Опис: Поезії. – Новоайдар: Спілка журналістів України. Новоайдарська первинна організація, 1994. – 48 с.; ISBN 5-7707-5819-8


Тринадцята збірка Івана Низового – сплав тривог і надій сучасника. Є у ній сміх і сльози, любов і ненависть – усе, крім байдужості і лицемірства.





ВІД АВТОРА


Я не люблю мітингів, ненавиджу виступати з трибун. Сиджу в цілковитій самотності й розмовляю сам із собою. Так народжуються вірші. Я у них чесний і щирий цілком – самому собі не збрешеш.
Сьогодні поетам тяжко, як ніколи. Вони не потрібні державі, про них не піклується уряд, над ними сміються багаті та ситі. Але поети, я переконаний, потрібні народу й Україні – їхнє слово є духовною енергією змученого суспільства, що прагне відродження, справедливості, справжньої свободи.
Поетів сьогодні майже не друкують і зовсім не видають. Є папір на брехливі прокламації, політичні доноси, на безсовісну рекламу – немає паперу на поетичні збірочки-метелики, на шкільні букварики, на Шевченків «Кобзар»... Але знаходяться добрі та щедрі люди, які останню копійку віддають на святу справу. І на видання книжок. Ось і на цю книжечку добрі люди подарували мені папір, пожертвували, хто скільки міг, гроші. Земний уклін їм!