Після феєричного виступу танцівниць канкану у паризькому кабаре Франсуа вийшов на вулицю, витяг пачку цигарок «Голуаз» і смачно затягся. Нічне повітря було свіже і прохолодне, вулиці порожні і тихі, а вдалині виднівся освітлений силует Ейфелевої вежі.
Зненацька із-за рогу будинку з’явилась компанія захмелілих чоловіків, які щось голосно обговорювали і час від часу гомерично реготали. Франсуа відступив у затінок піддашшя кабаре. Коли чоловіки проходили повз нього, в одному із них Франсуа помітив схожість із одним зі своїх давніх – ну, скажімо так, не те щоб знайомих, але й не те щоб і незнайомих – коротше, когось зі свого, так би мовити, минулого життя. «Невже це правда? Тут, у Парижі, за тридев’ять земель від місця, де приніс стільки зла Франсуа, його суперник? Але хіба мало двійників у світі?» - засумнівався він і, аби відкинути чи підтвердити свої підозри, помалу рушив за компанією. Десь за півкварталу він витяг ще одну цигарку із пачки, прискорив кроки і, наздогнавши молодиків, неголосно промовив ззаду:
- Ребята, прикурить не найдется?..
Ті здивовано обернулись до нього:
- Земляк, что ли?..
- Да нет! – протягло, з навмисним акцентом відповів Франсуа, - моряк. Из Марселя. Захаживал в порты по всему миру. В каждом имел любимую, как водится. Там и языкам научился…
- А, понятно! – знову зареготали чоловіки. Один із них («Саме той, що мені й потрібен» - відзначив подумки Франсуа) витяг запальничку і, клацнувши нею, підніс до приготовленої Франсуа цигарки.
Припалюючи, Фрасуа пильно глянув в обличчя власника запальнички, і упізнавши бородавку під оком і шрам на підборідді, впевнився у своїх підозрах – так, це був саме той, хто розлучив його із коханою дівчиною.
- Узнаешь меня? – затягуючись і нахабно випускаючи дим просто в обличчя супернику, запитав Франсуа. Той здивовано глипнув на нього, тінь здогаду промайнула його обличчям і вже наступної миті він сягнув рукою у кишеню. Блискавично перехопивши лівою руку противника, Франсуа правою зацідив йому з усієї сили в щелепу. Потужний і несподіваний удар збив того з ніг і він упав на асфальт, розкинувши руки.
- Ах ты ж су..! – замахнувся кулаком на Франсуа товариш полеглого, але Франсуа, ухилившись від удару, втопив кулака йому у сонячне сплетіння і, коли той зігнувся, хапаючи повітря відкритим ротом, наче велетенська акула, щойно витягнута на палубу риболовецького траулера, щосили ударив кулаком в ніс. Кров струмком зацебеніла на асфальт, і за мить той теж розлігся на асфальті. Третій, побачивши, що і йому може бути непереливки, і то зовсім скоро, чимдуж кинувся навтьоки. Фрасуа побіг за ним широкими сягнистими кроками, наче злітаючи над землею. Той, відчуваючи подих переслідувача за спиною, озирнувся – і зовсім даремно. Бо, вжахнувшись викривленого люттю обличчя Франсуа, спіткнувся на рівному місці і впав на коліна, руками впершись у асфальт. Франсуа на льоту ударив його у потилицю, і той упав долілиць, обіймаючи теплу паризьку вуличку, наче випадкову коханку.
Франсуа, зупинившись, озирнувся навколо. Жодного запізнілого перехожого чи навіть якоїсь підозрілої тіні у затінку дерев він не помітив, жодна машина не проїжджала повз нього у цю мить, жодне вікно не засвітилося у прилеглих будинках. «Чудово, просто чудово!» - подумав Франсуа і швидким кроком повернувся до кабаре.
Катрін сиділа за столиком і в захваті спостерігала за новим виступом танцівниць кабарету.
- Où avez-vous été si longtemps?– запитала вона розсіяно.
- Brûlée un couple de cigarettes, de respirer l'air de la nuit…- почав розповідати їй Франсуа, але, побачивши, що вона його зовсім не слухає, притулився губами їй до вуха і пошепки промовив:
- Je t'aime, mon amour!
Катрін обернулась до нього і, звабливо усміхнувшись, відповіла:
- Je t'aime aussi!
- Catherine, est-il pas temps nous rentrons chez nous? – запитав Франсуа, позираючи на Катрін.

(далі буде)


17.06.2016