Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Низовий (1942 - 2011)
Я - Низовий!
І цим я все сказав.
Стою внизу,
В низах свого народу.
З козацького,
Із низового роду
Я викотивсь -
Кровинка і сльоза!




Рубрики

  • Читанка для школярів "Ми єсть народ" (2007)
  • "о, Оріяно..." (1997)
  • "Лелечі клекоти в тумані" (2010)
  • "Народжуються квіти" (1964)
  • "Від травня до травня" (2003)
  • "Запрягайте, хлопці, коней" (1993)
  • "Рівнодення" (1982)
  • "Провесінь" (1971)
  • "Стебло" (1977)
  • "Свіча на вітрі" (1996)
  • "За овидом сивим" (1998)
  • "В раю, скраєчку" (2001)
  • "Побудь зі мною" (1998)
  • "Сонях на осонні" (2003)
  • "Джерело у ясних ясенах" (2000)
  • "Несправжня пектораль" (2003)
  • "Родиземля" (2001)
  • "І гілка своя, і сопілка" (2001)
  • "Падолист" (1999)
  • "Вівтар" (1995)
  • "Сльоза небесна" (1997)
  • "Осяяння осінню" (1997)
  • "Збудило опівночі серце" (1998)
  • "Білопілля-Верхосулля" (1997)
  • "Я з такої глибинки" (1999)
  • "Душа перецвіта" (1999)
  • "Передсвітень" (2003)
  • "Я Сватовим засватаний" (2003)
  • "Горобина ніч" (1992)
  • "Остання електричка на Ірпінь" (2001)
  • "Хрущі над вишнями" (1999)
  • "Осанна химері" (2000)
  • "Отак і живу" (2005)
  • "Пролог до епілогу" (2004)
  • "Жура за журавлями" (2003)
  • "По-за раєм" (2001)
  • "Біополе Білопілля" (2007)
  • "Ой, Комуно моя - Ойкумено" (2009)
  • "Спіймані сюжети" (2010)
  • "Осмути сивої сувій" (2009)
  • "Білолебедія" (2008)
  • "Самопізнання" (2006)
  • "Калини жар на полотні снігів" (2007)
  • "Прозріле літо з голосом Олени" (2008)
  • "Під жайворами, під журавлями" (2010)
  • "Мажор в мінорі" (2006)
  • "Сонях сяючого сонця" (2005)
  • "Це – мій вертеп" (1996)
  • "Те, чому і назва загубилась" (2003)
  • "Тобі моє серце" (1980)
  • "Кураїна" (2004)
  • "Я цвіркун в середлітню спеку" (2010)
  • "Опозиція" (2004)
  • "Пора косовиці" (1990)
  • "Чекання ранку" (1986)
  • "Цим дорожу" (2011)
  • "Село моє, Сула моя" (2005)
  • "Веселка неповторних весен" (2003)
  • "Найвище право - жить відверто" (2010)
  • "Живу за юліанськими календами" (2010)
  • "Оскома осені" (2006)
  • "Пракорінь (1993)
  • "Тихоплесо-часоплин" (2001)
  • "Сум'яття" (2003)
  • "Дурман-трава" (2003)
  • "По промінчику доброти" (2003)
  • "Біла вежа - рідний Вавілон" (2007)
  • "Чорнороси" (1998)
  • «З низів я бачу все» (рукопис, 2006 – 2008)
  • "Покотьоло" (1994)
  • "Значить більше, ніж просто пісня" (2002)
  • "Зливодиво" (2003)
  • "І калина своя, і тополя" (1993)
  • "Воронці нев'янучі" (1998)
  • "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
  • "Нема переводу" (1993)
  • Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   * * *
    Лобаті гарбузи під лопухами
    (Що не лопух – то добрий капелюх!)
  •   * * *
    Ну що ти знаєш про гріхи
    Заради втіхи?!
  •   * * *
    Як добре, що на світі є Ірпінь
    В сосновім шумі
  •   * * *
    Обминаю тебе,
    Моя перша юнацька любове,
  •   * * *
    Так запраглось ніжності й жіночності
    Через поцілунки і злиття
  •   * * *
    Немов нічого й не було.
    Ти геть пішла. Уже – назавше…
  •   * * *
    Я в жорстокому світі – один.
    Ані подруги в мене, ні друга.
  •   * * *
    Як же сталося так:
    На родючій землі,
  •   Мінорне
    Дніпро сльозами не долляти –
    Від солі він пересиха
  •   * * *
    Я не був ніколи за кордоном.
    Не сподобивсь. Права не здобув.
  •   Самозвинувачувальне
    О Боже наш, замучений не раз
    Не на Голготі вже, а на Луб'янці,
  •   Комуністичні настрої
    Пора вичікувань минає потихеньку,
    Відходять зашпори «крутого» переляку:
  •   * * *
    А в дитинстві не раз мене бито,
    І за діло – суди не суди:
  •   * * *
    Я поразку свою визнаю,
    Полишаю арену змагання –
  •   * * *
    От і розпрощались ми з тобою,
    Вигадко моя не дуже вдала,
  •   * * *
    По нічному дощі відчуття прохолоди
    Залишається протягом цілого дня
  •   * * *
    Від старості хотів я утекти
    Й зазнав поразки в дивному хотінні –
  •   * * *
    Постійно граю ролю не свою –
    Якогось паралельного героя,
  •   * * *
    Приймаючи до серця все так близько,
    Боюся,
  •   * * *
    Занадто не старайся приховати
    Свою огиду…
  •   * * *
    Ти бачила. І знала. І могла.
    Прикинулась незрячою, глухою.
  •   * * *
    Відкипіло і вийшло паром,
    Не стривоживши тишу дня…
  •   * * *
    Чого ж бо я заслабував,
    Захникався на кухні?!
  •   * * *
    Давай-но попрощаємось достойно,
    Розійдемось пристойно, хто куди,
  •   * * *
    Невже не чуєш?
    Уночі
  •   * * *
    Не звинувачуй мене в нетерпінні,
    В хтивості ревнощів і пожадання,
  •   * * *
    Переживу свою образу,
    І кпини, і чужу брехню,
  •   * * *
    Оркестр одухотворено творив
    Мелодію прощання і печалі,
  •   * * *
    Сам собі не знаходжу я ради –
    А такого ж давно не було:
  •   * * *
    Навчителько, екзаменуй себе,
    Екзаменуй, і вчися, і навчай
  •   * * *
    Мене ніхто не силував тоді,
    Тебе також ніхто не приневолив
  •   * * *
    Може –
    Хочу вірити, що, може, –
  •   * * *
    Не прошу ні пестощів –
    Не вмію, –
  •   * * *
    На цьому березі,
    Де я,
  •   * * *
    А я тобі нічого не скажу –
    Душа моя іще не пробудилась
  •   * * *
    А вже і в тебе сивина.
    Усе мина... Усе минає...
  •   * * *
    Чи я з дороги збився, чи дорога
    Мене, замріяного, збила спантелику:
  •   Ностальгія за рідним селом
    Я приїду в село над Сулою
    (Там колиска дитинства була)
  •   Країна дитинства
    Там соняхи цвіли – не одцвітали
    І сонце не ховалося за пруг,
  •   Дні дорослої забави
    Косили жито… Вперше по війні
    Косили жито!
  •   Житні спомини
    Пам’ятаю: в селах крили хати
    Житніми сніпками восени.
  •   * * *
    Виріс я у селі на Сулі,
    Де черемха і вишня цвіли.
  •   * * *
    Мій батько безвісти пропав,
    І я не знаю де.
  •   * * *
    Ваше слово – прохолодний листок подорожни-
    ка до пекучої рани, мамо. Я в дитинстві шукав
  •   * * *
    Насняться мати,
    Молоді й святкові:
  •   * * *
    Не розказуйте, бабо, страшнючої казки –
    Я воєнна дитина й казок не боюсь.
  •   Полин пам'яті
    Від узвиш придінцевих
    До карпатських долин
  •   В рідному селі
    Ні, не змінилася наша вулиця –
    Тільки тополі прибавили в рості.
  •   * * *
    Я перший у своїм роду
    Дожив, довижив до онуків,
  •   * * *
    Чи пам’ятаю ту землянку,
    Оту воронку-похоронку,
  •   * * *
    Я виріс на борщах із кропиви –
    Бабуся їх варила дуже вміло.
  •   * * *
    Божевільній Мокрині прощаю хрести,
    Нею зрубані взимку,
  •   До моєї біографії
    Трагічно загинула мати.
    Фашисти спалили село.
  •   Світлій пам'яті матері
    На рушнику – червоні півні
    Кричать опівночі й опівдні
  •   Не хочеться в село мені...
    Діди в селі моєму відмирають
    Раніше, ніж старезні осокори.
  •   Окрадена віра
    Котрий вечір тітка слізьми вечеряє:
    Ой, гірка ж та страва – солона приправа!
  •   * * *
    Вже просихає стежка польова
    Від шляху до села...
  •   Осторога
    Нас приведуть іще до Крут
    Новітні «гетьмани» захланні,
  •   * * *
    Жив я на «бандерщині»
    (Ще правив
  •   Хто ми були і хто ми є
    Нам слово «пан», їй-бо, не до душі!
    З колиски ми були «товариші».
  •   Хто править нами...
    Піддослідними стали ми ізнов –
    Доволі наросло, бач, матер'ялу:
  •   Наслідки українського інтернаціоналізму
    Ми любимо і турків, і татар,
    Шануємо всіляких, прийшлих, різних…
  •   Примара інтервенції
    Нас нічого біда не навчила…
    Все співаємо «Ще не вмерла…»,
  •   Ой не варто лаяти чужинців...
    Нашу хату – глинянку стріхату –
    Хто лиш не палив чужим вогнем!
  •   * * *
    Моя Вкраїно – рано вікова,
    Куди ж бо ти,
  •   * * *
    Пам'ятаймо Переяслав –
    Недорікувату славу!
  •   * * *
    Ми багато лиха наробили,
    Більшовицький створюючи рай, –
  •   * * *
    Господи! Молися, не молися –
    Краще від молитви не стає.
  •   Вірш без закінчення
    Так занедбана давня слава
    І принижене древнє слово,
  •   * * *
    По-гу-ля-ли!
    Крові набачились
  •   * * *
    Трибунали часу воєнного
    Милосердя й жалю не відали:
  •   Притча про останнього одноосібника
    Був дядько як дядько. Такий, як і всі.
    Він жив на горі. Мав худу конячину.
  •   * * *
    о білопілля моє чорнополе і зеленояре
    де сула мов сулія
  •   * * *
    На Хутір-Михайлівський
    Геть повернули дощі,
  •   * * *
    …і висадили церкву в повітря
    і полетіла вона – монолітна –
  •   * * *
    а була ж моя Марківка
    буряково-солодкою майже столицею
  •   З історії мого села
    …Виблядки монгольської навали –
    Прийшлі звідкілясь москалюки
  •   До російсько-українських відносин
    Чогось пересварилися…
    А втім
  •   * * *
    Дожити треба ще до колосків
    У сорок сьомому –
  •   * * *
    Легко писалися вірші до «сонячних» дат:
    Слово до слова (дозволені зверху) –
  •   Не проспи...
    Казали: «Щастя не проспи…»
    Я завжди рано прокидався,
  •   * * *
    Як прийшли активісти до діда до Гната –
    Конокрад учорашній
  •   * * *
    Біла пляма в чорній рамі –
    Мій нещасний родовід.
  •   Перед Клечальною неділею
    Жовтогарячою глиною
    маже бабуся долівку.
  •   * * *
    Один мій дід – Великород,
    А другий – Низовий
  •   * * *
    Запечені цукрові буряки,
    Загорнуті в капустяну пелюстку…
  •   * * *
    Я на хвилях грудей твоїх
    Плив би і плив
  •   * * *
    Тебе я вигадав знічев’я,
    Коли самотньо бідував
  •   * * *
    У нас немає вибору,
    І нас
  •   * * *
    Тож чим тобі допоможу?
    Сам на лопатках я лежу,
  •   * * *
    Повертаюся з теплого вирію
    У свої нехолодні краї,
  •   Спомин про старий вітряк
    Вітряк був невгамовним літуном,
    Вночі і вдень поскрипували крила –
  •   * * *
    Колядує дитинство моє
    під січневими вікнами.
  •   * * *
    Я Рибаса пригадую слова:
    «Хто хоче свята – той діждеться свята,
  •   * * *
    Я зібрав у тісному застоллі
    Давніх друзів, яких розгубив...
  •   Елегія
    Люблю траву, бо виріс із трави,
    Яка роситься і шумить над вами,
  •   Голос із потойбічного світу
    Запряжу я січня в сани
    Та й поїду до Оксани:
  •   * * *
    Як рубали мою тополю,
    Не чиюсь, а мою тополю,
  •   * * *
    Не чужорідний ні для кого
    Я в придінцевому краю.
  •   * * *
    Невже міняються часи
    І відступає все вороже?!
  •   Сонет-роздум
    Все розумів і трохи жити вмів,
    А нині – то ще й більше розумію,
  •   * * *
    Як обезцінюється слово
    І відмирає ремесло,
  •   * * *
    Яке моє життя неоковирне!
    Де в інших рівно,
  •   * * *
    Дожити б до весни, а там – до літа,
    А влітку хто ж захоче помирать?!
  •   * * *
    Шаную ворога свого
    І хитрого, і злого –
  •   * * *
    Зайшли дощі.
    Зима – вже не зима,
  •   * * *
    Чого ж ви хочете сьогодні,
    Мої вчорашні вороги?!
  •   На батьківщині
    Стовпової не стало дороги –
    Наче корчами спутало ноги…
  •   Яготинська нічна школа
    А Яготин для мене просто
    Дмитро Шупта, ріка Супій:
  •   * * *
    Приснилося, що з вашого хреста,
    Звідтіль,
  •   * * *
    Не знаю колискової...
    А донька
  •   * * *
    І мені, й моєму поколінню
    Так не пощастило, що кричи…
  •   * * *
    Я тимчасовий на землі.
    І розуміння тимчасовості
  •   * * *
    Щира і привітна, ходить слава,
    Чесних і достойних обійма.
  •   * * *
    Найперше – поцілуй шорстку шкуринку
    Цілушки хліба з материних рук.
  •   * * *
    Не ті слова сказав колись,
    Не з тим
  •   * * *
    Та яка ж наша пам'ять короткозора!
    Навпрошки та наосліп
  •   Балада про білий налив
    …І принесли повістку.
    Батько був у саду – яблуні садив.
  •   * * *
    Всю ніч білизну прала мати...
    «Це сон, – гадав я уві сні. –
  •   * * *
    Чим тобі зможу допомогти,
    Щира і ніжна людино?
  •   * * *
    Відлюбив своє, віддонжуанив,
    Одгрішив – і скаржитися гріх
  •   * * *
    В гумових чоботях і куфайці
    (Іншого наряду не було)
  •   Сьогоднішнім плакальникам
    Все ви нерви лоскочите,
    Попіл ворушите сивий.
  •   * * *
    Живу в незалежній державі –
    Свої в мене сльози і сміх.
  •   Місто моєї любові
    Ти мене прийняло, не питаючи роду і племені,
    Всиновило блукальця, взяло під надійне крило,
  •   * * *
    По-гу-ля-ли!
    Крові набачились
  •   * * *
    Я досі не знав,
    Що свобода голодна і гола
  •   До свого п'ятдесятиріччя
    Давненько не пишуться вірші…
    Які вже там вірші,
  •   У Приайдар'ї
    Тут росте високосна трава-мурава
    І верба на гнучкому коромислі
  •   * * *
    обрій округлює очі осинені
    оси оснулі осоння озвучують
  •   * * *
    Витоптали душу копитьми,
    Лишивши слідів глибокі тавра,
  •   * * *
    Абстрактне поняття
    абстрактну й любов породило:
  •   * * *
    Не вживайте високих слів,
    Особливо ж тоді,
  •   Пам'яті письменника Миколи Хвильового
    Якої такої ще хвилі вам треба,
    Товаришу Хвильовий?!
  •   * * *
    Озивається до гори гора,
    До зорі – зоря,
  •   * * *
    Поза часом і простором
    Обертаємось ми,
  •   * * *
    Осіннім листком по холодному плесу
    Мій спомин пливе (Не мовчи – говори…).
  •   * * *
    Мій знайомець зібрав унікальну колекцію
    І тепер виставляє її
  •   * * *
    Я не тішив себе тим, що я – винятковий,
    Що між мною і масами – певна межа.
  •   * * *
    Я не в спромозі зупинить дороги,
    Що вигнулася луком через луки, –
  •   * * *
    На пероні стою в Ірпені…
    Між Луганськом і Львовом і між
  •   * * *
    Я завжди любив негаласливо,
    Про своє на Всесвіт не трубив.
  •   * * *
    А жінка в білому стоїть перед очима
    На відстані життя мого цілого,
  •   * * *
    ...І вже ніколи не було
    Такої світлої любові:
  •   * * *
    Воно приходить непомітно
    І полонить усе єство,
  •   * * *
    О лірико душі!
    Допоки йтиму
  •   * * *
    Осінь зронила останній листок,
    Останній листок, мов останню надію,
  •   * * *
    Найбільше ранком дорожу
    За те,
  •   * * *
    Сірооке моє дивенятко.
    Хочеш,
  •   Рудий Микита
    1. Давно
  •   * * *
    Продайте-подайте заради Христа –
    Країну ж до ниточки розпродверстали…
  •   * * *
    Уряд засіда в Палаці –
    Представляє нації,
  •   * * *
    Затріщали підмостки й підпорки «вертепу»
    І змаліли «клейноди» комунних часів,
  •   * * *
    У пізньому живем середньовіччі,
    У передчасному якомусь
  •   * * *
    А від річок лишились рівчаки,
    А від пісень – уламки,
  •   * * *
    Нової ми діждалися відлиги,
    Хоч надто й припізнилася вона:
  •   * * *
    Наздоганяє, наздоганя
    Помсти священної променем лазерним
  •   * * *
    Його не броня прикривала в бою,
    А «бронь» закривала від бою.
  •   * * *
    Відродись, Україно, не лишень хрестами
    На могилах козацьких посеред степів,
  •   Сповідальне
    Здрастуй, новий день нового ранку
    Свіжопідрум'янений та пишний!
  •   * * *
    Приїздять з Канади й Аргентини,
    Де чужі повітря і вода,
  •   * * *
    Скільки ж їх зосталось в тамтих таборах
    На семи колимських крижаних вітрах,
  •   * * *
    То найбільші страждальці твої, Україно:
    Сотні тисяч невільників хана й султана,
  •   * * *
    Не вистачить дніпрової води
    На сльози,
  •   Реквієм-попередження
    А вже Айдар не заливає луки...
    В очеретах заплуталися звуки –
  •   * * *
    Як же це страшно, коли у народу
    Мову віднято!
  •   Мазепа. Версія смерті
    Не знайшлося притулку Мазепі
    Ні в родинному тихому склепі,
  •   До слобідсько-українського козацтва
    Гріхи всі знявши із душі
    Й прадавні страхи-переляки,
  •   * * *
    За рікою в Ірпінському лісі
    Ми збирали гриби і горіхи
  •   * * *
    З дитинства знаю:
    Тільки жайвір
  •   * * *
    Люблю міста районного масштабу.
    Приземкуваті і непоказні,
  •   Мій Донбас
    Ти найбільше
    В моєму житті
  •   * * *
    Затуманились терикони,
    Геть відхлинула ковила,
  •   Сонет про сонет
    Сонетна форма й справді затісна
    Для почуттів сучасного поета.
  •   * * *
    Все важче легковажити.
    Роки
  •   Роздум про вічне тепло
    Ми гріємось душею
    Коло хліба
  •   Вірші з глини
    Він ліпив свої вірші з глини,
    Червоної від крові пращурів.
  •   * * *
    В городах верби гнуться до криниць:
    Напитися джерельної – на вроду.
  •   * * *
    Прив’ялу зелень
    Жовтень підпалив –
  •   * * *
    Співчуття і співщирість
    Незримо
  •   * * *
    Відійду за обрії уяви
    Тихо, без громів і блискавиць,
  •   Іронічний сонет
    У творчих пошуках невпинних
    Щодень, до самозабуття.
  •   * * *
    Яка висока виросла трава!
    Давно уже й не снилося такої,
  •   * * *
    Між білими руками піаніста
    І чорними руками хлібороба
  •   * * *
    Помирають поети –
    Невпізнані генії
  •   Серпнева гроза
    Сліпуча зав’язь блискавиці
    На гілці грому.
  •   * * *
    Я загнав коня свого в дорозі,
    А жар-птицю так і не здогнав…
  •   * * *
    Не щастить у коханні,
    А щастить у журбі,
  •   * * *
    Нехай останньому трамваю
    Терпець увірветься чекать,
  •   * * *
    У дитинстві казка
    В кожного була.
  •   * * *
    А ти віддавалася легко,
    Без артистичної немочі –
  •   Венера, якої не стало
    То було, мов казка предивна.
    То було, мов казка прадавня.
  •   * * *
    Трішки сумую.
    А втім – ненадовго,
  •   * * *
    Моя найкраща пісня ще не виспіла,
    Не вигрілась на щирому вогні
  •   * * *
    І мені захотілося власної пісні,
    (Є ж своя
  •   Сумна балада
    Та й розкішно ж погуляла вдова
    На чужому весіллі!
  •   ВЕЧІРНІЙ ЕТЮД
    Скінчивши буденні справи,
    Змийте втому на лицях!
  •   * * *
    До мудрих сивин
    Буду наївним хлопчиком,
  •   МІНОРНЕ
    Доцвітає кущик вереску.
    Лист жовтіє на тополі.
  •   * * *
    Можливо, я
    Колись уже під осінь,
  •   * * *
    Сонцевидий ранок. Мрійний овид.
    В’ється стежка,
  •   * * *
    Я стаю молодим кленом.
    Його корінням вростаю в землю,
  •   СОЛДАТСЬКА ВЕСНА
    Дністро,
    Стрімливий,
  •   БЕЗСОННЯ
    Не викреслити минуле з пам’яті,
    Мов на папері невдалий рядок,
  •   * * *
    Небо всеньке в зірках,
    Мов мундир у медалях.
  •   * * *
    Маленьке зерня, непримітне,
    Та ви загляньте в його суть:
  •   * * *
    Кажуть: зелений, ранній...
    Ранній, бо рано відчув,
  •   * * *
    Терикони.
    Тополі на обрії.
  •   Монолог відступника
    Уже давно немає і циганки,
    Що ворожила щастя на віки.
  •   * * *
    В болоті буднів борсаюсь надсилу,
    стрибаю з купини на купину,
  •   * * *
    Після осяяння – плачі,
    Похмурохмарна сльозотеча
  •   * * *
    Високий чорний хрест.
    На перехресті –
  •   * * *
    Це осяяння синню і осінню
    ця блаженна і тиха пора
  •   * * *
    То й що, як зопалу –
    В опалу?!
  •   * * *
    о Оріяно омріяна…
    …ріяна…
  •   В історичному музеї
    Експонат заклятої епохи
    все затьмив собою,
  •   Варіації
    Після боїв – руїна.
    На руїні –
  •   * * *
    Зі Львова прийшла телеграма,
    А я –
  •   * * *
    Сідаймо в електричку приміську
    І – по гриби чи по хороший настрій.
  •   * * *
    «Проснися і співай!» – такий девіз
    У дрібноти пташиної.
  •   * * *
    І мудрість повинна
    Від серця іти –
  •   О, жінка…
    О, жінка…
    Я їй лірику читаю,
  •   * * *
    Відчуваю землю під ногами
    Й можу, відштовхнувшись від землі,
  •   * * *
    Добре бути самим собою,
    Із собою самим, удвох –
  •   * * *
    Сльозиться зір…
    Все менше кольорів
  •   * * *
    Сміюся над собою,
    Регочу
  •   * * *
    Я в чисті лірики хотів,
    Щоб завжди бути архічистим,
  •   * * *
    В дзеркало заглянь –
    То океан…
  •   * * *
    Затопивши правічні дніпровські пороги,
    Ми зневажили батьківський рідний поріг…
  •   * * *
    Я сам себе лякаю час від часу,
    Аби чужих ще більше залякать:
  •   * * *
    Проснувшись, я завжди чекаю дива:
    Ось бризне сонце, росами загра
  •   * * *
    Дай, Боже, сили і снаги,
    І всевеликого терпіння
  •   * * *
    Ні, не можу – собака плаче,
    Навпіл душу мені розрива
  •   * * *
    Зоряно як на Вкраїні, горянко Зоряно!
    Плещуться зорі в Дінці, у Дніпрі і Дністрі...
  •   * * *
    Згадай мене. Опівночі поклич.
    Наклич у сни. Приклич до узголів’я.
  •   * * *
    Упала зірка – не шукай
    Серед колючої трави.
  •   За мотивами народної пісні
    Виїжджали козаченьки –
    Було поноченько,
  •   * * *
    Я так люблю цю землю придінцеву –
    Пшеничну, ковилову, чебрецеву,
  •   * * *
    Жіночій мужності віддавна
    Народ присвячує пісні.
  •   * * *
    Прощай, незгодо-непокоро!
    На цій межі
  •   * * *
    Любов завжди оптимістична:
    І на осонні, і в тумані.
  •   * * *
    Так порожньо і в хаті, і в душі,
    Незатишно, невтішно, безголосо,
  •   * * *
    «Ти мій, – ледь чутно шепотіла, –
    Ти мій навіки й на віки.
  •   * * *
    Йде по вулиці жінка літня,
    Світиться, мов зірка досвітня.
  •   * * *
    Катерино, ти знов приходила.
    Катерино, ти щось приховуєш.
  •   * * *
    Краса Донбасу не вражає зір –
    Її дано збагнути не одразу.
  •   Прапрадіди
    А були ж вони диваками,
    А були ж вони,
  •   Українізовані хайку
    Впала зірка на долоню
    прямо з неба…
  •   УКРАЇНІЗОВАНА ТАНКА
    Світ за очі… А що там,
    за овидом далеким,
  •   Жмуток пізніх троянд
    Напечу дерунів, як бабуся пекла по війні,
    Зверху смальцем поллю та ще й сіллю посиплю,
  •   Троїста музика слів
    Помолюся кожній вербі
    Над Сулою, в кінці городів:
  •   Зукраїнізована танка
    Осліпнув день –
    з очей туману плівку
  •   ВПІВОКА, УПІВДУМКИ, УПІВСЛОВА
    А я пасу думок своїх рої,
    допоки ще цвітуть поля й гаї,
  •   Коли словам не тісно
    Я самовидатний, бо видаюсь
    за власний кошт. Претензії не маю
  •   НА МОТИВ ЯПОНСЬКИХ ХАЙКУ
    Кохаюсь в рідній мові:
    Сам з собою
  •   ОСІННІ ВАРІАЦІЇ
    Оси висотали осінь
    Із осик, осок, осоту –
  •   На мотив японських танка
    Засліплений сонцем,
    Пірнаю в життєву глибінь,
  •   Епіграми на тему
    * * *
    Набивши руку на дрібній халтурі,
  •   Цикл мініатюр
    В яру – кротячі пірамідки.
    Які зворушливі вони,
  •   І ще один трилисник
    Півжиття проспавши п’яним сном,
    Я прокинувсь – і покинув пити…
  •   Трилисник болю
    Що я знаю про вселюдські болі,
    Щоби лікувать їх право мати?
  •   Чотири мініатюри
    «Секондхенду» не просто «Ура!» чи «Віват!» –
    Хай розляжеться «Сла-ва-а-а!» потрійне,
  •   ПЕЛЮСТКИ СЛІВ
    Попереду – тьма,
    А позаду – одні лише втрати:
  •   Мініатюри
    Грому –
    Щоб виляски на пів-планети,
  •   Мініатюри
    Виводять на прогулянку щодня
    Мене мої собачки невгамовні,
  •   ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ
    не розпалюйте вогнища ворожнечі
    на торішньому падолисті
  •   Акварелі
    В кам’яному лоні яру –
    Перевернутого дзвона –
  •   ТРИЛИСНИК
    * * *
    Яка притишена печаль!
  •   ВТЕЧА З ПОЛЯ ПОЛОВЕЦЬКОГО
    Вдарив кінь копитом:
    вже пора вирушати!
  •   Українці, хахли, малороси
    Та хто ж ми є? В якій державі
    Ми в землю ляжемо кістьми,
  •   * * *
    Ту грушу,
    Що геть здичавіла,
  •   * * *
    «Раби – не ми»?
    Таки ж раби!
  •   НЕТРАДИЦІЙНИЙ СЮЖЕТ
    Мене сиротою зробили свої ж –
    Комуністи,
  •   * * *
    А все ж пролетарі перестарались!
    І землю прогуляли, і завод,
  •   * * *
    Рідним яничарам
  •   * * *
    Такі вродливі молодиці
    на Білопільщині моїй,
  •   РЕКВІЄМ ПО СОСЮРІ
    Такого солов’я не стало
    В саду поезії!
  •   * * *
    Гарцювали дощі,
    Толочили траву...
  •   * * *
    Пора й тобі у вирій відлітать,
    Моя задумлива осіння ноче.
  •   В осінньому саду
    Достигле яблуко аж сяє.
    Таке усміхнене,
  •   * * *
    Водорості зелені
    Вмить обплетуть плавця…
  •   * * *
    Ріка за обрієм впадає в небо,
    І небо розливається ушир:
  •   * * *
    А що станеться так,
    Я не мав і на мислі…
  •   * * *
    Міського в нас – лиш одіж та манери,
    Та, мов дроти високовольтні, –
  •   * * *
    Чолом тобі, спохмурене чоло
    Мислителя!
  •   * * *
    Матері посадили край шляху
    Терпкі свої болі,
  •   * * *
    Танцювали тато з мамою
    На моєму на весіллі...
  •   * * *
    Мати сіяла льон.
    Льон скосила війна.
  •   * * *
    Маленьке зерня, непримітне,
    Та ви загляньте в його суть:
  •   Диптих
    Сни по казармі навшпиньки ходять,
    І ходики ходять вночі обережно...
  •   * * *
    Ти чекаєш від мене листів,
    А я знову в далекій дорозі.
  •   * * *
    Сади нудьгують заосінені,
    безвільно опустивши руки...
  •   Батько
    Я ніколи не бачив його.
    Але в смерть безглузду – не вірю:
  •   * * *
    Немов зійшла з картини Тіціана
    пробуджена неспокоєм Венера,
  •   * * *
    Ти весела така,
    ти лагідна,
  •   * * *
    Липень, чудовий липень!
    Пахнуть медами липи,
  •   * * *
    Сонце із моря виринуло.
    Рибалки напнули вітрило
  •   * * *
    Не пережите,
    а просто прожите
  •   * * *
    При дорозі подорожник
    Кучерявий килим стеле
  •   * * *
    Зарубцювались окопи –
    Рани на тілі землі.
  •   * * *
    Моє маленьке юнацьке серце
    Вмістило в себе високе небо,
  •   * * *
    Ми блукаємо довго по світу,
    Доганяючи в вибалках літо,
  •   * * *
    Голубіють за Карагандою
    Згорблені, прибиті вітром сопки.
  •   Море
    Споконвіку ніким не зборене,
    хвиль рубцями
  •   ЖОВТЕНЬ У КИЄВІ
    Столичні пагорби сповила павутина
    Осінньої зажури, а в мостах
  •   * * *
    Спасибі за посмішку щиру,
    Заплаканий вересню!
  •   * * *
    Я проґавив ту ніч,
    Коли зорі ще падали в серпні,
  •   * * *
    Відтоді, як сміюсь
    Я над самим собою,
  •   * * *
    З Володею Івасюком
    Я грав у Гагрі на більярді.
  •   * * *
    ...і вищої в житті не знаю честі,
    аніж стоять хрестом на перехресті
  •   * * *
    Хоча б одного жайвора у небі,
    бодай одного перепела в житі
  •   * * *
    Прожив не так, як би того хотів,
    Та не дано людині двох життів,
  •   * * *
    Мов через мінне поле,
    Йду по останніх днях...
  •   ДО ПОДІЙ У КРИМУ
    Не второпав – потрапив туди,
    де одні остолопи
  •   * * *
    Спивайтесь, хто хоче і може,
    Хто з ранку до вечора п’є,
  •   * * *
    Занехаявши рідну мову
    І зневаживши власний рід,
  •   * * *
    Вишнево-калиново-солов’їна
    Країно, чом я змушений вмирати
  •   * * *
    В бездарній п’єсі
    Преганебну роль
  •   * * *
    Білопілля, Верхосулля –
    Ось моя адреса
  •   * * *
    Надіє з нами будь не обійди
    нікого в цім застоллі тихим чаром
  •   ПІЗНЬООСІННЄ ПОБАЧЕННЯ З БАТЬКІВЩИНОЮ
    Омилося серце слізьми і дощем.
    Дощем і слізьми. Недалеко від Сум.
  •   * * *
    Мамо, сказав би вам
    «Здрастуйте!»,
  •   * * *
    Осяяний осінню,
    Сам осенію.
  •   ДО ОСЕНІ
    Нам є про що помовчати,
    А літу
  •   * * *
    У сині шиби сонно грюка
    Гіллястий вітер,
  •   * * *
    з-нічого-з-нічого-а-знічев’я
    запалюсь і зопалу спалю
  •   * * *
    Творити чисту лірику не вмію,
    Хоча й люблю природу і жінок, –
  •   «Слобожанський Спас»
    В тиші тиш між берегами
    В комишах не спить вода –
  •   * * *
    Коли в моїх роздумах
    знов затівається сварка
  •   * * *
    Вже й свої-найсвоїші своїх обдурили
    і чужим-найчужішим, взяли, продали –
  •   * * *
    Не викроїти путніх рим із суржику,
    що зріс на пустирі заматерілому
  •   * * *
    Будеш знов, Ісусе, на Голгофі
    мученицьку смерть за нас приймати,
  •   СПЕКА З НАЦІОНАЛЬНИМ ЗАБАРВЛЕННЯМ
    Бермудська спекота в тьмутаракані
    луганській. Бомбардують абрикоси
  •   * * *
    Я з геніями пив і похмелявсь
    З пігмеями, не вартими уваги
  •   * * *
    Присліпла свічка осовіло кліпає,
    Припрошує мене до каяття...
  •   * * *
    Боюся, що не встигну, – поспішаю
    довершити початки до кінців,
  •   ТУТ НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГО
    Вільхове Верхосулля –
    Вербова журба в оболонях
  •   * * *
    Ні, не Баба-Яга –
    Кістяної ноги не було –
  •   * * *
    Тісно й на цвинтарі,
    Не пропхнешся –
  •   * * *
    На-здо-же-ни!
    Мені уже піввіку,
  •   * * *
    Мов не було тієї ночі,
    Коли із неба всі зірки
  •   * * *
    …мстива й жорстока,
    Груди хіба що роздерти мені?
  •   * * *
    Не з похмілля болить голова –
    Від високого тиску.
  •   * * *
    Сиве плесо –
    Ні сплеску –
  •   * * *
    Самоїди ми і самовбивці.
    Хто зробив нас такими й коли?
  •   Типаж
    До нестями впився
    І лежить
  •   * * *
    Вимирають поети, як мамонти,
    В цій мерзоті чи мерзлоті…
  •   * * *
    «Туман яром, туман…»
    А долини
  •   З ІСТОРІЇ СІЛЬСЬКОЇ УКРАЇНИ
    Хуторяни втікали з села,
    Селюки пропадали в місті.
  •   * * *
    Україна – мати.
    А держава –
  •   * * *
    Ця мова могла
    Народитися тільки в раю...
  •   ВРАНІШНЯ МОЛИТВА
    Праведний Боже наш, іже єсі
    На небесі, опустися на землю:
  •   КОЛИСЬ У НАС…
    Лист від майбутніх наших
    нащадків – до нас
  •   * * *
    Колядує дитинство моє
    під січневими вікнами.
  •   * * *
    Поезія для мене - та ж потреба
    Щоденно фіксувати почуття
  •   * * *
    На перехресті, наче на хресті,
    лишився я на самоті з думками:
  •   Сучасні яничари
    Земля таких не прийме,
    Не пригорне –
  •   Мій день народження
    Нічого не болить –
    І то вже слава Богу,
  •   Фантасмагорійне
    Полковник Ніс
    (ім’я таке чи псевдо?)
  •   * * *
    Провідниками нації стають
    поети провідні -
  •   МОЯ ДЕРЖАВА*
    Яка страма – біля керма
    Керманича нема!
  •   * * *
    Полечу не від Сяну до Дону,
    обидва нагостривши крила,
  •   * * *
    Тиша майже сільська на моєму обійсті –
    спочиває душа від гармидеру,
  •   * * *
    Цвітуть фіалки синьоокі
    в моїм саду,
  •   * * *
    Всі ярлики познімали з небіжчика –
    Голий
  •   * * *
    Моє село. Моя Сула.
    І те, і те - єдине й сокровенне.
  •   * * *
    Пересічного українця
    Пересічний менталітет:
  •   * * *
    Здавалось, давно вже покінчено з культом...
    Так ні: залишилась від культу культя!
  •   ЄРМАКІАДА
    Кортес і Пісарро – конкістадори,
    Бандити...
  •   ***
    Було їх п’ять разів по штири,
    Чи, може, шість разів по три,
  •   * * *
    "Мечі перекуємо на орала…"
    Уже перекували
  •   Олені
    Твоїми очима дивлюся у твій телевізор
    І бачу вируючий вулик Верховної Ради,
  •   ***
    Ми й нині щедрі,
    Як були,
  •   * * *
    Переписуймо
    Перебріхану
  •   * * *
    Коли брехня відлине від підніжжя
    Тарасового пам’ятника,
  •   * * *
    Перечорніли голуби
    на воронів, а ті обсіли
  •   * * *
    Кукурікаєм –
    кожен за власним тином,
  •   * * *
    О, то була епоха із епох!
    Після страхіть війни і жнив голодомору
  •   * * *
    Ні у влади не прошу, ні в Бога
    милості для себе і сім’ї –
  •   * * *
    Тож, певне, через переляки
    В суцільну непровидь нічну
  •   * * *
    Незатишно Тарасові в Луганську,
    Тому й передгрозово хмурить брови:
  •   * * *
    Ця ніч – як вічність…
    Фарисеї
  •   ***
    Посмакувати
    Плодами біблейського древа,
  •   Опікуйтесь поетами живими...
    Світлій пам"яті поетів-учителів, поетів-друзів
  •   Ліні
    не вживаю нічого
    крім чаю
  •   * * *
    "Лисиці брешуть на щити..."
    А блискавиці – крешуть.
  •   * * *
    Я з твоїх заграбистих лабетів
    Вирвуся за будь-яку там ціну!
  •   Письменницький "Еней". Ретро
    Цікаві люди – класики великі і не дуже,
    Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
  •   * * *
    Любилися - ночей не рахували.
    Прощалися - і жодної сльози.
  •   Болгарія (переклад з Георгі Джагарова)
    Земля моя з долоню…
    Ти одна
  •   Вітчизна (переклад з Геннадія Суздалєва)
    Стану біля річечки Непрядви -
    світлої, священної води
  •   * * *
    і я на верлібрі –
    горбатім верблюді –
  •   * * *
    Це яку вже осінь зустрічаю
    Стримано, неначе й не свою…
  •   * * *
    Занепадаю. Пропадаю. Та припадаю
    до твого тіла, ріднокраю, бо добре знаю,
  •   * * *
    Сиджу на покуті святім, умиротворений,
    під осіянними іконами, під омофором,
  •   * * *
    Термінову даю інструкцію,
    щоб могли всі невігласи знати:
  •   * * *
    Тиха, розважлива осене,
    Тихо мене врівноваж:
  •   ***
    Допоки в роботі – живу,
    Хвилююся в бурях обурень,
  •   ***
    Відходять у вічність поети –
    Титани
  •   ***
    Чи страшно помирати?
  •   ***
    Мудрим вже ніколи я не стану,
    Хоч і досвід маю немалий…
  •   * * *
    Печаль моя печаллю приростає
    напередодні свята... В самоті
  •   * * *
    Моя чара по вінця налита.
    Чи-то аква, чи-то оковита...
  •   * * *
    Немов розп’ятий на хресті
    (хай Бог простить) я почуваюсь,
  •   * * *
    О як я втомився! Лягти б горілиць
    на теплу річкову хвилю...
  •   * * *
    Ось квітка розкішна – лишень зірви
    і нюхай, цілуй пелюстки полум’яні...
  •   * * *
    Дні такі неповторно гарні
    і шипшина під вікнами зацвіла.
  •   * * *
    Я легковажу словом не щодня,
    Точніше, не завжди словами граюсь –
  •   * * *
    Солодкий сон – солоний просин
    Сльози,
  •   Осіннє
    Снується павутина. І на ній
    Роси разок – мов ластівки на дроті,
  •   * * *
    Лікуюся твоєю гіркотою,
    калино прибережна, – бережи
  •   * * *
    Поголюся – помолодшаю,
    може, ще й порозумнішаю,
  •   * * *
    Ніхто так щиро не пригорне,
    В обійми теплі не схова
  •   Кредо сивого смертника
    Встаю удосвіта – бриню,
    мов жайвір піднебесний:
  •   * * *
    О, жінка…
    Я її увіч не бачу –
  •   * * *
    Хіба ж я хочу сліз твоїх?!
    Вночі,
  •   На дві недолі розділим долю, або Заради доль і щасть...
    Нестале все.
    Гадання чи прогноз
  •   Вулиця до храму
    І став ти сам дорогою до храму
    Посмертно:
  •   * * *
    У ясних ясенах джерело
    Через трави заплутаних снів
  •   * * *
    Пощерблена плита –
    Каррарський білий мармур:
  •   Русскоязычные стихи
    Любили девушки и нас
    на всем союзном сверхпространстве,
  •   * * *
    Час так прудко збігає:
    вже й ніколи жить,
  •   * * *
    Не бійся осені. Вона
    приходить вчасно.
  •   * * *
    Тче літо свій рушник і вишива
    На ньому найпремудріші узори:
  •   Так собі...
    Нікого... Один на один
    Зі своєю совістю.
  •   * * *
    Жаліслива тягуча пісня
    з призабутого повоєння
  •   * * *
    Цей мертвий штиль...
    А як добутись берега,
  •   * * *
    Молодим - своє: спокуси, знади,
    Скепсис та іронія... А ми
  •   * * *
    Провітрю леготом і променем прогрію
    Свою кімнату вікнами на схід,
  •   Мінор, іще мінор...
    Мамо,
    Я до вас добирався, як міг, з Казахстану і Півночі,
  •   УКРАЇНА СЬОГОДНІ
    На тлумнім роздоріжжі
    Вселюдському,
  •   Під загрозою сліпоти
    «Не дай Бог осліпнути!
    Краще померти,
  •   Гіркий жарт
    Молодиця – поріддя враже! –
    Присусідилась, присмокталась
  •   * * *
    Ти сколихнула душу всю до дна.
    Та що там сколихнула –
  •   * * *
    Ремонтую потроху своє відпрацьоване тіло,
    Бо нема запасного, а це вже не личить поету
  •   * * *
    Чого ж бо я заслабував,
    Захникався на кухні?!
  •   * * *
    Зніяковіле обличчя Наталі
    Хочеться взяти ніжно в долоні
  •   * * *
    Хочу – не хочу...
    Перехотілось,
  •   * * *
    Хтось торкнувся мого серця
    Обережно-обережно,
  •   * * *
    Видатні, як правило, невдатні
    Видаватись. Вдатних – видають.
  •   * * *
    Той поїзд переслідує мене,
    І навіть там, де колії немає.
  •   * * *
    це б камінь скинути з душі
    на путівці розгрузлім
  •   Дочка. Пошук порозуміння
    Ми справді ще не вмієм дорожити
    Малим достатком,
  •   * * *
    Спасибі за посмішку
    Й чашечку кави.
  •   Капличка в Луциківці
    На узвишші-узліссі-узбіччі
    Ледь міріє – така невеличка,
  •   * * *
    … пройдусь по Кучерівці,
    Де від падолисту все рябе.
  •   * * *
    Рятівною соломинкою
    Ти завше була для мене –
  •   * * *
    Собаки гавкають,
    А каравани йдуть,
  •   Самоідентифікація
    Не претендую на "салямі"
    Чи "івасі", тож не просю…
  •   * * *
    …і тиха мова
    в якій трикрапка важить більше слова
  •   * * *
    Весна українська зів’яла й пригасла,
    спалилась дощенту від літньої спеки…
  •   Втрачена дорога
    Я сторопів: за поворотом
    Нема дороги – лиш рілля,
  •   * * *
    Лечу й лечу не в тому літаку,
    І жоден аеродром
  •   * * *
    Над Уманню – осіння блякла синь,
    Жовтневим променем ледь-ледь зігріта.
  •   * * *
    Ходили ми по листопаду
    в Позагайдар’ї восени,
  •   За мотивами "Слова про Ігорів похід"
    Путні вітри поженуть нас до Глухова
    через путивльські фортечні вали...
  •   * * *
    Об’єднає народ
    лиш ненависть до влади,
  •   Моєму штатному хулителю
    Не кип’ятись і воду злий!
    Своїм походженням і зростом
  •   * * *
    Вистукує потяг:
    До-до-му, до-до-му,
  •   Умовна епітафія на умовній могилі
    Тут (умовно) почили в Бозі
    Ті, хто вмер у далекій дорозі,
  •   * * *
    Якби ж не пудова авоська
    І торба – аршин на аршин –
  •   * * *
    Запрошуєш у гості,
    А сама
  •   * * *
    Живу -
    Ніхто не знає,
  •   * * *
    І все ж на цвинтар я привів
    Свою стражденну душу
  •   * * *
    Ну що ж, моя любове неземна,
    Можливо, справді треба повертатись
  •   * * *
    Жодна з тих, неземних, як здавалося, і неповторних,
    Як вважалось колись мені, іспит не склала простий
  •   * * *
    Не розсипайте бісер слів
    Перед усміхненими щиро
  •   * * *
    Промиготів, неначе зайчик сонячний.
    Розбився келих мій – вино розлито…
  •   * * *
    Запізніла любов
    Підійшла і зухвало сказала:
  •   ЗВОРУШЛИВЕ
    Моєю ти музою будеш?
    Серденько своє перетрудиш!
  •   * * *
    Чи осінь, чи старість, чи просто утома
    І тіла, і духу – одна лиш задума
  •   ОСІННІЙ МАЖОР
    Дерева самоспалюються.
    Буйний
  •   Взаємини
    Мене цькують уже свої –
    Не глитаї чи бюрократи –
  •   Ранок
    Вслід за дощем пройшовся по росі,
    Позолотивши сонцем вуса сиві…
  •   ТРИПТИХ КОХАННЯ
    І треба ж отак негадано,
    І треба ж так несподівано:
  •   * * *
    Ще не помер,
    А вже лечу
  •   Крізь марево літ
    В білій льолі січневих снігів
    (а манишка –
  •   У витоках Сули
    Змаліло все, знікчемилось потроху
    за півстоліття – де мені знайти
  •   * * *
    Ми з мосту дерев’яного стрибали
    В блакитний вир. Було це по війні.
  •   * * *
    І спокута свята...
  •   Свято Трійці, або Зелена неділя
    Хатні стіни крейдою, а долівку глиною
    мазала бабуся звечора у п’ятницю,
  •   Гіпертонічний криз
    Всю ніч мені дощило. Недарма
    Я борщ варив. А в голові варилось
  •   Вдовина вірність
    Його немає. Він помер...
    Сама його і хоронила.
  •   * * *
    Система? Так. Але не лиш вона
    Вбивала Стуса -
  •   Кепський настрій
    І знов збирається на дощ –
    Така погода вередлива
  •   * * *
    Чаєпиття з тобою – насолода,
    Одна з найвищих: навіть захмелів
  •   * * *
    І жодної дощинки в хмарі.
    Дощенту спалена трава.
  •   * * *
    У найтихішім сватівськім готелі,
    В самотині, заглиблено-нічній,
  •   Оди з нагоди
    В.Ф. Януковичу
  •   * * *
    Ніяк ми не поділимо свої
    обов"язки - заваджують амбіції, -
  •   * * *
    Я сам собі і партія, і блок
    опозиційний - маю всі засади
  •   * * *
    Така вродлива і така самотня!
    Темнішає очей її безодня,
  •   * * *
    Немов бджола до квітки,
    Я до неї
  •   Скоробагатькам
    За бороду Бога не можуть
    вхопити,
  •   ЖУРА ЗА ЖУРАВЛЯМИ
    Знаю, в чужині за ріднокраєм
    Журяться без краю журавлі...
  •   * * *
    Сльози краплинка бурштинова
    Спливла-скотилася з-під вій,
  •   МІНІАТЮРИ
    В моїй нещасній стороні
    Мені судилося єдине:
  •   * * *
    А мій вертеп триває і триває,
    І, як завжди, вирує череда –
  •   * * *
    Скаржимось на долю безголову,
    Товчемо холодну воду в ступі:
  •   * * *
    а в Буськім парку сокорі
    не для сокири сотні років
  •   Сорок третій. Рудка
    … Шпанські вишні густо розрослися
    На руїні. Лиш надходив ранок.
  •   * * *
    Я не знаю батьків
    І не маю батьківського спадку -
  •   * * *
    у неї крил нема а ти
    її примушуєш літати
  •   * * *
    приголубився до тіла що не сміло
    запалати й запалити і спалить
  •   * * *
    моє предивне дивеня
    в такій простенькій оболонці
  •   * * *
    По долі моїй.
    Мов по Дикому полю,
  •   * * *
    Привітав мене Володя Просін
    з Днем журналіста...
  •   * * *
    Душа то мудра, то наївна…
    І в роздумах гублюся я:
  •   * * *
    Під вікном під моїм тихо кінь заіржав –
    То приїхав з Монголії друг Суренжав...
  •   * * *
    Поезія – це стиснута пружина
    Думок і почуттів твоїх, поете:
  •   * * *
    Помиляюсь. А потім караю
    Сам себе за негідний вчинок.
  •   * * *
    Нікого... Один на один
    Із своєю совістю.
  •   * * *
    Пожовкле листя на мої стежки –
    Нагадування зайве про розлуку –
  •   * * *
    Помирають поети -
    Невпізнані генії
  •   * * *
    Надіюсь, не згорять мої рукописи
    в тюремних сейфах офісів приватних,
  •   * * *
    Колись до мене ставились, мов рідні,
    Пили – за мій рахунок,
  •   * * *
    Я тобі не суддя і не кат
    І не стану тобі на дорозі –
  •   * * *
    Нестале все.
    Гадання чи прогноз
  •   * * *
    Навіщо я тобі?!
    У тебе – муж,
  •   Таємниця зникнення Луциківської святині
    Не знав Булатович,
    Яка його жде
  •   * * *
    Скільком брехунам ти повірила, мамо,
    В наївності щирій своїй?!
  •   * * *
    Коротка баєчка:
    Були –
  •   * * *
    Невже щасливі зрадники мої –
    Мої багаторічні щирі друзі,
  •   * * *
    Крізь вікна замуровані не бачу,
    що діється у світі. Ночі й дні
  •   На грані зневіри
    Я незлюбив тебе. Свій гріх
    Я відмолю колись, бо знаю,
  •   * * *
    Все більше телефонних номерів
    Обрамлюю печалі чорним кольором...
  •   Україні
    Тепер іще пекучіше люблю
    Голодну і шельмовану зусюди.
  •   * * *
    Погода така мінлива:
    То злива, а то – туман…
  •   Березень п"ятдесят третього
    Наша глиняна хата солом’яностріха
    Смертю Сталіна не переймалась нітрохи
  •   * * *
    Розворушу байдужу душу,
    Примушу душу до душі
  •   Кінець сільської ідилії
    Поховали бабу Варку
    Аж чотири діди,
  •   * * *
    Луганським ластівкам іще літається
    над хатами заплаканих Ганнусь
  •   КОЛИ ТІСНО СЛОВАМ
    ЩО КОЛИ ПИШЕТЬСЯ
  •   Знічев"я, так собі, між іншим...
    Жила в селі сім’я Кочури –
    Дід з бабою, пістряві кури,
  •   Ностальгія
    Не був давно я в Києві.
    А це
  •   * * *
    Україна славилась гетьмАнами,
    Що тягли країну врізнобіч…
  •   * * *
    Поети долі не обирають…
    Коли надія в душі вмирає,
  •   * * *
    Гальмуються реформи. І нема
    Чим змазати ресори і колеса.
  •   Напередодні
    Напився Хмель. І непрохмільно
    Гуде гульба в Чигирині,
  •   * * *
    Столичні – ті, як правило, окличні,
    А маргінальні – звісно, запитальні;
  •   * * *
    Завжди, коли я приїздив
    На день чи два до Буська,
  •   * * *
    В яку ж оце безвихідь я заїхав,
    де ні слівця, ні промінця – нічого, –
  •   * * *
    Спасибі, що хоронять поступово,
    аби адаптувався до екстриму
  •   Останній бій
    Останній бій під вишнями...
    Всі гості
  •   * * *
    О, славолюбія мікроб –
    Він душу наскрізь проїдає!
  •   * * *
    Кругом одні лишень лауреати…
    Тож висуну і я себе самого
  •   * * *
    Ненависть виростає із любові,
    в розорі процвітає і руїні…
  •   В музеї Олександра Олеся
    Мене моє майбутнє не ляка,
    хоч можу і загинути наразі
  •   Про «старшобратство»
    Напівлюбов, напівненависть –
    Ворохобня і ворожня…
  •   На батьківщині
    Стовпової не стало дороги –
    Наче корчами спутало ноги...
  •   * * *
    Мовчить стривожена,
    Стриножена,
  •   * * *
    Спекулюють на цінностях віри,
    наживаючи капітали,
  •   * * *
    Поетів,
    справді талановитих,
  •   * * *
    Вийшла книжка – а радості мало
    Й для родини нікчемний "навар":
  •   Комуніада
    Комуняці дали по мордяці,
    Не сказати б, що дуже,
  •   * * *
    Я зануда, яких – пошукати, –
    Ані зладу зі мною, ні ладу:
  •   "Націоналіст"
    Легко бути патріотом
    Зарубіжної Росії
  •   * * *
    Як гарно все!
    За святом – свято
  •   * * *
    На розі, чи, наразі, на ребрі
    Валютного кіоску, що на ринку,
  •   * * *
    Хочеться світлого, трепетноніжного,
    Втішногосподнього –
  •   Савур-могила
    В затишній і тихій ковилі,
    В епіцентрі епосного степу
  •   * * *
    Мене повчали графомани
    Ще сталінського вишколу:
  •   * * *
    Нехай моєму недругу болить
    Душа –
  •   * * *
    Сумна картина:
    За селом,
  •   * * *
    Ясеново-кленова Рудка –
    Там початки мої...
  •   Зелені ночі і зелені дні
    Що буде – невідомо. Що було –
    Здається незначним, не вартим слова.
  •   * * *
    Я Рибаса пригадую слова:
    "Хто хоче свята – той діждеться свята,
  •   * * *
    Як рубали мою тополю,
    Не чиюсь, а мою тополю,
  •   * * *
    Я рвонувся до волі,
    Хотів обхопити руками
  •   Про тих, самовдоволених
    Живуть, упевнені в собі
    І задоволені собою,
  •   * * *
    Не залишай мене напризволяще,
    Щоб я терпів, і терпнув, і не жив.
  •   * * *
    …А Дубно знов у стороні
    Незапланованій.
  •   * * *
    Може –
    Хочу вірити, що, може,
  •   * * *
    Все повернулось "на круги своя"...
  •   * * *
    Хрущовська армія
    І брежнєвська газета
  •   * * *
    Зими цілунки крижані
    Й цупкі обійми хижі...
  •   * * *
    Я знаю:
    Закінчиться буднем
  •   * * *
    Поети, що стояли за народ,
    Народними ставали "ворогами"
  •   * * *
    В Будапешті, Празі і Кабулі,
    На чужій землі, чужій межі
  •   Після відвідин Сучої балки
    Ні, не можу спокійно спати,
    Бо в Луганську – свої Куропати,
  •   * * *
    о Оріяно духмяно аж п'яно
    де чебрецями а де ковилою
  •   * * *
    Його не броня прикривала в бою,
    А "бронь" закривала від бою.
  •   ДЕВ’ЯТЕ ТРАВНЯ
    Дев’яте Травня.
    На столі – вино,
  •   * * *
    Тиловики сьогодні в авангарді:
    підтягнуті, джигунисті такі,
  •   * * *
    Полеглим – вічна пам’ять!
    А живим –
  •   * * *
    І перший постріл світової,
    І перший вбивця світовий
  •   Інтернаціоналіст
    Варить кашу в полив’янім горщику
    І помішує ложкою дерев’яною…
  •   Вічна тема
    Хоч критик скаже: «Тема не нова», –
    Відмовитись від неї я не можу.
  •   * * *
    імперії спроможні породити
    лиш пушкіних і кіплінгів
  •   * * *
    Проплакався ранок:
    Будь ласка,
  •   Перемінився цілий світ
    Зелене море кукурудзи
    От-от, здається, захлине
  •   * * *
    Свячену крашанку насилу
    Кочу з минулого туди,
  •   Образок про мірошника Яриша і його млинці
    "Діду Яриш, куди ти шпариш?".
  •   * * *
    земля моя –
    писанка неперевершена
  •   Верхосульська жалоба
    Міліє річка – мов душа міліє,
    І пам’ять поглина трясовина,
  •   ПОБУТОВА ЛІРИКА
    Жура осіння імпонує
    Моєму настрою:
  •   * * *
    Зморившись, задрімав…
    Хоч уві сні явилось
  •   * * *
    Я не жив на землі.
    Я літав,
  •   * * *
    Перемігши себе,
    Переміг
  •   * * *
    Голова ж ти моя розбідова,
    Посадова покищо...
  •   * * *
    Осіння жінка…
    Поступаюсь місцем
  •   * * *
    Яка мізерія: мене
    Заочно обплювали!
  •   * * *
    Крізь блакитну фіранку ранку
    Видивляю щасливий день,
  •   * * *
    Гвардійці поетичного пера –
    Місцевих літоб’єднань ветерани –
  •   * * *
    Щось я затримався на цім
    Холоднім полустанку.
  •   * * *
    Стежка добігає до Осколу
    І стрибає з кручі стрімголов
  •   * * *
    І канула епоха листування.
    Як мовиться, у вічність.
  •   ДЕЩО ПРО БОЖІ ЗАПОВІДІ І НЕ ТІЛЬКИ ПРО НИХ
    З дня народження я безбатченко:
    Батька вбито десь на війні...
  •   * * *
    Я самовидатний, бо видаюсь
    за власний кошт. Претензії не маю
  •   * * *
    Забув, кого ненавидів. І добре,
    Що не згадаю. Справа ж не така
  •   * * *
    Ховають – ще живого! – Низового
    на звалищі-руйновищі Донбасу,
  •   * * *
    Осінь осіняє синє
    сивою осмутою осоння.
  •   * * *
    Простіть мені, люди, одне
    Єдине, що рве мої груди:
  •   * * *
    Як я почуваюсь? Начуваюсь
    Після всього. Висновки роблю.
  •   ПРО ОБЕРЕЖНІСТЬ
    Необачно перейшов дорогу
    Мстивому – і жду тепер біду:
  •   Боюся, що не встигну
    Боюся, що не встигну, – поспішаю
    довершити початки до кінців,
  •   * * *
    Не дотяг до генія,
    але
  •   * * *
    Хороню, поминаю, оплакую
    Сам себе на руїні життя,
  •   У ЗАТІНКУ ПІГМАЛІОНА
    Ховались ми від самоти-зажури
    У свій маленький герметичний світ,
  •   Мої, мої...
    Мої коти, мої собаки,
    Я вас годую і люблю.
  •   * * *
    Дочка з Феодосії
    Телефонує мені –
  •   * * *
    В епоху відьмаків і коновалів
    Я вперше роздивився,
  •   * * *
    Сіється дощик – роситься
    Спріла трава-мурава.
  •   * * *
    Вже багатьох не стало. Не стає
    Печально і трагічно. Вже ночами
  •   * * *
    Букет осінніх квітів на столі –
    І радує мене він і печалить:
  •   * * *
    Добро не є великим чи малим:
    Воно – добро! На противагу злому –
  •   * * *
    І хочеться позаздрити комусь
    Славетному,
  •   * * *
    Я так іще ніколи не писав:
    Мов дихаю пречистими словами,
  •   * * *
    Живу – хапаюся іще
    Я за солом’яний промінчик –
  •   Між іншим
    Спільників – тьма.
    Однодумців – нема.
  •   Мозаїчні уламки
    Любов моя – трава під падолистом:
    Іще зелена, тільки ж нестійка
  •   * * *
    Тече Лугань у великодню рань,
    купає явори… І добре все би,
  •   СОРОК СЬОМИЙ
    Водночас жайвір і ковадло в кузні
    Розпочинали день в селі моєму,
  •   ІСТОРІЯ, ЯКА НІЧОГО НАС НЕ ВЧИТЬ
    Вхоркалися коні…
    А прудкі тачанки
  •   * * *
    За келихом вина
    Згадав про тебе
  •   * * *
    Усім ІванАм – ІванИ
    І всім Пигулям – Пигулі!
  •   * * *
    Було село –
    й нема села.
  •   В Сумському соборі
    Давно від атеїзму прохмеливсь –
    І слава Богу!
  •   На колишньому цвинтарі
    Ні барвінку, ні черемхи, ні бузку, –
    А були ж усюди – щонайкращі, –
  •   ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ
    Як повінчати небесну поезію
    З нашою вельми буденною прозою?
  •   * * *
    Наївне
    Зваблює старого,
  •   * * *
    Зелене зовні,
    А яка
  •   * * *
    О як мої коханки постаріли,
    Ті, що горіли зорями вночі
  •   * * *
    Маківкою пишною в городі
    Ти буяла в місяці маю,
  •   * * *
    А вода текла собі й текла,
    І літа спливали за водою,
  •   * * *
    Вже голос твій не гріє – охолонув,
    І в рурці телефонній шерех слів
  •   * * *
    Тут лежать… На плитах – імена…
    Кількасот. Умовно. Білі кості
  •   * * *
    На одну чуттєву хвилю
    Налаштовані два серця –
  •   Батуринський мотив
    Мав рацію Іван Мазепа:
    ми славу плутаєм з неславою,
  •   Прелюд зрілості. 1960
    Я привчав себе, непокірного,
    жити поповзом, напівподиху,
  •   * * *
    Людоньки поетам співчувають,
    Сльози не приховують свої:
  •   Моя провінція глибока
    Закурявіла кураїна.
    В раїнах – кіптяви рої.
  •   * * *
    Де річка Сож і річка Здвиж,
    Де Убідь, Удай, Уди,
  •   Чудасія
    Сідав на коня – зачепилась матня
    За вигин Дінця…
  •   * * *
    Гоп! – яка раптово екзотична,
    Гоп! – яка підскочисто-легка
  •   * * *
    Душа добром перецвіта,
    Мов папороть казкова,
  •   * * *
    А нове покоління вибирає… поезію.
    Ди-ви-на?!
  •   Самоіронія
    Обтяжений несплатними боргами,
    спокутою полегшую гріхи,
  •   * * *
    Не заважаю нікому
    Справді великому,
  •   * * *
    Дожити б до травня лишень,
    А рідне село підожде...
  •   * * *
    Живу в чужому вирії,
    А втім
  •   * * *
    Село. Сула. Зверну направо,
    Де понад грейдером поля
  •   * * *
    Село моє. Сула моя.
    Верба гілки заламує.
  •   * * *
    Сула моя. Село моє.
    Всі хати – під соломою.
  •   * * *
    Сльозо моя, бідо моя – Суло,
    Пропаща моя радосте єдина,
  •   * * *
    У відчаї,
    Крім чаю,
  •   * * *
    Осяяний осінню,
    Сам осенію.
  •   * * *
    Розвалюймо систему – на руїні
    Постане, врешті, пружна і тужава,
  •   * * *
    Ніхто не сватає, не кличе, не запрошує
    на мітинги майданні чи застолля...
  •   * * *
    Соромимось зізнатися в любові
    До України,
  •   * * *
    Встаю раненько – Бог мені дає
    І теми свіжі, і хороші рими.
  •   * * *
    Перечорніли голуби
    на воронів, а ті обсіли
  •   * * *
    Плюю на всі канони!
    Де сяду, там і встану,
  •   Дещо про віршописання
    Я читачам лапшу не вішав
    На вуха – чесна прямота:
  •   * * *
    По нічному дощі відчуття прохолоди
    Залишається протягом цілого дня
  •   * * *
    Замолоду вірилось наївно:
    Є любов досмертна,
  •   * * *
    Я в Ірпені осіннім ночував –
    Блукали тіні в легкім шелестінні,
  •   * * *
    Ти – чужа.
    Ти належиш другому.
  •   * * *
    Виганяють доньки з дому,
    Проганяють за межу,
  •   * * *
    А нам з тобою вже пора
    Іти на поступки моралі,
  •   * * * * *
    відкраялось по кращому окрайцеві
    з усіх країв країни солов'їної
  •   * * *
    люблю свою державу я
    в собі її відроджую
  •   * * *
    Терплячий наш народ.
    Воли терплячі.
  •   Найкоротша історія України
    Козакували – всіх побивали,
    Гарно співали й гопакували!
  •   Святкові демонстрації у повоєнному селі
    Холодні й голодні, як правило – босі,
    Ми йшли по багнюці й кричали «Ура!»
  •   * * *
    Бог забира поетів молодими –
    Для молитов також потрібні рими –
  •   * * *
    Зі мною доля повелась жорстоко,
    Та я їй добротою відповів:
  •   * * *
    Я, мабуть, не доріс до розуміння
    Абсурдних дій,
  •   * * *
    І магія забутої елегії,
    Прочитаної в юності,
  •   * * *
    Чого тобі, затятий чоловіче?
    Ти вже і так доволі завинив,
  •   * * *
    Зі старістю важко змиритись.
    Душа не бажає журитись,
  •   * * *
    Хоча б мені калиною вродило
    на щастя, на здоров’я, на добро,
  •   * * *
    Повторюється все.
    І я повторююсь,
  •   * * *
    Кожен день проживаю, мов рік.
    Кожен день, наче вік, проживаю.
  •   * * *
    Співчуття і співщирість
    Незримо
  •   * * *
    Сумую, бо сумується.
    Сумую
  •   * * *
    Живи, Іване, як і всі поети,
    й на кращі дні надії не втрачай:
  •   * * *
    Не думайте, що я вас не люблю,
    Не згадую, потроху забуваю, –
  •   * * *
    Я не знайшов себе у Львові,
    Хоч збереглись на всі часи
  •   * * *
    А вже на моєму балконі
    Христосаються віки,
  •   * * *
    Шукаю витоки Сули –
    Життя свого початки:
  •   * * *
    Я – вдома!
    Піврічна втома,
  •   * * *
    Цвітуть фіалки синьоокі
    в моїм саду,
  •   * * *
    Осмути сивої сувій
    я розмотаю знов
  •   Кредо, писане крейдою на кризі криз
    Допоки ще сную думки – існую,
    дари життя віншуючи, віршую
  •   * * *
    Режим колишній не довішав
    поетів – де-не-де щебечуть,
  •   Епілог
    Солов’ї доспівують на вишнях.
    Скоро вже й зозулі закують.
  •   * * *
    І досі я не в тому літаку,
    І не лечу нікуди – зависаю
  •   * * *
    Свободу люблячи шалено,
    На волю з болем витікав
  •   * * *
    ...І вже ніколи не було
    Такої світлої любові:
  •   * * *
    Мальви усміхаються, мов діти,
    Сонячному ранку,
  •   * * *
    Не щастить у коханні
    І щастить у журбі,
  •   СПОМИН ПРО ЦИГАНСЬКИЙ ТАБІР
    На парковім узліссі – шість кибиток
    І шість багать щовечора цвіло…
  •   ТАКА ЇЇ ДОЛЯ…
    В Комуні її називали – Монашка,
    Бо вічно ходила у чорнім вбранні,
  •   РЯДОВИЙ ЕПІЗОД З ІСТОРІЇ
    – Лапушку Грицька убили
    На суханівській гуральні,
  •   Ранкове
    Лиш прокинусь, очима кліпну:
    Під вікном старцює дитя
  •   * * *
    обрій округлює очі осинені
    оси оснулі осоння озвучують
  •   * * *
    Вигнулась диво-райдуга,
    Хмар проламавши стіну.
  •   Що коли пишеться
    Все залежить від примхи натури
    і важливості взятої теми:
  •   * * *
    Давно нічого не писалось
    В ці дні недужому мені –
  •   * * *
    Ірпінь – то тільки символ, і не більш,
    А поїзди живуть в реальнім світі,
  •   * * *
    Саме та самота,
    Коли в підсумку весни й літа
  •   * * *
    мені так пишеться одначе
    неначе я останні дні
  •   * * *
    Я легковажу словом не щодня,
    Точніше, не завжди словами граюсь –
  •   * * *
    Лихого ще не скоїлось нічого.
    ПотЕпліло. Заврунились жита.
  •   Самоіронія з підтекстом
    Від горілки відучився.
    Від жінок...
  •   * * *
    у храмі душі
    не маючи жодної ікони
  •   Свіча на тлі ікони
    Єдиним хлібом живемо сьогодні,
    Але не всім і хліба вистача...
  •   Літньої ночі
    Перегукуються тепловози,
    Переморгуються вогні.
  •   * * *
    Лечу не в тому літаку
    І в напрямку не тому,
  •   Викликання жаданого
    ВИКЛИКАННЯ
    ДОБРОГО НАСТРОЮ
  •   * * *
    По оксамиту жовтизна
    плямисто розлилася.
  •   * * *
    Мабуть, з Божого повеління
    позбуваємось переляку:
  •   * * *
    Душа не проситься на спочин –
    Вона в зеніті сподівань,
  •   * * *
    Тоді не знали ще кефіру
    І кисле молоко пили,
  •   * * *
    Такого солов’я не стало
    В саду поезії!
  •   * * *
    Мені – самотньо…
    А тепер і ти
  •   * * *
    Поети пишуть не за гроші
    Й не за медалі...
  •   Вірш, розрахований на освіченого читача
    Захистив би кандидатську дисертацію,
    Так нема ж, на лихо, путніх грошей,
  •   * * *
    Все почалося в Ірпені
    І там скінчилось,
  •   * * *
    Обминаю тебе,
    Моя перша юнацька любове,
  •   Освідчення батьківському краю
    Вирує весна в біополі мого Білопілля,
    І Вир запірнає у Сейм, а вже той набира
  •   * * *
    Пожити б трішечки іще
    Й тихенько порадіти,
  •   * * *
    Якщо приїдеш, то нічого
    Я не скажу,
  •   * * *
    … і я тебе поцілував,
    Немов сестру…
  •   Ада Роговцева
    Берегиня – інакше й не скажеш
    про народну артистку
  •   * * *
    Березневе небо плаче лицемірними слізьми.
    Напинаю парасолю – йду на похорон зими.
  •   * * *
    Біополе Білопілля
    в білім світі біля Сум
  •   * * *
    Як зацвітуть черемхи і бузки
    І розів’є тичинки рідне зілля,
  •   * * *
    О ранковій порі
    На Холодній Горі
  •   * * *
    Ми шануєм поетів,
    Коли вони мертві,
  •   * * *
    Останню переходимо межу…
  •   * * *
    Пам’ятайте мене
    Доброзичливим і незловтішним,
  •   * * *
    За моїм вікном –
    Недобудова.
  •   * * *
    Той – академік,
    Той – лауреат,
  •   * * *
    Лишається потратить копійки,
    Порівняно із тим,
  •   * * *
    Хто ти, красуне колишня –
    Дочасно посивіла вишня
  •   * * *
    Задощило.
    Захлющило,
  •   * * *
    Не говоріть поетам, що вони
    Бездарні. Говоріть – талановиті
  •   * * *
    Прихильно зустріли сусіди колишні.
    Зійшлися до щедро накритого столу
  •   * * *
    дорога дальня –
    пора прощальна
  •   * * *
    Зелений світе у моїм вікні,
    Я щось для тебе значу чи не значу,
  •   * * *
    22 квітня – знаковий день
  •   * * *
    "Ой, тумани мої, розтумани..."
    Мо, одразу піти в партизани
  •   До майбутньої конфіскації мого майна за комунальні борги
    Співчуття не прошу і сопливих жалів
    Не шукаю, шокований владою, – годі!
  •   В ностальгійних роздумах
    Спасибі, мамо Насте, за життя,
    а за сирітство я не ображаюсь –
  •   * * *
    Партії. Блоки. А ще й – коаліції.
    Ревнощі. Ревище. Бійки окремішні.
  •   * * *
    В романтиків украли бригантину
    Пірати від політики – журба
  •   * * *
    Перегорю
    Перегорюю.
  •   * * *
    Ніяка завірюха
    Малого не зляка –
  •   Зі свята повернувся в будень
    Подія, сказати б, не бозна яка,
    А краще сказати – подія ніяка:
  •   * * *
    Історія без істерики
    Показує наяву,
  •   * * *
    Не вийшло з мене лектора. Дарма,
    Що маю і знання, й переконання.
  •   * * *
    У вихорі виборів борються друзі:
    Ті – ліві, ті – праві, а ті – напролом...
  •   * * *
    Мені дано
    Від Господа самого
  •   * * *
    Куди ж тепер податися мені,
    Колишньому, даруйте, селянину
  •   * * *
    Не любіть Україну лише на словах,
    Не складайте присяги лишень паперові
  •   * * *
    Сам – собі: не пиши,
    Бо навіщо псувати папір,
  •   * * *
    Се – образ поета.
    Се – імідж бомжа.
  •   УКРАЇНА. УК… РУЇНА…
    Шлях вузький –
    По межі крайнеба –
  •   * * *
    Ми вичахли серцями. Ще нема
    В них крижаної скутості. Та нині
  •   * * *
    Брутальний світ навколо нас буяв
    Ще й хизувався грубістю своєю,
  •   Катерині
    А вода текла собі й текла,
    І літа спливали за водою,
  •   * * *
    Наталю, я не смію, я мовчу
    І знаю, що ніколи не посмію
  •   * * *
    Душа незахищена й гола
    Не вміє себе боронить.
  •   * * *
    От і розпрощались ми з тобою,
    Вигадко моя не дуже вдала,
  •   Самоспалення
    Лише сліпі не помітили спалаху,
    Тільки глухі не почули клекоту
  •   * * *
    Через лінощі – в крайнощі
    Потрапляємо різно –
  •   Свобода слова
    Хто кому затикає рота
    На щасливій оцій землі?!
  •   ОДА ВІРНИКАМ ІМПЕРІЇ
    Доволі епіграм,
    Бурлесків
  •   Раніше - і тепер
    Ні сього, ні того не можна…
    Заборонено се і те…
  •   * * *
    понад усе ціную послідовність!
    прощаю зриви помилки вагання
  •   * * *
    Поети, що живуть на небесі,
    На грішну землю зверхньо позирають,
  •   Вранішня молитва
    Праведний Боже наш, іже єсі
    На небесі, опустися на землю:
  •   * * *
    «Не возлюби чужу кохану».
    Коли ж було, і чи було?
  •   * * *
    не піддавайся смутку і гризоті
    в самотині себе не хорони
  •   * * *
    все літаєш літаєш…
  •   * * *
    Волаю вже у відчаї:
    "Панове,
  •   * * *
    На просторах України
    Завелися буржуїни…
  •   * * *
    То трагедії, то драми,
    То хусейни, то саддами.
  •   * * *
    Заробив на чай і сигарети,
    А дружина хліба принесе:
  •   * * *
    Я селюк, сирота-сірота
    І радянської школи вигнанець…
  •   ПРО УКРАЇНСЬКИЙ СЕКС
    А все залежить від природи
    І, звісно, згоди між двома,
  •   * * *
    Був наївний – любив усіх,
    Навіть тих, що були негідні
  •   * * *
    Дід був до діла вдатний:
    Цілісіньку божу днину
  •   * * *
    Кожен вихваля свою професію,
    Свій престол возносить і престиж
  •   * * *
    Моя найкраща пісня ще не виспіла,
    Не вигрілась на щирому вогні
  •   * * *
    Поцілувала жартома...
    О, краще б ти не жартувала!
  •   * * *
    Раділи солов’ї травневому цвітінню,
    А ми жили в кущах, були одною тінню,
  •   * * *
    На-здо-же-ни!
    Мені уже піввіку,
  •   * * *
    Давай-но попрощаємось достойно,
    Розійдемось пристойно, хто куди,
  •   * * *
    Живу та й живу – а чого мені ще
    не стачає у цьому чудовному світі?!
  •   ЩО ЗНАЧИТЬ – ВИПИТО ДО ДНА
    Що значить – бути молодим,
    Коли дається все задаром,
  •   * * *
    Боюсь не смерті.
    Смерть – лише відхід
  •   * * *
    З великої любові й катування
    Велике – егоїзм перемага:
  •   * * *
    Мов через ліс, через чумизу
    Іду, скрадаючись, мов лис.
  •   * * *
    Чомусь на вулиці твоїй
    Згадались квіти… матіоли…
  •   * * *
    Як помру, то...
  •   * * *
    Ні нахабства,
    Ні пихи,
  •   * * *
    Тепло останнє віддає земля
    Моїм рукам –
  •   * * *
    Довго від спокуси я берігся,
    Мимо гречки з острахом ходив,
  •   * * *
    Наталю, заспівай мені тихцем…
    Пісням твоїм, чуттям твоїм так личить
  •   Катерині
    О як ми цілувались!
    Наша повість
  •   * * *
    Я до тебе ніколи,
    Ніколи уже не прийду,
  •   * * *
    Мене ніхто не силував тоді,
    Тебе також ніхто не приневолив
  •   * * *
    Зоряно як на Вкраїні, горянко ЗорЯно!
    Плещуться зорі в Дінці, у Дніпрі і Дністрі...
  •   * * *
    А що станеться так,
    Я не мав і на мислі…
  •   * * *
    Старі, пожовклі та крихкі,
    Мої чорновики...
  •   * * *
    Добре бути самим собою,
    Із собою самим, удвох –
  •   * * *
    Рамон-Марія дель Вальє-Інклан-
    і-Монтенегро… Сонцем осіянна
  •   Найсокровенніше
    Що може буть трагічнішим за те,
    Що я не знаю матері живою,
  •   Підсумки
    На чорних сухарях і на брехні
    Росли мої ровесники нещасні,
  •   * * *
    Ну що ти знаєш про гріхи
    Заради втіхи?!
  •   * * *
    Отож прокинувся, умивсь,
    Сухариком похрумкав,
  •   * * *
    Ранок такий просвітлений
    І доброзичливий!
  •   Приймаю тривогу
    Ледача стежина у заростях лоху.
    Сполохана тиша, мов заєць, дрижить…
  •   * * *
    Хто лиш мене поблажливо не вчив:
    Отак живи, ось так роби, сюдою
  •   * * *
    Чолом тобі, спохмурене чоло
    Мислителя!
  •   Сонет відчаю
    Так хочеться з цієї колотнечі
    Світ за очі втекти без вороття,
  •   * * *
    Абстрактне поняття
    Абстрактну й любов породило:
  •   * * *
    Згадується давнє і далеке –
    На краю землі
  •   * * *
    Нехай ніколи не зника
    Потреба слова!
  •   * * *
    У нас немає вибору,
    І нас
  •   * * *
    Землячки-своячки запалили свічки
    І тому, і другому – згодиться…
  •   * * *
    Казали, списався і спився,
    і з’ївся, мов той самоїд,
  •   * * *
    Я – син української нації,
    Від якої зосталась одна лиш стерня.
  •   * * *
    Я мріяв померти
    В саду України квітучім,
  •   * * *
    Прогнози не вельми гарні
    погодні і політичні,
  •   * * *
    Вже газет не читаю – брехня
    За брехнею біжить, обганя
  •   * * *
    А жінка в білому стоїть перед очима
    На відстані життя мого цілого,
  •   * * *
    А жінка,
    Ота, що ніколи не буде моєю,
  •   * * *
    Банальні зітхання, банальні слова...
    Сто днів і ночей,
  •   * * *
    Ти чекаєш від мене листів,
    А я знову в далекій дорозі.
  •   * * *
    Прийшло до мене втомлене поліття
    І роздуми достиглі принесло:
  •   Згадую Григорія Чубая
    Львів без нього неначе й не Львів…
    Мож, даремно шукаю у Львові
  •   * * *
    Курські грабарі були вродливі,
    Матюкливі, п'яні та руді.
  •   * * *
    Сказати, що люблю, –
    Ти не повіриш:
  •   * * *
    Ти живеш навшпиньки,
    На пуантах,
  •   * * *
    Не всіх іще ідолів
    Ми з п’єдесталів зіпхнули…
  •   * * *
    Ще не час нам сушити весла,
    Воздавати богам хвали:
  •   * * *
    Ось тут я стою перед вами –
    Навік безпартійний, земний,
  •   * * *
    Я, такий, на світі не один,
    Я іще не крайній на межі,
  •   Новела-спомин
    Було найлегше вижити малечі
    Від березня й до пізньої пори,
  •   * * *
    Хороша справа – рознарядка:
    Розподіляй і володій!
  •   * * *
    Я мріяв про державу Україну.
    Я вимріяв державу Україну.
  •   * * *
    Яке ж моє терпіння несусвітнє,
    Які ж у мене жили надміцні,
  •   * * *
    Померли – від скромності – кращі
    Колеги мої непутящі,
  •   * * *
    Мене не раз, не двічі хоронили:
    "Він виписався. Спився. Збанкрутів..."
  •   Бережанщина
    Могили січових стрільців повсюди
    Доглянуті. В трояндах потопа
  •   * * *
    Найвища честь – загинути в бою
    За справді незалежну Україну.
  •   * * *
    Моє щиросердне слово
    Сприймається поверхово:
  •   Ті, що правлять нами
    Для простих ця каста геть закрита
    (Біла кістка і блакитна кров?):
  •   Поетичне кредо
    Що може бути кращого за чай
    Міцний
  •   * * *
    Я не естет. Чого немає –
    Того нема. Я – реаліст,
  •   Шлях до розп"яття
    Це буде вдень –
    Не серед ночі:
  •   Лесенько!
    З березневим святом, донечко!
  •   Восьме березня
    Дружино й донечко мої!
    Оце сиджу собі й мудрую:
  •   * * *
    Я прожив серед книг,
    Мені краще із ними було,
  •   В РІДНОМУ КРАЮ
    Жінки по чарці хилять.
    Лишень я
  •   * * *
    Приїхали торби з базару:
    Мені дружину привезли,
  •   * * *
    Дожити б до весни, а там – до літа,
    А влітку хто ж захоче помирать?!
  •   * * *
    За три-чотири кроки (от сліпий!)
    Людей не впізнаю. І ті гадають,
  •   * * *
    Я так давно живу на світі,
    Що вже й не віриться самому.
  •   * * *
    Не заснулось.
    І це не вперше,
  •   Притча про справедливість
    Одному недолив – недохвалив.
    Другому перелив – перехвалив.
  •   Актуальне
    Хамство – це хвороба небезпечна
    І заразна вельми: бережись!
  •   Сучасна притча
    Діоген сидів у бочці
    З-під маслинового масла,
  •   * * *
    Творити чисту лірику не вмію,
    Хоча й люблю природу і жінок –
  •   * * *
    Хто куди роз’їхались – канікули:
    В табори, до моря, на село…
  •   * * *
    Село твоє не вимре – тож не плач,
    Не звалюй все погане в спільну купу...
  •   * * *
    Як же це страшно, коли у народу
    Мову віднято!
  •   Новела про байстрюка
    Повернулася Ганна з полону
    І привезла в село звідтіля
  •   * * *
    Як хочеться
    (Лоскочеться…)
  •   * * *
    Нема до матері дороги –
    Переорали. По ріллі
  •   * * *
    Пообідали в ресторані,
    Прокотилися на таксі –
  •   О, жінка...
    О, жінка…
    Я їй лірику читаю,
  •   Згадуючи М.Н. Щепенка*
    До Назаровича в гості
    Приїздили ми з Чернявським**.
  •   Життєпис Лесі Низової*
    1. Заспів
  •   * * *
    Осяяний осінню –
    Сиве, наївне дитя –
  •   * * *
    Я мав багато друзів за вином.
    Так затишно було в тісному колі,
  •   * * *
    Привезли Михайлового сина
    Здалеку, на крилах літака...
  •   Чуття вини
    І в того син, і в того син
    Поліг у ту війну.
  •   Дещо ліро-іронічне
    Поети повтікали із села –
    Оспівують міські дебелі мури
  •   СВІТАНОК ГРЕЦІЇ
    На древньому базарному майдані
    В столиці незрівнянної Еллади –
  •   * * *
    Ховались ми від патрулів
    У львівських парках,
  •   * * *
    Я – дитина любові під сяйвом квітневих зірок
    І надій двоєдиних на щастя сім’ї і країни,
  •   * * *
    ЗанудИлася в кіоску Валентина:
    Ні тобі слівця, ні покупця…
  •   * * *
    Балет Чайковського…
    Танок
  •   Короткі миті в Білопіллі
    Це, мабуть, від хвороб: такий зануда
    І провокатор я на все "слизьке"!
  •   Подвійна зрада
    У портфелі він приносить квіти,
    Шоколад і марочне вино.
  •   * * *
    І в сиву давнину були педанти,
    І циніки, і просто недовірки,
  •   Істина
    Сократ узяв спокійно чашу в руку,
    Крізь сонце подивився на цикуту
  •   * * *
    Сергію Єсеніну
  •   Над Сватовим світає Україна*
    Над Сватовим світає Україна
    В своїй неперевершеній красі:
  •   * * *
    І тихий сад,
  •   З Василем Стусом в Одесі*
    Такий монументальний і всесильний,
    Ти богував щоранку на терасі:
  •   * * *
    була собі гарна дівчинка
    може червона шапочка
  •   Подорожні нотатки
    не розпалюйте вогнища ворожнечі
    на торішньому падолисті
  •   * * *
    Поети – діти. Їх жаліти треба.
    А хто й коли поетів пожалів?!
  •   Ода українському салу
    О всесильне рідне сало!
    Похвалити сало мало...
  •   Д и т я ч е
    Мов равлик із мушлі,
    я вряди-годи
  •   Епітафія
    Лежу горілиць, просто неба –
  •   * * *
    А що, як востаннє...
    (Востаннє?!)
  •   Балада про дитячу втрату
    На горищі в нас жив домовик.
    Уночі нашу хату стеріг,
  •   * * *
    Не знаю колискової...
    А донька
  •   Світлій пам"яті матері
    На рушнику – червоні півні
    Кричать опівночі й опівдні
  •   Маленька московська драма
    Не забуду ніколи півня,
    Що співав у будинку навпроти.
  •   * * *
    Львів... Кав’ярня на Поштовій...
    Столик в темному кутку...
  •   * * *
    Чудне дівча, хоч їй за п’ятдесят
    (І з вигляду – цілком дозріла дама),
  •   * * *
    Лукава ж ти!
    А з вигляду – ласкава.
  •   * * *
    Б"ється щука на скреслій кризі...
    Щуко, щуко, пірнай углиб,
  •   * * *
    Підвозили до Свистунівки
    ми офіційних молодиць -
  •   * * *
    Катерино, ти знов приходила.
    Катерино, ти щось приховуєш.
  •   * * *
    Пам’ять така несумлінна:
    Згадую – відчай пече…
  •   * * *
    "...І там, де твій батько Данило уранці вмивався,
    Із гуркотом виросло чорне-пречорне дерево, високе-високе...".
  •   ...все життя на пероні...
    на пероні стою в Ірпені
    між Луганськом і Львовом і між
  •   Дай, Боже, днини погожої
    Військовим парадом
    По Києву свято
  •   Оглянувшись назад
    Не віриться, що я пробіг
  •   Якщо поет...
    Якщо поет уміє борщ варити
    З нічого
  •   Такого Шевченка
    Малюймо Шевченка й ліпімо завжди молодим
    без німбу пророка, бо німби невічні, як дим.
  •   * * *
    Чорнобиль розбудив
    козацьку душу,
  •   * * *
    Я з такої глибинки,
    А точніш – глибини,
  •   Трилисник
    Осене –
    Моя золота трикрапка
  •   * * *
    На станції Анар прожив я кращі дні
    без грошей в гамані, без перспективи
  •   * * *
    Цей диво-потяг "Рахів – Львів",
    І ми – чудні в нім пасажири...
  •   Останній маршрут
    Як завше, крайній, в торохкім трамваї
    Гойдаюся в петлі біля дверей:
  •   Ми єсть народ (продовження)*
    КРИМСЬКІ ТАТАРИ
    (Не орда – народ)
  •   * * *
    мій автобус нічний
    через Дубно Корець і Житомир
  •   Провідини сестри
    Галині Іванівні
    Фесенко (Великород) –
  •   * * *
    Глупої ночі мені
    Добре ведеться.
  •   ПО СОНЯЧНОМУ КОЛОВІ (пародія)
    І день за днем – по сонячному колові
    Читаю я поезійки Миколові,
  •   * * *
    До лісу хочеться, в терни –
    Відчути синіх ягід терпкість
  •   Дай, Боже!
    Просто – посидіти, поговорити,
    Вперше від зморшок розгладивши лоб,
  •   Різдвяне
    Зварю кутю – хвала життю! –
    Дружина вернеться з базару,
  •   * * *
    До всього маю
    Ще дванадцять справ:
  •   Я вас любив...
    1. Бабусі Уляні
  •   * * *
    Поберемося вже посмертно,
    раз не випало за життя,
  •   * * *
    Я тебе витворював з уяви,
    Я тебе з фантазії ліпив -
  •   * * *
    Поетів різних величин
    Час відзначає не чинами,
  •   Працюю, як віл...
    Їй-богу, я вірші пишу не для слави,
    Тим паче, клянусь, не заради гроша –
  •   Життя моє трива!
    Під знаком Козерога
    Життя моє трива
  •   Думки опівночі
    Графська манія – вірші писати –
    Вельми тонке і шляхетне заняття.
  •   * * *
    Це все твої, Україно, сини –
    Можеш пишатися ними чи ні –
  •   На світло моєї лампи
    «Іще живий?» –
    Дивуюся щоранку.
  •   * * *
    Я жду від тебе, новий роче,
    Нових надій – не обмани…
  •   КАМІНЦІ - У ГОРОД (пародія)
    Ще з пам'яті не видуло
    Той колоритний пляж,
  •   Спроба чорного гумору
    Почати б день з амбітних планів –
    Зібрати весь базарний люд
  •   Поети...
    1. ПОЕТИ
  •   * * *
    Намалюй, морозе, на вікні
    Все, що малював мені в маленстві:
  •   * * *
    Я відкривав для себе Такубоку,
    Перед Рембо губився і малів,
  •   * * *
    Цю жінку я в минулому житті
    Уже любив. Своє ім’я Олена
  •   * * *
    Розстріляних собак
    Скорботно пом’яну –
  •   * * *
    Хто знає, як народжуються квіти?
    Вони народжуються так, як діти,
  •   * * *
    "Люблю!" – кричиш,
    А чується: "Гублю!.."
  •   * * *
    Вродливі не повинні помирати,
    На прах перетліваючи в землі, –
  •   * * *
    Читачу мій, не поспішай
    Робити висновки про мене –
  •   Ми єсть народ
    НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
    (Замість прологу)
  •   * * *
    Ми не замислюємось нині,
    Як і колись, як і завжди,
  •   * * *
    Міфи творяться реалістами,
    А реальне життя – диваками,
  •   * * *
    Казали: репутація, як дзеркало.
    А дзеркало (буває ж!) тільки дзенькнуло.
  •   * * *
    обрій округлює очі осинені
    оси оснулі осоння озвучують
  •   * * *
    за стіною в другій кімнаті
    (а для мене це закордон)
  •   * * *
    Починаю дорожити кожним днем,
    Подарованим чи долею, чи Богом,
  •   Сонет про сонет
    Сонетна форма й справді затісна
    Для почуттів сучасного поета.
  •   * * *
    Здається, обдурив судьбу,
    Й без тіні каяття:
  •   * * *
    Не бавте слово, бо засне,
    Потиху приколисане,
  •   Порада колезі-поету
    Пиши, допоки вільно дишеться,
    І дихай, поки не задушиться
  •   * * *
    Ця мить нехай летить,
    Хоча вона й прекрасна, –
  •   * * *
    Боюсь паперу білого: на нім,
    Немов на полі, вкритому снігами,
  •   Дитячий малюнок
    Онуку Тарасу
  •   * * *
    звичайно вже нема купальського вогню
    в поезіях моїх душа заосеніла
  •   * * *
    В античну лірику закоханий давно.
    Перечитав Сафо, Проперція, Тібулла.
  •   * * *
    Я лиш мала пташина
    Непримітна
  •   * * *
    Віршами живу,
    Одними ними
  •   СЕРЦЕ
    Хоч не крається на окрайці,
    Але, кажуть, від горя стискається.
  •   Така запізніла зустріч
    Втікає мій рядок,
    Немов ручай по зливі, –
  •   * * *
    Ти пройшла, словечка не сказавши,
    Лиш кивнула злегка головою
  •   * * *
    Від жаготи грудей твоїх
    Стаю все більш короткозорим.
  •   * * *
    Катерині
  •   * * *
    Та ш-ш-шлюбна ніч,
    Той сон по ш-ш-шлюбі,

  • Огляди

    1. * * *
      Лобаті гарбузи під лопухами
      (Що не лопух – то добрий капелюх!)
      Такі козакуваті: ще мохами
      Не поросли; іще бунтарський дух
      Не вивітрили з них осінні бурі…
      То є село, Вкраїна слобідська,
      Означена здавен в літературі
      Талантом Основ’яненка Грицька.

      Я містом розкозачений до шкури,
      Та маю, видно, добрий ще кістяк,
      Тому й моєї справжньої натури
      З мого нутра не вибити ніяк;
      Тому й стовбичу перед гарбузами,
      Вітаюся з химерним лопухом,
      З гріхом, але здаю ще свій екзамен
      Селу, мов розлучаюся з гріхом…
      Просвітлений, бреду понад Сулою,
      На вік помолоділий; признаюсь
      Собі самому, що люблю село я
      І вік скінчити в місті вже боюсь.
      Та як в село вернутися – не знаю,
      І це моя біда, а не вина:
      До рідного колись не приростає
      Моя сорокарічна чужина…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      Ну що ти знаєш про гріхи
      Заради втіхи?!
      Впадуть в зарошені мохи
      Зіркові сміхи,
      І сонце висушить зело
      Ще до обіду –
      Немов нічого й не було,
      Ніде ні сліду…
      Гріхи придумали, мабуть,
      На глум і насміх
      Нещирі люди,
      Щоб забуть
      Про «блуди» власні…
      Ми ж заблудилися удвох
      В кущах моралі,
      А з райських кущів стежить Бог:
      Що ж буде далі?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Як добре, що на світі є Ірпінь
      В сосновім шумі
      І сумніву легенька світла тінь
      В твоїй задумі.
      І ледь наївна зваженість твоя
      У русі й слові,
      І смертний гріх оцей в ім’я
      Життя й любові!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Обминаю тебе,
      Моя перша юнацька любове,
      На розгрузлих шляхах,
      Де зневіра, і зрада, і біль,
      Де ніколи й ніщо
      Не сприймається як випадкове
      Й тимчасове –
      У всьому
      Сльози пропікаюча сіль!

      Обминаю тебе,
      Моє перше пречисте кохання,
      Задля тебе самого
      Й заради святої мети:
      Щоб ніколи й ніщо
      Не принесло нам розчарування,
      Не затьмило душі,
      Не зв’ялило барвінок цноти!

      Обминаю обману
      Рожево туманну оману,
      Зберігаючи образ –
      Отой найпервісніший лик,
      Що його,
      Мов ікону,
      До скону міняти не стану
      Я на інше лице,
      На парсуну, личину, ярлик…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      Так запраглось ніжності й жіночності
      Через поцілунки і злиття
      Двох планет
      В чутливій тій наочності,
      Що нове утворює життя!
      Сам себе гнуздаю і стриножу
      На толоці пройдених епох
      І себе на себе перемножую –
      Сидимо і журимось удвох.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Немов нічого й не було.
      Ти геть пішла. Уже – назавше…
      Пірнула вивірка в дупло,
      Секундну стрілку обігнавши.
      На спочин сонце відійшло,
      Забравши денну перевтому…
      Ти геть пішла. Понесла зло
      Комусь другому, запасному,
      Бо їх у тебе, запасних,
      Чимало-мало… Я нікому
      Із них не заздрю: ти для них –
      Коктейль із блискавки і грому!
      Я все стояв і помічав
      Такі суттєві переміни
      Довкола і в собі,
      І ціни
      На все – інакші – визначав.

      Ти геть пішла…
      Серед руїни
      Світилась храмова свіча.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Я в жорстокому світі – один.
      Ані подруги в мене, ні друга.
      За вікном – глибочезна яруга,
      А в ярузі – гіркучий полин.
      Я нікого не кличу давно
      На розмову за чаркою, в гості –
      З білим світом стосунки непрості
      Крізь ранкове сльотаве вікно!
      Я запечену в серці сльозу
      Заколисую, наче дитину,
      І чекаю в свою самотину
      Лиш єдину розраду – грозу.
      Жду і жду – не приходить вона,
      Ходить поряд, проходячи мимо,
      Лише пальчиком-зблиском погрима
      Звіддаля – до мойого вікна.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Як же сталося так:
      На родючій землі,
      За врожайної днини й години,
      Не святково,
      Не щедро на нашім столі,
      Хоч ми звіку веселі й гостинні?

      Як же трапилось так:
      Нас чужі та лихі
      Обібрали до нитки нізащо,
      Цілі гори списали ненаших гріхів
      На безмовних, на нас,
      Непутящих?

      Вже і наша калина цвіте не для нас,
      І прабатьківська мова – в архіві.
      І чорніє з портрета бровами Тарас
      В невимовному грізному гніві.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Мінорне
      Дніпро сльозами не долляти –
      Від солі він пересиха
      В рахунок вищої відплати
      За ницість нашого гріха.

      А ми грішили ще з колиски,
      Гасили гаслами в собі
      Первісні людяності зблиски
      Й протести совісті слабі.

      Докомісарились, нівроку,
      Одурманіли од вина,
      Перетворились у притоку
      Чужого плинного багна.

      Вже берегами не проскаче
      Козацький збуджений табун,
      Не сплесне плесо,
      Не заплаче
      Гріхом повержений Перун.

      Лиш промайне, мов янгол-месник,
      Чорнобильська звізда-полин
      Над українським чорноплесом,
      Страшний віщуючи загин.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * *
      Я не був ніколи за кордоном.
      Не сподобивсь. Права не здобув.
      За радянським – сталінським – законом
      Потенційним зрадником я був.

      Не користувався я моментом –
      «За бугор», як дехто, не втікав.
      Був неофіційним дисидентом
      Без «браслетів» і без «ярлика».

      Зовсім не обізнаний зі змістом
      «Праць класичних»,
      Грався я з вогнем...
      «Українським націоналістом»
      Обзивали ленінці мене.

      Світ маячив «мисленням преновим»...
      Знизу йшло «прискорення» верхам...
      Чомусь «екстремістом»,
      Ще й «махровим»,
      Охрестив мене партійний хам.

      Це – між іншим...
      Пахне самогоном
      Батьківщина
      Й огірками тхне.
      За яким таким іще кордоном
      «Шанувати» будуть так мене?!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Самозвинувачувальне
      О Боже наш, замучений не раз
      Не на Голготі вже, а на Луб'янці,
      Воскресни знов і подивись на нас –
      Обранців пекла, раю голодранців.
      Які ж бо ми червоні від крові
      Й зелені від зненависті та гніту,
      З шизофренічним вітром в голові
      Мчимо наосліп на нову «орбіту».
      Спитай же нас, для чого ми живем,
      Свої й чужі вимотуючи жили,
      За що тебе по-ленінськи клянем
      Над прірвою радянської могили?
      Що за плечима нашими стоїть
      Окрім Кремля, ГУЛагу й Мавзолею?
      Яка несамовита ненасить
      Ордою пронеслася над землею?
      Ні, не питай, бо ми – глухонімі,
      Коли це нам і вигідно, і зручно...
      Хто ж винен в цьому?
      «Ой, не ми, не ми», –
      У відповідь шепочемо беззвучно.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Комуністичні настрої
      Пора вичікувань минає потихеньку,
      Відходять зашпори «крутого» переляку:
      Ще день, ще два – і схоплять за горлянку
      Невдячні діти необачну неньку.
      Вони ж були зачаті не в любові
      І не в постелі, а в калюжі крові –
      Чужоголові і чужі по мові,
      Лише й того, що круточорноброві.
      Учора ще ж були запанібрата
      І «суржиком» віталися,
      І перші
      В партнери набивались і в партнерші
      До кожного дрібного демократа.
      А завтра, як захоплять знову владу,
      Влаштують чорну ще й пречорну раду,
      І для порядку чи то пак для ладу
      Попереду поставлять і позаду
      Ажурні ґрати й кулеметні вежі,
      І начіпляють гасел та портретів,
      І грішні душі «випустять» з поетів –
      Нехай собі витають у безмежжі.
      Вони – такі, в них ленінська закваска
      І сталінські, невиброджені дріжджі –
      Вони уже стоять на роздоріжжі,
      Вони уже зняли вертепні маски!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. * * *
      А в дитинстві не раз мене бито,
      І за діло – суди не суди:
      За конем потолочене жито,
      За обнесені нагло сади;

      За відірвані ґудзики били
      І розбиті у школі шибки...
      Справедливо караючи,
      Вчили
      Шанувати порядок людський.

      Виріс я. Ні святим, ні злочинцем,
      Слава Богу і людям, не став,
      І багато чого я навчився,
      Й задовільні оцінки дістав.

      І життям задоволений ніби
      (До уваги дрібниць не беру),
      Маю чесний свій хліб
      І до хліба,
      І радію малому добру.

      Україну люблю – свою матір,
      Мову рідну і пісню сумну,
      В небі – Шляху Чумацького ятір,
      Глечик місяця, що на тину;

      Недоглянуті предків могили –
      Все люблю,
      Злу тяжкому на зло...
      Лишень раз у житті мене били
      Не за те,
      За що треба було.
      Били грубо, жорстоко і яро,
      Вдосконалюючи удар,
      Комсомольських дружин яничари
      Лиш за те, що не був яничар,
      Що посмів цитувати прилюдно
      «Заповіт»,
      Що лишив нам Кобзар...

      Особливо ж старався прелюто
      Яничарських дружин комісар!
      «Ти – бандєровєц, мать твою в душу,
      Да таких ми... в распил і разлом!
      Єслі випливеш, сука, на сушу,
      Будеш вєчним ванючім хахлом!»

      І давно це було, і – недавно...
      Що ж змінилося в нашім краю?
      Сучать суки мотузку-удавку
      На розігнуту шию мою

      Та плетуть канчуки із сириці,
      Та вигострюють зуби-шаблі,
      Щоби змусить мене покоритись
      На моїй – українській – землі.

      Я ж не маю ні люті, ні зброї
      (Є лиш слово, і те – в ланцюгах),
      Щоби дати чужинцю-заброді,
      Пересиливши страх, по зубах.

      Видно, мало нас «братики» вчили
      В таборово-радянській землі,
      Щоб ми так Україну любили,
      Як вони ненавидять її!

      «Старший брате»,
      З якого ще боку
      Ти мене братолюбно утнеш?
      Я ж тобі підставлятиму щоку,
      Доки ти й кулаки відіб'єш.

      Я кмітливий,
      Засвоїв науку:
      Бий того,
      Хто в оселі твоїй
      Та на тебе ж підняв злую руку –
      Бий!
      Це праведний буде двобій.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      Я поразку свою визнаю,
      Полишаю арену змагання –
      Ти була у моєму житті, на краю
      Безнадії – надія остання.
      І тепер я, розбитий ущент,
      В маячні з дурману і туману,
      Наче пес під колючим терновим кущем,
      Невигойну зализую рану.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      От і розпрощались ми з тобою,
      Вигадко моя не дуже вдала,
      Що не стала справжньою любов’ю,
      Так зате ж і зрадою не стала!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      По нічному дощі відчуття прохолоди
      Залишається протягом цілого дня
      В закапелках душі,
      І твоєї незгоди
      Самопальний вогонь пригаса,
      Схолоня…
      Може, й краще – ось так:
      В сивизні осеніти
      По нічному дощі,
      По ранковій росі,
      Аніж попелом снів припорошувать
      Квіти
      Сподівань безнадійних –
      Зів’яли ж усі!
      Ти услід за дощем дріботіла-щезала,
      У відбитках калюж висихали сліди,
      Твоя постать струнка
      Й до безтями зухвала
      Натякала неначе:
      «Пощади не жди!».






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Від старості хотів я утекти
      Й зазнав поразки в дивному хотінні –
      Хіба ж втечеш від власної від тіні
      Нехай і задля світлої мети?!
      Ти змовчала. Не висміяла ти.
      Не стала чорним знаком на сумлінні.
      В серпанковім стояла мерехтінні
      Земна й небесна.
      З хтивості й цноти.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      Постійно граю ролю не свою –
      Якогось паралельного героя,
      Що грань тонку
      Між дійсністю і грою
      Не розрізняє.
      Ставши на краю
      Вузької сцени,
      Пнуся на котурнах
      До неба – лишень стелі дістаю,
      І та – несправжня,
      А – літературна,
      До того ж занизька.
      Розпізнаю
      Твоє обличчя в напівтемній залі:
      Розчарування в погляді
      І біль…
      Наважся! Забери мене звідсіль,
      З цього абсурду.
      Відведи подалі
      Від насміху безликої юрби.
      Я ж не такий – хіба не зрозуміла?!
      Душа моя давно вже відлетіла
      У вирій, за квітучі пагорби
      І там гуля. Не гра ганебну ролю.
      Моє там слово щиро промовля.
      Візьми ж мене скоріше звідціля,
      Бо я помру…
      від справдішнього…
      болю…







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. * * *
      Приймаючи до серця все так близько,
      Боюся,
      Що в якусь непевну мить
      Твоя нещирість
      Артистичним блиском
      Мене засліпить,
      Розум мій затмить,
      Як вже було не раз.
      А ще боюся
      Своєї обережності –
      Вона
      Стоїть між нами,
      Нібито стіна
      Незрима,
      Об яку я розіб’юся.
      Але ніщо не спинить вже мене
      На півдорозі і напівгорінні,
      Загляну в очі сірі, аж осінні,
      В своє майбутнє сиве і сумне…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Занадто не старайся приховати
      Свою огиду…
      Може, це й не так,
      Як видалось мені, –
      Я ж не мастак
      В жіночих вчинках логіки шукати,
      І не чаклун,
      Аби приворожити,
      Перетворити нехіть на жагу.
      Занадто ж не старайся на бігу
      Змінити щось,
      Чого вже не змінити!
      Почав я до непевності звикати –
      Вже ця непевність певністю стає:
      Не мав нічого…
      …все це не моє…
      …не заслужив…
      …чого ж бо й нарікати?!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. * * *
      Ти бачила. І знала. І могла.
      Прикинулась незрячою, глухою.
      І все ж я не назву тебе лихою
      Істотою – призвідницею зла.
      Тебе я не шельмую взагалі,
      Не скаржуся ні Богові, ні бісу –
      Ти просто інша. Не того замісу,
      Ніж я гадав. До чого ж тут жалі?!
      А боляче… Так це переболить.
      Мені багато вже переболіло,
      Перебіліло снігом, перетліло
      На пил, на попіл.
      Ні за чим тужить.
      Якби ж прийшла
      Й зосталась при мені,
      Забув би я про все сумне та щемне,
      Але ж… Але ж… Усе пусте й нікчемне…
      Спасибі хоч за вірші ці сумні!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Відкипіло і вийшло паром,
      Не стривоживши тишу дня…
      Тож виходить,
      Що гнав я даром
      Вже підтоптаного коня.
      Не наблизила дика скачка –
      Розминулись –
      То Божий знак:
      Закріпачена ти козачка,
      Розкозачений я кріпак!
      Гріх жалітись на Божу волю
      І на долю справік лиху
      Одному перекотиполю,
      Що з другим на курнім шляху
      Не зійшлося, не поєдналось,
      Не згоріло в однім вогні…
      А здавалося ж, а здавалось
      До реальної маячні!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      Чого ж бо я заслабував,
      Захникався на кухні?!
      Чи я в бувальцях не бував,
      Біду не перебідував
      І не сміявсь на кутні?!
      Чи, може, глузду не втрачав,
      З нудьги не колобродив,
      Не лицемірив, не провчав
      Таких довірливих дівчат
      І в нетрі не заводив?!
      За все й плачу тепер сповна,
      З процентом зависоким…
      Всевишнім послана вона
      (За те вже дяка, що – одна),
      Ця месниця жорстока!
      За все плачу…
      Нехай її
      Біда обійде збоку,
      Не ошукають шахраї,
      І не впадуть гріхи мої
      На месницю жорстоку.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      Давай-но попрощаємось достойно,
      Розійдемось пристойно, хто куди,
      Забувши все,
      Що згарячу накоєно,
      І за собою витремо сліди.
      Ніхто нікому жодного рахунку
      Не виставляймо –
      Докір хай не ссе…
      Розлука для взаємопорятунку
      І буде нам відплатою за все.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *
      Невже не чуєш?
      Уночі
      Тебе я кличу.
      Терпцю безсонного
      В сичів
      Я взяв-позичив.
      Мов невловимий домовик:
      Прийшов – зникаю…
      До самоти давно вже звик,
      До втрат – звикаю.
      Не треба тільки говорить,
      Що я – старію.
      Душа не згасла ще –
      Горить:
      Прийди – погрію.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * *
      Не звинувачуй мене в нетерпінні,
      В хтивості ревнощів і пожадання,
      Знай, що тобі не судилось кохання
      Рівне тому, що судилося Інні,
      Панні тичинівській!

      Не прискіпайся до того, що рими
      Неоковирні й неоригінальні –
      Рими ніколи не стануть старими,
      Бо ж молодій адресовані панні,
      Інні тичинівській.

      Не ображайся, що я привселюдно
      Зовсім інакший, слова – офіційні.
      Спить моє серце в твоїм безпробудно,
      Сни його завше такі злотоцінні,
      Повні жаданнями...






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Переживу свою образу,
      І кпини, і чужу брехню,
      І світлий образ твій ні разу
      Ніде й нічим не оскверню;
      Не потопчу підсніжні квіти
      У березневім Ірпені…
      Ще довго будеш ти боліти
      Не лиш у спогадах мені!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. * * *
      Оркестр одухотворено творив
      Мелодію прощання і печалі,
      Аж, наче віск, від тої дивогри
      Всі вітражі на київськім вокзалі
      Поплавились і слізно потекли
      Упоперек, уздовж і перехресно…
      Ні, не було оркестру!
      Ми – були
      Вокзалом, вітражами й тим оркестром.
      То ми були – прощання і печаль…
      Всі поїзди від’їхали й пропали,
      І витекла з очей химерна даль,
      І вичахли серця, мов ті вокзали.
      Чого нас так далеко занесло,
      Сюди, в цей край,
      На крах собі і подив,
      Де, окрім нас, нікого не було,
      Крім нас – непримиренних антиподів?
      Усе – мовчить.
      Ніхто не відповість
      Нікому,
      І вже нікому сказати
      «Забудь про все.
      Відкинь недобру вість
      І добру вість
      Учись терпляче ждати!»






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      Сам собі не знаходжу я ради –
      А такого ж давно не було:
      Ні любові твоєї, ні зради
      Не діждав – на добро і на зло.
      «На добро і на зло не згодилась
      Ваша милість», – собі я кажу.
      Ти ж не згодилась і віддалилась
      По промінчику і по ножу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * *
      Навчителько, екзаменуй себе,
      Екзаменуй, і вчися, і навчай
      Себе саму,
      І небо голубе
      В очах своїх ніколи не втрачай.
      Побережи себе від суєти,
      Якщо вона всього лиш суєта –
      Не клопоти осмислені.
      Цвіти
      Неспокоєм, бідо моя свята!
      Я все тобі, непрохано, віддам –
      Ти й не помітиш: як воно і що…
      Тече вода.
      То час, а не вода.
      То час,
      В якому досі ми –
      Ніщо…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. * * *
      Мене ніхто не силував тоді,
      Тебе також ніхто не приневолив
      На серце мені впасти світлим болем,
      Щоб я тобою світло володів.
      І ми обоє, вже немолоді,
      Помолоділи враз тоді від болю,
      Від того світла!
      Я ж бо не неволю
      Все повторити,
      Що було тоді.
      Було – й нема.
      І попелу нема.
      Закам’яніла ти, віддаленіла:
      Ні болю вже, ні світла вже, ні тіла
      Нема вже і не буде. Ти – німа.
      Іди собі. Ти будеш не сама.
      Ти оживеш, бо ти – переболіла
      Тим світлим болем.
      Все, чого воліла,
      Я дав тобі охоче
      Й задарма!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. * * *
      Може –
      Хочу вірити, що, може, –
      Ти переінакшишся ізнов
      Й почуття своє напіввороже
      Перевтілиш у напівлюбов?
      Я ж,
      Повір мені,
      Не вимагаю
      І,
      Не перебільшуй,
      Не молю,
      Втративши надію,
      Йти до краю
      Прірви –
      За порожній звук: «Люб-лю…».
      Помолися –
      Та не помилися –
      Богу –
      Досі він тебе жалів –
      За терпіння
      (Ревно помолися!),
      Мовчки.
      Переконливо.
      Без слів.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. * * *
      Не прошу ні пестощів –
      Не вмію, –
      Ні жалю –
      Жалю я не люблю.
      Все, що скажеш,
      Вірно зрозумію,
      Все, що зробиш,
      Змовчавши,
      Стерплю.
      Я такий –
      Бувалий у бувальцях,
      Зраджений,
      Ошуканий не раз…
      Доторкнуся кінчиками
      Пальців
      До твого лиця в трагічний час
      І скажу:
      – Живи щасливо, сестро, –
      Слава Богу,
      В мене ти була
      Та з отим
      чудним
      нічним
      оркестром,
      Тонко відзвучавши,
      Відійшла.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * *
      На цьому березі,
      Де я,
      Не видно ні душі,
      Калина цвітом не буя,
      Німують комиші,
      І ні зозуля не кує,
      Ні джерело не б’є…
      Не знаю, де моя сім’я
      І де товариші.
      На тому ж березі,
      Де ти,
      Мурашиться юрма –
      Мені тебе не досягти
      Ні летом, ні плавма,
      І ні думками не обнять,
      Ні словом не здогнать…
      Для сироти від самоти
      Втішителів нема!
      Між нами піниться ріка
      І їй не видно дна,
      Не знати,
      Де вона зника,
      Де береги з’єдна,
      Де ми обнімемось колись,
      Як вперше обнялись…

      Яка ж легка твоя рука
      Й пестливо-жалібна!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      А я тобі нічого не скажу –
      Душа моя іще не пробудилась
      Від летаргії.
      За чужу межу
      Не поспіша – здаватися на милість
      Нехай би і твою.
      Не поспіша…
      І я її ненавиджу, їй-богу,
      За те,
      Що насторожена душа
      Боїться вийти з нетрів на дорогу!
      Як боляче від того!
      Я ж тобі
      Нічого не скажу –
      Не варт казати,
      Що ти в моїй остудженій судьбі
      Вже встигла так зухвало запалати,
      І запалила дотиком крило…
      Так сталося… Погріємося ж тихо.
      Хай дві душі,
      Занурившись в тепло,
      Відтануть і забудуть давнє лихо.
      А я тобі нічого не скажу:
      Ще рано, а чи пізно вже – не знаю…
      За ворітьми недолю прив’яжу…
      Посиджу мовчки біля долі,
      Скраю…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. * * *
      А вже і в тебе сивина.
      Усе мина... Усе минає...
      Часове колесо згина
      Достиглий колос,
      Приминає
      До тверді...
      Сиплеться зерно
      В остиглий порох.
      В порожнечі
      Перетліва на порохно
      Все,
      Шо відсіялось до речі…
      І я – один.
      І ти – одна.
      Минуле геть віддаленіло.
      Лиш сивина, лиш сивина
      Біліє там, де відболіло.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * *
      Чи я з дороги збився, чи дорога
      Мене, замріяного, збила спантелику:
      Стою лицем до хвіртки,
      До якої
      Колись зухвало повернувсь спиною.
      Он пелюшки висять на живоплоті –
      Мого дитинства білі паруси,
      І соняшник – зелений мій ровесник –
      І досі біля призьби – не одцвів.
      В колодязі вода не скаламучена,
      Шибки віконні чисті, не заплакані,
      І хатня стріха,
      З осені поновлена,
      Жовтіючи, приваблює лелек.
      Все, як в дитинстві…
      Це ж і є дитинство!
      Лиш не моє… Кирпате хлопченя
      На мене позирає зацікавлено
      Із висоти своїх щасливих літ.
      В його очах не впізнаю себе я.
      Стою. Дивлюсь. Гадаю – не вгадаю:
      Чи я з дороги збився,
      Чи дорога
      Мене, замріяного, збила спантелику?






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Ностальгія за рідним селом
      Я приїду в село над Сулою
      (Там колиска дитинства була)
      Зі своєю любов’ю малою,
      Що з роками безмірно зросла.
      Чи впізнають мене односельці?
      Так давно я пішов із села
      По крутій по високій веселці,
      Що далеко мене завела...
      Все ж приїду, на досвітку раннім,
      Найдорожчі місця обійду...
      Тут моє починалось кохання
      Нетаємне, у всіх на виду.
      Не збулося й любов’ю не стало,
      Та в ненависть не переросло:
      Незлобиво пожартувало
      І для іншого розцвіло.
      Тут лежить у землі моя мати –
      Ще її не забули в селі...
      Пожурюсь біля крайньої хати,
      Де росли мої роки малі.
      І зізнаюсь, між іншим, понині
      (Як, до речі, і завше було)
      В кожній жилці моїй і клітині
      Озивається рідне село
      Солов’ями, передзвоном кузні,
      Колосками у зернах роси,
      Що красоти й дива велелюдні
      Не замінять цієї краси;
      Що своєму селу я не зрадив,
      Що не виродок я у роду,
      Я вирощую в серці балади,
      Як вирощую вишні в саду;
      Що моє громадянське сумління
      Всі промашки і хиби мої
      Судить так, як артільне правління
      Судить ледарів і гультяїв.
      ...Я приїду в село над Сулою
      (Давня стежка ще не заросла)
      Зі своєю любов’ю малою,
      Що з роками безмірно зросла.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Країна дитинства
      Там соняхи цвіли – не одцвітали
      І сонце не ховалося за пруг,
      І «сонечка» гойдалися на стеблах,
      І «зайчики» стрибали у траві.
      Там жайвори і коники співали,
      Росу з листків пили перепели,
      І бджоли цілувалися з квітками
      Так солодко, як люди із людьми.
      Там шелестіла ящірка зелена
      І шаруділа мишка польова,
      І хом'ячок – дбайливий чоловічок –
      Тягнув до нірки житній колосок.
      Там все було без вигадки правдешнє,
      Правдиве по-козацькому було.
      З маленьких див росло велике диво
      Дитинства повоєнного мого.
      Безхмарного?
      Безжурного?
      Ясного?..
      Я дітям при нагоді розкажу
      Про танки, що застигли, мов копиці,
      Посеред поля, вгрузнувши в ріллю;
      Про гільзи, що, мов зерна, обсипались
      З лисніючих від поту лемешків,
      Про те, що скрізь їжачились, мов стерні,
      Багнети, ще й осколків гостряки.
      Я розкажу: за хутором у лісі
      Чорніли, мов кротовини, горбки,
      І на горбках, травою ще не вкритих,
      Росли хрести – дерева без гілок.
      Я розкажу про милиці скрипучі
      І про млинці, чорніші від землі,
      Про згарища в садках вишневобілих
      І про сирітські сльози розкажу.
      То все – було.
      Без вигадки. Правдешнє...
      Та як святково соняхи цвіли
      І «сонечка» гойдалися на стеблах,
      І «зайчики» стрибали у траві.
      А люди – їм сміятися хотілось.
      А люди – заливалися слізьми.
      Хоч жайвори та коники співали
      Й росу з листків пили перепели.
      А мати у сосновій домовині
      Уперше спочивала по війні,
      І бджоли цілувалися з квітками
      На цвинтарі, що клевером кипів.
      Не стерлося у пам'яті нічого –
      У спогади усе перелилось,
      У вірші перейшло,
      Переболіло,
      Перебіліло в ранню сивину.
      Лиш соняшник цвіте – не одцвітає
      І сонце не ховається за пруг,
      І «сонечка» гойдаються на стеблах,
      І «зайчики» стрибають у траві.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Дні дорослої забави
      Косили жито… Вперше по війні
      Косили жито!
      І в полях небавом
      Для нашої сільської дітлашні
      Настали дні дорослої забави.
      Така проста – збирати колоски –
      Така цілеспрямована забава:
      Колгоспні обліковці біля скирт
      Давали хліб за вистраждані бали.
      А трудодень той важив півхлібини!
      Півтрудодня – то чверточка лишень…
      А відстаючим – чвертка четвертини.
      Я ж так хотів найбільше заробить
      Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
      (І досі ще в очах мені рябить
      Від тої колотнечі й голодухи).
      Як мало важив дрібен колосок
      Порівняно з вагомістю хлібини!
      І я тугіш затягував пасок
      На животі,
      Що вже приріс до спини.
      Шматочок найдобрішого добра
      Додому ніс, в нестатки наші хатні,
      Де ждали хлібця баба і сестра –
      Нахлібники мої непрацездатні.
      Я мав четвірко літ.
      На цій землі
      Я був повинен батька замінити
      (Нехай осиротіли ми, малі,
      Але навіщо ж землю сиротити?!)
      Нікого я ні в чому не виню,
      Нікому ні на що не дорікаю…
      Я знаю змалку ціну трудодню
      І золоту вагу зернини знаю.
      І святість хліба чорного мені
      Дорожче – не дивуйтесь – і понині
      За всі небесні блага і земні,
      За всі – не святотатствую – святині.
      Ніколи я на Бога не моливсь,
      На ідолів з презирством я дивлюся,
      Але на хліб молюся, мов колись,
      Лиш спогадом-стерниною вколюся.
      Я не зневажу словом спідтишка
      І не принижу поглядом звисока
      Скупого на слова трудівника,
      Якому хліб – і радість, і морока.
      Хай на мені і пересікся рід
      Мій хліборобський: не орю, не сію…
      Та свій окраєць відрізати від
      Святого хліба можу я і смію,
      І маю право вчить своїх дітей
      Любити труд і землю шанувати
      І від голодних – в наші дні! – смертей
      Усіх осиротілих рятувати.
      Я маю право зневажати всіх
      Нахлібників життя і дармоїдів –
      Чужих, за океаном, і своїх
      Найближчих, так би мовити, сусідів.
      …Покосів наших ворог не загріб
      Пожадливими хижими руками –
      Над світом сонце сходить, наче хліб,
      І, наче сонце,
      сходить хліб
      над нами.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Житні спомини
      Пам’ятаю: в селах крили хати
      Житніми сніпками восени.
      Як було нам тепло зимувати
      В житній хаті: житні снились сни!
      Житній хліб на покуті світився –
      Темний, а світився все одно,
      Ніби в сонця світлом причастився
      Крізь блакитне, в інеї, вікно.
      Житнім духом віяло від печі,
      Де пеклися житні калачі,
      В житньому зерні
      Кістки старечі
      Наша бабця гріла на печі.
      Що ж, було не солодко нам жити
      В ті роки, одразу по війні,
      Та життя нам рятувало жито –
      Дух безсмертя в крихітнім зерні.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. * * *
      Виріс я у селі на Сулі,
      Де черемха і вишня цвіли.
      Крім села і моєї Сули,
      Більш нічого не знав на землі.
      Знав іще: в ясеновім гаю
      Є сунична галява одна –
      Там поховано матір мою
      В рік війни, восени, в ясенах.
      Я пішов по широких світах,
      Зустрічався зі злом і з добром,
      Подружився з величним Дніпром,
      Прописавсь у великих містах.
      Снилась часто в забутім гаю
      Та галява тіниста й сумна,
      Де поховано матір мою
      В рік війни, восени, в ясенах.
      За плечима роки і роки,
      Немалі й невеликі гріхи.
      Та постійно доводять шляхи
      До села, до моєї ріки.
      Я прижився в донецькім краю,
      Тільки ж спомин зрина і зрина:
      Десь поховано матір мою
      В рік війни, восени, в ясенах…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. * * *
      Мій батько безвісти пропав,
      І я не знаю де.
      Я б до слідів його припав,
      Прислухавсь: чи не йде?
      Та тільки де його сліди?
      Втопила їх вода,
      І журиться біля води
      Верба немолода.
      Чорніє в стовбурі дупло,
      І плаче хтось в дуплі.
      І вимира моє село
      На гинучій Сулі.
      І нижче вже мого плеча
      Умовний обеліск.
      І догорає вже свіча,
      І кам’яніє віск.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. * * *
      Ваше слово – прохолодний листок подорожни-
      ка до пекучої рани, мамо. Я в дитинстві шукав
      того слова, мамо, щоб загоїти рани мого сирітст-
      ва. (Ваше слово, мамо, спопеліло на ваших устах,
      мов листок подорожника на толоці воєнного чер-
      вня, а в чужих матерів не веліли просити ви, ма-
      мо, бо в чужих матерів – свої рани і діти свої...)
      Голуба кропива мої рани голубила, мамо, припі-
      кала їх, мамо, холодним,
      мов крига,
      вогнем.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. * * *
      Насняться мати,
      Молоді й святкові:
      Несуть невміло перше немовля,
      І пелюшки,
      Мов пелюстки бузкові,
      Рожевіють на сонці звіддаля.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. * * *
      Не розказуйте, бабо, страшнючої казки –
      Я воєнна дитина й казок не боюсь.
      Ось кулеші поїм із німецької каски,
      Зі снарядної гільзи водиці нап’юсь,
      І засну на солдатській потертій шинелі…
      …І повернеться батько в дитинство моє,
      Покатає мене на швидкій каруселі
      І гостинців заморських мені надає…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Полин пам'яті
      Від узвиш придінцевих
      До карпатських долин
      Голубінь чебрецеву
      Поглинає полин.
      Наче сивим туманом
      Всі яри покрива
      Ця гірка, безталанна,
      Непотрібна трава.
      При стежках і дорогах,
      Скрізь, де ступить нога,
      Полинова облога
      Світ мені обляга.
      Знаю: літо коротке…
      Знаю: осінь гряде…
      Все медово-солодке
      Одцвіте й пропаде.
      Чому ж знову і знову
      (Хоч в якому краю)
      Гіркоту полинову
      Замість меду я п’ю?
      Сон мій дише полинно –
      Захлинаюсь гірким:
      Може, в чомусь я винен?
      Перед чим, перед ким?






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. В рідному селі
      Ні, не змінилася наша вулиця –
      Тільки тополі прибавили в рості.
      Пахне бузками.
      Ранок зозулиться.
      День розправляє калинові брості.
      Хата до хати родинно тулиться,
      Вишня до вишні збирається в гості…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. * * *
      Я перший у своїм роду
      Дожив, довижив до онуків,
      Допереміг оту біду,
      Що зграєю смердючих круків
      Клювала світ в моїм саду.

      Дивлюсь на Всесвіту екран,
      В душі тамуючи тривогу…
      Молитися за твій талан
      Якому праведному Богу,
      Моя надіє, мій Богдан?






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. * * *
      Чи пам’ятаю ту землянку,
      Оту воронку-похоронку,
      Де закричав я з переляку
      В пекельну ніч жахного року?!
      (В ту ніч народження і смерті
      Із примхи пошти польової
      Мене принесено в конверті
      В житло сім’ї напівживої…)
      Мого життя найперші роки
      Були поховані в землянці –
      Землянки пазурі жорстокі
      І досі в мене на горлянці.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. * * *
      Я виріс на борщах із кропиви –
      Бабуся їх варила дуже вміло.
      О весно,
      Кропиву благослови,
      Яка живить моє стражденне тіло!
      Піду в ярок і кропиви нарву –
      Природи рівновагу не порушу.
      Та де знайду чарівну кропиву,
      Щоб годувала зголоднілу душу?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. * * *
      Божевільній Мокрині прощаю хрести,
      Нею зрубані взимку,
      Щоб хату зігріти…
      (несвідомий цей гріх ти їй, Боже, прости –
      Непідсудна вона, в неї сироти-діти).
      Та ніколи не зможу простити я тим,
      Хто віддав розпорядження цвинтар зорати…
      (Прокляни ти їх, Боже, хрестом золотим,
      На якому я сам – не Христос – розіп’ятий!)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. До моєї біографії
      Трагічно загинула мати.
      Фашисти спалили село.
      А батька мого в невідомі солдати
      Війна записала:
      Ні смертної дати,
      Ні навіть могили – вінки покладати…
      Все інше – у мене було!

      Дитинства свого не шукаю –
      Густим бур’яном заросло
      Чи, може, спливло, мов листок по Дунаю,
      В чужій стороні не питаючи краю,
      Де гілка його в розмаїтості гаю…
      Все інше – у мене було!

      І долю мою на поталу,
      Завбачно підтявши крило,
      Тягли, мов злочинницю, до криміналу,
      Ламали помалу поламану змалу…
      І зиску позбавлену, і капіталу…
      Все інше – у мене було!

      Все інше – було:
      Небувало
      Буяло, шуміло, цвіло,
      Мов повінь, в тісних берегах вирувало,
      З корінням столітні дуби виривало,
      Й душі не здавалось ніколи, що – мало…
      Раділа душа, що – було!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Світлій пам'яті матері
      На рушнику – червоні півні
      Кричать опівночі й опівдні
      І серцю спати не дають.
      А поряд з ними ще й зозулі –
      Дитячі згадки не заснулі –
      Літа відлітані кують.
      Під рушником – спокійна мати.
      Біля чола – сніжинки з вати,
      А коло хати – листопад…
      Стоїть дорога – йдуть дерева,
      І добрі клени плачуть ревно,
      І тихо
      осінь
      так
      ступа
      По золотому падолисту,
      По горобиному намисту…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Не хочеться в село мені...
      Діди в селі моєму відмирають
      Раніше, ніж старезні осокори.
      Нема дідам надійної підпори
      В синах-онуках.
      «Духарі» вже скоро
      Останньому на цвинтарі заграють.
      Вихолоняє затишок домашній.
      В гулких світлицях морок і морока.
      Де толока була – тепер толока,
      Порожня і німа, як день вчорашній.
      Лиш по суботах з міста, мов сороки,
      Онуки прилітають галасливі,
      По-своєму нещасні і щасливі, –
      Вплітають сало за обидві щоки.
      Не хочеться в село мені у гості,
      Хоч там могилка матері міріє,
      І шерехтять в траві дитячі мрії,
      І сам я сплю в хатині на помості.
      А де ж Євген?
      Сховали мого друга…
      А де ж Сашко?
      Спивається мій Шура…

      Співа біля крамниці п’яний Муха –
      Ще сталінських часів номенклатура.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Окрадена віра
      Котрий вечір тітка слізьми вечеряє:
      Ой, гірка ж та страва – солона приправа!
      Чує тітка: восьме ворухнулось в череві,
      Уже – безбатченко, а жити, бач, прагне.
      Хіба ж воно винне (й оті семірко
      З червоними ніжками, мов буслики-
      птиці),
      Що їхній татко, що вуйко Мірко –
      Не татко, не вуйко –
      чужа чужаниця!
      Гамірно в оселі, а тітка не рада:
      Жила в цій оселі жахлива зрада,
      В оцій оселі, в оцій постелі
      Розпускала зрада коріння й стебла.
      І виросла зрада, пробила стелю,
      І вже не хатня –
      державною стала.
      Тож бóлить тітку, бóлить нестерпно
      Ще до кінця не розтайнена тайна.
      Вона любила – зараз убила б!
      Сімох родила – ворога родина?
      Восьмого вродить – її нагородять?
      Мати-героїня – душа, мов руїна...
      Сказати дітям: «Вам тата знати
      Не треба зовсім, бо він був дідьком!»?
      А як їх у цьому переконати,
      Щоб
      діти й по тому зосталися дітьми?
      Не знає тітка...
      Не зна й сусідка.
      Дорослі не знають, а діти – тим паче.
      І плаче в подушку
      зраджена тітка.
      Окрадена віра в подушку плаче.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. * * *
      Вже просихає стежка польова
      Від шляху до села...
      А я хворію
      Все більше –
      Підростаюча трава
      Приховує мою щемливу мрію
      Від зовнішнього світу.
      Я живу
      Далеко від реальності,
      В омані,
      Що скоро знов топтатиму траву
      На грані неймовірного,
      На грані
      Можливого іще...

      А до села ж
      Півтисячі верстов –
      Навряд чи зможу
      Наблизити до себе цей міраж.
      Хіба що ностальгію розтривожу
      Й примножу біль,
      І душу надірву,
      І загублю – вже безнадійно – мрію...

      Дивлюсь на підростаючу траву –
      Слізьми схололий образ не зігрію.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Осторога
      Нас приведуть іще до Крут
      Новітні «гетьмани» захланні,
      Й закряче знову хижий крук
      Над полем брані,

      Ой, закряче,
      І не одна душа заплаче,
      І коні захропуть в тумані,
      Залізних не порвавши пут!

      А в березневий каламут,
      На проліски блакитні ранні
      Криваві ручаї з-під Крут
      Хлюпнуть, неждані...

      І неначе
      Не був звитяжним ти, козаче, –
      Знов «муравйовці» окаянні
      Тебе в глухий загонять кут...

      Ми несемо тягар спокут,
      В своїм краю чужинцем гнані,
      Від тих,
      Не перших наших,
      Крут –
      І до останніх...





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. * * *
      Жив я на «бандерщині»
      (Ще правив
      Брежнєвський режим, а чи прижим),
      Був я східняком,
      Але ж, їй-право,
      Не вважав ніхто мене чужим!
      Мав я галичанку за дружину
      І місцеві дружились до нас…
      Завдяки ж «надпильному» режиму
      Мусив я податися в Донбас.
      Кадебісти,
      На «свіжинку» ласі,
      Під опіку батьківську взяли:
      В архібільшовицькому Донбасі
      «Жартома й любовно»
      Нарекли
      Вмить мене «бандерівським охвістям» –
      Обзивали мало не щодня…
      Вдячний я луганським комуністам
      За таке високе визнання!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Хто ми були і хто ми є
      Нам слово «пан», їй-бо, не до душі!
      З колиски ми були «товариші».
      Хто спину гнув щодень за копійки,
      Ті звалися у нас – «трудівники».
      Хто хліб ростив (без хліба на столі),
      Ті прозивались гордо – «сіль землі».
      А хто на «кращу долю» нарікав,
      Той статус особливий мав – «зека».
      Хто вижив у борні, мав безліч ран,
      Того почесно звали – «ветеран».
      У кого всі відібрано права,
      Ті мали «ранг» – солдатська удова.
      А тих, що «піднялись на повен зріст»,
      По Марксу величали – «КОМУНІСТ».
      Хто маси вів на подвиги в труді,
      Ті мали вічні титули – «ВОЖДІ».
      Ми все життя виконували «план»
      І тільки «план»…
      А ви – зі словом «пан»!
      Які ми в дідька лисого пани –
      Не можем заробити й на штани?!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Хто править нами...
      Піддослідними стали ми ізнов –
      Доволі наросло, бач, матер'ялу:
      Отруєну й загнилу нашу кров
      Ізнову з нас виціджують помалу

      На той святий, запльований вівтар,
      Що матір'ю-Вкраїною зоветься,
      Й червонопикий супер-яничар
      Над лихом брата кровного сміється.

      Чорнобиль... Етноцид... Голодомор...
      Таємний підступ і відверта зрада,
      І недолугий, недоладний хор:
      Верховна Рада – ненародна влада...

      Ні, я не плачу, хоч давно пора
      Забитися в розпачливім риданні,
      Щоб сльози щирі і, дай Бог, останні
      По горловині сивого Дніпра

      Скотились в море чорної печалі.
      Ні, я не плачу,
      Бо закам'янів,
      Мов знак питальний, мій столітній гнів
      На незнищенній віковій скрижалі.

      Я все ще вірю! Вірую ще я
      В прийдешню славу пісні-України,
      В її обдарування солов'їне
      Й воістину божественне ім'я!

      Але ж болить душа – не відболить,
      Вона ж бо не із каменя й металу:
      Чи здатні Україну відродить
      Ті, хто в найтяжчу для Вкраїни мить
      Її не раз лишали на поталу?!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Наслідки українського інтернаціоналізму
      Ми любимо і турків, і татар,
      Шануємо всіляких, прийшлих, різних…
      Ідею інтернаціоналізму
      Поклали ми на твій святий вівтар,

      Вітчизно. Лиш на тому вівтарі
      Для України місця не знайшлося –
      Потоптане її жовтоколосся,
      Небесну синь затьмили димарі,

      Понищені святині вікові,
      Зневажена тисячолітня мова…
      Іржавіє в траві, уся в крові,
      Гетьманського коня дзвінка підкова.

      Й чужі громища –
      За ударом вдар! –
      Священний доруйновують вівтар.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Примара інтервенції
      Нас нічого біда не навчила…
      Все співаємо «Ще не вмерла…»,
      А в тумані чорніє нова вже могила –
      Рукотворна Говерла.

      Грабарі вже лаштують лопати,
      А багнети – давно готові
      Українські серця протинати, щоб взнати
      Колір нашої крові.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Ой не варто лаяти чужинців...
      Нашу хату – глинянку стріхату –
      Хто лиш не палив чужим вогнем!
      Ми ж,
      Такі повільні на відплату,
      З присьби та із припічка клянем:
      басурманів,
      яничарів,
      «німаків»,
      більшовиків...
      А біда ж обида – величенька,
      А вона ж росте і підроста, –
      Вже і хату генія Шевченка
      За вогнем пустили неспроста:
      басурмани?
      яничари?
      «німаки»?
      більшовики?
      Ой не варто лаяти чужинців
      За свою обиду і біду –
      Легіон чужинців-українців
      В нашім переродженім роду!
      Молоком прогірклим нас поїла,
      На безправність видала права
      Проклята синами Україна,
      «Друзями» зґвалтована вдова.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. * * *
      Моя Вкраїно – рано вікова,
      Куди ж бо ти,
      Стриножена й безкрила?
      Трава
      могили давні
      покрива,
      А чим нова покриється могила?
      Вони ж згоріли, трави запашні –
      Один бур'ян буятиме в руїні,
      І ми,
      Що народились в Україні,
      Помрем безславно в рідній чужині.
      Не до смаку прокисле вже вино
      І згіркла хліба житнього шкуринка,
      І сина-яничара вже давно
      Кляне з могили мати-українка.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. * * *
      Пам'ятаймо Переяслав –
      Недорікувату славу!
      Світанкова зірка згасла,
      Ледь осяявши державу.
      Ніч упала на долину,
      На батуринську руїну…
      Всю поламано калину,
      Всю потоптано країну.
      Не докличемося слави
      В без'язико-мертвій тиші.
      Розбуялись чорні трави
      На чорноземах колишніх.
      Розпатякують сороки,
      На хвостах плітки розносять.
      Світ широкий на всі боки,
      Тільки світла в нім недосить!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. * * *
      Ми багато лиха наробили,
      Більшовицький створюючи рай, –
      Аж занадто вже перелюбили,
      Перененавиділи украй.

      Кров’ю, як вином, перепилися,
      Витоптали вічне і святе –
      Там,
      Де рід наш буйно колосився,
      Дика азіятщина цвіте.

      Люди, пригадайте: хто ви, що ви,
      Із якого краю і коша?!
      …Бур’яніє чиста нива мови.
      Сатаніє праведна душа.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. * * *
      Господи! Молися, не молися –
      Краще від молитви не стає.
      Друзі й вороги заповзялися
      Вчити нас і словом, і києм.

      Деякі товчуть нам без упину
      (З хворої, напевне ж, голови)
      Про якусь міфічну пуповину,
      Що нас міцно в’яже до Москви.

      Інші теревенять про слов’янство:
      Ми ж, мовляв, однісінький народ –
      Міцно пов’язав нас Переяслав
      Перевеслом вигідних угод.

      Москвофіли нам про спільність мови
      Вкотре повідають залюбки.
      Вірно все – московські Муравйови
      Нам «повиправляли» язики.

      Хоч не хоч «по-їхньому» молися
      На «святі кремлівські терема»
      Та на «брата старшого» Бориса,
      Бо свого Бориса в нас нема.

      Боже православний!
      Де ж основа,
      Де оте надійне опертя,
      На якому виросте будова
      Нашого – державного – життя?

      Ми ж не ембріон в чужій утробі –
      Ми давно народжені на світ
      У справдешній –
      І в своїй
      Подобі
      Живемо не першу сотню літ!

      То чого ж нам ставлять у провину
      Ще з часів кривавого Петра,
      Буцім відрізаєм пуповину
      Від «праматеринського нутра»?!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Вірш без закінчення
      Так занедбана давня слава
      І принижене древнє слово,
      Що постала з руїн
      Держава
      Не проміниться світанково.
      А сусідка наша двоглава
      Узвичаєно так,
      Спадково
      Позбавляє Вкраїну права
      Відродитися бунчуково
      В непохитних козацьких лавах,
      Щоби світу явити знову
      Древнє слово і давню славу
      Колисково і колосково.
      Всюди хмариться:
      Зліва й справа,
      З півдня й півночі.
      Рідна мова
      Вигибає!
      І смерть кістлява
      Скрізь регочеться гонорово…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. * * *
      По-гу-ля-ли!
      Крові набачились
      В тім «останнім, рішучім бою»,
      Призвичаїлись,
      Розсобачились,
      Проливали чужу і свою!
      Не скінчилася громадянськая –
      Кров димілася і текла,
      В сто річок
      Голуба, дворянська,
      Що насправді червона була.
      Видавалися «індульгенції»
      На століття вперед – гуляй!
      Море крові інтелігентської
      Перехлюпувалось через край.
      Тисячами струмків стікалася
      У єдині Волгу й Дніпро
      Та,
      солона й терпка,
      що звалася
      «Робітничо-селянська кров».
      На небаченому руйновищі –
      Кровопуски без меж і мір:
      По коліна, по плечі в кровищі
      Муравйов, Тухачевський, Якір!
      Їх мільйони – тих, «позаштатних»…
      В їхніх жилах – «смердюча кров»…
      Їх вирубували в Кронштадті,
      В бойню перетворили Тамбов;
      Стольний Київ мостили трупами
      Українських січовиків,
      Світ будили шаблями й трубами,
      І передзвоном кінських підків!
      А панцирниками й тачанками
      Гримкотіли у «рай комун»,
      І свинцеву свою печатку
      В кров терпку вмочав Бела Кун.
      Ленін – добрий.
      Петлюра – вредний:
      Бачте, впертісно не хотів,
      Щоб Дем’ян
      Розтакий-то Бєдний
      На чужому добрі багатів!
      Сталін – мудрий,
      А пан Грушевський
      З Винниченком – ні се, ні те…
      Всіх охопить дбайливим «шефством»
      ВеЧеКа,
      Замете й підмете.
      По-гу-ля-ли!
      Всього набачились,
      Крім свободи бути людьми,
      В цілім світі навік відзначились
      Лицемірним: «Раби – не ми!».
      Захлинаємось потом і кров’ю ми:
      Ой нелегко ж це, мать-перемать,
      На руйновиську рідної Трої
      Щось таке…
      щось людське…
      збудувать!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. * * *
      Трибунали часу воєнного
      Милосердя й жалю не відали:
      Відзначалися завжди єдністю
      І карали всіх відповідно
      Смертним вироком…
      Кулі жалили
      Часто-густо свого, невинного.
      Ні протестів, ані обжалувань,
      І ні жодного з правил винятку.
      Скільки ж їх, безневинно страчених
      На дорогах воєнних плутаних,
      Для Вітчизни навіки втрачених
      Й незаслужено нею забутих?!
      А були ж вони просто жертвами
      Світового жахного злочину…
      Чому й досі у них, у мертвих,
      Ми прощення просить не хочемо?
      І самих же нас розпинали
      За всілякі словесні «єресі»
      Не воєнні вже трибунали,
      По-воєнному спаяні єдністю!
      Хто ж вони – трибунальські виродки,
      Хто їх властю такою жалував?..
      …Жду свойого смертного вироку,
      Вічним страхом у серце вжалений.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Притча про останнього одноосібника
      Був дядько як дядько. Такий, як і всі.
      Він жив на горі. Мав худу конячину.
      Для неї косив не овес-конюшину –
      Осот і пирій по ранковій росі.
      А в хаті, в колисці з гнучкої лози,
      За кожну вервечку трималось по ляльці.
      Водилась картопля, й цибуля – на грядці,
      І тин прогинали важкі гарбузи.
      Село ж – вирувало!
      Збирались в артіль
      Всі бідні.
      Багатші кудись від’їжджали,
      І коні, відібрані в них, не іржали,
      Й ніхто не виносив прощальний хліб-сіль.

      Приходив на гору посланець села,
      Прохав до артілі: «Полегшає вкупі…».
      Та дядько товкачкою гримав у ступі
      І блискав недобро з-під хмари чола.
      Не вмовили дядька… На цілий повіт,
      На цілу губернію одноосібно,
      Безрадісно жив, безідейно, безхлібно
      І муляв собою розвиднений світ.
      В голодні роки на холодній горі
      Померли усі, крім найменшого сина.
      По-людськи вмирала й худа конячина,
      І докір в тваринячім оці горів.

      Коли ж над селом прокотилось: «Війна!» –
      І лихо покликало до військкомату,
      То дядько замкнув ізсередини хату
      Й завісив рядном амбразуру вікна.
      Не бачив, як ворог паплюжив село…
      А там – відкупився відром самогону
      Від залишків совісті і від полону…
      А там і війну, мов грозу, пронесло.
      Свої повернулись – призвали на звіт.
      Судили, та не посадили за грати,
      Оскільки тюрма не страшніша від хати,
      Де вік він пронидів, сліпий, наче кріт.
      А син, як підріс, як на розумі став,
      Спустився з гори
      Й не вернувся додому,
      І в цілому світі не праглось нікому
      Розпитувать, чий він і де виростав.

      …А стежка крива заросла бур’яном.
      Дощі поливали обсмикану стріху.
      І довго стриміло воронам на втіху
      Лелече гніздо, охололе давно…







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. * * *
      о білопілля моє чорнополе і зеленояре
      де сула мов сулія
      і повниться і порожніє
      де село моє мружиться
      напівзаплющенокаре
      в напівзаплаканих радощах
      аве маріє!..
      о сумовита й усміхнена сумщино-нене
      мачухо-мати
      що разом і студить і гріє
      хто я для тебе – блукалець –
      і що ти для мене
      де я спочину
      відплакавши аве маріє?..






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. * * *
      На Хутір-Михайлівський
      Геть повернули дощі,
      І плачемось ми
      На правічне своє хуторянство,
      Сховавши лице
      В непролазні тернові кущі,
      Де кущі пекельні
      Від сліз покриваються рястом
      І мохом непам’яті.
      Злива сліди залива
      І розмиває сліди тих слідів
      Послідовно,
      І забуває душа всі плачі,
      І співа,
      І побиває усіх воріженьків
      Безкровно…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. * * *
      …і висадили церкву в повітря
      і полетіла вона – монолітна –
      у безкінечні простори Всесвіту
      і досі літає
      а село виглядає всілякі ракети й комети
      і нездогад йому
      що то церква літає у Всесвіті
      наша церква сільська
      незнищенна святиня козацька





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. * * *
      а була ж моя Марківка
      буряково-солодкою майже столицею
      і вузькою колійкою
      та й до цілого Всесвіту
      була міцно прив’язана
      й дотикалась до Божої істини
      диводзвінницею
      і на вічний добробут
      була ж вона Богом помазана
      це колись це давно
      це задовго до мого народження
      до війни
      до комун
      голокосту
      а може й потопу
      а сьогодні село жде указу-наказу

      на входження
      через середньовіччя
      й ординське нашестя –
      в Європу…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. З історії мого села
      …Виблядки монгольської навали –
      Прийшлі звідкілясь москалюки
      Храм святий дощенту зруйнували
      З п’яної, як водиться, руки;
      Скасували все дурним декретом,
      Експропріювали всіх і вся
      І сільським так званим комітетом
      Править став злодюга і босяк;
      Визнане невиправно-куркульским,
      Від репресій гинуло село,
      А було ж предивом верхосульським,
      Таж колись пишнотами цвіло!
      Від голодоморів пощезали
      Корінні родини і роди,
      Бур’яном колгоспним заростали
      Всі сліди червоної біди;
      Пощезали прадідів могили –
      Сем, Великородів, Пигулів…
      Нетрі кукурудзяні покрили
      Житню звабу рідної землі,
      І ніде – ні гречки, а ні жита,
      Ні червоних маків на межі, –
      Мовби акварель, слізьми розмита
      Вся в патьоках кольору іржі…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. До російсько-українських відносин
      Чогось пересварилися…
      А втім
      По-справжньому ніколи й не мирились,
      Лиш примирились,
      Духом приморились,
      Корились мовчки недругам своїм,
      І їх, чужих, братами називать
      Привчились,
      Призвичаїлись до рабства,
      До підлості й московського нахабства,
      Якого «москалям» не позичать.
      І що ж тепер?
      Ударом на удар?
      Дніпро напруживсь,
      Мов струна бандури,
      Й плачем озвались Крути і Базар,
      І в жилах закипів святий Батурин…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. * * *
      Дожити треба ще до колосків
      У сорок сьомому –
      До нього ж так далеко...
      Знов до гнізда не повернувсь лелека,
      Зневірившись у доброті людській.
      Дощі свинцеві тільки-но пройшли,
      Громи гарматні щойно відгриміли...
      Ми колосків збирати ще не вміли.
      Ми, власне, ще до них не дожили.
      Ми знали: є салати з лободи,
      І сьорбали борщі із кропивою,
      Присолені сльозою нескупою
      І зварені на вогнищі біди.
      ...В те літо не гойдались колиски.
      Село мовчало – поле гомоніло.
      Так радісно,
      Так золотавоспіло
      На цілий світ сіяли колоски!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. * * *
      Легко писалися вірші до «сонячних» дат:
      Слово до слова (дозволені зверху) –
      В догоду
      Тим, хто виводив народ на черговий парад,
      Видаючи свою примху за волю народу.
      Що ж бо тепер?
      Де поділись високі слова,
      Луджені рими і ковані знаки окличні?
      Соцреалізм водянистою кров’ю сплива,
      Глухнуть в агонії марення комуністичні…
      Гавкають пси і пугукають древні сичі,
      Змії сичать і течуть по камінню гадюки,
      Й Січ невмируща на Хортиці сивій вночі
      Вгору здіймає у січах порубані руки.
      Дійсність така безнадійно солона й гірка –
      Топиться радість в дніпровій сльозі повноводій.
      Скільки ж тієї Вкраїни навколо могили Сірка,
      Скільки ж тієї свободи в неволі народній?!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Не проспи...
      Казали: «Щастя не проспи…»
      Я завжди рано прокидався,
      Для всіх – щасливим прикидався,
      А сам собі – тихцем: «Терпи…»
      Терпи й зубами не скрипи.
      Немає щастя? Все – омана?

      Після біди Ленінакана
      Шепчу я: «Горя не проспи…»





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. * * *
      Як прийшли активісти до діда до Гната –
      Конокрад учорашній
      і шльондра колишня...
      Під мітлу розкуркулилась
      дідова хата,
      Під сокиру була репресована вишня.

      Ні коня, ні вола, ні граблів, ні лопати –
      Все у прах перейшло на артільній толоці,
      Пощастило хіба що синів заховати –
      В колективному рову
      В тридцять третьому році.

      А дочка врятувалась на цукрозаводі,
      Дожила до війни і мене народила,
      Щоб «куркульський онук»
      розчинився в народі,
      Заручившись батьківством
      партійця Данила…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. * * *
      Біла пляма в чорній рамі –
      Мій нещасний родовід.
      Де покласти квіти мамі?
      Де шукати батьків слід?
      Де останки діда Гната,
      У якій лежать землі?

      Розвалилась наша хата
      В неіснуючім селі,
      В перекроєнім районі,
      В перелатанім краю,
      В безіменнім «регіоні»,
      В промисловому «раю».

      А на маминій могилі
      Спочивають трактори…
      А на батьковій «могилі»
      Гомонять М’ясні Бори…
      А на дідовій могилі
      Лад колгоспний процвіта…
      А на бабиній могилі
      Вчора спиляно хреста…

      Не повірю я ізроду,
      Загубивши власний слід,
      В майбуття того народу,
      Що забув свій родовід;
      У його добро й добробут
      Не повірю, хоч убий!
      …Все частіше сниться робот:
      Робот – хобот вороний.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Перед Клечальною неділею
      Жовтогарячою глиною
      маже бабуся долівку.
      Я лепехою притрушую –
      для прохолоди і затишку.
      Завтра клечальна неділя:
      Буде пиріг із квасолею,
      Буде грушевий узвар,
      сирістю льоху пропахлий.
      Прийдуть у гості
      святкові хрещена і дядина,
      Всіх обдарують гостинцями,
      всіх обцілують,
      Вип’ють по чарці бабусиної буряківки
      І поспівають,
      і тихо, крізь пісню,
      поплачуть...
      Маже бабуся червоною глиною комина,
      Старша сестра
      рушники по іконах розвішує.
      Я витираю ганчіркою
      пишні усміхнені вуса
      Сталіна-батька –
      нехай посміхається дужче.
      Каже бабуся:
      «Шкода, що не прийдуть ніколи
      Настя й Данило (це наші матуся
      й татуньо),
      Не покуштують
      мого пирога і узвару
      І не розділять сирітського
      нашого щастя...»
      Каже бабуся, і маже, і миє,
      і білить.
      Старша сестричка
      рублем по качалці гримкоче,
      Кіт на печі умивається
      правою лапкою –
      З правого краю села
      нам гостей виглядати.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. * * *
      Один мій дід – Великород,
      А другий – Низовий
      Крізь шал вогню
      І клекіт вод
      Ввійшли у світ новий…
      Великорода – в куркулі:
      Забрали все дрантя…
      А Низового –
      В «ковалі
      Щасливого життя»…
      Великород помер в зимі
      Голодної пори,
      А Низовий
      На Колимі
      Замерз в пітьмі нори.
      Отак мій рід на перевід
      Пустили
      На розпил.
      Батьків моїх згубився слід
      В руйновищі могил.
      Та вже й не знаю,
      Хто я є,
      Хто син мій і дочка:
      Чи в них – продовження моє,
      Чи – доля прегірка…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. * * *
      Запечені цукрові буряки,
      Загорнуті в капустяну пелюстку…
      Ми ласували ними залюбки
      Із огірком солоним уприкуску.
      Заходила голодна дітвора –
      Бабуся всіх саджала до вечері.
      І наша хата, згорблена, стара,
      Для доброти не зачиняла двері.
      А наш сусіда – засуви й замки,
      І пес на ланцюгу не знає спуску –
      Щодня, немов катюга, на шматки
      Четвертував живцем кроля чи гуску.
      За клунею, в колючих будяках,
      Вершив убивство череву в догоду,
      І кров текла по жадібних руках
      І плямувала землю, небо й воду.

      Запам’ятався сорок сьомий рік
      Не голодом, а ситістю сусіди –
      Не рік, а цей поганий чоловік
      Моє дитинство кровно так зобидив.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. * * *
      Я на хвилях грудей твоїх
      Плив би і плив
      До манливого обрію білих плечей,
      Щоб напитись жаги твоїх дивних очей,
      Переповнених синню і свіжістю злив.
      Окрім тебе, ніхто не вгамує мою
      Вічну спрагу душі і нечуваних слів.
      Я ніколи тебе до кінця не доп’ю,
      Бо для цього не досить життя
      На землі!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. * * *
      Тебе я вигадав знічев’я,
      Коли самотньо бідував
      Серед юрмовища,
      А ще я
      Тебе тобі намалював.
      Тепер дивуймося обоє:
      Любов’ю вигадка стає,
      А все,
      Що не стає любов’ю,
      То – не твоє і не моє!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. * * *
      У нас немає вибору,
      І нас
      Не вибирають.
      Доля визначає
      Ту мить святу
      І той урочний час,
      Коли сам Бог нас на любов
      Вінчає.
      Але від нас залежить,
      Певна річ,
      Та суголосність
      Почуття і духу,
      Що всупереч
      Мільйону протиріч
      Веде нас,
      Не порушуючи руху
      І ритму всепланетного буття:
      Падіння,
      Злети,
      Гріх
      І покаяння,
      І найсвятіше в світі почуття
      Жертовного –
      від Господа –
      кохання!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. * * *
      Тож чим тобі допоможу?
      Сам на лопатках я лежу,
      Підставив підлому ножу
      Беззбройну руку.
      Мене ж притисли до землі
      Стосилі недруги презлі,
      Що не відомі їм жалі –
      На вічну муку
      Я був приречений давно…
      Вже не рятує і вино,
      Хоч викидайся у вікно –
      З води на сушу.
      Та під вікном сидить карга
      Й мучителям допомага
      (В догоду всім антибогам!)
      Терзати душу.
      Я не жаліюся тобі –
      Зігра архангел на трубі
      Моїй погребі.
      Гіркими краплями дощу
      Проллється небо…
      Не прощу
      Собі,
      Бо я ж не відомщу
      Уже за тебе!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. * * *
      Повертаюся з теплого вирію
      У свої нехолодні краї,
      Де завжди зустрічають з довірою
      І найвищою міряють мірою
      Всі діяння і вчинки твої.
      Повертаю з далекого обрію
      На близькі виднокола села,
      Де земля моя доброю-доброю,
      А стежина відважно-хороброю
      Від села до шляхів довела.
      Повертаюся, мандрами зморений,
      До живих, молодильних криниць,
      Щоб подихати полечком зораним
      І полежати знову під зорями,
      Як в дитинстві колись,
      Горілиць.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Спомин про старий вітряк
      Вітряк був невгамовним літуном,
      Вночі і вдень поскрипували крила –
      Мірошник годував його зерном,
      Щоб не ослабла вітрякова сила.
      У вирій відлітали журавлі...
      Із вирію верталися лелеки,
      Розтріскувались дошки на крилі
      Від холоднечі лютої і спеки.
      Гніздилися у тріщинах зірки –
      Виводились у гніздах пташенята:
      Од вітряка старого
      Крізь роки
      Передавалась вдача їм крилата.
      Вони літали стрімко, залюбки
      Навколо вітрякової орбіти.
      В однім ключі – зірки і ластівки,
      Землі і неба невгамовні діти.
      Давно уже немає вітряка,
      Та залишився в спомині він добрім,
      І пам’ять нестаріюча людська
      Повернута на вітряковий обрій.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. * * *
      Колядує дитинство моє
      під січневими вікнами.
      Через кригу шибок
      ледь просвічуються каганці.
      І виходять на ґанки
      господині, нуждою забідкані,
      І виносять дитинству моєму
      ще теплі гречані млинці.
      А млинцям тим хотілося
      схожими бути на місяця –
      Кругловиді були, як і він,
      але темні лицем...
      (На млинці місяцеві
      не скоро ще тісто заміситься,
      І лиш син мій поласує жовтим,
      як місяць, млинцем).
      «Колядин, колядин... –
      Чую з року того повоєнного –
      Я у батька один...»
      Але батька із фронту нема,
      І бабуся в молитві поминає когось,
      убієнного,
      Щоби я не помітив,
      поминає вночі, крадькома.
      «Колядин, колядин...»
      Поспішаю додому з гостинцями,
      І нарешті пірнаю в глибокий і теплий замет...
      Під заметом – землянка.
      На стіні – паперові жар-птиці.
      На ослоні – бабуся.
      На покуті – батьків портрет.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. * * *
      Я Рибаса пригадую слова:
      «Хто хоче свята – той діждеться свята,
      Коли душа заплаче й заспіва,
      Ніким не клята і нічим не м'ята».
      І що ж: Тарас Михайлович правий...
      Оплакуючи втрати, я святкую
      Свою надію,
      Віру в день новий
      І про майбутнє просто метикую:
      Можливо, буду битий ще не раз,
      Зазнаю і безчестя, і огуди,
      Та серце, скам'яніле від образ,
      Не винесу зобиджено на люди.
      Свою біду в мовчання переллю,
      Приколишу печалі, пригойдаю,
      А свято особисте розділю
      Між друзями.
      І Рибаса згадаю.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. * * *
      Я зібрав у тісному застоллі
      Давніх друзів, яких розгубив...
      На застільному на видноколі
      Сходить ранок такий голубий!
      А за ним, голубим, первозданним,
      По-дівочому сходить зоря
      І на плечі Павленка Івана
      Вишиванку льняну приміря.
      Ой, Іване, навіщо ця згадка,
      Як тебе вже на світі нема
      І печальна твоя Мілуватка
      Витирає сльозу крадькома?!
      Ти не вибрав для себе дружини,
      Щоб любила, плекала сім'ю
      І носила гарячі жоржини
      На холодну могилу твою.
      Не діждався єдиної книжки
      Своїх ніжних пісень степових,
      І тепер вони схлипують нишком,
      Що так швидко пішов ти від них.
      Зажурюся. Зітхну мимоволі.
      Зрозумію: все вигадав я.
      І нікого немає в застоллі:
      Тільки я та уява моя...






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Елегія
      Люблю траву, бо виріс із трави,
      Яка роситься і шумить над вами,
      І совісно мені топтать її ногами,
      Щоб не сполохати вітрів мажорні гами,
      Якими за життя так упивались ви.

      В густій траві мій пригасає крок.
      Ви мовчите у камені і в криці
      Неподалік Дніпра у весняній столиці,
      Вкраїнці видатні осінньолиці,
      На цвинтарі під вічністю зірок.

      А по Вкраїні – ріки і стави
      Між трав’яними дишуть берегами...
      Під вигином крутим веселкової брами
      Ви живете! Я не прощаюся із вами
      Ні словом тихим, ні схилянням голови.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Голос із потойбічного світу
      Запряжу я січня в сани
      Та й поїду до Оксани:
      За берези й осокори,
      За високі крутогори,
      За далекі перевали,
      Де ми тяжко воювали,
      Де ми смерть не вибирали
      Й тисячами помирали…

      Жде мене моя Оксана.
      В неї серце – вічна рана.
      Із-під чорної хустини –
      Біле пасмо павутини…
      Тихо-тихо я приїду,
      На снігу не лишу сліду.
      На Оксану подивлюся
      І в Карпати повернуся…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. * * *
      Як рубали мою тополю,
      Не чиюсь, а мою тополю,
      Світ здригався тоді від болю,
      Від її і від мого болю.

      Як тополю мою зрубали,
      Не чиюсь, а мою зрубали,
      То неначе підпори впали,
      Світові, вікові упали...

      Посадив я нову деревину,
      Не чужу, а свою деревину:
      На безмежному полі долі –
      Гомінкий пагінець тополі.

      Бережу я свою тополину,
      Не чужу, а свою тополину
      Від сокири гостро-тупої,
      Від бездушності нелюдської.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. * * *
      Не чужорідний ні для кого
      Я в придінцевому краю.
      Не відокремлюю від нього
      Я біографію свою.
      Не виміряється роками:
      Де жив, чому й для чого жив…
      Руками, серцем і думками
      Я тут прописку заслужив.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. * * *
      Невже міняються часи
      І відступає все вороже?!
      Іже на небесі єси,
      Правдиво-праведний наш Боже…
      …Скриплять промерзлі полюси:
      Земля ще крутиться,
      Як може, –
      Їй із всевишньої яси
      Ясне всміхається
      Та гоже…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Сонет-роздум
      Все розумів і трохи жити вмів,
      А нині – то ще й більше розумію,
      Та жити так, як жив, уже не вмію
      Серед нових, незвіданих громів.

      Біля свого чужі серця я грів,
      А зараз – то й свого вже не зігрію:
      Чи то перевтомився і старію,
      Чи, може, завчасу перегорів?

      На перехресті всіх моїх доріг
      Стоять усі роки, прожиті мною:
      І ген – межа, і ондечки – моріг,
      І вже не втну, як перше, цілиною,
      І на полях туман густий заліг –
      Сліпить мене сумною білиною.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. * * *
      Як обезцінюється слово
      І відмирає ремесло,
      Що так дзвеніло малиново
      І калиново так цвіло!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. * * *
      Яке моє життя неоковирне!
      Де в інших рівно,
      Там у мене – вирви,
      Вибоїни, промоїни, провалля –
      Суцільна, безкінечна вакханалія.
      Хтось бронзовіє ще до ювілею,
      Збирає експонати для музею,
      Розжився персональною землею
      Для склепу, чи то пак для мавзолею…
      А в мене все якесь нерегулярне:
      Горять підметки, б’ються окуляри,
      Міліція заводить формуляри,
      На службі – осуд,
      У сімействі – чвари…
      І вірші в мене – сироти з колиски:
      Ніде їм не знаходиться прописки,
      Лежать в ногах редакторів роками
      Й харчуються черствими пиріжками…

      Таке моє життя недосконале,
      Непослідовне і неоковирне –
      Зате ж ніколи не було сумирне,
      Зате ж його іще не доконали!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. * * *
      Дожити б до весни, а там – до літа,
      А влітку хто ж захоче помирать?!
      О, душе, співчуттями не зігріта,
      Тобі – грішити, а мені – карать
      Себе ж – за всі твої гріхопадіння,
      Відновлювать потрощені мости
      Й заглиблювати вирване коріння
      В людських чуттів зачерствілі пласти!
      Дожити б до весни,
      Переболіти
      Минулим і сучасним заодно,
      Одужати і вірою зміцніти.
      Перебродить до літа, як вино!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. * * *
      Шаную ворога свого
      І хитрого, і злого –
      Остерігаюся його
      І жду від нього всього.
      Та забуваю в суєті,
      Що в мене за спиною
      Мені готують пастку ті,
      Хто їсть і п’є зі мною.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. * * *
      Зайшли дощі.
      Зима – вже не зима,
      І не весна,
      Бо спить іще природа,
      І не життя, а так, якась пригода,
      В якій сюжету гострого нема.
      Зайшли дощі.
      Печаль глухоніма
      Сюди-туди блукає, мов заброда.
      Незгода серця й розуму – негода,
      Здається, цілий Всесвіт обійма.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. * * *
      Чого ж ви хочете сьогодні,
      Мої вчорашні вороги?!
      Давно сплатив я всі борги:
      І особисті, й всенародні,
      І всепланетні…
      Навкруги –
      Усі надміру грошовиті
      (Є Богу й дідьку на свічу!),
      Доволі п’яні, вдосталь ситі
      І сплять уліжно, досхочу,
      Пуховим саваном укриті.
      Та все ж чогось не вистачає
      Моїм всевладним ворогам:
      Один – ганьбить,
      Другий – повчає,
      А третій зичить батога,
      Четвертий – всі борги прощає…
      Собі самому,
      А мені
      Не хоче й шеляга простити,
      Гріхів не хоче відпустити,
      Щоб я сконав у тишині
      Бодай відомим – не маститим,
      І хоч в сякій-такій труні
      В нечужинецькій стороні…







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. На батьківщині
      Стовпової не стало дороги –
      Наче корчами спутало ноги…
      Степового не стало озерця –
      Наче висохло в мене півсерця…
      Стоголосого гаю не стало –
      Наче мову мені відібрало…
      А коли вже не стало й могили,
      Де похована-схована мати, –
      Мов самого у землю зарили,
      Смерть забувши констатувати…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Яготинська нічна школа
      А Яготин для мене просто
      Дмитро Шупта, ріка Супій:
      В Шупти я був загульним гостем,
      А на Супої був запій.
      Варилась юшка неповторна
      У неймовірнім казані,
      І ніч серпнева зоре-зорна
      В космічнім сіялась зерні.
      Пилась неміряно горілка,
      І юний Коля Чорновус
      Не нарікав на темп і грівся
      При змагу двох смаглявих муз.
      Мистець досвідчений Микола,
      Що був за кума для Дмитра,
      Вдавав, що яготинська школа
      Талан доводить до добра.
      Вхопивши справжнього мистецтва,
      І я, і Коля Чорновус
      Вершили заспів молодецтва,
      Мов учиняли землетрус.
      Затим, отямившись, обоє
      Знов на Гребінку і Лубни
      Вертали в маренні,
      Й вітри
      Зітхали сумно на Супої.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. * * *
      Приснилося, що з вашого хреста,
      Звідтіль,
      Де я туливсь гарячими устами,
      Зелений пагін, мамо, пророста,
      І тягнеться до мене, й не дістане.
      Я вдосвіта прочумався від сну
      І не збагну, що сталося зі мною:
      Дивлюсь на передчасну сивину –
      Сумне цвітіння пагона сумного.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. * * *
      Не знаю колискової...
      А донька
      Прохає колискової, аж плаче.
      Бліде обличчя в доньки
      І гаряче.
      Мов кволе пташеня – її долонька.

      Не знаю колискової...
      Навіки
      Я загубив її,
      Мов кінь – підкову.
      Я подаю дитині різні ліки,
      А донька плаче:
      «Тату, колискову...»

      Не знаю колискової...
      Та знаю,
      Яка вона потрібна в цю хвилину:
      Піду і колискову пошукаю.
      Знайду –
      Приколишу свою дитину.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. * * *
      І мені, й моєму поколінню
      Так не пощастило, що кричи…
      «По камінню, синку, по камінню, –
      Ноженят, гляди, не промочи!».

      В березіль виходили ми босі
      Із голодним подивом в очах…
      В них таке відбилося, що й досі
      По камінню ходим по ночах.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. * * *
      Я тимчасовий на землі.
      І розуміння тимчасовості
      Для мене є мірилом совісті
      Й ціною хліба на столі.
      Мене – не стане. А проте
      Палить мости я не збираюся
      І все частіше озираюся:
      Чи й після нас трава росте.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. * * *
      Щира і привітна, ходить слава,
      Чесних і достойних обійма.
      А неслава, мов змія стоглава,
      Проповзає всюди крадькома.
      Слава має висонцені очі
      І ранкові помисли ясні.
      А в неслави очі – поторочі,
      В ночі перетворюючі дні.
      Слава судить праведно і строго,
      А неслава істину хова…
      Хто сказав, що з кореня одного? –
      З різних мов походять ці слова!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. * * *
      Найперше – поцілуй шорстку шкуринку
      Цілушки хліба з материних рук.
      Заварить мати круто материнку –
      Цілющі ліки від сумних розлук...
      На покуті присядь в німій покуті,
      І мати все пробачить заодно:
      Обов'язки синівські призабуті,
      Борги, що нею прощені давно;
      Невістку неприхильну й непоклонну,
      Не бачених ні разу онучат,
      Яких вона по древньому закону
      Повинна і чукикать, і качать...
      Усе пробачить мати до останку,
      І спати, як маленького, вкладе,
      І чатувати буде до світанку,
      Щоб навіть не шелеснуло ніде.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. * * *
      Не ті слова сказав колись,
      Не з тим
      Своїм насущним хлібом поділився;
      На доброго і щирого озлився,
      А грішного когось назвав святим.
      Тепер запізно каятись…
      Слова
      По світу розлетілися, мов птиці,
      І грішник безсоромно прикрива
      Моєю похвалою справи ниці;
      А хліб мій і зачерствів, і зацвів
      У ситого в помийниці…
      А добрий
      І щирий чоловік – пішов за обрій
      Мого життя
      І злом не відповів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. * * *
      Та яка ж наша пам'ять короткозора!
      Навпрошки та наосліп
      в майбутнє скачемо:
      Все надійно забули,
      Що діялось вчора,
      Все, що завтра гряде,
      Безнадійно не бачимо.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Балада про білий налив
      …І принесли повістку.
      Батько був у саду – яблуні садив.
      Мати із копанки
      дерев’яними цебрами
      воду носила
      Для поливу.
      А я – я в серцях ув обох світивсь
      Мрією про сина.
      Батько заступом вдарив об груддя,
      Застебнувсь на останнього ґудзика
      І руками, що білим наливом пропахли,
      Обох нас обняв,
      І – пішов…
      І над садом ще довго-предовго
      Гойдалася музика
      Його слів, його кроків –
      У тиші осіннього дня.
      Мати повнилась мною,
      Мов сонечком білий налив,
      Мати плакала гірко:
      «Так рясно вродило – й без батька…»
      Щедрик-липень, жалільник наш
      і годувальник,
      Налив
      Меду повно-повнісінько в яблука-дзбанки.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. * * *
      Всю ніч білизну прала мати...
      «Це сон, – гадав я уві сні. –
      Чого б то їй білизну прати
      Вночі
      Й виносити із хати
      Півнів на білім полотні?!»

      А мати прала, мати прала
      Ще довоєнні рушники,
      Які на посаг вишивала,
      А згодом сумно розривала
      Навпіл – мені на пелюшки.

      Всю ніч білизну прала мати...
      Я снив таким реальним сном.
      Навіщо ж почали співати
      І не дали мені доспати
      Червоні півні під вікном?!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. * * *
      Чим тобі зможу допомогти,
      Щира і ніжна людино?
      Тим,
      Що до власної самоти
      Ще і твою самотину
      Для повноти самоти долучу,
      В муку з’єднаю два болі
      І засвічу двоєдину свічу
      На вівтарі двонедолі?
      Дівчинко, страднице, доню моя,
      Вічно заплакане свято,
      Хто я для тебе,
      І що тобі я –
      Власним сумлінням розп’ятий?!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. * * *
      Відлюбив своє, віддонжуанив,
      Одгрішив – і скаржитися гріх
      На богів.
      Нічим не опоганив
      І не поганьбив ніде своїх
      Суджених коханок-богоданок –
      Всі знайшли і гавань, і причал…
      Тож нічого,
      Що в ясний світанок
      Запливає хмаркою печаль.
      Так воно й повинно відбуватись:
      Осеніти, в зиму перейти,
      Під пречистим снігом приховатись,
      Навесні зволожити ґрунти…
      Відлюбив своє, відплодоносив –
      Ген довкола пагони гінкі
      Зелено вистрілюють у просинь,
      Високо, до зір і літаків!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. * * *
      В гумових чоботях і куфайці
      (Іншого наряду не було)
      Бігав я щовечора на танці
      Навпрошки із хутора в село.
      Танцювалось легко і натхненно –
      В усібіч крутилася земля,
      І дівча дивилося на мене,
      Сяючи очима, звіддаля.
      Модними тоді були фокстроти
      В нашому глибинному селі.
      Блискотіли гумові чоботи,
      Вимиті до глянцю у Сулі.
      І моя куфайка-розлітайка
      Лопотіла синіми крильми.
      Весело сміялась балалайка
      Над моїми диво-чобітьми...
      ...Як давно зносились ті чоботи,
      І фокстрот – уже анахронізм!
      Серед мерзлоти
      Й серед мерзоти
      Живемо – клянем соціалізм.
      Вірно все:
      І голодно, і голо,
      І, гляди, підемо босоніж,
      І, дивись, в кричуще наше горло
      Увіпнеться ненаситець-ніж,
      І уп'ється крівцею твоєю,
      Що просякла стронцієм давно...
      По землі йдемо,
      Прокляті нею,
      Чи живі, чи мертві – все одно;
      І чого йдемо,
      Ніхто не знає,
      І ніхто не відає,
      Куди,
      А крові, а крові прибуває –
      Скоро буде більше,
      Ніж води!
      І ридає ридма балалайка
      По Сибірах та по Колимах,
      Що ота куфайка-розлітайка
      Нам, обдертим, вже не по зубах;
      Що сьогодні й танці – вже не танці,
      І пісні теперки – не пісні,
      Що не тонуть в горілчаній склянці
      Думи наші чорні й навісні...
      Господи!
      До нашої господи
      Ти не йдеш і янголів не шлеш.
      Вироджені нації-народи
      Ти простиш чи, може, проклянеш?
      Боже,
      Наше дійство зловороже
      Нас все глибше й глибше поглина...
      Чим скінчиться це,
      Ти знаєш, Боже,
      І мовчиш,
      І в тім твоя вина.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Сьогоднішнім плакальникам
      Все ви нерви лоскочите,
      Попіл ворушите сивий.
      Що було – відбуло
      І густим бур’яном поросте.
      Світ сьогоднішнім днем –
      Без війни та розрухи –
      Щасливий,
      І не треба освячувать те,
      Що насправді для нас
      Не святе!
      І не треба молитись
      На ідола в камені й бронзі,
      Що стоїть на кістках України –
      Святої землі!
      Побивається чайка
      При битій чумацькій дорозі:
      В неї туга в очах
      І невицвіла кров на крилі...






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. * * *
      Живу в незалежній державі –
      Свої в мене сльози і сміх.
      Росії обійми тужаві
      На горлі й на ребрах моїх.
      Затруєну воду дніпрову,
      Привласнивши,
      П’ю досхочу
      І рідну прабатьківську мову
      Лелію, мов кволу свічу.
      Сусіди зі мною ласкаві –
      Не гребують хлібом моїм,
      Хоч сам я у власній державі,
      Бува, недоп’ю й недоїм.
      Надії мої нелукаві:
      Чужого не хочу,
      Аби
      Не знати в новітній державі
      Старої,
      як вічність,
      ганьби!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Місто моєї любові
      Ти мене прийняло, не питаючи роду і племені,
      Всиновило блукальця, взяло під надійне крило,
      Приживилось коріння моє на донбаському кремені,
      Проросло вглибину і в пласти віковічні вросло.
      Зі своєї любові ніяких вигод не визискую,
      І коли звідусюди я друзів у гості зову,
      Не хвалюся нічим –
      Лиш хіба що своєю пропискою
      На луганській землі,
      Де нелегко й непросто живу.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. * * *
      По-гу-ля-ли!
      Крові набачились
      В тім «останнім, рішучім бою»,
      Призвичаїлись,
      Розсобачились,
      Проливали чужу і свою!
      Не скінчилася громадянськая –
      Кров димілася і текла,
      В сто річок
      Голуба, дворянська,
      Що насправді червона була.
      Видавалися «індульгенції»
      На століття вперед – гуляй!
      Море крові інтелігентської
      Перехлюпувалось через край.
      Тисячами струмків стікалася
      У єдині Волгу й Дніпро
      Та,
      солона й терпка,
      що звалася
      «Робітничо-селянська кров».
      Ну з якої такої любові ще
      Кровопуски оці без мір:
      По коліна, по плечі в кровищі
      Муравйов, Тухачевський, Якір!
      Їх мільйони – тих, «позаштатних»…
      В їхніх жилах – «смердюча кров»…
      Їх вирубували в Кронштадті,
      В бойню перетворили Тамбов;
      Стольний Київ мостили трупами
      Українських січовиків,
      Світ будили шаблями й трубами,
      І передзвоном кінських підків!
      А панцирниками й тачанками
      Гримкотіли у «рай комун»,
      І свинцеву свою печатку
      В кров терпку вмочав Бела Кун.
      Мій бездарний земляк Ворошилов
      Ліз по трупах на постамент,
      І нічого не ворушилось
      В його грудях у цей момент…
      По-гу-ля-ли!
      Всього набачились,
      Крім свободи бути людьми,
      В цілім світі навік відзначились
      Лицемірним:
      «Раби – не ми!».
      Захлинаємось потом і кров’ю ми:
      Ой нелегко ж це, треба сказать,
      На руйновищі рідної Трої
      Щось таке…
      щось людське…
      збудувать!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. * * *
      Я досі не знав,
      Що свобода голодна і гола
      І коштує дешево так,
      Що ніхто й не цінує її.
      Кручуся-верчуся
      В сильці нерозривного кола,
      Душа моя квола,
      Замовкли у ній солов’ї.
      А як же співали!
      Будили невільну країну –
      Мою Україну,
      Що спала предовгі віки,
      А нині – що з нею?
      Хто пісню її солов’їну
      Зробив безголосою
      І за які срібняки?
      Шукаю-питаю,
      Якого ж я роду-народу…
      Дрібніє життя,
      Порожнішають днів колоски.
      О, де ви зарили
      Ту справжню – неложну – свободу,
      Мої запорозькі,
      Мої низові козаки?







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. До свого п'ятдесятиріччя
      Давненько не пишуться вірші…
      Які вже там вірші,
      Коли
      Часи все гіркіші та гірші,
      Суціль із ганьби та хули?!
      Ось так ти святкуєш, козаче,
      Свій полудень віку – овва! –
      Душа все ще терпить – не плаче,
      Та, певно ж, давно й не співа.
      Від чого їй, грішній, співати?
      Чого б їй і не заридать?
      В підпіллі сичать горлохвати,
      Вгорі марнотрати сидять.
      До влади прийшли шовіністи –
      «Хохляцкіх кровєй москалі»,
      І нічого пити і їсти
      На цій «суверенній» землі.
      Немає що взути й одіти
      Й молитись немає кому,
      На волі несила вже скніти
      Й негоже сідати в тюрму…
      Та є Україна!
      За неї
      Я будь-яку муку стерплю,
      Клянусь на своїм ювілеї
      І клятву сльозою скріплю,
      І кров’ю скроплю – при потребі –
      Й життя – за єдину – віддам,
      Щоб син мій не жив у ганебі
      І доньку минала біда,
      А лихо малого онука
      Й нащадків усіх обійшло,
      Щоб з волі московського крука
      «Возз’єднань» повік не було!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. У Приайдар'ї
      1
      Тут росте високосна трава-мурава
      І верба на гнучкому коромислі
      носить криницю,
      Тут заходиш у ліс,
      Мов у чисту святкову світлицю,
      На узліссі забувши буденні слова.
      Тут на сонячнім промені сохнуть хмарки,
      А дощі заховалися в тінявих кронах,
      І тендітної лілії жовта корона
      Величаво сія в ореолі ріки.


      2
      Зібрались дощі в Приайдар’ї
      На пастівень,
      І грому абстрактні арії
      Лунають цілісінький день.
      А небо так низько і близько,
      Що наяву
      Дзвінкою косою блискавки
      Можна косити траву.


      3
      Над Айдаром гуси пролетіли-
      Тіли-тіли… Плескіт в береги…
      Тихо лопотіли-тіли-тіли,
      Наче крила, стебла окуги.
      Над Айдаром гуси прокричали-
      Чали-чали… Луни навкруги…
      В кожного свої причали-чали,
      Теплі гнізда й рідні береги.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. * * *
      обрій округлює очі осинені
      оси оснулі осоння озвучують
      ондечки огир огнистооспалий
      ойки-ойойки! – овес обтолочує
      овід облітує овид орбітою –
      обколесовує обід:
      обідати!
      о осіянно-означений острове
      о Оріяно – окраїно оріїв!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. * * *
      Витоптали душу копитьми,
      Лишивши слідів глибокі тавра,
      Здичавілі в оргіях кентаври,
      Що, можливо, теж були людьми.
      Розповзлась корозія-іржа
      По душі, по мові, як по ниві,
      А кентаври тішились, щасливі,
      Що і я із ними заіржав…
      Та моє іржання ще не те,
      Ще не їхнє впевнене іржання…
      Совість, наче блискавка кинджальна,
      Пробива дерновище товсте.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. * * *
      Абстрактне поняття
      абстрактну й любов породило:
      Ми любимо північ, і південь,
      і захід, і схід,
      Були б тільки хліб і до хліба,
      та цукор і мило,
      Та чарка під вечір,
      а краще – раніш – під обід.
      ...А десь у минулім
      замулилась чиста криничка,
      Запала могилка свята,
      де батьки твої сплять,
      Й зотліла в непам’яті
      скромна шкільна «рапортичка»,
      В якій із історії та географії – «п’ять».






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. * * *
      Не вживайте високих слів,
      Особливо ж тоді,
      Коли
      Ви звертаєтесь до ослів,
      Що колись жеребцями були.
      Вже ніколи ніякі слова
      Їх не зможуть перетворить:
      «І-го-го» перейшло в «І-а-а»..
      Що вже можна тут говорить?!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Пам'яті письменника Миколи Хвильового
      Якої такої ще хвилі вам треба,
      Товаришу Хвильовий?!
      Кривава зоря охопила півнеба
      І вітер гуде штормовий...
      Яку розтаку викликаєте пору,
      Епоху яку і добу?!
      Від штучного голоду, від людомору
      Не вбережете судьбу.
      За хвилею хвиля – по хвилі:
      Секунди і кулі лет...
      Відкиньте в зневірі й знесиллі
      Свій вороний пістолет!
      А може, все вірно... все гарно?..
      Епоха така: голуба...
      Безмовно, безхвильно, безхмарно
      В червоних, як прапор, гробах.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. * * *
      Озивається до гори гора,
      До зорі – зоря,
      До ріки – ріка,
      Не озветься лиш голос Григора,
      Не підніметься лиш його рука...
      До душі – душа,
      До сльози – сльоза,
      До рядка – рядок,
      Щоб новелою
      Стало все, що він
      Людям не сказав,
      Що й сьогодні нам
      знать «не велено»...







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. * * *
      Поза часом і простором
      Обертаємось ми,
      А звичайного, простого
      Спілкування з людьми
      Відродити не вміємо –
      Розучились, авжеж...
      Наодинці говіємо,
      Розговляємось теж.
      Наодинці радіємо
      Позолоті гроша
      І зізнатись не сміємо,
      Що не рада душа.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. * * *
      Осіннім листком по холодному плесу
      Мій спомин пливе (Не мовчи – говори…).
      Уранці – попутні вітри на Одесу,
      Надвечір – безпутні зустрічні вітри.
      На чайчині крила, на білі вітрила
      Опуститься хмара (А ти – не мовчи)…
      Уранці нас юність кудись поманила,
      Надвечір збайдужіла, мимо йдучи.
      Мабуть, постаріли й душі не зігріли
      На сонці травневім (Пусті балачки…),
      Чи сісти не вспіли, чи зопалу сіли
      Не в ті, як Микола писав, літаки?..
      А ми ж присягали служити прогресу,
      Співали ж у хорі (Які мінуси!)…
      Так хочеться знов повернутись в Одесу,
      Щоб знову почути свої голоси,
      І знову, по другому колу, почати,
      І знову прожити життя – навпаки:
      Де треба мовчати –
      Всесвітньо кричати
      Й сідати не в ті поїзди й літаки!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. * * *
      Мій знайомець зібрав унікальну колекцію
      І тепер виставляє її
      Напоказ:
      «Ось – Марія. Найперша моя полюбовниця.
      Тілом біла, мов гіпс, і м’яка, наче глина.
      Це – Оксана. Роман описовий занадто:
      Більше року мороки, а втіхи – на хвильку.
      Цю – Людмилою звати. Сама нав’язалась.
      Чоловік, бач, покинув. І я скористався…
      Після неї – Олена.
      До речі, дружину
      Теж Оленою звати. Вона – однолюбка…
      Далі: Женя, Марина, Ярина, Ірина,
      Іраїда, Наталка, Тамара, Гелена,
      Соня, Рая, Гафія, Фаїна, Світлана…
      Всі – молодші за мене.
      І лиш Валентина
      Дещо старша…
      Я з нею був навіть щасливий!
      Вибухало шампанське святковим салютом,
      Приколисував джаз, абажур посміхався,
      На пательні мажорно співала яєшня…
      А в сусідній кімнаті хтось кашляв надривно…
      Я покинув її не з легкою душею…
      Вийшла заміж вона за якогось вояку –
      Не заплакала навіть останньої ночі,
      Не пустила під ковдру, карга довгонога,
      Не дала мені навіть на пиво, невдячна,
      Не сказала «Прощай!», виганяючи в сутінь».
      …Я не знаю, їй-право, кого пожаліти:
      Чи «каргу довгоногу», що тілом торгує,
      Чи дружину знайомця, яка – «однолюбка»,
      Чи самого знайомця-колекціонера…







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. * * *
      Я не тішив себе тим, що я – винятковий,
      Що між мною і масами – певна межа.
      Пив горілку з начальством?
      Так це ж випадково...
      Випадково з Драчем біля моря лежав...
      Випадково мене помічали й хвалили
      То рядочком скупим,
      То слівцем негучним.
      Та в одному мені все життя таланило:
      Я ніколи не був ні ручним, ні зручним!
      Не зажився, як дехто, бундючним портретом,
      «Шедевральним» зібранням...
      І я не боюсь,
      Що закінчу життя офіційним поетом
      І від штучної слави
      безславно зіп’юсь.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. * * *
      Я не в спромозі зупинить дороги,
      Що вигнулася луком через луки, –
      Не варті й порохні
      Перестороги
      Супроти неминучої розлуки!
      Вже обрій-тятива аж до відмови
      Натягнутий:
      Невтримною стрілою
      Ти випурхнеш з обіймів!
      Лиш розмови
      Сумний фінал залишиться зі мною.
      Пусте, скажу,
      Заблуканий в пустині.
      Минеться все,
      Подумаю для втіхи.
      Й шляхетні празірки по небосині
      Твого шляху позначать ярі віхи.
      Й Чумацьким шляхом,
      Доки сил і змоги,
      Брестиму я в непевність без вагання
      Лишень тому,
      Що будь-яке кохання
      Одвічним є синонімом дороги.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. * * *
      На пероні стою в Ірпені…
      Між Луганськом і Львовом і між
      Не собою й собою мов ніж
      У самісінькій серцевині
      У мені колупається хтось
      Може Бог а скоріш Сатана
      Це твоя невина це вина
      Не твоя а чиясь а когось
      Я ж не з тих волокит-волоцюг
      Між Луганськом і Львовом і між
      Не собою й собою я дріж
      Я тремтіння живе я ланцюг
      Я собою з’єднавши кінці
      Між Луганськом і Львовом стою
      Все натойбік де син віддаю
      Не лишаю нічого дочці
      Все туди віддаю де дочка
      Відібравши у сина до крихт
      Не такий я не той не з таких
      Хто від себе до себе втіка
      Все життя на пероні як стій
      На краю самоти де відчай
      Де нездрастуй і де непрощай
      Де ніколи й нічого не смій
      Отакий я сякий розтакий
      Начебатько і наченевін
      Між Луганськом і Львовом
      І гін
      Поїздів
      мимо мене
      стрімкий…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. * * *
      Я завжди любив негаласливо,
      Про своє на Всесвіт не трубив.
      Був, коли й не люблений,
      Щасливим,
      Нещасливим був, коли й любив.

      Нічим похвалятися тепера,
      Бо нема ні лиха, ні добра –
      Сновидіння, марево, химера,
      Дим омани, марення, мара…

      В клопотах земні мої Лаури
      Зваби розгубили неземні –
      В ореолі сивої зажури
      Гірко посміхаються мені.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. * * *
      А жінка в білому стоїть перед очима
      На відстані життя мого цілого,
      Не поцінована колись, не поцілована,
      Нічим у днях минулих не значима
      І не означена у пам'яті пригаслій...
      Чому ж тоді стоїть переді мною
      І не щеза примарою смутною
      У позапросторі, у ночі позачасній?
      І хто вона з німотними устами –
      Невпізнана коханка чи дружина?
      Якась вина, холодна, мов крижина,
      Лежить на серці все життя
      Й не тане.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. * * *
      ...І вже ніколи не було
      Такої світлої любові:
      Довкола нас, немов у змові,
      Усе яріло і цвіло.

      Ми божеволіли тоді
      Від слова, мовленого стиха,
      І не було на світі лиха,
      Ні спекоти, ні холодів.
      Не помічали ми злидот,
      Що підступали звідусюди,
      Й за це не раз недобрі люди
      Водили нас на ешафот.

      О, то була така любов,
      Якої зовсім не сприймали,
      Яку знічев’я розпинали
      І проклинали знов і знов.
      Їй не подав ніхто води –
      Сліпці, недолюдки, нетяги –
      Вона, згораючи від спраги,
      Перегоріла назавжди...






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. * * *
      Воно приходить непомітно
      І полонить усе єство,
      Зеленотравне й білоквітне
      Весни високе торжество.
      Листки дерева обживають,
      Немов піддашшя ластівки,
      А ластівки в блакить злітають
      Так стрімко-стрімко,
      Мов листки.
      Струмок сокоче в оболоні,
      Чимдуж струмує до ставка.
      Ставок в долині, як в долоні
      Роса, холодна і тремка.
      В душі так солодко і щемно
      Цвітуть літа, немов жита,
      Літа, прожиті недаремно,
      Літа, зелені, мов дерева,
      З яких весна не обліта.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. * * *
      О лірико душі!
      Допоки йтиму
      По грішній цій землі,
      Я ні на мить
      Тебе
      На громадянську та інтимну
      Не зможу й не захочу
      Розділить!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. * * *
      Осінь зронила останній листок,
      Останній листок, мов останню надію,
      Упав той листок на кленовий місток –
      Було це в останню осінню неділю.

      А вже в понеділок, зимового дня,
      На білому мості – червоне яріло:
      Хто їхав, спиняв мимоволі коня
      Й під ноги дививсь, як і я, очамріло.

      На білому мості червоне цвіло…
      Ніхто не одваживсь червоне підняти:
      Сідав на коня, і одразу в галоп –
      Зелений листок на вітрах здоганяти!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. * * *
      Найбільше ранком дорожу
      За те,
      Що вечора мудріший
      І не прийма поспішних рішень
      На крутосхилі віражу.
      Він переорює межу
      Між днем і ніччю – без вагання.
      Його ясне переконання
      Зчищає сумнівів іржу.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. * * *
      Сірооке моє дивенятко.
      Хочеш,
      Я розкажу тобі,
      Чому
      Я назвав тебе іменем Леся?

      На Поліссі,
      В дрімучому лісі,
      На зеленім вербовім гіллі
      Колисалася ніжна дівчина...

      Вона пісню співала про весну,
      Про урочі вогні досвітні –
      Пісня
      в серці
      моїм
      колисалася...
      Колисалася
      в серці
      пісня,
      Колисалася
      в пісні
      мрія,
      Колисалося
      в мрії:
      «Ле-ся...»





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Рудий Микита
      1. Давно

      Ми возили до ферми кукурудзяну січку –
      Я і рудий Микита.
      Я був ростом зо свічку,
      А Микита – зо скирту.
      На руках
      під шкірою
      м’ячі ганяв,
      Сидів і ганяв. І так – півдня.
      Він би підняв залюбки коня,
      Та не хотів задля трудодня.

      Остання безтарка... А я знесилів.
      Микита ж хропів, від натуги аж синій...
      – Дядьку, прокиньтесь бодай на хвильку,
      Киньте в безтарну хоча б навильник!.. –
      Дядько почув.
      Матюкнувся в’яло
      І неохоче скотився в яму.

      ...Поле безлюдніло. Поночіло.
      Лячно мені. А йому ніпочім:
      Длубався там, мов якась нікчема,
      І присікався до мене знічев’я:
      – Батька твого пам’ятаю, байстрюче.
      Миршавий був, а такий кусючий!
      Він у сільраді сидів за писаря,
      На Колиму «путівки» виписував.
      Де він теперки? В землі... Отож-бо!
      Бог розсудив нас
      По-свойму, по-божому.
      Й мати твоя, активістка задрипана,
      Із-під землі безголосо викрикує:
      «Зрадник він, чуєте? Янус дволикий!..»
      Хай покричить... А мені – не до крику,
      Жити ось треба... Робота і різне –
      Треба ж комусь рихтувать комунізми!
      От і вожу кукурудзяну січку,
      Перевиконую п’ятирічку.

      ....Мати вдихнула у мене силу,
      Батько подав мені гострі вила...
      Я весь напружився і – навиліт!
      Дядько Микита...
      із ями...
      не виліз...
      Було?.. Не було?..
      Та, на жаль, наснилось.
      ...Микита ще й досі возить силос.


      2. Недавно

      І виплив із хати рудий Микита
      Ногами вперед – за високий поріг...
      Домовина,
      Надійно цвяхами збита,
      Пірнула в глибокий надійний рів.
      І стало одразу немов світліше
      В моєму селі і на всій землі...
      І вина – солодші,
      І страви – смачніші,
      І ширші дороги – великі й малі.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. * * *
      Продайте-подайте заради Христа –
      Країну ж до ниточки розпродверстали…
      Ви чуєте, діду і батьку:
      Заграли
      Онукам і правнукам
      смертні
      хорали?
      Я знаю тепер:
      Час розплати настав!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. * * *
      Уряд засіда в Палаці –
      Представляє нації,
      Що охляли вже від праці
      Та комунізації.
      Вождь із лисиною в глянці
      Слухає овації,
      А народ шукає в склянці
      Засіб від нервації.
      Б’ють куранти рано-вранці.
      Зріють провокації.
      А на площах танки
      В «танці»
      Давлять демонстрації.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. * * *
      Затріщали підмостки й підпорки «вертепу»
      І змаліли «клейноди» комунних часів,
      І долинули грізно з козацького степу
      Відголоски забутих давно голосів.
      І зійшовся народ під Богдановим дубом,
      І Тарасовим словом народ мій прозрів,
      Щоб молитись Вкраїні
      Під вічним Тризубом,
      Під вогнем синьо-жовтих її прапорів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. * * *
      А ми
      У пізньому живем середньовіччі,
      У передчасному якомусь
      «Комунізьмі»:
      Клекочемо у череві
      Вулканнім
      Розплавленою
      магмою
      крові…






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. * * *
      А від річок лишились рівчаки,
      А від пісень – уламки,
      А від мови –
      Лиш тінь бліда…
      Сучасні душолови,
      Свої щербицькі та маланчуки
      У нас украли щастя безголове.
      Свої ж таки!.. Сучасні байстрюки…
      Так нам і треба, Господи, прости,
      Нащадкам офольклореного Байди:
      Ми на своїй землі байдужі зайди –
      Попереду всі спалено мости,
      І кладки всі потрощено позаду.
      Прости… прости!.. Й на прощу відпусти…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. * * *
      Нової ми діждалися відлиги,
      Хоч надто й припізнилася вона:
      Скресає крига,
      Воскресають книги,
      Відроджуються чесні імена.
      З тріумфом повертаються додому
      По річковій
      епохи
      бистрині
      Герої-жертви,
      Від салютів грому
      В тісній перевертаючись труні.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. * * *
      Наздоганяє, наздоганя
      Помсти священної променем лазерним
      Всеукраїнська жахна Биківня
      Ката з катів – Кагановича Лазаря!
      Наздоганяє, наздоганя
      В тім персональнім столичному ірії,
      Де він ховався від судного дня
      І від розплати найвищою мірою.
      Наздоганяє, наздоганя
      Лиш невтямки струхлявілому старцеві,
      Де вона є, та мара – Биківня,
      Біля якої забутої станції;
      Що воно є – Биківня:
      Чортівня
      Чи уособлення присуду Божого?..
      Наздоганяє, наздоганя
      Сущого виродка чорноворожого.

      1990






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. * * *
      Його не броня прикривала в бою,
      А «бронь» закривала від бою.
      Він чистив тили у колимськім краю,
      Не жертвуючи собою.

      Мій батько в атаку приречено біг
      І падав на землю криваву...
      А цей без атак і крові «переміг»,
      Присвоївши воїнську славу.

      Не знято і досі зневаги тавро
      Із тих, що пропали без вісті...
      А цей із трибуни розказує про
      Геройські діла «особістів».

      Мій батько в жертовному списку війни
      Під знаком питання донині...
      А цей «експонує» свої ордени
      На грудях – парадній вітрині.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. * * *
      Відродись, Україно, не лишень хрестами
      На могилах козацьких посеред степів,
      А й всіма віковими,
      В найглибших глибинах,
      Пластами,
      Що ховають в собі
      Незліченність
      Народних
      Скарбів.
      Піднімись, Україно,
      Здіймись над світами,
      І не тільки світам,
      А й собі доведи,
      Що не покритка ти,
      Упосліджена геть «москалями»
      Й байстрюками пропита в нестямнім розгулі
      Біди!
      Українься, Вкраїно...






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Сповідальне
      Здрастуй, новий день нового ранку
      Свіжопідрум'янений та пишний!
      Дякую за впевненість високу,
      За надію чистосиньооку,
      За душі осмислену мороку
      І за дух воістину всевишній!
      Вистраждав і я оці обнови,
      Гласність і трудну перебудову.
      Через наговори та обмови
      Гомінкий Дніпро моєї мови
      В океан вселюдської розмови
      З гідністю вливається ізнову.
      Смію віднедавна я сказати
      Всім – чужим і нашим – шовіністам:
      Був прямий мій предок не сарматом,
      Не хохлом упертим, вайлуватим –
      Українцем був козакуватим,
      Справжнім інтернаціоналістом.
      Та і я, поганий пранащадок,
      Першокласник сталінської школи,
      В зрілім віці воював нещадно
      З тим, що душу тисло, мов лещата,
      Сил своїх на потім не ощадив,
      Не космополітствував ніколи.
      Вірю я, і вірую, і знаю:
      Світ, мов сад, оновиться весною,
      В цьому прахом предків присягаю,
      Мучеництвом батьківського краю,
      Всім, що маю, чим себе караю,
      Що живе в мені й помре зі мною!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. * * *
      Приїздять з Канади й Аргентини,
      Де чужі повітря і вода,
      Заблукалі діти України
      В пошуках праотчого гнізда.
      Джерготять по-своєму-чужому
      Між собою на землі дідів...
      Їхали, здавалося б, додому,
      Але де ж той вимріяний дім?!
      Все не так, як там, у Манітобі,
      Чи в Парані, люленьки-люлі...
      Стали чужаками ще в утробі
      Для своєї рідної землі.
      Лиш на мить,
      У Каневі, на кручі
      Щось у їхніх душах ожива
      Й рідна мова – крізь чужі, колючі –
      Заявляє про свої права:
      Колисково-лагідним струмочком
      Жебонить у затінку суцвіть...
      Й соромно стає синам і дочкам,
      Що не можуть матір зрозуміть.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. * * *
      Скільки ж їх зосталось в тамтих таборах
      На семи колимських крижаних вітрах,
      В болотах Печори. на піску Нури?!

      То ж бо не циганські шумні табори
      І не піонерські славні табори…
      Табори поганські чорної пори!

      Згадую-пригадую Стуса Василя…
      Травень по Одесі сонячно гуля,
      Чорне море плещеться біля наших ніг…

      Василя немає – пам’ять я зберіг.
      Він – дитя «відлиги»,
      Жертва злої гри, –
      Плакали за Стусом тамті табори,
      Тамті, ще єжовські, сталінські, оті,
      Прокляті навіки, на віки – святі.

      Василя нема вже:
      Ватрою згорів
      У пожежі брежнєвських «тихих» таборів.

      …Бачу я: ворушиться табірна земля…
      Скільки в ній ровесників
      Стуса Василя?





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. * * *
      То найбільші страждальці твої, Україно:
      Сотні тисяч невільників хана й султана,
      Сотні тисяч полеглих у битвах за волю,
      Сотні тисяч утоплених в невськім болоті,
      Замордованих в тюрмах, на каторзі царській,
      В м’ясорубках воєнних, у січах повстанських...
      То велика трагедія всього слов’янства.
      То невигойна рана твоя, Україно
      (Все двадцяте століття тобі кровоточить):
      Громадянська війна нагромадила трупів –
      Тисячами косила направо й наліво...
      Тридцять третій голодний –
      Померлих мільйони.
      Тридцять сьомий кривавий –
      Убитих мільйони.
      Вітчизняна війна –
      В ній мільйони загиблих.
      Сорок сьомий –
      І знову вмирали мільйони.
      А сьогодні у нас вибухає Чорнобиль.
      І попереду в нас бовваніє Чорнобиль.
      І над нами – Чорнобиль,
      Під нами – Чорнобиль,
      Чорне наше майбутнє в’є гнізда повсюди.
      Як же виживеш ти в цім содомі, Вкраїно?
      Як тобі зберегти і коріння, і крону,
      І могилу Шевченка, і Хортицю сиву,
      І колиску дитячу, і мову співучу?
      Як тобі пережити майбутні страждання,
      Як тобі не забути мільйони страждальців?..







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. * * *
      Не вистачить дніпрової води
      На сльози,
      Щоб оплакати всі втрати...
      Кого забрала смертонька в солдати,
      Кого наш вождь на голод засудив,
      Кого навіки засадив за ґрати,
      Кого... кого... Нікого і ніде
      З рідні не маю – перекотиполе:
      Позаду голе поле стерням коле
      І попереду невідомість жде
      На новім полі,
      Ген за видноколом...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Реквієм-попередження
      А вже Айдар не заливає луки...
      В очеретах заплуталися звуки –
      Відлуння в баговинні пропада.
      Іще ріки стачає для городів
      І для цілком безпечних перебродів,
      Та човника вода вже не гойда,
      Не заливає кладку під вербою,
      Од вітру не стає ріка рябою,
      Прозорою від сонця не стає.
      Тече повільно, мов сльоза із ока,
      Билинного Дінця сумна притока,
      Що ні води Дінцю не додає,
      Ні сили й чистоти не доливає.
      Останньою кровинкою спливає
      З лиця землі, з життя, з будучини.
      Сьогодні нам і море по коліна...
      А завтрашні, наступні покоління
      Забудуть геть про весла і човни.
      Чому ж не кричимо тривожне: «Пробі!»?
      Джерела гинуть у земній утробі,
      Річки перетворились в рівчаки.
      На чисті роси і на тихі води
      Навально сунуть велетні-заводи,
      Здійнявши в небо чорні бунчуки.
      ...Оплакую руйнацію природи
      Над привидом колишньої ріки.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. * * *
      Як же це страшно, коли у народу
      Мову віднято!
      Це означає: віднято свободу,
      Руки відтято,
      Вкрадено землю, отруєно воду,
      Хліб і повітря,
      Підлого списа
      в серце народу
      Встромлено вістря!
      Вдвічі ж страшніше, коли у народу
      Вирвано згоду
      На самоїдство, на знищення роду,
      На несвободу!






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Мазепа. Версія смерті
      Не знайшлося притулку Мазепі
      Ні в родинному тихому склепі,
      Ні в багатій, ні в бідній труні,
      Ні в своїй, ні в чужій стороні.
      Чи в темниці помер, чи в палаці...
      Чи в Бендерах, чи, може, в Галаці
      І зарили його,
      І відрили,
      Й по Дунаю гуляти пустили…
      Чорне море вибілює кості.
      Білі чайки – Мазепині гості,
      І сестриці йому й жалібниці –
      Пракозацькі улюблені птиці.
      Жодна хвиля уже не поверне
      На Полісся на чистоозерне,
      На його неподільне Поділля,
      На волинське його живозілля...
      Носять хвилі гетьмана Івана
      Від Синопа до Аккермана.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. До слобідсько-українського козацтва
      Гріхи всі знявши із душі
      Й прадавні страхи-переляки,
      Пануймо так, товариші,
      Як наші прадіди-козаки!

      Вдихаймо пам'яті полин
      В степах,
      Де нас не давлять стіни, –
      Нема на світі Україн,
      Окрім єдиної Вкраїни!

      Єднаймось в курені й коші
      Під неосквернені клейноди –
      Ще ж не погас вогонь Буші,
      Не пересохли Жовті Води.

      Ми вічні діти боротьби
      І наша воля непоборна.
      Не одвернімось від судьби –
      Вона ж на цей раз неповторна!

      Бо як повернуться вони,
      Ті, що в Кремлі були панами,
      То ці катюги-різуни
      Ой позбиткуються над нами!

      В краю курганів і могил
      (Не всі вдалось переорати)
      Снаги, панове, нам і сил,
      Щоб знов холопами не стати!








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. * * *
      За рікою в Ірпінському лісі
      Ми збирали гриби і горіхи
      І палили багаття для втіхи
      На галяві
      В осінньому лісі.
      Ми співали і дзвінко сміялись:
      Межи стовбурів множились луни,
      І бриніли гілки, наче струни...
      Ми співали в осінньому лісі.
      Ми примовкли,
      Принишкли, завмерли
      На узліссі, де сонце і сосни...
      До сердець підкотилось щось млосне
      На узліссі
      В осінньому лісі.
      В'ється в листі траншея змією...
      Бліндажі... Глибочезні воронки...
      І пеньки, мов зловісні ворони,
      Недоречні в осінньому лісі.
      Світлий Київ, прекрасний наш Київ
      Зовсім поруч – рукою подати...
      Помирали за нього солдати
      В золотому
      Ірпінському лісі.
      Цей рубіж, ця немовкнуча пам'ять,
      Ці, ще й досі не згоєні рани...
      Листя кленів криваво-багряне
      В золотому осінньому лісі.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. * * *
      З дитинства знаю:
      Тільки жайвір
      Заблаговістить на зорі,
      Село у поле виряджає
      Своїх найкращих плугарів.

      А ще мені приходить в згадку:
      Лиш відкурличуть журавлі,
      Село купається в достатку,
      Свайбує осінь на селі.

      ...Ходжу по місту,
      Йду полями,
      Топчу асфальти і ріллю...
      Під жайворами,
      Під журавлями
      Живу, працюю і люблю.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. * * *
      Люблю міста районного масштабу.
      Приземкуваті і непоказні,
      Вони дарують гостеві, мені
      Свою сільську, свою нехитру звабу.
      Тут над усім – зелене сокоріння,
      Асфальт іще тонкий, немов льодок:
      Крізь нього відчуваю холодок
      Чорноземлі
      І пружнявість коріння.
      Пахучий – від околиць до околиць –
      Тут хліб печуть,
      Первісний, як земля.
      До площ міських дохлюпують поля
      Свою снагу,
      Свій колос-золотонець.
      В районних міст
      Свій клопіт і проблеми
      Державної значимості й ваги,
      Свої перед майбутністю борги,
      Свої
      Ще не написані поеми.
      Живуть життям,
      Наповненим по вінця,
      На вістрі часу,
      В розшумі доби
      Столиці колоскової провінції
      І колиски народної судьби.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Мій Донбас
      I
      Ти найбільше
      В моєму житті
      Відкриття,
      Мій Донбасе.
      З твоїх життєдайних
      Пластів
      Проростають і квітнуть
      Мільйони життів –
      Серед них
      і моє
      життя.

      ІІ
      Я з тобою вітаюся вранці
      І бажаю звитяжної праці:
      Щоби м’язи були тужаві
      В будівельника й гірника.
      А вугілля м’яке
      У лаві,
      І цеглина, як пух,
      Легка.
      Я вітаю тебе увечері,
      Тисну руки,
      Металом обпечені,
      І радію разом з тобою:
      Не зміліла сталева ріка,
      А з вибою,
      Немов із бою
      Переможного –
      Пісня дзвінка!

      ІІІ
      Я перш за все малюю гірника,
      Малюю очі,
      Виповнені світом,
      Де просторо і вишням біловітим,
      І гордокрилим птахам –
      Літакам.

      Малюю руки…
      Що одна рука
      В траві лежить,
      Натомлена й стосила.
      На ній бджола
      на хвилечку
      присіла,
      Така ручна,
      Довірлива така.
      Малюю руки…
      З другої руки,
      Неначе квітка
      Дивна й неповторна,
      Зоріє антрациту крихта чорна,
      Незримі розпустивши пелюстки.
      Я перш за все малюю гірника,
      Затим копри малюю,
      Терикони,
      Лисиче над прозорою рікою,
      Яка з моєї мрії витіка;
      Малюю степ:
      Сріблястим – пшениці…
      Малюю небо:
      Голубим – хмарини…
      Чудове тло
      для дивної зорини,
      Що в гірника пригрілася в руці!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. * * *
      Затуманились терикони,
      Геть відхлинула ковила,
      І розлука оця
      Гіркою,
      Як ніколи,
      Мені була.
      Повернуся – не повернуся?..
      А думками лечу туди,
      Де мигтять у невтомнім русі
      Антрацитові поїзди.
      За тополями, за полями,
      За Дінцем,
      Що сяйнув і згас,
      Закурличений журавлями,
      Даленіє мій край – Донбас.
      Мимо котиться котиполе…
      Тепловоза журний гудок…
      Жовте листя з нелюдським болем
      Відривається від гілок.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Сонет про сонет
      Сонетна форма й справді затісна
      Для почуттів сучасного поета.
      Одначе, не освоївши сонета,
      Поет смаку мистецтва не спізна.

      Творить сонет – приборкувать коня,
      Що ні вудил не знає, ні попруги,
      Й, подібний струму вищої напруги,
      Пронизує живу тканину дня.

      Утриматись на гострому хребті,
      Не впасти під розпечені копита...
      Дорога бита зливами розмита,
      І повороти часті і круті...

      Приборкавши вогнистого коня,
      Посидь в задумі на краєчку дня!







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. * * *
      Все важче легковажити.
      Роки
      Не відпускають душу на дозвілля,
      Де все душі дозволено,
      Де зілля
      Встеляє м'яко топтані стежки;
      Де ще нема означених шляхів
      Від пункту А до пункту Б,
      Де вільно
      Ходити безконтрольно й безприцільно
      По цілині, в раю із реп'яхів.
      Все важче легковажити.
      Пора
      Важких думок і виважених рішень,
      Пора переоцінки зла й добра
      Без переменшень і без перебільшень.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Роздум про вічне тепло
      Ми гріємось душею
      Коло хліба
      І другим сонцем
      Лагідно звемо
      Насущний хліб.
      Живу істоту ніби,
      Його
      В чутливі руки
      Беремо.
      Одвік життя
      Тримається на хлібі,
      Зрідні промінню сонця –
      Колоски.
      Допоки світ наш
      В колосковім німбі.
      Не охолонуть
      Гнізда й колиски!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Вірші з глини
      1
      Він ліпив свої вірші з глини,
      Червоної від крові пращурів.
      Він ліпив свої вірші з червоної глини,
      Беручи її з тіла планети.

      І гартовані в полум’ї серця
      Поетового,
      Порцеляновим дзвоном ті вірші будили
      Голоси наших пращурів
      В наших серцях.
      На майданах Америки,
      Азії,
      Африки,
      На брукованих площах старої Європи
      Порцеляновий дзвін дисонансом вривався
      В какофонію цивілізацій.

      Червоніла від сорому
      Сива історія світу,
      Конкістадори бились
      В передсмертних конвульсіях,
      В буреломі лисніючих тіл готентотів
      Захлиналася кров’ю республіка бурів.


      2
      Він ліпив свої вірші з червоної глини
      Й гартував їх у полум’ї власного серця…
      Протиставлення глини
      Сучасним металам?
      Безумство!
      Адже чорні метали
      змітали міста,
      мов пилину
      з асфальту!..
      Протиставлення слова
      Мурованим тюрмам?
      Наївність!
      Адже в стінах без вікон
      сконають слова
      непочуті!..
      Та ніхто від минулого
      Відмахнутись не владен,
      Від червоної глини відмахнутись –
      Не владен,
      Від лисніючих тіл готентотів –
      Не владен,
      Від Треблінки –
      Не владен,
      Хіросіми –
      Не владен,
      Від червоної глини,
      а значить, і віршів із глини –
      Не владен!!!


      3
      Він лежить на останньому ложі
      з червоної глини –
      Покійний…
      (Ніби можна впокоїти серце
      Борця за свободу!)
      Він лежить серед спокою
      рідної сельви –
      Спокійний…
      (Ніби можна вспокоїти серце поета!)
      Він лежить в непокірній землі –
      Непокірний,
      Той,
      Що вірші ліпив із червоної крові
      Планети.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. * * *
      В городах верби гнуться до криниць:
      Напитися джерельної – на вроду.
      І їхні тіні падають на воду
      І плавають, прозорі, горілиць.

      Вода в криниці синню зацвіла.
      Земля і небо – чорно-синій злиток.
      На тому злитку світиться відбиток
      Мого індустріального села.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. * * *
      Прив’ялу зелень
      Жовтень підпалив –
      Всьому свій час, порядок і вершина…
      На диво пахне солодко полин,
      На диво м’яко лащиться шипшина.
      Пряма, як щирий погляд, борозна
      На диво вмотивована й доречна
      В донецькому пейзажі:
      Вирина
      З Дінця
      І поринає в безкінечність.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. * * *
      Співчуття і співщирість
      Незримо
      Без рими
      Виростають в поезію...
      Рима сама,
      Як відлуння,
      Повторює неповториме,
      Як уява,
      Немислиме все обійма.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. * * *
      Відійду за обрії уяви
      Тихо, без громів і блискавиць,
      Ляжу горілиць у райські трави
      Наслухати співи райських птиць.
      Вільний, не залежний ні від кого,
      Без гріхів численних і боргів,
      Буду спілкуватися я з Богом
      Найбожественнішим із богів.
      Тіло ще служитиме земному,
      А душа – на те вона й душа –
      Більше не служитиме нікому
      І нічому, вартому гроша!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Іронічний сонет
      У творчих пошуках невпинних
      Щодень, до самозабуття.
      І в результаті: відкриття…
      Пляшок. І винних, і не винних.
      В його турботах щохвилинних
      Все послідовно, до пуття:
      За відкриттями – розпиття
      Напоїв солодкополинних.
      Хвала жаждивому! Чолом
      Тому, хто рветься в гастроном,
      Хто вічну спрагу відчуває.
      Чолом тому, хто під столом,
      В підлогу гепнувшись чолом,
      Немов на лаврах, спочиває.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. * * *
      Яка висока виросла трава!
      Давно уже й не снилося такої,
      Немов лоза, гінкої та стійкої –
      Ніякий град її не побива.
      Та що – трава!
      Вже й наша дітвора,
      Забувши всі батьківські застороги,
      Переросла умовностей пороги,
      В реальний світ сміливо зазира.
      І це уже не гра в перегінці...
      Пройшли дощі, напевне ж бо, не прості,
      І після них усе в такому рості,
      Що аж тріщать з натуги корінці.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. * * *
      Між білими руками піаніста
      І чорними руками хлібороба
      Нема різниці,
      Як між білим хлібом
      І чорним хлібом.
      Суть не в кольорах!

      Ось чорні руки – у вогні горіли.
      Ось чорні руки – чорні від природи.
      Ось білі руки – роблять операцію…
      Ось білі руки – роблять чорну справу…

      Буває й так:
      На чорне кажуть – біле,
      На біле – чорне.
      Та сувору правду
      Не збити з пантелику.
      Я кажу:
      Є біле й чорне.
      Є брудне і чисте!






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. * * *
      Помирають поети –
      Невпізнані генії
      О лихій, о глухій о північній годині,
      А в серцях у поетів
      конають в агонії
      І не можуть сконати
      пісні лебедині.
      Лиш затим на могилах
      Виростають багнети
      І святі прапори
      із сердець незотлілих,
      І потягнуться черги
      до сховку поетів,
      Нескінченно-сумні,
      як в блокаду за хлібом...





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Серпнева гроза
      Сліпуча зав’язь блискавиці
      На гілці грому.
      Лежу, пірнувши у копицю,
      В пахку солому.

      Принишкли верби та осоки,
      Принишкли коні,
      І ллється дощ в криничні соти
      На оболоні.

      І затишно мені, і втішно
      В теплі копиці,
      Мов щось просвітлено-безгрішне
      Уперше сниться.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. * * *
      Я загнав коня свого в дорозі,
      А жар-птицю так і не здогнав…
      Десь далеко очі тонкосльозі
      Терпеливо ждали край вікна,
      Виглядали з далечі-дороги
      Щастя чи нещастя вістуна…
      Поламав скакун пружисті ноги –
      За могилу править чужина.
      В самоті, на лютому морозі
      (Це ж моя-моєсенька вина!)
      Крижаніють очі тонкосльозі
      Сумно край осліплого вікна.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. * * *
      Не щастить у коханні,
      А щастить у журбі,
      А всі інші питання
      Незначні, далебі.
      Ледве стріну, заледве
      Закохаюсь – пішла!..
      А всі інші проблеми –
      То звичайні діла.
      Може, й пізно жаліти,
      Бо минає життя,
      І зів’яли вже квіти,
      І сніжинки летять...





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. * * *
      Нехай останньому трамваю
      Терпець увірветься чекать,
      Я рук твоїх не віднімаю –
      Нехай побудуть на щоках,
      Нехай погріються ще хвильку –
      Вони ж зів’януть без тепла…
      Пульсують пальці дрібнохвильно
      Твої – біля мого чола.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. * * *
      У дитинстві казка
      В кожного була.
      Квітка-непогаска
      В казці тій цвіла.
      Виросли ми з казки.
      І в сімнадцять літ
      Квітки-непогаски
      Ми шукаєм цвіт.
      Папороть шукав я
      І знайти не міг,
      А дівча лукавий
      Розсипало сміх.
      Ягода-малина…
      Каже: «Не вона…»
      Не моя провина,
      Не моя вина.
      Ягода тернова…
      Каже: «Не така…»
      Нелегка розмова,
      Змова нелегка.
      Ягода-суниця…
      Каже: «Знов не те…»
      А в її зіницях
      Папороть цвіте.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. * * *
      А ти віддавалася легко,
      Без артистичної немочі –
      Так віддається лелека
      Звабному небочку.
      Чисто. Врочисто. Світе мій!
      В спілих черешнях сорочка…
      Лелько моя пресвітла,
      Діво моя непорочна.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Венера, якої не стало
      То було, мов казка предивна.
      То було, мов казка прадавня.
      А один кинув оком хтивим
      Й нетерпляче сказав: «Продайте…»
      Вийняв гроші. Послинив пучки.
      Взяв ту казку за білий стан…
      Розбрелись диваки засмучені,
      Що предивної казки не стало.
      А один у машину впхався
      Й, не соромлячись водія,
      Мацав казку очима й пальцями
      І вдоволено так сміявсь.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. * * *
      Трішки сумую.
      А втім – ненадовго,
      І в звичку стає все знову.
      Сьогодні була в нас тривога,
      Звичайно, тривога учбова.

      Ішли без дороги,
      Болото топтали.
      Нелегко було… Та – треба.
      І я,
      Щоб викладка легшою стала,
      Думав весь час про тебе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. * * *
      Моя найкраща пісня ще не виспіла,
      Не вигрілась на щирому вогні
      Мого натхнення. А мені ж, мені
      Не жити, якщо пісню цю не виспівать.
      Не милуватись сяєвом очей
      Великої удачі,
      Не сміятися,
      Не плакати,
      Не знати,
      Не боятися,
      Що час –
      Тече...
      тече...
      тече...
      тече...





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. * * *
      І мені захотілося власної пісні,
      (Є ж своя
      В солов’я,
      І в чижа –
      Не чужа),
      Я до слів –
      А вони легковісні і прісні,
      Я до струн –
      А вони
      безголосо
      дрижать.
      Рву чернетки і струни,
      І горло – до хрипу;
      Вже, здається, в руках.
      Та не та, не така…
      …Щось наспівує тихо
      приручена скрипка.
      Щось нашіптують німо
      сторінки словника.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Сумна балада
      Та й розкішно ж погуляла вдова
      На чужому весіллі!
      Чи від танців,
      Чи від сивого зілля
      Захмеліла вдові голова.
      Мо, дружко раз у раз наливав,
      Мо, сама пригощалася часто:
      Удові закортіло щастя,
      Та такого, як по зливі трава.

      ...Побілила в хаті вдова,
      Шпари в комині зашпаклювала,
      Ще й червоним намалювала
      Півня, щоб до чарки співав.
      Під божницю сіла і жде.
      На столі всього – слава Богу.
      І цвіркун під піччю пряде
      Пряжу
      Їй на одіж свайбову.
      ...Під вікном почулося: гу-у-уп!
      В темних сінях дзвякнула клямка...
      «Хто там?» – підкотилось до губ.
      Глянула – на місці заклякла.

      А свати до столу вже йдуть.
      Коровай на скатерть кладуть.
      А на ньому в чашечці – сіль,
      І жених на покуті сів.

      Вже свати горілочку пють,
      Молодому чарку дають.
      А жених не їсть і не п’є,
      Каже: «Дівко, щастя моє.»

      А свати по третій вже п’ють,
      Об долівку келихи б’ють,
      Молодий не їсть і не п’є,
      Каже: «Дівко, горе моє!»

      А свати по восьмій вже п’ють,
      Серце їй на скалочки б’ють,
      Молодий не п’є і не їсть,
      Лиш пита: «Жених я чи гість?»

      Як почула вдова ці слова –
      Мов стіна побілена стала:
      «Я вже двадцять літ удова.
      Двадцять літ тебе виглядала...
      Досі кличу тебе по ночах...»
      А в самої – сльози в очах.
      Гірко так зітхнув молодий...
      Молодий, а мо, молодик?

      А свати горілку все п’ють,
      Вуса, мов капусту, жують,
      Ой свати веселі, хмільні,
      Чи свати, чи тіні нічні...

      ...Проспівали перші півні.
      Молодик поблід на стіні.
      Допивають зілля свати,
      Час їм по домівках іти.

      ...Проспівали другі півні,
      Засіріло в хатнім вікні.
      Промайнула сватання ніч,
      Молодик сховався під піч.

      ...Проспівали треті півні.
      Проясніло в хатнім вікні.
      Підійшла зоря до вікна:
      Самотина, самотина...







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. ВЕЧІРНІЙ ЕТЮД
      Скінчивши буденні справи,
      Змийте втому на лицях!
      Сонце упало в трави,
      Мов переспіла суниця.
      Пахне хлібами скошеними
      На степовому безлюдді,
      Копи пшеничні схожі
      На караван верблюдів.
      Тихо... Червоно... Смеркає...
      Сонце?.. Сонця – немає...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. * * *
      До мудрих сивин
      Буду наївним хлопчиком,
      Дивуватимусь зеленому пуп’янкові,
      З якого ось зараз
      Випурхне квітка,
      А з квітки – яблуко викотиться,
      І в ньому,
      Такому маленькому, –
      Така велика спокуса!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. МІНОРНЕ
      Доцвітає кущик вереску.
      Лист жовтіє на тополі.
      Виставляє в поле вересень
      Ожереди мідночолі.
      Все в природі йде за графіком:
      Попрощавшись з рідним краєм,
      В екзотичну теплу Африку
      Відлітають птахів зграї.
      Відлітають.
      Тануть в небі.
      Тонуть в небі.
      Стогнуть в небі...
      Рідний краю,
      Їм без тебе
      Сумно буде... їм... без тебе...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. * * *
      Можливо, я
      Колись уже під осінь,
      Задумавшись над зошитом вночі,
      Признаюся собі, що я і досі,
      Що я і досі серед шукачів.
      Але, здолавши сумніви й тривоги,
      Ітиму я, прискорюючи крок.
      Допоки й не відмовлять мені ноги,
      Допоки не схолоне в жилах кров.
      Нехай в очах померкнуть п’єдестали
      І славу не докличешся глуху...
      Та люди
      Все ж сміятися не стали б
      З людини, що упала на шляху.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. * * *
      Сонцевидий ранок. Мрійний овид.
      В’ється стежка,
      Мов неквапна бесіда.
      Жайвороння у блакитних безвістях
      Розгойдало дзвони малинові.
      Й кожен сокір, мов зелений сокіл,
      Стрепенувся, в небо поривається...
      День переді мною розкривається –
      Вся його безмежність і високість.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. * * *
      Я стаю молодим кленом.
      Його корінням вростаю в землю,
      а гілками вростаю в небо.
      Дотик вітру – і я, мов скрипка,
      дзвеню щасливо.
      Кохання…

      Я стаю полином у полі.
      Я гіркий, і гірка моя кров,
      і слова мої сумом прогіркли,
      і роса на мені гірка.
      Страждання…

      Я стаю польовим маком.
      В мене в жилах макова кров,
      а серце – згусток…
      Ненависть…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. СОЛДАТСЬКА ВЕСНА
      Дністро,
      Стрімливий,
      Наче струм,
      В каньйоні струменить…
      А я стримлю,
      Немов на глум,
      На березі…
      Ще мить –
      І вибухну,
      Й полишу пост,
      Обридлий,
      Наче піст,
      І, побажавши сто корост
      Статуту,
      Через міст
      Гайну за Дністер –
      Заловлю
      Попутку –
      І гайда
      До дівчини,
      Яку люблю,
      Яка ще вигляда
      Свого солдата-дивака,
      Що служить на Дністрі…
      Вона ж бо юна ще така,
      В такій іще порі,
      Коли в душі весна-красна
      Свавільно розцвіта;
      Вона нічого ще не зна
      Й ні в кого не пита
      Про шал кохання…
      На вустах
      У неї – тихий сміх:
      Вона живе в моїх листах
      І в мареннях своїх;
      Мій поцілунок зігріва
      Її в холодні дні;
      Вона усі мої слова
      Повторює ві сні…

      …Як остогид цей караул –
      Хоч «Калавур!» кричи…
      Але ж Дністра шалений гул
      Не заглушить нічим –
      Він все ліричне покрива
      Стихійно, не зі зла:
      Не чути,
      Як росте трава,
      Як гомонить бджола…
      А хто почує голос мій
      В суцільній глушині?!
      Хіба ж раїн солдатський стрій
      В крутій бережині…
      Хіба ж вітрець із-за горба,
      Чи під горбом верба…
      Сто раз повторюю: «Хіба…»
      І ще сто раз: «Хіба…»

      Я перший рік служу,
      Я ще
      Душею не черствий:
      У ній такий цивільний щем –
      Хоч сірим вовком вий!
      Я ще себе на тім ловлю,
      Що – лютий пацифіст –
      Армійську муштру не люблю,
      Її брутальний зміст;
      Мене принижує тупий,
      Як мій сержант,
      Статут:
      За ним – куди лиш не ступи –
      Все’дно потрапиш в кут!
      «Не хочеш – змусимо!» – горла
      На мене старшина.
      «Ми з тебе зробимо орла!» –
      Волає рать штабна.
      А мій комроти
      Так
      Мою
      Розв’язує судьбу:
      «На кухні, мать твою, згною,
      Відправлю на «губу»!
      Не вмієш – навчимо, мудак…»
      Отак мій капітан
      Мене «виховує»,
      Отак
      Повчає, ветеран…

      «Людмило, дівчинко,
      Тобі
      Я не писав листів
      Тому,
      Що знову на «губі»
      Мітлою шелестів
      Десяток діб…
      Мій чорний хліб
      Був чорний,
      Мов земля,
      Від нього я за десять діб
      Охляв, немов теля
      Колгоспне…
      Господи, прости
      Метафору дурну,
      Я ж ненаписані листи
      Спишу на старшину,
      На службу рекрутську,
      На все,
      Що дихать не дає.
      А далі… далі Бог спасе,
      Якщо він справді є.

      Людмило, сонечку,
      Стою
      Я на нічнім посту
      І лиш про тебе,
      Про свою
      Намічену мету
      До ранку думаю –
      Лічу
      Хвилин лінивий хід.
      Їй-богу, вранці я втечу
      З поста –
      Сховаюсь від
      Цієї дійсності!
      Терпець
      Скінчивсь –
      Я вже не жду
      Кінця щасливого:
      Кінець
      Я всьому покладу
      Своєю втечею з поста…
      Он там, удалині,
      Шумлять олюднені міста –
      Там знайдеться й мені
      Достойне місце;
      Там тебе
      Знайду…»

      …А за Дністром
      Безкрає небо голубе
      Проміниться добром,
      Веселим травнем!
      На траві
      Ряхтить роси яса,
      І барви міняться живі
      Там,
      Де ряхтить роса.
      І я на міст уже ступив,
      По мосту вже іду
      На правий берег,
      У степи,
      До міста,
      Де знайду
      Любов і спокій,
      Де нема
      Сержантів і старшин,
      Де я чуттями усіма
      Збагну,
      Що не один,
      Я не один,
      Я – не мішень
      Для стріл чужих і куль,
      Що буду слухати лишень
      Палких брехух-зозуль
      І всіх подільських солов’їв…
      Яка ж то благодать
      Серед розвеснених гаїв
      Людмилу цілувать!
      І не боятись патрулів,
      Ховаючись від них,
      Не знать принизливих жалів
      І всеармійських лих!

      …Наївні мрії
      Диваку –
      Розрада, ще й яка…
      Армійську службу нелегку
      Три роки,
      До дзвінка,
      Тягнув терпляче;
      І завжди
      В душі моїй жила
      І рятувала від біди,
      І берегла від зла
      Моя Людмила.
      Це ж вона
      Зуміла без вагань
      Всю чашу випити до дна
      Жадань і сподівань!
      Це ж лиш Людмилі завдяки
      Я витримати зміг
      Всі капітанські матюки
      Й казармений барліг…

      …Давно нема того Дністра –
      В минулий витік час,
      І незабутня та пора
      Не вернеться до нас.
      Давно вже службу не кляну, –
      Багато що забув, –
      Та пам`ятаю ту весну
      Солдатську:
      Певне ж був
      Тоді щасливим я...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. БЕЗСОННЯ
      Не викреслити минуле з пам’яті,
      Мов на папері невдалий рядок,
      І не змити сльозами плями ті,
      Що залишила кров на обличчях квіток.
      Вривається в сни все давнє й недавнє –
      Зривається з постелі людина бліда...
      А морок колише руде каштання,
      І ніч, мов каштання, руда.

      Зіперлась людина на підвіконня,
      Ліва рука стисла правий рукав...
      Тепер до ранку пливтиме безсоння,
      Мов у тісних берегах ріка.
      Все промайне, немов на екрані:
      Знову війна тебе давить і б’є,
      Свастика чорними клешнями краба
      Стискує сонце і серце твоє.
      В пам’ятну ніч ти біжиш під танки,
      Падаєш знову в полин гіркий
      І після важкої атаки
      Правої не знаходиш руки;
      Знову хрипиш і втрачаєш свідомість,
      Знову осмислюєш слово «полон»...
      Мучить вночі неспокійна совість
      І не приходить на виручку сон.
      О невеселі твої сивини!
      Вони багато розповіли б
      Про те, як ти, як інші невинні
      Звинувачені в зраді були;
      Як золото рили в морози люті
      Під вітром, гострим, як леза ножів,
      Як заривались під землю люди,
      Ховаючи золото своєї душі.

      Але ж не забудьте густі сивини,
      І те,
      Як далеко від Колими
      Людство судило справді винних,
      Щоб називати невинних Людьми!

      Людина зіперлась на підвіконня,
      Ліва рука стисла правий рукав...
      Мимо пливе і пливе безсоння,
      Мов у тісних берегах ріка.
      Важко осмислити все відразу:
      Чорні години і велич доби,
      Космічні польоти
      Й атомні бази,
      І що – відшукав,
      А що – загубив...
      Пам’ять ще довго не дасть заснути –
      Буде прозріння, гнів, каяття...
      Та людина докопається
      До справжньої суті,
      До глибокої суті життя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. * * *
      Небо всеньке в зірках,
      Мов мундир у медалях.
      Млосно пахне в садках
      Молодими медами.
      Тихо-тихо на вулицях.
      Цвіт із лип обсипається.
      А будинки мов вулики.
      А село ніби пасіка.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. * * *
      Маленьке зерня, непримітне,
      Та ви загляньте в його суть:
      Могутня сила динамітна
      Таїться в ньому до часу.

      Шматують бомби сиву землю,
      Зловісні заграви жахтять,
      Та вибухає житнє зерня
      Зеленим живчиком життя!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. * * *
      Кажуть: зелений, ранній...
      Ранній, бо рано відчув,
      Як то нестерпно рани,
      Батьківські рани печуть.
      Знаю вагу сльозини,
      Знаю, на смак яка:
      В післявоєнні зими
      Дуже була гірка.
      Давні й недавні болі
      Досі мені болять,
      Наче їх виніс із бою,
      Хоч і не був у боях.
      Тому й зелений-ранній,
      І мука в мене одна:
      Щоб мої ранні рани
      Та не боліли синам.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. * * *
      Терикони.
      Тополі на обрії.
      Жар зірниць,
      Остуда роси…
      Ще не бачив такої доброї,
      Ніжнолюдяної краси.
      Мій Донбасе – моє задивлення,
      Я для себе тебе відкрив.
      Все приємлю: і небо задимлене,
      Терикони, копри і вітри.
      І дивуюсь, дивуюсь наївно,
      Як доречно все тут сплелось:
      Дзвін металу
      Й пісні солов’їні,
      Блиск вугілля
      І сяйво колось!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Монолог відступника
      Уже давно немає і циганки,
      Що ворожила щастя на віки.
      На кінчику самотньої цигарки
      Згоряють-спопеляються думки.
      Немає ні дружини, ні дитини,
      Ні Батьківщини – тільки чужина,
      А вічність умістилась у хвилини,
      Коли відчув: за спиною – стіна.
      Не вимолиш тепер тієї кулі,
      Що смерть несла і чесну, і легку.
      Кують не по-російському зозулі
      В заморському підстриженім садку.
      Давучий хліб…
      Життя немила знада…
      В душі – пустеля, темна і жахна…
      Нагадує щомиті давня зрада
      Про те,
      Яка сьогодні їй ціна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. * * *
      В болоті буднів борсаюсь надсилу,
      стрибаю з купини на купину,
      аби не затягло в трясовину
      суцільного занепаду, в могилу
      національно-братську.
      Хлюпотить
      багнюка піді мною й наді мною…
      Не хочу складовою перегною,
      хоч це й почесно вельми, послужить,
      бо хочу ще пожити! Як не як,
      я заслужив поваги й рівноваги
      душевної – за всі боріння й змаги, –
      почесних удостоївся відзнак
      на маргінесах: націоналіст,
      петлюрівець заклятий, самостійник…
      Розхитую радянський наш відстійник,
      і в цім свого життя вбачаю зміст!
      І поживу! Всім недругам на зло,
      вилазить буду з тихого болота
      в урочний час, – така моя робота, –
      щоб недругам незатишно було!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. * * *

      Після осяяння – плачі,
      Похмурохмарна сльозотеча
      Небес пракиївських
      Вночі.
      І вдень.
      Мінорна колотнеча
      Дорожніх настроїв.
      Пої…
      Атож – поїду зі столиці
      В степи приборкані свої,
      Де «брешуть на щити лисиці»,
      Де літо бабине іще
      Не відбриніло ковилово
      Й не захлинулося дощем
      Осяяне осіннє слово.
      Даруй, столице, що отак
      У нас виходить – не виходить
      Жаданням всупереч, навспак,
      Непринагідно так негодить.
      Не шелескоче листопад.
      Усе промокло і примовкло.
      Не до октав, не до балад,
      Не до сонетів…
      Пережовкло
      Усе на світі.
      Плаче сад…


      11.10.1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. * * *

      Високий чорний хрест.
      На перехресті –
      Ім’я того,
      Хто чесно упокоївсь
      У розквіті таланту,
      Удостоївсь
      Високої,
      Як хрест оцей ось,
      Честі
      Стать небожителем,
      Хрущем на райських вишнях,
      Янголеням із сонцем у кишені.
      Його благословляє сам Всевишній
      В усіх церквах на галицькім терені.
      Росте трава.
      Цвітуть рясні каштани
      На Янівському цвинтарі
      У Львові.
      Невільно сам собі шепчу:
      «Іване,
      А ти ж із ним одної віри
      Й крові!
      Тому-то син твій
      Носить ім’я Ігор,
      Богданом ти назвав свого онука...»

