Молодий чоловік мав батьків, які з дитячих літ заохочували його до праці, і вже в юності досягнув чималих результатів. Не втрачаючи даремно часу, він кожного дня ще до світанку вставав і старався осягнути ті добрі якості, які цінують у його народі. Він відмінно вчився, був добрим християнином, бо старався виконувати Божі заповіді, в усьому допомагав батькам, успішно займався спортом, рано почав сам заробляти на життя. Спорудив великий гарний будинок, сучасно його облаштував; постійно вдосконалюючи знання, досягнув престижної роботи, а також поваги за його моральні якості; у нього була красива молода наречена з багатого і знаного роду; його ставили у приклад іншим.
Забезпечивши таким чином майбутнє собі й своїм близьким, молодий чоловік захотів більшого: він почав задумуватися про життя після смерті, щоб мати гарантію успіху і там. Тож поїхав до знаного далеко за межами його батьківщини монаха і запитав його, як заробити собі добрий спадок після смерті. Чернець пильно подивився на нього і відповів: «Людина насправді є значно меншою, ніж вона про себе думає. І чим за більшу вона себе має тут, на землі, тим меншою є у Божому Царстві.»
Відповідь ошелешила юнака, і він став часто замислюватися над словами монаха. «А й справді, – думав хлопець, – чи будуть мати значення після смерті мої земні знання, що годяться тільки для цього світу, чи заберу свої статки, здоров’я, повагу людей, сімейний затишок?» Але він розумів, що все, надбане тут, на землі, теж є добрим. Чи має він тепер відмовитись від усього тут напрацьованого і також піти у монастир, стараючись для життя посмертного? Так, перебуваючи між двома протилежними думками, міркував далі: «І чим за меншого я буду себе мати, тим більшим виглядатиму перед Богом. Ну, відмовлюся від будинку. Що важить людина бездомна? Відмовлюся від роботи, стану найменшим, аби тільки прохарчуватися. Всі, звичайно, перестануть мене поважати, бо навіть сім’ї не матиму». У нього на очі набігли сльози, бо дуже важко було відмовлятися від найдорожчого. І тут він із жахом подумав про те, що навіть християнином добрим вже не буде, бо розіб’є серце своїй нареченій, і не зможе допомагати тим, хто у нього проситиме підтримки. Виглядало так, що виходу нема.
Зібравши всі свої духовні сили, він усе ж вирішив обрати добре життя після смерті, й відмовитися від усього, що його прив’язувало до землі. Нікому нічого не кажучи, одягнувсь у найпростіший одяг, узяв грошей лише на квиток в одну сторону і поїхав до монаха за благословенням на чернече життя. Впавши в ноги монахові, хлопець гаряче просив прийняти його на служіння.
– Чи ти мені збираєшся служити? – перепитав чернець.
– Богові. – Відказав молодий чоловік.
– То йди і служи. Ось тобі гроші від Бога на зворотну дорогу додому.
Юнакові аж мову відняло, так його вразила відповідь. Підняв сповнені благанням очі на монаха:
– Що я ще повинен віддати, щоб Бог мене прийняв?
– Він тебе вже прийняв, бо ти віддав Йому все, що маєш, і самого себе. Іди, користуйся всім, що надбав, як таким, що належить не тобі, а Богові. Звідси починається твоє зростання у Ньому. І пам’ятай, що між двома крайностями завжди є середина, тож вмій поєднати їх задля Бога.
Повернувшись додому, молодий чоловік зажив зовнішньо таким самим, але внутрішньо цілковито іншим життям. Тепер Бог став осердям його єства. Юнак одружився, але найбільшою його любов’ю залишився Христос. У нього значно примножилися його матеріальні статки, але ними він щедро ділився, якщо того хотів Бог. Його поважали інші люди, догоджали і лестили йому, і все ж він не переставав служити Отцю Небесному, маючи себе за найменшого перед Ним. Він був щасливим настільки, наскільки це можливо у нашому земному світі, і все ж всією своєю сутністю прагнув єднання з Тим, хто став основою його життя. А тим людям, хто просив у нього поради щодо успіху, пропонував навчитися вчасно внутрішньо себе обмежувати, щоби зі широкої земної стежки потрапити у небесну браму, яка є настільки вузькою, що проходить через неї саме лише людське серце, що понад усе прагне Господа.
25.01.2012р.