ПАТРОКЛІЯ


* * *

1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято.

2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився -

3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,

4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.

5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,

6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:



7] «Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,

8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки

9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,

10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.

11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.

12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?

13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?

14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,

15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.

16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.

17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства

18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?

19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва».



20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:



21] «Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!

22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.

23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,

24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.

25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,

26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,

27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;

28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,



29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,

30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,

31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,

32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?

33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,

34] Матір'ю - не Фетіда, а синєє море й безплідні

35] Скелі тебе породили, - того ти і серцем жорстокий.

36] А як боїшся душею якогось богів віщування,

37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна -

38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною

39] Виряди в бій, - чи не стану я світлом рятунку данаям.

40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,

41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни

42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,

43] Втомлені боєм важким, - на війні відпочинок короткий.

44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко

45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже».



46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе

47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.

48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:



49] «Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!

50] Ні віщуванням богів не журюсь я, - про нього я знаю, -

51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.

52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,

53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати

54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.

55] Страшно прикро мені - багато-бо я перетерпів.

56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,

57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,

58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,

59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.

60] Та облишмо про це, що було - те було! Й ні до чого

61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати

62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча

63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.

64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну

65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді

66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають

67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї

68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем

69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста

70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька

71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати

72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон

73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,

74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,

75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.

76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея

77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці

78] Кличуть до бою троян, - і гомоном ті переможним

79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.

80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути

81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним

82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю.

83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:

84] Маєш здобути мені велику пошану і славу

85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну

86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.

87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику

88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,

89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі

90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,

91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,

92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,

93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,

94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.

95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку

96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.

97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,

99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,

100] Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки».



101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.

102] В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.

103] Зевсова воля долала його і жорстокі удари

104] Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний

105] Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли

106] В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,

107] Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни

108] Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.

109] Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало

110] Потом рясним безустанно, було йому навіть несила

111] Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.

112] Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:

113] Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?

114] Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта

115] По ясеневому списові вдарив при самому вістрі

116] Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів

117] Зламаним списом махнув - далеко від нього позаду

118] З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.



119] Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний

120] Справу богів, - адже його задуми ратні руйнує

121] Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.

122] Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний

123] На кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло,

124] Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,

125] Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:



126] «О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!

127] Бачу, як полум'я на кораблях уже наших бушує.

128] Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде.

129] Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо».



130] Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.

131] Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,

132] Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.

133] Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,

134] Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він

135] І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,

136] Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.

137] А на могутнє чоло шолом він добірний насунув

138] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.

139] Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.

140] Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:

141] Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв

142] Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,

143] Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея

144] Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.

145] Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, -

146] Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, -

147] Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.

148] Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней -

149] Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.

150] Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга,

151] Пасшись на луках, над течією ріки Океану.

152] В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, -

153] Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши.

154] Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.



155] Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,

156] Кликав до зброї усіх. Мов зграя вовків ненаситних,

157] Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги,

158] Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочки

159] В хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові,

160] Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих,

161] Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу

162] Воду, ригаючи кров'ю убитого звіра; а серце

163] В грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби.



164] Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались

165] В лави, що мужній їх вів прудконогого друг Еакіда

166] В бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничий

167] І підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.



168] Бистрих було п'ятдесят кораблів, що привів їх під Трою

169] Зевсові любий Ахілл, і на кожнім при веслах сиділо

170] По п'ятдесят вояків бойового його товариства.

171] П'ятеро визначив він воєвод, щоб держали над ними

172] Провід, найвищу собі над всіма залишаючи владу.

173] В першім загоні Менестій стояв на чолі зброєсяйний,

174] Син Сперхея-ріки, що від Зевса дощами живиться.

175] Донька Пелея родила його, Полідора прекрасна,

176] Жінка, із богом Сперхеєм невтомним на ложі з'єднавшись.

177] Батьком, проте, йому Бор, Періерія син, уважався, -

178] Шлюб з нею взяв він відкритий, численні віддавши дарунки.

179] В другім загоні начальником Евдор стояв войовничий.

180] В танцях славетна й прекрасна родила його Полімела,

181] Донька Філанта. Гермес-бо, світлий дозорець могутній,

182] Дівчину ту покохав, уздрівши її в хороводі,

183] Що злотострільна вела Артеміда, мисливиця шумна.

184] В верхню світлицю ввійшовши до дівчини, потай з'єднався

185] З нею ласкавий Гермес, і сина вона породила

186] Евдора славного, в бігу швидкого, хороброго в битві.

