6
Залишились на щастя острови -
малі сліди величніших часів.

Вони задовольнити не змогли
чисельне плем'я ситною їдою
і стало Бену менше, значно менше....

А доля, відвернувшись від одних,
потрафила, здавалось, недостойним -
з небагатьох, що вижили в потопі,
нещасних дикунів, вигнанців світу,
невдовзі розрослося дуже плем'я,
яке вже не можливо порівняти
із родом вічно гнаних втікачів,
що тут колись знайшли собі притулок.

Печера та на острові найбільшім,
в цілющому оточенні джерел,
священною прозвалась згодом. Звісно,
коли ніхто в ній вже не проживав.
І, час від часу, за жерцями слідом
туди ішли двоногих горді внуки 
за чудодійним подихом з ущелин.
Аби надихавшись з легень підземних,
затим до ранку п'яно веселитись,
як це вони робили в давнину
коли, траплялось, заблукалий вітер
у табір приносив духмяний подих .

Той подих повивав і схил гори,
єдиний схил, де ще гніздились Бену.

Напевно поблизу димів підземних
селилися крилаті неспроста,
і неспроста, вдихаючи його,
так змінювались первісні істоти.

7
Себе людьми двоногі стали звати
на сьомому коліні по потопі.

Ще покоління феніксів минуло 
і люди, диких приручивши коней,
зайнялись випасом і скоро острів
очистили від інших хижаків. 

Порівняно з двоногими повсюди -
ці, люди, надто швидко розвивались.
Добавили чимало в зрості, силі
і жили щораз довше за батьків -
з них найдостойніші проіснували
як десять, двадцять поколінь двоногих,
порівнюючись віком навіть з Бену.

Поля очистили, затим зорали,
і двічі урожай збирали свій.
Опанували врешті три великі
і сім - між ними - менших островів,
все, що лишилось після катастрофи.

Човни спочатку, мов плоти, незграбні,
під вправними і сильними руками 
росли у розмірах і незабаром
дісталися, впіймавши вільний вітер,
за обрій, до великої землі.

Там висадившись, люди здивувались 
первісності і дикості природи,
яку не пам'ятали, видно, зовсім,
хоч вийшли з цих країв не так давно. 

Не заснували навіть нових селищ,
як те робилося на островах -
не забажав  ніхто з них залишатись.
Набили звірини заради м’яса,
і цінного, не баченого хутра, 
та, прихопивши у племен первісних
дівчат вродливих і дітей, відплили.

Відтоді так усе і повелося –
в мандрівки вирушати світом задля 
коштовностей, рабів і страв незвичних.

8
Та кожен раз у пошуках наживи
все далі й далі доводилось плисти
по ненадійних водах, і по суші 
в постійній небезпеці мандрувати.
Тут вперше у пригоді й став союз
із благородним племенем крилатих.

І в кого, як не в Бену, розізнати
вони могли про подорожі тайни?
Хто, споглядаючи на все з небес,
вказав би шлях до здобичі точніше?..." 

Тут вчитель, здійснюючи перехід
на інший рівень, промовляє: “Звісно,
в посланнях, що дійшли до наших днів,
докладні феніксові відчуття
описані по-людськи. Як відомо,
крилате плем'я не вживало слів.
Обходячись без висновків і назв, 
не бралося і розділяти світ
поняттями  добра і зла.
		     Напевно,
позамість роздумів, переживань
зринала в них команда  "треба так".
І саме "так" вони і поступали.

Навколишня природа так живе -
поєднана в єдине мудре тіло.
Як високо сьогодні крокодил  
не відкладав би яйця у пісок - 
вода розливу досягне до них.
У всьому видимі мета і цільність,
безмірна злагода, далекий задум. 
 
9
Із досвіду одинадцяти літ
життя свого ти можеш пригадати,
що і в тобі команда "треба так"
бувало виринає час від часу.
І в мені теж. І, видимо, у інших.
Проте, як часто, на відміну від
тварини, помиляємося ми
бездумно свої здійснюючи вчинки.

Так, нам дана у світі вища сила,
свобода від тваринного життя,
та відірвавшись з нею від природи
зв'язок прямий ми втратили з Єдиним.

Окрім первосвящеників звичайно
й дарованого небом Пераа...-    
останнє вчитель каже не відразу,
а лиш уважно глянувши у вічі
Аменхотепу. 
	І за мить йде далі:
- Предтечі наші, в пралісі, напевно,
до часу, до пори, отак і жили,
єдиним тілом первісного світу,
аж поки Перст не показав на них.

