Зголублені, розгублені від хвиль
гарячих колисанок занебесних.
Ще крила нам не зраджують і хміль
не відпускає з рук
цілунку мокрі весла.

А ранок пробивається з вікна,
пробудження пташиним гамом пише.
Заслухані, і дихається нам,
немов тонкій струні
без пальців, нот і тиші.

Поезії політ почнеться з вій,
злітатиме вона неначе пір’я.
Коли весна – летиться легко їй,
від легкоти очам
спокійно так, що вірять

у те, що сповідає кожен рух
і сповиває дотиками ласка,
її до себе сни не заберуть
не втримає сльоза,
звикаючи до казки,

зголублено-розгублено від хвиль…

11 Лютого 2011