Розповідь танкіста
(З Олександра Твардовського)
Був бій важкий, нещадний, до загину,
І це вже потім я із прикрістю збагнув:
Зі ста облич впізнав би я хлопчину,
А звати як, спитати і забув.
Літ із дванадцять. Видно, що бідовий,
Із тих, що верховодять у дітей,
Із тих, що у містечках прифронтОвих
Стрічають нас, як дорогих гостей.
Машину обступають на стоянках,
Тягають воду - від душі порив.
Приносять мило з рушником до танка
І пригорщі нестиглих, кислих слив.
Йшов бій за вулицю. Стріляє ворог люто,
Заслали все кругом густі дими.
А він періщить - з башти не зирнути
І звідки той вогонь - збагни візьми.
Адже навкруг така стоїть руїна,
Стріляти може будь-яка із дір.
І раптом де не взявся той хлопчина:
'Я знаю, де гармата, командир!
Я підповзав, вони там, серед саду'.
'То де ж таки сховались, на біду?'
'А дайте й я ось там на танку сяду
І дуже швидко й точно проведу'.
Що ж, бій не жде. 'Залазь сюди, дружище!'
І ось уже ми четверо - у бій.
Стоїть хлопчина - міни, кулі свищуть,
Немовби лиховісний буревій.
'Ось тут'. Заходимо по кругу,
Із тилу набираємо розгін -
І цю гармату, заодно й обслугу
Втоптали ми у землю, наче тлін.
Він витер піт. 'А танк ваш добре топче!' -
Усмішка промайнула по лицю.
І, знаю, я сказав: 'Спасибі, хлопче!' -
Й потиснув руку так, немов бійцю.
Був бій важкий, нещадний, до загину,
І це вже потім я із прикрістю збагнув:
Зі ста облич впізнав би я хлопчину,
А звати як, спитати і забув.
Коментарі (2)
Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --
Самооцінка: 3