Свічки старих тополь поволі відгоріли,
Зливаючи вогонь у канделябри пнів.
Кружляє листу вир - червоні, жовтокрилі,
Барвисті іскри мрій чи марення. Напів-

божественний напій осіннього повітря
Пронизує гортань, немов найперший вдих.
Наповнюється ним по вінця і по вістря
Свічі білявий спис. Я думаю про тих

далеких ворогів, тепер - найкращих друзів,
Бо щирими були і зрадили в лице.
Гартується душа, позбавлена ілюзій,
Назустріч їм росте - зелене деревце,

ламаючи гілля, заламуючи руки,
Змінивши голос на дзвінкі акорди тиш.
Нічниця вірша знов летить на світлозвук, і -
Спиняється життя на мить: "Летиш? Лети ж!.."

Не-ви-спо-ві-да-на сльоза в оправі ночі,
Невисотаний дим, просмолено-їдкий,
Невистояний сум, невивіршений, хоч і
Його чернеча тінь лягає на рядки.

І начебто снігів потріскані опали
Запізно впали на пропалений папір.
Поетове життя в багатті самоспалень -
Це тільки листу вир, це тільки листу вир...

2011