Якою на смак буває дзвінка пітьма?
Хай б'ють
на проміння,
б'ють на дзеркальні
друзки!

І вітер навідмаш ляскає по щоках,
І сльози дощу звертаються на вустах,
І шкіру пече промокла до серця блузка…
Суши-не суши, в цій осені ти сама.
…………

І танець – не танець битим небесним склом,
І блідне обличчя кольором зорепаду.
Тікай від дурного червня до листопада!
І думай, що це спасіння.
Що це – не зрада…

Хай зів'є собі у грудях м'яке кубло,
Й руками твоєю шкірою пише море…
Поетко, дивачко, дівчинко,
к бісу сором!
…………
Малюй-не-малюй на вікнах травневий цвіт,
Здирай-не-здирай долоні об перший лід,
Жени-не-жени від себе липкий туман,
Гори-не-гори –
все рівно прийде зима.

…………

Змиває з чернеток місто_чорнильних_мрій,
Змиває у ніч холодні дзеркальні друзки,
Змиває вчорашнє сонце з тремтливих вій.
Поетко, дивачко, дівчинко, боягузко…
Ридай-не ридай,
цей дощ все одно не твій.
…………
І звідки така покора,
сонливий щем?
Відпустиш – і стане легше.
Лети, голубко!
Мій Боже, я так надихалася дощем…


Хай осінь тебе зігріє
липким плющем,
Поетко, дивачко, дівчинко,
перелюбко…