Прощай, тепло. Скінчилась казка нині.
Мережки літа складено у скрині.
Смугасте листя, мов тільця осині
Зненацька обезжалені, летить
Згори униз, а потім знизу - вгору.
Лише пощо танок нам цей, amore,
Ці небеса і їхнє сонце хворе,
Що час від часу кашляє і спить?

А тільки прокидається, усоте
Свій ласий погляд кидає на соти.
- Чи є в них мед? - Немає меду, що ти...
Меди осині - лиш сльота гірка.
- Котра година зараз? - Пів на синю.
А бал почнеться в десять на осінню.
І - раз, два, три! - на талію осину
Грайливо ляже променя рука.

Дзиґар проб'є опівночі, amore.
А потім будуть злив дзвінкі докори.
Впадатиме у пожовтіле море
Струмочком недописаним оця
Осина осінь чи осіння туга,
А, може, двійко їх - і перша, й друга.
І, може, закінчиться чорна смуга.
І, може, розпочнеться золота...

2016