— Що ти знаєш про стосунки? — спитав старий чоловіка. Втім, він не чекав на відповідь. Подивившись поглядом хижака в очі могутнього володаря, він сказав:
— Відносини це сутичка. Як би ви не любили, ви боротиметеся за владу один над одним. Найчастіше перемагає жінка. Їй легше перемогти. Вона Безодня. У Безодню легко впасти. Чоловікові перемогти складніше. Йому треба стати Небом. Для цього потрібно побудувати будинок на фундаменті, щоб над домом пролітала синя птаха.

На Місто опустилися сутінки. Синя птаха, як і завжди, тихо вислизнула із дому, не порушивши спокою своєї господарки.
Вона любила приходити до великого Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій вулиці, щоб, забравшись на підвіконня, спостерігати за своїм Чоловіком.
Він був тим, хто зміг вкрасти її примарну душу у власному домі. Його очі кольору найтеплішого травня притягували, не даючи змоги врятуватися.

Синя птаха дивилася, запам'ятовуючи кожен рух, кожен вдих, кожну дрібницю. Коли її чоловік засинав, Синя птаха зісковзувала на його ліжко і довго дивилася на його обличчя, торкаючись напівпрозорими руками його вій, цілуючи усмішку і проливаючи невидимі сльози.
Але тільки-но за вікном починав прокидатися новий День, вона поспіхом тікала додому, щоб знову злитися зі своєю Господаркою.
Так і жила вона від ночі до ночі, тікаючи з останніми променями заходу сонця і повертаючись з першими вісниками сходу.

І лише одного разу Синя птаха по прикрому випадку виявила себе.
Ніяково повернувшись на підвіконні, вона зачепила штору, змусивши її сколихнутися, чим і привернула увагу чоловіка, що сидів за книгою біля свого столу. Щойно він відсмикнув штору, Синя птаха ковзнула йому за спину, сховавшись під ліжком. Хмикнувши і знизавши плечима, чоловік повернувся до читання книги. Цієї ночі він так і не заснув, а Синя птаха просиділа під його ліжком, не маючи можливості торкатися улюблених губ.

Одного особливо спекотного дня, коли Господарка, втомившись, вирішила прилягти, щоб подрімати пару годин, Синя птаха вислизнула з дому і, ховаючись за стовбурами дерев і стінами будинків, знову примчала до Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій.
Зручніше влаштувавшись на широкій гілці вишні, вона підперла руками підборіддя і глибоко замислилася, чекаючи на повернення чоловіка.
Чоловік здивувався заглянувши в її очі дівочі та побачивши сльози Синьої птахи і вирішив допомогти їй.
Чоловік знову звернувся до старого, розповівши, що бачив Синю птаху, яка плакала, і той промовив:
- Так, це і є ті сльози, які живуть у безодні жінки і чоловік повинен зігріти і зрозуміти її, щоб стати Небом і навпаки. Але починається все з простого — не дорікай нікого. Це найпростіше. Особливо коли справді любиш. Ні, ти не станеш слабким, але побачиш усі свої сльози. Вони зашурхають своїми темними, дрібними мислішками, оцінюючими і себе, і її. Ось у цей момент і не дорікай. Небо стане ближчим.
Кохання безжальне. Якщо її впустити в себе, ти впізнаєш себе справжнього. Найчастіше ця правда приголомшує. Ти розумієш свою дріб'язковість. Якщо ти не засудиш себе і не дорікнеш, твоє Небо стане рівним Безодні і ти нарешті станеш рівним самому собі.