Рондо також походить з самої Франції, так само як і тріолет, про який вже йшлося у попередній статті, написаній мною в рамках розширення меж поетичного кругозору від любительських до професійних і уникання невідповідності канонічній формі у своїх, в майбутньому створених рондо, і наслідувань. Так, мистецтво передбачає свободу – і я з цим погоджуюсь. Але ж і підрамник має певну форму. То чому б її не мати віршам як віршову? Тонке питання, сказав би я. Бо спокуса підкорити віршову форму своїм інтересам, які витікають із змісту чи головної ідеї твору, нерідко отримує перемогу над канонічністю. І виходять з-під пера не рондо, а щось аналогічне. Але не рондо. Так само і як і не зовсім тріолети чи сонети.
Віршовий розмір рондо повинен бути ямбом. На цьому наполягає одна стаття, а друга – дозволяє бути йому хореєм, анапестом, дактилем, іноді - амфібрахієм.
А третя – не обмежує і не наполягає. Чи навіть не третя, а всі інші. На відміну від статей, в яких розглядаються сонети. Про них – окрема розмова, яка ще відбудеться.
По суті, що відрізняє ямб від хорея? Майже нічого. Та ж сама двоскладова стопа, але наголошується не один склад, так інший. А чим завинили дактиль чи анапест? Та нічим. Вони просто подовжили ці стопи. Українська мова щедра на трискладові слова, то чому вони мають залишатись за межами її поезії? Чим поганий амфібрахій, якщо його суворо дотримуватись, так само уникаючи злиття суміжних слів, як і в будь-якому з наведених мною вище віршових розмірів? А в попередній статті – і форми? В амфібрахії поєднуються як хорей (в кінці), так і ямб (на початку). Але це все – мої правдиві домисли, що базуються на основі спостережень як поетичні враження.
Рондо. Ця віршова форма має дві рими. І вони римуються декілька разів – в залежності від кількості рядків форми, обраної автором. Вона може складатись з восьми рядків, тринадцяти і п’ятнадцяти.
Розглянемо рондо, що складається з восьми рядків. Перший і другий рядок повторюються в кінці рондо, і перший рядок – у четвертому рядку. Як на мене, то у такому рондо оповісти про щось значне досить складно, бо п’ять рядків практично одні і ті ж самі, а в трьох усередині треба розмістити головну частину твору, а не просто віршований текст.
У рондо, що складається з тринадцяти і п’ятнадцяти рядків, початкові слова першого рядка входять у дев’ятий і заключний.
Схематично рондо виглядає наступним чином: aabba, abbR, aabbaR.
Маленькі літери вказують на те, що рядки тільки римуються, а повторюються ті, що позначені великими літерами, і у випадку рондо - лише початком свого рядка.
Як ми бачимо, перед авторами рондо стоїть надскладна проблема – відшукати як мінімум сім рим. Природно, що уникнути таких, слова яких належать до однакових частин мови, досить складно. Тому є над чим замислитись, щоб рондо не нагадував дитячу лічилку або сонет класичного вигляду, створений автором, який не дуже поривався ознайомити читача з високими поетичними результатами дійсно вдалого творчого пошуку.
Не менш складним питанням твору є і питання драматургії. Рондо – це своєрідна п’єса.
Ось поки що і все.
Я не виключаю того, що стаття змінюватиметься протягом певного часу, якщо віршова форма, розглянута в ній, цікавитиме більше, ніж зараз, бо мені здається, що існують деякі перепони, однією з яких є невтримне бажання віршувати, відчуваючи всі свободи, які тільки існують у демократії поезії, а другою – вже створені мною рондо, які можуть не надихати будь-кого з моїх колег по творчості на створення власних.
Складне рондо я не розглядав, бо ми тільки встигли зупинитись на одній з найбільш поширених форм. Приклади рондо, створених поетами минулого, я також не наводив. Ними рясніє Інтернет, деяка частина їх має різні межі авторських відхилень, а це вже не надихає особисто мене не стільки як на ознайомлення, як на своєрідне пропагування.

20.04.2010