Поетесі ніколи не стати коханням життя Альпініста.
Пристрасть серця його поведе на хребти і льоди Евересту.
Альпініст прагне ризику замість безпечності сірого міста.
Поетеса – сумирно складає вірші мовчазного протесту.

Кожен крок Альпініста на грізні вершини вона оспівала,
А сльозами рясними скропила уступи та урвища злісні,
Окриляла бо серце жагуче, й жалі свої пильно ховала:
Мій відважний, пройди за клубочком цієї хвалебної пісні!

А в коротких листах промовляла: пробач за даровані крила!
З льодорубом безпечно долати вершини, чи вадить кохання?
Теплу ковдру зв’язала я з ниточок серця і нею накрила
Ненароджене, змерзле дитя наших хиб мовчазних і вагання.

Дочитає листа Альпініст й ще затятіше дреться угору,
Бо цвітуть не для неї такі недосяжно-палкі едельвейси.
На підніжжя вершини накине зі слави заслону прозору,
Де навіки розтерзана лапками лева* душа Поетеси.

***

Поетесі не стати коханням життя Альпініста!
Серед скель навісних непробудного сірого міста
Укладає рядки зі скорбот і вінки з падолисту,
Та сміливцю життя вберігати благає Пречисту.

10.2016