н-а-н-і-ч
Візьми мені пляшку, хай зціпить зуби,
і об груди – навпіл! – зламає подих.
я більш як з годину відвертим був би:
сидів би напроти –
городив городи.
Хвалив-би-ся римами,
на Раду гримав би,
а периметром кралося б щось хижацьке,
бо для периметру
щось окрім рими тре’ –
так би й згадалась діваха з Ґжатська.
Йо-ой!
Було нам весело:
махали веслами,
взаємоневільники галери ліжка!
А ще щохвилини сушило смішно,
бо двічі на дню
курили дурню.
О!
Тут я б замовк на ковток-плюс-видих.
Парувала б над Бугом зоряна нафта.
А які ж мальовничі із вікон види! –
ані гуманоїда, ні космонавта.
Тільки:
високо-висóко
по соски осока,
а у тій осоці – стриножені коні,
всі хто бачив – хрестяться, забобонні:
бо коштовні пута,
а у гриві рута.
Або:
в небесну вибоїну
йобнулись боїнги,
а за ними ТУ –
в Кат!Ман!!Ду!!!
А ще:
все на небі справно, порядно, путньо,
тільки от заплутався у траві супутник,
зачинений геть на усі дверцята,
лежить собі – крихітна срібна цятка:
думає, блимає,
враження – глиною.
Там би
ти довірив вітру
літер труту-смог,
в маківці макітри
тер би мак думок.
А я
клявся-би-божився Шевченком-Стусом,
розволік би клясиків на цитати,
потім би упився, як кулька, здувся,
і сидів би, либився – як це встати.
І все.
Сутінки стискалися б, як лещата,
крізь вікно, сфокусоване на „спросоння”,
і вакуум-думка вгинала б скроню:
з ким би оце літо
ще хоч раз
почати.


з_р_а_н_к_у
За вирій інверсій в рамі вікна
змагаються свійські сріблясті шуліки.
Ти в мене єдина
[тобто – одна],
треба б знайти і від цього ліки…
А,
колего-мій-друже, чи знаєш ти,
що п_и_в_о_з_р_а_н_к_у –
це не п_и_в_о_н_а_н_і_ч,
коли достиглі капустосвіти
ятаганом місяця Господь-керманич
розтинає навпіл і їсть середину,
а я – зачарований!– ковтаю слину.
– Хочеться смачного? – на тобі, сину!
і лишає кусня,
і я від отого, як дурник, пруся!
А зрання
перекреслюю аркуш про-тебе-сну
зліванаправо віршем.
[Пляшечку пива...– хоча б з одну,
поки не стало гірше].
Тобто:
різниця, мій друже, в тому,
що журавель-синиця
з пива чіткіше сниться –
й переростає втому.
[де я? напевне, вдома].
А
десь би у кралі – миті-коралі,
й ділу вінцем – пиво з гінцем.
Чи:
з кожною хвилиною,
за ковтком-годиною –
диво!
У нірвану лину я,
де стаю людиною
з пивом!
А тут –
рядяться за вікнами
чи до себе звикну я,
зáйди!
З цього боку скла
я їм дулю склав –
майте!
Е-ех!
Отакі-то,
колего-мій-друже, справи:
ніхто ні за ким не тужить,
римується зліва-й-справа,
а в центрі оцього світу,
в словах-небесах – я сам:
таке на сьогодні літо.
Крас-с-с-а!


п_о_х_м_і_л_л_я
очікуваний третього дня тверезим
врешті-решт приплентався ранок-вітчим
вперся головою в живіт берези
пробував ділитись абстрактним відчаєм.
а ще дивувався що вкрали пергамент
в який загортають вологі тіні
матюкався сварився совав ногами
намагався прикрити sunshine-сплетіння.
а тоді заточився і впав на сливи
сто сніжинок цвіту злягло в долоні
о-о-о! як же мені хотілося курити й пива
ліпше нефільтрованого
оболоні.