      Антоничеве серце –
      Вічний дзигар
      І вічний дятел –
      Методично стука
      В людську непам’ять.


      06.07.1997






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. * * *

      Це осяяння синню і осінню
      ця блаженна і тиха пора
      слово мудро-прозоре
      освячене росами
      прозира крізь туман
      через сумнів і сум
      прозира


      1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. * * *

      То й що, як зопалу –
      В опалу?!
      Опала
      палом
      відпала
      Й з опали попелу
      Помалу
      Знов дотягнуся
      До сідла,
      А там – що будь!
      Яку ж досаду
      До саду райського
      Несуть?
      В яку облогу
      Чи блокаду
      Охоче йдуть?
      Не в тому суть…
      А суть, по суті,
      В тім, що сущі
      Тебе оцінюють сповна
      Не у віддаленім грядущім –
      В цю мить
      складається
      ціна!


      1998



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. * * *
      о Оріяно омріяна…
      …ріяна…
      …іяна…
      Богу якому молитися…
      …литися…
      …итися…
      …предківська слава
      по Дикому полю розвіяна –
      прапранащадкам журитися –
      не розжуритися
      полечко…олечко…ечко…
      воно ж недалечко
      наше минуле замулене забур’яніле
      Калку загублено в безвістях і Берестечко
      горе-містечко козацьке розтерзане тіло
      о Оріяно-князівно-моя-несміяно
      плачеш піснями по цілому…
      …ілому світу
      чайки кигичуть…
      журавки курличуть…
      краяни
      кличуть сестер і братів
      і не чують одвіту…


      10.09.1996



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. В історичному музеї
      Експонат заклятої епохи
      все затьмив собою,
      і в музеї
      курять фіміам і ллють єлеї
      псевдонауковці-скоморохи
      Сталіну...
      Дістали до живого,
      рани знов роз’ятрили болючі:
      як це так – молитися на того,
      хто народ наш мучив-перемучив?!

      Ігоря не досить вам, безславні
      спадкоємці княжої поразки,
      чом ви завдаєте Ярославні
      жалю іще більшого?!

      Позлазьте
      з веж кремля московського
      на грішну
      землю: є свої вали в Путивлі,
      звідки ви зигзицю безутішну
      по світах старчихою пустили!

      Щось зловісне впало на світлину –
      фото потьмяніло за хвилину.


      14.07.2006



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Варіації

      1
      Після боїв – руїна.
      На руїні –
      Недобитки
      З козацького обозу.
      Ще сотні літ
      Нікому в Україні
      Не вдасться
      Зрозуміть
      Метаморфозу:
      Чому в руїну впала
      Україна.
      З поезії висот –
      В сопливу прозу…

      А то ж її
      Поставив на коліна
      Отой,
      Малий,
      Плюгавенький –
      З обозу!

      2
      Булаву – плюгавцю.
      А шаблюку
      Роздебелій шлюсі
      Полковій.
      Хай вони ведуть
      Через багнюку
      Недобите воїнство
      На бій!
      Той – за вила,
      Інший – за граблюку…

      Геть пилюку,
      Часе мій,
      Розвій:
      Булаву знеславлено
      Й шаблюку
      З переляку віддано
      Не тій!


      1998



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. * * *

      Зі Львова прийшла телеграма,
      А я –
      Прикутий до ліжка:
      Здоров’я ні грама…
      Та що моя драма?!
      Кричить телеграма:
      «Не стало на світі Грицька Чубая!».
      А я – не поїхав...
      Напевне ж простив
      Небіжчик мені...
      (За півроку до смерті
      Вели ми розмови досмертно-відверті,
      Коли я у Гриця у Львові гостив.
      Він знав,
      Що від нирок невдовзі помре, –
      Казав, що не може ні пити, ні їсти...
      Сумлінні ві Львові були кадебісти,
      Ото й окошилося лихо старе...).

      Пішов із життя жартівник-оптиміст –
      Ще глибшою стала життя порожнеча:
      Сльоза відбриніла,
      Поетова «втеча» –
      То крапка остання –
      Знекровився зміст...
      Не перша це втрата на чеснім шляху
      Поезії нашої
      І не остання –
      Коли ж бо зав’яжеться квітка світання
      У непровидь ночі, в годину лиху?!
      «Не стало на світі Грицька Чубая...».
      У Сихові сохне трава на могилі,
      І в’януть слова мої,
      Зовсім безсилі
      Той біль відтворити,
      Що виносив я.


      1982



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. * * *

      Сідаймо в електричку приміську
      І – по гриби чи по хороший настрій.
      Ліси уже просвічуються наскрізь:
      На кожнім деревцяті – по листку.
      Зате в траві, при кожному пеньку,
      Замаскувавшись падалишнім листом,
      Опеньків пустотливе товариство
      Сміється, не дається грибнику.
      На гуки озивається луна,
      Заманює в місця чагарникові,
      Де криниці прозоро-веселкові
      Глибоке небо випили до дна.
      Не так уже й багато на віку
      Відпущено хвилинок загадкових…
      Облишмо все. Важливе й дріб’язкове.
      Сідаймо в електричку приміську!


      1982



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. * * *

      «Проснися і співай!» – такий девіз
      У дрібноти пташиної.
      Співає!
      Хмільну росу, співаючи, спиває
      Із кленів, осокорів та беріз.
      Частішають солістів голоси,
      Ладнішають у зведеному хорі
      Сопрано, тенори, альти, баси,
      Немислимо відточені й прозорі.
      Вплітається зозулине «ку-ку»
      Рефреном у мелодію ранкову.
      І дятел прибива нову підкову,
      Гартовану, моцьовану, дзвінку
      Підкову щастя – над порогом дня.
      І на людський поріг приходять зрання
      Земні турботи, неземне кохання
      І наймудріше світу пізнання.


      1982



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. * * *

      І мудрість повинна
      Від серця іти –
      Холодного розуму людям доволі.
      Як хліба окраєць
      Без дрібочки солі,
      Як спокій без клопотів і суєти,
      Так розум – без серця.
      І мудрість німа,
      Якщо в ній сердечного звуку
      Нема.


      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. О, жінка…

      1
      О, жінка…
      Я їй лірику читаю,
      Вона ж свої біленькі та хороші
      Встромляє до кишень моїх,
      Чи є там
      Достоїнство мужчини –
      Путні гроші…


      2
      О, жінка…
      З ранніх літ вона донині
      Шматком останнім ділиться зі мною,
      Її ж думки і почуття глибинні
      Усе життя покриті таїною.


      3
      О, жінка…
      Я ж любив її колись –
      Тонесеньку і витончену діву…

      Слізьми і кров’ю очі налились:
      В них милості – нема.
      В них море гніву.


      4
      О, жінка…
      Не дружина й не сестра,
      З далекого
      Забутого навіки
      Вона до мене руки простира
      І подає, вмираючому, ліки.


      5
      О, жінка…
      Я її увіч не бачу –
      Щось мелькотить і барвами всіма
      Засліплює.
      Коли ж її нема,
      Знов долю проклинаю розсобачу.


      6
      О, жінка…
      Аж медова, бо – чужа.
      Своя –
      Гірка отрута з чорним перцем.
      Обидві в’ють кубелечко під серцем –
      Одна другій, їй-бо, не заважа!


      2001





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. * * *

      Відчуваю землю під ногами
      Й можу, відштовхнувшись від землі,
      Заширяти птахом над птахами
      На стрімкому й пружному крилі.
      Досі не було іще такого
      Відчуття реальності мети –
      Ніби я не грішний перед Богом
      І перед людьми немов святий;
      Нібито і день на інші схожий:
      Звичний шум, буденні голоси…
      Може, й справді я – обранець Божий
      В ці лихі,
      В безбожні ці часи?


      23.05.1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. * * *

      Добре бути самим собою,
      Із собою самим, удвох –
      Одноцільні тоді обоє
      І вирішують за обох.
      Обидвоє знаходять згоду
      Навіть там, де її нема,
      Не в догоду комусь, хто зроду
      Несвоє, мов своє, прийма,
      А на благо своє, на зладу
      І на злагоду обидвох…
      Дай, присяду.
      Пораджу раду.
      Сам з собою.
      Але за двох.


      09.06.1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. * * *

      Сльозиться зір…
      Все менше кольорів
      Яскравих
      На чуттів моїх
      Палітрі…
      Іще один із друзів догорів,
      Немовби свічка на осіннім вітрі.
      А ще один повільно догора,
      З останніх сил змагаючись
      З вітрами…
      Яка ж бо необачна вічна гра
      З невічними –
      Для зору –
      Кольорами!


      06.12.1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. * * *

      Сміюся над собою,
      Регочу
      З самого себе –
      Рано ж бо до ями!
      Не до плачу сміюся –
      Досхочу,
      Донесхочу,
      До гикавки
      Й нестями…
      Мо’, й виживу отак –
      Під ярий сміх
      Правічної козацької натури,
      Тож без халтури регочу за всіх,
      Чий сміх сконав у зашморгу зажури!


      30.11.1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. * * *
      Я в чисті лірики хотів,
      Щоб завжди бути архічистим,
      Та на шляху буття крутім
      Зробився голим публіцистом.
      Мене собаками цькують
      Цілеспрямовані естети
      І графоманам роздають
      Ерзац-перепустки в поети.
      Лірична повінь прибува,
      Ковчеги утлі захлинає:
      Слова, слова, слова, слова…
      А слова Першого – немає.


      11.12.1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. * * *

      В дзеркало заглянь –
      То океан…
      Не збулося те,
      Чого нема.
      Задній план підступно,
      Мов аркан,
      Мертвою петлею перейма,
      Горло перерізує,
      І крик,
      Мовби джерело,
      Пересиха…
      Ось тобі й означився «гаплик» –
      Доста накопичено гріха!
      Охолонь, мій коню,
      У вогонь
      Встигнемо, мій коню,
      Ще не раз,
      Від обид, мій коню,
      Від образ
      Не втекти ні пішо, ні комонь.


      31.05.1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. * * *

      Затопивши правічні дніпровські пороги,
      Ми зневажили батьківський рідний поріг…
      Ідемо навмання, навпростець, без дороги
      За останню межу, за трагічний моріг.

      Після нас і чорнобиль-трава не ростиме,
      Не густиме вітрами Чернеча гора…
      О суворий Тарасе, прости нас, прости мене
      За свавілля сокири й блудливість пера!


      1990






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. * * *
      Я сам себе лякаю час від часу,
      Аби чужих ще більше залякать:
      Ніколи вже на простори Донбасу
      Не зійде світла Божа благодать!

      Я сам із себе, грішного, сміюся,
      Щоб тошно стало недругам усім, –
      Допоки я боюсь, але сміюся,
      Не ввійде лихо в мій злиденний дім!

      В душі ж глибинах тішу я надію
      На те, що знову край мій оживе,
      І я в нім наостанок порадію,
      Аж поки човен мій не відпливе
      Від берега життя…


      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. * * *

      Проснувшись, я завжди чекаю дива:
      Ось бризне сонце, росами загра
      Й оновиться земля,
      Вродлива і щаслива,
      Від синього Дінця – до сивого Дністра!

      Виходжу на балкон.
      У безгомінні –
      Все той же довгобуд,
      Сміття і бур’яни,
      І все довкруг в такому запустінні,
      Як це було колись, після війни…

      О, краю мій, окрадений до краю,
      Як ти болиш мені,
      О, краю мій!
      Вже й не живу,
      Одначе ж не вмираю,
      Й на смерть легку не маю вже надій.


      2003






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. * * *

      Дай, Боже, сили і снаги,
      І всевеликого терпіння
      Під градом гострого каміння,
      Яке жбурляють вороги,
      Достойно вистояти!
      Дай,
      О, Боже, недругам прозріти,
      В зненависті не сатаніти
      До краю… Смертю не карай!
      Дай, Боже, раю на землі
      Або хоч видимості раю,
      Щоб я пожив у ньому скраю
      І всіх простив і пожалів!


      2001







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. * * *

      Ні, не можу – собака плаче,
      Навпіл душу мені розрива
      Неосмислене горе собаче,
      Біль, не втілений у слова!

      Не по-людськи собака тужить,
      Не по-людськи вона стражда –
      А навколо така байдужість,
      Що аж очі мені виїда!

      Чим зараджу тобі, собако,
      Я ж не вмію долати зло:
      Був я кривджений ним всіляко,
      І мені, як тобі, пекло…
      По-собачому вив, бувало,
      Серед людства один, як і ти,
      І на горе моє не впало
      Ні сльозиночки доброти…
      Не жаліюсь – тебе жалію,
      Як і всіх на землі собак,
      Всіх собак розуміти вмію,
      А людей – не збагну ніяк!
      Потерпи іще трохи, друже,
      Може, пройде твоя біда,
      А якщо вже занадто дуже
      Допікає – то поридай.
      Скоро спуститься з неба янгол
      І до раю тебе забере.
      Твій же кривдник,
      Дурний і п’яний,
      Не по-людськи нехай помре!


      2001




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. * * *
      Зоряно як на Вкраїні, горянко Зоряно!
      Плещуться зорі в Дінці, у Дніпрі і Дністрі...
      Зірці твоїй до моєї летіти зорі
      Рано, Зоряно, ще рано...

      Схід запалав так багряно, горянко Зоряно!
      Зблисла сльоза на холодній дівочій щоці...
      Плакати на чоловічій ослаблій руці
      Рано, Зоряно, ще рано...

      Сонячно як на Вкраїні, горянко Зоряно!
      Виростуть крила – лети в голубу далину...
      В коси твої заплітати мою сивину
      Рано, Зоряно, ще рано...


      1993



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. * * *

      Згадай мене. Опівночі поклич.
      Наклич у сни. Приклич до узголів’я.
      До білих пліч і темнокарих віч,
      В своє пісенне диво – чорнобрів’я.
      Верни мене з полярної зими.
      За давнє, незагоєне – не сердься.
      Прийми мене. Сприйми мене. Візьми
      В своє буття. В биття крові і серця.


      1990



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. * * *
      Упала зірка – не шукай
      Серед колючої трави.
      Сльоза скотилась через край
      Твого терпіння –
      Не лови.
      Зірок доволі в небесах
      Для всіх людей,
      На всі часи.
      І є полегшення в сльозах,
      І всеочищення роси.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. За мотивами народної пісні

      Виїжджали козаченьки –
      Було поноченько,
      Бо ж похіднії дороги
      Слались далеченько.
      Бо ж дороги неблизькії
      Бігли за пороги,
      За глибокі перекопи,
      За гірські відроги.
      Там, за морем за татарським,
      Турки-бусурмани
      Закували побратимів
      У тяжкі кайдани...
      ...Як шабельками бряжчали
      Козаки в Синопі –
      Про те знають-пам’ятають
      У близькій Європі.
      Як пищалями гриміли
      Козаки в Трабзоні –
      Про те згадують-читають
      В дальнім Вашингтоні.
      Лиш забули в Україні
      Славних козаченьків,
      Що поїхали у вічність
      Засвіт – поноченько...


      1987



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. * * *

      Я так люблю цю землю придінцеву –
      Пшеничну, ковилову, чебрецеву,
      Обтяжену вагою териконів,
      Розгойдану колесами вагонів,
      Димами оповиту
      Заводськими
      І знамениту
      Справами людськими…
      Я всю її, без винятку, приємлю –
      Свою надійну, мов колиска, землю.


      1986



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. * * *

      Жіночій мужності віддавна
      Народ присвячує пісні.
      Як мужньо плаче Ярославна
      В Путивлі-граді на стіні!
      І від небаченої туги
      Та від пекучої сльози
      Ворожі плавляться кольчуги
      І гострі тупляться списи.

      Жіночій мужності віддавна
      Палкі даруються слова.
      Не тільки плаче Ярославна –
      Вона сміється і співа.
      І від нечуваної пісні,
      Від сміху-блискавки в очах
      Тумани гаснуть лиховісні
      І злоба гасне на мечах!

      Жіночій вірності віддавна –
      Молитва, шана і хвала.
      Співає-плаче Ярославна
      З мого сирітського села
      І виглядає дні і ночі
      Того, хто й досі на війні.
      Її невиплакані очі
      Завжди в мені,
      Завжди в мені…


      1982



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. * * *

      Прощай, незгодо-непокоро!
      На цій межі
      Ми знов зустрінемось не скоро:
      Свої – чужі.

      Так, не зуміли ми на грані
      Добра і зла
      В своїм коханні-некоханні
      Знайти тепла.

      Так, не судилось поєднати
      Серця й думки –
      Не прижилися біля хати
      Ластівки.

      Даремно квапивсь і лелека –
      Гнізда ж нема…
      Своя – чужа.
      Близька – далека.
      Весна – зима.


      1978



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. * * *

      Любов завжди оптимістична:
      І на осонні, і в тумані.
      Вона, як музика класична
      У геніальнім виконанні,
      Дарує все: печаль і радість,
      І перші зустрічі, й останні,
      Росу на листі винограднім,
      Троянду в щирім здивуванні,
      Прощальну пісню журавлину,
      Сніжинку першу на світанні,
      В червонім жеврищі калину
      Й калину в білому сіянні.


      1977



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. * * *

      Так порожньо і в хаті, і в душі,
      Незатишно, невтішно, безголосо,
      Лиш на підлозі,
      Мов торішнє листя,
      Твої сліди вчорашні шелестять,
      Та на столі,
      У пляшці з-під вина,
      За зустріч випитого,
      А не за розлуку,
      Зів’яли передчасно сокирки
      З твого нового ситцевого плаття.


      1973



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. * * *

      «Ти мій, – ледь чутно шепотіла, –
      Ти мій навіки й на віки.
      Обсипались на твоє тіло
      Мого кохання пелюстки.
      Я виросла з твоєї плоті.
      Мої плоди – твої плоди.
      І в кожному моєму плоді
      Твої відбилися сліди,
      Твої думки, твої жадання,
      І ночі мить, і вічність дня,
      І слово – перше і останнє:
      З душі, з самісінького дна».


      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. * * *

      Йде по вулиці жінка літня,
      Світиться, мов зірка досвітня.
      І на скронях світлої жінки
      Розтають сивинки-сніжинки.

      А довкола, на травах і квітах,
      Срібно тчеться бабине літо.

      Хай те літо й короткочасне,
      Хай воно й минуще, те щастя,
      Зате ж, гляньте, срібло снується,
      Зате ж, гляньте, жінка сміється!


      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. * * *
      Катерино, ти знов приходила.
      Катерино, ти щось приховуєш.
      Щось тобою не договорено,
      Щось тобою в листах не дописано,
      Щось очима не доголублено,
      Не долюблено –
      Мною загублено.

      Ти приходиш до мене в сни
      І шепочеш губами теплими:
      «Я така нещаслива з ним.
      Нещаслива така без тебе.
      Мов на страту, під гострий ніж,
      На подружню лягаю постелю,
      А постеля – німа пустеля,
      Де всі муки ховає ніч.
      Солов'ї насміхаються ніби...
      Він ревниво шука моїх губ.
      А мені – все одно...
      Мені би...
      Краще б він... каменюкою... був!..»

      Катерино! А сон втікає...
      Де поділась ти, Катерино?
      Чи сховалася за дверима,
      Чи тебе взагалі немає?
      Прокидаюсь. І марю веснами.
      Риюсь в пам'яті, ніби в мотлосі.
      І махаю руками,
      Мов веслами,
      В океані моєї самотності.


      1962



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. * * *

      Краса Донбасу не вражає зір –
      Її дано збагнути не одразу.
      Її не втиснути в банальну фразу,
      Не зміряти шкалою звичних мір.
      А ти, поете, серцем їй повір,
      Ввійди у неї, як в озоння лісу,
      І в час урочий ти помітиш риси
      Тонкі і ніжні, наче струни лір,
      В отих копрах,
      Що мріють за Дінцем,
      В отих тополях, що припали пилом,
      В серпанку, що тремтить за небосхилом,
      І в пшеницях, що линуть з вітерцем;
      В дорогах, що не видно їм кінця,
      В людських діяннях, що нема їм краю…
      Донбас – листок на гілочці Дінця,
      Донбасові навіки присягаю!


      1982



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Прапрадіди

      А були ж вони диваками,
      А були ж вони,
      А були,
      Чумаками та козаками –
      Все уміли і все могли
      І росли не з чужої ласки,
      Не з чужої ласки,
      Їй-пра,
      А з химерної думки-казки,
      З незмілимих джерел Дніпра.
      На півсвіту шаблями бряжчали,
      На півсвіту й на цілий світ,
      Із неволі братів виручали,
      І сестер, і чужих сиріт.
      І, шукаючи кращу долю
      Чи для себе, чи для других,
      Потрапляли самі в неволю
      До бундючних османів злих.
      Їх біда батогами вчила,
      Ой учила ж біда,
      Покіль
      Усвідомили:
      Батьківщина
      Там, де кості їхніх батьків!
      І що то – найбільша святиня,
      Й чужакові до неї – зась!
      ...Україна в очах засвітилась,
      Ніби перша щаслива сльоза.


      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Українізовані хайку

      * * *
      Впала зірка на долоню
      прямо з неба…
      Дощ чи град?


      * * *
      Свиснув Овлур за Сулою –
      по Дінцю – гучне відлуння…
      Буде січа на Каялі!


      * * *
      Татарське іго на Лугані –
      всіх підім’яв Мамай донецький…
      Бандитська вольниця гуля!


      * * *
      І прийде жінка на престол:
      агей, посуньтеся, панове, –
      в підніжках жінці послужіть!


      Помічником Олени Бондаренко
      готовий послужити хоч сьогодні –
      свербить правиця…


      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. УКРАЇНІЗОВАНА ТАНКА


      * * *
      Світ за очі… А що там,
      за овидом далеким,
      за церквою старою?
      Квітучий сад? Гречане біле поле
      чи поле бурякове?


      * * *
      Нема пророка в рідному краю,
      крім Кобзаря!
      Зоря його не згасне
      ніколи і нізащо, бо без неї
      народом ми не станемо!


      * * *
      Сорока-білобока із-під стріхи
      стрекоче, мов колгоспна молотарка.
      Сороко-білобоко, не загадуй
      нічого наперед: іще так рано
      щось вгадувати…


      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Жмуток пізніх троянд

      * * *
      Напечу дерунів, як бабуся пекла по війні,
      Зверху смальцем поллю та ще й сіллю посиплю,
      Й на відкритім балконі хрумтітиму ними
      В унісон проливному дощеві.


      * * *
      Не страждаю від того, що грошей нема.
      Під травневим дощем пробіжусь по траві
      Й порадію тому, що існую на світі
      І зберіг під дощами душі чистоту.


      * * *
      По струнах дощових пройшлася блиском
      І громову симфонію збудила
      Під плескотіння крапель дощових
      На шиферних дахах і на бляшаних.


      * * *
      Заснув малим під музику дощу…
      Прокинувся, у дзеркало заглянув:
      Курган прадавній в сивій ковилі
      Побачив я у дзеркалі правдивім.


      * * *
      Голова розболілась – на дощ,
      А душа – на розлуку з минулим,
      У якому я босоніж
      По калюжах гасав, мов дощик.


      * * *
      Проплакався і знов заусміхався
      Травневий день. Самісінька бджола
      Гойдається на гілочці жасмину –
      Вологі сушить крильця по дощі.


      * * *
      Як реагує штучний мій кришталик
      На краплю дощову, на нього схожу:
      Одне в одному переусміхаються,
      Радіючи оновленому світу!


      * * *
      Після душу дощового
      День травневий збадьорився,
      Разом з ним і я під вечір
      Скинув немочі ранкові.


      * * *
      Хай би ніколи дощ цей не закінчувавсь,
      По лопухах лупив би лоповухих,
      А я би по калюжах собі бігав
      Маленьким лоповухим дітваком!


      * * *
      Лагідний дощ, перехвалений мною, зробився
      Лихом стихійним; потоками вулиці стали,
      Тонуть у них, мов «Титаніки», автомобілі,
      Виють сиренами, кличуть на допомогу.
      30.05.2008


      * * *
      Вітаю, сонечко!
      Сьогодні за день
      Ми маємо зробити стільки справ,
      Так вечір щирим золотом заграв.


      01.06.2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Троїста музика слів

      * * *
      Помолюся кожній вербі
      Над Сулою, в кінці городів:
      Відпустіть мені давні гріхи!


      * * *
      На жаль, не скресне грунтова дорога
      Під жорстокою кригою асфальту,
      Й мої сліди не проростуть до сонця.


      * * *
      Школа моя, безбожниця,
      Перетворилась на церкву,
      Як помінявся світ!


      * * *
      Ні з ким по чарці випити –
      Всі, як один, повмирали…
      З горя я кинув пити.
      2008


      * * *
      Осінні пейзажі розмиті
      Течуть по віконному шклу –
      Зникають в небесній калюжі.


      * * *
      З лікарні вийшов, мов з тюрми.
      Дивуюсь сам собі, чому
      Порівнюю знайоме з незнайомим?


      * * *
      Підбиваю підсумки сумні:
      Півжиття проспавши, не спромігся
      Сон один бодайби записать!


      * * *
      Поголюсь до синіх вилисків –
      Йтиму легко проти вітру,
      Начеб яхта проти хвиль.


      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Зукраїнізована танка

      * * *
      Осліпнув день –
      з очей туману плівку
      промінчик сонця
      неспроможний зняти…
      Печаль зимова.

      06.12.2006


      * * *
      Прем’єрський бас
      Атлантику долає.
      Верховна Рада
      вдячно реваншує.
      А де ж подівся наш гарант самотній?


      * * *
      Ця моторошна тиша –
      в ній не чути
      мого прокляття,
      посланого знизу
      верхам печерським…


      * * *
      Під козлорогим знаком зодіака
      я народився,
      й, мабуть, справедливо,
      що доживаю вік в оцій кошарі
      на гноєвищі втрачених надій.


      * * *
      О біла вежо, ти – єдина втіха,
      хоч і примарна,
      не щезай раптово,
      протримайся у мареві ще трохи,
      допоки ніч не випила очей!


      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. ВПІВОКА, УПІВДУМКИ, УПІВСЛОВА

      * * *
      А я пасу думок своїх рої,
      допоки ще цвітуть поля й гаї,
      наснажуюсь медовим ароматом
      й пишу собі тихенько рубаї.


      * * *
      Все почалося, знаю, з троглодитів,
      що вижили в епоху паразитів
      і хижаків. А в результаті маєм
      поріддя троглодитівське – бандитів.


      * * *
      Таке, скажу, й не снилося нікому:
      впадає комунізм в найглибшу кому!
      Шукати ж годі змісту після коми,
      щоб реанімувати суть зникому!


      * * *
      Негідники пробралися до влади
      негідними шляхами. Ні посади,
      ні куплені звання не приховають,
      що не орли вони – повзучі гади.


      * * *
      Останню ніч переживу в тривозі…
      А завтра простягну безсилі нозі,
      складу на грудях руці та й поїду,
      впокорений, по цвинтарній дорозі?


      * * *
      Не вірю вже глобальному прогнозу.
      Переживе наш цвіт і цю загрозу
      морозу соціального. Цей безум
      відійде в небуття, й засяє розум!


      * * *
      Верховна зрада витягла Мороза
      зі сміттєурни … Це метаморфоза:
      мороз – посеред літа! Втік з позицій
      опозиційних… Фарисейська поза…



      * * *
      Всім зрадникам завжди одна ціна:
      їх судить правда, люд їх проклина,
      історія ж заносить в чорний список
      поганьблені навіки імена.


      * * *
      Зварю вкраїнський борщ, сальцем присмачу,
      приправ заморських вкину на додачу
      в гарячу страву – невеселу справу
      розвеселю: таку вже маю вдачу.


      * * *
      В передчутті трагічного кінця
      в мільйонів розриваються серця,
      а я своє стискаю, мов гранату,
      готову вже позбавитись кільця.


      * * *
      За мить, як влучить блискавка в наш дім,
      скажу дружині: «Геть звідсіль ходім!»
      Вона ж здвигне плечима: «А куди
      ми підемо? Зусюд лунає грім…».


      * * *
      Цькують – за інцидентом інцидент –
      в Луганську патріотів. Президент
      мовчить… І – може статись – те мовчання
      розіб’є всю державу нашу вщент.


      * * *
      День зачаївся. Чайки не ячать.
      Німує Рівне. Чернівці мовчать.
      Можливо, й сам Господь іще не знає,
      на кому ставить Каїна печать…


      * * *
      Враз позникали друзі всі мої.
      Хто в недруги подавсь. Кого бої
      поглинули до решти. Слава Богу,
      що злагода панує ще в сім’ї.


      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Коли словам не тісно
      * * *
      Я самовидатний, бо видаюсь
      за власний кошт. Претензії не маю
      до слави, бо такої я не знаю
      серед своїх читачок. Не боюсь,
      що й не зустріну. Сам себе читаю
      і сам себе хвалю – не задаюсь.


      * * *
      Завжди і всім бажав лишень добра,
      отож для зла настала вже пора –
      душі самій запраглося на злам
      піти: бажає зла отим козлам,
      що сміли обізвать мене «козлом»,
      душевного такого загалом…


      * * *
      Не всяка шкура – золоте руно:
      трапляються й вовки в овечій шкурі,
      такі безвинні з виду, а в натурі
      безмірно хижі – з’їли б і лайно.
      Повнісінько таких в номенклатурі,
      яка трима державне знамено!


      * * *
      Казав собі не раз: «Не возлюби
      дружину ближнього…»
      Та як воно нелегко
      щораз ходити в пошуках, далеко,
      за клекотом лелечим, за горби!
      І я б не возлюбив, клянусь, якби…


      * * *
      Хронічно немічний; хронічно
      не вистачає грошенят
      на відбуття не те що свят,
      а й буднів…

      Так гіпертрофічно,
      хроніакально і всебічно
      змалів наш брат – електорат!


      * * *
      Бідака й мучень, жду доручень
      я від партійного цека,
      як жде уроків путній учень,
      що зерно істини шука
      в гущавині словосполучень.

      За старанність, можливо, всучить
      генсек «відзнаку» в гривняках…


      * * *
      Не підмітав я матнею підлогу
      ні перед ким,
      крім своєї дружини,
      так і дожив до сивин, слава Богу…

      Воля б моя,
      то і ще раз прожив би!


      * * *
      Ніхто не пише –
      чи не має часу,
      чи геть забув, що я іще існую…
      Кричу із потойбічного Донбасу:
      «Я ще живий!» – і сам себе не чую.


      * * *

      Моїм опонентам

      Не лише любов, а й ненависть єдна –
      дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
      у зграю зібравшись, кусають слона,
      і він відступа, подивований… Ось як!


      * * *
      Обклали звідусюд – ні шпарки
      в суцільному кільці блокади:
      одні хапаються за барки,
      другі вчепилися вже в карки…

      Отак стараються для влади
      за гонорар – чарки і шкварки!


      * * *
      Долоня ліва нині не свербить,
      тож не куплю, як мріяв, кусень сала,
      та й грець із ним! –
      без нього можна жить,
      аби лиш мрія світла не згасала.


      * * *
      Втікаю від смутку.
      А він здоганя
      і знов огортає туманами
      на самім краєчку осіннього дня…

      Сховатися б десь за курганами,
      так сива журба зупиня.


      ЕПІТАФІЯ

      Лежу горілиць, просто неба –
      там сонце пасуть у траві
      нащадки мої, Низові...
      Так гарно, й нічого не треба.
      Радійте, допоки живі.


      * * *
      В критичному віці
      я втратив не лише здоров’я –
      у мене забрали єдину мою Україну!
      Живу в регіоні,
      де хочеться скорше померти…


      * * *
      Вчетверте вже збираюсь помирати
      за рік останній. Але смерть глуха
      до молитовних просьб – втікає з хати
      в останню мить, подалі від гріха.


      * * *
      На хліб і чай немає грошей,
      та це занадто не гнітить,
      оскільки день такий хороший,
      що й без нічого можна жить!


      * * *

      Одному з багатьох Леонідів

      І вважав я тебе за людину
      тридцять літ, але стався регрес:
      ти загавкав на мене з-під тину,
      мов паршивий озлоблений пес!


      * * *
      Стулив поемку з віршиків стареньких
      і в ній довів з усіх, як є, сторін,
      що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
      хоча без пляшки й він – хреновий хрін.


      * * *
      Від біди й подітися вже ніде…
      З байстрюків хіба що в приймаки?
      Не добили два невдатних Леоніди –
      їм на зміну «примандатились» Вітьки…


      * * *
      Сказано: не сотвори кумира,
      на божка земного не молись –
      в нього крім кормила є кормига…
      Недруг твій до неї ласо прикормивсь!


      * * *
      Що мені іще зосталося зробити,
      як найголовніше на віку?

      Таж раба в собі нікчемного убити
      і померти, як годиться козаку!


      * * *
      Відірвавсь від села й не приріс
      я до міста… Хоч питва і їжі
      вистачає, старому, – та скрізь
      я не свій… Випадковий заїжджий.


      ПОПЕРЕДЖЕННЯ

      За все, за все нащадки нам віддячать
      сторицею – гряде відплати час:
      зариють нас; по-п’яному оплачуть;
      гірким похміллям пам'ять освинячать;
      проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
      Який великий цвинтар – наш Донбас!


      * * *
      Якби ж то знав,
      коли і де впадеш,
      завбачливо наслав би не соломки,
      а пуху лебединого…

      Паломником
      ідеш –
      не знаєш сам, куди ідеш…


      * * *
      Нап’юся чаю з відчаю, що ні
      вина не можна пити, ні горілки
      (я ж пив усе життя,
      за що мені
      добряче діставалось на горіхи)…
      Сиджу собі тихенько в стороні,
      вслухаючись у п’яні перебріхи.


      * * *
      На кутні – відсміявсь.
      А на передні –
      вже не сміюся…
      Опоненти вредні
      останнім аргументом,
      вельми грубим,
      обірвуть сміх –
      зостанусь геть беззубим.


      ТЕРПІННЯ

      О скільки вже накапало згори,
      а чаша й досі ще не переповнилась…


      2006



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. НА МОТИВ ЯПОНСЬКИХ ХАЙКУ


      * * *
      Кохаюсь в рідній мові:
      Сам з собою
      Спілкуюся полтавським діалектом.


      * * *
      Вечірній дощ прополоще
      Цинкові ринви – вранці
      З них ластівки защебечуть.


      * * *
      Лілечко-сандулесочко,
      Дзвінкоголоса дойночко,
      Донечко пісні вкраїнської!


      * * *
      Яка жалюгідна
      В сучасному моднім убранні
      Моя однокласниця!


      * * *
      Змаліло все
      В моїм колишнім Всесвіті –
      В краю дитинства чуюсь Гулівером.


      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. ОСІННІ ВАРІАЦІЇ


      1
      Оси висотали осінь
      Із осик, осок, осоту –
      Ось і все:
      Сивіє смуток
      На останньому осонні…

      2
      Засіріла світла просинь –
      Сон спокійного спочинку
      Заколисує росинку
      На стеблі…

      3
      Стигне,
      Сліпнучи,
      Свіча
      Самоти…

      4
      На стодолі
      Сич від стужі
      Стогне –
      Страшно в самоті…
      Спи, засни, смутне сумління,
      Самосудом не страждай!


      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. На мотив японських танка

      * * *
      Засліплений сонцем,
      Пірнаю в життєву глибінь,
      Аби пригадати,
      Як плавати вчився
      В дитинстві.


      * * *
      Збираючи мито
      З прожитих миттєво років,
      Будую для пам’яті –
      Скромну бодай хоч –
      Капличку


      * * *
      Дочка з Феодосії
      Телефонує мені –
      За голосом Лесі
      Вчуваються шепоти
      Моря…


      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Епіграми на тему

      * * *
      Набивши руку на дрібній халтурі,
      Плануєш ти пролізти у велику
      Літературу. Що ж, в літературі
      Великій ще наб’ють тобі і пику!


      * * *
      Намітив ти собі орієнтири
      На «матушку» Москву й російську музу…
      О, там під гімн Радянського Союзу,
      Щасливий, будеш чистить літсортири!


      * * *
      Бездарні є поети і банальні,
      Оригінальні, «білі» та «червоні»,
      А в нашому окремім регіоні
      Ще й особливі є – «регіональні»!


      * * *
      Живу на маргінесі – маргінальний,
      В провінції співаю – провінційний,
      Нехай недооцінений – все ж цінний
      Вже й тим, що я поет національний!


      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Цикл мініатюр
      * * *
      В яру – кротячі пірамідки.
      Які зворушливі вони,
      Ці перші
      найскромніші
      свідки
      невідворотної весни!


      * * *
      Скоро, скоро з білої пітьми
      (Відчуваю в білому безсонні
      Підсвідомо: крешуть копитьми…)
      В білий світ прискачуть білі коні
      Двотисячолітньої зими.
      1999


      * * *
      Щоденна метушня:
      Як мурашня,
      Сюди-туди юрма снує –
      Можливо,
      У цьому щось доцільне є, на диво,
      Але ж яка безглузда метушня!


      * * *
      Тридцяту весну зустрічаю нині,
      Як першу весну:
      Мені кожна квітка –
      Однолітка,
      По радості сусідка…
      Гойдаємося на одній стеблині!
      1971



      * * *
      Батьківщино – ниво неоглядна,
      Найсвятіша спадщино батьків,
      Твоя влада звіку не підвладна
      Зміні влад і плинності віків!
      1972


      * * *
      Душу розуміючи собачу,
      Я людей жалію.
      Ні, не всіх:
      Тих лише,
      Хто має щиру вдачу
      І собачу вірність...
      Це ж не гріх?!


      * * *
      Яка непостійність:
      То сніг, то дощі обложні,
      То сонце поманить
      І зрадить надію дитячу...
      Втопилися лижі,
      А човен застряв на лижні.
      В суцільнім тумані
      Самого себе вже не бачу...


      * * *
      Любилися – ночей не рахували.
      Прощалися – ні жодної сльози.
      Земля не провалилася.
      Не впали
      На землю небеса під час грози.

      Роки минали – зерна виминали
      З тугого золотого колоска…
      Любилися. Прощалися. Прощали.
      Пишу я ці рядки – тремтить рука.


      * * *
      Назад – ні кроку.
      А вперед – хоч плазом,
      Хоч повзкома:
      Так хочу доторкнутись
      До світлого майбутнього,
      До мрії,
      Що вже – збулася!


      ОПІСЛЯ ЗЛИВИ

      Радуйся
      рай-
      ду-
      зі,
      будь
      щаслив
      разом
      із небом,
      що вже поплакалось
      і засміялось…


      * * *
      Будем жити – жито жать,
      Ми ж не любимо лежать.
      В Україні смачно жить:
      Слинка з ротика біжить!


      * * *
      Останню сигарету допалю.
      Зітхну, і теж востаннє, серед ночі:
      Чомусь нема ні болю, ні жалю...
      Заплющу очі.


      * * *
      Така магнітна буря в голові –
      В півкулях мозку не приплив, а повінь,
      І захлинають хвилі штормові
      Свідомості слабкий маячний пломінь.


      * * *
      В журбі моя розрада: пожурюсь,
      Печаль переборю і наберусь
      Терпіння для нової боротьби
      За радість хоч малу – серед журби.


      * * *
      Є лише спомини. Хороше пам’ятаю.
      Погане все – забув. Із пам’яті прогнав.
      Майбутнього – нема. Старі книжки читаю.
      В сльотавому вікні ловлю вчорашніх гав.


      * * *
      Час – категорія незворотня:
      Нині він є,
      А за хвильку його вже нема.
      Для марнотратів
      І вічність сама
      Є лиш – безодня.


      * * *
      І час настав –
      За всі гріхи плачу,
      Беру на себе
      І чужі провини:
      Хай недруги мої
      Розігнуть спини
      І торжествують!
      Плачу і мовчу.


      * * *
      Чи страшно помирати?

      Страшно жити
      Під знаком смерті:
      Розум ще жадає
      Дошукуватись істини,
      Творити
      В ім’я життя...
      А тіло – помирає.


      * * *
      Відкипіли пристрасті,
      І вже
      По колишній славі дні імлаві
      Шелестять сивинами...
      Ірже
      На твоїй останній переправі
      Білий кінь.


      * * *
      Коли не пишеться,
      Мов злидень,
      Ношу спустошення своє –
      Новому дню сказать: «Добридень!»
      Не смію:
      Знаю – засміє.
      1979



      * * *
      Я віддав тобі все, людожерко-державо,
      І готовий останнє віддати – життя...
      Гасне сонце надії. А в небі імлавім
      Журавлі мої рідні в чужини летять.


      МОНОЛОГ РІЧКИ ЧЕРВОНОЇ

      Занесіть мене в «Червону книгу»
      І в синодик поминальний запишіть –
      Не очорнюйте мою зимову кригу,
      Не глушіть у весняну відлигу
      І душі моєї влітку не сушіть!


      * * *
      Пуститись берега – нехай стихія,
      Сліпа в своїй жорстокості, несе
      Куди завгодно? Скласти кволі руки
      І – ждати, ждати: винесе кудись
      На острівець забутий? Надто пізно,
      Вже надто пізно думати про це…


      * * *

      Обіцяючому літератору

      Посіяли жито. Скосили.
      Зв’язали в снопи. Змолотили.
      Змололи. Спекли. Знову сіють.
      Літа, мов жита, половіють…

      А ти все лежиш в борозні:
      І сієш, і косиш – ві сні.


      * * *
      Не одна вже тріщина пройшла
      По моєму серцю,
      Та найбільша
      Має ще пройти.

      Закінчу вірша,
      Упаду чолом на край стола...


      * * *
      Душа не винна –
      Винна голова,
      Така, від сивих роздумів,
      Осіння,
      Коли поет
      Свій сумнів залива
      І топить у вині
      Своє сумління.


      * * *
      Залишаю славу
      Грицю Половинку,
      А безсмертя – Васі
      Та й Голобородьку,
      Сам Ваньком залишусь
      Доки й сонця-світу.


      * * *
      Я не претендую
      На чуже безсмертя
      І чужої слави
      Й задарма не хочу –
      Сам собі сиджу я
      На своїй жердинці.


      * * *
      Такої щирої, відвертої брехні
      Наслухався в житті!
      Тепер мені
      До правди звикнути б:
      Вона така
      Скупа на слово і на смак гірка…


      * * *
      Розтринькав життя по краплині
      На різні дрібниці й дурниці
      І все ж сподіваюся нині
      В останній, можливо, краплинці
      Побачити справжні святині
      І святощі… Треба ж людині
      Спинитися і помолиться!


      * * *
      Графини і графині –
      Скільки блиску!
      А скільки брязку!
      Жаль,
      Що впорожні...
      Літстудія –
      Гойдати цю «колиску»
      Завжди чомусь
      доводиться
      мені...


      ДРУЖНЯ ЕПІГРАМА

      Як тільки поетка
      Тетяна Онегіна
      Напише роман епохальний
      У віршах,
      Читатиме людство
      «Євгена Дейнегіна»
      Й нічого ніхто
      Не писатиме більше.


      * * *
      Не маю потенційних ворогів,
      А недруги –
      Звичайні імпотенти,
      І я на них в окремі лиш
      Моменти
      Виплескую незлий
      Пригаслий гнів.


      ГРАФОМАНИ

      То ж дивина:
      Хронічні імпотенти,
      Безладдям скориставшись,
      Узяли
      На виробництво лірики
      Патенти
      Й процес антиліричний
      Почали!


      ПОРАДИ ПОЧАТКІВЦЮ

      1
      За жанр обравши прозу,
      Таланту геть не май,
      Зате толстовську позу
      З достоїнством тримай!

      2
      Якщо ж обрав ти вірші,
      Грядки рядків поли,
      Аби вони не гірші
      За твій город були;
      Щоб хрін був на городі
      І редька щоб цвіла
      Й у віршах, при нагоді,
      Поезія була!


      * * *
      Живу самотньо в юрмищі людськім,
      Терплю нужду, мов ніж убивці, гостру…
      Мій дім – тюрма,
      Всіма забутий острів,
      Куди не долина життєвий грім.


      ДВІ «СОБАЧІ» МІНІАТЮРИ

      * * *
      «Життя собаче», – кажуть.
      Я ж, одначе,
      Скасовую означення таке:
      Лише в собак життя бува собаче –
      Людське життя бува лиш нелюдське!


      * * *
      Іще раз повторюсь:
      Хоч сам – бідак,
      Останні роки часто голодую,
      Одначе обездолених собак
      Бодай чим-небудь завше погодую.
      І це мене хоч трішечки втіша
      Й не так болить знедолена душа.


      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. І ще один трилисник

      * * *
      Півжиття проспавши п’яним сном,
      Я прокинувсь – і покинув пити…
      Ніч глибока за моїм вікном.
      Пахне літо молодим вином.
      Жаль, що пізно й нікого любити!


      * * *
      Вимирають поети, як мамонти,
      В цій мерзоті чи мерзлоті…
      Та невже, Україно-мамо,
      Ти
      Їм такого бажала в житті?!


      * * *
      Червоній калині підрубано кореня –
      Кров’ю стікає вона помалу…
      А ми говоримо
      Про державотворення,
      Слізьми поливаючи
      Крону калини
      Зів’ялу!


      2002



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Трилисник болю
      * * *
      Що я знаю про вселюдські болі,
      Щоби лікувать їх право мати?
      Маю болю власного доволі
      І не знаю, чим погамувати.


      * * *
      Не знаю, що й робити: звідусіль
      На мене нахлина вселюдський біль –
      У вирі болю борсаюсь… Рука
      Лжерятівну соломинку шука.


      * * *
      Собак жалію: власний віддаю
      Шматок. Мізерну пенсію свою
      Ділю, як можу, й множу біль на жаль,
      А в результаті – гіркота й печаль.


      2002



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Чотири мініатюри
      * * *
      «Секондхенду» не просто «Ура!» чи «Віват!» –
      Хай розляжеться «Сла-ва-а-а!» потрійне,
      Козацьке…
      Одягає ж мене закордонний мій брат
      (Це воістину так!) – щиросердно,
      По-братськи.


      * * *
      Краю серце болями твоїми,
      Краю мій – правічний хлібороб:
      Не було б на світі України,
      То й мене на світі не було б!


      * * *
      Щаслив, хто має клопоти земні,
      Помножені на помисли небесні,
      Хто в рідній стороні в некращі дні
      Живе в добрі і справи робить чесні!


      * * *
      Безчесна гра пооберіж Дніпра
      Триває стільки літ. І в результаті,
      Хто жив добром – зостався без добра
      І стали ще багатшими багаті.


      2002



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. ПЕЛЮСТКИ СЛІВ


      * * *
      Попереду – тьма,
      А позаду – одні лише втрати:
      Всього скуштував,
      Не потрапив хібащо за грати…
      І жити – втомився,
      Й не хочеться ще помирати,
      Бо нікому ж буде,
      Каміння зібравши,
      Орати…


      * * *
      Не приїхали гості –
      Всі шляхи замело,
      Цілі скирти снігів
      Намело на узбіччях,
      І принишкле село
      Непомітно ввійшло
      В невеселе своє
      Новоріччя.


      * * *
      На стежках мого дитинства
      Мерехтить озимина.
      Відсторонена від мене
      Моя рідна сторона.
      – Не топчи живого поля –
      Ти не сіяв тут добра!
      Ти свою щасливу долю
      На чужих полях програв…


      * * *
      Провідниками нації стають
      Поети провідні –
      Лірична нація,
      Квітуча і колюча, мов акація
      (Доречна ж гречна ця алітерація),
      Виплакує в піснях свою майбуть…
      Поети отаманами стають.


      * * *
      Ми всі давно не в тому літаку,
      Не в тому рейсі і не в тому часі…
      На п’ятдесят дев’ятому витку
      Збагнув цю істину
      І в трансі
      Перехрестився тричі нашвидку.


      * * *
      Не самотність сама допіка,
      А життєва оця неподібність:
      Все проноситься мимо й зника –
      Цілковита моя непотрібність
      Допіка до крові в печінках!


      * * *
      Даремно ви мене загнали в кут,
      Мисливці,
      На чужу біду охочі
      І ласі на чуже добро.
      У мене,
      В глухім куті,
      На покуті –
      Ікона.
      Тихенько вчусь молитися…


      * * *
      «Яко наг, яко благ…»
      Маю Божу протекцію,
      Тож лежу безтурботно
      І гордо кажу:
      «Якщо викличуть знову мене
      В податкову інспекцію,
      Я схожу, безумовно,
      Й «достаток» увесь покажу!


      * * *
      Не сподобився престижної
      Відзнаки,
      Не сподобався жаданій
      І єдиній…


      * * *
      На гробовищі замордованих надій
      Одна лиш втіха:
      Тут, на гробовищі,
      Знайдеш і ти
      Притулок вічний свій –
      Нехай трава шумить
      І вітер свище…


      * * *
      Не хочу помирати – й не помру:
      Я просто в чорну випаду діру.
      Зостануться, мов сироти малі,
      Мої жалі й печалі на землі.


      * * *
      Говорив мені
      Мудрий Микита Антонович:
      «Тільки лестощів бійся,
      А більше нічого!»
      Я відчув лиш сьогодні,
      Яка це отрута,
      Як вона опустошує душу
      Відкриту…


      * * *
      Прикутий до ганебного стовпа
      Злиденних буднів,
      Не прошу ні в кого
      Давучого, мов глина, і глевкого
      Шматка…
      Душа потроху википа
      І сходить паром:
      Дощик накрапа…


      * * *
      Так званих мудреців я не любив –
      Учився жить у власнім поколінні,
      І досвід,
      Той,
      Що маю,
      Заробив
      Тяжкими мозолями на сумлінні.


      * * *
      Згасає день,
      В загальному ряду
      Порівняно стабільний і спокійний
      (Нас обминув армагеддон стихійний!),
      Хіба що впало яблуко в саду,
      Розбризкавши роси тонку слюду,
      І в лунку закотилося…


      * * *
      Сходить за Станицею Луганською,
      На межі, непізнано чуже,
      Сонце –
      Християнське чи поганське.
      День який під сонцем заірже?


      * * *
      Телефон мовчить
      І я мовчу –
      Нам обом самотньо до плачу…


      * * *
      Все важче нести накопичену втому
      І довшає відстань до рідного дому…


      2001



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Мініатюри

      1
      Грому –
      Щоб виляски на пів-планети,
      Блискавки –
      Щоб запалало громадище хмар…
      Господи праведний,
      Де ти?
      Господе благосний,
      Вдар!


      2
      Божа Матір і Тарас Шевченко
      З покутя мене благословляють…
      Це ж, виходить, я обом – хрещеник?!


      3
      Допоки ще є картоплина, буряк і морквина
      Та ще капустина – дружина прикупить кісток –
      Ми будем з борщем, і цвістиме у лузі калина!


      4
      Кухонний мислитель
      Сьогодні в базарних месіях:
      Рече він і кличе,
      Таврує він і заклинає…
      (Незлагоду сіє –
      Розбрат пожинає!)


      5
      Українська душа прокинулась
      І заплакала – хтось помер…
      Схарапуджена вся
      Несвоїми провинами,
      Не засне,
      до другого пришестя
      тепер!


      6
      Куди не повернеш – бісячі спокуси…

      Подалі втікаючи від гріха,
      Я скромно жую
      Поетичний свій кусень,
      Який і не черствіє,
      І не всиха.


      7
      Остання любов – потаємна химера –
      Зимова калина – холодні вуста:
      Мене обіймає безрука Венера
      Заради Христа…


      8
      Перекиплю. Остигну. Охолону.
      Сковтну сльозу солону
      І стерплю
      Наруги всі,
      І Бога возлюблю,
      Поставивши Шевченка під ікону.


      9
      Юність –
      Спалах блискавки на тлі
      Обложних дощів…
      Під ветхим дахом
      Я безкрилим почуваюсь птахом
      На осінній мерзнучій землі.


      2001



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Мініатюри
      1
      Виводять на прогулянку щодня
      Мене мої собачки невгамовні,
      Й мої чуття – рефлекси безумовні –
      Втішає ця собача клопітня…

      2
      Візьму на душу гріх
      І попрошу Всевишнього,
      А ні, то і з лихим зійдусь у змові:
      – Верніть мені бодай краплиночку любові
      Зі всього пережитого-колишнього!

      3
      Відділив позицію від пози,
      Покаяння щире від клятьби:
      Всі прогнози –
      На печаль і сльози,
      А надії всі –
      На суд судьби.

      4
      Як довго я лечу без парашута –
      Рахунок добіга десятка літ:
      Ніякої ваги – душа розкута,
      Ніякого падіння – лиш політ…

      5
      Я «щасливе сталінське дитинство»
      Дивом пережив, перестрибнувши
      З лободи – в солодку-ку-ку-рудзу…

      6
      Осанна дням осіннім жовто-синім!

      7
      Сумна ж ти, осене самотня,
      На півдорозі до зими!

      8
      Десятиліття зневаги, зневіри і злиднів…
      О, Україно, яка ж ти мені дорога!

      9
      Минулий час і в нинішнім трива.
      Хто ж забува про це,
      Того за ноги
      Хапає вздовж гудронної дороги
      Не трин-трава –
      Гірка плакун-трава.

      10
      Роса на айстрі – усмішка крізь сльози.
      Тче літо бабине і саван, і фату.
      Сивіє дальній обрій – на сльоту.
      Багріє ближній овид – на морози.

      11
      Вершина століття і тисячоліття.
      Збираюсь в дорогу, нап’явши лахміття
      Несплатних боргів та уявних заслуг…
      Як довго тягтиму іржавий свій плуг?

      12
      Час такий – для епосу трагічного.
      Та помер божественний Гомер…
      Ні, нема нічого в світі вічного
      Після того, як Гомер помер!

      13
      Ніякого відлуння. Хоч кричи –
      Ніякого у відповідь звучання.
      І множу я мовчання на мовчання,
      У збайдужілім світі живучи.

      14
      Життя, окрім літературного,
      У мене, бідного, нема…
      Ото й кажу: дісталась дурневі
      Сума з гріхами усіма!

      15
      Щасливий я громадянин!
      Забув про гроші та розкоші.
      Зате – аналізи хороші,
      Всі позитивні, як один.

      16
      Не хочу вже ні слави, ні достатку
      На бідній і знеславленій землі…
      Маленьку б хатку і городу латку,
      І кладку на Сулі в моїм селі!

      17
      На міцних підмурівках колишньої слави
      Ми будуємо з глини, лози і сльози
      Не державу – бліду лиш подобу держави,
      Що впаде від найменших ударів грози…

      18
      Від Івана Савича листівку
      Я одержав – радість-бо така,
      Начеб я
      З натхненням юнака
      Вперше обіймаю гарну дівку!

      19
      Мій кращий вірш не народивсь і досі,
      Хоч визрів задум в юності, давно, –
      Чуття перегоріли, ну а досвід –
      Всього лиш переброджене вино.

      20
      Щасливий,
      Що дожив до катастрофи
      Імперії червоних шовіністів, –
      Шкода лише,
      Що з-під її уламків
      Я вже не встигну вибратись…
      – Прощайте.

      21
      Я в жанрі доброго бурлеска
      Скажу відверто, без оман:
      Ця дівка – нуль як поетеска,
      Зате як дівочка – тюльпан!

      22
      Я нічиєї слави не краду,
      Зтишка в чужі не заповзаю душі –
      Тихенько їм свої кисленькі груші
      В своєму вельми скромному саду.

      23
      Мій колодязь літає у снах.
      Зрідка він прилітає до мене
      І приносить гостинець –
      Студене
      Джерело у ясних ясенах.

      24
      Благословен цей дощ на сухоту
      Занедбаних надій!
      З імли світанку
      Вирізблюється вишенька в цвіту…

      25
      Моєї долі Еверест –
      Держава незалежна!
      А я лежу в самісінькім низу…

      26
      Яка задуха!
      В казані небеснім
      Доварюється путня злива.

      27
      Втекла дорога…
      Хто наздожене
      Літа минулі?

      28
      Пахне кукурудзяне молозиво
      На асфальті мокрому. Чому я
      Не маленький хлопчик?


      2001



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ
      * * *
      не розпалюйте вогнища ворожнечі
      на торішньому падолисті
      сад ожив сокострумом
      надіями повниться зашкарубла душа
      в очі небо вливається жайвориною піснею
      річка знов увійшла в береги
      заспіваймо веснянку


      * * *
      неминаюче минуле переслідує
      мертві хапають живих
      живі хороняться в землю
      і проростають травою
      стаючи безмовними свідками
      всіх катастроф майбутнього


      * * *
      плющем румовища обвита Україна
      отерпла з холоду а все ж таки рида
      ой у лузі червона калина
      похилилася…
      хіба ж чужа орда?!


      * * *
      і жаба цицьки дасть
      і цап нас молоком напоїть
      і курка півнем прокричить уранці
      тож голосуймо
      голу шию суймо
      в шовковий зашморг
      щирих побрехеньок!


      * * *
      не був розкуркулений…
      не помирав з голоду…
      не піддавався репресіям…
      не ходив у бандерівцях…
      не числився в дисидентах…
      дуже цей чоловік підозрілий!


      * * *
      червоподібні черги в Мавзолей
      помітно схуднули –
      кінчається «епоха»


      * * *
      Москва поїдаючи шинку полтавську
      луганські цукерки
      і фрукти подільські
      жаліє «бедняжек-хохлов»


      * * *
      все ворожать у Ворожбі
      вражі ворожбити:
      знов зариють нас у землю
      друзі-московити
      тільки в Дружбі їм не вірять:
      брешуть ворожбити!
      …і ворушаться мільйони
      в землю вже заритих


      * * *
      де ж нам такого гетьмана знайти
      щоб з булавою був
      і з головою?!


      * * *
      енергетична криза:
      нічим поснідати
      а про обід
      краще помовчу –
      натщесерце
      випалю зо три «чинарики»
      і –
      з Богом піду на роботу


      * * *
      уже – прозріли
      справа за малим:
      щоб тихий писк
      перетворивсь на голос


      * * *
      яке ж то безглуздя –
      писати в шухляду стола
      для наших майбутніх катюг-критиканів!


      * * *
      віват шовіністи перевертні антисеміти
      такій послідовності вашій
      позаздрити маю
      прямий пранащадок Мазепи Петлюри Бандери
      спасибі-спасибі-спасибі за добру науку!


      * * *
      не знаю нічого
      і знати не хочу
      і хата моя навіть далі ніж скраю
      й сорочка моя мені ближче до тіла
      немає мене не було і не буде
      принаймні сьогодні
      принаймні назавше


      * * *
      я зневажаю вас фантасти
      від бізнесу чи грабежу
      що в ленінців учились красти
      і правду кутати в олжу
      такої репаної касти
      ще не було я вам скажу
      готової на жопу впасти
      щоб «ощасливити» чужу


      * * *
      О легенди радянських часів.
      Що під гавкання табірних псів
      Повсякденно творились у нас :
      Що не план – то новий котлован,
      Чи канал –
      І натхненно конав
      Доконечно безкласовий клас!


      * * *
      У напівситому рабстві
      Спокійно жилося,
      Солодко спалось хмільному,
      Хоч гірко пилося,
      Нині ж, коли живемо
      На голодній свободі,
      П’ється ще гірше –
      Та годі упитися, годі!


      * * *
      втрачаємо і те, що здобули…
      «неполноценные хохлы» –
      оцінять знову «друзі».
      рабами станем знову,
      як не раз уже були,
      зате з Росією в досмертному союзі!


      * * *
      такий народ не може буть рабом
      довік віків до смертної години
      який святу Голготу України
      аж до небес возніс
      своїм горбом!


      * * *
      та ж знаю далебі
      що весь я не помру
      залишу по собі
      сяку-таку муру
      сяка-така мура
      із-під мого пера
      призначена їй-пра
      для спільного добра!


      * * *
      який достойний чоловік –
      достоявся до краю –
      достоявся б іще й до України!


      * * *
      куди веде нас гетьман-президент
      дорогою яка біжить від себе?


      * * *
      проскочив останній тролейбус –
      стою на узбіччі життя


      * * *
      блукаючи по гамірному місту
      я глухну від безлюддя і самотності


      * * *
      десь пропав той рушник
      на якому
      мати вишила долю мою


      * * *
      а де ж подівся комунізм
      що мрів на горизонті?


      * * *
      запізно мудрими стаєм –
      біля останнього порога
      перед лицем самого Бога


      * * *
      і ніяких ілюзій –
      реальність одна
      без рожевого соцреалізму
      заправляє життям
      і провадить його у майбутнє
      де – живу сподіванням –
      відведено місце
      дивакам і поетам
      філософам і утопістам


      * * *
      я гвинтик
      але моя різьба не підходить
      до вашої гайки
      я одиниця
      але моя худорба
      відлякує ваші пузаті нулі
      я смітинка в чужому оці
      і спробуйте мене дістати!


      * * *
      в озвірілому світі
      я приречений бути людиною
      Бог мене на подвижництво
      благословив
      не спитавши моєї згоди


      * * *
      не піду сьогодні на службу –
      що зміниться?
      чи переміниться світ
      якщо я піду на службу?
      може краще лишатись на місці
      і правити службу в собі?


      * * *
      І нікому вірші не потрібні,
      Крім самих поетів. Гірко знати:
      Нині люди й справді-бо подібні
      На приматів –
      Вибачте, примати!


      * * *
      що нам та із чого вибирати
      а від чого і втікати слід,
      ти ще усвідомиш, друже-брате,
      дивлячись із заходу на схід!


      * * *
      якщо поет в Росії – не поет, –
      не стане він поетом і в Заїрі…
      ніякий найдержавніший декрет
      звучання не додасть бездарній лірі!


      * * *
      замулюється пам’яті криниця
      й струмок традицій геть пересиха…
      лиш іноді ще совісне насниться –
      легенька тінь великого гріха.


      * * *
      розвантажую душу віршами
      звеселяю печаль свою римами
      і не хочеться більше ні вішати
      ні гриміти на когось ні гримати…
      так би й жити у світі поезії
      без якоїсь до когось претензії!


      * * *
      я вдячний хірургам за те,
      що шлунок мій зменшили втричі,
      тепер моє черевце вже не росте
      і тіло спортивне моє нетовсте –
      знак оклику в новім сторіччі!


      * * *
      великих комуністів я побоювавсь
      а спробуй не боятись – заклюють
      маленькі ж комуністики боялись
      мене і взагалі всього на світі
      та потерпав найбільше я від них
      маленьких мов комарики кусючих
      поплескуючи знизу по плечу
      вони мене по серцю лупцювали


      * * *
      був малесенький піїтик,
      а тепер політик,
      непримітний літератор,
      а тепер – диктатор,
      він у кріслі возсідає,
      гасла промовляє,
      жити як усім диктує,
      а людей – не чує…


      * * *
      поборюймо себе!
      вернім собі
      правдивий образ свій, що є від Бога,
      у нас для цього є іще спромога
      і право – вище право –
      далебі.


      * * *
      особистості –
      від Ісуса до Стуса –
      йшли по хресній дорозі
      вгрузаючи ступнями
      в куряву тисячоліть
      слава слава слава розп’ятим!


      * * *
      я досяг очевидно вершини життя
      маю порівну друзів і ворогів
      я мудрішаю і врівноважуюсь
      я почну мабуть скоро вже пити
      наодинці з собою


      * * *
      заради хліба і заради слова
      готов я жити
      і померти ладен
      во славу хліба і во славу слова
      все інше – тло
      для хліба і для слова


      1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. Акварелі
      * * *
      В кам’яному лоні яру –
      Перевернутого дзвона –
      Б’є джерельце – дзвона серце.


      * * *
      Вже пізні яблука, прозорі, аж наскрізні,
      Озвучують падінням сонний сад.
      Стомились трактори, хоча й залізні, –
      Поволі сунуть з поля до бригад.


      * * *
      Шурхоче під ногами падолист.
      Удвічі зменшилося поле неокрає.
      Жовтневий вітер – сивий бандурист –
      Оголені гілки перебирає.


      * * *
      На жовтому, в підпалинах, кущі
      Сидить ворона в чорному плащі
      І на озимі наклика дощі.


      * * *
      Рухливістю нагадуючи білку,
      Тримається листок за рідну гілку:
      Собою прикриває від негоди
      Беззахисну оголеність природи.


      * * *
      Після дощу нічного приморозило –
      Скляні дерева вранці засвітились,
      Неначе люстри у святковій залі.


      * * *
      На міському дворі
      Голуби-сизарі
      Чепурять щохвилини осніжене пір’я –
      Безоглядно зроста на людському добрі
      Голубине
      наївне,
      безмежне довір’я.


      * * *
      Будівлі під снігами, мов стоги.
      А навкруги – зими гречане поле.
      Над ним рояться білокрилі бджоли –
      Лише не чутно запаху перги.


      * * *
      Терикон у соняхи забрів
      (Звична річ в донецькому пейзажі) –
      Схожий на купальщика на пляжі,
      Що до чорноти аж загорів.


      * * *
      За обрій сонце поспіша:
      Поля – навкіс, річки – убрід,
      І тінь біжить за ним услід,
      Мов за кобилою лоша.


      * * *
      На скелястому ложі гір,
      Де й орлам притулку нема,
      Льодовик, мов полярний звір,
      В самоті ліниво дріма.


      * * *
      Гудуть над вишнями вночі
      Хрущі та літаки,
      І при каштановій свічі
      Рояться світляки…


      1990



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. ТРИЛИСНИК
      * * *
      Яка притишена печаль!
      Громово стукає наручний дзиґар
      І чути, як тече по венах кров.


      * * *
      «На вгороді верба рясна…»
      А під тою під вербою
      Сива жінка зажурилась.


      * * *
      Стежка загубилася в осоті.
      Як же я пройти тепер зумію
      До мого села, в моє дитинство?


      * * *
      Вечоріє. Глибшають калюжі.
      Місяць, запірнувши у безодню,
      Ледь видніє – отакий маленький.


      * * *
      Той рядок, що уві сні приснився,
      Випав із свідомості. Шукаю
      Той рядок. Він був такий чудовий!


      * * *
      Читаю верстку збірочки своєї,
      Шукаючи ту помилку найбільшу,
      Яку ніхто ніколи не помітить.


      * * *
      Сьогодні в мене вкрали гаманця
      З одною гривнею…
      Ото розбагатіли!


      * * *
      Поетеси ялові, амбітні
      На трибуну лізуть, наче мухи
      На пиріг солодкий. Отакої!


      * * *
      Вдала фотографія – на ній
      Зовсім я не схожий сам на себе.
      Як же гарно я замаскувався!
      жовтень 1997


      * * *
      За чашкою доброї кави
      Знаходимо порозуміння
      Ми – два антиподи.


      * * *
      Читаю твори Мопассана.
      Яка цнотливість і яка порядність
      На тлі сьогоднішнього порно!


      * * *
      Маленька, недосвідчена повія
      Мене навчила цінувати душу
      І тіло. Хто її цього навчив?


      * * *
      Я нині не читаю – перечитую,
      І не пишу, а лише переписую
      Своє життя: як мало в ньому змісту!
      20.10.1997


      * * *
      Прошелестів по падолисту
      Ранковий дощик. Просвітліло
      На горизонті і в душі.


      * * *
      Прийшов у гості друг.
      А через п’ять годин
      Від мене вийшов недруг…


      * * *
      Позичив гроші – друга пожалів.
      Мій друг зненавидів мене,
      Розбагатівши.
      жовтень 1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. ВТЕЧА З ПОЛЯ ПОЛОВЕЦЬКОГО
      Вдарив кінь копитом:
      вже пора вирушати!
      А куди – вирушати?
      Осада зусюд…
      Там он половців шати;
      там он – поле і шахти
      в бур’яні знавіснілім;
      і вилюднивсь люд
      аж до люті ординської…

      Вицоки-цоки
      історичних підків
      по реальній соші!
      На Савур на Могилі
      сполошений сокіл
      сповістив:
      недалечко –
      Дніпро й комиші…

      Ні душі –
      лиш задуха липневої спеки.
      З-під копит заіскрило –
      горить ковила…
      – Доїдайте, абреки,
      скороспілі чуреки –
      більш нічого вам рідна
      орда не дала?!

      Скоро стрінемо наших –
      наваримо каші,
      а точніше – кулеші:
      є сало й пшоно,
      і достатньо для коней приморених
      паші,
      й не позбавить нас розуму
      волі вино!

      Причешу сиві вуса:
      та я ж не боюся,
      я ж споїв і прикоськав
      козла-сатану…

      Змию пил половецький,
      в Дніпрі охрещуся
      і до самого Львова –
      до сина –
      гайну!

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Українці, хахли, малороси
      Та хто ж ми є? В якій державі
      Ми в землю ляжемо кістьми,
      Чи то в ганьбі, чи в світлій славі,
      Дітьми оплакані? Хто ж ми?!

      Скількох покладено в покоси
      В гарячі жнива боротьби
      Заради чого? Малороси –
      Не українці, а раби;
      Хахли – також не патріоти
      Землі козацької – сміття
      Національне! Їх турботи
      Лише про блуд, жраття й пиття.

      Звідкіль беруться яничари,
      Усім відомо: із хахлів
      І малоросів. Їх – отари:
      Витоптують врожай полів,
      Так рясно кровію политих
      Козацькою
      в смутні часи
      Не за панів – за посполитих
      Братів, на зраду не підбитих
      За шмат гнилої ковбаси!

      Та хто ж ми є? Кучмоголові
      Погані правнуки? Чи ми
      Таки вкраїнці, що готові
      Знов стати справжніми людьми
      Й за рідний край лягти кістьми
      Із всеосяжної любові?!

      2004



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. * * *
      Ту грушу,
      Що геть здичавіла,
      Згадав би хіба,
      Якби в сорок сьомім
      Та груша
      Нас не годувала
      Смачними гниличками?!
      Схожа на баобаб,
      Вона своїм гіллям
      Пів-хутора накривала.

      Її, за повір’ям,
      Іще Крамаренко саджав,
      Сучасник Мазепи, –
      Отож не одне покоління
      Вбирало очима
      Красу білоцвітну…
      Вважай,
      Та груша
      Історію нашу
      Скріпляла корінням.

      Над нею громи розверзалися
      І блискавки
      Палили її –
      На корі залишалися
      Шрами…
      Стояла віки.

      Та знайшлися-таки лайдаки –
      Добили красу
      Гільйотиною
      Пилорами.

      Здається,
      На тому
      Й скінчилась епоха
      Добра
      (Воно ж, хоч маленьке,
      Тулилось до стовбура груші)…
      Усе вимирає.
      Непам’ять й сліди постира.
      Втечуть криниці животворні
      І витечуть душі.

      Та ми ж бо самі
      Мордували себе і товкли,
      Списавши свій гріх
      На Гатила або ж на Батия, –
      Колись-то ми й справді
      Великим народом були.
      Тепер же ми – етнос,
      Пістрява юрма гнучкошия.

      Ми лаємо всіх!
      Ми не гідні Мазеп і Петлюр,
      Що й справді шокують
      Уяву ліниву та хвору,
      Ми сторч головою
      Пірнаємо в море зажур,
      Щоб знов нахлебтатись
      Солоно-гіркого мінору.

      …Я знову шукав
      Ту місцину,
      Де груша росла, –
      Бодай би хоч пагін проклюнувсь який
      На руїні…
      Мов повінь злизала,
      Мов буря дощенту змела
      Мою Україну –
      Немає її в Україні!

      1999




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. * * *
      «Раби – не ми»?
      Таки ж раби!
      Себе самого не обдуриш,
      Свою ганьбу не обандуриш,
      Переляк свій не опетлюриш,
      Не обандериш…
      Ще горби
      Стримлять
      понижче ший
      гнучких
      У пра-пра-правнуків Тараса
      Ще не пощезла «нижча раса»
      І ще плазують «вихиляса»
      Так звані наші «козачки».
      А дорости до козаків –
      То треба волі із неволі,
      З недолі прагнути
      І долі
      З могил молитися у полі
      Під шабледзвін
      І дзеньк підків;
      І зойку-поклику бандур,
      І долетворчих землетрусів
      Ще треба,
      І безсмертних Стусів,
      І стусанів –
      Щоб кожен мусив
      Себе збудити від зажур!
      Колись-то будем – не раби…

      1996





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. НЕТРАДИЦІЙНИЙ СЮЖЕТ

      Мене сиротою зробили свої ж –
      Комуністи,
      А першим жалільником
      Був чужоземний солдат:
      Він гладив мене по голівці,
      Давав щось поїсти,
      Од вітру ховав
      Під благенький трофейний бушлат,
      Наспівував щось…
      І чия то була колискова –
      Німецька, словацька,
      А чи італійська –
      Мені
      Не взнати ніколи,
      Та, власне, й не обов’язково
      Це знати –
      Важливо,
      Що я засинав на війні
      Під наспіви мирні!
      …Бездомного,
      У п’ятдесяті
      Від голоду,
      Холоду,
      Може, й від смерті,
      Завжди,
      Чужі мені люди,
      Що звалися «зеки закляті»,
      В пекельнім гулазі південніше Караганди,
      Гуртом берегли…
      Недаремно ж я згадую досі
      Вірменина Жору,
      Суворих чеченок-жінок,
      Які на засланні й самі бідували
      В ту пору,
      Одначе для сиріт
      Знаходили хліба шматок!
      …Отці-командири
      Здирали із мене три шкури
      За борг неіснуючий,
      Крили мене матюком –
      Та лиш я виходив
      За львівські казармені мури,
      Мені усміхалась «бандерівка» Віра Франко,
      Славетного діда чудова онука!
      Я з нею
      Ставав українцем,
      Хоч лахи москальські носив, –
      Я вперше почув
      Про святу українську ідею
      І вперше дізнався,
      Якої ж я матері син.
      Життя моє повнилось іншим,
      Осмисленим,
      Змістом –
      Я став маскуватись:
      Для вигляду владу хвалив,
      Насправді ставав я
      Запеклим антикомуністом
      І світ на червоних і білих уже не ділив.
      Я знав уже, ким замордовані батько і мати
      І весь мій великий,
      Козацького кореня,
      Рід –
      Своїх ворогів
      Я навчався розпізнавати
      Й гидливо плювати
      Наїзникам з півночі
      Вслід.
      Я знаю багато хороших людей серед німців,
      Казахів, чеченців, бандерівців з Галичини,
      Та бачу й «своїх» –
      О які вони підлі та ниці,
      Вкраїнці так звані…
      Та ні, не вкраїнці вони!
      Я матиму кожну порядну людину за друга
      І вип’ю по чарці із будь-ким:
      Хай негр чи монгол –
      Та хай не підходять до мене
      Брудний москалюга
      І брат його менший –
      Смердючий червоний хохол!
      Я звів би зі світа й запеклого антисеміта
      І всіх шовіністів до лисого біса послав,
      Аби лиш земля,
      Вселюдською любов’ю зігріта,
      Вітчизною спільною
      Кожному в світі
      Була!

      2001





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. * * *

      А все ж пролетарі перестарались!
      І землю прогуляли, і завод,
      І на руїнах світу «побратались»,
      Злились в один –
      без нації –
      народ
      Хохли і москалі, жиди і ляхи:
      «Не бути п’ятій
      в пашпорті
      графі!»
      І поміняли прадідівські лахи
      На однострої-одяги нові.
      Затим в підмурок рідкісного храму
      Підклали вибухівку – й та-ра-рах!!! –
      Послали «нахер» Боженьку і маму –
      Поневірятись на семи вітрах.
      Все пропили, проїли, проблювали
      В ім’я ідеї,
      Що підкинув Маркс,
      Смішили світ,
      Грішили
      І не знали,
      Що він проб’є –
      Спокути грізний час!
      І він – пробив!
      На правнуків поганих
      Упала кара Божа
      І людська…
      Лежить країна у кривавих ранах
      І Господа-зцілителя чека.

      1995





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    275. * * *

      Рідним яничарам


      Ви,
      Народжені в Україні,
      Хоч і з прізвищами на «ов»,
      В незбагненно сліпій гордині
      Відчуваєте і донині
      В своїх жилах «московську кров» –
      Мішанину «кровей» татарських,
      Угро-фінських…
      Вона тече –
      Витікає з кривавищ царських,
      З кровоповенів пролетарських,
      Каламутить вам і пече
      Душу й розум.
      Усе вам мало
      І того, і сього-всього…
      Жерете українське сало
      Й дуже хочете,
      Щоб не стало
      Роду-племені навіть
      Мого!
      Вам ненависне щире слово
      Українське,
      А тому ви
      «Малоросію» знову й знову
      Стоарканно й трьохсотвузлово,
      Смертно в’яжете до Москви.
      Не дамося і не здамося,
      Й вас – безрідних! – теж не здамо:
      В нас «хохляцтво» перетовклося
      На «вкраїнство».
      Погляньте, ось ми! –
      Ще ж і вас пере-тов-че-мо,
      І злютуємось у велику,
      Вельми грізну для всіх заброд,
      Спільномовну і стоязику,
      Однокровну й мільйоннолику
      Горду націю,
      В рід-народ!

      2001






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. * * *

      Такі вродливі молодиці
      на Білопільщині моїй,
      круглорожевобілолиці –
      хоч молоко, хоч воду пий!

      Та що там пити –
      їх любити
      круглорожевобілий день
      й краплинки навіть не пролити
      напою з любощів-пісень!

      А я ж – старий.
      Нінащо звівся,
      бо дикополився, кружив...

      Собі самому пожалівся:
      неповноцінно вік прожив!


      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. РЕКВІЄМ ПО СОСЮРІ


      Такого солов’я не стало
      В саду поезії!
      Зів’яло
      Зелене листя до пори,
      А сік, мов сльози, з-під кори
      Пробився
      І розтав на сонці,
      І в неба чистій ополонці
      В ту мить з’явилась ще одна
      Хмарина сива і сумна.

      Нема Сосюри…
      Домовина
      Пливе повільно, мов хмарина,
      Над тихим садом проплива,
      І сад (о, диво!) ожива,
      Ворушить стерплими гілками,
      І враз гілки стають руками,
      І руки ті уже несуть
      Поезії червону суть –
      Несуть Сосюру.
      Україна –
      Його домівка солов’їна –
      Оплакує свого співця.
      Прийшло Лисиче з-над Дінця
      Віддати вседонбаську шану
      Всеукраїнському Бояну.
      Москва прилинула здаля,
      Могутні плечі підставляла
      Під ту хмарину-домовину,
      Що запечалила країну,
      І вже радянська вся сім’я
      Несе поета-солов’я,
      Несе в безсмертя.
      О гори,
      Калино з Білої Гори,
      Ударте мідяно, громи,
      Салют «Червоної зими»,
      А ти, Лисиче над Дінцем,
      Навіки просвітлій лицем!
      Нема поета?.. Є поет!
      Живе в серцях могутній злет
      Його поезії…
      А ми
      З його «Червоної зими»
      Йдемо у весни молоді,
      Як він давно…
      колись…
      тоді…


      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. * * *

      Гарцювали дощі,
      Толочили траву...
      Піднялася трава
      І ще вищою стала...
      В дивовижно-мінливому світі
      Живу,
      Де логічно кінці
      Переходять в начала;
      Де трава вигора
      Від осінніх пожеж,
      Щоби знов навесні
      Із-під попелу встати...
      Це – повторення знаного віку.
      І все ж
      Ні на що
      Цю повторність
      Не хочу зміняти.

      1980



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. * * *

      Пора й тобі у вирій відлітать,
      Моя задумлива осіння ноче.
      Вже на пожовклих аркушах латать
      Ранковий промінь тихо шелескоче.

      Спалахують шипшинові вогні…
      Погрійся ж біля них, як той лелека,
      Перед яким – дорога предалека
      Й холодне щастя в теплій стороні.

      А я лишаюсь на своїх полях,
      При борозні, прокладеній батьками.
      Синівська вірність підроста з роками
      І краще бачить свій широкий шлях.

      1977



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. В осінньому саду
      Достигле яблуко аж сяє.
      Таке усміхнене,
      Таке
      Сонценаливне і тремке.
      В собі зернята
      Колисає.
      Святкує сад. Гілля звисає,
      Аж припадає до землі.
      І на землі,
      Мов на столі,
      Достигле яблуко аж сяє.


      1977




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. * * *

      Водорості зелені
      Вмить обплетуть плавця…
      Виборсується лілея
      З пуп’янка, мов з яйця.
      Очерети здивовані
      Вранці побаченим:
      Серед зеленої повені –
      Диво жовтогаряче!

      1977



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. * * *

      Ріка за обрієм впадає в небо,
      І небо розливається ушир:
      Пливуть по ньому мрійні, безпричальні
      Копиці сіна і копиці хмар.
      Пливуть хати, від берега відбившись,
      Вмостившись на плотах із живоплоту.
      Пливуть мої думки услід за ними –
      Їм просторо, привільно…
      Пливемо…
      Ген-ген, далеко – оком не сягнути
      І серцем не збагнути – пролягла
      Незрима лінія, де небо неокрає
      Впадає, так довірливо і щиро,
      У Вічності безмежний океан.


      1977



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. * * *

      А що станеться так,
      Я не мав і на мислі…
      Я придумав тебе
      У хвилину самотності –
      На хвилину розради…

      І раптом заблисла,
      Наче образ первісний
      В словесному мотлосі,
      Самородковий образ,
      Ні в кого не вкрадений, –
      Моя вигадка щира
      Без заміру-умислу…

      Я придумав тебе
      На довічну розрадоньку,
      На довічне горіння,
      На довічне безумство.


      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. * * *

      Міського в нас – лиш одіж та манери,
      Та, мов дроти високовольтні, –
      Нерви…
      А все єство – у глибині села.
      У кожного своє село
      Й своя Сула,
      Своя тополя і лелека свій,
      І свій тривожний
      Неповторний світ.
      Коріння наше там – в ріллі дріма…
      Ми завше там,
      Хоч нас там і нема.

      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. * * *

      Чолом тобі, спохмурене чоло
      Мислителя!
      У потаємнім схроні
      Прокльовується думка.
      Білі скроні
      Білішають – світати почало.
      Що вигулькне за тим?
      Епоха?.. Вік?..
      Куди докрилить бунтівливий розум?
      …Звичайний день,
      Звичайний чоловік
      Замислено спинився на дорозі.


      1966



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. * * *

      Матері посадили край шляху
      Терпкі свої болі,
      Свої болі терпкі,
      Та й у землю тверду, наче камінь.
      Сподівалися – виростуть з болів
      Бодай хоч тополі,
      Та бодай хоч тополі...
      А виросло вічне чекання.

      1968



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. * * *

      Танцювали тато з мамою
      На моєму на весіллі...
      Тато все навприсядки,
      А мама з приспівом,
      Аж чарки на столах пританцьовували,
      Аж світлиця світилася.
      А молода аж зарида...
      Аж заридала в стьожки.
      (Тато все навприсядки,
      А мама з приспівом...)
      Танцювали тато з мамою
      На пожовклій фотографії...

      1962



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. * * *

      Мати сіяла льон.
      Льон скосила війна.
      Народивсь я без льолі – не було полотна.

      Полотна не було, й моя мати сумна
      Сорочину пошила з цупкого сукна.

      Довоєнне сукно – із шинелі пола –
      Хоч і груба сорочка,
      Зате ж тепла була!

      В ній я ріс-виростав
      То в добрі, то в нужді,
      Мов зозулик-підкидьок в чужому гнізді.

      …Сіють жито батьки,
      Матері сіють льон,
      Щоб і хліба доволі,
      І м'якесеньких льоль.
      А дружина моя все купує мені
      Дорогі, із нейлону (бо ж дешеві – лляні)…

      Та до тіла найближче
      Та, одна, що з сукна:
      Полотна не було.
      Не було полотна…

      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. * * *

      Маленьке зерня, непримітне,
      Та ви загляньте в його суть:
      Могутня сила динамітна
      Таїться в ньому до часу.
      Шматують бомби сиву землю,
      Зловісні заграви жахтять,
      Та вибухає житнє зерня
      Зеленим живчиком життя!


      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. Диптих
      I
      Сни по казармі навшпиньки ходять,
      І ходики ходять вночі обережно...
      Спить мій земляк, мій товариш – Володя;
      Біла подушка чубом його помережана.
      А надворі – зорі, мов зірки на кашкетах,
      І місяць, немов емблема на голубім погоні;
      Креслять кола орбіт металеві планети –
      Супутники – запущені в космос сьогодні.
      Спить мій товариш...
      А в снах розцвітають маки,
      Сняться суниці і схожий на сонце сонях...
      ...А десь далеко про сина задумалась мати,
      До ранку розплутуючи сивий клубок безсоння.
      Пахне в кутках у пучечки пов’язана м’ята,
      А в серці – колючка злюча...
      (Мати ніколи не замикає хати,
      А серце для болю замкнула б...
      Та де той ключик?)
      Мати, як чайка...
      Усі матері споконвіку
      Носять у грудях палаючу рану –
      Тривогу.
      І лиш єдині на світі є вірні ліки:
      Сина обняти живого біля порогу.
      Спить мій товариш.
      Бо в нього є мати,
      Яка не спить, бо в неї є син...
      А в моєї матері на могилі
      Трава неприм’ята
      Плаче важкими сльозами роси.
      ...Тихо в казармі.
      А сни мені дмухають в очі
      І ходики зовсім нечутно ходять...
      Мамо!
      Я тебе уві сні цілувати хочу,
      Міцно цілувати,
      Як маму свою Володя.


      II
      Мати…
      Мабуть, гарно її мати…
      (А мені приснилася хоча б!).
      Мабуть, гарно мамою назвати
      Жінку, що сивіє на очах.
      А моя не встигла посивіти
      (На могилі посивів полин).
      А моя не буде вже сивіти.
      І за неї посивіє син.
      Пожовтіли довоєнні фото,
      Як жовтіє жовтень за селом…
      Пожовтіли довоєнні фото
      (А твого немає… не було…).

      Стежка на кладовищі нерівна,
      І на стежку хиляться бузки.
      Стали сиві люди на коліна,
      Стали, щоб оплакати близьких.
      Плачуть очі.
      Сухо плачуть очі,
      А рука стискає глини шмат.
      Мамо, мамо!
      Я війни не хочу –
      Я в війну націлив автомат.
      Я – солдат. Не вбивця окаянний,
      Серце в мене, що зоря огненна.
      Матері,
      материки
      і океани
      Дивляться з надією на мене.


      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. * * *

      Ти чекаєш від мене листів,
      А я знову в далекій дорозі.
      Поїзд.
      Сніг.
      Перевали круті...
      І повітря пахуче, морозне.
      Знову слухаю пісню коліс
      І дивлюсь у вікно із вагону.
      Таємничий засніжений ліс
      Налітає на поїзд з розгону.

      Знов не витримав – вірші пишу:
      Захлеснуло гаряче натхнення...
      Почекай іще трішки, прошу,
      І не сердься на мене!


      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. * * *

      Сади нудьгують заосінені,
      безвільно опустивши руки...
      Оце б побігти по росі мені
      босоніж на барвисті луки!
      Та пожовтіле листя падає,
      сивіють під дощами трави...
      Як часто в ночі листопадові
      я бачу буйну зелень травня!


      1964



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Батько

      Я ніколи не бачив його.
      Але в смерть безглузду – не вірю:
      невеликий шматочок свинцю
      важить менше, ніж батькове серце!

      Десь за лісом була війна...
      Мати ждала його над колискою,
      А весною,
      перед світанком,
      сколихнулася тиша від зойку.

      Похоронна, і – батька нема.
      Довго мати не вірила в це,
      адже знала, що батькове серце
      важить більше, ніж клятий свинець.

      І не вірила, доки жила....
      І я теж не можу повірити.
      Я шукаю батька в містах –
      на всіх площах,
      у скверах,
      у парках.

      Може, він десь чекає мене,
      і від довгих чекань
      поволі
      бронзовіє його лице,
      його руки і мужнє серце.

      Я повинен його знайти!
      А знайду – біля нього стану,
      щоб закрити в потрібну мить
      від свинцю
      його серце
      своїм.


      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. * * *
      Немов зійшла з картини Тіціана
      пробуджена неспокоєм Венера,
      яскраве плаття одягла
      й по місту
      пішла блукати вечором погожим.

      Хто зустрічав,
      той зрозуміє,
      чому
      не сплять вночі схвильовані поети...

      А дівчина кохалася у спорті
      й ліричних віршів
      зовсім не любила.

      1961



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. * * *
      Ти весела така,
      ти лагідна,
      й поцілунки твої відважні.
      Твої губи, неначе ягоди,
      тільки трохи солодші від справжніх.

      Ми ідéмо, узявшись за руки,
      нам і цвіту, й пісень замало.
      Голосуємо проти розлуки,
      проти сліз
      на тісних вокзалах.


      1961



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. * * *

      Липень, чудовий липень!
      Пахнуть медами липи,
      пахнуть медами губи
      любої дівчини Люби.

      Хтось над вусатим полем
      викотив сонця коло...

      Сонячні промені ллються
      в макові блюдця.


      1961



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. * * *

      Сонце із моря виринуло.
      Рибалки напнули вітрило
      І полетіли в далеч.
      А вишня самотньо стояла,
      Хоч теж мала біле вітрило, –
      Берег ревнивий тримав
      Її за цупке коріння.
      І гірко заплакала вишня
      Білими пелюстками:
      Даремно до моря вийшла.
      Падали білі сльози –
      Перше її цвітіння...
      Їх підхопили хвилі
      І понесли до сонця.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    298. * * *

      Не пережите,
      а просто прожите
      порохом ляже на скошені стерні.
      Жити на світі –
      не жати жито;
      жити –
      живі висівати зерна.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    299. * * *

      При дорозі подорожник
      Кучерявий килим стеле
      Зупинися, подорожній,
      Ляж
      Лицем в цілющу зелень.
      Може, втратив найдорожче?
      То згадай дитинство раннє:
      Прохолодний подорожник
      Залікує в серці рани.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. * * *

      Зарубцювались окопи –
      Рани на тілі землі.
      Житні полощуться копи
      В сонячному теплі.
      Та не забулись тривоги,
      Тіні ворожих крил…
      Не заростають дороги
      До невідомих могил.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    301. * * *

      Моє маленьке юнацьке серце
      Вмістило в себе високе небо,
      Вмістило в себе велике сонце,
      Вмістило в себе весь світ під сонцем.
      І з того часу і дні, і ночі
      З великим світом, з гарячим сонцем
      Воліє серце ділити долю –
      І сльози щастя, і сльози болю.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. * * *

      Ми блукаємо довго по світу,
      Доганяючи в вибалках літо,
      Пил ковтаєм в далеких дорогах,
      Оббиваєм дубові пороги.

      А оглянувшись згодом, зимою,
      Помічаєм за даллю-югою,
      Що пройшли ще так мало, так мало!
      Й поспішаємо знов до вокзалу.

      1961



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    303. * * *

      Голубіють за Карагандою
      Згорблені, прибиті вітром сопки.
      Над мілкою Черубай-Нурою
      Шелестять тополі та осоки.
      Табунам несіяне привілля…
      Кров гаряча в коней і джигітів:
      Хлюпне в ніздрі молодецтва хвиля –
      Бризнуть з-під копит сузір’я квітів.
      Еге-гей, простори неозорі!
      Гей, вітри крилаті, суховійні!
      На путі – казашки очі-зорі,
      Теплі губи, радісні обійми.
      Простели під юртою попону
      І, щоб кров не гусла в синіх жилах,
      Кумису піалу випий повну
      І смикни комуза сухожилля.
      І затихне вітер над водою,
      І замре в повітрі гордий сокіл…

      Голубіють за Карагандою
      Зачаровані комузом сопки.


      1958



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    304. Море

      Споконвіку ніким не зборене,
      хвиль рубцями
      у шторми спотворене,
      але бачу його не в потворності,
      а в красі,
      у її неповторності.

      Ой, як заздрю, як заздрю морю я –
      не за синю його екзотику,
      а за те,
      що себе виморює
      і виборює горизонти!

      Я на скелі стою схвильований,
      весь забризканий,
      обцілований.
      Поцілунки такі солоні,
      поцілунки такі солодкі!

      Море піниться
      (обрій шириться),
      закипає вулканним кратером...
      Як я хочу морської щирості,
      його щедрості
      і характеру!

      1963




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    305. ЖОВТЕНЬ У КИЄВІ

      Столичні пагорби сповила павутина
      Осінньої зажури, а в мостах
      Дніпро, немов у неводі рибина
      Або ж тенетах запізнілий птах,
      Силкується звільнитися з неволі –
      Пружнява хвиля пагорби гойда,
      Аж листя осипається з тополі
      Й рідіє яворова борода...
      Нам не лишає вибору природа –
      Вистуджує до крапельки тепло,
      І все ж панують злагода і згода
      В душі, де сонце істини зійшло.
      Повірю знов у змогу і спромогу
      Весняних здвигів –
      Доки я живу,
      Завжди готовий вирушить в дорогу
      Незвідану й тривожно-вітрову.

      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    306. * * *

      Спасибі за посмішку щиру,
      Заплаканий вересню!
      Бач,
      Заглянуло сонце в квартиру,
      Крізь плач усміхнулось: пробач
      За смуток осінній...
      Надалі
      Впадати у відчай не смій,
      Крізь мороки-мряки печалі
      Розгледіти радість зумій:
      Дощинку прозору на вітрі,
      В якій віддзеркаливсь листок –
      На одноманітній палітрі
      Сліпучо-яскравий мазок;
      Підсвічену ззовні хмарину,
      Що з півдня якраз припливла
      І трішечки ультрамарину
      В гарячий кармін додала...

      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    307. * * *

      Я проґавив ту ніч,
      Коли зорі ще падали в серпні,
      Коли можна було
      Загадати сто тисяч бажань...
      Йду по скошенім полю –
      Так боляче колються стерні
      Й тихо котиться сонце
      За останню в житті моїм грань.
      Я проґавив ту мить,
      Коли мав би ще слушну нагоду
      В покаянні простити
      Всім недругам і ворогам...
      Всі початки й кінці
      В ніч негоди ховаються в воду,
      І все важче моїм
      Від землі відриватись
      Ногам...

      1996






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    308. * * *

      Відтоді, як сміюсь
      Я над самим собою,
      Нічого не боюсь –
      Клянуся головою!

      Я сам собі – в ціні, –
      Кажу про це відкрито, –
      Що критика мені
      Опісля самокритик?!

      Я сам собі і пан,
      І служка одночасно:
      Упав і не пропав,
      То ж буде все прекрасно!

      Якщо ж колись комусь
      Мій образ – не до шмиги,
      Я тільки посміюсь,
      Мов сонце в час відлиги.

      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    309. * * *
      З Володею Івасюком
      Я грав у Гагрі на більярді.
      Я був, звичайно, в авангарді,
      Й турецьку каву з коньяком
      Мені Володя програвав.

      Він задоволено сміявся,
      Якщо я «в дошку» напивався
      І йшов до спальні «на бровах»…

      …Щось не дається кий до рук,
      І вже давно мені не п’ється…
      На фотографії сміється
      Маестро юний Івасюк.

      90-і



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    310. * * *
      ...і вищої в житті не знаю честі,
      аніж стоять хрестом на перехресті
      своєї долі! Боже всеблагий,
      наснаж мене.

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    311. * * *
      Хоча б одного жайвора у небі,
      бодай одного перепела в житі
      почути, перш ніж випаду з орбіти
      маленьким, непримітним метеором!
      Життя було затурканим надміру –
      ні в гору не дивився, ні під ноги,
      розчавлював комах, топтав барвінки,
      в багнюці власну долю утопив.
      Блукаю, невдоволений собою,
      примарою по замкненому колу
      над прірвою, якої ще не бачу,
      та всім єством її передчуваю.

      2010





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    312. * * *

      Прожив не так, як би того хотів,
      Та не дано людині двох життів,
      І вже нічого я перемінить
      Не можу, по-інакшому щоб жить.

      Спасибі, доле, й за таке життя,
      Немудре, без достатку, без пуття,
      Незрідка грішне, почасти й смішне…
      Та я страждав. І Бог простить мене.

      2004



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    313. * * *

      Мов через мінне поле,
      Йду по останніх днях...

      Спасибі ж тобі, доле,
      Хоч за Чумацький Шлях!

      Не чую під ногами
      Твердого опертя,
      Зате не йду кругами
      До фінішу життя.

      Ще раз чи два ступнути –
      Й досягнута мета,
      Де «Бути чи не бути?»
      Душа вже не спита.

      2003





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    314. ДО ПОДІЙ У КРИМУ

      Не второпав – потрапив туди,
      де одні остолопи
      мітингують,
      не чують себе,
      як завжди,
      на узбіччі шляху до Європи.

      Втратив чуба й позбувсь бороди,
      кинув копані в полі окопи,
      та й подався кудись
      від нової біди,
      сотворили яку остолопи…

      А куди, куд-куди?.. Всі сліди –
      перекопані Перекопи;
      ні душі; Сиваші – без питної води…
      «Пийте рідну горілку, холопи!»


      2006






      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    315. * * *
      Спивайтесь, хто хоче і може,
      Хто з ранку до вечора п’є,
      А тим, хто не може,
      Сусіда підможе,
      На те ж він сусіда і є.
      І чарку наллє, і намаже
      Чим-небудь сякий бутерброд
      Ще й дулю в кишені покаже
      Й прикаже,
      Що ми – найрідніший народ.
      За це йому щира подяка
      І слізно-соплива хвала!

      Чого ж бо невдячно так гавка собака
      На схід з-під хмільного стола?!

      1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. * * *
      Занехаявши рідну мову
      І зневаживши власний рід,
      Іншій мові,
      Чужому слову
      Не навчилися ви,
      Як слід, –
      Прісну суржикову полову
      Перемелює ваш язик...
      Кричите ж про двомовність
      Знову
      Так,
      Що крик переходить в рик.

      Лиш у свята іще
      До чарки
      Наш мугичите ви
      Мотив,
      Яничари і яничарки,
      Блудні сестри й кати-брати.

      1997





      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    317. * * *
      Вишнево-калиново-солов’їна
      Країно, чом я змушений вмирати
      Від сорому за те, що українцем
      Народжений?! Чому чужі пілати
      Вмивають руки роблено-наївно
      В той час, коли подзвякують червінці
      В руках іуд-запроданців?!
      Чаїно
      При битому шляху кигиче мати,
      А я, на перехрестях розіп’ятий,
      Оглумлений забродою-чужинцем,
      Дивлюся безпорадно на руїни
      Святої прапрабатьківської хати.

      2003



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    318. * * *
      В бездарній п’єсі
      Преганебну роль
      Актор великий
      Грає через силу –
      Істоту безголову і безкрилу
      Він представля.
      Імення їй – Король.
      Це ж не його, звиняйте,
      Амплуа:
      Душити волю
      Власного народу
      І кров безвинну лити,
      Ніби воду!
      Світ – не театр,
      Він кров’ю підплива.
      Актор палає ненавистю –
      Він
      Свого героя ладен розтерзати.
      Він грає так,
      Як неможливо грати
      На сцені, –
      Він руйнує мури стін,
      Він проти себе грає!
      І глядач,
      Захоплений цією антигрою,
      «Віват!» кричить
      Дволикому герою,
      Віта найгеніальнішу
      З невдач
      Сценічних…
      А убивця Короля
      Ховається панічно за лаштунки
      І в гримувальній
      Алкогольні трунки
      Гірким вином поразки
      Розбавля.

      1997



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    319. * * *
      Білопілля, Верхосулля –
      Ось моя адреса
      Планетарна:
      Зліваплеса
      Там кує зозуля;
      Справаплеса груша-дуля
      Глечики медові,
      Повні хмелю та любові,
      Простягає;
      Муля
      Шлях на Штепівку і Суми
      Мимо школи, мимо
      Кладовища –
      Невтолимо
      Думи входять в тлуми,
      В суми сиві та в печалі,
      Та в плачі вдовині,
      І Сула сумна в долині
      Витікає в далі…
      Верхосулля, Білопілля –
      Живчик не затнеться
      Коло скроні, коло серця
      Близько, майже біля
      Серцевини мого болю;
      Не спіткнуться ноги
      На нерівностях дороги,
      Й перекотиполю
      Під ногами,
      Мов гранаті,
      Вибухнути годі –
      Розчинюся я в народі,
      Сяду в рідній хаті
      Біля покутя:
      Згадаю прадіда і діда,
      Батька,
      Дядька,
      Хто без сліду
      Щез,
      Кого не маю…
      Путівцями, манівцями,
      По розгрузлих межах
      Добреду, впаду, полежу
      В узголів’ї мами.
      Під густими будяками,
      В кропиві колючій
      Всі жалі мої жалючі
      Проростуть квітками…
      Білопілля, Верхосулля
      (Біля серця, біля…) –
      На росу кує, на зілля
      Не моя зозуля.


      1997



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    320. * * *
      Надіє з нами будь не обійди
      нікого в цім застоллі тихим чаром
      прихильності і чарою з нектаром
      не обнеси і всіх омолоди
      хоча б на мить Надієчко на час
      вершинної любові і кохання
      глибинного такого як зітхання
      останнє як душа полишить нас
      і полетить Надійко в дивокрай
      що раєм зветься й пишеться едемом
      і ми тебе також не обійдемо
      молитвою гори ж і не згорай
      на виднокраї світу і стола
      і на краєчку віри і зневіри
      ти є і будеш під сузір’ям ліри
      між полюсами холоду й тепла

      1996



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    321. ПІЗНЬООСІННЄ ПОБАЧЕННЯ З БАТЬКІВЩИНОЮ
      Омилося серце слізьми і дощем.
      Дощем і слізьми. Недалеко від Сум.
      І сум на пересум зійшов. Тільки щем
      Іще не пощез. Ще не звівся на тлум
      Думок і чуттів, поминальних зітхань...
      Дощем і слізьми. Біля Сум. Поблизу.
      Ще пізньоосіння не визріла рань.
      Ще мрячно вгорі. Ще туманно внизу.
      Слізьми та дощем. Ще полегші нема
      Омитому серцю. Дощем і слізьми...
      Ще протяг назовні. А душу пройма
      Терпке відчуття вже близької зими.
      Кому тут потрібен, загублений, я?
      Прийшов і – знайшовся?
      Але ж не знайшлись
      Колиска дитинства – Комуна моя,
      І хата, і цвинтар... Нінащо звелись.
      Могили немає – не те що хреста.
      А сльози і дощ... Не мої, а чиї ж?!
      Всесвітньо мовчать порожнеча пуста
      І пустка порожня. Впереміш і між...
      Ставок, мов більмо. Мовчазливий кортеж
      Дерев-патріархів. Впізнали чи ні?
      Я – тут! Сльозодощ... І безмежжя. А де ж
      У затишку тихо сплакнути мені?!

      2004



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    322. * * *
      Мамо, сказав би вам
      «Здрастуйте!»,
      Але ж ви – мертві.
      Десь отут лежите
      Півстоліття,
      Укриті травою,
      І мені уявляєтесь
      Молодою, як мавка,
      Живою,
      Осіянно-святою
      В материнській
      самопожертві.
      Не знаходжу могили –
      Гладесенько,
      як після праски,
      На бувшому цвинтарі,
      На призабутім
      пройдешнім:
      М’ята нем’ята,
      Барвінок
      Та вишні-черешні,
      Та сивина моя,
      Та незборимі поразки…
      Мамо, сказав би вам
      «Здрастуйте!»,
      Так ви ж не почуєте…

      08.05.1998



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    323. * * *
      Осяяний осінню,
      Сам осенію.
      Обрій синіє.
      Темніють сіна.
      Перетемніє. Пересиніє.
      Пережовтіє моя сторона.
      Старовина проросте новизною
      Над крутизною років і віків.
      Коні проскачуть –
      Лишиться зі мною
      Цокіт-працокіт
      Уявних підків.
      Осінь – остання? Передостання?
      Настрій мінорний душу пройма.
      Де ти, найперше юне кохання?
      Втома. Судома. Осмута. Сума.
      Осяяння осінню. Спомини сиві.
      Онде – щасливі. А осьде – сумні.
      Геть пересохли ріки бурхливі.
      Переіржавіли зорі на дні.

      1997





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    324. ДО ОСЕНІ

      Нам є про що помовчати,
      А літу
      Ще є про що розмову довести
      До повного завершення,
      До цвіту
      Останнього…
      Мовчімо ж – я і ти,
      Ще не осіння осене,
      Ще тепла
      По-літньому…
      Пора перехідна –
      Пругкі іще соняшникові стебла
      І кукурудза восконаливна
      Ще зеленіє.
      Грона ж калинові
      Ще не звогнились –
      Ліс не запалав,
      Не запалив ще плавні приставкові,
      Не вилився в один червоний сплав.
      Помовчимо увечері під тином,
      Затінені кущавістю садів…
      Для глибшої ліричності картини
      Якби ж оце я ще й помолодів!
      Якби ж оце й красуня Катерина
      Могла присісти поряд!
      Отоді
      Воістину куїнджівська картина
      Тут ожила б, як в роки молоді.

      Я, зрадивши весну,
      Осінню пору
      Обрав собі за подругу й жону,
      Люблю її найперше за покору
      І вірність непорушно-кам’яну
      І неостудно-теплу…

      Цим прологом
      Я розпочну осінній марафон
      Своїх думок і звітів перед Богом
      В живому храмі, в шелесті ікон,
      Мальованих природою для мене,
      Щоб я молився словом і рядком
      За все зелене ще і все черлене,
      Й за ту комашку сонну під листком.

      2006







      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    325. * * *
      У сині шиби сонно грюка
      Гіллястий вітер,
      І пилюка
      Їх запорошує –
      Сльоза
      Сповза,
      непрошена,
      по сині,
      Мов павучок по павутині
      В передчутті,
      Що йде гроза
      Із-за озонної долини…
      Блищать клітини павутини –
      В химернім плетиві лоза,
      Коза,
      До припутня прип’ята,
      Осика, осока і м’ята,
      І голомоза гомоза –
      Моє дитяче страхопуддя…
      Повсюди вичахле безлюддя,
      І багна – витоки Сули.
      Я не змінився ні на йоту:
      Стою на відстані польоту
      Очеретяної стріли,
      Від Івася,
      Що білі гуси
      Пасе,
      І голосок бабусин
      Не чує –
      Заважа «курли»
      Заобрійне і закурганне.
      «Ванько, Івасику, Іване,
      Іди додомоньку, дитя!»
      …Вікно заплакане, туманне…
      Й села нема того, Іване,
      Й тебе самого теж не стане,
      Бо вже домірюєш життя;
      Немає хутора за лісом
      Та й лісу, що рудавим лисом
      На Рудку ласо позирав
      Із-за туману.
      Ще на Рудку
      Не пізно зупинить попутку,
      Та повертати вже пора
      Ізнов до того повороту
      Свого найпершого відльоту
      В чужі краї,
      В несправжній рай.
      Прощай, сплюндрована землице,
      І ти, запльована кринице,
      Прощай – сльозою прозирай
      Крізь тумани і павутиння,
      І пилюгу…
      Моя святинє,
      Могило мамина, – прости,
      Що не знайшов тебе я нині
      В безлюдно-вичахлій долині,
      Де нічим дихати людині,
      Де й над покійними хрести
      Не прижилися,
      Де й ні сліду
      Від кладовища!
      Геть поїду,
      Втечу,
      Хоч нікуди втекти
      Від Бога, Правди і Покари…

      О, ви, новітні яничари,
      Своєї пам’яті кати!

      1995



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. * * *

      з-нічого-з-нічого-а-знічев’я
      запалюсь і зопалу спалю
      о самозвеличенонікчемна
      зневажаю і люблю
      солоно ще й гірко! стань золою
      порохом і порохном
      не знаходжу аналогій
      з недовибродженим вином
      я тебе порівнюю – оскома
      щелепи звела
      долюбились так що перевтома
      отруїла душі і тіла
      я молюсь – бо гріх! – і проклинаю
      і біжу-вертаюсь і терплю
      непрощенний гріх уже й не знаю
      чи люблю чи не люблю…

      27 – 28.09.1996



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    327. * * *
      Творити чисту лірику не вмію,
      Хоча й люблю природу і жінок, –
      Від солов’я, буває, соловію,
      А від красунь погордливих німію,
      І дрож мене проймає до кісток.

      І я чіпляю фіговий листок –
      Природну хтивість виявить не смію,
      І спалюю хитливий той місток,
      Що вів у світле царствіє жінок,
      В ліричну надчутливу веремію.

      1994



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. «Слобожанський Спас»
      1

      В тиші тиш між берегами
      В комишах не спить вода –
      Невгамовний мовний гамір
      Плесо річки розгойдав,
      Розплескав її,
      Червону
      Від палаючих вогнів,
      Тиху воду-прохолоду:
      Навіть Спас зачервонів,
      Забринів серцями зерен
      В яблуці і в кавуні,
      В ягідках колючих тернів
      І калин в бережині…

      Бережімо ж мить спасенну
      Спасорадісного дня
      І країну цю пісенну,
      Що вкраїнство осіня
      Синьо-жовтим вічним стягом
      (В світі ж іншого – нема),
      І любімо до нестями
      Почуттями усіма!


      2

      Людмилі Скопенко

      Що за вечір, ні, не вечір –
      Ве-чор-ни-ці!
      Серед ночі в Гончарівці,
      В Спасодень
      Молодесенькі дівчата
      Й захмелілі молодиці
      Безоглядно запірнули
      В море танців і пісень.

      Вже й не літо,
      Але й, видно, ще не осінь,
      А така собі пора перехідна:
      Закінчилась косовиця,
      Почалась золотокосінь,
      Листошерхітна багрянь
      І жовтизна.

      Мати знов помолоділа,
      Ну, а донька
      Подорослішала:
      Де між ними грань?!
      Безнадійно-мелодійно
      Закрутилась голівонька
      Тій – від спогадів,
      А тій – від сподівань…


      3

      Молодичка з Богучара
      (Мимоволі яничара,
      Перебіжчика не з власної вини),
      Ой, руда – мені не пара, –
      Заміцна для мене чара
      Не вина,
      Що так дурманить, –
      Таїни…

      Заміни платівку, хлопче,
      Бо руда мене затопче,
      В цьому танці,
      Де панує імпровіз, –
      Хоч не пара (лиш за віком),
      Вправно крутить чоловіком,
      Що без візи необачно так поліз
      В гречку іншої держави,
      Щоб собі добути слави
      Джигуна – не вайлуватого хохла,
      А вона ж таки в ударі, –
      Каже: «В нашім Богучарі
      Я хохла не одного вже затовкла»…

      В Богучарі ж, безумовно,
      Автохтонів наших повно,
      Бо відомо ж: український Богучар,
      Він у нас – поза законом,
      Бо ж «богує» за кордоном,
      Бо ж він справді мимоволі –
      Яничар.

      А руда поводить бюстом
      І своїм бентежить «чувством»
      Нестійкі мої вкраїнські почуття…
      Не старайся, богучарко:
      Непитущий я –
      Без чарки
      Без пуття я вже не втрачу
      Самостійного буття!

      А вона собі сміється
      Так, неначе віддається,
      Так, немовби піддається
      Вся – під мій протекторат,
      І мені так жарко й жаско:
      Що ж бо робить «Слобожанський
      Спас» –
      Медовий і бідовий сват?!

      Богу – чарочка маленька,
      Й знов моя Вкраїна-ненька
      На цілісінькі століття
      Підпаде під Богучар?!
      Хоч спокусливі колінця
      І бентежать українця,
      Не надійся, богучарко,
      На всевладну силу чар!


      4

      Зачервоніло й насправді плесо
      Ріки Червоної –
      Багрянець вод…
      Народна Лілія Сандулеса
      Зійшла зі сцени,
      Пішла в народ,
      Така всім рідна,
      Близька, не панська,
      Ледь-ледь циганиста, запальна,
      Та не російська й не молдованська,
      А українська ж таки вона!
      Своєю визнали всі слобожани,
      Всі сватівчани:
      «Це ж наша стать!»
      Всі загорілись одним бажанням
      Леліять Лілію і обіймать…

      Вона ж – народна,
      Вона ж – нарядна,
      Вона ж – всім рідна і дорога!..

      Вирує радістю безоглядно
      Ріка Червона в синь-берегах…


      5

      Цей медово-мелодійний
      Слобожанський Спас
      Обігрів і обнадіяв
      Сьогоденно й про запас
      Сподіваннями на краще
      (Все найгірше – відійшло),
      Не лишив напризволяще
      Жодне сватівське село.
      Прогулявся він полями,
      Обійшов луги,
      Й разом з ним пісні гуляли,
      Аж дзвеніло навкруги!
      І в Петрівці, і в Хомівці –
      Небувалий злет:
      Виявляли українці
      Свій менталітет!
      Дивувались росіяни:
      «Де ж поділися хохли?!»

      … Зорі щиро так сіяли,
      Бджоли втішно так гули,
      Так засватано-наївно
      Усміхалась далина,
      І ріднішала Вкраїна,
      В світі цілому – одна.


      6

      Дві ночі Сватове не спало –
      Від малюків до стариків
      Старалося – пісні співало,
      Стирало в танцях дзвін підків.

      І спати зовсім не хотіло,
      Хоч світ натомлено примерк:
      Все леготіло, гоготіло,
      Як в небо вдарив феєрверк!

      Пливло над простором і часом
      Чудове свято молоде,
      Що звалось «Слобожанським Спасом»,
      Таким спасенним для людей.

      Хороше все – напередодні,
      У щонайближчім майбутті,
      І не порушать біди жодні
      Народні звичаї святі!

      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    329. * * *
      Коли в моїх роздумах
      знов затівається сварка
      між злом і добром,
      я применшую значення зла,
      в арбітри запрошую
      двічі безсмертного Марка
      з прадавньої Марківки –
      рідного мого села.
      В сусідстві жили ми,
      всього через кілька обніжків –
      той Марко здолав
      і голодний терор,
      і війну,
      і третє безсмертя
      зустрів у домашньому ліжку,
      пішовши у вічність
      левадою тихого сну.
      Він був, як на мене,
      між добрих людей найдобріший –
      гармошкою зморщок
      від щирих і добрих очей
      душа його грала,
      прощаючи винних і грішних,
      тягар неймовірний
      знімаючи з їхніх плечей.
      Я че'реду пас,
      як підходила дядькова черга, –
      за це п’ять карбованців мав
      і путящі харчі:
      з яким апетитом
      я з Марком безсмертним вечеряв
      під вічними зорями
      ще й під гудіння хрущів!
      Була мені й премія –
      путня сорочка під осінь,
      модно пошита
      дружиною Марка,
      і я
      «премії» ті пастушачі
      пригадую й досі:
      лауреатом я чувся
      і гордо сіяв!
      Зле все забулось…
      І люди недобрі – забуті.
      В нашім селі
      їх не так вже й багато було –
      зло лиш при владі верховній було,
      а по суті
      на доброті виживало
      безправне село…
      В різні часи
      нам то краще живеться,
      то гірше –
      зло похлинеться від злості,
      і знову співа доброта…
      Добре вже й те,
      що ось цим недовершеним віршем
      Марка згадав я –
      хтось добрий нехай прочита.

      1998



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    330. * * *
      Вже й свої-найсвоїші своїх обдурили
      і чужим-найчужішим, взяли, продали –
      провалились крізь землю козацькі могили,
      бо ж стояти на вічній ганьбі не змогли!

      Вже на голому полі – агульні загули
      новоявлених орд на ошматті знамен…
      Ми завчасно впились… Караули поснули…
      Ми забули про воронів і про гієн…

      2006






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. * * *
      Не викроїти путніх рим із суржику,
      що зріс на пустирі заматерілому
      і нищить мову, долею нам суджену,
      з якою ще до волі не дозріли ми.

      Умовною якоюсь напівмовою
      силкуємось у власній недолугості
      в гомери вийти, в байрони –
      немовби ми
      й забули геть про комплекс
      вічнодругості…

      2006





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    332. * * *
      Будеш знов, Ісусе, на Голгофі
      мученицьку смерть за нас приймати,
      бо прийшли до влади справжні «профі»,
      на торгах скупивши всі мандати.

      Мають повне право катувати
      іменем новітнього Пілата,
      тож готуйся, страднику, до страти
      від руки поплічника і брата.

      З регіонів сунуть легіони,
      вже не римські – з Криму і Донбасу,
      і для них немає перепони
      ні на жоднім рубіконі часу.

      Ще воскреснеш ти бодай на днину,
      на часину ще зійдеш з ікони,
      лиш не перетворюйсь на людину
      біля ніг всевладної персони!

      17.04.2006





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    333. СПЕКА З НАЦІОНАЛЬНИМ ЗАБАРВЛЕННЯМ
      Бермудська спекота в тьмутаракані
      луганській. Бомбардують абрикоси
      стежки-доріжки вздовж Дінця й Лугані,
      де ходять вічно п’яні малороси.
      Тріщать дроти, мов струни, від напруги –
      електрошок всьому електорату
      під ребра. Виціловують хохлюги
      жирнющий зад своєму «старшобрату».
      Пілавови, клінчаєви, зухбаї
      посіли всі стільці в місцевій владі,
      і лиш аборигени в ріднім краї
      у зайвині – прибульцям на заваді.
      Пейзаж в моїм вікні – сама сучасність:
      щодень у ньому зміни й переміни –
      присвоюють прибульці кровну власність
      моєї-немоєї України!

