О, сизокрилий птах…
ти з нами по стількох літах,
звиваєш гнізда у житах,
дзвениш у добрих небесах
про волю, щастя, що усе ж
одне і те ж.

Мелодії такі старі.
одвічні вісники Зорі,
і з ними Радість і Любов,
що проминають так, немов,
освячені не до життя -
на забуття.

"Серце наче птах…"
кричить в опущених очах,
німіє в зімкнутих вустах
і свідчить, свідчить, мов ріка -
брудна, безплідна і мілка,
про не життя.

Під чужинський рев,
відлуння звичного "пся крев",
мажорний табірний надрив,
бур'ян здіймається для жнив.
Біжить у нім мале дитя
у небуття.

"Мій сизокрилий птах…"
не замовкай, розп'ятий на гілках,
не падай в спалену траву.
Співай допоки ще живу.
Співай, миленький, хоч пожнеш
одне і те ж.

2000р