ЖИТТЯ—ТЕАТР, СКАЗАВ ПОЕТ


Життя—театр, сказав поет, в якому люди—лиш актори,
обличчя—маски, дійсність—сцена, слова—лиш звук, реальність—сон.
Оглянь історії рельєф-- її спіралі і повтори,
завжди відомий результат, гнітючий, довгий марафон.

І все ж, послухай-но, і все ж, у цій нудній набридлій п’єсі
ти ловиш в паузах життя присутність більшу, ніж твоя,
невідповідну до кінця твоєму скепсису, адресі
й короткій трелі звуковій, що означа твоє ім’я.

Давно розписані слова—та автор задуму реальний.
І розклад кожного життя, здається, знаний наперед,
але в якусь раптову мить ти бачиш обрис твій сакральний,
твій подих, більший, ніж земля, і в білім небі—силует.

Уся земна твоя любов не є любов’ю до земного.
Це спогад про забутий рай і спрагле горло—привітать
тих, хто чекає вдалині, за тим невидимим порогом,
поза ролями, що колись ми всі погодились зіграть.
2014