Палає замок льодяний, сльозяться грані,
о дні безрадісні, о зорі невблаганні
учора рідних ще очей і зрозумілих -
та вже безсилі ми, такі безтілі нині,
нові два дроби, що не зводяться до цілих,
і спрощуємося лише в сади без листя,
і марно дихає весна в пусті обійстя.