Буває іноді весною
душа міняється за мить
і знову, наче, не болить,
і лірою неголосною
чи то гітарною струною
у серці музика бринить,
пташині хори із нікуди,
сонетні ямби і хорей,
і переспівує борей
мелодії на повні груди
подалі від лихого люду,
і по дорозі до людей,
де кожен у собі почує
і великоднє алілуя,
і світанкове селяві
у високості, і нові
акорди духу у молитві,
і силу нації у битві,
де є ще воїни живі.

03.2024
03.2024

                І
Ми обирали по досьє
смішного дилетанта,
тому і маємо своє...
а що було і досі є –
на совісті ґаранта.

Бо у баталії за мир
не всі наїлись гички,
герої, ясно, що не ми,
та й між зеленими людьми
є сірі чоловічки.

Усе кінчається колись,
а ми іще не нажились
бодай у світі цьому,
який пізнали до війни,
коли не відали ціни
усьому.

                ІІ
Нечиста сила нас несе
до миті рокової,
де відбувається усе
реально не зі мною.

Біблійне слово упарсин
живого убиває
і я у світі не один,
кого уже немає.

Але нікого не виню,
молюсь за душі сущі,
які на лінії вогню
воюють за грядуще.

Такого бути не могло,
якби у світі не було
заслуженої кари...
щезає місто і село,
та виживаємо на зло
сансарі.

                ІІІ
Видибуємо із пітьми,
юродиві – по волі
тупоголової юрми,
раби своєї долі.

Дедалі важчає іти
до осіянної мети,
якої не почули,
бо не лише мої світи
поглинуло із висоти
минуле.

01.2024

І
Напевне тяжко бачити із неба,
що витворяють люди на Землі
і... ось вам, нате! Біси із ереба
явилися усюди, де їм треба,
але найперше, ясно, у кремлі.
І Україна мусить воювати.
А хто іще, коли своє лице
ніяк не може уронити НАТО,
рятуючи і дупу азіата,
і заодно кощієве яйце?

ІІ
До Піррової анти перемоги
ще не один чекає рубікон
по колії воєнної дороги,
якою їде наш наполеон
і копіює, нібито, кумира,
який піймав паяца на гачок
і силою примушує до миру
за жирний території кусок.
Вартують одне одного вояки,
що мають одинакові ознаки
на рівні сюзерена і цабе
та надувають щоки і себе,
допоки їх курують посіпаки
із мафії ОПе і еФеСБе.

ІІІ
Жадоба влади додає охоту
не пожаліти ні крові, ні поту,
аби упився не один упир.
Попереду багато ще роботи:
озброїти ракетами піхоту,
міняти владу і її суди,
аби подалі бути від біди,
яка веде людей на ешафоти,
переконати навіть ідіота –
або ми перемелюємо їх,
або вони здають орді усіх,
що записалися у патріоти,
бо не на часі, поки є вампір,
у мишоловці доїдати сир,
ну, і так далі...
.....................думай-те, істоти,
які ще за, але уже не проти,
що після перемоги буде мир.

01.2024

І
Думою-поезією лину
з вирію у рідну Україну-
матір як відлучене дитя...
озираю гори і долини,
п’ю повітря вільної країни,
що будує інше майбуття.

ІІПадає Дунай у Чорне море,
де вирує не біда, то горе,
віє буря, виє ураган
і лютує братія по вірі,
бо не люди... нелюди і звірі
умивають кров’ю океан.
Та не омине лиха година
тих, кого чекає гільйотина
на моїй і на чужій землі.
І Харон готує кораблі.
Парами і юрбами... окремо
відлітають душі до едему
як у вирій білі журавлі.

ІІІВід війни немає панацеї.
Фабула поезії цієї
і її таємна течія
плине за межею житія...
.......................... ..............
силабо-тонічна та уроча
жевріє надією щоночі
непомітна місія моя.

10.2023

Наїлися ми братньої любові
лукавої, лихої кацапні
і напилися горя на війні.
Скажений ворог нації і мови
не відпускає дійної корови
у лоно європейської рідні.

Майбутньому нема альтернативи,
та поки не палає вся земля,
нема чого дивитися здаля,
а треба гнати гадину паршиву
сьогодні разом і у хвіст, і в гриву
від Балтії до самого кремля.

Оновлюємо Україну-матір...
хай захищає наші рубежі...
із тризубом стаємо на межі
добра і зла і кожен цьому автор
і неофіт, і профі, і аматор –
литаври української душі.

Поширюємо кращу із традицій
у колі друзів, а не ворогів,
чаруємо і музикою слів,
і піснею... гуртом і наодинці...
чим більше люди чують українців,
тим більше ненавидять москалів.

08.2023

ІГроза у небі, а дощу немає,
вигадую, що це луна війни,
а думаю, що це вона минає.
Зростаємо захисниками краю
і меншаємо, поки Бог карає
навалою «російської весни»,
аби запам’ятали малороси,
які її чекали, хто вони –
оці недораховані відсотки
електорату, типу – барани...
але, нічого... ідемо потрошку
у НАТО... але проти – баби йошки
угорські, вибачайте... орбани́.

ІІЧекаємо на літо... і на осінь.
Перевзуваємось, уже не босі,
якщо зима... і нічия весна,
але чекати всує і не треба...
уже відомо – армія міцна,
коли усі за кожного й за себе,
але не ті, що мають мирне небо
за долари, бо це, таки, шпана –
еліта недото́ркана, чумна,
непіймані за вуха ухилянти,
яким забороняється стріляти,
зайці, які тікають за кордон...
і браві ухажори-уклоністи,
і дуже релігійні пацифісти
і ті, кому не писаний закон.

IIІ
У нас багато шуму із нічого,
у них бояться привиду лайна.
Гроза у небі – це, таки, луна
від гуркоту розгніваного Бога,
який узрів, яка кому ціна
у цьому світі, де рятують ноги
із армії... але, чия вина,
кому у бурній гавані погано?
................................................
На що уже хороші росіяни,
але дорога на... усім одна.

07.2023

І
Я не умію ні за що хвалити,
нізащо не іду на рандеву
та селфі самозваної еліти...
і друзями нікого не назву
із тих, кому живі – дереворити.
Не відкидаю за ніщо копита,
тому до перемоги доживу.

Не вороги... але як сіль на рану
всілякі «різновіри» і погани,
що обожають ідолів пітьми
у час, коли улус батия-хана
і нехристи скаженого тирана
толочать наше жито чобітьми,
вишукуючи здобичі для пана.

ІІ
Немає Василя на упиря...
і поки воля нації не вмерла,
пора би заарканити царя...
..........................................
Дивуюся, чого його поперло,
туди, де знає – не його земля.
Усе одно не забере у пекло
накрадене у бункери кремля.
Але панує нице і ніяке
і буде панувати, позаяк
поменшає у нації вояк,
а це... Європі – немічі ознаки.
І першими очуняли поляки,
бо, – цо то є? Лише манюнє пу,
у школі неотесане, плюгаве,
балда народу, затичка попу,
гузно у пір’ї півнячої слави,
ганьба усіх народів і часів,
але усюди пхає підле рило
і не бере його нечиста сила...
.................................................
Он Зе і той уже йому довів,
що не рятує ані сан кумів,
ані шамани, ані дим кадила.

ІІІ
Від нечисті очистимо поля,
із пам’яті зітремо москаля,
а заодно – паяців утопізму,
які смішили нас до отупізму,
і може, ще побачимо здаля
кілок у... спині бестії рашизму.

Звільняємо від ворога своє,
та нелюдів не меншає... одначе
Отець із ними горщики поб’є,
очумається чаполоч ледача,
зійде вода, яку ніхто не п’є,
коваль війни усе перекує
на літаки із купи залізяччя.

Московію чекає Божий суд
і поки український Робін Ґуд
винищує лукаве і несите,
аж поки буде rusia kaput,
зростає мотивація дожити,
аби іще побачити салют.

06.2023

                    І
І сущі неуки, і люди
існують, поки є життя,
а як ідуть у небуття,
то й духу їхнього не буде,
і понесе їх у нікуди
душі своєї каяття.

                    ІІ
Усе, що діється навколо,
і по спіралі, і по колу
у чорну... падає... діру...
а поки-що, Земля – це школа,
в якій навчає і добру,
і розуму Отець-гуру,
аби війна уже ніколи
не опустошила село,
а в Україні ожило
і воскресало рідне Слово
як еманація любові
у цьому світі... і на зло
лукавому воно усюди
зітре огидою огуду,
охороняючи чоло...
і поцілунку від Іуди
не буде,
           наче й не було.

                    ІІІ
Війна добра і зла триває,
і падає один за всіх,
і всі стоять за волю краю,
кому не воювати – гріх.
Удосконалюємо душі
в горнилі горя і біди
супроти сущої орди
за кожен дюйм своєї суші,
за кожну унцію води.
Ніде ідилії немає,
окрім обіцяного раю,
де є усе – одне на двох,
але душа не помічає,
коли її... його... буває,
так,
          ні за що,
                          цілує Бог.

06.2023

ІВесна одягає ліси
у білу засніжену свиту,
ховає красу первоцвіту
і, наче краплини сльози,
прозорі перлини роси
на вітті облизує вітер.

Охоплює небо журба...
немає великого свята,
земля не оновлює шати,
заплакала соком верба...
у кого життя – боротьба,
то того й лозою шмагати.

ІІСумує природа сама
у передчутті, що зима
вертає своє... до потопу
солдати готують окопи.
Ось-ось залунає сурма
Виговського із Конотопу.

Велика надія ще є
на Бога війни... і немає
ніякого сумніву. Б’є
арта по орді. Настає
гаряча пора... наступає
на ворога і... дістає.

ІІІІ це – на здоров’я, на щастя!
Та є дорогою ціна
і чистого неба, і рясту...
.........................................
на тлі весняного контрасту
чекає погоди війна...
до літа далеко... весна
іде в атакуючий наступ.

04.2023

У кожного своє посильне мито,
якщо це не полон і кабала
у кігтях двоголового орла.
Примушені диявола любити,
на лобній площі оніміли діти,
оточені парафією зла.

Юрба іуд напевне добре знає,
де ділися дітей оцих батьки,
які із Маріуполя, таки,
та гадина запрошує до раю...
одна дитина вуха затуляє,
аби не чути їхні матюки.

02.2023

Люди, наче, рівні... а рівніші
виросли як дощові гриби
у зеленій ніші
для афіші
слави, марнослів’я і ганьби.

Карли обіймають п'єдестали,
їхні шкапи зайняли суди...
щук піймали,
трохи налякали
і... сухими вийшли із води.

Алібі засвідчила лисиця –
є така посада у ОПе...
для годиться
навіть і тупиця
зовні не таке уже й тупе.

Не біда, що трохи ще зелені
і не можуть обійти пуйла,
на арені
файні теревені –
вища гладіатору хвала.

Показові не одні реформи,
всьому є прописана ціна:
яйця в нормі,
вояки у формі,
що украли, списує війна.

ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
повертає агрегатний стан:
наче по закону Торрічеллі
сушу пожирає океан,
острови змітає ураган,
тропіки міняє на пустелю,
вівтарі – на капища поган,
трони і престоли на борделі.

ІІДармові ресурси на землі
запасають урки-доходяги,
сатана лютує у кремлі,
а за нього дохнуть москалі
і неандертальці-андрофаги.
Знову ліквідація гряде.
Хто кого – убивці чи арійці,
москалі чи інші українці,
за якими білий світ іде
і яких винищують ординці?

ІІІСпоєні культурою совка,
малороси зайві на планеті,
поки є на ній чужі поети-
русофіли та апологети
бузувіра і маніяка.
Бо такі закони у природи
і її регуляторна суть:
Слово – меч, яким біду січуть,
і не буде іншої нагоди
як сьогодні во ім’я свободи
нищити тоталітарну муть.

02.2023

ІЯк запрягаєш, так воно і їде...
Ця теза філософії стара.
Якщо у тебе є дурний сусіда,
то не чекай любові і добра.

Але ніколи не показуй спину
і не бажай ні пуху, ні пера,
якщо йому готуєш не перину,
а яму і дубову домовину...
Така пора... ну, а якщо пора,
то не шукай управу на скотину.

ІІВ борні за утопічний комунізм
за ґрати сіли «вороги народу»,
судили їх за волю, і свободу,
і буржуазний націоналізм.

Якщо і нині неокомуністи
ідуть в атаку, нібито, за мир,
то хай ідуть... у мишоловці сир
знайдеться і дебілу, і рашисту.

Попереду ще не один удар
за Маріуполь, за свободу Криму
і за Азов, Бахмут і Соледар...
Освоюйте Сибір неісходиму
і дякуйте усім за Божий дар –
кінець і рейху третього, і Риму.

ІІІ
Та не було б у нас війни, якби
були готові всі до боротьби
супроти людоїда окупанта,
якби не слуги і колаборанти –
проклятої московії раби,
такі ж як і московія прокляті.

01.2023

             І
У цивілізованій Європі
ще немає Лисої гори
і не риють, поки-що, окопи,
а пора... хоча би до пори,
поки емігрують мізантропи,
вішати ногами догори
кожного, бо орки безголові
тупорилим обирають путь –
шабаші кацапів є і тут:
швондєри завжди напоготові,
шарікови гадять і плюють.
Наша раша! «Віденці-мальтійці»,
де-не-де і темношкірі є...
видають себе за українців,
та коли почуєш «поляніца»,
то вимова інше видає.

              ІІ
Вулицею суне із плакатом
«Russia hail», колоною – юрма,
(очевидно, це колона п’ята)
та увиділи поліціянта
і як здуло... жодного нема.
Це і весь майдан, і їхня смута.
Інше діло – в Україні... чути
ще і досі матюки ідей
із якими зеки і манкурти
убивають і катують люто
полонених, немічних, дітей...
Знову чути, –
        та не може бути!?
Цього ні умом не осягнути,
ні дірою в пам’яті людей.
Та нарешті і Європі дійде,
що немає місця кацапні
ні у себе, ані у сусіди,
поки не палає у вогні
і собі на голову та біди
потурає світовій війні.

             ІІІ
Судимо по дії і... по пиці –
це і не обличчя, і не лиця...
напинає маску на лице
чучело... опудало ординця...
приміряють ряси... українці –
гниди ефесбе і ерпеце.
Діє і парафія чимала –
вівці і рогаті барани
подають дияволу сигнали,
що готові сили сатани.
Це останній козир окупанта –
посварити віруючу тьму,
стукнути лобами цю юрму
лаври, храму... і нема ґаранта,
що не забажає царювати,
як оте плішиве... і тому
нагадаю, – думай-те, гадай-те,
що очікує колаборанта
і за віщо садять у тюрму.

11.2022

ІМоже й рано усміхатися,
та утриматися сил немає,
шоу має починатися
і неясно, хто кого чекає.
Хоче подивитися на моську
світова аристокра́тія
Matka Boga, –
мовлячи по-польськи, –
co to będzie? Демократія!
Мафія на саміті являє
другий рейх Малайзії і Криму,
може й Україну подолає
на путі до третього... до Риму.
Мама мія... мовою Езопа –
захотіла другого потопу
войовнича охлократія...
дивиться налякана Європа,
як дебільна нація холопа
знищує цивілізацію...
.....................
знають не лише американці
всі полішинелеві секрети
хто й коли поїде на G20...
як повідомляють папарацці,
це рішає офіс президента,
тобто, із московії агенти,
що уже нічого не бояться.

ІІПроминає ера сатани,
та продовжити її не проти
українофоби-ідіоти...
витріщили очі барани
і овечки на нові ворота,
як диявол узурпує світ,
а народи, не протерши очі,
забувають Божий Заповіт
і Його об’явлення пророчі.
А війна дрімати не дає,
головує кожне за своє...
на трибуні місця вистачає,
віщуни-оратори то є,
але змін у головах немає.

ІІМіфами наповнений етер,
як жили за межами терпіння
вимерлі нещасні покоління
у щасливу еру есесер
геноциду та оціпеніння.
І кому за це відповідати
як не уособленню орди,
дикої мерзоти, окупанта,
емісара смерті і біди?
У руці Феміди є гостинець.
Можна відшмагати батогом
і запакувати у звіринець...
та якщо це світовий злочинець,
то заарештуйте ви його,
етапуйте у Гаагу голим
через Україну охололу...
а якщо не бачите, кого,
то коняку посадіть на Балі
у гарячій сауні... на палю...
.............................................
чуєте коняче, – i-го-го?
Може й не почуєте ніколи,
хоч усі ми знаємо, чого
зайняли анциболи престоли.

11.2022

На кацапії – траурна музика.
Не газують потоки надій,
бо іде сухорукий іудушка
на сусід у черговий розбій
         і на слуху, – о-о-оо...
         у-ху-ху-ху й ло-ло-лоло!
Оскопила історію мафія
і не знає воююча рвань,
що у неї така біографія –
про московію-тмутаракань...
         і про бабло у дві руки
         і як пуйло веде полки,
і жене на околиці Києва
оп’янілий скажений совок
озвіріле поріддя батиєве
убивати дітей і жінок.
         Чути його аж за Дунай,
         видно кого, чекає рай.
Ой, пооране небо пілотами
і позаду, й попереду рать,
і усіяне поле двохсотими,
що додомоньку не долетять.
         Ох-ох-ох-ох – що за народ?
         Щоб ти подох, клятий урод.
По імперії гупають чоботи
і в угоду великій біді
орбаноїди і путіноїди
удобряють до раю путі,
         а на виду два пахани
         в пекло ідуть сучі сини.
Ой, горить під ногами донбасія
і учаділа лиса балда...
у Криму вибухає оказія,
у котлі опинилась орда.
         Усі віки раша – це зло,
         лопне, таки, її пуйло.

2014-2022

Виконую задачі дідусеві.
Закрию хату... і сезон... і сад,
і очі... на чаруючий наряд
цієї осені... прощаюся, напевне.
Останню шану віддаю деревам,
надія є, що вернуся назад.
                Уміємо на долю нарікати,
                неначе є ще інші варіанти,
                аніж тинятися по чужині,
                та нічого жалітися мені,
                бо ми, як пересічні еміґранти,
                кочуємо по світу не одні.
Усі путі ведуть людей у лету.
Ніяк не відцуратись і поету,
коли прийде на те його пора...
але біди немає без добра
аборигену іншої планети
межи земної братії пера,
                що видає томи макулатури
                та ілюструє кадри із натури –
                себе на фоні себе і... війни,
                немов герої із передової,
                що дуже задоволені собою –
                і ряжені... і пані... і пани.
Та виживати є ще ради кого,
і є за ким іти до перемоги,
і вести за собою у бої...
у цьому світі зайві самовидці,
але пасіонарні одиниці
виконують обов'язки свої.
                Одному є кого обороняти,
                а іншому у долі на крилі
                летіти до окраїни землі
                учасниками фінішу регати,
                в якій агенти, шулери, пірати
                щезають як у морі кораблі.

10.2022

І
Були ми наївні у давні роки,
майбутнє своє будували
і добудувалися... нині, таки,
усе, що ішло на броню, літаки,
на голови наші упало.

ІІ
Не хоче звільняти від себе орда,
хапає за ноги, за душі...
і тінями часу вирує біда,
і ріками крові цілюща вода
тече по опаленій суші.

Приймає усіх українська земля,
вогнем пригощають укропи.
Якщо захотіли, то нате... здаля –
хороший москаль удобряє поля,
поганий – ще риє окопи.

Іронія долі, – «не май ворогів...»
люби їх, не смійся, живи як хотів,
аби не урізати дуба...
але випадає самому мені,
аби.. почувати себе на коні,
хапати удачу за чуба.

ІІІВсе буде Україна і ночами
засяють тихі зорі над полями
сузір'ями неумирущих душ,
а днями – як неопалима пам'ять
у золотій блакиті не зів'януть
червоні маки... мовою, – не руш!

09.2022

                    І
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,
коли триває «руская вєсна»...
коли уже на часі запитати:
кого ми найняли у... депутати,
чиї агенти і які осли,
ще невідомі, нібито, ґаранту,
дозволили шляхи не мінувати,
завчасно побудовані... коли
і ким накази віддані були,
аби без перешкоди окупанти
намічені об'єкти зайняли?

                    ІІ
А Київ, як уміли, боронили
і це на часі... вистачило сили
у селах зупинити кацапню,
і посадити каїна на вила,
і доказати, що слова і діло
сильніші від ворожого вогню...
...................................................
Лиха біда... коли немає ради,
то знову не на часі мова, правда,
історія... або її урок...
і не один – що коштувала зрада,
чого не пам’ятає ані влада,
ані її електорат – совок.
Тому усіх виховують ракети...
урок дійде́... бо укри – не ацтеки,
не орки і не урки... ні на мить.
Когось не омине звіряча хіть...
та може, якось... вилікує Лета
рускоязичну язву на планеті,
коли засяє сонячна блакить.

                    ІІІ
На часі віра... не заборонили
парафію і мафію кіріла –
духовних за ознакою калік:
з одного боку богобоязлива,
а з іншого брехлива, галаслива,
осатаніла армія базік.
Не вистачає Божого огнива,
що на віки випалює язик...
і може, налаштує їм щеле́пи,
аби не вимовлялися накле́пи
на ОУН і Бандеру... на УПА...
і не пошле анафему Мазепі
заїкувата бісова юрба.
Їм тяжко опановувати мову
і одночасно «грамоту попову»
того ж, таки, антихриста-попа...
......................................................
Судитиме і їх нова епоха –
надія є: Феміда не сліпа,
Європа розумнішає потроху
і забуває за «царя гороха»...
і до боввана заросте тропа.

08.2022

                    І
Куди я їхав? Де ви, очевидці?
Куди не подивися навмання,
навколо – бачу, ніби, українці,
а по вимові, нібито – русня...
у черзі, на вокзалі і зупинці
орудує... дивізія еСеС.
Хотіли миру – маєте... балбес
посилює ідіотичні скрепи
і падає каміння із небес
на голову совкової дурепи.
О... розбудили фюрера зі сну
і кобу, і тимура, й чингізхана,
і може – це не так уже й погано:
навіки замуруємо війну
і на віки – останнього тирана.

                    ІІ
Не забуваю... маю те, що є
і в Україні іншого не буде.
До тіла ближче, нібито, своє
і може, марно небайдужі люди
ще захищають, наче, нічиє
пасіонарне наше житіє...
яке не є... буває чорне... біле...
бо не щезає вата на віки,
а з нею і совки, і русофіли,
і бувші, й новообрані дебіли,
і вовкулаки, типу – єрмаки-
сибіряки, парафія кирила,
що бісовою рясою трясе...
а далі буде... біомаса знову
у владу обере ні те, ні се
бо нації байдуже Боже Слово
Його Месії, що її спасе.

                    ІІІ
І знову чую, – це не актуально...
яка різниця... видно із нори –
культура на росії музикальна,
коли... ракета падає згори...
це Бог дає... не хочеш, а бери,
бо в України місія сакральна.

Надія є... а може – це не ми
заручники диявола пітьми?
І дятлами вистукують поети
навіяні елегії й сюжети
про місію любові між людьми.

А поки-що язичники... готові
(ну, се б то, язикаті)* до основи
те руйнувати, що добро несе..
бо зло не любить націю здорову,
спочатку в неї відбирає мову,
а далі – віру... ум, а далі – все.

Але надія є... і цього разу
московія конає... а в імлі
диявол подихає у кремлі...

Питання волі Божої і часу,
коли і як зітре з лиця землі
небесна сила осоружну расу.

* – для непонятливих опонентів.

                    І
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.

                    ІІ
Не докоряє уночі́ мені
опальна Муза... іноді, знічев'я...
не видаю ні од, ані поем я
про те, як запалає у вогні
несамовите іродове плем'я
у цій агонізуючій війні.
У вирії людей мене чекає
моя недоля, і неволя раю,
і вибір мій, і вирок роковий.
Собою засіваємо пустелю...
не вписуємося у ту оселю,
де є ще дух поезії живий
і де по траєкторії прямій
душа моя не оминає Землю.

                    ІІІ
Оце і є perpetua mobilia
історії, яку не зупинити...
а обрії, які не догоріли –
це тло її нового колориту:
рецесії прогресу і регресу,
душа у п'ятах, серце у астралі,
рушаємо.. гальмуємо... а далі
Феміда запрягає у колеса
а ми не нажимаємо педалі.
Лишається, як іноді бувало,
забути те, чого не вистачає,
чого було у цьому світі мало –
і не забуті, і нові причали...
і пам'ятати те, чого немає...
..............................................
Останнє, що було напередодні
війни – це чисте небо, тихі зорі,
стихія синя і вода прозора,
і погляди очей, як із безодні
минулої епохи... а сьогодні
усе не те, що марилось учора.

07.2022

ІЩе мається на п'єдесталі слави
віками незавершена війна
і селфі одіозної держави,
аби була помітною вона.

ІІУ цьому місті не було героїв...
крилата Ніка, та і та одна...
без голови... і четверто́вана́
символізує тут сучасну Трою:
Європою літає безголов'я,
а десь іде убивча... не... війна.
І це іще не за межею ґлузду
«рятівника» умерлого союзу,
але на грані доброти і зла
та за межею темряви і світла
усе ще нависає тінь орла,
а поза нею – пазури та ікла.

ІІІВ угоду антилюдяних ідей
перемагає мафія... і гроші,
украдені у нібито людей...
«жахливі – зовні, у душі – хороші»:
товариші, нувориші, святоші...
.....................................................
немає Ніки... але є музей
війни... останні мумії негожі
конають у затіянім дебоші...
нема ума, бо... усихає ґлей.

06.2022

Де ті свої? А от чужі
були і є... і вже на тільки
обороняти рубежі –
це наш обов'язок навіки.

Стояти за Вітчизну – честь
і слава кожному герою,
хто у нерівному двобої
перемагає люту смерть.

Долаючи усі загрози,
аби очистилась земля,
карає за дитячі сльози
прокляте плем'я москаля.

Усюди знищуємо ката,
ламаємо його ярмо...
онукам передаємо,
аби було їм що згадати, –
уміли бити юду-брата,
то і чужинця поб'ємо.

06.2022

ІНе радують мене ворожі трупи,
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.

Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...
і вечорами, як усі поети,
видумувати оди і сонети
про ті рої, що наче, ще гудуть.

ІІ
Дожовує Америка-Європа
і досі недожовані зв'язки
із мафією раші. Філантропи!
Говорячи на язиці Езопа,
«макронізуються» політики.

Велика допомога і донині
триває... та віщають голоси
старі романси про нові часи –
як не суди, а українці винні,
що на росії мало ковбаси.

І доять, і лікують Україну:
то мир давай, то море розблокуй,
то не марай гидке лице кретину,
то Азії подай свою хлібину,
то Африку від голоду рятуй.

ІІІА про бої неначе і не чути...
Тайга палає і валує дим...
Та хай горять буряти і якути
укупі з параноїком своїм.
Ну, а кому ще вистачає глузду
миритися... порада є усім –
напитися цикути і забути,
як догорає уцілілий дім.

05.2022

До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси
і не припиняється війна,
поки править балом сатана.
Лізе й лізе гаубичне м'ясо
як із пущі на оазу, часом,
люта ненаситна сарана.

Та усе ж посіємо пшеницю.
Синє небо додає снаги
гартувати волю, наче крицю.
Як би не бісились вороги,
є чим випікати паляницю
і орду палити до ноги.

05.2022

ІДо себе ми не кликали біди,
але її хотіли біси вражі –
агенти віроломної орди.
Яка змія не повзає сюди,
криваві залишаючи сліди,
та шельму Бог усе одно покаже.

ІІКуратори «південної русі»:
свої повії і чужі рашисти,
паяци сатани у всій красі,
миряни і лукаві пацифісти –
одним єлеєм мазані усі,
і нинішні, і бувші пофігісти.

Ну, чим же русофіли не брати
на фоні озвірілої навали?
Їм а-я-яй у Раді показали,
за срібняками є куди іти –
працює каса в кулуарах зали.

Байдужість виправдовує себе –
їй не пасує жовто-голубе
і не потрібно німця, ляха, турка...
то нате! Обіймайте брата-урку!

О, як же я ненавиджу тебе –
і юду, й неотесаного чурку.

ІІІТому і труни тешемо, таки,
і мусимо ховати окупанта,
бо ми у вірі, як і козаки,
брати азовські – вічні вояки...
радійте фарсеї і пілати,
що є кому за волю умирати,
та не щурам у владі завдяки...
..............................
якщо Європа хоче помагати,
давайте їм гармати й літаки,
а євро є кому намалювати.

05.2022

ІНа мо́рдорі об'явлений парад,
чума «побєдобєсія» триває
як рашеський останній маскарад
і як бувало, мордами назад,
ідуть чорти колонами до раю.

А ми і без параду цю війну
і орків заганяєм у сортири...
до осені... до літа... в цю весну
у пеклі шиють їм нові мундири...
.........................................................
та появились інші командири –
долати зраду треба не одну,
та мусимо
            не тільки
                         ради миру.

ІІІ мусимо... та маємо самі
привитися від жаху пандемій...
хамелеони знову на порозі –
чого гріхи таїти? Не спінози
у нашій Раді... наче при умі,
та вимагають буферної дози.

Ми вистоїмо, поки стоїмо
не ради слави, а для перемоги
і зовнішнього ворога б'ємо,
і наче, протираємо більмо...
...............................................
та не щезає на душі тривога,
що нас чекає і своє ярмо,
і довга до опінії дорога.

ІІІГероями стають чомусь не ті,
хто зупиняє танки і колони,
а фарисеї...
             біля мікрофона,
і біля грошей,
            і на висоті...
та обіцяють гори золоті,
надіючись і на свої мільйони.

05.2022

ІРусофіли мають пам'ятати,
що орда – із роду сарани,
а совок – личина сатани.
Фауна у цім не винувата,
бо найпримітивніші примати
вищі від цієї звірини.

ІІОжили видіння Іоанна,
звірі об'явились у кремлі,
і пішов диявол по землі
по завіту Біблії й Корану...
моляться на ідола погани –
кривославні орки-москалі.

По закону неодарвінізму
на чолі у нібито людей
набухають роги сатанізму...
відповідно – усихає глей...
тільки зомбоящики ідей
не узріли цього атавізму.

Що їм Ієгова чи Аллах?
Є гундяй і бісова шкатулка,
із якої визирає... путька –
сатана, що навіває жах...
..........................................
та його інформаційна булька
лопає у світу на очах.

ІІІНа заваді стала Україна:
світова колиска житія,
героїчна нація моя,
що рятує Землю від руїни
і від розбишаки-солов'я...
та дурному – море по коліна.

Показилися «рятівники»,
забувають урки-яничари,
що вони дияволу – до пари...
як би не таїлись, а таки,
не уникнуть Божої руки
і не омине їх Божа кара.

Не одне об'явлення було,
і на звіра є уже управа –
роги поламаємо лукавим
і зміїне знищимо кубло,
і відоме, і таємне зло,
поки чути, – Україні слава!

04.2022

ІНемає раю у пустелі,
та є ще світло у кінці
тунелю...
і на манівці...
та ми лупаємо сю скелю,
аби обітовану землю
тримати у своїй руці.

ІІДолаємо огонь і води..
йдемо... і мусимо іти
до пресловутої мети...
і ради щастя і свободи
ми об'єднаємо світи.

« І буде Син, і буде Мати...»
і є ще воїни-сини,
аби винищувати ката.

Не має права існувати
колаборація війни –
парафії і сатани.

ІІІІ кожного ще запитає,
на руцях Діви, немовля, –
яка є місія твоя?

Я знаю, –
            поки є земля,
вона не буде нічия
і маємо дійти до краю...
.........................................
за індульгенцію до раю –
в собі
             убити
                          москаля.

04.2022

             І
Іще живу... і чартеру не треба,
і не загрожує літакопад...
та іноді нагадую про себе,
що на війну мені закрили небо,
аби душа не рвалася назад.

А де немає «операцій миру»,
ні язика, ні духу москаля,
живуть як люди емігранти віри
у те, що їм дадуть кусочок сиру
у мишоловці і прийме земля.

             ІІ
Квітують парки... статуї, амури
вітають біля веж або каплиць
і захищають їх високі мури,
щоб унікальні пам'ятки культури
не падали додолу горілиць.

І дзвони б'ють, неначе у Софії,
і сонце опромінює блакить,
і вибухом далекої події
у келії Варвари і Марії
зоря червоній армії горить.

Це бомба... і на фініші дороги
кебета завела у западню
і нехотя, підсунула свиню –
немає ані сенсу, ані змоги
вертатися на лінію вогню.

Там убивають орки і погани,
тут – люди... і веселі, і сумні...
пече сумління, та нема догани,
а лепетання, – як мені погано,
не додає героїки війні.

Та є надія – може, автостопом,
баластом... із війною тет-а-тет...
як у пришестя другого потопу...
вітає еміграцію поет, –
ей, обрусілі! Зайвий у Європі
кацапуватий ваш менталітет!

             ІІІ
Неначе є куди себе подіти.
Лиха біда, та не у цьому суть.
Високі гори душу не спасуть –
чекають в Україні первоцвіти,
і бджоли теж, можливо, ще гудуть.

І, може, уціліє крайня хата,
і щезнуть мародери у вогні...
і уві сні навіяна балада
вже наяву повідає мені:
ні у бою, ні у хатині скраю
уже не буде спокою тобі...
..............................................
Якщо і тут не доживу до раю,
то й там не дорікатиму собі,
що візії, яка усіх лякає,
альтернативи поки-що немає,
окрім як перемозі... і журбі.

О, воїне! І я тобі бажаю
Вікторії!
            ...на березі Дунаю
у цій
             бодай останній
                         боротьбі.

03.2022

ІГотуємо путі до перемоги
долаємо і сумніви, й тривоги.
і націю єднаємо в бою.
Назґули* зайняли усі дороги,
та є надія не лише на Бога,
але й на дужу Армію свою.

ІІВмирає муза... закипіли сльози,
ревуть гармати... захолола кров
і запеклися рани, і заноза
вп'ялась у серце... вбиті і любов,
і віра... і утрачена надія,
що є ще ум у черепі кощія,
який усе руйнує до основ.
Оце і є – «сугубо і тригубо»
забороняти націю одну...
війна усім розвіє пелену
і поки окаянне вріже дуба,
почуємо ієрихонські труби,
які руйнують бісову стіну.

ІІІЄвропа не ховається від бомби...
спокійно засинає чоловік...
нікому не загрожує язик...
...........................................
у бункері – агонія жадоби...
існуємо, бо є ще катакомби
і діти підземелля, і як зомбі
готові знову у печерний вік.

Будь проклята, парафіє вампіра,
до сьомого і більше поколінь! –
волає Київ, Буча та Ірпінь
і неофіти будь-якої віри,
бо викурити цього бузувіра
з його барлоги...
мусимо!
Амінь...
03.2022

Дрижить земля на лихо москалю,
планета зупиняє окупанта.
Словами болю, відчаю, жалю
всієї міри втрат не передати.

Тримаємось, але з останніх сил,
чекаємо, коли закриє небо
Європа змію... Україні треба
ракети – до сокири і до вил.

Аби вона дістала до Уралу,
зі сходу – до Алтаю і кремля,
аби у лігві ворога палала
до обрію дияволова тля.

Щоб раша розлетілась на кусочки...
Цивілізаціє, протри більмо,
тебе ґвалтує озвіріле чмо.
Одінь кощію гамівну сорочку...
......................................................
В останній бій ідуть сини і дочки
за націю... рубаємо ярмо!

01.03.2022

Подякуємо владі за досаду
і невідомі подвиги... і зраду –
за все, що заслуговує вона,
допоки «править балом сатана»,
а особливо одіозну Раду
за войовничу і лукаву правду, –
чому не зупиняється війна?

Ще є із ким ряди свої єднати
жіночому окремому десанту,
та ціль не оправдовує мети,
коли у бій ідуть такі солдати...
та як же їм усім допомогти?
хіба-що верхотурі показати,
куди її послати... і піти.

Негоже узурпаторам народу
ховатися за тіньову свободу
і нести у майбутнє прапори,
коли вони ногами догори...
але радіймо, поки «ще не вмерла»
і поки не підкорена Говерла
останньої воєної пори.

02.2022

У маячні роман «Війна і мир»
нічому не навчає окупанта
і всі на дану тему фоліанти –
даремно переведений папір.
Шифроване лише дратує зір
і спалюють написане таланти,
а деяких поетів до сих пір
пояснюють учені-дилетанти
і тільки заяложують рядки,
бо і між ними – суєта, таки,
та читачі у захваті від того,
що, нібито, навіяне від Бога, –
хтось угорі запалює зірки,
а унизу визбирує каміння...
які ремінісценції палкі!
Яке неперевершене уміння
надіятись на дальні маяки,
хоча і невідомо, ради чого
палає свічка генія отого,
що не зумів зарадити біді...
і пишуть наші вила по воді
заради суєти благоговіння
усе, що за межею розуміння
посвячених
             у марному
                         труді.

02.2022

Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,
ешелони,
набиті трупами товарняки-вагони,
погони ката, загребущі лапи...
О, пам'яте! А що, як сни «у руку»?
А що, як знову ті пекельні муки?
А ми ще не загоїли стигмати –
у цьому світі перші і останні
розкидані по світу могікани,
приречені до смерті виживати.

« Сон розуму породжує...» геєну.
Чудовиська імперії живі
і досі ще гадають на крові
як поділити мапу повоєнну.
Вони і досі сяють у зеніті
дурної слави, діють сили темні,
дияволові радники таємні
і їхні тіні... в пеклі б їм горіти...
....................................................
Стирають пам'ять окупанти світу.

01.2022

У паніці сусіди наші.
«Все хорошо», та ніби
запахло смаленим на Раші –
з усіх боків – таліби.

Не вистачає України,
її живого м’яса,
аби спинити бабуїнів
на перехресті часу.

Щоб захистити від навали
яранги, юрти, шатра
і не віддати, що украли
у меншенького брата.

Горить на злодієві шапка,
і кепка на Росії,
і тюбетейка Мономаха –
намісника Батия.

Все хорошо, але погано...
не вистачає раю,
коли уся тюрма палає
і від Аляски до Афгану
московія не має краю,
та є ще отамани.

01.2022

І
Ось і знову – рік новий... кутя...
і до літа засіває вітер
елементи логіки життя:
true & false – зернини цього світу.

Істиною сяють небеса...
Божі очі... зорі вечорові...
вічну ойкумену ця краса
обіймає, а рятує – слово.

ІІ
Переполошились у кремлі,
що минає сьомий день творіння,
а немає на усій землі
місця волелюбній Україні.

Зайняла окраїни біди –
Соловки, і Колиму, й Гулаги...
та усюди – оргія орди
і криваві войовничі стяги.

Розуміє парія чумна,
чим її історія святиться,
що без України їй хана,
що вона – zero без одиниці.

І нехай Московію трясе,
хай собі готує панахиду.
Україна буде над усе!
Суща правда подолає кривду.

Хай не забувають москалі, –
ми при повній силі і відвазі...
і Феміда діє у Гаазі,
і у власній хаті – на селі
і у місті – вимете нулі
наймитів диявола наразі.

ІІІ
Глипає орел на всі боки....
та якщо війна... усе-таки
вистоїмо у вогні баталій
і зітремо тлю на п’єдесталі...
Ми ж бо споконвіку вояки
не за гроші і не за медалі...
І про це народам на віки
наші предки – вільні козаки
карбували кам’яні скрижалі.

12.2021

ІЯкий народ, така й еліта:
чинуші, коміки, купці,
учені, нишпорки, митці
сучліту і... круті піїти –
такий собі суспільний зріз
воюючих вовків і кіз
біля великого корита.

ІІІ в кожній курії – кроти,
що риють ями... та у тиші
раби тупої сліпоти –
таємні слуги: сірі миші,
щурі... і з ними заодно
усі, кому усе одно.

Таке життя! Ми дуже різні...
є гумові, і є залізні,
але коли кругом воно
і тягне націю на дно,
боротися буває пізно.

ІІІНе зупинити карусель,
не оновити давню пам’ять...
воно пильнує і пасе,
перевіряє на лояльність,
але бажає над усе
завоювати популярність.
А їх ще є – аж гай гуде
і кожне, нібито, веде...
як партія а то й... поети
юрбу – попереду планети
тенетами енкаведе...
аби не втратити ніде
дешевого авторитету.

12.2021

І мертві, і живі на тому й цьому світі
ще чують із небес Тарасів заповіт.
Чи хочемо, чи ні, а на його орбіті
лишає кожен свій неповторимий слід.

Духовне я і ми змагаються в етері
за право на життя у пам’яті людей.
Стирає імена нова майбутня ера
і невідомо хто туди іще дійде.

У цій азартній грі ідуть в тираж поети,
включаючи свої радари суєти…
козирні дами і тузи, а не валети
досягнуть на межі кінцевої мети.

Та вірою живе за пеленою часу
парафія земна астральної рідні,
плекаючи нові поеми і пісні…
Фортуна не для всіх, але одного разу
іще цікаві там аматори Парнасу
опиняться і тут на лаві запасній .

12.2021

І
Життя – театр, екзамени – парад,
політика – весела клоунада...
не виживає люд без клоунад,
які показує безверха Рада.

ІІ
І весело, і сумно водночас.
Народ стоїть і падає держава,
не додає снаги, – героям слава!
бо славослів’я не рятує нас.

Зате усіх Московія спасає
потоками то газу, то крові...
а у Європи ґлею в голові
як не було, то й досі ще немає...
і Цицерон оказії чекає
із булавою йти на візаві.

ІІІ
Історію мінують «геродоти»,
якщо не говорити, – ідіоти...
а їм, аби лише,– гіп-гіп-ура!..
та умирали воїни добра...
усе рахують, хто іще не проти,
аби тривала ігрища пора.

Але пора уже знімати маски
антигероям оцієї казки
і то бігом, а не в її кінці,
коли усі побачимо, що буде,
і як на барикади вийдуть люди
питати, хто веде на манівці.

08.2021

                І
На олімпі живуть не боги,
а обранці і здирці народу,
що готують його за борги
і за мита – із мосту у воду.

На парнасі лише суєта...
За ідеї – ні звань, ні оплати!
і немає кому описати,
як орудує «влада свята».

Ні Тичини тобі, ні Драча,
щоб народу сльозу утирати,
і немає уже палача,
і немає у кого стріляти.

І у головах знову імла...
і на поводі зе у пуйла –
циркачі із мечами Арея
захопили державу мою
і кому полягти у бою
на арені – рішають пігмеї.

