Долоня вітру,пестячи грайливо,
завісу білопінну вигинає,
щоб небо чорнолике,безголосе
в кімнату поміж рам могло вливатись,
і пити звуки,як вино червоне,
які розбризкує фортепіано.

У такт із форте полум"я лякливо
здригається і ноти оживають.
У дзеркалі відкинутої кришки
метеликами пальці блідосвітлі
легкосповільнено перелітають
між чорними та білими квітками.

І з цим польотом в лад слухняні струни
то муркотіли ласкавим коханцем,
то буревієм билися об берег,
то щось оповідали непоспішно ...
Зненацька безтурботний вітер
здмухнув листок і полум"я погасло.

Упала тиша.Лиш у рамці старовинній
щось шепотів сердито композитор.