У Театрі імені Марії Заньковецької, як і в інших театрах Львова, є улюблені довголітні вистави – вистава Василя Босовича «Ісус, Син Бога Живого» саме належить до таких вистав, вона улюблена для глядачів, які приходять дивитися її цілими сім’ями неодноразово, вона дорога і самим акторам, які граючи цю ілюстрацію Нового Завіту Біблії, щоразу переживають особливе духовне потрясіння, що для акторської професії притаманне як в ніякій іншій з творчих професій. Скажімо, артистка Тетяна Павелко, що вже багато років виходить у цій виставі в образі Матері Марії, говорила якось, що кожен раз перед виставою у неї піднімається тиск, а перший виконавець ролі Ісуса – теперішній артист Київського Національного драматичного театру ім. І.Франка, з.а. України Тарас Жирко, кожен раз перед виставою усамітнювався, аби ніякі світські чинники та галас не відволікали його від стану душевного спокою і самозаглиблення. Така роль (і якщо хочете знати місія!), яка дісталася йому за принципом майже кінематографічного ефекту зовнішності, а в теперішньому часі – з.а. України Андрію Сніцарчуку – трапляється раз на життя.
Вистава «Ісус, Син Бога Живого» Василя Босовича іде у Театрі ім. Марії Заньковецької вже 25 років, її було зіграно понад 200 разів (в ювілейній виставі у 2014 році роль Ісуса виконував Тарас Жирко), прем’єра її відбулася у травні далекого 1994 року. Про неї я чула ще від своїй батьків, які розповідали про це неймовірне видовище, коли Львів переживав цю виставу як нове театральне дійство під Великодні свята. Так і пішла традиція показувати цей матеріал, цю містерію, саме під свято Пасхи. І кожен раз, коли грається сюжетна колізія Ісуса Христа, Сина Божого, у колі простих людей, де багато підлості, невірства і найчорнішої зради, стає моторошно від ілюстрації тортур Назаретянина з наказу Понтія Пилата, бо на очах занімілої глядацької зали постає закривавлена постать Вчителя, у якого дрижить кожен м’яз на тілі. А сцена страти Ісуса на Хресті – кульмінація драматичної оповіді, перетворює сцену театру в Часі і Просторі на Гору Голгофу, що знаходилася за міськими стінами Єрусалима.
Батьки розповідали і про давній склад акторів, задіяних у цій виставі понад двадцять років тому, яких уже немає серед нас – тоді виходив у ролі законовчителя Никодима н.а. України Олександр Гринько, у ролі Каяфи первосвященика – н.а. України Олександр Гай та інші. У ролі Спокусника з’являвся на очі глядачів тоді ще молодий, тепер уже актор старшого покоління – н.а. України Євген Федорченко, на зміну йому наше, теперішнє покоління глядачів, бачить в образі Спокусника Олеся Федорченка, що і манерою гри, і тембром голосу дуже нагадує батька. Понад двадцять років тому Богоматір Марію грала н.а. України Таїсія Литвиненко, в цій ролі вона завжди була м’яка і, по-материнському, чуйна. З давнього складу акторів до сьогодні виходять на сцену: Іродіада – з.а. Украни Ірина Швайківська, з.а. України Людмила Нікончук і їх донька Соломія – з.а. України Альбіна Сотникова (минулоріч на Великдень грав Ірода н.а. України Петро Бенюк, на жаль, уже покійний). Хочеться бачити в ролі юної Соломії когось із молодого складу заньківчан, бо кого-кого, а дівчат – вродливих, талановитих і гарно танцюючих у театрі предостатньо! Незмінним виконавцем ролі Пилата, прокуратора Юдеї, залишився н.а. України – Богдан Козак. І старе, і нове покоління глядачів не уявляють цього персонажа в іншому прочитанні.
А от н.а. України Григорій Шумейко, що у старому складі виходив в образі брата Ісуса – Якова (кілька років тому я бачила його в цій ролі – в ній він блискучий, по-братньому добрий, і дотепний!), тепер вже виходить у ролі Ірода і, як на мене, програє Іроду – Петру Бенюку, занадто вже він патетично-гротескний.
З пам’ятних масових сцен вистави – це весілля в Каннах, де на сцену у танці виходить весь акторський склад театру від старого до малого; це сцена «Нагірної проповіді» та «Тайної Вечері» перед Тортурами і … вже згадувана цена Страти.
Усі дванадцять Апостолів у виконанні заньківчан – характерні і виразні, особливо запам’ятовуються: Симон Петро – н.а. України Степан Глова, Нафанаїл – з.а.України Ігор Гаврилів, Яків Заведеїв – н.а. України Ярослав Мука, Матвій – Роман Біль. Відчувається ансамблевість у колі акторів - «Апостолів». Коли вони співають на березі моря у залі стає тихо-тихо, глядачі з насолодою вслухаються в мотив пісні.
Не можна в цій виставі обминути сценографію і костюми давньої Палестини (художник-постановник – народний художник України Мирон Кипріян), це ж за жанром історична містерія за Чотириєвангелієм, тому у цій виставі особливо прискіпливо глядачі споглядають всі дрібниці – від скелястих рельєфів, що перетворюються на образи-символи Скрижалів; до семисвічника «менори» на раді священослужителів Синедріону, що голосують за страту Ісуса, задмухуючи свічки в свічнику.
Вистава вражаюча. Вона нікого не залишає байдужим. Особливо хвилює музичне оформлення, зокрема, музична тема Ісуса Христа.
Такі вистави мають довгу і непересічну сценічну біографію, бо історично-духовний матеріал, на якій побудований сюжет драми Василя Босовича, не втрачає своєї актуальності ні в Часі, ні в Просторі.