Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Шоха (1947)

Рубрики / КОЛОРИТНИЙ СВІТ

Опис: Іронія і самоіронія, сатира і карикатура, усмішки, а іноді і чорний гумор.
Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Розчарування без очарування
    Сатирою нікого не уб’єш,
    тому її боятися не хоче
  •   Різдвяне розчарування
    Ріку життя не оминає горе,
    поза якою ще іде війна
  •   Якбитологія можливостей
    ІВиходячи із досвіду чужого
    і власного на площі десять ар,
  •   Оновлення сущого
    ІНе вбити Слово і живе, і віще
    на шпальтах української душі...
  •   Яв і дежавю
    Це місто снилося мені
    давно... ще пам’ятаю
  •   Питання на засипку
    Пишу нікому... іноді – усім,
    ну, а якщо собі, то незабутнє,
  •   Презумпція неуцтва
    Мені далеко ще до читача,
    що вихваляє кучеряве слово,
  •   Обертони музи
    Поета муза надихає,
    коли являється сама,
  •   У тривимірній юдолі
    Готові люди як один
    любити і страждати
  •   Симуляція розумової кризи
    ІТяжко виживати на землі
    люду біля чистої криниці,
  •   Запізнілий візит
    Додому їду... жевріє надія,
    що пригасає полум’я війни
  •   Червоточина сумніву
                І
    Що означає, – не моя війна, –
  •   Рідна чужина
    Де не жив, усюди – пам’ятаю:
    гай, гора за хатою, ручай...
  •   Вимушена «одіссея»
    ІЗнаю, що Дунай не перескочу
    як по соломині черевик
  •   Попередники та наступники
    Союз не клеїться по швах,
    усім нема куди тікати.
  •   Після того як
    Всіх вітаю! Будемо здорові
    і щасливі у часи зимові,
  •   Нове Різдво
    За роком рік... тисячоліття
    триває світле торжество –
  •   Секрети творчої кухні
    IПомітити поезію найлегше,
    допоки є крилаті фрази... і
  •   Там, де нічого немає
    У віковій суєті суматохи
    глас вопіющий у бубони б’є...
  •   Друге дихання
    Уже й не намагаюсь... не умію,
    явити люду небо голубе
  •   Бентега сновидіння
    Як не доганяй пропащий час,
    а сьогодні догорає ватра...
  •   Строкатий етюд
    Відсалютували зорепади,
    і тамує осінь зайву хіть,
  •   Ігри купідона
    Чекаю на щасливу мить
    як панацею,
  •   Етапи просвітління
    Не думаю... але гадаю,
    що із чистилища до раю
  •   Під акомпанемент клепсидри
    Минає все... а регулярно – ночі,
    дощі... і особливо уві сні...
  •   Снива без огнива
    ІКазочки веселі і сумні
    всіх часів і деяких народів
  •   Олімпійський гарт
    І Україна щось уміє!
    Інде допомагає Бог
  •   Трансляція поезії
    Всі ми різні... поки гріє кров...
    і смішні, і п’яні, і тверезі
  •   На коня
    ***
    Стиляги поезії модні...
  •   Перехрестя часу
    Не зійшлися три дороги
    на путі до раю
  •   Розвінчання Дарвіна
    Людина виникла із мавпи,
    але буває й навпаки,
  •   Вовче щастя
    На горі далекій і високій,
    де ще є герої із казок,
  •   Роздуми
    Рвонули неофіти у поети
    і... нібито нема уже війни...
  •   Палітра весни
    ІКоли не дуже весело усюди,
    сумують дуже одинокі люди...
  •   За нічною завісою
    Поки вітер проганяє стужу
    протягами в димовій трубі,
  •   Збовтане шумовиння
    Метафори й епітети чужі
    не прикрашають сказаного людям.
  •   Ментальний сон
    ІЯк наяву – ото буває,
    лечу, лечу... і не світає.
  •   Вічний коловорот
    ІГотову манну і мокву небесну
    не висіває жоден зодіак...
  •   Наші люди
    ІЯка різниця – яники чи зелі...
    І ті – козли, і інші – не орли.
  •   Прогрес
    Є такі періоди життя,
    що здаються й досі головними
  •   З низин до вершин
    Все вирує у вічному хаосі дум:
    домінує юродиве, меншає ум,
  •   Екслібриси знаковості
    Я не люблю епатажу,
    та покажу не ніяке,
  •   Субстрат ніякості
                І
    Сповита ідеалами добра,
  •   Антитеза творчості
    Народились вірші і... розтали,
    залишивши по собі печаль,
  •   Зимові фантазії
    У чорному лісі іду навмання...
    А що мені буря чи злива?
  •   Рукою небес
    Не вірю я уже,
    що є готові вірші,
  •   Глас вопіющого
    От би й собі завертітися флюгером
    у течії забуття...
  •   Нічні акварелі
    Знову повновидий у вікно
    зазирає... де-не-де у димці
  •   Після пандемії
    Лиха біда – це тільки-но початок.
    Таке і чули, й чуємо не раз.
  •   Попутчики на переправі
    Є люди, з якими приємно завжди,
    далеко не треба ходити,
  •   Напередодні
    Весна майнула майже непомітно.
    Її палітру сонячного дня
  •   Хода весни
    Гуляє літо за лісами,
    усе очікує весну,
  •   У полоні Морфея
    Мрію тихо-тихо я,
    а поміж рядків
  •   Глобальні прогнози
    У полоні не чути пісень,
    а на волі немає свободи –
  •   Подражаніє
    Мені однаково, чи буду
    я ще говіти, а чи ні,
  •   Приречені на смерть
    Як тяжко умирають люди.
    Герою легше у бою –
  •   Алюзії невинності
    За кого умирали Василі?
    Або – за віщо мучили Тараса?
  •   Свобода вибору
    Де що є, відомо, але дещо
    обирати маємо не ми,
  •   Піїтам одіозного пера
    Іще не чекає оказія
    іти за останню межу,
  •   Я і Вова
    Не видумую, чесне слово.
    Привалило мені уві сні:
  •   На одному полі
    Відмірює нам доля небагато,
    та найсумніше у юдолі цій,
  •   Парнокопитні
    У світі є немало чаклунів,
    але такого не було ніколи,
  •   Вояцький реп
    Ми герої і солдати, бо іде війна.
    Україна – наша мати. І вона одна.
  •   Оглядини
    Оригінально! Ось який мотив
    доказує, що то є геніально,
  •   Безвізова Європа
    Ось вона, моя Європа.
    Майже вперше у житті
  •   Розкрилення
    Сушу вітрила, напинаю парус,
    перегортаю час...
  •   Торішній сніг
    Якщо зоїли раді лайці*,
    аби боялися паяци,
  •   Іронія поета
    Часи іронії, напевне,
    минули і не буде,
  •   Творчі лабораторії
    Не вигадую. Майбутнє
    має купу аналогій
  •   Грім з ясного неба
    Я адреси їх не пам'ятаю,
    забуваю лиця, пазурі.
  •   Невидумана казка
    Усе ще обираємо дорогу,
    якою чумакуємо до зір.
  •   Відання
                                  І
    Бачу і лики, і лиця
  •   Аварія
    Тече вода. Тече й тече вода
    трубою із насоса у підвали.
  •   Одне із двох
    Зоїла укусила муха.
    Ну,.. іноді буває –
  •   Те саме іншими словами
                                      І
    У леплезорії – всі у безпеці.
  •   До речі
    Поезія поезії – різниця.
    У кожної пародії свої,
  •   Фарисеї фарсу
    Цибає ідол на одній нозі.
    А ми як піонерія, готові
  •   Художник
    Є у мене не велике
    та моє в мені дитя.
  •   Даність
    Живемо – дні. Переживали – ночі.
    І тільки й того щастя – уві сні,
  •   Відверто по-українськи
    У мене немає кота,
    папуги і злої собаки.
  •   Не хлібом єдиним
    Є у кого друзі, чи нема,
    а один у «вайбері» гуляє
  •   Іван та Мар'я
    Іван у Мар'ї – воїн-старожил.
    І разом прожили вони чимало.
  •   Те Ка
    Одного разу
                   руський цар Хайло
  •   Післямайдання напередодні
    Керує партія бариг.
    Усі кивають на своїх,
  •   Аборигени
    У кебі – baby, мама – молода,
    але уже обоє русофіли.
  •   За мить до осені
    Уже по-осінньому душі ятрить
    руде і опалене листя.
  •   Диптих 2017
                                І
    У стані марення і сну
  •   Перепуття
    Живемо у час перемін.
    Така уже карта упала.
  •   На нитці слави
    Живемо – хто на що учився
    у вирі дива і надій.
  •   Моральні засади(16+)
    Не дивись на жіночі принади
    як на ласощі й море утіх.
  •   Що діється!
    Остогидли пряники,
    батоги і злочини.
  •   Істини Геракліта
    Усе минає. Імовірно –
    і час, і люди, і Земля.
  •   Дуалізм триєдиного
    Поки у вирії осінь,
    літо чекає весни.
  •   Замість епітафії
                             І
    Я уявляю, як її любили
  •   Популяризація обструкції
    Біжать любителі поези...
    У них оказія така, –
  •   Аку-аку
    ІНа землі відомі айни, баски…
    Є Борнео, Ява, Целебес...
  •   Зашореність
    Карати – всує,
    прощати – марно,
  •   Нові маршрути старими дорогами
    Маю меду інде цілі діжі,
    та без дьогтю смак уже не той.
  •   Кузня за кадром
    У кузні слави б'є Пегас
    у лютні пієтету.
  •   Неув'язочка
    Наші санкції – у дії.
    «Євро-Рашії» не буде,
  •   Видумана казка
    На етюди
    Минають покаянні дні.
  •   Самоприсуд
    Багато маємо поетів
    і поетес. Нехай не тьма,
  •   Роздвоєння
    Вточити крові – це як два по два,
    охаяти – те саме, як два пальці...
  •   Нікому і ні від кого
    Агітація
  •   Ілюстрації весни
    Весна – вона і в Африці весна.
    Куди не їдь, не меншає народу.
  •   Не від Імені...
    Як допікати, що не всі удома,
    є у зоїла варіацій сто,
  •   Та сама весна
    Весна іде у явленій красі
    сіяючої гами первоцвіту,
  •   Марнота слави
    У світі, повному спокус,
    нічого вічного немає.
  •   Гамлет
    Утихає зал. І я на сцені
    До людей іду із-за куліс.
  •   Поетична реприза
    У мене вистачає серця,
    аби до кожної дійти.
  •   Пригодонька
    Я не йєті, але я живу
    біля лісу, а не у Парижі.
  •   Вічний поклик
    Усі поети із одного тіста.
    Хоч на чотири боки розірвись.
  •   Бацили творчості
    Все – бутафорія
    Ліра і Муза
  •   Новорічні кульбіти
    Пахне зимою. Не пізно, то рано
    затужавіє на точці роси.
  •   Мовна колізія
    Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
    А мо' дишу́?..
  •   Буду як діти
    Кожному автору – по коліщаті.
    Сни пелехаті. Горять сіножаті.
  •   Зайві клопоти
    Ніщо поета не уб'є.
    Не доконає і пошана.
  •   Покута-2
    А я іду, …іду, …іду
    і на ходу не помічаю,
  •   Фейкова Рашка
    А на Раші ми побили глека
    і тому ми нині не свої.
  •   На сковорідці людожера
    Що не кажи і як не лайся,
    а не очунює народ.
  •   Відкритий лист меру столиці
    Ви, кажуть, катаєтесь часом
    зупинок одну або дві.
  •   Витяги із правил безпечного тону
    Суворі барди, інший раз,
    коли бряцаєте об риму,
  •   Емоції
    Колись були емоції, а нині
    реакції на доброту і зло.
  •   Клептоманія
    Клює сорока на блискуче.
    Усі злодії – на чуже,
  •   Пароніми з поясненнями
    І содоми, і гоморри –
    це Росія неозора,
  •   Мєнтокрилі мусоршмітти
    Є у політиці генії-дурні
    високомірні і малокультурні.
  •   Радянська любов
    А пам’ятаєш, скільки тих пригод
    було у нас на нашому горищі?
  •   Несподіваний сонет
    Коли мале цабе не помічає
    у силі слова якісну мету,
  •   Блідолиці на тропі війни
    Історія висміює на кутні
    і на котурни ставить будь-кого.
  •   Ха!
    Не убієнна потайна горила,
    що урізає рейтинги чужі,
  •   Прости, Господи
    Де нас черті не носили,
    там і не було.
  •   Не люблю
    Не люблю Росію ситу
    і несамовиту.
  •   Віршоплетиво самописця
    Я пи́шу, наче скачу гопака.
    Це тема для пародії. Чекаю.
  •   Стовп рашизму
    Що Пу – це не Пушкін, а Каїн,
    і чукча Якутії знає,
  •   Азійські маневри Отелло із Раші
    У нього хобі – Азія, ІГІЛ
    і стопудове алібі – дебіл.
  •   Світ на котурнах
    Умліває вся планета,
    торопіє білий світ.
  •   Між люди
    Докучає Муза – йду у маси,
    опадаю до колін жінок,
  •   Що позичив, тим і віддаю
    О, як не скористатися випа́дком
    і ціле коло рубрик осягти?
  •   До поезії
    Мені б не вискочкою бути,
    а титулованою ню.
  •   Профілактика манії
    З одного боку – є болюча тема,
    а з іншого – це знає і профан:
  •   Анемія пам'яті
    Що не кажи, усі ми діти
    і дуже любимо її –
  •   Алегорія читаного
    Запитує душа у серця, –
    чого мені бракує сліз,
  •   Середньостатистична одиниця
    Середньо-пересічний українець
    до мови української не звик
  •   Третейське чистилище
    Це явно, що не пиріжок*,
    але ніхто не ахне,
  •   Пародія поезії життя
    Коли поезія – пародія,
    тоді і вірші – трин-трава.
  •   З’ява
    Ой, леле! Не узрів події.
    Алє! Алло! Хе*ло?
  •   На Київ?
    Звична сліпа бездуховна реалія –
    із інструментом десь метрів на два
  •   Мурка Няша
    Ценятся и ныне
    куклы заводные
  •   Біди і сусіди
                   І
    Галюцинація Росії –
  •   Поетична бухгалтерія
    Не такі ми уже й модерні.
    Як Пилипи із конопель,
  •   Хочу шість
    Упрігшись у тяжке ярмо,
    рішили* отамани, –
  •   Руська билинна
    Разухарилась русская душенька.
    Ей всё мало, – даёшь мордобой!
  •   У світі тварин
    Позорище. У світу на виду,
    осміяні царями цього світу,
  •   Цирк на дроті
    Капають сльози Мальвіни.
    З півночі йде Карабас.
  •   Придибенція Боніфація
    Аварія? Війна? У Швеції – тривога.
    Чорнобилем пашить підводна «булава».
  •   Тундра-тайга
    Забуті гасла величаві
    за вільну працю, і за мир.
  •   Линяюча хустинка
    Я пам’ятаю печальні
    вечір і ніч не одну,
  •   Зоопарк нетанучих бовванів
    Я уявляю зооклас
    у зоні нашого Донбасу,
  •   Електорату ДЛНР
    Були ви синьо-білі і червоні.
    Є й інші марки якості людей.
  •   Знову школа
                             ІІ
    Знову двері відкриває школа.
  •   Пупи і лисини землі
    Є вічні народи. Є копії,
    як демон і ангел зорі.
  •   Путьки-бацьки тощо
    Ми, уже доведено, не Раша
    і не малороси-холуї,
  •   На границі
    На границі України – тучі.
    Ліліпутя, мов козирний туз,
  •   Варіації на балетну тему
                               І
    Заспіваймо пісню веселеньку
  •   Чи хоче Рашія війни?
    Чи хоче Рашія війни,
    я не питаю у «страны»,
  •   Своє і наше
    Чи є таке, що кожному належить?
    Все нічиє розвіють небеса.
  •   По конях
    Новий етап. Галопом напролом
    або кар’єром, щоб не відставати,
  •   Балада про бабу
    Казала баба, що поети брешуть
    так само, як радянські «брехунці».
  •   Віртуальне Пу
    Не так еміру файно, як дуету,
    що у Кремлі плює на курултай.
  •   Раша - не Росія
    Наїлися емоціями доста.
    Пора настала оцінити зло,
  •   Репортаж з невидимого фронту
    Впала навзнак Земля, як вояк на дуелі,
    для якого війна – це один епатаж.
  •   Поточні перспективи
    Коли пора нове розпочинати,
    старе гальмує із останніх сил.
  •   Аборигени і пришельці
    Колись аборигени з’їли Кука.
    Не явні цілі й засоби мети.
  •   России - нации, элите и предводителю
                                  І
    Росіє, ти усіх дивуєш знову
  •   Маргіналам біля корита
    О ви, убогі душами сини,
    тяжкі таланти на чужих раменах.
  •   Фантасмагорія шизоманії
    Ось вони і – українські ночі!
    Не́чисті – неначе уві сні.
  •   Чукачабра у Криму
    Як не є, а світові відомо,
    що переборщили москалі,
  •   Особливості жіночого політикуму
                   І
    Іде століття двадцять перше.

  • Огляди

    1. Розчарування без очарування
      Сатирою нікого не уб’єш,
      тому її боятися не хоче
      ні поц із булавою, ні... авжеж
      отой, із росіяндії без меж –
      з якого вікіпедія регоче,
      сахається, але таки, ірже...
      так само із дебелої коняки
      у галіфе, але без фаберже
      отамечки... оба у негліже –
      вагомі кандидати на гілляку.
      Нема чого розчулюватися,
      якщо наразі плакати охота,
      аби не очаровуватися
      і не ліпити ангела із чорта.
      Як не хитруй, а лихо не мине
      ані шута, ані царя Гороха
      і казочка кінчається потроху,
      якщо усім лишається одне, –
      через поріг пересадити Оха.

      03.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Різдвяне розчарування
      Ріку життя не оминає горе,
      поза якою ще іде війна
      і невідомо, хто кого поборе,
      якщо воює біс і сатана.

      А їй немає ні кінця, ні краю.
      Хоча за волю точаться бої,
      та волі, як такої, не буває,
      якщо за неї нищити її.

      Якщо Марія народила Сина
      на покаяння за чужі гріхи,
      то явно винувата й Україна
      ота, яку спокушує лихий.

      Немає як на долю нарікати,
      що кармою прикуті на віки
      до легкої ворожої руки...
      корупція оточує ґаранта,
      тому і руку нікому подати
      у течії життєвої ріки.

      12.2023



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Якбитологія можливостей
      І
      Виходячи із досвіду чужого
      і власного на площі десять ар,
      схиляюся до висновку такого –
      поети є від чорта і від Бога...
      а от у землероба – інший дар.

      ІІ
      Зважаючи на заповіти Стуса,
      працюємо усі біля землі,
      аби була законною спокуса
      скородити «хороших москалів».

      Інакше неможливо із ордою.
      Перо поета – хлопавка для мух,
      якщо не надихає нас до бою,
      і не гартує войовничий дух.

      Заслужені паяци при бандурі
      не наближають праведні роки.
      Ми кобзарі, мольфари по натурі,
      бо наші предки – характерники.

      За кров пролиту і за кожне горе
      скарає небо мафію кремля...
      ...........................
      заллє смолою їхні пащі море
      і вдавить каменюкою земля.

      ІІІ
      Не помагають заповіді Божі,
      не чує розбишака, – не убий,
      не укради, не зазіхай...
      і, може,
      коли немає алібі, – якби,
      то ми би...
      правда переможе,
      винищуючи зайве і вороже,
      виконуємо заповідь, – люби...
      і захищай...
      а Гея допоможе
      іти і не боятись боротьби.

      08.2023



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Оновлення сущого
      І
      Не вбити Слово і живе, і віще
      на шпальтах української душі...
      своє і рідне оживає вічно
      у будь-які періоди трагічні,
      якщо не уповає на чужі.

      ІІ
      Тоді ніякі орди і навали
      не залякають націю мою,
      бо не дарма за неї воювали
      герої – рядові та генерали
      і голови поклали у бою.

      Не умирає... воскресає мова
      і має очищатися, аби
      її живу не урізали знову
      у мирні дні народної любові
      і у часи воєнної доби.

      І у роки історії цієї
      у пам’яті людей і поколінь
      нової ери оживає Гея,
      коли під омофором Панацеї
      не падає на неї чорна тінь.

      ІІІ
      Але бувають зайві настанови
      тим, хто її ніколи не любив,
      не помічав у зодіаці див
      у присмерки...
      у сутінки ранкові...
      ..........................................
      Та свого не цураємось. Таки,
      поезія формує еталони
      абетки мови і її закони
      від імені поета на віки.

      03.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Яв і дежавю
      Це місто снилося мені
      давно... ще пам’ятаю
      і готику у вишині,
      і скелі, де у глибині
      тече ріка у наші дні,
      водою умиває
      високі кручі... береги...
      а ось архітектура
      моста у вигляді дуги,
      і звідусіль, і навкруги
      чужі язичницькі боги
      та абревіатура
      латиницею на стіні
      тунелю віадука...
      і як в об’ємному кіні
      у небі темному – ясні,
      урочі зорі у вікні,
      неначе сни у руку,
      які мене дивують тим,
      що білий світ широкий...
      зі мною стародавній Рим,
      місцями – мій далекий Крим
      і де-не-де Вітчизни дим
      їдкий, але солодкий.
      У ту ж ступаю течію
      удруге... це буває,
      коли, неначе, у раю
      молюсь за душу нічию,
      тому у цьому дежавю
      її ніде немає.
      Як невидимка у тіні
      вона іще на волі
      блукає у часи нічні
      у тому місті, де вогні
      горять як реквієм війні
      під барабани долі.

      03.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Питання на засипку
      Пишу нікому... іноді – усім,
      ну, а якщо собі, то незабутнє,
      нечуване ніколи і ніким
      уявно надиктоване майбутнє,

      Запитую у відчаї себе, –
      кого краса рятує в цьому світі,
      де сонце – жовте, небо – голубе,
      війна – за мир, а воїни – убиті?


      Іще учора я не уявляв
      ані хороших росіян учених,
      ані опозиційних і таємних...
      ............................
      на цій арені вистачає барв,
      але за що ти, Боже, покарав
      мою країну владою зелених
      піарників, злодіїв і роззяв?

      03.2023



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Презумпція неуцтва
      І

      Мені далеко ще до читача,
      що вихваляє кучеряве слово,
      а радше – щиру українську мову
      освіченого гуру-сіяча...
      хай іноді на голову здорову
      ще блимає у темряві свіча,
      аби свої... навчалися чужому
      і того не цуралися, що є
      на поприщі, бодай би, на одному,
      якщо його оказія дає.

      ІІ

      Раніше філософію вивчали,
      риторику, поезію, латинь,
      а нині учень получає бали
      за те, що не його уму навчали,
      а того, що на тисячу – один.

      ІІІ

      Освіта – це важливе поле бою,
      та нині ми сьогодні не одні,
      кого іще виховують війною,
      аби запам'ятали... на війні
      багаті не воюють між собою,
      за них воюють бідні, не дурні
      тому, що бідні, а тому, що пні
      і їхній поводир... у вишині
      із булавою... обрані юрбою
      ці барани і цап із бородою
      у цій кошарі – неуки одні.

      01.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Обертони музи
      І

      Поета муза надихає,
      коли являється сама,
      ну, а якщо її немає,
      то і його, вважай, нема.

      Йому із нею по дорозі
      і при свічі, і у пітьмі,
      і у жару, і на морозі,
      і, непомітно... у юрмі.

      ІI

      Отак і живемо окремо
      у день ясний і уночі,
      аби її цікаві теми
      не оминали читачі,
      аби, читаючи... мовчали,
      неначе риба у воді,
      і то не тільки-но тоді,
      коли завищуємо бали...
      ........................................
      Удачу знаючи свою,
      я пропоную нічию...
      але якщо полуда в оці
      Феміди на чиємусь боці,
      вікторії не визнаю...
      ціную лаври переможця,
      але у рівному бою.

      ІІІ

      Повторюю одну й ту саму
      у стилі ретро... фуґу карми
      на обертонах житія,
      яка не є, але моя –
      як і поезія... звичайна...
      іде у люди звідусіль,
      коли одного вистачає,
      аби читали майже всі.
      Та як у декого бувало,
      собою хизуватись мало...
      хоч і не чути голос мій
      і рідко аплодує зала,
      але в мелодії моїй
      немає тоніки кімвала.

      01/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. У тривимірній юдолі
      Готові люди як один
      любити і страждати
      і не даремно Божий син
      приречений до страти.
      І поки прогресує зло,
      де промишляє каїн,
      то люду... наче й було
      в імперії окраїн.
      Це оправдовує війну,
      а у лиху годину
      і територію одну
      для нелюда й людини.
      Одне усе собі гребе,
      а інше час марнує
      і не запитує себе,
      чого воно існує.
      Бо вибір є – одне із двох:
      умерти або жити,
      та алібі у багатьох, –
      навіщось же тримає Бог
      людей на цьому світі.

      12.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Симуляція розумової кризи
      І
      Тяжко виживати на землі
      люду біля чистої криниці,
      поки є між ними москалі,
      ненажери, нехристи, убивці.

      Не до миру і не до краси...
      не язик, а мову відбирає
      поки є фарбовані лиси,
      а царя у голові немає.

      ІІ
      Їм усе твоє і на ріллі
      видається їхнім по закону,
      писаному по воді, пото́му,
      як ідуть у люди москалі.

      Навіть і обмежене тинами
      видурить, ограбить, украде
      і божитись буде, що за вами
      є борги... і до війни дійде.

      Вириє до сьомого коліна
      всю неправду і тобі на зло
      так укусить, бризкаючи слину,
      щоб найдовше боляче було.

      Знахабніє, виведе на люди,
      ніби ти чиєсь собі поніс,
      побажає, щоб урізав дуба
      і не червоніючи, забуде,
      як чуже поклав собі у віз...
      .............................................
      Як не є, хай получає в зуби,
      а тоді і квапити не буде
      у криницю свій поганий ніс.

