У засіки збирають до зернини
надії наші руцями селян.
Тече руно. А дощ із полонини
вже орошає вруна і поля.

Журбою тане пісня журавлина.
Ключі у рай даються опісля,
як міра щастя – вірність лебедина
та істина, що мовить немовля.

У вирій відлітає тепле літо.
І сонечко не може обігріти
за обріями синій небокрай.
Але радіє арій і ратай.
Йому, найголовнішому у світі,
дарує осінь щедрий урожай.

03.2018