187] Тож як Ілітія, що породіллям полегшує муки,

188] В світ його вивела, й сонячне бачити став він проміння,

189] Сила міцна, Ехеклей тоді, Акторів син, Полімелу

190] Ввів у свій дім як дружину, численні віддавши дарунки.

191] Внука ж ростив і виховував свого Філант староденний,

192] Опікуванням його оточивши, як власного сина.

193] В третім загоні стояв на чолі Пісандр войовничий,

194] Маймала син, що після Патрокла, друга Пеліда,

195] Між мірмідонян усіх списоборець вважався найперший.

196] А в четвертім вождем був Фенікс, комонник старезний.

197] В п'ятому - Алкідамант, Лаеркіїв син бездоганний.

198] Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко,

199] Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім:



200] «Не забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних,

201] Що із швидких кораблів ви троянам у той посилали

202] Час, коли гнівом кипів я і кожен мене винуватив:

203] «Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати,

204] Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно.

205] Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому

206] Ми повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу».

207] Часто, зійшовшися, так говорили. От битви велика

208] Справа настала, якої так довго ми всі дожидали.



209] Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б'ється!»



210] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.

211] Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.

212] Як каменяр із каміння міцного стіну викладає

213] Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,

214] Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів -

215] Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн,

216] Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались

217] З кожним їх рухом, - лавами так вони щільно стояли.

218] Спереду ж два зброєносні мужі - Патрокл богорідний

219] З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли -

220] В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету

221] Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій,

222] Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда

223] На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів,

224] Теплих плащів і вовняних дерг - захищатись од вітру.

225] Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно

226] З нього нікому із смертних вина іскристого пити,

227] Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання.

228] З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив

229] Сіркою, потім прозорими водами вимив старанно,

230] Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим.

231] Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристе

232] Й ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.



233] «Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю

234] Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, -

235] Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють.

236] Зважив колись уже ти на благання мої молитовні

237] І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські,

238] Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання:

239] Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних,

240] Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян

241] В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний,

242] Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор,

243] Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш

244] Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють

245] Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв.

246] А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу,

247] Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне

248] З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!»



249] Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий.

250] Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув:

251] Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу

252] Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив.

253] Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,



254] Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши,

255] Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом

256] Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.



257] Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним

258] Рушили, щоб на загони троянські ударити разом.

259] І налетіли роями вони, як оті придорожні

260] Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки;

261] Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли

262] Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо.

263] Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожній

264] їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним

265] Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток.

266] Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним,

267] Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний.

268] Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:



269] «Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,

270] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!

271] Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських

272] Він - наймогутніший, ви ж - його славні бійці рукопашні.

273] Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,

274] Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв».

275] Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу,

276] Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо

277] Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв.

278] А як трояни побачили мужнього сина Менойта,

279] Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку,

280] Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.

281] Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий

282] Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.

283] Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.



284] Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув,

285] Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше

286] При корабельній кормі відважного Протесілая,

287] Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних

288] Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує.

289] Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак,

290] Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони

291] Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив,

292] Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався.

293] Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він,

294] І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим

295] Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв

296] Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний.

297] Наче з вершини гори величезної помахом дужим

298] Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,



299] Й зразу все видно стає - і бескиди, й скелі високі,

300] Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, -

301] Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши,

302] Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився.

303] Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни

304] Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали,

305] А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.



306] Як у бою розламалися лави, пішли й полководці -

307] Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний

308] Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив

309] Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши,

310] Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю

311] Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта

312] В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив.

313] А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього,

314] Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші

315] Сплетено м'язи в людини, та вістрям йому мідногострим

316] Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила.

317] Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим

318] Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши,

319] Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха

320] Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата,

321] Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний,

322] Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив

323] Прямо в плече його, й м'язи всього передпліччя обдерло

324] Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало.

325] Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила.

326] Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом

327] В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі,

328] Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру

329] Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним.

330] Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула,

331] Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив

332] Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши.

333] Аж до руків'я меч од крові нагрівся. Багрова

334] Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила.

335] Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами

336] Схибили, перед собою кинувши їх надаремно.

337] Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея

338] В гребінь шолома його густогривого. Але зламався

339] Меч у руків'ї. А той Лікона ударив під вухо.

340] В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі,

341] Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби.

342] А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами,

343] В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.



344] З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася.

345] Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив

346] Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте

347] Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило

348] Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров'ю обидва

349] Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота

350] Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.



351] Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських.

352] Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають

353] Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні

354] їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять

355] Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, -

356] Так на троян і данаї напали, а ті про безладну

357] Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.



358] Син Теламона Еант увесь час намагався ударить

359] Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах,

360] Плечі широкі надійно щитом закривши воловим,

361] Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався.

362] Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга,

363] Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.



364] Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке

365] Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, -

366] Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча,

367] В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні

368] Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши

369] Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким.

370] У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались

371] Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились.

372] Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв,

373] Горе троянам готуючи, - крик їх тривожний і втеча

374] Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба

375] Курява вихром здіймалась, - шалено так однокопиті

376] Від кораблів і наметів до міста гналися коні.

377] Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни,

378] З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса

379] Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці.

380] Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні

381] Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове,

382] І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався

383] Списом його уразити, та винесли й Гектора коні.

384] Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла

385] В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами

386] Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством

387] Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних,

388] Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:



389] Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки,

390] Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають,

391] З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки

392] В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, -

393] З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.



394] В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги,

395] До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто

396] Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі,

397] Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу,

398] Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату.

399] Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя

400] В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив.

401] Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі -

402] Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко,

403] Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки

404] Випали, - близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив

405] Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби.

406] Ратищем виволік потім його через поручні, наче

407] Рибу із хвилі в'юнку, на навислій сидячи скелі,

408] Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, -

409] Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом,

410] Кинув на землю лицем, -. той упав і дихання позбувся.

411] Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, -

412] Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі

413] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць

414] Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна.

415] Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта,

416] Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея,

417] Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, -

418] Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.



419] Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони

420] Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта,

421] Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:



422] «Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі!

423] Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу,

424] Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам

425] Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив».

426] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.

427] Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці.

428] Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям,

429] На верховині скелястій з оглушливим галасом б'ються,

430] Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним.

431] Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся

432] Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:



433] «Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля



434] Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта!

435] Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, -

436] Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить,

437] І віднести на родючі простори Лікійського краю,

438] Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?»



439] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:

440] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!

441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,

442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.

443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.

444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:

445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,

446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би

447] Вирвати любого сина свого із могутнього бою.

448] Бо під великим містом Пріамовим б'ються численні

449] Діти богів, - ти злобу їх страшенну на себе накличеш.

450] А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,

451] То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою

452] Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.

453] Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,

454] Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло

455] В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,

456] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний

457] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».



458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.

459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,

460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла

461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.

462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,

463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,

464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.

465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.

466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,

467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив

468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він

469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.

470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,

471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.

472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:

473] З піхов при боці м'язистому вихопив меч тонколезий

474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.

475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.

476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.



477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла

478] Й схибив удруге, - над лівим плечем пролетів мідногострий

479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла

480] Кинутий спис був не марно - утрапило мідяне вістря

481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона.

482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,

483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби

484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся.

485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,

486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров'ю облиту.

487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає

488] Лев роз'ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним

489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, -

490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,

491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:



492] «Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині

493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!

494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.

495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська

496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись.

497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,

498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє

499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї

500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.

501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй».



502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі

503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,

504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону,

505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.

506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались

507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.



508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:

509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.

510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло

511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,

512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.

513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:



514] «Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській

515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш

516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.

517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку

518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові

519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.

520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти

521] На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув -

522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!

523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.



524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських

525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,

526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа».



527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,

528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані

529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу.

530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,

531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.

532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська

533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.

534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв -

535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором

536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним,

537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:



538] «Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!

539] Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко,

540] Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш.

541] Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян,

542] Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську.

543] Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний.

544] Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть,

545] Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа

546] Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв,

547] Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!»



548] Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний

549] Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець,

550] Міста оплотом він був; із собою привів він багато

551] Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався.

552] Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собою

553] Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським

554] Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце.

555] Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:



556] «Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде,

557] Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш.

558] Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські

559] Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити!

560] З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю

561] Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!»



562] Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались.

563] А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги,

564] Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї,

565] Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились

566] З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла.

567] Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну,

568] Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.



569] Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв,

570] Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських,

571] Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, -

572] Був він колись у Будеї, добре заселенім місті,

573] Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних,

574] Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист.

575] Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали

576] До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись.

577] Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор

578] В голову каменем так, що вона у важкому шоломі

579] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць

580] Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна.

581] Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив.

582] Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб

583] Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок.

584] Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий,

585] Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен.

586] Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином,

587] Каменем в шию поціливши й м'язи на ній перервавши.



588] Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор.

589] Скільки метального дротика літ в далечінь досягає

590] З рук умілих бійця, що свою випробовує силу,

591] В дружнім змаганні чи з ворогом люто б'ючись душозгубним,

592] Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв.

593] Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян,

594] Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом,

595] Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка,

596] Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян.

597] Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у груди

598] Списом ударив, коли його той уже мав наздогнати.

599] Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї,

600] Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділи

601] Й, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеї

602] Доблесті не забували й несли на троян свою силу.

603] Впав від руки Меріона троянський шоломоносний

604] Муж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса

605] Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували.

606] Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшов

607] Дух з Лаогона, і пітьма страшна йому очі окрила.

608] А в Меріона Еней метнув мідногострого списа,

609] Маючи в мужа влучити, що з круглим щитом наближався.

610] Вчасно це вгледівши, той ухилився від мідного списа,

611] Швидко вперед нахилившись, і ратище довге позаду

612] Вістрям у землю вп'ялось, і довго в повітрі хиталось

613] Древко, аж поки в нім зникла могутлива сила Арея.



614] Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився

615] В землю, кинутий марно міцною Енея рукою.

616] Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:



617] «Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний.

618] Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!»



619] В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив:

620] «Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній,

621] Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебе

622] Збройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина.

623] От якби в груди твої поцілив я гострою міддю,

624] То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би

625] Славу мені, а душу - Аїдові, славному кіньми».



626] Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний:

627] «Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити?

628] Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тіла

629] Не відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє.

630] Силою рук вирішається бій, мудрим словом - нарада.

631] Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!»



632] Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний.

633] Так наче гомін в міжгір'ях від праці мужів-лісорубів

634] Гулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, -

635] Гомін такий же лунав по землі по широкодорожній

636] Від грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих,

637] Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих.

638] А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні,

639] Не упізнати було: так стрілами, кров'ю і пилом

640] Від голови аж до п'ят було його тіло укрите.

641] Вбитого так оточили бійці, як пори весняної

642] Мухи Б оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці,

643] Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, -

644] Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний

645] Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою.

646] Пильно дививсь на воюючих він, над убивством Патрокла

647] Глибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався -

648] Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого бою

649] Над Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор

650] Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю,

651] Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить.

652] От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще:

653] Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея,

654] Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним

655] Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання.

656] Гектору передусім він пройняв малодушністю серце.

657] Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянам

658] Гасло до втечі, - пізнав терези-бо він Зевса священні.



659] Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати

660] Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівши

661] Серед громади убитих: багато-бо воїв круг нього

662] Тут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон.

663] Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучу

664] Мідяну зброю, - до кораблів однести глибодонних

665] Товаришам її дав Менойтів син нездоланний.

666] До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:



667] «Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона,

668] Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши

669] Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій,

670] Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні.

671] Потім узяти його вожаям доручи бистролетним,

672] Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло

673] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, -

674] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний

675] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».



676] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,

677] Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу,

678] Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло

679] Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно;

680] Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні.

681] Потім узяти його доручив вожаям бистролетним,

682] Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло

683] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.



684] Автомедонта із кіньми Патрокл тим*іасом гукнувши,

685] Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві.

686] О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив,

687] Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті.

688] Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса.

689] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить -

690] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.

691] Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.



692] Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого

693] Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове?

694] Першим Адреста убив, тоді - Автоноя, Ехекла,

695] Потім - Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа,

696] А після того - Еласа і Мулія разом з Пілартом,

697] їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.



698] Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла

699] Взяти ахейські сини, - так бився він списом завзято, -

700] Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно

701] Вежі - на згубу йому, а троянам готуючи поміч,

702] Тричі-бо той поривався на виступ високого муру,

703] Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла,

704] В щит сяйний щоразу нетлінною б'ючи рукою.

705] А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний,

706] Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:



707] «Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле,

708] Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати,

709] Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!»



710] Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався,

711] Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.



712] Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх коней

713] Однокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви,

714] Чи наказати військам за муром міським заховатись.

715] Поки роздумував він, перед ним Аполлон із'явився,

716] Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужа

717] Асія, - дядьком по матері був він впокірнику коней

718] Гектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином,

719] Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських.

720] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:



721] «Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться!

722] Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе,

723] Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би.

724] Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней,

725] Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу».



726] Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся.

727] До Кебріона відважного крикнув осяйливий Гектор

728] Коней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв,

729] Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання

730] Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу.

731] Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши,

732] Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней.

733] Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землю

734] З ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий

735] Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав.

736] Довго не думавши, кинув його він щосили на мужа

737] Й не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гострим

738] В лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж Пріама

739] Сину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні.

740] Камінь обидві брови йому здер, проломивши притому

741] Й череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами,

742] Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної,

743] Наче у воду нирець, і дух його кості покинув.

744] З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний:

745] «Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє!

746] От якби в морі, багатому рибою, так учинив він,

747] То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць,

748] Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,



749] Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він.

750] Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!»



751] Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя,

752] Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару,

753] В груди приймає стрілу і від власної гине відваги.

754] На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято.

755] Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю.

756] За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись,

757] Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині,

758] Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою.

759] Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці -

760] Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор -

761] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.

762] Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно, '

763] А Манойтід - за ногу тягнув, усі інші навколо

764] Лави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній.

765] Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром,

766] У крутоярих міжгір'ях дерева хитають високі -

767] Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, -

768] І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим

769] Віттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, -

770] Так і трояни з ахеями бились одні проти одних

771] З буйним завзяттям, - ніхто з них про пагубну втечу й не думав.

772] Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона,

773] Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто,

774] Гостре каміння велике щитів потрощиЛ) багато

775] В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись,

776] В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.



777] Доки ясне серед неба високого сонце стояло,

778] Доти з обох боків стріли літали і падали люди.

779] А як сонце сягнуло пори, що волів розпрягають,

780] Всупереч долі велінню троян подолали ахеї.

781] З гамору бою, з-під списів троян вони труп Кебріона

782] Винесли й мідяну зброю з плечей його всю познімали.

783] Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо.

784] Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний,

785] З криком страшним, і тричі по дев'ять мужів убивав він.

786] А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий, -

787] Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало.

788] Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий

789] Феб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, -

790] Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний.

791] Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцною

792] Вдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився.

793] Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний;



794] З брязком і гуркотом зразу скотився шолом діроокий

795] Коням під ноги, й на гребені грива його забруднилась

796] Кров'ю і пилом. Досі ніколи того не бувало.

797] Щоб конегривий шолом той у пилі курному бруднився,

798] Тільки прекрасне чоло богорівного мужа Ахілла

799] Він захищав. Тепер же віддав його Зевс покривати

800] Голову Гектору, хоч його гибель була недалеко.

801] Переломився відразу в руках його спис довготінний,

802] Дуже міцний і важкий, міднокутий; з плечей його дужих

803] Щит, що до п'ят досягав, упав із ремінням ла землю.

804] Лати владар Аполлон розв'язав йому, Зевса нащадок.

805] Розум його помутився, могутні зомліли суглоби,

806] Заціпенілий стояв він. Загостреним списом іззаду

807] В спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив,

808] Воїн дарданський. З усіх ровесників він виділявся

809] Списом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним.

810] Двадцять мужів повалив він із коней, коли іще вперше

811] Виїхав із колісницею, справи військової вчившись.

812] Перший він списом ударив тебе, Патрокле комонний,

813] Та не здолав, і назад повернув, і з юрбою змішався,

814] Вирвавши з рани свій спис ясеновий: не смів-бо з Патроклом

815] І безоружним у бій він одкритий вступати. Патрокл же,

816] Здоланий божим ударом і гострим Евфорбовим списом,

817] В дружні ряди одступив, уникаючи смерті лихої.



818] Гектор же, тільки помітив Патрокла, великого духом.

819] Що відступав до своїх, поранений гострою міддю,

820] Кинувсь до нього крізь лави, і списом ізблизька ударив

821] У підчерев'я, і наскрізь пробив його мідяним вістрям.

822] Тяжко упав він, і туга тоді охопила ахеїв.

823] Так же, як вепра невтомного лев переможний долає.

824] На верховині гірській з ним у бійці шаленій зіткнувшись

825] За джерело невеличке, бо пить з нього хтіли обоє,

826] І, задихаючись, вепр левиній скоряється силі, -

827] Так і Менойтів прославлений син, багатьох повбивавши,

828] Дух свій віддав, ізблизька уражений Гектора списом,

829] Син же Пріамів з погордою слово промовив крилате:



830] «От сподівався, Патрокле, ти наш Іліон зруйнувати,

831] Мав і троянських жінок, позбавивши днів їх свободи,

832] На кораблях відвезти до рідного вашого краю, -

833] Де ж бо твій розум? Гектора коні баскії на битву,

834] Ледве землі доторкаючись, мчать, я й сам своїм списом

835] Між війнолюбних троян подвизаюся, щоб одвернути

836] День їх неволі. Тебе ж коршаки розтерзають небавом.