                ІІ
Укоріни́лася шпана...
На це не вистачає злості
і дивиться із високості
великий Бог, як сатана
людей пакує на погості,
а у сусідньому колгоспі
агонізуюча «страна»
готує армію у гості...
не вистачає калача
у рушнику, і пучки солі,
і головного діяча,
що випадково...
ще на волі...
........................................
Але, – про що це я речу?
Як довіряти шмаркачу?..
........................................
Чого лукавити і злитись,
коли нема кому молитись?
Покаюся і помовчу.
Стою у паралелі часу...
і ні олімпу, ні парнасу,
ні славослів’я кумачу.
Є духота... немає спасу...
ось‐ось розтану й полечу...
і на душі розтане крига,
і зійде золота пора,
що і до нас прийде гора,
що ми не флюгери і дзиґи...
і нагадають небеса, –
якщо рятує світ краса,
впишіть її в червону книгу.

                ІІІ
Допоки коситься трава,
і мліють росами отави,
кладу на музику слова
і чую неземні октави.

Гудуть над липами рої,
а я у них намісник Бога,
у нас до осені дорога
у всі навколишні гаї.

Нічого зайвого немає,
коли немає каяття...
які меди, така й кутя,
на те й бджола іще літає,
ну, а якщо яка й кусає –
за мене віддає життя.

06.2021

Іноді можна вгодити усім...
Отже, ваяй і видумуй
«вічне і вумне»... і що не посій,
а опиняєшся серед месій –
вуду словесного шуму.
            Що не кажи, а таки, читачі
            явно очікують рими
            оригінала, аби уночі,
            може й собі, як усі діячі,
            сіяти неповториме.
Хоч і буває – той самий сюжет,
ляпи і тропи знайомі....
наче смакує і мій вінегрет
як не поетка, то інший поет
дуже й не дуже відомі.
            Зайві сьогодні у цьому кіні
            рупори і мегафони,
            інші видовища вже у ціні
            і на арену виходять смішні
            авгури, пірри, нерони.
Надокучають пророки юрмі...
візії мови... цитати...
нащо світити сліпим у пітьмі?
Нині богема собі на умі, –
чим би іще дивувати?
            І завдяки еволюції рим,
            йде діалектика слова
            та аплодує своє і своїм...
            лине архаїка... віється дим...
            класика майже готова.
Диковина гарантує дива...
і заяложене має права,
і несказанне – отрута...
            і туманіє моя голова,
            поки читаю забуті слова,
            суті яких не збагнути.

06.2021

І
Нації немає далебі,
поки є ні людям, ні собі
лайдаки окремішньої хати,
щоб на балалайці обіцяти
ряженого клоуна юрбі.

Віртуально – ми усі обранці...
та не розуміє тугодум, –
ну чому якісь американці
запалили українські танці
і реально діє GO_A-шум?

Хрестики і нулики – забава,
поки вишиває їхня мать
копію Московії лукаву.
На Росії заполоч кривава,
в Україні – жовто-синя гладь.

ІІ
Із давен взували ми щоранку
черевики, а не постоли,
а на свято – білу вишиванку
одягали... як було коли.

Невідомо, що пасує нині...
у куфайці якось можна й так
обійтися вуйку і ґаздині...
а на шоу, то немає як.

То таке... а от умом коротке...
не паяц і, наче, не упир,
у народу, нібито, кумир...
а нап’ялює косоворотку
малоросів лівий поводир.

ІІІ
Це нічого... козачки усюди
ще бувають... а коли не буде,
вийде на видовище юрма...

люду – що?.. вони усіх шанують
особливо тих, кого не чують
і не лають, поки їх нема.

05.2021

                І
Важко із віком у ногу іти...
бути й не бути... на Ви і на ти...
інші часи і герої,
тільки немає ясної мети,
і не міняються ветхі світи
нашої долі земної.

                ІІ
Що не епоха – то ера біди...
що не видумують черті –
бідному вийти сухим із води
можна лише після смерті.

Що не реформа – то, ніби, парад
злої наруги й полуди.
Шут реставрує вонючий фасад
олігархії і суду.

Хто винуватий, не знає ніхто...
зайві дебати і лайки.
Перемагає відсотків на сто
чадо народу – Незнайко.

Видно йому, наче із каланчі:
мухи, пожежі, котлети...
о... і совок помічає вночі,
ніби, видющі усі читачі,
а не тямущі поети.

                ІІІ
І не п’яниці, і не без ума,
маємо дулю у жмені,
поки копійки на ліки нема,
нумо, малюймо зелені.

Та й економимо... на комірні...
може, на чорні... обіцяні дні...
рівні ми... і, Боже... вільні...

Кожна новація б’є по мені.
Є ще надії... на зміни одні
і на попові обідні.

05.2021

ІЩо багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
Не дарма кумирами у вати
є боксери і бойовики.

ІІХліба і видовища народу
обіцяє партія совка...
На минуле не минає мода
і тому й еліта отака,
і тому і Таврія не наша,
і чужий усе-таки Донбас,
«родіну» окупувала Раша
і немає нації у нас,
бо її пасе нечиста сила,
що ховає кігті у тіні...

ІІІА на що надіятись мені?
Так бувало у минулі дні:
«не одна чума мене косила...»
так і нині за мої пісні
раді кожній плямі на Ярилі
нехристи й зоїли записні.

Виринають де-не-де із Лети
неживої Музи силуети
оновити дзеркало криве...
........................................
на орбіті іншої планети
ожили юродиві поети...
Може й Україна оживе.

02.2021

Коли народжується день за обріями світу,
то ми питаємо себе, – кого він має гріти,
якою гамою тонів, якими кольорами
він розфарбує майбуття над синіми морями?
І дізнаємося тоді, що спокою немає,
і справедливість на землі не скрізь перемагає.
Де розвидняється, там день висвітлює причини
фатальності, що зріє ще і точить серцевину.
Ми є нащадками дідів, що розірвали пута
неволі, рабства і тому народ не обманути.
Я темношкіра, в мене є лиш одинока мати,
яка виховує мене. І я прийшла сказати
що відчуваю цього дня напруженість моменту
і довіряю наш девіз моєму президенту –
якщо з юрбою віч-на-віч не зводити рахунку,
то досягаємо мети найвищого ґатунку.
Ми об’єдналися давно у неподільні штати,
тому нікому не дано союз цей роз’єднати.
Нехай в нас різні кольори, характери, культура,
але між різними людьми у нас не буде мурів.
Ми не зважаємо на всі відмінності між нами,
бо уповаємо на те, що є над голова́ми,
бо маємо вперед іти до миру і порядку
і не допустимо ніде ні розбрату, ні сварки.
Не треба зброї і біди. Беремося за руки,
аби гармонія була і жодної розлуки,
заради щастя й майбуття дітей земної кулі,
а всі тривоги і жалі ідуть в часи минулі,
коли нам боляче було і соромно за себе,
та сподівалися на те, що нас єднає небо,
що ми пов’язані у цій напруженій толоці,
та цю дорогу не легку́ долають переможці
і не тому, що ми ніде не знаємо поразки,
але тому, що ми себе не ділимо на частки.
Святе писання праотців усім нам обіцяє
від виноградної лози плоди земного раю.
Коли закопані мечі, то вистачає часу
побудувати всі мости, аби одного разу
побачити стрімке плато́ на пагорбі крутому,
і не боятися іти по цій стезі додому.
Ми успадковуємо день, який сьогодні вранці
нам сили духу додає, бо ми – американці.
Це із минулого путі в сучасне і грядуще –
надійні засоби мети, щоб відновити суще.
У нас є розум, і снага, і сили вистачає,
що радше націю знесе, ніж знову роз’єднає.
Без демократії чекай руїну та розруху
і маячню та суєту, що заважають руху.
Ще є періоди, коли ми сходимо з орбіти,
та демократії ходу не можна зупинити.
На те й історія, яка розподіляє ролі.
Народи дивляться на нас як на гаранта волі.
Новітня ера настає, в якій немає броду,
та є у руслі течія до правди і свободи.
Ще не готова до висот уся моя країна,
але радіємо, – мине і ця лиха година.
Коли питають: « Чи могло дійти до катастрофи?»
Відповідаємо: « А ми – господарі епохи».
Від катаклізмів на землі немає панацеї,
та управляємо самі фортуною своєю.
Ми не вертаємось назад, а ідемо до того,
що на скрижалях житія начертане від Бога.
Держава сильна на віки, а нація єдина –
сувора з ворогом, зате непереможна й вільна.
Нас не лякає ні вогонь, ні із небес каміння.
Цю естафету понесуть майбутні покоління,
аби інерція зусиль і непосильні речі
не осідали тягарем на їхні юні плечі.
Де милосердя і знання являють силу права,
там буде правда, і добро, і цілісна держава.
Ото ж, давайте, ради них відновимо країну
сильнішу й кращу, ніж була в історії донині.
Могутнім подихом грудей, що бронзою окуті,
ми зцілюємо світ ідей на кожному розпутті.
Підні́мемося до висот дорогою відваги,
де наші предки підняли революційні стяги,
де наша слава майорить від заходу до сходу,
де вітер віє як озон північний для народу.
Підні́мемося із озер вологою до півдня
гарячого, де на віки – і чорні, й білі – рівні.
У кожній гавані надій, у кожному куточку
ми відбудуємо свій дім, як щит Свободи – зодчі.
І являться у всій красі талановиті люди,
яких історія ніде й ніколи не забуде.
І запалає день новий картиною ясною,
і сонце вийде із тіні зорею весняно́ю.
Лише б це світло на землі ми не могли забути,
якби ми тільки-но змогли цим світлом людям бути.

01.2021

                     І
П'ятниця. Тринадцяте число.
Щось у цьому світі мало стати,
але все лишилось як було:
є Європа, не упали Штати,
пасіює Раша... і ордло
хоче Україну приєднати
знову до скаженої орди
і за це – кацапи та жиди...
а хохли готуються на дачі.
Їм би побажати ще удачі,
хліба і видовищ...
                        та води
поза Крим...
             А на екрані –
                             Рим,
де і я ще Каїна побачу.

                     ІІ
Ізя, як великий отаман,
знову милить лижі на Оман
та орієнтується на вуса
кагебе... жахає ще Майдан,
опіум колеги білоруса
і царя Московії кальян...
в пам'яті не часто, але густо
виринає Діоклектіан
що в раю вирощує капусту.
Маряться Каліґула й Нерон,
о. Єлени і Наполеон,
вогняна Бастилія Парижу...
кіборги й бандери... в унісон.
Дуже лячно бачити цей сон
і від булави нажити грижу.

                     ІІІ
Як би то полегшало усім,
щоб заради миру і безпеки
він поклав ту булаву на стіл
і пішов собі кудись далеко.
Є ще вихід і до того дня...
Показали світу Емірати,
як то легко голову відтяти...
..............................................
А почати можна навмання –
не чекати вироку до страти
та із українського сенату
вивести данайського коня.

02.2021

ІНаївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.

По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,
а пройдене у Леті почиває.

Ідея симорону не така
уже й погана. Ми іще не проти,
аби із пересічного совка
отримати, умовно, патріота.

Але несповідимі ті путі,
якими йдуть далеко не святі,
аби одне на інше поміняти,
бо іноді – найлегше обіцяти
за обріями гори золоті,
а мати – невагомі результати.

ІІОт уявляю, що мине зима...
немає ні війни, ні пандемії...
і лютої імперії нема,
і сатана тікає із Росії.

Кому – в Корею, а кому – в Китай...
Ве Зе – до Ина, а Ве Пу – до Мао...
і вся еліта... Боже, помагай...
вирощує банани і какао.

Теорія... а практика – не та.
Іще далеко куцому до зайця.
Он і у Пині – ря́ба золота
уже йому не хоче нести яйця.

На вулиці викочується лють,
із ящика повилізали зомбі...
На них немає ядерної бомби,
а як і є, то кнопку не дають.

От і чекай Ґааґи, сучий сину...
немає Мао і тобі – тюрма,
і нашому паяцу – не до Ина....

Коли не чорті-що біля керма,
то видибає із ярма юрма
і Раша поважає Україну.

ІІІАле і це – ілюзія одна.
У тому, що конає сатана,
ніякої містерії немає...

У ці часи лукаві і тяжкі
удачі симорону не такі
як іноді наука досягає.

І чумакують ізотерики
від Азії і до Америки
дорогою надії і пітьми...

Та уві сні, мандруючи у часі,
ми мріємо... аби одного разу
прокинутися юними дітьми.

01.2021

***
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.

***
А на агонізуючу орду
напали біси темні і... навальні,
шамани і вуду...
У світу на виду
виконуються танці ритуальні.

***
А у одній парафії у пущу
молитися іде юрба повій,
де на іконі сущій
висить неумирущий
у золоті і зелені Кощій.

***
А на Дону і ти, і я – чужі,
за те і маєш те, чого не маєш:
ні серця, ні душі,
ні миру на межі,
бо гени кацапні не поміняєш.

***
А на межі чатують хижаки,
яких усі боятися повинні,
бо думають, таки,
що це вони вовки,
а всі овечки їхні в Україні.

***
А у батискафі дядя Вова
хоче ще триматися за руль,
бо одна корова
(Дума й Терешкова)
перемножила його на нуль.

23.01.21

Хоча на чудеса немає моди,
гармонія – основа із основ
будови первозданної природи,
увінчаної іменем Любов.

На цьому ґрунті виросли народи,
яким не зайве нагадати знов,
що ми на благо волі і свободи
говоримо найкращою із мов.

Від Сяну і до Дону ми єдині
і на щиті майбутніх поколінь, –
нехай живе соборна Україна
найпоетичніша з усіх країн!

Тоді й на слово вистачає часу,
коли вдихаєш поетичний дим
епітетів, оксюморонів, рим...

І як тут не повірити у казку,
у чудеса, аби одного разу
іменувати Київ – третій Рим.

22.01.2021

Не може бути! Йолка!! І... зелена!!!
У капелюсі сяє... Аладін...
Хотілося до Поттера напевне,
а випало іти у Слізерин.

Не вистачає чарівної лампи
і палички ніякої нема,
аби махнути до еміра... папи...
і записати це у кінема.