В одному описанні древніх текстів
є згадка про отой Дарунок щедрий 
усім двоногим - непогасну іскру,
що вічно прагне полум'ям зрости.  
Вона в уста ввійшла їм через Подих
і з того часу стале докучала -
провадила від тихого життя. 
Мовляв, з-за неї і пішли з пралісу,
де було затишно і супокійно,
на пошуки, в постійну боротьбу.

Проведені Небесною Рукою
крізь випробовування - вищу Милість -
Пізнання і Життя понад дикунством
не всі одначе здобули. І Вибір 
упав на вічно гнаних. Що, напевно, 
і зветься Справедливістю з тих пір.

10
Двоногі, попередники людей,
на островах, на самому початку,
не відали ані добра, ні зла
до того, як вкусили плід пізнання.

З ним і почало розвиватись сім'я
того, що потім розумом назветься.
Надихнуті іскрою Подарунку,
вони взялися розрізняти світ,
як прояви хорошого і злого.
Хороше – це життя в ладах з Дарунком,
А зле – це смерть і порожнеча серця.

Напевно, з цим проходило зростання
і видатного роду, що пізніше
став у колиски нинішніх народів.
 
Тож подамося й ми на острови,
куди так поспішав крилатий цар.
З ним розлучаючись на певний час
скажу, що Фенікс у останні дні
в нутрі своїм тривогу і бажання,
зростаюче тремтіння відчував.
Уперше він ловив любові поклик, 
і мчав додому майже без спочинку.

11
Прадавні в судженнях не помилялись,
оспівуючи мудрість роду Бену.
Чому, побачиш трішечки пізніше.
І так, як власний досвід ріс повільно,
у кого люди ще могли докладно
про різні таємниці світу взнати?
Хто інший ближчий був Світило-богу,
разом із Ним зникав у час дощів,
вартуючи відродження щорічне?
І хто ще, упізнавши таємницю
новонародження Світила, повертався,
мов теж відродженим? Єдино Фенікс.
Тому і відкривати вміст природи, 
де людям випадало царювати,
а заодно й служити посланцями,
живим зв'язком із Небом – Сонцем - Богом,
було дано мандрівникам небесним.

І люди з перших поколінь шукали
порозуміння з племенем крилатим.

Аби знайти шляхи порозуміння
вивчали норов кожної особи.
Задобрюючи велетнів небесних,
з доглянутих турботливо насаджень
приносили жерці плоди життя,
поїли кращою водою гір.

Що Бену розуміли як і мову,
так і думки, жерці чудово знали.
Та як дійти взаєморозуміння, 
коли відсутні значимі слова,
хай навіть крики, чи ж бо просто жести?

Тому розмова видавалась швидше
нудною чи обтяжливою грою -
хто довше непорушно просидить 
один навпроти одного. Так Бену
передавали родичам своїм
знання: із голови до голови,
коли верталися з далеких мандрів,
і спочивали серед рідних скель
підземними димами оповиті.

Отож і люди, вибравши місця
зручні для цього, вчилися сприймати
найтонші відчуття в потоках марень, 
що наче сни важкі обволікали,
коли крилаті “мовили” поблизу.

Видіння, поміж тим, завжди складали
у всіх, хто здатність розуміння мав,
одне й те саме відчуття польоту,
польоту над просторами земними.

І утворився цілий пласт осіб,
що володіли таїнством розмови.
Із цих людей росли жерці найкращі -
вони людському роду понесли
картини плину наслідку з причини,
подій невпинний, нескінчений хід,
що роздумам давав багату страву.

І бачення таке набуло змісту, 
спочатку ще казкового, та з часом
під розумом допитливим і вільним,
законів, характерних для природи.
І любий був той ріст Творцю живого.

      

Читати далі
Повернутися до змісту

Бену (др.єг.) - древнє єгипетський міфологічний образ священного птаха,
уособлюючий сходяче сонце, прототип (предтеча) фенікса. Описана історія з бену, на думку автора, могла відбуватися біля 45000 років до Р.Х.

Володар Дихання - бог, даруючий життя; тут - Осіріс.

Он (др.єг.) - інакше Геліополь, місто в Древньому Єгипті, головне місто 13-го ному Нижнього Єгипту. Знаходилося трохи північніше нинішнього Каїру.

Око Гора - було втрачено Гором в битві з Сетом за трон Осіріса, але магічно відтворене Тотом. "Ціле" Око підносить Гор в жертву Осірісу, тим самим оживляючи його.

Владика Кемет - Владика Єгипту, - Пераа (фараон). Кемет (Та - Мері) (др.єг.) - дослівно "чорна земля" долини річки (Нілу), оброблена, люба.

Велике Море - Середземне море.

Пераа (др.єг.) - дослівно Великий Палац, Великий Дім - не пряма назва царя, - щоб не вимовляти його титул, що вважався табу (забороненим).Фараон - сучасна передача виразу "Пераа".