***
"Люби мене!" - колись ти заклинала
Мене в годину любощів палких.
Від слів твоїх душа моя палала
І серце розбивалось на скалки.
Любив тебе,не люблячи самого
Себе - за добровільний свій полон
У пестощах твоїх. Не знав нічого
Я про реальний світ. Суцільний сон
Мене позбавив мужності і сили
Боротися за себе... Та хіба
В усі часи - до мене - так любили,
З покірністю й безвольністю раба?!
"Люби мене!" - сама ж ти не любила,
Вірніш, себе любила - не мене, -
Пригублювала лиш... Відьмача сила
Мене палила жадібним вогнем.
Я дивом розкріпачився. Я дивом
Прозрів. Господня воля привела
До дійсності... А ти лишень блудливо
Убік циганський погляд відвела,
І хвостиком - сюди-туди -
Майнула:
З десяток уляглось тобі до ніг...
Невже - забула? Ти про все забула?!
А я забути досі ще не зміг!