837] Бідний-бо ти, вже й могутній Ахілл тобі не допоможе!

838] Сам залишившись, непевно в дорогу тебе наставляв він:



839] «Не повертайся назад, о Патрокле, їздець бистрокінний,

840] До кораблів своїх перше, ніж в Гектора-людоубивці

841] Списом на грудях хітон закривавлений ти не простромиш!»

842] Так говорив він тобі, а ти, нерозумний, послухав».



843] Весь знемагаючи, так відповів ти, Патрокле комонний:

844] «Що ж, величайсь тепер, Гекторе, дав тобі перемогу

845] Зевс-олімпієць і з ним Алоллон - було їм, безсмертним,

846] Легко здолати мене, навіть зброю з плечей познімати.

847] А як таких, як і ти, мені стрілося хоч би й дванадцять,

848] Всі полягли б тут, на місці, моїм подолані списом!

849] Я лиш призначенням долі від сина Лето загибаю,

850] А між людей - від Евфорба, ти ж третій мене поражаєш.

851] Тільки скажу я тобі, а ти збережи в своїм серці:

852] Жити недовго тобі вже лишилося тут, біля тебе

853] Близько стоїть уже смерть, і доля твоя неминуча -

854] Ти від руки упадеш бездоганного внука Еака».



855] Так він сказав, і в імлу вповила його смерті година.

856] Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до Аїду

857] З плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність.

858] Та до померлого з словом звернувся осяйливий Гектор:



859] «Нащо, Патрокле, мені недалеку віщуєш загибель?

860] Хто зна, а може, Ахілл, пишнокосої парость Фетіди,

861] Дух свій раніше загубить під списом моїм мідногострим?»


862] Мовлячи так і ногою на мертвого тіло ступивши,

863] Списа із рани він витяг і труп навзнаки перекинув.

864] Зразу ж із списом тоді він кинувсь на Автомедонта,

865] Рівного богу товариша бистрому внуку Еака,

866] Щоб його вбить. Та безсмертні умчали його прудконогі

867] Коні - славетний Пелеєві дар од богів невмирущих.


* * *



Примітки
17. Зухвальство аргеїв. У зухвальстві (тобто в кривді, спричиненій Ахіллесові) винен Агамемнон, проте Ахіллес схильний перенести свою образу на все ахейське військо.

133. Внук Еака - Ахіллес.

233. Додона - прадавнє місто в Епірі (північний захід Греції), засноване ще догрецьким плем'ям пеласгів. Місто було одним із центрів культу Зевса і вславилося своїм оракулом; жерці, що переказували пророкування оракула тим, хто звертався з запитами, тлумачили відповіді бога, вслухаючись у шелестіння листя священного дуба. У звичай цих жерців, що звалися селлами (чи, за іншим варіантом міфа, - геллами) входило не мити ніг і спати на голій землі. Це мало магічне значення, вказуючи на тісний зв'язок жерців з

підземними силами. Можливо, до введення культу Зевса цей оракул належав до якихось давніших підземних божеств.

328. Амісодар - малоазійський (карійський чи - за іншою легендою - лікійський) владар, що вигодував Хімеру, дочку Тіфоея і Єхідни. Хімера - страшна вогнедишна потвора, що спереду нагадувала лева, тулубом - козу і ззаду - дракона. її вбив герой Беллерофонт (про це йде мова в шостій пісні «Іліади»). Згодом Беллерофонт викликав ненависть богів тим, що замислив на крилатому коні Пегасі піднятись на Олімп, в оселю богів. Зевс націлив на Пегаса ґедзя, що довів його до сказу, кінь скинув героя, і той, упавши, скалічився і осліп.

459. Кривава роса - призвістка нещастя.

595. Еллада - тут, звичайно, не вся Греція: Елладою звалося також місто й ціла область у Фессалії.

717. Асій - Гекторів дядько. Не плутати з іншим Асієм, Гіртаковим, що загинув раніше (пісня XIII, рядок 771).



ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА