А поїзди летять у невідомість
до різних станцій круговерті волі
і безупинно ти пересідаєш,
а там і на ходу - з одного в інший,
з одної долі в іншу, знову й знову.
аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
на павутинці сонної вітрилі


Краплини суму з перламутру часу –
ефірно, мірно, вірно, так собі
неспішно линучи від парастасу
в потойбіч пристрастям і суєті,
кришталиками тверднуть: «я прожив!» -
і по нових зіницях ллються сльози
в обійми сяйні і такі знайомі