Ти маскування королева,
твої сарсами – маска, блеф!
Вершина мрії – місто Лева,
укутане в ілюзій шлейф…

Ти своєрідна Мата Харі,
ти жінка-мрія, жінка-вамп!
Гориш у сласності пожарі,
у світлі сотень, тисяч рамп!

Не граю на фортепіяно,
не до душі мені гобой…
Я не герой твого роману
і, взагалі, я не ковбой!

Безумна бандерложиха сховала
своє питання про воєнний план?
Розправившись з Акелою зухвало,
немов Табакі скавучить Шерхан!.

Руді собаки ліс заполонили,
у розпачі Балу, Багіра, Ка…
Вовкам уже не вистачає сили?
Вони вітають «лисого», «сирка»…

А мачо Мауглі куди подівся,
не гріє казка про єдину кров?
Своїх щурів чужі міняють «криси»…
Не вистачає знов у лісі дров?.

В усьому, ясно, винний Капітолій,
прокляті янкі тупо тягнуть час…
Ми заблукали знов у трьох тополях,
шакалів манить золотий запас!.

Подякувати хочу… «дякунам».
О, як ви, «любі друзі» вже задрали...
Zеухилянт генштаб розніс у «хлам»!
А що ж мовчать самі ті генерали?

У них сталева воля, мізки є,
і досвіду атож не позичати.
Ні пари з вуст, а ви все за своє!
І так п’ять років – лиш би посичати…

Поляки десь розсипали зерно,
своїх бариг там також вистачає,
і знову – ґвалт, бо їм не все одно!
Мовчить лише зерна того хазяїн!.

А зрушень – нуль, а толку – ні на грам!
Упевнено країна суне в прірву…
Фейсбучні патріоти, стид і страм,
уста закрив, а чи язик хто б вирвав!.

І доки ще кивати на народ,
на ті відсотки, що до урн дістались?
Чому козла пустили у город,
ви зрозуміти якось намагались?

І основне – учора не вернуть,
а жити треба зараз і сьогодні,
до конструктиву варто повернуть.
Очуняйте, ми – на краю безодні!

Підняти прапор закликає
нас папа кРимський! Дивина…
Віддати четверть ріднокраю –
він пропонує нині нам?!

За стіл переговорів сісти,
поразку визнати свою –
таке ось папа місить тісто
у ватиканському кРаю…

Убивці пособляє ділом,
із Риму мокші лине дзвін…
Жовто-блакитний стяг на білий
змінити не примусить він!

Лихі лукавого потуги,
але питання в епілог –
Якщо такі у бога слуги,
то хто ж тоді, скажіть, їх бог?!.

Невже це у воюючій країні?
Коли хоронять кращих із синів,
вони паплюжать образ України,
презирство сіють, ненависть і гнів.

Сміятися над символом держави,
опаленим пожежею війни…
Свою жадобу в ці часи криваві
угамувати силяться вони!

І реперша, «центро́ва»* Аль-Каїда,
смердючу оголила, врешті, суть.
Але у царство древнього Аїда
також лежить її лукава путь.

Що можу дати я такій, як ти?
Поміркувати треба… Небагато –
іржаві і подерті часом лати,
що стільки років пхали до мети…

Яка мета? У кожного – своя…
Один про зиск і владу лише дбає,
а той – закони божі пам’ятає
про вищу суть земного «битія»!.

Моє буття загорнуте у сни,
у мрії, що збулися й не збулися.
Поволі опадає часу листя…
Чи буде свято нової весни?.

Що можу дати я такій, як ти?
Чарівний Місяць і зорю із неба!.
А що, тобі, красуне, більше треба?
То хутко лижі, крихітко, масти.

Яка привабливо-невинна,
забута Богом і людьми…
Таку безрадісну картину
на перший погляд бачим ми.

Тяжке дитинство, господарство,
музична школа і горо́д,
підступності лихе лукавство
і містечковий хоровод…

А ти лише звичайна жінка,
в якої слабкостей вагон…
Ти виїла уже печінку,
з життя створила полігон.

Страхи і фобії навколо,
самокопання у багні,
а на загал – чергове соло…
За що усе оте мені?!.

Із лицедійством ти у спілці
у спеку люту і грозу.
Ти – пташка, що сидить на гілці,
і бійся кожен, хто внизу!..

Твоє кохання – зла підробка,
шаблонно-сірий плагіат…
Лиш викрутаси у доробку,
а ще – манірності стократ!

Твоя любов – насправді ширма,
лише пекельна маячня.
Говориш, із дитинства відьма?
За чорну душу то платня!

Тобі кохання не відомо,
до щирості не здатна ти.
Не почуття – одні судоми,
та йдеш уперто до мети…

Уся заюзна, банальна,
і меркантильна до нуди.
Ти лише лялька театральна…
Іди своїм шляхом. Іди!.

Ти все життя бажала і хотіла,
все жонглювала де та як могла
і не жаліла ні душі, ні тіла…
Отак і на «екватор» приплила.

Жадобою і хіттю розіп‘ята,
з собою і зі світом в боротьбі…
Борги ментальні… Як же їх багато!
Але заборгували всі тобі…

Та зупинись, нарешті, божевільна!
Куди торуєш свій безпутній шлях?
Гадаєш, слабкістю своєю сильна,
але ті хитрощі тебе зведуть… на прах.

Запитую, «знайшов що у тобі»,
і відповіді вкотре не знаходжу…
Фатальна випадковість, просто збіг?
Ну, симпатична, молода, пригожа…

Гадаю і не можу пояснить,
чому усе стоїш перед очима,
чому іще тобою серце снить,
хоча десятки років за плечима…

А ще – Навіщо зраду вибачав,
удруге, втретє шанс давав на біса?.
Хоч бачив хіті блиск в твоїх очах
і знав уже, що ти – ще та актриса!

Не відаю, у кого удалась,
така собі – провінціальна «Gucci»…
Чому для тебе щиросердя зась,
де узяла характер свій падлючий?

Хотів би, та не можу пояснить,
чому надії всі летять до дідька…
Здавалося, до щастя лише мить,
але і ти – лети, моя лебідко!

Ти унікальна, люба квітко,
такої іншої нема!
Та пам‘ятай, моя лебідко,
ти в цьому світі не сама…

Лежу і думаю про тебе,
у стелю вперши погляд свій.
Тебе мені послало небо,
а може то спокусник – змій…

Пізнала формулу ти світу?
Ментальні віддала борги?
Тягнутися тобі до світла
усе ще, люба, до снаги?

Людина неповторна кожна,
а її автор – сам Творець!
Тож вихвалятися чи можна,
що ти самиця, не самець?

Нехай ти навіть самка лева,
цариця, квітка, божий дар,
принцеса, серця королева,
але ж і твій коханий – цар!

Тону в коханні з головою,
люблю тебе таку, як є,
та залишайся все ж к собою,
жадана, серденько моє!

Заплакало дощами наше літо
закрило хмаровиння небеса,
незірвані поблякнули вже квіти…
Краса перетікає в круасан
і більше дошкуляє прохолода.
Хоча у ватрі тліють ще дрова,
не гріє вже ні молодість, ні врода…
Емоцій закінчилися жнива,
укрилися байдужості іржею
від відчуття буденності мети.
Убога ти… і тілом, і душею,
не грієш серця, як там не крути.

Ти досягла свого, кохана?
Тобі сьогодні сорок шість!
Надіюсь, ти від щастя п’яна
і сумнів з до́кором не їсть
твій мозок, залишки сумління.
Жага печінку не гризе?
Тобі далеко до прозріння,
але, довірся, буде все…

В майбутнім болі і страждання,
ще будуть сльози каяття…
Не буде лиш мого кохання,
але таке воно життя…
Та щиро я усе ж бажаю
тобі ту скруту пережить
і скуштувать земного раю
хоч ненадовго, хоч на мить!

Куди поділася чарівність,
де загадковість у очах?
Змінилась втомою наївність,
а пережите – на плечах…

Лице знівечила досада,
зіниці розриває страх
і часу висохла помада
зело поблякла на вустах…

А нині раптом стало лячно,
жалкуєш за минулим ти…
Палила ж нащо необачно
уже наведені мости?.

Яку тримаєш сторону, людино,
у вічній боротьбі добра зі злом?
Підтримуєш чию ти половину
і зігріваєш участі теплом?

Ненавиджу і юд, і лицемірів,
говорунів про сталий паритет…
То фарисейство в цім життєвім тирі –
тримати показний нейтралітет.

То єзуїтство, навісні зітхання,
облуда, що випалює дотла…
Нейтралітет у цім протистоянні –
то бути все одно на боці зла!

І доки існуватиме у світі
той піїтет по імені «ганьба»,
а зло плестиме підло рабства сіті –
триватиме ця вічна боротьба!

Поблякли громадські закони
знівелювався піїтет…
Коли юрбою править клоун –
і «Лисий» вже авторитет.
Усім війна, а їм забава:
ток-шоу, жарти, шлунків зов…
А у полоні кат кривавий
мордує зраджений «Азов»!.

Казки лунають для народу
про різні фобії, страхи…
Кому ж дістались нагороди?
Артистам-друзям!. А пихи
з екранів ллються нові тонни.
Як гинуть доньки і сини,
найкращим, з п’ятої колони,
воно вручає ордени!.

Нарешті Україна гола й боса!
Старалися усі: чужі й свої…
Тепер же дехто позирає скоса,
чи довго ще триватимуть бої.

Оте чекання декого зморило,
вони давно втомились од війни.
Коли опустить вже та птаха крила? –
шепочуться Ізраїлю сини…

Натомість інші просто скаженіють,
їм унітази, пралки подавай!
Вони про «ВАЗи» вже відкрито мріють,
своїх синів штовхаючи у рай…

Але існують досі ще і треті,
які не встигли вчасно утекти.
Їм місця мало на усій планеті!
Такий собі всесвітній детектив…

Ну, що сказати вам, пани хороші?
На кожного чекає «макінтош».
Які б великі не украли гроші,
там зайвим буде навіть польський грош!.

Пройдоха лис понадивсь у курник
залазити щоночі і під ранок.
Тягав, душив курей рудий м’ясник,
лишався закривавлений підранок…
І на нараду півень-голова,
зібрав найближчих курок і пулярок.
Лунали переконливі слова,
та душу огортав якийсь пригарок…

– Негайно треба нам у дзвони бить,
у розшук об’явити куроїда.
Не обірве́мо мародерства нить –
від курника не лишиться і сліду!
Верховного підтримав секретар,
казав – Резерви варто пошукати.
А ще: у небезпеку – жодних чвар,
аби не дати шансу супостату!

І раптом на ворину піднялась
облуплена маловідома курка:
– А я вважаю, не настав ще час,
аби чіпати лисого «окурка».
Бо зараз ласий лише терорист,
і то де-факто, а не на папері.
Потуги наші всі – коту під хвіст,
як визнаємо лиса живодером.

А що, і дійсно, треба постривать! –
гуртом закудкудакали дзьобаті.
Рябка під тином покладемо спать,
а ми перечекаємо у хаті.
***
Яйцеголовим чи поможе пліт,
як у дворі очеретяний кіт?!

Мишки́ жили посеред поля,
колонія у сотню нір,
і їжі в них було доволі,
але змінився командир.
Миша́ обрали молодого,
що складно говорити вмів,
бо халамидника старого
із сірих мало хто терпів.

Надалі дружно до комори
зерно носили у жнива,
а восени закрили нори,
ключа сховали од хліва.
Та з’ясувалося невдовзі,
ще не настав і новий рік,
в хліву запертім пусто зовсім…
Мороз і голод – на поріг!

Загальні збори мишоферми,
питання в черзі не одно –
турбує мишок наших вельми:
Куди поділося зерно?
У кого ключ? Чи цілі двері?
Як люту зиму пережить?
Чи все в порядку на папері?
Що їсти, чим дітей кормить?!

А як утихла колотнеча,
до слова вийшов отаман,
учора жінку і малечу
одвів він на сільський гарман.
Розмазав висівки по пиці,
від злоби майже знавіснів:
«Куди поділася пшениця –
розберемося… повесні».

В країні епідемія якась –
охрипли гауляйтери зелені.
Хоча чимдуж напружують легені,
та не виходить видавити бас…

Театр пішов у маси! Як на біс,
ті силяться зобразити величчя,
але свої приземлені обличчя
за маскою не скрити – тисне ніс.

А орган той у кожного в пуху́
і хвіст солідний тягнеться позаду:
«Фокстроти», «Епіцентри», «Ельдорадо» –
не тільки на виду, а й на слуху…

То що, панове, будете робить?
Шукати коваля, місити «колос»*
чи зліпите собі черговий «Голос»
і знову Раду підете бомбить?!

Є у світі бездушшя країна,
осередок сваволі і зла.
Усередину глянеш – руїна,
а столиці… достатку анклав.

На добробут у них мораторій,
а джерела достатку – сини.
Там театр, що тобі крематорій,
телевізор – їх засіб війни!

Сотні років існують грабунком,
тягнуть все: від земель до трусів,
Ті істоти керуються шлунком:
«Ми, – кричать, – спадкоємці Русі!»

Я не буду часу марнувати,
а відверто кажу, без прикрас:
«Пацієнти тієї палати –
безнадійні, бо хворі на сказ!»

Ще чекають од підлості ліки
їх столиці: Москва, Петербург…
Але ницим моральним калікам
не поможе і лікар-хірург!

Музикант із короткими пальцями –
ніби заєць із довгим хвостом
або чорний нарцис на акації,
чи перерваний голод… постом.

Як білети в театрі кінчаються,
контрамарки прямують у хід,
а до зали глядач запускається,
зазвичай, через задній прохід.

Сумно слухати дівку «на пенсії»
про цнотливість і спрагу душі…
Доки в серці існує потенція,
я писатиму краще вірші.

Не запалали наші зорі
улітку, навіть восени.
Наслухався щемких історій
про чарівні дитячі сни,
рожеві мрії дівич-спальні
під мерехтіння каганця…
Для тебе образ ідеальний –
сліпо-німого гаманця.

Багато часу ти чекала,
коли ішли мої човни?
Де твоє серце мандрувало,
як швартувалися вони?

Шукала, мила, ти недовго
незаборонені слова –
перевдягла чергову тогу,
пішла уверх життя крива!

Невже ридає досі скрипка,
як демон рветься з глибини?
Шторми в душі у тебе, рибко,
не пара у житті вони!

Але гадати я не буду,
чия рука трима стерно.
Буяння хвиль – лише облуда,
усе в минулому давно.

Постійно у своїй личині,
життя твоє – суцільна гра.
Стара принцесо на мачині –
до тями вже прийти пора!

Пора лишити задзеркалля
і у люстерце зазирнуть,
покинуть зайве причандалля,
з душі зцідити каламуть.

А ти, звичайна сіра миша,
перетворила все у треш
і на порозі царства тиші
іще у візіях живеш…

Все мріяв стати королем,
та вчився грати на роялі…
Із безлічі музичних тем
він підкорив лиш три… педалі.

А що робити штукарю,
як руки виросли із дупи?
Тому майбутньому царю
прийшлося витягти… залупу.

На сцені спуску не давав
клавіатурі чорно-білій
і не ловив даремно ґав,
а впевнено ішов до цілі…

І дурня вдаючи отак,
паяц дістався аж до трону:
одяг народ ні за п’ятак
монарху голому… корону.

На жаль, чи все-таки на щастя,
не можна повернути час.
То як минувшини причастя,
минуле завжди вабить нас.

Про те, що у тобі торкнуло,
мені вже не кричить сова
і повертає у минуле
все рідше пам’яті крива.

Лишилися від шарму більма
й густа під ними синява…
Не конотопська, але відьма –
така ж, як озеро, крива.

Усі і кожен на своєму фронті,
куємо перемогу повсякчас:
«Поможем у доставці і ремонті!»
«У нас є свіжі раки, пиво, квас!»
«Дістанемо пальне, вино чи віскі,
пригонимо автівку з-за «бугра»!
Проліземо, де вузько і де слизько –
таке життя, тепер така пора…
Одні на сході Неньку захищають,
життя за Україну віддають,
«гуманітарку» інші же «пиляють»
і шашличок обіцяний жують…

Свято у дорозі – сніговій, зима.
Новий рік невдовзі, а тебе нема…
Миколай гостинці різні нам приніс.
Що там у торбинці? Із морквини ніс,
а іще окраєць, вірші і пісні.
Топче сірий заєць сніжно-білий сніг.
Падають сніжинки прямо на чоло,
а навкруг ялинки – лісу чорне тло…
Свято у дорозі – сніговій, зима.
Новий рік невдовзі, та усе дарма.
Між ялин і сосен лине коляда –
у пітьмі голосить бестія руда…

Мертвечуки, манатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
Оте з Оману знову на Мальдіви,
а в Україні – Господи спаси!.

У той же час «хапутя» спить і мріє,
кого б іще наразі захистить,
а трут війни уже який рік тліє
і може запалати в кожну мить!

І як ніколи: українська – зброя,
адже життя обернуто на треш…
«Ти не молися мовою чужою,
бо на колінах стоячи помреш»!

Війну скінчити, меч уклавши в піхви,
поставило плацебо за мету
і зазирає все у вовче лігво,
все мостить Україну під орду.

Бісівський шабаш прямо перед ґанком
святині русів – Каїна вертеп!
Врядилися вакханки в вишиванки,
а під ногами… прапор! Завтра герб?

Вагон в кущах, навколо біомаса
і на трибуні франкський мажордом…
Пригадую з великого Тараса –
ви образ божий не скверніть багном!

Все молотив, аж закипала лімфа,
по клавішах рояля згаряча…
Не в ті укласти силишся ти піхви
обрубаного, куцого меча!

Бо терміни ти явно переплутав,
ні мови ж, ні історії не вчив…
Воно несе електорату пута,
отримавши в дарунок вищий чин!

Що, знову мильна бульбашка? Пузир!
Снопи ледь-ледь тримають перевесла…
Наш човен лине у бездонний вир –
в ріці Буття ми погубили весла…

Нам двадцять дев‘ять? А чому не сто,
п‘ятсот чи не п‘ятнадцять сотень років?!
Ми вишивали гладдю і хрестом
свої ікони, та чужих пророків…

Невігласів приваблює нуга,
а інші мріють знов тонути в славі.
Петрового б зірвати батога
і верхи на лозині по отаві…

Фотографи, артисти, шаурма…
Прийдешні покоління обікрали!
Тож «Думай», «Думай», «Думай» не дарма
нам дебілборди звідусіль кричали!

Гадав, що знаю все чи майже все,
та як же я відверто здивувався,
коли почув есе. Твоє есе,
яке збагнути довго ще старався.

З поетів ти зробила брехунів
і „піднесла“ впритул до депутатів
всіх скопом, як малечу без штанів.
Зробила з них корупції солдатів!

"Їх твори лицемірні, просто блеф,
в житті вони паяци і сатири…"
Твої "питання" – лише гра у "преф"
чи намагання скрити чорні діри?

Попалась в сіті неповторних слів,
художниці не повезло з поетом?
На серці хтось лишив жахливий слід,
як епіграму сплутав із сонетом?

Хоч вік учись, та неуком помреш,
доволі й нині гаданих естетів…
Такі заяви – поза, кіч чи треш?
Ще не стрічала справжніх ти поетів!

Відірваний рукав чи комірець,
дірки на шта́нях, спере́ду й сідницях,
останнім часом – майже що взірець!
Дебільні жести, рухи, руки, лиця…

Корону носить підле і пусте,
у пазусі цеглина, навіть бита…
Коронавірус – може саме те,
щоб цей нахабний ша́баш зупинити?!

Душею бідний чоловік,
бо із багатства лише гроші…
Лукавив, крав увесь свій вік,
волік ці непосильні ноші…

«Тримайте злодія!» кричав,
немає совісті і честі –
йому вдається зазвичай
на лисині настригти шерсті!

Підніме всякого на сміх,
за яву видає плацебо.
Він правил хоче для усіх
і тільки виключень для себе!

Шанує Бога на загал,
Христа згадає і Алаха.
Так до душі йому кагал,
що в лахах скніє бідолаха.

Який короткий нині світ,
як мало місця розгулятись.
Минуло тільки сотню літ,
а груди давлять часу ґрати…

Як низько впали небеса,
яке повітря непрозоре,
іржею сиплеться роса
і повнить ненависті море…

Який обмежений народ,
а може то звичайне стадо
чи від природи нагород
століттями чекають чада?

Які прокурені зірки,
просякли тупістю і зиском,
бо чистоту туман липкий
єхидно поглинає блиском…

Життя – театр і на його підмостях
акторів натовп, різних кольорів:
червоні, білі, сині… Що, не доста?
Зелений врешті-решт замайорів…

Уже приївся нам жовто-блакитний?
Чого бажає український люд?
Слугою заміни́ть баригу? Спритно
нам влаштували переміну блюд!

Старими ж тільки страви залишились,
«нового», гляньте лише, в чому суть –
«нові» старі «демократичні» сили
місця в новий парламент продають!..

Куми, свати і друзі без освіти –
країну перетворюють в квартал…
Вони хоч молоді, та вже не діти,
і апетит дорослий на фінал!

Приїхав цирк – тож балом править клоун,
паяци, блазні, інший контингент.
Бажаєте почути новий сло́ган –
готуйтесь на новий експеримент.

Як звізду на етнічну ліврею –
відповім вам, де наші євреї:
Там вони, де запахне грошима,
у кафе й ательє індпошиву.

Лікарі, адвокати, чинуші,
прокурорські й директорські душі.
Той діяч світового масштабу,
офіцер генерального штабу.

Магазин цей тримає чи лавку,
в міністерстві засів або главку.
Президенту готує поради,
управляє чи банком, чи складом.

В ювелірних майстернях, аптеках,
із варягів давно уже в греках.
Розповзлися по білому світу,
сіють людству юдейську освіту.

Йдуть до кожного вперто порога
і несуть нам Христа, свого бога.
Насаджають усім свою віру,
що над грішним панує вже миром.

Спекулянти, міняйли, бариги –
ось штрихи з наймудрішої книги
і од жовтих зірок, чорних пейсів
нудить вже не лише європейців.

Вся торгівля у них, медицина,
в їх руках продовольча корзина,
шоубізнес і медіасфера…
Де юдит – зазвичай там афера.

Часто ходять в короні чи з німбом,
політичним керують олімпом.
Президенти, міністри, прем’єри
еру близять усім Агасфера…

Скрутні часи для Матінки настали,
Вкраїна бідна стогне у ярмі.
Допродують ліси і навіть сало,
а там уже й землиця на умі…

Чорнозем скуплять ситі, ясне діло,
уже дістались до садів, дібров.
Продавши землю – України тіло,
вони візьмуться й за народну кров.

Скажу відверто, може цим зворушу, –
уперто нас ведуть до кабали.
Залишиться продати наші душі,
свої вони давно вже продали!..

01.04.2018

«Какая разница!» з якої шкаралупи
проклюнулося кожне пташеня?! –
штовхає хвацько, не жаліє пупа,
з гнізда дітей дрозда… зозуленя.

Останнього, забилось що в куточок,
малий додолу врешті скинув кат…
Ох, скільки їх таких «синів» і «дочок»,
ой, скільки тих іще зозуленят!.

Якщо не бачиш, голубе, різниці
між мовою й чужинським «язиком» –
то снитиметься воля у темниці,
а сам ти будеш лише кізяком!

Цькували українську чом віками
з усіх сторін? А більше всіх – «брати»!
Шеренгами, колонами, полками
кати уперто лізли до мети…
Морили голодом, законом та уставом.
Багнет і куля – ось їх аргумент!
Чому відродження вкраїнського не стало?
Та це історії всього один момент…

За мову українці йшли на плаху,
поклав життя за неї неньчин цвіт!
А скільки натерпілися ми страху!
Оговтались хоча б за сотню літ…

Клиха згадаймо, Балуха, Сенцова,
ще Сущенка, Панова, Карпюка…
У чому їх вина? То бранці слова.
За незалежність плата отака!

Загарбницьку ще чуємо в столиці!
Московська в Раді – теж не дивина…
Якщо немає жодної різниці,
то українська всюди хай луна!

Я закликаю Неньку-Україну,
усіх від старців сивих до малят:
щоб захистити мову і країну –
з гнізда потрібно гнати зозулят!

Чому ви так не любите євреїв? –
мене спитала раз одна гетера.
Чого тільки вартують „Меч Арея“,
„Проект Жи-2“ чи „Ера Агасфера“!..

Хоча я й не з семітської родини,
мені у світі рівні всі народи
і в ставленні конкретнім до людини
для мене визначальна не порода.

Не грає ролі – німець ти, китаєць,
поляк чи росіянин, білорус,
жуєш ти сало чи черствий окраєць,
мацу чи бульбу, пиво п’єш чи мус…

Для мене важливіша поведінка,
аніж національний колорит.
У серце як запала гарна жінка,
то чи зупинить вже її іврит?!.

Та не люблю, як брешуть і грабують,
по трупах вгору лізуть напролом
і не важливо, що від тебе чують –
салют, хелло, добридень чи шалом…

Така ось, любі друзі, епопея,
де ціла купа й іншого лайна…
Як в цім портреті вгледіли єврея –
у тім, пробачте, не моя вина!

Я дійсність пропускаю через сито,
в кулак зібравши власні волю й хист.
Ліпить мені ж ярлик антисеміта –
спроможний лише ярий сіоніст.

25.09.2018

Вже п’ятий рік палає схід огнем,
чи не щоденно майже плине кача.
Ми ж тужимо та ворога клянем,
хоронимо близьких і гірко плачем…

Щороку у столиці хіт-парад,
хоч техніку чекають ту на фронті.
Для кого цей бюджетний маскарад,
коли Армагеддон на горизонті?

Допоки так триватиме, народ?
Чи довго ще ми по своїм гніздечкам
жуватимемо тихо бутерброд
і знову нас куплятимуть за гречку?!.

Далеко уперед ступило людство,
настав нарешті двадцять перший вік.
В минулому лишилося паскудство,
коли не знав альтернативи чоловік.

Гуляю рідним містом і радію,
широкий вибір на найтонший смак.
Як душу спраглу звідусіль леліють
шедеври, що створив якийсь мастак.

Салони унітазів і сифонів
чи шмуток авторських, спакованих в тюки!
А студії прокладок і тампонів –
уяву розривають на шматки…

Нарешті сталось, Господи, здійснилось –
ми права вибору нарешті досягли!
Злетіли так, що й уві сні не снилось!!!
Як вправно нас насправді ж запрягли…

25.07.2018

Чи є для них хоч щось святе?
Для тих перевертнів у владі.
Собі майбутнє золоте
вони будують й тому раді.
Куди їх жадність заведе?..

Чи є для них хоч щось святе?
Для цих паяців від мистецтва
на все готових, а проте
лише нагадують купецтво…
Та врешті-решт – то все пусте.

Чи є для них хоч щось святе?
Для пастирів отих, що Бога
десь залишили за порогом,
сховавши фальш свою під тоги.
Вона їх в пекло приведе!

Чи є для нас хоч щось святе?!.
Дияволу заклавши душі,
до всього стали ми байдужі,
змінили реквієми туші,
бо мрія в серці не цвіте…
Так є для вас хоч щось святе?!

08.07.2018

Як все змінилося навкруг!
Вже нові цінності в пошані –
тепер тобі він тільки друг,
хоча раніше був коханий.

Позбулись ми в житті химер,
любить когось – немає сенсу.
Тепер він інший – лиш партнер,
по бізнесу і навіть сексу.

Якимсь черствим став білий світ,
„любов до себе“ – в кожнім слові.
Від почуттів лишився слід –
ми клянемось собі в любові!

Романтик – вже абориген,
у всьому вигоду шукаєм.
Свій розвалили Карфаген
і зовсім це не помічаєм…

Любити стали лиш себе,
звершили ідіоти дійство,
а кожен з нас тепер – цабе!
Ми – це суспільство егоїстів…
Я на увазі мав тебе
і все суспільство лицемірства.

14.06.2018

Корупція – як ракова пухлина,
просякли нею людства всі шари.
Вона була завжди, але вершина
її розквітла нашої пори.

Хабарників в наш час, на жаль, багато,
ми замастились жирно в тім лайні.
Тому почнемо факти викладати
з футбольного кумира – Платіні.

Коли Мішель ганяв м’яча по полю,
для нього рівних поряд не було.
Але констатувати маю з болем,
що й „профі“ те болото затягло.

Корейська закінчилася прем’єра,
як зачитав недавно вирок суд.
З подругою пуститися в аферу
вже Пан Кін Хє, у корупційний блуд.

На хабарі спіймали й президента
не самого багатого Перу.
У чому суть гучного інциденту?
Кучинськи Педро теж „метнув ікру“!

Таких у світі немала когорта,
та й ми до неї лепту додали,
хоча американці Манафорта
лиш вдома за корупцію взяли.

Ми лідерство упевнено тримаєм
у цім питанні навіть в дану мить.
Над Янеком процес іще триває,
а за суди забули й говорить…

Я не сказав вам ще і половини,
але підняти раджу всім абсент,
як в найбіднішої в Європі України –
все ж найбагатший нині президент!

На жаль, шановні, ні з чим привітати,
ідуть не як хотілося б діла.
Та ризикну, панове, запитати –
Так що, корупція нас всіх перемогла?!

травень 2018

Тече ріка життя у яви море
десятки, а то й сотні, тисяч літ.
Аж раптом світ спіткало люте горе –
він якось різко помарнів і зблід.

Всі звичні кольори перемішались
у гей-палітру із істот-рабів.
Лиш одному мені хіба здавалось,
що мир останнім часом зголубів?..

Традиції, відносини, стосунки
покрив зело наліт голубизни.
Іржею та проникла за лаштунки
під видом різних змін і новизни.

Воно тепер прогресом все назвалось,
ми брешем, лицеміримо, грубим…
А що раніш рожевим видавалось,
також змішалось щедро з голубим…

Вже зовсім знахабніли сині звірі,
розтали сподівання ніби дим
і небо увібралось в барви сірі.
Весь світ стає все більше голубим…

З подружніми не грайтеся в любов,
послухайте життєвої поради:
хто зрадив раз – напевно зрадить знов,
на картах навіть нічого гадати!

Недовго той триватиме екстаз,
фіаско закінчиться вся бравада:
особа, схитрувала що хоч раз –
вже заразилась схильністю до зради…

Сімейним також маю що сказать:
новенького як вам би не кортіло,
та спробуйте перш ребус розгадать –
чи варто все ж мінять на шило мило?!.

На жаль життя дорога непряма.
Хто знає, що начертано судьбою…
В сім’ї стосунки – то суцільна тьма,
в них розібратись можуть тільки двоє.

09.04.2018

Даровано життя людині Богом,
його ніхто не вправі відібрать!
Та виявилась іншою дорога
євреїв багатьох… Ні вік, ні стать
у цьому дійстві не зіграли ролі,
коли до таборів збирали їх.
Родинним навіть випадало колом
і танув у печах дитячий сміх…

Але не все у цім питанні просто!
Чому завжди жидівський антураж,
а навкруги євреїв голокосту
в усі часи такий ажіотаж?
Нацисти українців не вбивали?
В концтабори не гнали росіян
чи в печі білорусів не складали,
поляків, чехів, сербів – всіх слов’ян?!.

Немовби димом не ішли цигани,
французи, німці смерть там не знайшли…
Іспанці також власними ногами
до крематоріїв дорогу не пройшли?.
Чому у дні війни, не тільки Богом,
народ ізраїлевий „обраним“ знов був?
Багато чом лишилось „за порогом“ –
про Мільха, Гольдшлаг, Кацлера хто чув?!.

Перевертнів таких було багато
і у двадцятий, лицемірний, вік –
у армії німецькій юд-солдатів,
на жаль, ішов на сотні тисяч лік.
У „Травниках“ ще звірів муштрували,
тих нелюдів з пов’язками „капо“.
Чужі й свої зазнали їх навали,
в нацистських вистачало їх депо.

Чому євреї розповзлися світом?
Куди лише не ліг семітський шлейф
і, перш за все, у всіх вони в елітах.
Не виключенням був і третій Рейх!.
Чому євреїв завжди не любили?
У цьому суть короткого есе…
За лицемірства непомірну силу,
за їх користолюбство, перш за все!

01.02.2018

Хто буде красти в армії –
повідрубаю руки! –
із пафосом, від партії,
зрекла одна падлюка.
Від партії, від партії,
навіщо інциденти.
Таке ж не може ляпнути
особа Президента!..
Злетіло слово пташкою.
По суті, не по формі,
подивимось уважно ми,
в чім суть тої „реХворми“.
Що, менше стали красти вже
в тилу сановні суки?
Простим же хлопцям „без війни“
все відриває руки…
Чим далі в ліс, тим більше дров,
нерадісна картина…
Щоб Україну зберегти –
потрібна гільйотина!

10.01.2018

І вічний бій, нам спокій тільки сниться, –
писав колись відомий всім поет.
Початок цей для оди знадобиться б,
але боюсь, що вийде все ж памфлет.

Одна фіндюрка, розпустивши пір’я,
казала якось – нудять чоловік,
одноманітність: дім, сім’я, ганчір’я…
Стомилась коротати так свій вік.

Що захисник і добувач, то ясно,
машина, дача, кошти – все його.
Що вдячна чоловіку вона красно,
та мало їй уже всього того.

Що їх, красунь, потрібно дивувати,
війну вести за серце всякий раз,
чарівністю своєю покоряти…
Кормити ж і поїти – водночас.

Такі завжди бажають рибку з’їсти
і разом з тим на тепле місце сісти…
Але скажу відверто, – Ні хріна,
підтіпанки, то не моя війна!

27.12.2017

Я стільки часу присвятив брехні,
на пил, здавалось, вистачило б стерти!
Але вона, на жаль гіркий мені,
і далі звідусюди лізе вперто…

Вигадниця така, хоч сядь і плач,
усіх її личин і не злічити.
А прудконога, носиться ускач,
і пнеться цноті всіх і вся учити!

Найповноводніший із вигадок потік
останнім часом, зазвичай, реклама.
Тим побрехенькам втрачено вже й лік,
то як офшорам матінка Панама…

За нею суне обіцянок сонм
чиновників, діля́г і депутатів.
Огидним все те видається сном
і не злічити підлості трактатів…

Включають до любовного меню
все більше й більше ті інгредієнти.
Велика є підозра на брехню –
як чуєш, що кохатиме до смерти!..

Мов ракова пухлина організм
в наш час олжа суспільство підкорила –
Страшніше тільки правовий садизм.
Вона найкращим підтинає крила!

Нікого я ні в чому не виню,
я просто щиро не люблю брехню!

Украдене – не принесе вам щастя.
Цю істину, хоч як тут не крути,
не спростувати навіть і причастям.
За підлість доведеться заплатить.

Платити доведеться не грошима,
не золотом, не сріблом. Та затям,
хоч впевнені, що всі непогрішимі,
платити доведеться вам – життям.

Життям своїм, своїх дітей і внуків,
уникнути не вдасться кабали.
І душі не відчують Неба звуків,
свої ви душі бісу продали.

Всіх крамарів давно чекає пекло,
прокляттями устелено їх шлях.
А що чекати тим, хто крав запекло,
у кого стільки крові на руках?!.

Ті руки згодом тягнуться до Неба
з проханнями „помилуй“ і „спаси“,
але за все сповна платити треба.
Смоли вам, а не Божої роси!

08.12.2017

Питань в ООН і цілім світі злива!
Поділись де Обама, Клінтон Білл?
Перенести посольство з Тель-Авіва
команду дати міг лише дебіл…

Рядном вологим навіть глузд вже криють,
хоч вибухи лунають, все в диму…
Я не здивуюсь, як тепер відкриють
в Донбасі представництва і Криму!

06.12.2017

Поширені прикмети лицеміра –
невідповідність слів його і справ.
Волає "я за православну віру",
а у кишені Тору заховав.

Я бізнесу позбутись обіцяю,
лише повірте, тільки дайте шанс!
А потім – вперше чую, ні не знаю,
не говорив я, запевняю вас…

Бруківку відновлю за власні кошти,
за кілька тижнів закінчу АТО!
Четвертий рік воюємо… Та хто ж ти?
А за бруківку й не згадав ніхто…

Своїм ім’ям звик речі називати,
і навіть чесно визнати вину!
Чому ж три роки, розкажи солдатам,
спецоперацією кличемо війну?.

Корупцію здолаю у державі,
усіх тюрма чекає крадіїв!
Та дріб’язок в судах сидить на лаві,
а більшає державних шахраїв…

На лицедійство дивимось те з миром,
не вчить нічому нас минулий час…
А хто наступним стане лицеміром –
залежить, як не дивно, і від нас!

Ні, дружок, ти – ворожок,
вперто дуєш в свій ріжок,
продаєш мою країну
за чужинський пиріжок!

Ти говориш про злодюг,
що крадуть усе навкруг,
довели народ до ручки…
Я тобі у цьому друг.

Твердиш ти, що зло війна,
не потрібна нам вона,
не покінчимо ми з нею –
і країні геть хана!

Згоден я з тобою й тут,
бо страждає бідний люд,
він кладе життя за Неньку,
що іуди продають.

Ти говориш, що віки
брали ляхи нас в штики,
турки, німці мордували
ще й монгольські байстрюки.

Що сказати?. Правда теж,
лють не відала їх меж,
та не вся, бо скаженіли
більше всіх свої. Еге ж!

Так, гнобили нас «брати»,
гідні правнуки Орди,
більш за всіх від них ми, мабуть,
натерпілися біди.

Разом з ляхами вони,
вірні діти сатани,
із повстанців шкіру дерли…
Не брати вони, пани!

Чи забули, в чому річ?
Знищив хто козацьку січ,
Калнишевського в кайданах
хто згноїв без сонця й свіч?!

Хто під дзвін червоних шпор
влаштував голодомор?
Збіжжя хто у українців
повитрушував з комор?!

Хто в нас Крим украв ураз,
запалив Лугань, Донбас?
Хто зелені коридори
порозстрілював не раз?!

Я не бачу тут братів,
навіть і якби хотів,
злодіяння ті безмежні
видають у них катів!

Чув не раз такі сю-сю.
З ким миритись братусю?!
Як сюсюкати, то можна
й Україну здати всю!

Ні, дружок, ти – ворожок,
вперто дуєш в свій ріжок,
продаєш мою Вітчизну
за чужинський пиріжок!

Увагу усієї України
старались прикувать до дивини –
як на дні баржі через всю країну
везли… чотири фури кавунів!

Не загрузили баржі й половину,
лукавий щоки ж вправно надима.
Гора родила макову зернину,
багато крику – діла ж геть нема.

І про ціну тих ягід безталанних
було б вже краще зовсім помовчать…
Не вистачить й по сотні грам киянам,
прийдеться чимось іншим добавлять.

Не дешево вартують кавуни,
коли пливуть вони від сатани!

