1
Від храму древнього Атума-Ра
багатолюдні юрби сунуть вниз
алеєю, на пристань, де стрічають
флотилію між різного народу
провінцією правлячий вельможа,
сановники й жерці Дев’ятки  храмів.

Звучать пісні на славу Пераа,
правителя сепату,  привітання
до всіх новоприбулих із столиці.

Нарешті церемонія скінчилась. 
Невістка їде з почестями до
вельможного палацу і за нею
відразу поспішає важний люд,
запрошений сьогодні на гостину.

Можливо, щось дістанеться і іншим,
і юрби жваво тягнуться услід.

2
Спровадивши невістку до хоромів,
для неї виділених, й сповістивши 
двірцевого сановника, що зразу,
опісля зустрічі з жерцем верховним,
вернеться на гостину до палацу,
Раі іде. 
Його уже чекають.
Від пальми придорожньої біжить
йому назустріч Са. Дитячі щоки
в слідах від сліз. Раі ласкаво гладить
малого і говорить про місця,
куди удвох зайти буває важко.
Привітно посміхається жерцям,
які очікували теж, усі
вони ідуть алеєю до храму
навчителя божественного Тота.

3
Удалині срібляться води Річки,
внизу канал, заповнений човнами. 

На дзеркалі спокійної води
причалені човни геть непорушні,
немовби набирають нових сил,
щоб зранку знов податися в дорогу.

Та, незабаром, в місті киць, Бубасті,
флотилії прийдеться роз’єднатись.
Човни Палацу повернуть направо,
потягнуться каналом Пераа
до моря Секот , у далекий Пунт -
за пахощами, шкурами, за чорним
дорогоцінним деревом, за кістю
могутнього абу  та іншим скарбом,
взамін вивозячи непотріб різний.
А корабель Сандалів попливе
униз по Річці, у бентежні далі.

Човни передчувають час розлуки
і гомонять собі в диханні вітру.
 
На березі ж забава для зівак -
торгівля веслярів з юрбою немху.
Ці принесли з собою різні страви
і хочуть щось в ханаанян взамін.
Однак ніяк домовитись не можуть -
і в тих, і в інших свідками боги.

Раі вертає погляд на дорогу
і розрізняє поміж гурту люду
першожерця, що вийшов зустрічати 
того, кого чекав останні роки.

Раі вклякає до старечих ніг,
до стоп, узутих в шкіряні сандалі.
Торкається чолом до білизни
тканини на худих колінах старця
і відчуває крізь сукно тверді
нарости від постійного моління.

"Великий Тум , як довго я блукав..."

4
Завершивши полуденну молитву,
проведену при Тотових мощах -
первосвященик, кликнувши Раі,
іде до внутрішнього двору храму.

І з кожним кроком струмені повітря,
відбитки світла змушують старого
вертатись до життя, мов у минуле,
немов у сон, відомий до подробиць.

Він стишує ходу аби вертання
не відбувалося надмірно швидко,
щоби старі окови не розпались
від тої сутності, яка верталась
назад у сильно вичовганий  обсяг.

Спиняється при виході, чекає
допоки не з’являється Раі.

Яскраве сонце зустрічає їх
могутнім першим, геть незносним блиском,
та вже, невдовзі, лагідно сміється
багатим многоцвіттям  відбиття
під синню плит, що вкрили колонаду.

Верховний жрець - засушений життям.
Мідь шкіри блискотливо покриває
виразний і давно забулий про
породження волосся голий череп.
Обвітрене обличчя, втім, бадьоре
і погляд ще твердий, глибокий, ним
жрець пильно роздивляється Раі,
узявши того обіруч за плечі.

Затим всміхається до Са. Сідає
навпочіпки, щоб врівень бути з хлопцем.
Запитує чи любить той співати.
Малий відповідає зовсім тихо,
старий уважно зрить крізь очі Са
кудись в майбутнє. Хвилю непорушний.

Відтак з натугою встає й говорить, 
мов із самим собою: "Й справді добре".
Раі упевнений - це стосувалось
того, що жрець верховний щойно бачив.

Немов з трудом долаючи видіння,
первосвященик в срібний б'є дзвіночок
і звук, зіштовхуючись із своєю,
не менш гучною срібною луною,
народжує зненацька між колон
примарну постать молодої жриці.

