'Кінець Древності'


Частина IІ: 'Уасет'

Художник - Девід Робертс. Руїни

Глава 4. СИН ХАПУ

1
Раі іде крізь величавий сад.
Ступає м’яко, ковзаючи тінню,
доріжками між заростів, гладінню
доглянутих з дбайливістю полян.

До пристані царевої найближче,
якщо пройти по вулиці Процесій,
крізь браму головну, та Пераа
велів іти інакше - тож нехай.

Жрець згадує улюбленого учня.
Занадто юний для глибоких істин -
розчарувався певно б від пояснень
як розуміли мудрі вигляд Ху.

Малий царевич. Ще мрійливий, щирий.
Відкритий почуттям, жадає знань.

Опісля школи першої Амона
останні роки вчився у Раі, -
бо в хлопця виявилася хвороба,
яку Раі з покійним Семом ледве
удвох призупинили. Може статись
переросте її, та поки має
приймати у найгарячіші дні,
хоча би раз на рік, потрібні ліки.

Цариця тим турбується, та й Менес,
звичайно, в Двір привозить необхідне.

Важливо ще, аби не повторились
напруження колишні - хлопець певно
уже забув оте навчання в школі,
а може й ні, таке хіба забудеш.

Осягнення неспішне і спокійне,
легкі прогулянки тінистим садом,
відсутність страху і переживань -
оце і все, що втримає його.

Та близяться часи метаморфоз,
готуючи майбутнє повновладдя,
напевно сильно зміниться, як батько...

2
Пройшовши через строгу охорону,
Раі звертає в напрямку Ріки.
І помічає обережні тіні,
що, схоже, ув'язалися за ним.

І раптом розуміє, що на пристань
не можна зараз, не дійти живим.
У пам'яті зринають неприємні
колючі погляди жерців Амона
і строге попередження царя.

Він зупиняється, і йде назад,
немов йому щось випало із рук.

Під царською стіною, зліва, мряка
ховає переслідувачів. Тихо.
У сяйві місячнім на другім боці
дороги - за шеренгою стрункою
із фінікових пальм - будівлі знаті.

Тримаючись поближче світла жрець
вертається аж до самого входу
у двір Палацу, звідки щойно вийшов.
Та брама вже зачинена. До ранку
нікого охорона не пропустить.

Раі дивує, що не видно стражі,
яка би мала бути і назовні.

Вхід, значно висунутий до дороги,
і переслідувачам із пітьми
не видимий - Раі стишає кроки
і ударяє посохом по міді
щита, прибитого внизу до брами.

І швидко ковзає за ріг, за вежу,
і далі, здовж високої стіни,
нечутно віддаляючись від дійства.

А там уже лунає скрип дверей,
сердитий окрик, тупіт охоронців.
Ось брама зачиняється і троє,
все зрозумівши, кидаються вслід
Раі, розталому в нічній пітьмі.

3
О, звісно, хто іще, окрім Амона,
бажати міг йому нічних пригод?

Раі пригадує свою останню,
тому днів десять, зустріч із Верховним
жерцем Амона-Ра, Аменхотепом.

Той несподівано прийшов до нього -
показував зображення будови,
що виросте на місці храму Сонця.

Син Хапу, будівничого царів,
і головний у Кемет урядовець,
казав тоді, що для нових часів
нове потрібно сила розуміння,
отож на місці сивої руїни,
посилюючи владу і закони,
новий потрібно збудувати храм,

- Ти, знаю я, не хочеш розділяти
людей на Вищих і биків робочих,
між тим, як Ра-Амон їх розділив,
керуючись призначеннями їх.

Не станеш ж ти перечити богам?!

4
Раі та Чаті були однолітки,
і надто добре знались між собою,
аби така розмова мала сенс -
аж надто різних поглядів були.

А ще Раі усі останні роки
при дивних зникненнях, а то й смертях,
жерців окремих храмів Та-Мері
одну лише причину зауважив
і звалася вона Аменхотепом.

Талант, отриманий від батька Хапу,
зростав у Чаті в протилежні боки,
і, схоже, темний бік переважав.

- Чого мовчиш, Раі, згадай, бувало,
і ми з тобою гарно розмовляли.

Скажи - жерці повинні і молитись,
і тішити потреби простолюду,
а ще скажи - повинні витягати
з болота тих усіх, хто в нім живе,
боротися зі злим, несправедливим...

А я почну відповідати: - ні,
Раі, ти помиляєшся, бо звісно,
ніхто не прагне йти кудись, зростати.

5
- Селяни звикли жити у багні,
і будуть там вони до скону часу.
А ти, говориш, - витягнути звідти!
Вони не згідні! Кінчиться старим,
тобі відомим надто добре, шляхом,
який від ката стелиться до плахи.

А що ж народ, оцінить? Так, звичайно, -
плюватиме в лице, тягтиме руки,
щоби очей дістатися твоїх,
та щедро викидатиме з нутра
перед тобою на дорогу Ка -
здобуте за життя дурне, мерзотне.

Усім потрібно інше: рик держави -
великі і могутні установи,
тремтіли щоб, трусилися навколо.

Щоби сусід був у багні по вуха,
у час, коли ти сам лише до шиї,
але, щоби втішали і кормили,
а чим, Раі, не саме головне!

6
- А раз вже йдеться про державну силу,
то, поміж нами кажучи, царі
не кращий вибір для її зростання.

Бо чи одної досить голови
аби порядок був, та управління,
аби була скарбниця завжди повна
і не заскочили раптово вороги?

А хто, скажи, є кращим за жерців?
Вони уміють правити без крику,
завчасно виправляти хід подій.
Жерців, що служать людям і країні,
хіба не є це тим - найвищим змістом?

- Все так, о мудрість Пераа, все так.
Але чи впевнений ти твердо в тім,
що є у небі Божество Творця,
і саме Він є владним над тобою?
Що ти не йдеш дорогою гріха,
не хочеш сам зробитися царем?

Раі не втримався тоді від слів,
і зараз розуміє, що даремно -
У всякого своє земне служіння.

Хоча й ніхто ще суду не минув.

7
Аменхотеп, почувши ті слова,
підвівся і, холодними очима
Раі обвивши, тихо відповів,
що все ж таки даремно син царя
навчався у стороннього і вийшов.

В Раі тоді лунав у голові
з останніх сил утримуваний крик,
що син царя навчався і у вас!
Що саме ви його ледь не убили...

Та не було ще й помислу про те,
що зір Амона-Ра налився кров’ю.

8
Позаду залишаючи склади,
в які поволі перейшли квартали
сановників, майстрів, службовців, люду
який досяг до певного достатку,
Раі виходить до воріт Південних.

Вказавши охоронцям царський знак,
ступає за оточені стіною
квартали центру в темне передмістя.

Поміж хатиночок ремісників
неспішно йде у напрямку Ріки,
стараючись триматися подалі
давно покинутих людьми місцин.

9
Іще за Тутмосів став Уасет
горнутись ближче до Амона-Ра.
Пересуватись ближче до роботи,
яку давала розбудова храмів.

І непомітно рік за роком місто
аж до гаїв священних дотягнулось.
Лишивши пустку, де було так густо.

Колишні вулиці тепер руїни,
серед яких і тут, і там, що нори,
жахні землянки неджес і рабів,
напівзасипані піском городи,
і ці сліди - з минулого в майбутнє,
як ствердження, що ти усе ще в місті -
дбайливо викладені із каміння
смердючі стоки. О, вони й сліпого
надійно супроводять до Ріки.

Хоча спочатку, звісно, до каналу.

10
Побіля Річки, в заростях акацій,
відразу за прадавнім валом, жрець
знаходить місце для ночівлі і
схиляється, читаючи молитви.

За сим здіймає з пояса мотузку,
кладе її на твердь довкола себе.

Знімає шати і лягає просто
на молоду траву і засинає.

Спить неспокійно, сновидіння чудні
його турбують..., ось себе він бачить
уже геть сивим, та щасливим, бо
все сталось як повинно, - передав
знання він і сувої Тота учню...


* * *

Художник - Девід Робертс. Руїни



Читати далі, Част.ІІ. Гл.5
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.