ІІ
Початки!
Красиві і ждані,
як літа найперші дні!
Лишив я б одні початки -
о передчуття і загадки,
що у первині́ пелені,
у трепітному післясні
минуле вертали б мені...
ІІІ
О смутку добровільна браночко -
у вас і личко, і пряма осаночка,
І шпильки на 16 см і мрії.
То звідки суму снігові завії?!
Вас полонив не той?
не так?
не там?
І ось ви із журою сам на сам…
Я виправлю усе, клянуся вам!
ІV
Колінце в руці тремке,
відлуння сердець - лунке!
Чому ж не таке легке -
кохання твого саке?!
У танці ти неземна,
а потім, як та зима…
Як те, кришталеве бра,
не бачиш в мені добра...
V
Пішла, і не вернеться вже - у «ні»
доріжка місячна зникає, тане слідом,
о мов і невтамовані жалі
майнуть у синь за жайворовим літом,
подібно до печальної зорі
потануть на світанні угорі,
над випаленим почуттями світом...
VІ
О, ця несила, слабкості краси -
на вістрі дотику, цілунку, прабажання!..
Внизу земля, Господня кузня, - Я!..
А Ви, - о Ви! – все там, де обіцяння,
де вина світанкової роси
і ангели сповідують братання…
Де вище тільки любощів єднання…
2011