Зате, які нечувані здобутки!
На сході завойовується мир...
еліта багатіє на прибутки,
а на арені – мафії кумир.

Рахує трупи рідна медицина
і поки уряд не жаліє слів,
то офіс захищає ворогів...

І гаслами сіятиме ялина –
корупцію рятує ґільйотина,
а націю – інфляція боргів.

12.2020

Живемо у вічній боротьбі...
У боях від заходу до сходу
всі віки історії народу
нація виборює собі
волю, незалежність і свободу.

Все – аби подалі від Москви...
козаки і чорта не боялись,
не гнила рибина з голови
і орли боялись булави...
але п’явки якось присисались.

У народу – залишки ума,
і царю його не вистачає...
Є досада і тому питаю, –
поки не оговталась юрма,
ну чого ти лізеш до керма,
ти, дурне теля чужого краю?

12.2020

             І
В коловороті поколінь
іще від Байди і Мамая
донині – всі, кому не лінь,
оплакуємо долю краю
і славимо його, буває,
від Отче наш і до амінь...
Роса очей не виїдає
і не щезає Божа тінь.

             ІІ
Чекаємо на манну з неба,
яка ось-ось тай упаде,
і Україну поведе
її Антей, а не амеба
із міткою еНКаВеДе.
Щаблі ламаються. Істоти
не досягають до висот.
Линяють коміки-сексоти
і очищається народ.
Але нікому не відомо,
коли ми чесно і свідомо
повимітаємо сміття –
і тих, у кого не всі вдома,
і ворогів, що – за життя.
А поки-що на авансцені
Московії попихачі:
гордони-аристовичі,
неутопаючі арсени
не КаеСУ, то Дейв і Чіп,
не Мата-Харі, то «казбеки...
какая разніца...» ...мені,
чи то агенти потайні,
чи то лакеї – учні зека
пиляють бакси у тіні?

             ІІІ
Нема ні миру, ані слави...
не ті... не ті поводирі
позасідали угорі...

Нові нувориші лукаві,
лиси-пройдисвіти старі
надіються
          почути,
                      – браво!

І у терновому вінці,
заведена на манівці,
іде
     між крапельок
                     держава.

11.2020

Усі дурисвіти розумні,
але юрмі усе одно,
що і її пошиє в дурні
непотопаюче лайно.

Лакею все іще здається,
що він у нації кумир –
там, де нема душі і серця,
прохає у Кощія мир.

Куми, свати й колона п'ята
об’єднують свої ряди,
аби Московії пірати
сухими вийшли із води.

А самодура щось лоскоче
іще піарити себе.
Немає А, та дуже хоче
нарешті вимовити, – Бе.

Та як не бачити сьогодні,
чиї заслуги і вина,
що й досі точиться війна?

Стратегія, що діє зовні,
веде надійно до безодні,
якій ніде немає дна.

10.2020

І
Самописці канули у Лету,
самолюбці є, хоч відбавляй.
Хай живуть улюблені поети,
що заполонили рідний край!

Падати не дозволяє доля.
Є і герб, і прапор у дворі –
хай і з потолоченого поля,
та усе ж – блакитне угорі.

ІІ
Так і є. Це те, що виникає
як передовиці і спілки,
як на сході Сейму і Дунаю
невмирущі рашеські полки,

як молились Богу не одному
і переінакшили досьє...
Кон’юнктура генія у всьому
хоче бути першою, ніж є.

Оживає компартійна сила,
спалює наведені мости,
під які солому застелили
ті, що не упали з висоти.

ІІІ
Сяє День свободи і єднає
біле, і червоне, і чуже...
Те, що зеленіє, не конає.
Націю рятує фаберже.

Це і літр-об’єднання комічне,
у якого слово поетичне –
як усім відомий горобець…

це й академічні пустослови,
що як юні ленінці готові…
кинути у воду камінець…

Ніяково іноді буває…
Плакати веселе заважає,
бо усьому настає кінець.

08.2020

І
Усе живе приречене на смерть.
Такі закони видимого світу.
Що́ суще переповнює ущерть,
те́ має і себе кудись подіти.

ІІ
Агонізує оргія бариг.
Імперію руйнують «майдануті».
Історії не вистачає тих,
кому пряма дорога у майбутнє.

Та маємо наразі те, що є –
лакеї сатани у нашій хаті,
щоб Україну мали за своє
по черзі голомозі і вусаті.

ІІІ
О, ми ще пам'ятаємо казки
дитячі мученого краю,
аби ми забували матюки
якогось комуняки-вертухая.

Але і досі ще ведуть кудись
старі комедіанти шалапутні
нову колону партії лакиз
аж поки засміємося на кутні.

Регоче булька, поки черевик
іде на дно... соломинки немає...

Поезія Езопа виживає
і більшає паяців і базік...

Та українська мова – не язик
і нація на це ще уповає.

08.2020

І
Міняються і мода, і смаки.
І класика поезії – не диво.
Аматори-новатори, таки,
опанували форму залюбки,
малюючи елегії красиво.

Фонетику шануємо... однак
граматика уже іде на мило.
Та час мине і полиняє лак
на тому, що озвучує дивак
і мимоволі утинає крила.

О! Ми такі усі багатії!
І менестрелі, і комедіанти
огранюємо мови діаманти.
Та це не означає, що її
невігласу дозволено пиляти.

ІІ
Ну... ну, буває, перехопить дух,
вражає душу і чарує серце
знайомою мелодією скерцо,
та іноді не досягає вух
людей усе, що вимагає слух,
аби звучало їхнє інтермецо.

Стає метеоритом метеор...
О, де вони – сузір’я зодіаку?

Грамотієві застує актор,
якому пофіґ розділові знаки...

І найновіша форма – це повтор,
а не оригінальності ознака.

ІІІ
У кожному живе Аполлінер,
на честь якого відгули фанфари...
а декому і Апулей до пари...

У барабан лупцює піонер.
Кімвалами дивуємо тепер,
аби себе явили кулуари.

08.2020

Усе частіше на котурни
стає нувориш молодий,
коли виходить до трибуни
як генеральний лицедій,
коли йому уже здається,
що і воно Наполеон.
Мутуючий хамелеон
показує себе у герці
та уявляє нагаєм
само себе в руці у Бога.
Шмагає опонента свого
як пес котяру... навзаєм.
Воно само – усе ще недо...
Не досягає до висот,
аби утілювати кредо –
піарити, що ідіот
захоче – то усіх посадить,
але у лютій боротьбі,
як шолудивий псюра, вадить
державі й заодно собі.
Кутузов не доріс до раті,
хоча і має два більма...
Йому здається, що в палаті
середній мінус по оплаті,
пенсіонеру зокрема,
показує, що помирати
причини у людей нема.

05/20

І
Хочу чи не хочу, а почути
довелось по радіо мені:
байдуже еліті керівній, –
бути Україні чи не бути?

Отакої! Наче у війні
яничари захопили Крути
і усе одно уже манкурту, –
чи воно при пам'яті, чи ні?

ІІ
Рано чи не рано, а навколо
мови об’єднаються усі,
хто її оволодіє школу
у її кодованій красі.

Чую чи не чую, а ніколи
на іноязичеські глаголи
я не поміняю Ї та і,
вичитані ще у букварі.

Вірю чи не вірю – пам’ятаю,
що́ є за окраїною краю
і які задачі і путі
ми повинні мати на меті.
Це нас у поезії єднає
і не роз'єднає у житті.

ІІІ
Я не розраховую на більше
того, що охоплює земне...
небо чує рідною мене,
резонує й посилає вірші...
архінеологія – одне,
мова і поезія – це інше.

Це реальні радощі й жалі,
обрії і далі неозорі...
Поки сяйво застує імлі,
думи голосні, ясні, прозорі
будуть чатувати на дозорі
берегині нашої – Землі.

В Полішинеля є один секрет.
Його використовують піїти –
якщо не тямиш того, що поет,
то це і необхідно очорнити.

А от коли читаєш те, що всі
у класика поета копіюють,
не докоряй, усе одно писці
лише тебе одного не почують.

Але давайте глянемо увись.
Нічого не міняє коректура,
і очі не замилює халтура...
і як на це совою не дивись,
чи ти сьогодні лірик, чи колись –
у кожному живе один Сосюра.

04.01.20

Не всі опиняються там, де судилось
міняти історії хід,
горіти у вогнищі, Богу на милість,
ховати добро від сусід.

Одному буває і на ешафоті
не лячно іти за межу,
а інший, дивись, у якому болоті
присвоїв ідею чужу.

В історію входять не ті, що виводять
на вулиці юрмища мас
за долю народу, за нас,
а ті, що роками чаїлись на споді
і раптом тузами у сальній колоді
тасують і місце, і час.

12.2018

Йдемо за обрій інеєм повиті.
Усе насущне маємо з небес.
Неуязвимі, бо за правду биті,
і віковічні, бо Ісус воскрес.

До видимого муляємо ноги
та істині радіємо здаля.
У нас немає битої дороги,
коли перевертається Земля.

Ми бачимо, на кому світло сяє,
і зло, що визирає із пітьми.
Та місія диявола минає.
Ім’я Месії освятили ми –

останні пілігрими цього світу,
де діє не Всевишній, а боги,
якими управляють московіти.

За їхньою «вєсною» – наше літо.
У них свої батиї і завіти,
у нас чужі борги і вороги.

12.2018

У час такий, у ці літа суворі
займає нішу кожен по собі.
Шанують сильних, а не тих, що в горі
конають у нерівній боротьбі.

Але звершилось і лунає, – слава!
Софія оживає на очах.
Вертається у лоно патріарх
і споконвічне канонічне право.

Приліплюються всі, кому не лінь
себе усьому світу показати.
Уміють не оцінені таланти
піаритись на мрії поколінь.

Ой не поможе Томос Україні,
якщо у душу лізе сатана
та сотні літ не муляють коліна
і не минає рашеська весна.

Помолимось, але своєму Богу,
Єдиному, якщо ми як один
єдину обираємо дорогу,
але не забуваємо про тин.

– Чекай війни, коли шукаєш миру.
І цей девіз у світі не новий.
Я може й помиляюся, та щиро.
Але боюсь, що я таки правий.

15.12.2018

І
Ну й заварили! Аж валує дим.
І не поймеш: чи п’яні, чи бандити?
І як забути, що немає з ким
у цьому казані куліш варити?

Що Раша, що Малі, що Сомалі...
віщає і показує у сіті:
герої епопеї москалі –
«Пірати ХХІ-го століття».

ІІ
Лякає Україну «сучій мір»
і дістає у всі кінці планети.
Жадає раю чокнутий вампір,
націлює на ближнього ракети.

Бо «ядерного православ'я» біс
вселився в душу карлика-гіганта.
У нашій акваторії – безвіз
для армії і флоту опупанта!

Доктрина діє, тактика така:
де чути мат – усе диктує Раша,
захоплює по ходу «язика»...
У дії – операція «Параша»!

Триває не об’явлена війна.
Чого немає, будемо ще мати.
Очікує іще одна «весна».
Ґарантії немає у ґаранта.

Куди нас ця оказія несе,
не відаємо. Маємо на це
реагувати українно-ґречно.
Але одне відомо безперечно –
родитись, виживати й мати все
на цій землі смертельно небезпечно.

ІІІ
А що на суші? Арки і мости...
А ми чому не риємо каналу
Азов-Одеса? Нам до себе йти,
а їм по горло вистачить Байкалу.

Є що робити. Каламуть своє
і затикай свої великі діри.
Але не зазіхайте на моє.
Не зачіпай історії і віри.

Будуй собі іще один «Потік»,
або качайте воду із Дунаю,
нехай Амур тече у інший бік
до Криму із Японії й Китаю.

Хай повертають ріки на Арал,
заллються єнісейською водою
і нафтою своєю дармовою.

Нехай беруть на абордаж Ямал,
і хай накриє їх дев’ятий вал,
і захлинуться хай своєю кров'ю.

12.2018

Відмотую, Боже мій, роки.
Вертаю у час до війни,
О, як же погано уроки
вивчали і доні, й сини.

Умию оплакану долю
надії озонним дощем.
Усе затихає поволі
і меншає ниючий щем.

І, – на тобі! – кулі, катюші,
нечувана зрада, бої,
і знову заплакані душі
вертають на кола свої.

Лишається п’ятою осінь.
Очікує шоста весна.
А літо одбігаю босий,
якщо доганяє війна.

Чужа самозвана еліта
нуздає на захід коня.
На сході триває різня...

Читаємо сури Завіту,
як маємо зайду любити.
То як не ридати щодня?

12.2018

ІВійна триває і нові герої
поповнюють почесний пантеон.
Але якою кров’ю і ціною
купуємо фанатику-ізгою
купе – паяца лаври – на Афон?!

ІІВсе, що лежить погано, анексує,
грабує, пожирає людоїд.
Як той шатун залякує сусід,
винюхує, розколює, шматує
і суне ніс, куди йому не слід.

І висуває нам свою фігуру
у партії, де очевидний мат
готує потаємна агентура
і у дебюті нас іще до туру
перемагає їхній кандидат.

ІІІУ партії реваншу – ейфорія,
а у народу знову летаргія
до вибуху у храмі християн...

Отці парафій оновили сан.
Але чекає бурого месію
іноязика армія мирян.

І видиться уже не за горою
комічний на плацу Наполеон
і черговий ура-хамелеон...

А нам би пережити параною,
аби у рай дорогою тісною
іщез навіки їхній полігон.

10.2018

І
Надовго запізнилася Покрова,
та Україні додає снаги
у синагозі українська мова.
І нація до Томосу готова,
і пазурі ховають вороги.

ІІ
Та хоч убийте, а не розумію
апологетів Мокші. Це ж обман,
що нація розбійників – месія.
Нехай Іса рятує мусульман.
Воістину – немає росіян.
Парафія Гундяя – лиходії,
у владі окопалися злодії,
а недомірок – їхній отаман.
           Де не посій, стирчать одні рогулі.
           Історія суцільне болеро.
           У Лондоні уже набили ґулі:
           еркюлі убивають пуаро,
           двоєголовий кров’янить перо...
           А на вербі не уродили дулі!
           Околиця... окраїна... – зеро...
Але які щасливі посполиті!
Украдені, замучені, убиті,
отруєні, ув’язнені...
           Кати,
           юродиві та олігархи ситі...
           Оце і є «моя-твоя брати»?
А скільки їх іще біля корита!?
І риють, риють свині і кроти,
научені, як партію любити
і йти до заповітної мети.
           Усю Європу атакують боти.
           Америку узято на замок.
           І набирають орбани висо́ти.
           Усвоїли набиті ідіоти
           фашистами написаний урок.
Адольфа копіює Анжеліна.
У Франції новий Наполеон.
Італія чекає Мусоліні.
.......................................................
Але нема Мазепи в Україні
і на Петлюру поки не сезон.
           Лякає урок, що іде Бандера
           та волонтерів чоти і рої...
           Усюди вуха й кігті «есесеру» .
           Освоюють офшори глитаї,
           аж поки не настане інша ера,
           коли очолять націю свої.