Вона стоїть, утупивши свій зір
на вимощене плиткою подвір’я,
і терпеливо жде.
		Верховний жрець 
легенько гладить хлопчика й питає,
чи в нього є ім'я. 
		 " Я звуся Са."
" Ти - Са? Як знаменитий Са-Усер?
Раі звичайно переповідав
тобі про нього оповіді. Добре.

Це, сестро, учень Са. Ідіть до саду.
Дай Са плоди і сік плодів. Співайте,
про Са-Усера хлопцю розкажи.

Ми незабаром прийдемо до вас".

Малого обвивають руки жриці
й напевно Са зненацька пригадав
щось позабуте, бо, здійнявшись вгору,
негайно відчепився від руки
учителя, яку поперед тим 
стискав аж надто міцно для дитини.

Підступна жриця щось йому шепоче
й благальний погляд хлопця в бік Раі,
немов би наштовхнувшись на дзеркальну,
невидиму стіну, пірнає в себе.
стає задумливим і враз далеким.

Верховний жрець киває головою:
"Цю владу їм таки дано від Ра,
дивися - вже забув про все довкола!"

Старий підходить до Раі, бере
його за лікоть і вони ідуть 
поміж колон, розписаних доверху
зображеннями й письменами.
			"Що ж,
нарешті ми одні. Ти можеш, друже,
звертатися по імені до мене.
Не знаю чим іще свою подяку
за вірну службу у старій Будові
і виразити можу крім руки
і радісної рівності між нами.

Папіруси ті древні, таємничі,
що з Семом і Самонту ви знайшли,
вже переписані і в добрім місці.
Увечері помолимось за всіх
братів, що були з нами й відійшли,
і серед них за Сема, за Самонту,
упевнений - їх чисті, зрілі душі
впокоїлися у Полях Достатку.

Спасибі і за те, що й цього разу
багато чим порадував мене.
За опис текстів храму, при найпершій
нагоді перегляну їх докладно,
сам знаєш - не до всього допускати
я можу переписувачів нині.

Чутки ідуть ти часто зустрічався
із Пераа? - дари його прийнятні. 
Як будеш слати звістку до Палацу,
оповісти Царя - дарам раділи.
Раділи і тому, що пам'ятає.
Хоч, звісно, завтра, з першим кораблем,
дамо когось, щоб виказати вдячність.
Та поміж мною і тобою, кращим,
ціннішим за дари було якби
Раі та Са залишились зі мною..."

Старий, зі зморшок скорчивши гримасу
удаваного докору, підняв
угору вузлуватий довгий палець:
"Сам блідолиций і такого взяв!
Кажи, де відшукав. У нього сила,
якої я не помічав давно."

"О, знаючий речей природу, Менес,
я переконуюся з кожним днем,
що добрим всім завдячую лише
Тому, у Кого у молитвах прошу. 

То ж Са і є дарунком! Вірю Менес,
якщо не станеться біди якоїсь,
малий продовжить справу днів моїх.
Ти ж бачив сам - у ньому той безмірний,
готовий до сприймання світу обсяг..."

Первосвященик, зупинившись враз, 
долонею в промовистому жесті
спиняє річ Раі й суворо, владно
самими видавалося губами,
говорить стиха: "Там не тільки радість.

Осліплений щасливим подарунком,
ти, брате, лиш ковзнув об'ємом вмісту, 
не роздивився пильно глибини
і надто просто оцінив майбутнє."

Раі зніяковіло жде пояснень,
та Первожрець, додолу опустивши
свій погляд, знову потягнув його
за лікоть між колон:
		 "Скажи мені - 
ось ми, жерці, вже невідомо скільки,
десятки поколінь несемо мудрість,
даровану нам Тотом, пізнаємо
її у міру сил - моїх, твоїх -
передаємо в руки нашим учням
разом із нашим досвідом про світ...
Для чого? Служимо кому при цьому?
Творцеві всього сущого? – звичайно.
А також Кемет, всьому простолюду
допомагаючи прожити з Хапі,
з пустелями, з вітрами, та царями!

Відносини підтримуючи з тими,
хто служить в храмах у народів інших,
ми знаємо, що люду вкрай потрібна
ця наша поміч, хоч усюди й різна -
в залежності від краю, від сусідства,
від проявів постійних, тимчасових.

