V
О принеси спокутний на очах неспокій,
Не плід чужий, як на початку, а себе -
Оті, що в небо пробивалися крізь роки,
Моєї сутності німих волань рядки.
Усе, що знову повернеться, і мине,
Сягнувши радості у далині глибокій,
Куди печальний ангел твій веде мене...


20ІІ