Самураї не вмирають –
Линуть в небо самураї!
Самураям в небо треба -
Й самураї линуть в небо!
 
...А знаєш, сідав вже, напевно, тричі,
За цього листа, та не міг почати...
То гості приходять й до себе кличуть,
А то заявляються з мрій дівчата...
А що ж стосовно моїх обмежень,
То я Сам-По-Собі живу ще й досі:
Лікую малюнками жовтень-нежить,
А ще розважаю панянку-осінь...
А то запаковую сни в конверти
І зазначаю на них: на Небо.
Й складаю в шухляду... Бо краще вмерти,
Чим дати читати там біль про себе...
 
Ми рум’яні – аж червоні,
І під нами дохнуть коні!
Щорс – червоний самурай,
Батьку Щорсе, не вмирай!
 
...А так би хотілось нічого не робити!
Сидіти край світу й дивитися в воду.
А там би небо, на хвилі розбите,
Складалося в пазли про сум-свободу...
І я б забуті за вік бажання
Провів парадом по Жовтій Площі,
Й гадав би: чи перше, а чи останнє
Мені – сьогоднішньому – дорожче?..
А панночка осінь присіла б поряд,
І стала зі мною про все мовчати,
Та так, що Абстрактне Космічне Горе
Не знало б – з чого себе почати!
І стало б тихо в пітьмі Галактик,
Бо Бог на окраїнах вимкнув зорі,
Й від горя лишився б – маленький клаптик,
А клаптик – хіба ж це, мій друже, горе?..
 
Будеш з нами? Отаке!
Біле сало і саке!
Ну звичайно ж, хлопці, буду!
Самураї також люди!
 
...А ще пожаліюсь на злидні-будні,
Що ходять не чергою, а випадково...
Нема послідовності... Й зуби кутні
Потрібно свердлити... Знайти б підкову!!
Бо то ж – необхідна прикмета щастя!
А люди без щастя – хіба ж то люди...
І щастя б прийшло і вклонилось: „Здрасті...”,
Щоб серце від радощів рвало груди!
І я загуляв би! Зажив!! Задумав –
Гігантські проекти, космічні плани!!!
А час потягнувся – неначе гума,
І врешті б загоїлась люба рана...
 
Українські самураї
Від дурниць не помирають!
Наїдяться і нап’ються
І нікому не здаються!
 
...А, кажуть, далеко – в Перу, чи в Чілі
(Не в Чілі, а в Мексиці – штат Сонора)
Одвічного Йосипа Джугашвілі
Порвали на миші й загнали в нори!
І тільки-но янгол – рахунком сьомий,
Завірить у Бога прикмети звіра,
І спуститься гнати його додому –
Так Йосип тоді... Але я не вірю...
А ще говорилося, що Бандера
Живе на Плутоні і дуже тужить.
Бо дивиться в вікна, а вікна – двері!
Й лишилось молитися... Слава, друже!!
...Та я не сумую... А що жаліти –
Коли залишилося стільки жити!!!
Хіба що – надії... Хіба що – літо...
Та ще погноїли в бабусі жито...
 
Ходять строєм самураї,
А над ними сонце грає!
Ходять строєм залюбки
Самураї-парубки!
 
Постскриптум. Забув розказати диво:
Котилася зірка – і раптом впала...
А люди до ранку дивилися хтиво,
Та так, що мені не по собі стало...