1
В царевому дворі жила тривога.

Тушрата перепитує Раі
про те, як швидко зможе Пераа
дійти із військом до кордонів краю.

Жрець заспокоює владику, що
окрім листа Великому Палацу
відправив звістку і його сестрі.
Цариця Тейє звісно поклопоче
й за місяць, півтора війська надійдуть.

Тушрату непокоїть також те,
чи має Гілухепа  вплив в Палаці,
а то розповідають, що сестра
кардуніяшського царя пропала -
старий Калимасин  переживає.

Раі всміхається, що непотрібно
великому царю тим турбуватись.
Аменхотеп, син Гілухепи, перший,
кого Великий Дім ерпатром  бачить.
А про дочку Калимасина знає,
що в неї все в порядку. І Тушраті,
славетному розумним царюванням,
самому те відомо, що цариці
не можуть правити удвох відразу.
Одна повинна втішитись покоєм.

Мітані цар киває: ”Це звичайно”.

Тушрата в своїх різнокольорових
одежах виглядає мов купець.
Хоч бляшки золоті, коштовна зброя
йому здаються тим, що підіймає
його до осяйного Пераа,
жрець впевнений, коли царя б узріли
у вигляді такому в Уасеті,
в Палаці всі би довго реготали.

2
Під вечір, в честь великого союзу
об’єднуючого Мітані з Кемет,
а також в честь посланців Пераа,
Тушрата проводив велике свято.

У непривітній і похмурій залі,
перед підвищенням, на котрім гордо
сиділо царське осяйне подружжя
зібралася місцева знать. Столи
з обох боків лишали трохи місця
для руху дикуватих танцівниць,
що голим тілом збуджували стогін.

Проте співці й музики не вмістились
і голосили звідкись із-за стін.
І це якраз подобалось Раі,
не відпочилому від вкрай тяжкої,
як виявилось, довшої дороги,
аніж їм обіцяв аляшський цар,
та не подобалось рішуче всім,
кого зібрав сьогодні тут Тушрата.
І знать, аби підтримати вихляння
жіночих стегон, живота, грудей
здіймала неймовірний, дикий рев,
далекий, звісно, від простих мотивів,
які музики як уміли грали.

Принцеса Кемет ясно, зразу зникла,
мигнувши на прощання щільним газом.
І жрець збирався нишком повторити
оте саме, домовившись з царем,
що непомітно піде відсипатись,
як тільки відлунають привітання.
Та збуджений Тушрата не бажав
такого гостя швидко відпускати 
і вкрай уважно слідкував аби
той раз за разом чашу підіймав.

Нарешті, змилосердившись, Тушрата 
надмірно гучно плескає в долоні
і проганяє трьох нещасних блазнів,
що вслід за танцівницями почали
робити дивовижні неподобства.

І висловивши дуже довгу річ,
яку тверезий оповів би в видих -
про гарні подарунки Пераа,
що зараз пронесуть цареві дочки
перед очима всіх, поки ці всі
не згидзились кінцево від напоїв, -
махнув рішуче п’яною рукою.

На цей раз ніжно зазвучали флейти
і, стверджуючи кожним кроком тишу,
ввійшли до зали три маленькі діви.

Ступаючи неспішно між столами
вони вносили осяйні дари
і залишали їх поблизу батька.
Плили одна за одною - миленькі,
худенькі, з гарно зібраним волоссям,
одягнуті в коштовності, які
їм любляча подарувала тітка.

Найбільш цікавою була найстарша, -
з помітним розквітом усього того,
що так хвилює чоловічу кров.

Вона ступала м’яко, наче кішка,
у різні боки зблискуючи зором.
В руках тонких проносила намисто,
чи посуд золотий, коштовну зброю - 
й ні разу не хитнула головою
і не зігнула лінію спини.
Служанки, що допомагали їй,
лише підкреслювали велич діви.

Жерцю подобалось її лице,
наділене доречністю до того,
що може привести колись до влади.

Він дивиться на гордого царя,
й коли стрічаються їх зори, жрець
висловлює захоплення в поклоні.

Тушрата задоволений, а знать
мовчить, не знаючи як поступити, -
пославити царя, царевих доньок,
чи прислані коштовні подарунки.

Раі встає й, порушуючи тишу,
звеличує освячений союз 
Мітані й Кемет, щойно знов посталий
перед очима всіх своїм майбутнім.

3
Раі й Тушрата походжають садом
і бачать Тадухепу. Та сидить
у затінку дерев і проглядає
якісь дощечки, певно письмена.

Цар приязно говорить, що дівча
безмірно зацікавлене усім:
“Доводиться, бува, її сварити,
бо не годиться всякому навчатись,
повинна бути стриманість, поважність.
Для знань жерці є, радники, і вчені.

Та буде все, звичайно, як належить.
Дорослішає, тож і досить гратись.”

Жрець просить дозволу поговорити
з його донькою, цар Мітані кличе
прислужницю. Велить той час привести
дочку в його улюблену альтанку.

4
Дівча розгублене, великі очі
опущені додолу у тривозі,
вона очікує на волю батька.

Пригадує разом усі почуті
печальні розповіді про принцес,
яким не довелось зростати вдома,
чутки про невмолиму царську волю,
якій, скоряючись, потрібно й вмерти.

І дух квітучого незмінно саду
здається їй прощальним поцілунком
сестричок любих. Десь усередині
у ній народжується хвиля плачу
й вона стискає губи міцно-міцно,
аби спинити це, будь-що спинити.

Тушрата, вдовольнившись спогляданням,
протягує до Тадухепу руку.
Підводить дівчину впритул до себе.

“Донька моя, милуюся тобою.
Ти зараз говоритимеш із гостем,
посланцем повноважним Пераа”.

Дівча несміло підіймає очі,
стараючись у собі пригасити
надмірне збудження і зрить жерця.

Раі утупив очі попід ноги.
Перебирає пальцями дрібне 
намисто - чорно-біле, дивних форм.

Принцеса теж розглядує намисто 
і відчуває до жерця довіру.
І незнайомець, ніби це відчувши,
приязні підіймає очі й каже,
що так він налаштовує себе
на різні вчинки, й підганяє думи, 
аби зростали в голові так швидко,
як він намисто це перебирає.

Тушрата вкрай здивований, як вправно
перекидають довгі сильні пальці
чорненькі та біленькі камінці.

Дівча всміхається. Затим рукою
свій прикриває рот, аби ніхто
не бачив, як вона сміється з гостя.

Жрець дивиться на неї ніжно й мовить,
що досить вже думок, тепер потрібно
їм дати лад - розкласти на полиці.
В його руках уже нема нічого.
Тушрата хмикає й питає: “Як?!
А де ж ті камінці, дай подивлюся!”

Проте ні на підлозі, ні в руках
в жерця нема нічого. Тадухепу
відкрито й радісно глядить в раптово
надмірно пильні, аж до болю, очі
Раі, та не встигає налякатись,
бо звідти знову лине тепле світло.

Раі розповідає про таємне
навчання в храмах Кемет, де колись
і він до див всіляких долучався.

Жрець взнав достатньо з того, що хотів.
Він радий, що зустрівся з цим дівчам.

Тушрата, вчувши слово храм, темніє.

5
Столиця краю - гарне, дуже місто,
що виросло здавен на перехресті 
шляхів торгових й вирізнялась славним
поєднанням чи не всього на світі.

Такої мішанини жрець не бачив
ні в Тірі, ні в Сідоні, а ні в Біблі.
Купецькі каравани різних царств,
здавалося, ввійшли сюди назавжди,
заповнили криву тісняву вулиць,
як пробки горла глечиків з вином.

Не місто, а один торговий ряд,
що мов змія, заплутавшись кінцево,
звисав, клубився аж до свого скону
між стад, в широких приміських лугах.
Благословенний край земель родючих,
садів, пасовиськ, мирної води
ріки, притоки грізного Євфрату.

Життя достойне, заздрісно багате.

О недаремно хетський цар здавен
жадав десницю свою розпростерти
понад Мітані,  і, тим більше, нині,
коли до цього кроку спонукають
північні войовничі племена.
Бо при війні, як те завжди буває,
птах перемоги лине зі скарбниці.

Та щодо дня сьогоднішнього, то, 
як відав те Раі, найвища влада
належала жерцям із храму Сін .

Наскільки зикурат зростав над містом
своїм могутнім і приємним оку
увігнутими лініями тілом, 
настільки влада в нім й перебувала.
І як би зміг якийсь черговий цар
всерйоз рівнятись силами у впливі
із капищем прадавнім на вершині,
де в мудрості змагалися боги,
чи, трохи нижче, з радою жерців.

Аркадський жрець розповідав, що сам
читав колись, як в давнину із Уру -
під тиском Вавілонського царя   -
сюди наїхало багато вірних
і започаткували славу міста,
святилище побудувавши Сін.

Авторитет жерців такий високий,
що варто постатям у білих шатах
з’явитися будь-де поміж народу,
як звичний гам відразу затихав,
а натовп розступався у пошані.

Що ж, край відкритий, ладний і багатий,
і міцно збитий вірою одною.
І, видається, для усіх байдуже,
як буде величатися їх цар,
аби лише Бог Сін його терпів.

Тож не дарма Тушрата так нервує.
А у жерців місцевих - лад і покій.
Можливо, заглибокий, бо Раі,
ще в день приїзду свого передав
лист Менеса Верховному жерцеві,
та прийнятий ось тільки через місяць.
Та й то цілою радою ченців.

Урешті-решт вони пообіцяли
прислати в Он когось для навчання.

      


Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки

Мітані - царство, в описуваний період знаходилося в краю, де протікає верхня частина Єфрату, - нижче хетського Кархемишу.

Сін - Вавілонський бог Місяця. Найбільш відомі храми в Урі і Харрані (знаходився на притоці Єфрату Нар-Белі)

Вавілонський цар - мається на увазі Хаммураппі і, можливо, переселення деяких впливових родів з Уру до Харрану, пізніше описане і в Старому Завіті. До речі, тільки після зруйнування зазначеного храму через майже 2,3 тисячі років вдалося кінцево отримати владу в цьому місті войовничому Ісламу.

Шамаш - в старовавілонській релігії - бог сонця.



Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки