Орнаменти міста на фоні туманних рік
і жовтої сонця рибини в небес намулі.
Підпалює листя, чи, може, мости в минуле,
розхристаний жовтень у парку, немов двірник.

Минеться й ця осінь, як довге німе кіно,
збідніють на тлі сніговому троянди білі.
Так добре було б несподівано і несміло
для когось у холоді збутися теплим сном

і словом до когось у пік мовчазної гри
промовитись лагідно, солодко тихим соло,
глибоким, як мантра… Пастелі дощу довкола –
осінньо-тремких арабесок останній штрих.

Нудьга і тривога в повітрі, як дим, а втім,
ще – море відтінків і безмір живих емоцій.
У місті натхненно і ніжно на кожнім кроці
вирізьблює день візерунки людських життів.

2016