05.08.2017

Нас кличуть вижимали, упирі
і намагаються призвати до порядку.
Захиріли без нас би хабарі.
Ми посередники, а не якісь прокладки!

І ми не утечемо просто так,
і задарма ніколи не здамося.
Поки трудяга колупається у носі,
останній в нього вицупим п’ятак.

01.07.2017

Не кожен хоче працювать,
та кожен прагне слави.
Десь загубилась люду рать
в путі від слів до справи.
Тому не зайве пам‘ятать –
тверде потрібне слово,
а хто не вміє слів тримать –
сволота виняткова.

11.07.2016

Арешти, відсторонення з посади…
За кілька діб вже тисячі таких.
В Туреччині рішучі дії влади –
лякають дуже і чужих й своїх.

Європа заходилась причитати,
із США лунає знов черговий спіч –
Детально треба нам усе вивчати,
таке не робиться всього за одну ніч!..

Один свою причетність відкидає
і просить США його не видавати.
До путчу він відношення не має?
Якщо не він, то що тоді й казати…

На успіх як надії промайнули –
другі у вертоліт і вже злітають,
та з переляку аж до Греції гайнули…
Вони до путчу теж причетності не мають?!

Частіше все лунає звідусюди,
що не гуманно заколотників стріляти,
але по-іншому прості вважають люди,
вони не хочуть терористів вибачати.

Хоч двічі не ввійти в ту саму річку,
та все ж стає складніше в світі жити –
Останнім часом знову входить в звичку
парламенти обстрілювать й бомбити…

Такі тенденції не до смаку людині,
вони її бентежать і турбують.
Це лише в нашій незалежній Україні
сотнями гинуть й без війни воюють…

Це в нас в нас куми, брати, свати і діти,
що миють руки й навіть лижуть попу.
З своїми розбиратись треба, не радіти,
а потім уже пнутися в Європу!

20.07.2016

Вона зненацька може заявити,
аби збудить до себе інтерес –
Без тебе я не можу миті жити,
а цілий день – то невимовний стрес!

Душа у неї – сіре попелище,
у епатажі не існує меж:
Як демонів моїх ти, любий, знищиш,
то й ангели усі загинуть теж!.

Прийомів доста у цієї кізки,
такий чого вартує політес –
Ніщо так не почистить ваші мізки,
як недоречний і безґлуздий секс…

Із нею ті дива бувають часто,
сентенцій у запасі рюкзачок…
Пильнуйте, щоб на вудку не попасти
і не ковтнути схований гачок.

Підступність – то вже річ невиліковна,
цинізм людський нажаль межі не має.
Зразків таких з давен повсюди повно,
про це хай кожен добре пам‘ятає!

Настало літо. Вже біля води
у групи люди почали збиратись,
тинятись тінями туди-сюди,
а потім зовсім стали роздягатись…

Відкрилася картина геть невтішна,
як познімав народ свої жакетки.
Поглянеш і стає до болю смішно –
не люди, а якісь там етикетки…

Пливе ось пляжем гарна молодиця,
тату набили їй майстри проворно
китайською, але ж яка дурниця –
не заморожувать, читай її, повторно!

У іншого з грудей кричить реклама,
центнер вагою, пика аж тріщить –
„Довіку не забуду рідну маму!“,
та вічним сном його сирітка спить…

Ось сунуть ще дві мавпи мов з музею,
усі в тату і навіть ноги босі,
все тіло розмальоване дурнею,
а вільне залишилось лиш на носі…

У всіх набиті чорні, кольорові
слова, серця, герби, хрести, ікони…
У юності на витівки здорові,
але носитимуть „добро“ те аж до скону.

05.08.2016

На дух з дитинства не терплю брехні,
а правду говорити звик у вічі.
Бажаю всім, чого бажаєте мені,
з маленькою поправкою – удвічі.
Я друзям й ворогам своїм бажаю,
щоб лицемірству сплутати всі карти –
в житті чеснот рясного урожаю
й всього того, чого ви дійсно варті!

15.08.2016

Поглянув на банкноту в „тищу“ гривень
й відчув у серці невимовний смуток –
хоча на ній не двоголовий півень,
але не бачив більш зухвалих шуток.

Згадав князів з гетьманами, Франка,
Грушевського й великого Тараса,
Сковороду, Вітчизни співака,
і Лесю Українку, як окрасу.

Степан Бандера зараз наш герой
і символ Батьківщини сьогодення.
Хоча не князь й не Галицький король,
та добре всім відоме його ймення.

Але чому ж не лізе в горло хліб
і присмак ніби в тебе щось украли?..
Бо нас, як перелічених осіб,
людці удвічі знов девальвували...

01.04.2017

Горить багрянцем тихий вечір
і заглядає у вікно.
Ще очі бачать твої плечі,
але мені вже все одно.

Все рівно вже, куди прямуєш
і з ким сьогодні будеш спать,
кого в черговий раз плямуєш
і буде хто тебе кохать.

Бо час мине і все місцями
життя розставить як завжди,
і прийдеш врешті-решт до тями,
та пізно буде… Підожди!

Сьорбнеш ти сповна, ось побачиш,
за підлість, зраду і обман,
а що таке життя собаче –
відчуєш лиш мине дурман.

Та все, байдуже. Йди ти з Богом!
З тобою нічого ділить
і за життя твоє, убога,
вже серце зовсім не болить.

20.10.2015

Він Карамазовим племінник чи то брат
і орден має вищий, юридичний.
Парламентаріям усього світу сват
і друг всіх президентів, закадичний.

Він доктор, академік, меценат –
еліта своєрідна, вища раса…
Мені байдужий весь той плагіат,
та родоводу не чіпай Тараса!

17.07.2017