Вона іде, в руках тримає квіти,
і грається її волоссям вітер,
ні на чию не схожа і така
хода її неспішна і легка.

Підборів стук чіткий по тротуару
із кожним пульсу співпада ударом,
і обертаються на сто вісімдесят
всі чоловічі голови підряд.

Неначе в вир, пірнути кожен хоче
у віями напівприкриті очі,
та розбивається черговий комплімент
як хвиля об твердий валун ущент.

Звабливий погляд, стримані манери,
тонкі вуста і грація пантери,
а як сидить, то хай же йому грець,
на ній ота спідниця-олівець.

Легка її хода у всьому винна,
І їй услід лиш: «Леді, ви злочинна!
Навіщо серце викрали моє?!
В вас санкція на зброю вашу є?»