Мені що до того – живий ачи мертвий
Зі мною у дружнім співає дуеті,
Я вже порозкладував ноти-шедеври,
А Моцарт знай грає в саду на кларнеті.

Чи грає в саду він, чи грає у пеклі,
А може, в раю – я не думаю всує,
Коли, наче пух тополиний липневий,
В зеніті надземному тіло вирує.

Коли я стаю розколиханим пухом,
Прошитим голками пекучого світла,
І слухаю, слухаю трепетним вухом
Мелодію цю неминущого літа.

І Моцарта слухають навіть пташини,
Цвірінькають боязко з далечі гості
І раптом змовкають у літеплі плиннім
Від сполоху і найсолодшої млості.