      ІІІ
      Не стає епохою свободи
      ненадійний ХХІ-й вік,
      та на благо нації і роду
      вичищає на землі усіх
      паразитів, нелюдів, ханиг
      ірраціонального народу.

      Нині ера Духу настає
      і карає доля: самурая...
      людоїда... адже карма є...
      та відмін між орками немає –
      канібал насилує, вбиває
      генерал накази віддає.

      Сатані придумаємо кару,
      а його баранячу отару
      небо анулює на віки.
      Тільки-но налякане, таки,
      прогресивне людство ще гадає,
      що робити, як ума немає
      і розперезалися вовки?

      10.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Запізнілий візит
      Додому їду... жевріє надія,
      що пригасає полум’я війни
      і на городі ще овес посію,
      аби не уродили бур'яни.

      Ніхто у шию діда не ганяє...
      та як без нього маки, спориші,
      а пасіка... а крутояри гаю...
      віддушини опалої душі.

      Ніде не заховаєшся від смерті,
      нікого не обмежує земля...
      але удома є за що померти,
      то як на це дивитися здаля.

      Упізнаю... обдерті від погромів
      мої знайомі – Буча та Ірпінь...
      не бачу танка на подвір’ї ромів,
      але і їм передаю уклін.

      Уклін одноколійці із Варшави.
      Позаду – зеленіє оксамит...
      а до війни мели сніги... отави
      уже опередили мій візит.

      А попереду – віра в перемогу,
      якою запасався на дорогу...
      і довго пам'ятатиму ще я
      те місто, де, – ку-ку – мене будило
      і на прощання дарувало сили
      мені ранкове соло солов'я.

      07.2022



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Червоточина сумніву
                  І
      Що означає, – не моя війна, –
      ніхто по суті, наче, і не знає,
      якщо чужої, нібито, немає...
      та й досі ще триває не одна
      і хто вмирає, і чия вина
      у декого Феміда запитає.

                  ІІ
      Не винуваті юні... а старі
      усе шукають істину... одначе,
      уже не усміхається удача
      найти її тепер... о цій порі,
      у пору цю, подіями мінливу,
      коли нікого вік не береже,
      а ми усе питаємо, – невже
      і наша доля – яблуко червиве?


      Рахує і мені мої літа
      зозуля у гаю, що біля дому,
      і кожному... як і мені самому
      ще сяє середина золота
      як досі не досягнута мета,
      яка веде у далеч невідому.

                  ІІІ
      І я не розраховую на сто,
      і явно, що лишилось небагато,
      відтоді, як на світ родила мати...
      .......................................................
      Окраєць долі з’їло... шапіто,
      але не переймається ніхто,
      що є кому за це відповідати.

      06.2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Рідна чужина
      Де не жив, усюди – пам’ятаю:
      гай, гора за хатою, ручай...
      і сьогодні, у чужому краї:
      гори, улоговина, Дунай.

      Жовті первоцвіти і барвінки
      сині, крутояри у вінку
      і палітра їхня, і відтінки –
      як удома, у моїм кутку.

      І своя, і не чужа країна...
      дежавю, навіяне у снах,
      і душею в Україну лину,
      тільки-що... затримує війна.

      Тут і дід мій сіяв... у полоні
      жито... ще у першу світову,
      батько – після другої у зоні
      окупації... а я – живу.

      Наша біографія багата...
      поки не кінчається вона,
      не минає і моя весна...
      поки можу думкою літати
      завітаю у дитячу хату –
      бачити минуле із вікна.

      06.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Вимушена «одіссея»
      І
      Знаю, що Дунай не перескочу
      як по соломині черевик
      і ніхто не тягне за язик
      насмішити бульку... і не хочу
      скімлити, що голову морочу,
      нібито до спокою не звик.

      ІІ
      Ще тече у пам'яті Славута,
      напуває і годує Крим...
      а вода червона... каламутна...
      та сумую іноді за тим,
      що хвилює як солодкий дим
      батьківщини... це моя покута.

      Бо не буде спокою ніде,
      ані покаяння, ані тризни,
      поки перемога не зійде
      апогеєм нео-катаклізму
      і енуклеація рашизму
      блискавкою кари упаде:

      за Азов, за Бучу, Маріуполь,
      за мільйони біженців...
      за трупи
      у своїй опаленій землі...
      за нечувані жорстокі муки,
      за непередбачені розлуки,
      за усі печалі і жалі.

      ІІІ
      Може, й не чекає Пенелопа
      свого Одіссея... до потопу...
      а весною дні – як ті роки-
      повені широкої ріки...
      .............................
      а війною – мовою Езопа, –
      мало є надій на філантропа.
      Та живучі ми усе-таки.

      06.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Попередники та наступники
      Союз не клеїться по швах,
      усім нема куди тікати.
      В електорату їде дах, –
      кого й навіщо обирати?

      Яка юрба – такі й вожді...
      а де узяти їх, видющих,
      коли й поети, по нужді,
      гадають на кофейній гущі?

      На Рашії дурних нема...
      якщо не орки, то дебіли,
      а тих, що волі захотіли,
      уже очікує тюрма.

      І в Україні небагато
      лишається таких людей,
      що і один десятка вартий,
      бо їх, таки, нема ніде.

      У гущі цілого народу
      як на біду, одне зело...
      і одне одному на зло
      усе ще каламутять воду:
      по духу – люті антиподи,
      по суті – те, що і було.

      01.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Після того як
      Всіх вітаю! Будемо здорові
      і щасливі у часи зимові,
      і веселі протягом весни,
      і успішні влітку й восени,
      і неповторимі у любові,
      і неперевершені у слові...
      поки не тривожать наші сни
      вічною примарою війни
      дряхлі маразматики московій.

      А бажаю те, що і завжди –
      кожному своє і по заслузі:
      кацапні – кар’єру у Союзі,
      українцям – все з роси й води,
      процвітання – нації і музі,
      поки є іще іти куди...
      ....................................
      щоб ніколи не було біди
      і не розчаровували друзі.

      01.2022



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Нове Різдво
      За роком рік... тисячоліття
      триває світле торжество –
      на радощі батькам і дітям
      у кожен дім іде Різдво.

      У всіх з’являється надія –
      напередодні іменин
      за них піклується Марія
      і незаконний Божий Син.

      Усі гріхи собі присвоїв...
      усе, що повзає на дні –
      і фарисея, і ізгоя
      прощає у святкові дні.

      За це, вознесений за руки,
      несе свій хрест багато літ,
      дарує людям Заповіт
      і спонукає до науки, –
      лише приречені на муки
      рятують божевільний світ.

      12.2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Секрети творчої кухні
      I
      Помітити поезію найлегше,
      допоки є крилаті фрази... і
      метафори, ремінісценції,
      біблійні і живучі аксіоми,
      язичницької оргії фантоми,
      цитати, рими, тропи, рубаї –
      відомі істини... і тим не менше
      усе доречне у містерії,
      та ритміка кульгаючого трешу,
      буває, заяложує її.

      II
      Піїти мають інші пієтети
      і є на те олія в голові,
      аби імітувати ті секрети,
      якими володіють візаві,
      відомі за ознакою таланту,
      манери, стилю, тону, словника...
      і як не намагайся повторяти,
      що не мели, а му́ка – не мука́.

      III
      Єдине розуміють дилетанти –
      своє творити не така й лафа,
      та не болить нікому голова,
      що мухи і котлети – це окремо...
      і як не захищай свої права,
      птахами розлітаються слова
      поміченої фабули... і теми.

      12.2021



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Там, де нічого немає
      У віковій суєті суматохи
      глас вопіющий у бубони б’є...
      чуємо еру чужої епохи, –
      ми менестрелі, а ви скоморохи...
      вас ще немає, допоки ми є!

      Відповідаю... уявно... по чату, –
      ви у комуні, а ми на межі,
      де оминаємо ці міражі...
      чую, – не можеш не бити набату,
      бий, аби чули свої і чужі.

      У тарарамі не зайві тотеми.
      Та не поможе уже, далебі,
      соло на ієрихонській трубі, –
      ви аксіоми, а ми – теореми,
      поки не все доказали собі.

      Ви не ховали за масками лиця
      і повели у пустелі нові
      босий народ, але нації сниться,
      як Валаам ще шмагає ослицю...
      ми – скакуна без царя в голові.

      Бога немає? А небо карає...
      сила нечиста веде у пітьму
      ще не убиту війною юрму,
      що не побачила вашого раю...
      ...................................................
      чути кімвали... і флейта лунає...
      як би іще угодити Йому?

      11.2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    20. Друге дихання
      Уже й не намагаюсь... не умію,
      явити люду небо голубе
      як той поет, що ілюструє мрію,
      свою любов, і віру, і надію,
      а заодно, навиворіт, себе.

      Іще біжу, а не лежу... не їду...
      роз’їхались навколишні сусіди...
      околиця суґестії моєї
      навколо мене стала нічиєю,
      гуляє у саду веселий вітер,
      оголює дерева, їхні віти
      мене вітають барвою своєю...
      штахетинами із великих літер
      не додаю цікавої палітри,
      але за ними бачу яворину,
      що обіцяє срібну павутину...
      озолотили обрії берези...
      ось-ось і їхня одежина щезне,
      укриє пріль перина завірюхи
      і, може... накопичу сили духу,
      коли мене покине сива осінь,
      з якою не прощаюся і досі...
      аби побігти за її саньми
      і обігнати вітер до зими.

      10.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Бентега сновидіння
      Як не доганяй пропащий час,
      а сьогодні догорає ватра...
      ще учора біг у перший клас
      і куди не відаю – до завтра.

      Не перекопаю битий шлях,
      а борги мої – майбутнє мито...
      мрією витаю у серцях,
      щоб коли піду, іще пожити.

      Муза не дівається ніде,
      поки не доведена до краю,
      а кудою ліра поведе,
      цього й автор іноді не знає.

      Сновигає ява уночі,
      супокою не дає до ранку,
      думи перегукують сичі,
      місяць заглядає за фіранку.

      Вітер перевіює слова –
      мовної абетки обереги,
      не минає альфи і омеги.
      Фабула поезій не нова...
      лупає очищами сова
      і щезає явище бентеги.

      10.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Строкатий етюд
      Відсалютували зорепади,
      і тамує осінь зайву хіть,
      хоч і літо, що уже позаду,
      іноді вертається на мить.

      І щоразу затуманить очі,
      заховає сльози за вуаль,
      тугу – у тогу цариці ночі
      і розвіє у людей печаль.

      І щороку до її палітри
      додає нечуване поет,
      і щоночі розбишака вітер
      роздягає денний силует.

      Та вона й сама... і на прощання
      скине найновішу із одеж
      у заграві лісових пожеж
      і піде у подорож останню –
      сива, одинока і печальна –
      полинами зледенілих меж.

      10.2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    23. Ігри купідона
      Чекаю на щасливу мить
      як панацею,
      допоки серце ще болить
      за однією.

      Коли оновлює весна
      мою ікону,
      то домальовує вона
      по купідону.

      Тобі – за очі чарівні,
      зорі у небі
      за те, що сяє, а мені...
      мені – за тебе.

      І залікуємо оба
      сердечні рани,
      хоча сміятися судьба
      не перестане.

      Чи повезе, чи понесе –
      сама не знає,
      а рана стигмою усе
      не заживає.

      09.2021



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    24. Етапи просвітління
      Не думаю... але гадаю,
      що із чистилища до раю
      не поспішає фарисей...
      не випадково потрапляє
      із Трої у аїд Еней,
      а із Ітаки Одіссей
      по морю до чужого краю.

      І досі ще немає від
      цієї напасті відбою.
      Така історія героїв...
      та не дарує білий світ
      ані руно, ані свободу
      ізгою іншого народу...
      який не є у тебе рід,
      чи ти учений, чи піїт,
      усе одно – чужого роду.

      Ще є надія на своїх,
      та ця ідея теж пропаща,
      коли душею чуєш їх.
      Із «добрими людьми» найважче...
      коли шукаєш, де найкраще,
      однаково і в сих, і в тих,
      коли тебе якесь ледащо
      або ніщо та ще й нізащо
      із усмішкою б’є у дих.

      Тому й розвіяна по світу
      моя сім’я, моя рідня...
      тому від літа і до літа,
      коли лікую вороння,
      очікують далекі діти
      не дорогого заповіту,
      а вісточку...
                      скупу...
                              щодня...

      09.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Під акомпанемент клепсидри
      Минає все... а регулярно – ночі,
      дощі... і особливо уві сні...
      тоді й літа третиною коротші
      і ближчає до келії на дні.

      І як не уповати, – аве, Отче,
      ця чаша не докучила мені,
      не угамовуй водопади днів,
      аби летіти якомога довше.

      Але не зупинити течію
      ріки цієї у кипучу дельту
      іще не вичерпаного десерту...

      немає часу, на біду мою,
      з останніх сил триматися уперто
      за соломинку віри на краю.

      08.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Снива без огнива
      І
      Казочки веселі і сумні
      всіх часів і деяких народів
      на екрані нині не у моді.
      Ми і наяву – як уві сні.

      А дивами радують лукаві
      лицедії, клоуни й шути...
      живемо із ними у державі,
      із якої мріємо втекти.

      А куди? У видуману казку,
      до Аліси у її палац...
      ще існує... коли ваша ласка,
      цей культури нашої ерзац...
      тільки на хіба ці шоу-маски,
      що усім показує паяц?

      ІІ
      На сумне не вистачає часу,
      на веселе досить і пісень,
      умираємо одного разу,
      а життя триває кожен день.

      І хоча далеко до завіси,
      а воно, усе-таки, веде
      нас усіх зі сцени за куліси,
      де у яму кожне упаде,
      то аби устояти, інде
      треба бігти...
                   і біжу...
                              на місці.

      ІІІ
      Я у цій країні новосел
      і не заперечую на разі –
      те, що не побачив Оруел,
      ми опереджаємо у часі.

      Та вертаю на круги свої
      і усе ще бігаю по колу...
      дякуючи зайцеві Керолла,
      оминаю болісні краї,
      поки сни забудуться мої,
      а казки,
                   усе-таки,
                              ніколи.

      08.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Олімпійський гарт
      І Україна щось уміє!
      Інде допомагає Бог
      не оминути пандемії
      і досягати перемог.

      Ми як усі – одної криці,
      та маємо своє лице
      і знаємо, що українці
      кують бодай одне кільце .

      Гартуємось, бо того варті!
      Несемо власне знамено
      і від олімпу в цьому гарті
      не відстаємо заодно.

      Уже і небо б’є рекорди...
      Такий діагноз у погоди
      цієї літньої пори –
      дощі не мають прохолоди
      і не зіб’ють жару вітри
      за олімпійські нагороди.

      07.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Трансляція поезії
      Всі ми різні... поки гріє кров...
      і смішні, і п’яні, і тверезі
      думаємо кращою із мов
      і єднає нас одна любов
      до краси, країни і поезій.
      Ще риплять колеса колимаг,
      ідемо, коли не їде дах,
      поки є мета ясна й висока...
      береже її недремне око
      Того, що живе у небесах.
      Не ховаю Божого таланту,
      бринькаю на струнах житія,
      стоячи на плечах у атлантів,
      не кричу, – це я!.. це я... це я?
      Ось... придумав... нате і читайте.
      Зважую своє на терезах
      істини, та і чуже – як свято
      й досі перемелюю завзято...
      полірую сльози на очах...
      поки є фантазія багата,
      полечу луною... може між
      хмарами, аби почути лиш,
      чим я можу душі обігріти...
      Зі сполуки знаків, слів і літер
      викристалізовується вірш
      і його несе по світу вітер.

      07.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. На коня
      ***
      Стиляги поезії модні...
      не вірю любові холодній,
      дарованій не по заслузі...
      мої неупізнані ружі,
      які називалися друзі,
      такі золоті і... байдужі.

      ***
      Я міг би бути без
      ума від поетес,
      якби було реально
      у хаосі словес
      найти раціональне.

      ***
      Не міняй коня на переправі,
      щоб ніяка течія не змила...
      а якщо на горизонті мила,
      не міняй коняку на кобилу.

      ***
      У кожного своя Одеса
      і одіссея не одна...
      якщо зійшлися інтереси,
      вважай, що інша – це вона.

      ***
      Усе життя – це сіножаті,
      яким ніде немає меж,
      лишається запам’ятати, –
      що не посієш – не пожнеш.

      ***
      Не повертай супроти серця
      на пройдені круги свої....
      любов лише одна дається,
      як заслуговуєш її.

      06.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Перехрестя часу
      Не зійшлися три дороги
      на путі до раю
      і ні отчого порогу,
      ні коня немає.

      Далі – тридесяте царство
      у чужій халупі:
      не кощій у господарстві,
      то Яга у ступі.

      Як не ризи, то лахміття,
      а напередодні –
      що XVII-те століття,
      що моє сьогодні.

      Мрія казкою минає...
      та не тим печалюсь,
      буду перший чи останній...
      поки вибору немає,
      і чужого не цураюсь,
      і своє не ганю.

      06.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Розвінчання Дарвіна
      Людина виникла із мавпи,
      але буває й навпаки,
      коли її нахабні лапи
      хапають їжу із руки.
      Далеко нічого ходити:
      ось – українець, ось – кацап...
      їх іноді не відрізнити
      за пазурами рук і лап.

      Але кацапи – це примати,
      тому що за мільйони літ
      навчилися дурити світ,
      чуже за пазуху ховати
      і пам'ятати, що у хаті
      лежить погано у сусід.

      А українці – малороси,
      тому що орки навкруги –
      це наші люті вороги...
      і нація почила в Бозі...
      вона віками... та і досі
      винищується до ноги.

      04.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Вовче щастя
      На горі далекій і високій,
      де ще є герої із казок,
      рискає по лісу одинокий
      і забутий сіромаха вовк.

      Ау! ау! – лунає вечорами.
      Ау! ау! – відлунює луна.
      У лісі одинокими вовками –
      блукає він, а може, і вона.

      Вечорами, поки сяє небо
      і немає іншої краси,
      кличуть одне одного до себе
      виючі у небо голоси.

      До зорі, коли линяють зорі
      і заходить місяць молодий,
      мало що міняється у хорі–
      хочеш вий, а можеш, то не вий.

      Ау! ау! – із вечора до ранку.
      Ау! ау! – і душу – на замок.
      І лапою махне на сіроманку
      колоратурний одинокий вовк.

      04.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Роздуми
      Рвонули неофіти у поети
      і... нібито нема уже війни...
      вітіювато пишуться сонети
      про насолоду, пахощі весни.

      Та якось не до Музи, і не варто
      описувати грішне і смішне,
      коли серйозне – це уже не жарти,
      а явне заміняє потайне.

      Велике не стає сьогодні перше...
      зелене вилізає із пітьми
      і... де його стосується найменше,
      метає блискавиці і громи.

      Засокорили півні голосисті...
      Ось-ось уже й зозуля закує,
      сорока украде чуже намисто,
      ворона передивиться своє.

      Зоїл і дятел забажає миру,
      хоча навколо стогне, і реве...
      Коли війна, то якось не до ліри,
      та... де-не-де поезія живе.

      Адже її не викосиш косою,
      аби запам’ятали небеса,
      що не буває зайвою краса...
      а туга за вечірньою імлою –
      це Божа кара і гірка роса,
      орошена солоною сльозою.

      01.04.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Палітра весни
      І
      Коли не дуже весело усюди,
      сумують дуже одинокі люди...
      а уночі ніколи і ніде,
      аж поки повновидий не зійде.

      ІІ
      Їм виїдає очі не роса
      на сонці... вранці, а рясна сльоза,
      що миру і добра уже не буде,
      якщо усі готові до війни
      і що усі ми винні без вини,
      що де-не-де ні се, ні те панує,
      а десь-не-десь народ чекає всує
      кінця... чи то війни, чи то зими,
      але... весну очікуємо ми.

      ІІІ
      О! Місяць тінню обіймає землю
      у небі – невагому та живу –
      і висіває зорі у траву,
      і магію, і сепію пастелі,
      і чари неземної акварелі
      усього, що існує наяву.
      А ранками, міняючи палітру,
      мокає пензлі у прозорі дні
      і поки ще нема дощу і вітру,
      щезає у ясній височині...
      лишаючи барвінки, первоцвіти,
      фіалки і веселі, і сумні...
      Ось-ось... і намалює синій квітень
      дорогу наступаючій весні.

      03.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. За нічною завісою
      Поки вітер проганяє стужу
      протягами в димовій трубі,
      осягаю потаємну душу
      віщого і сущого в собі.

      Маю ще надію на удачу
      як не наяву, то уві сні...
      як не є, усе одно побачу,
      що вона навіює мені.

      Ми охочі, поки є робота...
      поки ця оказія мине,
      як захочу, осідлаю чорта,
      хай несе у засвіти мене.

      Що умію, те й робити мушу...
      то сную на радощі юрбі
      нитку Аріадни, то павучу
      мантію оголеній журбі.

      І на ранок маю одежину...
      одягаю маску на людину
      усмішки веселої до вух...
      і тогу... і тугу...
                              відчайдух
      у мені сотає павутину
      сіті на метеликів і мух.

      03.2021



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Збовтане шумовиння
      Метафори й епітети чужі
      не прикрашають сказаного людям.
      Не очищає закутки душі
      поезія, що пахне словоблуддям.
      Запамороченому у війні,
      не дуже якось весело мені,
      дорослому, поводитись як діти...
      у ейфорії місії радіти,
      що варишся в одному казані
      із піною богемної еліти.

      Весна весною, – ку-ку та кум-кум...
      Ніяке диво не іде на ум,
      а на марку палітру акварелі
      лягають заяложені пастелі...
      ..........................................
      І поки ще кипить осадок дум,
      із варива збігає зайвий шум
      водою каламутною на землю...
      але жура не вичерпає сум.

      03.2021



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Ментальний сон
      І
      Як наяву – ото буває,
      лечу, лечу... і не світає.
      Не заважає темнота
      усе побачити до краю:
      пророка нації немає,
      німіє слово... суєта
      суєт... нема куди летіти...
      ні – Україна ще не та,
      якою мав її узріти
      він із Чернечої гори...
      не перевернуті на літо
      блакитно-жовті прапори...
      і наче, чую, – ще не вмерла...
      на ладан дихає... живе
      і слава Богу! Що їй пекло,
      яке нікому не нове?
      В чужій парафії Кирила
      торгує лептою народ...
      запалює московський чорт
      на цілий світ своє кадило,
      окурює лукавий рід...
      .........................................
      згасає полум’я Майдану...
      у казематі отамани
      читають інший Заповіт.

      ІІ
      Корову доять олігархи,
      а їхні наймити – казну...
      юрба годує сатану,
      а пересушені монархи
      ідуть війною на війну...
      кумир облизує кумира...
      а чортеня шукає миру
      в очах диявола імли...
      О... оперилися орли,
      які літають до еміра...
      а ми живемо як жили:
      ідуть зі сходу ешелони,
      на заході пливе корвет,
      орда утоптує кордони
      п'ятою п’ятої колони...
      блокує розум Інтернет...
      ......................................
      Чекає неня Вашингтона,
      але за спиною ОМОНу
      її чатує Піночет.

      ІІІ
      Дивлюся, нібито світає...
      зоря Авророю палає...

      Нема нікого. Тільки я
      молюся у хатині скраю...

      В моїй землі шукає раю
      лукава братія моя.

      09.03.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Вічний коловорот
      І
      Готову манну і мокву небесну
      не висіває жоден зодіак...
      і віриться, й не віриться ніяк,
      що казка у житті не має сенсу,

      що є іще і Той, що греблі рве,
      і Той, що у горі сидить високій...
      Славута сивий стогне і реве,
      корчує вітер верби одинокі.

      ІІ
      На пройдені Тарасові шляхи
      ступають інші корифеї волі.
      На три боки устелюють мохи
      минулу славу та козацьку долю.
      Забулося, кудою і коли
      щезали тіні їхньої відваги...
      і появилися нові ватаги,
      які усе робили, що могли:
      ішли понуро у ярмі воли,
      возили сіль чумацькі колимаги...

      ІІІ
      Молочними шляхами у свої,
      сльозою й потом зрошені краї,
      котили тугу, і жалі, і горе...
      дивилися із неба тихі зорі,
      як гіркотою повні ручаї
      течуть рікою у солоне море.

      03.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Наші люди
      І
      Яка різниця – яники чи зелі...
      І ті – козли, і інші – не орли.
      Одні блудили у чужій по(у)стелі,
      а другі їли, (к)рали і пили.

      Оба відомі слуги Ліліпуті,
      які ще лижуть всі його місця
      і заглядають в очі-зуби-дупу,
      чекаючи подачок до кінця.

      Вертаються на циркову арену
      шиплячі змії-лу́каші, гієни
      і рицарі ножа і тесака –
      опора невмирущого совка.

      Місця казенні позаймали знову
      авакови, шкарлети і портнови,
      загавкали шакали шарії,
      на горизонті – швондєри-царьови,
      в ефірі – розбишаки соловйови
      і шарікови – наші і свої.

      ІІ
      Але яке кому до того діло,
      що у пуху і єрмакове рило,
      і каються дубінські й деркачі...
      на митниці ідуть потоком гроші,
      общак охороняє прокурорша,
      на цирлі судді й інші діячі.

      Як мовиться, знаходяться усюди
      і в Україні, й на Росії люди
      свої у дошку вівці і вовки,
      і коміки кварталу криворожців,
      і довбануті ківопезежопці –
      і бойки, і живі мертвечуки.

      ІІІ
      Питається, – куди ж ідуть потоки?
      Якого біса і з якого боку
      усього цього парламентарі?

      А їм розподіляється по чину...
      працює гарно змащена машина –
      перпетуум-мобі́ле... упирі.

      01.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Прогрес
      Є такі періоди життя,
      що здаються й досі головними
      від Еллади до епохи Риму,
      у які немає вороття,
      поки не замінимо новими.

      І втішає, і лякає нас
      наша зміна – діти та онуки...
      Їх чекає подорож на Марс.
      Засобами іншої науки
      їхні плани обганяють час.