      23.07.2008



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. * * *
      Я з геніями пив і похмелявсь
      З пігмеями, не вартими уваги
      Моєї... Часто-густо помилявсь
      В оцінках: хто є геній, хто пігмей...

      Вони мене обходили в кар’єрі,
      Служили вірно владі та химері,
      Курили фіміам, лили єлей.

      Це ті, яких я переоціняв.
      Другі ж, недооцінені, вмирали
      І визнання посмертного не мали
      Роками. Час поняття підміняв.

      Все той же час розставить по місцях
      Оригінали творчі і муляжі,
      На порохи розсиплються вальяжі
      І куражі. Й зостанеться в серцях
      Лиш істинно високе! Дант і Кант
      Не подарують Пушкіна Дантесу...

      До самовихваляння інтересу
      Не мав ніколи істинний талант!





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    335. * * *
      Присліпла свічка осовіло кліпає,
      Припрошує мене до каяття...
      Живу потиху: хліб є і до хліба є;
      Новому дню радію, мов дитя.

      Та вечори смутять – вони нагадують
      Про смуту повоєнну
      І грозу
      Повальних криз,
      І зверхники не радують
      Підйомом вгору – длубаюсь внизу.

      Я – Низовий. Отож мені й судилося
      Досиджувать при свічці, на щаблі
      Найнижчому, погрожуючи стилосом
      Всім недругам своїм на всій землі.

      Таврую словом ближнього і дальнього –
      Почують, може, совість допече.
      Все ближче образ янгола печального,
      Торкається крилом сліпих очей.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    336. * * *

      Боюся, що не встигну, – поспішаю
      довершити початки до кінців,
      свідомо без роботи залишаю
      лінивих самовпевнених співців.

      Нехай вони, гуртуючись у зграї,
      обгавкують потуги трудові
      мої – в зрусифікованому краї
      і козаки й поети низові
      потрібні!

      Хай помахують шаблями
      станичники лихі із-за горба,
      а низовим словами й мозолями
      трудитись. Не покликання, хіба?!

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    337. ТУТ НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГО


      Вільхове Верхосулля –
      Вербова журба в оболонях
      І чорніші чорнозему ночі
      В осінній порі,
      І чорняві жінки,
      Що несуть в незасіяних лонах
      Порожнечу безпліддя,
      Невтоленість мрій матерів.

      Порожніють щороку
      Шкільні коридори і класи,
      І все менше роботи
      В сільських педагогів-жінок…
      Тут минула епоха
      В безчассі перетовклася,
      І втомився дзвінок,
      Мов на сполох,
      Скликать на урок.

      Тут немає майбутнього –
      Все витікає в минуле.
      Розростається цвинтар,
      І все поглинає бур’ян…
      Не старайся так ревно
      (Бо я заридаю!), зозуле,
      Рахувать многоліття
      І множить обман на обман!

      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    338. * * *

      Ні, не Баба-Яга –
      Кістяної ноги не було –
      Із-за яру прийшла,
      З невідомого світу і краю
      (Знаю: в тамтому світі
      Жило загадкове село,
      Чув, у тамтім краю
      Є щось дивне – від пекла і раю).
      Я на вигоні пас
      Нашу Катьку – безрогу козу,
      Біля припутня грався
      Латунними гільзами
      Зранку…
      Ні-не-Баба-Яга
      Від рогозу полола лозу
      Й напихала рогозом
      Торбинку свою,
      Полотнянку.
      Потім вийшла на вигін
      Присіла спочить поблизу
      І шматок скатертини
      На вогкій траві постелила,
      Корінець рогози посолила –
      Вгостила козу,
      І мене заодно
      Рогозою смачною вгостила.
      Ні-не-Баба-Яга
      Щось таке бубоніла під ніс,
      Чи молитву яку,
      Чи якийсь наговір-заклинання,
      І від того так рясно
      В яру розростався рогіз –
      Сорок восьмого року
      Єдине поживне снідання.
      Призабулося все –
      Як-не-як, півстоліття пройшло –
      Лиш не смак рогози
      Й Ні-не-Баба-Яга із-за яру…
      Знов збираюсь поїхати
      В те загадкове село,
      Що сховалось від мене,
      Мов сонце осіннє
      За хмару.
      Написали мені:
      Вже немає лози й рогози
      В пересохлім яру,
      Висихає криниця остання –
      Ні-не-Баби-Яги
      Крапелина солона
      Сльози,
      Отієї,
      Якою
      Солився рогіз для снідання.
      Вигибає минуле –
      Не все в нім погане було:
      П’ятирічним хлоп’ям
      У демонологічному світі
      Почувався я добре –
      В жар-птиці сидів під крилом,
      І гойдали русалки мене
      На вербовому вітті;
      Уночі мої сни
      Вартував домовик-моховик,
      Добра відьма мурликала
      Біля подушки моєї,
      А дідусь-лісовик
      Шелестів падолистом осик,
      Проганяючи геть
      Перелесників і берендеїв.
      Де й поділося все –
      Пустирі розорали й луги,
      Розвалили наш хутір –
      Ставки повтікали з руїни…
      Вже ніколи, мабуть,
      Не знайду Ні-не-Баби-Яги
      На просторах
      До пня розкуркуленої
      України…

      01 – 02.03.1998



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    339. * * *
      Тісно й на цвинтарі,
      Не пропхнешся –
      Зрештою, лиш у вузькій домовині
      Замість заплакати – засмієшся,
      Що непристойно живій людині.

      Повно і тут всепикатої пихи:
      Серед могилок – такі монументи!
      Добре, що тихо.
      Ніяке лихо
      З мертвих не стягне вже аліменти.

      Друзі всі тут – і молодші, і старші.
      Може, лишитися поряд з ними,
      Власною впертістю смерть поправши
      Вкупі з гріхами своїми й чужими?!

      Ще одного поховавши друга,
      Може, останнього вже з найкращих,
      Я відчуваю: всевбивча туга
      В серце вповза ще живе і… пропаще.

      2004



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    340. * * *

      На-здо-же-ни!
      Мені уже піввіку,
      А за піввіком "хвостик" миготить...
      Люби мене на заздрість чоловіку.
      На ревнощі йому –
      Нехай не спить!
      Цілуй мене, милуй мене, спокушуй,
      Примушую до перелюбу мене,
      В моїй душі погрій пригаслу душу –
      Вона ще не-без-печ-но спалахне!

      04.06.1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    341. * * *
      Мов не було тієї ночі,
      Коли із неба всі зірки
      В твої бездонні й сонні очі
      Упали. Спогадом гірким
      Живе Ірпінь, і не чекає,
      І вже не вірить, що – була…

      Тулюсь холодними щоками
      Я до травневого тепла.

      24.05.1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. * * *

      …мстива й жорстока,
      Груди хіба що роздерти мені?
      Щира ненависть твоя змієока
      Руту-отруту на лютім вогні
      Варить, зневаживши заповідь Божу…
      Як же ж любити тебе, зловорожу
      Відьму-русалку, повію з повій?!
      Згинь-повернися, помри-відродися,
      Мертвою хваткою в горло вчепися,
      Лиш сумніватись ніколи не смій
      В давній любові до тебе, лихої,
      Клятої мною, прощенної згодом
      Так необачно…
      Зчервивленим плодом
      Впав я до ніг потоптальних
      Другої
      Відьми-коханки…

      01 – 02.11.1996



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    343. * * *
      Не з похмілля болить голова –
      Від високого тиску.

      Цілу ніч я мережив красиві слова
      І не маю від того ніякого зиску.
      Не друкують поетів. Нехай помира
      Найдревніше мистецтво високого слова.
      Не пора – для пера!
      Хай Гомер позира
      Із презирством:
      «Яка ж бо доба безголова!»
      Хай кепкує Шекспір:
      «До яких іще пір
      Будуть виродки ждать ренесансу?!»

      І звіріє людина.
      Людиною ж звір
      Вже не стане –
      Ніякого шансу
      На олюднення звіра немає...

      Болить
      Голова опустошена,
      Задурманіла.

      2002



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. * * *


      Сиве плесо –
      Ні сплеску –
      Сула край села
      Посумніла при місяці.
      Сонність осіння
      Заспокоєних сосон.
      Перевеслом Сула
      Пов’язала село.
      Зорі ніч пересіяла
      З високосних небес –
      В соковиту росу,
      На сум’яття осик,
      Осоки та осоту,
      А довершує цю
      Досконалу красу
      Незворушний вітряк –
      Архаїчний достоту.
      Та і сам я, мабуть,
      Край села,
      На горбі –
      Призабута всіма
      Й недоречна істота,
      Бовванію, мов хрест,
      Кам’янію в собі,
      І для мене цей горб –
      Своєрідна Голгота.

      жовтень 1995



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    345. * * *


      Самоїди ми і самовбивці.
      Хто зробив нас такими й коли?
      А були ж ми колись – українці,
      Запорожці колись ми були!

      Наша нація гарної вроди,
      Наша пісня повсюди звучить...
      Що ж ми нині не маємо згоди,
      Хто від матері нас відлучив?

      Наша слава на інші не схожа,
      І неслава також не така –
      Що ворожка чужа наворожить,
      З тим і згодні нащадки Сірка.

      Криворізько-донецьких республік,
      Новоросій комусь подавай –
      Україна ж не ламаний бублик,
      Не покраяний геть коровай!

      В нас Пилявці були й Жовті Води,
      А не тільки полтавська ганьба –
      Переяславські чорні угоди
      З українця зробили раба.

      Хто загоїть кривавицю-рану,
      Що загрожує смертним кінцем?!
      Відрубайте правицю Богдану –
      Він спасибі вам скаже за це!

      1993



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    346. Типаж

      До нестями впився
      І лежить
      Каменем чужого спотикання
      Мій Пілат і Брут.
      А час – біжить,
      А година ж, Господи, не рання,
      Й до смеркання котиться гарба,
      І воли волочаться, горбаті…

      Не щастьба, мій Бруте,
      Не судьба,
      Мій Пілате, тішитись на святі!
      Ти зчорнів,
      Пекельних справ коваль,
      Від своєї чорної роботи
      Й не тобі судилася печаль
      Святоочищальної Голготи.

      Я ж знайду і змогу, і снагу
      Власний гріх донести до розп’яття
      Й на хресті не вихриплю прокляття,
      Кров’ю осльозивши пилюгу!
      Мій брутальний Бруте,
      Мій Пілат,
      Підлий мимоволі,
      Від неволі,
      Маю милосердя я доволі
      І для тебе –
      Ти ж мені як брат,
      Хоч і каїн!
      Каюсь, далебі,
      Не востаннє.
      Знову спотикаюсь.
      Матюкаюсь.
      Хрест несу в собі
      Твій.
      І хоч кляну –
      Не відрікаюсь.

      1996



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    347. * * *


      Вимирають поети, як мамонти,
      В цій мерзоті чи мерзлоті…
      Та невже, Україно-мамо,
      Ти
      Їм такого бажала в житті?!

      2002



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    348. * * *


      «Туман яром, туман…»
      А долини
      Вже немає в тумані!
      Забудована, замордована,
      Роздолинена й обездолена,
      Обезрічена й геть скалічена,
      Обезтравлена й обезкровлена,
      Обезлюднена...
      Я ж не можу
      Цей мурашник асфальтобетонний
      Називати людським поселенням!
      «Туман яром, туман…»

      1998



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    349. З ІСТОРІЇ СІЛЬСЬКОЇ УКРАЇНИ


      Хуторяни втікали з села,
      Селюки пропадали в місті.
      Пересохли джерела.
      Зела
      Перев'яли.
      Гаї троїсті
      Отруїлись.
      Одна лиш рута
      На могилах,
      І та – забута.
      Та стежина, ущент розбита, –
      Проскакали орди копита!

      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. * * *

      Україна – мати.
      А держава –
      Мачуха,
      Гендлярка
      І повія…

      Тільки й слави,
      Що золотоглава
      Предковічна
      Київська
      Софія!

      Тільки й щастя:
      Пісня солов'їна,
      Цвіт калини,
      Запах м'яти-рути…

      Йшов до мрії –
      Думав: Україна…
      Пустка –
      Слова рідного не чути!

      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. * * *


      Ця мова могла
      Народитися тільки в раю...
      А ми, вахлаки,
      Занехаяли мову свою,
      І мову чужинців –
      Підступно-отруйну змію –
      Пригріли
      В справік українському нашім
      Краю!
      Нас мова чужа
      І принижує і зневажа
      І нашу духовність з’їдає,
      Мов крицю іржа, –
      Вже й рідна земля нам чужіша,
      Ніж просто чужа,
      І байдуже нам,
      Де цьому яничарству межа.
      Ми – раю вигнанці,
      І вигнано нас недарма –
      За нашу любов
      До чужих батога і ярма,
      За те,
      Що ми є,
      А неначебто нас і нема,
      За те,
      Що язик галасує,
      А мова – німа.
      Ця мова могла
      Зародитися тільки в раю
      Для того,
      Щоб люди створили любов і сім’ю,
      І пісню таку,
      Що натхнення дає солов’ю...
      Чого ж бо ми так занехаяли мову свою?!

      1988



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    352. ВРАНІШНЯ МОЛИТВА

      Праведний Боже наш, іже єсі
      На небесі, опустися на землю:
      Я твоє нове пришестя приємлю
      Навіть тоді, як відмовляться всі
      Від України-Русі. По росі,
      Боже, пройдися. Візьми Україну –
      Рай неземний – під небесну раїну,
      Де Україна цвістиме в красі.
      Боже наш праведний, іже єсі
      На небесі, увійди в мою душу:
      Я тебе, Господи, бачити мушу
      Навіть тоді, як осліпнемо всі!

      1995



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    353. КОЛИСЬ У НАС…

      Лист від майбутніх наших
      нащадків – до нас




      Колись у нас була земля
      Найкраща на землі:
      Текли меди по ній,
      Зілля
      Буяли в рясті,
      І гілля
      Горнулось до землі.

      Колись у нас була вода,
      Смачніша від води
      Живої, –
      Пружно-молода,
      Козацьку чайку розгойда
      Й підніме із води!

      Колись-то слава в нас була
      І лицарі були,
      Та слава в безвісті втекла,
      Лягла на лицарів хула –
      Неначе й не були...

      Ми виривалися не раз
      З тієї мли-хули,
      І від Карпат аж по Кавказ
      Дзвенів наш голос,
      І Тарас
      Щоразу нас хвалив!
      Ми знову скинули ярмо,
      Й налигача – нема....
      Нема!.. А ми усе йдемо
      Тим шляхом проклятим,
      Немов
      Не можем без ярма!..

      А ми – до мачухи-Москви...
      Таж ні, не ми, а ви,
      «Раби, підніжки, грязь Москви»,
      З-під київської булави
      Повзете до Москви!
      Вас розплодилось на землі,
      Мов гадів у багні:
      На все своє нещадно злі,
      Напівхохли, чвертьмоскалі,
      Перевертні страшні!

      Таж будьте прокляті, діди,
      І ваш «менталітет»
      За те,
      Що – виблядки орди –
      І нас ви тягнете туди,
      В той сморідний клозет!
      1995



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    354. * * *
      Колядує дитинство моє
      під січневими вікнами.
      Через кригу шибок
      ледь просвічуються каганці.
      І виходять на ґанки
      господині, нуждою забідкані,
      І виносять дитинству моєму
      ще теплі гречані млинці.
      А млинцям тим хотілося
      схожими бути на місяця –
      Кругловиді були, як і він,
      але темні лицем...
      (На млинці місяцеві
      не скоро ще тісто заміситься,
      і лиш син мій поласує жовтим,
      як місяць, млинцем).
      "Колядин, колядин... –
      Чую з року того повоєнного –
      Я у батька один..."
      Але батька із фронту нема,
      І бабуся в молитві поминає когось,
      убієнного,
      Щоби я не помітив,
      поминає вночі, крадькома.
      "Колядин, колядин..."
      Поспішаю додому з гостинцями,
      І нарешті пірнаю в глибокий і теплий замет...
      Під заметом – землянка.
      На стіні – паперові жар-птиці.
      На ослоні – бабуся.
      На покуті – батьків портрет.
      1982



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    355. * * *
      Поезія для мене - та ж потреба
      Щоденно фіксувати почуття
      І настрої:
      Зірок з високонеба
      Я не зриваю.
      Знаю допуття,
      Що я не геній.
      Просто я віршую,
      Щоб дихати й не чутися рабом
      Буденщини.
      Найперше я віншую
      Лиш те, що власним виносив горбом, -
      Життєвий досвід!
      Дехто посміхнеться,
      Читаючи наївні ці рядки...
      Мені не все задумане вдається -
      І я це звірив досвідом гірким.
      Не заздрю ані-ні лауреатам -
      На власній гілці тихо цвірінчу,
      І самота лірична, мовчкувата
      Мене, мов брата, гладить по плечу.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    356. * * *
      На перехресті, наче на хресті,
      лишився я на самоті з думками:
      які ж непрості пройдені путі,
      що з року в рік громадились роками
      в голгофський пагорб. Сходини круті
      впираються в скривавлене підніжжя...
      Найвища честь – висіть на видноті,
      а не лежати в затишку барліжжя!

      Зійду з хреста у визначений час,
      полишу тінь свою на перехресті,
      знов повернусь в безбожницький Донбас
      для порятунку душ, які в безчесті
      до ідолів сповзаються...
      Прости,
      мій ріднокраю, – мушу з перехрестя
      нести свої скривавлені хрести
      знов на Лугань, де чиниться безчестя.


      2010



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    357. Сучасні яничари
      1
      Земля таких не прийме,
      Не пригорне –
      Відторгне чужорідні їх тіла,
      Дарма,
      Що за століття прийняла
      Не одного чужинця в лоно чорне.

      Так то ж чужинця –
      Він своєю кров’ю
      Родючість чорноземну збагатив,
      І Бог його могилу освятив
      Навіки всепрощенням і любов’ю!

      А ці – домашні виродки –
      Чужіші
      За чужину по мові та крові:
      У них нема і Бога в голові,
      Вони самої підлості підліші,
      Вони й посмертно –
      Як своїм життям –
      Отруять землю сморідним гниттям!


      2
      ... і прокляне і вас, і весь ваш рід
      Народ від Сяну аж до Дону!


      Ганебне все ввібрали ви
      В клітини мозку, в капіляри
      Крові:
      Рідніші для Москви,
      Для України ж – яничари
      І вседушителі!
      Для вас
      Пісень не буде – лиш прокльони,
      Гвардійці п’ятої колони,
      Ошмаття вироджених рас.

      Ви отруїли нам ґрунти –
      Чорнозем вмер і вже не родить
      Там,
      Де москаль до вітру ходить,
      Огиджений до блювоти.
      І ви – за ним,
      Бо ж ви – братки,
      Бо ж ви – союзнички досмертні,
      Не українці –
      Пе-ре-вéрт-ні,
      Перéвертні-москалюки.

      ... минуле можна перейти і вбрід,
      Та не минути наслідків прокльону!



      2003



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    358. Мій день народження
      Нічого не болить –
      І то вже слава Богу,
      Що тіло не болить.
      А що болить душа –
      Забудемо в цей день,
      Всім болям відкоша
      Дамо,
      Адже на це
      Ще маємо спромогу!

      Який погідний день!
      Хвалитися не стану,
      Що справді заслужив
      Такого диводня:
      Гуде церковний дзвін,
      І промені дзвенять,
      Озвучують теплом
      Вікна мого мембрану.

      Який надійний день!
      Не віриться, достоту,
      Що я переступив
      Поріг цей і межу…
      На стику двох епох
      Я сам собі кажу:
      Ще житимеш в добрі
      І матимеш роботу!

      Який уважний день!
      Згадали – не забули
      Ні друзі, ні рідня,
      Вітаючи мене
      З відродженням надій,
      З моїм ліричним днем,
      Неначе б і себе
      Поетами відчули:

      Наговорили слів –
      Хто в риму, хто й без неї, –
      Епітетів гучних,
      Метафор і те де…
      Гуде церковний дзвін.
      І в голові гуде,
      Немовби я сиджу
      На власнім ювілеї.

      Який щасливий день!
      Не хочеться хвалитись,
      Та мушу я сказать
      Бодай насамкінець:
      Який же я такий
      Справдешній молодець,
      Що вдруге вже зумів
      На світ цей народитись!




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    359. Фантасмагорійне
      Полковник Ніс
      (ім’я таке чи псевдо?)
      вчинив логічно:
      потайні ворота
      відкрив до міста
      не братам – катам…

      Посунула орда зусюд,
      і все до
      Батурина!
      Орді чинити спротив
      нема кому…

      …Недавно був я там,
      в Мазепиній столиці,
      що над Сеймом, –
      вона ледь-ледь з руїни ожива
      всім книжникам на зло
      і фарисеям,
      всім тим,
      кого під’южує Москва
      до руйнувань…

      …Носій пра-пра-підлоти –
      полковник Ніс
      опівночі не спить,
      готовий для московської піхоти
      нові ворота заново відкрить…
      Запори вже підняв –
      чекає вісті…
      І вісник заганяє вже коня!
      От-от у ледь відродженому місті
      почнеться
      братолюбницька
      різня…

      Хіба ж така,
      як за часів Мазепи,
      п’яніша, ніж під Крутами…
      Агов,
      руйнуй відреставровані вже склепи
      і храми,
      невмирущий Муравйов!

      …У Києві вершиться "чорна рада",
      міркує,
      як недешево продать
      Батурин…
      Там, де рада,
      там і зрада –
      недовго Носу-Носову чекать!

      …Універсальну змову підписали
      схизмати-харизматики –
      і враз
      регіональні братчики-васали
      веселий оприлюднили указ:
      "Руйнуй Батурин!"
      … обминуть лиш хату,
      в якій живе гуцул-архімандрит
      московського архіпатріархату,
      достойний пастир
      паствених
      корит, –
      все інше під вогонь…

      …з-під Конотопа
      підтягнуться недобитки орди –
      в’язать плоти…
      Задрипанка-Європа
      промовчить делікатно,
      як завжди.
      Таж не було, немає і вовіки
      Батурина не буде!
      Все – мара…
      Течуть до Волги українські ріки,
      а не до пратрипільського Дніпра!

      Схизматів-харизматів спільна мати
      явила світу під одним кущем?
      Не вірю – вірю…
      Я ж не маразматик!
      Із розуму ж не вижив я іще!
      Поїду в Пустовійтівку –
      там наші;
      в Хоружівку подамся –
      до своїх:
      не можу я з батуринської чаші
      пить в покаянні непростимий гріх!
      З Хоружівки – до Марківки поїду,
      недобру вість земляцтву повезу…
      Ні, не поїду,
      бо згорю від встиду, –
      в луганську нору знову заповзу
      поглибшенько…
      Ой, лишенько, домашні
      прихильники Майдану,
      енний Ніс
      за всі провини наші учорашні
      віддав нас, бідолашних, на заріз!
      Пакуй валізи, донько,
      і в Карпати
      паняй,
      бо на борги росте пеня,
      і ти, дружино, вчися запрягати
      у віз втікацький дохлого коня…
      А я,
      за підривну свою роботу
      (така вже, видно, доля сироти),
      приречений-привішений до плоту,
      щоб по Дінцю "мазепинцем" пливти…

      …Як і завжди, брехатимуть лисиці
      на вкотре вже повержені щити
      й тріпатимуть на трепетній осиці
      капітулянтський прапор страмоти
      вітри із-за Можаю…

      …До врожаю
      я в Дикім Полі вже не доживу…
      …я ж "переможцям" вже не заважаю
      палить Батурин – радувать Москву…
      …пливу… спливаю кров’ю…


      2007



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    360. * * *
      Провідниками нації стають
      поети провідні -
      лірична нація
      квітуча і колюча мов акація
      (доречна гречна ця алітерація)
      виплакує в піснях свою майбуть
      поети отаманами стають


      2001



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    361. МОЯ ДЕРЖАВА*
      1
      Яка страма – біля керма
      Керманича нема!

      Межи світами чотирма
      Летить через шторма,
      Неначе привид, корабель
      Над частоколом скель,
      Де хвиль скажена карусель, -
      За тридев"ять земель…

      А тучі купчаться тучма
      І балами всіма
      Стихія жертву так дійма,
      Що аж тріщить корма,
      Й перенапружується киль
      Надміру від зусиль,
      А навкруги на сотні миль –
      Лише сваволя хвиль…

      І я з корми кричу дарма –
      Не чує даль німа;
      Пливе плавма моя тюрма
      І впину їй нема…
      Куди пливе? Одна… Сама…
      Керманича – чортма…


      2
      Кучмандіє моя!
      Горбатою гарбою
      Куди ти торохтиш
      В засніжених полях,
      Як завше,
      Без доріг, -
      Один-єдиний шлях –
      Чумацький –
      Таж і той
      Загублений тобою?!

      Ні сіл, ні хуторів –
      Не те що Конотопа –
      В диканській глушині
      Не видно і не чуть…

      Ти плачеш?
      Не струмки –
      Потоки сліз течуть –
      Хай потерпає знов
      Од повені
      Європа!


      3
      Кучманоїди сучасні –
      Їх-бо легіон!
      Патріоти всековбасні,
      Мають гасла непогасні,
      Власні погляди
      І власні
      Віру і закон.

      Налетіли, аки обри,
      Чи якась орда –
      Вітром Півночі недобрим
      Вимело народні добра;
      Сонце витекло за обрій –
      Кров а чи вода?..

      Заросли осотом гони
      Чорноземних піль…
      Люд втікає за кордони…
      А з Чорнобильської зони –
      На бадьорячі озони –
      Смертоносний біль!


      4
      Хіба ж я думав, що отак
      На старість заживу?!
      Хто був ніким –
      Той став бідняк,
      Кізяк в підніжжі посіпак,
      Розтертий на жорству.

      Хто ж був нічим –
      Той має чин
      І знаки всіх відзнак,
      І з винятковості причин
      Ні перед ким, ні перед чим
      Не винен аніяк!

      Хвала гаранту за права
      Неправих-непрямих!
      …Росте на цвинтарях трава,
      В траві роїться мурахва,
      І Україна ще жива
      В цій веремії лих…


      5
      Вчорашня шваль сьогодні –
      Шевальє
      Зі всякими чинами й орденами
      Стає
      І непрохідною встає
      Стіною
      Між державою і нами.
      І кавалерів, що тут не роби,
      Все більшає
      З числа дрімучих хамів-
      Більшовиків,
      А ми для них – раби
      Із усіма своїми тельбухами!

      Ще маємо сякі-такі мізки –
      Без них,
      Дрібних,
      І я давно помер би,
      Й над берегами Вічної Ріки
      Лишилися б одні журливі верби…


      6
      Я уявив собі помпезне дійство,
      Безпрецедентний, вибачте, момент:
      Людину року в царині злодійства
      Віншує особисто Президент –
      Вручає Орден Вищої Неслави
      Й наручники почесні одяга
      На злодія – губителя Держави,
      Яка усім нам рідна й дорога.

      Дурниця, знаю, скажуть мої друзі,
      А недруги – ті мовлять: що ж, бува…
      Всіх Президент цінує по заслузі,
      На те він у Державі й Голова!

      Я не заради слави, а до слова,
      Ще й не таке, подумавши, скажу:
      Держава наша, люди, безголова –
      Відомо це й останньому бомжу!


      2003





      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    362. * * *
      Полечу не від Сяну до Дону,
      обидва нагостривши крила,
      а додому (якого ще дому?),
      до села (до якого села?).

      В синю Ворсклу зронивши пір’їну
      і сльозу (це ж од вітру!) на Псло,
      на Сулу, в лободу, в кураїну
      опущуся: а де ж те село?!

      Поблукаю в гаю – пошукаю
      те святе, що покрили гріхи
      позолотою брехень... Без краю
      і кінця – лепеха й лопухи!

      – Мамо, мамо! – сльозою вдавлюся,
      об коріння спіткнуся в траві:
      Вашим сином я, сивий, зовуся
      недарма ж – я вам внука привів.

      Де ви, мамо, в траві чи в росі ви,
      чи в хмарині, готовій тужить
      сльозотечею, пізнім посівом
      жит, яким вже ніколи не жить?..


      2007



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. * * *
      Тиша майже сільська на моєму обійсті –
      спочиває душа від гармидеру,
      тішиться слух
      солов’їними соло,
      і місяць, закляклий на місці,
      випасає зірки по росі, мов отару пастух.
      Я – колишній селюк, заблукалий у місті,
      відтерпаю поволі
      від звичаїв штучних, чужих
      і снаги набираюсь прожити ще років зо двісті,
      щоб самого себе на щасливій землі пережить...

      2009



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. * * *
      Цвітуть фіалки синьоокі
      в моїм саду,
      а наокіл панує спокій
      такий глибокий і високий,
      і я чогось такого жду
      невірогідного... Не знаю,
      з якого краю прилетить
      той гість, якого я чекаю
      в цю мить, -
      нехай скоріш летить!

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. * * *

      Всі ярлики познімали з небіжчика –
      Голий
      Перед Господнім престолом постав дисидент –
      Та, очевидно, то був неурочний момент:
      Праведний суд від престолу його «відфутболив…»
      Сам Вельзевул обома ухопився руками
      За дисидента:
      «Невстрійливий – так я і знав!..»
      Взяв та й обвішав сердегу ізнов ярликами
      І зі стабільного пекла ганебно прогнав.
      Так і манджає сердега між пеклом і раєм,
      Втративши зопалу вічне тяжіння земне…
      …Смерть – лише мить,
      І з полегшенням ми помираєм
      Раз і назавжди…
      А далі – безсмертя страшне.


      2001



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. * * *
      Моє село. Моя Сула.
      І те, і те - єдине й сокровенне.
      "У щастя людського два рівних є крила", -
      Так Рильський написав.
      Мабуть, про мене.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    367. * * *
      Пересічного українця
      Пересічний менталітет:
      За рахунок не свій
      По вінця
      Наливає,
      Чужий буфет –
      Не чужий:
      Мов струмок протічний,
      Там і вина, і горілки…
      Пересічний "хохол" –
      Це Вічний
      Жид,
      Лиш кольором не такий.
      Пересічність оця –
      Не з Січі,
      Мімікрія –
      Не з Соловків!
      Пересічний –
      Тисячорічний –
      Він прийшов
      З глибини
      Віків;
      Він за спини чужі
      В Царграді
      Був, ховався,
      І Святослав,
      Не віддавши належне
      Зраді,
      Пересічного не послав
      Якнайдалі;
      Він був при Кодні
      Й відкупився тоді
      Від мук
      І продовжив свій рід –
      Сьогодні
      Його пра-пра-пра-пра-онук
      Благоденствує;
      Він в Полтаві
      Перекинувся до Петра
      Від Мазепи –
      В його неславі
      Суть
      Гнилого його
      Нутра!
      Він хохлячу свою натуру,
      Мімікруючи,
      Не змінив:
      Здав Виговського
      І Петлюру,
      Україну очервонив
      Кровокольором…
      О, хохлюго,
      О, мій брате –
      Ганьбо моя,
      Образ твій
      Над Великим Лугом
      На тлі місяця возсіяв!
      Нахромив ти на вила
      Брата,
      Вічний Каїне!
      Доки й світ,
      Вимагатиме людство:
      "Ката,
      Братовбивцю –
      На суд, на звіт!".
      Пересічного українця
      Я ще здалеку впізнаю:
      Він такі ви-ти-на
      Ко-лін-ця,
      В них снагу вилива свою!
      Хохлопикого яничара
      Я впізнаю і в Хохломі:
      Москалеві ж бо він –
      Не пара,
      В москаля дещо є в умі.
      Свого братчика-антипода
      Я жалію –
      Бува й таке,
      А від нього завжди –
      Незгода
      І замирення –
      Нетривке.
      Це від нього – усі хвороби
      Політичного небуття,
      Це хохлячі його мікроби
      В серці нації хлюпотять
      В кровотоках,
      Аортах,
      Венах –
      Кров затруєна
      Викиса
      Й заправляє у наших
      Генах,
      Порядкує Іуда
      Сам.
      Хворе все…

      Час хворіє на ейфорію –
      Малярію багатоліть!
      Ми ж дуріємо у безчассі,
      У безпам’ятстві
      Та журбі…

      Сам я хворий,
      Бо я – в Донбасі…
      На сарматському ще
      Горбі…


      1998



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    368. * * *


      Здавалось, давно вже покінчено з культом...
      Так ні: залишилась від культу культя!
      Сидить хтось незримий за пультом -
      "Покращує" наше життя.



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    369. ЄРМАКІАДА
      1
      Кортес і Пісарро – конкістадори,
      Бандити...
      А Єрмак у нас – герой!
      Щоб сидьма не нажити геморой,
      Він мужньо подолав Уральські гори;
      П’яніючи від гуркоту і диму
      І цокоту строгановських підків,
      Прикоськавши орду сибіряків,
      Він “визволив” Сибір неісходиму!
      Вклонімося доземно Єрмакові
      За нові землі!
      Скільки перспектив
      З’явилося у нас
      (Це ж він відкрив!),
      І всі вони – найдальші, пречудові!

      2
      “Увічнила” мільйони безіменних
      Єрмаківсько-сибірська
      Мерзлота...

      Там – запорізька вольниця
      Свята,
      Донищена ще Палієм Семеном;
      Там – легіон противників Петра,
      Єкатерини-сучки, Миколаїв
      Обох...
      Повище буде Гімалаїв
      З кісток жертовних
      Складена
      Гора!
      Там – тьми і тьми у пітьмі Колими
      Лягло кістьми вкраїнської еліти –
      Еліти ми осиротілі діти,
      Сибірськими дітьми звемося ми!
      Там – Стуси спалахнули, мов зірки,
      Грабовські там лежать...
      Там стільки цвіту
      Пропало для людського добросвіту! –
      Лишилися “герої” Єрмаки.

      3
      Невже нам ще й донині невтямки,
      Яка вона – “союзівська система”?!
      Російського мистецтва вічна тема:
      Герої всім героям – Єрмаки!
      Кучуми – то справжнісінька чума,
      А вже Мазепи – зрадники прокляті,
      Не хочуть у державницькій палаті
      Прислужувать Росії повзкома!
      Живі прямі нащадки Єрмака
      В столиці мавзолейній і двоглавій,
      Вони так заздрять пращуровій славі,
      Та кишка в них коротка і тонка!

      4
      Давно ми розпізнали Єрмаків –
      Хіба ж їх порівнять з Кармалюками?!
      Кармалюки були “сибіряками”
      Помимо волі, з примхи лайдаків
      Московсько-ляських.
      Довбуші також
      Повище Єрмаків і Пугачових:
      Вони для тих,
      Хто геть не мав нічого,
      Багатства відбирали у вельмож.
      Подейкують, Єрмак був із черкас,
      Із українців себто,
      Що в Подонні
      Свої козацькі зупинили
      Коні
      На випас,
      Та й осіли там
      Якраз...
      Що ж, може бути...
      Де лиш не пройшли
      Пройдисвіти із наських,
      Із черкаських –
      Ясиром у краях у засиваських,
      Султанами османськими були...

      ...Та закінчився, врешті, серіал –
      Єрмак у водах дух свій упокоїв.
      Я ж висновок роблю:
      Таких “героїв”
      Історія вбиває наповал!


      1998




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    370. ***
      Було їх п’ять разів по штири,
      Чи, може, шість разів по три,
      Всі інші,
      Яко дезертири,
      Розвіялись на три вітри…

      Оті, що п’ять разів по штири,
      Чи, може, шість разів по три,
      В землі знайшли собі «квартири»,
      Й шумлять над ними явори…

      А ті,
      Що, яко дезертири,
      Розвіялись на три вітри,
      На Колимах і на Таймирах
      Охороняли табори,
      Яко висоти стратегічні
      На переможному шляху
      Мерзоти на мерзлотах вічних
      В полярну ніч глуху, лиху…

      А переможені – їх штири
      По штири – хто ж веде їм лік?! –
      Яко зірки в бездонні вири,
      У безвість канули навік.


      1997



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    371. * * *
      "Мечі перекуємо на орала…"
      Уже перекували
      Й віддали
      Сусідам на потребу –
      Їм все мало,
      Отож взяли:
      "Обійдуться хохли!".
      А я к мені, скажіть, перекувати
      З колгоспника –
      Себе –
      На куркуля?
      Куди не глянеш –
      Не моя земля,
      Хоч в ній лежать і батько,
      Й мати,
      І дід, і прадід – вічні орачі…

      Мечі перекуємо на орала,
      Чи, може, знов орала – на мечі?

      …Так часто запугукали сичі…
      І як давно зозуля не кувала!


      1997



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    372. Олені
      Твоїми очима дивлюся у твій телевізор
      І бачу вируючий вулик Верховної Ради,
      А в ньому - тебе, моя бджілко з луганського саду,
      Моя берегине, моя неповторна Олено.
      Тьмяніють в уяві моїй Беатриче й Лаура,
      Такі безтілесні, такі ефемерні коханки
      Великих поетів…
      До тебе ж я можу діткнутись
      Рукою,
      До телеекрану її притуливши.
      А ще час від часу я чую твій голос, Олено,
      Мобільно-бадьорий
      З глибин телефонної рурки
      І сам собі заздрю:
      Ні Данте не мав, ні Петрарка
      Такої натхненниці!
      Дякую Богу і долі…


      30.08.2008



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    373. ***
      Ми й нині щедрі,
      Як були,
      Без міри і без меж:
      І флот, і море віддали,
      І Севастополь теж.
      І Крим невдовзі віддамо
      (Нічого нам не жаль!) –
      На нього ж ласиться, само
      Собою, брат-москаль.
      Тож, друже-брате, не бентеж
      Душі – спокійно ляж
      Під синім небом узбереж
      І плюй на жовтий пляж,
      І на чудного вусаня
      Із тризубом в руці,
      Жбурляй щоночі і щодня
      Дошкульні камінці.
      І – регочи!
      Хай чують степ
      І весь козацький край,
      Який веселий наш вертеп,
      Який пекельний рай.

      1995



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    374. * * *

      Переписуймо
      Перебріхану
      Переяславську злуку-муку,
      Із гріхами всіма
      Й огріхами,
      Що були ворогам на руку.
      Хай полковницька знать
      І сотницька,
      Пригадавши всі підлі війни,
      На Євангелії Пересопницькій
      Присягне Україні вільній!
      Хай наш недруг сичить-перечить –
      Історична ж наука – точна:
      Перещепине і Перечин,
      Перегінське й Переволочна,
      Перевальськ, Передільськ і Пере-
      копський рів – то пересторога
      Всім,
      Хто совість і честь «похерив»…
      Все, що маємо, те – від Бога!
      Бережімо ж і боронімо
      Нашу землю від яничарів –
      Хай над нею священним німбом
      Сходить сонце пшенично-яре!


      2000



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    375. * * *

      Коли брехня відлине від підніжжя
      Тарасового пам’ятника,
      Й сонце
      Осушить лицемірні сльозосоплі
      На вічному граніті,
      Я тихенько
      Прийду до нього
      І закам’янію
      В мовчанні покаянному,
      В зажурі,
      І наберусь терпіння кам’яного,
      Що будь-яке каміння перетре.


      2004



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    376. * * *
      Перечорніли голуби
      на воронів, а ті обсіли
      всі видолинки й пагорби –
      зелені скльовують посіви.
      Журба сивіє по гульбі,
      всепокаянні сльози сіє,
      і виє в газовій трубі
      загроза з "братньої" Росії.

      2008



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    377. * * *
      Кукурікаєм –
      кожен за власним тином,
      але сонце не сходить і досі...
      Додивляй свої сни немовлятські,
      державо-дитино,
      в темнім запічку долі, в гарячому просі.

      2008



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    378. * * *
      О, то була епоха із епох!
      Після страхіть війни і жнив голодомору
      країна сіяла чумизу і горох,
      кукурудзяно пхнулася все вгору
      і вгору – вище горя і гори,
      що звалась по-біблейськи Араратом...

      Здіймала осінь в небо прапори,
      вінчаючи труди врожайним святом.
      ...Село дивилось журавлям услід,
      мов говорило: не журіться – що вам
      до того, що якийсь там Леонід
      саму епоху знищить
      і Хрущова?!

      А я, солдатик, свій сухар гризу
      в казармі, в тиші тиш, після "відбою" –
      хропе вгорі сержант,
      а я – внизу –
      безмежно задоволений собою.

      2007



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    379. * * *

      Ні у влади не прошу, ні в Бога
      милості для себе і сім’ї –
      котиться гарба моя убога
      із горба у діл, по колії,
      визначеній долею. Дорога,
      мов ріка, вже в нижній течії,
      тож я намагаюсь якомога
      до кінця дотриматись її.

      2006



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. * * *
      Тож, певне, через переляки
      В суцільну непровидь нічну
      Мене "придумали поляки"
      В середньовічну давнину…

      Коли ж оговтались помалу
      Й відмились трохи від крові,
      Лукаву "вигадку" зухвалу
      Тихцем підкинули Москві.

      Між москалем, відтак, і ляхом
      Я крайнім став, і на краю
      Меча
      Блукав Чумацьким Шляхом,
      В боях виборював свою
      Вітчизну кровну.
      Аж допоки й
      Відчув душею: ав-то-хтон! –
      А це ж бо значить:
      Дніпр широкий,
      І синій Сян,
      І тихий Дон –
      Мої вовік, аборигени
      Оцих степів, де я живу,
      Де терноцвітом всі терени
      Киплять в піснях і наяву!

      Я подолав одвічні страхи
      На цій знекровленій землі:
      Нехай кепкують собі ляхи
      І зубоскалять москалі
      З моїх потуг, моїх амбіцій…
      Ні росіянин, ні поляк
      В серцях посталих українців
      Вже не посіють переляк!

      Керуючись своїм законом,
      Свої утверджую права
      І почуваюсь автохтоном
      Скрізь, де калина ще жива.


      2001



      Коментарі (40)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. * * *
      Незатишно Тарасові в Луганську,
      Тому й передгрозово хмурить брови:
      Московську мову чує він,
      Циганську,
      Кавказький говір слухає…
      А мови
      Державної – немає!

      Лиш на свято
      З високої трибуни – прокуратор! –
      По-писаному,
      Гладко і завзято,
      "Спілкується" з Тарасом,
      Наче з братом,
      Пілат місцевий…

      Сумно Кобзареві
      В мовчанні кам’яному,
      Наодинці:
      Аборигени – прийшлі та місцеві –
      Таки ж свої,
      Але… не українці.


      2001



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    382. * * *
      Ця ніч – як вічність…
      Фарисеї
      Свої неправедні діла
      Потиху вершать…

      Сну бджола
      В липучому вишневім глеї
      Безсоння
      Борсається…

      Ніч
      Цвітіння
      Ранніх
      Абрикосів
      І політичних перекосів
      На перехресті двох сторіч…
      Я сам суджу себе,
      Я сам
      Собі знаходжу виправдання:
      Ця вічна ніч – моя остання
      Молитва щирим небесам,
      Землі стражденній
      І нужденній
      Моїй країні на краю
      Німого Всесвіту…
      Мою
      Молитву
      В тиші сокровенній
      Господь почує?

      В ніч глуху
      Бодай хоч він почути має,
      Яка печаль мене проймає
      На геть безлюдному шляху
      Мого безсоння!

      За вікном
      Сторожко гавкають собаки…
      Лакузи сплять і посіпаки
      Блаженствують, укриті сном;
      Спить гіркоп’яний зрадник мій,
      І здирник мій хропе вулканно
      І землетрусно…

      Окаянно –
      Самотньо в келії моїй
      Прокуреній!

      Ця глупа ніч
      Прискіпливо екзаменує
      Моє сумління,
      Іменує
      На перехресті протиріч
      Всі перегрішення таємні,
      Забуті мною в суєті
      В минулім – світлому – житті…

      Які ж думки мої недремні!


      2001



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    383. ***
      Посмакувати
      Плодами біблейського древа,
      Що заборонено
      Древнім вердиктом
      Господнім,
      Завжди готова будь-яка Єва –
      Хоч і сьогодні!

      З віку до віку
      Триває гріховна ця драма:
      Щирих в любові
      Завжди виганяють
      Із раю...
      Жодного прощеного Адама
      Досі не знаю…


      2003



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    384. Опікуйтесь поетами живими...
      Світлій пам"яті поетів-учителів, поетів-друзів


      Миколи Вінграновського

      Такий був сонячний!
      Але –
      Ранково-сонячний:
      Вже теплий,
      Шпаркий до слова і дотепний,
      Але не так, щоби аж зле
      Було від жарту, як від жару...
      Зігравши щойно Орлюка
      В кіно,
      Він оплесків чекав
      І визнання – не гонорару.
      Горнувсь до нього щирий люд.
      І я – частинка того люду –
      Горнувсь...
      Ніколи не забуду
      Миколин людяний "прелюд"
      В травневій тиші
      На морськім
      Високім березі
      В Одесі!
      Принишкло все на синім плесі
      Й на видноколі приміськім...



      Василя Стуса

      …Згадую-пригадую Стуса Василя…
      Травень по Одесі сонячно гуля,
      Чорне море плещеться біля наших ніг…
      Василя немає – пам’ять я зберіг.
      Він – дитя "відлиги",
      Жертва злої гри –
      Плакали за Стусом тамті табори,
      Тамті, ще єжовські, сталінські, оті,
      Прокляті навіки, на віки – святі.
      Василя нема вже:
      Ватрою згорів
      У пожежі брежнєвських "тихих" таборів.
      …Бачу я: ворушиться табірна земля…
      Скільки в ній ровесників Стуса Василя?



      Григорія Чубая

      Немає Гриця Чубая
      Ні поряд, ні далеко,
      І лиш в уяві чую я
      Його журливий клекіт
      За видноколом:
      Кру, кру, кру...
      Кров’яниться зірниця.
      То значить: скоро вже помру,
      Зустріну скоро Гриця.
      Не падаю у трави ниць
      В пітному переляці –
      Перед очима світлий Гриць
      На львівській Погулянці.
      А над застоллям:
      Кру, кру, кру...
      Й Галинчине сопрано.
      І Гриць – живий.
      І я – не вмру.
      І взагалі ще рано...



      Миколи Щепенка

      Багатьох я вже похоронив
      Старших і молодших,
      І не знаю,
      Чим я перед ними завинив, –
      Вістки з того краю ж бо не маю.
      Дорогий Назаровичу, Ви,
      Як ніхто, прощаючи, любили…
      А тепер – з-під снігу, з-під трави –
      Хто простить, любивши?
      Сон могили –
      Непробудний! Топчемо траву,
      Косимо і знову ждем отави,
      Маримо – безславні – наяву
      Славні за життя робити справи.



      Миколи Данька

      Ми жили не в тій епосі –
      Стежини звивисті й вузькі
      То в хутірськім губились просі,
      То в просі гинули міськім.
      Я з проса виповз до гороху
      Й на кукурудзянім лану
      Перехитрив страшну епоху –
      Змінив її на менш страшну.
      Однак звільнитися від страху
      Я до кінця життя не міг –
      Перестрибнувши через плаху,
      Знов наривався на батіг.
      І лиш тепер, коли всі друзі,
      Не дочекавшись перемін,
      Спіткали смерть,
      В перенапрузі
      Я піднімаюся з колін.



      Микити Чернявського

      Ви пішли без вороття
      Із мого життя –
      Лиш тепер я зрозумів,
      Ким були для мене Ви.
      Розгубився,
      Загубивсь
      Між трьома я кленами
      І тупцюю без пуття,
      Як мале дитя.



      Івана Савича

      Івану Савичу так праглося дожить
      До третього тисячоліття!
      Покрилось інеєм ялин зелене віття
      Біля могили, де поет лежить...
      А час – біжить. Нелюблене століття
      Минає – заметуть його сніги...
      Новій епосі на свої круги
      Виводити яскраве різноквіття
      Щасливих весен!



      Олега Бішарєва

      До скорого побачення, Олеже,
      За обрієм, де ніч і небуття!
      Намарне ти життя своє обмежив
      Піввіком,
      Не поживши до пуття…
      В мажорному цвітінні люботравня
      Хіба ж доречні ревнощі пусті?!
      Нехай поплаче дружба наша давня
      На самоті,
      Уперше у житті…



      Петра Скунця

      Сутужно так і тужно без Петра!
      Його обійми дружні не замінить
      Дворукий хрест...
      Печалиться пора
      Осіння
      І свавільно половинить
      Остиглу душу.
      Стежка на Ужем
      Повужчала –
      Не розбіжишся дуже,
      Присутність наша вистуджена вже
      Й не мружить вічі сонце небайдуже...
      Не траплю вже до міста на Ужі,
      Позбавлений Петрового магніту,
      Блукаю, непридруджений, по світу,
      Де навіть земляки мені чужі.



      PS

      Лице покійного поета,
      Живе, розквітле для привіту,
      Явила відеокасета
      Озлілому, черствому світу.
      І світ, їй-богу, подобрішав
      І почистішав перед Богом,
      І добрим виповнилась ніша,
      Що спорожніла після злого.


      * * *
      Опікуйтесь поетами живими –
      Не ждіть, допоки в злигоднях помруть,
      Аби провести їх в останню путь
      Помпезно! Поспілкуйтеся із ними,
      Живими: то ж наївні дітлахи
      І разом з тим – прозірливі пророки,
      Беріть у них, живих іще, уроки,
      Як жити і не множити гріхи…

      Опікуйтесь поетами щодня:
      Вони ж небесним янголам рідня!





      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    385. Ліні

      не вживаю нічого
      крім чаю
      виживаю в природі
      мов звір
      жаль
      що нюх свій
      мисливський
      втрачаю
      і чіпкий свій
      мислительський
      зір
      доживу досвічу дозорію
      на безлюдді
      в безликій юрбі
      й прошепчу своє "аве Марія"
      увостаннє
      дружино
      тобі


      1998



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    386. * * *
      "Лисиці брешуть на щити..."
      А блискавиці – крешуть.
      Сидять на березі кроти
      І язиками чешуть,
      І чешуть ситі животи:
      "Нехай лисиці брешуть!".
      А по ріці пливуть плоти,
      А на плотах – рубаки,
      Упень порубані.
      Хорти їм вигризають животи.
      "То, мабуть, гайдамаки.
      Вседно, що ті ж собаки...".
      А хоч би й так – пропав козак,
      Порубаний уміло,
      Й душа полишила відтак –
      Голубка! – біле тіло,
      А Дике поле від собак
      Ще більше здичавіло.
      "Лисиці брешуть на щити...".
      О лірнику-Бояне,
      Якби ж оце поглянув ти
      На поле Окаянне,
      Давно позбавлене цноти,
      Споганене і п’яне!
      Кроти лисицям не брати.
      Повія – вже не панна.
      Орда чужа до блювоти
      Об’їлася, погана!
      Могили. Звалища.
      Дроти. Осоння.
      Сон. Осанна.
      І синь.
      По сині – воронці.
      І ворони – під синню.
      Пливуть по пам’яті-ріці
      Всіх Січей праведних стрільці –
      Старцями попідтинню,
      Мов просять милостиню...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    387. * * *
      Я з твоїх заграбистих лабетів
      Вирвуся за будь-яку там ціну!
      Любиш ти прикоськувать поетів
      Непіддатливо опозиційних.

      Зачекай, горбата, за порогом,
      На слабкіших насилай жахіття,
      Доки я складу угоду з Богом
      Про своє вагоме довголіття.

      Я ще покепкую над тобою –
      Кінь мій не одвик іще іржати,
      Як бо ти іржавою косою
      Будеш в голім полі тирсу жати?!


      2004



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Письменницький "Еней". Ретро
      Цікаві люди – класики великі і не дуже,
      Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
      Неспішно напиватися, як праведні всі душі.
      Та й звався цей генделичок по-райському: «Еней».
      Сюди вони заходили в обідній час, і чемненько
      Щось їстівне замовивши, просили ще й стопар.
      Нагнибіда гнав три біди, одну лиш Новиченко
      Зі Стельмахом на пару, і пив узвар Гончар.
      Дрібніші: Біба, Ющенко, Бакуменко і Чалий
      Хилили, скільки здужає жаждива їх душа,
      І заїдали юшкою, а Чалий величаво,
      Бо ж гроші мав на ласощі, вареника вкушав.
      Бували й менш чиновні, але не менш почесні:
      Коваль Григорій Павлович і Кацнельсон Абрам,
      Пили свої по двісті Павличко і Кочевський,
      І смакував Тютюнник із Сомом по сто грам.
      І ми, мала дрібнота, по суті, безіменна,
      Горілку замовляли пляшками – веселись,
      Можливо, хтось маститий присяде коло мене
      І вип’є, й зробить з мене маститого колись.
      І справді, підсідали: то Степанюк із Дроком,
      То Ковальчук з Діденком:
      «Налийте й нам, братва!».
      Тут, за столом, давалися поезії уроки,
      Тут, скупані в горілці, чистішали слова.
      Чимало я уроків з-за цих столів дубових
      І виніс, і засвоїв на все життя своє.
      На жаль, було давно це, й мені уроків нових
      Життя пенсіонерське (не п’ю) вже не дає.
      Оплакую невміння богемно вік дожити –
      В «Енеї» не буваю роками. А колись
      Я майже геніально умів горілку пити
      Й не пригадаю випадку, щоби не напились
      Разом зі мною Кудлик Роман, чи Качурівський
      Також Роман, і третій Роман – Іваничук,
      Та ще ж і Скунць та Демків (була між нами рівність
      В пияцтві) – дивувались Лубківський і Лучук.
      Літературна молодість, вважайте, що вдалася:
      Майбутнє не пропито, а дружба ж бо така,
      Яка була (на жаль – була) у Рибаса Тараса
      І в завше толерантного вродливця – Земляка.
      Співати тут хотілося. І був широкий вибір:
      Подільські, галичанські, чернігівські пісні.
      Та підсідав до столу козак полтавський Григір:
      «Анумо заспівайте «Ой, чий то кінь…» мені».
      І ми гуртом співали про буйну білу гриву,
      Про «тую дівчиноньку», що серце зайняла,
      Й мов бачили в застіллі, вродливу і щасливу,
      Й вона за щастя кожного по крапельці пила.
      І їлось, і пилося, і все, що є, моглося:
      Писалися романи, поеми. Під сто грам
      Сам Осадчук дотепний, відкинувши волосся,
      На всіх складав експромтом по кілька епіграм.

      Тут генії пили – ми, звісно, їм не пара:
      Яновський, Корнійчук, Сосюра і Бажан,
      У Стельмаха в руці сіяла срібна чара,
      Наповнена ущерть гірким вином бажань.
      Тепер «Еней» не той. В нім ціни не «енейні».
      Й письменники не ті – суцільна дрібнота:
      За кавою ведуть розмови лиш ідейні,
      Коли вже президент, приміром, похита
      На пенсію, або коли вже Янукович
      Від обіцянь своїх перейде до щедрот
      Й письменникам старим надасть відчутну поміч,
      А молодим співцям наллє натхнення в рот.
      Або коли уже одужа від рефлексій
      Й рішуче полама застійний цей запор
      Племінник застарілого Олекси
      Харизматичний Ющенко Віктор?..

      Востаннє до «Енею» заходив зо два рочки
      Тому: було в кишені аж двадцять гривняків.
      Замовив собі кави, купив два огірочки
      І рівно двісті грамів до ніжних огірків.
      Не вистачило грошей, тож довелось позичить
      У майже незнайомого поета – доплатить
      За скромне це замовлення. Поетові ж не личить
      Всього за двадцять гривень аж двісті грамів пить.
      Допив гірке в самотності і виповів «Енею»
      Своє незадоволення: «Паскудний ти шинок!»»
      Й прошепотів у вухо уявному коневі:
      «Сюди більш наших, конику, не занесе кісток!».
      І більше не заносить. І вже душа не просить
      Ні чарочки, ні шкалика, ні бутлів, ні сулій…
      Оце згадав про молодість,
      Сльозу пустив – і досить:
      За тим, що пропилось тобі, ніколи не жалій!


      19 – 20.01.2004



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    389. * * *
      Любилися - ночей не рахували.
      Прощалися - і жодної сльози.
      Земля не провалилася. Не впали
      На землю небеса під час грози.

      Роки минали - зерна виминали
      З тугого золотого колоска...
      Любилися. Прощалися. Прощали.
      Пишу я ці рядки - тремтить рука...

      2003



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    390. Болгарія (переклад з Георгі Джагарова)
      Земля моя з долоню…
      Ти одна
      Мені потрібна,
      І завжди – зі мною.
      Горджусь твоєю кров’ю вогняною,
      І гордість ця, мов гори, крем’яна.

      Під завивання вовка і шакала
      В твоїх лісах, в ущелинах крутих
      Була ти завжди доброю для тих,
      Хто йшов з добром,
      А злих – ти покарала.

      Земля моя з долоню...
      Та важка
      Долоня ця борола лиходіїв,
      Розбила чашу з ядом Візантії,
      Зігнула сталь турецького клинка.

      Тютюн твій продавали гендлярі
      І кров твою за безцінь продавали,
      Та всі вони, розчавлені, упали
      В безодню гір,
      А ти стоїш вгорі.

      Здійснилось чудо:
      Посеред зими
      Весняно посміхнулась ти до мене,
      Забагряніли квіти і знамена,
      І шлях відкрився рівний і прямий.

      Квітуй же, земле!
      Потом полива
      Болгарин твій чорнозем і каміння,
      І лине скрізь трояндове пахтіння,
      І вітер пісню радісну співа.

      Земля моя з долоню...
      Та вона
      Могла б мені і Всесвіт замінити.
      Я вічно буду землю цю любити
      І шанувати предків імена!


      2003




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    391. Вітчизна (переклад з Геннадія Суздалєва)
      Стану біля річечки Непрядви -
      світлої, священної води
      і нараз почую княжі клятви
      в смутний час найбільшої біди.

      Ти скажи, не криючись, Непрядво -
      ясноока річечко моя,
      скільки горя,
      правди і неправди
      геть знесла невтомна течія?!

      Ні, тебе ніскільки не змінили –
      чистою лишилася вода –
      аніякі зловорожі сили,
      аніяка внутрішня біда!

      Стану біля річечки Непрядви
      в сонця-золотонця на виду
      і, зачувши в тиші княжі клятви,
      підійду до річки, припаду.

      Свято, по душевному велінню,
      чистому-пречистому завжди,
      у мовчанні стану на коліна,
      зачерпну цілющої води.

      Буде це удосвіта, у літі,
      під спокійний шерех лозняка...
      Я щасливий, що в моєму світі
      вічно незмілима є ріка!


      2003




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    392. * * *

      і я на верлібрі –
      горбатім верблюді –
      кататися вмію не гірше
      за тих «бедуїнів»
      що хліб заробляють
      верлібровим віршем
      хоча й розумію:
      суцільно-оазисній
      нашій країні
      не так уже й треба
      верблюдів і бедуїнів…


      24.12.1997




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    393. * * *
      Це яку вже осінь зустрічаю
      Стримано, неначе й не свою…
      Заварю калинового чаю –
      Гіркотою відчай переб’ю.
      Сумно тчеться саван павутини.
      Все минеться з часом. А проте –
      Не мої на часі іменини
      В день, коли калина зацвіте.

      1996



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    394. * * *
      Занепадаю. Пропадаю. Та припадаю
      до твого тіла, ріднокраю, бо добре знаю,
      що не відторгнеш, не відштовхнеш і не оскверниш
      моїх останків - до свого праху мій прах повернеш.
      В твоїх чорноземах, мій ріднокраю, я розчинюся
      і буйноцвітом в живу природу я повернуся,
      й відчую поряд блакитнооку сестру-фіялку,
      таку знайому мені, старому, здавен, ізмалку...


      2010



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    395. * * *
      Сиджу на покуті святім, умиротворений,
      під осіянними іконами, під омофором,
      і, мов дітвак,
      молюсь на трійцю соняхів,
      які прийшли в мій дім з полів Луганщини,
      з петлюринсько-сосюринської волі,
      із вольниці булавінсько-махновської,
      прорвавши рубежі оледеніння,
      блокадні рубікони регіону,
      і світять, мов затеплені свічки...
      Це - мій автопортрет на тлі надії.

      2009



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    396. * * *
      Термінову даю інструкцію,
      щоб могли всі невігласи знати:
      милосердя людське і корупцію
      неможливо заримувати!

      2010



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    397. * * *
      Тиха, розважлива осене,
      Тихо мене врівноваж:
      Всерозуміння – ось воно –
      Досвіду – світиться аж! –
      Тішить, емоції стишує,
      Ніби відлуння: "А-у-у!"
      В лісі… Нічого лишнього-
      Зайвого… Наяву
      Лиш розуміння-зваження,
      Згода і компроміс,
      І остаточне враження:
      Старість – осінній ліс…
      Спогади – ліс – оживлює,
      Розпачі – ліс – втіша,
      І не така ожинова
      В тиші стає душа.


      2003



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    398. ***
      Допоки в роботі – живу,
      Хвилююся в бурях обурень,
      Тримаюся ще на плаву
      І сам себе часом зову:
      “Розумник ти, Йване, і – дурень!”.
      Хай буде це – так чи не так –
      Подовше: всі дурні – безжурні,
      Їм легше; в юрмі ж розумак
      Утриматись може не всяк,
      І більшість пошиється в дурні.

      Ославитись я не боюсь
      І знаю, що не збанкрутію:
      З дурних розумак посміюсь,
      До дурнів пристану – це плюс -
      Розумно іще подурію!


      2003




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    399. ***
      Відходять у вічність поети –
      Титани
      Народного духу –
      На плечі нащадків
      Лягає тягар заповітів і спадків,
      І сіллю на рани – нездійснені плани.


      2003



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    400. ***


      Чи страшно помирати?

      Страшно жити
      Під знаком смерті:
      Розум ще жадає
      Дошукуватись істини,
      Творити
      В ім’я життя...
      А тіло – помирає.


      2003




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    401. ***
      Мудрим вже ніколи я не стану,
      Хоч і досвід маю немалий…
      Доле, нерозважному Івану
      Дурману-вина бодай налий
      Повну чару!
      Може, я забуду
      Про свою обділеність гірку
      Й не зазнаю осуду і суду
      За недобре все, що на віку
      Зопалу вчинив…
      Примхлива доле,
      Що ж ти заподіяла мені?!
      Серце кволе й голе, без броні,
      Вщерть налляте незболимим болем,
      Наче найміцнішим алкоголем…
      Як пече мені в серцевині!

      2002



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    402. * * *
      Печаль моя печаллю приростає
      напередодні свята... В самоті
      стою на безіменній висоті,
      яка і назви власної не має.

      Шрапнель мої пронизує легені
      наскрізно – задихаючись, біжу
      на ту останню, смертну ту межу,
      де куль рої гудуть, немов шалені.
      Лежатиму в снігах чи у траві –
      нехай мене оплакують живі.


      2011



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    403. * * *
      Моя чара по вінця налита.
      Чи-то аква, чи-то оковита...
      Щоб до денця її осушити,
      необхідно ще трохи пожити
      на цім світі – дарма, що втомився,
      все ж до несхочу ще не напився,
      до бридливості і відвороту,
      до холодного смертного поту.

      П’ю один, бо не хочу присісти
      за той стіл, де сидять шовіністи,
      "комсомольці" і просто бандити –
      з ними тошно сидіти і пити;
      так відверто я їх зневажаю,
      веселитися їм заважаю,
      праздникову псую атмосферу,
      як і личить пенсіонеру.

      Принциповість – надійний мій панцир.
      Доконає мене лише канцер,
      себто рак на латині... В палаті
      лікарняній помру я чи в хаті –
      не важливо: помру, як людина,
      для якої пробила година
      вирішальна, що значить – остання...
      Згаснуть очі – не згасне світання!


      2011



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    404. * * *
      Немов розп’ятий на хресті
      (хай Бог простить) я почуваюсь,
      і, може, вперше у житті
      караюсь, мучуся і каюсь.

      Я помолюсь і помовчу,
      як не мовчав іще до того,
      і на колінах перед Богом
      свічу всечесну засвічу.

      2011



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    405. * * *
      О як я втомився! Лягти б горілиць
      на теплу річкову хвилю...
      Здається, у затінку птиць
      свій недуг я пересилю.

      А ні, то порину в м’яку голубінь,
      наповнивши небом зіниці.
      І всі мої біди сховаються в тінь
      крилатої рятівниці...

      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    406. * * *
      Ось квітка розкішна – лишень зірви
      і нюхай, цілуй пелюстки полум’яні...
      Та остережися і гав не лови,
      бо вколять до крові, і кровію п’яні,
      тебе обплетуть колючки захисні
      троянди палкої... Цей символ любові
      і ніжності. Ляжеш тоді на стерні,
      мов колос тугий, сполотнілий без крові.
      Пасися подалі від зваби колючих троянд
      в палких воронцях понад шляхом
      за синім Осколом,
      в околицях Куп’янська – там Україна твоя
      тебе не опалить підступно пронизливим болем!

      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    407. * * *
      Дні такі неповторно гарні
      і шипшина під вікнами зацвіла.
      Завтра знову оглянуть мене в лікарні
      і, можливо, дозволять на день до села
      (чи на тиждень) поїхати, перепочити
      від міського незатишку і недуг,
      до луганських квітучих лугів долучити
      найквітучіший марківський луг...

      ... Походжу по стежках споришевих,
      на барвінках полежу в кленовім ліску,
      розпечалюся, сил наберуся душевних,
      покладу на могилу матусі букет із бузку.
      Попрощаюся з друзями на кладовищі,
      за гріхи непрощенні пробачення попрошу
      (там, за краєм, всі рівні – і нижчі, і вищі),
      і, прощенний всіма, свій останній рядок допишу...

      2011



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    408. * * *
      Я легковажу словом не щодня,
      Точніше, не завжди словами граюсь –
      Я словом і караю, і караюсь,
      Ним дихаю й від нього задихаюсь,
      Воно в мені пече – не схолоня,
      Я ним грішу і перед Богом каюсь!


      1996



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    409. * * *
      Солодкий сон – солоний просин
      Сльози,
      Що, наче ртуть, жива,
      З весни – у літо,
      З літа – в осінь
      Перебіга-переплива…
      Ізнов наснились батько й мати –
      І відтіснилися. Нема…
      А ти хотів насправді мати
      Усе, що снилось,
      Задарма?!

      1996



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    410. Осіннє
      1
      Снується павутина. І на ній
      Роси разок – мов ластівки на дроті,
      Які усім єством уже в польоті...
      Жовтіє лист. Згортається в сувій
      Літопис літа. Пригасають фарби
      На аркушах полів. Глибокі карби
      Лишає плуг на стомленій землі.
      А журавлі на пружному крилі
      Несуть у далеч спогади блакитні
      Про гнізда, звиті в сонячному квітні.

      2
      Пора не суму – підсумків пора.
      Спокійна осінь. Прочитай ізнову
      Усе, що вийшло з-під твого пера.
      Зверни увагу не лише на мову –
      На стиль і форму. Пильно подивись
      В сліди свої, у вчинки. Ще не пізно
      Внести суттєву правку. На колись
      Не залишай, щоб не жаліти слізно.
      Що влітку не довершив – доверши.
      Погідна днина стане при нагоді,
      А прикладом – довершення в природі,
      Яка одвіку прагне до вершин.

      3
      Вітри осінні погасили
      Сліпуче полум’я квіток,
      Та ще тримається щосили
      За гілку вогничок-листок.
      І відчайдушно так тріпоче,
      І щиро так палахкотить
      В холодній млі,
      Немовби хоче
      Зігріть весь парк
      І освітить.

      1982




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    411. * * *
      Лікуюся твоєю гіркотою,
      калино прибережна, – бережи
      мене серед чужди
      й допоможи
      олжу долати правдою святою!
      Вона ж, мов та вода, змива сліди
      огиджень яничарських з твого грона,
      калино оберего-охоронна
      над журкотінням вічної води!


      14.12.2008



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    412. * * *
      Поголюся – помолодшаю,
      може, ще й порозумнішаю,
      з вух зніму гарячу локшину,
      депутатами навішану.

      Прикуплю на ринку маселка
      (на добро не звик скупитися!),
      страву класову і масову
      ним змащу, щоб не вдавитися.

      Знаю, користю подвійною
      все, що я зроблю, проявиться,
      і душа моя спокійною
      буде, й рід мій не ославиться.


      25.08.2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    413. * * *
      Ніхто так щиро не пригорне,
      В обійми теплі не схова
      І почуття непереборне
      Не перевтілить у слова
      Всерозуміючі!
      Так втішно
      І всепрощенно водночас,
      Немовби все земне і грішне –
      То не про нас і не для нас.






      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    414. Кредо сивого смертника

      Встаю удосвіта – бриню,
      мов жайвір піднебесний:
      о, скільки ж простору коню
      і безкрай пречудесний!
      Це – рай земний: чи сад, чи гай,
      чи бір, а чи діброва…
      Літай собі, часу не гай,
      поки душа здорова!
      Вітай світило світове
      в блакитній неба рамі,
      все перспективне та нове,
      намріяне зарані,
      сприймай. Реальністю стає
      підчас і нереальне,
      якщо уявлення твоє
      в основі геніальне.
      Тримайся міцно на крилі,
      вітрам не піддавайся,
      та від магічності землі,
      пильнуй, не відривайся!


      22.07.2009



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    415. * * *
      О, жінка…
      Я її увіч не бачу –
      Щось мелькотить і барвами всіма
      Засліплює.
      Коли ж її нема,
      Знов долю проклинаю розсобачу.

      2001



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    416. * * *
      Хіба ж я хочу сліз твоїх?!
      Вночі,
      Коли думкам не спиться,
      І шибка зорями сльозиться,
      Я чую твій дитинний сміх.
      Твоє обличчя молоде –
      Я бачу –
      Світомолодіє
      І сонце на тінисті вії
      Погідні промені кладе.
      Не плач ніколи.
      Не марній
      І не марнуй літа намарне –
      Життя таке напрочуд гарне
      В цій безпросвітності жахній!






      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6.83 | Рейтинг "Майстерень": 6.5

    417. На дві недолі розділим долю, або Заради доль і щасть...
      * * *
      Нестале все.
      Гадання чи прогноз
      Надії додають.
      Але... є сумнів...
      Надворі спекота,
      В душі – мороз,
      У підрахунку "так",
      В кінцевій сумі –
      Категоричне "ні"...
      Прогнозував
      І я твою
      Можливу
      Поведінку
      І – помилявся завше –
      Визнаю
      Свою поразку
      В цьому поєдинку
      З несталістю.
      Стабільності нема
      В твоїй душі смутній,
      Як і в погоді:
      То зв’язуєш – обірване – сама,
      То рвеш категорично знову:
      "Годі!"


      * * *
      Стежку загубивши,
      Розгубився,
      Зупинився в подиві
      Й стою...
      Може, я на світ не народився
      Вдруге
      Й по-другому не свою
      Долю празникую
      І горюю?
      Може, я не був і не бував,
      І зорю з тобою не зорюю,
      І тебе всю ніч не цілував,
      І не плакав, може, не сміявся
      Потай над собою, при тобі,
      І в твоїх очах не відбивався
      Образ мій – химерний, далебі?..
      Вихолоне, вистудиться ложе,
      На якім ледь жевріло тепло,
      І ніхто довідатись не зможе,
      Що було,
      Якщо воно – було...


      * * *
      А нам з тобою вже пора
      Іти на поступки моралі,
      Бо почуттів смертельна гра
      Виносить вгору, по спіралі,
      До небезпечного кінця
      Й катастрофічного падіння…
      Кому вона потрібна,
      Ця
      Запрограмована подія?!
      Люби нелюбого свого,
      Терпи нестерпні свої болі,
      А я – свої.
      На дві недолі
      Розділим долю…


      * * *
      Я поразку свою визнаю,
      Полишаю арену змагання –
      Ти була у моєму житті, на краю
      Безнадії – надія остання.
      І тепер я, розбитий ущент,
      В маячні з дурману і туману,
      Наче пес під колючим терновим кущем,
      Невигойну зализую рану.


      * * *
      І знов не стало піснею пісень
      Кохання однобічне,
      Невзаємне:
      Минуле – ніч,
      І сьогодення – темне,
      І завтрашній
      Не проясніє
      День...


      * * *
      Прощаймось без надії,
      Що колись
      Зустрінемось бодай хоч випадково,
      Бодай на хвильку, на єдине слово, –
      Шляхи і долі наші розійшлись.
      Прощаймось без печалі,
      Що для нас
      Вже не заграють весело троїсті…
      В Луганську – тихо.
      А в твоєму місті
      Іще тихіше – зупинився час…

      ..............................

      * * *
      Від цього яблука –
      Не бійся! –
      Шматочок ласий
      Відкуси,
      Пусти з очей зелених
      Бісики
      І в дідька щастя попроси.
      Можливо дідько – добрий дядько,
      До щастя долю ще додасть...
      Не бійся! –
      Сміло й без оглядки
      Кусай –
      Заради доль і щасть.
      Гріха – немає:
      Образ Єви
      І приклад Єви – ще живі...
      Яке ж бо диво яблуневе
      Жовтіє стиглістю
      В траві!


      * * *
      Чого тобі не спиться, чоловіче,
      В тумані опівнічної зажури?
      Змирись – не буде в тебе Беатріче,
      Не буде тобі вістки від Лаури.
      Задовольнися тим, що маєш нині
      Від Бога, від людей і від самого
      Диявола. Якого ще людині
      Жадати щастя й талану якого?!
      Втішайся тим, що гріється під боком
      Холодна, мов змія, колишня мила.
      Пильнуй і уві сні,
      Щоб ненароком
      Вона у тебе жало не встромила.


      * * *
      Побудь зі мною. Перебудь
      Зі мною разом – це ж востаннє! –
      Поразку пізнього кохання
      Мого, а про своє – забудь.
      Воно лиш епізод малий
      В житті барвистому твоєму
      Й не пізно ще змінити тему
      Одну на другу – лиш звели
      Змінити.. В цю ж болючу мить
      Побудь зі мною, будь зі мною
      Терплячішою і земною,
      Якій, як і мені, болить!
      Тебе – не бійся! – відпущу
      Я після того, як минеться
      Сьогоднішня біда, й проллється
      Мій біль у вигляді дощу
      На трави осені…


      * * *
      Любити – треба вміти
      Розуміти,
      Душею чути,
      Бачити чуттям
      І знати:
      За найкращі в світі
      Квіти
      Сповна платить –
      Готівкою –
      Життям!










      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    418. Вулиця до храму
      І став ти сам дорогою до храму
      Посмертно:
      Твій текучий псевдонім
      “Бі-
      -ли-
      -во-
      -да”
      Під храму світлу браму
      Струмком прижебонів,
      І Божий дім
      Присутністю твого живого духу
      Наповнився...
      Заблукані сини
      Крізь ідеологічну завірюху
      Пробилися до вічної стіни.
      Прийшов і я в цей храм, що під горою
      Під білою: затеплюю свічу
      Не янголу – трагічному герою
      Безчасся...
      В храмі білому мовчу,
      Можливо, вперше так – молитвоусто
      І всезбагненно: в грішному житті
      Таких, як ти, правдивих, є не густо,
      Щоб і тілесні, і прості, й святі
      Водночас...
      Я за власною бідою
      Ще не забув про біди світові –
      В містечку цім над білою водою
      Всі почуття текучо-хвильові
      Злились в одне душевне потрясіння...
      На вулиці Біливоди Петра
      Пора вмирання в пору воскресіння
      Перетіка... Це значить, що пора
      Збирати вже розкидане каміння
      І будувати з нього білий храм
      Надій і сподівань, –
      Таке веління
      Сьогодні всім Іванам і Петрам
      Від Господа й трагічного героя
      Петра – благословення починань
      І звершень,
      Тут,
      Під білою горою,
      Де річка Деркул схожа на Йордань.

      ...Охрещуюся вдруге по роках
      Безбожного на світі існування
      І плазування,
      Свічечка в руках
      Символізує тихе осіяння
      Відтерплої душі...
      До білих вод
      Прямує рівна вулиця від храму
      Й тече по ній
      У білий світ
      Народ –
      Перетіка з трагедії
      У драму...



      2000



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    419. * * *
      У ясних ясенах джерело
      Через трави заплутаних снів
      У реальність мою притекло,
      Засиніло – я заяснів.

      О жадане моє джерело,
      Де ти досі було, як жило
      В неживому – без мене – краю,
      Чим ти множило силу свою?

      І жадане моє джерело
      По–джерельному відповіло:
      Я поїло усіх, а пило
      Те, що з ока твого натекло.

      Осідлаю своє джерело,
      Дзвінко-срібним дощем підкую,
      Та й поїдемо в рідне село –
      Рай земний в гайовому краю.


      2000



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    420. * * *

      Пощерблена плита –
      Каррарський білий мармур:
      «Тут спочива…
      …в сімнадцять юних літ…»
      Та кілька лип,
      Яким по триста з лишком,
      Та наречена вічна за ставком –
      Квітуча груша-дичка.
      Ні стежини
      В густій траві,
      Ні пошепту в кущах,
      Ні ямки від копитця,
      Щоб напитись
      Роси нічної…
      Все пощезло десь
      В минулому,
      Розвіялось за вітром,
      Припорошилось пилом, заросло
      Травою забуття…
      І хто ж повірить,
      Що я тут народився,
      Що до мене
      Жили тут покоління й покоління
      Еліти української?
      Козацько-
      Дворянське тут гніздо було
      (Каррарський
      Цнотливо-білий мармур
      тому свідок –
      Єдине, що лишилось до сьогодні
      Від роду і родини Крамаренків).
      Бували тут –
      А звісно, що бували! –
      Забуті нами земляки славетні:
      Невтомний Булатович,
      Мандрівник,
      Дослідник ефіопський і суданський;
      Малевич Казимир –
      Маляр всесвітній
      І «Чорного квадрата»
      автор звісний;
      Сашко Кандиба,
      Той, що став Олесем,
      Наслухував тут диво-солов’їв
      Проїздом у дідівську Верхосулку…
      В якім раю
      Пройшло моє дитинство
      Пекельне! – В крамаренківській оазі
      Комуну влаштували,
      А по тому
      Артіль тут «процвітала»
      людоморна
      На трудоднях і на страхоночах.
      Вже по війні,
      Вже при мені
      Зникали
      Будівлі унікальні,
      Кращі люди,
      Дворянські поховання,
      Диво-клумби,
      Дерева-патріархи,
      Й разом з ними
      На лісовому цвинтарі хрести;
      На могилках
      (В одній – моя матуся)
      Корови паслись,
      Трактори гуляли,
      Соляркою обпалені берези
      Всихали, трухлявіли
      й розсипались;
      Мілів ставок,
      Джерела помирали,
      Алеї бур’яніли і стежки –
      Життя втікало,
      І втекло, й пощезло…
      Невже отут я, люди, народивсь?!

      В останній мій приїзд
      (Мабуть, останній)
      Цвіла черемха в дикім лісопарку,
      Буяв барвінок…
      Я шукав могилу
      І не знайшов нічого в бур’яні.
      Посидів на траві,
      сковтнувши сльози,
      Разом із димом
      київської «Прими»,
      Погомонів із матір’ю безмовно –
      То був мій найсумніший монолог!
      Знущалися над пам’яттю зозулі,
      І дятел вибивав свою морзянку,
      Гуділи бджоли тихо… ще тихіше…
      Нечутно майже… Глухнула душа.
      В очах тьмяніло.
      В горлі щось давило.
      Пекло під серцем.
      Ледвечко підвівся
      І вслід за мовчазним велосипедом
      Сновидою побрів до путівця.


      1998



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    421. Русскоязычные стихи
      * * *

      Любили девушки и нас
      на всем союзном сверхпространстве,
      где мужики зверели в пьянстве
      и не имели прозапас
      похмельной трешки...
      Всюду мы
      широким пользовались спросом,
      не пропивавшие умы
      хохлы,
      всех оставляя "с носом"
      великоросов!
      По Руси
      мордвы немерянной и веси
      с ее причудью,
      сколько сил
      хватало,
      без особой спеси
      "ковали" смену -
      кровосмесь
      спасала матушку Рассею!
      Наш брат-хохол пахал и сеял,
      любви к труду отдавшись весь
      на всем пространстве, повторюсь,
      не опошляя чувств высоких...
      О ты, украинская Русь
      великоросов кареоких!



      Откровение*

      Есть Родина, но ничего родного -
      Ни языка, ни веры, ни судьбы:
      Из века в век Владимирской дорогой
      Идем, верстая вехи и столбы...

      Патриотизму нашему не верьте -
      Нам все равно, где лаптем щи хлебать,
      А постоянство места - пуще смерти
      Для тех, кому не сеять, не пахать...

      Из грязи - в князи! В непросыпной пьяни
      Нам чудится мордовская Москва
      Вселенским раем... Други-россияне,
      Мы вовсе не народ - одна молва...

      Мы вовсе не избранники: изгнанье
      Самих себя в ничто - вот наш удел.
      Еще одно, последнее, сказанье,
      И - тишина... Всему ведь есть предел!


      (? - 2007)




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    422. * * *
      Час так прудко збігає:
      вже й ніколи жить,
      не зупиниш його владним окриком:
      "Стій!".

      Поховайте мене
      там, де мати лежить,
      за ставком, за ліском,
      в черемшині густій.

      Не викошуйте трав і колючих ожин -
      буде ж боляче лунам ходить по стерні!

      Я незатишно так і невтішно прожив,
      тож, мабуть, заслужив тихосну в тишині...


      2006



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    423. * * *
      Не бійся осені. Вона
      приходить вчасно.
      Налий собі блаженного вина
      і пий непоспіхом - до дна,
      до істини: все буде ясно
      і зрозуміло...
      Прийде Покрова -
      і зачитає всі твої права.


      2006



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    424. * * *
      Тче літо свій рушник і вишива
      На ньому найпремудріші узори:
      Переплелись в них квіти і трава,
      Все чисте, променисте і прозоре,
      Цілюще, запахуще і п’янке,
      Вабливе, чарівливе, легендарне,
      Мов купина, неопалиме й гарне,
      Таке інтимне й разом вселюдське…

      Спасибі, літо, за твої дари
      Безцінні, а по суті безкоштовні,
      За чари безкорисливо-жертовні,
      Що зцілюють від чорної жури…
      Я в полинах твоїх і чебрецях
      З метеликами вкупі і джмелями
      Порозкошую ще. Хай розкіш ця
      Подовше у природі погуляє!

      У повні місяць. Зорі в тій порі,
      Коли в садах надії визрівають
      І яблуні в передчутті зорі
      Свої плоди з-під листя виставляють
      До сходу… Переливчаста роса
      Висвітлює в півтемряві стежину.
      Розвидниться ось-ось. А за хвилину –
      Дощем промінь проллються небеса.



      2003



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    425. Так собі...
      * * *
      Нікого... Один на один
      Зі своєю совістю.
      А совість на мене дивиться
      Очима моєї матері,
      Такими суворими й ніжними.


      * * *
      Помиляюсь. А потім караю
      Сам себе за негідний вчинок.
      І якщо біді не зараю,
      До людей іду,
      Щоб навчили.


      * * *
      Шукаю образу, а в ньому – змісту,
      А в змісті намагаюсь віднайти
      Таке, що подавало б серцю звістку:
      Куди іти, і як,
      І з чим іти.


      * * *
      За келихом вина згадав про тебе
      І про свою вину перед тобою...
      Підніс до вуст –
      А в келиху сріблиться
      Твоя солодка і гірка сльоза.



      1970





      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    426. * * *
      Жаліслива тягуча пісня
      з призабутого повоєння
      розбудила мене під вечір...

      Дітлашня на майданчику гралася,
      колисалась - люлі - на гойдалці,
      будувала своє майбутнє
      на піску золотім, на сонячнім.

      Ціла зграйка бабусь підтоптаних,
      безтілесних без перебільшення
      за минуле своє хапалася -
      за тоненьку соломинку пісні...

      ...Вижива мій народ помалечку!


      2007



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    427. * * *
      Цей мертвий штиль...
      А як добутись берега,
      обсохнути від сліз, почиститись від слизі,
      аби явить себе у повній первозданності
      зраділим друзям
      і позлити недругів
      живучістю своєю українською,
      і вихилити чашу тріумфальну
      за себе - Афродіти полюбовника,
      що викупався в піні від шампанського?!

      Гребу, допоки ще не затайфунилось,
      всіма плавзасобами:
      ложкою підручною
      і ручкою неложною,
      й рукописом,
      довершеним до крапочки останньої,
      до висновку, дозрілого до істини,
      до знаку галілеївського оклику -
      все ближче берег,
      де земля і море
      символізують всетерплячості козацькі!


      2006



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    428. * * *
      Молодим - своє: спокуси, знади,
      Скепсис та іронія... А ми
      Перейшли свої останні зорепади,
      Листопади мрій, чуттєві зради
      Перед снігопадами зими.

      Кожному - своє. У всіх - потреба
      Лірики душевної, тепла...
      А мені в жалобі з голубого неба
      Спогадом останнім притекла від тебе
      Та сльоза, що першою була...


      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    429. * * *
      Провітрю леготом і променем прогрію
      Свою кімнату вікнами на схід,
      Всі сумніви, якими я хворію,
      Ясним дощем прополощу як слід,
      І втішуся останньою весною,
      Бо маю вже таке передчуття,
      Що незабаром, скоро вже, зі мною
      В зажурі попрощається життя.
      Я не боюся тихого прощання
      Насамоті, без друзів і сім"ї,
      Аби лишень у шелесті клечання
      Не плакали - сміялись солов"ї...


      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    430. Мінор, іще мінор...
      Мамо,
      Я до вас добирався, як міг, з Казахстану і Півночі,
      З дивовижного Кам’янця і неповторного Львова,
      Із Луганська й Москви… Ви чекали мене,
      Виглядали з хрещатих барвінків,
      Запахущих бузків і сліпучо-квітучих черемх…
      Серед поля безмежного тихо вмирала оаза:
      Переводився сад; перероджувавсь диво-лісок;
      Витікали ставки; криниці заростали травою;
      Зарівняла могили радянська байдужість тупа…
      Вже й дороги нема, вже й стежки заорали останні.
      Я востаннє ішов по вологій ріллі, навпростець.
      Як черемхи цвіли, як пахтіли бузки, і барвінки
      Заплели ту галяву, де годі й могилку знайти!
      Я ходив, я сидів, я лежав на землі барвінковій;
      Я мовчав, говорив; я кричав, шепотів – у траву:
      «Де ви, мамо, озвіться крізь товщу земну півстолітню –
      Я ж не знаю, де впасти, я ж, мамо, не вмію ридать…»

      Сирота-сірота… Я лечу крізь життя метеором!
      Я безбатченко вічний, та роду свого не зганьбив.
      Я не став бур’яном – непокірний і щирий надміру,
      Я порвав свої пута колгоспні, я втік із села. Я збагнув,
      Що Вітчизна – ніщо без батьківської ласки,
      Материнської ніжності… Мамо, я ненависть ніс
      До Вітчизни тієї, яка відняла в мене батька і матір,
      Розтоптала мій хист і зневажила світлий талан!
      Я живу іще, мамо. Вірніше, я ледь животію,
      Помираю повільно в чужому для мене краю,
      І не маю копійки – купити квиток і приїхать –
      Вже востаннє! – до тебе, до витоків, до праоснов.
      Я люблю вас, матусю, дарма, що ніколи не бачив,
      Не смоктав молоко з найсолодших у світі грудей…
      Привезли вас, матусю, казали мені односельці,
      Молоду і вродливу, із глинища – вже неживу.
      Одягла вас бабуся в усе полотняне, пречисте,
      Притулила сиріток до ваших натруджених рук…
      Чом ви, мамо, мовчали? Нічого мені не сказали?
      Чом ви, мамо, пішли й не сказали нічого мені?!



      2001



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    431. УКРАЇНА СЬОГОДНІ
      На тлумнім роздоріжжі
      Вселюдському,
      В громовищі всесвітньої
      Грози
      Ридає жінка:
      Сіль її сльози
      Сьогодні не потрібна вже нікому!


      1999



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    432. Під загрозою сліпоти
      «Не дай Бог осліпнути!
      Краще померти,
      Чим жити у темряві», -
      Мудру пораду
      Підказує серце…
      Все"дно ж не Гомер ти,
      І ти не напишеш свою «Іліаду».

      Не дай Бог не бачити більше цієї
      Країни могил і надій споконвічних!
      …Й сильніші за мене впадали у відчай,
      Позбавлені змоги творить «Одіссею»…
      Не бачити ворога дії – це ж мука
      Пекельна! Не бачити виходу з ночі –
      Це ж пекло подвійне! Не бачити крука,
      Що виклює хижо незрячі вже очі?!


      2003



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    433. Гіркий жарт
      Молодиця – поріддя враже! –
      Присусідилась, присмокталась
      До моєї щоки і каже
      (Маже маслом!),
      Що закохалась
      В мою лірику
      («Кожне слово –
      Наче сповідь душі остання,
      Найщиріша… Та це ж чудово:
      Помирає таке кохання!»).

      Ой ти, жіночко чорнобрива
      Зі щоками, мов дві пивонії,
      Це ж з якого такого дива
      Полюбила ти схлип агонії?!

      Онде хлопці – не пишуть віршики –
      Руки чешуться в них на інше:
      Їм на шиї дебелі вішайся
      І забудь імпотентні вірші.

      Ой ти, звабнице-гріховоднице,
      Не дражни мене й не подразнюй –
      Не до свята у церкві дзвониться,
      І забув я давно всі празники…


      2003





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    434. * * *
      Ти сколихнула душу всю до дна.
      Та що там сколихнула –
      Землетрусом
      Пройшлась по ній!
      Регоче Сатана –
      Не вперше – над розіп’ятим Ісусом.
      Посміймося ж крізь сльози: дивина,
      Йому вже до причастя – і в землицю,
      А він до животворного стегна,
      Крутого, мов окріп, свою десницю
      Простягує!
      Не смішно, далебі…
      Ніхто тобі не вивершить корони
      І трону не згромадить –
      На вербі
      Пліткують,
      Замість плакати,
      Ворони.


      2007



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    435. * * *
      Ремонтую потроху своє відпрацьоване тіло,
      Бо нема запасного, а це вже не личить поету
      З молодою душею. Та деякі штучні деталі,
      Як, наприклад, протези зубні, не годяться для того,
      Щоб кусати і рвати обридлих моїх опонентів,
      А тим паче жувати заслужену чесну шкуринку.
      Добре вже, що хоч штучний кришталик одразу прижився
      В оці лівому – він розрізня, хто мій друг, а хто недруг,
      Відміча кольори і відтінки, і жде не діждеться,
      Коли в правому оці відбудуться якісні зміни,
      І я поглядом зможу обняти не лише дружину,
      А й довколишній світ з Україною в центрі Європи.
      Ремонтуюсь до жнив, незалежний тримаючи тризуб
      В суверенній руці, – заміняє і серп він, і молот
      Хліборобу з часів золотого трипільського поля.
      Помолодшав, здається, на кілька епох проминулих,
      Тож згоджуся, напевне, небесно-пшеничній державі
      І не стану для неї обридлим жуком-короїдом.


      2008



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    436. * * *
      Чого ж бо я заслабував,
      Захникався на кухні?!
      Чи я в бувальцях не бував,
      Біди не перебідував
      І не сміявсь на кутні?!
      Чи, може, глузду не втрачав,
      З нудьги не колобродив,
      Не лицемірив, не провчав
      Таких довірливих дівчат
      І в нетрі не заводив?!
      За все плачу тепер сповна,
      З процентом зависоким…
      Всевишнім послана вона
      (За те вже дяка, що – одна),
      Ця месниця жорстока!
      За все плачу…
      Нехай її
      Біда обійде збоку,
      Не ошукають шахраї,
      І не впадуть гріхи мої
      На месницю жорстоку.


      2007





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    437. * * *
      Зніяковіле обличчя Наталі
      Хочеться взяти ніжно в долоні
      І цілувати губи солоні
      В тихій нестямі,
      В п’яному шалі.

      Та не посмію переступити
      Межі умовні і безумовні –
      Очі Наталі
      Повні-преповні
      Чистої віри…
      Лячно розлити!


      15.09.1997



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    438. * * *
      Хочу – не хочу...
      Перехотілось,
      Перебулося само у собі,
      Сіллю сиваською намертво в’їлось
      В м’язи ледачі і в гени слабі.
      Хочу – не хочу...
      Можу – не можу...
      Перемоглося, в поразку втекло,
      Перелилося в силу ворожу,
      В кров перемішану перетекло.
      Що ж я таке – не таке, як би треба,
      Як би хотілось і як би моглось...
      Хочеться неба й неможеться неба –
      Плачу в безсиллі.
      Регочеться хтось...



      1979



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    439. * * *
      Хтось торкнувся мого серця
      Обережно-обережно,
      І розкраяв моє серце
      Обережно-обережно,
      І поклав у серце камінь
      Обережно-обережно,
      І сказав: "Він знадобиться –
      Обережно бережи...".


      1990



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    440. * * *
      Видатні, як правило, невдатні
      Видаватись. Вдатних – видають.
      А невдатні зовсім непридатні
      До життя. Їх вдатні заклюють.
      Деяким невдатним хоч посмертно
      Крихта слави все ж перепада,
      А живим невдатникам відверто
      Невідомість в очі загляда.
      Та одне втішає: в плиннім часі
      Вдатні згинуть все ж, а видатні
      Поряд із Гомером на Парнасі
      Ще хмільні співатимуть пісні.



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    441. * * *
      Той поїзд переслідує мене,
      І навіть там, де колії немає.
      Здається, він мене наздожене
      Ось-ось... Здається, вже наздоганяє,
      Ледь-ледь мене торкаючи, штовха
      І штурхає у спину. Без упину
      Підштовхує мене – чи до гріха,
      О Господи, прости, – чи до загину...

      Нікого в тому поїзді нема,
      Заприсягнуся, хто мене не любить,
      Хто ні за що, знічев’я, задарма
      Невинну душу збурить і погубить.
      А може, в тому поїзді є ті,
      Хто любить, але я про це не знаю,
      Хто переверне все в моїм житті
      На кращий зачин – без кінця і краю?

      В тім поїзді, можливо, я сиджу?
      А може, того поїзда – немає?
      Втікаючи від привида, біжу
      Йому навстріч...
      А він – наздоганяє!




      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    442. * * *
      це б камінь скинути з душі
      на путівці розгрузлім
      аби ходили по соші
      хоч тіні давніх друзів
      і не топилися в багні
      юначих літ надії:
      мож по дорозі кам’яній
      вість благосна надійде
      бодай в оцю останню мить
      зневіри та одчаю
      душа якій не відщемить
      до радості причалить
      з душевних каменів мощу
      крізь багнища дорогу
      чужі провини сам прощу
      свої – несу до Бога



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    443. Дочка. Пошук порозуміння
      Ми справді ще не вмієм дорожити
      Малим достатком,
      Тому й не завжди
      Окрайцем вдовольняємося
      Житнім,
      Позбувшись тимчасової нужди.
      Ти часто сперечаєшся зі мною
      І тимчасових пристрастей вино
      Любов’ю називаєш неземною…
      А я ж бо прохмелився вже давно!
      Тобі смішне моє довготерпіння
      Й не зрозумілі виплески душі
      І те, що я визбирую каміння,
      Розкидане не мною,
      В спориші.
      Я непрактичний, знаю,
      І невмілий,
      І в цьому світі, може, пропаду –
      Дивак, ідеаліст зарозумілий
      В несправжнім, ідилічному саду…
      Та вже себе змінити я не можу,
      І ти про це, будь ласка, не проси –
      В усі часи шукав я правду, Божу
      І ласку Божу мав у всі часи.
      Ти виросла на грані тьми і світла,
      Твоя душа двоїлася,
      Та вже
      Прокинулась вона,
      Своїм заквітла,
      Відторгуючи темне все,
      Чуже.
      Тремтить рука твоя в моїх долонях:
      Кров до крові озвалася на мить…
      Ти чуєш, доню – сонячний мій сонях,
      Як все твоє щемке й мені щемить?


      2000



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    444. * * *
      Спасибі за посмішку
      Й чашечку кави.
      За добрі сестринські слова!
      Посиджу з тобою,
      Забувши про справи,
      Про все, що мене із сідла
      Вибива.
      Свої почуття приховаю
      За жарти
      Відверто невдалі,
      І все ж….
      Ми граєм обоє,
      Відкривши всі карти, –
      Я вірю у виграш,
      Ти програшу ждеш.
      Які ж твої руки тремкі
      Й полохливі,
      Які обережні вуста!
      Ми знаємо вже,
      Що обоє щасливі,
      Та час
      Говорити про це
      Не настав…


      07.12.1997



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    445. Капличка в Луциківці
      На узвишші-узліссі-узбіччі
      Ледь міріє – така невеличка,
      Чи й доречна в негречнім сторіччі –
      Пріснопам’яті скромна капличка.

      В цім краю, де ніяких видовищ,
      Лиш на Божу надіються поміч…
      Ефіопський кумир Булатович,
      Одинокий монах Булатович,
      Убієнний затим Булатович –
      Жертва ленінських злих побойовищ.
      Він полишив науку і битву,
      Відступився від слави і трону
      І творив покаянну молитву,
      І хрестився на неба ікону.

      Ті недолюдки, звісно ж, не знали.
      Та сокира, звичайно ж, не знала…
      Задля зиску людину вбивали,
      А сокира… та просто рубала.

      Загубився і слід від могили
      В історичній
      безпам’ятства
      товщі…
      А коли «чорнокопи» відрили –
      Всім нетлінні відкрилися мощі!

      Палець (ніби живий) приховали,
      Як святиню для Божої пастви…
      Тіло ж просто «поповичі» вкрали,
      Булатовичу щоб не «пропасти».

      Ошелешені луциківчани
      Покричали на «мирному сході»,
      Та похрипли і геть замовчали,
      Не почуті в хрещенім народі.

      Поховались – хто в полі, хто в хаті,
      Хто в могилі, бо ж правди немає,
      А в Московському патріархаті –
      Світла радість: святих прибуває!

      Приголомшені луциківчани
      Пожурились, – а це їм у звичку, –
      Поминальні пригубили чарки
      І… звели по святому капличку.

      На узвишші, узліссі, узбіччі
      Лише палець (і то, знай, умовно)
      Ще живе у капличнім затишші
      Тимчасово, незримо, безкровно…
      Я в капличці затеплюю свічку,
      Безсловесно молюсь на порозі,
      І в низинну міліючу річку
      Із узвишшя течуть мої сльози.


      2005



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    446. * * *
      … пройдусь по Кучерівці,
      Де від падолисту все рябе.
      Лагідно погладжу по голівці
      Всесвітом забутого себе:
      "Будуть з тебе люди, не журися, –
      Сам собі довірливо збрешу, –
      Тільки ж зайченям не загубися
      В нетрях лопухів і споришу!".
      Заховалась, бачу, за ворота
      Вже не наша хата,
      Вже не та,
      Де свята бабусина скорбота
      Няньчила малі мої літа.
      Хай живуть чужі та незнайомі
      Без гріха тяжкого на душі –
      Зляканому зайчику-сіромі
      Нічого робити в спориші!
      Кроку не притишую…
      На плівці –
      Чи сльоза, чи крапля дощова…
      В рідному селі, на Кучерівці,
      Всоте вже сивіє голова.


      1995



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    447. * * *
      Рятівною соломинкою
      Ти завше була для мене –
      Золотою соломинкою
      В каламутнім вирі –
      Поезіє!


      1998



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    448. * * *
      Собаки гавкають,
      А каравани йдуть,
      Ідуть і йдуть,
      Зникають за барханами –
      Осмислена й доцільна їхня путь.
      Собаки ж… побіжать за караванами
      В надії, що хоч кістку подадуть.

      1998



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    449. Самоідентифікація
      Не претендую на "салямі"
      Чи "івасі", тож не просю…

      Я син села, а всі селяни
      Домашню люблять ковбасу,
      Бо – патріоти! Чужиною
      Ми не захоплюємось, ні…

      Я все своє ношу з собою,
      Весь український світ – в мені.
      В моїй торбині – кусень сала,
      І цибулина, й хліба шмат,
      І пляшку доленька поклала
      Туди – згодиться ж бо для свят!


      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    450. * * *
      …і тиха мова
      в якій трикрапка важить більше слова
      звучить у глибині душі моєї…
      …сльоза дощинки на вишневім глеї
      мов павза красномовна…
      …на струні
      напружено-тонкої павутинки
      завис листок і кольорів відтінки
      заграли в спектрі…
      …сосни ясени
      своїх птахів у вирій відпустили
      і гнізда запечалились…
      …остигли
      жаркі жоржини – літепла нема…
      …уже й зима з близького зарубіжжя! –
      погрожує…
      …а в мене того збіжжя! –
      так зубожів що Божечку ж ти мій
      хоч божеволій…


      1998



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    451. * * *
      Весна українська зів’яла й пригасла,
      спалилась дощенту від літньої спеки…
      Мороз прихопив помаранчеві гасла,
      й дочасно у вирій зібрались лелеки –
      без галасу, тихо… На обрії ж лихо
      осінньо-зимове погрожує квітам
      останнім, печальним… зачаєно-тихо
      душа попрощалася з літом і світом…
      Не треба будити – нехай засинає,
      нехай переходить свої рубікони,
      у вимірах інших, за іншим Сінаєм
      шукає, зневірена, інші ікони.


      2006



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    452. Втрачена дорога
      Я сторопів: за поворотом
      Нема дороги – лиш рілля,
      Що з осені полита потом,
      А навесні рясним осотом
      Поросла, пусткою гуля!..
      Та як же так – нема дороги
      В моє минуле, й зокрема
      В сирітський рай,
      Такий убогий,
      Що в нім ніякої спромоги
      Щасливим чутися – нема?!
      Я вже не знаю – серце маю
      Чи грудку болю кам’яну,
      Порослу мохом... Що шукаю
      В пустелі втраченого краю,
      Куди свій камінь зажбурну?!


      2005



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    453. * * *
      Лечу й лечу не в тому літаку,
      І жоден аеродром
      Літак цей не приймає…
      Невже ніде й місциночки немає,
      Де можна приземлитись босяку?!


      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    454. * * *
      Над Уманню – осіння блякла синь,
      Жовтневим променем ледь-ледь зігріта.
      На висоті пташиних голосінь,
      Мов срібне пасмо бабиного літа,
      Слід реактивного поволі розтає...
      До ніг припали трави й чорнобривці...
      А сам літак у шапці-невидимці –
      Його не видно, але він десь є.

      Над Уманню схиляються віки
      Деревами Софіївського парку:
      Дуби іще тримають літню марку,
      А клени вже обтрушують листки.
      Верба все нижче гілля нахиля,
      Ледь-ледь іскріють відпалалі вишні –
      Стоять такі засмучено-принишклі,
      Мов нетутешні, мов не звідсіля.

      Ми – в парку, над яким осіння синь,
      Сонливе сонце і пташині кличі,
      І кожен з нас багатшим став утричі,
      Хоча ніхто нічого не просив
      У сивої природи. Просто ми,
      Відчутим і побаченим зігріті,
      Забули, що народжені людьми,
      І в реактивно-атомнім столітті
      Змахнули журавлиними крильми.


      1982



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    455. * * *
      Ходили ми по листопаду
      в Позагайдар’ї восени,
      а в бур’янах плелись позаду
      колишні зради, і вони
      псували настрій... Ніжна Маша,
      що нижча трав, тихіша вод,
      казала: "Ця пригода наша
      лишень під’южує народ
      гайдарський злісно пліткувати
      про наш перелюб, а мій брат,
      щоб ці плітки ліквідувати,
      хова під стріху автомат...
      На Кірова любовне ложе
      без тебе, Йваночку, пусте,
      а лоно тужиться й не може
      вагітним стати; не росте
      живіт холодний...".
      Дуже скоро
      після жовтневих, мабуть, свят
      я під столітнім осокором
      Ільків націлю автомат
      на Машу бідну. Розстріляю
      її стозраджену любов
      і на Луганськ покутиляю
      писати нариси ізнов
      на теми високоморальні,
      про ідеальний комсомол,
      брехати вірші геніальні
      і грати з друзями в футбол.
      Я сам себе тоді і зрадив,
      і долю Маші зіпсував,
      був, прилюбив її, і знадив,
      і привселюдно обібрав.
      А пригайдарські злі мамаші
      і бабусенції старі
      шиплять: "Пішов он хахаль Маші,
      щоб десь втопити зло в добрі...".


      2010




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    456. За мотивами "Слова про Ігорів похід"
      Путні вітри поженуть нас до Глухова
      через путивльські фортечні вали...
      Слухай, зозуле з мобільної слухавки,
      вовче виття з ковили!

      Не здоженуть нас ганебно-безславні –
      ось уже Ворскла, і Псло, і Сула...
      Що ж бо ми скажемо Ярославні,
      гейби щаслива була?!

      Ігор, позбувшись полонного іга,
      десь партизанить в гірких полинах,
      баба-яга в його радницях біга,
      пестить ночами жона кам’яна...

      Глухо копитить дорога на Глухів
      по Білопіллю і по Ворожбі –
      масу пліток неспростовних і "слухів"
      ми веземо, Ярославно, тобі.

      Ми ж бо не винні, що в княжих столицях
      п’яні князі зворохобили Русь,
      а на Печерську собаки і гицелі
      кості гризуть –
      чути здалеку: хрусь!

      2006



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    457. * * *
      Об’єднає народ
      лиш ненависть до влади,
      де що ліві, що праві –
      поєднані підлою змовою,
      де в осквернених стінах
      морозомерзотної Ради
      зневажають права і закони
      бандитською мовою!
      Далі буде що буде:
      прокляття впаде на руїни
      не тієї, прадавньої –
      нашої рідної Трої,
      й запалає вогненно-кривава зоря
      України,
      і не влежать в могилах –
      повстануть! –
      народні герої.

      2006



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    458. Моєму штатному хулителю
      Не кип’ятись і воду злий!
      Своїм походженням і зростом
      Не вийшов я... Але непросто
      Мене дістати... Низовий,
      Я верховому дати можу
      Прочухана – з коня стягну
      Й боки зманіжені намну,
      На двічі ребра перемножу.

      Це, так би мовити, пролог...
      Ні з ким я битися не буду,
      Ні позиватися до суду,
      Ні вести мирний діалог.
      Доволі з мене щирих слів,
      Відверто сказаних прилюдно
      Й розтиражованих повсюдно,
      Де ти ославитись поспів.

      Ти на чужім хотів горбу
      До раю впхатись,
      Ще не вмерши, –
      Таких ми бачили,
      Й не вперше
      Їх затавровуєм "табу".
      Табу – на вихід і на вхід,
      Табу – на хочу і не хочу,
      На місію псевдопророчу
      І послідовний слів послід.

      Я не скасую ці "табу"
      Анізаякої нагоди –
      За будь-якої ти погоди
      Тягни з "табу" життя гарбу!

      А я ніколи, як завжди,
      В голодомори й холокости,
      Не побоюся ні корости,
      Ні будь-якої ще біди;
      Ні лободи в піснім борщі,
      Ні слова підлого якого...

      Коріння роду низового
      Вгруза все глибше по дощі!


      2005



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    459. * * *
      Вистукує потяг:
      До-до-му, до-до-му,
      Де довго-предовго не був –
      Аж забув
      Дорогу,
      Дорогу таку
      Стовідому,
      Стотоптану мною,
      Якою відбув
      У невідь і невість,
      В незвіданість долі…
      Коли ж то було і куди відпливло?!
      Відмерли тополі.
      Відтерпнули болі.
      Доволі журитись!
      Я їду в село…
      … Шурхочуть колеса –
      Шершава бетонка
      Під шини машини покірно ляга,
      І жайвір у небі виспівує тонко,
      Радіти душі моїй допомага.


      2003



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    460. Умовна епітафія на умовній могилі
      Тут (умовно) почили в Бозі
      Ті, хто вмер у далекій дорозі,
      Хто спіткнувся востаннє на ріднім порозі
      Чи в сльозі утопивсь на тріскучім січневім морозі.
      Тут (умовно) лежать у сплетінні корінь осокорів
      Жертви трьох українських спланованих голодоморів,
      Несвідомі геройства (бо з примусу) скромні герої:
      І забутої Першої світової,
      І болючої Другої, що не забута
      І донині, бо ще не настала спокута
      Винуватців кривавої бійні -
      Не спокійні покійні!

      Тут мовчать мої предки, на смерть розкуркулені,
      І бійці революції, Леніним підло обдурені,
      Серед них і мій батько - партієць нездалий,
      Десь без вісті пропалий і прахом прокляття припалий…

      Тут (умовно) безмовно (насправді немає могили!)
      В невимовних стражданнях і муках навіки спочили
      Повносилі іще...



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    461. * * *

      Якби ж не пудова авоська
      І торба – аршин на аршин –
      Була б ти, їй-богу,
      Венера Мілоська,
      І жоден би смертний тебе не прикоськав,
      І нелюб до шлюбу тебе не зманив ні один!
      Венера ж Мілоська –
      Красуня безрука,
      Яку не страшить ні печаль, ні розлука,
      З якої нізащо ніхто ні за що не спита:
      В очах – не прочитана мука,
      Заціплені з болю вуста…


      2000



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    462. * * *
      Запрошуєш у гості,
      А сама
      Мудруєш, певне:
      «Ні, таки не прийде, –
      Вчепилася руками обома
      За нього доля;
      Висмоктали прийми
      Із нього відчайдушність;
      І трьома
      Вузлами –
      Із простісінької примхи –
      Світ зав’язали;
      В бідного нема
      Ні гордості, ні гонору, ні пихи…»

      Горохом від стіни – твої слова
      І всі твої лукаві мудрування…
      Себе я й справді втратив для кохання,
      Та на реванш не втратив ще права!
      Таки – прийду.
      Слова знайду такі,
      Яких тобі іще не говорили,
      І залишки розтраченої сили
      Вкладу в обійми щирі та палкі.


      2001



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    463. * * *
      Живу -
      Ніхто не знає,
      Як
      Часом бідую
      І чим знедолених собак
      З руки годую.
      Живу сутужно я,
      Однак
      Свободу маю
      І на всіляких посіпак
      Часу не гаю;
      Нехай отримують вони
      Чини-відзнаки
      Із рук нового "старшини"!
      Мої ж собаки -
      Не руколизи:
      Я для них
      Близький,
      Неначе
      Порід із ними я одних -
      Порід собачих
      З відтінком людяності...
      Ми,
      Худі, приблудні,
      Стаємо трішечки людьми
      В часи безлюдні.
      І то не вигадка,
      Не міт -
      Добра ознака:
      На нас утримується світ,
      На нас -
      Собаках!


      2001



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    464. * * *
      І все ж на цвинтар я привів
      Свою стражденну душу
      Покаянну,
      Провів її стежками між ровів
      І пагорбів,
      Приморену, аж п’яну.
      Під кущиками глоду примостив:
      Оговтайся, мовляв, запекла душе,
      Нехай усе,
      Що я тобі простив,
      Сувора пам’ять знову розворушить.
      Ось тут лежить весь прарід мій і рід –
      Козак чубатий і чумак смаглявий,
      І той "куркуль",
      Що рід на перевід
      Прирік своїм багатством –
      Мозолями.
      Лежать отут комуни вічний раб
      І щирий більшовицький посіпака…
      І я сюди прийшов,
      Бо вже заслаб,
      Бо вже в очах – мигтить осіння мряка.
      Та не вмирати буду я,
      О ні! –
      Мені ще рано,
      Та й не маю права
      Відходити у вічність:
      На мені,
      Мов хрест важкий,
      Знесилена держава
      Тримається ледь-ледь…
      Якщо впаду,
      То і вона впаде у прірву смерті.
      Комусь же треба в нашому роду
      Своїм хребтом руїну цю підперти!
      ...Пора – вже мій автобус підійшов,
      Мов самовар, кипить,
      Аж википає.
      Та липне так земля до підошов –
      Із цвинтаря
      У світ
      Не відпускає!



      1997



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    465. * * *
      Ну що ж, моя любове неземна,
      Можливо, справді треба повертатись
      На землю
      І земною вдовольнятись,
      Буденною до крапельки, до дна
      Любов’ю…
      Може, грішниця одна,
      Уже немолода, не янголиця –
      Домашня, прозаїчна молодиця –
      Дві самоти обіймами з’єдна
      В подобу щастя…
      Мабуть, небеса
      Вже не для мене –
      Я закоренілий
      Землянин,
      І язик мій занімілий
      Не в змозі «вишивати» словеса
      На рушнику реальності…
      Хто зна,
      Хто істини пробудження приспішить:
      Яка любов людину більше тішить –
      Земна і зимна?
      Жарконеземна?


      1995




      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    466. * * *
      Жодна з тих, неземних, як здавалося, і неповторних,
      Як вважалось колись мені, іспит не склала простий
      На любов кольорову і вірність пісенну… І все ж я
      Всіх простив, відпустивши, бо воля для них – над усе.

      Дав себе приручити одній лиш єдиній уяві
      Про земний ідеал, що не втілений досі ніким, –
      Він зі мною завжди, всі недоліки в ньому і вади
      Визнаю і приймаю, і дякую долі за це.


      2006



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    467. * * *
      Не розсипайте бісер слів
      Перед усміхненими щиро
      Данайцями!
      Нехай із миром,
      Насолодившись щедрим пиром,
      Сідлають знов своїх ослів
      І жар захмелених голів
      Везуть додому, наче вирок
      Вже остаточний.
      А дари -
      На вогнище!
      Вони ж бо варті
      Згоріти в очищальній ватрі,
      А попіл - попіл на вітри,
      На швидкойдучі крутохвилі,
      На кості ворога в могилі,
      На груди висхлі та безсилі
      Сусідки - "старшої сестри"!
      Не розсипайте бісер сліз -
      То ж найкоштовніші перлини,
      Не пригортайте жар калини
      До обезкровлених беріз,
      Проливши гіркоту кровини
      На історичний білий зріз!


      2000



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    468. * * *
      Промиготів, неначе зайчик сонячний.
      Розбився келих мій – вино розлито…
      Пусте, що завтра буде, а сьогодні ще
      Для нас, кохана, тчеться наше літо.

      Заосенілий світ заполонить зіниці нам –
      Хіба ми встигнемо посіять жито?!
      Лошатко споминів копитцем в серце хвицяє…
      Вино розлито – келих мій розбито...



      2003




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    469. * * *
      Запізніла любов
      Підійшла і зухвало сказала:
      «Я нарешті тебе
      На краєчку зневіри дістала,
      Захопила зненацька
      Й тепер уже не пожалію –
      Неподільно тобою
      Одна володіти волію».
      О, жорстока любове!
      А я ж бо в осінню негоду,
      Свою битву програвши,
      Здобув довгождану свободу
      Й рівновагу душі,
      І можливість гріхи відмолити,
      І нікого,
      Крім Бога,
      До смерті уже не любити.
      Що ж ти робиш зі мною,
      Пекельно-прекрасна чужинко,
      Не моя забаганко,
      Не – мамо, не – сестро, не – жінко, –
      Я втрачаю себе
      За межею можливої втрати,
      Мимоволі радіючи
      Праву востаннє втрачати?!







      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    470. ЗВОРУШЛИВЕ

      Моєю ти музою будеш?
      Серденько своє перетрудиш!

      Рахуба, морока, обуза –
      Мої передзимні літа:
      Забула ім’я своє муза
      І зветься тепер – самота.
      Прихильна вона і терпляча,
      Присутністю не дошкуля –
      Мене її вірність собача
      Зворушує і звеселя;
      Дружина моя і коханка,
      Свобода моя і полон –
      Найменша моя забаганка
      Для неї – найвищий закон…
      Ніяка вона не панянка
      В сліпучому сяйві прикрас –
      Звичайна забідкана нянька
      Для мене у будь-який час!

      Серденько своє перетрудиш –
      Розлюбиш, зневажиш, осудиш…


      2003



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    471. * * *
      Чи осінь, чи старість, чи просто утома
      І тіла, і духу – одна лиш задума
      Іще не втомилась. Сидиться удома,
      Як досі ніколи. Тягучі, мов гума,
      Хвилини, години – доба за добою
      Минає невічність. А вічність, відомо,
      Поняття умовне… Прости мені, втомо,
      Що я не опікувавсь досі тобою!
      Тепер намагаюсь прогаяні миті
      Осмислити заднім числом і для звіту
      Підбити всі підсумки втрат сумовиті,
      Віддавши належне минулому літу.
      Ніхто не засудить за втрати до страти,
      За згоди-догоди не дасть нагороди,
      Тож тішить і гріє прихильність природи
      І повна нездатність повторно втрачати.


      2006



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    472. ОСІННІЙ МАЖОР


      Дерева самоспалюються.
      Буйний
      Вогонь
      Збирає дорогі пожертви.
      Дерева ладні згарячу померти
      На знак протесту
      проти сірих буднів.
      Я так вам заздрю, бунтівні дерева,
      Й за вашу долю зовсім
      не хвилююся:
      Я знаю:
      Ваші жертви не даремні –
      За ними ж бо
      зелена революція!
      Дерева самоспалюються.
      Плаче
      Над ними небо
      Жалісно-імлисте.
      А я сміюсь
      Зухвало так,
      Неначе
      Я – дерево
      в розвогненому
      листі!


      1971



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    473. Взаємини

      1
      Мене цькують уже свої –
      Не глитаї чи бюрократи –
      Сучасні брути і пілати
      З літературної сім’ї.
      Мене обпльовують свої.
      За що – напевне буду знати,
      Бо не зуміють приховати
      Хулу від мене холуї.
      Вже зворохобились рої
      Пліток і наклепів...
      Де ж взяти
      Снаги і сили,
      Щоб здолати
      Всіх друзів-недругів моїх?


      2
      Яка ж брехлива тріскотня
      Зчинилася у нашій хаті!
      Брехня тріскуча – блекотня
      Сучасних брутів і пілатів.
      Ще й не розвидніло, зрання –
      Напохваті такі завзяті,
      Затяті наклепи!
      Хрипаті,
      Закляті крики вороння
      І гайвороння...
      Цього дня
      Я почуваюсь, як на святі
      Убивства –
      Очі розіп’яті
      І хмара сонце заслоня.


      3
      Чого ж бо варта ця бридня,
      Оці злозаздрісні “дебати”?
      Чому вас, брути і пілати,
      Ніхто й ніщо не зупиня
      У вашій підлості?
      Свиня –
      І та порядніша.
      Не знати:
      Свиня – свиня,
      Чи ви, пілати
      І брути, – свинська чортівня?
      А взагалі ж бо – все фігня
      І маячня, якщо сказати
      Відверто. Хочеться начхати
      На гайвороння й вороння!



      1997




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    474. Ранок
      Вслід за дощем пройшовся по росі,
      Позолотивши сонцем вуса сиві…
      Це ж гріх який – в божественній красі
      Задумувати вчинки некрасиві!


      22.07.2008



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    475. ТРИПТИХ КОХАННЯ


      1
      І треба ж отак негадано,
      І треба ж так несподівано:
      Кораблик мого захоплення
      В очах твоїх загубивсь!

      Куди ж ти поплив, кораблику,
      Куди ж ти отак, без компаса,
      Без повного віри паруса –
      По морю чужих сподівань?!

      2
      Любов, як радісна сльоза,
      Як ранішня росинка,
      Яку троянда колиса,
      Допоки не розсипле.

      А зійде сонце – і зіп'є:
      Ані сліда, ні мітки…
      А зайде сонце – й знову є
      Роса в долонях квітки!

      3
      До мудрих сивин
      Буду наївним хлопчиком,
      Дивуватимусь зеленому пуп'янкові,
      З якого ось зараз
      Випурхне квітка,
      А з квітки – яблуко викотиться,
      І в ньому,
      Такому маленькому, –
      Така велика спокуса!



      1971



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    476. * * *
      Ще не помер,
      А вже лечу
      По витяжній трубі
      В сліпуче сяйво
      І кричу,
      Та ні, шепчу собі:
      "Ще не помер...
      За що ж мені
      Даровано політ
      В такій сліпучій сяйвині
      В такий – інакший – світ?".

      І чую відповідь:
      "Лети,
      Нічого не питай –
      Пожив доволі в пеклі ти,
      Щоб заслужити рай...".

      "Невже я житиму в раю?" –
      Радію, мов дитя,
      Ві сні,
      Бо в рідному краю
      Не жив я до пуття.

      ... Так, це був сон.
      Я не помер.
      Прокинувся – живий.
      "Як жити будемо тепер,
      Сердего Низовий?!

      Немає відповіді –
      Я
      Не знаю, що сказать...
      У небі сонечко сія –
      Господня благодать.
      На сміттєзвалищі старці
      Вишукують пожив,
      І вкупі з ними – горобці
      Цвірінькають "Жив-жив!".

      "Жив-жив, – і я собі кажу, –
      А значить, не помер,
      Хоч перейшов давно межу
      Бідак-пенсіонер...
      Мо', й до тепла ще доживу
      На цім краю труби,
      Де рай побачу наяву"...

      Якби ж, якби, якби!..


      2003



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    477. Крізь марево літ
      В білій льолі січневих снігів
      (а манишка –
      з сизо-срібного інею)
      я народився в підпіллі,
      що було колись льохом...

      Земля під снігами принишкла.
      Загубив свою лінію
      обрій в густій заметілі.
      Ні стежок, ні доріг від села до села
      (ані звуку
      в наше темне підпілля
      іззовні не долинало) –
      тиша перед Різдвом...

      Породілля,
      відтерпівши муку,
      під кожухом заснула.
      У Всесвіті все засинало.
      В білій льолі снігів
      (сорок другому січню
      у двадцятім столітті
      в льоху не сиділось)
      я кричав,
      я благав
      мою маму, пречисту і вічну,
      щоб дала молока, –
      та його не було...
      десь поділось...

      Не було молока найбілішого
      (в білому світі –
      почорніла матуся)...
      Я виживу з Божої ласки.

      Я з біди-лободи –
      вже різдвяні зірки мені світять –
      доживу до тепла,
      перемігши всесвітні поразки!
      Сироту не жаліли ні голод, ні мор,
      ні держава –
      все життя я прожив
      (молока – не любив)
      сиротою,
      що не знає батьків,
      що не має ніякого права
      звати землю батьків,
      що забрала їх в мене,
      святою...

      Святотатствую, може.
      Але я інакше не можу.
      Я, можливо, колись відмолю
      всі гріхи наболілі
      (скоро знову – Різдво)...
      Що ж я знову тривожу
      тіні мертвих?!

      ...Сніги, ніби савани, білі...


      2003




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    478. У витоках Сули
      Змаліло все, знікчемилось потроху
      за півстоліття – де мені знайти
      бодай би напівнатяк на епоху
      колишньої первинності й цноти?

      Пейзаж змінився – висохли джерела;
      сади всихають; витекла Сула;
      на вербах загніздилася омела,
      лелек зі світу білого звела…

      В пустир перетворився давній цвинтар
      (голодоморів, кажуть, не було),
      поділись десь могили працьовитих
      дідів моїх і прадідів…
      Змело
      вітрами,
      що гули несамовито
      з усіх усюд…
      Як боляче мені
      спостерігати цей блюзнірський виторг
      комуно-ярмаркової брехні!

      Після війни – фізичної руїни –
      душа села живою ще була
      і вірила в щасливі переміни,
      і ставила добро повище зла.
      А нині – навпаки:
      занепадає
      все те,
      що Україну берегло
      в моїм краю прабатьківськім…
      За Дантом –
      всі кола пекла
      перейшло
      село!

      "Могил нема. Могили повтікали…"
      Я вірші Вінграновського любив:
      вони мені прозоро натякали
      про велич проминущої доби
      й ганьбу сучасну нашу…

      Я з роками
      прозрів,
      і з себе вицідив раба,
      зіпхнув з душі важкий замшілий камінь
      і зняв ярмо із власного горба…

      Могил нема… І пам’яті не стане,
      як без джерел Сули вже не стає…
      А там, гляди, північні вітрюгани
      зметуть з лиця землі й село моє…
      Вже хуторів нема у Верхосуллі…
      Вже й Кучерівка пусткою стає…
      Брехнею похлинулися зозулі –
      і жодна з них мені вже не кує…


      2006





      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    479. * * *
      Ми з мосту дерев’яного стрибали
      В блакитний вир. Було це по війні.
      Тепер Сули немає – поховали.
      Зостались лише багнища одні.

      Чого ми за життя не хоронили?!
      Минуле. Власну совість. Каяття.
      Ми розривали пращурів могили
      І крали у нащадків майбуття.

      А нині – не поховані, не вбиті –
      Блукаємо по цвинтарю села,
      Такі сердиті, аж несамовиті,
      На долю: все дала – і відняла!


      2005



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    480. * * *
      І спокута свята...

      Не карайте ж мене після того,
      Як уперше в житті
      Я навколішки став перед Богом
      І відверто зізнався
      У всьому, що скоїв свідомо
      Й несвідомо вчинив –
      Я покаявся щиро у всьому!

      І спокута свята...

      Не прошу в нагороду я свята...
      Просвітління моє запізніле –
      Найвища відплата
      За спокуту святу,
      За прозріння,
      За істину Божу...

      Більш нічого не хочу,
      Нічим я вас не потривожу.


      2004



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    481. Свято Трійці, або Зелена неділя

      Хатні стіни крейдою, а долівку глиною
      мазала бабуся звечора у п’ятницю,
      вішала на покуті кетяги калинові,
      клала під іконою чебреці та яглицю.

      А в суботу зрана до Сули за Аїром,
      за татарським зіллям, лепехою прозваним,
      босоногі спринтери й чорномазі стайєри
      мчалися ординцями в прохолоду й прозелень.

      Лепехою встелена вся підлога глиняна,
      піч стара хизується білою сорочкою,
      всі домашні в чистому, що пропахло скринею,
      всілись до картопельки з диво-огірочками.

      Зжовклі фотографії в потемнілих рамочках,
      незнайомі посмішки – мамина і таткова,
      що мені привиділись лиш на мить отамечки,
      в полі, поза хатою, за ставком, за кладкою...


      2010



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 6.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    482. Гіпертонічний криз
      Всю ніч мені дощило. Недарма
      Я борщ варив. А в голові варилось
      Таке, чому і назви ще нема,
      І, зрештою, на дощ перетворилось.

      Розвиднілось під ранок в голові –
      Дощ народив полегшення, що з болем
      І плачем хлюпотнуло по траві
      Пунктирами, зигзагами і колом.

      Росою випадав пекучий щем,
      Утворював розбурхані потоки,
      І плив мій стіл письмовий під дощем,
      Долаючи підступні замороки…


      18.07.2008



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    483. Вдовина вірність
      Його немає. Він помер...
      Сама його і хоронила.
      Вже всі забули дотепер,
      В якім краю його могила.

      І родова всихає віть –
      Хоч клич опівночі мужчину
      Зі сторони... Але ж стоїть
      Постійним стражем біля тину!

      В тумані тане сивий дим,
      А жеврінь козячої ніжки
      Відлякує, як і завжди,
      Гріховні сни від її ліжка.


      2007



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    484. * * *
      Система? Так. Але не лиш вона
      Вбивала Стуса -
      А й суспільство навіть,
      Яке сьогодні тінь поета славить,
      Іще не усвідомивши сповна
      Поета в плоті та живій кровІ...
      Карається само? Когось карає
      За злочин цей, що виміру не знає?
      Чи ожили для каяття живі?
      Система працювала. Люди в ній
      Розподілялись на катів і жертви,
      Всі інші, що боялися померти,
      Текли, куди поверне плин подій.
      Вмивали руки "генії доби"
      Й "співці епохи"... Нині при мандатах
      Себе посміли числити в солдатах
      Чужої - не своєї боротьби.
      Мовчали б краще! З їхньої руки,
      З їх мовчазної згоди вбили Стуса...
      Прославитись - яка ж бо то спокуса
      Для вас, мерзенні ви медведчуки!
      Не скоро ще з нас витече олжа
      Іржею крові - справа Василева
      Випереджає нас,
      І кроні древа
      Поезії його
      Ще заважа
      Вкраїнське небо:
      Штучно до землі
      Придавлене воно;
      Нема ще Бога
      В тім небі;
      Наша праведна дорога
      Ще топчеться в багні брехні,
      В імлі!
      А Стус - давно за обрієм.
      За ним
      Встигатимуть хіба що наші внуки.

      Тож каймося. Не умиваймо руки.
      Не спекулюймо образом святим.


      15.05.2003



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    485. Кепський настрій
      І знов збирається на дощ –
      Така погода вередлива
      Посеред літа!
      Вбивча злива
      От-от крізь хмуру хмари товщ
      Прорветься,
      Ринеться в галоп,
      Порве загати, шлюзи, ринви –
      По всій землі невтримно рине
      Незапланований потоп!
      Потопить паростки надій
      На розквіт краю і країни,
      Й нічого, окрім кураїни,
      Не вродить в Марківці моїй,
      Що на Сулі...
      І в цім краю,
      Де я до краю доживаю,
      Також не буде урожаю,
      Щоб душу радував мою.
      Й почне свої права качать
      Кучматий хтось
      Із кущів хмарних,
      І я всіх парних і непарних
      Не зможу вже порятувать;
      І я, задрипаний стратег
      І недорікуватий тактик,
      Не зможу вирядить ковчег
      До араратівських галактик...


      2004



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    486. * * *
      Чаєпиття з тобою – насолода,
      Одна з найвищих: навіть захмелів
      Я від очей твоїх і щирих слів...
      Якби ж частіш траплялася нагода
      Для зустрічі – життя б не пожалів!

      Твоя – не змалювати навіть – врода,
      Немов суцвіття з багатьох полів,
      Де я розкошувати би волів,
      Для мене справжнє свято – не пригода...
      На тебе сам Господь мені звелів
      Молитися...


      2003




      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    487. * * *
      І жодної дощинки в хмарі.
      Дощенту спалена трава.
      І навіть лілія в Айдарі
      Від спеки чашечку хова.

      А ми гойдаємось у човні
      В зеленій хащі ситнягів,
      І наші прагнення любовні
      Ще не прорвали берегів.

      Воно, звичайно, надто жарко,
      Аж сліпить променів спіраль,
      А ще до всього ти – школярка,
      А я одружений, на жаль.


      2003



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    488. * * *
      У найтихішім сватівськім готелі,
      В самотині, заглиблено-нічній,
      Лежу на нерозібраній постелі
      Й розмотую думок тугий сувій.
      Мене цілком влаштовує самотність,
      Зігріта чаєм, - відчай десь пощез, -
      Пригнічує хібащо незворотність
      Колишніх ювілеїв та імпрез
      В готельнім ресторані... Вечорами
      Тут все гуло від тостів і промов,
      А після всього поміж номерами
      Готелю
      Босоножила любов
      Навшпинечки... Вслухаюсь в тишу ночі:
      Ні шереху, ні пошепту - давно
      Скінчилось найцікавіше кіно,
      І сон склепив слізьми налляті очі.
      Воно б на мить дещицю відтворити
      І повторити стрічечку одну,
      Але ж... часи такі: за все платити
      Годиться непідйомну вже ціну.
      Сюди - три кроки. І туди - три кроки.
      А в молодість ворота - на замку.
      Все камерне, як в камері. Мороки -
      Ніякої. Самотньо козаку...


      2004



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    489. Оди з нагоди
      В.Ф. Януковичу

      Мабуть, складатиму оди з нагоди
      інавгурації... Різні народи
      будуть вітати мене
      з радісним днем!

      Словом натхненним вельми азартно
      вже привітав мене душка-Азаров,
      нині я з вами жду телеграми
      і від Медведєва, і від Обами.

      Будуть вітати і "білі", й "червоні"
      ваше сидіння на київськім троні,
      заздрити будуть тунгус і калмик,
      в місце інтимне запхнувши язик...



      Пані Ганні

      А ще складу я оду пані Гані,
      яку частенько на телеекрані
      з єхидною усмішечкою бачу,
      зворушуюсь від цього, ледь не плачу.
      О панно Ганно, в зрадженому Львові
      не люблять вас. Та будьте ви здорові
      при троні свого любого патрона,
      недомадонна, звісно, а матрона,
      матрьошка, по-російськи, в серцевині
      пустопорожня, з міткою на спині
      "не наша"... Не печальтеся, одначе:
      хто вас не любить, той іще поплаче!



      Землякові

      Для Ющенка - одна-єдина фраза:
      "Він сам себе своїм лайном обмазав!".



      2010



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    490. * * *
      Ніяк ми не поділимо свої
      обов"язки - заваджують амбіції, -
      новітні "палії" і "колії"
      над створенням примари-коаліції
      колінця витинають...
      Холуї
      московської -
      до всього -
      "опозиції"!


      2006



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    491. * * *
      Я сам собі і партія, і блок
      опозиційний - маю всі засади
      критикувати вади трьох гілок
      цієї одностовбурної влади.

      Я - змій на цьому дереві,
      зумій
      мене переловчить, немудра владо:
      ручним не стану голубом -
      я змій,
      якого не зробити підлим гадом!


      2006



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    492. * * *
      Така вродлива і така самотня!
      Темнішає очей її безодня,
      Досвідчених відлякує мужчин –
      Не зважився на вчинок ні один…
      І я боюсь, хоч ворухнулись вуса
      І серце стрепенулося:
      Спокуса
      В безодню ту пірнути
      Й переляк
      Вже навкулачки б’ються,
      І ніяк
      Одне одного не перекулачать…
      Безодня оживає – очі бачать
      Моє вагання,
      Явну нерішучість,
      І я читаю в них про неминучість
      Мого падіння в темряву безодні –
      Від цього не врятують сили жодні,
      Ні навіть чорна магія і біла…

      Вона сама втопити захотіла
      Мою самотність в самотині власній –
      Нехай нещасний буде,
      Та прекрасний
      Фінал оцей – очей протистояння…

      Чом пізно так приходиш ти, кохання?!


      2003



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    493. * * *
      Немов бджола до квітки,
      Я до неї
      Лечу…
      А білоцвіт – немов пурга.
      Але ж… Бджола хоч має привілеї
      І вигоду свою: нектар, перга…
      А я не маю вигоди! Я знаю
      І розумом, і серцем – наперед, –
      Що квітка не розкриється,
      Що маю
      Росу холодну пити, а не мед.
      Але не це мене печалить, квітко, –
      Ділись нектаром з іншими…
      Але ж
      Понад усе не хочу бути свідком,
      Як ти, себе роздавши, одцвітеш!


      2003



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    494. Скоробагатькам
      За бороду Бога не можуть
      вхопити,
      тож ловлять за хвіст
      бісяку –
      гріхи свої множать
      без страху...
      Відмолять у піст.

      Всього, що душа забажає,
      нахапано: їсти і пить –
      й держава їм не заважає
      в безбожжі чортячому жить.

      Мої антиподи запеклі,
      не тіштесь – на вас я плюю:
      до смерті домучуся в пеклі,
      щоб жити – без вас – у раю!


      2007



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    495. ЖУРА ЗА ЖУРАВЛЯМИ
      Знаю, в чужині за ріднокраєм
      Журяться без краю журавлі...
      Журавлі повернуться, я знаю,
      З чужини до рідної землі.

      Знаю, що у леготі розмаю
      Принесуть нам весну на крилі;
      Знаю, що і сам летіти маю
      До свого села, що на Сулі.

      Журавлину тугу відчуваю,
      Переймаю серцем їх жалі:
      Жури, жури! – чую в шумі гаю, –
      Жури, жури! – в тихій ковилі...


      2003



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    496. * * *
      Сльози краплинка бурштинова
      Спливла-скотилася з-під вій,
      І вмить відбилися у ній
      Трагічна тиша вечорова,
      Зірок золотобджолий рій,
      Мій жест різкий,
      Нещира мова,
      І вітру туга яворова
      Над річкою – в сльозі одній...

      ... Вже річка витекла в минуле
      По лепеховому багну,
      І бджолозорі геть забули
      Свою орбіту неземну...
      А я все згадую одну
      Тебе, Катрусю,
      Й серцем чулим
      Ловлю краплину бурштину
      На листі пам'яті...


      2003



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    497. МІНІАТЮРИ
      1
      В моїй нещасній стороні
      Мені судилося єдине:
      Хто народився на війні,
      Той на війні й загине!

      2
      Не хапай за хвіст лукаву славу –
      Матимеш хіба що лиш пір’їну –
      А роби маленьку добру справу,
      Пригортай до серця Україну
      В цю добу незатишно-імлаву.

      3
      Тобі у вірності й любові
      Я не клянуся, рідний краю, –
      У кожнім писаному слові
      Душі частинку я лишаю…

      4
      Я обрав застарілу тему –
      Розпинаюся на хресті…

      Видно, роки мої не ті,
      І не вписуюсь я в систему,
      Де всі грішні тепер – святі.

      5
      Пишу,
      Щоб не мовчати в самоті
      І не забути голосу
      Звучання
      Й до крапельки не витекти в мовчання
      В кінці своєї хресної путі.

      6
      Нічого вже не маю.
      Тільки слово.
      І те змаліло, втратило в ціні.
      Мовчання золоте невипадково
      Усе частіш відповіда мені.


      2001




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    498. * * *
      А мій вертеп триває і триває,
      І, як завжди, вирує череда –
      Життя кипить, допоки ще трава є
      І в криницях не висохла вода.

      А мій вертеп – найкращий із вертепів,
      Отож його повсюдно і хвалю
      За те, що стільки в ньому перетерпів,
      За те, що стільки в нім ще полюблю!


      2000



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    499. * * *
      Скаржимось на долю безголову,
      Товчемо холодну воду в ступі:
      – Чóму нашу мову писанкову
      Не вивчають негри в Гваделупі?!

      Наодинці плачемо і вкупі,
      Рідну землю носимо в торбинці,
      І сміються негри в Гваделупі
      Так, як не сміялись українці…

      Над гаями ніч гуляє глупа –
      Все бунтарське владний сон прикоськав,
      І гримить в зеніті вічна ступа,
      І літає відьма конотопська…


      2000



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    500. * * *
      а в Буськім парку сокорі
      не для сокири сотні років
      проклали борозни глибокі
      на їхній панцирній корі
      колись тебе я цілував
      під тристалітнім осокором
      якщо й забуду то не скоро
      твої ціловані слова
      а смак-оскома губ твоїх
      гарячих вуст сльозою змилась
      пора весняна відлюбилась
      на зжовкле листя випав сніг
      а на неторканім снігу
      твої сліди не відшукати
      я ж послизнувся на бігу –
      в снігу так затишно лежати


      22.09.1996



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    501. Сорок третій. Рудка
      … Шпанські вишні густо розрослися
      На руїні. Лиш надходив ранок.
      Сонцю усміхалися крізь листя
      Карі очі перезрілих шпанок.

      Нашу свіжовириту землянку
      Прикрашали соняхи й квасоля,
      Звукове мереживо серпанку
      Коники приносили із поля.

      А під вечір наша корівчина,
      Що сама на вигоні гуляла,
      Лагідними шпанськими очима
      Нас на добрі сни благословляла.

      Пижмо напинало шати пишні
      Над землею, приховавши зайве,
      І стікали кров’ю шпанські вишні
      У мертвотно-місячному сяйві.


      2001



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. * * *
      Я не знаю батьків
      І не маю батьківського спадку -
      Комуністи наділ відняли,
      А фашисти спалили хатину...

      Все життя намагаюсь
      Трудну розгадати загадку:
      Чому я, сирота,
      Так досмертно люблю Батьківщину?



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      у неї крил нема а ти
      її примушуєш літати
      над буднями кричиш лети
      лети бо ти не хочеш знати
      вона ж не птаха крил нема
      ти сам колись відтяв їй крила
      вона твоя раба німа
      така покірливо-безсила
      хіба на хлібі та воді
      та на безлюб"ї до літання
      в твоїй дрімучій бороді
      вона мов крихта від снідання
      вона сльозою ізійшла
      перетворилась на крижинку
      колись принцесою була -
      лишилась пам"яттю про жінку


      1996



      Коментарі (35)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      приголубився до тіла що не сміло
      запалати й запалити і спалить
      ледве жевріло крізь попіл животіло
      грішне тіло що не вміло ще грішить
      не наважуюсь роздмухати багаття
      бо не зможу ту пожежу погасить
      юне серце виривається з-під плаття
      хоче вилетіть - дурнесеньке - згорить!


      1996



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      моє предивне дивеня
      в такій простенькій оболонці
      неначе пролісок на сонці
      напередодні веснодня
      нехай тебе обороня
      сам Бог а божі охоронці
      тебе в небесній ополонці
      купають ніби сонценя


      1996



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      По долі моїй.
      Мов по Дикому полю,
      Гасати
      Нікому
      Повік не дозволю:
      До болю стиснуся,
      В пружину зав"юся,
      І - випрямлюсь!
      Навіть нехай і порвуся...


      1995



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Привітав мене Володя Просін
      з Днем журналіста...
      ...Як було все просто
      в юнацькі рОки:
      шпальтами газети
      ми,
      молоді, закохані поети,
      постійно марили;
      мізерний гонорар
      не витрачали на дрібний товар,
      а на вино лишень...
      Лилось рікою
      натхнення...
      Дійсність бачилась такою
      рожевою –
      це так давно було,
      води й вина багацько утекло...
      Тепер ми не старі – лиш посивілі,
      при власній думці, при суспільнім ділі,
      та не давай ні пити нам, ні їсти,
      лиш нагадай: "Ви й досі – журналісти!".



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Душа то мудра, то наївна…
      І в роздумах гублюся я:
      Моя держава – Україна,
      Чи не моя?

      А в грудні день занадто куций,
      І розум думка осіня:
      Для пролетарських революцій
      Грудневого замало дня –
      І слава Богу! Може, якось
      Все верне на круги своя –
      І ця держава змінить якість
      І стане все ж таки – моя…


      2001



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Під вікном під моїм тихо кінь заіржав –
      То приїхав з Монголії друг Суренжав...

      А невдовзі за ним під балконом моїм
      Зупинив аргамака татарин Селім...

      А затим на собак напустив переляк,
      НатиснУвши на гальма, Тадеуш, поляк...

      І небавом поповнивсь гостей моїх гурт –
      Прикотив на машині з Німеччини Курт...

      Говорив Суренжав: "Любий друже Іван,
      Вибачаюсь за все, що зробив Чингізхан!".

      І Селім дуже щиро мені говорив:
      "Мені стидно за все, що Гірей натворив!".

      І Тадеуш, поляк, обійнявши мене,
      Вибачався за гасло "Мечем і вогнем!".

      А знайомець мій, Курт, щонайбільше винивсь:
      "Проклятущий фашизм кров’ю спільною змивсь..."

      Та ніхто із-за ближнього із-за бугра
      Не приїхав чомусь до мого до двора,
      Не просив за Андрія, Івана, Петра,
      Хоч давно повинитись сусіді пора...


      2001




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      Поезія – це стиснута пружина
      Думок і почуттів твоїх, поете:
      Навіщо ти снуєш тонку дротину
      Своїх обрáз, розчарувань, зневіри
      На óбразах, позичених у когось?!



      1990



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * *
      Помиляюсь. А потім караю
      Сам себе за негідний вчинок.
      І якщо біді не зараю,
      До людей іду,
      Щоб навчили.


      1970



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. * * *
      Нікого... Один на один
      Із своєю совістю.
      А совість на мене дивиться
      Очима моєї матері,
      Такими суворими й ніжними.


      1970



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      Пожовкле листя на мої стежки –
      Нагадування зайве про розлуку –
      Повільно лине.
      Падає без стуку
      Достиглий жолудь бронзово-важкий
      На твердь земну.

      Прошкую навмання
      В жовтневу сумовиту завірюху,
      Туди,
      Де, замерзаючи без руху,
      Самотній клен стоїть на схилі дня.

      В незвичній тиші, в тиші неземній –
      Пожовкле листя…
      Стежка загубилась…
      Будив я тишу – тиша не збудилась.
      І сам я наче розчинився в ній.

      1978




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. * * *
      Помирають поети -
      Невпізнані генії
      О лихій, о глухій опівнічній годині,
      А в серцях у поетів конають в агонії
      І не можуть сконати пісні лебедині...
      Лиш затим на могилах
      Виростають багнети
      І святі прапори із сердець незотлілих,
      І потягнуться черги до сховку поетів,
      Нескінченно-сумні,
      Як в блокаду за хлібом...


      ........



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      Надіюсь, не згорять мої рукописи
      в тюремних сейфах офісів приватних,
      чекаючи на вирок. Час триватиме
      і визрівати в ньому будуть оплески
      майбутніх читачів. Не меценатові
      дістанеться ця вистраждана слава,
      а лиш мені, кого сліпа держава,
      як завше, не помітила у натовпі.
      Цих оплесків збадьорюючі виляски
      народного поета надихатимуть
      на творчі злети... Королівські милості
      ніякого відношення не матимуть
      до успіху в читацькім середовищі
      поезії, що в муках нарождалася
      і справжнього тріумфу все ж діждалася,
      тому в народі буде жити довго ще!


      2009



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *

      Колись до мене ставились, мов рідні,
      Пили – за мій рахунок,
      А тепер,
      При владі, при здоров’ї і не бідні,
      Дивуються, що й досі не помер
      Від голоду і немочі,
      Що й нині
      Пишу, немовби дихаю, щодня…
      “Багато пише!” – мовив у гордині
      Колишній друг…
      А хто забороня
      Йому писати кров’ю і сльозою?!
      Нема крові у нього і сльози –
      Він наче перенісся з мезозою
      Й перетворився з ящера в тузи…

      “Який поет із нього! Графоманить,” –
      Скривився інший творчий імпотент,
      Від заздрості його аж лихоманить,
      Бо не йому дістався, бач, патент
      На творче довголіття і натхнення…

      Працюйте, хлопці, не за гонорар,
      А за зневагу влади, за щодення
      Голодне – і злітайте вище хмар!
      На мене не покивуйте мастито,
      Мовляв, ми мало пишемо,
      Зате
      Ми пишем, як ніхто, талановито,
      І кожне слово наше – мов святе.

      До геніїв себе я не відношу,
      На самохвальство також не грішу –
      Ношу я просто непосильну ношу
      Й про це, як Бог поклав, так і пишу.






      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *

      Я тобі не суддя і не кат
      І не стану тобі на дорозі –
      У собі зоставайся
      І в Бозі,
      У тривозі своїй,
      В неспромозі
      Розібратися в користі втрат.
      Ти себе покарала сама,
      І – нізащо!
      Не винна ж нікому…
      Замість посагу взявши утому,
      Ти пішла до нерідного дому,
      Що для тебе й для доньки –
      Тюрма.
      Де тепер перспективи твої?
      Ти в домашньому середньовіччі
      Заридаєш не раз і не двічі,
      Пригадавши каштанові свічі
      На Хрещатику
      І солов’їв
      Приірпінських…
      А я, вдалині
      Від очей, що погасли для мене,
      Збережу почуття сокровенне,
      Таємниче для всіх, безіменне,
      І тому найдорожче мені.


      2007





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Нестале все.
      Гадання чи прогноз
      Надії додають.
      Але... є сумнів...
      Надворі спекота,
      В душі – мороз,
      У підрахунку "так",
      В кінцевій сумі –
      Категоричне "ні"...
      Прогнозував
      І я твою
      Можливу
      Поведінку
      І – помилявся завше –
      Визнаю
      Свою поразку
      В цьому поєдинку
      З несталістю.
      Стабільності нема
      В душі твоїй смутній,
      Як і в погоді:
      То зв’язуєш – обірване – сама,
      То рвеш категорично знову:
      "Годі!"


      1998




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      Навіщо я тобі?!
      У тебе – муж,
      І чин у нього є,
      Таж не найнижчий.
      Дізнається про наш роман –
      Чимдуж
      Обох нас, не роздумуючи,
      Знищить.
      А я не хочу на твоїй біді
      Ловити миті щастя
      Мимолітні.
      До того ж ми уже не молоді,
      І по воді спливли всі наші
      Квітні.
      У тебе – муж.
      У мужа – ти і чин,
      Статева слабість
      І душа ревнива.
      А я із тих – небагатьох –
      Мужчин,
      Чия судьба у творчості
      Щаслива.


      1997




      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Таємниця зникнення Луциківської святині
      Не знав Булатович,
      Яка його жде
      Зоря – золота чи кривава,
      Моливсь на ікону,
      І хрипко з грудей
      Вулканилось:
      «Господу слава
      І нині, і прісно, й вовіки віків…»

      Крізь ночі повстяну завісу
      Загублені душі людей, чи вовків
      Ридали чи вили із лісу.
      Ридали чи вили вітри в димарі,
      Промерзлому аж до піддону…

      Не знав Булатович –
      Не буде зорі,
      Нема вже на неї закону!
      Вчувався йому
      нетутешній
      хорал –
      Звучав з потойбічного храму…
      Фіналу ж його
      недочув
      генерал –
      Не буде фіналу в хоралу!

      Розчахнуто браму,
      Розбито вікно,
      Не встояли, хряснувши, двері…
      …текло по столу
      сповідальне
      вино,
      Чи кров, чи рядок – на папері!
      Рубала сокира не лід, не дрова,
      І стіл був як стіл, а не плаха…
      Розколота,
      впала
      на діл
      голова
      Невинного,
      в схимі
      монаха…
      …Вже потім,
      по всьому,
      чутки і плітки
      Прорвали повстяну завісу:
      – Багатий він був…
      Тож якість бандюки
      Вовками й пробралися з лісу…

      Нічого не мав за душею монах,
      Крім посоха і плащаниці…
      Впокоїлась чиста душа в полинах
      На цвинтарі біля церквиці.

      Забули, розтерли, втоптали у глей
      Минуле з прийдешністю вкупі.
      І церква згоріла. І висох єлей.
      І рубище стліло на трупі…

      …Знайшли. Розкопали.
      Дістали скелет
      Із майже столітньої товщі…

      Не варто даремно гортати газет,
      Шукаючи звістку про мощі, –
      Нема там нічого. Навряд чи й були
      Звідомлення…

      З темного лісу
      Все ті ж вовкулаки прийшли
      Й загребли
      Той «скарб»
      за повстяну
      завісу.

      Ні лиса, ні біса ніхто не знайде,
      Не те, що священну пропажу,
      За товщею повсті, де осінь пряде
      Обряду павучого пряжу.

      Ні в Сумах, ні в Києві, ні на горі,
      Що зветься монаським Афоном, –
      Ніхто там до істини ще не дозрів
      Із їхнім, ненаським, законом.

      Ні в бувшій столиці на Охті й Неві,
      Ні в Африці, в Аддис-Абебі,
      Не треба шукати… Шукайте в Москві:
      Там крадене завше в потребі!

      Там скрадливо все переписує дяк
      З піддячими вірними вкупі,
      І ставлять на краденім чорний свій знак,
      І навіть на висохлім трупі.

      А луциківчани все тихше живуть,
      Не вірять ні лису, ні бісу,
      Бояться вовків… Що, як знову прийдуть
      Із мокрого мороку лісу?!


      30.08.2005



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Скільком брехунам ти повірила, мамо,
      В наївності щирій своїй?!
      І ці,
      Що прийшли в результаті майданної драми
      (Вже ніби й свої!), набрехали так само,
      Спалили дотла помаранчеві сходи надій.

      Терпи, Україно,
      Бо нікого більше винити
      В недолі одвічній своїй…
      На пагорбах київських – вкотре! –
      Засіли бандити
      (Свої ж – не ординці,
      Не ляхи і не московіти) –
      Брудне шумовиння опісля щасливих подій.


      2006



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. * * *
      Коротка баєчка:
      Були –
      Жили тут недалечко
      Поети крупні,
      І знесли
      Одне круте яєчко
      (Читай – словечко)...
      Не біда,
      Що знЕсли “ерудити”, –
      Біда: не знають,
      Куд-куда
      Його ко-ко-ко-тити!
      Я за словечко те не дам
      Ні ко-ко-ко-копійки –
      Таких “яєчок” можу й сам
      Я знести хтозна й скільки.


      1999



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Невже щасливі зрадники мої –
      Мої багаторічні щирі друзі,
      До недругів подавшись в холуї?!
      Щасливі, мабуть. Мабуть, по заслузі
      Одержують і зиски, і паї…

      Мабуть, і я щасливий: як-не-як
      За хвіст крилату істину тримаю,
      І хоч за це не маю ні відзнак,
      Ні гонорарів, так зате не знаю
      Ганьби, продавши душу за срібняк!


      2001



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      Крізь вікна замуровані не бачу,
      що діється у світі. Ночі й дні
      на роздуми життя своє я трачу –
      ці роздуми вкорочують мені
      дистанцію до станції останньої,
      що зветься потойбіччям. Над усе
      мене втішає те, що у коханні я
      щасливий був...
      ... Цигарку надщесе
      запалюю, наповнюю легені
      живильним димом...
      Нерви – в кулаці,
      а в жмені – серце,
      з’єдную кінці
      з кінцями...
      Свої думи сокровенні
      ховаю від усіх...

      2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. На грані зневіри
      Я незлюбив тебе. Свій гріх
      Я відмолю колись, бо знаю,
      Що повернусь до тебе, краю
      Чужий, – своїм серед своїх.

      А нині ти мені – чужий,
      І я не свій іще для тебе:
      Все чужоземне й чужонебе
      Тут, де піввіку я прожив…

      Луганщино, з твоїх полів
      Я маю хліб свій і до хліба,
      Але до серця ближча скиба
      Ріллі, де рід мій весь поліг, –
      Моє Посулля. Там жалів
      За комуняками не мають
      І бандюків не обирають
      У владу внуки "куркулів"…

      Прости, Луганщино, мені,
      А я – тобі готов прощати,
      Повірмо: нас не роз’єднати
      В обом нам рідній стороні –
      В пра-Україні!





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *
      Все більше телефонних номерів
      Обрамлюю печалі чорним кольором...

      Іще один, згорівши, дозорів...
      Іще комусь, зашкаливши, зашкодило...

      Тепер в етері друг дитинства зник,
      Душею упокоївшись в Макіївці...

      Гортаю горьовий свій записник:
      Німими стануть номери які іще?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Україні
      Тепер іще пекучіше люблю
      Голодну і шельмовану зусюди.
      Надіюсь разом з нею і терплю
      Наруги, і пересуди, й огуди.

      І хоч м’яких доріг не простелю
      І не зніму з її очей полуди,
      Все ж частку її болю переллю
      В своє єство – нехай клекочуть груди!


      1993



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Погода така мінлива:
      То злива, а то – туман…
      А я людина щаслива
      На ймення просте – Іван.

      Довколишній світ примхливий:
      То добрий, то вельми злий…
      А я – чоловік щасливий
      На прізвище Низовий.

      Вже теше судьба потроху
      Для мене соснову труну…
      Я ж славлю, немов епоху,
      Хвилинку життя одну!

      Великим, звичайно, тяжко
      Вуглинкою згаснуть в золі…
      А я лиш мала комашка
      На Божій оцій землі!

      2003



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Березень п"ятдесят третього
      Наша глиняна хата солом’яностріха
      Смертю Сталіна не переймалась нітрохи
      На краєчку села, на закрайчику лиха,
      Відокремлено від світової епохи.

      В сніговій кучугурі, при теплій картоплі
      Нарождалась буденно незвідана ера,
      І не сльози утрати, а радості соплі
      Обпікали вуста дітвака-піонера.

      Завтра буду шкільну випускати газету
      Із прощальним портретом печальної драми
      Й кумачем – веселіше хай буде портрету –
      Облямую портрет замість чорної рами.

      То нічого, що згодом директорські руки
      Обриватимуть вуха мені в нагороду
      За червоний цей «жарт» – не такі іще муки
      Я готов був стерпіти за батька народу!


      2006



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 6.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      Розворушу байдужу душу,
      Примушу душу до душі
      Тяжіти.
      Тяжко жити мушу –
      Чужа душа в товариші
      Не поспіша!
      Спишу на тишу,
      На незворушність:
      "Не тривож..."
      Ну, що ж – тривожити облишу
      Душевну тишу.
      Лише хто ж
      Душитиме душі байдужі,
      Недужі залишки олжі?
      Одужуй скорше!
      Наші душі –
      Лежачі ружі на межі...


      2008



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 6.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Кінець сільської ідилії
      Поховали бабу Варку
      Аж чотири діди,
      Поминальну третю чарку
      Випили – більш ніде
      Взяти: лишень баба Варка
      Самогон варила,
      І такий – найвища марка! –
      З ніг валив Кирила,
      І Гаврила, і Тимоху,
      І, звичайно, Марка...
      Навіть сталінську епоху
      З ніг звалила Варка
      Самогоном.
      Всі режими
      З ніг вона звалила,
      Доки руки їй зложила
      Смерті вража сила.
      Зажурилися Кирило
      З Марком – аж до сварки,
      І було б їх помирило
      Тільки сяйво чарки.
      І Гаврило із Тимошем
      Карки рвуть і барки –
      Все їм стало нехорошим
      Без сусідки Варки.


      2009





      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. * * *

      Луганським ластівкам іще літається
      над хатами заплаканих Ганнусь
      минулих літ. Зі мною хтось вітається,
      а хто – вгадати навіть не берусь.
      Сліпучо-юні діви – мабуть, дочечки
      моїх коханок бувших. Це ж мені
      вони вночі, щоб не було так поночі,
      засвічували посмішки ясні!

      Як швидко проминули, промайнулися
      кохання смерки й досвітки зітхань –
      мої Ганнусі вербами зігнулися
      над річкою поганською Лугань
      і миють свої сиві коси в літеплі
      напівзабутих пестощів моїх,
      такі непевні, мов з туману зліплені
      мені на смутки, юності на сміх.


      21 – 22.03.2009



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. КОЛИ ТІСНО СЛОВАМ


      ЩО КОЛИ ПИШЕТЬСЯ

      Все залежить від примхи натури
      і важливості взятої теми:
      в добрім настрої пишуться мініатюри,
      а в поганім – найгірші поеми.


      НАМ СВОЄ РОБИТЬ

      Оббрехана політплітками Юля –
      не каверзуля і не капризуля,
      веде свою команду через терни
      дорогою, з якої вже не зверне,
      в квітучий гай, де не змовка зозуля.


      ЕПІТАФІЯ ЗАЗДАЛЕГІДЬ

      Я скупаний в п’яти річках,
      в радянських п’ятирічках тертий,
      то ж, мабуть, лишусь у віках,
      хоч безіменний, та – безсмертний.


      ДЕВАЛЬВАЦІЯ ДОБРОТИ

      Я надивився на життя собаче,
      на «неприродний» вибір і відбір –
      душа моя вже за людським не плаче…
      Жалію звірів, бо і сам я звір.


      ОПТИМІЗМ ПОКАЯННЯ

      Я видихнув із себе всі слова,
      яким боліло в серці, –
      легше стало:
      хай котиться повинна голова
      із-під меча
      під сонячне орало…


      СПОКОНВІЧНА РІВНОВАГА

      Серпнева спекота – серцева недостатність
      (недостає йому взаємності, либонь…).
      Ненавистю кипить
      шовіністична стадність –
      в інтимності й цноті
      притлумилась любов.


      ШТУЧНИЙ МАЖОР

      Що не день, то сумніші новини
      на сумне сиволіття моє,
      але диктор їх так подає,
      ніби в нас чергові іменини
      й нам сторіччя зозуля кує…


      ПЕРЕДЧУТТЯ АПОКАЛІПСИСУ

      Я батьківщину втратив назавжди.
      Сьогодні я втрачаю Батьківщину.
      Вчорашній друг мені стріляє в спину
      і перед смертю не подасть води…


      ЩО ЗА ДИВНА КРАЇНА

      Що за дивна країна
      від Сяну до Дону,
      де кульбаби
      єдваби
      на трави
      обтрушують,
      де «злодюги в законі»
      не знають закону
      й відповідно до цього
      його
      не порушують!


      ДИКУНСТВО

      До влади преться гидь і покидь
      регіонально-хутірська,
      отож бо вже й не сниться спокій
      «козлам відпущення»:
      чека
      життя при смертності високій
      на смітникові «общака»…


      ДІЛЕРИ, КІЛЕРИ...

      Доки ще гроші в державній є касі,
      а безробіття зростає в прогресії,
      будуть з’являтись відкриті вакансії
      на невідомі суспільству професії.


      КАЛЕЙДОСКОП

      Пропали десь «гіганти політичні»
      (а я сказав би: хлопчики публічні) –
      колись при Кучмі купчились – величні,
      теперки ж – обезкучменно-трагічні.


      ВОНО Ж, ЗВИЧАЙНО

      Воно ж, звичайно, й ми не без гріха –
      стількох месій затюкали
      й пророків,
      ніяких не засвоїли уроків,
      бо ж мудрі вельми...
      Нам би пастуха!


      ІРОНІЧНИЙ ВЕРЛІБР

      Я народний поет
      оскільки
      у найглибших народних глибинах
      непримітним живу самітником
      і хоч плаваю на мілкому
      так зате ж не боюся втопитися
      в океані бурхливої слави.


      КИЇВ, ТЕЛЕНОВИНИ

      Після спекотного дня –
      сутінки і прохолода…
      Різноколірний Майдан полиняв:
      втома? зневіреність? згода?


      КОМУ ЩО

      Хтось над мішком тремтить
      з нечесними грошима,
      комусь круте авто
      дорожче над усе,
      мені ж болить душа:
      вона ж бо не машина,
      її ж бо від тривог
      за все святе
      трясе!


      ВІР СОБІ САМОМУ

      Не потурай сумним думкам
      про сліпоту, яка чека
      тебе вже невзабарі,
      і вір своїй руці,
      яка
      не схибить в борозні рядка
      із олівцем у парі.


      ІРОНІЧНО ПРО СЕБЕ

      Не досягну верхів
      і не дістану
      зірок –
      я ж Низовий лише
      Іван...

      Та хто завадить литися фонтану
      ізнизу вгору?
      Я і є фонтан!


      ДО СТВОРЕННЯ ВСІЛЯКИХ КОАЛІЦІЙ

      Не згоден ні на жоден компроміс
      з позицій зі своїх опозиційних!
      Про розріз не скажу,
      що це – надріз,
      а про розрізане –
      що це єдине ціле…


      ОБРИДЛО ВСЕ

      Вікно у світ – обридлий телеящик –
      для мене вже не світиться давно…

      Дивлюсь через проплакане вікно
      на те кіно, де все звелось нінащо,
      й боюся, що мені вже все одно,
      в що виллється сюжет цей непутящий.


      МУДРІСТЬ НЕВЕСЕЛА

      Жорстока справедливість:
      я старію,
      за молоді розплачуюсь гріхи,
      давно похоронив інтимну мрію,
      вже й сам себе любов’ю не зігрію:
      амбіції звелись на порохи
      й засипали вулканну ейфорію.


      ЖАЛЬ МЕНІ

      Душі цнотливої
      безмірно жаль мені
      на схилі віку,
      в цю годину скверни
      й брутальності –
      ніщо вже не поверне
      чуттів пречистих
      в їхній первині!


      ЧАСУ НЕ ВИСТАЧА

      На все про все часу не вистача –
      Крізь пальці протекли Дніпро й Сахара...
      Поволі догора, спливаючи, свіча,
      І в сутінках загуслих, мов примара,
      Міріє сутність, обриси втрача...


      ЛЖЕПРИСЯЖНИКАМ

      Присягали
      й так легко ламали присягу
      українському Тризубу, Гімну і Стягу...

      Гей би раз,
      на похмілля,
      ранесенько вранці
      «Конституцію» Орлика
      почитали
      «обранці»!


      СВОЮ ДУШУ ТРЯСУ

      Свою душу трясу, мов грушу,
      Щоб звільнилась від звичок-гниличок,
      Щоби дух здичавіння вичах
      В найтемніших куточках, –
      Мушу
      Мордувати,
      Бо їй не личить
      Забувати духовність бувшу!


      ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ

      Моїх улюблених поетів
      давно на світі вже нема...
      Для кого ж стільки пістолетів
      задарма кілер Хтось в запаснику трима?!


      НА ВІКІВ ПЕРЕПРАВІ

      Агресивна нікчемність
      пішла на реванш,
      і запрагла бездарність
      купатися в славі...

      Пересолений вкотре,
      сивіє Сиваш
      на узбіччі епох,
      на віків переправі.


      ПІДБИВАЮ ПІДСУМКИ

      Які ще підсумки?!
      Сума –
      напівпорожня:
      хліба й солі
      для прожиття в ній ще доволі,
      та волі справжньої нема...


      ТИХА ВОДА

      Впроголодь і впрохолодь
      праця – насолода:
      все козацтво низове
      повстає і греблі рве
      тиха вода!


      ЖИВУ НАДІЄЮ

      Миє прожилки чиста роса лопуховому листу –
      первозданне начало начал проступає назовні.
      Ранок руку мені подає променисту
      зі сльозою надії на теплій долоні.


      ПРОТЕСТ

      В українському паспорті
      відсутня графа про національну
      належність громадянина

      Це ж отак,
      ні за що ні про що,
      скасували святе моє право
      українцем писатись,
      господарем в ріднім краю...

      Забери свою «ксиву» ганебну,
      нездала державо, –
      я свою
      Українську
      державу
      лишень
      визнаю!



      ПРОШУ ПРОЩЕННЯ

      Простіть мені, Виговський з Калнишевським,
      За пізній відгук гордої крові!
      Можливо, хоч по другому пришесті
      Ізнов закозакують Низові...


      2006 - 2007



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Знічев"я, так собі, між іншим...
      Жила в селі сім’я Кочури –
      Дід з бабою, пістряві кури,
      Собачка, котик, порося;
      Часів трипільської культури
      Хатинка; дві верби-зажури –
      Оце і казочка уся.

      Однак – не вся. Тим пак – не казка.
      Бродюча сталінська закваска
      Звалила з ніг у твань баюр
      Усіх і вся: козацьку славу
      Села, і церкву злотоглаву,
      І весь могутній рід Кочур…
      Зостались тільки дід і баба
      Та бідна вулиця Бараба,
      Після війни ж і геть німа,
      Та сніговійні кучугури,
      Та посвист злющого батури
      Об’їждчика… А більш нема
      Анічогісінько у світі!

      Був у селі в минулім літі –
      Аніякісіньких слідів
      Ані бабів, ані дідів…



      2005



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Ностальгія
      1
      Не був давно я в Києві.
      А це
      Поталанило –
      Їду до столиці,
      До Либеді, Почайни, Щекавиці!
      Квітневе сонце, мов яйце-райце
      Казковопречудової жар-птиці,
      По небу покотилося…
      Ось-ось
      Докотиться до сивого Славути,
      А я – за ним услід,
      І не заснути
      Мені в дорозі.
      “Бути чи не бути…” –
      Гадать запізно:
      Все мені збулось,
      Що мріялось і марилось в нужді,
      На маргінесах долі
      Патріоту
      Держави української…
      (Достоту
      Вона постала,
      Як її “вожді”,
      Без відома Всевишнього Судді,
      У мене вкрали –
      Претяжку роботу
      Моєму серцю задали тоді!).
      Нічого – я роботу цю роблю:
      Ненавиджу вождів кучмоголових
      І після каш пшоняних і перлових
      Ще більше Україну я люблю,
      І на щоденних політичних ловах
      Їх на брехні безсовісній ловлю.
      Це так, до слова – дріб’язок…
      А втім
      Я їду до столиці у надії,
      Що віра мною знов заволодіє,
      Що увійду я в український дім,
      Що станеться святкова ця подія
      В житті, давно безвірному,
      Моїм.

      Я всі твої святині обійду,
      Мій Києве,
      В соборах помолюся
      За світле майбуття,
      Не побоюся
      У Господа спитать,
      Чому в саду
      Вкраїнському
      Плоди
      Чужинці
      Трусять…

      Я до столиці їду,
      До Дніпра,
      До друзів,
      Що не зрадили й не зрадять, –
      Нехай вони по щирості нарадять
      Уміння, і терпіння, і добра...
      Ці якості нітрохи не завадять
      В цю пору,
      Коли йде нечесна гра.

      Я їду до столиці…


      2
      По Києву ходжу – не впізнаю
      Мою столицю: стала чепурніша,
      Але – чужіша (жалем переб’ю
      Мажор свого захопленого вірша),
      Чужіша й холодніша, ніж була
      Ще донедавна (затишна і славна),
      Якась, не по-вкраїнськи, марнославна,
      Немов саму себе перебула
      Заради європейськості,
      Бо скрізь,
      Куди не глянь,
      Маркетинги і шопи,
      І ти туди з копійкою не лізь,
      Хохлюго, – не доріс ти до Європи!

      А я туди й не лізу…
      Обійду
      Прадавні храми –
      Богу помолюся,
      На Бесарабці пивом похмелюся,
      Посиджу в Ботанічному саду;
      Широким помилуюся Дніпром,
      Постоявши на кручі,
      А по тому
      Полегшено зітхну
      Й гайну додому,
      В Луганськ,
      Де лихо бореться з добром
      Справіку,
      Де Європи ще нема,
      Хоч також є маркетинги і шопи…
      Ми – Азія,
      Орда глухоніма,
      Нам повзкома ще лізти до Європи!

      Прощай, столице!
      Я тебе люблю
      Колишню,
      У житті моїм – не лишню,
      І до кінця любитиму колишню,
      Тамуючи сльозу свого жалю.


      3
      Я повернувся з Києва додому,
      На маргінеси тихої біди
      В глухім куті,
      І змив триденну втому,
      Набравши повні пригорщі води
      Холодної…
      Скінчилися пригоди
      Веселі та печальні
      Мандрівні –
      І вже чекати слушної нагоди,
      Аби ізнов поїхати мені
      В столичний рай.
      Чекатиму терпляче,
      Допоки не увірветься терпець…
      Своє життя, воістину собаче,
      Зведу оцим терпінням нанівець.
      (Люблю столицю – мрій моїх світлицю –
      Ще з юних літ,
      Коли відкрився світ
      Заобрійний,
      Коли мені, щасливцю,
      По силі став пташиний переліт
      Із будня в свято.
      Святощі столичні
      Мою снагу потроювали знов,
      І на собори я моливсь
      Величні,
      І відчував до Господа любов).

      А що в Луганську,
      Що мені в Луганську –
      Ні родичів, ні друзів –
      Самота…
      Мій приятель останній,
      Пиху панську
      Прибравши,
      В інших вимірах вита.
      А той плюгавець,
      Що мені в підметки
      Ніколи не годився,
      Нині п’є
      Нектар богів
      І в пазусі поетки
      Шука натхнення втрачене своє.

      Я втік би звідси,
      Та куди –
      Не знаю,
      Ніде для мене берега нема…

      Не раз іще столицю я згадаю,
      Не раз іще заплачу крадькома.



      2002



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      Україна славилась гетьмАнами,
      Що тягли країну врізнобіч…
      … Все минуло, щезло за туманами,
      Розтеклось по річищах сторіч,
      В драгву заховалося, замулилось,
      Генетичний приховало страх
      В яворах, що вдавано зіщулились
      У покорі на семи вітрах..
      … Нині – що: хизуємось жупанами,
      Буцімто самі собі пани,
      І вродило рясно так гетьмАнами,
      Що спаси нас, Боже, й сохрани! –
      Врізнобіч і врозтіч… Вже не класово –
      Кланово поділена юрба,
      Позапросторово й позачасово
      Над юрбою журиться верба…
      Ні, не вірю вухам і очам своїм,
      І плакучій глібовській вербі,
      І позапросторово-позачасовій
      Вічнотиражованій журбі!
      Є у нас і порох в порохІвницях,
      Є у нас і генетична злість:
      Варто нам з похмілля лиш розгніваться,
      І ніяка льоха нас не з’їсть!
      Без гетьмАнів зможемо-зуміємо
      Вижити і вижати із вен
      Рабську кров –
      Ми вже ростем і діємо,
      І початок цей благословен!
      Вербам – що: хай журяться над річкою
      В різні пори року – не біда,
      Що спливає голубою вічністю
      У віках застояна вода…


      2003



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. * * *

      Поети долі не обирають…
      Коли надія в душі вмирає,
      Поети жереб свій прозирають,
      І Бог на небо їх забирає.

      З ким ти зостанешся, державо-зраднице,
      Коли останній з нас ляже жертвою
      Під колісницю твою, під задницю
      Гетьманопику? Ти станеш мертвою!

      Не родичається душа з пихатими
      Псевдомесіями… В піснях відплачеться
      Доба, позначена такими втратами,
      Й ніщо нікому вже не пробачиться!


      2007



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * *
      Гальмуються реформи. І нема
      Чим змазати ресори і колеса.
      Блукає межи соснами трьома
      Народ наш при бубнових інтересах.

      А козирі – в чиїх вони руках,
      Помічені чиїм таємним крапом,
      І хто моменту слушного чека,
      Щоб виграти в цій партії нахрапом?

      Втомилась дама пікова – її
      Валети й королі гуртом обклали,
      І тішаться шестірки-холуї:
      Ще доклюєм, чого не доклювали!


      2006



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Напередодні
      Напився Хмель. І непрохмільно
      Гуде гульба в Чигирині,
      І будь-яке вороже стрільно
      Прицільно
      здатне
      у стіні
      Пробити бреш…
      Та брешеш, доле!
      Іще сміється срібна креш,
      А доокола – Дике Поле:
      Де край-кінець – не розбереш.
      Не добереш, хто друг, хто ворог:
      Чи лях, чи волох, чи осман
      В порохівницях сушить порох
      І точить-дрочить ятаган?
      Ні з ким немає в світі згоди,
      Бо й віри спільної – катма,
      Сквернити ж праведні клейноди
      З невірними – одна страма!
      Москва, хіба що, православна
      Ще годна пити з кришталю…
      Хитнулась голова державна,
      Вуста отверзла: «Не люблю
      Я москалів. Але волію
      Укласти з підлими союз:
      В одній руці – вина сулію,
      В другій – зі значенням гарбуз…».
      І вже летять чутки з гінцями
      В усі ще мислимі боки:
      «Хмільний Богдан кінці з кінцями
      Докупи зводить… Навпаки!».
      І закрутилася державна
      Машина – гетьман поспіша,
      Допоки славна Ярославна
      В Путивлі-граді не лиша
      Стіни плачу; іще не чує
      Про злуку-муку Святослав:
      Він в морі Чорному ночує,
      Не випускаючи весла;
      Іще не відають нічого
      Ні Наливайко, ні Богун;
      Іще мовчить крилато-чорно
      Правіща птиця – Гамаюн;
      Ще ні Немирич, ні Виговський
      Не відчувають перемін…
      А вже прийшов московським гостем
      У Переяслав Бутурлін.
      Ні Палієві, ні Мазепі
      Не сняться ще тривожні сни…
      Все тихо-тихо, мов у склепі,
      Де шелестять лиш таргани.

      …А в Переяславі – все ясно:
      Хто – за, хто – проти москаля, –
      Та що він значить, Переяслав,
      Коли супроти – вся земля.
      Не присягають московиту
      Вожді духовні та й земні,
      Лиш п’ють сердито оковиту
      В Лубнах, у Києві й Ромні…
      Немов на поминках гуляють
      Старі рубаки-козаки –
      Вони хоч власне пропивають
      Добро: баранячі шапки.
      Не те, що Хмель! Він пропиває
      Всю Україну, не свою,
      Не власну волость… Прогадає
      Той, хто мав вигоди в бою.
      В останню мить лиш зрозуміє
      Великий гетьман: маху дав:
      Свободу-доньку, мов повію,
      На триста літ вперед продав…
      А зрозумівши, утопився
      Чи то в Дніпрі, чи то в відрі
      Із оковитою. Звалився
      Під лаву – й гигнув до зорі…

      …То що ж сьогодні ми святкуєм,
      Державні лишивши діла
      Десь за Можаєм і Кукуєм,
      Де наша слава полягла?
      Лиш недоріка радий зраді,
      Що в Переяславі стряслась
      На користь недолугій владі,
      Яка зі зрадою зрослась!

      Допоки зовсім ще не згасла
      Зоря вкраїнська, буду рад
      Переназвати Переяслав
      На Ганьбояслав – місце зрад.


      2004



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. * * *
      Столичні – ті, як правило, окличні,
      А маргінальні – звісно, запитальні;
      Столичні пишуть твори геніальні,
      А маргінальні – віршики ліричні.

      Столичні, хто поближче до престолу,
      П’ють коньяки, смакуючи салямі,
      А маргінальні, зовсім як селяни,
      П’ють самогон і лижуть кістку голу.

      Столичні – імпозантні й симпатичні –
      Фанаток викликають інтереси,
      А маргінальні – лохи і нечеси,
      Доісторичним гомо ідентичні.

      Столичні – ті шанована автура,
      Державу підпирають тиражами,
      Вся ж інша, про життя, література
      На маргінесах твориться "бомжами".


      2007



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. * * *

      Завжди, коли я приїздив
      На день чи два до Буська,
      Біля води мене завжди
      Стрічав поважний бузько.
      Слідом за мною він ходив
      Над Полтвою і Бугом,
      Ступаючи в мої сліди, –
      Немов орач за плугом.
      Ходив, немовби натякав
      На те, що сам я винен,
      Бо не від себе ж я втікав –
      Від рідної дитини!
      «Ти маєш рацію, авжеж,
      Хитрющий бусле, – де ж нам
      Перечити?! О не бентеж
      Душі – і так бентежна…
      Мені так боляче до сліз,
      Які в очах загусли:
      Це ж ти мені колись приніс
      Малого сина, бусле!
      Далеко, бусле, я живу –
      За тридев’ятим лугом…
      Ходім поплачемо в траву
      Над Полтвою і Бугом».
      Хоч говорити і не вмів,
      Як всі на світі бузьки,
      Мою біду він розумів
      І співчував по-людськи.
      Ми з ним ховались у стежках
      За Полтвою і Бугом
      І легшала печаль тяжка,
      Розділена із другом.

      Затим до станції Красне,
      На залізничний вузол
      Глухої ночі вів мене
      Через левади бусол;
      Саджав мене на потяг «Львів –
      Луганськ», бажав дороги
      Щасливої… Він розумів
      Усі мої тривоги;
      Він поділяв мої жалі,
      Мої плачі в Донбасі…

      Зникала станція в імлі,
      В давноминулім часі.
      Зникало все: моє життя
      Над Полтвою і Бугом,
      Яке прожив я без пуття
      Й не проживу вже вдруге;
      Моя понищена любов
      І спроба недолуга
      Долляти в неї свіжу кров
      Над Полтвою і Бугом…

      Мелькали станції…
      І я
      До міста на Лугані
      Знов повертався:
      Тут – сім’я,
      Тут рідні і кохані…

      …Дзвінки лунатимуть,
      Листи
      Летітимуть до Буська:
      «Рости, мій сину, і прости…
      Живи сто років, бузько…».

      …Інакше, видно, я не зміг…
      Я ж не хотів – та мусив…
      – Прости, дорослий сину мій!
      – Прощай навіки, бусле!


      2001



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. * * *
      В яку ж оце безвихідь я заїхав,
      де ні слівця, ні промінця – нічого, –
      плаксивий дощ і телефон-заїка,
      і біле все перетовклось на чорне.
      Відгомоніло літо – і замовкло,
      відрайдужився світ і став похмурим,
      стежки в село багнюкою замокли
      й закрились на замки міські всі мури.
      А друзі ще й подумають: зазнався,
      або ж на інший бік переметнувся...
      Не вірте пліткарям – відкрита навстіж
      моя душа, і я ще не позбувся
      ні совісті, ні вдячності, ні втіхи
      від спілкування з друзями... Я знаю:
      дістанеться мені ще на горіхи,
      а іншого всього доволі маю.


      2008




      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. * * *
      Спасибі, що хоронять поступово,
      аби адаптувався до екстриму
      й не загубив зненацька вдалу риму,
      яку спіймав, мов рибу, випадково
      в калюжі каламутній. Чесне слово,
      я радий поступовості без диму
      і полум’я: о як собі чудово
      до берега до іншого пливтиму!


      2008



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Останній бій
      Останній бій під вишнями...
      Всі гості
      змагались в проголошуванні тостів,
      за мертвих і живих вони пили...
      І доти переможцями були,
      допоки оковита не здолала
      колишнього танкіста-єнерала
      і викликала паніку в рядах
      учасників попоїща...

      Подальші
      події-дії Галі-генеральші -
      на звалищі рейхстагу: ця жона
      забула,
      що скінчилася війна,
      вчинила гвалтом бойову тривогу:
      "Братва, поляжмо всі за Перемогу!"
      і першою ганебно полягла
      в підніжжі оскверненного стола...


      2010



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. * * *
      О, славолюбія мікроб –
      Він душу наскрізь проїдає!
      Є ліки від стонадцяти хвороб,
      Від славолюбія – немає.

      О, славолюбія єлей,
      Що губить благородні мети!
      Це чисто графоманський привілей,
      Якому заздрять деякі поети.


      2003



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. * * *

      Кругом одні лишень лауреати…
      Тож висуну і я себе самого
      На здобуття…
      Нормального життя.

      1998



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. * * *
      Ненависть виростає із любові,
      в розорі процвітає і руїні…

      Дай, Боже, океан людської крові
      многостраждальній нашій Україні
      вовіки більше не перепливати,
      щоб потирали рученьки пілати!


      2006



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. В музеї Олександра Олеся
      Мене моє майбутнє не ляка,
      хоч можу і загинути наразі
      не в білім полі – доля вже така –
      все ж в Україні…

      … Самотіє в Празі
      могила білопільця-земляка –
      сміються-плачуть солов’ї в екстазі.

      Не доля вже – недоля. І про неї
      мені так сумно думалось в музеї.


      2006



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Про «старшобратство»
      Напівлюбов, напівненависть –
      Ворохобня і ворожня…

      Вже й непосвяченому навіть
      Відкрилась давнішня брехня
      Про дяківське євроазійство.
      Ми ж – європейці без братви
      І блату. А російське дійство
      Про царство – в нетрищах Москви
      Змордовилось. Ми – древні руси
      І росичі – трипільська кров
      Тисячолітня. Знати мусить
      Про це москвин, який ізнов
      Кричить про власне месіанство
      На полі дикої орди!

      Імперське ваше росіянство
      Ані туди, ані сюди
      Не притикається. Тож «брату»
      Своя брехня печінку злить
      Й пекуча жовч патріархату
      З очей азійських цибенить.

      Ви нагло нашу назву вкрали
      Разом з літописами. Ви
      Чужу межу переорали
      І прилучили до Москви
      Чужі народи-антиподи
      Й на всіх кайдани одягли,
      Отож братами, вряди-годи,
      Ви інородцям не були.

      У вас свого нема нічого –
      Лиш гидь малютинська і гнусь,
      Та ще доктрина: де прочовгав
      Російський лапоть – там і Русь!

      А вся історія – халтура
      Від булгара Карамзіна,
      А мова і література –
      Зі світового казана.

      І віра – не московський овоч,
      Культура – імпортний товар,
      Їх українець Прокопович
      Приніс вам, нехристям, у дар.

      Від Пушкіна, від ефіопа
      Вся ваша велич почалась,
      А там… відкрилася Європа
      Й по ваших весях понеслась.

      До речі, здирники московські,
      Творці халтур та авантюр
      З «братів» тверських, рязанських, псковських
      І новгородських по сім шкур
      Живцем здирали, щоб стояла
      Москва мокшанська на крові
      І всебожественно сіяла
      Без Бога в п’яній голові.

      Москва імперію творила
      По штибу дикої орди
      І трупами татар мостила
      Шляхи в башкирські городи.

      Кавказ всепідло воювала
      І підкоряла Бухару,
      Таймир під себе підминала,
      Алтай, Чукотку і Югру.

      Терпким труїла перегаром
      І Приамур’я, й Сахалін,
      Жарким хабаровським пожаром
      Все перетворювала в тлін.

      Мою квітучу Україну
      Закабалила на віки
      І предків мову солов’їну
      І в матюки, і в кізяки
      Втоптала нагло…

      Живіть, як люди, й не дрочіться,
      Мов ті скажені кобелі,
      І в нас, «молодшеньких», учіться,
      Як треба жити на землі!


      2009



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. На батьківщині
      Стовпової не стало дороги –
      Наче корчами спутало ноги...
      Степового не стало озерця –
      Наче висохло в мене півсерця...
      Стоголосого гаю не стало –
      Наче мову мені відібрало...
      А коли вже не стало й могили,
      Де похована-схована мати, –
      Мов самого у землю зарили,
      Смерть забувши констатувати...

      2010



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. * * *
      Мовчить стривожена,
      Стриножена,
      Надія зраджена моя,
      В бік мінусовий перемножена
      На сорок сім
      (Така знеможена!)
      Мільйонів особистих "я".

      Куди прямуємо –
      Сумуємо?
      Геть засіріло голубе...
      Голосимо – не голосуємо.
      Заціпились – не галасуємо.

      Знов мінусуємо себе.


      2007



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. * * *
      Спекулюють на цінностях віри,
      наживаючи капітали,
      лицедії і лицеміри,
      маргінесові чинодрали.

      До Господнього до престолу
      пруться скопищем – хитрі й ушлі –
      ці годованці комсомолу
      і "відмінники" капеушні.

      На одвічній брехні та зраді,
      на духовній оцій руїні
      нині їх уродило в Раді,
      як ніколи ще в Україні!


      2006



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. * * *
      Поетів,
      справді талановитих,
      так мало на світі
      (тож я не в претензії) –
      душі людської божественний видих
      є істинним виміром для поезії!

      На геніїв
      номінуватись негоже
      умільцям масштабу і штибу
      місцевого –
      не кожне чоло,
      навіть рясно зволожене,
      є гідним промінчика місяцевого!


      2006



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. * * *
      Вийшла книжка – а радості мало
      Й для родини нікчемний "навар":
      Кусень сала придбали,
      А сало
      З’їло авторський мій гонорар!
      Не дивлюсь, як було, гонорово
      На оточення – згаснув наїв:
      Був би я на землі хліборобом,
      То, принаймні б, хоч хліба наївсь...
      Дорогий "елітарний" читАчу,
      Знаю: книжка моя – не шедевр,
      Та для того, щоб совість ледачу
      Розбудити, я груди роздер...
      Не прошу я ні пити, ні їсти –
      Тільки б легше зітхнуть, далебі,
      Бо душа затісна – не помістить
      Неймовірного болю в собі!

      2006



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Комуніада
      1
      Комуняці дали по мордяці,
      Не сказати б, що дуже,
      Але
      Прецінь кепсько, скажу,
      Комуняці,
      Вельми капосно, люди,
      І зле!
      Це було у “бандерівськім” Львові...
      А в Луганську, скажу, навпаки:
      Гоноряться, живі та здорові,
      Мов бики, супербільшовики.
      Нам, хохлам, квасять репані пики
      На догоду братам-москалям,
      Поєлику їх Ленін великий,
      Знявши кепочку, благословля.
      Аплодує Москва хуліганам –
      Ворошиловським
      Вірним
      Стрільцям,
      А генсек-обіцяльник
      Зюганов
      Обіцяє нам “рай без кінця”.
      Ох і весело жити на Сході,
      Де в пошані ще “старші брати”,
      Сподіваючись,
      Що при нагоді
      Завше можна до Львова втекти!
      А у Львові так гойно і файно,
      Як давненько уже не було, –
      Комунякам всіляким
      Негайно
      Там лупцюють червоне хайло...
      А в Луганську не так,
      Як у Львові,
      А в Луганську усе навпаки:
      З приймаками-чужинцями
      В змові
      Яничарствують більшовики.

      2
      “Комуняку – на гілляку!” –
      Хтось у Львові прокричав.
      До Луганська
      З переляку
      Кинулась навтікача
      Різна погань –
      В нашу “масу”
      Ще долляла кумачу...
      І тепер вже я з Донбасу
      Мітингово прокричу:
      “Комуняку – на гілляку! “ –
      Може, крик мій допече,
      І з Донбасу
      З переляку
      Різна погань утече...

      3
      Комунізму ракова пухлина
      Пожирає душі та мізки:
      Прагне справедливості людина,
      А виходить знову – навпаки!

      4
      З цим урядом в однім ряду
      На гілці я не сяду,
      Але й за вами не піду
      Виборювати владу!
      Не повертаються назад
      Років моїх зозулі –
      З усіх на світі барикад
      Летять у мене кулі...

      5
      Я не кличу до помсти,
      Але й не молю
      Пощадити убивць свого роду-народу –
      Божа кара ще вдарить згори
      По Кремлю
      І пекельний вогонь завулканить зісподу!

      Вся імперія зла спопеліє дотла
      І покриє зола третьоримські помпеї,
      І згадають колись:
      Тут Росія була,
      А оце – острівець,
      Що лишився від неї...

      6
      На московських валах
      Репетуєте “гоп!”,
      По чужинах родимі шукаючи
      Плями...

      Перекопано ж Перекоп
      Запорозькими ще шаблями!

      Налітаєте в Крим
      З нівідкіль-звідусіль –
      Не татари –
      Незвані, небажані гості...

      Та не ваш Сиваш –
      Нам сиваська сіль
      Сто століть цементує кості!

      Не Петро у Крим
      Прорубав вікно,
      А пракиївський наш
      Володимир-князь,
      А розширив його Махно...
      Тож до Криму забродам – зась!

      7
      Живучий витворили міф
      Запеклі комуняки –
      Народи вперто,
      Мов Сізіф,
      Котили каменюки...
      Сюди – туди...
      Угору – вниз...
      Марксизму відповідно,
      Він за горою – комунізм,
      Його вже майже видно...

      Ділився світ на табори,
      Виймав шаблюки з піхов,
      Каміння ж падало з гори
      І чавило “Сізіфів”...

      Заплаче той,
      Хто не зумів
      Реальний світ побачить...

      Та котить, котить ще Сізіф
      На гору каміняччя!


      1997-2000



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. * * *
      ***
      Я зануда, яких – пошукати, –
      Ані зладу зі мною, ні ладу:
      Замість того,
      Щоб владі осанну співати,
      Я безсовісно лаю цю владу!

      А вона ж бо для рідного люду
      Дні і ночі все робить і робить:
      Насилає оману на люд
      І полуду,
      Недонищену націю гробить!

      Попри всі мої вроджені вади
      Позивати на владу не буду:
      Для такої
      Ганебно-безчесної
      Влади
      Не знайти справедливого суду!


      2000



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. "Націоналіст"
      Легко бути патріотом
      Зарубіжної Росії
      І співати дифірамби
      Всемогутності її,
      І не чути,
      Як голосить
      Предковічний Голосіїв,
      І не відати,
      Не знати,
      Чом ридають Турбаї;
      І Батурин руйнувати,
      І забути наші Крути,
      І Мазепу шельмувати
      Ще й Петлюру проклинать,
      І паплюжить древню мову,
      Й пісню рідну геть забути,
      Щоб нічого вже на світі
      Не лишилось забувать.
      Я ж зостануся довіку
      "Клятим націоналістом"
      І носитиму достойно
      Всі "почесні ярлики",
      І не стану я ніколи
      Шовіністом суперзлісним,
      І не буду русофілом –
      Демократом навпаки.
      Ні, не стану я лизати
      Старшобратову сідницю –
      Краще вже "ганебні рани"
      Свої власні
      Залижу,
      Та поїду я в столицю,
      У Верховну ту Світлицю,
      Й українську щиру дулю
      Із трибуни покажу!


      2000



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. * * *
      Як гарно все!
      За святом – свято
      До неба стяги підійма…
      Державних свят у нас багато,
      А тільки ж святості нема
      В державі нашій,
      І немає
      У дні дозвільні насолод –
      У святотатстві виживає,
      Ледь животіючи,
      Народ.
      Старе, знемігши, вимирає,
      А незміцніле молоде
      Шляхи найлегші обирає
      Й саме не зна,
      Куди іде.

      Як гарно все…



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. * * *
      На розі, чи, наразі, на ребрі
      Валютного кіоску, що на ринку,
      Худу авоську рано на зорі
      І звечора голодну ще торбинку
      Моя дружина ставить – поселя
      На розі, на ребрі свої надії
      На птаха щастя. Видно звідсіля,
      Від рогу, від ребра такі події
      Ринково-обнадійливі! Авось,
      Як мовлять москалі, ції неділі
      Обділить доля ситого когось
      І добрами голодного наділить.
      Моя дружина чемно тет-а-тет
      З удачею спілкується – зугарна
      В торгівлі: недарма ж університет
      Кінчала моя горлиця базарна!
      Купують у дружини цигарки
      Поштучно і дешеві сигарети
      Бомжі інтелігентні й бідаки
      Всім бідакам – невизнані поети.
      Авоська порожніє: весь товар
      По людях розійшовся, а торбина
      Наїлась аж по зав’язку. Базар
      Удався – ощасливлена дружина
      Везе додому чесне все добро
      Для нашого добробуту. По всьому
      Панує оптимізм. Старе перо
      По-нОвому скрипить, по-молодому.
      Відроджується в серці ліроспів,
      Притлумлений за довгі тижні посту:
      В країні найродючіших степів
      Не зродиться вже привид голокосту;
      Не забреде в наш край голодомор
      І не постука в наші двері лихо,
      Натомість голубітиме прозор
      Від обрію до обрію, і тихо,
      Тихесенько, ледь чутно, при мені
      Ві сні моя притомлена дружина
      Зітхатиме полегшено… Ві сні
      Вона така зворушливо-єдина!
      Їй знов іти до рогу, до ребра
      Валютного кіоску, що на ринку,
      Й терпляче, для сімейного добра,
      Голодну підгодовувать торбинку…

      Крута епохо злетів і падінь,
      Не будь жорстока до моєї Ліни.
      Даруй у спекоту господню тінь
      І милостиво-добрі переміни,
      Щоб їй на розі, власне, на ребрі
      Не довелося довго розпинатись,
      Від ранньої до пізньої зорі
      Заради крихти хліба торгуватись!
      Вона ж – моя голубка і моя
      Благословенна муза-рятівниця,
      На ній, слабій, тримається сім’я,
      Її словами світ благословиться
      На добродії і доброділа…
      О скільки в ній затаєного хисту:
      Вона й саму себе перемогла,
      Не визнавши поразку особисту!



      2001



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. * * *
      Хочеться світлого, трепетноніжного,
      Втішногосподнього –
      Хто ж принесе?!
      У веремії часу перебіжного
      Годі й шукати – пропало усе:
      Мрії, надії, сподівані радості…
      Ні, не пропало! Підводься з колін,
      Рідний народе: на вранішній райдузі
      Легіт розгойдує сонячний дзвін…
      Дінь! – то плуги обізвались і борони.
      Дон! – то відлунились коси й шаблі...

      … Розлетяться ворони
      На чотири сторони
      І зміцніють корені
      Правди на землі!


      2003



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Савур-могила
      В затишній і тихій ковилі,
      В епіцентрі епосного степу
      Всі жалі великі-немалі
      Омивають душу мою стерплу
      Гіркотою... тою полину,
      Молочаю... чаю блекотою...

      Як я поіменно пом’яну
      Під Савур-могилою крутою
      Всіх,
      Що тут безмовно полягли,
      Наче під косою шерхлі трави,
      І, крім ковили, не здобули
      В цім житті ні вічності, ні слави?!

      На Савур-могилі тиша тиш
      Все живе досмертно так вражає
      Нереальним спокоєм... І лиш
      В небі тріпотить сердешний жайвір.


      2003



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    61. * * *
      Мене повчали графомани
      Ще сталінського вишколу:
      “Ти не висовуйся, Іване,
      Бо ж вік закінчиш “вишкою”…

      Мене громили критикани,
      Породжені “відлигою”:
      “Засунься глибшенько, Іване!
      Відлупим – не оклигаєш…”.

      “Екзаменують” і сьогодні
      Мою “нетиху” лірику
      Не згодні з часом
      Та негодні
      Вже підписати
      Вироку.
      Вестимуть, видно, до могили
      Й сплакнуть над домовиною
      Ті,
      Що писати мене вчили
      Не кров’ю серця –
      Слиною!


      1997



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    62. * * *
      Нехай моєму недругу болить
      Душа –
      Мені вона переболіла,
      Стріпнулася і випурхнула з тіла,
      І вже летить,
      Як в юності
      Летить!
      Змивають з неї куряву дощі,
      Вітри її осушують до блиску –
      Вона в свою вертається колиску
      Під вишнею,
      В якій живуть хрущі.
      Торкаються незримого крила
      Прозорі пальці юної матусі…
      Первісна тиша так дзвенить у вусі,
      І посмішка по вусах потекла...


      1995



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. * * *
      Сумна картина:
      За селом,
      На колоцвинтарнім узгірку,
      Вітряк з пораненим крилом
      Самотньо доживає віку.
      А вік той гарно починавсь
      Ув одночассі з хуторами!
      Вітряк сто літ не зачинявсь:
      І вітряком він був, і храмом.
      Тепер, полишений всіма,
      Він для села – більмо на оці,
      І вже вітрів не перейма,
      І не приймає мукомольців.
      Ще міг би радо послужить
      Музеєм – ради ж доброслів’я! –
      Та до добра щось не лежить
      Душа в сільського безголів’я,
      Чи, пак, правління.
      Голова,
      Як і завжди, більшовикує,
      А люд артільний забува
      Свій родовід,
      І байдикує,
      І яничарствує.
      Вітряк
      Таких,
      Бувало,
      Надивлявся
      Жахіть,
      Що й дикий переляк
      Не раз би ще перелякався.
      Такого свідка – й зберегти?!
      Не буде праведного суду,
      І доживуть своє кати
      В серпанку ленінського блуду.
      Гірка картина:
      Вже в селі
      Ніхто хлібів не випікає,
      І врожаї з його полів
      Течуть кудись –
      Життя втікає…
      Переважає привозне:
      І хліб, і звичаї, і мова –
      Все непоживне, несмачне
      І легковісне, як полова.
      Не видно зовсім пракорінь
      (Такого слова вже немає),
      Все більше й більше поколінь
      Сліпа стихія вимиває.
      Стоїть іще пра-пра-вітряк
      На радість горобцям і зорям –
      Пекучим докором закляк
      В моїх очах короткозорих.


      1995



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    64. * * *
      Ясеново-кленова Рудка –
      Там початки мої...
      Колись
      Звідти я,
      Мов із гірки грудка,
      Радо, з підстрибом, покотивсь.
      А куди і чого – а бозна...
      Може, краще шукав село?
      Ой, людино ж ти несерйозна,
      То ж найкраще село було!
      Є воно і тепер. Та годі...
      Там немає твого й слідка.
      Інші верби ростуть в городі
      Біля іншого вже ставка;
      Інші люди працюють в полі
      І на фермі, біля корів:
      В них свої і пісні, і долі...

      Ну, а ти, що в житті здобрів?
      Мо', спинити якусь попутку
      І поїхати, і пої...
      В ясеново-кленову Рудку,
      Де витьохкують солов'ї?


      1989



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Зелені ночі і зелені дні

      1
      Що буде – невідомо. Що було –
      Здається незначним, не вартим слова.
      Лиш ти одна – струнка, сонцеголова,
      Лиш ти одна – і холод, і тепло.

      Нас двоє в світі. Сонце одцвіло.
      Вечірня тиша – дня і ночі змова…
      Дерева й трави обняла знемога…
      Що буде – невідомо. Лиш було б!

      2
      Зелена ніч в зеленім курені.
      Пахуче сіно сни нашелестіло.
      Буденне все у невідь відлетіло,
      Святкове все зосталось при мені.

      Твої уста, ще звечора сумні,
      Опівночі щасливо захмеліли,
      І болі всі мої переболіли,
      І серце загойдалось у півсні.

      В зеленій непроглядній тишині,
      Посеред світу, мов посеред раю,
      Покірно на вогні твоїм згораю –
      На вічному зеленому вогні.

      3
      Віч-на-віч з вічним спокоєм землі,
      І – просто неба, і – перед тобою…
      Пульсує кров, оновлена любов’ю,
      В мені, мов сік в зеленому стеблі.

      Я ще не знав такої чистоти,
      Такої непорочності не знав я.
      У світі славослів’я й словослав’я
      Яке то щастя – чистоту знайти!

      Бери ж мене за руку. Віддаюсь
      Тобі, як птаха небу віддається
      Без страху, що об землю розіб’ється,
      Я віддаюсь. Хоч, може, й розіб’юсь.

      4
      Моя кринице – п’ю і не нап’юсь,
      Моя кринице – спраго невгамовна,
      Моя кринице, чистотою повна,
      Я сам собі чистішим видаюсь.

      Не обмілій, не скаламуть душі
      І не втопи в тій каламуті зорі –
      В своїм зеленім незбагненнім зорі
      Мою зорю лелій і колиши.

      5
      Моя зоря летить і не згора.
      Моя надія – втішна і надійна,
      Як України велич неподільна,
      Як глибина прадавнього Дніпра.
      У далечінь ранкової пори
      Летить моя замрія сонцепера…
      Ось твої очі – степові озера,
      Над ними вії – рвійні явори.
      Що буде – невідомо. Що було –
      Здається незначним, не вартим слова…
      Нас двоє в світі. І між нами змова.
      І скресла тиша. Й сонце ізійшло.

      6
      Зелені ночі, і зелені дні,
      І сон, і дійсність – все переплелося,
      І заплелися у твоє волосся
      І сонце, й зорі золотосяйні.

      І наші руки в любощах сплелись,
      І помисли злилися воєдино.
      О, зупинись на хвильку ще, хвилино,
      І на скалки секундні не колись!

      Що буде – невідомо. Що було –
      Все при мені зостанеться, зі мною,
      В мені, й довіку буде таїною,
      Бо ж з таїни для таїнства зійшло.

      7
      Благословляю мить, епоху, вік
      За те, що з їхнього благословення
      На нас зійшло зелене це шалення
      І ми хвилинам загубили лік!

      Спасибі вам, гостинні дерева,
      За невтручання в справи таємничі,
      За холодок ранковий на обличчях
      Спасибі тобі, росяна трава.

      Чолом тобі, куточку неземний
      Посеред світу – тихий і безлюдний,
      За дні пречисті й ночі не облудні,
      За неповторні негріховні сни.


      1969



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. * * *
      Я Рибаса пригадую слова:
      "Хто хоче свята – той діждеться свята,
      Коли душа заплаче й заспіва,
      Ніким не клята і нічим не м'ята".
      І що ж?! Тарас Михайлович правий...
      Оплакуючи втрати, я святкую
      Свою надію,
      Віру в день новий
      І про майбутнє просто метикую:
      Можливо, буду битий ще не раз,
      Зазнаю і безчестя, і огуди,
      Та серце, скам'яніле від образ,
      Не винесу зобиджено на люди.
      Свою біду в мовчання переллю,
      Приколишу печалі, пригойдаю,
      А свято особисте розділю
      Між друзями.
      І Рибаса згадаю.



      1993



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. * * *
      Як рубали мою тополю,
      Не чиюсь, а мою тополю,
      Світ здригався тоді від болю,
      Від її і від мого болю.

      Як тополю мою зрубали,
      Не чиюсь, а мою зрубали,
      То неначе підпори впали,
      Світові, вікові упали...

      Посадив я нову деревину,
      Не чужу, а свою деревину:
      На безмежному полі долі –
      Гомінкий пагінець тополі.

      Бережу я свою тополину,
      Не чужу, а свою тополину
      Від сокири гостро-тупої,
      Від бездушності нелюдської.


      1993



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. * * *
      Я рвонувся до волі,
      Хотів обхопити руками
      Й прикипіти устами
      До святого ясного чола,
      Та спіткнувся об камінь,
      На камінь упав,
      І на камінь
      Потекла моя кров, наче лава,
      Й мене ж обпекла.
      Я рвонувся до слави,
      Хотів, щоби благословила
      І дала мені крила
      Й достатньо влила в мене сил,
      Та спіткнувсь об могилу,
      Упав на могилу,
      Й могила
      Не простою була,
      А – могилою наших могил!



      1993



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Про тих, самовдоволених
      Живуть, упевнені в собі
      І задоволені собою,
      Не виснажені в боротьбі
      І не відзначені добою.
      Я так позаздрити хотів
      «Хрещеникам легкої долі»,
      Бо сам собі осточортів,
      Чужі присвоюючи болі.
      І не позаздрив...
      По світах
      Десь ходить щастя і сміється –
      Воно прихильне до невдах
      І загребущим – не дається.




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. * * *
      Не залишай мене напризволяще,
      Щоб я терпів, і терпнув, і не жив.
      Моє терпіння й справді-бо воляче,
      Але не маю я волячих жил.
      Напружуюсь, впираюсь, надриваюсь,
      Та сам собі покращую ярмо,
      Аби було пристойним,
      І не каюсь,
      Не відрікаюсь гордо від умов
      Життя свого волячого – людського,
      Від справді добровільного ярма…
      Боюся: зупинюся, і – нікого!
      Тебе нема – й нікого більш нема.
      Одумайся. Оглянься. Повернися.
      Не долюбили ми, не доцвіли...
      Про що це я?
      Давно перевелися
      Спаровані терплячістю воли.


      2007



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. * * *
      …А Дубно знов у стороні
      Незапланованій.
      І мимо
      Пливуть згасаючі вогні
      Зажурено і невтолимо.
      В тридцятилітній таїні
      За непереходимим полем
      Живе та жінка,
      Що мені
      Судилась долею і болем.


      2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. * * *
      Може –
      Хочу вірити, що, може,
      Ти переінакшишся – і знов
      Почуття своє напіввороже
      Перевтілиш у напівлюбов?
      Я ж,
      Повір мені,
      Не вимагаю
      І,
      Не перебільшуй,
      Не молю,
      Втративши надію,
      Йти до краю
      Прірви –
      За порожній звук: "Люб-лю…".
      Помолися –
      Та не помилися –
      Богу –
      Досі він тебе жалів –
      За терпіння
      (Ревно помолися!),
      Мовчки.
      Переконливо.
      Без слів.


      2007



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    73. * * *
      Все повернулось "на круги своя"...

      Ти знов летиш по тій самій орбіті,
      Що і літала.
      В епіцентрі – я.
      Такий самий,
      Як і тоді:
      У світі
      Самотній,
      Непомітний у юрбі,
      Терплячий і негордий,
      Бо старію.
      А ще – сумний,
      Бо не верну тобі
      Ірпінську легковажність і замрію,
      І сповідальність,
      Чисту, мов сльоза,
      Що протекла між нашими щоками...

      Вже не скажу всього,
      Що не казав, –
      Воно ось тут,
      У віршах,
      Між рядками…


      2007




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. * * *
      Хрущовська армія
      І брежнєвська газета
      Вбивали поспіль мрійника-поета
      В моїй душі,
      Й тому лише не вбили,
      Що я любив жінок,
      Які мене любили!


      2004



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. * * *
      Зими цілунки крижані
      Й цупкі обійми хижі...
      За літні спомини сяйні
      Ховаюся від хвижі.
      І від морозів-сікачів
      У сни жаркі втікаю,
      Де на жіночому плечі
      Найбільше щастя маю.
      Мені не треба ні гроша
      З чужого капіталу...
      Сховалась в затишок душа
      І відтає помалу.


      15.12.1997



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    76. * * *
      Я знаю:
      Закінчиться буднем
      І це несподіване свято.
      І замість вина в мою чашу
      Наллють гіркоти... гіркоти...
      Які незворотні ці втрати,
      І як їх багато... багато...
      Була в мене ти – і... не стало.
      Не стало... Була в мене ти...


      1998



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. * * *
      Поети, що стояли за народ,
      Народними ставали "ворогами"
      Й за вироком народних судочинців
      "Сідали" разом зі своїм народом –
      Воістину в народі розчинялись!


      1994



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    78. * * *
      В Будапешті, Празі і Кабулі,
      На чужій землі, чужій межі
      Під чужі ви підставлялись кулі,
      За гріхи ви гинули чужі.
      Вас чекали цинкові «бушлати»
      Й лицемірні слава і хвала,
      І чужа вас проклинала мати,
      Бо своя не сміла, не могла.
      Вас чекали рани й нагороди,
      Офіційні байки і казки…
      Вами «ощасливлені» народи
      Не забудуть «дружньої руки».
      Вас не маю права я судити –
      Ви мої брати й мої сини,
      Вас жаліти буду і любити
      До своєї власної труни.
      Ви народом вистраждані діти,
      Урядів бездушних байстрюки,
      Буду вас любити і жаліти
      Всі,
      Мені відпущені,
      Роки!


      1993



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Після відвідин Сучої балки
      Ні, не можу спокійно спати,
      Бо в Луганську – свої Куропати,
      Бо у кожній третій сім'ї –
      "Вороги народу" свої,
      Бо і я у своїм роду
      Отаких "ворогів" знайду...

      В голові – осині рої:
      Є в Луганську і вбивці свої –
      Хліб жують і смакують вино,
      І про все вже забули давно...



      1990



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. * * *
      о Оріяно духмяно аж п'яно
      де чебрецями а де ковилою
      синьо-смарагдово-золототкано
      понад Айдаром Осколом Сулою
      Убіддю Либіддю Удаєм Супоєм
      Убортю Прип'яттю аж бо до Світязя
      древледревлянські кургани насуплені
      оберігають пракиївських витязів
      у праземлі що дібровами криється
      і прапіснями до стогону крається
      в Стугні остудженій все перемиється
      замоховіле в минулім до крайнощів
      Ятрань ятриться і зорі мов ятері
      течію ночі фільтрують і світяться
      очі твої Оріяно-праматере
      в тисячоліттях...


      1996



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    81. * * *
      Його не броня прикривала в бою,
      А "бронь" закривала від бою.
      Він чистив тили у колимськім краю,
      Не жертвуючи собою.

      Мій батько в атаку приречено біг
      І падав на землю криваву...
      А цей без атак і крові "переміг",
      Присвоївши воїнську славу.

      Не знято і досі зневаги тавро
      Із тих, що пропали без вісті...
      А цей із трибуни розказує про
      Геройські діла "особістів".

      Мій батько в жертовному списку війни
      Під знаком питання донині...
      А цей "експонує" свої ордени
      На грудях – парадній вітрині.



      1990




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. ДЕВ’ЯТЕ ТРАВНЯ

      Дев’яте Травня.
      На столі – вино,
      Ще з осені припасена калина,
      І сонце
      (Увійшло через вікно)
      Лежить посеред столу,
      Мов хлібина.
      Діждавшись найсвятковішого дня,
      Можливості такої і нагоди,
      Зібралася докупи вся рідня –
      Всі Низові і всі Великороди.
      На покуті мій дід Ігнат сіда –
      Старійшина численної родини –
      І дідова пшенишна борода
      Врочисто шелестить
      біля хлібини.
      Дід притискає
      білу до грудей,
      На рівні долі неквапливо крає
      І хлібом наділяє всіх дітей,
      Мов долями ясними наділяє.
      Закінчивши святий
      оцей обряд.
      Забувши,
      може вперше,
      про молитву,
      Дід наливає, всім, як є, підряд
      Старе,
      Ще довоєнне зілля-питво,
      І перший
      по мовчанні
      випива.
      І зрозуміле всім його мовчання.
      Слізьми
      бабуся чарку долива,
      Така тихенька, світла і печальна.
      Ховає «похоронки» зжовклий лист
      У складках плаття.
      І така вже рада:
      Найстарший син Іван,
      Кавалерист,
      Вернувся із вогню,
      З-під Сталінграда.
      І батько мій, Данило –
      Бабин зять –
      Додому повернувся…
      Каже: з Дону.
      Тож треба скорше
      чорну стрічку знять
      З його портрета
      в рамочці з картону.
      Прийшла і Настя – бабина дочка.
      Сидить в застоллі
      справа від бабусі…
      Згорьована бабусина рука
      Розчісує Настусі коси русі.
      Така ж бо Настя юна-молода,
      Що я не смію мамою назвати,
      Й здивовано на сина погляда,
      На синові сивини
      юна мати.
      І впізнає мене й не впізнає.
      А потім до малого мого сина
      Крізь сльози:
      «Кровеняточко моє!
      Моя півторарічна сиротино!...»
      І до моєї доньки простяга
      Свої сумні, свої скорботні руки:
      «Людмилочко, дитино дорога!
      Я через муки,
      Я через розлуки
      Дійшла до тебе.
      Вистачило сил
      Піднятися,
      зіпхнути глини брилу –
      Нехай у нагромадженні могил
      Поменшає хоч на одну могилу!..»
      «Онуки ваші», – матері кажу,
      Зволодавши нарешті з німотою,
      Переступаю давню ту межу,
      Що пролягла
      між матір’ю і мною.
      «Онуки ваші, мамо!» – вже кричу.
      Не чує мати.
      І ніхто не чує.
      В оселі повно сміху і плачу,
      Святкова чарка по столу кочує.
      Обійми. Поцілунки. І слова
      Такі пречисті,
      Як вода з криниці.
      І довоєнне щастя ожива
      У білім світі
      І в моїй світлиці.
      До мене мати ближче підсіда.
      Вже признає мене, сестру Людмилу –
      Свою дочку.
      І щось розповіда
      Чи то співа
      про чайку сизокрилу.
      Розпитує:
      «А як ви тут жили
      Без мене
      по війні
      в голодні роки?
      Що їли, що пили.
      На чім росли,
      Хто допоміг зробити перші кроки?
      Чи не були зобиджені, бува?
      Чужому діти-сироти –
      Не діти…»
      Розпитує нас мати
      Чи співа –
      Дорослим нам
      нелегко зрозуміти.
      Підходить батько.
      Матір обніма.
      Вона знімає з нього окуляри…
      І вся родина
      Повні підійма
      Чарки –
      За щастя молодої пари.

      Дев’яте Травня.
      Ніби й не було
      Війни, смертей,
      могил по всьому світу.
      За вікнами – буяння білоцвіту:
      Усе прекрасне разом зацвіло.
      Бабусю обступають, мов дубки,
      Всі семеро синів –
      Живі, здорові.
      А Настя вишиває рушники:
      Квітки – червоні. Кольору любові.
      Разком намиста – любі невістки.
      При невістках щебечуть онучата.
      А з вишень опадають пелюстки:
      Кінець –
      Цвітінню,
      Зав’язі –
      Початок.
      Дев’яте Травня.
      Повниться весна
      Надіями, любов’ю, добротою.
      В майбутнє
      моя мрія порина
      Ракетою, від сонця золотою.
      І хочеться таких красивих слів,
      Які лиш є у словниках поетів,
      І прагнеться таких високих злетів,
      Яких одвіку не було в орлів.
      Нехай мені примарилось воно –
      Щасливе свято у моїй родині:
      Усе, що мало бути,
      Все одно
      Вмістилося в хвилиночці єдиній.
      В короткій і безмежній
      Водночас
      Хвилині всенародного мовчання:
      І чаєчка над озером вилась –
      З розмови-пісні маминої чайка;
      І чарка
      кочувала по столу,
      Пригублена батьками і синами,
      І крізь багаторічну
      ніч-імлу
      Сіяли ветерани орденами.
      Усе, що мало бути,
      Все було,
      Все повернулось у свої начала,
      І перемога зоряним крилом
      Застілля наше мирне осіняла.
      1980



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    83. * * *
      Тиловики сьогодні в авангарді:
      підтягнуті, джигунисті такі,
      скупили в третьосортному ломбарді
      медалі й ордени фронтовиків.
      По-їхньому, одні вони – герої,
      всіх інших – посадити в зеквагон,
      кричать, аби за їхні геморої
      підвищила держава пенсіон.

      Ненавидять Соборну Україну
      і весь державотворення процес,
      готуючи собі достойну зміну –
      онуків яструбів енкавеес.

      Герої ж справжні стали вже землею,
      щоб завжди незалежною була
      земля козацька, – воєдино з нею
      злилися їхні душі і тіла!



      2010



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    84. * * *

      Полеглим – вічна пам’ять!
      А живим –
      ганьба довічна,
      бо здали бандитам
      державу рідну,
      тим несамовитим,
      що Перемоги іменем святим
      прикрилися,
      позиції здали...

      А нам не можна йти з передової,
      щоб за святкові всістися столи
      й хвалитися по п’яні: “Ми – герої!”.

      Ми – паразити. На чужій біді
      будуємо своє благополуччя,
      і випира натура наша суча,
      мов будяки колючі в лободі.


      2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. * * *
      І перший постріл світової,
      І перший вбивця світовий
      Навіки прокляті.
      Живий
      Нуртує світ, і день новий
      Гряде в травневому розвої.
      І тільки пам'ять – вічна рана.
      Не зарубцюється вона.
      І вдячне людство помина
      Івана,
      Яна,
      Джона,
      Жана
      І тих, чиїх імен не зна.


      1993



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Інтернаціоналіст
      Варить кашу в полив’янім горщику
      І помішує ложкою дерев’яною…
      Не питайте його
      Про сусідню Угорщину
      Ні тверезого, ані п’яного!
      Він давно все забув,
      І “по совісті”
      Проживає на світі біленькому,
      В невідомості плаває,
      Як в невагомості,
      Потихеньку та помаленьку.
      Мій герой – тракторист.
      Отак–то!
      Одинак–удівець, нарешті…
      Хто ж повірить,
      Що,
      Очі заплющивши,
      Танком
      Він давив…
      Дітлашню…
      В Будапешті?!


      1992







      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Вічна тема
      Хоч критик скаже: «Тема не нова», –
      Відмовитись від неї я не можу.
      Візьму старі, знецінені слова
      І ними вічну тему потривожу.
      Столітні рими витягну я знов
      На світ – з літературного музею…
      Жили-були… Вона і він. Любов.
      Вона пишалась ним. Він марив нею.
      Як грім серед ясного дня: війна!
      І він не ждав повістки з військкомату,
      Пішов у пекло бою.
      А вона –
      Сестрою до армійського санбату.
      В содомі днів губилися листи.
      Любовний клич глушила канонада.
      Але обом вчувалося: «Прости…»,
      А не «Прощай…».
      І в тім була відрада.
      У травні закінчилися бої.
      Бійці вином вгамовували спрагу.
      Він був щасливий!
      Він зустрів її
      В Берліні, на розвалищі рейхстагу.
      А далі – що?
      Весілля, і – сім’я…
      І – діти…
      І – країни відбудова…
      На цьому й крапку ставити б.
      Та я…
      Я не сказав останнього ще слова.
      Насправді ж бо не так воно було.
      На жаль, я в цьому вірші помилився…
      Він у бою поліг за те село,
      В якому я пізніше народився.
      Мені болить, хоч не моя вина
      У тій тяжкій і непоправній втраті:
      До перемоги не дійшла й вона –
      Померла в польовому медсанбаті.
      Нема обох…
      Але жива ЛЮБОВ.
      Жива – до сліз!
      До стогону і щему!
      І всі поети світу
      Знов і знов
      Обновлюють в поемах вічну тему.


      1986



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    88. * * *
      імперії спроможні породити
      лиш пушкіних і кіплінгів
      Шевченки
      виходять із уярмлених народів
      і в цьому є найвища
      справедливість!


      1997



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. * * *
      Проплакався ранок:
      Будь ласка,
      Хай буде вам сонечко –
      Паска!

      Яріють у виярках роси:
      Ходи по спасеннім,
      Христосе!

      Вернулися з ірію гуси:
      Паси Україну, Ісусе!


      1996



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Перемінився цілий світ
      1
      Зелене море кукурудзи
      От-от, здається, захлине
      Безлюдний острів
      І мене…
      Я в ролі Робінзона Крузо
      Тут опинився…
      Стільки літ
      Людська нога тут не ступала!
      Коли моя Комуна впала –
      Перемінився цілий світ
      На гірше:
      Витекли з Комуни
      Ставки
      І збігли криниці,
      Немовби сльози по щоці;
      І витовкли новітні гуни
      Лісок і сад;
      Змели хати
      І зарівняли навіть цвинтар,
      Куди б у гості – вічний митар –
      Я міг до матері прийти…

      …Один, мов перст, на острівці
      Стримлю, смалю гіркучу "Приму",
      Таку підшукуючи риму,
      Щоб громом гримнула в кінці
      Трагедії!..

      2
      Стовпова дорога до Комуни
      Загубилась в безмірі степів:
      Ні дротів нема вже, ні стовпів:
      Зледачіли випряжені луни,
      А відлуння їхнє – й поготів.

      Мимо – все: події і надії;
      Пролітають лІта і літА…
      Все життя я – круглий сирота:
      Під повіки втомлені, під вії
      Кожна порошинка заліта.

      Дивно: я ж бо змалечку не рева –
      Нині послизнувся на сльозі,
      І опертись ні на що нозі…
      Плачуть рідні, впізнані, дерева –
      Кам’яніють краплі в пилюзі.


      2000



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    91. * * *
      Свячену крашанку насилу
      Кочу з минулого туди,
      Де через мамину могилу
      Епоха витовкла сліди.
      Свою сізіфову роботу
      Ніколи я не полишав:
      Крізь рясноту брудного поту
      Світитись прагнула душа.
      Який занедбано-убогий
      Мій край, а думалось, в раю
      Від плісняви ідеологій
      Очищу долю я свою…
      Несусвітенна заморочка,
      Подій убивча крутія –
      Ані хреста, ані горбочка…
      Котися, крашанко моя…


      2000



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Образок про мірошника Яриша і його млинці
      "Діду Яриш, куди ти шпариш?".

      І зі спритністю юнака
      За малими ганявся Яриш
      По орбіті свого вітряка.

      Дід лиш з вигляду був сердитий,
      А насправді – такий добряк:
      Нас по черзі любив ловити
      І носити у свій вітряк.

      Під нестрогим його арештом
      Кожен спійманець їв млинці,
      Що лисніли від смальцю.
      Решта
      Чергувала при вітряці.

      "Діду Яриш, куди ти шпариш?" –
      Це вже черга моя прийшла,
      І вже Яришу я товариш,
      Вже їмо з одного стола,
      З однієї тарілі…
      Смачно!

      Дід підсовує ще млинців.
      І ніскілечки вже не лячно
      В цім штормуючім вітряці.

      Дід умів дарувати ласку
      Нам, чужим, бо не мав своїх,
      Він ділив і млинці, і казку –
      Скільки б нас не було – на всіх.

      Світ крутився в обмежжі поля.
      Посередині був вітряк.
      В ньому – Яриш…
      І з того кола
      Я не вирвуся вже ніяк.



      2000



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. * * *
      земля моя –
      писанка неперевершена
      преславними предками-малярами
      по-всілякому писана-мальована
      кольорами Гуцульщини і Слобожанщини
      райськими райдугами поліськими
      розцяцькована
      підперезана синім дніпровим поясом
      по-козацькому
      різнобарвними стрічками-лентами
      уквітчана по-весільному
      празникує земля
      на всесвітньому покуті
      у зеніті Великодня


      1995



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Верхосульська жалоба
      Міліє річка – мов душа міліє,
      І пам’ять поглина трясовина,
      І сонце жовтих лілій не леліє
      Там, де колись була чистовина
      І бистрина. Торфовище всотало
      Джерельні струми. Річка помира,
      Як і людина. Радості не стало
      На берегах її – одна жура.
      Зійшлися верби з вільхами на віче,
      Покликали калин і яворів
      До гурту… Щось жіноче й чоловіче
      В їх деревній печалі я уздрів.
      Невже й вони, як я, перейнялися
      Тим болем, що і виміру не зна?!
      Дерева плачуть. Траурне їх листя
      Не поглинає вже й трясовина.


      2003



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    95. ПОБУТОВА ЛІРИКА
      Жура осіння імпонує
      Моєму настрою:
      Розважливо
      Працюю – не верчуся всує,
      Й мені, їй-право, не обтяжливо:
      Зварити борщ,
      Пранням зайнятися,
      Своїх собачок прогуляти
      І трьох котів,
      Що геть занявкались,
      Вдесяте вже погодувати;
      Сходить на ринок – роздивитися
      З позицій велета, не гномика,
      Як побутом духовність витовклась:
      Кругом – суцільна "економіка"!
      На м’яті гривні зекономлені,
      Нещадним чином заощаджені,
      Купити чаю – нерви втомлені
      Наснажити, й добуті враження
      Паперу білому довірити
      Чорнильно-щирими рядочками
      Й переконатись:
      Чиста лірика –
      Прозора, точна і відточена!


      2003




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    96. * * *
      Зморившись, задрімав…
      Хоч уві сні явилось
      Те, що здаля і потайки любилось,
      Чого я в дійсності й на хвилечку не мав!
      Тріумф такий величний!
      І щастя – безумовне!
      Палкою вдячністю зболіле серце повне,
      І настрій, як ніколи, поетичний!
      Зібралася рідня
      Найдальша і найближча –
      Усі, чий слід змела воєнна хвища,
      Чиїх могил і хрест святий не осіня.
      "Іваночку, синок!".
      "Та ти ж мужчина, синку…".
      Зронив осінній дощ останню вже сльозинку,
      Велику і важку. І нею сон промок.
      "Івасику, дитя…".
      "Продовжив стежку роду!..".
      Зненацька я сьорбнув сльози холодну воду:
      Така ж, як і завжди. Гірчила все життя…




      2003



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. * * *
      Я не жив на землі.
      Я літав,
      Доки й впав.
      Щось у тім’ї пече...
      Озирнувся –
      Дніпро в різні боки тече,
      Розділившись
      на лівий і правий
      рукав.
      Я, блукаючи, мрію шукав,
      Її карих і добрих очей...
      Озирнувся –
      «Ніхто» в ступі воду товче
      І розмазує сльози і піт по щоках.

      Мо’, я голову дуже забив,
      Може, випав у чорну діру...
      Відшукавши «ніщо»,
      Я поплив по Дніпру
      В різні боки
      і за протилежні горби.


      1999



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. * * *
      Перемігши себе,
      Переміг
      Чорну силу,
      Мені супротивну,
      І, забравшись у теплий
      Барліг,
      Перемогу
      Святкую
      Цю дивну.
      Вже не треба громить
      Вітряки
      І свиріпу вважати
      За жито –
      Буду нині робить
      Навпаки:
      З вітряками і житом
      Дружити.
      У своєму
      Зарічнім краю
      Я нікому вже
      Не заважаю –
      Сам
      Поетом
      Себе
      Визнаю
      Й час від часу себе
      Поважаю.


      1999



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    99. * * *
      Голова ж ти моя розбідова,
      Посадова покищо...
      Овва! –
      По-ко-ти-лась
      (Ні звуку, ні слова –
      Прошуміла хіба що трава);
      Заблищала на хвильку очима
      І погасла у світлі зірок
      (Не на плЕчах уже – за плечима,
      Хоч безмовна, зате й без морок!)
      Докотилась до крайнього краю,
      До кінцевих кінців –
      З бур’яну
      Вже й не видно її...

      Пошукаю
      І погладжу її сивину.


      1998



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. * * *
      Осіння жінка…
      Поступаюсь місцем
      В автобусі.
      Які ж бо в неї очі!




      1997



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. * * *
      Яка мізерія: мене
      Заочно обплювали!

      Мене і ця рахуба обмине,
      Як досі всі рахуби обминали.
      Заочно втруся,
      Вмиюся в росі,
      В траві сховавшись,
      Тихо помолюся
      На Божий світ
      У янгольській красі,
      Як вчила мене змалечку
      Бабуся.


      2000



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. * * *
      Крізь блакитну фіранку ранку
      Видивляю щасливий день,
      А нещасний і сам до ґанку,
      Хоч-не-хоч, а таки прийде…


      2000



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. * * *
      Гвардійці поетичного пера –
      Місцевих літоб’єднань ветерани –
      Провідують мене:
      Прийшла пора
      Лічити втрати
      І численні рани
      Зализувати разом,
      В тишині
      Пенсійного непоспіху.
      А й справді
      Я ще комусь потрібен,
      Ще мені
      В безрадісні часи, їй-богу, раді!
      Комусь потрібне схвалення моє
      І дружні, неколючі зауваги,
      Комусь моя прихильність додає
      Упевненості в чомусь
      І наснаги…

      Від чаю відчай блякне і втіка.
      Снується спогад. Вишукано слово
      Загальнозаспокійливе.
      Така
      Блаженна атмосфера:
      Всім – чудово!
      Що ж, постаріли…
      Сили вже не ті…
      Але ж і старість – не хвороби тільки:
      Все менше помиляємось в житті,
      Старі аналізуючи помИлки.



      1999



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. * * *
      Щось я затримався на цім
      Холоднім полустанку.
      Циганка-доля по руці
      Гадає наостанку:
      "Щасливий будеш – потерпи".
      Терплю і потерпаю:
      Безлюдне юрмище, степи
      Від краю і до краю.
      Купити ні за що квитка,
      Нема на що і сісти,
      Лихий забрав провідника,
      Пощезли машиністи…
      Сльоза стікає по щоці.
      Відштовхую циганку:
      Не хочу гибіти на цім
      Закритім полустанку!
      Пощезли люди – лиш юрма.
      Ні вчинку, ні події.
      Мовчить циганка,
      Бо й сама
      Чорніє в безнадії…


      1999



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. * * *
      Стежка добігає до Осколу
      І стрибає з кручі стрімголов
      У зелену воду,
      Прохололу
      За коротку ніч.
      Рясний улов
      Зір примерхлих визбираю в рясці
      Й витрушу сушитись у траві,
      Щиро вдячний вигадці-будьласці
      За трофеї сріберно-живі.
      Та нічого не візьму додому
      З щедрого ліричного добра –
      Інший хтось на березі крутому
      Це добро пізніше позбира…
      Все мені не миле і не добре
      В милому і доброму краю,
      Й неухильно звужується обрій,
      Душу заарканює мою,
      Безборонну, зранену й безвинну…
      Вже мені вертатися пора
      З берега
      В сумну оту хатину,
      Що із райських кущів визира;
      В хату,
      Де вгасає мій найперший
      Провідник, провісник і пророк,
      Що своїх уроків не довершив,
      Свій земний довершуючи строк…
      Що скажу йому,
      Сковтнувши сльози
      Й гладячи неголену щоку,
      В дусі найреальнішої прози,
      Правду все ж ховаючи
      Гірку?!
      Вже йому життя не доточити
      Ані жартом,
      Ані співчуттям,
      На життя молився мій учитель
      І… не дорожив своїм життям.
      Вже душа готується у вирій
      Відлітати – жде свого лиш дня –
      Від тюремних камер і Таймирів,
      І десятиліть невизнання.
      Тиша заніміла перед болем –
      Біль згустився в крапельці сльози,
      А сльоза сумує за Осколом,
      За осколком блискавки-грози…
      Перед ним ніскілечки не винен,
      Все ж ховаю очі і слова,
      Ладен вік свій переполовинить –
      Хай зі мною разом дожива!


      1995




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 0

    106. * * *
      І канула епоха листування.
      Як мовиться, у вічність.
      Телефонні
      Уривчасті розмови,
      Спілкування
      По Інтернету –
      В нинішнім бездонні
      Провалля бездуховного –
      Не в силі
      Нам замінити миті неповторні
      Конверта розкриття,
      Рядочки милі,
      Що їх писали пальчики моторні,
      Зігрівши ручку ніжністю;
      Пропахлі
      Домашністю
      Листочки у клітинку
      І споминів оспалих дивний спалах,
      Що в юність повертає на часинку!

      Пишу листи у безвість безгоміння –
      Ліричні вірші – хто їх прочитає?! –
      У нинішнього "супер-покоління",
      Здається, почуттів тонких
      Немає...

      І сантименти – в ступорі,
      І наспіх
      Кохання,
      Більше схоже на інтрижки,
      І все, що задушевне, –
      Курям насміх,
      І жодної прочитаної книжки...


      2009



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    107. ДЕЩО ПРО БОЖІ ЗАПОВІДІ І НЕ ТІЛЬКИ ПРО НИХ
      З дня народження я безбатченко:
      Батька вбито десь на війні...
      "На тім світі колись побачитесь", –
      Сам Господь обіцяв мені.

      Доля вкрала у мене й матінку,
      Бо така вже була пора
      Наджорстока... Відтоді й матиму
      Осторогу: не вбий, не вкрадь.

      Бог надав мені, півторарічному,
      Статус круглого сироти:
      "Ви з’єднаєтесь лиш у вічності,
      Як зведуться усі мости".

      ... По казармах і по гуртожитках
      Я розтринькав кращі літа...
      "Твою душу скалічив хто ж отак?" –
      Божа трійця мене спита.

      Відповім зазвичай я коротко:
      "Та ж фашисти..." Хоч це й не так.
      Й звинувачу я в часі скорому
      Підлих сталінських посіпак.

      Час проб’є, і мені, очкастому,
      Все "таємне" розкриє світ...
      Не вбиватиму і не крастиму,
      І жалітиму всіх сиріт.


      2008



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. * * *
      Я самовидатний, бо видаюсь
      за власний кошт. Претензії не маю
      до слави, бо такої я не знаю
      серед своїх читачок. Не боюсь,
      що й не зустріну. Сам себе читаю
      і сам себе хвалю – не задаюсь.


      2006



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    109. * * *
      Забув, кого ненавидів. І добре,
      Що не згадаю. Справа ж не така
      Геройська. Серце маючи хоробре,
      Не здіймеш руку. Й добре, що рука
      Не здійметься на ницого нікчему, –
      У неї і призначення, й мета
      Достойніші: накласти діадему
      На голову спасенного Христа –
      Замість вінця колючого...
      Все інше –
      У небо піднімати літака,
      Дитя гойдати чи писати вірші
      Здобуде право праведна рука.


      2005



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 6.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    110. * * *
      Ховають – ще живого! – Низового
      на звалищі-руйновищі Донбасу,
      де ніде вже й попастися Пегасу,
      де слово не вартує вже нічого,
      а пісня не хвилює більш нікого
      і плин часУ вривається завчАсу, –
      ховають Низового – ще живого!

      І хто мене живцем ховає – знаю,
      бо шило у мішку не заховати:
      я ж буду "похоронщиків" кусати,
      допоки ще зубів хоч трохи маю,
      допоки пістолетом ще тримаю
      хвоста свого амбітного, – як знати,
      ще, може, і здолаю хижу зграю...


      2006



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    111. * * *
      Осінь осіняє синє
      сивою осмутою осоння.
      Сонях закоричневів. Осілось
      складене в стіжки присохле сіно.

      Осеніє. Снять оспалі ості
      овсюгів і стиглого осоту.
      Осьдечки ще й оси осовілі
      всілися на стерні та на терня.
      Осеніє-сніє-ніє-іє...


      2006



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. * * *
      Простіть мені, люди, одне
      Єдине, що рве мої груди:
      Було, цілували мене
      Іуди – не знав, що іуди,
      Бо щирі, мов діти, були
      У клятвено-вірній любові,
      А як підросли – попили
      Моєї батькІвської крові!

      Простіть мені, люди, простіть –
      Я сам свою душу примушу
      Покаятись – лиш відпустіть
      На волю стозраджену душу!


      2006



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. * * *
      Як я почуваюсь? Начуваюсь
      Після всього. Висновки роблю.
      Чимось проникаюсь, в чомусь каюсь,
      А чогось – не те, що не люблю, –
      Не терплю! А власне, добре маюсь:
      Менше матюкаюсь, ніж колись,
      Хоч, бува, й частіше спотикаюсь...
      Тож кажу собі: «І вниз дивись!»



      2006



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. ПРО ОБЕРЕЖНІСТЬ
      Необачно перейшов дорогу
      Мстивому – і жду тепер біду:
      На ходу підставить підло ногу
      Й зарегоче, якщо я впаду.

      ПотопчЕться по мені для втіхи...
      Й заманеться ницому комусь
      Розпустити брехні-перебріхи,
      Що я впав і вже не піднімусь.

      З думкою про це поозираюсь
      Та й забуду – Господи, прости
      Грішному – і знову зазбираюсь
      Йти туди, куди я мав іти.


      2006



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Боюся, що не встигну
      Боюся, що не встигну, – поспішаю
      довершити початки до кінців,
      свідомо без роботи залишаю
      лінивих самовпевнених співців.

      Нехай вони, гуртуючись у зграї,
      обгавкують потуги трудові
      мої – у зрусифікованому краї
      і козаки, й поети низові
      потрібні!

      Хай помахують шаблями
      станичники лихі із-за горба,
      а низовим словами й мозолями
      трудитись. Не покликання, хіба?!


      2008



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. * * *
      Не дотяг до генія,
      але
      щирим був,
      якщо і помилявся,
      разом із народом похмелявся
      в час,
      коли було аж надто зле.

      Визначним не заздрю –
      присягнусь –
      і цілком вдоволений собою:
      спочиваю в тиші після бою
      і нового бою не боюсь.


      2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. * * *
      Хороню, поминаю, оплакую
      Сам себе на руїні життя,
      Ледь тримаюсь рукою закляклою
      За гранчак подивовано-зляканий
      Неприйняттям хмільного пиття.

      2004



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. У ЗАТІНКУ ПІГМАЛІОНА

      Ховались ми від самоти-зажури
      У свій маленький герметичний світ,
      Де глиняні та гіпсові скульптури,
      З багатої уяви чи з натури
      Пігмаліоном ліплені, в граніт
      І бронзу перетворювались, – тихо
      Стояли в напівтемних закутках,
      І чайна чашка з чаром обліпихи
      Тремтіла в алебастрових руках,
      Оголених до пліч; і на канапу
      Стікало плаття із плеча на грудь,
      І відкривало наготу неквапом
      Рожеве плаття з голубим накрапом,
      Являючи на світ первинну суть
      Грудей жіночих… Шерхлими губами
      Я материнські вловлював соски,
      Немов дитя, і ті смагляві плями
      Навколо них, що пахли так різким,
      Терпким жаданням плоті;
      Знов первинна
      Про себе заявляла жагота:
      Зливалися у стогоні вуста
      Й моя жива гаряча пуповина
      Знов до твого жаркого живота
      Немовби приростала; щире лоно
      Мене приймало в себе, в таїну
      Свою, у щонайглибшу глибину, –
      Я повертався в лоно безборонно,
      В свої начала… В матір і в жону,
      В спокусницю свою найпершу – Єву:
      Було все, мов уперше… Ні, не блуд,
      А поклик плоті… То вже згодом древу,
      І яблуку, і Змію вчинять суд
      Не зовсім справедливий… Не обходить
      Пізніших нас легенда ця стара –
      Сама ж бо доля нас докупи зводить
      І нашими чуттями хороводить
      Заради обопільного добра
      В майстерні цій!

      Знайомий з давнім культом
      Любові потаємної, для нас
      Створив умови приятель мій, скульптор,
      Порятувавши нас в критичний час.
      Було нам тут і затишно, і втішно,
      Й не холодно, хоч за вікном – зима…
      Я думаю, грішили ми негрішно,
      Бо в любощах гріховності нема.
      Зі шлюбності ж витворюють ікону,
      Без святості здебільшого,
      А нам
      Подарував Господь не шлюбний страм,
      А щастя позашлюбного корону,
      І убезпечить спокій, мабуть, сам
      Призначив-наказав Пігмаліону.

      Серед скульптур одна лиш ти була
      Із плоті й крові. І на поклик крові
      Відгукувалась щиро, і в любові,
      Згораючи дотла, була, жила,
      Ні блуду не підвладна, ні гріхові.
      …В майстерні цій – заходив я не раз
      До друга до свого, Пігмаліона –
      Все так буденно! Зупинився час.
      В кутку дрімає гіпсова Мадонна,
      Пригасла вся, неначебто бездомна,
      І постаріла в профіль, і в анфас.
      Зневірився в красі Пігмаліон,
      Ледь дибає, підкошений інсультом, –
      Він переплутав, де ява, де сон,
      Забув, у чім життя найвища сутність;
      Не п’є вина й жінок не спомина,
      Крім однієї – рідної, своєї, –
      Він як митець утратився без неї,
      Все загубив: і задуми, й ідеї,
      І як їх повернути, вже не зна.
      І я не знаю, чим допомогти
      Адаму овдовілому – в майстерні
      Садам едемським більше не рости
      І яблуням спокуси не цвісти –
      Зостались лиш пеньки та гострі стерні…

      Я – поза раєм. Осені жура
      Вже зазира в колись мажорну душу,
      І не відомо: почекати мушу
      До кращих днів, чи вже мені пора
      У вирій відлітати?..


      2003





      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Мої, мої...
      Мої коти, мої собаки,
      Я вас годую і люблю.
      Мої трухляві комуняки,
      До вас я сповнений жалю.

      Мої поля, мої заводи,
      На жаль, ви нині – не мої:
      Прибрали без моєї згоди
      Вас новочасні глитаї.

      Мій гімн, і герб, і стяг державний,
      Вас нелюд приватизував,
      А люд, принижено-безславний,
      Плазує, як і плазував.

      Мої собори і могили,
      Що силу множили мою,
      Вас по-московськи “обновили”,
      І я вже вас не впізнаю.

      Моя дзвінка співуча мово
      З чудовим “Геть!”, –
      Тебе “Долой!”
      Знов посилають Іванови…
      А я, хахол Іван, – не той...
      Не той, що треба Україні,
      Перелицьованій на край
      Банановий… Ще й бабуїнів
      Тут заведуть… І буде – рай!

      Мої хвороби і болячки,
      З самим собою балачки,
      Вам співчувають лиш собачки,
      Мої дружочки–пухначки.

      Моя несплачена квартплато, –
      Ой, непосильна ж ти яка!
      Боюся я,
      І кошенята
      Бояться: як же без кутка?!

      Мої тривоги-застороги,
      Вас так ніхто і не почув;
      Мої дороги, що під Богом,
      Я вас останні дні топчу.

      Мої рукописи і книги,
      Хіба ж даремно вас писав,
      Що вам сьогодні не до шмиги
      Добуть Пегасові вівса?!

      Мої пустісінькі кишені,
      Мої простісінькі думки…
      Моя сльозо срібляна в жмені,
      Не розколись на мідяки!


      2003



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. * * *
      Дочка з Феодосії
      Телефонує мені –
      За голосом Лесі
      Вчуваються шепоти
      Моря...


      2003



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. * * *
      В епоху відьмаків і коновалів
      Я вперше роздивився,
      Що живу
      В краю бузків, черемух і конвалій,
      І жовтих лілій в річці, на плаву.
      Дитячі очі райдугу вбирали,
      Сльозилися від барв…
      А за ліском,
      Шляхетні й поставні,
      Мов генерали,
      Стояли соняхи,
      Шикуючись ладком.

      Бриніла стежка в соняхах струною
      Тонюньою, бджолиною…
      Куди
      Ти, стежечко, спішиш?
      Візьми з собою
      Манюнього мене
      І поведи
      За обрії дитячої уяви!

      Втікала стежка –
      Спробуй, здожени…
      І плакав я,
      Чотирирічний явір,
      В ожиновім раю бережини.

      А лілії, конвалії і бджоли
      Сміялися:
      – Оговтайся, дитя!
      За соняхами свище Дике поле,
      А тут, в бережині, буя життя…

      Хіба я знав, що так воно і буде
      В засоняховім світі?!
      Цілий вік
      Для мене був одним суцільним буднем,
      Що в чужині, в самотині протік…

      І досвідом розжився не одразу –
      Лиш нині,
      Після всіх розчарувань,
      Я став шукати рідну ту оазу,
      Де розпочав свою життєву рань.

      Хіба знайдеш?!
      Під натисками вітру
      Не вистояла, бідна…
      То ж беру
      Гірку, та заспокійливу
      Півлітру –
      Топлю печаль в горілці
      І журу.

      А лілії, конвалії і бджоли –
      Десь там, у потойбіччі, за бугром…
      Той, хто втіка за рідні видноколи,
      Ніколи не зустрінеться з добром!


      2002




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    122. * * *
      Сіється дощик – роситься
      Спріла трава-мурава.
      Зріють – на аркуш просяться –
      Господу вдячні слова.

      Ми засіваєм пшеницею
      Дикі в минулім степи.
      Щедрою росяницею,
      Господи, їх окропи!

      Щирим трудом – не битвою –
      Луняться наші лани.
      Боже великий, молитвою
      Ти ці лани осіни!

      Сіється, роситься, броститься
      Світ від зорі й до зорі –
      Боже премудрий, як просто це:
      Жити в надії й добрі!


      2002



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    123. * * *
      Вже багатьох не стало. Не стає
      Печально і трагічно. Вже ночами
      Приходять ті, кого не вистачає,
      В безсоння найсамотніше моє.

      Приходять і мовчать. І я мовчу
      Печально і трагічно. Я не знаю,
      Що говорити, що робити маю, –
      На покуті затеплюю свічу…

      Свіча горить. Не смію говорить
      З нежданими примарами нічними,
      Немовби в чомусь винен перед ними
      Досмертно. Я мовчу. Свіча горить.


      2001



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. * * *
      Букет осінніх квітів на столі –
      І радує мене він і печалить:
      Нема для мене місця на землі,
      Куди би міг надовго я причалить
      І відпочить до першої весни
      Після свого сумного ювілею…
      Прив’яли квіти – журяться вони
      Журбою передзимною моєю.
      Поволі опадають пелюстки
      На аркуш, що лежить переді мною, –
      Під пелюстками сховані рядки
      Вже вкриті неземною таїною.


      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. * * *
      Добро не є великим чи малим:
      Воно – добро! На противагу злому –
      Невимірне. Велике у малому
      Не меншає ніскільки. А між тим
      Мале стає частинкою значною
      Великого. Ім’я йому – добро,
      Всетворче і всеборче, мов Дніпро
      З його вовік стрімкою глибиною.


      2001



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. * * *
      І хочеться позаздрити комусь
      Славетному,
      І чомусь не вдається,
      І я над цим не плачу,
      А сміюсь,
      Й душа моя полегшено сміється
      Над задрістю чужою:
      Це ж вона
      Весь білий світ плямує чорнотою!
      Втішаюся святою простотою:
      Що слава – хай неслава обмина!


      2001



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. * * *
      Я так іще ніколи не писав:
      Мов дихаю пречистими словами,
      А наді мною світлі небеса,
      Мов купол храму –
      В ньому,
      Замість брами,
      Веселка молода перевиса.


      2001



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. * * *
      Живу – хапаюся іще
      Я за солом’яний промінчик –
      Смішний, наївний чоловічок
      Під захлинаючим дощем!
      Пливу – втікаю від утрат
      І без надії сподіваюсь
      На те,
      Що мій безвольний парус
      Зачепиться за Арарат…


      2001



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Між іншим
      Спільників – тьма.
      Однодумців – нема.
      Лиш на базарному рівні
      І взагалі,
      Й зокрема,
      Всі ми під Богом рівні.

      Є філософія вчинку
      І є
      Дух,
      Що з часів Сократа
      Силу приреченому дає
      Не помічати ката.

      Є співчуваючі “захисники”...
      Та,
      Лиш дійдЕ до страти,
      Не подадуть руки
      Жертві
      Пілати.

      Я – за правічний оплот
      Рівності, вольності й миру:
      Лише достойникам –
      Ешафот,
      Лише нікчемам –
      Сокиру!


      2000



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Мозаїчні уламки
      1
      Любов моя – трава під падолистом:
      Іще зелена, тільки ж нестійка
      І під осіннім подихом вітристим
      До грунту все тісніше приника.

      Моя любов не вічна – однорічна,
      Та в пам’яті на все життя вона
      Лишається, – весни зелена свічка
      Відчутнотепла й зримоосяйна.

      Душа, буває, в мороки порине,
      Зануриться в печалі, защемить –
      Та є ще Бог! Він образ Катерини
      Мені являє в цю відчайну мить.

      2
      Кожну згадку про тебе люблю –
      Не соромлюсь у цьому зізнатись:
      Мозаїчні уламки до фрески тулю,
      Та первісний твій образ вже втративсь.

      Відновити б симфонію барв,
      Оживити б забуті всі звуки –
      Все руйнується… Господи, збав
      Від такої принуки!

      Повертаюсь до витоку знов:
      Тут ходили удвох, цілувались,
      Тут зненацька в лякливу любов
      Перевтілилась наша цікавість.

      Тут уперше заплакала ти
      Від жадання… А я в ту хвилину
      Не наважився квітку цноти
      Обірвати – первинну, єдину…

      Чи жалкую за цим, чи хвалю
      Свою стриманість – я вже й не знаю…
      Кожну згадку про тебе люблю:
      Мозаїчні уламки збираю…

      3
      Любов моя – трава під снігом раннім,
      Прихоплена морозами, ламка…
      У квітні починалася коханням
      Під знаком проліска й молодика.

      Моя любов – трава, закута в кригу
      В лугах, що на річкових берегах, –
      Вона іще, в надії на відлигу,
      Про дні буяння спомин зберіга.
      Любов моя – лиш спомин про кохання,
      Яке ніколи двічі не бува…
      В нічну імлу згущається смеркання
      І в заметіль – пороша снігова.

      4
      Нашкодили, мов діти, і втекли
      Світ за очі. Й лиш згодом зрозуміли:
      Від себе – не втечеш! Перевели
      Своє життя нінащо. І згоріли
      В огні своїх нездійснених жадань…
      Я – сивий, некрасивий. Ти стражденна,
      Нужденна. Вже обом не до кохань, –
      Лиш ностальгія лишилась щоденна.

      Нашкодили, мов діти, і втекли…
      Що ж, і насправді дітьми ми були.

      5
      Хай пухом нам постелиться трава
      Духм’яна, ледь прив’яла на покосі…
      Перетриває літо – і права
      Свої пред’явить прохолодна осінь,
      І нагадає нам: не до снаги,
      Немолодим, на сіні ночувати,
      Бо ще, гляди, негадані сніги
      Примусять теплу схованку шукати.
      А хати в нас – нема. Не нажили
      Ні дому, ні сім’ї, ні порятунку
      Від самоти… Безпечними були
      З початку й до останнього цілунку.
      Хай саваном постеляться сніги
      Для втраченої в юності любові, –
      Нам спільні не судились береги
      Ні острівні, ані материкові!

      6
      Шукав траву під снігом.
      Під травою
      Шукав любові
      втрачені
      стежки –
      І не знайшов…
      Мов листя за водою,
      Спливли в минуле юності роки…
      Намарне все: під снігом, під травою…
      Все надаремне: так, чи навпаки…

      7
      Забулись заприсяження в коханні
      І не збулись жадання материнств…

      В безмежному людському океані
      Любов моя – загиблий материк.

      Не перша атлантида й не остання
      Моїх надій, чиїхось сподівань…
      Розбилося невпевнене кохання
      Об гострі скелі заздрісних жадань.

      8
      Любов моя – трава: чебрець і м’ята,
      Та ще любисток і полин гіркий…

      Для Катерини був я не такий;
      Фаїна не діждалася солдата;
      Людмила розлюбила – геть пішла…

      Про інших я не хочу й говорити,
      Хоч їх любив. Але вони любити
      Не захотіли – масть не підійшла.

      Живу один, хоч маю дім, сім’ю,
      Хоч є з ким і сваритись, і мириться,
      Та все одно мені не розжуриться
      В кінці дороги, в прірви на краю…

      9
      Самотньо – зроблю собі жінку зі снігу,
      Зліплю із уяви, жадань, ностальгії,
      Та й буду молитись на неї, пречисту,
      На неї, невінчану діву, невічну,
      Як мить, як сніжинка,
      Як сонячний зайчик…

      Молитимусь тихо при блиманні свічки
      Різдвяно-святкової – у напівтемряві
      Своєї душі, що втомилась надіятись
      На щире кохання земної, гріховної,
      З гарячою статтю розпусної жінки…

      Самотньо, самітно…


      2003



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. * * *
      Тече Лугань у великодню рань,
      купає явори… І добре все би,
      якби не повінь… Гей, не хулігань,
      козацька річко, не виходь із себе!

      Пасись тихенько – головатий мер
      надумає лихе і загнуздає
      допіру норовисту… Відтепер
      в краю козацькім вольностей немає.

      Віднині й України тут катма –
      в окремо взятім нашім регіоні
      гуляють яничари… Й зокрема
      толочать ковилу не наші коні.


      2006



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. СОРОК СЬОМИЙ
      Водночас жайвір і ковадло в кузні
      Розпочинали день в селі моєму,
      Що прагло і свою ліричну тему
      Привносити в «шедеври» всесоюзні.

      Врожаїлось в газетах і в ефірі,
      Співалось від Карпат до Сахаліну,
      А я любив голодну Україну,
      Де вимирали люди, птАхи, звірі.

      Я вижив з пташиною-звіриною
      Лиш дивом, щоб крізь сльози оспівати
      Той край, де спочива трагічна мати,
      Від голоду пощаджена війною.


      2005



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. ІСТОРІЯ, ЯКА НІЧОГО НАС НЕ ВЧИТЬ
      Вхоркалися коні…
      А прудкі тачанки
      Зовсім розторохкались –
      Прямо до розвалу…

      Вгомонімось, хлопці,
      Все почнім спочатку:
      Почитаймо Біблію
      Замість «Капіталу».

      «Не убий!» – там сказано.
      «Не вкради!» – написано.
      Вчила нас історія:
      Заповідям вір…

      Що ж ми, діти бісові,
      Служим дідьку лисому,
      Всім священним приписам
      Та й наперекір?!

      Не почула вольниця
      Голосу пророчого –
      Напилась гарячої…
      І пішла, пішла

      По скелетах пращурів,
      По добру праотчому,
      Сіючи повсюдоньки
      Чорнозерня зла!

      Скотобійня впоралась
      З мокрою роботою.
      Втішились тачанками
      Шашіль та іржа.

      Гуляйполе втишилось –
      Вже не снить кіннотою
      Рясноросо кроплена
      Часова межа.

      Хлопці вгомонилися,
      Вдовольнились чаркою,
      Геть порвали Біблію
      Та й на цигарки…

      Може, все забудемо
      Й почнемо спочатку ми
      Кровію мережати
      Чорнові рядки?..

      Добре все – розвіяне,
      Все лихе – посіяне,
      І пора косити вже,
      Та не нам –
      Синам…

      Воріженьки-недруги
      Знову напосілися,
      Незчисленні й жадібні,
      Наче сарана!


      2006



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. * * *
      За келихом вина
      Згадав про тебе
      І про свою вину перед тобою...
      Підніс до вуст –
      А в келиху сріблиться
      Твоя солона і гірка сльоза.


      1970



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. * * *
      Усім ІванАм – ІванИ
      І всім Пигулям – Пигулі!
      Обох я любив,
      Та обидва вони
      Давно вже знайшли свій притулок
      В землі.

      Я знаю: обом ІванАм
      Незатишно на чужині,
      І в ріднім селі
      Вже не п’ють по сто грам
      На честь ІванІв їхні друзі
      Шкільні.

      З якої такої війни
      У марківські наші гаї
      Вони не вернулися –
      Два ІванИ,
      Два Пигулі,
      Друзі найкращі мої?!
      Давно вже горілки не п’ю –
      Тверезі тривожать жалі:
      Залишусь і я
      В несвоєму краї,
      Вже третім Іваном
      В нерідній землі…


      1999



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. * * *
      Було село –
      й нема села.
      Куди, Суло,
      село знесла?
      Чи до Ромна,
      чи до Лубен,
      де Бористен
      все поглина?
      Ані весла,
      ані керма...
      Мовчить Сула
      така німа...

      2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. В Сумському соборі
      Давно від атеїзму прохмеливсь –
      І слава Богу!
      З Господом стосунки
      Я налагОдив,
      Тихо помоливсь
      У храмі головному...

      Ті три сумки,
      Що на сумськім зображені гербі,
      На три суми колись перетворились
      Для мене, сироти.
      Тепер собі
      Кажу:
      "Неправі судді помилились...".

      Я не бродяга й не прохач з доріг.
      Живу в Луганську.
      А до Сум приїхав,
      Щоб дати лад своїм життєвим віхам,
      Підсумувати все, що зміг – не зміг...

      Тепер, мабУть, не скоро прилечу
      На Псло й Сулу. А може, що й ніколи
      Не прилечу. Тож ставлю я свічу
      Перед нестрогим образом Миколи –
      Угодника... Хай добрий Миколай
      Простить мені гріхи і перегріхи...

      В Луганську не едем,
      І тут – не рай:
      Повсюдно дістається на горіхи.

      Вселенська тиша виповнила храм.
      Спасибі Спасу,
      Ще й уклін мій Долі,
      Подяка найщиріша всім вітрам,
      Що гнули й не зламали в дикополі
      Мою тополю...
      Дякую тобі,
      Великий Боже вічно триєдиний,
      За все, що дав,
      Що є в моїй судьбі,
      З чим я дозрів до образу людини
      І сина української землі!

      Я знаю стільки, що пора вмирати...
      Але ж – доволі суму і жалів! –
      Ще стільки треба сіяти і жати.


      2005



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. На колишньому цвинтарі
      Ні барвінку, ні черемхи, ні бузку, –
      А були ж усюди – щонайкращі, –
      Заснували давню стежку нешвидку
      Лісопарку здичавілі хащі.
      Продираюсь крізь галуззя – і ніде
      Не знаходжу мамину могилу...
      Серце ледве б’ється, через силу;
      В голові вселенський дзвін гуде;
      Кропива жалюча, і колючі
      Будяки, й докучливі джмелі...
      В небі – крони кленів кругойдучі,
      І нема опори на землі.


      2005



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ
      Як повінчати небесну поезію
      З нашою вельми буденною прозою?
      Мов балансую на гострому лезі я,
      Ніби по кризі тонесенькій ковзаю...


      2003



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    140. * * *
      Наївне
      Зваблює старого,
      Для чого – і саме не зна,
      А я дивлюсь на нього строго
      І надто пильно,
      Й аж до дна
      Прозору душу прозираю:
      Дівча – воно і є дівча,
      Воно поспішно так вивча
      Науку чарів і спокуси...
      Колись і я цього хотів...
      Летять, летять у вирій гуси,
      І я б за ними полетів!

      2009




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    141. * * *
      Зелене зовні,
      А яка
      Кисло-солодка серцевина
      У цього яблука,
      Терпка,
      Як поцілунок,
      І первинна!
      Вторинне ж те,
      Що ми звемо
      Оскомою
      Лиш після того,
      Як спіле яблуко з’їмо...

      Не може перше – без другого.
      І ми на цьому стоїмо.


      2005



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. * * *
      О як мої коханки постаріли,
      Ті, що горіли зорями вночі
      І гріли душу!

      Попелом в печі
      Амурні стріли стали
      Й догоріли
      Свічки весільні…

      Жодної свічі!


      2001



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. * * *
      Маківкою пишною в городі
      Ти буяла в місяці маю,
      А під осінь,
      Всупереч природі
      (Плакатись про це сьогодні годі!),
      Будяком сколола всю мою
      Душу,
      Оголивши при народі
      Весь інтим…
      І я вже не в раю.

      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. * * *
      А вода текла собі й текла,
      І літа спливали за водою,
      І від падолиста аж рудою
      Восени робилася Сула.
      Я змивав усі свої гріхи
      У її чистилищі… Було те,
      Ой, давно!
      … Заманюють в болото
      Від роси смарагдові мохи.
      А на тому березі, на тім,
      Протилежнім – наче сокорина,
      Вічно недосяжна Катерина
      В ореолі сонця золотім.

      2000



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. * * *
      Вже голос твій не гріє – охолонув,
      І в рурці телефонній шерех слів
      Доволі крижаний.
      З мого полону
      Ти визволилась –
      Я це зрозумів.
      Вже добре й те,
      Що не оголосила
      Мені війну…
      Знайти якусь вину –
      Дрібниця!
      На твоєму ж боці сила
      І право оголошувать війну.

      Давно зійшов із колії наш потяг
      І колія осотом заросла…
      Тривожна тиша…
      А війну на потім –
      З якої ж примхи? –
      Ти перенесла.


      2001




      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. * * *
      Тут лежать… На плитах – імена…
      Кількасот. Умовно. Білі кості
      По світах розкидала війна.

      Я приїхав здалеку. Я в гості
      Завітав до батька. Він пропав
      Безвісти. Могила – символічна.
      В чужині його прописка вічна,
      В безвістях, неміряних степах
      Забуття. Пісенні журавлі
      Ностальгійно-жалібно курличуть…

      Я не плачу. Сивому не личить
      Виявлять дитинячі жалі.
      На плиті читаю: "Низовий…"
      Дату смерті безвість приховала.
      Низовий Данило, рядовий
      Партії, що долю обікрала
      Батькову, а значить, і мою,
      І моїх дітей майбутню долю…
      Вже не відчуваю навіть болю –
      Мовчки, кам’яніючи, стою
      При могилі власного життя.
      В’януть у руках жаскі тюльпани.
      Журавлі, курличучи, летять…
      П’ють вино останні ветерани…


      1998



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. * * *
      На одну чуттєву хвилю
      Налаштовані два серця –
      Є про що поговорити
      Тим, хто в юності любив.

      Сива дівчино, на мене
      Посивілого, не сердься,
      Що щасливими обох нас
      Хоч і міг, я не зробив!


      2008



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Батуринський мотив

      Мав рацію Іван Мазепа:
      ми славу плутаєм з неславою,
      ще й кажемо, що ця халепа
      чужою наслана державою
      на героїчних нас, умудрених
      великим історичним досвідом…

      А з конотопською лахудрою
      чого ж бо нянькаємось досі?!
      Чом на плечі кумівськім виснемо
      у казнолюба й перебіжчика
      й правицю недругові тиснемо,
      шукаючи у нім прибічника?!

      Ми прикриваємось Тичиною:
      мовляв, народ – в нім сила правди,
      й не переймаємось причиною
      непередбаченості влади;
      за словоблудом ходим юрмами
      й поради мудрої не чуємо…

      В стосоту вже халепу втюрились,
      зневірившись, благаєм чуда ми,
      і знов гадаємо, як бути нам,
      «чужими чарами обмареним»,
      і мітим шлях новими Крутами,
      й новими «славимось» Базарами…


      30.07.2006



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Прелюд зрілості. 1960
      Я привчав себе, непокірного,
      жити поповзом, напівподиху,
      упівголосу: чув я шкірою
      небезпечність малого подвигу!

      Ти – колгоспник, тож двигай вилами,
      самознищуйся самовіддано –
      всі герої давно вже вилягли
      й самогубством скінчили Ідени…

      Не одну борозну колінами
      проорав на нічийнім полі я,
      перш ніж відчай на полі мінному
      загнуздавсь переможно волею.

      Годі повзати, напівдихати,
      тихим пошептом протестуючи
      проти тої сваволі дикої,
      що в сільських бур’янах існує ще!

      І тоді-то в мені прорізалось
      те, одвічне, ще Богом дане нам,
      те, що звалося Запоріжжями
      і відлунювалось Майданами!



      2006



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. * * *

      Людоньки поетам співчувають,
      Сльози не приховують свої:
      «Як вони, сердешні, виживають?!».
      Виживаєм так, як… солов’ї…
      Клюємо первоцвіт. Запиваєм
      Божою росою на траві.
      Виживаєм – радісно співаєм
      Вічносолов’їне «Се ля ві!».


      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Моя провінція глибока
      Закурявіла кураїна.
      В раїнах – кіптяви рої.
      Суржикомовна Україна,
      Де живемо,
      Як несвої,
      По виду нібито вкраїнці,
      А за поводженням – хохли
      (Недарма в пашпортній сторінці
      Етнічну позначку зняли!).

      Лунає пісня солов’їна,
      Аж захлинаються гаї –
      Повірив би,
      Що це Вкраїна…
      Таж ні, то «курські» солов’ї!

      Радіє радіо невпинно…
      Егей, булані, гайта-вйо! –
      Це ж пракозацька Україна…
      Та ні, то «Руське радійо»!

      Раює бравурна реклама,
      Розтиражована стократ, –
      Нарешті українська гама…
      Куди там! «Дон», «Москва», «Арбат»…

      Куди ж я трапив необачно
      І всю рідню свою привів?!
      …Я вже – прийшов.
      Я вже побачив.
      Перемогти ще не зумів.


      2003






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. * * *

      Де річка Сож і річка Здвиж,
      Де Убідь, Удай, Уди,
      Живімо –
      Зважуймо престиж
      Щоденно і повсюди
      Держави, Києва, Дніпра,
      Тополі і калини,
      Заради власного добра
      І слави України!
      Не тільки зважуймо престиж,
      Але ж і підіймаймо
      Його у цілім світі:
      Ми ж
      Усе для цього маємо:
      Державу, Київ і Дніпро,
      Тополю і калину
      І дану Богом на добро
      Велику Україну!


      2000



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Чудасія
      Сідав на коня – зачепилась матня
      За вигин Дінця…
      А, бісяка із нею!
      Рвонув – відірвалась…
      Погнав я коня
      У степ,
      Що палав золотою стернею.

      Пригнав до столиці –
      В ясні небеса
      Ударили дзвони святої Софії…
      Коневі – коневе: водиці й вівса.
      А я – без уваги, а я – в безнадії.
      Найвищі гетьмАни сказали мені:
      Вертайся додому з ганьбою своєю,
      Оскільки прибути посмів без матні…
      Тут лицарство справжнє,
      І кожен – з матнею!

      На схилі кривавого розпачу-дня
      Шукав я зворотну лякливу стежину,
      І місяць – загублена кимось матня –
      Сусально мою золотив одежину…


      2004



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. * * *
      Гоп! – яка раптово екзотична,
      Гоп! – яка підскочисто-легка
      Україна,
      Споконвічна і довічна,
      Пе-ре-лі-ту-є на крилах гопака.
      Го-па-ку-є-мо! –
      Пакуємо валізи:
      Хто на Захід, хто на Схід,
      А хто – куди…
      Крізь голчане вушко ми проліземо
      Із біди в біду,
      Як і завжди.
      Ми велика нація козацька,
      Ми безсмертна нація така:
      Вигулькнемо з безвісті зненацька,
      Вдаримо так хвацько гопака…


      1997




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. * * *

      Душа добром перецвіта,
      Мов папороть казкова,
      Й перемолоджує літа
      Весна – душі основа.
      Я почуваюсь, як тоді,
      В купальські наші ночі,
      Коли, душевно молоді,
      Одне одному в очі
      Ми запірнали –
      Глибина
      Безоднею ставала,
      Й душа,
      Що вже на двох одна,
      Півсвіту обнімала…
      Ходжу в ранковій лободі,
      Себе в росі купаю,
      Й так старанно,
      Як і тоді,
      В твої сліди ступаю.


      2007



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. * * *
      А нове покоління вибирає… поезію.
      Ди-ви-на?!
      Ну, звичайно, не всі вибирають поезію,
      Віддають перевагу перед модерними
      І старими, як світ, прости Господи, порно і гомо…
      Я радію і трьом (лише трьом!) цим відсоткам умовним,
      Бо мені є до кого озватися,
      Є кому відгукнутись луною…
      Ні, не всі вибирають і коку, і пепсі –
      Хтось джерельної хоче напитися прямо з криниці.


      1998



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Самоіронія
      Обтяжений несплатними боргами,
      спокутою полегшую гріхи,
      не звожу порахунків з ворогами
      і планів не виношую лихих…

      Живу собі – дожовую окраєць
      черствого хліба долі,
      і, їй-бо,
      вдоволений собою,
      мов китаєць
      Ду Фу,
      або Цзюі,
      або Лі Бо!..



      2007



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. * * *
      Не заважаю нікому
      Справді великому,
      Плаваю на мілкому
      В лапті ликовому.
      Геніям в океані –
      Всі урагани дужі,
      Бурі всі окаянні!..
      Тихо в моїй калюжі.
      Бовтаюсь потихеньку
      В поті чола, в турботі
      Про Україну-неньку…
      Про океани – потім.
      Генію, звісно, генієве:
      Все подавай відзнаку!
      В мене ж на рівні генному –
      Дуля в оздобі з маку.


      2004



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. * * *
      Дожити б до травня лишень,
      А рідне село підожде...

      Таких білоцвітних вишень
      Не бачив я більш ніде!

      Жива, неповторна картина –
      Такого й митці не втялИ:
      Запінена вся долина
      Відживленої Сули...

      Втопила вишнева повінь
      Оселі – стримлять дахи,
      І зайчиком скаче промінь,
      Ховаючись в лопухи.

      Моя незабутня Валя
      Копається на грядках,
      Вся біла, немов конвалія,
      І юна не по роках.

      Тополі бредуть черідкою,
      І вже явори не журні.
      І я – молодий – Кучерівкою
      Простую по білині...


      2004



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. * * *
      Живу в чужому вирії,
      А втім
      Інстинкт не пригасає:
      Іздалека –
      Немолодий, притомлений лелека –
      Знов навесні
      Шукати рідний дім
      Лечу наосліп.
      Трудиться крило
      З останніх сил,
      Правдивіше – над силу:
      Ось-ось впаду,
      Знайду свою могилу
      Не там,
      Де серце вибрало, було, –
      В своїм селі прадавнім на Сулі,
      Де корінь мій без крони засихає…
      Однак лечу туди, де вже немає
      Моїх слідів – сховалися в землі,
      В чорнозем перетліли, в тишу піль
      Переболіли. В терпкість перегною
      Перетекли. Зосталися зі мною
      Лиш спогади і невимовний біль.

      Лечу туди… Втікаю від біди,
      Щоб там – але вже з іншою бідою –
      Зустрітися…
      Щоб гіркоту запою
      Залити чистим струменем води
      Жалю і покаяння…
      Щоб мені відтерпло,
      І полегшало,
      І стало
      Біди своєї власної замало
      В бережині Сули, в самотині…
      Щоб я запрагнув іншої біди,
      Яка для себе винятку не просить,
      Яка сама себе в собі ж і носить,
      Крізь сльози посміхаючись завжди…

      Живу в чужому вирії…
      І вже
      Пора вертати з вирію додому,
      Допоки ще гулке відлуння грому
      Не сповіща про лихо нечуже.


      2001




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. * * *
      Село. Сула. Зверну направо,
      Де понад грейдером поля
      Сміються зелено, жовтаво
      І зовсім зблизька, й звіддаля.
      Проїду Печище. Під гору
      Біжать коров’ячі стежки
      В пахучу, сонячну, простору
      Долину рідної ріки.
      А ось і Марківка. Оаза
      Моїх донбаських снів і мрій.
      Умить народжується фраза
      Така, що Божечку ж ти мій!
      Упало серце, покотилось,
      Мов живчик-м’ячик по соші...
      Забилось. Ледве не розбилось...
      Сміється-плаче від душі...


      1998




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. * * *
      Село моє. Сула моя.
      Верба гілки заламує.
      Над річкою колишньою
      Колишеться рогіз.

      Як жаль мого села мені!
      Мости усі поламані
      В минуле, що втопилося
      В солоній твані сліз.

      Горби мої. Яри мої.
      Якою ж диворимою
      Увічнити хоч залишки
      Горбів оцих, ярів?

      Майбутнє грізно гримає.
      І серце не витримує,
      І серце розривається
      В мовчанні пустирів.


      1997



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. * * *
      Сула моя. Село моє.
      Всі хати – під соломою.
      Всі горобці – під стріхою.
      Всі діти – на печі.
      Куди втекло-поділося
      (Чи випилось, чи з’їлося)
      Моє антидитинствонько
      Зі страхами вночі?
      Зомліла давня свіченька...
      Яка самотня ніченька
      На затишному цвинтарі
      В найкращих бур’янах!
      Мов горобець під стріхою,
      Сиджу під небом:
      Втіхою –
      Перед моєю матір’ю
      Моя антивина.

      1997




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. * * *
      Сльозо моя, бідо моя – Суло,
      Пропаща моя радосте єдина,
      Ти помираєш тяжко,
      Мов людина,
      Життя якої марно протекло.
      Хоча й було бурхливе –
      Боротьба
      Перетекла в поразку, безнадію...
      Ти гинеш на очах.
      І я жалію,
      Що не така судилася судьба
      Тобі й мені, і нашому селу,
      А ось така –
      Лиха вона й погана:
      Я граю роль бездомного Івана,
      А ти – правічна – витечеш в імлу,
      В намул віків,
      У незлічимий прах.
      З твоїх лілей зостанеться лиш порох,
      А все живе осліпне знов у норах,
      У сліпоту ховаючи свій страх.
      Ти гинеш... Чим тобі допоможу
      В агонії двадцятого століття?!
      Хіба що, замість казки, власним дітям
      Про тебе, вже нічийну, розкажу.
      Й вони – повірять, і твої сліди
      Позначать на своїй чуттєвій карті,
      А якщо ж ні...
      Тоді вони не варті,
      Суло... твоєї... мертвої... води...


      1996




      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    165. * * *

      У відчаї,
      Крім чаю,
      Нічого вже не п’ю…
      Питущих – не повчаю,
      Порад їм не даю;
      На чарку – позичаю,
      Закуску подаю,
      А сам, кажу ж, крім чаю,
      В застоллі вже не п’ю.
      Всіх друзів накачаю
      Вином,
      А сам – не п’ю
      Нічого вже,
      Крім чаю…
      На цьому і стою!


      2002



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. * * *

      Осяяний осінню,
      Сам осенію.
      Обрій синіє.
      Темніють сіна.
      Перетемніє. Пересиніє.
      Пережовтіє моя сторона.
      Старовина проросте новизною
      Над крутизною років і віків.
      Коні проскачуть –
      Лишиться зі мною
      Цокіт-працокіт
      Уявних підків.
      Осінь – остання? Передостання?
      Настрій мінорний душу пройма.
      Де ти, найперше юне кохання?
      Втома. Судома. Осмута. Сума.
      Осяяння осінню. Спомини сиві.
      Онде – щасливі. А осьде – сумні.
      Геть пересохли ріки бурхливі.
      Переіржавіли зорі на дні.


      1997



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. * * *
      Розвалюймо систему – на руїні
      Постане, врешті, пружна і тужава,
      Століттями омріяна держава,
      Що личитиме нашій Україні.

      А поки що сучасні кочубеї
      Куражаться, напнувши пишні шати, –
      Не будемо їм, люди, заважати
      Пропасти геть на згарищі Вандеї!

      2007




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. * * *

      Ніхто не сватає, не кличе, не запрошує
      на мітинги майданні чи застолля...
      В минувшині зостались припорошені
      мої калина і тополя.

      Не бійтеся, соратники вчорашні,
      я ж не боюсь
      загинути, війну свою програвши...
      Лежачий навіть не здаюсь!


      2010




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. * * *
      Соромимось зізнатися в любові
      До України,
      Й заповзято лаєм,
      Що не така вона,
      І дозволяєм
      Топтатись по святинях чужакові.
      Чи яничарства ген у нашій крові
      Завівся і приживсь,
      А ми й не знаєм,
      Що, лаючи своє,
      Себе втрачаєм
      В ментальності чужій, в ненашій мові?

      Чи ми лиш тимчасовці випадкові
      У цім краю, що мав би стати раєм,
      Де ми себе бездушністю караєм,
      Соромлячись відвертої любові.


      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. * * *
      Встаю раненько – Бог мені дає
      І теми свіжі, і хороші рими.
      Поети, не буваючи старими,
      Продовжують призначення своє:
      Віршують! Я віршую і вершу –
      Камінчик до камінчика –
      Державу
      Свою маленьку,
      Чесну й нелукаву,
      Іржу зчищаю з неї і паршу.
      Моя держава скупана в росі,
      Озвучена наскрізно солов’ями,
      І в ній мої співучі співкраяни
      Зовуться українцями усі!

      2008



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. * * *

      Перечорніли голуби
      на воронів, а ті обсіли
      всі видолинки й пагорби –
      зелені скльовують посіви.
      Журба сивіє по гульбі,
      всепокаянні сльози сіє,
      і виє в газовій трубі
      загроза з братньої Росії.

      2008



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. * * *

      Плюю на всі канони!
      Де сяду, там і встану,
      Не писані закони
      Безправному Івану.

      Нехай державні лежні
      Живуть в постійній стежі,
      Івани ж незалежні
      Відкинуті за межі.

      В радянській ще одежі
      Іван торує стежку
      На віху телевежі,
      На місяця сережку.

      І я, один з Іванів,
      Не маючи дивана,
      Будую сотні планів
      Для себе спозарана.

      Мужі свиноподібні
      Заповнили всі сфери...
      Нікому не потрібні
      Худі пенсіонери.


      2008




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Дещо про віршописання
      Я читачам лапшу не вішав
      На вуха – чесна прямота:
      Хтось по моїх простецьких віршах
      Колись, можливо, прочита,
      Як ми жили – хахли кучматі –
      В раю бандитському, коли
      У кожній нашій крайній хаті
      Ми отаманами були.

      Повірить хтось – поспівчуває,
      Хтось – навпаки, ще й обсміє
      І скаже: "Правди в нас немає
      Інакшої – є та, що є...".
      Або ж: "Ми бідні, бо багаті,
      І нерозумні, бо дурні...".
      І ще: "Відкриті – винуваті,
      Відверто ж винні – ті в тіні...".

      А що в ціні – того ніколи
      Не знав ніхто й не буде знать,
      Хоч всі ходили ми до школи
      І дехто вчився лиш на "п’ять".
      Я вчився гірше, ніж годиться, –
      Та доки чую плин Дніпра,
      Душа не втомиться трудиться
      Й рука не випустить пера!..

      2007




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. * * *
      По нічному дощі відчуття прохолоди
      Залишається протягом цілого дня
      В закапелках душі,
      І твоєї незгоди
      Самопальний вогонь пригаса,
      Схолоня…
      Може, й краще – ось так:
      В сивизні осеніти
      По нічному дощі,
      По ранковій росі,
      Аніж попелом снів припорошувать квіти
      Сподівань безнадійних –
      Зів’яли ж усі!
      Ти услід за дощем дріботіла-щезала,
      У відбитках калюж висихали сліди,
      Твоя постать струнка
      Й до безтями зухвала
      Натякала неначе:
      "Пощади не жди!".



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. * * *

      Замолоду вірилось наївно:
      Є любов досмертна,
      Є така
      Дівчина по імені Фаїна,
      Ніжна,
      Мов пушиночка, легка.
      Проводжала в армію –
      Молила
      Пам’ятати.
      Зорями клялась.
      Цілувала – дарувала крила:
      "Я – твоя княгиня.
      Ти – мій князь...".
      Ой, недовго княжилось, недовго
      Уві сні казковому жилось!
      Те, що на вустах було медовим,
      Полином невдовзі запеклось.
      Вийшла заміж дівчина Фаїна –
      Я спалив нещирі всі листи...
      Лободою заросла руїна
      Княжої любові і цноти.
      Скільки мене зраджували! –
      Годі
      Зради пригадати всі тепер –
      Я терпів,
      Як мовиться в народі,
      І терпінням камінь перетер.
      А душа моя, доволі вперта,
      Гоїлась і вірила завжди:
      Є любов правдива і досмертна –
      Вір, шукай по світу і знайди!


      1997




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. * * *
      Я в Ірпені осіннім ночував –
      Блукали тіні в легкім шелестінні,
      І їхні відображення настінні
      Я шкірою неначе відчував.
      Мені було в зимовім Ірпені
      Так холодно, печально і самотньо,
      І не було шляхів мені зворотніх
      В осніженій глухій гущавині.
      А я ж сюди так ревно поспішав,
      Я ж мав такі надії-сподівання,
      А тут струна порвалася остання
      Й замовкла обеззвучена душа.
      Одні лиш тіні – привиди нічні,
      Та спомини сумні, і більш нічого
      Я не знаходжу тут опісля всього,
      Що так мені любилось в Ірпені.

      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. * * *
      Ти – чужа.
      Ти належиш другому.
      Ніби річ без душі і без тіла
      Для окраси бездушного дому,
      Де і тиша в задумі зомліла.
      Ти чужа – найрідніша у світі,
      На повільну приречена згубу, –
      Не порвати павучої сіті
      Підневільно-нелюбого шлюбу!
      Я тебе, як ніхто, розумію,
      Я усі твої болі сприймаю,
      Сум, помножений на безнадію,
      І від тебе й від себе ховаю,
      Я втікаю від тебе щомиті,
      Та коня свого знову триножу:
      Твої очі,
      Сльозами налиті,
      Перескочити притьмом не можу.

      1996



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. * * *
      Виганяють доньки з дому,
      Проганяють за межу,
      Непотрібну вже нікому,
      Хоч і рідну, та – чужу...

      Катерино, Катерино,
      Пралюбов моя свята,
      Тополино-сокорино
      Зажурилися літа!

      Як ми, Господи, цнотливо
      Дотикались-береглись.
      Катерино-диво-сниво
      Найщасливіше колись!

      Непотрібну більш нікому,
      Виганяють, мов чужу...

      Плаче слово...
      Що ж по всьому
      Я, відторгнений, скажу?!

      1995





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. * * *
      А нам з тобою вже пора
      Іти на поступки моралі,
      Бо почуттів смертельна гра
      Виносить вгору, по спіралі,
      До небезпечного кінця
      Й катастрофічного падіння…
      Кому вона потрібна,
      Ця
      Запрограмована подія?!
      Люби нелюбого свого,
      Терпи нестерпні свої болі,
      А я – свої.
      На дві недолі
      Розділим долю…


      1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. * * * * *
      відкраялось по кращому окрайцеві
      з усіх країв країни солов'їної
      а залишки невкрадені ми краючись
      серцями називаєм Україною
      предивом осіянним Оріяною
      поліссячком поділлячком покуттячком
      опіллячком і зболено боянимо
      в піснях своїх і краємось і мучимось
      змаліли ж бо від краю і до краю ми
      до крайнощів доходимо в руїні цій
      і все одно всекрайні ми окраденці
      великими лишились українцями!


      1996



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. * * *

      люблю свою державу я
      в собі її відроджую
      шабелькою іржавою
      минулому погрожую
      неначе у вагоні я
      мене трясе і смикає
      ото така агонія
      імперії великої
      немовби я у кратері
      так піді мною гримає
      жену к ядрьоній матері
      себе самого з криму я
      ще сильні ми донбасами
      й зеленими карпатами
      закидаєм ковбасами
      свого «старшого брата» ми
      холодні та голодні ми
      в постійній «тимчасовості»
      зате живем сьогодні ми
      хто як за рівнем совісті
      люблю свою державу я
      якою б не була вона –
      у прапора держално є
      й воно ще не поламане!


      1995



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. * * *
      Терплячий наш народ.
      Воли терплячі.
      Тяжку поклажу сотні літ везуть.
      Налигачем
      Погоничі
      Ледачі,
      Посмикуючи,
      Нам торують путь

      До світлого майбутнього –
      На бійню
      (О скільки позлітало вже голів!)...
      А може, ми не зовсім безнадійні,
      Якщо Батурин ще не відболів,

      І Крути ще викручують нам совість,
      І крутоброво хмуриться Кобзар,
      І наша вся історія –
      Це повість
      Сумна
      Про Берестечко і Базар?

      Терплячі ми. Стожильні ми. Камінні.
      Ми живемо – немов не живемо.
      В якому ж ми столітті й поколінні
      Гнітюче поламаємо ярмо

      І станемо народом, не волами,
      Таким, як до "воз'єднання" були?!
      ...Народом ще й сьогодні ми не стали,
      Але сьогодні ми вже не воли!


      1993



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Найкоротша історія України


      1
      Козакували – всіх побивали,
      Гарно співали й гопакували!

      2
      Нас розкозачили і закріпачили –
      І вже не чули нас, і вже не бачили…

      3
      Ми розкріпачились –
      Нас розкуркулили…
      Криницю пам’яті
      Багном замулили.
      Ми стали вільними –
      Нас усуспільнили,
      Щоб ми півсотні літ
      Були артільними.

      4
      Останні десять літ
      Ми – "самостійники"…
      Довкіл – могильники
      Та ще відстійники…
      А ми співаємо і гопакуємо –
      Себе не бачимо…
      Себе не чуємо…


      2003




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Святкові демонстрації у повоєнному селі
      Холодні й голодні, як правило – босі,
      Ми йшли по багнюці й кричали «Ура!»
      Коли ж це було?!
      Пам’ятається й досі
      Та давня, глуха, ірреальна пора.
      Всім сиротам – сироти.
      Сталінські діти,
      По суті ж, майбутні сільські кріпаки,
      Ми мусили ревно й цинічно радіти
      Тому, що загинули справжні батьки.

      Несли ми, недоноски, пишні портрети,
      З яких посміхались бундючні вожді,
      І дріб вибивали зубів кастаньєти
      У кожного з нас, несвідомих тоді.

      Тепер ми свідомі! Та нас небагато
      Зосталось на білому світі, на жаль,
      Й сьогоднішнє наше,
      Вже справдішнє
      Свято
      Підмішує в радість мінорну печаль.

      Епоха московських і штепівських Берій
      Ганебно сконала в бутті-забутті.
      Та відгомін тих істеричних містерій
      Псує мені настрій в сучаснім житті.
      Я син цього краю. Гаряча кровина
      Великого роду, козак з низових
      Стійких запорожців. Чия ж це провина,
      Що я байдикую по межах чужих?!
      Спасибі селу за гостинні прийоми,
      За всі частування й жадання добра,
      І рідній Сулі, що вмира від утоми,
      А все ж, мов сльоза, дотіка до Дніпра!
      Тече до Ромна, до Лубен без упину
      Джерельна вода із-під марківських верб,
      Голубить вона колискову країну
      Й колише на прапорі древній наш герб.
      Умиюся вранці водою святою
      Престольного свята у ріднім селі
      Й полегко зітхну: я не був сиротою
      На цій предковічній священній землі.


      2005



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. * * *
      Бог забира поетів молодими –
      Для молитов також потрібні рими –
      У виборі своєму він примхливий:
      Аби обранець був іще й вродливий,
      Розумний та освічений, при тому
      Ще й вірний був покликанню святому.

      Забрав Господь Антонича до себе
      І Симоненка юними ще – себто
      Омолодив архангельську квадригу
      І записав обох в безсмертну книгу...
      А щоб вони не старіли з роками,
      Обставив Чубаями й Рихлюками
      З обох сторін у янгольському хорі
      І засвітив над ними вічні зорі.

      Шляхом Чумацьким, що ледь-ледь міріє,
      Йдуть кращі діти Матері Марії,
      Ступають за скрипучими возами,
      Що тяжко так вантажені сльозами
      Солоними, мов та вода Сиваша...

      Я ж бачу, як історія вся наша
      Прошкує за поетами по тернах
      В продимлених лаштунках і потертих.


      18.07.2008



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. * * *
      Зі мною доля повелась жорстоко,
      Та я їй добротою відповів:
      Не йшов, наливши злою кров’ю око,
      Ні на Донецьк війною, ні на Львів.

      У Львові я всю юність промоскалив
      І первістка свого там колисав,
      Хоча і був відторгнений, та скарги
      В "архіви" кадебешні не писав.

      В Донбасі все життя я промаячив
      На дикопіллі соняхом чужим,
      Однак не "окозлів", не "розсобачивсь"
      І компартійних благ не заслужив.

      У Львові – син. В Луганську маю доню.
      По всіх усюдах – друзі та рідня.
      На дві частини рвуть єдину долю
      Найближчі вороги мої щодня.

      Мов Дон Кіхот, позбавлений Ламанчі,
      Воюю з вітряками по світах...
      А на могилі мами в помаранчі
      Сумська буяє осінь золота.


      2007



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. * * *
      Я, мабуть, не доріс до розуміння
      Абсурдних дій,
      Але хотів би знать,
      Чому громада розкида каміння,
      А хтось один приречений збирать
      Його докупи?

      Серцем осенію,
      Мудрішаю, здавалося б,
      Але
      Не доберу:
      Велику добродію
      Перемагає зло, таке мале?!

      2005



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. * * *
      І магія забутої елегії,
      Прочитаної в юності,
      Веде
      В минуле,
      В далину,
      В травневі леготи,
      Хоч знаю,
      Там ніхто мене не жде,
      Не вигляда...

      Смішні тепер буколіки –
      Не ті часи,
      Й змінилися смаки.
      А я готовий стати хоч навколішки,
      Аби хтось нашептав мені рядки
      Забутої елегії!

      2004



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. * * *
      Чого тобі, затятий чоловіче?
      Ти вже і так доволі завинив,
      Перегрішив, заборгував удвічі,
      Утричі сам собі заборонив
      Любити й бути любленим,
      Шукати
      Примару щастя,
      Радощів мару…
      Не хочу я з тобою вікувати –
      Вже краще від перелюбу помру!

      1997



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. * * *

      Зі старістю важко змиритись.
      Душа не бажає журитись,
      заплутавшись в бабинім літі, –
      рвучи хитросплетені сіті,
      вона потерпає від спраги
      і переоновлення прагне.

      Душа не вмирає – згорає
      і попелом жар пригортає
      до кращих часів, до оновлень
      і радісних перенаповнень
      і смислу, і змісту, і форми...
      Душа потребує реформи!


      2011




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. * * *
      Хоча б мені калиною вродило
      на щастя, на здоров’я, на добро,
      аби творило впевнено-зраділо
      незрадне і незраджене перо!
      Аби в реальність визоріло сниво,
      що гріло мою душу в самоті,
      й на покуті всміхнулися щасливо
      мої справік засмучені святі!

      2011



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. * * *

      Повторюється все.
      І я повторююсь,
      щоразу наче заново відтворююсь
      в думках, у вчинках, в тому, що пишу...
      Повторення – засвоєння вже знаного,
      засвоєне прокручується заново,
      оновлене засвоїти спішу,
      щоб не забулось. Лишнє все лишу
      за межами засвоєного...

      2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. * * *
      Кожен день проживаю, мов рік.
      Кожен день, наче вік, проживаю.
      Життєрадісний я чоловік –
      за реальність химерію маю!

      2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. * * *
      Співчуття і співщирість
      Незримо
      Без рими
      Виростають в поезію...
      Рима сама,
      Як відлуння,
      Повторює неповториме,
      Як уява,
      Немислиме все обійма.


      2010




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. * * *

      Сумую, бо сумується.
      Сумую
      Тому,
      Що в сивих сумнівах живу:
      Чи зиму цю жаску перезимую,
      Чи перетерплю кризу вікову,
      Чи пересилю і перетриваю,
      Чи переплачу й знову засміюсь?..

      Хоч підсумки і загодя вже знаю,
      До розпачу від суму не вдаюсь.


      2006



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. * * *
      Живи, Іване, як і всі поети,
      й на кращі дні надії не втрачай:
      сьогодні заробив на сигарети,
      а завтра, мож, заробиш і на чай.

      А післязавтра будуть хліб і масло –
      нарешті наїсися до пуття –
      тут головне, щоб зовсім не пригасло
      твоє ліричне его-почуття...

      Віршуй – віншуй життя на всі заставки,
      яким важким воно би не було,
      і не проси до пенсії прибавки
      всім ворогам поезії назло!


      2006





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. * * *

      Не думайте, що я вас не люблю,
      Не згадую, потроху забуваю, –
      Я потай ваші погляди ловлю
      І в серці їх, немов скарби, ховаю.

      Не вірте, що я вас не впізнаю
      З гордині, – просто я недобачаю.
      Отож даруйте слабину мою,
      Як я вам тінь обиди вибачаю.

      2006



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. * * *
      Я не знайшов себе у Львові,
      Хоч збереглись на всі часи
      У неповторній львівській мові
      Найкращих друзів голоси...

      "Ходімо, Йванку, до кав’ярні..."
      Мирося ніжно обійма
      Крилом руки... Зусилля – марні:
      Мене під тим крилом нема!

      В тісній квартирі свахи Каті
      Мене стрічала вся сім’я,
      І всі раділи, мов на святі,
      Мені... Але то був не я!

      То був не я... Себе ж я знаю...
      А в цього – в чубі сивина,
      Мов ковила з чужого краю;
      Не п’є ні кави, ні вина;
      Себе соромиться самого,
      Заматерілого в нужді,
      Ніяк не схожого на того,
      Що був у лІта молоді...

      2006




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. * * *
      А вже на моєму балконі
      Христосаються віки,
      І мати моя в сонцесяйній короні
      Розписує райдугою писанки.
      Я сплю наяву при іконі,
      На покуті долі мовчу,
      І спогади-марення-сни безборонні
      Летять, мов метелики, на свічу.
      Є хліб, слава Богу, для тіла
      Та ще й на потребу душі,
      І є Україна,
      На щастя людське зголодніла,
      І є по нещастю у мене товариші!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. * * *
      Шукаю витоки Сули –
      Життя свого початки:
      Колись були,
      Але втекли –
      Ні сліду, ні печатки...
      Лишень болото.
      І життя
      Дрижить трясовиною –
      Нема води ні для пиття,
      Ані для водопою.
      Ламає вітер комиші.
      Судьба людей ламає.
      Нема душі.
      А без душі
      Нічого не буває.

      2011




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. * * *
      Я – вдома!
      Піврічна втома,
      безсонням породжена, тане...
      Як скоро мене не стане
      на світі?
      Терпка оскома
      жадоби життя діймає
      до самого до осердя...
      Тривожна мелодія Верді
      хвилює: безсмертя немає!
      Мене відвезуть на цвинтар
      іще до заходу сонця,
      сільського нетягу-хлопця,
      що самоназвався: митар...
      По світу мене носило
      піввіку – ніде коріння
      не приросло,
      а сила
      розбилася об каміння.
      Я маю дочку і сина,
      і Бог мені дав онука,
      тож самодостатня людина,
      а не якась падлюка.
      Бездомні усі собаки
      мене зустрічають всюди
      як друга – даються взнАки
      (собаки – вони ж, як люди,
      беззахисні!) спілкування
      мої з дворовими псами
      з дитинства іще... Відтоді
      полями ходжу, лісами,
      як пес у живій природі!

      2010




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. * * *
      Цвітуть фіалки синьоокі
      в моїм саду,
      а наокіл панує спокій
      такий глибокий і високий,
      і я чогось такого жду
      невірогідного... Не знаю,
      з якого краю прилетить
      той гість, якого я чекаю
      в цю мить –
      нехай скоріш летить!

      2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. * * *
      Осмути сивої сувій
      я розмотаю знов
      і прочитаю вирок свій:
      скарати за любов!
      А більше й ні за що карать,
      повинну лити кров...
      Готов я радо помирать
      за першогріх – любов!

      2009




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Кредо, писане крейдою на кризі криз
      Допоки ще сную думки – існую,
      дари життя віншуючи, віршую
      на берегах Славути. Одесную –
      Десна – десниця вічності. Ошую –
      родоплемінна Рось. Не розділяє
      Дніпро на дві частини протилежні
      Праукраїну – щільно притуляє
      два узбержжя ріднонезалежні
      до Києва престольного. Радію
      й печалюся в Луганську і ві Львові,
      однаково леліючи надію
      на всепорозуміння вселюбові.
      Записую цей вірш на кризі кризи
      духовної, аби ця крига скресла
      від полум’я думок, і світлі ризи
      знов одягла Вкраїна – і воскресла!


      16 – 17.12.2008






      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. * * *
      Режим колишній не довішав
      поетів – де-не-де щебечуть,
      дарма, що нині не до віршів...
      Та ще не вечір, ще не вечір!

      І я ще здосвіта римую
      свої думки песимістичні
      про зброю втрачену і збрую,
      про вічні острахи дотичні...

      Але іржуть на рубіконі,
      на потопельнім запорожжі
      чи то баскі пегаські коні,
      чи то поганські вражі рожі.

      І я в’яжу тремтячу риму
      до нетерплячого сідельця
      і мчу на рать необориму,
      калину тулячи до серця...


      07.12.2008



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Епілог
      Солов’ї доспівують на вишнях.
      Скоро вже й зозулі закують.
      Гомонить земля...
      І в цім – найвища
      Суть життя,
      Його найглибша суть!
      Сонце доціловує сивини
      Над моїм чолом...
      Тож я спішу
      Похибки всі власні
      І провини
      Замолить у травні.
      Не спишу
      Жодного гріха на випадковість,
      Чи нестачу досвіду –
      Моя,
      Вимита дощем травневим,
      Совість
      Хай вишневоцвітно засія!
      Солов’ї доспівують.
      Зозулі,
      Може, ще й порадують мене...
      Гулі, дню прийдешній!
      Гулі, гулі,
      Щастя нелегке моє земне!


      2003





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. * * *
      І досі я не в тому літаку,
      І не лечу нікуди – зависаю
      У просторі і часі,
      І не знаю,
      Чого сюди я впхався нашвидку.
      Оце б сидіть на березі ріки
      І плинути в думках за течією –
      Нехай би над задумою моєю
      Літали літаки і світляки,
      А я б сидів, мудрішав би щомить
      І набирався досвіду земного,
      Смалив цигарку
      І не знав,
      Від чого
      Душа щаслива іноді щемить.


      1999



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. * * *
      Свободу люблячи шалено,
      На волю з болем витікав
      Пекучим оловом, Олено,
      Шукав, знаходив і втікав
      Світ за очі, в своє нещастя,
      Де не було таких, як ти,
      І каявся, на жаль, нечасто
      У зраді власної мети.

      А ти була мені, Олено,
      Рідніша рідної сестри
      І рятувала достеменно
      Від болю, що мене ятрив.
      В найтяжчі, згадую, хвилини
      Ти йшла на виручку мені
      Через суспільні трясовини
      В чужій нам рідній стороні.

      Стояла поруч на могилі
      Моєї мами, на краю
      Цілого світу – я в безсиллі
      Спиравсь на мужність на твою.
      А ти, напевне, дивувалась,
      Як обездолене хлоп’я
      На безголів’ї піднімалось,
      Щоб власне викричать ім’я.

      В життєвих клопотах і тлумах,
      Коли збивався я з пуття,
      В Москві, у Києві та Сумах
      Ти берегла, немов дитя,
      Мене, запійного естета
      І віршомаза; ти змогла
      Оберегти в мені поета,
      Охоронить мене від зла.

      А в час, коли загроза ночі
      Спивала жадібно мій зір,
      Ти врятувала мені очі,
      Подарувала світ, повір,
      Вже призабутий, розмаїтий,
      Коли любові пивсь нектар,
      Коли я зміг серед піїтів
      Розгледіти твій божий дар
      І визначить безпомилково
      Твоє майбутнє осяйне,
      Коли твоє ліричне слово
      Епічних обширів сяйне.

      Оленко, щирісний мій друже
      І вірна посестро моя,
      Лиш завдяки тобі я здужав
      Загрозу втрати свого "я".

      Через мохи, крізь кураїну
      Я знову бачу в кольорах
      Країну рідну Україну,
      Розіп’яту на всіх вітрах,
      Таку єдину, сокровенну,
      Чий шлях в майбуть благословен,
      І найпрекраснішу Олену
      Серед усіх святих Олен!


      2008




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. * * *
      ...І вже ніколи не було
      Такої світлої любові:
      Довкола нас, немов у змові,
      Усе яріло і цвіло.
      Ми божеволіли тоді
      Від слова, мовленого стиха,
      І не було на світі лиха,
      Ні спекоти і холодів.
      Не помічали ми злидот,
      Що підступали звідусюди,
      Й за це не раз недобрі люди
      Водили нас на ешафот.
      О, то була така любов,
      Якої зовсім не сприймали,
      Яку знічев'я розпинали
      І проклинали знов і знов.
      Їй не подав ніхто води –
      Сліпці, недолюдки, нетяги,
      Вона, згораючи від спраги,
      Перегоріла назавжди...


      1994



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. * * *
      Мальви усміхаються, мов діти,
      Сонячному ранку,
      А роса
      Рясно так усипала всі квіти,
      Що пелюстка кожна провиса.

      Промені клюють живі краплини,
      Мерехтять в рожевому пилку…
      Ці короткі подиву хвилини,
      Мабуть, найдорожчі на віку.


      2004



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. * * *
      Не щастить у коханні
      І щастить у журбі,
      А всі інші питання
      Незначні, далебі.
      Ледве стріну, заледве
      Закохаюсь – пішла!
      А всі інші проблеми –
      То звичайні діла.
      Може, пізно жаліти,
      Бо минає життя,
      І зів'яли вже квіти,
      І сніжинки летять...


      1994



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. СПОМИН ПРО ЦИГАНСЬКИЙ ТАБІР
      На парковім узліссі – шість кибиток
      І шість багать щовечора цвіло…
      Ні керогазів, ні електроплиток,
      Ні газу, ні вугілля не було
      В Комуні й поза нею. Тож варили
      Кандьор на бу"ряні та кізяках…
      Іржали ожереблені кобили
      В небесну вись, де був Чумацький Шлях.

      Лялькові ефіопи – циганчата
      Водили свій дикунський хоровод…
      Посередліття – це лишень початок
      Пов’язаних з циганами пригод.

      Вони до нас приїхали в Комуну
      Допомогти селянам жнивувать
      Й підзаробити трохи, бо кому не
      Хотілось хліб по голоді жувать?!

      Вродили тогоріч ячмінь і жито,
      Картопля та цукрові буряки,
      І тим, хто не помер, хотілось жити
      У ситості й достатку залюбки.

      Цигани – косарі та скиртоправи –
      Не лінувались, вміли працювать
      Стахановськими темпами, це правда,
      Я бачив це, тож нічого брехать.

      Циганки ж підбирали колосочки,
      Щоб на току вручну обмолотить;
      Допомагали їм сини і дочки
      Маленькі – все ж робота гоготить!

      Звезли на тік і зсипали в комори
      Достаток збіжжя – ось таке воно!
      Та налетіли різні прокурори
      І фінагенти – вигребли зерно.

      Циганам не дісталося нічого,
      Й не винний перед ними голова
      Зніяковіло чоботом почовгав
      По висівках, прорік такі слова:

      «Зимуйте в нас. Утеплимо кибитки.
      Для коней будуть сіно та овес.
      Кухарка всі залагодить вам збитки
      Кандьором… От і сказ мій вам увесь!».

      Зазимували в хуторі цигани
      В утеплених кибитках, та коли
      Небачені морози й урагани
      Ударили, по-вовчи загули,
      То всі циганські діти захворіли…
      А ліків же ніяких не було…
      По хатах розібрали і пригріли
      Дітей селянки – лихо обійшло.

      І жодної найменшої крадіжки
      Не сталося в Комуні… Отаман
      Мав при собі батіг і владні віжки
      І вмів перевиховувать циган.

      Весною відбулися розрахунки
      За чесний труд – всім виділив колгосп
      По зав’язку добром набиті клунки
      Стандартні (не зобидити б когось!);
      А в клунках тих – макуха й бараболя,
      Сальце, пшонце, з мелясою пляшки,
      А ще коронний виплід білополя –
      В три кулаки цукрові буряки!

      Прощалися заплакані цигани
      З комуною солдаток і сиріт,
      І жодної образи чи догани
      З обох сторін – в очах лише привіт
      І вдячність!

      Що б мені не говорили
      Всілякі шовінюги –
      Певна річ,
      Це є брехня!
      І жодної могили
      В Комуні не з’явилось тогоріч…
      Людей, виходить, люди рятували
      Від смерті – все ділилося навпІл;
      Цигани і селяни працювали,
      Щоб не порожнім був їх спільний стіл!

      Тривожу час від часу спомин давній
      Про всенародну єдність: а було ж!
      Циганко молоденька, погадай-но,
      Все добре спом’яни і розтривож…


      2009




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. ТАКА ЇЇ ДОЛЯ…
      В Комуні її називали – Монашка,
      Бо вічно ходила у чорнім вбранні,
      Така собі страдниця і горопашка
      На ораній горем землі, в стороні,
      Засіяній лихом, политій сльозою
      Гіркою-горючою… Син-одинак
      З фронтів не вернувся – у вогнищі бою
      Згорів і здимів без якихось ознак.

      Знущальної пенсійки бабі Монашці
      Стачало хіба що на мило і сіль,
      Тож люди приносили їй, горопашці,
      То пляшку меляси (присмачити біль),
      То жменьку пшона, то пучечок цибулі,
      То хліба окрайчик, чорніший землі,
      Аби на столі у бабулі-горбулі
      Були хоч у свЯта достатки малі.

      Згорбатили бабцю літа і страждання,
      Монашкою ж люди за те нарекли,
      Що, ставши вдовою, єдине кохання
      Не зрадила, хоч женихання й були.

      До світу байдужа, стара і недужа
      З одного століття в другЕ перейшла,
      Зосталась у першім без сокола-мужа,
      А в другім столітті – без сина-орла.

      Дружила з моєю бабусею… Вкупі
      Були до останніх монашчиних днів,
      Товкли свою муку на борошно в ступі
      Й весь час поминали синів Іванів.

      Бувало, й співали: «Така її доля,
      О, Боже, мій милий, прости сироту…».
      Від пісні тієї над обширом поля
      Зривались на землю птахи на льоту,
      І падали зорі, і купчились тучі,
      І небо ридало, і град випадав,
      І хвилі ходили в ставку кругойдучі,
      Й до сАмого дна вирувала вода…

      «Така її доля…». Та іншої долі
      Господь їй не дав – прийнялась і така,
      Вродивши могилами в Дикому Полі
      Й безслідно пропавши в густих будяках.


      2009





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. РЯДОВИЙ ЕПІЗОД З ІСТОРІЇ
      – Лапушку Грицька убили
      На суханівській гуральні,
      Освіжили і зварили,
      Й спожилИ тихцем в їдальні!

      – Ні, сердегу зарубали
      На Любимому… Ночами,
      Коли всі повально спали,
      Крав горшки він із харчами...

      Пліткували – тари-бари –
      В голодуючій Комуні
      Доходяги-комунари
      І старі, і зовсім юні.

      Я ж любив Грицька і плакав
      Від такої лихозвістки:
      – То ж дитина – не собака,
      Щоб його убити й з’їсти!
      Може, він кудись приткнувся,
      Щоб не згинути від скрути?
      Адже в мене є бабуся –
      Хтось і в нього має бути…

      Гриць був круглим сиротою,
      Хоч і мав Кирила-тата
      Й Настю-мачуху… Святою
      Цю сімейку грішно звати!
      Працювати не хотіли
      І не вміли красти в полі…
      Мож, вони малого й з’їли
      Без цибульки і без солі?

      Від такої лихозвістки
      Я не міг ночами спати…
      І жоднісінької кістки
      Не вдалося відшукати,
      Щоб Грицька похоронити
      Хоч як-небудь, через силу,
      І сльозою окропити
      Найтрагічнішу могилу!

      Так огидно та обідно
      Не було мені ніколи…
      Де ж пропав Грицько безслідно?
      З ким піду колись до школи?

      Гриця Лапушку любили
      Всі – кому ж було вбивати
      Сироту? А все ж убили
      Й слід зуміли приховати…

      І зостався нерозкритим
      Канібальський дикий злочин…

      Я кричу несамовито:
      – Чому визнати не хоче
      Сита нинішня еліта
      Штучності голодомору,
      Що убив посеред світа
      У врожайну мирну пору
      Не Грицька лише – мільйони
      Української малечі?!

      Зогнивали ж ешелони
      Хліба в Куп’янську й Унечі;
      В Севастополі й Одесі
      Сновигали люди-тіні…

      Відбувалось це не десь там –
      В нашій рідній Україні!
      Вимира народ і нині
      На врожайному безмір’ї…

      Як же вижити людині
      В бездуховності-безвір’ї!


      2009





      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Ранкове
      Лиш прокинусь, очима кліпну:
      Під вікном старцює дитя
      Синьооке... Ще більш осліпну
      Від страму за таке життя!

      Синьооке дитя – це ранок
      Безпритульний... Дитя не зна,
      Що на світі є сто забаганок,
      А у нього лише одна:
      Досхочу щось поїсти, вволю!..

      Чуєш, раночку, йди в мій дім,
      Разом зваримо бараболю
      На солоній воді-біді,
      Та й поснідаємо на славу,
      Наберемося знов снаги
      Будувати таку державу,
      Щоб гриміло все навкруги!


      2005



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. * * *

      обрій округлює очі осинені
      оси оснулі осоння озвучують
      ондечки огир огнистооспалий
      ойки-ойойки! – овес обтолочує
      овід облітує овид орбітою –
      обколесовує обід:
      обідати!
      о осіянно-означений острове
      о Оріяно – окраїно оріїв!


      1996



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. * * *
      Вигнулась диво-райдуга,
      Хмар проламавши стіну.
      Діво Маріє, радуйся
      За Україну!
      Діво Оранто, радуйся,
      Чаєчко сизокрила,
      Що народилась-нарадилась
      Проукраїнська сила!
      Хай по ярах завражилось,
      Підло зарегіонилось,
      В райдугу йти - ми зважимось.
      Господу лиш помолимось!

      2007



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Що коли пишеться
      Все залежить від примхи натури
      і важливості взятої теми:
      в добрім настрої пишуться мініатюри,
      а в поганім – найгірші поеми.

      2007



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. * * *
      Давно нічого не писалось
      В ці дні недужому мені –
      Прикупчувалось і втрясалось
      На дні свідомості, на дні
      Мого пригніченого серця.

      І раптом – вибухло! Пишу,
      Все накопичене до денця
      Назовні виплеснуть спішу,
      Допоки не перегоріло,
      Не витекло і не втекло,
      На попіл не перезоріло
      Й на порох не перецвіло.

      Пишу – відзвітувати мушу,
      Тому й над формою не б’юсь.
      Пишу, як Бог поклав на душу.
      А суду смертних – не боюсь.

      2006



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. * * *
      Ірпінь – то тільки символ, і не більш,
      А поїзди живуть в реальнім світі,
      І мій, на символізмі зрослий, вірш,
      Виходить, за гріхи мої в одвіті
      Перед життям реальним. Ірпеня
      Моїх минулих літ уже немає,
      Тож електричка біг не зупиня,
      Летить – минулий час наздоганяє.

      Я так багато нафантазував
      За довгий вік на цій чудній планеті,
      Утверджував себе і щастя мав
      Пожити в Ірпені серед поетів!
      І сам себе поетом спідтишка
      Вважав, бувало, – нині в цьому каюсь,
      А тОму в світ реальний повертаюсь,
      І ця дорога, вірте, нелегка…

      2001



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    221. * * *
      Саме та самота,
      Коли в підсумку весни й літа
      Склались в рівний покіс,
      Як вагомоколосі жита;
      Саме та самота,
      Коли, може, уперше в житті
      Ти лежиш
      І показуєш дулі круті суєті;
      Саме та самота,
      Коли знаєш ціну самоті,
      Коли кожна година,
      І навіть хвилина –
      Святі.

      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. * * *
      мені так пишеться одначе
      неначе я останні дні
      вже доживаю та не плаче
      той доживаючий в мені
      хоч сни прісні і думи пізні
      гризуться в серці десь на дні
      до лебединої до пісні
      далеко думаю мені
      є ще хвилини є години
      безсонні ночі й довгі дні –
      продовжуються іменини
      що Бог їх виділив мені!

      1998




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. * * *
      Я легковажу словом не щодня,
      Точніше, не завжди словами граюсь –
      Я словом і караю, і караюсь,
      Ним дихаю й від нього задихаюсь,
      Воно в мені пече – не схолоня,
      Я ним грішу і перед Богом каюсь!

      1996




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. * * *
      Лихого ще не скоїлось нічого.
      ПотЕпліло. Заврунились жита.
      Пасує до Великодня святого
      Праобрію обручка золота.
      Хатам причілки синькою малюють,
      Підновлюють солом’яні брилі,
      Полівки на стоговищі полюють,
      Гудуть над першоцвітами джмелі.
      Ще мати не поїхала по глину
      І ще в бабусі посмішка ясна,
      І дядько не майструє домовину –
      Не виросла для неї ще сосна!

      Лихого ще не скоїлось…

      1996



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Самоіронія з підтекстом
      Від горілки відучився.
      Від жінок...
      Жінки самі
      Відлучили.
      Закінчився
      Вічний празник!

      На умі
      Порожнеча і пустеля,
      А в пустелі –
      Напівсни,
      І вгорі біліє стеля,
      І пообіч дві стіни.
      Непомітно пролетіло,
      Давши волі відкоша..

      Покаяння просить тіло,
      Та не кається душа!

      1995



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. * * *
      у храмі душі
      не маючи жодної ікони
      будую вівтар
      і запалюю свічку надії
      може діти мої чи онуки
      стануть колись на коліна
      і помоляться ревно
      і згадають мене
      й пом’януть

      1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Свіча на тлі ікони


      Єдиним хлібом живемо сьогодні,
      Але не всім і хліба вистача...
      Згасають зорі в небі.
      Із безодні
      Все ближче
      Й ближче
      Блимає
      Свіча.

      Вона не осяває і не гріє,
      Хіба що заморочує вночі...
      На покуті сидить смутна Марія,
      Мале дитя приспавши на плечі.

      1993



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Літньої ночі
      Перегукуються тепловози,
      Переморгуються вогні.
      Спочиває земля від прози,
      Від буденної суєтні.
      Чисті роси, і тихі води,
      І заводів серцебиття...
      Миротворче злиття природи
      З діалектикою життя.

      1990



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    229. * * *
      Лечу не в тому літаку
      І в напрямку не тому,
      Везу майно своє: важку
      Неперебутню втому,
      Та ще гріхи свої, та ще
      Борги свої несплатні,
      Та ще вини всесвітній щем,
      Та ще провини хатні...
      Куди лечу? Чи долечу?
      Додому – не додому?
      Літак мовчить. І я мовчу.
      Нема аеродрому...

      1998



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Викликання жаданого

      ВИКЛИКАННЯ
      ДОБРОГО НАСТРОЮ

      Зацвіли дерева снігом –
      Запелюстилась земля...

      Скучив я за літаками,
      За юнацькими роками,
      За стрімким струмковим бігом.
      Хочу в небі журавля!

      А синиця – чи й не птиця! –
      Дуже миле пташеня,
      Щиро скльовує з долоні
      Сльози осені солоні.
      І щебече, й веселиться...


      ВИКЛИКАННЯ ХЕКА
      НА СІМЕЙНИЙ СТІЛ

      На вітрині хек хіхіка,
      Мов якийсь мордоворот:
      "У простого чоловіка
      Замалий на мене рот!".

      Цілий вік трудивсь і хекав
      Чоловік отой простий,
      А виходить, що на хека
      Рот у нього замалий?!

      Ох, куплю я обормота –
      Цілу пенсію вкладу –
      І запхну до свого рота
      В цілосвіту на виду!


      ВИКЛИКАННЯ
      ЮНАЦЬКОГО НАТХНЕННЯ

      Соплива лірика,
      Позбавлена інтиму,
      Вже попиту немає, далебі.
      Наперло рим –
      На них немає втриму.
      Та радості ніякої тобі
      Й на краплю на малу...
      Ніяк не втраплю
      В загублений, не знати де, момент
      І вередливій музі не потрафлю,
      Оскільки не підходить інструмент.

      Обдурюйся хоч випадком щасливим,
      Що, наче манна, випаде з небес,
      Мож, хоч тоді проллється диво-злива
      На спрагло-неврожайний літпроцес.


      ВИКЛИКАННЯ ЗАПРОСИН
      НА БЛАГОДІЙНИЙ ОБІД

      Буває, ходять на поминки
      Заради власного нутра.
      А я не бачу в цім добра –
      Радію й запаху скоринки,
      Аби ніхто не помирав!

      Та благодійного обіду
      Нізащо я не обмину:
      Якщо покличуть, то поїду,
      Піду – від страв не лишу й сліду,
      Найбільшу порцію намну!

      Одна біда: ніхто не кличе.
      Ніхто нічого не дає...
      Картоплю чищу, поки є.
      Собачка за сорочку смиче,
      І кіт винявкує своє.


      ВИКЛИКАННЯ НЕДУГИ
      З НЕЩАСНОГО ТІЛА

      І те болить, і те болить,
      І те болить, і те...
      До всього, може, притулить
      Не грілку (нізащо купить) –
      Одне письмо святе?

      Говорять, що допомага
      Від болячок усіх...
      Приклав – і не болить нога.
      Та віднімається другА –
      Обох не чую ніг...

      І сміх, і гріх. Болить душа.
      Горілкою залить?
      Але в кишені – ні гроша,
      Й душа на пошук вируша,
      Не боячись грішить.


      ВИКЛИКАННЯ
      ЖАЛЮ ДО СОБАК

      Не бийте їх по голові,
      Не бийте по хребту,
      Адже Господь нам заповів
      Жаліти дрібноту!

      Не обзивайте злих людців
      Собаками – в собак
      В очах довіри промінці –
      Це дружби добрий знак!

      Я підгодовую щодня
      Собак в своїм дворі:
      На мене дивиться щеня –
      В очицях по зорі.

      До мене лащиться мале,
      Подібне до м’яча, –
      Із нього виросте не зле,
      Предобре собача!


      ВИКЛИКАННЯ СОВІСТІ
      У САМОЗВЕЛИЧЕНИХ

      За видатних себе не видавайте,
      Витворюючи штучний антураж!

      Є кораблі. У них є свій фарватер,
      Потужний хід, поважний свій тоннаж.
      Підвладні їм найбільші океани,
      Для них посильні будь-які штормá...
      Ви ж – надувні плоти!
      У вас нема
      Глибин під кілем,
      Світ ваш обійма
      Хіба що авантажна розкіш ванни.

      Розвіються тумани всіх облуд,
      І всі побачать посеред огрому
      Величні кораблі!
      А на мілкому
      Хлюпочеться приблуда-словоблуд
      Нікчемний,
      Непотрібний геть нікому.


      ВИКЛИКАННЯ М’ЯСА
      З ПІСНОГО БОРЩУ

      Неначе в інтегрованій Європі,
      Маніжиться і бовтається всяк
      В кисленько-солоденькому сиропі-
      Окропі: кріп, цибуля і буряк,
      Морквина, картоплина, часничина
      Та ще й горох, розварений упрах,
      І в гущі цій – мабуть, нечесним чином
      Потрапили – ще й пара костомах.
      З них, костяних, ні жиру, ні навару,
      Як з ніжок Буша, – отже, й ні смаку
      Від костомах...
      А привид гонорару
      Зостався там, в радянськім "общаку".
      Шкідливе для поетів, кажуть, м’ясо,
      Та шлунок мій не вірить цій брехні...
      Одна лиш втіха – всенародні маси
      В любові не відмовили мені.


      ВИКЛИКАННЯ КАНАДСЬКОГО
      РОДИЧА-МІЛЬЙОНЕРА

      Ви – пан поважний:
      Океан
      Для вас – калюжа...
      Я ж – ваш племінничок, Іван,
      Душа прихильна й небайдужа
      І дуже спрагла до рідні...
      В своїм Торонті
      Креветки споживаєте смачні,
      А я гризу сухар, немов на фронті.
      О прилетіть, благаю вас,
      Ясного пана,
      І привезіть боєзапас –
      Ковбас для кровного Івана!
      Мені дарма, що вас нема
      В природі –
      Могли ж ви бути, зокрема,
      В моїм роду, в моїм народі?..


      ВИКЛИКАННЯ ОРГАЗМУ
      З ВИСНАЖЕНОГО ОРГАНІЗМУ

      Впадаємо то в сплячку, то в маразм
      Політики інтимно-імпотентної.
      Плануємо епоху, та щораз
      Втішаємося куцими моментами.

      Геть виснажився рідний організм
      На імпортно-чужих ідеологіях:
      Мов катаклізм, для нас капіталізм,
      Бо має сенс, але не має логіки.

      Ховаємось за частоколом фраз
      І хитрокарооко так примружуєм
      Сумління: перемножуєм оргазм
      На грішносексуальність неодруження.

      А в результаті – той же комунізм
      І незворотна неміч-астенія,
      Й тотальне закриття жаданих віз
      В ту насолоду, що ледь-ледь видніє...


      ВИКЛИКАННЯ ТЕПЛА
      В ХОЛОДНІЙ КВАРТИРІ

      Невже не бачите – зима:
      Вітри, сніги, морози...
      Тепла ж достатнього нема,
      Щоб розігріти сльози.
      Борщ аж до денця промерза
      В каструлі трьохлітровій.
      І булька з носа виповза
      На вус мій чорнобровий.
      Схололо серце – чим любить
      Державу й президента?..
      Зловити б винного
      І вмить
      Позбавити патента
      На роздержавлення майна
      В суспільстві комунальнім!

      ... Та кара винних обмина
      В цім часі проминальнім...


      ВИКЛИКАННЯ ГРИВНІ
      ДО ПОРОЖНЬОЇ КИШЕНІ

      Дмуть вітри супротивні –
      Руху на заваді...
      Ні жоднісінької гривні
      В пізнім листопаді!

      А, дарма! Зате ж "червінці"
      Шелестять повсюди:
      На асфальті,
      На сторінці
      На оцій;
      На груди
      Прилягають орденами,
      Стеляться під ноги,
      Вистеляють килимами
      Всі мої дороги...

      Все в природі – диво дивне,
      Дійство неповторне...
      Йди до того, гарна гривне,
      Хто тебе пригорне
      І любовно приголубить
      Не за те, що – гроші,
      І гостинців людям купить,
      Тим, які – хороші!



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. * * *
      По оксамиту жовтизна
      плямисто розлилася.
      Ніхто не відає, не зна,
      чи вдалою була весна,
      чи тільки потовклася
      і в мандри подалася.

      На жалюгідному пайку
      перелітаю в літо...
      На долю скаржитись таку
      (постійну на моїм віку)
      все ж грішно перед світом
      і синьожовтоцвітом!

      Було всілякого в житті,
      що слабого жахало...
      Долаю закрути круті
      на непрямій своїй путі,
      й – не сіло і не впало –
      мені все мало, мало...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. * * *
      Мабуть, з Божого повеління
      позбуваємось переляку:
      всі готові до потепління
      політичного і всілякого.

      Обіцяють тепло синоптики
      вже сьогодні у нас на Сході...
      Як розкрились вербові котики,
      що й словами сказати годі!
      Як вистрибує кошенятко,
      задира догори голівку...
      Все хотілось мені відзняти,
      та закінчилась фотоплівка.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. * * *
      Душа не проситься на спочин –
      Вона в зеніті сподівань,
      Хоча й втомилася від збочень,
      Перегінців і відставань.

      Вона сьогодні торжествує,
      Радіє світлу і теплу:
      Не пропаде нічого всує,
      Не перетліє на золу!

      Хоча й на осінь повертає,
      Та не похмуриться душа:
      Перегортає, пригортає,
      Довершує і доруша...


      1990



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. * * *
      Тоді не знали ще кефіру
      І кисле молоко пили,
      Отож зловмисники Шекспіру
      В кефір плювати не могли.

      А ще раніше, в іншу еру,
      Не знали елліни авто,
      Тому псувати атмосферу
      Гомерові не міг ніхто.

      Цвіла поезія духмяна,
      Добро винищувало зло,
      І заздрісного графомана
      Тоді і в гадці не було.

      А нині я втрачаю віру
      В чуття високі і святі –
      Не можна випити кефіру
      В його первісній чистоті!

      2001



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. * * *
      Такого солов’я не стало
      В саду поезії!
      Зів’яло
      Зелене листя до пори,
      А сік, мов сльози, з-під кори
      Пробився
      І розтав на сонці,
      І в неба чистій ополонці
      В ту мить з’явилась ще одна
      Хмарина сива і сумна.

      Нема Сосюри…
      Домовина
      Пливе повільно, мов хмарина,
      Над тихим садом проплива,
      І сад (о, диво!) ожива,
      Ворушить стерплими гілками,
      І враз гілки стають руками,
      І руки ті уже несуть
      Поезії червону суть –
      Несуть Сосюру.
      Україна –
      Його домівка солов’їна –
      Оплакує свого співця.
      Прийшло Лисиче з-над Дінця
      Віддати вседонбаську шану
      Всеукраїнському Бояну.
      Москва прилинула здаля,
      Могутні плечі підставляла
      Під ту хмарину-домовину,
      Що запечалила країну,
      І вже радянська вся сім’я
      Несе поета-солов’я,
      Несе в безсмертя.
      О гори,
      Калино з Білої Гори,
      Ударте мідяно, громи,
      Салют "Червоної зими",
      А ти, Лисиче над Дінцем,
      Навіки просвітлій лицем!
      Нема поета?.. Є поет!
      Живе в серцях могутній злет
      Його поезії…
      А ми
      З його "Червоної зими"
      Йдемо у весни молоді,
      Як він давно…
      Колись…
      Тоді…


      1965




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. * * *
      Мені – самотньо…
      А тепер і ти
      До самоти звикай,
      До німоти,
      До глухоти довкола
      І в собі,
      До повної безлюдності
      В юрбі,
      До каяття і до несприйняття
      Реальності й примарності
      Буття…
      Колись, можливо, стрінемося ми –
      Незрячі душі –
      В спалаху пітьми.




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. * * *
      Поети пишуть не за гроші
      Й не за медалі...

      Вони й без грошей такі хороші –
      Куди вже далі?!
      І без медалей поети гарні
      Й такі солідні...
      Хоч на Олімпі, хоч в буцегарні –
      Повсюди рідні!

      Нема в поетів дурної звички
      Любити владу
      Й творить про неї чи гімн величний,
      А чи баладу...

      Борщу пісного ізнов наївся –
      В народ почовгав...
      А те, що зовсім нінащо звівся,
      Так то – нічого.

      2005




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Вірш, розрахований на освіченого читача
      Захистив би кандидатську дисертацію,
      Так нема ж, на лихо, путніх грошей,
      Через те і пропада для нації
      Фахівець хороший!

      Кандидати й доктори на кожнім кроці,
      А між ними – скороспілі академіки…
      Дискутую з ними – тільки ж де мені
      Їм довести аксіому Песталоцці?!


      2004



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. * * *
      Все почалося в Ірпені
      І там скінчилось,
      До дня нового
      Навесні
      Не доточилось,
      Лиш стало словом у рядку
      Й рядком у вірші…
      Тебе ж,
      Розчулену таку,
      Ніколи більше
      Вже не зустріну я ніде.
      Уже – ніколи
      Лукавий нас не поведе
      За видноколи,
      За ті незримі рубежі,
      За ті кордони,
      Де ні лукавства,
      Ні олжі,
      Ні заборони…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. * * *
      Обминаю тебе,
      Моя перша юнацька любове,
      На розгрузлих шляхах,
      Де зневіра, і зрада, і біль,
      Де ніколи й ніщо
      Не сприймається як випадкове
      Й тимчасове –
      У всьому
      Сльози пропікаюча сіль!
      Обминаю тебе,
      Моє перше пречисте кохання,
      Задля тебе самого
      Й заради святої мети:
      Щоб ніколи й ніщо
      Не принесло нам розчарування,
      Не затьмило душі,
      Не зв’ялило барвінок цноти!

      Обминаю обману
      Рожево-туманну оману,
      Зберігаючи образ –
      Отой найпервісніший лик,
      Що його,
      Мов ікону,
      До скону міняти не стану
      Я на інше лице,
      На парсуну, личину, ярлик…





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Освідчення батьківському краю
      Вирує весна в біополі мого Білопілля,
      І Вир запірнає у Сейм, а вже той набира
      Всесилля, аби донести в подесенське привілля,
      Всі барви і звуки Сіверії – в дар для Дніпра.
      На півдні ж сумському, пропахлому сонячним воском,
      Аж там, за Посуллям, де жде мене рідне село,
      В соснових борах відкликаються Ворсклиця й Ворскла
      Й охоче підспівують сестрам Боромля і Псло.
      Симфонія лісу, і степу, і чистого поля
      Пронизує душу і кличе в зозулисту рань...
      Люблю тебе, Сумщино рідна, – якби ж моя воля,
      То я приєднав би до тебе Дінець і Лугань.


      2007



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. * * *
      Пожити б трішечки іще
      Й тихенько порадіти,
      Як під осонценим дощем
      Ростуть і квіти, й діти;
      Як обнадійлива яса
      Єднає видноколи
      Й розкішна жінчина коса
      Не сивіє ніколи...
      Пожити б трішечки іще
      До нового врожаю,
      Адже нікому під дощем
      Я жить не заважаю!


      2010






      Коментарі (39)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. * * *
      Якщо приїдеш, то нічого
      Я не скажу,
      Й не будеш знати,
      Як серед мороку нічного
      Молодиком збиралось стати
      Моє останнє сподівання,
      Моя мара пізньоосіння,
      Коли не на твоє кохання,
      То вже бодай на розуміння.

      А не приїдеш – перемовчу,
      Перетовчу душі потребу,
      І розіллється місяць жовчю
      По охололому вже небу.
      І не чекатиму світання,
      Як з царства мертвих – воскресіння:
      Зумів я вигадать кохання,
      Та не спромігсь на розуміння…

      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. * * *
      … і я тебе поцілував,
      Немов сестру…
      Ти ж не воліла
      Сестрою бути –
      Спрага тіла
      Хотіла впитись!
      Я забрав,
      Украв надію на втолимість
      Жаги жіночої…
      Я міг
      Переступить не лиш поріг,
      А й серце –
      Мав таку можливість…
      … образилась.
      Мої листи
      Десь пропадають.
      Дні за днями
      За Деснами, за Ірпенями
      На них не реаґуєш ти.

      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Ада Роговцева
      Берегиня – інакше й не скажеш
      про народну артистку
      що вийшла з народу
      а точніше з народу й на мить не виходила
      не втрачала коріння свого українського
      не губила своїх пелюсток по чужинах
      Берегиня жіночності й тихої злагоди
      хоч і руки пошерхли від хатнього клопоту
      а волосся пропахло садовим чорноземом
      і городньою терпкістю кропу й цибулі
      Берегиня душі з поетичним началом
      в безбережному світі українського духу
      в недонищенім храмі
      в недотоптанім житі
      в недобитім житті



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. * * *
      Березневе небо плаче лицемірними слізьми.
      Напинаю парасолю – йду на похорон зими.
      Пережив її, закляту, вже приречений на смерть,
      поминальну вип’ю чарку, переповнену ущерть!
      Всім, кого на тризні стріну, щиросердно посміхнусь,
      щоби бачили і знали: я нічого не боюсь!
      Ось відрине водопілля і підсохнуть всі шляхи,
      й переоряться огріхи, і відмоляться гріхи,
      і тоді я в путь-дорогу зазбираюсь до села,
      до зела до молодого, до живого джерела.
      Від Сули, що поїть щедро кучерівські явори,
      навпрошки піду на Рудку до Галини до сестри.
      Там забуду про лікарню – в подорожниках посплю,
      все, що змалечку любилось, знов досмертно полюблю!

      2010



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. * * *
      Біополе Білопілля
      в білім світі біля Сум
      сум-пересум після зілля
      пересію на росу
      на ясу і синь осоння
      пересониться мій сон
      колосіння й колесоння
      колисанню в унісон
      в білополі одесную
      сіл і селищ по Сулі
      сам безсонно я існую
      в осіянному селі.

      2007





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. * * *
      Як зацвітуть черемхи і бузки
      І розів’є тичинки рідне зілля,
      І вишні забіліють, то таки
      Це й справді – моє рідне Білопілля.

      А там іще – акації, гречки,
      Та ще Сули лілейне водопілля,
      І сонце переповнить колоски
      Ущерть – оце вже дійсно Білопілля!

      Люблю цей край. Усі його стежки
      Ведуть в широкополе добровілля
      І доброслів’я. Щирі земляки
      Щонайбіліший хліб на рушники
      Кладуть – стрічають гостя. Бі-ло-піл-ля...

      2004



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. * * *
      О ранковій порі
      На Холодній Горі
      Упізнали мене солов’ї
      І зозулі…
      Ви скажіть, солов’ї,
      Де тепер Сагарі,
      Де їм доля сучить
      Свої дулі-щедрулі?

      Ви, зозулі, скажіть,
      На якому ж добрі
      Розростається зло,
      Що пустошить нам душі?
      Як порідшало хат
      На Холодній Горі,
      Як без них дичавіють
      Черешні і груші!

      А Холодна Гора
      Сонцем сльози втира
      Яворам і тополям,
      Що понад Сулою…
      Покоління моє
      Вимира… вимира…
      Хто ж тепер у селі
      Поговорить зі мною?


      1998



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    250. * * *
      Ми шануєм поетів,
      Коли вони мертві,
      А найпаче їх любимо в ореолі
      Терпеливців і мучнів,
      Загиблих в неволі,
      Ми складаєм ціну
      Їхній самопожертві:
      Цей – на пам’ятник важить,
      А цьОму – доволі
      Дошки меморіальної
      (Прізвище, дати…),
      А цього возвеличити в лауреати
      І вивчати
      (Окремі цитати)
      У школі…

      Ми проходимо мимо
      Казармених плаців,
      Мимо мурів тюремних
      І хижок обдертих,
      Де в затворництві творять,
      Де в каторжній праці
      Мруть у безвісті
      Автори творів
      Безсмертних…
      Ми ж не вхожі до білих палат
      І палаців,
      Не доступні нам тайни
      Державних секретів,
      Де вже нам зрозуміти,
      Що нищать поетів
      Задля честі і слави
      Держави і нації?!


      2001



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    251. * * *
      Останню переходимо межу…

      Сьогодні ми розділені межею
      На рівні дві частини.
      Я сиджу
      Іще по сей бік –
      Осені іржею
      Роз’їдена душа…
      А по той бік,
      На цвинтарі німого супокою,
      Лежать найкращі.
      Їх із року в рік
      Все більшає.

      Лінивою рікою
      Тече життя – останніх вимива
      Зі свого русла
      І відносить в Лету.

      А що мені лишається?
      Слова.
      Думки сумні
      Та чай під сигарету,
      Та відчай самоти,
      Та відчуття
      Свого – уже близького – переходу
      Через межу,
      В довічне небуття,
      В небачену,
      В незвідану свободу…

      Іще сиджу по сей бік.
      Ще лежу
      В траві густій
      Під білим весноцвітом,
      Тривожно споглядаючи межу
      Між нашим
      І ненашим-нашим світом;
      І дорожу останнім:
      Цим листком
      Пожовклим,
      Цим димком від сигарети,
      І цим рядком –
      Вузесеньким містком,
      Що ним пройти спроможні
      Лиш поети…

      1999





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    252. * * *

      Пам’ятайте мене
      Доброзичливим і незловтішним,
      Не скупим на пораду,
      На гроші й хороші діла…
      Я був різним, звичайно,
      Всіляким я був,
      Та, між іншим,
      Лиш одна доброта
      По життю мене завше вела.

      Не ображусь, якщо
      Ви забудете в клопотах-буднях
      Про поета, який
      Не досяг піднебесних вершин, –
      Я і тишею втішусь:
      Лежатиму –
      Вже непідсудний –
      Наслухатиму шепіт
      Черешень, вишень, черемшин…


      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. * * *
      За моїм вікном –
      Недобудова.
      Я до неї вже
      Помалу звик.

      Гірко:
      Помирає рідна мова
      І сичить роздвоєний
      «Язик»
      Скрізь-повсюди;
      Пісня солов’їна
      Ледь хрипить
      В отруєних
      Гаях…
      Рідна моя
      Східна Україно,
      Доле упосліджена
      Моя!


      1997



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. * * *
      Той – академік,
      Той – лауреат,
      А той, гляди, доп’явся до трибуни
      Верховної – і чорт йому не брат!
      Я ж смичу-рву
      Свої луганські струни…
      Внизу – затишшя…
      Крига – не скреса…
      Вулкани – сплять…
      Які там землетруси?!
      Низькі – не для польоту – небеса,
      І на землі ніякої спокуси.
      Поїв борщу пісного натщесе…
      Щось написав без тями і без теми…
      Не ссе ніяка заздрість.
      І проблеми –
      Ніякої!
      Живу собі – і все!


      2000



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. * * *
      Лишається потратить копійки,
      Порівняно із тим,
      Що вже потратив…
      Іржавіють
      Моїх амбіцій трапи,
      Моїх надій пощезли літаки;
      І ластівки в торішньому гнізді
      Сьогодні не справляють новосілля,
      І не тече хмільне любовне зілля
      По бороді, як в рОки молоді.
      Іще заходить в гості оптиміст,
      Гладкий, самозакоханий до краю,
      Не знаючи того,
      Що я вже знаю,
      Він розпускає свій павлиний хвіст;
      П’є чарку і майбутнє провіща,
      Ґвалтуючи чужу, музейну, ліру,
      Плює в кефір Гомеру і Шекспіру,
      І Пушкіну одвішує ляща…


      1997



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. * * *
      Хто ти, красуне колишня –
      Дочасно посивіла вишня
      На тротуарі тугому, мов бубон,
      І з тугою-хмарою в парі?
      Бачу, що бувша, забута, забита і лишня
      В цьому суспільстві,
      На цьому огиднім базарі…
      Бачу, що зайва,
      Бо ти вже – не майво, не мальва,
      Не мозаїчна майоліка, юна і вічна…
      Хто ж ти, праматере,
      Хто ж ти, Омего і Альфо,
      Сива прохачко,
      Затруєна водо протічна?
      На тобі гривеник –
      Більше не можу, бо злидень.
      На тобі серце…
      Та нащо тобі моє серце?!
      Змісту ніякого
      Навіть у слові «добридень»…
      Краще піду,
      Наплювавши водночас на все це.
      Сам бо я старець…


      1997



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    257. * * *

      Задощило.
      Захлющило,
      Закалюжило,
      Парасольками вродило,
      Мов грибами.
      Все розмило,
      Розмочило і спаплюжило –
      Ні пейзажика тобі,
      Ні панорами.


      1997



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. * * *
      Не говоріть поетам, що вони
      Бездарні. Говоріть – талановиті
      По-своєму. Кому потрібні вбиті
      Нізащо; за відсутності вини
      Покарані?! Кожнісінької миті
      Вони і так горять, несамовиті,
      Мов копи житні в пеклищі війни,
      Беззахисні, усім вітрам відкриті.


      2001



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. * * *
      Прихильно зустріли сусіди колишні.
      Зійшлися до щедро накритого столу
      З моєї садиби колишньої вишні
      І груші, й притихли довкола по колу.

      А тітонька Галя розказує вишням
      І грушам – нехай пригадають, бабулі,
      Яких я у юності ранній полишив
      Й поїхав у світ, до недолі по дулі.

      А дядечко Йван до вишневого культу
      Байдужий, та чарочку б випив за мене –
      Воно ж, він упевнений, після інсульту
      Поліпшить здоров’ячко пійло вогненне.

      А теле-Ганнуся на плівку знімає
      І тиху розмову, і вишні та груші,
      І тих, незабутніх, кого вже немає,
      І дух пресвятий, і впокоєні душі.

      Село моє рідне на чулість не бідне –
      Воно обнімає не блудного сина,
      А вірну дитину. А сонечко блідне…
      Заходить на дощ…
      Впала в чарку сльозина.


      18.09.2003



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. * * *
      дорога дальня –
      пора прощальна
      дай бог остання
      сльоза печальна!
      але ж дорожна
      доба розгульна
      така безбожна
      і безпритульна
      така ж бо всяка
      й така ніяка
      від переляку
      до переляку…

      1996



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    261. * * *
      Зелений світе у моїм вікні,
      Я щось для тебе значу чи не значу,
      Чи, мо', себе самого марно трачу
      На пошуки сумнівні і сумні?
      Зелений світе у моїм вікні,
      Хто я єси
      І що тобі – в мені?


      1971



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    262. * * *
      22 квітня – знаковий день

      Одночасно з перепохованням
      Кобзаря, я сам себе ховаю
      заживо –
      надії більш не маю,
      що народне вибухне повстання.

      В день цей озвірілі комуняки
      Леніна піднімуть з домовини –
      манекена в образі людини
      хай собі цілують посіпаки!

      День Землі, крім того, ще сьогодні –
      свято світове, непересічне...
      Хай на всенародному городі
      плодоносить все корисне й вічне!

      2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. * * *
      "Ой, тумани мої, розтумани..."
      Мо, одразу піти в партизани
      в приайдарські ліси?.. В комишах
      запаніє душа.

      2010



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. До майбутньої конфіскації мого майна за комунальні борги
      Співчуття не прошу і сопливих жалів
      Не шукаю, шокований владою, – годі!
      Я останній недобиток тих куркулів,
      Що сконали від голоду, Великородів.

      Я останній онук діда Гната, який
      Всі гріхи відкупив і раює при Бозі,
      А відщепенець роду – Іван Низовий –
      Свою старість зустрів у злидоті й тривозі.

      Як життя я пронидів – ніхто не пита –
      Син куркульської доньки і комуніста,
      Що пропав на війні, – сирота, сірота
      Із душею наївного альтруїста.

      Я не став послідовником батька –
      Мій слід
      Не співпав із його
      І зійшов з магістралі
      Більшовицької...
      Мій розкуркулений дід
      Не розкраював серце в раю від печалі.

      Я вітав незалежність – в тіні не лежав
      Біля крайньої хати; я був на Майдані
      Разом з родом своїм,
      Бо досмертно вважав,
      Що права і свободи – святі й богоданні.

      Та скасовує нинішня влада права
      І свободи мої, тож кричу при нагоді:
      "Твоя правда, державо, насправді крива
      Й неправдива! Опудало, бач, на городі
      Бовваніє... А користі справжньої – нуль:
      Налітають граки і викльовують зерна
      З моїх соняхів. Я для держави – куркуль
      І вигОда державі од мене мізерна".

      Знов – пора розкуркулень! Новий комісар,
      Не важливо який – з КПУ, з "Регіонів",
      Вигрібатиме з печі приватної жар
      Й жалюгідні припаси з усіх моїх схронів

      За несплату боргів – я ж бо злісний боржник,
      Як і дід мій покійний; мене репресують,
      Щоб не ліз на трибуни, вкоротять язик
      І в бомжатник, з родиною разом, засунуть.

      Забирайте, бандюги, пожитки мої
      І нажиті горбом статки всі жалюгідні,
      Хай оплачуть загибель моєї сім’ї
      На тім світі системою знищені рідні!

      Заберіть холодильник – за нього ми ще
      Не сплатили кредит; телевізор, що нерви
      Цілоденно псує; і каструлю з борщем
      З мослаків; підгребіть сухарі та консерви.

      Не забудьте у запалі реквізувать
      Всі написані мною й невидані книги:
      Ще згодяться, можливо, бо вам віршувать,
      Взагалі щось розумне робить – не до шмиги.

      Ви всього лиш ошмаття тієї мітли,
      Що і слід замела за понищеним родом
      Козаків... Кізяки ви. Точніше, козли,
      Як назве Янукович всіх вас перегодом!


      2008



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. В ностальгійних роздумах
      Спасибі, мамо Насте, за життя,
      а за сирітство я не ображаюсь –
      світ по війні як-небудь заврожаївсь,
      щоб не пропало в нім чуже дитя,
      покинуте всіма... В буянні жит
      від голоду не вмре нічийний хлопчик,
      і в зграйці гороб’ячій – сам горобчик –
      клював безсмертні зеренця: жив-жив...

      Жив-жив, хоч босий, голий, – то дарма:
      клював зерно – в колодочки вбивався –
      злітав і падав... так і розлітався,
      самотній, між світами чотирма.

      Живучий, видно, корінь родовий –
      нема такого в нації ні жодній,
      пригніченій, як наша, несвободній
      століттями – а корінь, бач, живий!

      Я – Низовий по батькові, а міг
      писатися таки ж Великородом,
      пишатись материнським давнім родом,
      що весь в епоху сталінську поліг...

      Хоч міг би, та – не зміг: таємний зміст
      моєї драми полягає в тому,
      що батька не віддам я вже нікому –
      він лишень мій, дарма, що комуніст,
      дарма, що помилявся...
      Саме так –
      він помилявся,
      й зрозумівши згодом
      свою помилку,
      проклятий народом,
      пішов у безвість.

      Цей протестний знак
      я оцінив як подвиг.
      Тож ношу
      провину роду батькового...
      Диха
      в потилицю мені той повів лиха
      далекого – на давність не спишу
      родинну драму.
      В снах і наяву
      приходить батько
      й за свою провину
      вимолює прощення;
      просить: "Сину,
      не прав ніколи справу неправу
      в ім’я ідей лукавих...".

      Все було
      в житті моїм:
      творилося злодійство,
      видаючи себе за добре дійство,
      яке село поставить на крило
      й життя покращить сиротам війни
      і долю розкріпачить...
      Забрехався
      той, що вождем і батьком називався
      всіх сиріт, винуватих без вини.

      Державний лад тримався на брехні.
      Задурений народ пройнявся страхом
      не перед турком, німцем а чи ляхом –
      свої були небачено страшні,
      нечувано жорстокі...

      Смерть вождя
      відкрила хід назрілій вже епосі,
      і я, селюк, що виріс на горосі,
      до міста втік, полишивши рудян
      в гороховому царстві...

      Сто вітрів
      мене по світу білому носили,
      і я поволі набирався сили,
      аж поки і до рекрутства дозрів,
      до муштри. Вчителі-військовики
      зробили з мене (о, мої хвороби!)
      "захисника" такої супер-проби,
      що дивувала всі материки.

      Опісля всіх "радянських переваг"
      я мимоволі став антагоністом,
      відвертим, впертим антикомуністом,
      що волі анархістської забаг.
      Мені у світ відкрилося вікно,
      переді мною розламались мури,
      і я пристав до табору Петлюри,
      й мене манив на вольницю Махно.

      Затим я до бандерівців пристав,
      бо вчивсь у Львові, в університеті,
      де вчили – по Франкові – на поетів
      й де кожен третій дисидентом став.

      Спасибі, доле, за такий "кульбіт":
      приїхав я в Луганськ із Львова-міста
      з вінцем терновим націоналіста
      й ношу його відтоді сорок літ!

      Держава є від Сяну аж по Дін,
      але нема державницького вмісту
      в цім вакуумі – шастаю по місту
      і в смозі задихаюся рудім
      один, мов перст; і нікому сказать
      "Добридень!" – рідну мову тут добили
      регіональні зверхники-дебіли,
      яких тут розплодилась ціла рать!

      Лиш спогадами гріюсь – не вином –
      в самотині, бо вимерли всі друзі,
      живу в такій тугій перенапрузі,
      що серце б’ється, наче метроном.

      А за вікном – реваншева пора
      вкраїноненависницької раті,
      на цьому шабашевім антисвяті
      усе святе для мене вимира.

      Який життєвий підсумок зроблю,
      я ще не знаю і не хочу знати,
      лиш відчуваю: хочу всіх обняти,
      кого я ще, зневірений, люблю!


      2007




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. * * *
      Партії. Блоки. А ще й – коаліції.
      Ревнощі. Ревище. Бійки окремішні.

      Перемагають доцільність
      Амбіції
      Ревних, найревніших...

      Колються партії. В прах розпадаються
      Блочні альянси – вони ж не бетонні...
      Все
      На свої
      На круги
      Повертається
      В цім беззаконні!

      Юрбочки. Юрми. На черзі – майдани?
      Знову – повірити? Не помилитися?

      Рано ще, Йване, зализувать рани,
      Рано в раю героїчно роїтися!


      2006




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 0

    267. * * *

      В романтиків украли бригантину
      Пірати від політики – журба
      Заяворила долю і долину,
      І всю материкову Україну
      Сиваш залляв ропою...
      Та хіба,
      Хіба такою бачилась плавба
      В майбутню далину, в щасливу днину?!


      2004



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    268. * * *
      Перегорю
      Перегорюю.
      І цю біду переорю.
      На зброю виміняю збрую –
      Піду з неправдою на прю!
      Переборю всі давні страхи,
      Чуже з чужішим помирю:
      Нехай летять вчорашні птахи
      Шнурком – у завтрашню зорю!


      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. * * *

      Ніяка завірюха
      Малого не зляка –
      Топчу собі щодуху
      Слідок до вітряка.

      Як холодно сьогодні –
      До кістки пробира –
      Та вдома всі голодні:
      Бабуся і сестра,
      І піч, і кожен горщик,
      І кішка на печі.
      І немічний, як мощі,
      Угодник при свічі…

      На вулиці – епоха:
      Скінчилася війна –
      Велика Перемога –
      Щаслива сторона…

      А ми такі голодні,
      Знедолені такі.
      Сирітки всенародні
      У ранзі "байстрюків"…

      … Несу три жмені млива
      Додому із млина.
      Кругом така щаслива
      Радянська сторона!


      2001



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Зі свята повернувся в будень
      Подія, сказати б, не бозна яка,
      А краще сказати – подія ніяка:

      Мене холодильник порожній злякав –
      Продуктів у ньому
      Що кіт мій наплакав.

      Як добре, – радію, – що з Рудки привіз
      Торбину картоплі – дарунок від Галі:
      "Дайош" кулінарний швидкий імпровіз!
      "Долой" всі жалі ще й обридлі печалі!

      Тушкована, смажена – ой і смачна,
      Бо рідна, бо з Рудки – печена, варена,
      До вжитку готова і без каплуна,
      Бо салом присмачена й густо перчена.

      І сам я наївсь, і собак та котів
      Харчем забезпечив. І спати почовгав.
      Й подумав сонливо: "Чого б я хотів?".
      І вже уві сні муркотнув: "Анічого...".




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. * * *

      Історія без істерики
      Показує наяву,
      Що я без Московії та Америки
      На власній землі самостійно живу.

      Минулись полтавські трагедії,
      Погасли повстанські вогні…
      Мажорні світанки Білолебедії
      Довіку належать мені!


      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. * * *
      Не вийшло з мене лектора. Дарма,
      Що маю і знання, й переконання.
      Однак найголовнішого нема:
      Терплячості до псевдозагравання.

      Оце недавно, був, агітував
      Хохлів любити нашу Батьківщину
      І зопалу їх, рідних, обізвав
      Лакузами... І це було так щиро!


      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. * * *
      У вихорі виборів борються друзі:
      Ті – ліві, ті – праві, а ті – напролом...
      Живу я в такій вибуховій напрузі,
      Мов птах запізнілий з підбитим крилом.

      А Білолебедія та Оріяна
      По власних орбітах течуть, як текли,
      І що їм до мене, підранка Івана,
      Який не позбудеться бруду хули?!

      Ходжу по юрмовищу лівих і правих,
      Водою шумлю в верховітті трави.
      Шукаю, мов хліба насущного, правди,
      Ніколи, ні в чому й ніде не правий...


      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. * * *

      Мені дано
      Від Господа самого
      Високе слово –
      Усне і писемне –
      Щоб я кричав у Всесвіт:
      "Ук-ра-ї-на!"
      Щоб я писав у Вічність:
      "Україна"...


      1998



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    275. * * *

      Куди ж тепер податися мені,
      Колишньому, даруйте, селянину
      Колгоспному?

      Я, був, розправив спину
      Господарем у вільній стороні
      І синьо-жовтий прапор привітав,
      І поклонився тризубу-гербові,
      Сяк-так заговорив на рідній мові
      І принагідно Біблію дістав,
      Придбав портрет Шевченка я…

      Та ось
      Потроху вже до тями повертаюсь,
      В самого себе з подивом питаюсь,
      Де все поділось: вкралось, пропилось?

      Моя свобода – старцеві вона,
      Виходить, ні до чого…
      У народу,
      Разом зі щастям,
      Вкрала і свободу
      Сучасна урядова старшина.
      Мої переконання – що мені
      Дали мої святі переконання?
      Доведений до тихого конання,
      Мовчу патріотично в тишині
      Холодної оселі.
      Ні гроша,
      Ані харчів таких-сяких немає –
      Однісінька поранена душа,
      Яка ні сну, ні спокою не знає,
      Бо витіка по краплі в порохно,
      В золу ідей і світлих ідеалів…
      Доба штормить у надцять, може, балів,
      І корабель надії йде на дно.

      А хтось іще й вигукує: "Віват!".
      А дехто репетує: "Комуністи
      Тобі дадуть попити і поїсти".
      А багатьом ще сниться старший брат…

      Доволі вже! Наївся і напивсь,
      І набратавсь до несхочу. Доволі!
      Всіх розпізнав. Такого надививсь –
      Хоч вішайся у полі на тополі.

      Та я цього ніколи не зроблю
      На втіху ворогам і воріженькам –
      Є в мене Україна, бідна ненька,
      І я її, знедолену, люблю!


      1998




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. * * *

      Не любіть Україну лише на словах,
      Не складайте присяги лишень паперові
      Їй на вірність –
      Без вас вона вічно жива
      І міцніє від вашої від нелюбові!
      Не паплюжте її поривання святе
      Мати власні путі і надійні причали –
      Україна стократ вам віддячить за те,
      Що, її не любивши,
      Ви просто мовчали.


      1998



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. * * *

      Сам – собі: не пиши,
      Бо навіщо псувати папір,
      Недешевий папір,
      Що його у державі нема,
      Бо ніхто не читає сьогодні поетів,
      Повір,
      Бо душа зголодніла
      Поезії геть не сприйма.
      Сам – собі: не зважай
      Ні на що, і пиши, як писав,
      До шухляди,
      І сам перечитуй писання вночі:
      Ще ж бо вродиться день,
      Ще засяє на травах роса,
      І замовкнуть сичі,
      І повстануть зі сну читачі!


      1995



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    278. * * *

      Се – образ поета.
      Се – імідж бомжа.
      Сьогодні між ними ледь зрима межа.
      Про це, як поет, я відверто кажу,
      Аби не завдати образи бомжу.
      До цього додам,
      Що порядні мужі
      Сьогодні – поети, а завтра – бомжі.

      Між світлом і тьмою – незрима межа.
      А тут іще й влада не наша –
      Чужа!


      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. УКРАЇНА. УК… РУЇНА…

      Шлях вузький –
      По межі крайнеба –
      І мета неблизька
      Й хода
      Нетверда на слизькім…
      Рида,
      Набридає бандура:
      Тре-ба!
      Треба йти – підганя ганеба
      І біда вже увіч загляда…
      Гайда-гойда… Вода в Стоході
      Переповнює русло дня.
      Від найближчих відбитись годі.
      Вже і дальній наздоганя.
      Партизанять чужі в народі:
      І до хати й до куреня
      Вже прибились… Вже дорушає
      До коша й до душі – чуже,
      Лиш Славута ще Січ береже,
      Бо у нього козацька душа є,
      Бог все бачить, на все зважає,
      Кінь небесний іще ірже…
      Горе Горинню хвилю горне,
      Стир підтоплює монастир,
      А на заході – небо чорне
      Обрій звужує, топить шир…

      …енко …єнку шепоче глухо:
      «Стережімося …цьких і …ських!
      Ляські душі в них під кожухом,
      Хоч і панські шапки на них…».
      «Наш останній рубіж – це Трубіж! –
      …енко … єнку шепоче знов. –
      Там і захист є і любов –
      З християнським народом вкупі ж!».
      А Сула – без весла,
      А Ворскла
      Темна,
      Начеб вікно без скла,
      І свіча опливає воском,
      І палає в заплаві Псла
      Лебедин,
      І Петрове «військо»
      Четвертує живі тіла…

      …єнко …енку терзає душу:
      «Геть подалі від москаля!
      Він на воду нашу і сушу
      Свої зуби гнилі вискаля…
      Він трясе Україну,
      Мов грушу,
      І гуляє, гуляє, гуля…».
      Тільки …енку така розмова
      Не до шмиги.
      Він – голова:
      Метикує, бач, що Москва
      Зробить з нього охоче …ова
      І всі …овські надасть права –
      Це ж не капосна татарва
      І не ляська гидь гонорова…

      …Вік за віком отак минає –
      Сперечаються земляки,
      А між лівим і правим краєм
      І сьогодні згоди немає,
      Кожен тягне в свої боки:
      Той – на захід, в обійми НАТО,
      Той, як водиться, пре на схід
      Чаркуватись зі старшим братом
      Під квашеню хрумку
      І під
      Пісню, перчену густо матом.
      …енку хочеться бути …овим,
      Гоноровим,
      Бо ж він такий
      Збільшовичений, аж багровий,
      «Всеслов’янський і вселюдський…».

      …енко плуга тягти не хоче
      Крізь чагар дурману-трави…
      …єнко скаче (гляди, й доскоче!)
      До гетьманської булави.
      Гайда-гойда… Біда в народі
      Водоповінню прибува.
      Живемо у такій незгоді,
      Що «Ой, лишенько!» і «Ов-ва!»…
      Чагаріє чорнобиль-трава
      На безлюдді і на безводді.
      Спікер …енко і спікер …ов
      Обнімаються вельми чуло,
      Ще й чоломкаються,
      Немов
      Посватались…
      Гайда агулом
      Під московську під коругов!

      Скрушно й тошно:
      Ані Богдана,
      Ні Івана ні одного…
      Схід і захід – кривава рана…
      З неба сніг – богоданна манна…
      Люди, де ви?
      Людці, агов!..


      2000



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    280. * * *

      Ми вичахли серцями. Ще нема
      В них крижаної скутості. Та нині
      Уже відчутно, як у серцевині
      Поволі розростається зима.

      Все більше острах до глибин пройма:
      Це ж самота обступить, наче мури,
      Це ж намете та-кен-ні кучугури
      На всіх стежках, забутих усіма!

