пульсує у скроні –
      Докір для тих, хто погас
      В царстві тіней і безсоння.
      Вчора – згадати й знайти,
      Зараз – простити й забути
      Руку твою, тільки б ти
      Більше не зміг озирнутись.
      Вірна обіцянка – час,
      Міряєш кроками вічність,
      Тільки до тебе... до нас
      В долі немає дотичних.
      У задзеркальній ході
      Вирок найважчий – навіки...
      Квітка пливе по воді –
      Світла сльоза Еврідіки.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ***
      Перелітних пісень і листів
      Дочекайся – ще навіть не квітень.
      Пілігримові мрією – дім,
      Як святе, а мені б – долетіти.

      А мені – найдорожче ім'я –
      І водою живою, і силою.
      ...Ти чекаєш мене, тільки я
      Надто довго вертаюся з вирію.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Все навпаки
      Я знову не знаю, де верх,
      а де низ, і... прости –
      Я знову весні цій однаково
      вірю й не вірю.
      У перших калюжах
      купається сонце, й мости
      Від серця до неба
      в пташиному щебеті й пір'ї.

      ...А може, від неба до серця?
      і все тут не так,
      Даремно я рвуся до нього,
      як з клітки на волю, –
      Це небо в калюжі... насправді
      то був тільки знак, –
      Воно до нас сходить
      і нас заливає собою.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Рубльову
      Гудуть твої дзвони, Андрію,
      в німотних думках
      І глушать в проталинах ночі
      розхристане скерцо.
      І досі твій пензель у наших
      невмілих руках
      Малює ікони на стінах земних -
      там, де серце.

      І я сповідаю ключі
      до закритих дверей,
      Прибрамний поет, прокажений,
      я вгадую сонце
      У кожній калюжі
      і тихо впускаю дітей
      В хоральний відсвіт,
      де ми всі і світліші, і тонші.

      А десь від землі на вершечок
      чужі письмена
      Вкарбовують в пам'ять,
      що правда гірка і нужденна,
      Що я – тільки прах на дорозі,
      я – глина земна.
      І ти над мольбертом моїм
      помолися за мене.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Зачерпни
      Зачерпни мене, небо,
      на полі, де ангели жнив
      не встигають виносити
      мертвих з пекельної втоми.
      – Стій! Який ти?
      – Я сьомий, і вже відсурмив,
      і сурма, як струна,
      резонансом вібрує: додому…

      А я вбрід переходжу
      неходжену досі ріку,
      як небесні монети
      рахую каміння і втрати.
      Зачерпни мене, сонце,
      усе, чим немарно живу,
      я віддам без вагань –
      мені нічого вже купувати...

      Зачерпни мене, вітре,
      мій брате, а далі лети
      до веселки в Дніпрі,
      що мене неодмінно поверне
      до моєї землі –
      на дороги, стежки і мости,
      і роздасть без жалю –
      як своє семибарв'я…
      …напевне.



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. Зворотний відлік
      І ти, як всі, доходиш до межі,
      Коли життя почне зворотний відлік,
      Як борг тебе роздасть: за щастя - біди,
      За слово - сум, за мрії - міражі.

      І згорне тебе птахом. Світла - вщерть!
      А ти, злетівши, так натхненно віриш!
      І свій політ землею перевіриш,
      Розбившись зразу - не вдрузки - насмерть.

      Не піднімай! Не треба похвали -
      Стискає горло ніч глухою тінню...
      В житті стояти легше на колінах,
      Ніж в небеса летіти - догори.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Передчуття
      Тут ще туман,
      тут зараз сум і спокій,
      нечутно так
      відходить з серця ніч.
      Дерева
      втаємничено-високі
      і тіні
      невмолимо-зусібіч.
      Мій світлий!
      тихо,
      безшелесним звуком
      холодна обсипається трава,
      минає ніч,
      і ця минає мука -
      я не сама вже,
      хоч ще тут - сама.
      Над нами
      сонце
      вже встає - не сердься…
      І біль, і сум, і цей туман - мине.
      Не розіб'ється
      в нас
      вогненне серце -
      розбити можна тільки кам'яне.



