Грудочку крейди стискає маленька рука –
от усміхнулося сонце кудлате з асфальту,
вимастив промінь рожевий щоку і рукав...
Відвоювали село українські солдати.

Лагідна тиша, і бавиться в ній дітвора
біля зруйнованих стін обгорілої школи,
там, де війни невситимої чорна діра
зяє... А поруч – весна і цвіте матіола.

Де ж він, цей шлях з лабіринту розбитих надій?
Дляє Тесей. Мінотавр сіє безлад і смуту.
Хтось убиває, хтось робить камзу на біді.
Хтось відбуває за тих і за інших покуту.

Бути комусь зі щитом, а комусь на щиті,
доки війна випробовує сили і нерви...
Тільки би встояти в цьому глухому куті
та не зламатись під оком гарматного жерла.