      Куди прийшли ми в переддень зими
      І з чим зостались на її порозі,
      Розгублені до решти і в тривозі?
      Невже не знали в молодості ми,
      Що все минає – і весна, і літо,
      І нікому нас буде пожаліти?


      2001



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. * * *

      Брутальний світ навколо нас буяв
      Ще й хизувався грубістю своєю,
      А ми були цнотливі – ти і я –
      Під благосною божою зорею.

      Звичайно ж, ми ховались від усіх
      В нічному лабіринті, на задвірках,
      І – цілувались. І по наших мірках
      Таївся в цьому первородний гріх.

      І, звісно ж, ми не перейшли межу
      Дозволеного – тихі та цнотливі,
      Від сорому палали… Не скажу,
      Щасливі ми були чи нещасливі…

      Нас доля розвела. Ми із села
      Пішли. І кожен – по своїй стежині.
      Ні я, ні ти не знаємо й донині,
      Чому колись нас доля розвела.


      2000



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. Катерині

      А вода текла собі й текла,
      І літа спливали за водою,
      І від падолиста аж рудою
      Восени робилася Сула.
      Я змивав усі свої гріхи
      У її чистилищі… Було те,
      Ой, давно!
      … Заманюють в болото
      Від роси смарагдові мохи.
      А на тому березі, на тім,
      Протилежнім – наче сокорина,
      Вічно недосяжна Катерина
      В ореолі сонця золотім.


      2000




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. * * *

      Наталю, я не смію, я мовчу
      І знаю, що ніколи не посмію
      Затеплити інтимності свічу
      З тобою наодинці. Розумію:
      Ти не така, як деякі. Не та,
      Що падає в обійми легковажно, –
      Твоя свята жіночність і цнота
      Ані за які блага не продажна
      І не розмінна. Хай без перемін
      Триває наша дружба. Я радію
      І цим стосункам. До твоїх колін
      В уяві припадаю лиш…


      1997



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. * * *

      Душа незахищена й гола
      Не вміє себе боронить.
      В сильці нерозривного кола
      Душа незахищена й гола
      На ноті найвищій бринить.


      1995



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. * * *

      От і розпрощались ми з тобою,
      Вигадко моя не дуже вдала,
      Що не стала справжньою любов’ю,
      Так зате ж і зрадою не стала!


      1995



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Самоспалення
      Лише сліпі не помітили спалаху,
      Тільки глухі не почули клекоту
      Полум’я віщого – вищого за
      Всі еверести пихатих амбіцій,
      Прагнення влади заради влади,
      Вічної слави ціною зради –
      Вищого!

      Спалах – на рівні світанку світу,
      Спалах – на рівні останнього подиху
      Всіх прометеїв часів минулих,
      Що перейшли у легенди,
      На рівні
      Непроминальної слави Тараса –
      Сина і Батька безсмертного роду!


      2003



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. * * *

      Через лінощі – в крайнощі
      Потрапляємо різно –
      То говоримо: "Рано ще",
      То зітхаємо: "Пізно…".

      І ніяк не потрапимо
      В золоту середину,
      Й через лінощі втратимо
      Богом дану, єдину!


      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. Свобода слова
      Хто кому затикає рота
      На щасливій оцій землі?!

      – Ро-о-о-ота-а-а!
      Плі!
      Ми збудуєм на заздрість Кию
      Ще небачену в світі Русь…
      … Зашморг на шию –
      Хру-у-усь…



      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. ОДА ВІРНИКАМ ІМПЕРІЇ
      Доволі епіграм,
      Бурлесків
      І пародій –
      Пора вже й возлюбить,
      Як я люблю собак…

      Складаю оду кращій у природі
      Породі найвірніших посіпак.
      Служіть – хай з вами буде
      Божа поміч
      І вивірений долею талан,
      Нехай благословля вас Прокопович,
      Породи зачинатель, Феофан.
      Хіба ж не ви столицю над Невою,
      Столику і стоглаву, вознесли
      Над ріднопервозванною,
      Святою –
      В чужого воза Київ запрягли?!

      Хіба ж не ваш Сиваш сивушним духом
      Пропах в степах – і став уже не наш,
      Щоб Катерина – шльондра і псяюха –
      Читала свій німецький «Отченаш»
      Татарам і козацьким отаманам,
      Своєю «вотчиною» нарекла
      Дніпровський край,
      І в балтицьких туманах
      Ріка Молочна кров’ю потекла?!

      Історія – закуска лиш для брому,
      А бром – інтелігентський самограй:
      Живучий вірус давнього синдрому
      Додавлює до краю ріднокрай!

      Історія… Петро згубив три сумки –
      І Сумами місцину наречем,
      І порухи незгідливої думки
      Пересічем, як Січі крик, мечем.

      «Ай, дар природи!» – ляпне Катерина,
      І потече «охрещений» Айдар;
      «Вор скла…» – і Ворскла,
      Славно,
      Мов дитина,
      «Татуню, – пролепече, – добрий цар!».
      Луганськ, Херсон, Одеса, Миколаїв –
      Хрещеники московської куми,
      Мов не було ні скитів, ні ногаїв,
      Мов не жили тут вольницею ми…
      Мов не було ні Хмеля, ні Мазепи,
      Ані тобі Петлюри чи Махна,
      І нас із невідомості-халепи
      Расєя-мать виводила одна…

      На мочарях зусиллям яничарів
      В Расєю перевтілилась Орда
      Плескатопика,
      Виплескана в чарі
      Дурман-вина,
      Що зветься в нас «бурда».
      Пройдисвіти (чи пак землепроходці),
      Це ви, ясак збираючи, пройшли
      Сибір неісходиму
      Й на Чукотці
      «Ісконноруських» мамонтів знайшли.
      Це ви
      Хіву,
      Заховану в барханах,
      Полоном
      В лоно матушки-Москви
      Привели на мотузяних арканах
      На розтерзання –
      Втіху для «братви».
      Це ви Кавказ прикоськували гордий
      (Та й нині ще продовжуєте – ви),
      І після героїчних ваших мордів
      Кривавляться сліди в димах трави.
      Це ви в Державній Думі і сьогодні
      Шматуєте наш синьо-жовтий стяг,
      Завжди готові,
      Путіноугодні,
      До новозавойовницьких «звитяг».
      Немає в світі ворога лихого,
      Підлішого за бувших родаків –
      Праправнуків козацтва низового,
      Москви червоно-білих приймаків!

      Складаю вам розлогу антиоду,
      Можливо, й запізнілу,
      Та однак
      Нагода є ославити породу
      Клонованих
      Московських посіпак.

      Я з москалем сваритися не буду
      Й могоричу йому не піднесу,
      І в суд не позиватиму,
      Бо ж суду
      В нас чесного немає –
      «Фількін» суд…

      І рідного – в минулім – яничара
      Не братиму на мушку –
      Хай живе
      В чарівнім світі
      Покидь і почвара,
      На посіпацькій службі
      Жили рве!
      «Реве та стогне
      (вічний!)
      Дніпр широкий,
      Сердитий вітер
      (віщий!)
      Завива…»
      Неспокій мій не спатиме,
      Допоки й
      На посіпаках царствує Москва.

      Не сплю і я.
      Не сплять мої собаки,
      Досмертно вірні й так,
      Без ланцюгів…
      Дасть Бог, діждем:
      Останні посіпаки
      Відхлинуть від Московських берегів –
      Служити чужині…

      Ми ж будем жити,
      Миритись між собою після чвар,
      І більше не діждуться московіти
      Поповнення – скінчився цей «товар»
      На берегах дніпрових…
      Дай-то, Боже,
      Щоб витекло із нашої крові
      До краплі все ганебне і вороже
      І відригнулось
      Матірно
      В Москві.


      2004



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": 6

    290. Раніше - і тепер

      Ні сього, ні того не можна…
      Заборонено се і те…
      А між тим розпаскуда кожна,
      На хороше щось не спроможна,
      Мала змогу хулить безбожно
      Все, що зроду було святе.
      Поливали Мазепу брудом,
      Кастрували живі думки,
      Із Бандери – на острах люду –
      Півстоліття робили Іуду,
      Розпинали народ без суду
      І чужинці, і «свояки»…
      Нині – можна усе, що можна,
      Отже, можна і се, і те…
      І між тим розпаскуда кожна,
      На хороше щось не спроможна,
      Має змогу хулить безбожно
      Все, що зроду було святе.
      Поливають Павличка брудом,
      Препарують його рядки,
      З Чорновола – на острах люду –
      Комуняки роблять Іуду,
      Не бояться Страшного Суду
      Яничари і байстрюки!


      1995






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. * * *
      понад усе ціную послідовність!
      прощаю зриви помилки вагання
      сприймаю як належне переміни
      в світогляді –
      раніш або пізніш
      вони обов’язково перемінять
      наш світ –
      я в цьому бачу послідовність
      оту неоціненну послідовність
      якої нам завжди не вистача
      не поспішаю піднімати руки
      перед мечем що висне наді мною
      і не виймаю власного із піхов
      бо ще не час –
      звучать іще слова!


      1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. * * *

      Поети, що живуть на небесі,
      На грішну землю зверхньо позирають,
      Себе вони не мислять поза раєм,
      Поза едемом в цвіті і росі!
      Наспівують собі та награють
      На кобзі українській чи бандурі
      В оточенні гарненьких диво-гурій,
      Що праведників тішать у раю.
      Поети – безтілесні: їм не треба
      Ні хліба, ні до хліба,
      Тільки б раєм
      Натішитись!
      А ми із них здираєм
      Єдину шкіру,
      Буцім для добра.
      Поетам що – їх спалюють живцем,
      Цю честь найвищу треба заслужити,
      А це дано не кожному,
      Бо жити
      Відкрито перед світом і Творцем
      Уміють лиш поети.
      Ні, не всі –
      Лиш ті,
      Що всім єством: на небесі.


      1995




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Вранішня молитва
      Праведний Боже наш, іже єсі
      На небесі, опустися на землю:
      Я твоє нОве пришестя приємлю
      Навіть тоді, як відмовляться всі
      Від України-Русі. По росі,
      Боже, пройдися. Візьми Україну –
      Рай неземний – під небесну раїну,
      Де Україна цвістиме в красі.
      Боже наш праведний, іже єсі
      На небесі, увійди в мою душу:
      Я тебе, Господи, бачити мушу
      Навіть тоді, як осліпнемо всі!

      1995



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    294. * * *

      «Не возлюби чужу кохану».
      Коли ж було, і чи було?
      Загоїв час болючу рану
      І відчуття перетекло
      В те забуття,
      Що не вертає
      Пекучих спогадів назад –
      Усе на світі пригортає
      Стобарвнотихий листопад.
      Зів’яли помисли гріховні –
      Піднесла доля гарбуза…
      На перевернутому човні
      Вже не повернешся назад!


      1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. * * *
      не піддавайся смутку і гризоті
      в самотині себе не хорони
      в оглухлих стінах вистиглої плоті
      в марноті не зігріти відчини
      окуті двері навстіж не додушуй
      душі живої янголи у ній
      не вивелись – до янголів я мушу
      докликатись перечити не смій
      зумій мене почути я з тобою
      я прагну розчинитися в тобі
      довірливо стелитися травою
      цілющою водою не в журбі
      тобі цвісти первинно і перлинно
      сіяти розсівати пелюстки
      легкого сміху діво-магдалино
      в благословенні Божої руки


      1996



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    296. * * *
      все літаєш літаєш…

      а я ж бо невдаха-ловець
      не в спромозі спіймати
      не те що руками
      а й поглядом

      сірі гуси кричать
      в оболоні лелеки пасуться
      тільки Синьої Птахи
      не видно ніде і не чутно

      все літаєш…


      1995



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    297. * * *

      Волаю вже у відчаї:
      "Панове,
      Щезає мова рідна – це ж біда!".

      У відповідь лунає гонорове:
      "Ми не панове, блін…
      Ми – гаспада!".


      2003



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    298. * * *
      На просторах України
      Завелися буржуїни…
      Про "гаранта" кажуть:
      "Він –
      Щонайбільший буржуїн!".

      Я не вірю в цю вигадку:
      "Адже Він – гарант порядку
      В українській нашій хаті,
      Де всі порівну багаті!".

      То кепкують з України
      Зарубіжні буржуїни,
      Заздрять, певне, нашій славі
      Сери й містери лукаві.

      Я пліткам не вірю жодним
      І під стягом синьо-жовтим
      Йтиму вірно за "гарантом",
      Голий зад прикривши бантом!

      Щоб усім було помітно,
      Що живу я відповідно:
      Весноцвітно і мажорно,
      Себто впеньдержавотворно!


      2003




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    299. * * *
      То трагедії, то драми,
      То хусейни, то саддами.
      Видно, час такий…

      Кавалерствуючі дами
      Крутять в Києві задами,
      І втрачає кілограми
      Ваня Низовий
      (Єсть поет такий!).

      Ще існує, ще віршує,
      Ще правителів "віншує":
      Мать їх перемать…

      А злодюги всі – в законі:
      Той на троні, той в короні,
      Півкраїни – в закордонні…
      Божа благодать!
      Що ж іще сказать?!


      2003




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    300. * * *
      Заробив на чай і сигарети,
      А дружина хліба принесе:
      Живемо! –
      А деякі поети
      І цього не мають.
      Натщесе
      Творять неоцінені шедеври
      В цілковитій тиші-глушині
      Не за гривні, долари чи євро –
      За дві дулі-рулі чарівні!
      Дуля – це одвічна доля наша,
      Загадковий символ,
      Ореол,
      Тож її трима в кишені завше
      Мудро-поміркований хохол.
      Хліб їмо і чаєм запиваєм.
      Дим-димок п’янить і зігріва.
      Гарно так – ще трішки, й… заспіваєм:
      "Ще не вмерла…
      Трішечки жива…"



      2000




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    301. * * *

      Я селюк, сирота-сірота
      І радянської школи вигнанець…
      "Хто єси? Що іси?" –
      Мене доля пита,
      Я ж кажу їй:
      "Поет-самозванець!".

      Гуманоїд –
      Я з гумових виліз чобіт,
      Із куфайки
      Вужакою
      Вислиз,
      І мене не склював
      По-хижацькому світ –
      Наді мною ж бо янголи висли!

      Я живу-доживаю –
      Нічий!
      Всюди гнаний,
      Як той сіроманець –
      Страхолюдний блукалець нічний…
      Я ж – поет-самозванець!


      1999




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    302. ПРО УКРАЇНСЬКИЙ СЕКС
      А все залежить від природи
      І, звісно, згоди між двома,
      Оскільки без тієї згоди,
      Природно, сексу в нас – нема.

      Весна – саджаємо городи,
      В полях, відомо, йде сівба –
      Для легковажної пригоди
      Не час, а значить, не судьба.

      Улітку – спека. Спіє жниво –
      Життя людського суть і сенс –
      Хіба ж спаде на розум диво
      Ненасько-іноземне: секс?!

      А там вже й осінь з урожаєм –
      За хліб гаряча боротьба –
      Отож звитяжцям заважає
      Всіляка статі похітьба!

      Зате ж узимку всім рефлексам
      Підвладні всі, хто є живий:
      Займаємось повально сексом…
      Та це вже секс – не польовий…


      2000




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    303. * * *
      Був наївний – любив усіх,
      Навіть тих, що були негідні
      Добрих слів.
      Брав на душу гріх -
      Кари мав за це відповідні.

      Посуворішала любов,
      Стала мудра – перебирає,
      І за це мене, мабуть, Бог
      Самотою тепер карає.


      2001




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    304. * * *
      Дід був до діла вдатний:
      Цілісіньку божу днину
      Старанно, ніби дятел,
      Обстукував деревину,
      Цілісіньку божу днину
      Обстукував деревину.

      Стуки ті, перестуки
      Снились мені щоночі,
      Дідові зграбні руки,
      Дідові мружні очі.
      Снились мені щоночі
      Дідові мружні очі.

      Потім запала тиша:
      Ані тобі півстуку.
      Діду, вам що? Облиште!
      А він не підніме руку.
      Ані тобі півстуку.
      І не підніме руку.

      Діду, я вам – меляси…
      Повну-повнісіньку миску –
      Плата вам за коляску,
      Дяка вам за колиску.
      Повну-повнісіньку миску –
      За коляску й колиску.

      Ані тобі півзвуку,
      Ані тобі півслова…
      Стружка обвила руку,
      Біла, мов паперова.
      Ані тобі півслова…
      Стружка, мов паперова.

      Діду, вам що? Облиште!
      Годі-бо вам мовчати:
      Ви ж обіцяли лижви
      І вербові санчата.
      Годі-бо вже мовчати!
      Де вербові санчата?

      Так і сховали діда –
      Стружка обвила руку…
      Ой не влежить без діла
      (Стружка ж обвила руку!).
      Дід не влежить без діла,
      А я не засну без стуку.








      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    305. * * *
      Кожен вихваля свою професію,
      Свій престол возносить і престиж
      (Ахайте, Женева і Париж!),
      Я ж промовчу ліпше про поезію –
      Щонайбільше диво з дивовиж.

      Творчість не професія – покликання,
      Стан душі в зеніті почуттів
      (В одному житті – мільйон життів!) –
      По такім рахунку по великому
      Жити і творити я б хотів.


      2008



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    306. * * *

      Моя найкраща пісня ще не виспіла,
      Не вигрілась на щирому вогні
      Мого натхнення. А мені ж, мені
      Не жити, якщо пісню цю не виспівать.
      Не милуватись сяєвом очей
      Великої удачі,
      Не сміятися,
      Не плакати,
      Не знати,
      Не боятися,
      Що час –
      Тече...
      тече...
      тече...
      тече...



      1970




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    307. * * *
      Поцілувала жартома...
      О, краще б ти не жартувала!
      ... Дивлюся збоку, крадькома:
      Та ти ж роздвоїлась сама,
      Ну, а мене четвертувала!
      Обох, колишніх, нас нема:
      Я щезнув десь,
      І ти – пропала...


      1997




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    308. * * *
      Раділи солов’ї травневому цвітінню,
      А ми жили в кущах, були одною тінню,
      Були одним єством,
      Хоча й з двома серцями,
      І сходились для нас усі кінці з кінцями...

      Що відчуваєш ти в безсонну ніч осінню?
      Свідомість самоти подібна потрясінню,
      І не звести кінців – дві самоти печальні:
      Ні весел, ні вітрил, і висліди – фатальні...


      1995



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    309. * * *

      На-здо-же-ни!
      Мені уже піввіку,
      А за піввіком "хвостик" миготить...
      Люби мене на заздрість чоловіку,
      На ревнощі йому –
      Нехай не спить!
      Цілуй мене, милуй мене, спокушуй,
      Примушуй до перелюбу мене,
      В моїй душі погрій пригаслу душу –
      Вона ще не-без-печ-но спалахне!


      1995



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    310. * * *
      Давай-но попрощаємось достойно,
      Розійдемось пристойно, хто куди,
      Забувши все,
      Що згарячу накоєно,
      І за собою витремо сліди.
      Ніхто нікому жодного рахунку
      Не виставляймо –
      Докір хай не ссе…
      Розлука для взаємопорятунку
      І буде нам відплатою за все.


      1995



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    311. * * *
      Живу та й живу – а чого мені ще
      не стачає у цьому чудовному світі?!
      Нізвідкіль не тече і ніщо не пече
      ні в осінні негоди, ні в пізньому літі.

      Розмаїті картини малюють митці,
      умочаючи в райдугу впевнені пензлі.
      А невпевнений я намагаюсь оце
      файне видиво світу вмістити в поезії.

      Ніжна донька підносить цілющий нектар,
      щоби ним я омив легеневу іржавинку...
      Освіживши росою мистецький свій дар,
      юним огиром в лузі іржатиму!



      2010




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    312. ЩО ЗНАЧИТЬ – ВИПИТО ДО ДНА


      Що значить – бути молодим,
      Коли дається все задаром,
      Коли над вранішнім Айдаром
      Парує в прохолоді дим,
      І пахне риб’яча луска,
      Й бліді вилузкуються зорі,
      І кожен звук в пташинім хорі
      Відлуння довге виклика;
      А ти з побачення ідеш
      Вже не додому – на роботу,
      Несеш у грудях полюботу
      І зрання вечора вже ждеш!

      Що значить – в юності любить,
      Коли не відаєш, не знаєш,
      До чого йдеш, чого чекаєш,
      Коли в очах тобі рябить
      Від многоцвіття й рясноти
      Облич дівочих писанкових,
      Коли тріщать по всіх основах
      Твої придумані світи
      Перед реальністю буття
      З його принадами земними,
      Коли й двох слів уже без рими
      Не можеш скласти до пуття!

      Що значить – в старості згадать,
      Коли не спиться і не п’ється,
      Коли нічого не дається,
      А треба лишень віддавать –
      Літа наївності своєї
      І всезалюблення у світ,
      Коли тягар прожитих літ
      Ти на черговім ювілеї
      Відчув і згорбився під ним,
      А зовсім поруч – зграйка юні,
      І голос твій у многолунні
      Пощез, як над Айдаром дим!

      Що значить – випито до дна,
      До денця самого, до краплі,
      Коли й у власний слід не втраплю,
      Коли, мов іній, сивина
      Все припечалила, прикрила
      І приховала від очей,
      І з низько схилених плечей
      Давно не пружаться вже крила;
      Коли твої дочка і син
      Повиростали, вже в зеніті
      Свого життя, і ти на світі
      Лишивсь, по суті, вже один!



      14.01.2007



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    313. * * *
      Боюсь не смерті.
      Смерть – лише відхід
      Від звичного земного розпорядку.
      Боюсь вмирання, відмирання, від-
      Торгнення, відсадження на грядку
      Минувшини, де вже не проросте
      Пругке стебло таланту і потуги.
      Боюсь не народитися я вдруге
      В час воскресіння.
      Інше все – пусте!
      Стараючись не множити гріхів,
      Живу, мов причащаюсь до святого,
      Живого джерела, –
      В часи лихі
      Не обійтись,
      Не вижити без цього!

      1996



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    314. * * *
      З великої любові й катування
      Велике – егоїзм перемага:
      У затісних любові берегах
      Не втримати стихію руйнування!
      Які там греблі й дамби?!
      Все злама
      Любов-ненависть,
      Винищить дощенту:
      Вона ж бо до останнього моменту
      Сліпа, мов кріт,
      А ще й глухоніма!
      Нема для неї впину.
      Прозріває
      Лише тоді,
      Коли проллється кров
      Щонайрідніша, –
      Отоді любов
      У муках власне серце розриває!


      2000



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    315. * * *
      Мов через ліс, через чумизу
      Іду, скрадаючись, мов лис.
      Внизу так гарно:
      Видно знизу
      Шуліку,
      Що шугає вниз.
      Чумиза – це китайське просо,
      Або ще кажуть "гаолян".
      А я іду до школи босий,
      Малий задрипаний Іван.
      З усього хутора до школи
      Ходжу один – у п’ятий клас –
      Грамотіїв таких ніколи
      Ще не було в Комуні в нас.
      Воно ж нічого, що я босий, –
      Малому, віриться мені,
      Що я – майбутній Ломоносов
      У нашій темній стороні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. * * *
      Чомусь на вулиці твоїй
      Згадались квіти… матіоли…
      Чому – вони?
      Не пожалій
      Жалю, душа моя, –
      Ніколи
      Я не просив:
      "Не пожалій…"
      Тепер ось… прилетіли бджоли
      До матіол,
      Яких відколи
      Нема на вулиці твоїй…
      Відколи вже й тебе нема
      При матіолах… біля двору
      Твого – нема… В ту ніч прозору
      Тебе поглинула пітьма.
      І крадькома роса з росою
      В сльозу скипілася в одну…

      Гіркий напій не пересолюй,
      Не обірви струну сумну –
      Прокинься… Де ті матіоли?
      Порожня вулиця. Вікно –
      Більмо… Як все було давно!
      А може, й не було ніколи?




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    317. * * *
      Як помру, то...

      ... поставте хреста
      На могилі моїй безіменній,
      На житті на моєму стражденному,
      На любові моїй нерозділеній.

      Як помру, то...
      ... помиріться за чаркою
      Та зберіть особисті клейноди –
      Булави, бунчуки, перначі саморобні –
      І спаліть їх на вогнищі злагоди.

      Як помру...


      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    318. * * *

      Ні нахабства,
      Ні пихи,
      Ні зайвих амбіцій…
      Цвірінчу на жердинці,
      Ховаюсь під стріху.
      Маю ласку від Бога,
      Від поезії – втіху,
      Свою власну стежину
      В гіркім терновіці.
      Маю друзів незрадних –
      Людей і собачок,
      З ними хліб свій ділю,
      Своє щастя-нещастя…
      Голодую-бідую у відчаї
      Зчаста
      Й не прошу,
      Не приймаю
      Ніяких подачок.


      1999



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    319. * * *
      Тепло останнє віддає земля
      Моїм рукам –
      Я розминаю грудку,
      Вдихаючи найтонший запах
      смутку
      І стриманої радості.
      Здаля,
      Понад обніжком, стежка
      до стіжка
      Побігла й розгубилась
      в колотнечі
      Граків неґречних вельми,
      Що під вечір
      Стійкий стіжок обсіли
      до вершка.
      А на межі, немов на вітражі,
      Художньо так
      стримить кукурудзиння,
      Сторожке до вітрів –
      Пора осіння,
      То як же на межі без сторожів?
      Я все частіше прагну самоти
      І спокою осіннього –
      Я ж знаю,
      Що тілом і душею одцвітаю,
      Що доживаю вік свій золотий
      На цій землі…
      Жадана самота
      Зціляє
      і від страху перед смертю,
      І від жаги безсмертя –
      Он,
      Упертюх,
      Останній сонях
      Згідливо хита
      Важкою головою…
      На землі
      Доволі я пожив,
      І то – нелегко:
      Носили мене в ірії лелеки,
      Із вирію вертали журавлі;
      Мене топтали тупо копитьми
      Кентаври,
      Рятували ж мене коні
      Від жадібної мстивої погоні –
      І я знаходив спокій між людьми.
      На цій смертельно втомленій
      землі
      Доволі я пожив,
      Тож не жалію
      За незворотнім літом…
      Осенію,
      Зігрівши душу в тихому теплі.
      Вдихаючи землі
      Пашінь прив’ялу,
      Помалу розминаючи грудки
      Ще теплої землі,
      Я залюбки
      Відходжу в осінь,
      Вниз,
      Із перевалу…


      29.09.1998



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    320. * * *
      Довго від спокуси я берігся,
      Мимо гречки з острахом ходив,
      І мої калини та берізки
      Чахли біля збіглої води.
      Сам себе гнуздав я і триножив
      І на кпини брав себе я сам,
      Обережним чувся – не тривожив
      Грізного судді, що в небесах.
      Хто ж мене сьогодні приневолив
      Жить по серцю, та – без голови!
      Господи, якщо ти це дозволив,
      Значить, ти на це… благословив?


      1996



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    321. * * *
      Наталю, заспівай мені тихцем…
      Пісням твоїм, чуттям твоїм так личить
      Твоє одухотворене лице,
      Твоє, з ікони списане, обличчя!
      Наталю, заспівай мені тихцем.
      Хоча давно заміжня, а – дівча,
      Хоч доньки вже дорослі, а – дівчатко,
      В очах якого світ – свята свіча
      Перед свічадком і перед початком…
      Наталю, заспівай мені тихцем.
      Перед початком вічного добра –
      Свята свіча… О ні, не заперечуй!
      Моя любов осінньо догора
      В передчутті зимової хуртечі.
      Наталю, заспівай мені тихцем.
      Молюсь твоїм рукам, твоїй цноті,
      Обожнюю тебе і сподіваюсь,
      Що це останній гріх в моїм житті,
      В якому я свідомо не покаюсь.
      Наталю, заспівай мені тихцем.


      1995




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    322. Катерині
      1

      О як ми цілувались!
      Наша повість
      Закінчення не має.
      А шкода.
      Від поцілунку я втрачав свідомість,
      А ти ставала злякано-бліда.

      Ми так боялись диктатури плоті,
      Статевої роздільності,
      Хоч нам
      Кортіло злитися в одній істоті
      І щоб душа була на двох – одна.

      … Я умлівав у пестощах коханок
      Й під ранок зазнавав розчарувань,
      І рівень тимчасових забаганок
      Не був тотожний рівневі жадань…


      2

      Ми покохались на довір’ї,
      В безмір’ї вищої цноти –
      Дві зірки вистигли в міжзір’ї,
      Нечутно впали з висоти
      В криницю нашої любові…

      Та хтось лихий не на добро
      Обидві зірки світанкові
      З криниці вичерпнув цебром
      І в кінське вихлюпнув корито…

      І понеслися вороні
      Урізнобіч несамовито,
      Щоб десь пропасти в чужині.


      2001




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    323. * * *

      Я до тебе ніколи,
      Ніколи уже не прийду,
      Не знайду свого сліду
      На стежці,
      Забутій навіки.
      Всі минулі роки,
      Наче ріки,
      Не перебреду,
      Не питаючи броду, –
      Пощезли і роки,
      І ріки!
      Все пощезло давно:
      Ніч надій і безсонне вікно,
      І вино почуттів перекисло –
      Аж губи судомить...
      Як давно це було,
      Неймовірно, безжально давно –
      Не згадати всього,
      Не оплакати,
      Не усвідомить!


      1997



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    324. * * *

      Мене ніхто не силував тоді,
      Тебе також ніхто не приневолив
      На серце мені впасти світлим болем,
      Щоб я тобою світло володів.
      І ми обоє, вже немолоді,
      Помолоділи враз тоді від болю,
      Від того світла!
      Я ж бо не неволю
      Все повторити,
      Що було тоді.
      Було – й нема.
      І попелу нема.
      Закам’яніла ти, віддаленіла:
      Ні болю вже, ні світла вже, ні тіла
      Нема вже і не буде. Ти – німа.
      Іди собі. Ти будеш не сама.
      Ти оживеш, бо ти – переболіла
      Тим світлим болем.
      Все, чого воліла,
      Я дав тобі охоче
      Й задарма!


      1995




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    325. * * *
      Зоряно як на Вкраїні, горянко ЗорЯно!
      Плещуться зорі в Дінці, у Дніпрі і Дністрі...
      Зірці твоїй до моєї летіти зорі
      Рано, Зоряно, ще рано...

      Схід запалав так багряно, горянко Зоряно!
      Зблисла сльоза на холодній дівочій щоці...
      Плакати на чоловічій ослаблій руці
      Рано, Зоряно, ще рано...

      Сонячно як на Вкраїні, горянко Зоряно!
      Виростуть крила – лети в голубу далину...
      В коси твої заплітати мою сивину
      Рано, Зоряно, ще рано...


      1993



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    326. * * *

      А що станеться так,
      Я не мав і на мислі…
      Я придумав тебе
      У хвилину самотності –
      На хвилину розради…
      І раптом заблисла,
      Наче образ первісний
      В словесному мотлосі,
      Самородковий образ,
      Ні в кого не вкрадений, –
      Моя вигадка щира
      Без заміру-умислу…
      Я придумав тебе
      На довічну розрадоньку,
      На довічне горіння,
      На довічне безумство.

      1971



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    327. * * *
      Старі, пожовклі та крихкі,
      Мої чорновики...
      Які невизрілі думки
      Таяться між рядків?

      Який світогляд юнака,
      Що ріс, немов з води,
      З нужди і прагнень
      І шукав
      Слідів Сковороди
      В густій заплутаній траві
      Окраїн слобідських?..

      Змішалось, певне, в голові
      Все, вичитане з книг,
      І все, побачене в кіно, –
      Близьке душі...
      Однак
      З життям,
      З реальністю
      Воно
      Не сходилось ніяк!

      В хатині – злидні...
      За вікном –
      Суцільна злидота...
      І заростали бур’яном
      Всіх сподівань жита.
      І люди,
      Схожі на примар,
      Блукали по землі...

      Писав Шевченко свій «Кобзар»
      В наш час,
      В моїм селі?!
      Таж я вичитував у нім
      Про себе, про мою
      Сирітську долю,
      Рідний дім
      В колгоспному «раю»!
      Душа металась, ніби звір,
      Що трапив до сильця,
      Рядки лягали на папір
      Під зморги каганця.
      Лякався розум тих думок,
      Що зріли між рядків.
      Колов прозріння колосок
      Голками остюків...

      Такі мої чорновики –
      Непрості й непусті,
      Бо пронесли через роки
      Те, що було в житті,
      Неусвідомленому ще,
      Хоч бунтівному вже...
      Папір пожовклий береже
      Чуттів юнацьких щем.


      2005



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. * * *
      Добре бути самим собою,
      Із собою самим, удвох –
      Одноцільні тоді обоє
      І вирішують за обох.
      Обидвоє знаходять згоду
      Навіть там, де її нема,
      Не в догоду комусь, хто зроду
      Несвоє, мов своє, прийма,
      А на благо своє, на зладу
      І на злагоду обидвох…
      Дай, присяду.
      Пораджу раду.
      Сам з собою.
      Але за двох.


      1995




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    329. * * *
      Рамон-Марія дель Вальє-Інклан-
      і-Монтенегро… Сонцем осіянна
      Іспаніє, щасливий твій талан
      в химерній романістиці Інклана!

      Моя прадавня мрія не збулась
      Іспанію побачити… Гебісти-
      "іспанознавці" вирекли: "А зась
      тобі в гніздо Кіхота і Конкісти!"
      (Для них ніхто ж – Сервантес, Пісарро,
      так само, як і Гоголь чи Хабаров).

      Невиїзний досмертно, все ж я про
      Іспанію Вальє-Інклана марив.
      Географічні атласи вивчав,
      читав усе, що трапило під руку,
      з ідальго легендарними я мчав
      на маврів, учепившись за шаблюку;
      з Кеведо пив, з Гонгорою співав
      опівночі любовні серенади
      і одночасно з Лоркою упав
      на пустирі під стінами Гранади…

      І раптом – все, ми вільні, виїзні
      в усі кінці-краї, в усі усюди!
      Вітри із Піренеїв запашні
      в розхристані мої ввірвались груди;
      Гранада буйноцвіттями олив
      заусміхалась; випливла Ламанча
      в моря пшеничні; Кадіс нахилив
      мені гілки в рожевих помаранчах…

      Іспаніє Інклана! В ці часи
      від тебе я ще далі, ніж раніше.
      Мов соловей, снагу беру з роси,
      витьохкую свої голодні вірші;
      не можу з міста виїхать в село,
      до вітряка свого і Дульсінеї
      моїх юнацьких літ – моє крило
      прострелили мисливці-прохіндеї;
      мою Ламанчу в мене відняли,
      взамін дали діряві шаровари,
      самі ж із берегів Дінця й Сули
      літають "полювати" на Канари
      (плювати їм на Гоголя і на
      Інклана разом з мрійником луганським
      Іваном Низовим: нехай стина
      дурні довбешки привидам радянським!).

      Рамон-Марія дель Вальє-Інклан-
      і-Монтенегро… Радісно хворію
      Іспанією. Давній мій роман
      вже пережив наївну ейфорію,
      дозрів душевно. Тахо і Мадрид,
      Вальядолід, Севілья і Памплона
      завжди в мені. Поезія свій слід
      глибокий проорала… Мов ікона,
      Гарсія Лорка – світлий мій кумир!
      Мені щоночі в тихому Заріччі
      хлюпоче-шепотить Гвадалквівір
      на чистім іберійському наріччі.


      1999




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    330. Найсокровенніше
      Що може буть трагічнішим за те,
      Що я не знаю матері живою,
      Не маю фотографії, святе
      Обличчя не стоїть переді мною,
      Немовби та ікона: більше того –
      Нема й могили маминої... Місце,
      Де цвинтар був, спустошене. Кого
      Спитати? Для заплаканих беріз це
      І тайна, і трагедія – вони
      Ростуть на цій подвоєній руїні,
      Такі ж, як сам я, сироти війни
      В напівсирітській нашій Україні.
      Ніде – нікого. Й хутора нема,
      Де я, маленький, гриз кору дубову,
      Щоб вижити... Пратиша всеніма
      Все обійма і відбирає мову.
      Ніде – нічого. Пустка і пустир.
      Геть пересох ставок – не треба й бродів.
      Втекли від помсти злючий бригадир,
      Гетьман колгоспу й вождь усіх народів...
      ... Нема ні слів, ні сліз, ні цигарок –
      Скінчилось все. Думки такі нестерпні!
      Звернув у небо погляд, до зірок...
      А їх – нема... Повипадали в серпні.


      Колишній хутір Комуна
      неподалік Марківки

      2005



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. Підсумки

      На чорних сухарях і на брехні
      Росли мої ровесники нещасні,
      Народжені, фактично, на війні,
      Небажані і, певно ж, недочасні.

      В них доля відібрала матерів,
      Ну а батьків привласнила держава –
      Під стріхою рудих вождевих брів
      Вони, як ті горобчики, дрижали.

      Рясніли забур'янені роки,
      Скупі на зерна щастя і надії,
      Зате післявоєнні дрижаки
      І в мирний час душею володіють.

      Сьогодні нам уже за п’ятдесят –
      Пора свої набутки рахувати:
      Над нами пізні яблука висять,
      Та ж переспілі яблука висять –
      І годі нам ті яблука дістати!


      1993




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    332. * * *
      Ну що ти знаєш про гріхи
      Заради втіхи?!
      Впадуть в зарошені мохи
      Зіркові сміхи,
      І сонце висушить зело
      Ще до обіду –
      Немов нічого й не було,
      Ніде і сліду…
      Гріхи придумали, мабуть,
      На глум і насміх
      Нещирі люди,
      Щоб забуть
      Про «блуди» власні…
      Ми ж загубилися удвох
      В кущах моралі,
      А з райських кущів стежить Бог:
      Що ж буде далі?


      1995



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    333. * * *

      Отож прокинувся, умивсь,
      Сухариком похрумкав,
      І… враз мені сяйнула мисль
      (Так-так, не просто думка,
      А саме – мисль!): «Я єсть народ,
      Якого правди сила»
      З чужих ланів на свій город
      Каміння все зносила
      Й з усіх усюд чуже сміття
      Згребла в свої копиці,
      Аби покращилось життя:
      Чиє – яка різниця!».

      І вмить мене ця зріла мисль
      На місці підкосила:
      «Навіщо я зі сну втрутивсь
      У те, що – «правди сила»?!
      Навіщо, дурень, я проснувсь,
      Збудивши мислі вірус?!».

      …Я несподіваний свій плюс
      Змінив на звичний мінус.


      2001





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. * * *

      Ранок такий просвітлений
      І доброзичливий!
      Нехай таким і лишається…
      Не вмикатиму радіо й телевізора,
      Не заглядатиму в холодильник,
      Не піду за газетами,
      Не поїду на службу.
      Буду про себе думати:
      Бачте, який лінивий.
      Мабуть, добре живеться.
      Заздритиму собі!


      1995




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    335. Приймаю тривогу
      Ледача стежина у заростях лоху.
      Сполохана тиша, мов заєць, дрижить…
      Полишу свою швидкоплинну епоху
      І в заростях лоху сховаюсь на мить.
      Присяду, забуду вчорашню досаду
      (До саду летить клопітлива бджола…),
      Безладдя думок підладнаю до ладу
      Польоту бджоли і стремління стебла.
      Розраду знайду в нерадливості цвіту,
      В постійності плоду й безсмерті зерна.
      Мізерні образи не варті одвіту,
      Неварте ж усе часоплин поглина.
      У заростях лоху згадаю потроху
      Усе, що минуло і що не мине,
      Осмислю потроху складну цю епоху,
      І, може, епоха осмислить мене.

      Казки материнські, батьківські могили,
      Дитинство прудке з «Букварем» у руці,
      І в чесних трудах накопичені сили,
      І дотик пашіючих вуст на щоці,
      І вірші Сосюри, суворі та ніжні,
      І ніжки дитини, рожеві, як рань,
      І дичка приручена на роздоріжжі,
      Й листок подорожника – зілля до ран.
      Усе це моє, невіддільне від мене,
      Моя біографія, сповідь моя…
      Епоха й на мить не втікала від мене,
      Чого ж від епохи втікатиму я?!
      Звертаю зі стежки на биту дорогу
      (Засуджено все тимчасове й дрібне)…
      Рушаю в дорогу, приймаю тривогу –
      Нехай же епоха мене не мине!


      1995





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    336. * * *

      Хто лиш мене поблажливо не вчив:
      Отак живи, ось так роби, сюдою
      Стелись травою і течи водою,
      Отам кричи, а тамечки – мовчи.
      Я все робив, як треба – навпаки:
      І жив не так, робив не так, стелився
      Супроти вітру, і водою лився
      В зворотній бік, до іншої ріки.
      Нікого сам не вчив і не дрочив
      Чужого самолюбства. Тож гадаю:
      Це добре, що я розум власний маю
      І що чужим його – не доточив!


      1994



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    337. * * *

      Чолом тобі, спохмурене чоло
      Мислителя!
      У потаємнім схроні
      Прокльовується думка.
      Білі скроні
      Білішають – світати почало.
      Що вигулькне за тим?
      Епоха?.. Вік?..
      Куди докрилить бунтівливий розум?
      …Звичайний день.
      Звичайний чоловік
      Замислено спинився на дорозі.


      1966




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    338. Сонет відчаю
      Так хочеться з цієї колотнечі
      Світ за очі втекти без вороття,
      Своє почати заново життя,
      Забувши все, що скоїлось до втечі.

      А скоїлись такі жахливі речі,
      Такі гіркі – до вовчого виття!
      Такі гріхи тяжкі без каяття
      Колодами лягли на кволі плечі.

      О де ви, де, пророки і предтечі
      З мого буття чи, скорше, небуття –
      Од вас мені ніякого пуття
      І визиску ніякого, до речі!
      Моя душа, мов скривджене дитя,
      Що визирає злякано з-за печі.


      1993




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    339. * * *
      Абстрактне поняття
      Абстрактну й любов породило:
      Ми любимо північ, і південь,
      І захід, і схід,
      Були б тільки хліб і до хліба,
      Та цукор і мило,
      Та чарка під вечір,
      А краще – раніш – під обід.
      ... А десь у минулім
      Замулилась чиста криничка,
      Запала могилка свята,
      Де батьки твої сплять,
      Й зотліла в непам’яті
      Скромна шкільна "рапортичка",
      В якій із історії та географії – "п’ять".


      1990




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    340. * * *
      Згадується давнє і далеке –
      На краю землі
      В ранковій млі
      На старенькій стрісі два лелеки
      І у синім небі журавлі...
      Наяву ввижається і сниться
      Те, чого, здається, й не було:
      Джерело, колодязь і криниця,
      Копанка, струмочок, джерело...
      А коли від спогадів проснуся,
      Бачу в синій рамочці вікна:
      Мати, неня, матінка, матуся
      То весела, бачу, то сумна...
      Широко відкритими очима
      Я вбираю сонячний розмай:
      Отчий дім,
      Вітчизна,
      Батьківщина,
      Ріднокрай...






      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    341. * * *

      Нехай ніколи не зника
      Потреба слова!
      Його солодка і гірка,
      Свята основа
      Мене утримує іще
      На світі цьому...

      А під чорнобильним дощем,
      Уже зникому,
      Народну мову добива
      Державний дурень,
      І захлинаються слова
      Слізьми обурень!

      Ото ж держава й не така -
      Дурноголова...
      Нехай ніколи не зника
      Щемливість слова!


      2003



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. * * *
      У нас немає вибору,
      І нас
      Не вибирають.
      Доля визначає
      Ту мить святу
      І той урочний час,
      Коли сам Бог нас на любов
      Вінчає.
      Але від нас залежить,
      Певна річ,
      Та суголосність
      Почуття і духу,
      Що всупереч
      Мільйону протиріч
      Веде нас,
      Не порушуючи руху
      І ритму всепланетного буття:
      Падіння,
      Злети,
      Гріх
      І покаяння,
      І найсвятіше в світі почуття
      Жертовного –
      Від Господа –
      Кохання!


      1995



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    343. * * *
      Землячки-своячки запалили свічки
      І тому, і другому – згодиться…
      Від ганьби-проклятьби
      Утікають річки –
      Залишається тільки водиця.
      Все на світі – трава:
      І думки, і слова,
      І хрести на могилах,
      І мова!
      Відійшла татарва –
      Підкотила "братва"
      На багнетах-шаблях Примакова…
      І не стало хрущів –
      Кукурудзний Хрущов
      Українську природу збентежив…
      Цоб-цабе!
      Для чогО?
      А Бог знає…
      А щоб
      Застережно було. Обережно.
      "Колядин, колядин! Я у батька один".
      А хто ж батько?
      А мати?
      "А бозна…"
      В чагарях – Чигирин,
      В лободі – Лебедин.
      І така любота мафіозна!
      Несерйозно? Отож!
      Легковажно? Хіба ж?
      Пошукайте такого народу!
      Все питаємо броду –
      Який "антураж"! –
      Біля броду питаємо броду…


      2000




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. * * *
      Казали, списався і спився,
      і з’ївся, мов той самоїд,
      навіки... І далі йшов список
      усіх моїх злочинів-бід.

      А я ж бо не з’ївся й не спився –
      стояв на узбіччі й мовчав,
      обачливо всім поступився,
      хто чвалом чванливо промчав
      до слави та ще й до корита...

      ... Безмежжя. Курай. Перегній.
      До слави дорога відкрита,
      і нікому мчати по ній.



      2006



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    345. * * *

      Я – син української нації,
      Від якої зосталась одна лиш стерня.
      Ветераном всілякої праці я
      Називаю себе. Це – високе звання!

      Живу – не боюся інфляції
      І босоніж ходжу по колючій стерні,
      І ніхто в цілім світі не має рації
      Співчувати – хай заздрять мені!



      2003



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    346. * * *

      Я мріяв померти
      В саду України квітучім,
      Насправді ж конаю
      На гнійнім її смітнику...

      Повиють собаки.
      Прикормлені мною, –
      Від-му-чивсь...
      Старці позітхають,
      Заривши мій прах нашвидку...

      Збідніє народ
      На стражденну малу одиницю,
      А влада народить
      Черговий,
      Для звітності,
      Міф:
      Він мав у руках
      Подаровану зверху жар-птицю,
      Однак скористатися щастям своїм
      Не зумів...



      2002



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    347. * * *
      Прогнози не вельми гарні
      погодні і політичні,
      та їду я знов до лікарні
      на процедури вже звичні.
      Мене там ізнов опромінять,
      щоб дихав я трохи вільніше,
      однак мій світогляд не змінять,
      бо я все такий, як раніше:
      досмертно упертий, свідомий
      противник злодюг-мафіозі,
      і шлях мій відкрито-відомий
      для недругів. Не по дорозі
      мені з яничарами! Тихо
      доїду до онколікарні,
      де хворих об’єднує лихо
      й між ними взаємини гарні.


      2010



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    348. * * *
      Вже газет не читаю – брехня
      За брехнею біжить, обганя
      Вже несвіжу брехню, а за нею
      Ще свіжіша колише матнею,
      І народ умліває від дива:
      – Ця брехня і направду правдива!

      Закучмарився обрій держави,
      Потемнів від недоброї слави,
      Що неславою зветься, ганьбою.
      Сперечаюся сам із собою:
      – Та чи варто читати газети,
      Що брехнею смердять, мов клозети?!

      Я і сам газетяр – у минулім,
      Що покрилось родючим намулом,
      Не смердючим, завважте, колеги, –
      Під намулом джерела бентеги
      І довірливі шепоти слова,
      Недомовка, але – не обмова!

      Не читаю газети – гидую,
      Хоч бідую, зате не годую
      Власні розум і душу брехнею,
      Що колише-махає матнею,
      Постачає папером клозети…

      Ті клозети обходять поети
      І справляють нужду на природі,
      При народі, при повній свободі.
      Та й із власною совістю в згоді!


      2001



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    349. * * *

      А жінка в білому стоїть перед очима
      На відстані життя мого цілого,
      Не поцінована колись, не поцілована,
      Нічим у днях минулих не значима
      І не означена у пам'яті пригаслій...
      Чому ж тоді стоїть переді мною
      І не щеза примарою смутною
      У позапросторі, у ночі позачасній?
      І хто вона з німотними устами –
      Невпізнана коханка чи дружина?
      Якась вина, холодна, мов крижина,
      Лежить на серці все життя
      Й не тане.


      1994




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. * * *
      А жінка,
      Ота, що ніколи не буде моєю,
      Приходить до мене вночі,
      Сіда в узголів'ї
      І дивиться пильно
      В мої запечалені очі.
      Така всетерпляча,
      Така всепрощаюча жінка
      Стирає з чола мого зморшки печалі,
      Бере мою голову в теплі долоні
      І няньчить мої нерозважні думки...

      А вранці та жінка,
      Мов сонце вечірнє,
      Заходить за обрій моєї уяви.


      1982




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. * * *
      Банальні зітхання, банальні слова...
      Сто днів і ночей,
      На мільйон помножених,
      До цього предива я веслував,
      Думав, воно – першороджене.
      А все, як на сцені,
      Й на серці грим
      Рожевий
      Заради такої події...
      А що, як пірнути в оману гри –
      З гальорки та в лицедії?
      Чудовий притулок: ні злив, ні зла,
      Ні зим завірюшних,
      Ні гамірних весен!
      ...Затисну в долонях уламок весла
      Й мерщій –
      від спокуси блакитного
      плеса!


      1971



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    352. * * *

      Ти чекаєш від мене листів,
      А я знову в далекій дорозі.
      Поїзд.
      Сніг.
      Перевали круті...
      І повітря пахуче, морозне.
      Знову слухаю пісню коліс
      І дивлюсь у вікно із вагону.
      Таємничий засніжений ліс
      Налітає на поїзд з розгону.
      Знов не витримав – вірші пишу:
      Захлеснуло гаряче натхнення...
      Почекай іще трішки, прошу,
      І не сердься на мене!


      1964



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    353. * * *

      Прийшло до мене втомлене поліття
      І роздуми достиглі принесло:
      Хвилина щастя варта півстоліття,
      Хвилина горя варта півстоліття.
      В суцвітті літ хвилин оцих двоквіття
      Для мене найяскравіше цвіло.
      Спасибі ж долі, що воно було –
      Хвилин цих двох миттєве многоліття!


      1980




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    354. Згадую Григорія Чубая
      Львів без нього неначе й не Львів…
      Мож, даремно шукаю у Львові
      Тих, осяяних Грицевим гумором, слів,
      Отієї, Грицькової, щиролюбові?
      Скільки сталося змін-перемін
      Після того нестерпного серпня,
      Як прощався я з Грицем востаннє,
      І він
      Дарував мені місто вертепне
      Від серця!
      Тож по Львову ходжу, наче сню
      Десь на грані дитячого ляку:
      Ось наважусь,
      Летючий свій крок зупиню
      Й заверну із Підвальної на Погулянку…
      Погулянка ж – селянка, яка
      Розгубилась в похмурості мурів
      І чекає Грицька, виглядає Грицька
      У травневомажорі,
      Жовтнезажурі…
      Щось не сходяться числа мої,
      Не виходять мої розрахунки,
      Ніби хтось мене
      Зіллям лихим опоїв,
      В одній чарі змішавши
      Чарунки і трунки.
      Таж немає на світі Грицька –
      Десь бесідує, певне, з Ісусом,
      І Грицькова душа,
      Незалежна така,
      Осміхається і розкошує під вусом!
      Львів без нього і справді не Львів,
      Себто Львів, але Львів поза Львовом,
      Без вертепних,
      Дотепних,
      Живих щирослів
      Під найпершим,
      Отим,
      Що від Господа,
      Словом.


      1996




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    355. * * *
      Курські грабарі були вродливі,
      Матюкливі, п'яні та руді.
      Як на повоєнній нашій ниві
      Буйно заврожаїло тоді!

      Грабарі ставків нам накопали
      І льохів для збіжжя, і криниць,
      І за літо пе-ре-ці-лу-ва-ли
      Слобожанських справжніх молодиць...

      За курган від'їхали "кацапи"
      Валкою обтяжених підвід,
      І, поклавши мордочки на лапи,
      Всі собаки плакали на схід.

      Рослі, галасливі й рудуваті
      Грабарята – спогад і печаль –
      Підростали в кожній третій хаті,
      Де гостив душевний брат – москаль.

      Що тепер кордони та границі,
      Що "таможні" – для тамтешніх, тих?!
      Люблять наші славні молодиці
      П'яних, матюкливих і рудих.


      1993



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    356. * * *
      Сказати, що люблю, –
      Ти не повіриш:
      Розгніваєшся,
      Ніжкою притупнеш,
      Відвернешся,
      Можливо, розсмієшся,
      Чим зробиш мені боляче...

      А не сказати, що люблю, –
      Насупишся,
      І губку закопилиш,
      І зламаєш
      Передгрозово брови,
      І, можливо,
      Втечеш від мене...

      Не знаю, що й робити,
      Але знаю:
      Твій другий образ більше я люблю...
      Як гарно закопилюєш ти губки,
      Як брівки ти ламаєш артистично!


      2002



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    357. * * *
      Ти живеш навшпиньки,
      На пуантах,
      Дзиґою проковзуєш убік
      Протилежний…
      Бідний чоловік,
      Рідкісним наділений талантом
      Всетерпіння, – з іншого кінця
      Сцени – за тобою пильно стежу
      Й бачу лиш розвітрену одежу,
      Посмішку – окремо від лиця!
      Не зловлю огнисту плоть руки,
      Слів не здожену –
      Вони щоразу,
      В іншу перескакуючи фразу,
      Б’ються, наче скельця, на скалки!
      Хто ж ти є, і що ж ти за така
      Мимолітна,
      Ще й текуча мимо,
      Нестерпима спраго невтолима
      Поблизу міражного струмка?
      Хто і що? А добре, що ти є,
      Мов серпанок вранішній, мінлива,
      Що від цього дива а чи снива
      Серце розривається моє!


      1996





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    358. * * *
      Не всіх іще ідолів
      Ми з п’єдесталів зіпхнули…
      Було, спалахнули,
      Взялися за діло.
      Та вмить
      Стомились,
      Присіли спочить,
      Позіхнули з полегкістю,
      Глянули… скільки сидить –
      Одних на однім –
      Вже нових і живих в ідеалі,
      Воздвигнутих нами ж,
      Здавалось, найкращих із нас:
      Товчуться,
      гризуться
      за кращі місця і медалі –
      Все далі від них ідеали,
      народ
      і Тарас,
      І ціла доба українського зриву
      І здвигу!
      Повніють кишені,
      Пустошаться душі дотла –
      Плюють на ікони,
      закони,
      Тарасову Книгу,
      Яка Україну збудила від сну
      Й підняла…

      Їм що – їм чужі наша мова
      і наша основа,
      І звичаї наші,
      І доля вмираючих сіл,
      І князь Святослав,
      І Маруся Чурай тонкоброва,
      Богдан безоглядний
      І щиропалкий Чорновіл?!

      Зіпхнути цих ідолів ох як непросто,
      Братове,
      А ще ж попередники їхні –
      Зіпхнули не всіх –
      Бо ж лінощі наші,
      Бо ж сумнівів наших короста,
      Бо ж звичка стара всіх жаліти,
      Старіша за гріх.

      Ми ж сіра юрма,
      Ми ж суціль декласована маса,
      Ми ж так боїмось
      Невідомих нам прав і свобод…

      Мої найрідніші!
      Ходімо гуртом до Тараса –
      Він гляне і, може,
      Ще визнає нас на Народ.


      2004



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    359. * * *

      Ще не час нам сушити весла,
      Воздавати богам хвали:
      Україна для нас воскресла,
      Але рани не зажили.

      Ще не час нам одичні строфи
      Проголошувать круг стола:
      Україна зійшла з Голгофи,
      Та від неї не відійшла.

      1995



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    360. * * *
      Ось тут я стою перед вами –
      Навік безпартійний, земний,
      З прямими думками й словами,
      Такий, як завжди, Низовий.
      Таким і зостанусь довіку,
      Допоки й піду в небуття…
      Хай кажуть: "Людині – піввіку,
      А мислить, неначе дитя!".
      То й добре – нічого, що сивий,
      То й ладно – дарма, що бідак,
      Зате ж я безмежно щасливий,
      Що вік свій прожив саме так.
      Зате я безмірно багатий,
      Хоч вічно не маю й гроша, –
      Вітчизною я не проклятий.
      Не чорна у мене душа!

      1995




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    361. * * *
      Я, такий, на світі не один,
      Я іще не крайній на межі,
      В чомусь я іще й громадянин
      Серед несвідомих типажів;
      В чомусь я сумлінний патріот
      (По-московськи – націоналіст),
      І готов іти на ешафот,
      Щоб життя поглибило свій зміст.
      Не хвалю себе і не хулю
      Інших,
      Хто не в річищі доби,
      Я ж не кум, даруйте, королю,
      І вони, звиняйте, не раби.
      Всі ми, разом взяті, ще юрба,
      Із якої визріє народ
      Лиш тоді,
      Коли нова доба
      Зробить
      Найкрутіший
      Поворот!


      1995




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    362. Новела-спомин
      Було найлегше вижити малечі
      Від березня й до пізньої пори,
      Лиш не лінуйся дуже,
      Злазь із печі,
      Виходь надвір –
      Що хочеш, їж, бери:
      Щирицю щиру, грицики солодкі,
      Листочки з липи, щедру лободу,
      Акацій цвіт, будяк, рогіз болотній,
      Оскомуваті яблука в саду;
      Дери по дуплах яйця гороб’ячі,
      Сорочі – по високих яворах…
      Худющими були роки дитячі,
      Однак була щаслива та пора!
      Здавалося: в селі твоїм бідують,
      Буває, що від слабості і мруть,
      Зате ж повсюди
      Рай земний будують,
      Про голод і не знаючи, мабуть.
      То й що, коли і просвітку не знають
      В щоденній праці наші матері,
      Зате – в кіно ми бачили – сіяють
      Кремлівські зорі – щастя ліхтарі!
      Нічого, що коростяві ми стали
      І ні в чому піти у перший клас,
      Зате великий, рідний батько Сталін
      Цілодобово думає про нас!
      Його постійні клопоти-турботи
      Всім додають снаги на світі жить…
      Одна лиш Божа Мати, від скорботи
      На покуті чорніючи, мовчить.
      Та ще моя кульбабочка-бабуся,
      Яка боїться змалечку гріха,
      Увечері і вранці на Ісуса
      Все молиться
      І нищечком зітха.


      1995





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. * * *


      Хороша справа – рознарядка:
      Розподіляй і володій!
      Тому – гектар,
      Другому – грядка,
      А ти – межею очі грій.
      Все так, як при соціалізмі.
      А що ж таке соціалізм?
      Це – коли кожному по клізмі,
      Але... не вистачає клізм.


      1994



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. * * *

      Я мріяв про державу Україну.
      Я вимріяв державу Україну.
      Я вклякнув перед нею на коліна
      І голову не можу підвести...
      ...Украли в мене мрію-Україну!
      Розпродали скарбницю-Україну!
      Натомість залишилася руїна,
      Ярмо вчорашнє й завтрашні кати.


      1994




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. * * *

      Яке ж моє терпіння несусвітнє,
      Які ж у мене жили надміцні,
      Якщо мерзенне рабство многолітнє
      Не розбудило спротиву в мені!
      Молюсь, як не молився ще одвіку,
      На тих, кого століттями кляли...
      А їх було!
      А їм немає ліку!
      А ми їх недостойними були!
      Ось так, в кінці дороги, прозріваю,
      Пекучий сором свій в гірку траву
      Ховаючи,
      Минуле все ховаю
      І знов – уже оновлений – живу.


      1994





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. * * *
      Померли – від скромності – кращі
      Колеги мої непутящі,
      Дарма, що пером володіли,
      Та кривописати не вміли;
      Не сміли зневажити Слово,
      Отримане чесно, спадково
      Від їхніх наставників кращих,
      І совісних, і роботящих.

      У безвісті тихо померли...

      Отож звідусюди поперли
      Базарні козирні нездари
      Зжирати чужі гонорари!

      На обширах наших ринкових
      Немає смертей випадкових,
      Отож і зникають в цій хащі
      Найкращі, але... непутящі.


      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    367. * * *
      Мене не раз, не двічі хоронили:
      "Він виписався. Спився. Збанкрутів..."
      Та я щоразу виповзав з могили,
      Оновлювався, набирався сили
      І проживав іще одне з життів,
      Відпущених мені опісля смерті, –
      Я знов писав і знову пив гірку
      Похмільну чару. Недруги уперті,
      Знеможені, озлілі, невідверті,
      Ковтали мовчки лжу свою глевку.

      Я ще живу. Нелегко й непісенно,
      Зате ж і не брехливо, й на виду,
      Свій чесний труд виконую щоденно,
      Сумлінно – своє місце достеменно
      Я знаю в поетичному саду.


      2004



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    368. Бережанщина

      Могили січових стрільців повсюди
      Доглянуті. В трояндах потопа
      Криївка-сховок вояків УПА –
      До них приходять доброчесні люди,
      Чия душа і чула, й не сліпа.

      Величним обеліском на Лисоні
      Колишня слава гордо пророста,
      Блакиттю хлюпа Липа Золота
      В обіймах нив, що зріють на осонні,
      І Божий дух над овидом вита.



      2004




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    369. * * *

      Найвища честь – загинути в бою
      За справді незалежну Україну.
      Передчуваю, що загину, – куля в спину –
      І не боюсь...
      Та жаль свою сім’ю!


      2004



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    370. * * *
      Моє щиросердне слово
      Сприймається поверхово:
      Є рима, є ритм – чудово! –
      Як у піснях народних,
      Думка дзюрчить струмково,
      І… зауважень жодних.

      Себто – сиджу на лавці,
      Тобто – стою на полиці…
      Пишуть літературознавці,
      Тішаться молодиці;
      Шепчуться лиш лукавці –
      Заздрять маленькій славці.

      Маю що пити-їсти,
      Є в мене дах і стіни.
      Чублять мене комуністи,
      Люблять степи України.
      Знали одні кадебісти
      Слова мого глибини.

      Знає лише СБУ,
      Чим я насправді живу.


      2004




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    371. Ті, що правлять нами
      Для простих ця каста геть закрита
      (Біла кістка і блакитна кров?):
      Несвого до каси і корита
      Не підпустять ні на крок.

      Хитро так назвалися: еліта
      (З грязі – в князі, з хамів – у пани?) –
      Дожирає рать несамовита
      Україну, Боже, борони!



      2004



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    372. Поетичне кредо
      Що може бути кращого за чай
      Міцний
      І ще міцнішу сигарету?!
      Живеться добре в злигоднях поету,
      Тож «прав» своїх йому,
      Державо, не качай!


      2003




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    373. * * *
      Я не естет. Чого немає –
      Того нема. Я – реаліст,
      Який за словом не ховає
      Красивим
      Незугарний зміст.
      Не відвертаюсь я від скверни,
      Хоча мені вона й бридка,
      І продираюся крізь терни
      Хоч до якогось маяка.

      Мені б оспівувать природу.
      Голосувати тільки "за",
      Та я з недолею народу
      Свою недолю пов’язав...

      На жаль, великого таланту
      Нема – до слів слова тулю –
      Та ні диктату, ні диктанту
      Чужого я не потерплю!
      Давлюся-їм пенсійну кашу,
      Ту, що в дитинстві не доїв,
      Віншую віршем владу нашу
      Під солоспіви холуїв.


      2003




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    374. Шлях до розп"яття
      Це буде вдень –
      Не серед ночі:
      Тебе на муку поведуть
      (Не дай, щоб викололи очі, –
      Ти мусиш бачить свою путь
      Останню!).
      Виведуть на страту
      І хрест на плечі піддадуть…
      Дивись прямісінько Пілату
      В його банькаті.
      Хресна путь –
      Його задумка
      І вигАдка
      Його оточення.
      Дивись:
      З Пілатом поруч і пілатка –
      В них очі кров’ю налились!
      Дивись: праворуч і ліворуч,
      Один в один,
      По обіруч,
      Всіляка наволоч і сволоч –
      Челядників поштивий учт.
      На них дивитися не треба –
      То посіпаки, дрібнота,
      Яку в народі неспроста
      Слівцем охрещено «ганеба».

      В юрбу дивися –
      Там є люди.
      Дивися:
      Там,
      Серед людей,
      Ховається лице Іуди…
      Цей іудей, ох, прохіндей!
      З його очима не зустрітись
      Твоїм очам.
      Від срібняків
      Вони горять.
      Їм попелитись
      У цім вогні повік-віків!
      Шукай апостолів-лукавців
      І тих,
      Що вірними були,
      Діли їх на христопродавців
      І тих, які не продали.
      Знайди в юрбі лице жіноче
      Вродливо-світле.
      Ця жона
      З тобою поруч бути хоче,
      Тебе не зрадила вона!
      Знайди й себе –
      Того, святого,
      Того, вчорашнього –
      В юрбі
      І підбадьор себе самого,
      І посміхнися сам
      Собі.
      Затим – іди!
      Твою Голготу
      Вже видно…
      Мусиш ти іти.
      Нехай виконують роботу
      Свою улюблену
      Кати!
      Вони – кати.
      У них немає
      Ані облич,
      Ані очей…
      Катів не судять –
      Кожен знає:
      Вони приходять із ночей,
      В ночах зникають…
      Ще – хвилина,
      Іще – секунда,
      Хвилька – ще…

      Яка ж висока хрестовина!
      Як довго кров по ній тече!


      2001





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    375. Лесенько!
      З березневим святом, донечко!

      Хай тебе цілує сонечко

      І любовно зігріва,

      А вітри недобрих намірів

      Щезнуть у пташинім гаморі

      І пісень в сімейнім таборі

      Хай щоденно прибува!



      "Ти найкраща дівчинка!"
      Тато
      08.03.2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    376. Восьме березня
      Дружино й донечко мої!
      Оце сиджу собі й мудрую:
      Що ж вам – банкрут – я подарую?

      Обід святковий для сім’ї
      З достатку залишків зварю я:
      Цар-борщ, калиновий узвар,
      Розсипчасту пшоняну кашу
      Або ж гречану…
      В хату нашу
      Загляне сонце – Божий дар –
      Наллє проміння повну чашу!

      І що нам треба ще?
      Все є:
      Повітря березнева брага,
      Душевна тиха рівновага
      І світобачення своє,
      А ще життя потрійна спрага…

      Дружино й донечко…



      2001




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    377. * * *
      Я прожив серед книг,
      Мені краще із ними було,
      Ніж з людьми,
      Хоч людей
      Я також не цурався ніколи.
      Мудре слово мене,
      Ще сліпого,
      За руку вело
      Через нетрі облудні
      Радянської хитрої школи.
      Я живу серед книг,
      Хоч на люди виходжу щодня,
      Мудре слово мене
      Через багна
      Виводить до тверді,
      На могилу-курган,
      Де лежать весь мій рід і рідня,
      Перекреслені смертю
      І в книжному слові –
      Безсмертні!


      1996




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    378. В РІДНОМУ КРАЮ
      Жінки по чарці хилять.
      Лишень я
      Тверезий до огиди…
      – Гей, Іване,
      Ну як тобі оце не айяя
      На всіх справляти враження погане?!
      Ти звівся нанівець по тих містах
      І від села навіки відірвався,
      І з вигляду старий не по літах –
      З наукою, видать, перестарався…

      – Мені, дівчата, соромно, їй-пра,
      Що я не п’ю, – кажу. – Але ж боюся,
      Що вам не буде зиску і добра,
      Коли я з вами згарячу нап’юся;
      Я ж замордую віршами тоді
      Компанію веселу – буде гірше,
      Ніж на похмілля! Отакій біді
      Воріт не відіпру занудним віршем…

      Посміймося, ровесниці мої,
      Одне з другого – в юності ж сміялись
      Так весело, що навіть солов’ї
      Від наших жартів сміхом заливались!

      О, де та юність?!
      Без вина хмільна,
      Весна гуляла;
      Вечорів спокуса…

      Недарма ж сивина така сумна
      Біліє у моїх козацьких вусах;
      Недарма ж однокласницям своїм
      Соромлюся я лірику читати,
      Боюся ненароком
      Сивим
      Їм
      Щось прикре,
      Призабуте,
      Нагадати…

      …Кружляє чарка.
      І в старім саду
      Бадьорим солов’ям немає впину.
      І я,
      Сумний і сивий,
      Молоду,
      Свою, найкращу в світі,
      Катерину
      Оплакую в саду…

      По цих стежках,
      По цій траві
      Недовго ж ми гуляли,
      Та поцілунки давні
      По роках
      Згадалися мені
      Й розхвилювали…


      2003




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    379. * * *

      Приїхали торби з базару:
      Мені дружину привезли,
      Дочці – косметику для чару,
      Собачкам – жирні, для навару,
      Святковосяючі мосли.

      Дочка до люстра безупину,
      Мов у майбутнє, загляда,
      Гризуть собачки мослачину,
      А я дивлюся на дружину –
      В душі любов моя рида…


      2001




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. * * *
      Дожити б до весни, а там – до літа,
      А влітку хто ж захоче помирать?!
      О, душе, співчуттями не зігріта,
      Тобі – грішити, а мені – карать
      Себе ж – за всі твої гріхопадіння,
      Відновлювать потрощені мости
      Й заглиблювати вирване коріння
      В людських чуттів зачерствілі пласти!
      Дожити б до весни,
      Переболіти
      Минулим і сучасним заодно,
      Одужати і вірою зміцніти.
      Перебродить до літа, як вино!


      1991



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. * * *
      За три-чотири кроки (от сліпий!)
      Людей не впізнаю. І ті гадають,
      Що я зазнався, ідола зліпив
      З самого себе... істини ж не знають!

      Не раз я потерпав од сліпоти:
      Ловив синці, трощив старечі ребра...
      Якби ж то скрізь, де маю я пройти,
      Мені світила чорно-біла зебра!

      Віднині всім зустрічним "Добрий день!",
      Без розрахунку, звісно, на взаємність,
      Казатиму, дивуючи людей
      І мимоволі сіючи приємність.


      2006



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    382. * * *
      Я так давно живу на світі,
      Що вже й не віриться самому.
      Такі події розмаїті
      В житті вмістилися одному!

      Подію множу на подію –
      Вже нагромадилась епоха...
      Я в ній безсмертям володію
      Царя міфічного Гороха.



      2001



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    383. * * *
      Не заснулось.
      І це не вперше,
      Коли сон-колисун пощез…
      Ловить зорі серпнева верша
      В чорноводді нічних небес.
      Молодик зазира до верші –
      Здобич зоряну вибира…
      Де ж поділися півні перші?
      Їм співати уже пора.
      Чай парує. Димить цигарка.
      Незабаром світать почне…
      Що ж ти, ноче, мов та циганка,
      Дуриш вигадками мене?
      Нашептала химерні вірші
      Ні про що, як завжди…
      А втім –
      Не найкращі і не найгірші
      У доробку моїм нічнім.
      Не заснеться уже…


      1997



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    384. Притча про справедливість
      Одному недолив – недохвалив.
      Другому перелив – перехвалив.
      Обоє невдоволені та злі:
      Немає, кажуть, правди на землі!

      Одному недодав – недоділив.
      Другому передав – переділив.
      Обоє заволали в унісон:
      «Який же з нього в біса Соломон?!»

      …І пригадався дядько Саливон,
      Що гнав найкращий в світі самогон:
      Він сам з собою дружно пив-гуляв
      І сам себе любив і вихваляв;
      Він мирно спав у мирних бур’янах
      В заношених сорочці і штанях –
      Сидів пацюк на драному брилі…

      Торжествувала правда на землі!


      1996





      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    385. Актуальне
      Хамство – це хвороба небезпечна
      І заразна вельми: бережись!
      Паніка, звичайно ж, недоречна,
      Та обачним будь – не заразись;
      Не сказись, як деякі сказились
      Від необережності, – люби
      Всіх людей, які не заразились,
      Геть не показились від жадьби;
      Всіх шануй! Ані за які гроші
      Доброти не купиш, далебі...
      Схаменіться люди, ви ж – хороші,
      Майте завше совість при собі!
      Чемність – це здоров’я, а нечемність –
      Це симптом повальної чуми;
      Хамство ж – це мікроб,
      Його нікчемність
      І жадьба
      Розносять між людьми.


      2007



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    386. Сучасна притча
      Діоген сидів у бочці
      З-під маслинового масла,
      Філософствував, звичайно,
      Як годиться мудрецям...
      Народився, бач, в сорочці!
      Зірка досі ще не згасла
      Діогенова... Це тайна
      Нерозгадна до кінця.
      Гена теж сидить на бочці,
      В бочці тій ячмінне сусло
      Закипає самограйно...
      В голові у Гени – крен:
      "Ось і я сиджу... в сорочці,
      І думок в мене нагусло,
      Як муляки, й чуюсь файно,
      Мов сучасний Діоген!".
      А дружина Гени, Лєна,
      Мов розлючена Ксантипа,
      Все шукає по базару
      П’яндилигу-мудреця...
      Лєна зловить "Діогена"
      Й так відлупить того "типа",
      І завдасть такого жару,
      Що... (ця притча без кінця).


      2003



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    387. * * *
      Творити чисту лірику не вмію,
      Хоча й люблю природу і жінок –
      Від солов'я, буває, соловію,
      А від красунь погордливих німію,
      І дрож мене проймає до кісток.
      І я чіпляю фіговий листок –
      Природну хтивість виявить не смію,
      І спалюю хитливий той місток,
      Що вів у світле царствіє жінок,
      В ліричну надчутливу веремію.


      1994



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    388. * * *
      Хто куди роз’їхались – канікули:
      В табори, до моря, на село…
      А Миколці – нікуди, та й ніколи,
      В нього ж бо щоденне ремесло:
      Смітники обходити. З хлопчиною
      Цуценятко – нюхає сміття…
      З кожною порожньою пляшчиною
      Повняться надії на життя
      Хлопчика й собачки…

      Надто дивною
      Нині не здається вже мені
      Ця картина: страдницькою гривнею
      Діляться під вечір в бур’яні
      Двоє обездолених… Подачками
      (Третьокласник* відає, авжеж)
      Ані сам, ні разом із собачкою
      В цій державі ти не проживеш.
      Тож Миколка, ринково-обізнаний,
      Ну а разом з ним і цуценя
      Власним прохарчовуються бізнесом,
      В метушні та клопоті щодня.

      Доле наша, брехнями засмічена,
      Де ж правдиве зернятко твоє?
      Лише той, у кого карта мічена,
      На людських нещастях виграє…


      2001




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    389. * * *
      Село твоє не вимре – тож не плач,
      Не звалюй все погане в спільну купу...
      Дістане правнук прадідів товкач,
      А правнучка знайде відьмачу ступу,
      І після всіх поєднаних зусиль,
      Мов золотий пісок, пшоно засяє
      В засмаглім чавунці. Сухих бадиль,
      Щоб розпалити грубку, вистачає…
      Густий куліш – то добрий привід лиш
      Для ситої вечері при чарчині...
      Як і завжди, шумітиме комиш
      І гнутимуться верби у долині!
      Село не вимре притьмом – не пора
      Впадать у відчай в цю непевну пору,
      Коли стара епоха відмира,
      А нОва пролісково пнеться вгору.
      Сам не помри від смутку, до Різдва,
      Тримайся до Великодня і Спаса,
      І знову – до Різдва. Твої права
      Підтвердить на життя пенсійна каса!
      На кровні перш за все купуй квиток
      До рідного села в квітучім травні,
      І там повітря чистого ковток
      Зміцнить твої позиції державні
      І помисли очистить від жури –
      Твоя надія світла не померла,
      А терниця часу лихі вітри
      На добрий літній легіт перетерла...
      Живи собі, допоки ще жива
      В прабатьківськім краю твоя криниця
      Й густий куліш на грубці упріва,
      І чарка самограйно промениться…

      2001




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    390. * * *
      Як же це страшно, коли у народу
      Мову віднято!
      Це означає: віднято свободу,
      Руки відтято,
      Вкрадено землю, отруєно воду,
      Хліб і повітря,
      Підлого списа в серце народу
      Встромлено вістря.
      Вдвічі ж страшніше, коли у народу
      Вирвано згоду
      На самоїдство, на знищення роду,
      На несвободу!


      1988



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    391. Новела про байстрюка
      Повернулася Ганна з полону
      І привезла в село звідтіля
      Сивих кіс жалюгідну корону
      І коростяве немовля.
      Поселилась у вогкій землянці
      На околиці, біля ставка…
      Не прощали селяни землячці
      Ні полону, ані байстрюка.
      Ганна танула, нібито свічка,
      Із рум’янком сухот на щоках,
      А байстря все росло – на порічках,
      На пасльоні та лопуцьках…
      В сорок сьомому році від Ганни
      Залишився лиш хрест на горбі,
      Й той зрубали якісь басурмани
      На розтопку, напевне, собі.
      А хлоп’я подалося в підпаски,
      Притулилось в чужому кутку –
      Більше кривди зазнало, ніж ласки
      На малому своєму віку.
      Ні злиденний колгосп, ні держава
      Не схотіли пригріть сироту,
      Що не мав аж ніякого права
      На радянську святу доброту,
      Бо ж не сім’я героя-солдата,
      У якому продовжиться рід,
      А фашистського супостата
      І мерзенної шльондри послід!
      Грішні й ми – обзивали Миколу
      Гітлерякою. Били щодня,
      Щоб своєю присутністю школу
      Не ганьбило руде «німченя».
      Мені совісно нині та гірко
      За розправи жорстокі оті
      Над безмовним хлоп’ям-недомірком,
      Що зазнало такого в житті,
      Що й дорослому те – не під силу.
      …І сьогодні дивуюся я,
      Що підстрелену долю безкрилу
      Вберегло від могили хлоп’я;
      Вберегло і само вбереглося
      Від чуми, від суми й від тюрми,
      Вбилось в пір’я й у світ подалося,
      Від зими – під весняні громи.
      Не плекало ненависть до всього,
      Що труїло його і пекло, –
      До чужого йому нечужого,
      До свого, що своїм не було…
      …Я Миколу зустрів нещодавно –
      Начеб рідні брати, обнялись,
      Гомоніли за чаркою славно
      І ні в чому не розійшлись.
      Ні, Миколу ніхто не зурочив –
      Українцем він виріс. І я
      Заглядав у Миколині очі,
      Із яких визирало… хлоп’я,
      Рудувате, мов поле пшеничне,
      Запорошене, мов полини…
      Щось гаряче, терпке і незвичне
      Піднялося з душі глибини.


      1995






      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    392. * * *
      Як хочеться
      (Лоскочеться…)
      До болю, до сльози,
      Та, видно, не доскочеться
      Під світлі образи;
      Та, мабуть, не доплачеться
      До посмішки в душі,
      До хлопчика в калачиках,
      До снів на спориші,
      До мами, що сховалася
      В густому бур’яні…
      – Зозуле! – не озвалася…
      Хто ж відповість мені?!


      1997



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    393. * * *
      Нема до матері дороги –
      Переорали. По ріллі
      Я навмання прошкую. Ноги
      По щиколотки у землі.
      Який в’язкий оцей чорнозем,
      Що на поту і на крові, –
      Непрохідний для тонкосльозих
      Без моці в серці й голові…

      Іду, вгрузаючи ще глибше
      В пухку земну трясовину:
      Вже трохи лишилось…
      О лише б
      Чорнозем геть не заковтнув!
      Вже зовсім трішечки… Галява
      Пасе бузкову череду…
      Черемха здалеку
      Білява
      Вже осміхнулася…
      Дійду!
      Впаду в барвінки…
      – Здрастуй, мамо!
      "Яке ж там здрастуй…", – схаменусь…

      Триває драма під вітрами –
      Сюжет в чорноземі загруз.

      2000




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    394. * * *
      Пообідали в ресторані,
      Прокотилися на таксі –
      Вдосталь ситі і в міру п’яні,
      Й, безумовно, щасливі всі.

      Ні, ще люблять у нас поетів…
      Раз на рік – і за те: "Спаси…"
      На пихатім оцім бенкеті
      Хоч по-людськи попоїси!

      На брехливому ювілеї
      Привілеї і в тебе є –
      Навіть слави (бо як без неї?!)
      Хор "зозуль" тобі накує.

      А по всьому нехай похмільна
      Ностальгія. Зате ж, зате
      Є у мене держава вільна
      І перо своє золоте!


      2001




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    395. О, жінка...
      1

      О, жінка…
      Я їй лірику читаю,
      Вона ж свої біленькі та хороші
      Встромляє до кишень моїх,
      Чи є там
      Достоїнство мужчини –
      Путні гроші…


      2

      О, жінка…
      З ранніх літ вона донині
      Шматком останнім ділиться зі мною,
      Її думки і почуття глибинні
      Усе життя покриті таїною.


      3

      О, жінка…
      Я ж любив її колись -
      Тонесеньку і витончену діву…

      Слізьми і кров’ю очі налились:
      В них милості нема.
      В них - море гніву.


      4

      О, жінка…
      Не дружина й не сестра,
      З далекого,
      Забутого навіки,
      Вона до мене руки простира
      І подає, вмираючому, ліки.


      5

      О, жінка…
      Я її увіч не бачу -
      Щось мелькотить і барвами всіма
      Засліплює.
      Коли ж її нема,
      Знов долю проклинаю розсобачу.


      6

      О, жінка…
      Аж медова, бо - чужа.
      Своя -
      Гірка отрута з чорним перцем.
      Обидві в’ють кубелечко під серцем -
      Одна другій, їй-бо, не заважа!


      2001




      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    396. Згадуючи М.Н. Щепенка*
      1
      До Назаровича в гості
      Приїздили ми з Чернявським**.
      У Назаровича – прості
      Пригощання-закуски,
      Ані вимушених тостів,
      Ні погроз чужим, ненаським,
      І душа не надривалась,
      І не бились тарілки…

      Все було тут небувало
      Дружелюбно й полюбовно,
      Кожен мав священне право
      Говорити, що хотів,
      І вино не вибувало,
      І було в кишенях повно,
      І ні вліво, і ні вправо
      Віз думок не гуркотів.

      Ми по Сватовім блукали –
      України тут шукали,
      І знаходили, і знали,
      Що на всіх вона – одна.
      Нас не лиш пісні єднали –
      Ми серцями вболівали
      За народ, за рідну мову,
      Що лунає, мов струна…


      За Вкраїну ж – біль постійний.
      … Нині кожен самостійний,
      Кожен третій незалежний.
      А вони в землі лежать:
      І Чернявський, і Щепенко,
      Й гурт поетів самосійний*** –
      Колоситься їхня нива,
      А кому ж ту ниву жать?!


      Я по Сватовім блукаю –
      Їх оплакую, і лаю
      Недорікувату владу
      На пракиївських горбах:
      "Ти – не сієш,
      Ти – не сяєш,
      Не достойна ти врожаю,
      Що пророчими думками
      Наших речників пропах!".

      До Назаровича в гості –
      Пожуритись на могилі,
      Чи душею оновитись,
      Треба кожному прийти,
      Хто любив його, хто й нині
      Почувається на силі
      Підхопити його Пісню,
      Його Слово понести!


      2
      При Щепенку ,
      Мов при дереві прищепи,
      Як до стовбура приживлені приростки,
      Літоб’єднанці родили щедро
      (Ще б пак!),
      Хоч насправді це було не дуже й просто.
      Він опікувався їхнім творчим ростом,
      Бож не був ніколи в справі цій
      Прокрустом,
      Бож у світ прийшов господарем –
      Не гостем –
      А господарю ж найкраще,
      Коли – густо.
      І цвіли оті галузки,
      Щоб гілками
      Загойдатися колись,
      Заплодоносить
      Повносило…
      Не забулось це з роками –
      Сад поезії пісенно стоголосить
      В слобожанському краю,
      Скраєчку раю,
      Там, де Сватове, де пам’ять не вмирає,
      Там, куди я, мов додому, приїжджаю
      І снаги в саду Щепенка набираю.


      3
      Прищеплював любов до України,
      Присватував до мови земляків,
      Навчав їх шанувати рідні стіни
      Домівки, що дісталась від батьків.

      Непримиренний ворог шовінізму,
      Навколо себе спільників єднав
      І наволоч ненавидіти різну
      Високочесним словом заклинав.

      Він був складним
      І одночасно простим,
      Для мене ж був товаришем завжди,
      І я бував у нього частим гостем,
      І, мов ровесник, рядом з ним ходив
      По цій землі,
      Де чи весна, чи осінь,
      Так дихалося легко поруч з ним…
      У нього вчився і Володя Просін,
      Тому і став державником таким!

      Ми згадуємо часто вас, Миколо
      Назаровичу, – пухом вам земля
      Вкраїнна, та, що розляглась навколо
      І нас на добре все благословля.


      2003






      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    397. Життєпис Лесі Низової*
      1. Заспів

      У славнім місті на Лугані
      У тьоті Ліни й дяді Вані
      Подія сталась видатна:
      У листопадовий деньочок
      Акуратнесенький кульочок
      Приніс лелека до вікна.
      Знайшли батьки у тім кульочку
      Мікроскопічну лялю-дочку,
      Голеньку зовсім, як з води…
      Лиш чубчик вився кучерявий,
      Як і у батечка чорнявий
      (От, слава Богу, не рудий!).
      В пелюшку білу загорнули,
      Втомилися, лягли, заснули –
      Не висипалися ж давно…

      А дитинча недовго спало –
      Очима кліпнуло і встало,
      І почалось тоді «кіно».
      Дитятко стало танцювати,
      Сміятись, плакати, співати
      І бити в клятий барабан!
      Перелякалась мама Ліна,
      Упав зі страху на коліна
      Щасливий батечко Іван:
      «У кого ж ти таке вдалося,
      Що до мистецтва потяглося,
      З колиски – прямо в співаки?!
      Ще ж не пило, іще ж не їло,
      А вже схопилося за діло,
      Й не просто так, а залюбки!».

      Росло малятко, підростало,
      Само на горщика сідало
      І так сиділо по півдня.
      І не зженеш його, бувало,
      На цілий дім вередувало
      Дорогоцінне пацаня.
      Чого б йому вередувати?
      Лягало б краще в люлю спати!
      Спи, доню, люленьки-люлі…
      А доня знов уперто хника:
      «Не хочу спати – я велика,
      Спіть ви, бо ви іще малі!».


      2. Школа батьків

      Перехожий:
      – Зробіть мені такую ласку,
      Скажіть, не криючись, чому
      В руках ви носите коляску?
      У толк ніяк я не візьму…
      Тато Ваня:
      – Тому коляску я ношу,
      Що в ній дитину колишу!

      Сніданок таточко готує,
      На кухні експериментує.
      А доня в спальні репетує:
      «Не хочу їсти – хоч убий!
      Твій борщ з цибулею – то кака,
      А юшка з рибою – то бяка,
      Курчатко смажене – макака!..
      А чай твій, таточку, гіркий!».

      Ото вже горе! Що робити?
      Свининки треба прикупити,
      Котлетки донечці зробити,
      Чи, може, ніжні голубці?..
      Свининку тато фарширує,
      А мама, знай, його муштрує –
      Він аж змінився на лиці:
      Худющий став, тонкий, мов тріска,
      Тупий, неначе м’ясорізка,
      І білий, начебто берізка
      У поетичному гаю.
      Забув сердешний і про вірші.
      У нього справи гірші й гірші:
      «Та до яких, скажіте, пір же
      Я буду в пеклі – не в раю?».

      Нагодував татуньо дочку,
      Зодяг штанці їй і сорочку
      І на прогулянку повів.
      І мама теж причепурилась
      І збоку, бачте, причепилась,
      Щоб тато випить не посмів.
      При мамі тато не посміє,
      Одначе випити зуміє!


      3. Будні сімейства

      Жило сімейство, як уміло:
      Чайок пило і кашу їло.
      І краще жити не хотіло –
      Точніше: краще й не могло.
      Життя, мов річка, вирувало,
      Біду і щастя дарувало.
      Коротше кажучи, цвіло!!!

      На одяг доні заробляли,
      Ні в чому їй не відмовляли –
      Одна ж вона в батьків, одна!
      Для доні плаття й черевички
      І найтепліші рукавички –
      Все, що попросить лиш вона!


      Пісенька

      Ой, у дитячому садочку
      Доглянуть няні нашу дочку –
      Тра-ля-ля! Тру-лю-лю!
      Тіль-бом-бом!
      А нам ранесенько вставати,
      Ой, працювати-заробляти,
      На ноги доню піднімати…
      Тра-та-та! Тру-ту-ту!
      Тіль-бум-бум!


      4. Пийте молоко!

      Дитина молоко пила,
      Коли іще була мала,
      І тому хутко підросла,
      Своїх ровесниць перегнала.

      Були, одначе, і «діла»:
      Не йшла дитина до стола,
      Бо в молоці «абца»** була
      І апетит перебивала.
      Кричала: «Мамо, проціди!
      Без діла, мамо, не сиди,
      А то недовго й до біди –
      Умить нагепаю по попі!».

      І мамка, наче той літак,
      Літа по кухні натощак,
      Годить дитині так і сяк,
      Сама ж – як муха ув окропі.
      Все примовля: «Несу, несу,
      М’ясце, сметанку, ковбасу,
      Ще й мариновану камсу,
      Тараньку, яблучко, морквину!..».

      Сама ж у хаті, наче гість,
      Не п’є, біднесенька, не їсть,
      На батькові зганяє злість
      За привередливу дитину.
      Збирає Лесечку в садок,
      Закутує в пухкий платок,
      Шарфом зав’язує роток,
      Щоб доня десь не застудилась.

      А татко нетерпляче жде,
      Мов паровоз, свистить-гуде,
      В садочок донечку веде,
      Щоб снідати не запізнилась.


      5. Спортивна лихоманка

      Ребром поставлено питання:
      Будь-що дитину записать
      У клас фігурного катання
      Учить на ковзанах гасать!

      Дитя з охотою взялося
      Вершини спорту штурмувать,
      Крутилось, падало, п’ялося,
      Навчилось на "коньках" стоять…

      І вже раділи батько й мати:
      «Ще трішки, донечку, ще, ну…
      Іринку треба перегнати,
      Оту маленьку, Родніну!».

      Та пожаліла Леся Іру
      І не старалася надміру –
      Сховала ковзани в чулан,
      Так і не виконавши план.

      Якраз ввійшло тоді у моду
      В басейнах каламутить воду,
      І стала донечка щодня,
      Немов зелене жабеня,
      В басейні хлюпатись і в ванні
      На радість таточкові Вані.

      Та ненадовго це було –
      Перегоріло, відійшло.
      Одна тепер у доньки думка:
      «Дістати б десь жувальну гумку!».
      Жувала б жуйку цілий день
      Дочка,
      А більше: ні-те-лень.
      Вночі дитині часто сниться
      Жувальна "диво-заграниця",
      Де тільки й діла, що жують
      Та звисока на всіх плюють,
      Немов невиховані свині.
      І що знайшли у тій резині?!

      Та це між іншим, жартома,
      Поганих звичок в нас нема,
      І ті, що все ж таки були,
      Ми впевнено перемогли!


      6. АрлеКіно

      Любить Леся ходити в кіно.
      Що дивитися – їй все одно.
      Та якщо вже без зайвих розмов:
      Любить дуже кіно про любов!

      Великий Штірліц,
      А не Фантомас,
      Не Гойко Мітіч,
      Не Ален Делон,
      Не де Фюнес,
      Що гра під дурачка…
      Великий Штірліц!
      Геній, екстра-клас!
      Своєю грою
      Всіх бере в полон…
      В полоні в нього
      І моя дочка.

      У нього вигляд майже царський,
      Шляхетне прізвище – Боярський,
      А вус – чистісінько гусарський.
      Він і танцює, і співає,
      І на гітарі гарно грає,
      І щирим жартом розважає,
      Різноманітністю вражає.
      Його дочка моя вважа
      Своїм улюбленим героєм
      І дуже щиро поважа,
      І за Боярського – горою!


      7. Шкільні проблеми й клопоти

      Торохтить будильник:
      «Ледарю, вставай!
      Схопиш підзатильник –
      Буде вай-вай-вай!».

      І миттю схоплюється доця,
      Хоч сон у неї ще ув оці,
      Книжки і зошити збира,
      Бо школа – це ж тобі не гра,
      І на уроки вже пора,
      Спішить у класи дітвора.

      Жує поспішливо дівча
      В сметані смажене курча,
      Чайком солодким запива
      Й на руки чоботи взува,
      На ноги шапку одяга –
      Не лізе в шапочку нога;
      До носа бантика чіпля –
      Висить той бантик, як с…я.
      Портфель у пазуху кладе
      І вчительку на кухні жде.

      А потім в школу, мов літак,
      Летить – учитись натощак.
      А вже як сяде за книжки –
      Забуде і про пиріжки,
      Отак читатиме із ранку
      І не згадає про таранку,
      І всі пирожні і торти
      Пошле нараз під три чорти.

      Дитина учиться в нас тільки…
      На двійки?
      Ні! Лиш на п’ятірки!
      Були, що критися, і двійки –
      Незадовільність поведінки.
      Не вчиться доня дисципліни
      У тата Вані й мами Ліни.

      Та любить доня свою маму –
      Солідну і поважну даму.
      І тата Леся поважа,
      Творить йому не заважа.
      Ще любить Леся чепуритись
      Та перед дзеркалом крутитись,
      Ще робить різні процедури –
      І манікюри, й помпадури.

      Біда нам – телепередачі!
      До телевізора, неначе
      Шнурком, прив’язане дівча,
      Хоч плач, хоч скач – не виключа!
      Режим у доньки – ідеальний,
      Напівлежачий, одіяльний,
      Ще й тепла грілка біля попи,
      Як Африка – біля Європи.


      8. Артистка Леся Репетуха-Баб-ель-Мандебська

      Її «концерти» на ура
      Прийма учнівська дітвора.
      Вона співає-верещить –
      У вухах цілий день лящить!
      Або, якщо вже не співа,
      Дурні придумує слова
      І ними батька обзива –
      Ото дірява голова!

      А взагалі у нас дитя
      Вдалося гарне, до пуття –
      Не нарікаєм на життя
      І вірим в добре майбуття.



      * * *

      Сьогодні в Лесі іменини.
      Подружки прийдуть до дитини.
      Співати будуть, танцювати
      І Лесеньку поздоровляти.

      До цього свята Лесин тато
      Смачненькі зробить їм салати,
      Ситра накупить, лимонаду,
      Щоб «налимонились» до впаду.

      А завтра прийде вже кумá,
      Без кýма – кýма в нас нема.
      За нього буде дядя Льова,
      І буде п’янка в нас святкова.

      Але татусь не буде пити,
      Щоб до лікарні не ходити,
      Не буде пити й мама Лінка,
      Бо хвора в мамочки печінка.

      Хай п’ють горілку наші гості,
      Хай напиваються до млості,
      Бо нині ж свято – іменини
      У Лесі, нашої дитини.

      Їй вже одинадцятий рочок
      (Беріть-но, кумо, огірочок!),
      Вона струнка і тонкоброва
      (Бери капусту, дядя Льова!),
      Вона до грамоти сумлінна
      (Підлий у склянки, мамо Ліно!).
      Всі Лесю хвалять за старання
      (Не лізь до чарки, тато Ваня!).

      Нехай тече вино-горілка,
      Нехай пливе по ній тарілка,
      Нехай «заморські» оселедці
      Співають соло на виделці,
      А графоманська ковбаса
      Нехай покаже чудеса:
      Мовляв, яка вона смачна,
      Хоч і ціна їй незначна,
      Мовляв, хоча і не копчена,
      Зате ж вона і не печена,
      І по-дворянському не вчена,
      Не свячена і не хрещена.
      Нехай картопля-бараболя
      Прикрасить нашенське застолля.
      Та ще солоні помідори,
      Червоні, мов тореадори,
      Та ще часник, та ще й цибуля,
      Гірка і вредна, ніби дуля,
      Замінять нам делікатеси –
      Ми ж не якісь там «поетеси»,
      Ми ж не бундючні «директриси»,
      Не «ніфертіті» білобрисі,
      Не модернові «клеопатри»,
      Що лають світові стандарти
      І хвалять заграничну моду,
      Шкідливу дуже для народу.
      Та це між іншим про таких –
      Бридких, задрипаних, сяких.
      У нашій хаті – гарні люди,
      Без лівих збочень, без огуди,
      У всіх – відмінний апетит
      І світлі погляди на світ.



      9. Епілог

      Рости, моя доню, щаслива і чесна –
      Епоха для цього у нас пречудесна,
      І небо високе, і обрій широкий,
      І ранок – блакитний, і день – сонцеокий.
      І далеч манлива, й дорога – стрілою,
      І мрія дзвенить молодою струною.
      Живи, моя доню, в сіянні і цвіті,
      У лагідних веснах, у щедрому літі,
      Шануй свою долю, цінуй свою волю,
      Люби свою землю до щему, до болю,
      Бо землю для себе ми не вибирали –
      За неї батьки наші, доню, вмирали,
      А нам залишали свої заповіти –
      На власних могилах, на братських могилах,
      На чесних могилах – червонії квіти.
      Люби, моя доню, прабатьківську мову,
      Таку незахмарену, чисту, святкову,
      Джерельно-криштальну, джерельно-невпинну,
      Якій і довіку не буде загину.
      Шануй, моя доню, людину в людині,
      Та не при нагоді – при всякій годині,
      Людину трудящу, людину творящу,
      До діла путящу й до слова годящу!



      3 листопада 1978 року,
      м. Ворошиловград



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    398. * * *
      Осяяний осінню –
      Сиве, наївне дитя –
      Йду по стерні,
      Спотикаючись на павутинні.
      Як я прожив
      Невловимо-миттєве життя?
      Хто відповість
      Сивочубій, наївній дитині?
      Був чи не був
      Я помічений часом своїм
      На роздоріжжях
      І на перехрестях епохи?

      В спалахах блискавки
      Визрів мінористий грім –
      Вісник дощу.
      А мені ж би мажору
      Хоч трохи!


      1997



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    399. * * *
      Я мав багато друзів за вином.
      Так затишно було в тісному колі,
      І чувся я на силі і на волі,
      І чув, як світ щебече за вікном.

      Кружляла чарка, сонячна й легка.
      Були слова, священні, як молитва.
      Це ж увінчалась успіхом ловитва
      Сяйного щастя – ось воно, в руках!

      ... О як болить з похмілля голова!
      І світ немилий. І в кишені дірка.
      А в ній застряла випадкова зірка,
      Красива й непотрібна, як слова.


      1971



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 6.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    400. * * *

      Привезли Михайлового сина
      Здалеку, на крилах літака...
      Впала на Михайла домовина –
      Цинкова, запаяна, важка;
      Вдарила по плечах і по серцю –
      Аж Михайло у планету вгруз...
      Плакали сусіди-односельці,
      Траурно мовчав увесь Союз.
      Побілів Михайло і зігнувся:
      В сорок п'ять уже старезний дід...
      Синовою смертю перетнувся
      Віковий козацький родовід.
      ...Вісім років ще в Афганістані
      Гинутимуть наші юнаки,
      І Лещинський на телеекрані
      Буде нам розказувать байки,
      І густимуть рано на світанні
      Домовиноносні літаки...


      1990




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    401. Чуття вини
      І в того син, і в того син
      Поліг у ту війну.
      А я свого відвоював
      У клятої війни,
      І цю заслугу мені син
      Поставив у вину:
      Чужі загинули сини
      З моєї, бач, вини!
      Послухай, Ігоре, відчуй
      Душі моєї стан,
      Повір, що відчуття вини
      Мене не полиша:
      Болить, болить, болить мені
      Чужий Афганістан,
      Але ще більше, ніж болить,
      Болить моя душа!
      Мій дід від голоду помер,
      Кажу про це тепер,
      А батько безвісти пропав –
      На вічне забуття,
      Тож я і мусив, як солдат,
      Як запасний сапер,
      Онукам шлях розмінувать
      Через твоє життя!
      Болить душа.
      Чуття вини отруює буття...
      Зі мною чарку ти не п'єш...
      Та підроста Богдан!
      Можливо, що мою вину
      (Хто знає допуття?!)
      Колись завдячливо простить
      Чужий Афганістан.


      1995




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    402. Дещо ліро-іронічне
      Поети повтікали із села –
      Оспівують міські дебелі мури
      І так радіють крихтам зі стола
      Столичної літератури...
      Прямісінько із кінського сідла
      На п'єдестал,
      Де ставляться скульптури?!

      ...В селі черемха знову зацвіла.
      Лисніють рІллі, чорні, як смола.
      Гребуться в перегної ситі кури.
      В колгоспників щодень – нові діла,
      Забули про спочинки й перекури...

      "У щастя людського два рівних є крила..."

      О, ці слова поет писав з натури –
      Він розумів поезію села!


      1990



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    403. СВІТАНОК ГРЕЦІЇ


      На древньому базарному майдані
      В столиці незрівнянної Еллади –
      Судилище.
      Злочинці – в ролі суддів,
      А на ганебній лаві – Судія.

      – Кажи, Сократе, п'яний волоцюго!
      Яка крамола у твоїм зізнанні:
      «Я знаю те...
      (Сократ розплющив око...)
      ...що...
      (Друге око знехотя розплющив...)
      ...не знаю...
      (Позіхнув...)
      ...анічогісінько»?

      Сидів собі, мов птаха у гніздечку,
      В не по-домашньому гостинній
      Клітці,
      Такий (тепер – навіки) недосяжний
      Для злого часу
      І для злого світу.
      Він думав про Елладу-недоріку.
      Про те,
      Що народився надто рано
      І що його ніхто не розуміє:
      Ні люди, ні каміння, ні боги.
      А «судді»
      Ті думки його читали...
      – Помри, Сократе!
      (Він заплющив око...)
      – Скажи що-небудь.
      (Він заплющив друге...)
      – За чим шкодуєш?
      (Позіхнув зі смаком...)
      А очі
      Під повіками
      Сміялись.

      Лютують «судді». Водяний годинник
      Відлічує секунди і століття.
      Середньовіччя...
      Грім Балканських воєн...
      Мертвотна квітка чорного фашизму...

      Гуде майдан...
      Руйнується Акрополь...
      Іржавіє тисячолітня клітка;
      Презирливо хропе в ній грек великий:
      Оновлена Еллада
      Йому сниться.
      Вриваються у сни фашистські марші...
      Гримлять
      Теодоракіса мелодії...

      Здригаються повіки
      грека древнього –
      Ось зараз,
      зараз
      істина
      прозріє!..



      1965



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    404. * * *
      Ховались ми від патрулів
      У львівських парках,
      В гущавині
      Кущів.
      Я так тебе жалів!
      Вуста наївні і невинні
      Так обережно цілував.
      Так ніжно обіймав за плечі
      І говорив такі слова
      (З роками їх забув, до речі).
      Такі слова! Аж мліла ти
      В моїх обіймах. Аж пашіла
      В палкому розквіті цноти
      І пожадань душі і тіла.
      Я так жалів твої літа
      В життя свого двадцятім літі:
      Ти – сирота, я – сирота,
      Нас тільки двоє в цілім світі!
      Марічко, дівчинко із гір
      Карпатських, дивонько кирпате,
      Тобі ж казали:
      "Ой, не вір
      Солдату!
      Всі ж вони, солдати,
      Однакові, і твій – такий:
      Свого доб’ється і покине...".
      Марічко! Профіль твій тонкий
      Щось затінило хмаровинне,
      Туманне, сиве і смутне...
      Я так жалів тебе!
      Я знаю:
      І через тридцять літ мене
      Ти згадуєш. І я гадаю,
      Добром лиш згадуєш...
      Бо я
      Жалів тебе! Жалів. Жалію...
      Чи ти – сама, чи є сім’я?!
      Тебе тривожити не смію.


      1998



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    405. * * *
      Я – дитина любові під сяйвом квітневих зірок
      І надій двоєдиних на щастя сім’ї і країни,
      Тож на зло всім смертям своєчасно проріс я і в строк
      Торжествуючим криком озвучив ще димні руїни.

      Я за долю сирітську свій край золотий не винив,
      За поразки мої, прорахунки і прикрі невдачі...
      Не дратуйте мене, посивілу дитину війни,
      Не принижуйте гідність мою лицемірством подачок!

      Я люблю Україну і смію казати про це –
      То ж вона мені батька і матір колись замінила,
      І тому почуваюсь я сином її і бійцем,
      І цього почуття не відніме у мене й могила!


      2006




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    406. * * *
      ЗанудИлася в кіоску Валентина:
      Ні тобі слівця, ні покупця…
      Валентина розчудесна, мов картина
      Диво-пензля нетутешнього митця.
      Краму – вдосталь.
      Та довкола – безгрошів’я.
      Зазирають до кіоску мужики.
      Задивляються –
      На власне безголів’я! –
      На картину-Валентину залюбки.
      Язики базік немов дерев’яніють,
      Звуки в горлі
      Без горілки деренчать –
      Мужики не розуміють
      І не вміють
      Розумітись на мистецтві,
      Тож – мовчать.
      Я беру під руку Валю-кіоскершу,
      Мільйонершу без копійки в гамані –
      Вчинок цей (вершинний для тутешніх)
      Дозволяється приїжджому мені.
      Адже Валя – донька вчителя і друга
      І сестра мого товариша-дружка…
      Хай позаздрить мені марківська округа,
      Позітхає хай, поремствує стишка!
      Я куплю в кіоску Валі пачку "Прими",
      Пляшку "Фанти", замість пива, пригублю,
      Приголублю Валю словом,
      І для рими
      Прошепчу на вушко Валі,
      Що – люблю.
      Засміється білозубо Валентина,
      Черешнево зарум’яниться щока…

      Жарти жартами,
      Але оця хвилина
      Не забудеться –
      Лірична ж бо така!


      1998



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    407. * * *
      Балет Чайковського…
      Танок
      Маленьких лебедів…
      Намарне
      Я викликаю те примарне
      Видіння юності!
      Струмок
      Думок та образів
      Тече
      І витікає у непам’ять…
      …Я – в осені.
      Тут листя палять.
      Тут гусне дим – сльоза пече.
      Стежок не вистежиш в імлі.
      В дощі – кущі сивоголові.
      Тут не до нашої любові –
      Її немає на землі!
      Зів’яв, розсипався вінок
      Дивоквіток (рожеві, сині),
      І білокрила лебедині
      Згоріли – то від них димок.
      Моє чудне лебеденя
      У Стрийськім парку загубилось…
      Хіба ж йому так не любилось
      На зламі вічності і дня?






      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    408. Короткі миті в Білопіллі
      Це, мабуть, від хвороб: такий зануда
      І провокатор я на все "слизьке"!
      Та розуміє Калиновська Люда
      Мій стан: з людьми бува ще й не таке.

      Шість років ми не бачилися з нею
      Від харківської зустрічі. Та ось
      Зустрілись в Білопіллі-місті, де я
      Не був ізроду – вперше довелось.

      На жаль, нам зустріч випала коротка
      (Наступна ще коротшою була)…
      Людмила – білопільська патріотка,
      Я ж патріот глибинного села,
      Що на Сулі. Нам є про що повісти
      Одне одному – ми ж бо земляки!
      Але програма… Ніколи й присісти,
      Діткнутися рукою до руки.

      Вона з моєю творчістю знайома,
      Моя манера, видно, їй близька…
      (Самотня жінка. Негаразди вдома.
      Нужда. До того ж хворіє дочка.
      Вона мене з півслова розуміє,
      Вона мене з півпогляду сприйма,
      Вона ще й не таке сказати вміє.
      Як я кажу. Лиш терпить мовчкома).

      Кажу їй іронічно: "В Білопіллі,
      Я думав, досі ще більшовики,
      А виявилось – зовсім знахабнілі
      Кучмоклоновані Гречанюки…".

      Сміється Люда, вельми пишноврода,
      Поетка достеменна – за живе
      Бере цей сміх. І правда: тиха вода,
      Як в знаменитій пісні, греблі рве!

      Та це я вже зайшов, мабуть, далеко
      В інтимних одкровеннях. Підожду
      Весни, як вернуть з вирію лелеки,
      І знов Людмилі стежку перейду.



      2010



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    409. Подвійна зрада

      У портфелі він приносить квіти,
      Шоколад і марочне вино.
      Опадає піна з Афродіти,
      Хвиля штори захлина вікно.
      Він словечко лагідне добуде
      З потайного міні-словника.
      І приляже на покірні груди
      Впевнена даруюча рука…
      …Не було й не буде Афродіти –
      За порогом скінчиться усе.
      Він за рогом
      купить інші квіти
      І дружині гордо понесе.


      1987



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    410. * * *

      І в сиву давнину були педанти,
      І циніки, і просто недовірки,
      Що прагнули в свої базарні мірки
      Вмістити неземне кохання Данте.

      «Це ж божевілля: привида кохати,
      А дітвору з нелюбою плодити,
      Блукати в пеклі, з дівами блудити,
      Що продаються легко за дукати!..»

      Та хто судити може Аліг’єрі,
      Що сам собі суддею був і катом
      І золотим зневаженим дукатом
      За біль душі платив якійсь химері?!


      1986



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    411. Істина
      Сократ узяв спокійно чашу в руку,
      Крізь сонце подивився на цикуту
      І випив, як вино, страшну отруту
      За торжество життя і за науку.
      А вороги Сократа в ту хвилину
      Кривились од вина, як від отрути,
      Й лягаючи на ложе, щоб заснути,
      Насправді вже лягали в домовину.




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    412. * * *
      Сергію Єсеніну


      "Ліміта" я і "митар",
      Як приїжджі усі,
      На Ваганьківський цвинтар
      Замовляю таксі.
      Не порожній – дві пляшки:
      Могилки покропить.
      Ледь прив’ялі ромашки
      Не забув я купить;
      Прихопив три чарчини –
      Хто ж самотній-бо п’є?! –
      А питущі мужчини
      І на цвинтарі є…
      У Москві ж я не маю
      Ні близьких, ні рідні,
      Лиш Єсеніна знаю –
      Він зрадіє мені…
      У Москві ж так убого,
      Що не хочеться жить,
      Ні до кого – крім нього –
      І душа не лежить…
      І Єсенін був "митар",
      Був не "свій" – "ліміта"…
      … Випив чарку я, витер
      Дві сльози на устах;
      Третя впала у пляшку –
      Я ромашку встромив
      В горло пляшки
      Й ромашку
      Від печалі обмив
      Співчуттям своїм…
      Сльози
      Мимоволі текли
      Без натуги і пози –
      Найщиріші були!
      Стало легше на серці,
      Тягарі всі знялись,
      І зальотні "єсенінці"
      Геть усі розбрелись…
      Другу пляшку лишаю
      У траві – для бомжів:
      Для поета,
      Вважаю,
      І бомжі – не чужі.

      День згасає. Берези
      Тінь ховають в траву.
      Повертаюсь, тверезий,
      В негостинну Москву,
      В гуртожитське паскудство,
      В гуртову самоту,
      В те нелюдяне людство,
      Що пасе "ліміту"…

      … На Ваганьковім тихо:
      Ні жалів, ні бентег…
      Десь подівся, на лихо,
      Мій товариш Олег* –
      Єсеніст і колега
      По вину і перу…
      Я в Москві без Олега,
      Безперечно, помру!
      Я Олега діждуся,
      Дам троячку йому
      І з Олегом нап’юся
      Без стида і страму…


      1979



      Коментарі (48)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    413. Над Сватовим світає Україна*
      1

      Над Сватовим світає Україна
      В своїй неперевершеній красі:
      І соняхи, і вишня, і калина
      Вмиваються у росяній ясі,
      Являючи символіку правічну
      Оновленому світові: сприймай
      Країну цю прапервісну й космічну,
      Приймай її в чистилище і в рай.
      Не відвертай вгодовану парсуну
      Від лика худорлявого її -
      Персоною нон грата на трибуну
      Вона не прийде!
      Наші солов"ї
      За вигідний прокорм не продавались
      Ніколи і нікому,
      Й журавлі,
      Де б не були,
      Весною повертались
      Додому, до найкращої землі!
      Ми прийдемо в Європу, як почесні -
      Не гості, ні - господарі життя,
      І в кожнім нашім вислові і жесті
      Побачить світ осмисленість буття.
      Ми є "народ, якого правди сила
      Ніким звойована ще не була!",
      Трагічної історії могила
      Курганом слави стала й підняла
      Народ козацький на святу вершину
      Державності;
      Священна булава
      Богданова
      Боронить Україну
      Й щодень її утверджує права!
      В гаях не мовкне пісня солов"їна
      І поглина сторонні звуки всі -
      Над Сватовим світає Україна
      В своїй неперевершеній красі.



      2

      Тут і шляхи рівніші, ніж усюди,
      І не такі заплутані стежки,
      На межах межи трав
      І аж по груди
      Пшениці виростають колоски.
      І соняхи тут сонячніші наче
      Від простору блакитного в полях,
      І ближчою минувшина козача
      Здається,
      І Чумацький зорешлях
      Реальніший -
      У затінку раїни
      Скрипить від давнини,
      Не поспіша
      В майбутність невідому
      України...
      Тут вольницею тішиться душа,
      Притлумлена міською суєтою!
      Сюди я приїжджаю залюбки,
      Й мене тут гріють дружбою святою,
      Присватують прості степовики
      До звичаїв усталених, до пісні,
      Що з давнини, не втратившись,
      Прийшла...
      Тут слухаю новини добровісні
      Про переміни в побуті села.
      Найбільша насолода -
      Рідна мова,
      Яка давно,
      Немов ручай дзюрчить, -
      Мала дитинка навіть тут готова
      По-рідному балакати навчить
      Перевертня зросійщеного...
      Всюди,
      У цім краю слобід і всіх свобод,
      Я зрозумів:
      Живуть якраз ті люди,
      Що мають право зватися -
      Народ!
      Я Сватовим засватаний в любові
      Взаємній -
      Не зіб"юсь на манівці,
      Прямуючи сюди:
      Мій шлях дзвонкові
      Звіряють придорожні криниці!



      3

      Маленьке Сватове - столиця
      Красунь. Не раз я помічав:
      То йде цариця-молодиця,
      То павою пливе дівча
      Такої гордої постави
      На витончених каблуках,
      Ласкаве й трішечки лукаве,
      Ще й з ямочками на щоках.

      Про місто Сватове доцільно
      Лиш позитивно говорить,
      Бо тут спрадавна традиційно
      Вогонь відродження горить,
      Яскравіший, аніж в столиці,
      І мова предківська - жива:
      З провінції, з її традицій
      В нас України прибува!

      Тож їдьмо в Сватове частіше
      З усіх усюд, з усіх сторін,
      Щоб душу вродою потішить
      За молодістю навздогін.
      Спішімо в Сватове, братове, -
      Сюди прямі дороги всі,
      Тут неодцвітна квітка мови
      Палає в райдужній росі!



      4

      Тут українським духом пахне
      (Чебрець, безсмертник і полин
      Залляли обшири долин)
      І хати сіл у білих плахтах
      Стоять у затишку калин.

      З урбаністичного Луганська
      Під небо це, гучне, мов дзвін,
      Охоче їду - і не гасне
      Моя любов - печаль прекрасна -
      До кращої з усіх країн!

      Тче нить Червона в зелен-лузі,
      Мережить прошву голубу...
      Живуть у Сватовому друзі -
      Є з ким розвіяти журбу,
      Є з ким і радість розділити,
      Немов хлібину за столом.
      Мені тут є кого любити
      Під Божим затишним крилом!
      Нема ні гонору, ні чванства,
      Ані великих, ні малих...
      Тут "зливки" рідного селянства,
      Тож не чужий я серед них.




      2003






      *Слова цього вірша Івана Низового було покладено на музику його близьким другом відомим на Луганщині композитором і співаком Василем Леоненком. До пісні ввійшли не всі рядки вірша, а ті, що підібрав особисто Василь...
      Ця пісня для багатьох луганчан і сватівчан є особливою ще й тому, що, на жаль, сьогодні з нами немає не тільки автора слів, а й автора музики і виконавця цієї щемної пісні (Василь Леоненко пішов за обрій через декілька місяців після Івана Низового...). Вічна їм пам"ять.









      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    414. * * *
      І тихий сад,

      І синя річка,

      Й співуча райдуга містка,

      І залізниці кінострічка,

      І електричка приміська,

      І хмарки біла парасоля,

      І від хмарини тінь легка,

      І жайвора високе соло

      Над музикою колоска,

      І терикона сизий обрис

      Поміж акацій і беріз,

      І в серці незабутній образ

      Того, над ким цей обеліск,

      І сіль сльози, і слово щире,

      І вічне джерело снаги –

      Це лиш куточок Батьківщини,

      Але який він дорогий!


      1980




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    415. З Василем Стусом в Одесі*
      1
      Такий монументальний і всесильний,
      Ти богував щоранку на терасі:
      Умившись морем Чорним, витирався
      Блакитнонебим рушником, Василю,
      І нас будив, і дарував Одесу,
      І наші, ще такі наївні, рОки -
      І ті рокИ скалкАми на всі боки,
      Скакали по осонценому плесу.

      Ти вже тоді вивищувавсь над нами
      Не лише зростом, а й високим духом,
      І був серед сміливців - відчайдухом,
      Однак не легковажачи словами.

      Невже ж бо ти, Василю, знав зарані
      Усе достоту про свою Голготу
      І вже тоді робив тяжку роботу

      Над прірвою,

      Над вироком,

      На грані?!


      2
      ...Володимир Сорока, талановитий скульптор і поет, може, перший провидів безсмертя Василя Стуса: одного сонячного травневого ранку виліпив із глини живе диво. Як на мене, то це був геніальний скульптурний портрет Василя! Що сталося із тим портретом і де подівся його автор?


      Ніхто не похвалив,
      Ніхто й не гудив...
      Захоплено завмерли ми усі:

      Ішов Поет –

      Красивий –

      По росі –

      Вгрузаючи у землю аж по груди!


      1993





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    416. * * *
      була собі гарна дівчинка
      може червона шапочка
      може дюймовочка

      дівчинка стала дівкою
      але зосталась дюймовочкою
      але – червоною шапочкою

      а мріяла ж стати дамою
      бодай і не першою дамою
      бодай і передостанньою
      але – мамою

      зосталась вона дюймовочкою
      зосталась червоною шапочкою
      і стала вона поеткою
      щоправда – чудовою!


      1995





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    417. Подорожні нотатки
      ***
      не розпалюйте вогнища ворожнечі
      на торішньому падолисті
      сад ожив сокострумом
      надіями повниться зашкарубла душа
      в очі небо вливається жайвориною піснею
      річка знов увійшла в береги
      заспіваймо веснянку


      ***
      плющем румовища обвита Україна
      отерпла з холоду а все ж таки рида
      ой у лузі червона калина
      похилилася…
      хіба чужа орда?!


      ***
      не був розкуркулений…
      не помирав із голоду…
      не піддавався репресіям…
      не ходив у бандерівцях…
      не числився у дисидентах…
      дуже цей чоловік підозрілий!


