Цей спокій населяють імена
й короткі дати
у часі, де завмерла давнина
хрестом стояти
на пагорбі, що вкритий бур'яном,
без огорожі –
з буденності прочиненим вікном
у простір Божий.

Відчуй на дотик світло, зазирай
за ті лаштунки,
де в душах перегукується рай
з земним стосунком,
і все нуртує спомином, а втім...
плющем повито.
І тиша відбивається, як тінь,
у сірих плитах.