Що зв’язувало завжди різні храми?
Одна глибока мудрість про Творця.
Те, що доступне тільки для Пізнавших.
А що роз'єднує? Служіння людям?
яким для виживання треба різне?
Одне для Кемет, інше для Міжріччя.
У всякому випадку до сих пір
так було сотні, тисячі років.

Верховний жрець легенько усміхнувся:
“Недавно приходив правитель - Деді.
Погомоніли трохи про всіляке –
про труднощі щасливого правління,
про кращу, досконалішу громаду…
Беру його, як ось тебе, й підводжу
до старанно начищеної міді.
Показую, що ось вона, громада!
І що з тим відображенням робити?
Потрібно, певно, з себе починати…

І, повертаючись до спостережень,
як думаєш, куди прямує світ?
Потрохи люди плинуть до достатку?
Почали швендяти дрібні торговці?
З'явилося ще декілька царів,
нові, нам не знайомі племена?

Скажу тобі - змінилося багато.
У відбитті додалося свободи.
Закладена колись росте будова.
Людей умножилося. Звістки маю,
що величезні племена мандрують
і за Великим морем, і Євфратом,
і у степах за вільним Хіддекелем.

Дивись, могутні хети відступають 
на стріли і мечі сусідів наших.
Та й із Еламу  дивні вістки чути.
Яка ж то сила десь росте й гуляє!

Що буде далі? Зрушення народів,
чергові війни, нові грізні царства,
постійні переміщення племен?

І наче нам з тобою що до того.
Служи собі щоденно - у молитві,
у справах добрих святість приумножуй,
і все тут, але ні! повинні ми,
піклуючись потребами мирськими,
не стати на заваді справам Вищим,
які спостерігаємо довкола.
Не можемо ми осторонь стояти,
повинні Промислу допомагати.

Це в час, коли жерці Амона-Ра
не тільки в Уасеті, а повсюди, 
чисельно розростаючись, будують
ту владу, що спирається на безліч
нахапаних скарбів, на труд покірних
рабів, поселень, навіть цілих міст.

Коли взамін розважливого руху
між мудрих знань у краще майбуття,
працюючому на землі чи в місті
насаджують незмінності закон,
порядки вкрай суворі, чаклування,
коли не до молитви - лиш купуй!
І, приумножуючи так багатства
обтяженням життя рабів, та немху,
кому прислужують - народу, Кемет?

Ми з ними розійшлись уже в служінні.

Допоки зважений наш Пераа
розумно править нас вони ще терплять.
Що буде, як жерці найкращі наші
стоятимуть супроти них і далі?
У певній мірі можна сподіватись
на захист Пераа, що теж боїться
могутності кого-небудь одного.
Проте, якщо хтось із жерців почне 
прислужувати Промислу в назрілих,
потрібних конче змінах, що тоді?

Всі, хто при владі, вийдуть проти нього!

Що, придивившись, ти побачиш в Са?
Те, що і я побачив в нім - гоніння!

Гоніння... 
                Видно близиться пора,
коли воно прийде велінням Вищим,
і буде кращим вибором для Храму,
ніж добудова під Амона-Ра,
як це вже сталось з древнім храмом Сонця.
Є вибір в нас і буде він найкращим,
якщо ми Вищу Волю осягнемо,
і підемо дарованим шляхом.

Здалося, це видіння в Са я бачив.
І стало добре в грудях, справді добре."

Поперед старцем ставши на коліна
Раі зворушено мовчить. Старий,
йому поклавши руку на плече, 
шепоче: - "Хочу я, щоб учень Са
вночі сьогодні долучився віри. 
Та і тобі пора додати сил.

Вставай, ідемо в сад, пора співати.” -
Старий сміється: “Певно, ти, Раі,
забув, як це зазвичай люди роблять?”

      


Читати далі главу
Повернутися до змісту
Всі примітки

Візир - найвищий сановник у Пераа.

Владика Кемет - Владика Єгипту, - Пераа (фараон). Кемет (Та - Мері) (др.єг.) - дослівно "чорна земля" долини річки (Нілу), оброблена, люба.

Дев'ятка храмів - в честь дев'ятки початкових богів в місті Оні. Це Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Усер, Ісет, Сет, Нефтіда.

Правитель сепату - в древньому Єгипті спадкоємний правитель області (пізніше ному).

Секот (др.єг.) - Червоне море.

Читати далі главу
Повернутися до змісту
Всі примітки