      ***
      Москва поїдаючи шинку полтавську
      луганські цукерки
      і фрукти подільські
      жаліє «бедняжек-хохлов»


      ***
      де ж нам такого гетьмана знайти
      щоб з булавою був
      і з головою?!


      ***
      уже – прозріли
      справа за малим:
      щоб тихий писк перетворивсь на голос


      ***
      віват шовіністи перевертні антисеміти
      такій послідовності вашій
      позаздрити маю
      прямий пранащадок Мазепи Петлюри Бандери
      спасибі-спасибі-спасибі за добру науку!


      ***
      такий народ не може буть рабом
      довік віків до смертної години
      який святу Голготу України
      аж до небес возніс
      своїм горбом!


      ***
      який достойний чоловік –
      достоявся до краю –
      достоявся б іще й до України!


      ***
      куди веде нас гетьман-президент
      дорогою яка біжить від себе?


      ***
      блукаючи по гамірному місту
      я глухну від безлюддя і самотності


      ***
      десь пропав той рушник
      на якому
      мати вишила долю мою


      ***
      запізно мудрими стаєм –
      біля останнього порога
      перед лицем самого Бога


      ***
      я гвинтик
      але моя різьба не підходить
      до вашої гайки
      я одиниця
      але моя худорба
      відлякує ваші пузаті нулі
      я смітинка в чужому оці
      і спробуйте мене дістати!


      ***
      не піду сьогодні на службу –
      що зміниться?
      чи переміниться світ
      якщо я піду на службу?
      може краще лишатись на місці
      і правити службу в собі?


      ***
      замулюється пам’яті криниця
      й струмок традицій геть пересиха…
      лиш іноді ще совісне насниться –
      легенька тінь великого гріха.


      ***
      розвантажую душу віршами
      звеселяю печаль свою римами
      і не хочеться більше ні вішати
      ні гриміти на когось ні гримати…
      так би й жити у світі поезії
      без якоїсь до когось претензії!


      ***
      заради хліба і заради слова
      готов я жити
      і померти ладен
      во славу хліба і во славу слова
      все інше – тло
      для хліба і для слова


      ***
      вона ще за життя в твоїм підніжжі
      закам’яніла відірви свій погляд
      від неба й опусти його до ніг:
      ти ж топчеш матір всіх своїх дітей
      свою незрадну Музу і дружину



      1995



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    418. * * *
      Поети – діти. Їх жаліти треба.
      А хто й коли поетів пожалів?!
      Живуть собі, чекають манни з неба
      І роблять те, що сам Господь звелів.

      Жорстоких не засвоївши уроків,
      На барикади йдуть, на ешафот,
      І лиш посмертно мучнів і пророків,
      Прозрівши, пошановує народ.

      А владоможці руки потирають –
      Ні каяття, ні відчуття вини:
      Мовляв, самі поети вибирають
      Красиву смерть – такі ж бо є вони.

      Війони гинуть. Помирають Стуси.
      А час уже народжує нових
      Пророків, що палають від спокуси
      Вмирати, заступившись за живих...


      2003



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    419. Ода українському салу
      О всесильне рідне сало!
      Похвалити сало мало...
      Треба ж пам’ятника салу
      З сала витворити
      Й сало
      Салом мазати,
      Щоб стало
      Сало гідним
      П’єдесталу!

      О безсмертне сало рідне,
      Світової слави гідне,
      Не сусальне –
      Колосальне!
      Коло
      сала
      коли –
      сала
      Нас історія, –
      Згасала
      Наша слава
      В час безсальний...

      О, копчене і солоне,
      Густоперченочервоне!
      Знаю я:
      Якби не стало
      Сала,
      Ми
      Пішли б не в ногу
      Із прогресом.
      Слава Богу –
      Завше маєм
      славне
      сало!


      1998



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 6.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    420. Д и т я ч е
      Мов равлик із мушлі,
      я вряди-годи
      ще виповзаю
      на лоно природи.

      І все винюхую
      та видивляю,
      пильно підслухую –
      словом, гуляю...

      Летить журавлик –
      тож радість равлику:
      щось гарне равлик
      пищить журавлику...

      Цвіте конвалія
      усім на подив:
      щось довго, равлику,
      ти не виходив...

      Зелений коник
      грайливо скаче:
      згадай, слимаче,
      сідло козаче!

      ... А скільки ще равликів,
      обачливо-ушлих,
      мене оббріхують,
      сидячи в мушлях!



      2006




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    421. Епітафія
      Лежу горілиць, просто неба –

      там сонце пасуть у траві

      нащадки мої, Низові...

      Так гарно, й нічого не треба.

      Радійте, допоки живі!



      2006



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    422. * * *
      А що, як востаннє...
      (Востаннє?!)
      Востаннє...
      І сонце, і вітер, і сльози на шибці –
      Востаннє?..
      І вуличний песик,
      Такий симпатичний –
      Востаннє?..
      І п’яна Тамарка,
      Що гривеник просить, –
      Востаннє?..
      І ця, об’їзна, мимо цвинтаря –
      Також востаннє?..

      Палю обережно:
      Боюсь допалити останню цигарку;
      Відсовую чарку від себе:
      Не дай Бог – остання...




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    423. Балада про дитячу втрату
      На горищі в нас жив домовик.
      Уночі нашу хату стеріг,
      А за дня домовик-димовик
      У задимленім спав димарі.
      Я носив бараболі й куті
      На горище, для домовика,
      Але ж він відмовлявсь,
      Не хотів
      Одривать від мойого пайка.
      Як недавно-давно це було!
      Мо', насправді, а може, я сню:
      Тільки ж збіглось тоді все село
      До жаркого – у січні – вогню.
      Хтось граблями куйовдив сніпки,
      Головешки хтось кидав у сніг.
      Реготали червоно шибки,
      Аж котилися сльози скляні.
      Я в бабусі сидів на руках
      І кричав, і кусав кулачок:
      «Порятуйте домовика!
      Він хороший домовичок!»
      Та ніхто на горище не ліз.
      Впав зі стогоном чорний димар...
      Був один домовик у селі.
      Мо', один на весь світ.
      І – нема...






      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    424. * * *
      Не знаю колискової...
      А донька
      Прохає колискової, аж плаче.
      Бліде обличчя в доньки
      І гаряче.
      Мов кволе пташеня – її долонька.

      Не знаю колискової...
      Навіки
      Я загубив її,
      Мов кінь – підкову.
      Я подаю дитині різні ліки,
      А донька плаче:
      "Тату, колискову...".

      Не знаю колискової...
      Та знаю,
      Яка вона потрібна в цю хвилину:
      Піду і колискову пошукаю.
      Знайду –
      Приколишу свою дитину.



      1986




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    425. Світлій пам"яті матері
      На рушнику – червоні півні
      Кричать опівночі й опівдні
      І серцю спати не дають.

      А поряд з ними ще й зозулі –
      Дитячі згадки не заснулі –
      Літа відлітані кують.

      Під рушником – спокійна мати.
      Біля чола – сніжинки з вати,
      А коло хати – листопад…

      Стоїть дорога – йдуть дерева,
      І добрі клени плачуть ревно,
      І т и х о
      Осінь
      Так
      Ступа
      По золотому падолисту,
      По горобиному намисту…



      1990




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    426. Маленька московська драма

      Не забуду ніколи півня,
      Що співав у будинку навпроти.
      Може, він, як і я,
      З українського півдня
      Прилетів на московські широти?..
      На балконі,
      Під виступом даху
      Посадили його у кошик.
      Годували по-царськи
      довірливу птаху,
      І подобались птасі такі розкоші.
      Можна жити, бач, і в неволі –
      Не біда, що в кошику тісно...
      День за днем він удосвіта
      Мимоволі
      Зачинав молодецьку пісню.
      Дивувалась Москва мільйонна
      Й зарубіжні скептичні гості,
      Бо ж їм півні співали
      Хіба що в бульйонах,
      Голомозі і геть безхвості.
      А співав же чудово півень,
      Наче вдома, на живоплоті, –
      Кожну ноту виводив на вищий рівень,
      І була кожна нота з живої плоті!
      Жаль мені було птаху-невдаху,
      Що не відала страху зовсім,
      Бо не знала.
      Що їй зготувала вже плаху
      І ножа загострила жертовного
      Осінь.
      ...Якось вранці проснувся пізно,
      Хоч завжди просинався рано:
      У будинку навпроти
      горланили пісню
      Чоловічі баси недоладно і п’яно.
      Від троїстого галасу-крику
      Червоніли носи убивців...
      Тихо стало в Москві
      Без того «Ку-ку-рі-ку!»,
      Мов заснуло життя
      У мільйонній столиці.


      1979



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    427. * * *
      1
      Львів... Кав’ярня на Поштовій...
      Столик в темному кутку...
      Тільки ти! І я готовий
      Навіть вмерти за таку
      (Тільки ти!) – за Мирославу,
      Навіть з армії втекти,
      Наплювать на честь і славу
      По "Уставу". Тільки ти!
      Цілувались дуже п’янко –
      Так жадалось люботи!
      Люба дівчинко-львів’янко –
      Привид в ночі самоти.


      2
      Лишився присмак гіркоти
      Від випитої кави –
      Мені ніколи не знайти
      Т і є ї Мирослави!

      Боків стремена вже не труть,
      Розгублено підкови...
      Мені ніколи не вернуть
      Побачень тих святкових!

      Ти вийшла заміж. Я також
      З обиди одружився,
      Тривожно жив на світі, бо ж
      Тобою не нажився,
      Не налюбився в давні дні,
      Та не допив отрути
      Солодкої... Тепер мені
      Нічого не вернути!

      Без цукру кава... Чорнота
      Густішає на денці...
      Не ти, сьогоднішня,
      А т а,
      Колишня,
      Плаче в серці.


      2004




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    428. * * *
      Чудне дівча, хоч їй за п’ятдесят
      (І з вигляду – цілком дозріла дама),
      Та, бачте,
      Про едемський марить сад
      І юного, цнотливого Адама.

      Віршує про кохання неземне,
      Розкуте і прапервісно-шалене,
      Спокушує осіннього мене
      На те,
      Що вже залежить не від мене.

      Їй-право, я дивачку не суджу,
      Висміювать її також не смію –
      В уяві біля ніг її лежу,
      Насправді ж перед нею бовванію
      Адамом остовпілим,
      Без надій
      На призабуте вже гріхопадіння...

      О Господи, прости й не пожалій
      Для мене всепрощенного терпіння!


      2002



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    429. * * *
      Лукава ж ти!
      А з вигляду – ласкава.
      У гості запросила недарма.
      Димить цигарка і парує кава,
      І пес за мною стежить крадькома.
      Ведеш розмову з досвідом, уміло,
      Немов капкани ставиш і сильця,
      І демонструєш перестигле тіло,
      Його інтимно-звабливі місця.
      Біліє ліжко, мовби кучугура,
      А ти на ній – мов баба снігова…
      Така натура – справдішня халтура
      Й мене із пантелику не збива.
      Жаліючи, тебе я не втішаю,
      Пірнати в кучугуру не спішу –
      Твоє гніздо холодне полишаю,
      Пообіцявши: «Скоро напишу…»
      Червоні плями на щоках – ознака
      Твого розчарування: «Що ж, іди…»
      Несамовито гавкнула собака,
      Пустивши цівку на мої сліди.
      Я геть втікаю, хряснувши дверима,
      Вдовині ігноруючи «права»…
      Моя душа, стійка і незборима,
      Вдихнувши волі,
      Плаче і співа.


      18.10.1997



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    430. * * *
      Б"ється щука на скреслій кризі...
      Щуко, щуко, пірнай углиб,
      Доки місця в "Червоній книзі"
      Серед інших наївних риб
      Не знайшлося для тебе, щуко!
      Переповнена вщерть Сула
      Нап"ялася вербовим луком
      По обидва кінці села,
      Залила оболоні й луки,
      Затопила всі криниці...
      Запливають в городи щуки,
      Де чатують на них стрільці.
      Шаленіють рушничні залпи
      (Б"є без промаху дядько Йван) -
      Знов і знову криваві лапи
      Лиже жадібно доберман.
      Тітка Галька шкребе пательні...
      Свіжина...Самограй...Інтим...
      Березневі тони пастельні
      Пожирає жертовний дим.


      1996



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    431. * * *
      Підвозили до Свистунівки
      ми офіційних молодиць -
      над ними сяяли, мов німби,
      величні зачіски... І ниць
      перед царицями я падав,
      стеливсь барвінком унизу
      й передчував у їхніх знадах
      непередбачену грозу;
      "водив козу навколо тину",
      пажем наївним прикидавсь...
      Таку розвинув "гуморину",
      що сам із себе дивувавсь.
      А що ж цариці-молодиці?
      Куди й подівсь офіціоз!
      Не кресонули блискавиці,
      не гримнув грім серйозних гроз...
      Вони сміялися так щиро
      з моїх блазенств і дивовиж -
      я був для них звичайний щиголь,
      хоч Свистунівка не Париж.
      Осіннє сонце заясніло
      в зеніті карих їх зіниць,
      і я схилявсь над ними, ніби
      дзвінке натхнення пив з криниць.


      2006



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    432. * * *
      Катерино, ти знов приходила.
      Катерино, ти щось приховуєш.
      Щось тобою не договорено,
      Щось тобою в листах не дописано,
      Щось очима не доголублено,
      Не долюблено –
      Мною загублено.

      Ти приходиш до мене в сни
      І шепочеш губами теплими:
      «Я така нещаслива з ним.
      Нещаслива така без тебе.
      Мов на страту, під гострий ніж,
      На подружню лягаю постелю,
      А постеля – німа пустеля,
      Де всі муки ховає ніч.
      Солов'ї насміхаються ніби...
      Він ревниво шука моїх губ.
      А мені – все одно...
      Мені би...
      Краще б він... каменюкою... був!..»

      Катерино! А сон втікає...
      Де поділась ти, Катерино?
      Чи сховалася за дверима,
      Чи тебе взагалі немає?
      Прокидаюсь. І марю веснами.
      Риюсь в пам'яті, ніби в мотлосі.
      І махаю руками,
      Мов веслами,
      В океані моєї самотності.


      1962



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    433. * * *
      Пам’ять така несумлінна:
      Згадую – відчай пече…
      Груди біліють, коліна –
      Зовсім не бачу очей.
      Мови не чую ні слова:
      Звуки – і ті вже глухі,
      Наче дрімуча діброва
      В кучмах зелених мохів.

      Пам’ять така ненадійна:
      Лише на мить ожили
      Трепетні груди, коліна –
      Губи гарячі втекли;
      Збігли по плечах долоні
      В пишну долину, до ніг,
      І на вулканному лоні
      Перехололи на сніг…

      Пам’ять така непостійна –
      Знову заносить її…
      Груди оці і коліна –
      Зовсім вони не твої!
      Віє від них чужиною,
      Хтивістю замість жаги –
      Знов я з чужою жоною
      В грішні заплив береги?

      Вирва чорніє, і піна
      В чорному гирлі зника…
      Груди щезають, коліна,
      Наче б та піна легка;
      Мов безтілесна полова,
      В безвість усе відліта…

      Пам’ять така безголова
      В ці сповідальні літа!


      2001




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    434. * * *
      "...І там, де твій батько Данило уранці вмивався,
      Із гуркотом виросло чорне-пречорне дерево, високе-високе...".
      Це тітка-сусідка укотре хотіла повідати
      Про те, як із батьком вони біля Дону стояли...
      А дерево чорне й високе на тітку все падало й падало,
      І все не давало докінчити казку-бувальщину.
      Я так і не знаю, де батька не треба шукати
      В тій звивині Дону, якої насправді немає.


      1994




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    435. ...все життя на пероні...
      на пероні стою в Ірпені
      між Луганськом і Львовом і між
      несобою й собою мов ніж
      у самісінькій серцевинІ
      у мені колупається хтось
      може Бог а скоріш Сатана
      це твоя невина це вина
      не твоя а чиясь а когось
      я ж не з тих волокит-волоцюг
      між Луганськом і Львовом і між
      несобою й собою я дріж
      я тремтіння живе я ланцюг
      я собою з'єднавши кінці
      між Луганськом і Львовом стою
      все натойбік де син віддаю
      не лишаю нічого дочці
      все туди віддаю де дочка
      відібравши у сина до крихт
      не такий я не той не з таких
      хто від себе до себе втіка
      все життя на пероні як стій
      на краю самоти де відчай
      де нездрастуй і де непрощай
      де ніколи й нічого не смій
      отакий я сякий розтакий
      начебатько і наченевін
      між Луганськом і Львовом
      і гін
      поїздів
      мимо мене
      стрімкий...


      1994




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    436. Дай, Боже, днини погожої
      * * *
      Військовим парадом
      По Києву свято
      Пройшлося
      У День незалежності,
      В сьому річницю надії –
      Стало світліше на серці
      Від тої події,
      Хоч Сокровенне
      І досі іще
      Не збулося…



      * * *
      Мені дано
      Від Господа самого
      Високе слово –
      Усне і писемне –
      Щоб я кричав у Всесвіт:
      «Ук-ра-ї-на!»
      Щоб я писав у Вічність:
      «Україна»…



      * * *
      Було все чорне –
      Стало білим,
      Таким, як травня білоцвіт.
      Хто ж так упевнено і вміло
      Перефарбовує наш світ?


      * * *
      Я вас люблю.
      Не думайте, що я
      Вас не люблю,
      Коли у віршах лаю
      За вайлуватість…
      Ми ж – одна сім’я,
      Один народ!
      А інших я не маю.



      * * *
      Герої – на печі,
      А злізти, бач, ледачі,
      До того ж «ми не горді»,
      Як завжди:
      Притерпимось,
      Притремось до біди –
      Це легше,
      Ніж вражині дати
      Здачі.


      * * *
      Те,
      Що не напишеться, –
      Іншому залишиться:
      Хай,
      Мізки змозоливши,
      Витворить шедевр!



      * * *
      Погомонів
      Зі старою людиною,
      Геть-бо самотньою,
      Бідною-бідною, –
      Може, з останньою,
      Може, з єдиною
      Щирою, доброю,
      Більше,
      Ніж рідною…



      * * *
      Не такі страшні чужинці,
      Як «російські українці»,
      Що в зненависті шматують
      Синьо-жовті прапори, –
      Відцуралися від неньки
      (Вже й не Лисенки –
      Лисенки),
      На чужім паразитують.
      Помінявши кольори!



      * * *
      Ще не вмерла Україна,
      воріженьки, –
      наше сонце буде сходити
      щодня,
      А московські побрехеньки
      Й мітингові теревеньки,
      То хреновина собача,
      То ледача гавкітня!



      * * *
      То є щира брехня,
      Що великий народ
      хліборобів
      Не зуміє свою борозну
      проорати
      Державну
      На крутих перелогах
      минувшини!
      Світла майбутність
      Колосом жовтим
      Бринітиме в синьому небі.



      * * *
      О вельми і вельми сите,
      Бундючно-пихате панство!
      На цвинтарях епохи
      Й чорнобильних пустирях
      Нелегко вам, видно, пасти
      Голодні отари-пастви,
      Не маючи в серці Бога,
      А в голові – царя?..



      * * *
      Хіба ж я можу
      кожному хохлюзі
      Воздати по заслузі –
      ковбасою,
      Як це було в Радянському Союзі?

      Затуплено-іржавою косою
      Махаю в потолоченому лузі,
      Зарослому цупкою дерезою…



      * * *
      Дай, Боже, днини погожої.
      Людини дай, Боже, гожої,
      На тебе, мій Боже, схожої!
      Оце ж бо і вся молитва.
      Амінь!



      * * *
      Не варто наосліп
      карту тягти
      В темній кімнаті
      З колоди темної –
      Я тобі зможу допомогти
      Долі уникнути темної…

      Тільки поклич
      та лишень попроси
      захисту мого
      в підступні часи!



      * * *
      Не поспішай,
      Бо ще находишся
      З низу на узвишшя,
      Находившись,
      Знов нагодишся,
      Тільки не згодишся.

      Не поспішай –
      Посидь ще трішечки…



      * * *
      …за обрієм пропало.
      Нічого не повернеться,
      повер…
      Найголовніше –
      вірити тепер,
      Коли його (кого – його?)
      не стало!

      Та чи й було…



      * * *
      І слово нещире,
      І думка лукава
      Відсутні
      У творчій моїй
      Самоті,
      Оскільки поезія –
      Совісна справа:
      Вона ж як молитва
      У грішнім житті!



      * * *
      Доля зірве стоп-кран,
      І зупиниться поїзд життя,
      І засипле пісок
      Два струмочки
      Натруджених рейок.



      * * *
      Бряжчить амбіція твоя,
      Мов амуніція солдатська
      На новобранцеві. Буя
      Бур’ян словесний…
      В нім зненацька
      Я вирізнив твоє ім’я
      Епічне майже…



      * * *
      «Нові хохли» – не українці,
      Скоріш
      ординська байстрючня,
      А українці
      поодинці
      бредуть
      з надіями
      в торбинці
      Від чорнодня до чорнодня…
      А їх недоля здоганя!



      * * *
      Замордували в пень-колоду
      Природу, зроду первозданну:
      Живу перетворили воду
      На мертву,
      Землю ж богоданну
      В нірвану кинули,
      В безодню
      Гріха і лиха…



      * * *
      Спускаймося з небес –
      Життя таке земне,
      Таке брутальне
      І таке ліричне,
      Таке веселе
      І таке сумне,
      І – слава Богу! –
      Не комуністичне…



      * * *
      Вітерець відвіює полову –
      Те, що не відвіється,
      Просію…
      Зернятку найменшому
      І слову
      Навіть найкоротшому
      Радію.



      * * *
      Бігаю по замкненому колу
      З однієї «школи»
      В іншу «школу» –
      Може, врешті-решт,
      і зрозумію
      Цю антижиттєву веремію…



      * * *
      Яка постійність!
      Мій старий годинник
      Показує один і той же час –
      Хвилину смерті друга,
      Що колись
      Подарував мені
      оцей годинник.



      * * *
      Кінцева зупинка…
      І все – нанівець, шкереберть:
      Остання хвилинка,
      раптовий кінець,
      несподівана смерть?

      Як пахне чебрець!
      Як гірчить
      незнищенний полин!
      Який безупинний
      хмарин золотих
      переплин!



      * * *
      Недуга клята руку відбира –
      Рука не може втримати
      пера,
      Отож пора задуматися про
      Щось інше, більш важливе,
      ніж перо,
      Яке не здатне
      відтворить добра,
      Якщо рука, старіючи,
      вмира…



      * * *
      Спасибі,
      Доля зводила мене
      Зі світочами!
      Спалений вогнем,
      Я поставав із попелу,
      І нині
      Радію кожній
      Іскорці-хвилині.



      * * *
      В юності мав лише друзів.
      Недругів не помічав…
      Порівну – друзів і недругів –
      Мав на вершині життя.

      Маю сьогодні мороку:
      Де ж мої друзі і недруги?



      МОНОЛОГ «ПАТРІОТА»

      Люблю українську шИнку,
      Горілку в шинкУ і жінку
      Під боком,
      Щоб мимохіть
      Потішити плоті хіть…

      А ви Україну любіть!



      * * *
      Знову коїться щось негідне
      В Україні,
      Брудне й жахне…
      Все ж я вірую:
      Слово рідне
      Не полишить в біді
      Мене!



      * * *
      Голову помию,
      виперу сорочку,
      Одягну на шию
      голубу краватку
      І сфотографуюсь
      Правнукам на згадку:
      Посмішка у вусах,
      Сльози на кілочку…



      * * *
      Вже давно не витає душа
      В піднебессі…
      У тихій заплаві
      Запечалився човен мій –
      Не поспіша
      Вирушати
      назустріч
      сподіваній
      славі.



      * * *
      Я бачу те,
      Чого не видно іншим:
      Вже обрій мій
      Від мене не втіка,
      Вже на зів’ялім цвіті
      Пізніх віршів
      Снується павутина
      Претонка…



      * * *
      Може, й справді
      Була прихильною,
      Мов тополя, до мене доля:
      Хоч не був я ніколи
      Людиною сильною,
      Та корінням тримавсь
      Українського поля.



      * * *
      Вже всім обрид:
      Суспільству і сім’ї,
      Колегам по перу
      Й собі самому…
      Втекти б із дому,
      Та в які краї?
      Кому я де потрібен?
      Анікому…



      * * *
      І навіть ця
      засушлива земля
      Такими ще церквами
      вродить!
      Донбас-планета
      В небі закружля –
      Луганську в цім кружінні
      Хороводить!



      * * *
      Згадуючи,
      Не вигадую:
      Була – мов цвіла! –
      Білотіла
      Й такою безмежною владою
      Ти – аж тремка – володіла!



      * * *
      Півсела
      на цвинтарі лежить…
      Пів-Сули
      хлюпоче в комишах…
      Півдуші зосталося…
      Та жить
      Повносило
      прагне
      вся душа!



      * * *
      На біло-боліснім снігу
      Горять –
      Кровина до кровини –
      Останні кетяги калини
      На біло-боліснім снігу.



      * * *
      Засохлий верес –
      Мертва осінь.
      Та віра в зустріч не вмира,
      Така наївно-світла й досі!
      Аполлінер… Уяви гра…



      * * *
      Немає в мене
      предківських могил,
      Отож кочусь по рівному
      за вітром
      Без наміру-надії зачепитись
      На перехрестях долі
      За хрести.



      * * *
      …І розкріпачитись на мить,
      І вийти з берегів,
      І змить з душі
      Намул боргів,
      І совість освіжить!



      * * *
      Повітря, сковане морозом,
      Утворює прозорий льодовик.
      Жоднісінького птаха в небі.



      * * *
      Пропоную Верховній Раді
      Запровадити новий титул:
      «Всенародний
      хохол-мазниця».



      * * *
      Не доживу до розквіту,
      І все ж
      Люблю свою державу
      недолугу
      Від берегів Лугані
      І від Лугу
      Великого –
      До щонайдальших меж!



      * * *
      Що ми, панове, маємо?

      Маємо те,
      Що маємо, –
      Дещо в кишенях тримаємо…
      Владу безладно лаємо,
      А «дещо» з кишень не виймаємо.



      * * *
      В яру туман,
      Мов тісто в баняці,
      Набрякнув,
      Підійшов
      І через вінця
      Перевалився-витік – забілив
      Долину й далину
      до видноколу…



      * * *
      Поет
      наполовинку-серединку,
      П’янючий,
      По життєвім бродить ринку:
      Свого таланту
      гаснучу іскринку
      На чергову міняє
      «четвертинку».



      * * *
      Хіба ж то дощ:
      Бігцем та підтюпцем –
      Не до-плигнув,
      пере-стрибнув…
      Заплутався у траворясті
      Та ще й сміється:
      Здо-же-ни!



      * * *
      Спасибі, доле, за хвилини
      Людського щастя!
      А біду
      Я перебуду,
      Відведу
      Від себе
      З гідністю людини
      Щасливої…



      * * *
      Вечоріє…
      Буде ніч химерна,
      Зоряна, різдвяна, чарівна:
      Зорі в сніг посіються,
      Мов зерна, –
      Заяріє густо ярина
      По зимі…



      * * *
      Із заздрощів – звинуватили.
      Із заздрощів – осудили.
      Із заздрощів винесли вирок.

      Одне зрозуміти не можу:
      Приреченому – заздрять?



      * * *
      Шляхи розгрузли,
      Путівці в багнюці –
      Засумувала
      вчителька сільська
      Й чудова поетеса
      Надя Кошель…

      А я
      Сиджу в міській безвиході
      І… без надії – сподіваюсь.



      * * *
      Одбриніла
      Озима
      Осінь –
      Охолола
      Околиця
      Обрію…



      * * *
      З далекого,
      Майже потойбічного,
      Села
      Чекаю вістей
      Від близької мені
      Людини…



      * * *
      Опав опалений листок
      На купину неопалиму
      І спопелів…
      Шукаю риму
      До найсумнішої з думок
      І не знаходжу.



      * * *
      А по щоці
      розпучення сльоза
      Вже не сповза,
      А котиться невпинно…

      Чого тобі,
      Моя сльозо-сльозино?
      Хіба ж не все я святові
      Сказав?



      * * *
      Напився, продавши друга…
      З похмілля
      про дружбу пише!
      Гляди,
      ще й не раз нап’ється,
      Продавши про дружбу вірші.
      Завжди під рукою – чарка.
      І тема така – невичерпна.



      * * *
      Перевернувся світ –
      Мене повчають:
      Негідник – гідності,
      Злодюга – чесності,
      А дурень – розуму…

      Складаю іспити.



      * * *
      Дитя заплакало –
      І почалось життя,
      В єдиний хор
      змішалися всі звуки.
      І плоті схлип,
      і передсмертні муки,
      І сиві голуби, і чорні круки.

      А в сповитку сміялося дитя!



      * * *
      Лестощі, мов пестощі, –
      Я знаю,
      І все’дно потішено вмліваю,
      Слухаючи
      тренькоти й рулади –
      Цей пролог обкатаний
      До зради.



      * * *
      Стосунки з владою
      не просто прохолодні
      Вже котрий рік у мене.
      А сьогодні
      Мій градусник домашній
      показав
      Таке,
      Що з ока виповзла сльоза
      Й замерзла на щоці…



      * * *
      Були в мене друзі –
      до перших боргів.
      Боргів наробивши,
      нажив я таких
      Всезрячих,
      найкращих з усіх
      ворогів:
      Ніколи й ніде
      не сховатись від них!



      * * *
      Собаки гавкають,
      А каравани йдуть,
      Ідуть і йдуть,
      Зникають за барханами –
      Осмислена й доцільна
      їхня путь.
      Собаки ж…
      побіжать за караванами
      В надії,
      що хоч кістку подадуть.



      * * *
      На білому снігу
      На первозданному
      Кривавляться знамена –
      Тане сніг…



      * * *
      Я розлюбив
      свої вчорашні вірші
      За їхню недовершеність –
      Хай інші
      Народжуються завтра
      Із любові
      З кровинкою
      в кожнісінькому
      Слові!



      * * *
      Яка тривала ворожнеча
      Добра і зла!
      Дзвенить у бочці порожнеча
      І заросла
      Первісна стежка. Празелена
      Дурман-трава
      Сліди щасливця Діогена
      Від нас хова…



      * * *
      Годую собак,
      Позбавлених громадянства
      В людяній нашій державі, –
      Теплими язиками
      з мого лиця
      Собаки злизують сльози.



      * * *
      В другому житті
      Обов’язково буду собакою:
      Видивлятиму
      в тисячнім натовпі
      Найсамотнішу в світі
      людину,
      Щоб її ощасливити…



      * * *
      Рятівною соломинкою
      Ти завше була для мене –
      Золотою соломинкою
      В каламутнім вирі –
      Поезіє!



      * * *
      Вицвілий брилик соняха
      Сниться мені:
      Втомлена бджілка
      моєї пам’яті
      Відпочиває на брилику,
      Крилоньки склавши
      обвітрені.



      * * *
      Розвидняється у вікні…
      А в душі –
      Нерозвидні мОроки
      І морОки в душі, на дні,
      Загустіли намулом.



      * * *
      Моє життя – трясовина…
      З останніх сил
      тягнуся вгору,
      Та зголодніла глибина
      Донизу тягне.



      * * *
      Реальність
      почерком ранкової мітли
      Утверджує себе на тлі уяви,
      І я почну
      свої ліричні вправи
      На тлі мітли,
      серед сміття й золи.



      * * *
      На білому снігу
      На первозданному
      Кривавляться знамена –
      Тане сніг…



      * * *
      Від пострілу до пострілу
      «Аврори»
      Спить людство…
      І коли ж воно прокинеться?
      Міцне снотворне…



      * * *
      Осліпнувши
      від кольору червоного,
      На кожнім кроці
      стукаюсь чолом
      В закам’янілу постать
      Ілліча –
      На гулі – гуля…



      * * *
      Немає світла
      в жодному вікні.
      Насправді
      я прогулюю собачку,
      Чи сон досвітанковий
      додивляюсь?
      Химерно якось…



      * * *
      Курчат завжди
      по осені рахують.
      Вже пізня осінь –
      жодного курчати…
      На ринку продають
      свої тільця.
      Таке життя…



      * * *
      У відчаї нап’юсь
      міцного чаю…
      Пішла на спротив
      непокірна фраза –
      Напрошується, мабуть,
      на трикрапку.
      І що ж – поставлю…



      * * *
      Підступний час!
      Щоб вижити у світі,
      Потрібно через щось
      переступити.
      Переступаю…



      * * *
      Відмиваюсь від бруду пліток
      І ніяк не відмиюсь
      В цій стоячій воді…
      В цім болоті…



      * * *
      Живу в засланні.
      За які ж гріхи
      Мене до міста
      із села заслали?
      Села й не видно…



      * * *
      Приснився
      казахстанський степ:
      Сиджу я біля юрти
      із казахами,
      Виплакую
      вкраїнську давню пісню.
      Казахи – плачуть…



      * * *
      Перетрясла свої засіки
      зимонька:
      Снігу нема –
      борошенця крупчастого.
      З чого ж тепер їй ліпити
      крученики –
      Жайворонки
      для квітневого неба?



      * * *
      Даремно я розгнівався
      на них,
      Своїх підлеглих,
      п’яних і дурних,
      Тепер вони тверезі
      і розумні,
      І жди від них
      яких завгодно лих.



      * * *

      Г. Половинку

      Твою брехню про мене,
      Грицю,
      Кладу охоче під сідницю,
      Щоб височіти над тобою
      Своєю суттю низовою.



      * * *

      Авторам збірки поезій
      «Молоде вино» (1994)

      Писали так давним-давно
      В надії світ подивувати,
      Тож ваше «Молоде вино»
      «Старим» доречніше назвати.



      * * *
      Під личиною друга,
      мій враже,
      Ти ховаєш
      свій вовчий оскал,
      І ніхто наперед не підкаже,
      Де й коли
      мене вб’єш наповал.



      1995 - 1998



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    437. Оглянувшись назад
      Не віриться, що я пробіг

      Таку дистанцію!

      Зів’яли проліски,

      А сніг –

      Зостанеться...

      Замовкли жайвори –

      Зорі

      Співці приморені,

      Лиш у заметах – снігурі,

      Мов заговорені...

      Та ще ворони на гілках –

      А що їм станеться?!

      Яка ж неміряна,

      Яка

      Важка дистанція...


      2011



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    438. Якщо поет...
      1

      Якщо поет уміє борщ варити
      З нічого
      Й власні випрати штани,
      Це ще не значить, що йому відкрито
      Усі шляхи у безмір таїни.
      Якщо ж поет не вміє борщ варити
      З нічого
      Й власні випрати штани,
      Це теж не значить, що йому закрито
      Усі шляхи у безмір таїни.


      2

      Якщо поет в застійні жив часи
      Й роками не виходив із запою,
      Це ще не значить,
      Що поет носив
      В своїй особі віруси застою.
      Якщо ж поет співав про ті часи
      Натхненно – від запою до запою,
      Це теж не значить,
      Що поет зросив
      Застій покійний щирою сльозою.


      3

      Якщо поет м"ясного не вжива,
      Це ще не значить - вегетаріанець.
      Бува, в поета грошей не бува
      Хоч на такий-сякий м"ясний сніданець.
      Якщо ж поет щодня м'ясне жує –
      Салямі, балики і сервелати,
      Це ще не значить, що у нього є
      Високе право нижчих поїдати.


      4

      "Поэт в России – больше чем поэт".
      Євген Євтушенко

      Якщо поет є більше, ніж поет,
      Але живе в глибинці, далеченько
      Від стольної Москви,
      То не секрет,
      Що це не славнозвісний Євтушенко.
      Якщо ж поет живе в гучній Москві,
      Від тихої Росії далеченько,
      То і тоді – є свідчення живі –
      Не Євтушенко він іще, не Женька.


      5

      Якщо поет партійний мав квиток
      І вірші наповняв партійним змістом,
      Не доказ це, що був він до кісток,
      До мозку в них – ідейним комуністом.
      Якщо ж поет, не мавши партквитка,
      Писав: "Найкращі люди – комуністи!",
      То це вже значить, що поет шукав
      Можливості щодня смачненько їсти.


      6

      Якщо поет пройшов у лавреати,
      Сподобившись найвищої хвали,
      Йому не слід зневажливо плювати
      На тих, що в лавреати не пройшли.
      Якщо ж поет не став лауреатом
      Й зазнав несправедливої хули,
      Йому ще не годиться матюхати
      Тих, що місця престижні зайняли.


      7

      Якщо поет минув і цей буфет,
      Це ще не значить, що поет – без грошей.
      Можливо, цей буфет
      Авторитет
      Здобув серед поетів нехороший.
      Якщо ж поет забіг і в цей буфет,
      І тут йому "сто грам" наллють без грошей,
      Це ще не значить, що авторитет
      Цього буфета надто вже хороший.


      8

      Якщо поет є повним імпотентом,
      Справжнісіньким, без тіні зайвини,
      Не стане він, їй-право, декадентом –
      Постійним винуватцем без вини.
      Якщо ж поет оснащений патентом
      На потенційність –
      Як не поверни:
      Не стане і тоді він декадентом,
      Щоб винуватцем бути без вини!


      9

      Якщо поет безсовісно краде,
      То на Війона зовсім він не схожий –
      Він просто нитку віршиків пряде
      В надії світ подивувати божий.
      Якщо ж поет нічого не краде,
      Війоном він не стане й напівчверті,
      І каверзуха-слава не прийде
      До нього за життя
      Чи після смерті.



      1994




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    439. Такого Шевченка
      Малюймо Шевченка й ліпімо завжди молодим
      без німбу пророка, бо німби невічні, як дим.
      Й терновий вінець не чіпляймо йому на чоло,
      бо мучнів у нас і сьогодні не менш, ніж було
      в минулі епохи. Народу потрібен юнак
      поривчасто смілий, по духу і вірі козак,
      такий відчайдух, незалежний у вчинках своїх,
      і щоби сміявся крізь сльози, і плакав крізь сміх.

      Народу потрібен не сивий недужий Тарас -
      в нас хворих доволі, а сильних так мало між нас,
      а тОму й немає і досі у нас ватажка,
      якому була би свята булава неважка.

      Такого Шевченка нам треба - гучного, мов дзвін,
      щоб кликав на віче з усіх українських сторін
      і лівих, і правих, і тих, що завжди неправі,
      щоб сталося диво - озвалася кров до крові,
      щоб серце до серця, й рука потяглась до руки,
      щоб ліві і праві згадали: "Та ми ж козаки!".

      Такого Шевченка давно Україна чека,
      в якого рум"янець палає на юних щоках,
      який своїм словом запалить і всіх об"єдна
      в єдиний народ! Бо ж у всіх Україна одна!


      2004



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    440. * * *

      Чорнобиль розбудив
      козацьку душу,
      Що три століття спала,
      І вона,
      Запхавши в люльку
      Тютюну папушу.
      Пішла коня ловити в полинах,
      А заодно й шукать
      пропиту шаблю,
      А мимохідь – і знахарку-корчму,
      Аби спожити в ній
      Бодай хоч краплю
      Вина звитяг,
      Здобутих у Криму...

      Напевно, з волі Божої,
      Чорнобиль
      Праукраїнську душу розбудив –
      Якби ж то не Чорнобиль,
      То воно би
      Й не сталося на світі стільки див!

      Окрадену – збудили:
      Де ж ті коні.
      І ті шаблі,
      І знахарка-корчма?!

      Чортма всього –
      На атомнім осонні
      Ні-чо-го від Козаччини нема.
      Сплива
      Дніпровим гирлом
      Україна
      У закордоння
      (Не питай, за чим),
      А від румея і до караїма
      Вся Русь колишня
      суржиком
      гірчить –
      Кричить,
      Бо не спроможеться ізнову
      По світу
      мову
      визбирать
      свою...

      То ж я збираю мову ту по слову
      В краю,
      Що геть оглух від кураю
      Та від ожин колючого чужинства,
      І повертаю натовпу:
      – Беріть!
      Боріть в собі
      густий бур’ян
      ординства
      І мовою своєю говоріть!
      Душа і не такий іще Чорнобиль
      Спроможна подолати...

      Та юрма
      Не реагує зовсім –
      Від голобель
      Бажання
      Відірватися
      Нема...

      Сновидою по світу ходить воля
      В суцільно-чорноземній чорноті:
      Де не поткнеться –
      Всюди на путі
      Могила В’ячеслава Чорновола.


      2001



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    441. * * *
      Я з такої глибинки,
      А точніш – глибини,
      Де ні хліба шкуринки –
      Лиш кисіль з бузини;
      Де ні цукру, ні солі,
      Ані страв, ні приправ,
      Де ночами я в полі
      Мерзлі овочі крав;
      Де ні тата, ні мами –
      Лиш бабуся одна:
      З неживими синами
      Розмовляла вона…

      Я з глибинки такої,
      Де й народу нема:
      Тих свинець упокоїв,
      Тих забрала тюрма;
      Ті вернулись – безрукі,
      Тих привезли – без ніг…
      Батогами гайдуків
      Биті всі навідліг!

      Ті гайдуки-падлюки
      Всім вершили в селі,
      Закривавивши руки
      Об чужі мозолі.
      Ще недавно служили
      Окупантам вони –
      А з колгоспників жили
      Тягнуть після війни!

      Я з глибинки тієї,
      Що для мене – свята,
      Це ж у нас фарисеї
      Розпинали Христа!
      Пам’ятаю Іуду –
      В нас на хуторі жив:
      Цей сестру мою Люду,
      Наче кат, батожив!
      Пам’ятаю Варавву –
      Головою в нас був:
      За злодійську неславу
      Орден Слави здобув!

      Я хотів би забути
      Ту глибинку свою,
      Щоб не пити отрути, –
      Не забуду, все п’ю…

      Я довіку – з глибинки,
      Із народних глибин,
      До кровинки-сивинки
      Неприкаяний син.

      1999




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    442. Трилисник
      * * *
      Осене –
      Моя золота трикрапка
      В кінці архаїчної фрази…


      * * *
      Цей вересень
      Такий похмуровидий,
      Такий небалакучий!


      * * *
      Заховаюсь
      Під осіннім листям,
      Гострі наїжачивши голки.


      * * *
      Ластівко,
      Збираючись в дорогу,
      Не забудь сльозу з мого вікна.


      * * *
      Цикади
      Заховались у траві,
      А голоси зосталися зі мною.


      * * *
      Відцвіло,
      Відбуяло літо –
      Скільки в чубі моїм сивини!


      * * *
      За містом
      Палять картоплиння –
      Мені ж запахло втраченим селом.


      * * *
      Собачка
      Женеться за котиполем,
      Прийнявши його за сусідську кицьку.


      * * *
      Побільшало
      Роси на лопухах –
      Як рясно цього вересня вродило!
      04.09.1997


      * * *
      Мінор, такий мінор…
      А я зібрався
      Порядок навести в душі і лад.


      * * *
      Надходить зливоплач
      І зайчик сонячний
      Замаскувався під листок пожовклий.


      * * *
      Гострий – аж колеться! – вітер
      Розчісує ковилову
      Гриву Провальського степу.


      * * *
      Я рання пташка…
      Ще до перших півнів
      Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».


      * * *
      Ніяк не насмілюся
      В сивої осені
      Крихітку мудрості попросити.


      * * *
      Я не побачив
      У твоїх зіницях
      Себе самого…
      07.09.1997


      * * *
      Опівночі
      Від гавкоту проснувся –
      Ледь не загавкав сам від самоти.


      * * *
      Все холодніше в серці –
      Кров осіння
      Загусла й зледачіла.


      * * *
      Цілуй мене…
      Мої вуста пошерхлі
      Зволожаться від присмаку сльози.


      * * *
      В порожньому гнізді
      На осокорі
      Пожовклий усамітнився листок.


      * * *
      В далекому селі
      У Верхосуллі
      Мене згадали: легко так гикнулось.


      * * *
      Вночі був дощ…
      На мокрій павутині
      Дрижить такий маленький павучок.
      09.09.1997


      * * *
      Цей дуб старий,
      Мов Нестор-літописець, –
      На кожному листочкові сказання…


      * * *
      – Агов! – кричу,
      А відгуку немає.
      Немає броду. Берега нема.


      * * *
      Гіркий полин.
      У сивій ковилі
      Зітхає вітер гірко і невтішно.
      вересень 1997


      * * *
      В скверику,
      Продутому вітрами,
      Вилягла знесилено трава.


      * * *
      Падають каштани…
      Аж асфальт
      Холодно потріскує, мов крига.


      * * *
      Водограй…
      Прозоре павутиння
      Заплелося в струмені фонтана.


      * * *
      О, синіє обрій,
      О, сивіє
      Далина безкрая. Осеніє…
      10.09.1997


      * * *
      Шукаю в долині
      Загублену в часі криницю –
      Знаходжу схололе пташине гніздо.


      * * *
      В очеретах полощуться качки –
      Відмивши крила,
      Полетять у вирій.


      * * *
      Вітрила хмар
      Набрякли від роси
      Небесної – обвисли нерухомо.


      * * *
      Куди пливти?
      Панує мертвий штиль –
      Перепочинок перед ураганом.
      осінь 1997


      * * *
      Така гнітюча тиша…
      Та хоча б
      Цвіркун озвався на моє безсоння!


      * * *
      Застрайкували
      Всі мої годинники…
      Година котра і яка епоха?


      * * *
      Зварю зелений борщ,
      Покличу в гості дощика –
      Удвох і пообідаємо смачно…
      11.09.1997


      * * *
      При чарці – говори.
      При чаші – слухай.
      А при сулії краще помовчи!


      * * *
      Не тіш себе любов’ю спідтишка –
      То ж крадене! Невдовзі доведеться
      Відмолювати гріх перед Всевишнім.


      * * *
      Вернись до себе здалеку, з вершин,
      Підкорених тобою необачно
      На день чи два. Поразка неминуча!


      * * *
      У вирубанім лісі
      Між пеньками
      Блукає привид зниклого «Ау!»


      * * *
      На плесі щука сплеснула –
      Вже скоро
      Закрижаніє річка нешвидка.


      * * *
      Дочасно вичахло тепло.
      Рухлива білка – вивірка прудка
      Поживу носить у своє дупельце.


      * * *
      Полегшено зітхнули явори
      Після грози. Стихія вгомонилась.
      При місяці читаю Такубоку.


      * * *
      В чорнозем української поезії
      Посію екзотичне зерно – «хокку»,
      Привезене з японських островів.


      * * *
      Рядок – мов грядка:
      Те, що ти посіяв,
      Повинно прорости і зацвісти…


      * * *
      Стежки перетворились в рівчаки,
      Наповнені водою дощовою, –
      Біжать з гори наввипередки.


      * * *
      Калини жар
      Обігріва повітря
      І сушить листя, трави і мохи.


      * * *
      Кажу собі:
      Ця осінь – не остання
      В календарі. Надійся і люби!


      * * *
      Пора спочити.
      День такий короткий,
      А ніч як вічність, Господи, прости…


      * * *
      Перетрудилась муза –
      Навіть голос
      Охрипнув: ні словечка не сказати.
      17.09.1997


      * * *
      Куди веде
      Оця сумна дорога,
      Що поросла колючим споришем?


      * * *
      На хатню стріху
      Впала срібна крапля
      Й по золотій соломинці скотилась.


      * * *
      Іду до тебе,
      Мій наступний роче,
      З дитинства йду, по долі навпрошки.


      * * *
      Літак-пенсіонер
      В міському сквері
      Про небо дітлахам розповідає.


      * * *
      Розминулися в часі
      Жовтогарячі жерделі
      З фіолетовим дивом слив.


      * * *
      Це б до лісу, до лісу……
      Стежки до квітучих черемух
      Заховав листопад.


      * * *
      Річка витекла в небо
      І сонце, мов човен, пливе
      По блакитному плесу.

      1997



      Коментарі (33)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    443. * * *
      На станції Анар прожив я кращі дні
      без грошей в гамані, без перспективи
      їх заробити. Дівам чорнобривим
      в їдальні так подобалось мені
      хліб нарізати... Повні тарілки
      пахтіли пшеницями, цілиною
      врожайною. За мідні копійки
      я наїдавсь від пуза, і зі мною
      казашка Люба їла залюбки:
      з’їдала з добрим чаєм півхлібини,
      хоч мріяла про кислі апельсини
      й хрумкі напівсолоні огірки.
      Вона була вагітною. Вона
      мене розкішним бюстом спокушала
      і сироту бездомного втішала,
      п’янила без горілки і вина.
      Обкурена, хропіла на плечі
      співмешканця свого – не мала й гадки,
      що він втече від неї без оглядки
      в Караганду... Так чинять втікачі
      в усі часи. В товарному вагоні
      на протягах зустрічних до зорі
      я мчав на південь. Здичавілі коні
      просили в мене чорні сухарі,
      за копійчину куплені в Анарі
      в їдальні пристанційній...
      Я в Топар
      вже впорожні діставсь.
      Землячці Варі
      привіз сухар – степів безцінний дар...

      2010



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    444. * * *
      Цей диво-потяг "Рахів – Львів",
      І ми – чудні в нім пасажири...
      Чого нам їхати кудись
      Із розпрекрасної Яремчі?!

      У когось – вітер в голові...
      Когось несуть чуттєві вири...
      Я ж у безмежжі загубивсь:
      Мене нема – зостались речі.

      Неповне речення – нема
      Розвою думки і сюжету...
      А за вікном – карпатська ніч
      Глибока; й місяця сокира…

      Кондуктор-час в купе дріма,
      Не загасивши сигарету,
      Й ніхто не зна, у чім тут річ:
      Є речі, і – без пасажира?..

      2007



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    445. Останній маршрут
      Як завше, крайній, в торохкім трамваї
      Гойдаюся в петлі біля дверей:
      Жду виходу з безвиході...
      Триває
      Життя – платні кондуктор не бере.

      При виході то сварка, то заминка,
      Ось-ось кулачні виникнуть бої...
      Для когось чергова оця зупинка
      Закінчиться обривом колії –
      Можливо, що й для мене...
      Чи боюся
      Тяжіння
      Магнетичного
      Землі?

      Не знаю ще і сам,
      Однак не б’юся
      За право ще повисіти в петлі
      Пільговиком на платному маршруті...

      Стихія страху з гуркотом трясе
      Старий трамвай.
      Куди ж мене по суті
      Інерція стремління занесе?


      2009




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    446. Ми єсть народ (продовження)*
      КРИМСЬКІ ТАТАРИ
      (Не орда – народ)

      Татарин кримський – це наш брат
      По спільній долі і недолі.
      Один імперський «самокат»
      Нас на одному дикополі
      Давив жорстоко. І доволі! –
      Один знущавсь над нами кат.
      Татарин кримський – друг і брат!

      Кому печаль свою повім?
      Не бігти ж зопалу в Європу,
      Коли близенько брат Селім –
      За смужечкою Перекопу
      (Не треба й кінського галопу,
      Щоб долетіть в Селімів дім)...

      Печаль Селіму я повім.


      КАРАЇМИ
      (Народ-ендемік (вимираючий))

      Діти кримських степів –
      Караїми,
      Що птахами відлинули вдалеч,
      В галичанський,
      Князівський ще Галич,
      Прижились там і стали своїми...

      Вже й не віть – гільченя України
      Поміж тих, що тонкі й найламкіші...
      Хай підтримують вас, караїми,
      У печалі й журбі мої вірші!


      КРИМЧАКИ
      (Так само, як і караїми)

      І кримчаків зосталось мало
      У їхнім рідному Криму...
      А скільки ж їх, було, пропало,
      Упало під імперське рало,
      Розтало в чадному диму?!

      Хай буде тяжко небувало
      Мені самому – всіх прийму,
      Потисну руку й обніму,
      Надам нічліг і покривало
      Малому братові свому.



      Далі буде...




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    447. * * *
      мій автобус нічний
      через Дубно Корець і Житомир
      я заснути не міг
      і прощальне вино не пилось
      з ким зосталася ти?
      накуплю телефонних жетонів
      подзвоню тобі з Києва
      може й придумаєм щось
      для обох сокровенне
      у слові ж твоєму бриніла
      покаянна сльоза
      чи здалось чи насправді було?
      як біліли сніги
      як боліла душа і воліла
      повернутись до тебе до сина
      в колишнє тепло!
      ким я був при тобі
      і при кому була ти зі мною?
      не ревную давно
      лиш за синову долю боюсь
      розриваюся навпіл
      між сином твоїм і дочкою
      від другої дружини –
      за них і за тебе молюсь
      не належу собі
      вже відколи собі не належу
      і мережу рядки
      невідісланих віршів-листів
      стежу здалеку лиш
      і втручанням своїм не бентежу
      твою вежу примарну
      й захмарних до неї мостів
      ти цариця-раба
      слава Богу що все ж не повія
      ти кохання крадеш
      чи купуєш
      чи просто береш
      мій автобус нічний
      снігова кругосвітня завія
      з кришталю моя чара –
      трагічна! –
      і срібная креш
      накуплю я жетонів
      і всі автомати столичні
      обійду наберу шестизначне
      магічне число
      запиши монолог
      запитальні всі знаки
      й окличні
      ти ретельно простав
      бо ж за ними все те що було
      що могло би відбутись
      відбитись на серці рубцями
      мій автобус застряв
      поза часом і простором і
      так непросто мені
      пов’язати початки з кінцями
      і в одній площині
      поєднати криві і прямі!


      1996



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    448. Провідини сестри
      Галині Іванівні
      Фесенко (Великород) –
      моїй двоюрідній сестрі


      А в Галі затишне подвір’я
      І стіл гостинний у дворі,
      І за двором – полів безмір’я,
      І над будинком всі сузір’я
      Докупи сходяться вгорі.
      А в Галі – син і доньок двійко,
      А чоловік, на жаль, помер –
      Лежить під кленами; повійка
      По ньому стелиться – жалійка
      Померлих здавна й дотепер.
      А в Галі все не так вже й просто:
      Вона ровесниця мені,
      Десяток розміняла шостий,
      І мамі вже під дев’яносто –
      Лежить, мовчить, як у труні.
      А в Галі вдача своєрідна –
      Душа до хутора лежить:
      Жнивна пора така погідна,
      Всеурожайна і всеплідна,
      Й сім’я не бідна – можна жить.
      А син у Галі – красень Коля,
      Міцний і кряжистий, мов клен
      (Його ж дружина – що тополя),
      Приріс душею він до поля –
      Живе в Миколі батьків ген!
      А в Галі – добрі й щедрі руки,
      І щире слово на вустах –
      Із двору вибігла на звуки
      І обняла після розлуки
      Крилато, начеб небо птах.
      А в Галі затишно і втішно
      В родинній злагоді, в сім’ї,
      Де все розмірено-неспішно,
      Де навіть згадувати смішно
      Про всі "досягнення" мої.
      А в Галі – тінь під бересклетом,
      А на березі – сонця гра...
      І хай залишиться секретом,
      Ким більше – братом чи поетом –
      Пишається моя сестра.

      2005
      хутір Рудка
      в околицях Марківки



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    449. * * *
      Глупої ночі мені
      Добре ведеться.
      Місяць ясний у вікні
      Щиро сміється.
      Глупої ночі думки
      Мудрі приходять.
      Свято Різдва.
      І зірки
      Так хороводять!
      Тісно рядок до рядка
      Тулиться,
      Слово – до слова.
      Ніч бо хороша така:
      Сповідь Христова!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    450. ПО СОНЯЧНОМУ КОЛОВІ (пародія)
      І день за днем – по сонячному колові
      Читаю я поезійки Миколові,
      На гарному паперові друковані,
      В кайдани римів зовсім не заковані.
      Хотів, було, за звичкою, по колу я
      Читати, і... не впорався з Миколою.
      Ще спробував, у відчаї – по колоньку,
      Одначе не зустрів я там Миколоньку...
      Наповнюючись мислями і діями,
      Самим собою вже не володію я:
      Ведуть мене по сонячному колові
      Мажорові поезії Миколові!



      1978



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    451. * * *
      До лісу хочеться, в терни –
      Відчути синіх ягід терпкість
      І освіжитись… Так натерпівсь
      В базарнім шумі! Таїни
      Запраглось тихої; стежок
      Незвіданих; відчуть спокусу
      Качатися по листотрусу,
      На їжачків навівши шок.

      До лісу хочеться, аж-аж-
      Аж розсвербілось те хотіння
      Почути барвошелестіння,
      Думок поповнити багаж
      І задумів, немов грибів,
      Набрати в хащі повен кошик,
      Аби за тим ліричний зошит
      Від образів заголубів.

      2003




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    452. Дай, Боже!
      Просто – посидіти, поговорити,
      Вперше від зморшок розгладивши лоб,
      Щоб врівноважились пульси і ритми,
      Думка і сльози відстоялись щоб.

      Просто – помовчати разом про різне,
      Пальці сплести, розв’язавши вузли
      Нез’ясувань... Головне ж і наскрізне
      Обговорити, накривши столи.

      Просто – пора рівноваг і узгоджень,
      Тихих примирень, поступливих дій;
      Просто дай розуму кожному, Боже,
      Й мислями кожного заволодій!


      2005



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    453. Різдвяне
      Зварю кутю – хвала життю! –
      Дружина вернеться з базару,
      Я піднесу їй ту кутю
      У парі з глечиком узвару.

      "Христос рождається", – скажу.
      Дружина згодиться зі мною
      (Обоє перейшли межу,
      Так рясно вкриті сивиною)…

      З роботи прилетить дочка:
      Сімейна традиційна трійця –
      Нам на Свят-вечір при свічках
      Так гарно святістю погріться!



      2001



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    454. * * *
      До всього маю
      Ще дванадцять справ:
      Готую на Різдво
      Дванадцять страв.
      І кожна страва
      Має смисл і знак,
      Свій особливий
      Небуденний смак...

      Дванадцяти апостолам кажу:
      "Я прадідівський звичай бережу!
      Хоч злигодні такі ж,
      Як до Різдва,
      Та я спроможусь витворить дива:
      З картоплі,
      Із вишень і сушок-груш
      Зварю вечерю на дванадцять душ,
      Покращу хоч на мить
      Дванадцять доль
      Людей і звірів, птахів і тополь.
      На покуть, під ікони –
      Гімн життю! –
      Поставлю золоту святу кутю,
      Перехрещусь,
      Покличу весь наш рід
      На свят-вечерю:
      Діда – наперід,
      Під образи,
      Бабусю – ліворуч,
      І маму – справа…
      Кругле, мов обруч,
      Родинне коло
      Мій онук замкне,
      А в колі – всі,
      Хто радує мене:
      Дружина, донька
      (Навіть блудний син
      Прилине,
      Ніби янгол,
      З верховин);
      Сестра моя сивесенька
      З дітьми
      Й онуками
      (Не сироти вже ми!);
      Мій батько
      (То дарма, що комуніст!)
      Різдво сьогодні визнає
      І піст
      Й не буде святотатствувать
      Перстом
      Межи двох пальців
      Та й перед Христом...

      Багацько слів
      Я мовчки прокажу
      Апостолам –
      Вони простять олжу,
      Бо ж голодом заморений
      Мій дід,
      А вслід йому
      Пішов увесь мій рід
      У потойбічний,
      Кращий зі світів...

      Я дуже рід зібрати свій хотів!
      Я дуже... дуже гірко
      При куті
      Заплакав...
      Може,
      Вперше у житті...



      1999





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    455. Я вас любив...
      1. Бабусі Уляні

      Могила здогнала мене
      На краєчку життя,
      На цвинтарі,
      Де
      Все просякло квітучою тлінню,
      В похилому віці я плакав –
      Наївне дитя! –
      Я плакав, я думав,
      Що сльози полегшать сумління.
      Наївне дитя! –
      Відмолити не можна гріха,
      Обнявши хреста
      На забутій тобою могилі…
      Яка ж я людина,
      Яка ж істота лиха,
      Які ж мої сльози –
      Запізнені сльози –
      Безсилі!


      2. Мамі Насті

      Оці барвінки й чебреці
      На цвинтарі!
      Збирає
      Пилок у мене на щоці
      Бджола – аж пробирає
      Нервовий дріж…
      Встроми, бджоло,
      Своє пекуче жало,
      Щоб душу наскрізь пропекло
      Невиплаканим жалем!
      Нехай сльоза перебіжить
      З минулого в сьогодні…
      Моя матуся тут лежить
      В піввіковій безодні –
      Безодня глибшає щодня,
      Глуха і нещадима…
      … В барвінках коники бринять.
      Метелик жовто блима
      На чебрецях,
      Немов свіча
      На протягах епохи…
      Торкнувся хтось мого плеча:
      "Поплач – полегша трохи".


      3. Батькові Данилу

      Батьку, я зберіг пагілля роду –
      Сина породив, діждав онука,
      Тож не обірвалася сполука
      Роду хліборобського й народу.
      Хоч не маю саду ні городу,
      І нужда частенько в двері стука,
      Не робив нічого я з-під дрюка,
      Не служив нікому я в догоду.
      Споживаю часто хліб і воду,
      Та не скаженію, мов тварюка,
      Не боюсь ні ворона, ні крука,
      Що кричать зловісно на негоду.


      4. Сестрі Людмилі

      В лободі лебедіє мій спомин,
      І я
      Наяву в лободі опинився
      І мушу
      Тим борщем з лободи,
      Що сестриця моя
      Пригостила мене,
      Відмолоджувать душу.
      Як смакує мені ідилійний той борщ!
      В елегійному настрої тішусь на дачі
      У сестриці,
      І крапає сонячний дощ –
      Мої сльози щасливі і вдячні...
      Дитячі.


      5. Дружині Ліні

      Мов перед образом,
      Стою
      Перед безгрішною тобою.
      За кожну зморщечку твою
      Прошу прощення
      Й головою,
      Давно вже сивою,
      Клонюсь
      До тебе, сивої, мов осінь...
      Собі – боюсь – не зізнаюсь
      В тім,
      Що любов моя і досі
      Тобі не віддана сповна, –
      Колись кололася ожинно,
      А нині – сива і сумна...
      Прости, коханко і дружино.


      6. Моїм дітям Лесі та Ігорю

      Мені вже так мало треба:
      Нікому не заважаючи,
      Лежать горілиць, просто неба,
      Під животрепетним жайвором.
      Мовчки долюблювать спогади
      Про незворотні пристрасті
      Та поминати непохапцем
      Тих, що лежать під любистками.
      Сказано все, що визріло,
      Все прийнялось, що сталося,
      Й досвід осінній визорив
      Небо моєї старості.
      Плескоти линуть плесами...
      Крилять думки до вирію...
      Весело з донею Лесею...
      Сумно далеко від Ігоря...


      7. Онукові Богдану

      Ще дихаю – і слава Богу,
      Перо не випадає з рук…
      Борюсь, як можу…
      Мій онук
      Здобуде, може, перемогу.


      2009-2011



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    456. * * *
      Поберемося вже посмертно,
      раз не випало за життя,
      бо ж була ти занадто вперта,
      бо ж надміру і я затявсь.

      В різні сторони мчали коні
      наших доль, наперегінці
      з ураганом...

      На сиві скроні,
      на пошерхлі вже пагінці
      ляже траурна тінь розлуки
      цьогосвітньої,
      а затим,
      в потойбіччі
      пов’яжуть руки
      рушником-перевеслом святим...

      І попереду – безкінечність...







      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    457. * * *
      Я тебе витворював з уяви,
      Я тебе з фантазії ліпив -
      У своїй уяві не лукавив,
      У своїй фантазії любив.

      Я хотів комету наздогнати,
      Я хотів промінчик перейнять,
      Приручити мить
      І загнуздати,
      Мов коня,
      Минущу благодать...

      Сонечку з небесного гніздечка,
      Янголині пісне і крило,
      Не для тебе сріберна вуздечка,
      Не для тебе бісерне сідло!


      1995



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    458. * * *
      Поетів різних величин
      Час відзначає не чинами,
      Не вирізняє поміж нами
      Екстравагантністю личин.

      Пастушив царствений Гомер.
      Війон був славен окаянством.
      А Байрон знехтував дворянством
      І карбонарієм помер.
      Та повелося з давніх пір
      Давати ціни всім базарні:
      – Ті, що не класики, – бездарні...
      – Ні, Євтушенко – не Шекспір...
      – Не ті поети, що колись...

      Ну що за висновки блюзнірські?!
      Невже ж перевелись Бєлінські
      І Авербахи завелись?!







      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    459. Працюю, як віл...
      I
      Їй-богу, я вірші пишу не для слави,
      Тим паче, клянусь, не заради гроша –
      В годину тяжку
      Для розради-забави
      Вигадує вірші душа…

      Без цього пропав би на світі, я знаю,
      Чи спився б, чи руки на себе наклав,
      Доведений відчаєм-болем до краю,
      Всіляких позбавлений прав.

      Пишу… І мене не бентежать "акценти"
      Закоханих в себе амбітних колег…
      Я сам – у собі,
      А всі вірші мої – дисиденти,
      Породження інших бентег!


      II
      Скромний віршописець сьогодення,
      На високий ранг не претендую,
      Разом із народом голодую,
      В річці буднів черпаю натхнення.

      Кажуть, я занадто плодовитий...
      Ні, я – не лінивий. Ні до чого:
      Борщ варю, перу... А після всього
      Ще й пишу, пишу, коли – сердитий.

      А коли веселий – то читаю,
      Людям і собакам посміхаюсь,
      Жартома з жінками женихаюсь,
      Наче б і не в’яну – розцвітаю.

      В інших слави я не відбираю:
      Я – не геній, хата моя – скраю.


      III
      Зарікався віршувати. Відрікався
      Від уже написаних речей...

      Та в безсонні згаяних ночей
      За писанням віршів знудьгувався,
      А крім того, місяць заповзявся
      Зазирати в глиб моїх очей...

      Знов римую. Не німую. Не німію.
      Знов сміюся, знову плачу і кричу,
      Чому світ мене сприйма, коли мовчу,
      Я ж його, коли мовчить, сприймать не вмію,
      Таємниць його святих не розумію
      І відчаююсь до крику і плачу.


      IV
      Годі вже нидіти – дні пречудові,
      Та й перспектива манлива така!
      Грішно замовкнути на півслові,
      Не дописати рядка.
      Інше все – дріб’язок. Від сигарети
      В сутінках танучий сивий димок...
      Мусять за будь-яку ціну поети
      Свій дописати рядок!


      V
      Три зірочки, три цятки, три сніжинки
      Над віршем, що народжується в муках...
      Які ж покоси будуть та обжинки
      На нивах, потом зрошених, і луках?
      Три мітки, три краплиночки, три крапки
      На фініші, перед новим заїздом...
      Занадто не страждай. Якщо потрафить,
      То стане життєздатним організмом
      Твій вірш, бо не для втіхи був рожденний
      В час неспроможний надто, злобуденний.


      VI
      До книги рекордів Гіннесса
      Не впишуть моє ім’я.
      Бо навіть в Полтавах і Вінницях
      Достоту не знають, що я
      Спромігся книжок написати
      Вже понад вісімдесят –
      Це важче, ніж випасати
      Вісімдесят поросят!

      Ніякого ж я гонорару
      (Про премії не говорю)
      Не маю: кістки для навару
      Купую і зупу варю.

      Картоплю, цибулю і крупи
      Село презентує... Овва,
      Як після злиденної зупи
      Натхнення моє прибува!

      Зварив би і риб’ячу юшку,
      Що зветься в Росії "уха",
      Та Ющенко, мабуть, в усушку
      Мої перспективи упхав...

      Працюю, як віл, на терені
      Духовнім – довкола туман,
      І чуються в нім теревені
      Про те, що Іван – графоман.


      VII
      Відтоді, як сміюсь
      Я над самим собою,
      Нічого не боюсь –
      Клянуся головою!
      Я сам собі – в ціні –
      Кажу про це відкрито.
      Що критика мені
      Опісля самокритик?!

      Я сам собі і пан,
      І служка одночасно:
      Упав і не пропав,
      Тож буде все прекрасно!

      Якщо ж колись комусь
      Мій образ – не до шмиги,
      Я тільки посміюсь,
      Мов сонце в час відлиги!


      VIII
      Розпалюю кострище вранці рано.
      Рукописи горять! І непогано.
      Слова кричать з вогню:
      "Та ти ж духовність
      Бездумно нищиш!".
      Ні, свою я повість
      Оцінюю критично,
      І практично
      Папір використовую –
      Незвично,
      Зате оригінально...
      Хто вже вміє
      Косити бур’яни, що здуру сіє
      Бездумний розум?!
      Вогнище палає
      Яскраво і промовисто,
      Мов знає,
      Що добру справу робить:
      Марну славу
      Пуска за вітром в непровидь пістряву.


      IX
      Сідай до столу з чистими руками,
      Аби не насмітити між рядками.
      І не спіши – людей не насміши –
      Правдиві й чесні вірші напиши!

      Дасть Бог, настане час, і чесний люд
      Потягнеться до тебе звідусюд,
      Де не вродила правда. Й під кінець
      Свого життя відчуєш: ти – творець!


      X
      Народжуюсь удосвіта щоранку
      І проживаю день, мов цілий вік,
      Спиваючи спочатку й до останку
      Жаги життя гірко-солодкий сік.

      Все глибше загрузає в землю корінь,
      Вже з кроною зрівнявсь у довжину –
      Відтворюються пагони повторень
      У межиріччі дійсності і сну.

      Можливо, ще на мить якусь прикинусь
      Задивленим у завтра... "На добра…", –
      Скажу рідні; засну… і не прокинусь,
      Не потягнусь рукою до пера…



      2003 - 2010




















      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    460. Життя моє трива!
      Під знаком Козерога
      Життя моє трива
      В наближенні до Бога,
      В передчутті Різдва...

      Ще в тім тисячолітті,
      В тім віці, що минув,
      Я жайвором в зеніті
      Будив зі сну весну...

      Старався якомога,
      Щоб швидше по війні
      Всміхнулась перемога
      І людству, і мені...

      Хай особливих звершень
      Я не здійснив, але
      В столітті двадцять першім
      Свій скромний ювілей
      Відзначу біля Бога
      І в переддень Різдва
      Під знаком Козерога...

      Життя моє трива!




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    461. Думки опівночі

      * * *
      Графська манія – вірші писати –
      Вельми тонке і шляхетне заняття.


      * * *
      Ні про що мені в полі не кажіть.
      Чую – не глухий: колоски шумлять,
      Що ростуть вони на крові чужій,
      Щоб вцілілих нас хлібом годувать.
      Бачу – не сліпий: німці тут лежать,
      Знаю – не дурний: воріженьки злі.
      Але буду я вирощене жать
      На чужій крові – на своїй землі.


      * * *
      Посміймось, українці, над собою,
      Щоб тошно стало нашим ворогам!


      * * *
      Так і бачу я ту березневу розбурхану повінь:
      Через отвір у хатній стіні
      Моє ліжко, мов човен біблейський, вигулькує
      На розхитане плесо,
      І пливе по Сулі, по Дніпру і по Чорному морю.
      Мимо марківських снів, мимо тиші полтавської,
      мимо
      Сновидінь України про давні пороги
      дніпровські...


      * * *
      ...І не кожному бути Шевченком.
      Треба ж бути комусь і його антиподом –
      Верлібристом широкого профілю.


      * * *
      Не хочу сьогодні голитись, бо холодно,
      Бо настрій поганий, бо нічим поснідати,
      Бо чоботи рвуться і грошей немає
      Й ніхто мене, сивого, більше не любить...


      * * *
      Єдиний мій співбесідник – поезія...


      * * *
      Два знаки: запитальний і окличний.
      Між ними відстань –
      Все моє життя.


      * * *
      От якби була у мене клуня
      Та якби були у клуні двері,
      Я зробив би з дощок домовину –
      Про своє майбутнє не журився б!


      * * *
      Доволі я обдурював себе,
      Що небо пролісково голубе,
      Лінуючись угору подивитись.


      * * *
      Рекламують котячі харчі –
      Щонайвищий ґатунок!
      І бурчить невдоволено так уночі
      Мій смертельно ображений шлунок.


      * * *
      Все протекло межи пальців:
      Пісок, і вода, і життя...


      * * *
      Я вибрався з черги без хліба –
      Дарма! Ми ж не хлібом єдиним...


      * * *
      Ганьба! На лисину Вождя
      Накакав Голуб Миру...


      * * *
      А Київ – стоїть!!!
      А Дніпро повноводний – тече!!!
      І князь Володимир
      Хрестом осіняє Вкраїну!


      * * *
      І ті, і ті, і ті – талановиті!
      У кожному вогонь святий горить,
      І всі шляхи-доріженьки відкриті
      Для самородків:
      Твориш – ну й твори...
      Нема нікому ні до кого діла,
      Ніде ніхто нізащо не спита,
      Чого б душа митця іще хотіла
      Крім ланцюгів, каміння і хреста.


      * * *
      Шкода, що не дожив Хрущов, –
      Ми всіх у світі перегнали!


      * * *
      Це б місцями суддям помінятись
      Із тими, кого вони судили:
      Потебеньку з Горинем, скажімо,
      Шишкіну, приміром, з Чорноволом...
      Парадокс у світі парадоксів!
      Але ж зовсім не парадоксально:
      Майже попліч,
      У Верховній Раді,
      Засідають судді і злочинці...
      Справжні судді і злочинці справжні!


      * * *
      Всю ніч видувало з квартири тепло,
      В шибки торохтіло
      І грюкало в двері, і нічим було
      Зігріти і душу, і тіло.
      І вили собаки десь там, за вікном –
      Такі ж бо самотні!
      Й ніякого відгуку серцю...
      Все'дно
      Що в мертвій безодні!


      * * *
      Якби прошмигнути в застійні часи –
      Я там би наївся, я там би напився,
      Набив би мордяки вождям і вожденкам
      І втік би ізнову в сьогоднішній день!


      * * *
      Це б згодилась махновська тачанка!


      * * *
      З чого ж почати свій день?
      Такі голубі перспективи
      Намітила телереклама!


      * * *
      Пишайся, Росіє! Твої «демократи»
      Традицій старих не порушать –
      Не тільки «молодшого брата»,
      А й матінку рідну задушать.


      * * *
      Аж на чотири кілограми сала
      Спромігся я за місяць заробити...
      Без сала Україна помирала,
      А з салом Україна буде жити!


      * * *
      Як відокремити болісне, змучене «я»
      Від монолітного і безстороннього «ми»,
      Жити як далі?
      Мусить у кожного й камера бути своя
      В братській могилі суспільства-тюрми –
      Це в ідеалі.


      * * *
      Мій читач потенційний – це той,
      Чиї думи я втілив у слові
      У часи глухоти й безгоміння.


      * * *
      Загадкова Росія – колиска
      Леніна і... Жиріновського!


      * * *
      Всього набачивсь на базарі –
      Колись онукам розкажу!


      * * *
      Хоч головою бийсь об стіну –
      Не співчувань тобі, ні втіх,
      Ані надій на переміну
      (Хоч головою бийсь об стіну!) –
      Лиш недругів зловтішний сміх.
      На негараздах України
      Гендлюють з розмахом вони,
      Зневір'ям душу отруїли
      (На негараздах України!)
      До глибини, до глибини.
      Та все одно кажу постійно:
      Змиритися – найтяжчий гріх!
      І знов стою за самостійну
      (За одностайну та постійну!)
      За незалежну від усіх.


      * * *
      Не чую, хто іде,
      Не бачу, хто такий,
      Можливо, новий привид комунізму...


      * * *
      Не широка вже країна рідна –
      Видно всім, хто вільно диха в ній.


      * * *
      Амплітуда моїх почуттів:
      Полюбив – розлюбив – зненавидів.


      * * *
      Мене собаки люблять –
      Я для них,
      Напевне, значу більше, ніж людина...


      1994



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    462. * * *
      Це все твої, Україно, сини –
      Можеш пишатися ними чи ні –
      Тільки ж за тебе вмирали вони,
      Богу віддавши або й Сатані
      Душу свою – за твою благодать,
      Мачухо-мати своя-нечужа,
      Щоб на заклання тебе не віддать
      Хижій жадобі чужого ножа.
      Твій – степовий самородок Махно,
      Симон Петлюра – поріддя твоє...
      Випий за них перегіркле вино
      (Дяка Всевишньому, в тебе воно
      Досі ще є!)
      Не забувай, що Бандера Степан –
      З лона твого
      І тобі присягав,
      Що ні червоний москаль-басурман,
      Ані варшавський задрипаний пан
      Вже не піднімуть свого батога
      На українство!
      Тепер не кляни
      За самозгубно-кривавий кінець –
      То все твої, Україно, сини
      Кожним ударом пробитих сердець!
      То все твої, Україно, хрести
      По закордонах, по всій чужині –
      Ти їх сьогодні навіки прости,
      Кращих своїх
      Безталанних
      Синів!

      1995




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    463. На світло моєї лампи
      * * *
      «Іще живий?» –
      Дивуюся щоранку.
      І горобці за вікнами: «Жив, жив!..».


      * * *
      «Склянка чаю,
      Міцна сигарета –
      Заряджаюсь на цілий день.


      * * *
      Першодень зими.
      А на траві –
      Жодного метелика!
      01.12.1997


      * * *
      Сонце грається в піжмурки:
      Заховалося так,
      Що даремно й шукати.


      * * *
      Сутеніє – суть темніє…
      Все при місяці – химерне,
      Фантастично імовірне.


      * * *
      …І навіть смерть
      Перенесу на завтра –
      Куди їй поспішати?


      * * *
      З похмілля малюють ікони…
      Продати – напитись – послати
      Чимдалі терплячого Бога!


      * * *
      Я – не я,
      І не маю хати,
      Тож виходить: мене – нема.


      * * *
      Сумна картина:
      Метр повчає учнів,
      Хоч сам давно учитись розучився.


      * * *

      Налетіло гайвороння,
      Нашуміло – і пропало…
      А рілля собі чорніє!


      * * *
      «Я сів не в той літак»
      (Микола Вінграновський)…
      Але ж і я – не в тому літаку!


      * * *
      Потрапивши в цейтнот,
      Я розгубився…
      Отут мене й дістали довгорукі!


      * * *
      І я діждався сонця. Увійшло
      Воно в мої обридлі будні
      Услід за Словом.


      * * *
      Урівноважилось:
      Праворуч – друзі,
      А зліва – споконвічні вороги.


      * * *
      Стороннім я не був:
      Любив – безмежно,
      Ненавидів – безмірно.


      * * *
      Олені Дуровій

      Ми – розминулись…
      Ти летиш у вирій,
      А я вертаю з вирію.


      * * *
      Поріділи ряди моїх друзів.
      Стрімко виросла дружби ціна.
      Я плачу – не шкодую нічого.


      * * *
      В телевізійному ящику
      Більше знаходжу справжності,
      Ніж у реальному світі.


      * * *
      В кожній жінці – Мадонна,
      Хоч більшість із них
      Потребує ще реставрації…


      * * *
      Яка там творчість!
      Зацькували…
      В росі кривавиться мій слід.


      * * *
      Г. Половинку

      Який Гомер в тобі помер!
      Який Вергілій утопився
      В твоїй чорнильниці!


      * * *
      Т.Д.

      Шкода – легендарна Сафо
      Не зустрілась
      на острові Лесбос
      Зі славетною донькою!


      * * *
      Жінки, що мене любили,
      Ніколи вже не повернуться
      Із вирію. Жду даремно…


      * * *
      В суцільній темряві
      Ледь блимає каганчик
      Поезії – негаснучого світла.


      * * *
      На по-руки візьміть, ради Бога,
      Перелітні птахи,
      На по-крила!


      * * *
      Кругом одні лишень лауреати…
      Тож висуну і я себе самого
      На здобуття… нормального життя.


      * * *
      Хвороби хоч дають перепочинок,
      А недруги й дихнути не дають,
      Моїм словам на горло наступивши.


      * * *
      Свобода – це самотність:
      Нелегкі
      Її кайдани бронзові!
      07.03.1998


      * * *
      Ти вже не панна, люба Інно, –
      Ти ніжна мати-одиначка
      В жорстокім світі боротьби.


      * * *
      Не втонувши в Сулі і Дінці,
      Утопився у власній чорнильниці –
      Там і плаваю з мухами разом.


      * * *
      Є заголовок. Є підтекст.
      Немає лишень тексту…
      Багатообіцяючий поет!


      * * *
      Ця глупа ніч…
      Які думки пророчі,
      Які слова добірні у рядку!


      * * *
      Люблю безсонні ночі –
      Сам-один
      Веду із Всесвітом розмову.


      * * *
      Як високо – не долетить кажан!
      Як низько – ледь міріють зорі!
      Живу між небом і землею…
      30.11.1997


      * * *
      За вікном іще лютий,
      А в моїм кабінеті –
      Кримські підсніжники…


      * * *
      Ранковий чай.
      Смакує сигарета.
      Такі хороші задуми!


      * * *
      В компанії Антонича і Ольжича
      Суворий монолог Маланюка
      Уважно слухаю.
      23.02.1998


      * * *
      Така задовга пауза –
      Я встиг у ній
      Цілісіньке життя прожити.


      * * *
      Б’юся над кожним словом.
      Колеги смакують каву.
      Творче життя вирує.


      * * *
      З чужих іменин додому
      Прийшов. Зняв з обличчя маску –
      Немов народився вдруге.


      * * *
      Такий агресивний березень!
      Здалеку вже втручається
      У внутрішні справи лютого…


      * * *
      На світло моєї лампи
      Метеликами злітаються
      Поети неопалимі.


      * * *
      Не голуба вже кров –
      Ріки, отруєні нами,
      В наших венах течуть.
      21.02.1998


      * * *
      Пишу – спішу переписати
      Невдалий твір:
      Життя своє минуле.


      * * *
      Уже не множу –
      Віднімаю,
      Підбити підсумок боюсь.


      * * *
      Похоронивши друзів,
      Я хороню собачок…
      Хтось же й мене поховає.


      * * *
      Знов не заснулось.
      До ранку зі мною були
      Друзі покійні.


      * * *
      Серце болить…
      На безпечно зелені дерева
      Впала зненацька сива печаль.


      * * *
      Мій друг помер.
      І по світу під маскою друга
      Ходить мій недруг…


      * * *
      Слово моє
      Покотилось по битій дорозі.
      Небо на обрії хмарою заволоклось.


      * * *
      Поети мої, початківці,
      Невдалі мої вихованці,
      Почесні мої графомани…


      * * *
      Сіроманцю в овечій отарі
      Компліменти не варт говорити:
      Не почує, бо весь у роботі.


      * * *
      Три листочки на гілочці, три
      Близнюки, але кожен листочок
      Про своє сокровенне тріпоче.


      * * *
      Крайній лівий нападає…
      Крайній правий нападає…
      Всі удари – по центристу!


      * * *
      Навіть шибки віконні
      Сміятись розучились…
      Осінь така похмура.
      03.12.1997


      * * *
      Чергую на зупинці день за днем –
      І жодного автобуса
      В майбутнє!


      * * *
      Вчорашнім борщем поснідаю,
      А спогади про минуле
      Будуть мені на десерт.


      * * *
      – Доброго ранку – дружині кажу.
      – З днем народження! – вітаю доньку.
      А для себе самого слів не знаходжу.
      03.11.1997


      * * *
      В останнім конверті
      Кому надіслати листа?
      Останній листок ще тріпоче по вишні…


      * * *
      Прокинувшись рано,
      Я виграв чимало часу,
      А що з ним робити – не знаю…


      * * *
      Так добре в опалі,
      Що аж неймовірно,
      Що аж підозріло!..


      * * *
      Пишу щодня:
      Перу – зарядка,
      Душі – розрядка…


      * * *
      В цій «холодній війні» пліток,
      Наклепів і компроматів
      Мрію про рукопашну.


      * * *
      – Хто ти такий?
      – Я такий і сякий-розтакий.
      Вже й познайомились.


      * * *
      Прозвучав пихатий монолог.
      Діалогу знов не пощастило
      Встрянути в розмову.


      * * *
      Кліпає гасова лампа…
      В кімнаті, немов у печері, –
      Пращурів тіні.


      * * *
      Зі злості геть роздувся, мов пузир…
      Крім виляску,
      Нічого не почулось.
      1997


      * * *
      Не розв’язати вузол,
      А рубати –
      Рука не піднімається…


      * * *
      Аби ти стала жінкою
      Нарешті,
      Віддав би свою мужність!


      * * *
      Пригасли гасла ейфорії…
      В підніжжі ідола прохач
      Благально руку простягає.


      * * *
      Грудневий дощ –
      Плаксій обридлий
      Змиває усмішки з облич.


      * * *
      Знов збираюся в дорогу.
      Знов прощатися не буду –
      Є надія повернутись.


      * * *
      Ще не поклали на лопатки,
      А вже горілку розливають –
      Празникувати перемогу.


      * * *
      Мене тумани облягли –
      Не бачу перспективи,
      І відступать нема куди.


      * * *
      У ваті туману
      Застряло слово –
      Висить безмовно…


      * * *
      Донесу до плахи, до меча
      Неповинну голову свою –
      Меч усе розсудить…


      * * *
      Не буду помирати, бо земля
      Промерзла до нутра –
      Копати тяжко.


      * * *
      Скоро осінь моя непомітно
      В зимну пору перетече
      Й на вітрах крижанітиме…


      * * *
      Мої думки
      У трьох рядках
      Блукають…


      * * *
      На світло моєї лампи
      Злітаються, мов метелики,
      Епітети та метафори.


      * * *
      Намінявши «дріб’язку»,
      Роздаю старцям
      Свою бідність.


      * * *
      Біжучи по Хрещатику,
      Італійською піцою
      Підобідую...


      * * *
      І так воно слизько –
      Здається:
      Весь Київ на ковзанах…


      * * *
      Чого б і не впасти снігу
      На чорні-пречорні ґрунти –
      Вродило б такою зимою!


      * * *
      Конає у млявій агонії
      Такий загальмований час –
      Сиджу у вагоні самотній.


      * * *
      З гір зелених пра-Києва
      Прозирають облудою
      Всі «комуни заобрійні»…


      * * *
      Із київських круч
      Здаються такими дрібними
      Наші луганські чвари!


      * * *
      В господі Сашка Гладкого,
      Лікаря і поета,
      Маю душевну прописку.


      * * *
      В самісінькому серці України
      Гостріше відчуваю болі
      Смертельно хворого народу.



      * * *
      Забув обличчя дружини…
      Здалеку ще впізнаю
      Дві великі базарні сумки.


      * * *
      Розганяють «дикий» базар…
      – Що ж ви рубаєте гілку,
      На якій сидите?


      * * *
      Уміємо ж сваритися!
      Миритись –
      Вчимося все життя…


      * * *
      Чорна галка на чорнім.
      Що ж робитиме галка
      На зеленому тлі?


      * * *
      Завдаючи
      Неймовірного болю,
      Просиш любові…


      * * *
      Я вже перекипів –
      На дні душі
      Осадок солі чорної.


      * * *
      Крокодилячі сльози лютого –
      І хочеться пожаліти,
      І – не жаліється.
      25.02.1998


      * * *
      На станції вузловій
      В зеленої ящірки поїзда
      Відірвано пів-хвоста.


      * * *
      Перелітаю через Дніпро
      В гримучій гондолі потяга –
      Аж ряботить в очах!
      10.12.1998



      * * *
      Почепіте, нарешті,
      Рятувальну табличку
      «Вагон для аполітичних»!


      * * *
      По коліна в снігу
      Сохнуть соняхи і кукурудза
      По змарнованім літі.


      * * *
      Головне – не метушитись.
      Як проїдемо Дебальцеве,
      Можна й вуса чепурить.


      * * *
      Перемелеться все,
      Переміситься,
      Перетрудиться на коровай.


      * * *
      Дай, Боже, терпіння,
      Уміння покаятись
      І щиро творити молитву!


      * * *
      Приходять на готове і горлають:
      «І ми орали!».
      Плачу в борозні…


      * * *
      І так мені добре,
      І так мені… добре…
      І так мені… мать його так!


      * * *
      Накурився – розжурився
      (На півлітру теж розжився) –
      Гарно так в пекельному раю!


      * * *
      …тік-так, тік-так…
      Може, й зовсім не так –
      Все одно хай «тік-так»!


      * * *
      Господи,
      Гаспидів
      Приструни!


      * * *
      – Будеш? Не будеш?
      – Буду,
      Аж до Страшного Суду!


      * * *
      Замість манни небесної
      Випала сніжна крупа –
      Всі надії розтанули…


      * * *
      Жіноче свято.
      Для дружини й доньки
      Я – соняшник усміхнений.


      * * *
      Таке наснилось!
      А коли прокинувся –
      Усе збулося…


      * * *
      Місячне цуценятко
      Дарую хорошим людям –
      Виросте добрий песик.


      * * *
      Дзвінок із порожнечі в порожнечу –
      Такий відвертий міні-діалог –
      На жаль, ніхто не записав на плівку…


      * * *
      Чужого щастя привид –
      Ще не привід
      Втікати від реальності.


      * * *
      Рання весно,
      Я чекаю твоєї посмішки
      Крізь тумани, тумани…


      * * *
      Зеленим дощем по шибках
      Плакуча верба дріботить.
      В тумані загруз краєвид.


      * * *
      На полив’янім глечику ранку
      Я малюю блакитною барвою
      Життєрадісне слово «дощ».
      04.06.1998



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    464. * * *
      Я жду від тебе, новий роче,
      Нових надій – не обмани…
      Моя душа відчути хоче
      Терновий присмак новизни.

      Я ж не старий іще, достоту,
      В болотних буднях не зав’яз –
      Вділи мені таку роботу,
      Щоб чув напругу кожен м’яз;

      Аби наповнювались жили
      Пругкими струмами грози…

      Я хочу так тебе прожити –
      До повноцінної сльози!


      2001



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    465. КАМІНЦІ - У ГОРОД (пародія)

      Ще з пам'яті не видуло
      Той колоритний пляж,
      Де видимо-невидимо
      Купальників,
      Що аж
      Засліплюють відкритістю
      (Ну, молодці – кравці!)...
      А ти з такою спритністю
      Жбурляла камінці
      І знадами жіночими
      Манила в дивосвіт,
      Спокусами морочила
      В мої... багацько ... літ...
      Крім мене, не помічена
      Ніким – осліп народ –
      Жбурляла ти камінчики,
      І всі – у мій город!
      Не радують дружиноньки
      Життя картинки ці:
      В городі – ні билиноньки,
      Одні лиш камінці!

      1978



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    466. Спроба чорного гумору
      Почати б день з амбітних планів –
      Зібрати весь базарний люд
      Й над депутатами від кланів,
      Натхненниками дерибанів,
      Вчинити чесний самосуд!

      Одних скупати у бензині,
      Других у газову трубу
      Запхати – знають хай віднині
      Клоновані бандитські свині
      Про білі тапочки в гробу!

      А третім псевдоковбасою
      Набить бездонні животи –
      Нехай жеруть крохмаль і сою
      Із домішками соди й солі
      До тошноти і блювоти!

      Четвертим дати по мармизі
      Хвостом гнилої риби, щоб
      За всі провини в кожній кризі,
      Прописаній в "ганебній книзі",
      Мікроб послав їм сто хвороб!

      А п’ятим, сьомим і десятим
      Лоби дубові поголить,
      Аби відчули злющі псяки
      Переляк, що в тюрягу сядуть
      В одну, для нас прекрасну, мить!

      2008



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    467. Поети...
      1. ПОЕТИ

      Небожителі? Що ви!
      "Скоромне" вживають,
      В рай чи пекло – не вірять.
      Атеїсти по суті,
      Хоч земної прописки, буває, не мають,
      Та гріхами земними до тверді прикуті.
      Прометеї? Та що ви!
      Скоріш – Герострати:
      Скільки диводурниць на землі натворили!
      То собі ж самовирок виносять:
      До страти!
      То себе ж амністують –
      Уже із могили.
      Божевільні? Якби ж то!
      Безоглядно вільні
      Від усіх настанов, постанов і декретів,
      Що і є наймудрішим у цій божевільні,
      Де вбивають поетів.
      І не тільки поетів...



      2. ЩЕ – ПОЕТИ

      Нас рідна цензура виводила в люди,
      А далі
      Верткий паровозик
      Нас мчав по дзвінкій колії.
      Були на зупинках овації, тости, медалі,
      Критичні кастрації в архистерильнім шпиталі,
      Звідкіль вилітали уже не орли – "солов'ї".
      Були душотруси, зміїні укуси, спокуси
      У вигляді премій, дотацій, лаврових вінків...
      А десь у цей час усамітнено-камерні Стуси,
      Без примусу зверху
      (Бо хто ж їх, крім Бога, примусить?!),
      Жили в позачассі й творили уже для віків.

      Блудлива епоха царя-скомороха Гороха,
      Щербато-ущербні, окрадено-зганьблені дні
      Стікали потроху, на порох стирались і мохом
      Липким обростали, чорнобилем-чортополохом,
      Щоб людство забуло,
      В якій це було стороні.



      3. І ЩЕ – ПОЕТИ

      Реабілітована вже тема
      Й нібито засуджена система,
      І на волі в'язні,
      Навіть мертві,
      Символічну долю здобули.
      Вся Вкраїна поминає Стуса.
      Голова поета сиворуса
      Випливає з табірної тьми...
      Воздають хвалу самопожертві,
      Творять образ нового Ісуса –
      Можуть все!
      Одного не змогли,
      Як і завше:
      Віднайти Іуду
      Й притягнути, підлого, до суду,
      І назвати імена катів,
      Що, напевно ж, ходять поміж нами,
      Сяючи зубами й орденами
      Над блюзнірським спаленням хрестів
      На могилах страдників-пророків...
      О часи жорстокі! О неспокій
      Чесної і хресної путі!
      Доки ж це триватиме? Допоки
      Не на користь будуть нам уроки
      Наших репресованих століть,
      Наших закатованих повстанців,
      Бранок всегулагівських і бранців?
      Нам би їх не тільки пожаліть –
      Калинців, Світличних та Осадчих,
      Чубаїв, Руденків
      І терплячих
      Їхніх всепрощальниць-матерів!
      Нам би їх не тільки пожаліти,
      Бо ж вони – неопалимі квіти
      Серед попелища цвинтарів.



      4. І ЗНОВ-ТАКИ ПОЕТИ

      Як гарно починали ми тоді,
      Наприкінці хрущовської відлиги,
      Такі наївні, чисті й молоді,
      Мов проліски з-під танучої криги!
      Писали так, як визріло в душі
      І в розумі відстоялось кринично,
      Відмившись від багна
      І від іржі
      Очистившись –
      Воістину лірично.
      Та потім – враз! – морози і пурга
      На всіх широтах, на усю країнність:
      Від пряника гіркого
      Й батога
      Різкого
      Розгубили ми наївність.
      За грати ж бо – не тільки Калинця...
      В могильний морок – не одного Стуса...
      Читать скорботний список до кінця,
      Їй-богу, я не можу
      Й не беруся!

      Одних навік зарито в мерзлоту,
      Других живцем затоптано в мерзлоту,
      Зачинено у клітку золоту,
      В стукацьку завербовано роботу...

      О час ганебний брежнєвських зірок,
      Принизливих андроповських "новацій"
      І штормових черненківських овацій,
      Що допекли до самих печінок!

      Нам соромно сьогодні.
      І вовік
      Нам сорому не збути й не забути,
      Ми – покоління вроджених калік,
      І наша кров із домішком отрути.

      Нам треба все змінити у житті,
      Щоб знов не розчинитись в "концентраті"
      Серед смердючих лаврових листів –
      Поживою для партогеростратів.

      А нам за діло братися пора
      Громадою,
      Сторуко і стосило,
      Допоки ще із кінчика пера
      Не кров на аркуш капле,
      А чорнило.


      1993



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    468. * * *
      Намалюй, морозе, на вікні
      Все, що малював мені в маленстві:
      Літній дощ у грозовім шаленстві,
      Щоб аж по обличчю струменів.
      Щоб усе, як і колись, було:
      Під дощем ростеш собі, мов ясен,
      А довкола – світ, росою рясен,
      І сіяє Псло, неначе скло.

      Не шкодуй, морозе, ні снаги,
      Ані хисту – для добра ж, морозе, –
      Не малюй лиш материні сльози
      Та гарячі від крові сніги.

      Намалюй, морозе, на вікні
      Все недомальоване тобою,
      Що заснуло радістю в мені,
      Радістю – не сивою журбою:
      Матір, щоб сміялась, як тоді,
      Хату, щоб у соняхах біліла,
      Землю, щоб війна їй не боліла,
      Двоє сонць – у небі й на воді.






      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    469. * * *
      Я відкривав для себе Такубоку,
      Перед Рембо губився і малів,
      Переболів Єсеніним, нівроку,
      Андрієм Білим весь перебілів;
      Верхарном був наснажений,
      Дощенту
      Понищений Уїтменом, –
      В кінці
      Знов повернувсь додому,
      До Шевченка,
      На чебрецеві наші манівці;
      В ту далину найближчу,
      В ту долину,
      Де наша доля плаче і співа,
      Де булава розвогнену калину
      Увінчує,
      Мов брата голова.


      1997



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    470. * * *
      Цю жінку я в минулому житті
      Уже любив. Своє ім’я Олена
      Вона несла, мов німб. Її рамена
      В легенькому, як хмарка, повитті
      Світилися рожево. Крізь тонку
      Тканину випинались пишні груди…

      І в нинішнім життя зустрів таку,
      Подібну. Оповив туман полуди
      Мій зір. Моя уява не знайшла
      Пояснення феномену такому:
      І ця, як та, Оленою була,
      І ця, як та, світилася в тонкому
      Хмариному вбранні. Вона мені
      Щось каже – я її не розумію.
      Вона вже поряд. Груди наливні
      Торкаються моїх. А я не смію
      Дихнути навіть… В першому житті
      Любов моя взаємності не знала,
      В майбутнє перейшовши, в самоті
      Під попелом троянським остигала
      Тисячоліття! Будь же сокровен
      Той образ із минулого. Та, Боже,
      Не може бути двох таких О л е н –
      Така краса двоїтися не може!

      …П’ємо удвох цейлонський чай…
      Обом
      Ніяк не випадає карта спільна:
      Я вже давно – не мрійник, і, либонь,
      Вона – заприсягнусь – не божевільна.

      Нам – добре. І якого ще добра
      Жадати від недоброї епохи?!
      Її пора – це не моя пора:
      Їй – ще багацько, а мені – лиш трохи…


      1999



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    471. * * *
      Розстріляних собак
      Скорботно пом’яну –
      Супроти них черства й цинічна влада
      Веде неоголошену війну,
      Маркіза переплюнувши де Сада.

      Їх, ще живих, конаючих в крові,
      Висмикує зі шкур підпилий гицель,
      І тут же,
      На димуючій жорстві,
      Жує хапливо свій обідній шніцель.

      Є в скорняка пристойна зарплатня,
      Доплата за шкідливість, преміальні –
      Волочиться приморена матня
      По шабашу до сморідної спальні.

      Не всякий труд людину прикраша
      І звіра перетворює в людину,
      Собача ж занапащена душа
      В добрі пасеться і після загину.

      На комунальній службі гріх тяжкий –
      Його повік не зняти і не змити...
      Допоки ж наш хвалений рід людський
      Деградувати буде і звіріти?!


      2008



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    472. * * *
      Хто знає, як народжуються квіти?
      Вони народжуються так, як діти,
      як діти, б’ються в пуп’янку: на волю!
      І пуп’янок здригається від болю.

      Які солодкі материнські муки!
      Весна бере дітей на теплі руки,
      колише ніжно: люлі, люлі, люлі,
      ростіть щасливі на обох півкулях!

      Куди не глянеш: всюди квіти, квіти,
      народжені для щастя, як і діти.


      1960







      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": --

    473. * * *
      1

      "Люблю!" – кричиш,
      А чується: "Гублю!.."

      "Любила", – кажеш,
      Чується: "Убила..."

      "Терпіла", – кажеш?
      Ні, це я терплю...

      "Ненавиділа", – кажеш?
      Ні, любила...



      2

      Любити – треба вміти
      Розуміти,
      Душею чути,
      Бачити чуттям
      І знати:
      За найкращі в світі
      Квіти
      Сповна платить –
      Готівкою –
      Життям!



      1998




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    474. * * *
      Вродливі не повинні помирати,
      На прах перетліваючи в землі, –
      Від Господа вони повинні мати
      Нештатні привілеї хоч малі
      На довший вік. Хай тішаться в народі,
      Де звиродніння творить свій шабаш,
      Такій облагороджувальній вроді,
      Такій красі, що світ врятує наш!
      Мав рацію, можливо, Достоєвський,
      Жаліючи чужого і свого
      В облуді й бруді. Та мені здається:
      Ніхто не зрозумів, як слід, його.


      2004



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    475. * * *
      Читачу мій, не поспішай
      Робити висновки про мене –
      Чуття первісне, сокровенне
      Таїть беззахисна душа
      У глибині своїй;
      Чуття
      Добра і ніжності...
      Його я
      Плекаю більше, ніж дитя
      Плекає мати,
      Рани гою
      Добром і ніжністю –
      Свої
      І не свої пекучі рани...
      Біля душевної мембрани
      Завжди присутні солов'ї
      І цвіркунці нічні.
      Отож,
      Я не такий,
      Якого знаєш,
      Якого, певно, не читаєш
      Уважно й глибоко,
      Або ж
      Читаєш знехотя.
      Повір
      Душі,
      В якій нема порядку,
      Але в якій живе звірятко,
      А не заматерілий звір!


      1997



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    476. Ми єсть народ
      НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
      (Замість прологу)

      Є в нас два автохтонні народи –
      Українці і кримські татари,
      Під знаменами злагоди й згоди
      (Хоч були у минулім і чвари)
      Проживають в єдиній державі,
      Розбудовують рідну країну,
      Прагнуть бачити в честі і славі
      Батьківщину свою солов'їну.

      За віки, в результаті міграцій,
      Історичних всіляких процесів,
      Діти етносів різних і націй
      (А по вірі – і різних конфесій)
      Прижилися у нашім суспільстві,
      Полюбовно змішались по крові
      І по мові, щоб жити, як в пісні,
      Де слова всі і звуки – чудові,
      Однорідно, єдинонародно,
      Одностайно – як рід і родина,
      Бо ж так Господу-Богу угодно,
      Бо ж для всіх Україна – єдина!

      Корінні кримчаки й караїми,
      Нечисленні в Криму й Прикарпатті, –
      Рідні діти вони України,
      З власним звичаєм в батьківській хаті.
      В степовім Буджаку, в Подунав'ї
      Гагаузи живуть, молдовани;
      В повній злагоді та рівноправ'ї
      Поряд з ними – румуни й цигани.
      В Приазов'ї – болгари й румеї,
      Новогреки так звані... Сусідять
      Їм північних країв «берендеї» –
      Московити, – живуть тут осідло
      Три століття... Вони безумовні
      Наші кровні брати, хоч молодші,
      Хоч підкреслено «російськомовні»,
      Та здебільшого справді хороші.
      Почуваються в нашій сторонці,
      По-домашньому – наші ж країнці! –
      Білоруси і македонці,
      Славні чехи, словаки і німці...
      Співіснують угорці й поляки
      Із синами Сибіру й Кавказу
      І Закаспію... Ви лиш погляньте
      На оцю всенародну „оазу"!
      Африканці в нас є, азіати –
      Всі живуть з українцями в згоді...

      Прочитайте цю книжку, щоб знати
      Все про нашу колиску народів.



      УКРАЇНЦІ
      (А не малороси чи хахли)

      Можна різне про нас говорити
      (Знайде ж істину лишень наука),
      Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
      Чи аланів і гунів сполука?

      Варто знати, що ми не з запілля,
      Не з країв закарпатсько-дунайських...
      Безліч в сивих курганах Трипілля
      Ми прикмет познаходили наських!

      Для душі і для серця робота –
      Пошук правди про рід і родину...
      Почитаймо бодай Геродота,
      Що писав він про нашу країну;
      Пошукаймо у хроніках ведів,
      Греків мудрих і вчених арабів,
      Хто переднім був, хто попереднім,
      Кого край Оріяни привабив...

      Україна – країна містична,
      Україна – держава реальна,
      Не в усьому й не завжди велична
      І далеко ще не ідеальна.

      Але ж це наша рідна держава –
      Щедрі ниви, і гори, і ріки –
      І ніхто не позбавить нас права
      Українцями зватись вовіки!

      Ми – цієї країни країнці,
      Цього безкраю-краю краяни,
      І про це всіх сучасних „ординців"
      Попередили... Наші Майдани –
      Запорука єднання і сили
      Автохтонного роду-народу...
      Свідки нашої волі – могили
      Всіх великих борців за свободу!

      України-Руси пранащадки, –
      Кров козацька пронизує гени, –
      Ми не маємо права мовчати
      В час, коли наші рідні терени
      Яничарські гризуть «Регіони»
      Ізсередини... Згідно закону,
      Заявляємо: ми – автохтони
      Аж від Сяну й до самого Дону!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    477. * * *
      Ми не замислюємось нині,
      Як і колись, як і завжди,
      Що ні до чого все людині,
      Крім сонця, вітру і води.
      Уперті ми й твердоголові,
      Забули зовсім в суєті,
      Що, крім добра, краси й любові,
      Ніщо у нашому житті
      Не варте серця і півсерця,
      І навіть крихітки…
      Чому ж
      Все мимо нас чимдуж несеться
      І вигибає все чимдуж?!

      1995



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    478. * * *
      Міфи творяться реалістами,
      А реальне життя – диваками,
      Що вихоплюють з ватри
      Жаринки істини
      Незахищеними руками;
      Обпікаються – та ніякого
      Не виносять із цього досвіду…

      Їх на небо живцем забирають янголи –
      Спілкуватися з Господом.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    479. * * *
      Казали: репутація, як дзеркало.
      А дзеркало (буває ж!) тільки дзенькнуло.
      Й заступництво одразу ж загуло:
      «Подумаєш, розбилося?! То ж скло!»
      Казали: «В нього совість, як люстерце»…
      Заступництво, ти маєш добре серце,
      Та не спіши леліяти зловтіху:
      Ми – з досвідом.
      Були в кімнатах сміху.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    480. * * *
      обрій округлює очі осинені
      оси оснулі осоння озвучують
      ондечки огир огнистооспалий
      ойки-ойойки! – овес обтолочує
      овід облітує овид орбітою –
      обколесовує обід:
      обідати!
      о осіянно-означений острове
      о Оріяно – окраїно оріїв!


      1996



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    481. * * *
      за стіною в другій кімнаті
      (а для мене це закордон)
      жінка спить (солов'ї закляті!)
      в неї груди такі налляті
      пожаданням але закон
      мов дракон стереже від мене
      хоч жадану та не мою
      (це злочинний закон!) шалене
      неприйняття його (ой нене
      я порушником прав стаю
      самогубцем своєї плоті!)
      жінка стогне в жаркому сні
      що ж то буде пізніше потім
      як проснеться сама в скорботі
      й самоти не простить мені
      і зневажить мене а може
      і зненавидить (хто ж їх зна!)
      у душі затаїть вороже
      і покличе на грішне ложе
      остогидлого шмаркуна
      і заради сліпої помсти
      (хто ж їх відає!) втопче в бруд
      свою душу тонку і постіль
      своє тіло священне поспіль
      на грабунок віддасть на блуд
      що скажу їй коли зустріну
      після всього – свою вину
      перекласти хіба ж на стіну
      на мораль – почуттів руїну
      на загиблу мою весну?






      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    482. * * *
      Починаю дорожити кожним днем,
      Подарованим чи долею, чи Богом,
      Стережуся – вже не граюся з вогнем,
      Вдячно кланяюся пройденим дорогам;
      Не суджу поспішно інших, не спішу
      Виправдовувати власну поведінку,
      Кожну збірку, мов останню вже, пишу.
      Кожну жінку обіймаю, мов первінку.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    483. Сонет про сонет
      Сонетна форма й справді затісна
      Для почуттів сучасного поета.
      Одначе, не освоївши сонета,
      Поет смаку мистецтва не спізна.

      Творить сонет – приборкувать коня,
      Що ні вудил не знає, ні попруги,
      Й, подібний струму вищої напруги,
      Пронизує живу тканину дня.

      Утриматись на гострому хребті,
      Не впасти під розпечені копита...
      Дорога бита зливами розмита,
      І повороти часті і круті...

      Приборкавши вогнистого коня,
      Посидь в задумі на краєчку дня!

      1986



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    484. * * *
      Здається, обдурив судьбу,
      Й без тіні каяття:
      Відвоював іще добу
      У смерті – для життя.

      Я цю добу, вважай, прожив
      На повен зріст і лет:
      Вважай, нікому не служив
      І кожним словом дорожив,
      Як дорожить поет.
      Себе –
      За давністю років
      Не милував – судив:
      Вродило що з твоїх рядків?
      В чужих полях своїх підків
      Ти, часом, не губив?
      Чого навчав своїх дітей
      Під знаком «зло – добро»?
      Які річки,
      Мов кров з грудей,
      Твоїх подвижницьких ідей
      Текли у наш Дніпро?

      За все спитав.
      І відповів
      На сотню запитань
      Відверто й чесно,
      Як зумів,
      Без блискотворячих громів
      Не перейшов за грань…

      Я обдурив свою судьбу –
      Себе ж не обдурив:
      У відвойовану добу
      Несу на власному горбу
      Усе, що натворив!







      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    485. * * *
      Не бавте слово, бо засне,
      Потиху приколисане,
      І заніміє, голосне,
      Й без нього буде лихо нам.

      Плекайте слово, щоб, ясне,
      Будилося і кликало,
      Мале єднаючи, земне
      З небесним – до великого!


      2003




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    486. Порада колезі-поету
      Пиши, допоки вільно дишеться,
      І дихай, поки не задушиться
      В душі твоїй жадоба жить;
      Живи, допоки кров біжить
      Із горла вірша; хай ворушиться
      Приснулий сумнів – ти пиши,
      Кресалом з кременю креши
      Вогонь, що вітром не потушиться,
      І в тім палкім вогні лиши
      Звугліле серце...




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    487. * * *

      Ця мить нехай летить,
      Хоча вона й прекрасна, –
      Поволі відщемить,
      Як втрата власна.

      Найгірше те, що ми
      Цієї миті
      В стосунку з добрими людьми
      Були сердиті!


      2008




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    488. * * *
      Боюсь паперу білого: на нім,
      Немов на полі, вкритому снігами,
      Ні цяточки ніякої, ні плями
      Не зародив іще всетворчий грім.

      І все ж наважуюсь на цілину
      Виходить зі своїм невмілим плугом,
      Заклявши грім, аби мені був другом,
      Благословивши першу борозну.

      Зорю свій клин. Чи зерно, чи зорю
      Посію – щось та виросте по всьому,
      А я присплю свою осінню втому
      І сумніви свої переборю,
      Щоб вистачило знов снаги мені
      Йти в борозні по білій цілині.





      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": --

    489. Дитячий малюнок
      Онуку Тарасу

      Вербові котики пригрілись на осонні
      і споглядають завеснілий світ,
      і муркотить на божім підвіконні
      найголовніший жмуроокий кіт,
      рудий і круглий... Сонцем його звати,
      по-древньому – Ярилом. Жебонять
      струмочки й ручаї. А річка-мати
      їх зустрічає хором жабенят,
      посіяних в заплави повеневі
      ярилом-сонцем. В профіль і анфас
      позує веснорадісному дневі
      веснянкуватий мій онук Тарас.

      2007



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    490. * * *
      * * *

      звичайно вже нема купальського вогню
      в поезіях моїх душа заосеніла
      летять листки надій і я не зупиню
      оцей надієпад цей спад напруги тіла
      і думки в криницях очей синьовода
      тьмяніє і спада її первісний рівень
      та дихає мій вірш і явір ще гойда
      гінке стебло Сули і човники шпаківень
      я мрійником живу під зорями вночі
      наслухуючи світ якого вже немає
      в реальності молюсь на блимання свічі
      на перехресті рук небаченої мами
      спасибі ж їй за все що я такий дивак
      що я такий дітвак в кінці крутого шляху
      де запорозький дуб витупує гопак
      закинувши в зеніт хмаріючу папаху
      я не такий як всі Івась я у вівсі
      чи в соняху бджола чи хрущ у білих вишнях
      є правда на землі є Бог на небесі
      і стежечка в росі мов на сорочці лиштва
      я круглий сирота на круглій цій землі
      кружляє жовтий лист під сонячним кружалом
      округлюється хліб на круглому столі
      де буду я колись під свічкою лежати
      а покищо душа при тихому вогні
      свої осінні дні рахуючи римує
      усе про все довкола і в мені
      що криком вибуха шепоче і німує


      1996






      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    491. * * *
      В античну лірику закоханий давно.
      Перечитав Сафо, Проперція, Тібулла.
      П’янили вірші, мов старе, як світ, вино,
      Але душа, сп’янівши, завше чула
      В них подив сьогодення.
      Давній Рим
      І Греція прадавня
      Про сучасне
      Мені розповідали!
      Знявши грим
      З лиця чужого,
      Відкривав я власне
      Лице:
      Ті ж самі риси… Пристрасть… Хіть…
      Образи тінь… Задивлення промінчик…
      В зелених пагінцях ліричних верховіть
      Буяв античний сік
      Від коренів правічних!

      Тисячоліття шашіль все жере, жере –
      Та що й вона перед Гомеровим доробком?
      Якщо ж колись цивілізація помре,
      Прекрасним буде їй поезія надгробком.

      1999



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    492. * * *
      Я лиш мала пташина
      Непримітна
      В рясному вітті вишень.
      Я лишень
      Притишена півнота одноцвітна
      На празнику розмаєних вишень.
      Все ж вірю я:
      Хтось виокремить слово
      Моє
      В гримучім хорі голосів
      Бодай лише на хвильку,
      Випадково –
      Єдине слово,
      Скупане в росі,
      Єдине слово зболене,
      Стражденне
      І разом з тим щасливе,
      Бо – живе,
      Душевно-щире,
      Кровно-горлове.
      Цього, їй-богу, вистачить на мене!





      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    493. * * *
      Віршами живу,
      Одними ними
      В цім житті й тримаюсь
      За живе,
      Програмують настрій ритми
      Й рими,
      В образах щось мріється нове;
      Рій думок шикується строфою,
      Злагоджено-втомлено гуде –
      Втома ж окупається з лихвою:
      За прожитим днем услід іде
      День,
      Який іще прожити маю
      В товаристві слів,
      Не впорожні…

      Сходить сонце – жити починаю
      Віршем,
      З неба посланим
      Мені.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    494. СЕРЦЕ
      Хоч не крається на окрайці,
      Але, кажуть, від горя стискається.
      Воно болісно так карається
      І, буває, болить до безкрайності.

      І колись – не снарядом вибухне –
      Просто зойкне і… розірветься,
      І ніхто не помітить, як випурхне
      Диво-птиця з людського серця…







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    495. Така запізніла зустріч
      Втікає мій рядок,
      Немов ручай по зливі, –
      Хіба ж наздоженеш
      Сяйливу мить життя?!

      На мокрій від сльози
      Твоїй щоці
      Мінливі
      Промінчики чуттів
      Примерхло миготять.

      А ми ж були колись
      (Невже були?) такими
      Вишневими,
      В цвіту
      Надій і сподівань!

      Розбились на скалки
      Всі вишукані рими
      Об гостру грань сльози –
      Душі лиш не порань...







      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    496. * * *
      Ти пройшла, словечка не сказавши,
      Лиш кивнула злегка головою
      Гордо і зневажливо.
      Ти ж завше
      Зверхньо так поводишся зі мною.
      Начебто із підлітком.
      Я – сивий,
      Зморений життям і боротьбою
      Із самим собою. Некрасивий,
      Недоречний поряд із тобою.
      Все я розумію. Та не вмію
      Сам себе триножити й гнуздати,
      На доступну вуличну повію
      Я тебе не хочу проміняти!
      Ждатиму – нехай і безнадійно –
      Зустрічі з тобою кожен вечір.
      Вірячи, що ти сама підійдеш,
      Руки покладеш мені на плечі…

      1997



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    497. * * *
      Від жаготи грудей твоїх
      Стаю все більш короткозорим.
      Вже мій,
      Такий прозорий,
      Сором
      Перегустів на явний гріх,
      Перечорнів...
      Твоя жага –
      Облудна,
      Та без цятки бруду,
      Чому ж вона земному суду,
      Така небесна,
      Підляга?!
      Ти – не чужа. З мого ребра,
      З моєї щирої уяви,
      Натхненниця моєї справи,
      Моїх думок, мого пера.
      Ні, не чужа...
      Мені болить
      Ребро,
      Якого вже немає, –
      Мені з грудей його виймає
      Господь всеблагісний
      Щомить.
      Я ж перемовчую про все,
      Що вже давно тобі відоме,
      Бо не в моїм – твоєму домі
      Біда, можливо, нас пасе
      Ще назирці, ще віддалік,
      Ще батожити зволікає...
      Хіба ж любов мою злякає
      Ревнивий надто чоловік?!
      Перемовчу, перетовчу
      Біду,
      Завбачно перестрівши
      Заздалегідь,
      Чим найскоріше
      Поставлю дідькові свічу.
      Розкрий обійми.
      Простягни
      Жадані руки –
      Будь що буде...
      Які ж бо місяцеві груди
      Серед нічної тишини!
      Які ж бо очі золоті
      Біля моїх короткозорих:
      В них кожен повів,
      Кожен порух
      Відбились вперше у житті
      Реально!..

      1997




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    498. * * *
      Катерині

      Плетені тини всі в паволотті
      Кукурудзи воскової стиглості.
      Лежачи під плотом, поклик плоті
      Того літа вчути ще не встигли ми.

      Цілувались так, аж захлиналися
      Надлишком жадань недовідомих ще.
      Зорі іронічно посміхалися,
      Неземне фіксуючи видовище.

      Постаріли геть мої всі спомини,
      Дещо лиш насниться і примариться...
      Подивом твій погляд синій сповнений,
      Мабуть, і до смерті не затьмариться!

      2007



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    499. * * *
      Та ш-ш-шлюбна ніч,
      Той сон по ш-ш-шлюбі,
      Той ш-ш-шум сосновий за вікном,
      І ніжні доторки, і губи,
      Пересолоджені вином…

      Це – Лебедин. Це – лебедіння
      Грудей, позбавлених цноти,
      Й понадгріховне всехотіння,
      І всетремтіння люботи!

      Невже забулося з роками,
      Як ми в первісній наготі
      Руками, начебто гілками,
      Переплелися в люботі?

      Життя – жорстоке:
      Ти у Львові,
      А я в Луганську,
      І нема
      В нас лебединої любові –
      Лиш лебединий сум пройма.
      Такі знервовані та грубі
      Довкола люди… Кпин і глум…
      І де та ніч, той сон по шлюбі,
      І лебединських сосон шум?


      2001




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --


    Сторінки: 1   2