Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Ляшкевич (1963)

Рубрики / Мої пісні

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   «Колискова» в контексті е-симфонії. Пісня Душі і Духа, «Отче Сонячний мій»
    Пісня Душі і Духа - «Отче Сонячний мій».
  •   «Панна з Середмістя / Очі чорні» Лицарська сага. Вступна частина
    Чорні ворони! Чари зронені,
    на біду мені уготовані.
  •   Пісня «Звірі», Лицарська Сага, частина ІІ
    Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
    На вустах вороння і зневажливий сміх.
  •   «Подорожня». Лицарська сага. Частина І
    Сам на сам з недолі недожатим лихом
    зимньою порою я додому їхав.
  •   Різдвяна пісня
    Плин мирри у сни диво-теплої ночі.
    І покій мирської, принишклої хвилі.
  •   Українські ведичні містерії з нагоди ведичного свята Івана Купала
    * * * (Гімни)
    "Слався Джива,
  •   Ти не один. Ти не одна
    Тебе накриє у найважчу мить
    тієї пісні давньої торкання,
  •   Пісня про щастя
    (Патетично - чоловічий голос)
    Досить, кохана, буденності віхоли,
  •   Вероніка. Пісня
    Обійми мене, будь-ласка.
    Нічка темна,
  •   Зоряні Вартові. Українська балада
    Не до покою - а в грудях тишина -
    збіглися війна і жовтень лицями,
  •   За Рабіндранатом Тагором (1861-1941),
    Що, скажи, це за край?..
  •   За Рабіндранатом Тагором (1861-1941),
    Виспівує Світ, увінчавши свої торжества -
    у спільному Співі усі поєднались єства,
  •   Подихи причуд
    На павутинку піймавши розкуту,
    я тебе вигадав і не забуду.
  •   Львівський блюз (Інтерпретація до «A Whiter Shade Of Pale»)
    Я повертаюся додому.
    Я повертаюся назад,

  • Огляди

    1. «Колискова» в контексті е-симфонії. Пісня Душі і Духа, «Отче Сонячний мій»
      Пісня Душі і Духа - «Отче Сонячний мій».

      Це третій, пісенний епізод з першої половини музично-поетичної ведичної містерії "Заборонена симфонія", "Forbidden Symphony", Vedism

      Пісня Душі охоплює собою пісню Духа - "Отче Сонячний мій", Ведизм.
      Мантровий характер композиції здійснює цілющий вплив на слухачів.

      Структура мантр.

      Перший куплет співає Всесвітня Душа
      ***
      Ось у кола твої, яким тисячі літ,
      зваби ніжні вплітаються голоси,
      невідомого крою, незнаних ладів,
      та такої п’янкої в бажаннях краси!

      Далі йде пісня Духа

      "Отче Сонячний мій!"
      *
      Горі нами дзвени
      у блакиті земній,
      Згори нами веди,
      Отче Сонячний мій!

      *
      Днів небесних моїх, яким тисячі літ,
      зваби п’янко торкаються голоси -
      невідомих країв, незнайомих ладів,
      і такої палкої в бажаннях краси!
      *
      Їх тремкі пелюстки і незбираний мід,
      духу кожного здатні спинити політ!
      *
      Й далі жити у тілі і мареві снів -
      не кажи, що такого твій дух не хотів!
      *
      Хіба зоряні хвилі згасають в очах ,
      як в обіймах земних твій продовжиться шлях?!
      *
      Дай же знати, як бути сьогодні мені,
      слід який залишити в мирській пелені.
      *
      Як раніше – дзвени!
      у сяйній вишині!
      *
      За собою веди,
      Отче Сонячний мій!
      ________________________

      Далі продовжується пісня Душі, але вже Земної.

      ***
      Горі Сонцем дзвени у блакиті земній,
      Горі нами веди, Духу радісний мій!
      *
      Це мої пелюстки і незбираний мід,
      духу твого стрімкого зустріли політ!

      Жити далі удвох нам у сяєві днів,
      ти ж для цього до мене сюди прилетів?!
      З зірок прилетів!
      *
      Відтепер я з тобою – й ти пребудь у мені,
      і не згубиться доля у мирській пелені,

      і радітимо з тілом у небесно- земнім
      усамітненім щасті - дзвінко неголоснім.

      *
      І не дай нам змаліти у вирі подій,
      усім серцем веди, Духу Сонячний мій!

      Й наші зоряні хвилі не згаснуть в віках,
      у обіймах удвох ми продовжимо шлях.
      Наш продовжимо шлях!
      *
      Лиш не дай нам змаліти
      у вирі подій,
      за призванням веди,
      Духу Сонячний мій!
      пісенна частина завершується мелодією створення нового, земного "я" - з тіла, Душі і Духа.

      ________________________________________

      «Колискова» в контексті е-симфонії.

      Продовження музичної розповіді з історії Духа, що мав утілитися на Землі.
      "Заборонена симфонія", "Forbidden Symphony", Vedism

      Композиція здійснює цілющий вплив на слухачів.

      1. Вступ - знайомство із тримірною Землею
      2. Створення Духом з Душею нової тілесної сутності
      3. Народження тілесної сутності
      4. Колискова
      5. Сон тілесного "я"
      6. Дитинство

      Музика і тексти - Ляшкевич В.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    2. «Панна з Середмістя / Очі чорні» Лицарська сага. Вступна частина
      Чорні ворони! Чари зронені,
      на біду мені уготовані.
      Чорні ворони і гіркі сніги,
      аж за обрії круговерть юги.

      Не спинитися – на семи вітрах!
      Не відкритися - душі на ножах!
      Не знайти тепла, усміху судьби,
      не закінчити пісню ворожби.

      Ох „Очі чорні! Не *
      Потамовані!
      Очі пристрасні!
      Начаровані!
      Як люблю я вас!
      Як боюся вас!
      Ой, зустрілись ми
      У недобрий час!”

      А було – не так говорили ми!
      Поцілунками пломенілими
      тамували вщерть свою жадобу -
      і розсудливу, і вигадливу.
      А тепер мені, як забутися?!
      І кричи-волай - не вернутися!
      І біжу від вас, і кохаю вас!
      Злі приречення розлучили нас!

      „І тому за тьму *
      Глибші ви з-під вій!
      Бо в жалобі ви
      По душі моїй,
      Переможне вас
      Тішить полум’я:
      Догораю в нім
      Бідним серцем я!”

      Що тепер мені пристрасті нові,
      і знаття про те, що на вівтарі.
      Добрести б у млі дому в далині,
      де гортають дні - винні повені.
      Та мелодія, і п’янкі слова
      про твої думки і мої діла!
      Але ворони! Кляті ворони!
      І біжать путі в різні сторони.

      „Та не плачу я, *
      Не печалюся,
      Бо така легка
      Доленька моя:
      Бо усе, що дав
      Бог на радість нам,
      Я віддав твоїм
      Огняним очам!”

      2009 - 2024


      "Продовження - Подорожня. Лицарська сага - І"

      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    3. Пісня «Звірі», Лицарська Сага, частина ІІ
      Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
      На вустах вороння і зневажливий сміх.
      Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
      та втомився мій кінь і мете зусібіч.

      - За притулок, господарю, дам дві ціни.
      А одежі брудні, бо вертаю з війни,
      де не те щоби виграв, але не програв...
      Дивні очі у тебе - з огнями заграв.

      - Ще вина! Й вороному досипте вівса...
      А обличчя навкруг, як нічні небеса.
      Навіть хміль не бере! Чи й видіння дурні,
      мила панно, ви начарували мені?

      Чи пояснення інші загадці простій -
      як любив я без відповіді, без надій?..
      А розмови навкруг про мороку з людьми,
      і зітхання липкі й ворушіння пітьми.

      І господар глядить, як рибак на улов,
      багрянить рукава винна пляма, чи кров.
      Задрімав я в теплі, у щемкій далині,
      та пробудження стало дарунком мені.

      Ніж так близько, і інші - у помах руки.
      Кінь іржав, попереджуючи, це вовки.
      Знову брате рятуєш! Напевно для краль!
      І в долоні заграла гартована сталь!

      І кричав я, рубаючи морди криві:
      - Мила панно, ви на-ча-ру-вали мені?!
      І хрипів, під тілами згинаючись, їй -
      що любив і без відповіді і надій...

      Не засуджую – не кохала і все,
      і до гриви схиляю, все нижче, лице.
      І пливу над снігами, і серцю не жаль
      в рідну твердь віддавати багряний кришталь.

      2004 - 2024

      Слова і музика В.Ляшкевича



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. «Подорожня». Лицарська сага. Частина І
      Сам на сам з недолі недожатим лихом
      зимньою порою я додому їхав.
      А мело, кружило, застилало очі -
      вороний мій дивом не зірвався з кручі.

      Забілило хащу і замовклу річку,
      завернуло обрій у дороги стрічку,
      затягло снігами, як зчорніле листя -
      там, де марив вами, панно з середмістя.

      Ну ж бо, милий друже, дійдемо до дому,
      обіцяю - кращу дам тобі попону,
      полум’я нестачі згасимо у грудях
      і духмяним сіном, і вином по людях.

      Буде ще нагода нам пораювати,
      милих і звабливих ласками вкривати.
      Але поки вуса покриває іній,
      і змикає вечір погляд темно-синій.

      Заблукали, змерзли, - надамо ж бо стрáху
      подорожнім, дай-но, вийдемо до шля́ху!
      Бо й на полі бою не утратив хист я
      не губитись в світі, панно з середмістя!

      Ех! так просто мерзти - не мої забави!
      Чи замало честі стрітися з вовками?
      Не лякайся, друже, не пряди вухами,
      найстрашніше – зрада, пустка за плечами.

      А у нас надійні за плечима друзі.
      Та не зупиняймось на лихій дорозі.
      Знайдемо і серце, що не заморозить.
      І заночувати - нам копиці досить.

      Та невже це вітер без упину виє,
      нагортає тіні, люто бовваніє,
      ки́дається хижо з темного узлісся...
      Чи побачусь з вами, панно з середмістя?!

      2004-2024

      "«Звірі». Лицарська сага. Частина ІІ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Різдвяна пісня
      Плин мирри у сни диво-теплої ночі.
      І покій мирської, принишклої хвилі.
      Відчуй, Кесаріє, як входить тремтіння
      у намертво стягнуті латами груди,

      як сходить уроджена в далечі дальній
      забута в нестямах солодка належність,
      як відігнавши покари порядки,
      озорює сутінь її протилежність.

      О, де, - як не тут, - кругозору видніше -
      подалі від Цезарів, ближче до неба!
      Коли повертається найважливіше -
      дарована кожному дива потреба!

      Відчуй, Кесаріє, серцями еллінів
      і душами галів – обіцяне в тому,
      у чому нема ні погроз, ні докорів
      а тільки - усміхненість Отчого дому,

      Сяяння Зорі в леті до Віфлеєму -
      над залишками звироднілого саду --
      Зорі, що несе у промінні своєму
      до кожного серця новину-розраду!

      Плин мирри, цвітіння привитої Гілки,
      і подиху мова нова Немовляти.
      Відчуй, Кесаріє, як світу природа
      вдихає надії крізь темні догмати.
      ____

      О, невже не радіти
      Сонячно-новій статі?!
      О невже ми не діти,
      Отчій Руці раді?!

      2005-2024

      "Ведичний цикл - із української минульщини."

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Українські ведичні містерії з нагоди ведичного свята Івана Купала
      * * * (Гімни)
      "Слався Джива,
      квітни Жива."
      "Нам розрада – Світла Лада."
      Хор:
      "Слався Джива, квітни Жива.
      Нам розрада – Сяйна Лада,
      Нам розрада – Чиста Лада.
      Слався Джива! Квітни Жива!
      Слався Джива, квітни Жива!
      Нам розрада – Світла Лада!"

      Одним з найцікавіших і приваблюючих образів в українській давній міфології є антропоморфне зображення, яке нагадує жіночу постать. Ця жіноча фігура символізувала Велику Богиню Життя - "Живу", що охороняє, оберігає все живе на землі. Її голову часто зображували у вигляді ромба, трикутника або кола, обрамленого квітами. Інколи рук у Богині-Берегині може бути чотири або шість, що робить зображення схожим на дерево, або нагадує літеру «Ж», що в кирилиці прочитується як «живіте», тобто символізує вічне продовження життя.
      А ось її чоловіча половинка - Джива, ще більш цікаве явище космічного масштабу, та в наших умовах йшлося про того, хто патронував явище душі і духу всього живого, їхнє життєствердне поєднання ("дживу")...



      * * *
      Чуєш,
      як рівно,
      тихо,
      і невловимо тонко
      линуть давно забуті,
      линуть сюди з нізвідки
      рими цвітіння
      пряні?

      Як похітливо п’янко -
      з повних легень вростає
      в серце
      коріння
      квітки?

      Свідки,
      пропалі свідки,
      світу поза спиною,
      очі відкрили!

      З нитки
      Аріадни
      корою
      старозавітні плити
      давніх проклять
      зняті!

      О, невже не радіти
      Сонячно новій статі?!
      О, невже ми не діти,
      Отчій Руці раді?!

      2005-2024

      Слова і музична обробка - Ляшкевича В.






      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    7. Ти не один. Ти не одна
      Тебе накриє у найважчу мить
      тієї пісні давньої торкання,
      і всутеніле серце звеселить
      її давно забуте привітання.

      Посеред полум’я і самоти,
      на вістрі пострілу, снаги й знемоги,
      тобі відкриється, що здатен ти
      пройти і ці скривавлені дороги,

      що не один,
      і не одна, що ми -
      оця мелодія:
      її лади і звуки,
      над тугою самотності сурми,
      над безміром жорстокості і муки.

      Над мороком,
      над обрієм війни,
      над полем болю,
      що вбирає роки,
      твоя душа і дух такі живі,
      й надземні нас виношують потоки -

      до сонця,
      тверді,
      павітрів,
      води,
      мелодіями понад замороки!
      Аби зійти собою й далі йти -
      ця музика:
      її лади і кроки.

      Тобі прилине
      у найважчу мить
      твоєї пісні
      давнє награвання -
      не відступи,
      нехай вона звучить,
      як світу завтрашньому
      твої привітання!

      Бо не один,
      і не одна, бо ми,
      і ця мелодія,
      її лади і кроки, -
      над бойовою тугою сурми,
      над безміром жорстокості і муки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Пісня про щастя
      (Патетично - чоловічий голос)
      Досить, кохана, буденності віхоли,
      хочеться сонця і моря –
      Поїхали!
      У невгамовність прибою і синяви
      барвного свята над будніми тінями!

      (Іронічно – жіночий речитатив)
      І якнайдалі,
      то завжди барвистіше,
      і урочистіше,
      і особистіше.

      Можна і зорельотом в безмежності -
      щастя шукати -
      до повної трешності.

      (Повчальне резюме - чоловічий речитатив)
      Щастя - таке невловиме
      за мріями,
      далями,
      снами,
      емоцій завіями!
      Але ще є -
      над бажань аритміями -
      щастя, котре за коханої віями!

      І не важливо, де б ми опинилися,
      очі твої тільки б щастям світилися!




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    1. Вероніка. Пісня
      Обійми мене, будь-ласка.
      Нічка темна,
      Нічка-казка -
      Відчуттями заворожить,
      Буде лячно - cкажу "досить".

      І тонкі п'янкі торкання,
      серця запальне дихання...
      І небесне ночі ложе
      зорі відвести не може.
      Може?

      Притули мене міцніше -
      У обіймах - наймиліше.
      Ти мій стовбур, а я - крона,
      у красі розквітлі грона.

      І тонкі п'янкі торкання,
      наше запальне дихання...
      І небесне ночі ложе
      зорі відвести не може!
      Може?

      Притуляй мене ніжніше -
      У обіймах - найрідніше.
      І над нами долі крона,
      визрілі плоди і грона.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Зоряні Вартові. Українська балада
      Не до покою - а в грудях тишина -
      збіглися війна і жовтень лицями,
      і багріє небосинь до дна
      гуркотаннями і блискавицями.

      Серце стихло, а кругом оті жнива,
      передзвони і живі ще стогони,
      легкокрила пошта польова
      розліталася у різні сторони.

      Без зворотної адреси ці слова,
      запізнілими нічними гостями,
      як свічок зіркова вартова
      неба над могильними Погостами, -

      линуть в осінь, невимовну, як душа,
      зі своїми дивними дрібницями:
      про безсоння, вістря штик-ножа,
      і останні зустрічі зіницями,

      що з мелодії, така іще земна,
      на той берег нотою високою
      зрештою зірвалася струна
      серця, що ніде не знало спокою.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    3. За Рабіндранатом Тагором (1861-1941),
      Що, скажи, це за край?..

      За часами услід я у паводі літ
      плив – і ні берегів, ані водам просвіт.
      Я не знаю куди - уві сні й наяву
      тягне й досі мене хвиля наче траву,
      море смерті все ближче і ближче шумить,
      і омана вже не відпускає й на мить,
      не збагнути чому я запав у пітьму,
      прагне серце півмертве довічного сну,
      це самотнього розсуду тільки й вина -
      помирає любов, залишившись одна.
      Що за кара мене у нікуди веде?
      Супровіднице-Зоре! Не видно тебе…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. За Рабіндранатом Тагором (1861-1941),
      Виспівує Світ, увінчавши свої торжества -
      у спільному Співі усі поєднались єства,
      і Сонце-поет - у розміренім хорі планет,
      і пісня Сузір'їв нова, завше синню жива.

      Не знаю, як може Краса та рости із імли,
      не знаю, які п’ються Роси, щоб зорі цвіли;
      не знаю, куди, у яку Благодать ця хода,
      та радістю Сяйною сутність проходить Свята.

      Чому з неба сиплять проміння униз Сіячі,
      як вічна струмує краса, б’ють котрою Ключі,
      як вік свій дивлюсь я на нашу одвічну Зорю -
      і радий звістити б мій Дух, але де ж ті Слова?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Подихи причуд
      На павутинку піймавши розкуту,
      я тебе вигадав і не забуду.
      Поміж буденного рідного люду,
      збіглої кави, і кислого брюту.

      За цегляною ходою рудою
      міста, що двигнулося головою,
      я тебе вигадав і не забуду,
      за півтона́ми мелодій почуту.



      Я тебе вигадав... Я не забуду...
      Вітер осінню здіймає засмуту.
      В теплих долонях пташиною літа
      пам'ять. - Лети. В очі сонячні впита.

      Листям кружляти майне за тобою
      янгол розлуки - зав'є далиною,
      ноти хрипкої лишивши застуду,
      подиху сумно-раптову причуду:
      "Я тебе вигадав, я не забуду."

      "Я тебе вигадав.
      Я не забуду.
      Я..."

      2012

      "десь за темою Оленки Осінь"

      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Львівський блюз (Інтерпретація до «A Whiter Shade Of Pale»)
      Я повертаюся додому.
      Я повертаюся назад,
      туди, де в тишу світанкову
      спадає дзвінно зорепад;
      і краючи вологі кроки
      ходи в розмірене биття
      бруківкою проходять роки
      мого життя, в моє життя.

      Дзвін. //….
      Дзвон. //….
      Вічність зазирає в вікна,
      крізь //….
      сон //…. -
      невгасимий витік світла,
      тане //…
      туман //….
      у груди підземель
      до любих видінь.

      Я повертаюся додому.
      Я повертаюся назад,
      туди, де відпускаю втому
      у перетоки тихих дат,
      де відгортаючи розлуки
      з імли досвітньої пітьми
      мене стрічають любі руки -
      накрапи львівської води.

      Я повертаюся. І знаю,
      що не почую світлих труб,
      давно утраченого раю,
      де зустрічала юність губ.
      Та я вертаюся до тебе,
      прийми, яким вже є, назад -
      у серце втомлене і любе -
      як в зорепад. І в зорепад...

      Дзвін. //….
      Дзвон. //….
      Вічність зазирає в вікна,
      крізь //….
      сон //…. -
      невгасимий витік світла,
      тане //…
      туман //….
      у груди підземель
      до любих видінь.
      Львова. )

      "* * *"

      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5