ІІІ
У влади появилися заслуги,
приписані за звичаєм собі.
Ось-ось, – пугу – почуємо із лугу.
Заворушились каїни і слуги
і Михаїл чекає на горбі.
.........................................................
          Міхо і Надя, – чао бумбардія...
          На черзі і сєнцови, і клихи...
У мафії поїхали дахи,
а у народу жевріє надія –
маленька Юля... і велика мрія...
           І надувають щоки як міхи
           у ГеПеУ.
           Гібридна єйфорія!
           Не вистачає операцій «ы»
           під «омофором» сильної руки.
Але не ясно ще, куди повіє...
І не покриє мантія Марії
накоєні злодіями гріхи.
          
10.2018

Ранками враження завше нові.
Глянь у причільне віконце.
Що є світліше роси у траві,
поки ще мружиться сонце?

Поки спиває цілющий нектар
і обціловує квіти,
доки його негасимий пожар
не засіяє в зеніті.

Заки не взяв ще у руки косу
гнаний, голодний і босий,
та не упали на віщу красу
кров’ю заюшені роси.

Тихо радій, що і ти ще живий,
маєш свою філіжанку,
віруєш – місяць зійде молодий...

Та не завішуй фіранку,
поки триває за обрієм бій
за неминучі світанки.


09.2018

Устами правди є сьогодні діти.
Радіє і лякається народ.
Піариться під прапором еліта –
найдовший і найбільший патріот.

Радіємо, що є кудою бігти,
і боїмось – далеко до мети.
Поділені уже на мапі світу,
самі, і далі нікуди іти.

У скоєному каються гаранти.
Стираємо з очей скупу сльозу.
Америка-Європа – секунданти.
А ми йдемо як завше на грозу.

Ми щедрі. Роздаємо наші душі,
купаємося у одній калюжі,
де тоне під ордою малорос.

І під най-най-якими прапорами,
коли свої погейкують над нами,
волаємо, - рятуйте, пробі, SOS!

08,2018

Усе, що міг, я переніс
на власну дачу, як годиться:
казковий хід у Чорний ліс,
ярки, березину, криницю,

дитячу пасіку і пліт,
барвінок, проліски, калину...
Я хочу залишити слід,
але не до чужого тину.

Бо ми живемо не одні
на цілині оцього раю,
де не люблю я кацапні,
яка до мене заглядає.

Тому що фурія сюди
іде, аби крові попити,
тому що, нібито, брати,
яким ти маєш угодити.

Удавиться, але ковтне
усе, що де лежить погано.
Воно із юдою одне,
а ми у них – філістимляни.

Бо і з-під носа загребе
усе, що бачить хиже око.
І почуваю я себе
на велелюдді одиноко.

Бо їхні зорі – у Кремлі,
бо це уже не те, що люди,
а завойовники-приблуди,
чужинці на моїй землі.
І поки будуть москалі,
то миру у людей не буде.

07.2018

Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.

У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,
роса – і та вряди-годи.

Не чує Бог мої молитви,
що проголошую щодня.
Не заскородиш поле битви,
яке ґвалтує кацапня.

« Не жду рятунку ні від кого»
ні унизу, ні угорі,
допоки є ще упирі
і вештаються до порога
ворожа церква не од Бога
та москалі-«пролетарі».

07.2018

Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
                                    Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
                                    Чого,
чого смеркає на майдані,
коли не повертаєшся сюди?
Поза широкими степами
вся бойова моя сім'я.
Але до тебе, рідна мамо,
ще гомонить душа моя.
Ми стоїмо на варті неба,
яке сіяє уночі.
Але вертаюся до тебе
на світле полум’я свічі.
                                  Чому,
чому душа моя, мов камінь?
Які тобі співатиму пісні?
                                   Кому,      
кому смеркає на Майдані,
коли ще не світає на війні?

               
        06.2018

Рухає історію юрма.
Долю краю визначає небо.
Нація виборює сама,
що їй треба і чого не треба.

Неможливо, маючи своє,
поодинці вижити щасливо.
Не дається наше житіє
на одне очікуване диво.

Та яка надія на попа
у чужої Україні пастви!
Ниє закопилена губа.
Є кого на пласі розіп'яcти.

І триває ще чужа «весна».
На очах дорожчає ціна
пам'яті полеглому герою.

Націю, оточену ордою,
убиває не одна війна,
а своя політика розбою.

                                      03.2018

І не останні, і не перші
прощаємо усі плювки,
даємо здачі і, обтершись,
ідемо далі. Навпрошки.

А ми і брали, і давали,
і не скудіє ще рука,
аби поези друкували,
які не варті п'ятака.

Немає й цятки на Пегасі,
а приторочена краса –
то те, що є іще на часі,
аби ясніли небеса.

На декому немає й місця,
аби поставити клеймо.
А далі за своє обійстя
уже й не заглядаємо.

Субординації немає!
Усі стаємо у ранжир
і майже кожен – командир.
Самоіронія щезає.
А од лукавого лунає:
– війни немає.
                   Ми за мир!

                                      01.2018

Буваю рідко нині у селі.
То місця, то оказії немає,
коли ти ще не зовсім «на мілі»,
але уже докочуєш до краю.

Уже немає ідолів ідей.
Але душа сумує одиноко.
Велика маса неуків-людей
живе егоїстично й однобоко.

Надія не вартує п'ятака,
єдине щастя – чути алілуя,
удача – не узріти земляка,
який у теле-ящику ночує.

Коли і однокласниця твоя
чекає дядю Вову біля тину,
то як душа не заволає, – я
жадаю мати іншу Україну!

Як не шаліти? Парія, сліпа
душею, шле анафему поету,
тому що сповідалась у попа,
який забороняє Ukr Інету.

Коли й дитячі заклади уже
благословляють нечестиві руки,
то як же той Господь убереже
парафію ворожої науки?

Якщо нема у пам’яті дітей
ніякої історії, а Крути
то «зайва декорація ідей»,
які у нашій бучі не почути.


Ідуть у Лету кращі із живих,
а інші опиняються, де звично,
із вірою у те комуністичне,
яке ще не поділене на всіх.
І я молю за себе і за них,
аби усі боялися за вічне.

                                      29.01.2018

Сіяє як нова монета
вісімнадцятилітній вік.
І гавкає на всю планету
хазяйновитий чоловік.

Багато їжі обіцяє:
червону юшку до води,
березової каші має
на цілу армію орди.

Купаються у Іордані
еліта світу і святі.
У дяді Вови на екрані –
«мас’ли»* армійської куті.

Еміри, шахи, азіати
малюють види на тюрму,
і на тайгу, й на Колиму...
Глухоніма богема Раші
плює на візи у Криму.
На носі – вибори. Тому:
– Ей, сюзерене на параші,
у крові на обіди ваші
не утопи своє Муму.

                                      01.2018

                              І
Різдво єднає. Ну а два – тим більше.
Аж два тисячоліття лилась кров
і якось не додумались раніше
у вірі об'єднати найсвятіше,
роз’єднуючи мафії церков.

Запахло миром, ладаном... Кадило
чадіє по самісінькі Курили.
«Окурок» наступає на війну.
Язичники повірили! Ярило
викурює із храму сатану.

                              ІІ
Росія чує українські вісті.
У неї є мироточивий план.
У каганаті точать ятаган.
Союзна інквізиція на місці.
Попереду у церкві атеїсти,
які учора нищили мирян.

                              ІІІ
Стоять за православіє невірні.
Католики сидять, а на вечірні
намазують кутю. Лежить Коран.
Очікують своє євангелісти...

А де усі актори і солісти,
які уже не вірять у Майдан?

                                      12.2017

Ми – українці. Не амбітні
і непомітні сотні літ,
лишаємо помітний слід
і силою ума еліти
годуємо неситий світ.

А що Росія? Це – месія?
О! Це мої зведенюки,
і лицеміри, і злодії.
Її герої – лиходії:
царі, батиї, єрмаки.

А що Америка? Керує.
У неї місія одна –
коли воює сарана,
дивитися, як, – алілуя!
волає в рясі сатана.

А як Європа помагає?
Лякає аспида судом
і йде до нього на прийом.
Але альтернативу має,
коли на себе приміряє
ці геморої і содом.

                                      12.2017

І сите лізе до корита,
а ради цьому ще нема,
допоки обрана «еліта»,
не пересіяна на сито,
не очищається сама.

Рубає мафія капусту.
Уже пакують на вози
зелене сіно для кози.
Не буде свято місце пусто,
де усідаються тузи.

Надійно позаймали лави
і годівниці золоті
усе не ті, усе не ті...
Але і – винищи лукавих,
а їх місця займуть «святі».

І запанує все те саме:
яса, корупція, війна
і чорна зрада, і до дна,
у ви́потрошені сезами,
людей погейкають до ями,
де їх чатує сатана.

                                      12.2017

Романтика вітрила напинає
у гавані, лагуни і порти.
Але нічого марно не минає
у світі марноти і суєти.

Як ті мурахи бігають по тілі
машини, самоходи, кораблі
і ...катафалки-аеромобілі
«тусуються» у димовій імлі.

До раю поспішають первозвані
«кипіти» і молитися у чані.

Ідуть на перегін у небесі,
а долітають явно не усі.

Хіба-що – в пекло.
                 Думайте,
                                кохані.
Гальма немає у земній осі.

                                      11.2017

І тет-а-тет, і візаві,
на щастя, маю не єдину,
а протилежну половину
по духу, вірі і крові.

Неначе й думає потроху,
але позиція моя
і установки житія
цій леді – об стіну горохом.

Вона історії не знає,
але вшановує сусід,
що мають вищий родовід,
але від іншого Мамая.

Не чує націю свою
і не уміє шанувати,
коли у кожному бою
карається Вітчизна-мати.

Не хоче знати порося,
що ця дорога не до раю,
що аморально бути скраю,
коли її порода вся
гребе і риє ті місця,
де явно бісеру немає.

                                      10.2017

Не всі революціонери
радіють нині ковбасі
в Русі, а може й – на Русі.
Уже нові легіонери
готуються іти у мери
і депутатами.
                   Усі!
                   Були ми трохи п'яні й буйні,
                   аж поки гепнув істукан...
                   І не дурний валив Іван,
                   а повилазили розумні,
                   які й не бачили Майдан.
Єхидні змії стали наші,
а патріоти не праві.
Глаголять їхні візаві, –
якби не заварили каші,
не мали б зайвої крові.
                   Покликала Вітчизна-мати.
                   Линяють генії юрми.
                   За що й за кого воювати?
                   І де ви нині, маркітанти,
                   і заднім розумом уми?
Воюємо за вищі клани,
але не ми богатирі.
Ще є колона істукана.
І хто є їхні отамани,
якщо не карлики-царі?
                   Міліє річка Геракліта,
                   а переправи все нема.
                   І, кожен у своє корито,
                   ступаємо четверте літо.
                   І не міняється юрма.
Хотіли і живі, і мертві
Богданової булави.
                   А що парафія Москви?
А що робила братня церква,
коли за волю і за жертви
молилися усі церкви?

                                      10.2017

Поети цього не казали.
Чужі кумири і мої
очікують за волю сала.
Тепер – усі багатії.

І шило маємо, і мило.
Поезія іде на рать.
Про це зоїли говорили,
а нині й ці уже мовчать.

Зате у лірі – ати-бати,
а музу пишуть автомати.
Полову вимела війна,
але – гаряча, затяжна.
Немає вуйку що читати:
усе – поезія одна.

                              07.10.2017

Коли на волі, ніби у ясі,
сама душа волає, – алілуя...
На місці я тупцюю як усі,
хоча здається, нібито іду я.

Іду, аби подалі од юрми.
І все одно лишаюся у герці
один із тими самими людьми
байдужої душі і злого серця.

Надію розчаровує мета.
Заманюючи у свої лабети,
собою очаровані поети.
поволі запечатують уста.

Але кому молитися на часі?
Немає місця на іконостасі,
коли дорога бита коліньми
одної й тої самої юрми
однакової, сірої у масі,
що марно називається людьми.

                              10.2017

У Раді чути вибухи і мати.
Явилися паяци на тропу.
Яке воює, то такі й дебати.
І рученята умиває Пу.

«Піаряться» і ліві, і неправі
до того як летіти на «Євбаз».
І на свободу є іще управа –
у спікера ще діє протигаз.

Закони мають димову завісу.
І цьому радий кожен депутат.
Комедія виходить за куліси.
Усі ми дуже любимо театр.

І зайве всує згадувати Бога,
який не порятує дикий край.
Куди вели, тудою і тікай.
Обранці обирають цю дорогу
і пропонують мучитися довго,
аж поки не потрапимо у рай.

                              06.10.2017

Нові рекорди ставить осінь.
Четвертий рік іде війна.
Які мімози у морози,
така й реформа затяжна.

Ніщо так довго не триває
як обіцяння, – все мине.
Вогню без диму не буває.
Але куди ведуть мене?

Кудою ця ясна дорога?
Де фініш братньої війни?
За кого простягати ноги,
коли не чубляться пани?

Мої лукаві супостати,
загляньте у меню дитяти.
Яка дієта!? А ціна!?…

Де реформації багато –
воно за маму і за тата
захоче випити вина.

                              09.2017

Тихо, братіє. Дуже
гучно б'є барабан,
поки люди байдужі
до ятріючих ран,
поки істина слова
наші душі пасе,
а священну корову
революція ссе,
поки ниюче серце
огортає пітьма,
а горілку із перцем
допиває юрма,
поки сонце ще сяє,
а ночами дуга
тятиву натягає
і тікає нудьга,
поки туга минає
і яріє снага.

                              09.2017

На зло собі оголосили моду
ще за лихого ангела Зорі,
який тероризує всі народи.
Немає ані волі, ні свободи,
де грозні і насильники – царі.

Не негри й індіанці мутять воду,
а невситимі кров'ю москалі.
Жахає окупація землі
багатіями ницої породи,
де путі і гундяї – королі.

А наші! Наші? Бевзі, недомірки
і найманці за кусень ковбаси.
Куди їх діти, Господи, єси?
Депо фізіономій під копірку,
де множаться фарбовані лиси.

А їх – як молі! «Онучата голі»
перепиляли дідові паї,
переділили води і гаї…
Воює воїн, та один – у полі,
де націю купують буржуї.

Які були, такі і є уперті,
такими й залишаємось до смерті.
Не любимо диявольських імен,
але за ними ідемо до ями
і наче голосуємо ногами,
а мафія дожовує «Рошен».

                              08.2017

Викручує тучі росою на поле
перисте руно голубе.
Буває, що інколи – майже ніколи,
коли тарадайкою їде по колу.
– Цабе, круторогі, цабе!

Ніщо із косою її зупиняє.
У милі понурі воли.
– Куди колимага?
– У пекло...
– До раю...
А вітер у іншої хмари питає:
– коли, кучеряві, коли?

Не чути зозулі. Затих соловейко.
Ніхто обіцяє дощі.
Його канцелярія дуже далеко.
Лягають під потяги шпали і рейки
луною сирен уночі.

А день допікає такою жарою,
що краще упасти героєм до бою,
аніж полягти у бою.

Коли на війні не буває сієсти,
копають окопи сапери-поети –
останню надію свою.

                              08.2017

Минають слава і війна.
Линяють лики і знамена.
Чиїсь лунають імена.
Перемагають безіменні.

Перемагаючи себе,
ідуть у Лету невагомі.
Займають небо голубе
усі великі і відомі.

Усі засвоїли урок –
вогню без диму не буває,
а до смішного лише крок,
коли мале перемагає.

Були надія і стіна,
а є окопи і підвали.
Усе живе поубивала
Росія і її «весна».
А те, яка за це ціна –
майбутньому не буде мало.

                              07.2017

Історію писали не герої
забутої уже старовини.
Ми - орачі і ратаї весни.
Але на сході оживає воїн
у кожному учаснику війни.

Ми обереги бойового духу
усупереч Європі і орді.
Одне погано - як укусить муха
і настає у головах розруха,
то кожна жаба лізе у вожді.

Ми захищали волю і свободу.
Віками боронили рубежі
на заході, а нині по межі,
де є один обов'язок народу -
латати діри власні і чужі.

Надія каже, - уповай на себе,
твої діла повідає поет.
Любов і віра - наш менталітет.
Що на землі зав'язано, у небі
уже реалізований сюжет.

Опалені війною - обережні,
та граються як діти із вогнем,
від кого невідомо незалежні,
у всі калюжі падаючи чесно
охайним і опльованим лицем.

Ні бісами, ні Богом не почуті -
учора пацифісти і манкурти,
сьогодні - уособлення біди,
порукою й кайданами прикуті
до дикої імперії орди.

Сусіда має націю убогу,
а ми - сусіду, а її боги -
дияволу одному до снаги.

Чекаємо у ляха допомоги.
Але лукавий путає дороги.
Герої наші - їхні вороги.

07.2017

Минає у цирку на дроті
афера: «Російська весна».
І наче нема ідіота,
який у миру – сатана.

Нічого не пам'ятає,
нікого не визнає.
Батия на Рейні немає.
Чума обирає своє.

І поки затії на часі –
повія ніде не була.
Її не було на Донбасі
і Ялту вона не взяла.

За Віслу вона не ходила
і не розоряла Волинь,
і боїнга не зачепила,
і рейсу – Варшава-Хатинь.

У неї усі боголюби.
Є роги й зоря на чолі!
Але заявляє тригубо,
що укри – усі москалі.

А нині – лунатики в моді:
дивуються, в очі плюють,
не вірять у здачу по морді,
але наставляють на путь.

І не протираючи очі,
не чуючи анітелень,
«месія» п'яніє у пень.

Линяє афіша. Уроче
над чорною прірвою ночі
схиляється завтрашній день.

                              07.2017

Дива. У лісі зрубаному – замок.
Зіяють більма вікон і дверей.
Осика буйна пробиває ґанок,
Окремо – буда. Дідько? Берендей?

Аж ні. У буді – сука Баскервіля.
Одне, – у-у-ав! І – у п'яті душа.
Сякає носа цербер на похмілля
і каже, – тєріторія чужа.

Вивідую, що це – апартамєнти.
Але чиї? У інших дізнаюсь,
що тут усі очікують моменту,
коли їх батя завоює Русь.

І подарує мама Україна
отому Хаму – сукиному сину
оцей недобудований палац?

А може побудує гільйотину?
І хай свою спокутує провину
в Одесі – поц, у Києві – паяц.

                              05.2017

Уже немає фотокопій
соціалізму і війни.
А нащо? Є живі окопи.
Аудиторія Європи
фіксує роги сатани.
Така історія. Уміє
наваксувати і – ...адью.
Тому у ній шукати всує
фізіономію мою.
Якщо то я – отой, на фото,
іще вигукую, – я сам!
то це душа моя на фронті
набої подає бійцям.
А той один, що біля мене
ховає цівочки очей,
не має імені нацмена.
Його рука – моє плече.
І ці героями бували,
і їм казали, що – орли!
...коли за пайкою вмирали,
аби стахановці жили.

Якби тодішні непорядки
винищували «на корню»,
то ми раніше із рогатки
повибивали б кацапню.
І нагадали би Полтаву,
Батурин, і четвертий Рим,
і нашу кров, і їхню славу,
і як завоювали Крим,
як у забої наші хлопці
виховували їхню рвань
і де стояли запорожці,
коли освоїли Кубань.
Якби то діяли мазепи,
а не палили палії,
то ми не мали би халепи,
що й нині є ще москалі
у школі, в армії, у владі,
у кривославній сарані,
і у мундирі на параді,
і командиром на війні.
І не було б тоді зарази
із тилових АТОшних крис,
що не почує наше, – брись!
на їх команди і укази
як мало бути ще колись.

Ідуть вісімнадцятилітні.
Ідуть батькам на зміну діти,
напевне чуючи щодня,
як озвіріла кацапня
висотує полки елітні.

О Боже, Боже, де ти є,
коли Тебе ніде немає
у цьому нищеному краї,
коли диявол на моє
купує душі й продає,
і за чужі гріхи карає?

                              06.2017

Полонинами неба
і плаями вітру
поза рунами туч,
де сіяє зоря,
чумакують опришки
по білому світу
за далекі ліси,
за солоні моря.

Вояки й козаки – і сучасні, і бувші,
на путі у едем набираються сил.
Упокоєні миром яріючі душі.
Їм Борей напинає сузір'я вітрил.

І варяги ночей із юдолі вертепу,
засипаючи очі пилюкою степу,
норовлять і собі у завітні краї.

Та осліплює їх жовто-синє вітрило.
За щитами Арея палає Ярило.
Не увінчані миром небесні бої.

                              05.2017

Іду від отчого порогу
у рай, додому, ...на війну.
Якби не ці мої дороги,
то як би бачив я весну?

   Уже поорані окопи
   і маки, краплями крові́,
   які посіяли укропи,
   малюють обрії живі,

де і мене чекає мати
і мила, ...файна на виду.
А я від вибуху гранати
у небо зоряне іду.

   Іду до Отчого порогу
   без ніг, але й без каяття.
   Якби не ця моя дорога,
   то як би я любив життя?

О, як любив я майбуття
у піки болю і тривоги!

                                             04.2017

Зі мною поряд, мирно, звично,
як іноді в одній сім'ї,
здавалось, будуть жити вічно
усі ровесники мої.

Здавалося, усі сусіди –
моя родина по крові́,
коли обманюючи біди,
ходили по одній траві.

Не ті уже луги пастуші,
і ті околиці доріг,
поза-якими наші душі
шукали інший оберіг.

Переступаючи минуле,
зі сходу рушила орда.
Мене – хорошого!!! – забули.
Між нами буча і біда.

Старі любителі Союзу
уже – заплічних діл майстри.
Наїли людоїди пузо.
Немає брата у сестри.

Язикомовна Україна
вертає на свої круги.
Нав'язують чужу руїну
свої варяги-вороги.

Весна Росії йде по колу
і має вишколи і школу.
А далі? П'ємо – на коня?

Крові жадає кацапня...
І не очуняє ніколи
ця інфікована рідня.

                              04.2017

У Європі – месія гряде,
у Америці цього немає,
азіат у Росію іде,
а у нас – переправа до раю.

Україна іде з молотка
за борги і за те, що не горді,
поки влада її не така,
як буває у інших народів.

Ми будуємо інші світи,
а бунти, революції, війни
нас примушують в ногу іти
із юрбою чужої країни.

Рятувала нас тисячі літ
булава. Лиходії-ординці
затуляли дорогу у світ
і кривавили наші криниці.

Та чекає ясне майбуття.
І уже не за примхою долі
ми як воїн, єдиний у полі,
покладаємо наше життя
на межі небуття і буття,
на путі до свободи з неволі.

                              04.2017

               Не заберемо у чужі краї
               ні волі, ані поля, ані хати
               Шевченкової.
Виросли палати
між вишнями, а у кругу «сім’ї»
і «Заповіт» пора переписати,
і вимучені опуси свої.
               Єднаються творці макулатури,
               аби перекричати москаля.
               А на слуху – сигнали із кремля.
               Уже не треба бувшої цензури –
               усе поб’є живуча сіра тля.
Немає у риторики простою,
а ніша залишається пустою.
Гарцює шоу, фейк і CINEMA,
упоєні тією наркотою
поезії, якої теж нема.
               Сльозою упились дереворити…
               Зате які високі почуття
               естетів біля самого корита!
               Аби іще ухвалена стаття,
               яка забороняє говорити
               з позиції реалії життя.
Переживаємо найтяжчу пору.
Хоча й далеко до голодомору,
але у трутня той же апетит.
Опорожняє вулики й комору
освоєний тераріум терору
такий же темний, як і антрацит.
               Все всує – і сентенції ізгоя,
               і гіркота іронії героя…
               І Муза набирає в рот води…
Іде еліта Петі до їди…
Клює… Лишає крихти за собою…
               Кувікають агенти параної
               і затирають не́чисті сліди.

                              02.2017

Ой чого нам ся журити?
Козаку удача –
йде у армію служити.
А дівчина плаче.

               Ой ти воленька гірка
               у дикому полі.
               Як немає козака,
               то не буде й долі.

Та нехай вона не плаче,
поки не убили,
поки ворон не закряче
на його могилі.

               Буде слава у бою.
               Хай радіє мати.
               За Америку свою
               їде воювати.

Личать воїну погони,
є кольчуга, берці,
у запасі три патрони
та удар у серце.

               Обнімає він її
               і цілує очі.
               Ой ви, очі чорнії,
               у покрові ночі.

                              02.2017

Січе завірюха суворі обличчя.
Несуть урагани у інше сторіччя.
Вичавлює вітер сльозу.

Негода гартує ім'я чоловіче…
Але у нікуди і нація кличе,
якщо не іде на грозу,

якщо виростає німою лозою,
а лико обдерте у неї козою
на горе і лихо своє.

Нічого не чує і ходить сліпою
за тою, що ніби веде за собою,
а ради й собі не дає.

Сікли і садили. Усяке бувало.
І гілля вербове лозою ставало.
Усе – із роси і води.

Із редких парней залишилося мало
тієї еліти, що ріпу чесала
сивіючої бороди.

               12.2016

Засіває бурею циклон
не перелопачені райони,
де на ладан дихає озон
грозової і сухої зони.

Побуріли трави та кущі
і суха ожина догорає.
Цикли – суховії і дощі,
а потопу поки-що немає.

Пів-лопати прийняла земля.
Півсела орошені сльозою.
Пріє переорана рілля
інде кров’ю, де-не-де водою.

І антициклони навісні,
і циклони хмурі і гарячі –
це лише оказії на дачі.

А чому поезії сумні?
Бо убиті двоє на війні
і немає іншої удачі.

11.2016

Поля уже напоєні водою,
і не минає осінь золота.
І є надія, що не за горою,
навіяне холодною зимою,
зігріє у остуджені літа.

І до весни нової недалеко.
Навідають освоєні місця
і суховії, і гаряча спека,
і їхні оволожені «ремейки».
Немає у ротації кінця.

І щозими, очікуючи літо,
гаптує фея піднебесне сито
у наші традиційні кольори.

І будемо ще мріяти і жити,
а у зеніті буде майоріти
палітра високосної пори.

11.2016

Було колись, та є і нині
у кожної – її солдат.
І як не грайся, а людині
дають у руки автомат.

Вона чекає. Він кохає
і обнадіює її.
Було колись! Але немає,
коли реально є бої.

І час минає. І герої
єднають долі. То колись.
А нині?
       – Мила, не журись.
Усе, що виглядає грою –
дитяча казка, без якої
уже ніяк не обійтись.

07.2016

Живемо якось і не ми одні
у горі нарікаємо на біди.
А як мені радіти чужині,
яку мені нав'язує сусіда?

Єдинороси – золота орда!
Як бути із такими наодинці?
Ви любите собаку і кота,
але ніде й ніколи – українця.

Вдираєтесь в мечеті кримчака,
втираєтесь оманою в довір'я.
Ну що ви є за нація така,
якщо не ниці покидьки Батия?

Які ви зайві на моїй землі,
злодії-завойовники, мат-роси!
За що вас поважати, москалі,
якщо ви в Україні малороси?

Ви любите і сало, і торти,
і Бога ...оскверняєте ділами.
Які ви свині, нехристи-брати
та ближні-вороги парафіяни.

Воюєте до самої межі.
Але язик об'єднує у стадо.
Які ви всі обмежені й чужі,
манкурти, яничари, колоради.

І не даєте відліку собі,
які ви українцями високі.
Які ви одинакові – тупі,
мої іноязичні й косоокі.

Ще є «Айдар» і, ніби, є «Азов».
А думаєте, що рятує неньку
неуловимий Шаріков-царьов
чи недобитий Швондєр-симоненко?

Що не фігура, то Наполеон!
Не сліпнуть очі і не в’януть вуха,
що мафію очолює Кобзон,
а Думою орудує Валюха.

Які то є державні солов'ї!
І як вас очаровує лукавий
облесною натурою вужа.
Які ви до оскомини свої,
володарі украденої слави,
романтики сокири і ножа.

06.2016

               І
Дачі огородні
поливає дощ.
Ми іногородні –
хоч або не хоч.
І на суходолі,
наче на війні,
і немає волі
вольної мені.
Я не розумію.
як у ці роки
бути за Росію?
А були віки.
І вояжували,
а раділи мало.
Слава – не хула.
Та пора настала.
Полум' я Джамали –
Рашії зола.

             ІІ
Ой піду до лісу,
у свої луги.
Як лунає пісня –
ми не вороги.
Подивися, люде!
Може наяву
весело не буде.
Але я живу.
Не цурайтесь, діти,
може уві сні
я побачу квіти.
Хай і не мені,
та на переломі
ветхості років
буде, як нікому
так, як я хотів.
Є у мене двері
у мої поля,
і не на папері –
пісня солов'я.

           ІІІ
Ой чиї то квіти
поливали діти
біля паркана?
Ой, чия вина,
що на тому світі
істина одна?

05.2016

Осанна Волі і Надії!
Ганьба єфрейтору юрми.
Єднає безнадійна мрія,
що є у небесах Месія
і є ще люди між людьми.

І Віра є, що не за ґрати,
не по іронії судьби
її рятує Божа Мати.
І нині нічого гадати, –
а що якби? А що – якби,

якби вона голодувала
до нелогічного кінця?
Але вона живою стала…
…на п’єдесталі із металу,
достойна слави і вінця.

І хай живе жива Надія.
Якщо така одна за двох,
то на очах у багатьох
побачить навіть і Росія,
що зійде жінкою Месія,
бо з нею істина і Бог.


25.2016

                І
Ой, Расєя-мати,
вата і корито,
міни і гармати,
роги і копита.
Манія-ідея –
хочу еСеСеРу,
вікова вандея:
Сталін і Бандера.
Вічні хато-пали,
горе-лиходії,
а завоювали
дулю у Росії.
Нищили Кучума,
у казаха – юрту,
в Україні – думу,
а сьогодні – хунту.
А спитай у нього,
що воно у неї?
Ой, візьме на роги
за чужу Расєю.

                ІІ
– Ми такі наївні
п'яниці й нероби,
у своїй країні
українофоби.
Нам на допомогу
їдуть воєводи –
гоги і магоги
півночі і сходу.
Є за що конати –
за руїни наші,
за язик і Рашу,
є куди тікати.
Будемо служити
Путіну-уроду
Хочемо судити
іменем народу.
Наші отамани
за орла й корону.
Там, де є кияни,
буде сіра зона.
Ми – колона Раші,
а не ідіоти,
убивають наші,
ну а ми – не проти.
Урки-забіяки
це вам не укропи.
Повертай Аляску
і кусок Європи!
Де ти, наша Путя?
Чом тебе немає?
Ми уже по суті
«кровушка радная».
Няша і Захаря,
Таракан і Поні,
Ось яка ми пара –
злодії в законі!
Нас усе чекає
у Європі Київ
і охороняє
Петя Олексіїв.
І ракети всує,
і не треба міни.
Рашу копіює
влада України.
Їхні рожі – лиця
у тієї ж мами.
Візьмемо столицю
голими руками.
Перемре до літа
армія уперта.
Є іще еліта –
з матами поети.
І такі ж повії,
і язик руїни.
Буде у Росії
мати Україна.

                ІІІ
Ой не розуміє
чучело месії,
що не вся Росія –
зеки і злодії.
Що і прісно, й нині,
будуть славу мати
у своїй родині
воїни-солдати,
поки в Україні
будемо єдині
і у кожній хаті
Волю шанувати
і плекати Мрію,
Віру і Надію.

04.2016

Уже не мучить, – бути чи не бути,
але щемить душа за сущий світ,
за тим, що є, і за усім забутим,
і тим, що йде за чередою літ.

Природу націй не міняє лихо
і не рятує горе і біда.
І у Йордані, і на Рейні тихо,
але уже тече гірка вода.

Еліті захотілося до раю.
У Лазаря ще є імунітет,
але куди ховатися – немає.
Уже й у пеклі – суєта суєт.

Осліплені ідеями «гіганта»,
шукають долю шахтарі-мутанти
у чорній антрацитовій землі.
Але Європа акціями сита –
немає як, нема куди подіти
макаку і горилу у кремлі.

Іде війна за інтереси Раші.
А умирають волонтери наші.
І нащо це онуку і мені,
що явно починаються із Дону
апокаліпсиси армагедону
у затяжній і пагубній війні?

2016

Кличе осінь у бабине літо,
а весна у минуле вертає.
І не знаю, чи треба радіти,
що кохання моє не минає?
               Як ти, мій голубе сизий?
               Де ти? Озвися увись.
               Я ще чекаю у вирії візи.
               Ось воно – наше колись.
Полонянка чужого народу –
я до тебе у думці літаю,
поки в’яне мальована врода,
поки літо жіноче минає.
               Мрією, соколе милий,
               перелітаю моря.
               Де пролітають ключі журавлині,
               там і журавка твоя.
Повернутись ніколи не пізно.
Та не можу весною у осінь.
Ми стаємо далекі і різні.
Не квітує любов на морозі.
               Можу у мріях літати,
               та у полоні надій
               не долетіти до нашої хати
               птасі далекій твоїй.

2012

Велике Пу імперію снує,
а павуки-шамани заполяр'я
об'єднують у капище своє
релігії і дике православ'я.

Нечиста сила хоче над усе
об'явлення і блуду, і Корану.
І ось «мироточивого» несе
на Кубу до престолу Ватікану.

Є шкірні інтереси у Кремлі.
І головний удар армагедону
на нашій поневоленій землі
готується од Сяну і до Дону.

Релігія Росії, як чума,
поширюється аж до Антарктиди.
Пінгвіняча парафія сама
не має до Гундяєва огиди!

Та ідентифікацію її
ніякий папірець не визначає.
Вони, як укри є, та – нічиї,
бо титульної нації немає.

Нема, то буде. Ходить коліньми,
обнюхує чадіюче кадило.
І буде православніша, ніж ми,
тому що у пінгвіна є Кирило.

Заволодіє арами землі,
і язиком «родним» оволодіє.
І буде мати брата у Кремлі,
а у тюрмі – свою сестру Надію.

І довгі ризи нації його
приглянуться комусь у Ватикані.
І будуть дивуватися, чого
він голим побіжить до океану.

Бо це ж не те, що двісті соболі́в
у вигляді скупої симонії.
Це світова корупція у дії
і конфесійний договір попів,
як розіп'яти душу Україні.

Московія бажає по Дніпро
ділити метрополії добро.
Католики – на заході країни.
А Україні за її красу
на лемеші і клепану косу
перерахують шкірою пінгвіни.

02.2016

Іде у літо калита
і котиться – угору знизу.
У санях їде Коляда
і одягає білі ризи.

І неземне, й земне життя
орієнтується на вечір.
Хай і голодна, та кутя
чекає радісну малечу.

Біліє дідух у вікні,
ялинка і зелені шати…
Твоє й моє ці ночі й дні
у всіх однаково багате.

Збирається уся сім'я
до урочистого престолу.
У бідняка й багатія
на покуті – один Микола.

Усім дарунки роздає.
У черзі: перший,
                  другий,
                    ...п'ятий –
малі ісусики і тато.

А на війні гармата б'є,
де за твоє і за моє
чийсь тато
             буде
               …розіп'ятий.

05.2016

Були ми горді і були круті.
Але на цьому і на тому світі
не обіцяють гори золоті.
Тому сиди тихенько у куті,
дописуй неймовірні заповіти,
які допомагають у житті.

Немає що, то я про те, як інші
ще дорікають і мені за вірші
і мирну біографію мою.
Запитують, – і що там бойового
виходити із досвіду чужого,
як інші помирають у бою?

Розвінчуємо хибне і лукаве,
не ділимо ні ма́ни, ані слави…
Але чому, лукавому на сміх,
еліта ночі має вище право
оваціями під фанерне, – браво!
галасувати голосніше всіх?

01.2016

Ідуть часи, минають ери.
Не йде годинник на столі.
І списаний сувій паперу
поети котять по землі.

Ідуть години і хвилини,
ідуть літа за роком рік.
Не зупиняється людина
і укорочує свій вік.

Ідуть і насувають біди,
зростають ціни і оброк.
Не ходять пішки інваліди
і немовля у дитсадок.

Ідуть трамваї на зупинку,
карбує кроки вартовий.
Не йде у рот суха шкуринка...
І наступає рік новий.

І я іду, сміюсь і плачу,
коли ідуть косі дощі,
і поки їх ніхто не бачить,
то витираю уночі.

Іде війна у кожну хату
і за Вітчизну воювати
іде піхота у строю,
Ідуть бої, ідуть на страту,
ідуть у вічність ті солдати,
що стали за сльозу мою.

12.2015

Це не чужі, а наші вороги –
кати... брати... Усе одно – це наші
прокляті до останньої ноги
од Мокселя до нинішньої Раші.

Союзні узи з потом на чолі
куються й досі. Каламутить воду
юрба велика буйного народу,
коли її сахаються малі.

І атакує, і бере в полон,
і напихає зелень у кишені,
і їй уже плювати на закон,
який ще є на світовій арені.

Бо є у Раші місія така –
цідити нашу кров у Чорне море.
Налиті люттю очі у бика.
У паніці – усі тореадори.

Тореро й матадори – на чеку.
Теля і те буває біснувате.
У нього є ракети і гармати.
Воно і жме, і смикає чеку,
і поливає мир із автомата.

А армія і лохів, і биків
і рве, і топче жовте і блакитне.
І ремигає, й почиває, ситне,
наїжене, упоєне з боргів,
і мріє, як побільше ворогів
винищувати тупо-методично.

                              12.2015

               Все починається з нуля.
               І поки наша карта бита,
               поліціянта-патруля
               вирощуємо із бандита.
А він старається уже,
аби й собі заслуги мати.
Він знає, хто піде за грати
кого лишити в негліже,
але з чекою від гранати.
               Фіксується з усіх воріт,
               яка позиція у нього,
               який наступний буде хід,
               коли у рай піде небога.
Але попали у цейтнот.
Граната б’є по-бойовому.
То й що? Повалений народ
і хрест поставлений на ньому.
               Ніхто не знає, де той БЮТ...
               Не у свободи був дебют,
               а сектора її не буде,
               а буде ендшпіль і капут,
               не повилазимо із пут,
               якщо Арсени йдуть у люди.
У них розв’язана рука,
аби підняти філіжанку
і вимити сліди до ранку.
Вся партія – на простака.
Б'ють офіцери пішака,
аби не вибився у дамки.

10.2015

Аналізую. Думаю-гадаю,
чи я сліпий, чи нація така?
Змієголове Пу її єднає.
Солодке Пе їй миру обіцяє.
Маркіза рада – має п'ятака.

– Нема альтернативи шоколаду, –
цитую те, що бачить і сліпе.
Іде війна і боротьба за владу.
Тріумвірат із гоцманів – ЧаПе,
але – о’кей! Маркіза дуже рада.

Б'ють батареї. Ось і по війні.
Панує мир і троєсота тиша.
Росія заробляє на пені
і перемога падає в ціні.
А Україна ще ...жива і дише!

Оббріхує її сатанаїл,
іслам альтернативою лякає.
Атаки є, але немає тіл.
Салют Європі – Рашія-Ігіл...
Є інтереси, доказу немає.

Євросоюзу вибору нема
і Пу-головок має ще надію –
утікачів без візи порідіє...
На п'яти наступає що? Зима.
А що маркіза? Тишею радіє.

А що їй? Усмиряємо Донбас,
лівіє коаліція потроху,
за неї все ще голосують лохи...
Електрику міняємо на газ
і буде економія по торфу.

Що маємо, те маємо... О'кей!
Корупція і кругова порука,
у меріях – ті самі гепи-дуки,
данайські коні фірми com.ua,
з подачі зека – уряду жокей,
із рук маркізи – судії і щуки.

Переобрали все на чорнейшо.
Багато влади і уся у жмені.
Свобода, грубо кажучи, до фєні.
Комісії працюють «хорошо»
і буде другий термін у кишені.

Получиш дулю, як не голосуй.
Комісії і голови – приватні,
а далі все лягає як по карті:
тарифи і субсидії рахуй,
діли кредити і володарюй –
голотою найлегше керувати.

А хата то палає, то горить.
Ідуть конвої Раші на огниво.
Пакується украдене і ...гидь.
Пожежі заливає сива злива.
Линяє жовте, си́ніє блакить.
І червоніє що? Альтернатива.

.........................................
А як маркіза? Чадіє, сопе,
але займає місце у купе
за візою утраченого раю.
Усе тупе – намазуй канапе.
Ногами голосуємо за Пе
і варіанту іншого немає.

11.2015

Не докучай мені своїм
інакоблудієм у слові,
що заважає рідній мові.
А ось послухай, що за цим
є у сусіди наготові.

На всіх околицях землі
чекають нари супостата.
Але керують у Кремлі,
а на Канарах і Малі –
інтернаціональна п'ята.

Пішла Росія по руках.
Самодержавіє – надвоє,
колонії – у пух і прах,
герої діють у казках,
а у реалії – ізгої.

Ідуть її богатирі
у три кінці периферії.
На роздоріжжі – упирі.
Шаманять ідоли Росії,
юродствують її царі.

Людмил кидають Чорномори
і піонерами – в Артек!
У Чуді править Чук і Гек,
а у екзилії – потвори,
а у Тмутаракані – зек.

А Україна копіює
її «еліту золоту»
і іржавіє на ходу,
а Юда знай собі торгує,
задовольняючи орду.

Народ базікає «родною»
та ще й висміює хохла,
що під орудою новою
усе випалює до тла
і залишає купи гною.

Все неугодіє – за тин.
І випасається еліта
у всесоюзному кориті,
а у хаосі павутин –
інопланетні троглодити.

Гартує Азія слов'ян
і репетирує голготу
їй неугодного народу.

Іде на Біблію Коран,
іслам заковтує мирян,
і мало слави ідіоту.