Сховай мій образ в мрійні жалюзі,
Мов сонцесхід, небажаний удосвіт,
Бо я, подібно проливній грозі,
Дощенту змию весь набутий досвід.
Не знаю істин прописних простих,
Вони – чужі для мого всешаленства,
Тож не рівняй до грішних, чи святих,
Немає міри в сприйнятті блаженства.
Не приміряй шаблонності подій
До рис затертих на моїм обличчі,
Розхристаних від прояву надій,
Та не зважай, що серце моє кличе.