1. "Вірш"
Тиша, мов вірші…
Недовершена, я не зміг її
Долюбити… Ми вже ніколи більше,
Ніж останній виток змії,
Ми до бога, ми просто перші.
На допомогу крила
Для непомітних звершень,
Для слабкості, де сила….
Вій вітер, ти прости, ти можеш
Собою бути без ролей.
Я граю, ти не допоможеш,
Покладеш в серце змучених лілей
Я справді тінь, здавався сонцем,
Я трошки вмів коритися вогню,
Я витканий невтішним, сон цей
Позабирає все, що може я здійсню
Ти лиш прокинулась, не віриш, знаю,
Коли під вії очі ледь вузькі…
Твої я схованки читаю -
Розчарування, пестощі міські…


2. "Малюнки"
Ти вмієш малювати, доню...
Не розумію як навчитися собі,
Під твої кольори кладу свою долоню,
Ти вибрана, я - хлопчик у юрбі...

Ти риска мрії, ти ясна душа,
Ти навіть дотиком зігрієш,
Схилившись до мого вірша,
Ти сієш, просто зорі сієш, сієш…

Не вірю, що до тебе всі вони були,
Я відчуваю… їх собою мрієш,
Хоч кажеш, вже давно цвіли
Десь на землі, де до життя не підеш…

Така прозора... розкажи де ти
Приймала тілу крапельки вологи -
Маленькі, просто знайдені світи...
Вмивалась... ти здавалась богом,

Заколисалась, плач вже стих…


3. "Рідне"
Вода повільна, зібрана дощем…
Після дощу я - птах в калюжі,
Я хочу, я збираюсь ще,
Хоч мої сили вже до мрій не дужі,

Переспівати знову тишу-ніч,
Накреслити нові малюнки,
До неба розпалити піч,
Сховати відчай у руді пакунки

І відіслати в рідне, що прийме,
Не буде за прокляттям сумувати...
Словами смерті горло вже німе,
Я зможу душу лиш тобі віддати.

4. "На ніч"
Зроби мене водою, темна ніч...
Зроби собою, я вже майже ти,
Пліч-о-пліч йду, затиснув хвою,
З тобою. Ти мої світи

Своїми вразила, сідала просто,
Мов сонце, на моїх колінах...
Свічки палила, вила з воску
Вінки, а засинала в сіні...

Хоч було мертвою травою -
Воно ще не боялося вогню…
Я різав руки, забував про своє,
І кров, мов сутінки, вкривала очі дню...

5. "Злам"
Я спокою віддам себе,
Від крил до криги зможу просто бігти...
Було вінчанням бога голубе,
Було вершиною, я вже не можу звідти
До витканих пітьмою мертвих веж,
До першоквіту, що відцвів недужим,
До лоскоту нудьги, що вкрала тіні меж,
До прокляття, що крає вік, що дуже...
У самоті, у величі думок,
Не прийнятих до мого злого серця,
Колиска-зірка, зірваний вінок...
Прости - твоє, я ледь відкриті дверці
До твого відчаю і сну,
До твого ранку, зібраного з хвої...
Я смерть, я першим тут війну
Почав, щоб знати війни твої...
Прощання, вії, зроблені шляхи -
Короткі сутінки вогню дарують долю...
У твоїм лоні первістки сухі
Голублять стежку і свою недолю…
Стривожена, чи просто ледь жива,
Кохана, зморена від мене...
Хай далі всі мої слова
Підуть туди, де хвоя знов зелена…


6. "Далі"
Я по смерті згадаю про тебе,
Розплету твої жовті вінки,
Твоя первістка, очі від неба,
Не згадає про ті пелюстки,

Що лягали, ховались в колиску,
Засинали із нею, мов плач...
Її мрії до мене так близько,
Пригортались, мов тепле пробач...

Хвора, зіткана з кволого ранку
Моїх випраних сонцем думок,
Сядеш снідать зі мною на ганку...
Млява спроба зів"ялих квіток...

Зрозумів… Та не все... Не від себе
Я так набіжно, довго втікав...
Мені більше нічого не треба,
Лише запах розпалених трав…

7. "Досить"
На віях чорних лип