Радіє тобою розбурхане серце моє.
Латає судини і пружною лине ходою
у стіни театру, де ти - і буфет, і фойє,
і сцени кохання, палкі неземною ціною.

І ти переконана – винні-бо тільки тобі.
І ти – прагматична і мрíйлива - нині, і прісно,
як напису віщі рядки на моєму гербі:
„Вони помиляються - та, попри все, неумисно.”

І погляд, а потім і сукня, впадуть навмання,
і ти обернешся, не в силі здолати харизму,
на хтиву послушницю із потойбічного дня,
де чари повніше відкрили для тебе Вітчизну.

Воскреслу, тебе віднесу у прадавні ліси -
у млу світанкову, у ночі на ложі із хутра,
і сила твоя приросте розумінням краси
і вправністю тою, якої не зна Камасутра.

А далі – таке дивовижне жіноче життя,
нев’януча врода, бажання, утілені прúтьма!
І тільки все рідше, і рідше являтимусь я,
бо стільки роботи, бо кожна - природжена відьма. :(

2009