      Хай собі літають аватари
      до своїх далеких аеліт,
      б'ють у тулумбаси і литаври,
      досягають Альфи і Центаври,
      думкою охоплюючи світ.

      Поки сонце сяє у блакиті,
      живемо і ділимо на миті
      час, неначе кадри кінема..

      Є чого на фініші радіти.
      Ми у цьому хаосі як діти,
      що були,
                    і є,
                             і ось...
                                    нема.

      01.2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. З низин до вершин
      Все вирує у вічному хаосі дум:
      домінує юродиве, меншає ум,
      несудиме звикає до вати,
      невідоме лякає, патякає кум...
      Поки тишу німу не заповнює шум,
      недочуте не може мовчати.

      ІІ
      Обирає фальшива богема ...себе,
      ігнорує ясне і прозоре...
      виринає на плесі легеньке цабе,
      а синиця запалює море.

      Багатіють тихіші води крадії,
      пересмішники пасій, пройдохи,
      а кондиції їхні цінують свої
      лицедії або скоморохи.

      Соловіє одне, інше точить ножа,
      а лукаве заманює в сіті,
      ріжуть правду поети... з'їдає іржа
      позолоту на синій блакиті.

      ІІІ
      Шалапутне являє єлейне лице,
      і хоча біснувате буває,
      та ніяка Феміда не лає за це
      і редакція не покарає.

      На забуту мелодію чую слова
      і мотиви чужої естради
      і вібрує душа як туга тятива
      на слуху у тіні клоунади.

      Аріадна веде у покої свої
      лабіринтами раю аїду
      у печери сезаму, сади і гаї
      віадуками Семіраміди.

      А поети тудою, де сонце пече...
      як усі – так і я, наверстаю іще
      непочате за іншими недо...

      заховаю гітару під чорним плащем
      і піду за грозою ущухлим дощем,
      щоб веселкою сяяло кредо.

      01.2021



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Екслібриси знаковості
      Я не люблю епатажу,
      та покажу не ніяке,
      а вищого пілотажу
      знаки.
      Бачу тире і дефіси
      титлами кожного тому,
      а на плиті обеліску...
      кому.
      Є запитання? Посто́ю
      статуєю Василіска
      і підведу під собою...
      риску;
      крапку і кому банальну;
      дужки; ...і(неповториму,
      видиму) оригінальну
      риму,
      оклики!!! ...і дієслово,
      взяте, буває, у «ла́пки»,
      а увінчає письмо – дво-
      крапка
      і додаю після неї:
      інші слова у рядочку,
      знаки уваги моєї...
      точку.

      01.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Субстрат ніякості
                  І
      Сповита ідеалами добра,
      поезія існує одиноко.
      У самоті не помічає око
      її витіюватості пера,
      яке з нічого витискає всує
      гаряче молитовне алілуя,
      солоні сльози і слова палкі...

      Солодкі аромати із каструлі,
      але лікують нас гіркі пілюлі,
      пісне меню й рецепти не такі,
      як іноді фантазія малює.

                  ІІ
      Їмо і переварюємо все,
      що на столі. О! Ми ще ті гурмани,
      коли під чарку блимають екрани,
      закушуємо шинкою есе,
      до себе приміряємо романи...

      На те і щедрий вечір на землі.
      Та муляє минуле. У тумани
      уже пішли великі, і малі
      старі Івани, юні Василі,
      не дочекавшись волі свого краю...
      і я себе теперечки питаю, –
      навіщо ти – ніякий цій юрмі
      ще тлієш, наче іскра у пітьмі,
      якщо тебе усе одно немає?

                  ІІІ
      Описуємо грішне
                   і святе:
      юрба чекає рило
                   і кадило,
      у торбі – шило,
        на екрані – мило...
      Не дуже втішно,
             радісно...
                        зате,
      коли воно
          ще де-не-де зринає,
      то осідає
                піною на дно.
      Зелене полотно
                 уже линяє...
      гарантією успіху давно
      опікуються шоу і кіно...
      але чому
           так соромно
                      буває?

      01.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Антитеза творчості
      Народились вірші і... розтали,
      залишивши по собі печаль,
      бо, не зафіксоване в аннали,
      пам'ять не утримує, на жаль.

      Та не тануть образи, сюжети,
      фабули, метафори, думки...
      Їх переосмислюють поети,
      копіюючи чужі рядки.

      От, якби мені одного разу
      генії навіяли таке...
      щоб і захмеліти від екстазу,
      і не полетіти у піке.

      До оксюморону не байдужий,
      я, буває, вірю... і – не дуже,
      що у ноосфері зависа-
      є антена поетичних візій...
      ...........................
      ...ні на яку голову не лізе
      те, що «наваяли» небеса.

      12.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Зимові фантазії
      У чорному лісі іду навмання...
      А що мені буря чи злива?
      Та не доганяю, кудою щодня
      щезає зима білогрива.

      Напевне у неї по азимуту
      і в мене – одне і те саме:
      коли три дороги, наліво іду,
      а потім направо і прямо.

      А там, де не буде моєї ноги,
      стоїть ще на курячій лапі
      оголена талія баби Яги
      і мощі Кощія на шкапі.

      То тінями Чахлика рикає змій
      і наша – його баба Йошка
      лякає усіх у країні моїй
      так само як зелень і «йолка».

      А далі «тайожний» союз і пурга,
      сніги, завірюха... де нині
      притрушує інієм сива хуга
      біляве, криваве і синє.

      А далі... зима замітає сліди...
      Кудою не човгай, кудою не йди –
      одні кучугури й замети.

      Якщо закудикаю лихо й біду,
      на голову іншу пригоду найду,
      яка подобає поету.

      12.2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Рукою небес
      Не вірю я уже,
      що є готові вірші,
      а душу береже
      рука, що нею пише.

      Іще іти й іти...
      А що як, Боже правий,
      на спалені мости
      веде мене лукавий?

      То вила по воді,
      то ангели аїду...
      По синусоїді
      і радощі, і біди.

      Сльозу чиюсь утру...
      І помічаю знову,
      що п’ю печаль стару
      за думу полинову.

      То іній, то роса
      на оболоні квіту
      як тануча краса
      нев’янучого світу.

      У магії ночей
      і далі неозорі,
      і сяєво очей,
      і падаючі зорі.

      Метеликом лечу
      і понесу у слові
      палаючу свічу
      гарячої любові.

      У течії життя
      з нічого виринає
      поезія моя.

      Та це не означає,
      що ці оази раю
      описую не я.

      12.2020



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Глас вопіющого
      І

      От би й собі завертітися флюгером
      у течії забуття...
      дзиґою бути, на ниточці – фуркалом,
      антизеро... одиницею... юзером...
      не ображати дитя,
      що як і я ще уміє сміятися
      і видає у етер
      «галіматью» і отримує ляпаси
      неуків, парій, гетер.

      ІІ

      Не фараонові і не Мойсеєві
      чада Адама, спокушені Євою
      мовою змія, йдемо
      за язикатою і звичаєвою
      на поводу у обнімку з Ємелею,
      суржик його жуємо.
      Наче ізгої, в пустелі блукаємо
      і переводимо час...
      маємо те, що нічого не маємо
      гідного нації, і забуваємо
      те, що об’єднує нас.
      Тішимося архаїчною мовою,
      та аплодуємо тим,
      хто володіє абияк ворожою...
      І виїдає... і коле половою
      очі... «атєчєства дим».

      ІІІ

      Може й собі хизуватися шоу, а
      не потуранням своїм
      ще вопіющим Голгофою головам?
      Може, явитися Іє́ґошо́уа
      за́світу Єршалаім?

      11.2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Нічні акварелі
      Знову повновидий у вікно
      зазирає... де-не-де у димці
      пастуха вітають зорі-вівці
      як у панорамному кіно
      на екрані сивого серпанку,
      де усе, що мріє угорі,
      буде гомоніти до світанку,
      як мою пронизують фіранку
      очі одинокої зорі.
      У тіні юпітери, куліси,
      зоряні актори, режисер,
      а на сцені величавий місяць
      нехотя освітлює етер.
      І тоді на обрії Ярило
      засіяє променями дня,
      за якими неземне світило
      осідлає ярого коня.
      Заясніють ранішні пастелі
      міражами танучих обличь...
      Та, зі самотою віч-на-віч,
      згадуючи очі у пустелі
      і мої небесні акварелі,
      намалюю сепією ніч.

      09.2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Після пандемії
      І

      Лиха біда – це тільки-но початок.
      Таке і чули, й чуємо не раз.
      Але немає на землі загадок,
      яких за нас не розгадає час.
      ІІІ

      Нема чого гадати по долоні,
      що настають часи сумні і чорні –
      повимирають виборці дурні
      у бункері залишаться одні
      нувориші, злодії у законі,
      Кощій на троні із Ягою... ні?
      А як же рай без п'ятої колони?
      А як аїд? Туди нема кордону!
      Туди бажають жирні гусаки,
      капітулянти, мовні русаки,
      національні покручі: гордони,
      кашперські, зелі, єрмаки, кобзони
      і прокурорші - кукли заводні,
      і їхні кавалери запасні,
      і лугандони, іменем закону,
      опиняться в історії на дні.

      ІІ

      Та є альтернатива у народу –
      виводити людей нову породу,
      які не умирають на війні,
      за право жити і таку свободу,
      що виживають коміки одні...
      .............................
      і буде на одежу інша мода:
      без маски – все одно,
                          що без штанів,
      і обійдемося
                           без лікарів.

      07.2020




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Попутчики на переправі
      Є люди, з якими приємно завжди,
      далеко не треба ходити,
      є й інші, з якими, куди не іди,
      немає про що говорити.

      На інших надійся, та сам обирай,
      на кого надія в дорозі,
      оточена пеклом дорога у рай,
      допоки «почиєш у Бозі».

      Чекати на принца – затія крута,
      та, може, не той, а можливо й не та
      мету спонукає до злету.

      Утопить наяда вінок на ріці,
      дарує удача синицю в руці,
      яка і не снилась поету.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Напередодні
      Весна майнула майже непомітно.
      Її палітру сонячного дня
      на себе приміряє буйне літо,
      сідлаючи гарячого коня.

      Ніколи не було у цьому світі,
      аби перемагала маячня.
      Нові акорди чути у зеніті
      і не лякає чорне вороння.

      Бо котиться по сонячному небу
      непереможна колісниця Феба
      у сяючій блакитній далині
      і вище підіймається Ярило,
      випалюючи ту нечисту силу
      у ярому священному вогні.

      02.06.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Хода весни
      Гуляє літо за лісами,
      усе очікує весну,
      аби явити вечорами
      погоду теплу і ясну.

      Але і дні такі негожі,
      і ночі іноді такі,
      що й соловей іще не може
      співати арії п'янкі.

      Калина зацвіла у лузі,
      сумують одуди нічні,
      заполовіла на окрузі
      озимина по ярині.

      Очиці котики протерли,
      фіалки сяють лугові
      а буйні роси, наче перли,
      порозсипались у траві.

      Ось-ось приїде літо п’яне,
      аби цей сірий ранок щез
      і поки вечір не настане,
      засяє ладо із небес.

      І знов уява оживає –
      синиця солов’я вітає,
      зозуля – сойку, а коли
      дуети їхні ожили,
      ген-ген долиною за гаєм
      у небі синьому лунає
      сумне лелечине, – курли.

      01.06.20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. У полоні Морфея
      Мрію тихо-тихо я,
      а поміж рядків
      затамую дихання
      і чекаю слів.

      Музою і лірою
      надихаюся,
      а як Мона-Лізою,
      то не каюся.

      Лину до веселої
      і щасливої,
      та не знаю келії
      тої милої.

      Може, замурована
      десь за мурами
      і не очарована
      ще амурами?

      Не чекаю лиха я
      від лукавої,
      та на ладан дихаю...

      йду отавою...
      мрію заколихую...
      Пахне кавою.

      05.2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Глобальні прогнози
      У полоні не чути пісень,
      а на волі немає свободи –
      у минулий ховатися день
      і чекати у морі погоди.

      Океани вбиває жара.
      Віє вітер – вода охолоне.
      Не минає воєнна пора
      аж до самого армагеддону.

      Гея-мати змітає усе,
      що Землі заважає родити.
      Ні Месія людей не спасе,
      ні ціловані дереворити.

      Не поможуть попи-глитаї
      і украдені мощі й ікони.
      Божий суд не міняє закони:
      на Росії ще будуть бої,
      Русь козацька родила її,
      Україна її й похоронить.

      05/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Подражаніє
      Мені однаково, чи буду
      я ще говіти, а чи ні,
      та не однаково мені,
      що у свята бідують люди.

      Уранці після алілуя
      іду на кухню в самоті,
      акомпаную по кастрюлях –
      озвучую усі пусті.

      Тай думаю собі, гадаю, –
      чи так усім ведеться нам,
      кому уже пора до раю?

      Е ні! Ікається панам.

      Не подавились депутати,
      ковтають, бідні, шоколад,
      аби підтримати ґаранта,
      який кришує владу Рад.

      І так воно чогось дурному
      аж дістає до печінок...
      Але – нічого. По-новому
      почнемо жити на оброк.

      На пенсію не уповаю,
      але на хліб і воду є!
      Дієта – хобі не моє,
      та, слава Богу, я не знаю,
      чи я живу, чи виживаю
      за упованіє моє.

      12.2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Приречені на смерть
      Як тяжко умирають люди.
      Герою легше у бою –
      за ближнього підставив груди
      і опинився у раю.

      Не хочу мучитись роками.
      Але мурахою на дні
      усе життя копаю яму
      своїй душі в самотині.

      Тому й народжуються вірші.
      І кожен – як моє дитя.
      І проживу багато більше,
      аніж одне моє життя.

      І веселішає на серці,
      неначе маю вже за сто.

      Та не запитує ніхто, –
      ну як воно тобі ведеться?

      А як бідовому у герці,
      заклавши душу у лото.

      12.2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    57. Алюзії невинності
      І

      За кого умирали Василі?
      Або – за віщо мучили Тараса?
      Чому перемагає на землі
      усе, що тліє у горнилі часу?

      Пішли великі, маються малі.
      Нема імен, які були раніше.

      Сатира та іронія не тішать,
      бо не зійде, посіяне у злі.

      Є одиниці, та і їх – нулі –
      ще множать на свої ніякі вірші.

      ІІ

      І чуємо, – було колись, було...
      а нині гавкай хоч на Магомета,
      заточуй пера і стали стило –
      не дочуває нація поета.

      Кудою йтимуть дочки і сини,
      якщо усі путі несповідимі?
      Заручники і миру, і війни –
      юродиві, убогі, боязливі.

      Які не тиражуємо думки,
      а вуха нашорошують зоїли,
      і не одне висмикує рядки,
      якщо йому піару закортіло.

      На опуси однакова ціна,
      чи то поет на мафію полює,
      чи лає поза очі пахана,
      майора-суку поминає всує.

      Естету подавай аля шерше!
      А неука – не тикай у науку...
      Гурмани об’їдаються уже
      і їм байдужі немочі та муки.

      Зате – які у моді міражі!
      Або – яке омріяне болото!
      Своє! Тому і краще за чужі...
      І аж кипить сізіфова робота...

      Я є! – радіє героїчний мій, –
      калічу мову, та усі читають.
      Іду на ви — у гущину подій!
      ...та залишаюсь у хатині скраю.


      ............................................
      А ви мені про мир на всій землі,
      а ви про те, – які ми пацифісти!
      паяци, егоїсти, атеїсти,
      упізнані на кожному щаблі,
      ґоноровиті голі королі
      зі жмутиками фігового листя.

      ІІІ

      Алюзія невинності ятрить
      не приспану ілюзією совість
      і у якусь недовідому мить
      не відаємо, що вона накоїть.

      Бо не лише заради п'ятака
      у кожного є місія така –
      любити незалежну і єдину.

      Та не вини за пустощі дитину...
      Убий в собі алюзії «совка»
      і не рони сльозу за Україну.

      12.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Свобода вибору
      Де що є, відомо, але дещо
      обирати маємо не ми,
      ну а нам би інше, аби легше
      і подалі бути од суми.

      Що би не видумували, щоби
      мати те, що маємо одні,
      а очолять націю нероби
      першої десятки кацапні.

      Як же бути? Знаємо! Аякже!
      Ми їм показали кулаки!
      Не поїде, поки не помаже...

      Все, таки буває, все-таки
      оберемо, то воно покаже,
      де зимують раки із ріки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Піїтам одіозного пера
      Іще не чекає оказія
      іти за останню межу,
      але епітафію маю я,
      яку по собі залишу́:

      піїте породи інакшої,
      не чую, хоча й до кінця
      читаю, але не побачу я
      порожньої сили слівця.

      Немає у мене претензії
      за види на прісний пейзаж,
      але не ціную поезії
      де діє лише епатаж.

      Не вписуємося у рубрику
      ні оди, ні музи, аби
      забавити римою публіку
      у ролі героя юрби.

      Уміємо сіяти пазлики
      на спомин особі своїй.
      І поки немає надій,
      зелені виписую тапочки
      собі і поезії класики
      у вирії гуру й месій.

      102018



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    60. Я і Вова
      Не видумую, чесне слово.
      Привалило мені уві сні:
      двоє в розшуку: я і... Вова –
      фотороботом на стіні.

      Оціни –
      «охмуряю» Вову, –
      це іще не судовий зал.
      Дуже хочу я до Сєнцова.
      Анексуємо наш Ямал.

      – Е-е-е..., –

      виляє велеречивий, –
      я... усю Україну бандер...
      (пропущу матюки курсивом)
      ...замочу її... у... еСеСеР.

      Засіяли «зірки» на Раші:
      Ви – ямалці, а ми – у Крим!
      Історично – усе не ваше,
      це від Яника нам калим.


      А за ними, у морі кро́ві,
      блюдолизи:
      Ату їх, ату!
      Просинаюся весь у поту.

      За стіною віщає Вова:
      Наші...
                  Альпи...
                          узяв ...
                                    Суворов!
      Чуй....,
                Анжела... ,
                            на ви...
                                        іду.

                         08.2018



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. На одному полі
      Відмірює нам доля небагато,
      та найсумніше у юдолі цій,
      що мало віри у можливе свято
      по доброті і щирості людській.

      Червиве опадає. Та раніше –
      із ким п’ємо, буває, на коня?
      Лікують окаянного не вірші,
      і не солодка, навзаєм, брехня.

      Ідейні поні рвуться до олімпу,
      хоча й у люди ще не пізно йти,
      якщо не заважає сяйво німбу.

      Чого вартує дурня обійти?
      І наче є коли і як, та ніби
      не меншає цієї суєти.

      08.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Парнокопитні
      У світі є немало чаклунів,
      але такого не було ніколи,
      аби усіх людей водив навколо
      одного пальця, наче баранів.

      Ні у Криму і, ніби, на Донбасі
      його ніде неначе й не було –
      а потім, - раз! – і є. І люте зло
      об’явлене, як той Гундяй* у рясі.

      Ані царі, ані держав посли
      не помічають, як міняє лики
      воно само, усі його козли
      і наші – бойові і без’язикі.

      Воно являє рило аж за Буг
      і одягає безрозмірну свиту
      на сановите і несамовите.

      Немає ради. Більшає хапуг*.
      Парнокопитне плем’я волоцюг*
      усюди ошивається* по світу.

      08.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Вояцький реп
      Ми герої і солдати, бо іде війна.
      Україна – наша мати. І вона одна.
      Стоїмо у світі цьому за її дітей,
      і на варті свого дому для усіх людей.

      Полонили нашу віру змії-упирі.
      Заслужили вищу міру ті, що угорі.
      Запалили нашу хату люті москалі
      і нема куди тікати на своїй землі.

      Ой, піймає доля на обмані,
      наче на м'якушку горобця.
      Не перевелися отамани,
      та війні не бачимо кінця.

      Не скорили нашу волю воїни пітьми.
      Стоїмо за кращу долю. Хто, якщо не ми?
      Є ще сили, не всихає глей у голові
      і надія не вмирає, поки ми живі.

      Долі кращої достойні не одні чини.
      Не один у полі воїн, поки є сини.
      Вириває по одному воїну війна.
      Мати армію героїв – дорога ціна.

      Не піймає доля на обмані
      наче на м'якушку горобця,
      поки пам'ятають отамани, –
      ми за Україну! До кінця!

      06.2018




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Оглядини
      Оригінально! Ось який мотив
      доказує, що то є геніально,
      освоїти відомий наратив,
      аби плескали язиками, - файно!
      Одне одному не сукати дуль.
      Не лаяти за збіги і за риму...
      Когось на шоу надихає Буль,
      а хтось шукає точку «уязвиму»,
      аби і цього «гуру» розп’ясти
      бодай за те,, що нібито учитель,
      лінивого любителя мучитель,
      який не досягає висоти,
      за те, що той азами володіє,
      як пікою удатний Донкіхот,
      і що не уповає на народ,
      але на нього має ще надію,
      та марно за поезію боліє...
      Іде й не оглядається. Як Лот.

      05. 2018



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Безвізова Європа
      Ось вона, моя Європа.
      Майже вперше у житті
      перетнулися за Чопом
      всі дороги і путі.

      Ось тобі уже і Wien...
      Перепитую месьє, -
      як мені у ту країну,
      до якої сотні льє,


      до якої як до неба
      із прадавньої Руси.
      А Московії не треба,
      поки, Господи, єси

      Ти єдиний на престолі...
      Бачу Альпи, і Дунай.
      Вітряки стоять у полі,
      забезпечуючи рай.

      Ріки, гори і долини -
      ляпота і антураж,
      і фортеці старовинні
      уписались у пейзаж.

      Це не Ейфелеві штуки.
      У трамваї мчу увись.
      Сяду Кеплеру на руки...
      І ніхто не каже, - брись!

      І не знають у Тіролі,
      що то - наші і свої...
      Будемо послами волі,
      за яку ідуть бої.

      І ніякі не арійці
      мають наше за своє.
      І у Відні, і у Лінці
      товариства наші - є!!!

      І немає інтересу
      freue Laute у війні.
      А поети й поетеси
      усміхаються мені.

      I Waltraude, i Else,
      Helmut, Hannes-тамада
      доказали, що не ель, а
      пиво п'ється як вода.

      І нехай піїти Феба
      знають, - я не Ґанібал,
      а у теці пана Щерби
      є вакансії на бал.

      Українці - ми не горді.
      На коні і при сумі
      ми усюди при нагоді
      побуваємо й самі.

      Хоч із Генуї - до Риму!
      Італійці – теж рідня.
      Не бажаю я до Криму,
      де п’яніє кацапня.

      Але так уже ведеться,
      що Європа нічия.
      Повертатися прийдеться
      на чужі круги своя.

      Залишаю Братиславу
      найдешевшим літаком.
      Хай живе моя держава
      без серпа із молотком!

      Україна - не Росія,
      і не Пруссія - Руса.
      Надивився. Є краса.
      Я брехати не умію.
      І не каюсь.
                       Мама мія,
      як забути чудеса?

                         02.2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Розкрилення
      Сушу вітрила, напинаю парус,
      перегортаю час...
      Ввижається мені безликий Янус
      у деяких із нас.

      Ілюзія високого польоту –
      побілена імла,
      коли душа навиворіт - болото,
      ячить одне, - ла-ла...

      Дуелі із чужої оперети...
      І на кону не честь,
      а явне заперечення поета,
      аби звучало, - жесть!

      На капищі іуди, фарисеї.
      чий ідол - сатана.
      Заради перемоги нічиєї
      об’явлена війна.

      Як два боки фальшивої монети
      цареві і юрбі,
      не устоїть єпархія поета,
      поділена в собі.

      Виходять на арену лицеміри,
      дешевої парафії кумири,
      пірати висоти.
      Опричники конаючої віри
      указують, не відаючи міри,
      куди кому іти.

                         02.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Торішній сніг
      Якщо зоїли раді лайці*,
      аби боялися паяци,
      і не складуть собі ціни,
      то це слони, які і в лавці –
      елементарні брехуни.

      Вони і білі, і пухнаті,
      коли розпушують хвости
      як пацієнти у палаті.
      Ну, а мені у нашій хаті
      ще є куди і як іти.

      Плекаю ще одну надію –
      не переводити папір.
      Моя-твоя не розуміє.
      Я їх любити не умію
      за недольоти вище зір.

      Існують цезарі і брути
      і на олімпі, і в юрмі.
      Їх оминають баламути,
      аби послати і забути.
      Але – нехай ідуть самі.

      Моя дорога непомітна.
      Вона виводить із пітьми
      не по болоту у еліту,
      а по межі імли і світла
      між павичами і людьми.

                                            01.2018



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Іронія поета
      Часи іронії, напевне,
      минули і не буде,
      аби поезії химерні
      оцінювали люди.

      Слова, що копією тануть
      за межами канону,
      не зачіпають і не ранять
      еліту невгамовну.

      Уміємо місити глину,
      аби ліпили друзі
      свої епітети людині
      у сонячному крузі.

      Це і не зорі, і не місяць,
      і не його орбіта.
      Світила, що йому не світять,
      вивищують піїта.

      Коли душа його уповні,
      палає небо темне.
      Які овації! Долоні
      не плескають даремно.

      Ховає очі Мельпомена,
      хіхікає, буває.
      Коли нечесне ще й мізерне,
      іронії немає.

                                            01.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Творчі лабораторії
      Не вигадую. Майбутнє
      має купу аналогій
      поетичній нашій кухні
      і її лабораторій.

      Інде – рай, а де-де й пекло
      Діогенової діжі.
      Та поету всюди тепло,
      поки дуба не уріже.

      Переорює аматор
      cinema, і кулуари,
      і копалини метафор
      за муарами куару.

      Я – не я. Мене немає
      і нікого вже не буде.
      Мій герой усіх лякає –
      заблокує і забуде.

      В масці білої ворони
      із пихою бога Мітри
      видаю оксюморони
      небувалої палітри.

      Дістаю на світло Боже
      з архаїчної руїни
      все, що гоже і не гоже
      на пательні України.

      Трохи сепії і смальти.
      Вітражі мої – у висі.
      Я – поет і не питайте,
      як до цього я дожився.

      ІІ
      зачаровані поети
      закапелками душі
      реагують на сюжети
      тіні пози силуети
      лабіринти міражі
      загадкові повороти
      по мішені б’є усе
      що в поезії не проти
      форте-п’яно мецо-форте
      і профундо за есе
      і за ретро проти Музи
      рими пафосу кліше
      епіграми на Карузо
      і на яйця Фаберже
      вимальовую фігури
      еманацій Ліссажу
      і за формою
      культури
      я біжу біжу
      біжу
      .

      ІІІ
      намалюю я нату---ру
      --------------------------
      наче я уже Малевич
      --------------------------
      і утру обом носюри
      --------------------------
      Архімеду і Евкліду


                     ІV
      уявіть що я наразі
      копія Аполлінера
      куртуазно і серйозно
      видаю ся антраша
      прозу маю за верлібри
      і римую білі вірші
      оминаю коми знаки
      і ознаки що не я
      пунктуації не знаю
      грамотій із мене о

      а мене вітає Муза
      як Пилипа із коноплі
      появляюся буває
      повискубую волосся
      бабаю і їжаку

      ну а я згадаю Буля
      true & false то є zero
      & =< а на інше
      реагує хай читака
      і нікого не ляка

      я а ну люблю інверсій
      паралелі неозорі
      читачеві павутину
      уповаю на якого

      а мені усе до фєні
      і Пуйло по барабану
      і Америки не чую
      і Європи я не бачу
      де на мові есперанто
      видають уже мене

      V
      ..........................
      А у вуйка – інша кухня.
      Молоко   дають   парне.
      У підвалі – каберне.
      І сміємося на кутні,
      п’яно     п’ємо
      за майбутнє
      і   веселе,
      і сумне
      О!


                                            01.2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Грім з ясного неба
      Я адреси їх не пам'ятаю,
      забуваю лиця, пазурі.
      Телеграми-блискавки чекаю,
      а мене минають поштарі.

      Лицарі інтриги і дуелі
      хочуть за поезію у бій,
      бо її польоти вище стелі
      каламутять декому напій.

      І куди їй різаній тікать(ти)
      по болоту, забува' коли,
      хо’ або не хо' повоювать(ти)
      і ширя' як бойові орли?

      О, мої язичники на слово,
      неприємне пам'яті дідів,
      поки є Оранта і Покрова,
      маю йти за віру козаків.

      О, мої високо-парні птиці,
      то не я націлюю рушницю,
      де і курка лапою гребе.
      Журавля боятись не годиться.
      Поки маю у руці синицю,
      захищаю мову! Не себе!

                                            10.01.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Невидумана казка
      Усе ще обираємо дорогу,
      якою чумакуємо до зір.
      Але усі ми ідемо не в ногу.
      Іде у ногу лише командир.

      Йому усе невидиме відоме.
      Історія доказує таке,
      що хай у нього і не всі удома,
      а виведе на тлусте і м’яке.

      Крокує піонерія Союзу.
      Намилює на шию мотузок.
      У діда й баби опадає пузо.
      До лісу утікає колобок.

      І як воно ся отаке-о стало? –
      випитує у Чахлика Яга, –
      ані яйця немає, ані сала
      і на базарі – кістяна нога.

      А я, таки, що не кажи, а пані!

      Тоді Кощій і каже їй на це:
      – усе моє на острові Буяні –
      і зая, й сойка, і яйце-райце...


      Але мовчить, яка йому морока
      що на Буяні крадене ще є
      і сховане далеко – не своє...
      Яка то серцю невимовна мука!
      Вже й тятива натягнута на лука,
      і самопал осічки не дає.
      І зая перекинеться на сойку,
      а та знесе яйце, а в ньому голку,
      яка і невмирущого уб'є.

                                            07.01.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Відання
                                    І
      Бачу і лики, і лиця
      іконописні і горді.
      Морду малюю по пиці,
      а копіюю по морді.

      Відаю, знаю і чую
      поза- і очі у очі,
      хто є і що, одесную
      Бога і ангела ночі.


                                    ІІ
      Темінь убогу жалію,
      Не вириваю лопати.
      Хай і воно попотіє,
      тролячи фейки і мати.

      Не оминаю незряче
      і не даю йому кредо,
      поки опудало скаче
      поміж паяцом і недо.

                                    ІІІ
      Музу шаную і Ліру,
      зле і лукаве минаю,
      не довіряю ефіру,
      мові ворожій не вірю.
      За огорожею раю
      хочу любові і миру.

      Чуєш, поете? Допіру
      небо у тебе питає, –
      де талани за офіру,
      що у душі пробуває?


      Поки «ваяю» сатиру,
      хто у мені оживає?

                                            01.2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Аварія
      Тече вода. Тече й тече вода
      трубою із насоса у підвали.
      Аварія у головах. Біда.
      І це уже не Путя і орда,
      а зеки-ЖЕКи і водоканали.

      А у оселі холод і потоп.
      Аварія! Порізали й забули...
      Аварія! Працює ідіот.
      Ау! Ау!!! У нас «євроремонт»...
      Але ау! чинуші не почули.

      Нема води. І теплу, і холо-
      дну дорога́ перекриває влада
      рукою ЖЕКу. Економ бабло!
      То відключай, каналія, й тепло,
      а спати я піду на барикаду.

                                            12.2017



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Одне із двох
      Зоїла укусила муха.
      Ну,.. іноді буває –
      або йому заклало вуха,
      або недочуває.

      Або ся зачесали п'яді
      на голі «ягодиці»,
      або оса на носі сяде,
      то і її – по пиці.

      Або шанує даму серця,
      а не її обнову,
      або перебирає перцю
      і не шанує мову.

      Або Іуда спокушає,
      або кусати мусить,
      коли смаку не почуває,
      аж поки не укусить.

      А далі що? Мені байдуже.
      Нехай у піку вуйку
      здіймає бурю у калюжі
      і надуває бульку.

      Але лишається надія,
      якщо уріжу дуба,
      то хай отрута ейфорії
      йому лікує зуба.

                                            24.12.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Те саме іншими словами
                                        І
      У леплезорії – всі у безпеці.
      Всі одинакові і не кусають.
      І одноногому легко живеться –
      ловко на чобота мешти міняють.

      Гілля й гілля викорінює вітер.
      Дрова самотньо збираєш у лісі.
      Біля криниці ні впасти, ні сісти.
      Бовтають відрами. Хочеться пісі.

      Кумкають жаби на березі хором.
      Гаслами любо змели жабуриння.
      І по коліна пузатому море.
      Дулю лишає майбутній дитині.

      І до печінки усе пропікає.
      Що за юрма? Уникаю халепи...
      Сняться поетки: то Свєта, то Майя.
      Хочуть очистити музу од лепу.

                                        ІI
      Пасинки рідні, шляхетні кацапи,
      де наобіцяні нам паляниці?
      Ви у Везувії грієте лапи,
      поки снігур доїдає синицю.

      Не помирити юрбу і поета.
      Де ви усі скотиняки і гади?
      А-а-а? Масажуєте пальці скелета –
      ідоли вічні: монета і зрада.

                                            18.12.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. До речі
      Поезія поезії – різниця.
      У кожної пародії свої,
      чужі жалі і чари нічиї.
      А як душа душею освятиться?

      І поки-що не відаю, чому
      я читачеві не даю простою,
      пишу усе, що видиться йому
      від імені ліричного героя.

      Бува’, любитель «подарує п’ять»
      або моя поезія дратує
      якого-небудь троля-обалдуя –
      це означає, – «нужно покупать».

      Але і я одурюю громаду,
      коли прощаю всує ворогів,
      а от коли нотую сущу правду,
      то це уже дратує брехунів.

      І де тоді й дівається наснага?
      І як дивує іноді момент –
      грамотія обурює увага,
      якою удостоює поет.

      Генетика поезії – це знаки
      від коми до дефісу і тире.
      Та що удієш, як і мій писака
      до лісу голе-ламане бере?

      Тому і на папері майже чисті.
      Усе, урбанізоване у місті,
      у полі пересапує рядки,
      а на природі – майже навпаки:
      одне гребе позаторішнє листя,
      а інше вдосконалює бруньки.

                                            12.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Фарисеї фарсу
      Цибає ідол на одній нозі.
      А ми як піонерія, готові
      іти тудою, де ідуть усі
      із армією п’яної Русі
      за рясою священної
                  …корови.

      Взаємо-екзекуція церков
      показує
                       релігії
                                  обличчя.
      Месія уповає…
                          Ллється кров.
      Лукавий
           оглашенний за «любов»,
      Кирявий
              за війну десятиріччя.

      Усі парафіяни – русаки.
      Вони і досі перші
                                 на параді.
      Меншина їх –
                ще ті більшовики
      і тисячники
                              у лихі роки
      у школі, на нараді,
                                у сільраді.

      Далеко
      од Бояна
      до «шопти».
      Ой, де вони –
                   забуті самописці?
      Уміли люди покотом лягти
      за істину у зоні мерзлоти
      із людоїдом віку
      наодинці.

      А де ті обри, ласі на чуже?
      Пародія інтернаціоналу:
      ласує сало
                  і волає, –
                                     мало!

      Історія на кутні
                                       заірже,
      коли Європа
                                не убереже
      бодай себе
                        од їхньої
                                      навали.

                                            12.2017



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Художник
      Є у мене не велике
      та моє в мені дитя.
      Я малюю світлі лики,
      прикрашаючи життя.

      Намалюю я Марусю,
      наче паву у саду,
      і до неї усміхнуся.
      А яку я ще найду?

      Буду під гітару грати
      їй мелодії сумні.
      Тихі арії співати,
      але далі – ані-ні.

      Лине пісня солов’їна,
      ніч минає, плине час
      і в одне єднає нас.

      Щоб закінчити картину,
      хоч за те, що я мужчина,
      поцілуй мене ще раз.

                                            2008



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Даність
      Живемо – дні. Переживали – ночі.
      І тільки й того щастя – уві сні,
      та радості одної – у вікні.
      Як первоцвіти і краса жіноча,
      так і душа квітує навесні.

      Усе, що є, нізвідки прилітає.
      І почуття уперше виникає
      високою октавою сердець
      усюди, де дорогою до раю
      поезією явиться Отець.

      У спокої Його – моє затишшя,
      у бурі – міражі і вояжі.
      На покуті кидаються у вічі
      емоції відкритого обличчя –
      реакції красивої душі.

      Куди не нашорошуємо вуха,
      яка не уявляється розлука,
      але у небо – погляди очей...
      Шукаємо в собі Святого Духа
      і Того, що єдина запорука
      і світла дня, і зоряних ночей.

                                            11.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Відверто по-українськи
      У мене немає кота,
      папуги і злої собаки.
      А друзі – єдина шопта
      не знаю, якої ознаки.

      Моя невелика рідня
      розп’ята по білому світу.
      Частина її – кацапня,
      а інша – боїться сучліту.

      Не маю я зайвих прощань.
      Співаю і тихо, й печально.
      Не хочете розчарувань?
      Тоді не читайте буквально.

      Історія поїдом їсть
      усе, що цвіло і буяло.
      Уже і татарин – це гість,
      не прошений нею на сало.

      Поети уже не чини.
      Очкуються сучі сини
      на дереві роду Пілата.
      Уже й бойові демократи
      стомились усі од війни.
      А що говорити солдату?

                                            10.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Не хлібом єдиним
      Є у кого друзі, чи нема,
      а один у «вайбері» гуляє
      і до нього жіночка сама
      іноді у гості заглядає.


                         І
      Привиди приходять уночі,
      а інде і літні молодиці.
      І нехай узріють читачі,
      як пишу я іноді дурниці.

      Списую пейзажі із чеснот
      фурій євпаторій і лівадій.
      І нехай потішиться народ,
      що у нього героїні – леді.

      Дві калоші – пара. Ну і хай!
      Битий із небитою – нерівня.
      І тому його чекає рай,
      ну а їй не вистачає півня.


                         ІІ
      – Ой уміє вішати «лапшу»!
      Ну а я їй наставляю вуха.
      І кому я нині докажу,
      що не маю, абсолютно, слуху?

      Я ділю почуте на рази
      і не хочу зайвого у риму,
      поки визирає ще із Криму
      «бузя» європейської кози.


                         ІІІ
      Поки віриш у попове рило,
      доти й мелеш на його млини.

      Православні – слуги сатани,
      поки у парафії – Кирило.

      І велике Пу твоє цабе,
      а кацапи – явні фаворити.

      І не любиш міді у блакиті,
      а плюєш у небо голубе.

      І кому захочеться тебе
      чути, розуміти і любити?

                                            10.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Іван та Мар'я
      Іван у Мар'ї – воїн-старожил.
      І разом прожили вони чимало.
      Але на Мар’ю зайвих кінських сил
      у воїна уже не вистачало.

      Лежить Мар’яна тиха і німа,
      а генерал поринув у нірвану.
      Але – лап-лап! Мар’яни десь нема.
      І це занепокоїло Івана.

      Сюди-туди – нема її ніде.
      У туалеті здибались одначе.
      Сидить його Мар'яна на біде
      надула губи і ось-ось заплаче.

      Чого це ти? – запитує Іван.
      Та от сиджу і думаю-гадаю,
      чому якийсь облізлий дідуган
      до мене, генеральші, діло має?


                                    2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Те Ка
      Одного разу
                     руський цар Хайло
      одразу
                     опинився аж у пеклі.
      Йому і цього разу
                                    повезло.
      Ані Яги у пеклі не було,
      ані його євро-цариці Меркель.

      У казані із назвою: ЦеКа –
      пили і їли кендюхи Союзу
      …і Карла.
                     Наче – сауна така.
      І ярличок
                   у кожного
                                  на пузі
      із абревіатурою:
                                  Те Ка.

      Не тільки Бозя шельму позначає.
      Таке Те Ка хотілося й собі.
      У фана клептоманії буває,
      що й етикетка – масло по губі.
      Але питає,
                                    – що це означає?

      – Оцей – творець комуни,
                                  цей – тиран,
      а інший –
                     теоретик комунізму.
      – Е-е-е..., Е-е-е...,

                     – сказав задумливо Вован.
      Кому як не йому –
                                у цей казан
      утопії і пійла кабалізму?

      Тай уявляє, ніби на коні
      очолює усе союзне військо.
      І каже, – то чіпляйте і мені
      Те Ка!

                  І чує,
                                – а чому б і ні?
      – А хто я буду?
                 – Таракан!!!
                             Кремлівський!!!


                                    09.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Післямайдання напередодні
      Керує партія бариг.
      Усі кивають на своїх,
      але нема кого за це садити.
      Тасують карти діячі, –
      казенна хата і харчі.
      А на Гаагу рано ворожити.

      Діла у Юри, – о-хо-хо!
      Майдан очолює Міхо.
      Усі Арсени захотіли Юлю.
      Оба Олеги – то старе.
      Повія паузу бере.
      А Петя розраховує на дулю.

      Така реклама – не алло.
      Уже і пика – не hy-lo.
      І містика уже не чудасія.
      Жокеї пацю запрягли,
      за нею – овни та осли,
      а темна поні все-таки – Надія.

                                    09.2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Аборигени
      У кебі – baby, мама – молода,
      але уже обоє русофіли.
      Вода у неї мовиться, – вада,
      а українці, як один, – дєбіли.

      І ніби не скотилась із гори
      якої-небудь Чуді чи Калуги...
      Червоно-синьо-білі кольори –
      оперення місцевої папуги.

      Вітаєшся. У відповідь, – чаво?
      І думаєш, – воно напевне німці.
      Ой, селяві! Куди ми ідемо?
      Надовго окультурились тубільці.

      Такого ще ніколи не було.
      Московії у Львові повезло,
      а ні, то повезе одного разу.
      Периферія цвенькає до сказу.

      У Київ їду, де моє село
      не чує без'язикої зарази.

                                    08.2018



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. За мить до осені
      Уже по-осінньому душі ятрить
      руде і опалене листя.
      Над нами – прозорого неба блакить
      і обрії, наче намисто.

      Ідемо за луки до плеса озер,
      де доля описує коло
      і, наче, пливуть силуети галер
      та хвилями дихає поле.

      Уява малює моря-міражі.
      Минуле моє із тобою
      у осінь тече – за водою.
      А літо уже на крутім віражі.
      І осені ми у цей час не чужі.
      До неї – подати рукою.

                                    08.2017



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Диптих 2017
                                  І
      У стані марення і сну
      у голові одні дурниці,
      що ніби я таке утну,
      яке не снилось і синиці.

      Я Музі напишу сонет.
      Ачей такого не бувало,
      аби абиякий поет
      не пожинав за це опалу.

      Закінчення я з’їм… На згадку,
      як це у декого бува’,
      коли не варе’ голова.

      Хоча поезії однако’,
      які читач добавить знаки
      і порозгадує слова.

                                  ІІ
      І додаю іще одну частину.
      Хай буде диптих.
      От яка біда –
      сьогодні ще один боєць загине,
      але поету, як з гуся вода.

      Мене сьогодні муха укусила.
      Літала муха, узяла та й сіла
      на писані шедеври ляпоти.

      І як то виживає Муза мила?
      Творці словес такого натворили,
      що й суржику до того не дійти.

                                    05.08.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Перепуття
      Живемо у час перемін.
      Така уже карта упала.
      Не ми обирали, а він
      у гавані долі причали.

      У часу немає керма.
      У люду опущені крила.
      А на перепутті нема
      кому напинати вітрила.

      Надія веде уперед,
      а вибору долі немає.
      Ця дама у смужку буває...
      І поки дорога не мед,
      нехай хоч удачу поет
      рукою за гриву тримає.

                                    07.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. На нитці слави
      Живемо – хто на що учився
      у вирі дива і надій.
      Повеселився, зажурився –
      та й поганяй на упокій.

      А що іще на цьому світі
      тебе тримає на льоту?
      Бажання квакати й летіти
      і жаба має за мету.

      Тягни себе бодай за коси
      з болота у широке поле
      і хай навколо аж гуде:
      – Дивіться, люди, хто це, що се?
      Ти є завжди, або – ніколи,
      або не квакаєш ніде.

                                    07.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Моральні засади(16+)
      Не дивись на жіночі принади
      як на ласощі й море утіх.
      Все, що маємо, буде позаду,
      що попереду – думати гріх.

      Не дивись на чуже й епатажне,
      як буває, вальяжні коти,
      бо ніяка сама не покаже
      те, на що й не очікуєш ти.

      Не дивися, бо це аморально,
      все хороше – одному собі.
      Не журися, хоча і печально
      залишати її у юрбі.

      Не дивись на жону як собака,
      що забув, де масли заховав.
      Самурай у азарті атаки
      пам'ятає, яку обирав.

      І як огир не п'яль на кобилу
      косе око. Піймай за узду
      і дивися на яблука білі,
      а не фіги у райськім саду.

      Не дивися на неї ніколи,
      як вона, наче баба Яга,
      де б у гречку не стала нога.

      І гляди мені! Буде крамола
      не тоді, як вона напівгола,
      а коли абсолютно нага.

                                    2012



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Що діється!
      Остогидли пряники,
      батоги і злочини.
      Полетіли яники,
      прилетіли гоцмани.
      Пролітає літечко,
      а його й не бачимо.
      У свою наміточку
      потаємно плачемо.
      Біженці, чорнобильці,
      а між ними гопники.
      Половина молиться, –
      ой, мої АТОшники.
      Половина чергою
      лізе за безвізою.
      Та із есесерії
      поки-що не їду я.
      Наварю у горщику
      і масли, і ратиці,
      почекаю дощику
      і нової п'ятниці.

                                    06.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Істини Геракліта
      Усе минає. Імовірно –
      і час, і люди, і Земля.
      І Сонце падає у прірву,
      яка невидима здаля.

      Все падає. Тіла, і трони,
      і водопади, аж гуде,
      і, може, яблуко Ньютона
      на тім'я йєті упаде.

      Усе кочує – горе, лихо,
      війна, стихія і біда.
      У світі не буває тихо,
      коли на Ви іде орда.

      Усе іде. Дощі і гради
      як не великі, то малі.
      У душу заповзають гади,
      хоча літають журавлі.

      Усе літає. Кулі, тучі,
      орли у бій за ратью рать
      і урагани неминучі
      кудись у тартари біжать.

      Усе біжить у дні урочі –
      літа, і весни, і роки,
      І як не мріяти щоночі,
      аби втекли бойовики?

      Усе тече: вода і ріки –
      у океани і моря,
      аптекою – пілюлі й ліки,
      а газ і нафта – з димаря.

      Усе очікує моменту
      і думає, – піде у Лету,
      аби осмислити старе.

      Нове на лапу... ой, бере.
      Одні поети на дієті,
      а решта чавкає й жере.

                                    06.2017



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Дуалізм триєдиного
      Поки у вирії осінь,
      літо чекає весни.

      Що за життя не збулося,
      ходить ночами у сни.

      Щастя людині дається
      як осіяння душі.

      Не спокушається серце
      на золоті міражі.

      А стрепенеться, буває,
      то і вогонь охолов.

      Поки шукаємо раю,
      свічкою тане любов.

      І на путі до могили
      гасне надія сама.

      Віри такої нема,
      що піднімає на крила.

      Що за життя не цінили,
      позамітає зима.

                                    05.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Замість епітафії
                               І
      Я уявляю, як її любили
      таку незаяложену, ясну.
      А я її, – о горе! У могилу –
      її єдину – на усіх одну.
      Із неї Ліру вижали за бали
      і не мене одного виживали...
      Прозорою – не бачили її.
      І у болоті цьому поховали,
      аби дали їй циці бабаї.
      Вона і Музу тягне за собою.
      Нехай міняє коси на косу,
      а крокодили щирою сльозою
      оплакують її живу красу.

                            ІІ
      Її зоїли буцають лобами,
      аж клепкою упала сьома п'ядь.
      Любителі у тартари біжать,
      майстри перекидаються словами,
      кусають пересмішники зубами,
      губителі поезії стоять
      в почесній варті
                            щільними рядами.

                                    05.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Популяризація обструкції
      Біжать любителі поези...
      У них оказія така, –
      бабаї! І не треба дези,
      аби бабусі-поетеси
      упізнавали їжака.

      Уже й поети – терористи
      або губителі юрби, –
      агресія! Аби не з'їсти,
      то як би їх не зачепити,
      і не помітити якби.

      Ну а коли в ходу ходулі,
      зарийся в сіно і сичи, –
      дулібія! І, – люлі-люлі...
      А хочеться сукати дулі,
      тоді свої собі сучи.

      І регочи бодай із пальця
      І, може, усміхнусь і я, –
      іронія – велике трясця.
      Але яка почесна праця –
      охаяти чуже ім’я!

      Але ...якщо такі порядки,
      то це уже не епатаж, –
      ілюзія. Нема подяки.
      Аристократія Вапнярки
      не поміняє антураж.

      Писати – це не гнути спину
      і не рубати із плеча, –
      презумпція! Якщо не винен,
      то і пародія на кпини
      не залякає читача.

                                    05.2017



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Аку-аку
      І
      На землі відомі айни, баски…
      Є Борнео, Ява, Целебес...
      Невідомо, як на острів Пасхи
      завітали зайди із небес?
      Не було ще Тура Хейєрдала
      і не народився Магеллан,
      а великі роси із Ямала
      перетнули Тихий океан.
      І відразу почали ділити
      Паску ту на брата по куску.
      Це вони научені робити
      ще раніше, ніж аку-аку.
      Ну і звісно, що одні сусіди
      городили з іншими тини.
      Сказано, що велетні вони
      і тесали батирі боліди
      необ’ємної величини.
      І постали, як живі, фігури
      парканами кам'яних облич
      як ознака їхньої культури
      аж із глибини тисячоріч.
      А на Пасці, треба ще сказати,
      був тоді обітований рай.
      Самогон було із чого гнати.
      Ну а далі – ясно. Не питай,
      чом їх діти не ішли до школи,
      а під гасло – «мать тваю таку»
      вимирали, стоячи в кутку.
      Так з’явились перші частоколи.
      Ось які були, – аку-аку.

      ІІ
      Але їх лишилось – одиниці
      од Ямалу по саме Дніпро:
      довгорукі, буйні, блідолиці
      і царі огрядні, і цариці,
      і великий виродок Пет Ро.
      Ще писали, що у мавзолеї
      виділи одну із еНеЛО.
      Невідомо, хто ходив до неї,
      та від пари дивної цієї
      появився вилупок – Ху Ло,
      у якого теж границь немає
      «од кінця до самих до окраїн»
      для нащадків дикої орди.
      …………………………………
      Он і місяць… А на ньому Каїн…
      П’яний Каїн! – «розтуди-сюди».

      ІІІ
      А на Пасці ідоли-горили
      дивляться у небо із могили –
      їх цивілізації сліди.

                                    05.2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Зашореність
      Карати – всує,
      прощати – марно,
      міняти – пізно…
      Душа не та
      і віри – різні.
      Але безкарно:
      за алілуя –
      одна біда
      і одесную –
      як та орда.
      Чому? – питаю.
      Ніхто не знає,
      не чує. І…
      …і не почує:
      – літа!
      – А літо?

      Царює
      vita
      …і
      суєта.

                                    



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Нові маршрути старими дорогами
      Маю меду інде цілі діжі,
      та без дьогтю смак уже не той.
      Де брешу, а де і правду ріжу,
      знає це ліричний мій герой.

      Удає, що і не помічає,
      як його оцінює ...Поет.
      Іноді шоковані бабаї
      за такий високий пієтет.

      Він і неборака, і гульвіса,
      і філософ темного села…
      Напускаю димову завісу,
      щоб нечиста сила обійшла.

      А куди мені його подіти,
      коли він ще – і вона, й воно
      іноді волочаться по світу?
      І немає ради все одно.

      Бо яке воно іде позаду?
      Краще – все, що інші, те і ми.
      І, не обіймаючи посаду,
      виживає якось між людьми.

      Не гукає зайву допомогу,
      поки сам собі ще командир,
      а йому рушати у дорогу –
      наче козаку у монастир.

