вийду з кімнати знехтую Бродським
вийду за місто спіймаю літак
всі перепони зборю навіть плотські
Матінко Мері хай буде так

натовп покину – в потилицю кулю
вийду з історії – тут нас мільйон
весь емігрую валізи спакую
витру адресу згублю телефон

вийду із моди вийду із себе
вийду з планети із всесвіту теж
в тілі тісному в тілі амеби
гляну в обличчя незвіданих меж


Зі збірки "Поза каменем" (2015)

0.
ріж пуповину ріж
навіть іржавий ніж
навіть поганий вірш
лишає глибокі сліди
немає ножа – гризи

1.
гуп твоє серце гуп
з холестеринових труб
кілька секунд до губ
не чує твоїх молитов
смерть це була чи любов?

2.
рип старі двері рип
не впустять до серця риб
тільки три слова R.I.P
з твоїх неотвердлих осердь
любов проступає чи смерть?

3.
бах у ці двері бах
може це просто баг
в колонках півночі Бах
у смерті немає корогв
що це як не любов?


Зі збірки "Поза каменем" (2015)

дні спливають черевом вгору
у цьому підступом повнім квітні
очі зморені очі хворі
але блакитні

тріскає небо як лики на фресках
заспані зорі повзуть безробітні
очі поколені очі закреслені
але блакитні

сірі обличчя ховають за масками
сніг в чорних плямах дерева вагітні
очі бетонні очі затаскані
але блакитні


Збірка "Поза каменем" (2015)

якщо ти такий втомлений –
зроби харакірі
якщо гордий –
відведи очі
якщо не хочеш поступатись місцем –
вдай ніби спиш

вони були втомлені
горді
не хотіли поступатися місцем

зарилися глибоко у лісах
імена їхні стали синонімом до
слова
страх

зарилися так що і не видно
такі собі привиди нявки
навіть сам би говінда
побачив би тільки плямки

рушниця на плечі
кроком руш
раз
два!
кожен із них славний
муж
у руках мечі
гострені для тих
хто лізе нахрапом
під ногами своя земля
над головами небо і
безкомпромісний
чорний
прапор

у серці
Шевченка слово
в очах червоні
маки
прошмигне знову
тінь гайдамаки

зморені обличчя
асимільовані до лісу бороди
індустріальне сторіччя
сипле іскри за вороти

несе у жменях
мертвих солдат
голодних дітей
городить ряди ґрат
в сто
швидкостей

але
стримить ще на схід спис і куля
мозолить очі верховній банді
тризуба зозуля
не згодна із Ганді

бо може
відібрати трон
тільки відвага
тільки патрон

вбереже
від колотнеч
тільки звитяга
тільки меч

можуть дати
відсіч прибульцю
тільки удари
спільного пульсу

в усі часи
для всіх поколінь
так було так єси
амінь

коли мені гехне півсотні
я наче самотній в’яз
усі вечори суботні
буду вистукувать вальс

коли голова полисіє
я напишу трактат
«втікайте брати від росії»
ізшитий з чужих цитат

коли посивіють вуса
сльозу пророню на коліна
рукавом вишиванки втруся
болить-бо мені Україна

ще років зо тридцять і осінь –
час для загоєння ран
а поки весна і я досі
на шпилі шпилю канкан

я зарікся у небо стрибати
допоки не вип’ю озера
не перечитаю Бодлера
і всі не знеболю гранати
сьогодні не день суботній
тому перехожі журяться
я сам
але я не самотній
до ніг моїх тулиться
вулиця

перетруть погляди вій твоїх
жорна
снує небом за хмарами
пляма жовта

обвітрені губи мої-твої
з’їдені
обгорнуті в золото й шовк а
всередині
злидні ми

хотілось прокинутись
під мелодію запахів кітчу
і літератур
розсиплешся попелом нот
на бемольному цвинтарі
партитур

зазираємо в тіні
морозом лягаєм
на вікні
мережимо з пальців
і пускаєм купальські
вінки

я віддав нас словам
із руками і серцем
задарма
в перепаленоплетених днях
не злапає ніколи
карма

перетруть погляди вій твоїх
жорна
у життя одна смерть і та
неповторно-потворна

поздирай своїх днів панораму
позаписуй на плівки бездарно
на тобі ні єдиного шраму
а це значить що жив ти марно

колись в місто це викинеш тіло
і пустиш в нестримну ходу
хитаючись важко й сп’яніло
а поки я сам піду

і безглуздо наче кивати сліпому
чіпляти на ніжне «кис-кис»
кота який рушить із дому
хмарочосом поставивши хвіст

2012 р.