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Нейтральна зона
      Підійдем непомітно
      до ліній нейтральної зони,
      То межа, то вже край,
      але хто з нас побачить свій край?
      Ми живем стрімголов,
      без вагання, жалю і законів,
      Тільки тут, на межі,
      підожди -
      не стріляй,
      не стріляй…
      Тут дощі обіймають
      притихле обпалене жито,
      І без слова падуть
      обімлілі в високу траву.
      Я ніколи не вміла
      як ти - божевільно любити,
      Я померла з дощем,
      але тут –
      я живу,
      я живу…
      Нас гортатиме час
      сторінками відкритої книги,
      І сивітиме вечір,
      відчувши, як важить вина,
      Я зостануся тут, на нейтральній,
      де папороть стигне
      І проходить крізь душі
      до нас –
      тишина,
      тишина…



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Десь там горить зоря...
      Десь там горить зоря…
      Так тихо і святково
      Збувається життя
      Під білим дном небес.
      Промчавши сотню літ,
      Твій кінь згубив підкову
      І повернув назад –
      Ти віриш, що знайдеш.
      Не повертай туди,
      Лети собі в свій простір,
      Підкова – не зоря…
      – А як же ти?
      – Я теж
      Піду своїм життям.
      Там гірко і непросто,
      І так нестерпно в нім
      Без зір і без чудес.
      – Прощаєшся?
      – О ні,
      Прощання смутить очі.
      Я буду сном твоїм,
      Великим сном, без меж.
      Ну ось і все, пора, –
      Біліє стежка ночі.
      А ти не йдеш по ній,
      А ти усе не йдеш…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    30. Не буває
      Так не буває… Посеред зими
      В криштальних замках проростають квіти…
      Так не буває — ми давно самі,
      Нас не з'єднати, нас не відігріти.

      Та дивом, дивом — нам наперекір
      Приходить янгол і лампади світить,
      А я шепочу серцю: ні, не вір,
      Так не люби, у нас одне — німіти…

      Та дзвінко, лунко виспіває птах
      Священні гімни в снігових заметах,
      А я стою без подиху, в сльозах,
      Дійти не можу до дверей відкритих…



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ***
      Скільки часу он-лайн,
      Щоб мовчати, мовчати, мовчати?..
      Переводяться в ніч
      Нетривкі, мерехтливі мости.
      Там десь сон і туман,
      І вогненні завіси на чатах,
      І до неба ключі,
      Та до тебе ніяк не прийти.
      А ти знаєш, слова
      Забуваються так непомітно…
      Сто парсеків мовчань,
      Коли світ — тільки відстань без меж.
      Де, надіє, твій шлях?
      Полохка стебелиночко світла,
      Ти ростеш?



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. То смішна затія
      То смішна затія,
      То бездонна туга...
      Нерозумно, серце,
      Так любити друга.
      Без вінків і втіхи
      В некупальські ночі,
      Жалю мій далекий,
      Що ти напророчив?
      - Я чекав, щоб вийшла
      Біла королева
      В оксамиті ночі
      Під сузір'я лева.
      - Що тобі принести,
      Рідна, в подарунок?
      - Тільки теплий дотик
      Золотого руна.
      - Як на руно станеш,
      Що захочеш в нього?
      - Безум мій останній:
      Лиш тебе одного.

      6.11.2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Під попелом зорі...
      Під попелом зорі
      стікає ночі віск.
      Діли зорю на дві,
      бо ще болиш, болиш…
      Діли короткий щем
      сподіваних листів,
      Не вимовлених ще,
      але вже зайвих слів.
      Згадаю в тій порі,
      коли згадаєш теж,
      Всміхнешся до зорі,
      і в пам'ять перейдеш.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.25