      Та іде, бо мусить ще ходити,
      ворушити палицею світ
      і смішити гоноровий рід,
      заробляти на державу мито
      і на шило – мило, шито-крито,
      поміняти на останку літ.

                                    06.05.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Кузня за кадром
      У кузні слави б'є Пегас
      у лютні пієтету.
      Кує зозуля. Лине час.
      Чекаємо Гефеста.
                     Із тих часів як Прометей
                     украв огонь Олімпу,
                     ідуть поети до ідей
                     епохи неоліту.
      І файно думати, що це –
      нова література.
      Але поезії лице,
      на жаль, макулатура.
                     Ні. Дерев’яні не чопи,
                     що діжі затикають,
                     а короновані стовпи,
                     які папери мають.
      І вистачає у людей
      снаги – творити всує.
      Горнило вичахлих ідей
      нікого не гартує.
                     Тримають пера у руці
                     юнони і зевеси,
                     а копіюємо взірці
                     опалої «поези»
      і пересмішниці, й мужі
      доволі величаві,
      на бойовому рубежі
      папуги зеленаві.
                     І хай малюють небеса,
                     які бувають чудеса,
                     любителю розмаю.
      Але про що це я писав?
      У горні є гарячий сплав.
      Поезії – немає.

                                    05.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Неув'язочка
      Наші санкції – у дії.
      «Євро-Рашії» не буде,
      але є така надія,
      що від імені Росії
      заспівають наші люди.

      І герою буде слава
      як раніше це бувало.
      А тому – давайте бали,
      адже ми – одна держава.
      Ну хіба і цього мало?

      Адже ми усі – у ямі…
      Нумо, візою лякати,
      і приводячи до тями,
      може і не треба прямо
      на минуле натякати.

      Бо воно і так відоме.
      І по Божому закону
      є покарою дурному
      і байдуже, чи удома,
      чи на виїзді у зону.

      Показати і явити, –
      ось то ми які на Раші, –
      можуть і чужі, і наші,
      і не те, що фаворити,
      і не епігони Няші.

      Заслуговують «герої»
      вищої – одної міри:
      і любителі-ізгої,
      і таланти параної,
      і каліки, і кумири.

      Хай Росія не ховає
      й надуває іншу бульку.
      Хай на Раші надихає
      Аню, Вєру, Йосю – Путька.
      Хай краса перемагає
      безпардонні оборудки.

                                    05.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Видумана казка
      І
      На етюди

      Минають покаянні дні.
      Гріхів уже немає,
      та є Амур, що навесні
      на інші спокушає.

      Лукавий ангел у серцях
      ламає перепони
      і наяву, а не у снах
      підсовує скоромне.

      Перелопативши труди,
      ідемо на етюди...
      Праворуч – озеро, сади,
      наліво – пересуди.

      Життя малює аніме,
      якого не буває,
      і уявилося саме
      біля хатини скраю.

      Пейзаж – опалені кущі,
      палітра Маріули…
      Вона малює, як дощі
      оплакують минуле.

      І як не вірити у ці
      видіння випадкові,
      коли усмішка на лиці
      і очі загадкові?

      І як повірити у те,
      що за межею раю
      буває грішне і святе,
      яке не спокушає?

      І це тобі не фаберже,
      омріяне весною.
      Вона як писанка уже
      мальована тобою.

      І дивуватися не зле,
      коли ми не ліниві
      на несподіване, але
      не видумане диво.

      Нічого доля не дає,
      аби минало всує.
      У неї – кожному своє
      у пам'яті ночує.

      За ці омани нічиї,
      і за оказію її,
      і за дівочу вроду
      дарує доля не одній,
      але обіцяну не їй
      мою поему-оду.

      ІІ
      У келію

      І як воно зі сторони
      не смішно виглядає,
      а юну діву за тини
      ніщо не заховає.

      Одне, що лицаря нема
      або набив оскому,
      бо як би писанка сама
      котилася із дому?

      Язик відомий талалай.
      Куди би не кортіло,
      а от екскурсія у гай –
      це благодійне діло.

      Куди дорога не веде –
      у келію, до лісу,
      а не усидіти ніде
      Діані і Уліссу.

      А тут і пасіка, й рої,
      і аромати цвіту,
      і краєвиди нічиї,
      і є чим напоїти.

      Не розійтися на межі.
      Ачей і діду не чужі
      цяцянки молодої?

      У неї – скельця-візажі.
      У нього інші міражі.
      І тішаться обоє.

      ІІІ
      Її візажі його очима


      Ой не байдужі до любові
      веселі шукачі пригоди,
      які видумують умови
      і не цінують епізоди.

      І сивочолого Жуана
      не полишає ще надія,
      що оживе його кохана
      із юності єдина мрія.

      І ось – явилася весною
      шукати рясту проти ночі.
      Світили юною жагою
      її азійські карі очі.

      Вони сміялися, і гріли,
      і научали йти по лезу,
      і нагадали ночі білі
      і сині аромати безу.

      І ось воно! Не за горою –
      уже не перше, й не останнє,
      очарування тою грою,
      що не дає розчарування.

      І не біда, що одинокі.
      Але – розділені літами.
      Напій березового соку
      не додає п'янкої тями.

      Ачей забули Божу ласку
      незрячі душі? Цього разу
      нехай гуляє їхня казка
      поза тини і перелази.

      А небо супилось грозою
      і рикошетило громами...
      І одинокою сльозою
      луна упала за лісами.

      .......................................
      Надія чорними ночами
      живе минулою любов'ю.

      ІV
      Його міражі її очима

      Вона художниця сама
      і не одна у мами.
      У неї донжуанів – тьма.
      Малює їх ночами.

      У кожного свої діла.
      Не помічають жінку.
      І кожному вона дала
      уже свою оцінку.

      Сивобороді як завжди
      бажають в «Отченаші»
      собі насущної їди –
      березової каші.

      Кубіта – юна як весна,
      а він, тугий на вухо,
      не добачає, що вона
      живе за Божим Духом.

      Картина маслом – сивий Дон
      і Діва, що ні разу
      не переходила кордон
      такого перелазу.

      І усміхається йому
      тоненьке юне чудо.
      А він боїться, – обійму,
      що скажуть добрі люди?


      І буде снитися обом,
      які активні на підйом,
      були вони щасливі.

      Ой, не дається висота,
      коли неміряні літа
      вертають неможливе

                                    04.2017



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Самоприсуд
      Багато маємо поетів
      і поетес. Нехай не тьма,
      а заяложених сюжетів
      у їх поезії нема.

      Поезію диктує небо –
      і ця ідея не нова.
      Але надіємось на себе,
      допоки Муза ще жива.

      І як годити цій чаклунці,
      не переходячи на мат,
      коли у кожній свіжій думці
      як не повтор, то плагіат.

      Одною лівою ногою,
      не залишаючи слідів,
      ідуть в історію юрмою
      факіри вишуканих слів.

      І не одна узріє Кая.
      Зійде полуда із очей,
      коли зоїла видаляє,
      аби покаявся і цей.

      Питається, а що читати,
      якщо поезія – яса?

      Куди дівається краса,
      якщо її не описати?

      А може – тихо помовча́ти,
      коли говіють небеса?

                                    04.2017



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Роздвоєння
      Вточити крові – це як два по два,
      охаяти – те саме, як два пальці...
      Але які вражаючі слова
      у глибині душі неандертальця!

      Вони ще є, хоча й не у норі
      і, як усі, бажають пити-їсти.
      Від них усі паяци, і царі,
      і вегетаріанці-пацифісти.

      Недолею нав’язана рідня,
      що янгола сльозою умиває,
      рятує на пожежі кошеня
      і ближнього за долари вбиває.

      Хвала Ісусу, ще великий піст,
      який усіх примушує до миру.
      І хай мене полюбить атеїст
      за те, що я не їм його за віру.

      І хай його чекає аналой,
      аби із храму – у високе небо.
      Літературний – все одно герой,
      що іноді вдивляється у себе

      і думає, – лукавого боюсь,
      і наговору, і лихого ока,
      і заготівлі білого оброку…


      Яка мироточива наша Русь!
      Але, буває, хочеться чомусь
      напитися березового соку.

                                    04.2017



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Нікому і ні від кого
      І
      Агітація


      Ніякому нічим не докучаю.
      Усякому радію уві сні.
      Ну – не літаю... Але крила маю.
      А що іще лишається мені?

      Ну що іще, як не писати вірші?
      Ну хай і рветься іноді тонке.
      Але кому від того буде гірше,
      коли моє шугає у піке?

      Ну помічаю дещо недолуге,
      про що мовчати, ну буває, гріх.
      Ну обійду на повороті друга,
      але хіба це ображає всіх?

      Ну от візьму й понатикаю: збіги,
      рашизми, ізми
      тощо, ну то що –
      мені за це іти у вищу лігу,
      аби явити, що таке ніщо?

      Ну намалюю ради епатажу
      одну копицю невідомих слів,
      ну, не поїду, поки не помажу,
      коли поетофобу надоїв.

      Ну, рию землю і пиляю дрова,
      і не шаную язикатий рід,
      ну, заримую слово до любові,
      аби уже не каятись, що дід.

      Ну не умію я копати яму,
      або іти у ногу як усі,
      але умію видувати гаму,
      на сонечку ходити по росі.

      То вилізайте і дивіться вгору,
      і запихайте іншого на дно.
      Ну уявіть, що ви моє кіно
      і не пишіть, а думайте прозоро.
      Яке кому від того буде горе,
      що не читають люди все одно?

      ІІ
      Апробації імітації

      Я дуже мирний до пори,
      коли біда мені – не горе
      і на іронію з нори
      буває по коліно море.

      Надія є, що омине
      мої путі та веремія,
      яка спокушує мене
      укоротити жало змія.

      Адже, коли у парвеню
      язик не прикусити вчасно,
      то і коню буває ясно,
      що уявляє це нещасне,
      яке сидить у позі ню.

      Ну і нехай. Про що я, власне?
      Слова – то іскри із вогню,
      що родять полум'я незгасне.

      ІІІ
      Апеляції на інсинуації

      Біда, коли паяци-ерудити
      уміють і дурниці городити,
      і заглядати у чужий город.
      І не поймеш, за що його судити,
      і де кого чекає ешафот?

      Коли Феміді затулити очі,
      то true & false дають одне зеро
      і протяги якої-небудь ночі
      доточують оказії сорочі
      і усікають гусяче перо.

      На бестію пера немає ради.
      Але яка підсудному досада
      за скоєні й не скоєні діла...

      І як не согрішити у гордині,
      коли усе прощається людині,
      яка тебе до цього довела?

                                    03.2017



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Ілюстрації весни
      Весна – вона і в Африці весна.
      Куди не їдь, не меншає народу.
      І як не нарікай, вона одна
      виводить суєту на чисту воду.

      Омиє повінь коси берегів
      і понесе дощі до водопою
      потоками з ярів і ручаїв
      новою повноводною рікою.

      Напоїть плеса, ниви і луги,
      і у лози її зелені віти.
      А пломінь веселкової дуги,
      посіє білі й сині первоцвіти.

      І оживуть оазою гаї,
      і вигоять ночами солов'ї
      чиєсь забуте одиноке серце.

      Аукнуться забуті міражі,
      і залунає арія душі
      веселою мелодією скерцо.

                                    03.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Не від Імені...
      Як допікати, що не всі удома,
      є у зоїла варіацій сто,
      і що таке ніщо уже відомо,
      а ху із ху – не відає ніхто.

      Тому то за уявні еполети
      пиляє інших явний тугодум,
      аби і тирсу сипати з поета,
      і неабияк показати ум.

      Тоді і видно, де ума – палата,
      яка у кого лексика багата,
      кому писати, а кому – і ні…

      І думи навіваються сумні, –
      буває, що й від імені Пілата
      не пишеться
                           розп'ятому
                                          мені.

                                    11.03.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Та сама весна
      Весна іде у явленій красі
      сіяючої гами первоцвіту,
      хрещатого барвінку у росі
      і рясту – першій сходинці у літо.

      І дощ іде, і півень воду п’є,
      і чути листя потаємні речі,
      і коло починаючи своє,
      не засинає пелехатий вечір.

      Курликають у небі журавлі,
      шукаючи ознак своєї хати –
      найпершого притулку на землі,
      якого інде годі і шукати.

      Тому що там салюти не весні,
      а бойовій опінії і тризні,
      тому що Україна у вогні
      і мало місця на малій вітчизні.

      Та сонечко пряде із вишини
      п'янке повітря, щоб усе зігріти,
      зачаєне зимою й восени.

      І диригує непосида-вітер
      за нотами небесного пюпітра
      акордами оказії весни.

                                    03.2017



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Марнота слави
      У світі, повному спокус,
      нічого вічного немає.
      І воїн ти й не боягуз,
      а слава з іншими гуляє.

      Опалиш душу чи уста,
      а інший матиме науку,
      що не літає без хвоста
      і пір’я сокориста курка.

      Якщо кумі не угодив,
      то й куму будеш нехороший.
      Якщо пеню не уплатив,
      ще глибше сядеш у калошу.

      І не Мюнхаузен, і не
      уріжеш ненароком дуба,
      а із біди, яка й мине,
      не витягнеш себе за чуба.

      Усе, що маєш – трин-трава.
      Якщо себе не перескочиш,
      не уповай на ті слова,
      якими оправдатись хочеш.

      Але на долю не пеняй,
      що маєш все, що попереду:
      за віхоть слави – путь у Лету.

      Доточуй крила і літай.
      Усе, що «сумно аж за край»,
      пасує іноді поету.

                                    02.2017



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Гамлет
      Утихає зал. І я на сцені
      До людей іду із-за куліс.
      Чую я далеке сокровенне,
      Що усіх очікує колись.

      Чорний морок за імлою ночі
      Сліпить і пронизує мене,
      Та якщо можливо, Авва, Отче,
      Хай мене ця чаша омине.

      Я люблю сценарій непохитний
      І у п'єсі гратиму на біс.
      Та у драмі цій я буду вбитий.
      Кожна крапля крові – море сліз.

      Все жадає миті однієї.
      Від своєї долі не втекти.
      Я один. У ложі – фарисеї.
      Жити – це не поле перейти.

                                    1997, 2017



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Поетична реприза
      У мене вистачає серця,
      аби до кожної дійти.
      Та хто з поетом поведеться,
      той набереться маяти.
      Як заборонене кохання
      читаємо думки чужі,
      вишукуючи ті страждання,
      що їжаками – по душі.
      Ранимі й ковані із криці,
      ви не читаєте мене.
      Як в Гоголя, – ніяка птиця
      до середини не сягне.
      І що дія́ти
      …балаболу,
      якщо я не мольфар, а дід,
      якому проситься, і коле
      солодкий заборонний плід?
      І як мені її забути?
      Не Вас!.. Поезію, манкурти.
      Мої нічийні жіночки,
      нема поета-баламута,
      якщо закручують гайки.
      Іду в запій. Мене немає
      як не було і восени.
      Мою поезію чекає
      уже мелодія весни.

      ...................................
      Таке моє кусюче его.
      Не слухає, коли, – к ноге!
      Але від альфи до омеги
      усю вину прийме еЛГе.
      І пам'ятайте, як раніше,
      усе між нами навзаєм,
      Не грайтесь, діти, із вогнем,
      якщо вас опікають вірші.


      01.2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Пригодонька
      Я не йєті, але я живу
      біля лісу, а не у Парижі.
      Я шукаю бабу снігову
      і стаю на палиці і лижі.
                     У мене є і вуса, й борода,
                     і до зими претензії немає.
                     Ярило сяє, сіє Коляда,
                     а Берендей поляни накриває.
      Завірюха обрій замела,
      інеєм завіяла дороги.
      Їду по околиці села,
      аж іде снігуронька-небога.
                     – А Ви куди намилили лижню?
                     – А я… шерше... Снігуроньку шукаю.
                     – О, мій месьє, на цьому авеню
                     ніякої Снігуроньки немає.

      І помчала пасія моя
      по лижні у снігові замети
      мрією земного житія,
      за якою бігають поети.
                     Але услід натура бойова.
                     – Ану-ка, дєда, уступі дароґу!
                     Іноязична… Баба… Снігова!
                     І я тоді беру у руки ноги.
      Адже я шукаю не нову,
      а свою утіху під ялинку.
      Ігнорую бабу снігову
      і – гайда! Піймаємо сніжинку!
                     А я її – ось-ось і дожену.
                     Але вона не дуже і тікає.
                     Таку Снігурку я не омину,
                     бо іншої уже не доганяю.
      А мені ще рано у Аїд.
      Порадію ще на цьому світі.
      І нехай я нібито і дід,
      а мені ще є кого зігріти.
                     А я за нею когутом іду.
                     І хай сміються кури і кумири,
                     що я собі на щастя і біду
                     ще не цураюсь дідової віри.

      2002,2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Вічний поклик
      Усі поети із одного тіста.
      Хоч на чотири боки розірвись.
      Як є село – не вистачає міста.
      Чогось немає – хочеться кудись.

      Десь у Одесі є його принцеса,
      у Ялті – анексована жона,
      чекає на Ютубі поетеса
      одна-єдина, поки не одна.

      Тому поети – це ще ті писаки.
      І кожен – чи на щастя, чи на жаль,
      в питанні шлюбу з'їв таку собаку,
      що їй пора повісити медаль.

      Та є й пора творити фоліанти.
      І мій поет на фініші зими
      Одесі каже, що поїде в Ялту,
      а Ялті каже, – їду до куми.

      Але іде у поле ...як на плаху.
      Не радує ні краля, ні кума...
      Мала поету шапка Мономаха,
      але на пласі іншої нема.

      Зате поети зроду не ледачі.
      І хай би не тужила запасна,
      що у поета не одна вона
      і що її не анексує мачо.

      Іде поет і думає про дачу.
      А ніби кличе Муза…
                                 … і весна.

      01.2017




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Бацили творчості
      Все – бутафорія
      Ліра і Муза
      міфи історії
      Ів і Карузо
      рай і геєна
      царі епігони
      маги таємні
      колони і клони
      шум ораторії
      фуги канцони
      на оборону
      трофеї і лати
      і на корону
      Ісусу Пилату
      Авелю Каїну
      синедріону
      центуріону
      і гладіатору
      Іроду фату
      герою і воїну
      і теревені
      аудиторії
      про неосвоєні
      зорі планети
      у серпентарії
      обсерваторії
      ери нової
      іуди-ізгої
      оргії сцени
      поеми сонети
      а на арені
      паяци-поети

      01.2017



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 0

    24. Новорічні кульбіти
      ***
      Пахне зимою. Не пізно, то рано
      затужавіє на точці роси.
      Люди хороші. Новини погані.
      Ціни – в «Кишені». Вино – у «Ашані».
      У ветеранів червоні носи.
      Боже, єси!
      І душа – у нірвані.


      ***
      Ура! Рятують наші душі!
      Відсотки пенсії значущі!
      Але – поділені на три,
      але – на хабарі чинуші,
      але, – кукуріку!
      Тхори.

      ***
      Не шукаймо легкої дороги,
      поки мрія обганяє час
      на путі людей до перемоги.
      Як іти із «ватою» у ногу,
      показали Таврія й Донбас.

      ***
      А то не знаю я поетів?
      Вони ж іще усі – як діти.
      Ото погиркаються, черті,
      або порюмсають уперті
      і, нумо, – є чому радіти.

      ***
      О́
      со́нечко́
      у віко́нечко́
      гля́нуло́
      їде рік новий
      ще учора білий
      буде осяйний
      тане високосний
      віхолі на зло
      синій-синій іній
                               кутає село
      щоб усі раділи               
                 що мине старий
      до макаки в гості               
                              йде ко́гу́т рудий.


      ***
      Вітаю братію з Новим
      і дуже голосистим роком.
      Хай запал буде бойовим
      а дух поезії високим.
      І хай літається півня́м,
      бажаю пари одиноким,
      а сокористим курочкам
      новеньких півників під боком.
      Хай Ліра сили додає,
      аби усі були здорові,
      а Муза – отака як є,
      аби у щасті і любові
      усім жилося на своє.

                                    12.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Мовна колізія
      Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
      А мо' дишу́?..
      Як не пиши –
      ваяю і пишу вірші́.
      Тому ці вірші – не образа,
      якщо комусь не до душі.

      Пишу я мовою, наразі,
      бо й читачі їй не чужі.

      Пишу, – і я її кохаю,
      прошу́ і про́шу,
      – так буває,
      коли усе, як два по два –
      і поетично, і прозоро,
      як у Шевченка – море грає,
      а у Луценка – грає море,
      як знову пісенька нова...
      Але – узять, бува і но́ва –
      це суржик, раша і полова,
      які жують апологети,
      на все готовий піонер,
      і світові авторитети,
      і академік есесер,
      і ...починаючі поети.

      Хоча, звичайно, що бува'
      ув ослика
      свої слова,
      аби витьохкували рими
      та ще й оце, – у-в-о..., у-в-а… –
      охайні і неповторимі.
      На те і є свої права –
      одне у одного і досі
      прикурювати папироси,
      аж туманіє голова:
      «ума і хиби – парадокси».

      20.12.2016



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Буду як діти
      Кожному автору – по коліщаті.
      Сни пелехаті. Горять сіножаті.
      Баба Зима відморозила носа.
      Зося моя не боїться Мороза.

      Кульмани кляті поїли зефіру.
      Чує Мальвіна – П’єро у ефірі.
      Нюхає Сян аромати модрини.
      Жовто-блакитні снують пелерини.

      І, як чопи, біля Чопа – таможня.
      Грають у покер. У дурня – не можна.
      Рейк поміняю на шпали і рейки.
      Вірю безбожно у вірус ремейку.

      І протираю я очі вологі:
      "буду як діти..."... "мережу еклогу"...

      Хочу зубами гарячу пампушку.
      Фалди кусаю... А де Попелюшка?

      16.12.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Зайві клопоти
      Ніщо поета не уб'є.
      Не доконає і пошана.
      Ранимі, чуйні на своє,
      самі собі лікують рани.

      І не болючі – по лиці,
      і не смертельні, та у серце,
      аби перемогти у герці
      і не загоїти рубці.

      О, дорогі і чуйні люди
      гоноровитої крові,
      які пишаються собою...
      Вини поета не убуде,
      аби не мухи в голові.
      А білі тануть і зимою.

      12.2016



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Покута-2
      А я іду, …іду, …іду
      і на ходу не помічаю,
      кому поетка довіряє
      свою поезу золоту.

      Але нарешті доганяю,
      що це такий собі поет,
      якому Муза потурає,
      аби не випав у кювет.

      А я у потязі куняю,
      і п'ю я охололий чай,
      і чую, – ой чому одна я
      шукаю вирію у рай?


      А я і думаю, що всує
      її покута мужикам,
      якщо її прокоментує
      недоїдаючий гурман.

      А я пишу їй , що лелеки
      гурману цьому – канапе.
      І Ви пошліть його …далеко.
      І буде тихо у купе.

                                    30.11.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Фейкова Рашка
      А на Раші ми побили глека
      і тому ми нині не свої.
      Холуї
                     її
                                 ведуть бої.
      Те, що нам до успіху далеко,
      знаємо самі, але не легко
      бачити
                     амбіції її.
      То вона орудує у Раді,
      то жирує на чужій крові,
      і нема нічого на заваді
      нації овацій
                     і парадів,
      поки має
                     «глюк» у голові,
      що вона у ражі ейфорії
      чадіє ідеєю кремля –
      і потопу жде,
                     і чудасії,
      що без неї кінчиться земля.
      Ні жалю, ні гумору, ні сміху
      ні душі,
                     ні пам’яті про те,
      як і їй попало на горіхи…
      Не уміє
                     ні у мирі жити,
      ані воювати за святе.
      І ніколи
                     не капітулює,
      поки є єфрейторове, – фас!
      «фейкове»,
           юродиве – атас,
      у якої армія воює
      за неволю,
                     а не за
                                 Донбас,
      за яку ніхто не голосує,
      крім Кореї і Китаю...
                     Всує,
                     бо еліта Азії –
                     за нас
      Та радіє, коли ми не раді
      ані презу,
                     ані нашій Раді,
      де і досі є
                          її
                                      носи*,
      хоч і знає, що самі ми звані
      зводити рахунки на Майдані
      з носіями зради і яси.
      І кейфує, що її
                                 Європа
      уступає місце кацапні.
      і лютує, що пітекантропи
      в Україну
                     й досі
                                 не в’їзні.
      Ой Росіє, все у тебе файне –
      і молочні ріки, й киселі,
      і не дуже п'яні москалі,
      але рило
                     дуже
                                 неохайне.
      Ти така смішна,
                     коли печальна
      на моїй
                      руйнованій
                                     землі.

      2016




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. На сковорідці людожера
      Що не кажи і як не лайся,
      а не очунює народ.
      Є в України три нещастя –
      політики чужої масті,
      Росія і лихий бомонд.

      Нема від першого рецепту,
      коли скалічена душа
      не відає, що їй чужа
      позиція анахорета –
      злодіїв гнати од коша.

      А друга – це взірець держави,
      де процвітають холуї,
      нувориші-багатії,
      її релігія лукава
      і всюдисущіє її.

      А далі третє й не останнє:
      копита й роги сатани,
      корито – куму, мани – пані,
      богема рвані і чини,
      та кисельови на екрані,
      і у нірвані – пахани.

      Усі щасливі, що Майдани
      не зализали наші рани
      і до ладу́ не привели.
      Ми залишились, де були,
      коли вели усіх до ями
      гібридні єви та адами.
      І не покаються осли,
      яких очікує Майамі,
      що долари тасує дама,
      а на казні –
                           одні
                                    орли.

      11.2016




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Відкритий лист меру столиці
      Ви, кажуть, катаєтесь часом
      зупинок одну або дві.
      І кажуть, що нібито зайцем,
      а інде, – ганьба голові.

      Бо якось на велосипеді
      об'їхали наші місця,
      коли Ви були попере́ду
      аж до Окружного кільця.

      А там і рукою подати
      за те окаянне кільце,
      аби на чолі депутатів
      явити народу лице.

      По ул. Ушакова Миколи,
      до де.14 веде
      дорога у вигляді кола,
      якої немає ніде.

      А там у під'їзді четвертім
      є озеро й водоканал
      і ані бомжі, ані черті
      не можуть зайти у підвал.

      А там, аби Ви подивились,
      немає де стати нозі
      і криси усі потопились
      у тій лікувальній грязі.

      А ми ж комірні заплатили
      і за ВеДеВе, й ПеХаВе.
      А досі ще не пояснили,
      куди наш будинок пливе?

      Запрошуємо на регату.
      За ці незначні комірні
      ми хочемо Вас покатати
      на плоті або у човні.

      А нам і біда ще на горе.
      У ЖЕКу немає судна,
      зате – які запахи моря!
      ...із самого-самого дна.

      Готуємось до експедицій
      із Вами, звичайно, і ЗМІ.
      У чунях спимо й рукавицях.
      Ідемо назустріч зимі.

      Усе буде добре зимою.
      Вода замерзає у лід.
      Тому усією юрмою
      ми й пишемо цей заповіт.

      Коли наш будинок і Рада
      упадуть у Вас на очах
      цією зимою, Аллах
      і Вас не покине позаду.
      Катайтесь тоді до упаду,
      але на своїх ковзанах.

      10.2016



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Витяги із правил безпечного тону
      Суворі барди, інший раз,
      коли бряцаєте об риму,
      лишайтесь чуйні. Одержимі,
      не виставляйте на показ
      «ранимість» вашу «уязвиму».
                     Не лайте друга за добро,
                     за одиниці і зеро,
                     за їхню іншу щиру віру,
                     за інде в'їдливе перо,
                     коли турбують вашу ліру.
      Не думайте, що ви чужі
      по різні боки на межі,
      де є дуелі у дуеті.
      Чого зриватися на пси,
      коли ти, Господи єси,
      достойний імені поета.
                     Немає геніїв у нас?
                     Та маємо у віщий час
                     тримати вище наші стяги.
                     Але не методом борні
                     і, вибачайте, маячні,
                     чекати вищої уваги.
      Аби не каялась ніде
      твоя душа у тому краї,
      де все тече і все минає,
      дивися у майбутній день…
      Хто не чекає, той іде,
      а хто цінує, той прощає.

      21.08.2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Емоції
      Колись були емоції, а нині
      реакції на доброту і зло.
      Немає де подітися людині,
      аби жури у думці не було.

      Один гальмує, інший жме педалі
      і забуває, що біда лиха.
      Ти із душею, а тебе – подалі.
      І ти ідеш подалі од гріха.

      Ти апелюєш, – схаменися, сину,
      одумайся і не карай сусід...

      Ну, а воно тобі – ножа у спину,
      бо хоче пити-їсти людоїд.

      Ми їм уже годили у союзі
      і потакали по усій землі...
      А, може, досить, наші любі друзі?
      А, може, охолоньте, москалі?

      У кожного на істину є право,
      але її немає у собак.
      Тому за нашу історичну славу
      ще шаленіє лютістю русак.

      Емоції! І забувають люди,
      що у раю не водяться верблюди,
      а на землі парафія така,
      що іноді не варта п'ятака.
      Не вистачає бісеру. І всюди –
      емоції реакції совка.

      06.2016



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Клептоманія
      Клює сорока на блискуче.
      Усі злодії – на чуже,
      ну, а домашні – на онучі.
      І тут утрати неминучі.
      Ніхто своє не вбереже.

      Падкі поети на романи.
      Заможних щупає пірат,
      а от заміжніх – донжуани.
      Клепають речі клептомани,
      а графомани – плагіат.

      Міняють мани на карати
      і у колекції беруть.
      Чекають слави герострати.
      Іде поліція карати,
      а несуни усе несуть.

      За золоті у себе гори
      велике Пу сусіду боре
      і захищає уркаган.
      Воно освоює простори,
      і завоює Біле море,
      і переплюне океан.

      А наші акції – круїзи.
      Пакують клоуни валізи
      подалі у чужі краї.
      Європа консервує візи,
      якщо укропія полізе
      у метрополії її.

      П’єро освоює кориду,
      а буратіни-аскариди
      дешеві пляжі у Криму,
      а лугандонія – тюрму;
      імперіали – прокурори,
      а можновладіє – офшори,
      а тугодуміє – суму.

      Парафія – і та воює.
      І православіє не чує, –
      ніхто своє не вбереже!
      Ми салютуємо уже!
      Немає мафії такої,
      що не готується до бою,
      і не захапає чуже.

      05.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Пароніми з поясненнями
      І содоми, і гоморри –
      це Росія неозора,
      а Гоморра і Содом –
      єто наш савєцкій дом.

      І широка, і народна,
      а лишається сама.
      Русофілія сьогодні –
      ізвращєніє ума.

      Озвіріли філо-фоби,
      забуянили особи,
      а у стані сатани –
      пролєтарії страни

      і на подвиги готові,
      і зачаті у любові...
      ...до казьонного бабла,
      до чувіхі і арла.

      Де ті звивини у мозку?
      Та ідилія яка!
      Двє сельодкі у авоську
      і чєкушка первака.


      Ну і їм би – імбецила
      і парафію Кирила
      ат Адєси і по Рим –
      Лугандонію і Крим.

      Їм би ще одну Атчізну
      комунізму і царизму,
      і ходити у строю
      у бою за мать тваю.

      І за родіну бальшую
      зупинити серцем кулю,
      аби їли і пили,
      і багатими були

      на одну свою зряплату.
      Ой, чертоги москаля!
      Як уміли чаювати
      за сіяніє кремля!

      А які були палати
      і під мохом білі хати!
      І голодне немовля,
      і побори ...за теля,

      і за яблуню, і грушу,
      і за розіп'яту душу.
      О! Яка була яса...
      ...і дешева ковбаса!

      А які були генсеки,
      піонерія і зеки!
      Як творили і жили
      анжєнєри і осли!

      Ех, якби той рай вернути
      та історію забути!
      Як би кацапня пішла
      за імперією зла!

      І добилися би слави
      за розбої на війні,
      і амністія була би
      урці, зеку, сатані.

      Як би їм би палєгчало...
      ...їсти українське сало.
      Як би нищили хохла,
      якби воля їх була!

      А еліту язикату?
      У тюрягу і стріляти.
      А данбасію – в село,
      аби мови не було...

      ...про політику і волю,
      і козацьку нашу долю.
      І повідає ...Атєц:
      рєвалюциі піпєц!


      А куди мене подіти?
      А чому хороші діти
      з європейцями – на Ви?
      А якщо тебе пошлю я
      ссати матушку радную?
      І подалі...
                      ...ат Маскви.

      .............................
      От і пісня веселенька!
      А хотілось нині:
      защебетав соловейко
      в лузі на калині.


      Ой немає переміни
      і нового мало.
      Гомоніла Україна,
      поки перестала.

      05.2016




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Мєнтокрилі мусоршмітти
      Є у політиці генії-дурні
      високомірні і малокультурні.
      Альтернативи нема.
      Суд і поліцію, бізнес і право
      завоювала у мене держава,
      Має усе задарма.

      Путя диктує, за що воювати,
      Петя – коли у Європу тікати.
      Раді усі. Все одно,
      як би глибоко могилу не рили,
      ще вистачає нечистої сили,
      що опускає на дно.

      Ідеологія Раші існує.
      По Україні і досі кочує
      слава її і хула.
      Поки воюють совки і укропи,
      і у Америці, і у Європі
      аудиторія зла.

      Напоготові тримаючи бомбу,
      дуже радіють дебіли і зомбі,
      що найсильніші вони.
      І наточивши ножі і лопати,
      дуже бажають вони показати
      істинний лик сатани.

      Я його бачу і плачу. Одначе
      я закликаю, – тримайся, козаче!
      Це ще не вічна яса.
      Буде ще сонце веселе сіяти,
      поки на Сина надіється Мати
      і не горять небеса.

      2016



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Радянська любов
      А пам’ятаєш, скільки тих пригод
      було у нас на нашому горищі?
      Були ми, наче фабрика й завод
      де ціни на продукцію найвищі.

      Я був передовим робітником,
      а ти мене до кузні ревнувала,
      але ні стінгазета ні партком
      про наші шури-мури ще не знали.

      Купались ми, як сир у молоці,
      щосереди, а то і щонеділі.
      Чекали комунізму у кінці,
      а от дітей робити не уміли.

      Бо у Союзі сексу не було!
      Були паради і були накачки.
      Але великій партії на зло
      ми не чекали на її подачки.

      Ти говорила, що менталітет
      у мене, як у того піонера,
      якому надоїв імунітет
      майбутнього революціонера.

      У що завгодно вірили тоді
      любителі напитись і поїсти.
      Але у горі, радості й біді
      ми флібустьєри і авантюристи.

      Я був тобі Отелло «во плоті»,
      а ти мені, звичайно, Дездемона,
      аж поки я у вирій полетів,
      а ти за сиром каркала, ворона.

      Що є, то є. Але немає зла
      на явне, що мені було таємне.
      У нас була любов така взаємна –
      оскомина і досі не пройшла.

      Коза не чує правди від козла,
      якщо вона для неї неприємна.

      2007



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Несподіваний сонет
      Коли мале цабе не помічає
      у силі слова якісну мету,
      то це одне, буває, означає,
      що інколи я правильно іду.

      Ну, а якщо іду за течією,
      або не йду супроти неї я,
      то вистачає бульки однієї,
      аби вертати на круги своя.

      Але коли колегія музейна,
      виконує не місію буденну,
      а набирає у роти води,
      то це умовно має означати,
      що, може, це і є її пенати,
      та їй сюди – по лінії орди.


      02.2016




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Блідолиці на тропі війни
      Історія висміює на кутні
      і на котурни ставить будь-кого.
      Он лабутени узуває Путя,
      а ратиці – парафія його.
                   Але Росії клоуни потрібні.
                   Є ідіоти, ось і отаман:
                   і плотне одоробало негіднe,
                   і харя попандопуло-подібнa,
                   яким гундяї окропили сан.
      Не має Малоросія столиці.
      Але у Лугандонії – парад.
      Бандерів ірокези блідолиці
      женуть поміж рядами колорад.
                   А колоради, яко обри-звірі,
                   б’ють і руками, і ногами б’ють.
                   Гей Україно! Це єдиновіри,
                   а поки-що кати і конвоїри
                   тебе у резервацію ведуть.
      Ще є тайга у Раші до Амуру.
      Але її надії у війні
      і анексує виродок Тимура,
      сусідню територію рідні.
                   І поки ще єдина Україна
                   читається – «єдыная срана»,
                   говорять артилерія і міни,
                   із прерії тайожної руїни
                   у Київ імпортується війна.
      Росія завойовує Китаю –
      і Таврію, і газовий Іран,
      і Сирію по Тихий океан.
      Кривава окупація триває.
      Червоношкіра братія линяє,
      і курить не махорку, а кальян.
                   Освоєні колонії Росії.
                   Аборигени раді до ікот.
                   У темені такі ясні надії!
                   І весело «…ликует весь народ».
      Вігвами офіцери позаймали.
      А вояки – окопи і бур'ян.
      І туманіє голови дурман.
      А генералу-маркітанту мало,
      що ірокези ріжуть могікан.
                   Песиголовець Рашії загавкав,
                   шакал у Лугандонії завив.
                   Який непередбачений мотив!
                   Агресія затягує удавку,
                   Європа зариває томагавки,
                   а Порох люльку миру запалив.
      Бо українці – це не індіанці.
      Не побіжать самі у Колиму,
      коли не вистачає резервацій
      не те що на Дону, а й у Криму.
                   І наче реформації готові,
                   і наче в Україні не орда
                   орудує, а знаний тамада.
                   Але які презумпції чудові!
                   Їм також захотілося, як Вові,
                   мочити й не боятися суда.
      А піонерів нації не густо,
      а слідопити-судді не осли.
      Усі щаблі юдеї зайняли.
      У засіках і у казні не пусто.
      Сторожувати зелень і капусту
      усе ще намагаються козли.
                   Чекає Україна Гайавату.
                   А маємо юрбу і матюки.
                   Позаду скво, готові воювати
                   кобзони, зеки і бойовики.
      Боїться за чуприну голомозе,
      яке вже оскальповане і так.
      Які були носи! Які морози!
      А нинішні? Ого! Це віртуози.
      Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
                   I галасують рупори розбою,
                   окутуючи правду у брехню.
                   «Лихой орол» веде їх за собою,
                   а заодно і братію свою.
      І того, що із мордою коняки,
      і того, що готує ешафот...
      Але чекай оказії, народ.
      Читаємо вампуми індіанки:
      і пса Дімона заїдять собаки,
      і ліберала загризе койот.
                   Тому сади всю Думу у пірогу
                   і дуй на Ніагарський водоспад,
                   у тартари і не вертайся, гад.
      Усе одно тобі одна дорога
      у мавзолей,
                   до Лєніна,
                                в барлогу.
      І наречуть тебе Орлиний Зад.

      02.2016



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Ха!
      Не убієнна потайна горила,
      що урізає рейтинги чужі,
      себе самого переоцінила,
      але сує своє ротате рило,
      оцінюючи витоки душі.

      Воно іще – ні м’ясо, ані риба,
      а думає, що ми усі – осли.
      Але пора урізувати хиби,
      якими б юні хиби не були.


      01.2016



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Прости, Господи
      Де нас черті не носили,
      там і не було.
      А тепер – дай, Боже, сили
      скочити в село.

      А тепер дай, Боже, грошей
      їхати і йти.
      І ніхто не допоможе,–
      Господи, прости.

      І усім дається право,
      поки сили є,
      почекати у держави
      нібито своє.

      Революцію чекали,
      ніби, не дарма.
      Наче і не обіцяли,
      того, що нема.

      Наче, – слава Україні, –
      як усі кричав.
      Не канючу зайві гривні,
      не качаю прав.

      Ніби маю і не маю
      пенсію свою.
      І усе, що получаю,
      армії даю.

      Є ще інколи до столу
      сало і кутя.
      Не живу, а економлю
      ніби на життя.

      А буває, ще й радію,
      ніби у бою,
      що любити я умію
      націю свою.

      А коли дійду до тями,
      поганяй тоді до ями –
      слухати траву.

      Ой, ще є чого радіти,
      що бодай на тому світі
      може й поживу.

      01.2016



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Не люблю
      Не люблю Росію ситу
      і несамовиту.
      А за що її любити
      українофобську,
      а до того ще і жлобську
      націю московську.
      Не люблю я ненависне,
      що віками кисне.
      І чого їй жаба тисне
      на моє законне
      на окраїни до Дону
      і на море Чорне?
      Не люблю усе побите
      картою бандита.
      Я не хочу до корита –
      до її союзу,
      ні протоки Лаперуза,
      ні ікри від пуза.
      Не люблю я їхню баню,
      пику у стакані –
      ані рвані, ані Вані
      у анфас. У профіль –
      голомозий Мефістофель
      риє у картоплі.
      Заглядає у кишені,
      ниє на арені
      і Юпітером на сцені
      світом поганяє,
      наче нація не знає,
      що воно конає.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Віршоплетиво самописця
      Я пи́шу, наче скачу гопака.
      Це тема для пародії. Чекаю.
      На інші теми версія така:
      як те більмо на оці у совка,
      «богемія» мене не помічає.

      Відразою до пошлості бере.
      Та ба́йдуже. Але мені цікаво,
      що буде, коли все моє старе
      для молоді звучатиме на браво?

      Нехай собі гуляє шантрапа.
      Глухі до Ліри – Музу не почують.
      У них і поні дома не ночують.
      Апологети бані і клопа
      нехай самі собі поаплодують.

      А що мені лишається тоді?
      І у Одесі: скука – нє рєклама.
      Рубаю танки хоками
      Хайяма!
      Коли своє, як мед по бороді,
      то і чуже шануємо так само.

      А я усе отримую сповна –
      і воду п'ю, і зілля на скажене,
      і не міняю синє на зелене.
      Звичайно, я нє полная луна,
      але як на якогось пацана,
      хоч інколи полайтє і на мене.

                              *
      Я пишу як рубаю напоказ.
      Минає час. Реакції немає.
      Ну що там ще заклинило у вас,
      мої дотепні? Я не докучаю,
      але цікаво, хто мене цей раз
      исподтишка таємно покусає?

                                    12.2015




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Стовп рашизму
      Що Пу – це не Пушкін, а Каїн,
      і чукча Якутії знає,
      і дикий тунгус, і калмик,
      і кожен укроп курултаю,
      і комі, й буряти Алтаю,
      і сущий у Раші язик.

      Стратегія й тактика гада
      відомі Оланду, Асаду,
      Обамі, Анжелі й те-де.
      І мури нового Китаю
      охоплюють Рашію скраю...
      А Пу у Європу іде.

      Там Ле Пенелопа чекає
      і ніжно, месьє, називає.
      То як не іти напролом,
      не бути її самураєм,
      і Юлієм Цезарем Гаєм,
      і олександрійським стовпом?

      Було водолазом, пілотом
      і Пушкіним бути не проти...
      Воно і Батий, і Тимур!
      І лаври Отелло-Аттіли
      уже прикладає до тіла,
      а там і Парижу – ажур.

      Але на путі – Україна,
      татари, донецька руїна,
      єдина у світі стіна,
      зросійщена наполовину,
      що не піддається на спину,
      але й не здається вона

      скаженому наполеону
      адольфу, месії-масону
      у ході гібриду війни...
      Ромеї, русини, ІГІЛи
      вилизують сатанаїлу
      закаляні в бійні штани.

      Одні катаклізми у світі,
      одні парадокси у свиті
      норманського генія зла.
      Не віють у Рашу містралі,
      зате на Уралі й Аралі
      є ядерна бімба – ...ла-ла.

      Араби, Європа і Штати
      не можуть його упіймати
      і спекатись іга орди.
      Бо те, що потрібно судити
      або у біде намочити,
      вилазить сухим із води.

      10.2015



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Азійські маневри Отелло із Раші
      У нього хобі – Азія, ІГІЛ
      і стопудове алібі – дебіл.
      І як його розумному навчити,
      куди послати і кого просити
      загальмувати двоєлике зло,
      яке в миру співзвучне – Отелло́?

      Уже очолив Русь на Україні,
      а в Україну лізе і донині.
      Його ідіотизм не по кишені,
      але дуріє, наче то на сцені.
      А я його лишаю, як було.
      І доконає Деза Отелло́.

      Займають обіруч маріонетки
      вакансії на ролі головні –
      змієголове чучело Чечні
      і тіньове опудало Ахметки.
      Уміють воювати за бабло
      і копії, і пики Отелло́.

      Парафія кирила-суєслова
      ще величає демона зорі.
      Але усе, що тліє на горі,
      огріє багряницею Покрова.
      Ударить і у хвіст, і під крило
      не еНеЛО, а Рашу Отелло́.

      І я з цієї теми не злізаю,
      аж поки це безлике помело
      не вимете освячене зело.
      Не лише я на біса зуба маю
      і не міняю стилос на стило.
      Хай Азія виховує хелло.

      10.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Світ на котурнах
      Умліває вся планета,
      торопіє білий світ.
      Одягає еполети
      карла Раші у похід.

      Надоїли малороси,
      надокучила Чечня.
      У Америки під носом
      починається різня.

      Ублажає апетити,
      мочить Сірію й Ігіл.
      Чує Сербія бандита, –
      викапенний гомофіл.

      І заходять азіати
      українцеві у тил.
      Їм нема куди дівати
      накопичений тротил.

      Атакує цілі мирні
      авіація кремля.
      Жандармерія – на цирлі,
      Кацапетіє Земля.

      Заговіли канібали,
      дегустатори лайна.
      Олігарха й генерала
      вигодовує війна.

      Інвазія йде із Дону.
      Новороси – у вогні.
      На чолі армагедону
      їде Путя на коні.

      Доля іншої горили
      не нагадує йому,
      що і карлі у екзилі
      є вже яма у Криму.

      Перевтілюються звірі
      бутафорії тюрми
      і есбешнуті азіри
      визирають із пітьми..

      Миротворці із руїни
      у масштабі України –
      яничари – відгули.

      І на мапі світу нині
      соловіють у гордині
      двоємислячі орли.

      10.2015



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Між люди
      Докучає Муза – йду у маси,
      опадаю до колін жінок,
      на яких не ласі ловеласи
      із моїх порожніх сторінок.

      На пусте не трачу ні хвилини.
      І один упораюсь за всіх –
      бути вірним другом у людини
      і на себе взяти єйний гріх.

      А моя така, що знаю точно –
      я для неї як гіркий полин,
      і до Ліри бігаю заочно,
      а не заглядаю через тин.

      Але нині певно що не можна
      незалежно вийти на Майдан
      і устами вольними неложно
      заявити, – я тобі не кожна,
      що себе міняє на роман.


      О мої аматорки кохані,
      я уже закочую штани
      і готовий хоч у полини.
      Та мої потенції погані.
      Не беруть ніде моїх романів,
      надто завіршовані вони.

      09.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Що позичив, тим і віддаю
      О, як не скористатися випа́дком
      і ціле коло рубрик осягти?
      Нехай же узаконеним порядком
      залишиться на спомини нащадкам,
      до кого я звертаюся на ти.

      Чого червоне й чорне, а не біле
      асоціює ко́льори́ німі?
      Чому тобі раніше не кортіло
      заглянути у себе, в наболіле,
      де білого немає у пітьмі?

      О, як мені від тебе відчепитись,
      коли чарує ню, а не краса,
      і є ще пієтет у небесах,
      коли люблю, якщо уміє злитись
      уже не пчілка, а таки оса.

      Коли асоціації існують,
      якщо ремінісценції ще є,
      чому й чого вони тебе лютують?
      Радій, що може і тебе почують,
      а не позичить те, що віддає.

      А́дже́ воно, як явно ти вважаєш,
      не окаянна бестія імли.
      Словесні ляпи в кожного були.

      О, Клеопатро, ти іще не знаєш,
      що Цезаря, якому не прощаєш,
      хапають і за по́ли, й за поли́.

                                    16.08.2015



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. До поезії
      Мені б не вискочкою бути,
      а титулованою ню.
      Я та поезія забута,
      що у бомонду – парвеню.

      Але, буває, ходжу риссю,
      ну, тобто, зразу обома.
      І Еверест мені корився.
      У мене хвостика нема.

      Ну, тобто, є, але куценький,
      як у Узала борода,
      коли у юрті – не їзда.

      Нехай на наші посиденьки
      не ходять чукчі і евенки,
      а то поезії – біда.

      16.08.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Профілактика манії
      З одного боку – є болюча тема,
      а з іншого – це знає і профан:
      багато пише про одну проблему
      великий – не поет, а графоман.

      Але коли нема чого втрачати,
      комусь потрібно воза потягти,
      аби й тобі – на таці – показати,
      з якого боку істина і ти.

      Не ображайся, мій великий друже,
      але й малому інде не байдуже,
      що місія не варта п’ятака,
      коли великі підливають масло,
      де і без цього полум’я не гасло
      на славу слова, а не простака.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Анемія пам'яті
      Що не кажи, усі ми діти
      і дуже любимо її –
      свою невмерлу Аеліту.
      Але до неї долетіти
      і з марсіанами доїти
      уміють сущі холуї,
      що не цуралися ні партій,
      ані портфеля, ні звання
      і досі в радіоформаті
      авторизуються щодня.

      Пережили усі режими.
      І не лінуються на риму.
      І фарисей, і судія –
      усе симпатизує Криму,
      як Луганді моя твоя.

      Не буде говорити преса,
      хто за «угодіє» своє
      і бізнесові інтереси
      себе самого продає.
      І для замолювання часу,
      і для замилювання – масі
      скидають ідолів совка.
      Не вистачає парку Раші,
      куди попарадують наші
      як філіали у ЦеКа.

      Не шоу націю єднає.
      Вона сама їх поскидає
      і з ними – нинішню братву.
      Що анемію у державі
      лікують бестії лукаві,
      являє пам'ять наяву.

      Не треба пам'ятник «шанелі»,
      і шоколаду, і боксеру,
      і Чай-Кан-Ші на чужині.
      А як революціонера
      на пам'ять Булю і Етелі*,
      залиште Овода мені.

                                    07.2015




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Алегорія читаного
      Запитує душа у серця, –
      чого мені бракує сліз,
      коли не плаче, а сміється
      сентиментальний романізм?

      Я знаю оди, і балади,
      і неосяжне, і п'янке.
      А на таке немає ради, –
      Романтика? Це що таке?

      А я не чув такого зроду.
      Романтика – усе підряд
      від революції до моди
      на роковий ленінопад.

      Але душа сентиментальна,
      і їй це горе – не біда.
      Онде летять вітрила дальні –
      парує хмарами вода.

      Що революція? Плацебо.
      І хай воює люта рать,
      а я дивитимусь на небо,
      де білі човники летять.

      І тане, тане біла пара.
      Була, була – і ось нема.
      Мені пора уже за хмари.
      Немає пари? Та дарма.

      Оно – хмарина, як пір'їна,
      на іншу їде на парах
      і перетрощує руїну
      у поетичних небесах.

      А я не хочу це терпіти
      з подачі неуків пера.
      І я повинен полетіти.
      І настає така пора,

      що начувайтесь, русофоби.
      Я уявляю кораблі,
      яких у Раші дохороби
      на незахищеній Землі.

      Усі поети будуть – мощі,
      які не варті п'ятака.
      Я корабельщину потрощу.
      У мене місія така.

      Я не такий, я біла кістка,
      я попливу, неначе тріска,
      серед суцільного лайна.

      Ось і феніта ля е проза.
      Поету не потрібен розум.
      Йому поезія дана.

      05.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Середньостатистична одиниця
      Середньо-пересічний українець
      до мови української не звик
      і як неперевершений умілець
      її кусає, ну, і як тубілець,
      з’їдає і прикушує язик.

      Ха-ха, – російськомовна українка.
      Хо-хо, – байдуже: він, вона, воно,
      але усе це – Елла Людоїдка
      відомого роману і кіно.

      А у цієї й нації немає,
      і нібито існує, чи живе,
      і заодно помиї виливає
      на неї. І себе не забуває,
      любуючись у дзеркало криве,
      яка вона учена і лукава
      у челяді ворожої держави
      і як їй все одно – і Крим, і Рим,
      і те, що у війні за діло праве
      її рятує воїн-пілігрим,
      віддаючи за неї душу й тіло.
      Але на це її душа плює,
      а осоружне, підле й оголтіле
      у неї, – православної, – своє.

      Одна нудьга дивитися на неї,
      упоєної місією тлі
      присвоїти собі чужі трофеї
      на ще не завойованій землі.

      Московія її благословляє
      і миром, і єлеєм умиває,
      якщо вона, чи він, або воно,
      не відаючи Божого закону,
      ступає у чуже церковне лоно,
      не бачачи, яке то є лайно.

      Духовний сан ворожого владики
      приховує, що то брехун великий.
      Спокушена, не відає вона,
      які вони нулі без одиниці
      оці парафіяльні українці,
      оця нудна затята сторона.

                                    04.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Третейське чистилище
      Це явно, що не пиріжок*,
      але ніхто не ахне,
      що зопалу для багатьох
      поезією пахне.

      Воюють всі на всі боки́
      за гасла і сюжети
      і поетичні вояки
      і бойові поети.

      Але оказія така
      не дуже помагає,
      якщо на голки їжака,
      є жала пчілки Майї.

      Де двоє кинулись у бій,
      то й третій – як годиться.
      Бо стільки вилито помий –
      ніщо не освятиться.

      Боюся цього, як вогню,
      але така кебета.
      Немає вибору в меню
      опального поета.

      А як інакше час мине
      і хто тебе почує,
      коли за темне і ясне
      ніхто не голосує?

      Те недото́ркане стає,
      а інше – на котурни,
      або у ролі (як і є)
      сердитого Сатурна.

      О, войовничі читачі
      козирної колоди,
      багато краще у печі
      виходити із моди.

      О, неотесані таки
      поети-забіяки,
      ви пишете у дві руки
      і не печете раки.

      І це уже не до лиця
      шута-гусара-молодця,
      що ніби не ледащо.

      І я за ближнього молю,
      бо все одно усіх люблю
      і всує, і нізащо.

                                    13.05.2015



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Пародія поезії життя
      Коли поезія – пародія,
      тоді і вірші – трин-трава.
      У кожного своя мелодія
      на одинакові слова.

      У кожного своя фантазія
      і не нова, і не стара,
      і кожна істину угадує
      по каліграфії пера.

      І радіо, і теле-медіа
      іще видумують статті,
      коли пародія комедії
      допомагає у житті.

      Парафійовані позиції
      поета-барда-байкаря
      не угамовують амбіції
      у журналюги-бунтаря.

      І у атаці за піхотою
      йому єфрейтора давай,
      щоб воювалося з охотою
      не за медалі, то за пай.

      І у професії пародія
      уже новація стара –
      із канцелярії добродія
      у шию вигнати пора.

      Але немає ілюстрації
      анти-корупції, люстрації,
      а є позиція така:
      немає Лєрки Облігації
      а у П’єро немає нації...
      Обох проштовхує рука.


                                                   17.04.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. З’ява
      Ой, леле! Не узрів події.
      Алє! Алло! Хе*ло?
      Пропала Рашії надія.
      Украло еНеЛО.

      Немає день. Минає п’ятий.
      Аж тіпає страну.
      Але нарешті на десятий
      вернули сатану.

      Завила вовкулача зграя,
      почувши вожака.
      Із пекла сіркою воняє
      на паперті совка.

      Свинота Марса суне рило
      у наший огород.
      Попи задмухують кадила.
      Кабаша свинку уродила!
      Але закушує вудила
      плюгавенький сексот.

      .....................................
      Ой, леле! Нині перше квітня!
      Давайте – на парад!
      Бо знову Рашія вагітна.
      І це уже не жарт.

                                    01.04.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. На Київ?
      Звична сліпа бездуховна реалія –
      із інструментом десь метрів на два
      входить Миколка у келію й талію
      міряє поглядом. Гарна вдова.

      Вимита пика без мила виблискує.
      Ловко підкручує вуса кота,
      і намагається довгою тріскою
      ткнути туди, де водиця свята.

      Лікті зав’язує туго за спиною.
      Жінка брикається, ще не стара.
      Мріє уголос: – це стерво ще скину я.
      Нелюда гнати на люди пора.


      Та й не далеко до Києва звідси.
      Скажу Івану про Декамерон.
      Хай у горлянку запхне йому тріску.
      Вічна заноза воно для матрон.

                                    15.02.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Мурка Няша
      Ценятся и ныне
      куклы заводные
      и притом особенно в Крыму.
      Приютили зеки
      гомо-человеки
      дамочку с работой на дому.
      Как-то захотели
      прыщ на самом деле
      Гоблин и зелёный капитан.
      Но хотела раньше
      капитанша Няша,
      чтобы до колен висел наган.
      Урка с Пидораши
      обещал на Няше, –
      будешь прокуроршей, чтоб я жил.
      Но явилась сволочь
      типа Янукович
      и на Няшу глазик положил.
      И нашёлся Вовка
      в кожаной дублёнке
      чаще именуемый – Хелло.
      У гиганта секса, –
      говорила пресса –
      завсегда имеется бабло.
      Жабой опа-опа
      плюхает Жирьопа.
      Всем охота Няшу обнимать.
      Пыжится Лавруха,
      у него – непруха,
      урка отстрелялся, так сказать.
      Чтоб не шухериться,
      чё там мелочится?
      Шлёпнули чем надо по столу.
      Тухлые душонки
      Яныки и Пшонки
      подарили Таврию Хеллу.
      Взяли всю верхушку
      в Киеве на пушку.
      Армия оставила свой дом.
      Путя-император
      и дегенераты
      завладели крымским общаком.
      Путя – сексапильный.
      Ларион – дебильный.
      И на кассе некому рулить.
      За оплот и Рашу,
      и за Няшу нашу
      порешили Няшу отличить.
      Путя обаяньем
      отвлекал вниманье,
      превратив Донбасс в металлолом.
      Стала таки Няша
      ДОПРа отаманша
      управлять малиной и баблом.
      Стало очень плохо
      олигархам-лохам.
      Все же на дешёвку повелись.
      Кончилась рулетка,
      оробел Ахметка,
      Куче хоть возьми да застрелись.
      Наступает Раша.
      Веселеет Няша.
      Сходу заарканила татар.
      И решили урки
      сделать Няшу Муркой,
      чтобы отвечала за базар.
      Что же вы хотите?
      Как тут не судите,
      за неё ничё ни дать, ни взять.
      Рази шо Гаага
      вспомнит о Гулаге,
      где и ей век воли не видать.
      И за беспределы
      заведут ей дело.
      Дэнги пацанам давай-давай,
      или на парашу
      усадовят Няшу,
      а тады и Ялту поминай.
                                    02.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 5.63

    59. Біди і сусіди
                     І
      Галюцинація Росії –
      це небо
                     жовто-голубе.
      Хіпує нація-месія.
      У неї лицарі –
                           злодії
      із ветеранів КаҐеБе.

      Сам Пу натягує пілотку.
      Уключено автопілот.
      Бойовики дають наводку.

      А що удіємо, народ,
      коли при владі ідіот,
      що може
                 натиснути кнопку?

      У Рашії нема ума.
      У Путіна гальма
                                 немає.
      На носі ядерна зима
      і невідомо зокрема,
      чого Америка чекає?

                     ІІ
      Які то ненаситні буржуї
      оці чужі Америка-Європа.
      Зате
              великі карлики
                                 свої.
      Як гарно скачуть оба
                             опа-опа.

      Які вони пігмеї...
                            ...і орли,
      богатирі у Раші на розпутті.
      Але якого біса Ліліпуті
      на себе красні ризи нап’яли?

      Німіє православіє вселенське.
      Блідніє сонцеликий Нурсултан,
      і панікує бацька Лукашенко,
      і Михаїл у Грузії не пан,
      і Гавела нема
                               у Порошенка.

      І не минає «Руськая вєсна».
      І не літає з осені лелека.
      Іде війна,
                     загарбницька війна.
      І як же до Америки далеко.

                     ІІІ
      Америка усіх навчає,
      а їм – бананами об стінку.
      А уявіть, –
                     її немає.
      Яку відкриємо сторінку?

      Але – Америка погана!
      Усе там є, а їй все мало.
      Їй дуже треба –
                            мани-мани...
      А може й
                     українське сало?!

      Окрім якогось ку-клукс-клана
      вона ніяких бід не знала.
      Не мала жодного тирана.
      Усіх рабів повиживала.

      І у Японії пальнула,
      і у червоному В’єтнамі,
      і Перл-Харбору
                             орігамі
      чомусь усе ще не забула.

      І не закрита й досі тема, –
      яка Америка погана?!
      І на адресу дяді Сема
      одна за одною
                             догана.

      А от Расєя дуже мила.
      І лише підливає масло,
      аби усе, що не згоріло,
      гарячим полум’ям погасло.

      І на Донбасі, і у Раші
      про це
                   по радіо казали, -
      Її туземці всюди «наші».
      Вони нікого не чіпали.


      Ось вийде Рашія із п’янки
      і забере конвой і танки.
      Немає на Донбасі янкі?!?!?!
      А є – озброєні макаки.

      Але утремо янкі носа
      і у Союзі так не буде,
      аби якісь там негритоси
      жили, неначе білі люди.

      І як то боязно рашисту,
      якщо у них таке настане, –
      і із Бандерії – фашисти,
      і із Америки – погани!

      А Раша?
                   О!
                           Які то браття!
      Дає і забирає гроші
      удвоє
                      і утроє
                                     довші.

      І ради нашого розп’яття
      усе роздмухує багаття...
      Яка то
                   Рашія
                                 хороша!

                                    15.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Поетична бухгалтерія
      Не такі ми уже й модерні.
      Як Пилипи із конопель,
      оживають Дем’яни Бєдні,
      і на ребуси незбагнені
      насобачився менестрель.

      Впали генії. І з досади,
      мов гієни геєнний рик,
      емісари із вертограду
      оголили двоглаву правду,
      викопилюючи язик.


      Рими пишуться косо-криво,
      як осінні дощі в полях.
      А оцінює юродиве, –
      чи являється ексклюзивом
      непомітне у їх очах?

      І посипавши сіллю рани,
      поки місія є така –
      миє руку своя рука,
      і оцінюється незнане
      бухгалтерією совка.

      Опечалені трубадури
      оперіщені батогом
      приналежності до халтури.

      І не знає ніхто, чого
      у осадку – жерці культури
      у останній графі –
                                 в с ь о г о.

                                    12.2014



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Хочу шість
      Упрігшись у тяжке ярмо,
      рішили* отамани, –
      злощасне шість не віддамо
      поету-графоману.

      ПееМ хай буде ГеПеУ,
      аби не помічали,
      хто з пошанівком лізе у
      весільні генерали.

      І ад’ютантам завдяки
      по правилу простому
      скасуємо усі крапки
      і анулюєм кому.

      Великі літери й тире
      забудемо навіки.
      Хай інь у янь їх забере
      на славу чоловіку.

      І запанує укро-сюр,
      ла-ла-ла-ла і проче.
      І несучасний Епікур
      запіє, – аве, Отче!

      Долой і рими, і хорей,
      якими сочиняли
      запретні
      оди для царей
      нащадки Ганнібала.

      І уявляється така
      олією картина –
      прозора!!! І без мастака,
      який у Лету згине.

      І заридають читачі
      від нео-публікацій.
      Дайош за два рядочки – шість!!!
      Чекаємо овацій???

                                    16.12.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Руська билинна
      Разухарилась русская душенька.
      Ей всё мало, – даёшь мордобой!
      Из дубинушкой двинул Иудушка
      на соседушек целой ордой.

                     Пу-пу-пупу,
                     о-о-оо!
                     Уху-ху-ху,
                     ло-ло-лоло!


      Кабы-токобы да тараканишки,
      одолели бы нищую рвань.
      Ополчились дурашки-Иванушки, –
      нать-ка, выкуси Тмутаракань.

                     Рашія – зло усі віки,
                     має бабло – у дві руки.
                     Ріками зла сльози течуть,
                     зорі Кремля в пекло ведуть.

      Закудыкивают
      путь-дороженьки
      незатейливых боевиков:
      – Ты куды, заводной, от молодушки?
      Разве мало у Рашии вдов?


      Отчегой-то вся Русь бестолковая.
      От угара дуреет балда.
      Ох и зимушка нынче суровая.
      Одолела дурашек беда.

                     Рашія – зло усі віки,
                     має бабло – у дві руки.
                     Вой за Урал вот уже год, –
                     чтоб ты пропал клятый урод.


      Ой, война ты моя окаянная.
      Гум-конвои идут бечевой.
      Ой, не вой же за мною родня моя,
      коль двухсотым вернусь я домой.

                     Пу-пу-пупу,
                     о-о-оо!
                     У-ху-хуху,
                     ло-ло-лоло!


                                    11.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. У світі тварин
      Позорище. У світу на виду,
      осміяні царями цього світу,
      утішені горила й какаду,
      що прийняли макаку до еліти.

      Чекає лаври Лаврик у Кремлі.
      Усі путі закриті Ліліпуті.
      Горилу і макаку на землі
      у чорну книгу пишуть майдануті.

      А у червону – сущих запасних
      то пишуть, то викреслюють усіх,
      навернуті із вірою у Раду.

      Там і макака все іще свята,
      і куряча вражає сліпота
      не тільки плем’я homo-колорадо.

                                    21.11.2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Цирк на дроті
      Капають сльози Мальвіни.
      З півночі йде Карабас.
      Люди усе ще наївні.
      Владу взяли Буратіни,
      що не бояться за нас.

      Затужавіла на кро́ві
      Рашія плодить калік.
      Кожному є черевик.
      Не усміхається мові
      взути ворожий язик.

      Ямби кусають хореї.
      Цілить у вояка
      гола до пояса Гея.
      Сіла на сонце Корея,
      Рашія – на їжака.

      Пише диктант Буратіно.
      Правила дуже старі.
      Силу диктує країна,
      де зберігається міна
      кожного в програній грі.

      І воювати не проти
      «ново-» і неосім’я.

      За потойбічне ім’я
      гинуть бійці-патріоти.

      А, учепившись на дроті,
      ляльками смикає, – Я!

                                    11.2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Придибенція Боніфація
      Аварія? Війна? У Швеції – тривога.
      Чорнобилем пашить підводна «булава».
      Іде через Гольфстрім Донбасу допомога.
      – У нас усе о’кей! – передає Москва.

      Не визнає Ла-ла, що, наче кіт, нашкодив,
      і оніміло теле-радіо, але
      поширює ефір овації народу
      і аплодує світ, – оле-оле-оле!

      Але у еФеСБе по горло є роботи.
      Засмоктує «Біду», а Врунгель* – у Кремлі.
      І радіоефір у Рашії не проти,
      що діють у льоду пірати Сомалі.

      Передається SOS – така радіограма.
      У шефа є прийом на цей сигнал біди:
      – Маркіза! Всё о’кей!
      А далі – телеграма:
      – Стояти до кінця або і назавжди...
      Занурюйтесь у мул чи заривайтесь,
      а головне – живими не здавайтесь,
      якщо уже нема повітря і води…


      І екіпаж до подвигу готовий.
      Усе одно усім – не знести голови…
      І капітан «Побєди» рапортує, «стоя»,
      що лежачи на дні, загине під вагою
      не ядерної, а тяжкої булави.

      А карли у Кремлі і щирі, і відверті.
      Двосотенний баласт занурили у мул…
      Пішли усі у рай. А там у караул
      і рапорт подадуть: «Ты чё не знаєшь, Петя,
      мы вытащили всё – и водку, и ракеты,
      а экипаж «Беды» «узял и утонул»**.


                                    10.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Тундра-тайга
      Забуті гасла величаві
      за вільну працю, і за мир.
      Москві давай союзне право.
      У ній ожив біблійний звір.
                     Росії треба володіти
                     як не народом, то хамлом.
                     У неї всі – « совєцькі» діти,
                     а особливо за бугром.
      І скільки не було утопій,
      а захлинається земля.
      Усе ще бродить по Європі
      примара Карла і Кремля.
                     Владика Авгієвих стаєнь,
                     богему люблячий кумир
                     на камені не лишить камінь
                     у боротьбі за вічний мир.
      Але Росії цього мало.
      До неї «горнеться» Китай…
      А їй давай дешеве сало...
      І України щоб не стало...
      І, – Раша – браво!
                     Путя – хайль!

                     І, – слава Мойші карапузу!
                     І Рим – це Раша і Союз!
                     А до «таёжного союзу» –
                     давай Британію і Русь*!
      Карає манія тирана
      і тисне жаба до сих пір,
      що він і досі не емір.
                     Не відає хайло** Османа –
                     і у тайзі піймали хана,
                     і Алітет*** іде із гір.
      І мало хліба і видовищ,
      аби конати за язик,
      який освоює католик,
      і іудей, і «друг калмик»****.
                     Приспа́ний ум, убита совість.
      Породжує юрму чудовищ
      сон розуму*****
      її владик.

                                    10.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Линяюча хустинка
      Я пам’ятаю печальні
      вечір і ніч не одну,
      як моментально
      родичі дальні
      нам нав’язали війну.

      Падав за Леніним Ленін,
      часом розбивши лице,
      і навіжені
      homo зелені
      різали вуха за це.

      Рашія вся у запої.
      П’яно керує рука –
      homo-конвої,
      псевдогерої
      у володінні совка.

      Homo у Раші homini?
      Прошу до сіна козу.
      Путя у спліні,
      витерши слину,
      люту роняє сльозу.

      Драма найвищої точки.
      І уявилось йому –
      суки-синочки
      синім платочком
      витруть його у Криму.

                                    10.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Зоопарк нетанучих бовванів
      Я уявляю зооклас
      у зоні нашого Донбасу,
      де виставляють напоказ
      антигероїв цього часу.

      І неживі орли і леви,
      і де-не-де живі осли,
      аби туристи без перерви
      дивились, –
                     «цо то ми були».

      Об’єкти пафосу і рими:
      усі опудала москви –
      митці! Жирафи жірінви,
      яким не вистачало Криму.

      Усі козирні у Кремлі –
      ахмети, фірти, коломойські
      і їхні прихвосні ростовські,
      а нині голі королі.

      Пихаті юди з ополонки
      і цезареві руки Пшонки,
      Захарки, беркути, тузи
      у ролі знаної кози –
      майбутні прохачі-подонки....

      Є Берія, і є Сосо,
      і Кім, і Мао, й папа Карло –
      усі вожді утильо-тарні*,
      яким у зоо – «колосо».

      А далі рідні, як Чичерін,
      що наче дулею скрутивсь,
      ще далі – линучі увись
      залізні Фелікси печерні
      і прісно, й нині , і колись.

      Я бачу Яника й кубіту,
      і воскову як смерть Аніту
      з кусочком Яника в руках
      із місця, де у мужиках
      стирчать коліна і підметки.

      І видно як її любив,
      і як хотів із нею спати,
      але за неї не успів
      про це по радіо сказати.

      – Ой, глянь – у вишиванці Ленін,
      – А он Пєтюня у бачку.
      – Ого! Вітренчиха на сцені
      з гранати вийняла чеку.


      А ось і карлики із Прєсні,
      що бяшуть під гармошку пєсні,
      під ними – баловни судьбы:
      чинуші, лаврики, жлоби,
      а далі не такі ізвєсні.

      Усяка нечисть при кориті –
      повії й Вії від попси,
      і Повалії для краси,
      і Нестори самопобиті
      за недоїдки ковбаси.

      А далі – гицелі люстрацій,
      антигерої інших націй,
      за кого Рашія була,
      і кігті їхнього орла,
      і шкура майстра махінацій,
      і вуха мертвого осла.

                                    10.2014




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Електорату ДЛНР
      Були ви синьо-білі і червоні.
      Є й інші марки якості людей.
      Made in Ukraine – це гнані і голодні,
      і сироти, й убиті у полоні,
      і матері похованих дітей.

      Донбаська карта мічена, та бита.
      Крові хотіли? Нате полину.
      Хотіли бути ближче до корита
      і годувати мафію бандита?
      Обрали владу. Вибрали війну.

      Немає влади. Вас чогось навчили?
      Такі ж і хитромудрі і дурні.
      Хотіли Рашу? Риєте могили.
      Хотіли брата? Маєте дурило
      і будете глаголити одні.

      Оце і все: і музика, й програма,
      і маршируйте під убогу гаму,
      глаго́ляйте на всю губу і рот.

      Ходіть тузами. Обирайте даму.
      Та не спішіть, коли вперед ногами
      вас «от ворот» чекає поворот.

                                    10.2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Знову школа
                               ІІ
      Знову двері відкриває школа.
      Люди все ще п’яні без вина.
      Всі танцюють, бо уже навколо
      закружляла вихором війна.

      Поки там люстрація чи буча,
      треба до парламенту пройти.
      Перемога буде неминуча.
      Грайте марші, Господи, прости.

      Досі не цурається народу
      наша Батьківщина ні на мить.
      Юля буде доти за свободу,
      поки Надя в небо долетить.

      У Олега лопає кар’єра.
      Він і не фашист, і не Кличко.
      І у ролі іншого прем’єра
      поки-що лідирує Ляшко.

      Фронтовик по імені Арсеній
      імітує рух туди й назад,
      наче ця прем’єра не на сцені,
      де усе буксує влада Рад.

      Все линяє, та не дуже швидко.
      Треба поміняти весь народ.
      Комсомольців поведе Тігіпко –
      крок вперед і поворот.

      Петя взутий і не майданутий,
      із народу дурника не клей.
      Ти не перший витязь на розпутті,
      у якого шанси не о’кей.

      Олігархи, вірні «кацапєту»,
      дайте Україні на п’ятак.
      Ще остання пісенька «нє спєта» –
      ані полонез*, ні краков’як.

      Волонтери, розширяйте коло,
      бо нема надії на базік.
      Хто сьогодні не піде́ у школу,
      залишається на другий рік.

                                    09.2014




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Пупи і лисини землі
      Є вічні народи. Є копії,
      як демон і ангел зорі.
      І знищити нас – це утопія.
      Росія не вища, допоки є
      наш пуп у найвищій горі.
                     Літали й над нами супутники,
                    носили і нас кораблі,
                     та правили нами безпутники,
                     являлись незвані і тут таки
                     щезали, як таті, в імлі.
      Були і таланти брехливості,
      та й досі ще є, як на гріх
      намісники нашою милістю,
      що рівень своєї значимості
      поставили вище усіх.
                     Уїлись у серце опричники,
                     що хочуть крові, як ропи,
                     і їхні таємні поплічники,
                     свої православні язичники:
                     усякі попи і пупи.
      У небі робили окраїну
      з руків’я земної осі.
                     І пупом рекли себе каїни.
      А без України нема її –
      Росії у межах Русі.
                     Нема і не буде, – ату її! –
                     замішаної на крові́
                     у Чуді, у Мері, Москві –
      то п’яної і непробудної,
      то надто високо заблудлої,
      як лисина на голові.

                                    09.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    72. Путьки-бацьки тощо
      Ми, уже доведено, не Раша
      і не малороси-холуї,
      що були охрещені, як наші:
      і чужі, і інколи – свої.
                     Нас немає, поки їх багацько:
                     йорнутих, обманутих і злих.
                     І тому панують Путьки-бацьки,
                     поки ми воюємо за них.
      Ми як помело у естафеті –
      з рук у руки все передають
      Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
      поки всіх до ручки доведуть.
                     Не дістались тільки Ліліпуті.
                     Комплексом поранене дитя,
                     тикає у сторінки забуті
                     наше незалежне майбуття.
      КеГеБісти – це відомі півні.
      Бачили, як тупає кугут?
      І у кого сила не на рівні,
      ця личина буде тут-як-тут.
                     Так і Путьку на лихе тягнуло
                     ще коли цькували у дворі.
                     Виросло у джинові минуле.
                     Де ж казитись, як не на горі?
      З резидента сів у президенти.
      Ну, а далі, що там не було?
      І за це фанати і студенти
      охрестили коротко, – Х**ло.
                     Осідлав собі усі простори
                     у скафандрі і у літаку –
                     сушу, і моря, і Фанські гори –
                     все, що кукурікає совку.
      Всі йому у Думі аплодують.
      Все-таки диктатор, як не є.
      І душі не чають, і не чують, –
      копія Рішара й Депардьє.
                     Переплюнув ката-супостата,
                     бо мораль для нього не устав.
                     Кращий друг у сина того тата,
                     у якого голову знімав.
      Словом, без обмежень і ліміту
      пре вперед, як будь-який балбес,
      то собі поуправляє світом,
      то, буває, спуститься з небес,
      І тоді опудало вселенське
      Гебельса цитує по-німецьки,
      має пілотажний епатаж.
      Ла-ла-ла роялить молодецьки,
      наче тінь єфрейтора пейзаж.
                     І в ажіотажі молодиці
                     теж готові на усё, що є,
                     бо оратор, судячи по пиці...
      А у ДееНеРі є столиця,
      де сватами мафія стає.
      Буде ще одна карикатура
      на велике наше СеРеСеР.
      У утробі чокнута натура
      випирає зовні аж тепер.
                     Пожалію ближнього. Дай, Боже,
                     хай його умиє у святі
                     кров, що ним пролита у житті.
      А коли займе чортяче ложе,
      хай «мінує» все, на нього схоже,
      Путьками утикані путі.

                                    07.2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. На границі
      На границі України – тучі.
      Ліліпутя, мов козирний туз,
      став один стіною за могучий,
      нерушимий, рухнувший Союз.

      Кегебісту треба воювати,
      бо йому, як лідеру, хана,
      і тому потрібна проти НАТО
      братовбивча світова війна.

      Яня Урка на престольнім троні,
      давши тягу, шефу обіцяв,
      що якихось тисячу мільйонів
      він йому на подвиги украв.

      Ліліпутя, маючи заначку
      і сусідів, щедрих на калим,
      посилає войовничу Рашку
      позичати у татарів Крим.

      На границі тучі майдануті.
      Пахне ізотопами війни.
      І кують осанну Ліліпуті
      корифеї «ёрнутой страны».

      У прицілі і у перископі
      майорить на заході сезам.
      Всі себе показують Європі,
      а вона показує, – «вігвам».

      Ідіоти і сепаратисти
      пащекують, – Рашія взяла.
      Колоради і авантюристи
      дочекались виходу Ла-ла.

      Дума аплодує Ліліпуті
      за розкол позиції у нас.
      Вся Європа – Рашія майбутня.
      Одягайте, люди, протигаз.

      І у бацьки лопнули надії.
      Невідомо, що кому кортить.
      І совкова наволоч Росії
      до параші чергою стоїть.

      Із Кремля командує заочно
      знаманите світове х??ло.
      І макака попадає точно,
      і збиває мирне еНеЛО.

      І немає зла на остолопа.
      Все йому, як масло по губі.
      Кацапнута де-не-де Європа
      обіцяє санкції собі.

      Ісламісти все чекають сало.
      Буде мало,
                     більше підвезуть.
      І народу дуже файно стало.
      На границі
                     фюреру
                                    капут?

                                    2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Варіації на балетну тему
                                 І
      Заспіваймо пісню веселеньку
      на такий-сякий євро-мотив, –
      українців біля влади жменька,
      та зате багато москалів.

      Це є школа кожному відома,
      у якій «розводять котенят».
      Пацани усі сьогодні дома
      і немає пари у дівчат.

      Пощезали коміки царьові
      і ніхто не застує ніде.
      Лапоть Раші муляє до крові,
      поки всі танцюють Пу-де-де.

      Кавалери всі недоторка́ні,
      кожен себе має за гуру,
      і немає виходу у Ані,
      як іти у радниці Петру.

      Комуняку просять на гілляку
      в парі з регіонами братів.
      На Адама вішають собаку,
      та немає кворуму катів.

      Виступає Юда Сімонєнін
      і у Рашу кличе на парад,
      як учивсь у Каутського Лєнін, –
      «кґок впіґёд і два назад».

      Дама обирає кавалера.
      Лицарі готові на дует
      за одну годину до перерви –
      шах назад і – в туалет.

      Офіцери у своїй тарілці.
      Та який упертий це народ!
      Все тупцюють на одному місці –
      мат вперед і – поворот.

      Тушка з б’юстом, топайте до танцю.
      Це не – Будьмо! Гей! І – на парад.
      Кожній дамі буде по обранцю,
      поки розтудитвою назад.

      Спікер каже, – не вертіть кормою,
      ви не бригантини на ходу.
      У Росію – рано чередою,
      я вас у Європу поведу.

      Це є бурса Раші у параші,
      у якої все собі на зло.
      Тут сидять за інтереси наші
      і пакують «общеє бабло».

      Найпалкіші коміки-артисти –
      телешоу зір і поетес,
      мародери і авантюристи
      мають меркантильний інтерес.

      Ангеліна і Genosse Putia
      із Оландом п’ють на брудершафт
      за Європу і її майбутнє
      у прицілі із ракетних шахт.

      Вова й Міха скачуть опа-опа,
      клацають зубами мегафон.
      Слухає Америка-Європа
      на каналах Рашії шансон.

      Лаврик, Зюга, Жира і Матрьоха,
      не робіте Таврії фасад.
      Ваші банди поріділи трохи –
      ні вперед, ані назад.

      Вітя перший топає у Сочі,
      поки Україна не Ростов.
      І йому там повилазять очі,
      поки у Гаагу не готов.

      Вітя другий бігає за друга,
      бо у нього місія така.
      Поки Петю оберуть удруге,
      треба научитись гопака.

      Вітя третій, не бодай «свободу»
      і на правий сектор не пеняй.
      Всі танцюють ніби для народу,
      тільки голоси давай-давай.

      – Третій лишній, нє мутітє воду,
      наче і у мерії пожар.
      Поки Юля буде за свободу,
      це ще не нокаут, а удар.

      І не треба мафії радіти.
      У офшорі їй життя не мед.
      Не минає санкція бандита –
      дві шаги наліво, і вперед.

      Регіони, ваші інтереси
      це останнє па у москалів.
      Поки вам заплатять ваші пенси,
      Юда енний в Ялту полетів.

      Дами мліють, адже регіони
      возять їм джигітів із Чечні,
      а у Раші є нові закони –
      газ – вперед, а Крим – ні-ні.

      Азіати, поверніть державі
      крадений бюджетик у суму.
      Ви колись утопитесь у славі,
      бо народ голодний – не Муму.

      Все проходить. Все колись минає.
      Кожен екс у гречку відходив.
      Та коли «покріщення» немає,
      він таки «счіслівий», щоб я жив.

      Це є школа майже наодинці
      бити окупантів-ворогів.
      Невеличка жменька українців
      тут екзаменує москалів.

                                    2013-2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Чи хоче Рашія війни?
      Чи хоче Рашія війни,
      я не питаю у «страны»,
      в якої ненависть кипить,
      тому що Київ не горить.
      Ви запитайте у Кремлі,
      де окопались москалі,
      чому пустіє на столі,
      але воняє по Землі?

      Питайте ви у матерів,
      питайте українських вдів.
      І хай розкажуть їх сини,
      чи хоче Рашія,
        чи хоче Рашія,
           чи хоче Рашія
                     війни?

      Ви воювати мастаки.
      Всі знають ваші матюки.
      Але у кожному бою
      ви убивали «мать свою»,
      яка танцює у Криму,
      яка забула Колиму.
      У всього світу запитай, –
      чи Хінді-Раша ще «бхай-бхай»?

      Де міліарди на крові,
      які ділили візаві,
      і вам повідають пани,
      чи хоче Рашія,
        чи хоче Рашія,
           чи хоче Рашія
                     війни?

      І ми устояти змогли,
      бо ми не хочемо імли,
      де діти падають в бою
      за землю Руську – за свою,
      бо ми не хочемо, щоб знов
      тут воцарився людолов,
      бо ми за волю полягли.
      А ви за що лягли, козли?

      Ви запитайте у солдат,
      що під брезентами лежать
      і скажуть винні без вини,
      чи хоче Рашія,
        чи хоче Рашія,
           чи хоче Рашія
                     війни?

      Ви запитайте комуняк,
      у сук скажених і собак,
      в регіональної шпани,
      де поховались пахани?
      Ви запитайте у Чечні,
      як їм живеться по війні?
      І вам розкажуть пси війни,
      чого приперлися вони.

      Ви запитайте у кумів,
      у інших екс-багатіїв,
      чи не розкажуть їх штани,
      чого
           нема
               кінця
                     війни?

                                    07.2014



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Своє і наше
      Чи є таке, що кожному належить?
      Все нічиє розвіють небеса.
      А не твоє тобі – це вічна нежить,
      як алергія і тяжка яса.

      Ось – Україна, а осьо – Росія.
      А їй «усё» Господь подарував?
      І досі ще «регоче Борислав»,
      як висмоктала наше ця повія,
      перетворивши надра на анклав.

      Оно – кіно, а ондечки – і преса,
      і радіо, і телеопопса...
      Але чиї у Раші інтереси?
      Дивіться «Ліквідацію» Одеси
      і буде вам дешева ковбаса.

      ...............................................
      Якщо на волі не навчився жити
      і все життя у вічній боротьбі,
      щоб виїхати на чужім горбі,
      не зазіхай на іншими нажите.

      Уламки від розбитого корита –
      оце і все, що лишиться тобі.

                                                   2013



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. По конях
      Новий етап. Галопом напролом
      або кар’єром, щоб не відставати,
      рвонули на кар’єрний іподром
      жокеї й корифеї-кандидати.

      Така пора – у полум’я з вогню
      чи кров із носа, а на носі – скачки.
      Аби перелетіти западню,
      у президенти не полізеш рачки.

      Брикають Буцефалами осли,
      іржуть у Думі коні Жіріновські,
      і «мушкітьори» Києва ростовські
      ахейську дерев’яку потягли.

      Калігули й Нерони тут як тут
      на іноходцях «распевают песни»,
      на Боліварі – коміки із Прєсні
      проходу у погоні не дають.

      Куди Пегасу? Утинають крила
      свободі на підводі східняка
      з оглоблями ординської кобили,
      щоб не було і духу козака.

      У гонці за корону – рисаки,
      і огирі і жеребці ходячі,
      і Росінанти, і звичайні клячі
      брикаються копитами таки
      і усмиряють голови гарячі.

      Як на війні: украдене – собі,
      і коні, і верблюди – у законі.
      Зади збивають на сухім горбі
      і Швондєри, і Шарики червоні,
      кому законне місце – на вербі.

      У рішенні великої задачі
      ламають списи авгури-знавці.
      Стараються донецькі молодці
      підняти ставку Дупі на коняці
      із фігою і пальмою в руці.

      Всі «противсіхи» нині за одно –
      перемішати зерна і полову.
      У фаворитах – вершник безголовий
      рятує кума, що пішов на дно.

      Юрбою ошелешені шакали,
      заюшені Одесою в бою
      і за зелені, і за «мать твою»
      у біснуватих набирають бали.

      Вертаються і гуни, і вандали.
      Понесли коні Фурію свою.

                                    05.2014



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Балада про бабу
      Казала баба, що поети брешуть
      так само, як радянські «брехунці».
      А де бабуні язиками чешуть,
      то там і суща правда при кінці.

      Якби тепер жила покійна баба,
      її село піднесло б до небес.
      Село бо знало, – баба, як варцаба.
      Прямішої не знало О-Бе-еС.

      До прикладу – ідуть колгоспні збори.
      А ось і слово лектору. Пора!
      – Америка Росію не поборе.
      У нас – ракети. Лэніну– ура!


      Ну точно так, як у Слов’янську – Штепа.
      – Ура вічнозеленому совку!
      А що казала наша баба Степа?
      – Поплескаємо, мать вас розтаку.

      І всі баби, які сиділи мовчки
      у першому й останньому ряду
      плескали і сміялись із примочки,
      придумуючи жарти на ходу.

      А нині що? Тепер іначі... раки
      очолюють слов’янську Де-еН-еР.
      По подіуму бігають макаки
      і агітують за еСеРеСеР.

      І як не чути? – Радіо казало!..
      Але у баби запитав онук:
      – Бабусю, що то в телику стрибало,
      як мавпа, що у Путі їсть із рук?

      – А то, онучку, Дарвінська приблуда.
      що у раю була – «запретний» плід.

      – Скажи, бабусю, а таке ще буде
      через якийсь десяток сотень літ?


      І інша баба, викрутивши віхтя,
      онуку каже:
                     – Будь мені здоров.
      Мине еволюційне лихоліття.
      І люди там не наламають дров.
      Бо на межі тридцятого століття
      і між макак нікого не помітять
      дурнішого, як Шаріков-Царьов.


                                    12.05.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Віртуальне Пу
      Не так еміру файно, як дуету,
      що у Кремлі плює на курултай.
      І у Криму, – ховайся і тікай.
      Велике Пу іде по Інтернету,
      хоч ніс верни, хоч очі затуляй.

      Воно, звичайно, ой – не ідеальне.
      Йому усе – як із гуся́ вода.
      Фашисто-шизопараноїдальне,
      воно сьогодні наче віртуальне,
      але назавтра – світова біда.

      І наче Пу нічого не накоїв.
      Ну що із того, що його совок
      високої уваги удостоїв?
      Є видимо-невидимо героїв,
      що голови ховають у пісок.

      А Пу іде по головах парафій.
      Як Шіва, має лишніх три руки.
      У Пу є історичні двійники,
      що азимутом не із географій
      історію долають навпрошки.

      Його годують гобліни і тролі,
      але гидують ним, кому «капут».
      І тільки бандерлоги, що на волі,
      усупереч неісторичній долі
      поволі вибираються із пут.

      Але немає ради. Їх не чути.
      В ефірі – яничари і манкурти.
      А як їм не повірити, якщо
      велике неодмінно має бути,
      хоча надуте Пу – воно ніщо.

      А хто з нічим боротися уміє?
      Тому і є, що людям на біду
      трикольоровим, триголовим змієм
      із Раші лізе Пу, і Ді, і Ду.

      І Зоо причаїлося у жасі.
      У бандерлогів ще немає Пу.
      І що тут вибирати бідоласі,
      коли Шерхани вийшли на тропу.

      Шиплять гієни, шкіряться шакали.
      Це поки-що маленькі хижаки
      об’єкти референдуму обрали,
      аби у Пу були свої васали –
      упоєні у крові вожаки.

      Відомо, що Анжела – не Акела.
      Обама теж ніякий не Боа
      і «хенде-хоху» мало у Анжели,
      аби у Пу боліла голова.

      Тому оце мале й довготелесе
      одне із найвеличніших із Пу,
      коли його покажуть у лупу́,
      вирішує погоду у Одесі,
      хоча і знає, – що із плацу Прєсні
      іде йому і Рашії – капу...

                                    06.05.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Раша - не Росія
      Наїлися емоціями доста.
      Пора настала оцінити зло,
      відоме, як агресія московська,
      якої досі ніби й не було.
                     Та і добра неначе й не бувало,
                     і не хватає ґлею в голові
                     допетрати, – а що се ся то стало?
                     Європа рубікони руйнувала,
                     Росія завойовує нові.
      У Думі, як один, усі месії.
      Закон, як дишло, – всяк собі гребе.
      Усе поперек горла тій Росії,
      що братом уособлює себе.
                     У старшого – амбіції монарші,
                     а меншому є місце у ясі
                     від Волго-Дону до джерел Росі.
      Є дві Росії – наша і не наша.
      Одна асоціюється як Раша,
      а інша за походженням – з Русі.
                     І воздається тій і тій належне.
                     Одній Росії – вічна боротьба,
                     а інша буде мати протилежне
                     тим благам, що очікує юрба.
      У пам'яті залишаться злодії,
      що атакують наші рубежі.
                     Іде упадок місії месії,
                     лишається осадок у душі.
      Лякає безголов’я двоголове.
      І кидає на землю всім на зло
      зловіщу тінь капутінське крило.
                     І аплодує плем’я гонорове,
                                    закльоване, етично нездорове,
                     якого у проекті не було.

                                    04.14



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Репортаж з невидимого фронту
      Впала навзнак Земля, як вояк на дуелі,
      для якого війна – це один епатаж.
      Про сексота Кремля – всі палаци й оселі.
      І немає нічого про слово веселе,
      що несе у ефір бойовий репортаж.

      Он – чергові граблі Україна зломила.
      У міліції дух бойовий охолов.
      У тугішу узду лізе люмпен без мила,
      ґероїчний Донбас наступає на вила,
      проливає Одеса за люмпена кров.

      А імперія зла заповзає змією
      у комору Землі, у запаси чужі.
      І немає ні честі, ні совісті в неї.
      І стріляючий філер «єдіной Расєї»
      завойовує їй вогневі рубежі.

      І пакує бомонд запасні чемодани.
      І еліта все ближче до пекла гребе.
      Кандидати у рай перев’язують рани,
      а очільники, що стартували з Майдану,
      у обійми Європи готують себе.

                                    05.14



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Поточні перспективи
      Коли пора нове розпочинати,
      старе гальмує із останніх сил.
      Нікого не лякають демократи,
      один Бандера може ще лякати
      оплоти за забралами горил.

      І марні всі кульбіти опозицій,
      коли у ідіота є «оплот»,
      а у «оплоту» батя – ідіот.
      Інерцією вікових традицій
      керується дрімучий патріот.

      У нього і ресурси капіталу,
      і у кишені – жулік-генерал,
      і пієтет російського хоралу...

      І світить нам – літовище-вокзал.
      Надії на убогих дуже мало,
      якщо у касу лізе капітал.

      02.04.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Аборигени і пришельці
      Колись аборигени з’їли Кука.
      Не явні цілі й засоби мети.
      Не научає бісова наука,
      у кого треба цілити із лука,
      за кого бути і куди іти.

      Все, – наче у часи Еклізіаста:
      багатих підгодовує народ,
      а нелюди і інша сита каста
      не розуміє, що настала баста
      і злодію не пара патріот.

      А ми усе прямуємо до правди
      за п’ятою колоною «совка»,
      аби на атрибути барикади
      з гадюкою схрестити їжака.

      Виховуйте!
                     Лякайте!
                                    Умовляйте!
      А що, коли воно, – ні бе, ні ме –
      уміє нині лише віднімати
      і іншого нічого не пойме?

      Пішли Софокли і прийшли Сізіфи.
      Це ще не брудершафт, коли, – на ти.
      Із ворогом – далеко до мети.

      Були ми готи, і були ми скіфи.
      А може рано роздувати міфи,
      що Схід і Захід – зведені брати?

                                    1.05.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. России - нации, элите и предводителю
                                    І
      Росіє, ти усіх дивуєш знову
      чи ум за розум вийшов і зайшов,
      якщо мені забороняєш мову
      за те, що я – «невиправний»* хохол.

      Анексією досягла орбіти,
      якої і не чувано ніде,
      і гавкаєш собакою на вітер,
      хоч караван і проти вітру йде.

      В агонії твоєї ностальгії
      кінчається епоха Ілліча.
      Ти бавишся оманою надії.
      Але яка у біса ти месія
      у ролі мракобіса-палача?

                                    ІІ
      Великороссы, племя окаянных,
      вы притча во языцех всех племён
      под игом и возмездием незваных,
      нигде никем не видимых, коварных,
      одетых у триколоры знамён.

      Вам снится оккупация столицы
      всей необъятной Родины кино?

      От вас
                     у могикан
                                    краснеют лица.
      Вы снова отворяете гробницы
      Тимура
                     и Батыя
                                 заодно.

      Надменно говорящие светила,
      палящие рентгенами Кремля,
      когда из вас хоть одного хватило –
      тянуть оглобли и кусать удила?

      От нищих духом выгорят поля.

      Надеетесь, что будете вельможи
      и баловни фортуны и судьбы?

      Но духом на воителя похожи,
      увы, вы те же жалкие рабы
      последнего подонка краснокожих.

      Вы ставите себя на пьедестал
      и думаете паче чем Георгий
      сражаете невинных наповал?

      Но ваш кумир, Диаволу угодный
      и нации господ и благородий –
      вот ваш сиюминутный идеал.

                                    ІІІ
      Люстрациею национализма
      ты никого пока не покорил,
      зато за возрождение фашизма,
      тебя осудит ярый русофил.

      Ты роковой судьбы своей не знаешь,
      усвоив лишь азы по букварю.
      Ты воровал историю мою
      и будущее наше отнимаешь.

      А я тебе
                по-русски
                           говорю,
      ведь по-иному ты не понимаешь,
      что ты во мне Россию убиваешь
      за то,
           что Русь мою
                       боготворю.

                                    19.04.14



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Маргіналам біля корита
      О ви, убогі душами сини,
      тяжкі таланти на чужих раменах.
      Роздмухуючи вогнище війни,
      ви освятили лики сатани
      у ворога Вітчизни на знаменах.

      І ви, їздці до раю на дурняк,
      і ви, данайці у коняці Трої.
      І ви, хто ще поповнює «общак»,
      і ви, кому стоять ще «натощак»
      поперек горла істинні герої.

      І ви, що розпустили язики,
      якими оперують окупанти.
      І ви, у кого висохли клепки́,
      і ви, чиї і гроші, і зв’язки
      слугують окупації гарантом.

      І ви, майстри й любителі пера,
      кому заклало й мову відібрало,
      коли на зло немає ні добра,
      ні слова, за яке не воювали.

      І ти, що воювати не могла,
      і ти, обвита гадиною сходу,
      і ти, з чиєї мовчазної згоди
      іде війна, аби перемогла
      імперія орди мою свободу.

      О, ляльководи дикої юрми,
      якби ви залишалися на сцені
      і цілували ноги Мельпомені,
      а не п’яту Георгія з пітьми,
      який би мир настав межи людьми
      на нами завойованій арені.

                                    12.04.14



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Фантасмагорія шизоманії
      Ось вони і – українські ночі!
      Не́чисті – неначе уві сні.
      Оргії – на рівні маячні.
      І не снились нам такі урочі
      Гоголівські видива нічні.

      Оптом голосують мертві душі.
      Ревізори чують голоси,
      писані указами чинуші
      ще до оголтілої яси.

      Лізуть упирі-великороси
      до чужої хати на ура.
      І «еліта» роєм, наче оси,
      величає Вія стоголосо.
      Аплодує, стоячи, мара.

      Ну, а наші войовничі хлопці?
      На майдані – сотні і рої.
      Тільки де ті нині полководці,
      що нерівні виграють бої?

      Ой, немає що атакувати,
      а як є, то невідомо чим.
      Ой, забули ще намалювати
      біле коло навколо хатин.

      Сотнею закінчились герої?
      Може нашій Армії – каюк?
      Ні. У неї кінчились набої,
      і в обнімку з відьмою й казною
      утікає а́гент Басаврюк.

      І немає що уже ділити,
      й віднімати ще нема чого.
      Ну, хіба що, власні депозити.

      Ще і сина Бульби не убито
      і самого ще нема його.

      Є бажання і даремні муки
      об’єднати ряжених братів –
      псевдо-патріотів і совків.

      Не догодять Раші наші внуки.
      Тільки і залишиться від злуки
      у музеях колір прапорів.

      В ролі європейського сатрапа
      буде Ніс із дулами душі.
      Го́блін катуватиме Остапа,
      поки конвоюють по етапу
      націю – чечня і бульбаші.

      Тільки, – ЧУ...
                     ...на бойові литаври
      «генію», свиноті і псарям.

      Є над Україною зоря.

      Та допоки Думають бояри,
      доведеться пожинати лаври
      Гоголя – пророка у царя.


                                    21.03.14



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Чукачабра у Криму
      Як не є, а світові відомо,
      що переборщили москалі,
      і у них не всі сьогодні дома
      на своїй і на чужій землі.

      Русь моя, єдина, неділима,
      над тобою знову вороння.
      Тліє купина неопалима
      і Марія молиться щодня.

      Моляться месії і пророки
      за твої невиправні гріхи
      і переоплачені оброки
      біля рала, плуга і сохи.

      За твої квиління удовині,
      за козацький викошений рід,
      і за те, що омофором нині
      укриваєш православний світ.

      ........................................................
      « На границі хмари ходять хмурі.»
      Україна знову на чеку.
      Братани – загарбники в натурі
      зав’язали очі кримчаку.

      Із барлоги глипає Росія,
      ласа на червоний виноград.
      Їй приснилась місія месії –
      європейця ріже азіат.

      Сатана освоює манери:
      «гарна міна при поганій грі.»
      І лякає Путлєра Бандера,
      і немає кайфу у норі.

      Що було, повторюється знову,
      і не виручає каяття,
      що спочатку відбирає мову,
      ну а потім землю і життя.

      І уява знову намалює
      ненаситну царствену сім’ю,
      що і Україну закатує,
      наче під копитами змію.

      Ось вона стезя великороса –
      авантюра, ігрища, війна...
      І криваві світові покоси
      пожинати буде сатана.

      І за що така на світі кара?
      Наче зіп’ялися із колін,
      викурили з хати яничара,
      а уже на обрії гоблі́н.

      А за ним дементори і тролі,
      і чеченець, і донський козак,
      і у танку їде на гастролі
      чукча-чукачабра без ознак.

      Є висока місія померти
      за незавойований народ.
      Тільки, що вартує тої жертви,
      що бере на себе патріот?

      Хай пробачать ті, яких не буде,
      і не буде кари на землі,
      поки сонцем крутять москалі.

      Що їм туга? Нелюди – не люди.
      Та хіба історія забуде,
      що жили вандали у Кремлі?

                         15.03.14



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Особливості жіночого політикуму
                     І
      Іде століття двадцять перше.
      Жіноча ера. Мат і блат.
      Mаdаmе по-німецьки чеше?
      Chеrchе lа fеmmе, яка не бреше,
      що світом править целібат.
                     Поважні дами і не дами
                     уявно міряють жупан,
                     не розуміючи місцями,
                     що все одно межи панами,
                     хто буде зверху, той і пан.
      Невинні Діви Зодіаку –
      сирен, Офелій і наяд,
      який не одягнеш наряд,
      а все одно поставлять Раком,
      хоч ти і Риба між Плеяд.
                     І хто тебе тоді почує?
                     Якась Європа? Посейдон?
                     Кебета Діву не врятує,
                     якщо юстиція готує
                     у кулінарії закон.
      Куди тобі в ЦеКа капусти?
      Хіба що – в камеру до БЮТ,
      якщо отамечки пропустять,
      а потім тутечки опустять
      перед вечерею іуд.
                     А тій, яка горить бажанням
                     зламати звірові хребет,
                     обріжуть крила сподівання,
                     за ґрати кинуть на з’їдання,
                     де леді Вінтер не Макбет.
      А потім буде і за діло,
      і за досягнення мети.
      І покладете душу й тіло,
      аби пізнати зрозуміле
      і очевидне осягти.
                     ІІ
                     Нічим душа не освятиться,
                     допоки править маніяк.
      Не журавель, і не синиця,
      і у штанах, і у спідниці
      ти все одно не Жанна-Д’Арк,
      яка убереже всім тілом
      і душу покладе в огонь
      заради пресвятого діла,
      і самовіддано, і сміло
      віддасть тепло своїх долонь.
                     Ти гладіатор на арені,
                     Гаврош посеред барикад
                     і рупор віче, та на сцені
                     у тебе права – повні жмені –
                     зеро від імені громад.
      Вони не варті тої тризни,
      яка зігріє їхній рай.
      Не треба подвигу на гривну
      за пограбовану Вітчизну.
      Бери своє авто й тікай.
                     І хай його на барикаді
                     не облюбовує ніхто,
                     зате в партері будуть раді,
                     коли не вирине у Раді
                     ціна володарки авто.
      І хай вогнем палає тачка,
      якщо не їде дотепер,
      аби не волочитись рачки
      шляхами блудної співачки
      у лаврах пасії ПееР.

                     2014



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --